Соціальне партнерство

Размещено на http://www.allbest.ru/

Реферат

на тему: «Соціальне партнерство»

План

1. Сутність соціального партнерства

2. Узгодження інтересів суб'єктів соціального партнерства

3. Моделі соціального партнерства

Висновки

1. Сутність соціального партнерства

Основна мета створення соціально-трудового партнерства полягає у формуванні зв'язків, відносин між суб'єктами економічної діяльності -- найманими працівниками і роботодавцями, які б розв'язували виробничі та соціальні завдання на основі прямих домовленостей, рівноправності, довіри і прозорості при прийнятті та реалізації рішень. Надійність таких зв'язків забезпечується законодавчою діяльністю держави, яка встановлює принципи, норми і форми такої співпраці сторін.

Соціальне партнерство -- це система взаємозв'язків між найманими працівниками, трудовими колективами, професійними спілками -- з одного боку, роботодавцями та їх об'єднаннями -- з другого, і державою та органами місцевого самоврядування -- з третього, їхніми представниками та спільно створеними органами з регулювання соціально-трудових відносин, які (взаємозв'язки) полягають у взаємних консультаціях, переговорах і примирних процедурах на взаємоузгоджених принципах з метою дотримання прав та інтересів працівників, роботодавців і держави.

Суть соціального партнерства полягає в тому, що це специфічний вид громадських відносин між різними соціальними групами, прошарками й класами, які мають суттєво відмінні соціально-економічні й політичні інтереси. Ці різні інтереси не можуть стати однаковими, проте можливе їх поєднання, забезпечення певного балансу їхньої реалізації.

Соціальне партнерство одночасно є і результатом, і активним чинником формування громадянського суспільства, в якому різні соціальні групи, прошарки і класи зі своїми специфічними інтересами створюють свої організації, через які формують стійку соціальну спільноту, що забезпечує соціальну та політичну стабільність в суспільстві. Соціальне партнерство уособлює собою відмову від будь-яких насильницьких, революційних методів вирішення соціальних протиріч і орієнтацію на еволюційний шлях розвитку суспільства. Соціальне партнерство заперечує диктатуру будь-якої особи, групи, класу і утверджує суспільний договір, угоду між членами суспільства як основу оптимальної реалізації прав і інтересів різних соціальних груп, прошарків, класів.

Соціальне партнерство має цілком визначене суспільне призначення: створення і діяльність певних органів, впровадження в життя гуманістичних ідей і принципів регулювання соціально-трудових відносин, розробку, прийняття і реалізацію конкретних взаємовигідних рішень. Суспільне призначення соціального партнерства полягає також і у практичному втіленні узгодженої соціально орієнтованої політики, у сприянні врегулюванню соціальних конфліктів, подоланню кризових явищ, в кінцевому підсумку -- зростанні якості життя громадян країни в найширшому розумінні.

Правовою основою соціального партнерства в Україні є національні законодавчі, нормативні акти: закони України "Про зайнятість населення", "Про колективні договори і угоди", "Про оплату праці", "Про охорону праці" та ін., укази Президента України "Про Національну раду соціального партнерства", "Про Національну службу посередництва і примирення" та ін.

Вказані законодавчі акти розробляються на основі ратифікованих Україною Конвенцій і Рекомендацій Міжнародної організації праці. Слід зазначити, що у МОП і в західних країнах для соціального партнерства, використовуються терміни "соціальний діалог", "дво- або тристоронні консультації" суб'єктів трудових відносин. Поряд із цими термінами у західних публікаціях на тему соціально-трудових відносин також зустрічається термін "механізм соціального партнерства".

Соціальне партнерство здійснюється на різних рівнях: міжнародному (мегаекономічному), національному (макроекономічному), галузевому і регіональному (мезоекономічному), виробничому (мікроекономічному).

Суб'єктами соціально-трудового партнерства, як і суб'єктами соціально-трудових відносин, є наймані працівники, трудові колективи, професійні спілки, з одного боку, роботодавці та їх об'єднання -- з другого, і держава та органи місцевого самоврядування, їх представники та спільно створені органи з регулювання соціально-трудових відносин -- з третього.

Соціальне партнерство реалізується через систему взаємних консультацій, переговорів, угод на державному, галузевому, територіальному рівнях, укладання колективних договорів на підприємствах або в їхніх підрозділах, укладання індивідуальних трудових контрактів між роботодавцем та працівником, а також систему вирішення трудових спорів.

Соціальне партнерство, як і будь-який інший суспільний інститут, має свій економічний базис і соціальну надбудову. Економічним базисом соціально-трудового партнерства є модель регулювання соціально-трудових відносин (передусім, відносин на ринку праці), тип соціально-трудових відносин. Усі інші функції партнерства (створення поля для діалогу сторін, забезпечення соціальної злагоди, економічного зростання і т. ін.) повинні базуватися на цій основі. Тому базисним завданням усіх сторін соціально-трудового партнерства е чітке визначення і безумовне виконання своїх обов'язків щодо регулювання ринку праці. Зокрема, профспілки повинні стати реальним колективним представником найманих працівників, здатним забезпечити їм більш вигідні умови продажу трудових послуг. Роботодавці і виконавча влада (стосовно працівників підприємств бюджетної сфери) повинні відмовитися від одностороннього механізму формування ціни на трудові послуги, а об'єднання роботодавців -- сформувати механізми делегування їм прав представництва роботодавців при укладанні колективних угод на ринку праці. Держава повинна сформувати такі "правила гри" на ринку праці, які б забезпечили баланс стимулів і протидій, мотивуючи сторони до врегулювання відносин через процедури соціально-трудового партнерства.

Розвиток соціального партнерства об'єктивно зумовлений проблемами досягнення соціальної справедливості та соціального миру, подолання існуючих у суспільстві суперечностей та конфліктів.

До головних передумов розвитку соціального партнерства належать:

-- створення організацій, що представляють інтереси найманих працівників -- професійних спілок;

-- формування трудового законодавства;

-- закріплення колективно-договірної системи;

-- формування інститутів громадянського суспільства;

-- зростання згуртованості робітничого й профспілкового руху;

-- посилення концентрації та централізації капіталу;

-- підвищення рівня життя працівників на основі забезпечення економічного зростання;

-- реформування політики доходів та збільшення частки заробітної плати у валовому внутрішньому продукті;

-- розвиток демократичних засад управління суспільством.

В економічній літературі наголошується на існуванні різних підходів до визначення сутності соціального партнерства. Розглянемо деякі з них:

-- у першому підході соціальне партнерство трактується як система взаємовідносин між найманими працівниками та роботодавцями, яка приходить па зміну класовій боротьбі;

-- згідно з другим підходом соціальне партнерство -- це спосіб узгодження протилежних інтересів методом регулювання конфліктів між двома класами -- найманих працівників і власників засобів виробництва;

-- третій підхід не передбачає застосування у соціальному партнерстві способу регулювання соціально-трудових відносин, оскільки відсутні об'єктивні умови для його існування;

-- четвертий підхід дозволяє трактувати соціальне партнерство як систему інститутів та механізмів узгодження інтересів суб'єктів виробничого процесу: роботодавців та працівників.

Соціальне партнерство передбачає постійний діалог між суб'єктами відносин у сфері праці, переговорний, договірний процес узгодження інтересів. Тому правомірно стверджувати, що соціальне партнерство -- це особливий тип відносин у соціально-трудовій сфері, який передбачає застосування різноманітних форм і методів погодження інтересів найманих

працівників, роботодавців та їхніх представницьких органів унаслідок прагнення до спільних домовленостей, досягнення консенсусу, опрацювання і спільної реалізації заходів з різноманітних напрямів соціально-економічного розвитку.

Виходячи з особливостей застосування системи соціального партнерства, його метою є досягнення соціального миру в суспільстві, забезпечення балансу соціально-економічних інтересів працівників і роботодавців, досягнення консенсусу між ними, запобігання конфліктам і залагодження суперечностей для створення необхідних умов поступального економічного розвитку.

Згідно зі Законом України "Про соціальне партнерство" головними завданнями соціального партнерства є:

-- забезпечення реалізації соціально орієнтованої економічної політики;

-- створення ефективного механізму регулювання соціально-трудових і пов'язаних з ними економічних відносин;

-- проведення колективних переговорів, взаємних консультацій, укладення колективних договорів та угод;

-- запобігання колективним трудовим спорам (конфліктам) і сприяння вирішенню соціально-трудових конфліктів;

-- удосконалення чинного законодавства в сфері соціально-трудових і пов'язаних із ними економічних відносин.

Основними принципами соціального партнерства є:

-- рівноправ'я сторін;

-- пошана та облік інтересів сторін;

-- зацікавленість сторін в участі в договірних відносинах;

-- сприяння держави у зміцненні та розвитку соціального партнерства на демократичній основі;

-- дотримання сторонами та їх представниками трудового законодавства та інших нормативно-правових актів, що містять норми трудового права;

-- повноважність представників сторін;

-- добровільність ухвалення сторонами взятих на себе зобов'язань;

-- обов'язковість виконання колективних договорів та угод;

-- відповідальність сторін та їх представників за невиконання колективних договорів та угод.

Рис. 1 Особливості застосування системи соціального партнерства

Основою цивілізованих відносин, що формуються між партнерами, є принципи, вироблені МОП:

-- досягнення загального і міцного миру на основі соціальної справедливості;

-- національні соціальні партнери всіх рівнів повинні керуватися єдиними принципами, що ґрунтуються на відносинах довіри;

-- воля слова і воля об'єднання с необхідними умовами постійного прогресу;

-- злиденність є загрозою для загального добробуту;

-- усі люди, незалежно від раси, віри і статі, мають право на матеріальний добробут і духовний розвиток.

Як відомо, функціонування системи соціального партнерства відбувається на основі трипартизму -- системи тристороннього представництва.

Елементами системи є об'єкт, суб'єкти, рівні й органи управління.

Об'єкт системи соціального партнерства -- суспільні, у даному випадку соціально-трудові відносини.

Суб'єкти (сторони) соціального партнерства в сфері соціально-трудових відносин -- працівники, роботодавці, органи державного управління та місцевого самоврядування в особі уповноважених ними представників.

Особливе місце у системі соціально-трудових відносин належить найманим працівникам. Це пов'язано з тим, що вони, з одного боку, є наймасовішою, найбільш представницькою, а з іншого боку -- найменш захищеною та найбільш вразливою стороною відносин у сфері праці. Працівник -- це фізична особа, яка працює у роботодавця за трудовим договором. Роботодавець -- власник підприємства, установи, організації, незалежно від форми власності, виду діяльності та галузевої належності, або уповноважений ним орган чи фізична особа, яка відповідно до законодавства використовує найману працю.

Для успішного розвитку соціально-трудових відносин на принципах соціального партнерства важливо, щоб розвивались представницькі органи найманих працівників і роботодавців.

Профспілки як сторона в системі соціального партнерства покликані представляти і захищати інтереси працівників. Окрім цієї важливої ролі, вони мають бути індикатором суспільної думки, суб'єкта управління на рийку праці, одного з учасників управління виробництвом. Профспілка -- це масове самоврядне суспільне об'єднання працюючих у певній галузі або суміжних галузях, створене з метою захисту та представництва їх соціально-трудових прав та інтересів.

Держава в системі соціального партнерства покликана виконувати функції гаранта засадничих прав і свобод, незалежно від функцій регулятора системи соціально-трудових відносин, організатора і координатора переговорів, арбітра при вирішенні трудових конфліктів. Для повноцінної реалізації цих функцій держава формує законодавчо-правову базу, закладаючи тим самим основу для цивілізованої системи соціального партнерства.

Розвиток соціального партнерства в його різних формах є важливою складовою процесу посилення соціальної спрямованості сучасної ринкової економіки. У системі соціального партнерства інтереси працівників представлені зазвичай профспілками, а інтереси роботодавців -- спілками роботодавців. У так званому трипартистському варіанті третім безпосереднім учасником соціального партнерства є держава.

2. Узгодження інтересів суб'єктів соціального партнерства

соціальний трудовий партнерство працівник

Система соціального партнерства будується на узгодженні й захисті інтересів різних соціальних груп. Враховуючи відмінність, різноспрямованість і незахищеність (за відокремленості) інтересів окремих соціальних груп, прошарків, класів, партнерські відносини передбачають взаємодії та взаємозалежності всіх суб'єктів соціально-трудових відносин. Соціальне партнерство забезпечує права різним соціальним групам на участь у політичних й економічних процесах, вироблення й прийняття рішень щодо актуальних проблем розвитку суспільства.

Економічні та соціальні інтереси є предметом узгодження суб'єктів соціально-трудового партнерства: найманих працівників, роботодавців і держави (як виразника інтересів суспільства). Соціально-економічні інтереси -- це реальна (глибинна) причина соціальних дій, подій, активності, досягнень, яка стоїть за безпосередніми спонуканнями -- мотивами, помислами, справами індивідів та соціальних груп. Соціальні інтереси зумовлені економічним становищем кожної конкретної людини чи групи. Економічні інтереси -- об'єктивні причини діяльності людей, зумовлені їх місцем у системі виробництва.

Економічні й соціальні інтереси класифікуються за суб'єктами їх реалізації, тобто як інтереси найманих працівників, роботодавців і держави.

Інтереси держави мають такі складові:

1. Суспільно-економічні інтереси, що відображають загальносприятливе середовище життєдіяльності (мир, екологічна безпека, державна незалежність, соціальна стабільність тощо) і збігаються з інтересами інших суб'єктів. Однак, незважаючи на те, що держава повинна виражати інтереси суспільства, реально далеко не всі інтереси держави є інтересами суспільства.

2. Інтереси державної бюрократії, спрямовані на саморозвиток державної системи, є корпоративним додатком до інтересів держави і за ними стоять особисті інтереси державних чиновників.

3. Інтереси самоконтролю та оптимізації громадянського суспільства, які реалізуються завдяки тому, що держава не має і не може бути представником одного класу чи прошарку, оскільки в демократичному суспільстві вона повинна бути інститутом консенсусу.

Інтереси роботодавців мають такі складові:

1. Інтерес власника полягає у збереженні, зростанні власності та отриманні від неї гарантованого прибутку. Цей інтерес передбачає також турботу про перспективу, заради чого власник може погодитися навіть на скорочення поточних доходів (інвестування). Потребами, що виявляють цей інтерес, є загальносприятливі умови економічної діяльності (помірне оподаткування, некорумпованість влади, добросовісна конкуренція, здорові ринкові відносини тощо), стабільність суспільного устрою тощо.

2. Інтерес підприємця полягає насамперед в ефективному поточному використанні факторів виробництва з метою отримання максимально можливого прибутку. Реалізація цього інтересу також потребує сприятливих умов економічної діяльності, однак у кожному конкретному випадку може ефективно реалізуватися і за протилежних умов (корупція, недобросовісна конкуренція, порушення екологічних правил тощо).

3. Інтерес роботодавця як громадянина виявляється у бажанні жити й виховувати дітей в економічно, екологічно і соціально безпечній, благополучній, багатій, культурній країні. В цьому аспекті він зацікавлений ефективно використовувати сплачені ним податки і подолати негативні аспекти соціально-економічного життя країни.

Інтереси найманих працівників також можна поділити на кілька блоків:

1. Економічні інтереси працівника полягають у максимізації поточних доходів (заробітної плати та інших елементів компенсаційного пакета), гарантіях стабільної зайнятості, безпечних та нешкідливих умовах праці, можливостях підвищення кваліфікації і професійного зростання. Реально наймані працівники більше зацікавлені у спрямуванні доходів підприємства на підвищення оплати праці, а не на інвестиції в його розвиток.

2. Інтереси працівників як власників (акцій підприємства та свого людського капіталу) перспективніші тією мірою, якою працівники усвідомлюють себе власниками (що також залежить від розміру і значення цієї власності). Вони можуть погодитися на скорочення поточного споживання заради інвестицій у розвиток підприємства або у власний людський капітал за умови реальної перспективи отримання віддачі від цих інвестицій.

3. Моделі соціального партнерства

На практиці виділяють дві моделі соціального партнерства.

Трипартизм -- це модель соціального партнерства, яка припускає трибічну співпрацю між працівниками, роботодавцями та державою па регіональному, загальнодержавному та територіальному рівнях.

Біпартизм -- це двостороння модель соціального партнерства, що використовується переважно на галузевому рівні та на рівні підприємств.

Найважливішими елементами механізму соціального партнерства є:

-- постійний переговорний процес між представниками інститутів соціального партнерства;

-- постійно працюючі органи трибічної комісії з урегулювання соціально-трудових відносин;

-- система контролю за виконанням прийнятих договорів та угод;

-- робота експертів партнерських відносин, що аналізують стан та перспективи системи соціального партнерства;

-- доведення ідей соціального партнерства до широких верств населення.

За механізмом правового регулювання договірного процесу в світі склалося три основні моделі соціального партнерства.

Відповідно до досліджень Організації економічного співробітництва та розвитку не можна віддати перевагу жодній моделі, оскільки кожна з них має сильні та слабкі сторони. Немає моделі, яка б безперечно гарантувала низький рівень інфляції, конкурентоспроможність підприємств, низький рівень безробіття, високу соціальну захищеність та злагоду в суспільстві. Дослідження свідчать, що соціально-трудові відносини мають бути гнучкими, швидко пристосовуватись до необхідних змін.

Соціальне партнерство здійснюється у таких формах:

-- колективні переговори з підготовки проектів колективних договорів;

-- забезпечення гарантій трудових прав працівників та вдосконалення трудового законодавства;

-- участь працівників та їх представників в управлінні підприємством;

-- участь працівників та роботодавців у розв'язанні трудових суперечностей.

Висновки

Соціальне партнерство -- це система взаємозв'язків між найманими працівниками, трудовими колективами, професійними спілками з одного боку, роботодавцями та їх об'єднаннями -- з другого, і державою та органами місцевого самоврядування -- з третього, їхніми представниками та спільно створеними органами з регулювання соціально-трудових відносин, які (взаємозв'язки) полягають у взаємних консультаціях, переговорах і примирних процедурах на взаємоузгоджених принципах з метою дотримання прав і інтересів працівників, роботодавців і держави.

Суть соціального партнерства полягає в тому, що це специфічний вид громадських відносин між різними соціальними групами, прошарками й класами, які мають суттєво відмінні соціально-економічні і політичні інтереси. Ці різні інтереси не можуть стати однаковими, проте можливе їх поєднання, забезпечення певного балансу їхньої реалізації. Становлення й розвиток соціального партнерства забезпечується створенням його системи, що являє собою складне й динамічне утворення структурно-організаційних елементів (суб'єктів, предмета, нормативно-правового забезпечення), форм, ідеології, культури, принципів, методів, засобів, тактики, технологій взаємовідносин, об'єднаних певним механізмом.

Основними принципами соціального партнерства в Україні мають бути: законність; повноважність та рівноправність сторін та їх представників; сприяння держави розвиткові соціального партнерства на демократичних засадах; свобода вибору та обговорення питань, які входять у сферу соціального партнерства; добровільність і реальність зобов'язань, які приймаються сторонами; обов'язковість виконання досягнутих домовленостей; відповідальність за виконання взятих на себе зобов'язань; контроль за виконанням досягнутих домовленостей.

Держава в соціальному партнерстві відіграє кілька важливих ролей: власника, роботодавця законодавця, арбітра (посередника), координатора. Щодо державних підприємств органи державної влади виступають як роботодавці, і, відповідно, виконують притаманні роботодавцям функції. Інші основні функції держави в системі соціального партнерства такі: законодавча, право- і нормотворча, прогностична, організаторська, контрольна й арбітражна. Завдання держави полягає у створенні за участю організацій роботодавців і найманих працівників ефективної системи соціального партнерства та запровадженні механізму, що забезпечує життєдіяльність цієї системи заради задоволення суспільних потреб у галузі соціально-трудових відносин.

Найбільш інституційно структурованою ланкою соціального партнерства в Україні нині є профспілки. Згідно з Законом України "Про профспілки, їх права та гарантії діяльності", іншими нормами законодавства України та міжнародними нормами профспілки здійснюють представництво від імені працівників на колективних переговорах, при укладанні угод на державному, галузевому, регіональному та виробничому рівнях.

Організації та об'єднання роботодавців є одним з основних суб'єктів соціального партнерства. Основними завданнями організацій роботодавців у справі оздоровлення соціально-трудових відносин в Україні, поширення соціального партнерства мають стати такі: представництво та захист спільних інтересів і прав роботодавців у соціально-трудових відносинах; участь у проведенні переговорів і укладанні дво- і тристоронніх угод на всіх рівнях; координація дій у виконанні зобов'язань, взятих згідно з укладеними угодами; сприяння вирішенню колективних трудових спорів і запобіганню страйків; поширення управлінських знань та досвіду, надання роботодавцям різноманітних послуг -- інформаційних, консультаційних, навчальних, юридичних, посередницьких у справі врегулювання трудових конфліктів та ін.; розвиток співробітництва на засадах соціального партнерства з об'єднаннями найманих працівників; формування позитивного іміджу роботодавця в Україні і т. ін.

Нинішній стан відносин соціальних партнерів у сфері праці в Україні слід охарактеризувати як переважання формальних процедур соціального партнерства, які не мають вагомих реальних економічних наслідків. У найближчій перспективі всім сторонам соціально-трудових відносин в Україні належить зайняти свою нішу в справі регулювання національного ринку праці з метою його соціалізації: основним завданням профспілок має стати реальне покращання умов продажу трудових послуг найманими працівниками; підприємці повинні усвідомити як реальний факт залежність успішності свого бізнесу від соціального становища в країні і на підприємстві, отже враховувати й інші, крім збагачення, цілі підприємницької діяльності й людського життя загалом; держава повинна створити механізм заохочення сторін до вирішення соціально-трудових проблем методами соціального партнерства.

Використана література

1. Економіка праці і соціально трудові відносини. - Акулов М. Г., Драбаніч А. В., Євась Т. В. Центр учбової літератури., 2012 рік., - 328 с.

2. Грішнова О. Економіка праці та соціально-трудові відносини: Підручник/ Олена Грішнова,. - К.: Знання, 2004. - 535 с.

3. Економіка праці та соціально-трудові відносини: Навч. посіб. Рекомендовано МОН / Іляш О.І., Гринкевич С.С. -- К., 2010. -- 476 с., тв. пал., (ст. 10 пр.).

4. Економіка праці та соціально-трудові відносини - Гриньова B.M.

Размещено на Allbest.ru