Економічні методи регулювання промислової переробки сільськогосподарської продукції

Размещено на http://www.allbest.ru/

Інститут аграрної економіки Української академії аграрних наук

УДК 631 : 155

ЕКОНОМІЧНІ МЕТОДИ РЕГУЛЮВАННЯ ПРОМИСЛОВОЇ ПЕРЕРОБКИ СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКОЇ ПРОДУКЦІЇ

Спеціальність 08.07.02 - економіка сільського господарства і АПК

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата економічних наук

Брезвін Анатолій Іванович

Київ 2001



Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Інституті аграрної економіки УААН.

Науковий керівник:

доктор економічних наук, академік УААН, професор, заслужений діяч науки і техніки України САБЛУК Петро Трохимович, директор Інституту аграрної економіки УААН

Офіційні опоненти:

доктор економічних наук, професор ЛАЙКО Петро Афанасійович, завідувач кафедри податкової та страхової справи Національного аграрного університету

доктор економічних наук, професор ЧУПІС Анатолій Віталійович, завідувач кафедри фінансів Сумського державного аграрного університету

Провідна установа:

Тернопільська академія народного господарства Міністерства освіти і науки України

Захист відбудеться 20 липня 2001 р. о 13 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.350.01 по захисту дисертацій на здобуття наукового ступеня доктора економічних наук в Інституті аграрної економіки УААН за адресою: 03680, м. Київ, МСП, вул. Героїв оборони, 10, 3-й поверх, конференц-зал.

З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Інституту аграрної економіки, м. Київ 127, вул. Героїв оборони, 10, 2-й поверх.

Автореферат розісланий 21 червня 2001 р.

Вчений секретар спеціалізованої ради, доктор економічних наук, професор МАЛІК М.Й.

інтеграція сільськогосподарський промисловий переробка

Загальна характеристика роботи

Актуальність теми дослідження. На сучасному етапі розвитку виробництва продуктів споживання для людства, підвищення вимог щодо їх структури і якості, вирішення продовольчої проблеми вже перейшло межу завдань тільки сільського господарства. Гарантування продовольчої безпеки держави все в більших масштабах стає визначальним, прямо залежним від розвитку інтеграції виробництва сільськогосподарської продукції та її промислової переробки. Цей процес набуває стійкого незворотного характеру, спрямованого на задоволення потреб населення країни переважно в готових до споживання високоякісних продуктах харчування. Разом з тим тут важливе значення має забезпечення економічної заінтересованості сільськогосподарських товаровиробників сировини та переробних підприємств харчової промисловості у результатах спільної діяльності.

Об'єднання зусиль сільськогосподарських і промислових виробничих формувань в один організаційно-технологічний ланцюг дає змогу найбільш ефективно використовувати сировину, здійснювати глибоку її переробку, розширювати асортимент і підвищувати якість виготовлюваної продукції.

В Україні протягом тривалого періоду була створена достатньо розгалужена мережа промислових підприємств по переробці сільськогосподарської продукції, яка слугувала основою розвитку харчової промисловості. Нині в державі налічується 196 цукрових заводів загальною добовою продуктивністю 506 тис. тонн переробки цукрової сировини і сезонного виробництва бурякового цукру в обсязі до 5,5 млн. тонн, 26 олієжирових підприємств потужністю майже 8 тис. тонн переробки олійних культур на добу і річного випуску олії близько 1,1 млн. тонн, понад 400 хлібопекарських та більше 700 м'ясомолочних підприємств. Проте, посилення тенденцій до спаду сільськогосподарського виробництва призвело до поступового зниження завантаження виробничих потужностей підприємств переробної промисловості, до різкого зменшення обсягів та ефективності виробництва продовольчих товарів, втрати ринків їх збуту, до скорочення душового споживання продуктів харчування, до зниження добової калорійності раціонів від 3597 до 2537 ккал, або майже на 30%.

Розвиток промислової переробки сільськогосподарської продукції значною мірою стримувався недоліками в організації приватизації цих підприємств. В основному завершена приватизація м'ясо- і молокопереробних, цукрових, олієжирових, плодоовочеконсервних та інших підприємств харчової промисловості, а також значної частини агросервісних та будівельних організацій. Переважна більшість переробних підприємств трансформовані в акціонерні товариства. Але при їх реформуванні участь сільськогосподарських товаровиробників, зайнятих виробництвом сировини для промислової переробки, не була належним чином врахована. Їх частка у приватизованому майні переробних підприємств не перевищує 10-12%, що є наслідком невиконання відповідних законодавчих положень, зокрема Закону України “Про особливості приватизації майна в агропромисловому комплексі”, схваленого Верховною Радою 10 липня1996 року.

Промислові підприємства по переробці сільськогосподарської продукції здебільшого стали монополістами у виробництві харчових продуктів. Вони продовжують диктувати товаровиробникам сировини свої умови на її придбання. Як відомо, протягом тривалого часу ціни, за якими господарства продавали молоко, живу масу тварин та й іншу продукцію, не відшкодовували своїх виробничих втрат, що стало основною причиною появи у колективних сільськогосподарських підприємствах міні-цехів по переробці сільськогосподарської продукції. Але за рахунок створення і функціонування малих переробних виробництв не вдається вирішити всі кардинальні проблеми продовольчого забезпечення країни. Переробка сільськогосподарської сировини самими товаровиробниками має, по-перше, досить обмежений асортимент виготовлення продукції, по-друге, важко досягти високої її якості та застосування безвідходних технологій виробництва продукції. До того ж така організація виробництва ускладнює безперервне постачання ряду видів харчових продуктів населенню в усіх регіонах країни.

Це свідчить про необхідність поєднання розвитку великомасштабних промислових переробних підприємств з розвитком міні-цехів безпосередньо у господарських формуваннях.

Слід відмітити, що в економічних відносинах сільськогосподарських товаровиробників сировини з промисловими переробними підприємствами зберігається немало невирішених проблем та неузгодженості їх інтересів в процесі спільної діяльності.

Цією проблемою на різних етапах розвитку інтеграції виробництва сільськогосподарської продукції та її промислової переробки займались відомі вітчизняні вчені економісти-аграрники, зокрема П.І. Гайдуцький, В.І. Бойко, М.Я. Дем'яненко, О.В. Крисальний, І.І. Лукінов, В.Я. Месель-Веселяк, П.Т. Саблук, О.М. Шпичак та інші. Проте в нинішніх умовах переходу до ринку формування економічних відносин суб'єктів інтеграційних процесів вимагає дещо нових підходів і методів забезпечення їх інтересів. Цим зумовлюється актуальність теми дисертаційного дослідження, необхідність розробки регульованої системи розвитку інтеграційних процесів в агропромисловому виробництві.

Зв'язок дисертаційного дослідження з науковими програмами, планами і темами. Дисертаційне дослідження здійснювалось в контексті виконання Інститутом аграрної економіки УААН науково-технічної програми на 1996-2000 роки “Наукові основи аграрної політики трансформування економічних відносин агропромислового виробництва в ринкові умови” (номер державної реєстрації 0196V16299).

Мета і завдання дослідження. Мета дослідження полягає у теоретико-методологічних узагальненнях основних положень державних та комерційних методів і форм розвитку інтеграції виробництва сільськогосподарської продукції та її промислової переробки, обгрунтуванні методологічних засад застосування регулятивної системи економічної заінтересованості суб'єктів спільної діяльності, розробці організаційних методів та економічних механізмів забезпечення інтеграційних процесів в агропромисловому виробництві.

Для дослідження поставленої мети передбачалось вирішити такі основні завдання:

уточнити соціально-економічну сутність державних і недержавних методів та форм забезпечення розвитку інтеграційного виробництва;

розробити методичні підходи щодо здійснення системного аналізу сутності, форм і методів регулювання інтеграційних процесів;

обґрунтувати організаційні методи регулятивної системи забезпечення заінтересованої участі суб'єктів ринкової економіки у спільній діяльності;

розробити економічні механізми забезпечення взаємовигідної участі сільськогосподарських виробників сировини і підприємств переробної промисловості в процесі інтегрованого виробництва.

Предмет і об'єкт дисертаційного дослідження. Предметом дослідження є організаційно-економічні відносини суб'єктів господарської діяльності в процесі інтегрованого виробництва. Об'єктом досліджень обрано сукупність виробничо-господарських сільськогосподарських формувань та підприємств переробної промисловості.

Методологія та методика досліджень. Теоретико-методологічною основою дисертаційного дослідження є перевірені широкою практикою зарубіжних країн положення економічної теорії ринкового виробництва, загальноекономічні принципи і методи системного аналізу суспільного виробництва в умовах освоєння ринкових відносин, існуюча законодавчо-нормативна база сучасного демократичного державотворення в Україні, яка забезпечує розвиток агропромислового виробництва, наукові публікації вчених економістів-аграрників.

Основними методами здійснення дисертаційного дослідження були системний аналіз щодо визначення сутності, форм і методів державного і комерційного регулювання інтеграційних процесів, розрахунково-конструктивних розробок при обгрунтуванні економічних механізмів розвитку інтеграції, а також монографічного вивчення сучасного стану організації промислової переробки сільськогосподарської сировини та інших.

Наукова новизна одержаних результатів дослідження. В процесі дисертаційного дослідження автором одержані такі результати теоретико-методологічного та прикладного характеру, які мають наукову новизну і виносяться на захист:

розширене і доповнене тлумачення сутності та змісту поняття “поєднання державних та недержавних економічних методів регулювання виробництва сільськогосподарської продукції та її промислової переробки”, що сприятиме чіткому визначенню функцій, ролі та місця суб'єктів господарювання в інтегрованих системах;

розробка і систематизація організаційних методів створення і функціонування інтегрованих формувань;

опрацювання економічних механізмів регулювання взаємовигідних відносин сільськогосподарських і промислових підприємств в процесі виробничої інтеграції;

обґрунтування основних методологічних положень розробки моделей інтегрованих продуктових підкомплексів.

Практичне значення одержаних результатів досліджень полягає у можливостях широкого застосування розроблених пропозицій та рекомендацій, спрямованих на удосконалення системи інтеграційних відносин сільськогосподарських товаровиробників сировини та підприємств по її промисловій переробці.

Результати досліджень впроваджувались в процесі розробки та практичної реалізації законодавчо-нормативної бази переходу агропромислового виробництва до ринкової економіки, проектів державних програм розвитку агропромислового комплексу, удосконалення податкової політики, цінового механізму та кредитної системи в аграрній сфері і переробній промисловості.

Особистий внесок здобувача. Наукові результати, одержані в дисертації, є особистими розробками автора.

Апробація результатів дисертації. Основні результати дослідження, одержані здобувачем, апробовані в доповідях і виступах на міжнародній науково-практичній конференції “Проблеми формування ринкової економіки” (Київський національний економічний університет, 26-27 вересня 2000 р., тема “Економічні важелі стабілізації розвитку аграрної економіки”), на Третіх річних зборах Всеукраїнського конгресу економістів-аграрників (Київ, березень 2001 р., ІАЕ УААН, тема “Економічні проблеми розвитку промислової переробки сільськогосподарської продукції в умовах ринкової економіки”), на Науково-технічній раді Міністерства аграрної політики України (Київ, квітень 2001 р.).

Публікації результатів досліджень. Основні положення дисертаційного дослідження опубліковані у 9 журнальних статтях та інших публікаціях автора загальним обсягом 3,4 друк. арк.

Обсяг та структура дисертаційної роботи. Дисертація виконана на 154 сторінках комп'ютерного тексту, складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел із 124 найменувань, містить 19 таблиць, 3 рисунки та одну схему.

Структура дисертаційної роботи:

Вступ.

Розділ І. Теоретико-методологічні положення застосування економічних методів регулювання агропромислового виробництва. 1.1. Соціально-економічна сутність і зміст державних і комерційних методів забезпечення розвитку агропромислового виробництва. 1.2. Методологічні положення поєднання державних і комерційних методів регулювання інтегрованого виробництва. 1.3. Правова база регулювання інтеграційних процесів.

Розділ ІІ. Організаційно-економічні методи регулювання промислової переробки сільськогосподарської продукції. 2.1. Формування законодавчої бази в сфері агропромислового виробництва. 2.2. Удосконалення системи управління агропромислового комплексу. 2.3. Програмне забезпечення організації промислової переробки сільськогосподарської продукції.

Розділ ІІІ. Економічні механізми регулювання промислової переробки сільськогосподарської продукції. 3.1. Формування та розвиток цінової політики. 3.2. Фінансово-кредитний механізм. 3.3. Податкова система забезпечення розвитку промислової переробки сільськогосподарської продукції.

Висновки.

Список використаних джерел.

Основний зміст дисертації

У першому розділі Теоретико-методологічні положення застосування економічних методів регулювання агропромислового виробництва досліджуються соціально-економічна сутність і зміст державних та комерційних методів забезпечення розвитку агропромислового виробництва, методичні підходи щодо їх поєднання в інтегрованому виробництві, а також формування правової бази регулювання інтеграційних процесів в Україні.

Державні методи забезпечення розвитку виробництва передбачають насамперед створення необхідної законодавчо-інформативної бази ринкового середовища в агропромисловій сфері, закріплення права товаровиробників на приватну власність на землю, засоби виробництва, на результати праці, створення умов для гарантування продовольчої безпеки країни, забезпечення зовнішньоекономічної діяльності у сфері світового продовольчого ринку. Важливими державними засобами розвитку сільськогосподарського виробництва є забезпечення на основі ефективної цінової політики еквівалентного міжгалузевого обміну, застосування стимулюючої податкової системи та фінансової підтримки сільськогосподарських товаровиробників, їх захисту від стихійного ринкового впливу. Особливого значення набувають радикальні методи державного регулювання розвитку АПК у створенні матеріально-технічної бази сільськогосподарського виробництва.

Державні владні структури наділені функціями кадрового і наукового забезпечення розвитку агропромислового комплексу. В умовах підприємницької діяльності сільськогосподарські товаровиробники використовують методи, які випливають із основних принципів функціонування ринкової економіки

У другому розділі ”Організаційно-економічні методи регулювання промислової переробки сільськогосподарської продукції” досліджуються основні напрями розвитку промислової переробки сільськогосподарської сировини з урахуванням інтересів її виробників, обгрунтовується стратегія економічного регулювання інтегрованого виробництва, яке здійснюється в основному на відносинах приватної власності. Роздержавлення і приватизація державних підприємств харчової промисловості, які розпочато дещо раніше призвели до виникнення відкритих і закритих акціонерних товариств. Передбачалося, що в цьому процесі братимуть участь і сільськогосподарські підприємства. Проте, через розбіжність у часі цього не відбулося, тому що трудові колективи харчових підприємств, користуючись своїм правом, викупили державні частки акцій. Коли ж колгоспи і радгоспи реформувалися в колективні сільськогосподарські підприємства, то акції промислових формувань нового типу практично були розподілені. Частка, яка дісталася колективним сільськогосподарським підприємствам, за нашими підрахунками складала 1,5-2 % в розрахунку на одне підприємство, що в сумі в середньому в межах одного району не перевищувало 10-12 %. В результаті сільськогосподарські товаровиробники не мали реального впливу на харчові підприємства, що дозволяло останнім зберегти свій монополізм, диктувати виробникам сировини свої умови.

У дисертаційній роботі здійснено аналіз цієї ситуації, зроблена оцінка ступеня зруйнованості попередніх економічних взаємовідносин, які, до речі, тривалий період задовольняли як товаровиробників сільськогосподарської продукції, так і промислових переробних підприємств. Нові умови, у яких держава відсторонилася від активної участі в організації інтегрованих виробництв, не влаштовували насамперед виробників сировини. Це стало однією з ряду причин, які призвели до спаду виробництва сільськогосподарської продукції (табл. 1).



Обсяг виробництва валової продукції сільського господарства по категоріях господарств

Показники	1997 р.	1998 р.	1999 р.	2000 р.	2000 р. у % до
					середн. за 1997-1999 рр.	1999 р.
Всі категорії господарств	28111,9	25359,6	23602,7	25390,0	98,8	107,6
Сільськогосподарські підприємства всіх форм власності	12439,9	10445,4	9447,4	8612,0	79,9	91,2
Питома вага, %	44,3	41,2	40,0	33,9
Господарства населення	15672,0	14914,2	14155,3	16778,0	112,5	118,9
Питома вага, %	55,7	58,8	60,0	66,1

До того ж посилились й інші негативні тенденції в міжгалузевих відносинах, які призвели до:

скорочення обсягів промислового виробництва в основному через неконкурентоспроможність продовольчих товарів та незахищеність вітчизняного товаровиробника на ринку;

диспаритету цін та порушення еквівалентного обміну у міжгалузевих відносинах;

подорожчання пально-мастильних матеріалів, техніки та різкого обмеження можливостей її придбання сільськогосподарськими підприємствами;

недоступності кредитів та неплатоспроможності сільськогосподарських товаровиробників, накопичення боргів та фінансової кризи;

високого податкового пресу та нерівноправності відношення до платників податків в частині надання пільг.

Наявний виробничий потенціал переробних підприємств вподовж 1992-1995 рр. використовувались лише на третину. Практично були відсутні державні цільові програми розвитку харчової галузі, а ті, що приймались, не забезпечувались організаційними та матеріально-фінансовими ресурсами, відповідними економічними механізмами. Проблема паритетності цін на промислову і сільськогосподарську продукцію до останнього часу не розв'язана. Не вирішені до кінця питання майнової власності, введення земельних ресурсів в економічний оборот країни. Зволікається створення селянського (іпотечного) банку, не вирішеними залишаються питання диспаритету цін на сільськогосподарську продукцію і промислові вироби, відбувся штучний відрив фінансово системи від сільськогосподарського виробництва. Усе це супроводжувалося зменшенням промислової продовольчої продукції. Тільки починаючи з 1999 р. намітилася стабілізація та ріст виробництва (табл. 2).

Динаміка виробництва важливіших видів продукції харчової промисловості в Україні

Види продукції	Обсяг, тис. тонн	2000 р. у % до 1990 р.
	1990	1995	1999	2000
М'ясо, включаючи субпродукти І категорії	2763	957	287,8	289,9	10,5
Ковбасні вироби	900	277	133,4	149,9	16,7
Жирні сири	184	75,5	51,3	63,9	34,7
Цукор-пісок - всього	6791	3894	1857,6	1779,5	26,2
у тому числі з цукрових буряків	5388	3500	1640,5	1551,3	28,8
Консерви, млн. ум. банок	4386	1444	958,9	1006,7	23,0
у тому числі плодоовочеві	3865	1038	698,6	777,8	20,1
Борошно	7671	5319	2444,1	2344,2	30,6
Хліб і хлібобулочні вироби	6701	4114	2193,1	2213,5	33,0
Крупи	962	532	237,9	186,7	19,4
Кондитерські вироби	1111	315	502,6	659,5	59,4
Макаронні вироби	360	223	127,9	96,1	26,7

Багато нерозв'язаних проблем зберігається в системі управління АПК. Дослідження показало, що насамперед вимагають розв'язання питання децентралізації системи управління в корпоративних секторах економіки. Це дозволить запровадити ефективні методи прийняття оперативних управлінських рішень з питань виробничої структури, обсягів товарних ресурсів, створення умов для залучення недержавних коштів для інвестування як державних, так і акціонерних компаній, що сприятиме їх економічному зміцненню та адаптації до ринкових відносин. Управлінські функції пропонується спрямовувати на посилення процесів формування інтеграційних структур корпоративного типу та на розвиток підприємництва, середнього і малого бізнесу.

Як показало дослідження, нині вже опрацьовані основні концептуальні засади управління АПК стосовно до нових умов. Функції діяльності державних органів починають змінюватись: (1) з управління галузями на регулювання продуктових ринків; (2) з адміністративного стилю на дорадницький. Основна функція Міністерства аграрної політики України зводиться до обґрунтування аграрної політики і забезпечення продовольчої безпеки держави; прогнозування, індикативного планування, розробок та реалізації державних цільових програм розвитку АПК; економічного регулювання ринків продовольства, сприяння торгівлі, інформаційного забезпеченню, підготовки кадрів, розвитку науки та інспекційної діяльності.

Саме життя вказує на необхідність докорінної реформації і реструктуризації переробного комплексу. В дисертації обґрунтовується нова стратегія економічного зростання двох взаємопов'язаних сфер - виробництва харчових продуктів та сировини. Зв'язуючою ланкою тут має стати ринок. Загальна філософія функціонування агропромислового виробництва, як показало дослідження, повинна спиратись на корпоративні об'єднання виробників харчових продуктів і сировини, що зводиться до двох, давно визначених теорією ринкової економіки, положень: загальний доход, на який може розраховувати учасник процесу і загальні витрати його виробництва. Як загальний доход, так і загальні витрати, є величинами, що утворюють співвідношення “ціни - часу - кількості продукції”. Загальний доход визначається як добуток ціни продукту на кількість проданого продукту. Загальні витрати розраховуються множенням ціни кожного ресурсу на кількість використаного у виробництві, а потім підсумком витрат на кожний ресурс.

Зазначене положення, зокрема для умов переходу до ринку, є підставою для інкорпорації гуманістичних та соціально-економічних міркувань у технічних програмах. Розуміння цих сфер особливо необхідне для сучасних організаторів виробництва, коли вимагається вирішення комплексу соціально-технологічних проблем негайно в умовах обмежених ресурсів. На практиці це означає - нарощувати, в розрахунку на одиницю продукції, ресурсу, тобто підвищувати продуктивність. Вища продуктивність - не просто для вдалого, а для найкращого застосування обмежених ресурсів. Передусім це стосується енергоносіїв, насіння, добрив, засобів захисту рослин, праці тощо. Мета полягає в тому, щоб одержувати найвищий кінцевий результат на одиницю витраченого ресурсу.

Дослідження дають підстави стверджувати, що в новій системі господарювання харчові підприємства доцільно формувати в холдингові компанії. Це дасть їм змогу формувати власну сировинну базу на підставі залучення до холдингів сільськогосподарських підприємств, фермерів та індивідуальних господарств населення. Концентруючи в собі великий аграрний капітал, вказані структури можуть формувати власні земельні ресурси. Нестачу в сировині вони можуть одержувати від інших сільськогосподарських підприємств на контрактних умовах і обов'язково на товарно-грошовій основі.

Державі, в свою чергу, належить докорінно змінити політику щодо промислового виробництва продовольчих товарів стратегічного значення і важливих суб'єктів ринку. Для цього пропонується посилити регулюючу функцію за допомогою економічних важелів по відношенню як до виробництва, так і реалізації продовольчих товарів. Першочергово потрібно відновити оптові ринки та роздрібну мережу торгівлі, чітко визначити ємність внутрішнього ринку продовольства. В регулюючих процесах застосовувати виключно економічні методи, причому в потрібний час, у потрібному місці і переважно ринковими засобами. Це можуть бути грошові інтервенції при падінні ринкових цін з метою підтримки товаровиробників. Важливе місце в системі таких заходів належить відвести експортно-імпортному регулюванню. Держава повинна підтримувати вихід вітчизняних товарів на ринки інших країн, особливо до країн СНД. Для цього пропонується створювати резерви, які належить формувати шляхом закупівлі продовольства. Не обійтись і без експортних субсидій для компенсації перевищення внутрішніх цін над цінами експорту.

В окремих випадках слід розраховувати на те, щоб держава прямо фінансувала виробників сільськогосподарської продукції в межах цільових програм державного регулювання аграрного сектора. Відповідно до цього державі належить встановлювати квоти щодо виробництва та реалізації сировинної продукції. Реалізація цих заходів, на наш погляд, стане вагомим внеском до загальнодержавної стратегії соціально-економічного розвитку країни.

У третьому розділі “Економічні механізми регулювання промислової переробки сільськогосподарської продукції” на основі матеріалів дослідження, що відображають рівень використання потенціалу підприємств харчових галузей, розкривається вплив цінової політики, фінансово-кредитного механізму і податкової системи на розвиток промислової переробки сільськогосподарської продукції в умовах багатоукладності і ринкових відносин.

Як встановлено дослідженням, до 1991 року 22 провідних харчових підприємств м. Києва і всі підприємства Київщини на 86 % задовольняли потреби столиці в продуктах харчування. Однак протягом 1992-1996 рр. ситуація різко змінилася. Продовольчий імпорт практично заповнив київський ринок, витіснивши з нього вітчизняні товари до рівня 12 %. Виробничі потужності підприємств використовувались на 31 %, частина підприємств змушена була призупинити діяльність. Практично перестали функціонувати такі відомі тваринницькі комплекси, як Калитянський комбінат по виробництву свинини, Обухівський - по відгодівлі молодняку великої рогатої худоби за італійською технологією. Розпалися й міжгосподарські тваринницькі підприємства, в занепаді опинилися і птахівничі фабрики, молокозаводи та ін. Втратили своє значення приміські овоче-молочні радгоспи.

У дисертації досліджується процес зміни, починаючи з 1995 року державою політики щодо харчової промисловості. За останні 9 років в переробну галузь направлено інвестицій понад 1 млрд. дол. США в основному на модернізацію і реконструкцію діючих та створення нових підприємств. Позитивно відбились на стані харчових галузей захисні заходи держави щодо внутрішнього продовольчого ринку. Імпортні продовольчі товари у 2000 році на столичному ринку не перевищують 7%. Практично з 1998 р. переробні підприємства перейшли на товарно-грошові відносини. Рівень реалізації харчової продукції за гроші в 1999 р. піднявся до 74 %, а в 2000 р. - до 92 %. У взаємовідносинах переробних підприємств з сільськогосподарськими товаровиробниками утверджується принцип: “сировина - гроші”. Причому кон'юнктура цін піднялася до такого рівня, що доходи підприємств від реалізації своєї продукції або товарів забезпечують відтворювальний процес.

В дисертаційній роботі вивчались цінові й організаційні фактори, що впливають на ефективність використання виробничого потенціалу та людських ресурсів. Можна стверджувати, що у промисловому секторі формування ринкового економічного механізму і його провідної складової - ціноутворення і цін - відбулося. Раніше переробні підприємства, використовуючи дефіцит грошей, диктували низькі закупівельні ціни і виробники сировини змушені були з цим погоджуватись. В результаті відбулося зменшення питомої ваги вартості сировини в структурі роздрібної ціни, а отже, різниця в рентабельності. Сільськогосподарські товаровиробники працювали на збиток, а промислові підприємства, хоча з невеликим рівнем рентабельності, але були прибутковими. В останні роки відбулося суттєве зростання обсягів виробництва (табл. 3).

Темпи приросту обсягів виробництва в окремих галузях у 2000 р. відносно 1999 р., %

Галузі	Зростання, зниження (-)
Промисловість, всього	12,9
Харчова промисловість	26,1
Легка промисловість	39,9
Сільське господарство	6,3

До основних чинників економічного зростання, як встановлено дослідженням, слід віднести:

суттєве зміцнення загальних регулюючих функцій держави, яка посилила практику імпортозамінників, що посприяло росту експортних операцій;

запровадження інструментів єдиної політики в сільському господарстві, створення системи державної присутності в регіонах, районах, у кожному селі;

створення регіональних фінансових резервів, що пом'якшувало цінові коливання і виявилось елементом забезпечення продовольчої стабільності в регіонах;

запровадження механізму фінансової підтримки промислової переробки, а також сільськогосподарських товаровиробників;

запровадження сприятливого фінансово-кредитного забезпечення АПК, що гарантує доступ до фінансово-кредитних ресурсів і лізингових структур;

послаблення з ознаками усунення диспаритету цін;

підтримка сільськогосподарських товаровиробників, харчових і переробних підприємств та обслуговуючих організацій.

Важливе місце в цьому розділі відводиться процесам формування інфраструктури фінансово-кредитного забезпечення аграрно-промислового сектора.

Однак, яким би не був ідеальним фінансово-кредитний механізм, вирішальне значення, що підтверджується дослідженням, належить виробництву. Такі види продовольства, як м'ясо і м'ясопродукти, молоко і молокопродукти, яйця, борошно, хлібобулочні вироби, плодоовочеві консерви, соки, безалкогольні і алкогольні напої, цукор стали провідними і практично витіснили аналогічні імпортні вироби. Головне - у промислових підприємствах з'явились гроші, їх надходження до підприємств має стабільну основу, що дозволяє створювати нові робочі місця, наповнювати місцеві і державний бюджет необхідними фінансами. В них з'явилась також можливість для посилення інноваційної діяльності, тобто подальшої модернізації виробництва, а поряд з цим - сформувати нову модель економічних взаємовідносин з сільськогосподарськими товаровиробниками.

Загальний стан розвитку промислової переробки сільськогосподарської продукції наведено в табл. 4.

Характерною рисою розвитку харчової промисловості є послідовне поліпшення якісних показників. Вони засвідчують, що переважна більшість підприємств уже адаптувалась до товарно-грошових відносин. Це, в свою чергу, посилило експортний потенціал столиці і її продовольчі товари успішно конкурують у 88 країнах світу.

В системі економічного механізму регулювання промислової переробки сільськогосподарської продукції значне місце відводиться податковій політиці. Дослідження цих питань показало, що фіскальна ефективність податкової системи постійно звужується. Свідченням цього є те, що питома вага податкових доходів бюджету у ВВП знизилася з 30,27 % у 1995 р. до 25,44 % у 1999 р., відповідно у 2000 р. - до 25,11 %. В тому числі надходження від податку на прибуток підприємств відповідно до ВВП знизився з 8,92 % до 5,01 %, ПДВ - з 8,31 % до 6,4 %.

Однак це не є наслідком зменшення податкового навантаження, бо основні елементи податків, а це ставки, порядок обчислення тощо, за аналізований нами період суттєво не змінювалися.

Динамічні зрушення в економіці підприємств харчової промисловості м. Києва та України, % *

Показники	По м. Києву	По Україні
	1994	2000	1994	2000
Реалізація продукції за гроші	33,4	82,4	32,7	74,6
Використання потужностей	28,1	73,2	23,4	42,4
Питома вага сировини в ціні товару	18,4	46,9	17,3	33,4
Індекс роздрібного товарообороту (продовольчі товари)	62,3	88,4	56,0	77,2
Індекс виробництва	59,4	82,3	53,0	74,2
Індекс продуктивності праці	69,3	81,1	64,0	71,3
Рентабельність (відношення реалізації до повної собівартості реалізованої продукції)	26,0	22,4	25,3	6,8
Питома вага збиткових підприємств	15,0	3,0	32,7	19,8
Питома вага високорентабельних підприємств	7,3	29,9	5,4	16,3

* Процент визначений по відношенню до 1990 р. (1990 р. - 100%)

Основна причина такої ситуації є скорочення надходжень від податків, як нами встановлено, внаслідок зниження їх збору. Ступінь збирання податків відноситься до одного з критеріїв “успішності” або ефективності податкової політики держави. Підрахунки по 3-х основних податках (податок на прибуток підприємств, ПДВ та прибутковий податок з громадян) вказали на суттєвий розрив між тим, скільки повинні сплачувати, і тим, скільки фактично надходить (табл. 5).

Податковий розрив та ефективність податку на прибуток підприємств, податку на додану вартість та прибуткового податку з громадян

	1996	1997	1998	1999	2000
Валовий внутрішній продукт, млн. грн.	81519	93365	102593	127126	128740
Сукупний податковий розрив з 3-х податків, млн. грн.	8488,2	8767,6	10475,6	15938,8	14235,4
Сукупний податковий розрив у % до доходів бюджету	28,09	31,19	36,23	36,4	36,0
Сукупний податковий розрив у % до ВВП	10,41	9,39	10,21	12,54	11,37



Дослідженням доведено, що в Україні, де ВВП в розрахунку на душу населення становить менше тисячі дол. США (близько 3000 грн.), що є дуже низьким рівнем. Тоді як фіскальний податковий тягар разом з відрахуваннями до обов'язкових позабюджетних фондів досягає більше 38 %, що є надмірним порівняно з міжнародними стандартами. Це означає, що при сумлінній оплаті всіх податків підприємство в середньому зобов'язане перераховувати в бюджет близько половини створеної додаткової вартості. Тоді, як з низьким рівнем доходу податкове навантаження має бути на рівні 20-30 %, а фактично майже вдвічі перевищує середній рівень, що є гальмуючим фактором і не сприяє розвитку економіки.

У дисертації обґрунтовується пропозиція про зменшення сукупного фіскального тягаря до рівня 25-30 % офіційного ВВП. Але при цьому слід передбачати наслідки зменшення податкового навантаження. Вони не завжди є адекватними до очікуваних результатів, бо економіка, по-перше, не відразу позитивно реагує на послаблення податкового тиску. Тривалість часового лагу може становити 2-3 роки з моменту зміни податкової політики до зростання доходів бюджету. По-друге, на цей період необхідно або суттєво зменшувати державні витрати, або збільшувати дефіцит бюджету, або, що найбільш реально. поєднувати ці заходи. Головне при цьому - збільшення оплати праці і забезпечення таким чином незалежності більшості громадян від державної допомоги, що дасть можливість скорочувати соціальні програми.

Складність полягає і в тому, що в умовах економічної трансформації досить важко дати кількісну оцінку стимулюючим можливостям зниження рівня податків, оскільки в процесі структурних перетворень поведінка економічних суб'єктів істотно змінюється. Ми, в принципі, стоїмо на позиції того, щоб усі економічні суб'єкти реальної економіки працювали в рівних економічних умовах. Галузевий підхід в оподаткуванні, на нашу думку, себе не виправдовує. Візьмемо для прикладу колективні сільськогосподарські підприємства, які протягом 1999-2000 років з введенням фіксованого сільськогосподарського податку, який увібрав у себе 12 інших провідних податків, сприяв тому, що вони сплачують податків у розмірі 7% о новоствореної вартості та 10 інших обов'язкових податків і зборів. Але за вказаний період кількість збиткових підприємств як була на позначці 7,5 тис. господарств, так і залишилась. У підприємствах харчової промисловості податки поглинають 36% створеної додаткової вартості, а кількість збиткових підприємств за останні роки скоротилась на 13%.

Необхідно знайти оптимальне поєднання принципів стабільності і гнучкості податкової системи. Це не проста справа. Лише скоротивши надмірні державні витрати можна зменшити обсяги податкових вилучень тобто послабити податковий тягар. Поки що зберігається велика недоїмка, яка станом на 01.01.2000 р. становила 11,7 млрд. грн., або зросла за 1999 р. на 20,7 %. Потрібно переглянути, а краще скасувати, систему надання пільг щодо оподаткування, які надаються понад 160 тис. підприємств, причому навіть високоліквідним підприємствам, в тому числі і банкам, за окремими рішеннями уряду, тоді як це є компетенцією Верховної Ради. Загальні втрати зведеного бюджету від наданих пільг становили 39,6 млрд. грн., в тому числі прямі втрати - 19,6 млрд. грн., або 39,5 % до фактичних надходжень до бюджету. З іншого боку, тільки послабленням податкового тягаря можна створити реальні умови для зростання виробництва та зібрати більше податків, що є умовою вирішення проблеми, пов'язаної з фінансовим забезпеченням національної економіки. Потребує також спрощення і сама податкова система та її узгодження з місцевими податками і зборами, в тому числі і тих, які здійснюються галузевими міністерствами і відомствами.

Висновки

1. В умовах ринкової економіки всі суб'єкти господарської діяльності одержують статус вільного підприємництва. Вони практично функціонують в режимі господарського розрахунку, самостійно визначають структуру і обсяги виробництва товарної продукції залежно від попиту і пропозиції, кон'юнктури ринку, власної конкурентоспроможності. Але, як і в будь-якій країні з розвиненою ринковою економікою, самостійність товаровиробників є поняттям відносним. У державному управлінні завжди присутні функції економічного регулювання агропромислового виробництва, виходячи з потреб у продовольстві та продовольчої безпеки країни, враховуючи необхідність участі у зовнішньоторговельних операціях. Під впливом внутрішніх та зовнішніх чинників характер розвитку агропромислового виробництва може мати позитивні або негативні тенденції, що підтверджується національною практикою за 1991-2000 роки. Залежно від цих обставин держава об'єктивно змушена вдаватися до різновекторних методів регулювання виробництва, вдаючись до економічних, а в окремих випадках і до адміністративних важелів управління.

2. Формування економічної стратегії стосовно регулювання промислової переробки сільськогосподарської продукції вимагає водночас посилення державних та ринкових методів впливу на виробництво та його реалізацію. На підставі досліджень вдалося уточнити теоретично-методологічні засади раціонального поєднання державних економічних важелів з ринковими механізмами, підвищити рівень самофінансування та самодостатності учасників інтеграції, досягти вищої результативності. Дослідженням доведено необхідність переосмислення теоретичних положень та методичних основ формування стратегії економічного регулювання промислової переробки сільськогосподарської продукції. До цього часу, як з'ясовано, відсутня єдина точка зору щодо природи державних важелів регулювання і підтримки, їх місця в системі державного управління галузями, а відтак, залишаються невизначеними методи оптимізації пропорцій економічної системи, у складі якої перебувають підприємства харчової промисловості та сільського господарства за критеріями максимізації конкурентоспроможності. З іншого боку, ця система являє собою роз'єднані, ієрархічно побудовані структури протилежного функціонального і галузевого змісту. Вони жорстко локалізовані у просторі і часі, мають поліцільовий характер і діють переважно на взаємоузгоджених умовах. Від цього у взаємодії між організаційно-правовими формами інтеграційної структури не мають достатньої економічної міцності.

3. Вибір оптимальної економічної структури залежить від ступеня агропромислової інтеграції та кінцевого продукту. В якості критерію оптимальності створення агропромислових об'єднань можуть слугувати авторські пропозиції щодо їх створення, зокрема, у формі спільної діяльності або спільного підприємства, контрактної основи асоціації. Невід'ємною умовою для такого формування повинна бути економічна стратегія головного підприємства та врахування державного регулювання, доступ до інвестицій, розрахунки конкретного впливу ринкових методів на відтворювальний процес. В дисертаційній роботі обґрунтовуються методичні підходи до визначення ефективності залежно від глибини інтеграційного процесу, економічних важелів регулювання та підтримки виробництва на основі бізнес-планування.

4. На нинішньому етапі розвитку агропромислового виробництва важливо, щоб, з одного боку, повністю забезпечувалося виконання державних функцій щодо управління АПК. З другого - процес управління промисловою переробкою сільськогосподарської продукції потребує структурних змін. Насамперед, потрібно скоординувати управлінську структуру по вертикалі, яка б об'єднувала десятки функціональних органів, які ще не сформували чітких управлінських функцій відповідно з вимогами ринкової економіки. Концептуальна схема управління, за розробками автора, складається з державної системи управління АПК, спрямованої на забезпечення стратегії розвитку галузей, яка повинна забезпечувати економічний механізм підтримкою та регулювання виробництва на підставі економічних і ринкових методів.

5. Дисертаційні дослідження дають підстави для ствердження, що в країні за останні роки склалася принципово нова соціально-економічна ситуація, яка сприяє стабілізації і росту агропромислового виробництва. Але для подальшого посилення цього процесу необхідно:

переглянути деякі організаційні положення фінансово-кредитного механізму. По-перше, недостатньо фінансуються з боку держави капітальні вкладення. У 2000 р. за рахунок усіх джерел освоєно 1037,9 млн. грн., а за державні централізовані капітальні вкладення - 33,5 млн. грн. Фактично профінансовано 25,5 млн. грн. По-друге, прямі іноземні інвестиції залучалися більше як у 500 підприємств харчової промисловості на загальну суму 768,8 млн. дол. США, у сільське господарство вони вклали лише 73,3 млн. дол. США, або 1,9 % до загального обсягу. Тому доцільно поліпшити умови для основної маси сільськогосподарських товаровиробників короткострокового та довгострокового кредитування;

розробити чітку програму послідовного формування матеріально-технічної бази сільського господарства як базисної основи для розвитку промислової переробки сільськогосподарської продукції;

на кожні п'ять років розробляти систему державного регулювання та підтримки аграрного і промислового виробництва в країні.

6. Результати аналітичної оцінки сучасного стану галузей харчової промисловості України і ринкової поведінки промислових підприємств свідчать про необхідність удосконалення економічних взаємозв'язків з сільськогосподарськими товаровиробниками на основі ресурсного внеску у виробництво, відповідно з цим формувати економічний інтерес кожного учасника інтеграції. При цьому можливі варіанти, коли промисловики створюють власну сировинну базу або закуповують сировину у сільських товаровиробників за ринковими цінами.

7. Аналізуючи окремі показники макроекономічного рівня, в дисертації зроблений висновок, що результати певного економічного зростання розподіляються серед суб'єктів господарської діяльності АПК не однаково. Реальний грошовий доход індивідуальних господарів на душу населення зріс на 10,4 %. Але він все ще є нижчим за рівень 1996 р. Реальна заробітна плата зросла тільки на 1,9 %, внаслідок чого частка зарплати в загальному доході зменшилася з 47,6 % до 45,4 %. Водночас частка пенсій практично залишається незмінною. Проте внаслідок загального зростання суттєво збільшилася питома вага інших джерел доходів. Крім того, рівень безробіття залишається незмінним, суттєво не збільшилась кількість працюючого населення. З цього випливає, що концентрація розподілених доходів, як результат економічного росту, є навіть більша, ніж раніше, і тому таке зростання не матиме значного позитивного впливу на соціальну сферу.

8. Економічне зростання в країні в 2000 році відбулося передусім на основі поліпшення зовнішньоторговельної кон'юнктури, продовження в економіці тенденцій імпортозаміщення та проведення стимулюючої грошово-кредитної політики при ізоляції грошової пропозиції від спекулятивних ринків. Позитивні тенденції розвитку виробництва поки що не є стійкими. Для їх підтримання необхідно задіяти механізм підвищення інвестиційної та інноваційної активності, а також стимулювати споживчий попит.

Потребує державної підтримки розвиток соціальної інфраструктури, здійснення реформування системи заробітної плати, пенсійного забезпечення працівників агропромислового комплексу. Державі належить викупити об'єкти соціально-комунальної сфери, що перебувають на балансах сільськогосподарських підприємств і передати їх на утримання місцевих бюджетів. Компенсаційні кошти, одержані з державного бюджету, направити на розвиток соціальної інфраструктури на селі.

Основні публікації за темою дисертації

1. Брезвін А.І. Основні методологічні положення розробки моделей інтегрованих продуктових підкомплексів. /Економіка АПК, 2001, №5. - С.11-15.

2. Брезвін А.І. Агропромисловий комплекс України: стан, тенденції та перспективи розвитку. Інформаційно-аналітичний збірник (Вип.4). Розділ 3.2. Реформування сільськогосподарських підприємств. / За ред. П.Т.Саблука та ін. - К., 2000. - 601 с., автора с. 72-92.

3. Брезвін А.І. Агропромисловий комплекс України: стан, тенденції та перспективи розвитку. Інформаційно-аналітичний збірник (Вип. 4). Розділ 7. Розвиток науково-технічного та кадрового потенціалу АПК України. / За ред. П.Т.Саблука та ін. - К., 2000. - 601 с., автора с. 221-232.

4. Брезвін А.І. Проблеми формування ринкової економіки. Спец. випуск. Реструктуризація аграрних підприємств і земельна реформа: стан, проблеми, перспективи. Економічні важелі стабілізації розвитку аграрного сектора економіки. Міжвідомчий науковий збірник. Спец. випуск. / К.: КНЕУ, 2000. - 420 с., автора с. 71-74.

5. Брезвін А.І. Посібник по формуванню і функціонуванню ринку агропромислової продукції. Розділ 8.3. Виробнича вертикальна інтеграція. / За ред. П.Т.Саблука. - К.: ІАЕ, 2000. - 554 с., автора с. 195-198.

6. Брезвін А.І. Формування та функціонування ринку агропромислової продукції (практичний посібник). Розділ 11.12. Формування конкурентоспроможних підприємницьких структур. / За ред. П.Т.Саблука. - К.: ІАЕ, 2000. - 556 с., автора с.312-317.

7. Брезвін А.І. Організаційно-методологічні засади інтеграції виробництва в АПК. / Економіка АПК, 2000, №3. - с.15-17.

8. Брезвін А.І. Фінанси сільськогосподарських підприємств (посібник з питань фінансових відносин у ринкових умовах). Розділ 1.2. Податок на додану вартість. /За ред. М.Я.Дем'яненка. - К.: ІАЕ, 2000. - 604 с., автора с. 36-43.

9. Брезвін А.І. Реформування соціальної сфери села: організаційно-методичні засади. Розділ 4. Організаційно-економічний механізм регулювання соціального розвитку села. /За ред. П.Т.Саблука. - К.: ІАЕ УААН, 2000. - 475 с., автора с. 190-198, 204-220.

Анотації

Брезвін А.І. Економічні методи регулювання промислової переробки сільськогосподарської продукції - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата економічних наук за спеціальністю 08.07.02 - економіка сільського господарства і АПК. Інститут аграрної економіки УААН, Київ, 2001.

Досліджено економічний механізм регулювання промислової переробки сільськогосподарської продукції, визначена і обгрунтована соціально-економічна сутність основних складових та методів економічного регулювання з розкриттям ролі держави та ринкового впливу на промислову переробку сільськогосподарської продукції. Визначаються також в теоретичному і прикладному плані основні форми економічних методів, в тому числі і ринкових, регулювання агропромислового виробництва в цілому.

В ході дослідження вивчена сукупність організаційних методів як державного, так і ринкового регулювання промислової переробки сільськогосподарської продукції. Розкривається зміст формування законодавчої бази в сфері агропромислового виробництва. Розроблені пропозиції щодо вдосконалення системи управління агропромислового комплексу переважно на підставі застосування економічних важелів. Обгрунтовуються основні параметри програмного забезпечення організації промислової переробки сільськогосподарської продукції.

В дисертації одне з центральних місць відведено дослідженню основних складових економічного механізму регулювання промислової переробки сільськогосподарської продукції. До їх складу автор відносить формування та розвиток цінової політики як головного інструменту регулювання міжгалузевих відносин. Обгрунтовуються напрями удосконалення фінансово-кредитного механізму та податкової системи. Гармонізація цих провідних складових економічного механізму, за результатами дослідження, вже в 2000 році дала суттєві позитивні результати. Вперш за останні роки агропромислове виробництво вийшло на позначку прибутковості, покращання фінансового стану як переробних підприємств, так і сільськогосподарських товаровиробників. Обґрунтовуються пропозиції щодо подальшого вдосконалення економічного механізму регулювання промислової переробки сільськогосподарської продукції.

Автор вважає, що серед економічних заходів перевагу слід віддати ціновому факторові. Питома вага вартості сировини в структурі роздрібної ціни по більшості галузей стабілізувалась на позначці 41-47 %. При такому рівні досягається баланс узгодженості інтересів між виробниками сировини і підприємствами харчової і переробної промисловості. Чим скоріше по всіх підприємствах сфери виробництва продовольства зрозуміють важливість поєднання інтересів, тим успішніше будуть усуватися залишки кризових явищ в сільському господарстві і в сфері переробки. Державі належить посилити свої функції щодо створення стабільних умов для розвитку економіки та вчасно вдаватись до регулятивних механізмів як засобу утримання економіки в оптимальному режимі розвитку.

Ключові слова: економічний механізм, ціна, податки, фінансово-кредитний механізм, регулювання, власність, ринок, прибуток, ефективність, стратегія, управління.

Брезвин А.И. Экономические методы регулирования промышленной переработки сельскохозяйственной продукции - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата экономических наук по специальности 08.07.02 - экономика сельского хозяйства и АПК. Институт аграрной экономики УААН, Киев, 2001.

Исследован экономический механизм регулирования промышленной переработки сельскохозяйственной продукции, определена и обоснована социально-экономическая сущность основных составляющих и методов экономического регулирования с раскрытием роли государства и рыночного влияния на промышленную переработку сельскохозяйственной продукции. Определяются также в теоретическом и прикладном плане основные формы экономических методов, в том числе и рыночных, регулирования агропромышленного производства в целом.

В ходе исследования изучена совокупность организационных методов как государственного, так и рыночного регулирования промышленной переработки сельскохозяйственной продукции. Раскрывается содержание формирования законодательной базы в сфере агропромышленного производства. Разработаны предложения по усовершенствованию системы управление агропромышленного комплекса преимущественно на основе применения экономических рычагов. Обосновываются основные параметры программного обеспечения организации промышленной переработки сельскохозяйственной продукции.