Еволюція економічної теорії в Україні у другій половині ХІХ – першій третині ХХ століть

Вчений не зміг сприйняти засади функціонального аналізу, започаткованого Австрійською школою і розвиненого А.Маршаллом та іншими неокласиками, а також оцінити дійсне значення суб"єктивної мотивації економічної поведінки людини як єдиного вихідного принципу неокласичної методології. Саме цей підхід зумовив успіх А.Маршалла у розробці ним визнаної у світі теорії ціни, у той час як подана М.Туганом-Барановським в "Основах политической экономии" (1909) теорія ціни залишилася в межах уявлень старої класичної школи. Привернувши увагу українських та російських економістів до маржиналізму, у власних наукових пошуках вчений його засади практично так і не використав.

У підрозділі 3.3 на аналізі ряду праць Р.Орженцького, В.Арнольда та О.Білімовича показано, що і ці нечисленні в Україні маржиналісти, подібно до окремих маржиналістів в Росії (М.Шапошніков, В.Войтинський та В.Дмитрієв), не змогли піднятися до рівня неокласичного синтезу, запропонованого А.Маршаллом в його теорії ціни (відчутний крок у його поясненні зробив 1919 року Л.Юровський), і практично залишилися в межах уявлень теорії граничної корисності Австрійської школи. В Росії тільки В.Дмитрієв, подібно до М.Тугана-Барановського, здійснив спробу синтезу цієї теорії з теорією Д.Рікардо, але теж невдало, відкривши, однак, попутно своє знамените рівняння міжгалузевого балансу. Українські маржиналісти зробили відчутний внесок у критику трудової теорії цінності класиків та марксизму; в оригінальне трактування та розвиток нових здобутків Австрійської школи в напрямку подолання її монізму (праці Є.фон Бьом-Баверка та Ф.фон Візера), проте у розв"язанні проблеми синтезу корисності і витрат Р.Орженцький, а також В.Арнольд обрали шлях, запропонований В.Дмитрієвим. Крім того, Р.Орженцький та О.Білімович включили у пояснення явищ цінності (ціни), зокрема розподілу, соціальні фактори. Сприяючи розвитку соціального аспекту політичної економії в частині економічної політики, такі підходи не просували вперед розв"язання проблем цінового механізму ринку порівняно із західними неокласиками.

Підкреслено, що єдиним з українських економістів, хто вніс визначний вклад у розвиток теорії ринку, передусім у найменш розроблену на той час і на Заході теорію попиту, став Є.Слуцький. Блискучий економіст-математик, він не тільки переглянув теорію корисності Австрійської школи, сприяв переходу від кардиналістської до ординалістської концепції граничної корисності, але й пішов значно далі неокласиків, зокрема, В.Парето, А.Маршалла, В.Войтинського і ін. Він зумів звільнити функцію корисності від чисто суб"єктивного трактування, використавши категорію віддання переваг споживачем як однієї з детермінант сукупного попиту, в якій виражається корисність товару; зв"язав функцію корисності з рухом цін та доходів; вивів ряд умов, за яких ця функція максимізується, і запропонував способи визначення її параметрів, зробивши висновок про можливість передбачення коливань у попиті. Ідеї вченого широко використовуються на Заході, - від Р.Аллена, Дж.Хікса, К.Ерроу і до сучасних дослідників теорії попиту.

Разом з тим підкреслено, що для абсолютної більшості українських економістів теорія та методологія неокласиків їх робочим інструментарієм так і не стали. Здобутки неокласичної школи вони сприймали у межах уявлень про неї Німецької соціальної школи, концепції якої наприкінці ХІХ - початку ХХ ст. все більше визначали обличчя політичної економії в Україні.

Четвертий розділ дисертації присвячений характеристиці соціального напрямку як основного у політичній економії в Україні наприкінці ХІХ - початку ХХ ст.

У підрозділі 4.1 аналізуються витоки соціального напрямку та його основні риси. Показано, що він сформувався на базі грунтовного перегляду марксизму, розпочатого в 90-і роки ХІХ ст. критичними ("легальними") марксистами на чолі з П.Струве та М.Туганом-Барановським, а також ідей державного соціалізму Німецької історичної школи. Багатьох відомих вчених, які представляли цей напрямок, єднало прагнення пояснити економічні явища з точки зору історичної та соціальної їх обумовленості, внести в галузь політекономічних досліджень етично-правовий аспект, обгрунтувати можливість свідомого впливу на соціально-економічні процеси. Наводиться аргументація, за допомогою якої М.Туган-Барановський, В.Косинський, В.Левитський, В.Желєзнов, М.Соболєв, Т.Осадчий, Б.Кистяковський, К.Воблий і ін. розкривали обмеженість економічного та класового детермінізму методологічних засад марксизму, доповнюючи їх елементами релятивізму та реформаторства, ідеями неокантіанства, психологізму тощо; визначали систему абстракцій Марксової теорії як штучну, призначену тільки для критики капіталізму і непридатну для позитивного аналізу цієї системи господарства; доводили непродуктивність абсолютизації К.Марксом тенденцій концентрації і централізації суспільного виробництва, особливо в аграрному секторі, помилковість його висновків щодо зубожіння робітничого класу, недієздатності держави та організацій трудящих у поліпшенні їх становища тощо. Особлива увага зверталася на утопізм намічених Марксом схеми позаринкового соціалізму та революційного переходу до нього. Підкреслено, що незаперечним здобутком економістів соціального напрямку стало широко розгорнуте дослідження новітніх на той час явищ у системі капіталістичного господарства, які засвідчували можливість еволюційного розвитку капіталізму на шляхах його вдосконалення, сприяли поглибленню економічних уявлень, формуванню системи спеціальних та прикладних економічних наук тощо.

У підрозділі 4.2 як відмітна риса соціального напрямку у політичній економії, виявлена зокрема при розгляді курсів з цієї дисципліни В.Левитського, М.Соболєва, В.Желєзнова і ін., визначається відчутне зниження інтересу його представників до проблем цінового механізму ринку та наукового їх забезпечення. Показано, що справедливо критикуючи ненауковість трудової теорії цінності К.Маркса, більшість українських економістів і в цій критиці, і у власному трактуванні цінового механізму ринку залишалася на рівні уявлень класичної школи. Нову цінову парадигму неокласиків вони сприймали в межах уявлень, запропонованих М.Туганом-Барановським у його теорії цінності. Сам М.Туган-Барановський, виступивши 1890 року провідником ідей маржиналізму, на початку ХХ ст. перейшов до критики неокласичної школи і запропонував альтернативну їй соціальну теорію розподілу. Ця теорія була піддана різкій критиці на Заході, але майже беззастережно, за винятком нечисленних економістів-математиків, сприймалася в Україні та Росії.

В дисертації визначено, що головною особливістю теорії розподілу М.Тугана-Барановського, яка розводила її не тільки з неокласиками, але й з усією тогочасною наукою, в т.ч. і з марксизмом, була спроба пояснити розподіл у повній відірваності його від обміну та ціноутворення. Розглядаючи явища розподілу як виключно соціальні за своєю природою, породжені відносинами власності та класовим поділом суспільства при капіталізмі, вчений заперечував плідні ідеї неокласиків щодо поширення рентного принципу на всі види ресурсів, виведення ними ренти, прибутку та проценту з розряду експлуататорських, пояснення їх як логічних, загальноекономічних категорій тощо. М.Туган-Барановський звів проблему розподілу до встановлення в національному доході часток заробітної плати та прибутку, який він практично ототожнював з процентом на капітал, в залежності від соціальної сили класу робітників та класу капіталістів у їх протистоянні одне одному. Такий класовий, агрегований підхід до проблеми розподілу в дусі Д.Рікардо та К.Маркса визначив непридатність цієї теорії як для пояснення проблеми цінового механізму ринку, так і для формування наукових засад макроекономічного рівня теорії добробуту. Цей підхід не дозволив вченому дати прийнятне наукове забезпечення його плідній ідеї щодо недостатності абстрактно-статичного аналізу для пояснення прибутку, який є виявом економічної динаміки; відкритому ним явищу монопсонії та ін.

Підрозділ 4.3 присвячений теорії промислових криз М.Тугана-Барановського, яка на рубежі ХІХ і ХХ століть не тільки вивела українську економічну науку на рівень світової, але й значною мірою визначила подальший розвиток останньої в частині макрорівневого аналізу, започаткувавши сучасну теорію кон"юнктури. Розглянуті структура книги вченого "Промышленные кризисы в современной Англии, их причины и влияние на народную жизнь" (1894), історія її перевидань та широкого відгуку на неї західних вчених на початку ХХ ст. і пізніше, гострих дискусій та ідейної боротьби навколо неї в Росії та Україні; доля цієї праці в історії світової та вітчизняної науки.

Особлива увага звернута на доведення вченим недостатності рівноважно-статичного аналізу класичної та неокласичної шкіл для розв"язання проблем динаміки ринкової економіки, а також неправомірності Марксової теорії відтворення і криз та його нігілістичних висновків щодо можливостей еволюції капіталізму. Разом з тим підкреслено, що саме М.Туган-Барановський поклав початок новаторському розвитку перспективних Марксових ідей, продовженому на Заході Й.Шумпетером, Дж.М.Кейнсом і ін. Виведення К.Марксом динаміки капіталістичної економіки з постійних її потрясінь, його ідеї щодо нерівномірного характеру нагромадження капіталу як причини криз, явищ монополізму, особливої ролі грошей як вихідної форми капіталу і ін. були розвинені М.Туганом-Барановським на якісно новому рівні.

Вчений вперше проаналізував такі фактори ділової активності на різних ступенях промислової кризи, як зміна загального рівня цін, рух цін на засоби виробництва і предмети споживання, зміни у купівельній спроможності грошей, запасів банківських ресурсів, рух ставки проценту, коливання кредиту, заробітної плати і ін. та зробив висновок про їх взаємозалежність. Він першим дійшов висновку про існування тісного зв"язку між промисловими коливаннями та періодичним оновленням основного капіталу, про диспропорційність між рухом заощаджень та інвестицій, передусім у галузях, що виробляють засоби виробництва, як про основну причину циклічних коливань. Тим самим передбачив цілий ряд ідей, відомих сьогодні як кейнсіанська ідея "витрати-випуск", "мультиплікатор", принцип акселератора як результат дії первинних автономних інвестицій тощо.

Ідеї М.Тугана-Барановського, підхоплені вже на початку ХХ ст. на Заході, в Україні у теоретичному аспекті виявили себе в 20-і роки ХХ ст. у всесвітньо відомих працях його учня М.Кондратьєва та видатного українського економіста Є.Слуцького, а з часом В.Тимошенка, які значною мірою дали нові напрямки цим ідеям. На початку ж ХХ ст. теорія криз М.Тугана-Барановського значною мірою сприяла подоланню народницьких ілюзій щодо можливості некапіталістичного розвитку Російської імперії та соціалістичної утопії марксизму; дала вітчутний поштовх до вивчення важелів саморозвитку й самокоректування, закладених в капіталістичній господарській системі, ролі в цих процесах нових економічних форм та суспільно-економічних організацій, регулюючої ролі держави тощо. Одним з таких напрямків стало дослідження проблем кооперації.

У розділі п"ятому досліджується процес формування і становлення в Україні теорії кооперації, який відбив своєрідність впливу ідей соціалізму на економічні уявлення професійних та непрофесійних українських економістів, продемонстрував можливості, що відкривала постановка цих ідей на грунт реальної дійсності та висновків економічної науки.

У підрозділі 5.1 показано, що теорія кооперції, яка стала на початку ХХ ст. одним з важливих розділів тогочасної політичної економії, в Україні та Росії розвинулася, як це засвідчив зокрема М.Туган-Барановський у своїй відомій праці "Социальные основы кооперации" (1916 р.), з ідеї виробничого кооперування утопічного соціалізму. На Заході ця ідея в середині ХІХ ст. була, з одного боку, своєрідно трансформована марксизмом в ідею великого колективного землеробства при соціалізмі, а з іншого - в теорію і практику кооперації як суспільної організації трудящих, економічно життєздатної в умовах капіталізму. Подібну еволюцію, хоч і з певним запізненням, ідея виробничого кооперування пройшла в Росії та Україні. Однак при цьому ні ілюзії щодо общинного соціалізму російських просвітителів та революційного народництва, ні реформаторські проекти влаштування артільних форм землеробства на базі общини, що пропагувалися найбільш впливовою у другій половині ХІХ ст. політекономічною школою ліберального народництва, в Україні широкого відгуку не знайшли. Будь-яку продуктивність селянської земельно-передільної общини різко заперечували в період реформи 1861 р. І.Вернадський, М.Бунге, Д.Струков, обгрунтовуючи як історичну закономірність необхідність перетворення общинної власності у повну приватну власність селян. Принцип індивідуального землеволодіння, як історично притаманний українському селянству, відстоювала національно свідома українська інтелігенція - Г.Галаган, М.Костомаров, В.Білозерський, П.Чубинський, Д.Пильчиков, Т.Рильський та ін.; невідповідність общинних ідеалів потребам українського селянства швидко зрозуміли і нечисленні в Україні революційні народники. Данину общинним уявленням ліберального народництва віддала лише невелика частина українських статистиків та земських діячів, зокрема, П.Червинський, О.Посніков, М.Левитський.

Значно більший вплив ідея колективного, по суті, общинного, землеробства у Марксовому варіанті, тобто за умови націоналізації землі, що заперечувало саму ідею сільськогосподарської кооперації, справила на радикальну українську інтелігенцію в останній третині ХІХ ст., зокрема на М.Зібера, С.Подолинського, І.Франка, М.Драгоманова та ін. Разом з цією ідеєю вони сприйняли і негативне ставлення К.Маркса до кооперації в умовах капіталізму, проте ортодоксами марксизму не стали. Так, Зібер розглядав общину як закономірний етап на шляху до утворення дрібної селянської власності, крім того виявив початок процесу мобілізації землі; С.Подолинський не приймав ідеї націоналізації землі; погляди І.Франка та М.Драгоманова виразно еволюціонізували в бік західноєвропейської теорії і практики аграрних перетворень, визнання доцільності різних форм селянської кооперації тощо. Наводиться критичний огляд ряду положень з грунтовних праць про цих економістів М.Цаголова, Є.Шаблій, Л.Корнійчук, Ф.Назаренка, С.Злупка і ін.

Дослідження, наведене у підрозділі 5.2, засвідчує, що неперехідну роль у розвитку адекватних уявлень про сільськогосподарську кооперацію у власному розумінні цього поняття відіграли висновки цілого ряду українських та російських економістів, - Ф.Щербини, С.Прокоповича, М.Каришева, А.Фаресова, В.Левитського, В.Країнського, М.Тугана-Барановського, П.Височанського і ін., - про нежиттєздатність колективних форм землеробства в умовах капіталізму, зроблені як на основі аналізу діяльності перших нечисленних землеробських артілей, так і, особливо, широко поставленого в Україні на рубежі ХІХ і ХХ ст. артільного досвіду М.Левитського. Причини такої нежиттєздатності артілей вчені вбачали у невідповідності виробничого кооперування селянства його господарському становищу, характеру землекористування, культурно-освітньому рівню, індивідуалістичній психології і, головне, у непристосованості артільної форми землеробства до ринкових умов. Вже на початку ХХ ст. ця проблема перестала цікавити наукову та кооперативну громадськість, знайшовши своєрідне відродження тільки у соціалістичних пошуках М.Тугана-Барановського та програмі переходу до соціалізму В.Леніна, що представляли собою принципово різні варіанти Марксової схеми державного соціалізму.

У підрозділі 5.3 показано, що початок грунтовного розвитку теорії кооперації в Україні припадає на друге десятиліття ХХ ст., коли кооперація, в тому числі сільськогосподарська, стає відчутним суспільно-економічним явищем. Визначальні фактори бурхливого зростання кооперативного руху на селі теоретики кооперації справедливо пов"язували з енергійним втягненням селянства у ринкові відносини, великою мірою завдяки реформам С.Вітте та П.Столипіна, із зростанням товарності селянських господарств, розвитком агрокультурної роботи на селі, вдосконаленням кооперативного законодавства тощо. Саме в ці роки формується так званий організаційно-виробничий напрямок у сільськогосподарській економії як підрозділ політичної економії того часу, всесвітньо відомий як "школа О.Чаянова". Головними у дослідженнях їх представників стають економіка селянського господарства та можливості його кооперування у сфері кредиту, збуту, постачання, переробки продукції тощо. Засвідчено, що у становленні цієї школи визначну роль відіграли праці українських економістів - В.Постнікова, Т.Осадчого, Ф.Щербини, В.Косинського, В.Левитського, К.Мацієвича і ін.; їх висновки про стійкість селянських господарств, відмінність їх диференціації від передбачуваної марксизмом, можливість саморозвитку, піднесення та інтенсифікації на шляху кооперування тощо. Основним надбанням вчених організаційно-виробничого напрямку, який в Україні розвивався діяльністю самого О.Чаянова, а також Б.Бруцкуса, К.Мацієвича, К.Маньковського, В.Арнольда, О.Челінцева і ін., стало внесення у дослідження елементів методології неокласичної школи, - розгляд суб"єктивної обумовленості економічної поведінки як об"єктивного господарського фактору, використання категорії граничних величин та постановка завдань на оптимум (оптимізація виробничо-організаційних планів селянських господарств, висновок О.Чаянова про граничність процесів кооперування, розвиток ним теорії "диференційних оптимумів" для різних систем господарств і ін.).

Головним підсумком розвитку української економічної думки в галузі теорії кооперації, який на сьогодня набуває особливої актуальності, автор вважає висновки про принципову відмінність виробничого кооперування селянства від власне сільськогосподарської кооперації та соціальну й економічну неефективність колективного землеробства; про те, що основними умовами становлення селянської кооперації є приватна власність її членів на засоби виробництва, передусім на землю, добровільність в утворенні ними частки спільної кооперативної власності та самостійність у розпорядженні нею; необхідність створення розгалуженої системи кооперативного кредиту, об"єднання різних гілок кооперації в союзи, забезпечення самодіяльності кооперації та її автономності у державі тощо; і, головне, погляд на сільськогосподарську кооперацію як на найбільш досконалий і прийнятний для українського селянства засіб переходу до ринкових відносин та одночасного піднесення його культурного рівня і національної самосвідомості, тобто, сучасною мовою, як на одну з форм становлення соціально та національно орієнтованої ринкової економіки.

У розділі шостому просліджуються процеси посилення у другому десятилітті ХХ ст. впливу на українську політекономічну думку ідей соціалізму, а також перетворення їх у марксистському варіанті на альтернативну економічній теорії течію вже до початку 20-х років та на єдину офіційно визнану "економічну теорію соціалізму" на рубежі 20-30-х років ХХ ст.

У підрозділі 6.1 відзначено, що абсолютна більшість українських економістів, прихильних до ідей соціалізму, Марксової соціалістичної доктрини не приймала, віддавши перевагу реформаційним еволюційним ідеям Німецької історичної (соціальної) школи. Практично єдиним серйозним економістом, який свої соціалістичні уявлення великою мірою базував на марксизмі, був М.Туган-Барановський. Почавши свою діяльність в руслі критичного ("легального") марксизму, він зробив визначний внесок у розвиток наукових та виявлення ненаукових його елементів та, разом з тим, повністю звільнитися від впливу останніх так і не зміг. Прагнучи зберегти марксизм як соціально орієнтоване вчення, М.Туган-Барановський намагався докорінно переглянути не тільки теоретико-методологічні, але й соціологічні та філософсько-етичні його засади. В цьому ж напрямку він рухався і в перегляді соціалістичної доктрини марксизму, ставши єдиним економістом, який зробив спробу дати цій загальній схемі К.Маркса теоретичне економічне обгрунтування. Як безсумнівна заслуга М.Тугана-Барановського розглядається критичний аналіз вченим соціалістичних вчень, до якого дуже подібні пізніші розвідки Й.Шумпетера, виявлення поряд з утопізмом цих вчень ряду реалістичних підходів, що пізніше набули теоретичного і практичного розвитку, зокрема у кооперативному русі; заперечення оригінальності Марксової моделі соціалізму тощо. Вчений визначав соціалізм як ідеал, реалізація якого потребує не тільки грунтовного наукового забезпечення, відсутнього у переважно критичній доктрині марксизму, але й тривалої еволюції існуючої системи капіталізму; дав високоетичне, на відміну від Маркса, обгрунтування цього ідеалу в дусі неокантіанства, яке на сьогодні набуває особливого значення, наголошуючи на ролі особистості, можливості її самовизначення у суспільно-економічному процесі.

Разом з тим, звернута увага на те, що М.Туган-Барановський поділяв погляди утопістів та засновників марксизму на приватну власність, в її запереченні вбачав шлях до економічного та соціального прогресу, тим самим недооцінюючи роль ринку та конкуренції як рушійних сил суспільного прогресу. Цілком сучасний погляд вченого на соціалізм як складну господарську систему великою мірою знецінювався його спробами поєднати в ній засади централізованого державного планового господарства з федералізмом, синдикалізмом, кооперацією тощо, несумісними за своєю природою з державним позаринковим соціалізмом. Не менш утопічним був і запропонований вченим механізм забезпечення ефективності соціалістичного виробництва на базі його власної теорії цінності, яка, як було показано вище, ні теоретично, ні практично не могла забезпечити постійного співставлення суспільних витрат з їх корисністю в процесі суспільного виробництва. Вчений прозорливо передбачив модифікацію у позаринковому соціалістичному господарстві всіх ціннісних категорій в обліково-розподільчі. Саме таке обліково-розподільче трактування ціни, прибутку, заробітної плати, грошей тощо склало теоретичні підвалини майбутньої "політичної економії соціалізму".

У підрозділі 6.2 показано, що на відміну від моделі М.Тугана-Барановського, програма переходу до соціалізму лівої соціал-демократії на чолі з В.Леніним являла собою запозичення з практики державного регулювання мілітаризованої економіки країн Заходу в роки Першої світової війни. Але при цьому ленінська концепція не передбачала збереження ринку та його інститутів як системоутворюючої засади західної моделі державного капіталізму. Фактично ця ленінська модель була ідентична Марксовій моделі державного соціалізму, насильницьки впровадженій в роки "воєнного комунізму". Наведений в роботі матеріал засвідчує, що про руйнівні наслідки такої політики попереджали українські науковці, громадські і політичні діячі, серед яких В.Винниченко, В.Садовський, Є.Чикаленко, С.Єфремов, М.Туган-Барановський, В.Косинський, К.Воблий, В.Левитський та багато інших, проте їх голоси не були почуті. Саме провідники ленінських ідей, яких в Україні представляли В.Затонський, Д.Мануїльський, Х.Раковський, Г.Пятаков, Я.Яковлєв, Е.Квірінг, В.Чубар, О.Шліхтер та інші професійні революціонери, серед яких економістів майже не було, почали формувати вже в період 1917-1920 рр. новий, альтернативний дореволюційному, напрямок економічної думки.

Натомість науковці дореволюційної школи в роки революції та боротьби за українську державність для розвитку економічної науки обрали напрямок, який міг забезпечити еволюційний шлях соціально-економічних перетворень на основі подальшого піднесення кооперації, національного підприємництва, залучення в економіку іноземного капіталу, посилення соціальних аспектів економічної політики. Таку програму почали забезпечувати Українська Академія наук та її установи, в т.ч. кон"юнктурний, демографічний, кооперативний інститути, і інші наукові організації, в яких плідно працювали відомі українські вчені - М.Туган-Барановський, Р.Орженцький, М.Птуха, В.Косинський, К.Воблий, В.Левитський, Є.Слуцький, Л.Яснопольський, В.Тимошенко, В.Коваль та багато інших.

Наведений у підрозділі 6.3 аналіз економічної літератури 20-х років ХХ ст. засвідчує, що в цей період дослідження українських економістів були так чи інакше пов"язані з практикою НЕП та спробами її наукового обгрунтування. Нерозв"язною суперечністю у протистоянні економістів дореволюційної школи та економістів-марксистів стало питання про роль ринку в перехідній економіці, що загострювалося непослідовністю самої концепції НЕП. Відновлення ринку розглядалося В. Леніним як тимчасовий відступ на шляху створення державного планового господарства, в якому, природно, місця ринку та його інститутам бути не могло. Ця ленінська концепція НЕП визначила офіційний напрямок економічної думки, який в Україні представляли П.Жигалко, К.Максимов, В.Введенський, Е.Квірінг, Г.Окунєв, О.Шліхтер, В.Лозовий, А.Віткуп, Я.Дудник, В.Мишкіс, С.Крандієвський, М.Герасименко та ін. З марксистських позицій вони розвивали ідеї суцільного одержавлення різних сфер та галузей економіки як закономірність соціалістичних перетворень, обгрунтовуючи, по суті, калькуляційно-обліковий механізм економіки екстенсивного типу.

Економісти дореволюційної школи не тільки постійно роз"яснювали небезпечність позаринкової деформації економіки, але й активно працювали над концепцією планомірної змішаної економіки. Саме в цьому аспекті Я.Діманштейн, В.Зейлінгер, М.Соболєв, О.Золотарьов, Л.Діц, Л.Юровський, В.Доброгаєв, К.Клопотов, Л.Яснопольський і ін. розглядали проблеми економічних методів державного регулювання та прогнозного генетичного планування, розвитку кон"юнктурних досліджень, їх змісту й мети; піднесення продуктивної стимулюючої ролі кредиту, створення умов конкурентної взаємодії різних форм власності як рівноправних у ринковому просторі; збереження селянського господарства та розвитку і зміцнення системи сільськогосподарської кооперації тощо. Проте ці висновки та узагальнення владою практично до уваги не бралися, а офіційною економічною думкою піддавалися все більш нищівній критиці. Політекономічні дослідження, передусім в їх аналітичній частині, поступово згорталися. Виняток склали блискучі праці Є.Слуцького, якими він започаткував нову галузь науки - праксеологію та зробив піонерний внесок у теорію кон"юнктури. Разом з тим у 20-і роки відбувається розквіт спеціальних та прикладних економічних наук, пов"язаний з іменами М.Птухи, К.Воблого, П.Фоміна, П.Лященка, О.Анциферова, В.Левитського та багатьох інших вчених, в тому числі цілої когорти економістів-аграрників та кооператорів, об"єднаних ще 1920 р. у Всеукраїнське аграрне товариство (ВАУ), серед яких С.Соловейчик, І.Коротков, О.Філіповський, К.Маньковський, К.Кононенко та багато інших.

Однак, вже на початку 30-х років, в умовах зростаючого тоталітаризму, напрямки економічної науки, альтернативні офіційному, перестали існувати. Збереглися вони і набули плідного розвитку лише в еміграційних колах науковців. Наприкінці 20-х і в 30-і роки принизлового гоніння та страшних репресій зазнали не тільки науковці, що пропонували відмінні від офіційного політичного курсу варіанти економічного розвитку, а й багато тих, хто від цього курсу не відходив, у тому числі майже всі партійні та державні діячі 20-х років. В роки сталінських репресій загинула велика кількість українських вчених-економістів. Пам"ять про багатьох з них тільки починає відновлюватися.

ВИСНОВКИ

Проведене дослідження ретроспективи еволюції економічної теорії в Україні від середини ХІХ до кінця 20-х років ХХ ст. та стану її висвітлення в українській історико-економічній літературі дозволяють зробити такі узагальнюючі висновки:

неперехідним позитивним підсумком історико-економічних досліджень в Україні 20-80-х років ХХ ст. стало створення нової галузі економічної науки - історії української економічної думки; проте методологічна недосконалість цих досліджень, їх штучна ізоляція від досягнень світової економічної науки не дозволяли відтворити реальну картину історії економічної думки в Україні, передусім в частині еволюції економічної теорії та впливу її на економічну політику;

тільки застосування з початку 90-х років ХХ ст. сучасних метологічних підходів, в т. ч. запропонованого автором ринкового принципу дослідження відповідно до сучасних моделей економічного аналізу дозволило дати якісно нову ретроспективу еволюції економічної теорії в Україні як системоутворюючої засади в історії української економічної думки наукового періоду;

таким науковим періодом в історії української економічної думки є період, що розглядається в дисертації: впродовж нього економічна теорія в Україні розвивалася у сфері ринкових уявлень західної економічної науки, впевнено, хоч і досить повільно, долаючи відставання від неї. При цьому окремі українські економісти не тільки досягали її рівня, але в ряді випадків перевершували його, визначивши певні напрямки подальшого розвитку світової економічної науки;

найбільш інтенсивно процес входження економічної теорії в Україні у світовий простір відбувався у другій половині ХІХ ст. зусиллями таких економістів як І.Вернадський, К.Гаттенбергер, Г.Цехановецький і, особливо, вчених Київської реально-психологічної школи, - М.Бунге, А.Антоновича, Д.Піхна і інших; і розвиваючи систему класичного аналізу французької школи, вони підготували грунт для поширення ідей неокласичної школи, з якої виросла вся сучасна економічна наука ;

праці українських економістів ХІХ ст. заслуговують на всебічне вивчення, зважаючи і на те, що вони запропонували реалістичний підхід до реформаторських ідей нової Німецької історичної школи, ставлячи їх на реальний грунт об'єктивних вимог ринкової економіки; а також критичний аналіз соціально-політичної та економічної доктрини марксизму;

особливістю розвитку економічної теорії в Україні, у 90-і роки ХIХ -- на початку XX ст. стало введення у науковий обіг працями М.Тугана-Барановського, Р.Орженцького, О.Білімовича та Є.Слуцького ідей маржиналізму; однак, за винятком Є.Слуцького, який зробив видатний вклад у розвиток неокласичної школи в частині створення засад сучасної теорії попиту, ніхто з українських економістів того часу нової класичної парадигми та її методології досить глибоко не опанував;

недостатнє опанування аналітичним апаратом неокласиків та їх парадигмою ефективної економіки, посилення впливу на українських економістів рікардіанської традиції класичного аналізу, концепцій критичного марксизму, а також ідей державного соціалізму нової Німецької історичної школи, зумовили загальне уповільнення розвитку в Україні на початку ХХ ст. економічної теорії в її аналітичній частині;

в сучасних умовах перегляду в Україні традиційних марксистських засад економічної теорії на базі світових її досягнень особливої ваги набуває зважене опанування науковою спадщиною провідного економіста кінця ХІХ - початку ХХ ст. М.Тугана-Барановського: поряд з цілим рядом наукових здобутків, визнаних у світі, - ідея неокласичного синтезу в дусі А.Маршалла, теорія економічних коливань тощо, - ця спадщина містить елементи, що завадили вченому створити власну цілісну політекономічну систему, -- недосконале розв"язання проблеми ціноутворення, утопічні уявлення в дусі марксистського соціалізму і ін.;

послаблення уваги українських вчених до формального аналізу цінового механізму ринку певною мірою компенсувалося широко розгорнутими наприкінці ХІХ - початку ХХ ст. дослідженнями історії та закономірностей становлення ринкової економіки, її інституцій, соціальних проблем та напрямків економічної політики держави, грунтовною критикою нігілістично-революційної марксистської доктрини суспільного розвитку та обгрунтуванням еволюційних шляхів поступу капіталізму до його соціально орієнтованої моделі;

висновки українських вчених дореволюційної доби щодо шляхів формування соціально орієнтованої змішаної економіки, які знайшли розвиток також у їх працях в 20-і роки ХХ ст., не втратили свого значення і до сьогодня; особливої ваги набуває обгрунтування ними сільськогосподарської кооперації як соціально орієнтованої ринкової форми ефективної організації дрібнотоварного селянського господарства, підтверджене практикою 20-х років ХХ ст.;

відмітною рисою розвитку економічної теорії в Україні, у 20-і роки ХХ ст. стало інтенсивне формування ортодоксально-марксистського напрямку економічної теорії в межах уявлень, запропонованих ленінськими концепціями державного капіталізму та НЕП як перехідних заходів на шляху до моделі позаринкового державного соціалізму; на кінець 20-х років він перетворився на єдиний офіційний напрямок економічної теорії в Україні, відлучивши її на довгі десятиліття від магістральних шляхів розвитку світової економічної науки;

в результаті примусового згортання теоретичних досліджень, альтернативних до офіційної течії економічної думки, для вітчизняної науки були втрачені такі перспективні ідеї та напрямки як розвиток кон"юнктурних досліджень, започаткованих всесвітньо відомою теорією ділових циклів М.Тугана-Барановського та розвинених у 20-і роки ХХ ст. його учнем М.Кондратьєвим, а також Є.Слуцьким і ін.; розробка вченими ринкової орієнтації засад наукового прогнозування та економічних методів державного регулювання, теорії кооперації тощо; ці ідеї збагатили світову економічну теорію і практику;

результати дисертаційного дослідження засвідчують, що здобутки вітчизняної економічної науки минулого потребують повноцінного запровадження до наукового і освітнього обігу в Україні. Історично зважене та науково обгрунтоване висвітлення й оцінка ретроспективи еволюції української теоретичної думки дозволить врахувати не лише вагомі досягнення, але й відчутні втрати; перетворити досвід її розвитку на дієву складову сучасної науки і практики.

СПИСОК ОСНОВНИХ ПУБЛІКАЦІЙ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

Горкіна Л.П. Нариси з історії політичної економії в Україні (остання третина XIX - перша третина XX ст.). - К.: Наук. думка, 1994. - 244 с. - 15,6 д.а.

Деревянкин Т.И., Горкина Л.П., Жученко В.С. и др. Становление и развитие советской экономической науки на Украине (1917 - 1937 гг.). - К.: Наук. думка, 1983. - 288 с. (Автору належать розділи III і IV.- С.85-211.- 8,5 д. а.).

Горкіна Л.П. Михайло Іванович Туган-Барановський - мислитель, вчений, громадянин: Передмова // Туган-Барановський М.І. Політична економія: Курс популярний. - К.: Наук. думка, 1994. -С. 3--55.- 4,0 д.а.

Горкіна Л.П. Академік Михайло Туган-Барановський // Члени-засновники Національної Академії наук України: 3б. нарисів. -К.: Ін-т іст. України НАН України, 1998. - С. 258-296.- 2,3 д.а.

Історія економічної думки України: Навч. посібник / Р.Х. Васильєва, Л.П. Горкіна, Н.А. Петровська та ін. - К.: Либідь, 1993. - 272 с. (Автору належать розділи 6 і 7.- С.111-209.- 8,0 д. а.).

Горкіна Л.П., Корнійчук Л.Я. Історія економічної думки в Україні // Нормативні програми дисциплін фундаментального циклу підготовки бакалаврів з економіки та підприємництва. -К.: Міносвіти України, 1997. - С. 47-57. - 0,5 д.а. (Автору належать загальна структура і 8 тем. - 0,4 д. а.).

Горкіна Л.П. Антична економічна думка. - Арістотель. -Бастіа (Bastiat) Фредерік. - Варрон Марк Теренцій. -Гракхи Тіберій та Гай. - Давньогрецька економічна думка. -Давньоримська економічна думка.-Еджуорт (Edgeworth) Френсіо Ісідро // Економічна енциклопедія. У 3 т. - Т. 1/ Редкол.: С.В. Мочерний (відп. ред.) та ін. - К.: Видав. центр. "Академія", 2000. - 864 с. (Автору належить 0,8 д. а.).

Горкіна Л.П. "Артільний договір" М.В. Левитського у контексті розвитку кооперативних ідей наприкінці XIX - початку XX ст. // Історія нар. госп-ва та екон. думки України: Міжвід. зб. наук. праць. - К.: Наук. думка, 1994. - Вип. 26-27. - С. 239-249. - 0,9 д.а.

Горкіна Л.П. Вивчення проблем історії економічної думки на Україні дожовтневого періоду // Історія нар. госп-ва та екон. думки Укр.РСР: Респ. міжвід. зб. наук. праць. - К.: Наук. думка, 1987. - Вип. 21. - С. 90-97. - 0,8 д.а.

Горкіна Л.П. Висвітлення генезису та становлення політичної економії як науки у працях М.І. Тугана-Барановського // Історія нар. госп-ва та екон. думки України: Міжвід. зб. наук. праць. - Київ, 1997. - Вип. 29. - С. 100-114.

Горкіна Л.П., Дерев'янкін Т.І. Витоки концепції нової економічної політики та іі сутність: Теоретико-методологічні аспекти // Історія нар. госп-ва та екон. думки України: Міжвід. зб. наук. праць. - К.: Наук. думка, 1995. - Вип. 28. -С. 3-12. - 1,0 д.а. (Автору належать концепція та виконання в обсязі 0,8 д. а.).

Горкіна Л.П. Від здогматизованого марксизму - до сучасної економічної теорії: Культура історико-економічних досліджень в Україні // Вісн. АН України. - 1993. - № 9. - С. 37-46. - 1,0 д.а.

Горкіна Л.П. Від ідеї неокласичного синтезу до ідеї ефективності соціалістичного планування (парадокс теорії цінності М.І. Тугана-Барановського) // Історія нар. госп-ва та екон. думки України: Міжвід. зб. наук. праць. - Київ - Тернопіль, 2000. - Вип. 31-32. - С.166-185. - 1,3 д.а.

Горкіна Л.П. До вивчення ідеологічної боротьби по проблемах ленінської нової економічної політики на початку 20-х років (історія та методологія) // Історія нар. госп-ва та екон. думки Укр. РСР: Респ. міжвід. зб. наук. праць. - К.: Наук. думка, 1989. - Вип. 23. - С. 75-82. - 0,8 д.а.

Горкіна Л.П. До обгрунтування суспільно-економічних перетворень в Україні в 1917 - 1920 рр. // Економіка України. -1993. - № 5. - С. 74-79.

Горкіна Л.П. Еволюція ленінської концепції кооперації та її роль у розвитку теорії і практики кооперативного руху в перші роки радянської влади (1917 - 1923) // Історія нар. госп-ва та екон. думки Укр. РСР: Респ. міжвід. зб. наук. праць. - К.: Наук. думка, 1991. - Вип. 25. - С. 63-70. - 1,0 д.а.

Горкіна Л.П., Дерев'янкін Т.І. Економічна наука України: Історія та назрілі завдання її вивчення // Вісн. АН України. - 1990. - № 11. - С. 75-82; 1991. - № 1. - С. 73-81. - 2,0 д.а

Горкіна Л.П. Економічна теорія марксизму в системі економічної науки на Східній Україні на зламі XIX - XX століть // Економіка України. - 1992. - № 6. - С. 75-81. - 1,0 д.а.

Горкіна Л.П. З історії ідей колективного землеробства та їх еволюції в Україні у XIX ст. (50 - 90-ті роки) // Історія нар. госп-ва та екон. думки України: Міжвід. зб. наук. праць. - К.: Наук. думка, 1994. - Вип. 26-27. - С. 200-213. - 1,0 д.а.

Горкина Л.П., Соболева Г.Д. Историко-экономический аспект методологии преподавания политической экономии // Актуальные пробл. полит. экон. и методика изложения курса: Тез. докл. Респ. науч.-метод. конф., 24-26 сент. 1990 г. -Донецк, 1990. - С. 8-10. (Автору належить 0,2 д.а.).

Горкіна Л.П., Тимочко Н.О. Історичні витоки та методологічні засади кооперативної школи О.В. Чаянова // Історія нар. госп-ва та екон. думки Укр. РСР: Респ. міжвід. зб. наук. праць. -К.: Наук. думка, 1991. - Вип. 25. - С. 71-78. - 0,9 д.а. (Автору належить концепція і розробка в обсязі 0,7 д. а.).

Горкіна Л.П. Історія української економічної думки на шляхах відродження та інтеграції у світову економічну науку // Матеріали другого конгресу міжнар. укр. екон. асоц.: "Україна в світовому економічному просторі" / Відп. ред.: М. Герасимчук, Ю. Чучман. - Київ, 1996. - С. 160-171. - 0,7 д.а.).

Горкіна Л.П. Методологічний аспект у висвітленні ретроспективи економічної думки та його значення // Матеріали Міжнар. наук.-метод. конф. (26-27 квітня 2000 р.):"Еволюція економічного розвитку та економічної теорії (проблеми дослідження та викладання)". - К., 2000. - С. 108-110. - 0,2 д.а.

Горкина Л.П. Методологические проблемы истории украинской экономической мысли как науки // Материалы Междунар. (ХІІІ Киевского) симпозиума по науковедению и научно-техническому прогнозиро- ванию:"Современное науковедение и перестройка советской науки" (Киев, 10-13 окт. 1990 г.). В 3 ч. - Ч. 1. -К.: Наук. думка, 1990. - С. 29-31. - 0,2 д.а.

Горкіна Л.П. Михайло Іванович Туган-Барановський: сторінки життя і творчості // Економіка України. - 1993. - № 11. -С. 80-87. - 1,0 д.а.

Горкіна Л.П. Нова економічна політика та економічна думка в Україні в її альтернативах // Історія нар. госп-ва та екон. думки України: Міжвід. зб. наук. праць. - К.: Наук. думка, 1995. - Вип. 28. - С. 53-65. - 1,0 д.а.

Горкіна Л.П. Нова епоха в історії економічної науки: Теорія економічних циклів М.І. Тугана-Барановського // Вісн. НАН України. - 1994. - № 11-12. - С. 58-67. - 1,0 д.а.

Горкіна Л.П. Нова розвідка в українській економічній думці: Рец.: Лортикян Э.Л. Украинские экономисты первой трети XX столетия: очерки истории экономической науки и экономического образования. - Харьков, 1995, 193 с. // Економіка України. -1998. - № 3. - С. 94-95. - 0,4 д.а.

Горкіна Л.П., Михайловська Н.Й. Основні напрями економічних досліджень у науковій спадщині В.Я. Желєзнова // Історія нар. госп-ва та екон. думки України: Міжвід. зб. наук. праць. - К.: Наук. думка, 1994. - Вип. 26-27. - С. 218-226. - 0,7 д.а. (Автору належать методологічні уточнення і 0,3 д. а.).

Горкіна Л.П., Дерев'янкін Т.І. Повернення до ідеологізації науки? Ще раз про об'єктивність історико-економічних досліджень // Вісн. АН України. - 1991. - № 12. - С. 82-89 . - 1,0 д.а

Горкіна Л.П. Проблема сільськогосподарської кооперації у марксизмі: Історичний аспект // Питання політ.екон.: Міжвід. наук. зб. - Вип. 218: Світова економічна думка : питання теорії та історії. - К.: Либідь, 1992. - С. 36-43. - 0,6 д.а.

Горкіна Л.П. Стан та рівень уявлень про ринкову економіку в Україні на рубежі XIX - XX ст. // Історія нар. госп-ва та екон. думки України: Міжвід. зб. наук. праць. - Київ - Тернопіль, 1998. - Вип. 30. - С. 141-151. - 0,8 д.а.

Горкіна Л.П. Теоретико-методологічна переорієнтація досліджень з історії економічної думки України // Матеріали першого конгресу Міжнар. укр. екон. асоц. "Економіка України: минуле, сучасне і майбутнє" / Відп. ред.: М. Герасимчук, Ю. Чучман. - К.: Наук. думка, 1993. - С. 254-257. - 0,3 д.а.

АНОТАЦІЯ

Горкіна Л.П. Еволюція економічної теорії в Україні у другій половині ХІХ - першій третині ХХ століть. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора економічних наук за спеціальністю 08.01.04. - Економічна історія та історія економічної думки. - Київський національний університет імені Тараса Шевченка, Київ, 2001.

У дисертації вперше системно досліджена еволюція економічної теорії в Україні у визначений період в запропонованому автором ринковому аспекті. Виявлені основні закономірні тенденції цієї еволюції, її рівень та відповідність світовим стандартам економічної теорії на різних етапах її розвитку в системах класичного та неокласичного аналізу і синтезу. Досліджені сутність модифікації в СРСР у 20-і роки ХХ ст. економічної теорії у позаринкову концепцію економіки та вплив останньої на вітчизняну та світову науку і практику. Проаналізовані стан та методологія досліджень в Україні у 1920 - 2000 роках ретроспективи української економічної думки та визначені шляхи піднесення її науково-практичної функції в сучасних умовах.

Ключові слова: українська економічна думка, економічна теорія, ринковий аспект, закономірні тенденції, система класичного аналізу, неокласичний аналіз і синтез, позаринкова концепція економіки, науково-практична функція.

АННОТАЦИЯ

Горкина Л.П. Эволюция экономической теории в Украине во второй половине ХІХ - первой трети ХХ веков. - Рукопись.

Диссертация на соискание научной степени доктора экономических наук по специальности 08.01.04. - Экономическая история и история экономической мысли. - Киевский национальный университет имени Тараса Шевченко, Киев, 2001.

В диссертации впервые системно исследована эволюция экономической теории в Украине в указанный период в предложенном автором рыночном аспекте. Раскрывается значение избранного периода в истории украинской экономической мысли, а также сущность принципиально нового, сравнительно с прежним, подхода к его исследованию. Обосновывается методологическая целесообразность предложенного рыночного подхода (принципа), учитывающего всю сложность исторической эволюции научных представлений об институте рынка в общественной жизни, то есть собственно экономической теории, и реализующего тем самым ее системообразующую роль в истории экономической мысли. В соответствии с современными теоретико-методологическими представлениями определены основные этапы развития экономической теории в Украине в рассматриваемый период, показано их отличие от этапов развития экономической теории на Западе.

В работе отражены условия и основные направления развития экономической науки в Украине во второй половине ХІХ - первой трети ХХ вв., место и роль в них политэкономических исследований. Дана комплексная характеристика гетерогенного процесса развития экономической теории на Западе и его влияния на развитие экономической теории в Украине; показано взаимовлияние русской и украинской научной экономической мысли в их эволюции. Выявлены основные закономерные тенденции этой эволюции, ее уровень и соответствие мировым стандартам экономической теории на различных ее этапах в системах классического и неоклассического анализа и синтеза, включая элементы институционализма в концепциях Немецкой исторической (социальной) школы и западноевропейской социал-демократии.

Особое внимание уделено развитию рыночных представлений украинских экономистов в анализе ими ценового механизма рынка, проблем распределения, создания социально ориентированных его институтов, в частности, крестьянской кооперации и др. В этих аспектах прежде всего проанализирован вклад в развитие отечественной и мировой экономической мысли И.Вернадского, Н.Зибера, Н.Бунге и экономистов возглавляемой им Киевской реально-психологической школы, - А.Антоновича, Д.Пихно и др. Внимание акцентируется на проблеме соотнесения ими институциональных идей новой Немецкой исторической школы с объективными требованиями рыночной экономики, а также основательной на то время критике экономической и социалистической теорий марксизма.

Исследована степень развития в Украине маржинализма в политической экономии. Раскрывается характер интерпретации М.Туганом-Барановским теории предельной полезности Австрийской школы, содержание и истинное значение реализации идеи неоклассического синтеза в теории ценности М.Тугана-Барановского сравнительно с теорией ценности (цены) А.Маршалла. Показан реальный вклад в развитие маржинализма Р.Орженцкого, А.Билимовича, Е.Слуцкого; основное внимание уделено вкладу Е.Слуцкого в становление современной математической теории спроса.

Значительное место в исследовании занимает анализ основных характерных черт социальной политэкономической школы в Украине, представленной М.Туганом-Барановским, К.Воблым, В.Железновым, М.Соболевым, Т.Осадчим, В.Левитским и многими другими экономистами; определению общего уровня их методологических и теоретических представлений и вклада в политическую экономию. Углубляется представление о вкладе М.Тугана-Барановского в становление макроэкономического анализа, прежде всего в формирование основ инвестиционной теории циклов, развитой впоследствии Й.Шумпетером, Дж.М.Кейнсом и др. Вместе с тем показана непродуктивность попытки предложенного ученым агрегированного социально-классового подхода к проблеме распределения. В работе детально рассмотрен вклад украинских экономистов, прежде всего экономистов-аграрников и теоретиков кооперации - В.Косинского, Ф.Щербины, Н.Левитского, В.Левитского, С.Прокоповича, П.Лященко, К.Мациевича, В.Коваля, П.Высочанского и многих других, - в формирование теории сельскохозяйственной кооперации, в т. ч. в развитие организационно-производственного направления - “школы А.Чаянова”. Проанализированы теоретические истоки альтернативных моделей социализма М.Тугана-Барановского, В.Ленина, экономистов рыночной ориентации, среди которых Л.Яснопольский, Л.Диманштейн, М.Соболев, А.Золотарев, К.Клопотов, В.Зейлингер и другие, показан вклад этих экономистов в формирование теории регулируемой смешанной экономики. Исследованы сущность модификации в СССР в 20-е годы ХХ в. экономической теории в нерыночную концепцию экономики и влияние последней на отечественную науку и практику. Проанализированы состояние и методология исследования в Украине в 1920-2000 годы ретроспективы украинской экономической мысли и предложены пути повышения ее научно-практической функции в современных условиях.

Ключевые слова: украинская экономическая мысль, экономическая теория, рыночный аспект, закономерные тенденции, система классического анализа, неоклассический анализ и синтез, внерыночная концепция экономики, научно-практическая функция.

ABSTRACT

Larisa P.Gorkina. Evolution of the Economic Theory in Ukraine in the Second Half of XIX - First Third of XX Century. - Manuscript.

The dissertation is for award of Sn. D. Degree in Economics under specialty 08.01.04. - History of Economics and History of Economic Idea. - Kiev Nacional University named after Taras Shevchenko, Kiev, 2001.

Evolution of the economic theory in Ukraine within the specified period is for the first time investigated in this dissertation from the market viewpoint proposed by the author. The main regular tendencies of this evolution, its level and conformity with the world standards of economic theory at various stages of its development in the systems of classical and neoclassical analysis and synthesis are revealed. The essence of the economic theory modification into out of market conception of economy in the USSR during 20^th years of the XX century and its impact on the national and world science and practice are investigated. The research situation and methods as to the retrospective view of the Ukrainian economic idea are analyzed within the period 1920 - 2000 years in Ukraine, and the ways of raising its scientific and practical function under existing conditions are determined.

Key words: Ukrainian economic idea, economic theory, market viewpoint, regular tendencies, classical analysis system, neoclassical analysis and synthesis, out of market conception of economy, scientific and practical function.

Размещено на Allbest.ru