Основи підприємницької діяльності

Размещено на http://allbest.ru

44

Зміст

Вступ

1. Сутність та основні ознаки підприємства (фірми)

2. Класифікація підприємств

3. Соціально-економічні цілі підприємства

4. Особливості функціонування підприємства в умовах ринкової економіки

5. Банкрутство

6. Основні показники і шляхи підвищення ефективності діяльності підприємства

Висновок

Список використаної літератури

Додатки

Вступ

Домінуюче місце серед суб'єктів господарського права належить такому суб'єктові, як підприємство. Це зумовлено особливими економічними і соціальними функціями підприємства в економічній системі, а саме функціями товаровиробника, який задовольняє суспільні потреби у продукції, роботах, послугах. Тому законодавчий інститут підприємства або господарюючого суб'єкта є центральною частиною системи господарського права України, його правовою основою.

Усі основні закони та інші нормативні акти господарського законодавства приймаються, виходячи з економічного та правового становища підприємства.

Поняття «підприємство» є узагальнюючим, або збірним. Воно, по-перше, визначає підприємства як суб'єкти господарського права стосовно всіх форм і видів власності в Україні (організаційні форми і види підприємств). По-друге, це поняття є загальногалузевим, тобто взагалі визначає промислові (фабрики, заводи, шахти), будівельні, транспортні, сільськогосподарські, торговельні та інші підприємства.

Об'єктом дослідження для написання своєї курсової роботи я обрав діяльність магазину «Мрія» ПП Байжанова, який здійснює роздрібний продаж товарів народного споживання на основі установчих документів (Додатки А,Б,В).

Тема даної курсової роботи є актуальною, адже саме сьогодні з підприємництвом держава пов'язує надію на швидкі позитивні структурні зміни в економіці, вихід з економічної кризи та створення умов для розширення впровадження ринкових реформ.

Підприємства використовують здебільшого місцеві ресурси, міцніше прив'язані до місця свого розташування. Крім того вони є значним джерелом поповнення місцевих бюджетів, часто беруть участь у спонсоруванні місцевих програм, будучи зацікавленими в економічному розвитку території, на якій вони знаходяться.

Крім інших вищезазначених функцій підприємництва виділяються саме та, що воно виступає важливим джерелом фінансового та організаційного забезпечення соціального захисту, вносить визначальний внесок у зменшення соціальної напруги і демократизації ринкових відносин. Саме підприємництво своїми руками забезпечує свій рівень життя воно є фундаментальною основою у формуванні середнього класу. Немаловажна роль підприємництва полягає і в тому ,що воно виступає інвестором вітчизняної економіки, а також сприяє розширенню експортних можливостей держави.

Отже, основною метою даної курсової роботи є насамперед, вивчення підприємства, його основних ознак та функцій, розкриття організаційно-правових форм підприємств, а також аналіз розвитку цих підприємств і їх перспективи в сучасній Україні.

Для досягнення цієї мети у роботі вирішується ряд задач:

· охарактеризувати підприємство та його головні ознаки;

· охарактеризувати класифікацію підприємств;

· визначити соціально-економічні цілі підприємства;

· дослідити основні функції підприємства;

· обґрунтувати поняття як банкрутство;

· визначити основні показники і шляхи підвищення ефективності діяльності підприємств

1. Сутність та основні ознаки підприємства (фірми)

Невід'ємним елементом ринкового господарювання, однією з найактивніших форм економічної діяльності є підприємництво, або особливий тип господарювання.

Підприємництво - ініціативна, новаторська діяльність господарюючого суб'єкта, спрямована на пошук і знаходження найбільш оптимальних економічних рішень з метою одержання максимальної вигоди. Підприємництво передбачає конкретну діяльність підприємця і часто ототожнюється з поняттям "власник".

Наукова економічна література розглядає підприємництво з різних сторін: як економічну категорію, як метод господарювання, як тип економічного мислення.

Як економічна категорія підприємництво виражає відносини між його суб'єктами з приводу виробництва, розподілу і привласнення благ та послуг.

Суть підприємництва як методу господарювання розкривають його основні функції: ресурсна, організаційна та творча.

Ресурсна функція підприємництва передбачає, що воно націлене на найбільш ефективне використання матеріальних, трудових, фінансових та інформаційних ресурсів з урахуванням досягнень науки, техніки, управління і організації виробництва.

Організаційна функція зводиться до діяльності по організації виробництва, збуту, маркетингу, менеджменту і реклами.

Творча функція полягає у сприянні генеруванню та реалізації нових ідей, здійсненню техніко-економічних, наукових розробок, проектів, що пов'язані з господарським ризиком.

Для підприємництва як методу господарювання характерні такі основні ознаки: самостійність і незалежність господарюючих суб'єктів, господарський ризик; економічна відповідальність.

Підприємництво як особливий тип економічного мислення характеризується оригінальними поглядами і підходами до прийняття рішень, які реалізуються у практичній діяльності. Центральну роль тут відіграє особа підприємця. Підприємництво розглядається не як рід занять, а як особливість розуму і людської натури. [1-2]

Таким чином, підприємець - суб'єкт, що поєднує у собі новаторські, комерційні та організаторські здібності для пошуку і розвитку нових видів, методів виробництва, нових благ та їхніх нових якостей, нових сфер застосування капіталу. А звідси і підприємництво - це тип господарської поведінки підприємців з організації, розробки, виробництва і реалізації благ з метою отримання прибутку і соціального ефекту.

Сутність підприємництва зосереджується у вияві ініціативної, новаторської, самостійної діяльності. А мета зводиться, з одного боку, до отримання прибутку або особистого доходу, в результаті не якихось кон'юнктурних справ, а передбачення точного розрахунку, а з іншого - до найбільш ефективного використання факторів, прагнення реалізувати творчі потенції людини.

Першою і чи не найважливішою для розуміння характерною ознакою підприємництва є констатація індивідуального характеру підприємницької діяльності. Підприємництво - це завжди результат приватної ініціативи (хоча не виключаються й інші форми кооперації й асоціації), вільної від безпосереднього державного втручання. Підприємництво передбачає розробку і здійснення економічного проекту, здебільшого незалежного від державного управління і фінансування, автономного в плані пошуку необхідних коштів. Це можуть бути власні кошти одного чи кількох підприємців або позичені кошти (кредити), повернення яких планується після завершення виробничого або торгового циклу й одержання розрахованого прибутку. В цьому розумінні підприємництво, що охоплює ряд господарських секторів, є загалом альтернативою державному сектору економіки, що функціонує винятково на базі політики держави щодо нього і фінансується з державної скарбниці.[3-4]

Не менш важливою ознакою є розуміння заохочувальних мотивів, стимулів для заняття підприємництвом. І тут першочерговим стимулом є прагнення отримати прибуток. Звідси випливає найпростіший наслідок: діюче приватне підприємство прибуткове (рентабельне) уже за визначенням; збиткове не тільки не принесе бажаного прибутку, а й розорить підприємця. Вислів "вилетіти в трубу" за всієї своєї примітивності дуже точно передає зміст цього явища. Тому можна стверджувати, що приватнопідприємницька сфера економіки загалом є сферою завжди рентабельною - нерентабельні приватні підприємства просто приречені на ліквідацію або перепрофілювання. Забезпечення свого проекту - основа основ усіх розрахунків підприємця і основний предмет його турботи у процесі діяльності.

З перших двох випливає і третя ознака, що стосується характеру роботи підприємця, а саме - організаторська робота. Вона поділяється на кілька послідовних стадій:

- вивчення кон'юнктури ринку з метою визначення пріоритетних з погляду майбутнього прибутку сфер економіки;

- фінансово-економічні розрахунки (зокрема калькуляція попередніх витрат), що покладені в основу проекту;

- вивчення діючих законоположень, що регламентують обрану підприємцем форму діяльності;

- розробка на їхній базі і затвердження в державних органах нормативного акта (актів) майбутнього підприємства;

- пошук і мобілізація коштів (інвестицій);

- залучення фахівців і робітників до безпосереднього поетапного здійснення робіт;

- поточне управління виробничим процесом;

- організація збуту виробленої продукції або наданих послуг (маркетинг);

- звітність перед податковими і контрольно-ревізійними органами держави.

На всіх стадіях підприємницької діяльності персональну відповідальність за її наслідки - як фінансову, так і юридичну - несе підприємець. Фінансова відповідальність полягає у забезпеченні рентабельності проекту (не забезпечивши її, підприємець збанкрутує), юридична -- у дотриманні чинних законів, забезпеченні прав усіх робітників та службовців, залучених до здійснення проекту (не дотримуючись останніх, підприємець вступає в конфлікт з державою, що рівнозначно злочинові з усіма юридичними наслідками).

Кожне підприємство, незалежно від розмірів, форм власності та інших критеріїв, повинно за результатами своєї діяльності отримувати прибуток. Для цього воно має діяти на засадах господарського (або комерційного) розрахунку.

Такими основними принципами є: самоокупність, самофінансування, самозабезпечення, матеріальна зацікавленість, економічна відповідальність, господарська самостійність у межах чинного законодавства і контроль державних органів за його дотриманням.[3-4]

2. Класифікація підприємств

Для практики господарювання в ринкових умовах, кваліфікованого управління підприємствами виключно важливим є їх чітка і повна класифікація за певними ознаками. Загальна кількість відокремлених і згрупованих видів підприємств залежить від числа відібраних класифікаційних ознак.

Достатньо повна класифікація підприємств має бути забезпечена за умови використання таких ознак:

1) мета і характер діяльності;

2) форма власності майна;

3) належність капіталу;

4) правовий статус і форма господарювання;

5) галузево-функціональний вид діяльності;

6) технологічна і територіальна цілісність;

7) розмір за чисельністю працівників.

Для переважної більшості підприємств властивим є комерційний характер діяльності з одержанням прибутку. До некомерційних відносяться звичайно благодійницькі, освітянські, медичні, наукові та інші підприємства невиробничої сфери народного господарства.

Приватними є підприємства, що засновані на власності майна окремих громадян, з правом найму робочої сили. До цього виду відносять також індивідуальні та сімейні підприємства. Вони базуються відповідно на власності майна однієї особи або членів однієї сім'ї, виключно їх особистій праці.

Колективне - це таке підприємство, що ґрунтується на власності його трудового колективу, а також кооперативу, іншого статутного товариства або громадської організації.

В Україні функціонують власне державні та державні комунальні підприємства. Їх майно вважається відповідно власністю загальнодержавних чи адміністративно-територіальних одиниць.

Якщо підприємство засноване на базі об'єднання майна різних власників (юридичних осіб та громадян), то його називають спільним підприємством (зі змішаною формою власності).

За належністю капіталу і контролю прийнято розрізняти підприємства (фірми): національні - капітал належить підприємцям своєї країни; закордонні - капітал є власністю іноземних підприємців повністю або у певній частині, що забезпечує їм необхідний контроль; такі підприємства створюються у формі філіалів або дочірніх фірм та реєструються в країні місцезнаходження; змішані - капітал належить підприємцям двох або декількох країн, їх реєстрація здійснюється в країні одного з засновників такого підприємства, це зумовлює місцезнаходження його штаб-квартири; якщо метою створення змішаного підприємства слугує спільна підприємницька діяльність, то його називають спільним. Саме такі численні спільні підприємства функціонують у різних галузях народного господарства України. банкрутство ринковий економіка

Найбільш важливою є класифікація підприємств (фірм) за правовим статусом і формою господарювання.

Одноосібне підприємство є власністю однієї особи або родини; воно несе відповідальність за свої зобов'язання усім майном (капіталом). Таке підприємство може бути зареєстроване як самостійне або як філіал іншого підприємства (фірми). Форму одноосібних підприємств мають переважно малі (дрібні) за чисельністю працівників.

Кооперативні підприємства (кооперативи) - добровільні об'єднання громадян з метою спільного ведення господарської або іншої діяльності. Характерною їх ознакою є особиста участь кожного в діяльності, використання власного або орендованого майна. В економіці України функціонують два основних типи кооперативів: виробничі і споживчі. У перспективі можна очікувати широке розповсюдження кооперативів в інших сферах діяльності - науковій, фінансовій тощо.

У державному секторі економіки однією з форм підприємництва є орендні підприємства. Оренда означає засноване на договірних взаєминах тимчасове володіння і користування майном, що необхідне орендатору для здійснення підприємницької діяльності. Об'єктами оренди можуть бути цілісні майнові комплекси державних підприємств або їх структурних підрозділів (філіалів, цехів), а також окремі одиниці майна.[5-7]

Відокремлені за цією ознакою господарські товариства являють собою певні об'єднання підприємців. У більшості країн з ринковою економікою такі товариства залежно від характеру інтеграції (осіб чи капіталу) та ступеню відповідальності за своїм зобов'язанням поділяються на повні, з обмеженою відповідальністю, командитні і акціонерні.

Повне товариство (товариство з повною відповідальністю) - товариство, всі учасники якого займаються спільною підприємницькою діяльністю і несуть солідарну відповідальність за зобов'язання підприємства усім своїм майном.

Товариство з обмеженою відповідальністю вважається таке, що має статутний фонд, поділений на частини, розмір котрих визначається засновницькими документами; учасники цього товариства несуть відповідальність в межах їх вкладів.[5-6]

Командитним є товариство, яке, поряд з членами з повною відповідальністю, включає одного чи більше учасників, відповідальність котрих обмежується особистим вкладом у майно такого підприємства.

Найбільш розвинутою формою господарських товариств є акціонерне товариство. Головним атрибутом такого товариства слугує акція - цінний папір без встановленого терміну обігу, який свідчить про пайову участь в статутному фонді товариства; підтверджує членство в ньому і право на участь в управлінні ним; дає учаснику товариства право на одержання частки прибутку у вигляді дивіденду та участь в розподілі майна при його ліквідації. Акціонерні товариства бувають двох видів: перший - відкритого типу, акції якого розповсюджуються шляхом відкритої передплати та купівлі-продажу на фондових біржах; другий - закритого типу, акції котрого можуть розповсюджуватися лише між його засновниками.

Акціонерна форма господарювання має істотні переваги: фінансові - створює механізм оперативної мобілізації великих за розміром інвестицій і регулярного одержання доходу в формі дивідендів від акцій; економічні - акціонерний капітал сприяє встановленню гнучкої системи виробничо-господарських зв'язків, опосередкованих перехресним або ланцюговим володінням акціями; соціальні - акціонування є важливою формою роздержавлення власності підприємств будь-яких розмірів, перетворення працівників у власників певної частики їх майна.

Технологічною і територіальною цілісністю володіють так звані материнські (головні) підприємства або фірми. Особливістю діяльності їх є те, що вони контролюють інші фірми. В залежності від розміру капіталу, що належить материнській (головні) фірмі, а також правового статусу та ступеню підпорядкованості підприємства, які знаходяться у сфері впливу головної фірми, можна підрозділити на дочірні і асоційовані, філіали.

Дочірнє підприємство (компанія) - юридично самостійне організаційне утворення, що здійснює комерційні операції і складає звітний баланс; проте материнська фірма суворо контролює діяльність усіх своїх дочірних компаній, оскільки володіє контрольним пакетом їх акцій.

Асоційоване підприємство є самостійним, воно не знаходиться під контролем фірми, яка володіє його акціями. На відміну від дочірних і асоційованих підприємств філія не користується юридичною і господарською самостійністю, не має власного статуту і балансу, діє від імені і за дорученням головного підприємства, має однакову з ним назву. Майже весь акціонерний капітал філії належить материнській фірмі.[6-7]

З-поміж суб'єктів господарської діяльності осібно відокремлюються малі (дрібні) підприємства, що складають основу малого бізнесу. До них відносяться господарюючі суб'єкти з чисельністю працюючих: у промисловості та будівництві - до 200 чол.; в інших галузях виробничої сфери - до 50 чол.; науці і науковому обслуговуванні - до 100 чол.; галузях невиробничої сфери - до 25 чол.; роздрібній торгівлі - до 15 чол.

Зрештою класифікація підприємств (фірм) за галузево-функціональним видом діяльності в цілому зрозуміла з самої назви окремих їх груп (видів). Пояснення потребують хіба що лізингові підприємства. У світовій економіці під такими господарюючими суб'єктами розуміють міжнародні орендні фірми - продуценти, які за відповідну плату здають в оренду товари споживчого призначення, обчислювальну техніку, різноманітне технологічне устаткування, транспортні засоби тощо.

3. Соціально-економічні цілі підприємства

Істотним для ефективної діяльності підприємства є чітке визначення його цілі. Основну його діяльність у світовій економіці прийнято називати місією, що визначає причину існування підприємства. Такою місією підприємств вважають виробництво продукції (надання послуг) для задоволення потреб ринку й отримання максимально можливого прибутку.

Щоб досягнути основної мети, підприємство має визначити множинні цілі, які повинні бути, див. рис. 3.1:

- конкретними і підлягати вимірюванню;

- орієнтованими в часі;

- досяжними;

- взаємоузгодженими і не перешкоджати реалізації одні одним.

Рис. 3.1. Чинники, що визначають і формують підприємство

Щоб досягнути необхідні цілі, магазин «Мрія» мав розв'язати важливі завдання, які постали перед ним. До таких завдань належать:

- отримання доходу власником підприємства;

- забезпечення споживачів продукцією підприємства згідно з договорами;

- матеріальне стимулювання персоналу підприємства, створення належних умов праці та можливостей фахового зростання працівників;

- постійне створення нових робочих місць для населення тієї чи іншої місцевості;

- охорона навколишнього середовища;

- безперебійна робота підприємства і виробництво продукції високої якості.

В основу можливості виконання цих завдань покладено:

- інтереси власника;

- розмір капіталу;

- ситуація на підприємстві;

- зовнішнє середовище.

Ціль управління - певний стан або група станів які бажано було б досягти за певний період.

Одна з використовуваних на практиці класифікація цілей це їх розподіл на: формальні (дипломовані), реальні цілі організації.

Під формальними розуміють ті цілі, які зареєстровані в певних документах, що формують основу діяльності організації.

Формальні цілі потрібні при аналізі для того, щоб оцінювати той соціально-психологічний клімат, ті соціально-психологічні бар'єри, які реально існують в рамках діючої організації.

Реальні цілі, з урахуванням поправок на формальні, реалізуються в структурі відповідної організації.

Коротку економічну характеристику «Мрія» ПП Байжанова почнемо з показників діяльності даного магазину.

Таблиця 3.1 Показники діяльності продовольчого магазину «Мрія» ПП Байжанова в 2009-2011рр.

Показник	2009 рік	2010 рік	2011 рік
Торгова площа, мІ	220	220	220
Кількість працівників (осіб)	18	20	20
В т.ч продавців (осіб)	10	11	11
Середня заробітна плата працівників, грн.	1560,0	1880,0	2160,0
План товарообороту, тис. грн.	5700,0	6400,0	7200,0
Товарооборот, тис. грн.	5913,6	7123,1	7540,9
Товарні запаси, тис. грн.	590,6	601,6	619,7
Доход (реалізована націнка), тис. грн.	768,8	997,2	1131,2
Витрати обертання, тис. грн.	790,2	833,4	911,0
Прибуток, тис. грн.	? 21,4	163,8	226,2

Наступним кроком аналізу є роздрібний товарооборот магазину «Мрія» (таблиця 3.2).

Таблиця 3.2 Роздрібний товарооборот магазину «Мрія» ПП Байжанова в 2009-2011рр.

Показник	2009 рік	2010 рік	2011 рік
План товарообороту, тис. грн.	5700,0	6400,0	7200,0
Обсяг товарообороту, тис. грн.	5913,6	7123,1	7540,9
Використання плану товарообороту, %	103,7	111,3	104,7
Темп зростання (зниження) до попереднього року, %	?	120,5	105,9
Темп зростання (зниження) до 2009 року, %	100	120,5	127,5
Товарооборот на одного працівника, тис. грн.	328,5	356,2	377
Товарооборот на одного продавця, тис. грн.	591,4	647,6	685, 5
Товарооборот на 1 мІ торгової площі, тис. грн.	26,0	32,4	34,3

Як показав аналіз даних про роздрібний товарооборот, план на протязі трьох років виконувався щорічно. Найбільше виконання плану відбувалося і 2010 (111,3%). На протязі трьох років, що аналізується товарооборот найбільшими темпами зростав в 2010 році - на 20,5%. Щорічне зростання товарообороту призвело до збільшення товарообороту на 27,5% в 2011 році, в порівнянні з 2009 роком, що в абсолютній величині складає 1627,3 тис. грн. За період 2009-2011 роки зріс товарооборот як на одного працівника так і на одного продавця, за цей період ще збільшився товарооборот на 1 мІ торговельної площі.

Наступним етапом короткої економічної характеристики запаси магазину «Мрія» ПП Байжанова є товарні запаси (таблиця 3.3).

Таблиця 3.3 Товарні запаси магазину «Мрія» ПП Байжанова в 2009-2011рр.

Показник	2009 рік	2010 рік	2011 рік
Товарні запаси, тис. грн.	590,0	601,6	619,7
Одноденній товарооборот, тис. грн.	16,4	19,8	21
Товарообертання, днів.	36	30,4	29,6
Темп зростання (зниження) до попереднього року, %	?	101,9	103
Абсолютний приріст товарообертання до попереднього року, днів	?	? 5,6	? 0.8

Під час аналізу слід звернути увагу на продуктивність праці як економічну категорію.

Продуктивність праці - ефективність (плодотворність) трудових витрат, здатність конкретної праці створювати за одиницю часу певну кількість матеріальних благ.

Таблиця 3.4 Продуктивність і заробітна плата працівників магазину «Мрія» ПП Байжанова в 2009-2011рр.

Показник	2009 рік	2010 рік	2011 рік
Продуктивність праці (товарооборот на одного працівника) , тис. грн.	328,5	356,2	377
Середня заробітна плата працівників, грн.	1560,0	1880,0	2160,0
Темп зростання (зниження) продуктивності праці до попереднього року, %	?	108,4	105,8
Темп зростання (зниження) середньої заробітної плати до попереднього року, %	?	120,5	114,9

Як показав аналіз продуктивності праці заробітної плати, ці показники з кожним роком збільшувалися. Продуктивність праці за період що аналізується збільшилася в магазині «Мрія» на 328,5 тис. грн. до 377 тис. грн. на одного працівника, або на 48,5 тис. грн. що складає 114,8%. Щорічний темп зростання складає 108,4% та 105,9% відповідно.

Заробітна плата за цей період зросла з 1560 до 2160 грн. на одного працівника. Абсолютний приріст за три роки склав 600 грн.. Темп зростання середньої заробітної плати до попереднього року в 2010 році склав 120,5%, 2011рік - 114,9%.

Незважаючи на позитивні тенденції збільшення як продуктивності праці так і середньої заробітної плати, темп зростання середньої заробітної плати вище в порівнянні з продуктивністю праці, що е негативним явищем в діяльності магазину «Мрія».

Фінансові показники дали можливість оцінити ефективність діяльності магазину «Мрія» , проаналізувати джерела витрат і формування прибутку, визначити резерви підвищення рентабельності всіх видів діяльності оптового підприємства й поліпшення якості обслуговування споживачів.

Таблиця 3.5Фінансові показники діяльності магазину «Мрія» ПП Байжанова в 2009-2011рр.

Показник	2009 рік	2010 рік	2011 рік
Доход (реалізована націнка), тис. грн.	768,8	997,2	1131,2
Витрати обертання, тис. грн.	790,2	833,4	911,0
Прибуток, тис. грн.	21,4	163,8	226,2
Темп зростання (зниження) до попереднього року, %		129,7	113,4
Темп зростання (зниження) витрати обертання до попереднього року, %		105,4	109,3
Абсолютний приріст прибутку до попереднього року, тис. грн.		185,2	62,4
Рентабельність, %		2,3	3,0

Аналіз фінансових показників діяльності магазину показав, що магазин щорічно отримував дохід і цей дохід збільшувався на 29,7% в 2010 році. і на 13,4% в 2011 році. В той час ще збільшувалися витрати обертання по магазину, але меншим темпом в порівнянні з доходом.

Це дозволило отримати прибуток в розмірі 163,8 тис. грн., та 226,2 тис. грн. при збитковості в 2010 році ( 21,4 тис. грн. ). При збитковості в 2009 році магазин забезпечив рентабельну роботу в 2010 році - 2,3%, а в 2011 році - 3%.

Магазин «Мрія» ПП Байжанова використовує певну комбінацію, яка створює ціль організації. Ця комбінація складається з наступних макроцілей:

1. Фінансові цілі (забезпечення стійкого зросту доходів, максимізація прибутку);

2. Економічні цілі - це група цілей, які визначають збутову політику підприємства, забезпечення стійкого розширення збуту продукції;

3. Внутрішньовиробничі цілі пов'язані з досягненням певних змін в характері виробництва і далеко не завжди усвідомлено пов'язані з фінансово-економічною метою;

4. Соціальні цілі, які визначають бажані результати для працівників даного підприємства (збільшення ФОП, поліпшення житлових умов тощо);

5. Екологічні цілі формуються під впливом зовнішнього для підприємства середовища.

При формуванні цілей важливе значення має часова ієрархія: довгострокові цілі, короткострокові цілі.

Під довгостроковими цілями розуміють формулювання результату (кінцевого), який повинен бути досягнутий в перебігу осяжного горизонту (у перебігу часового проміжку, впродовж якого не передбачається істотних змін в економічному, соціальному, технічному процесах). При стабільній зміні подій такий горизонт складає від 3-х до 5-ти років.

Магазин «Мрія» користується короткостроковими цілями, вони формулюються на період значно менший, ніж осяжний горизонт (як правило квартал, рік).

Відмінності у формулюванні короткострокових і довгострокових цілей полягає в наступному: довгострокові цілі в основному визначають напрям руху організації і спрямовані на забезпечення стійкості розвитку даної організації. Довгострокові цілі найчастіше визначають як цілі з неточним результатом.

Короткострокові цілі передбачають або фіксацію досягнення мети, або ці цілі є екстремальними. Перенесення цих цілей на довгостроковий період може мати плачевні результати. З погляду точності формулювання виділяють:

1. Точкова конкретна ціль (передбачається, що організація досягає цілі якщо в результаті її діяльності досягається точно-певний результат);

2. Групові конкретні цілі (допускається безліч станів, досягнення одного з яких забезпечується досягненням відповідної мети);

3. Нечіткі групові цілі (в цьому випадку досягнення мети розпадається як би на 3 складових: є достатньо яскрава межа, коли ціль точно не досягнута і коли ціль точно досягнута і область між ними, коли незрозуміло досягнута ціль або ні. У цій ситуації досягнення конкретної мети визначається не апріорі, а апостеріорно);

4. Екстремальні цілі (при формулюванні цілей як екстремальних - цільова установка формується як досягнення max (min) по одному або декілька критеріям в рамках наявних можливостей). [18]

Під критерієм досягнення мети розуміється параметр, що має шкалу вимірювань, який характеризує реалізацію однієї або декількох сторін досягнення мети. Критерій переводить загальні побажання (які формулюються на першому етапі) на конкретні вимірні параметри.

Для формування критеріїв, що дозволяють проаналізувати досягнення мети магазин «Мрія» використовує метод дерева цілей (Рис. 3.2.). Відповідно до цього методу глобальна ціль організації структурується по певній сукупності структурно-логічних ознак.



Рис 3.2 Побудова дерева цілей

Виділяють наступні групи структурно-логічних ознак:

1. Універсальна ознака структуризації, яка виділяє кількісні і якісні аспекти досягнення мети.

2. Загальні ознаки структуризації:

· розподіл цілей по сфері свого прояву (фінансові, економічні, внутрішньовиробничі тощо),

· признак того, хто ініціює ціль: цілі ініціюються самим органом управління, цілі ініціюються об'єктом управління, цілі ініціюються власниками або вищестоящими організаціями, цілі ініціюються зовнішнім середовищем (покупці, податок. інспектори тощо),

· розподіл по видах продукції і по видах сировини та матеріалів.[19-20]

4. Особливості функціонування підприємства в умовах ринкової економіки

Розвиток економіки на сучасному етапі, неминучість і необхідність перехідного періоду від однієї системи господарювання до іншої, трансформації адміністративної системи і механізмів керування в ринкові ставлять перед підприємствами проблеми адаптації до нових умов. Від їхнього рішення залежать пристосованість, виживання підприємств, гнучкість їхнього реагування на зміни зовнішніх причин, на фактори нестабільності і невизначеності, що присутні нинішньому перехідному періоду.

Тому необхідно розглянути основні проблеми, що стоять перед підприємництвом в умовах переходу до ринкових відносин, і побудувати для їхнього рішення механізми адаптації, що дозволять шляхом узгодження цілей підприємства, інтересів власника, різних груп і категорій трудящих шляхом створення відповідних моделей і методів перебудови і розвитку систем підприємства забезпечити місце в ринковому середовищі й ефективне в ньому функціонування.

Насамперед необхідно поставити завдання створення таких перетворень, що б мали природний, органічно їм властивий характер здійснення, а по-друге теоретично сформульований (на рівні підприємства) загальний методологічний підхід до викорінювання застійних явищ в економіці, що лежить в основі дезинтеграцї керування і виробництва, диференціації форм власності. Визначена сутність цього підходу, що враховує монополізм виробників, що існують, сформовані ще до перехідного періоду, особливості системи керування і господарювання, наявність державної форми власності, і полягає в поділі дуже великих підприємств, процесів виробництва і керування й одночасному переході до змішаних форм власності.

Вихідною позицією в мотивації перебудови і розвитку систем підприємства є те, що кожна група і категорія трудящих повинна мати інтерес для досягнення цілком визначених конкретних цілей, що у сукупності забезпечують ефективне функціонування підприємства в умовах переходу до ринкових відносин і на довгострокову перспективу при стабільній економічній ситуації. При цьому необхідно розглянути загальні елементи мотивації, що відносяться до всіх груп і категорій трудящих, і спеціальні, що поширюються на окремі групи і категорії.

Ефективність роботи підприємства, усіх його систем і механізмів багато в чому визначається зовнішніми факторами, що діють на мікрорівні. Необхідно розглянути два блоки питань з цієї сфери, що тісно зв'язані з механізмами адаптації підприємства, управління якістю продукції, роздержавленням і приватизацією, а також шляху і методи їхнього удосконалення з метою створення для підприємств середовища найбільшого сприяння.

Особливо важливим стає питання використання нової функції управління для промислових підприємств - прогнозування. Заслуговує вивчення розроблена прогнозуюча система і прогнозні моделі технічно-організаційного розвитку, а також методологія і методика моделювання взаємозалежної стратегії розвитку технічно-організаційної й організаційно-економічної системи підприємства.

Основними питаннями, що зажадають рішення в процесі перебудови організаційно-економічної системи підприємства є:

- визначення моделі управління власністю підприємства і його структурних підрозділів;

- утворення системи обліку витрат і результатів роботи;

- управління внутрішньофірмовим ціноутворенням і поділом результатів господарювання.[16-17]

5. Банкрутство

З моменту виникнення приватної власності закони ніколи не були милосердні до неспроможних боржників. У середньовіччі, наприклад, гарантом забезпечення повернення боргу було не майно, а сама особа боржника: його життя, особиста свобода та недоторканність. Розвиток капіталістичних відносин потребував інших засобів боротьби з цим явищем. Поступово в цивільному та торговому законодавстві більшості країн було запроваджено норми, спрямовані не на тілесне покарання банкрута, а на стягнення його майна з метою задоволення позовів та претензій кредиторів. Ці питання регулюються, як правило, спеціальним законом про банкрутство.

Закон України «Про банкрутство» повинен виконувати три основні функції:

1. Служити механізмом запобігання непродуктивному використанню активів підприємств.

2. Бути інструментом реабілітації підприємств, які опинилися на межі банкрутства, однак мають значні резерви для успішної фінансово-господарської діяльності в майбутньому. Як правило, така реабілітація передбачає фінансову реорганізацію.

3. Сприяти якнайповнішому задоволенню претензій кредиторів.

За своєю суттю інституція банкрутств є одним із способів відбору (селекції) суб'єктів господарювання. У ринковій економіці банкрутство підприємств -- нормальне явище. Із кожних 100 новостворених підприємств на ринку залишається від 20 до ЗО. У США, наприклад, загальна кількість підприємств, оголошених банкрутами в 1997 році, становила близько 30 000, в Росії -- 2040. В Україні спостерігається стійка тенденція до збільшення кількості порушених справ про банкрутство (рис 1, 2). Щоправда, лише 35-45% підприємств, на які подано позови, оголошуються банкрутами. Близько 10-15% всіх поданих позовів стосуються підприємств з державною формою власності.

Проте поширеною є думка, що в перехідний до ринкової економіки період положення закону «Про банкрутство» щодо державних підприємств мають бути поблажливішими, щоб запобігти лавині банкрутств таких підприємств. Поширення лояльного підходу на приватний сектор (у тім числі на приватизовані підприємства) не вважається доцільним, оскільки тут криється певна небезпека. Якщо приватні підприємці не будуть повною мірою обмежені дією закону про банкрутство, то може суттєво постраждати фінансова дисципліна. Це, в свою чергу, зменшить довіру до приватного підприємництва та знизить темпи його розвитку.

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про банкрутство» під банкрутством розуміють пов'язану з недостатністю активів у ліквідній формі неспроможність юридичної особи задовольнити в установлений для цього строк пред'явлені до нього кредиторами вимоги і виконати зобов'язання перед бюджетом. [8]

Хід арбітражного процесу за порушення справи про банкрутство підприємства-боржника в Україні зображено на рис. 5.1. Підставою для порушення справи про банкрутство підприємства є письмова заява будь-кого з кредиторів боржника, органів державної податкової служби або контрольно-ревізійної служби до арбітражного суду. Кредитор може звернутися із такою заявою, коли дебітор неспроможний задовольнити протягом одного місяця визнані ним претензійні вимоги. Крім того, боржник може звернутися до арбіт­ражного суду з власної ініціативи за його фінансової неспроможності або загрози такої неспроможності. До заяви боржника додаються список його кредиторів і боржників, бухгалтерський баланс та інша інформація про його фінансове та майнове становище.

До боржника арбітражний суд може застосовувати такі типи процедур:

а) реорганізаційні (санаційні);

б) ліквідаційні;

в) мирову угоду.

До реорганізаційних процедур належить зовнішнє управління майном, санація та реорганізація (реструктуризація) підприємства. До ліквідаційних процедур відносять примусову ліквідацію підприємства-боржника на ухвалу арбітражного суду та добровільну ліквідацію підприємства під контролем кредиторів. Мирова угода укладається між боржником та кредиторами.

Размещено на http://allbest.ru

44

Рис. 5.1. Проходження справи про банкрутство підприємства

Арбітражний суд визнає боржника банкрутом за відсутності пропозицій щодо проведення санації або незгоди кредиторів з її умовами. У постанові про визнання боржника банкрутом арбітражний суд призначає також ліквідаторів (ліквідаційну комісію) -- представників зборів кредиторів, банків, фінансових органів, а також Фонду державного майна, якщо банкрутом є державне підприємство.

З моменту визнання боржника банкрутом:

* припиняється підприємницька діяльність боржника;

* до ліквідаційної комісії переходить право розпорядження майном банкрута й усі його майнові права та обов'язки;

* вважаються такими, що минули, строки всіх боргових зобов'язань банкрута;

* припиняється нарахування пені та відсотків на всі види заборгованості банкрута.[10-12]

Суттєвим є те, що арбітражний суд на подання боржника, розпорядника майна або кредиторів може визнати недійсною будь-яку операцію з продажу майна боржника, здійснену протягом трьох місяців до початку провадження справи про банкрутство, якщо її здійснено в інтересах зв'язаної з боржником особи. Крім того, може бути анульовано будь-яку угоду боржника щодо продажу майна чи прийняття боргових зобов'язань протягом одного року до початку провадження справи про банкрутство, якщо продаж майна здійснено з метою приховування цього майна або несплати боргів, коли боржник в результаті угоди отримав набагато менше, ніж становить реальна ціна майна, а також тоді, коли боржник на момент укладання угоди вже був фактично неплатоспроможним чи став таким унаслідок виконання цієї угоди.[9, с.46-49.]

Ліквідаційна комісія (орган, що проводить ліквідацію) оцінює наявне майно ліквідовуваного підприємства, проводить роботу зі стягнення дебіторської заборгованості й розраховується з кредиторами, складає ліквідаційний баланс та подає його власнику або органу, який призначив ліквідаційну комісію. Достовірність та повнота ліквідаційного балансу мають бути підтверджені аудитором (аудиторською фірмою), за винятком тих організацій, що повністю утримуються за рахунок бюджету і не займаються підприємницькою діяльністю.

На жаль, для України характерною є ситуація, коли ліквідаційна комісія складається з представників банків-кредиторів, енергетичних компаній та податкових адміністрацій. Вони, як правило, абсолютно не заінтересовані у «збереженні» боржника, і вся їхня діяльність спрямована на продаж найліквіднішої частини майна -- того, на чому базується вся діяльність підприємства. Кошти, виручені від продажу майна банкрута, спрямовуються на задоволення претензій кредиторів. При цьому, у першу чергу, покриваються витрати, пов'язані з провадженням справи про банкрутство в арбітражному суді та з роботою ліквідаційної комісії, а також задовольняються вимоги кредиторів, забезпечені заставою.

У другу чергу, виконуються зобов'язання перед працівниками підприємства-банкрута (за винятком повернення внесків членів трудового колективу до статутного фонду підприємства або виплат на акції трудового колективу).

У третю чергу, задовольняються вимоги щодо державних і місцевих податків та неподаткових платежів до бюджету, вимоги органів державного страхування та соціального забезпечення.

У четверту чергу, задовольняються вимоги кредиторів, не забезпечені заставою.

Насамкінець задовольняються вимоги членів трудового колективу щодо повернення їхніх внесків до статутного фонду підприємства та інші вимоги.

Слід зазначити, що вимоги кожної наступної черги задовольняються після повного задоволення вимог попередньої. Коли майна бракує для повного задоволення всіх вимог однієї черги, претензії задовольняються пропорційно належній кожному кредиторові сумі.

Претензії, виявлені й заявлені після закінчення встановленого строку, задовольняються з майна підприємства, що залишилось після задоволення першочергових претензій, а також претензій, заявлених у встановлений строк.

Претензії, не задоволені за браком майна, вважаються погашеними. Погашеними вважаються також претензії, не визнані ліквідаційною комісією (органом, що проводить ліквідацію), а також ті, щодо яких кредитори протягом місячного строку від дня одержання повідомлення про повне або часткове невизнання претензії не подадуть відповідних позовів до суду (арбітражного суду). Безнадійна заборгованість, яка залишилася непогашеною після розподілу активів дебітора, оголошеного банкрутом на ухвалу арбітражного суду, покривається за рахунок страхового резерву та включається до складу валових витрат кредитора.

Майно, що залишилось після задоволення претензій кредиторів і членів трудового колективу, використовується відповідно до рішення власника. У разі реорганізації підприємства його права та обов'язки переходять до правонаступників.

Якщо внаслідок повної ліквідації підприємства власники корпоративних прав, емітованих таким підприємством, одержують засоби або майно, вартість яких перевищує балансову (номінальну) вартість таких корпоративних прав, сума перевищення включається в оподатковуваний дохід таких осіб. Коли сума засобів або вартість одержаного майна є меншою за номінальну вартість корпоративних прав, сума збитків відноситься на валові витрати власника, але не раніше повної ліквідації підприємства-емітента. Підприємство вважається реорганізованим або ліквідованим з моменту виключення його з державного реєстру України.

На підставі результатів своєї діяльності ліквідаційна комісія складає ліквідаційний баланс і подає його на затвердження до арбітражного суду. Якщо за результатами ліквідаційного балансу після задоволення вимог кредиторів не залишилося майна, арбітражний суд виносить ухвалу про ліквідацію юридичної особи -- банкрута. Якщо майна банкрута вистачило, щоб задовольнити всі вимоги кредиторів, надалі він вважається вільним від боргів і може продовжити свою підприємницьку діяльність. [10]

6. Основні показники і шляхи підвищення ефективності діяльності підприємства

Процес виробництва на будь-якому підприємстві здійснюється при певній взаємодії трьох визначальних його чинників: персоналу (робочої сили), засобів праці та предметів праці.

Використовуючи наявні засоби виробництва, персонал продукує суспільно корисну продукцію або робить виробничі і побутові послуги. Це означає, що, з одного боку, мають місце витрати живої і уречевленої праці, а з другого, - результати виробництва. Останні залежать від масштабів застосовуваних засобів виробництва, кадрового потенціалу та рівня їх використання.

Ефективність виробництва являє собою комплексне відбиття кінцевих результатів використання засобів виробництва і робочої сили за певний проміжок часу (у зарубіжних країнах з розвиненою ринковою економікою для окреслення результативності господарювання використовують інший термін - продуктивність системи виробництва і обслуговування, під якою розуміють ефективне використання ресурсів (праці, капіталу, землі, матеріалів, енергії, інформації) при виробництві різноманітних товарів та послуг.

Отже, ефективність виробництва і продуктивність системи - це по суті терміни-синоніми, які характеризують одні й ті ж результативні процеси. При цьому слід усвідомлювати, що загальна продуктивність системи є поняттям набагато ширшим, ніж продуктивність праці і прибутковість виробництва. Ефективність виробництва можна розрахувати за формулою:

(6.1)

Процес формування результатів і ефективності виробництва (продуктивності системи) показано на (Рис. 6.1)

Формування результатів і ефективність виробництва наведено на рис. 6.1:

Рис. 6.1. Схема формування результатів і ефективності виробництва (продуктивності виробничо-економічної системи).

Результат виробництва як найважливіший компонент для визначення його ефективності не слід тлумачити однозначно. Йдеться про корисний кінцевий результат. Можна розрізняти:

1) кінцевий результат процесу виробництва;

2) кінцевий народногосподарський результат роботи підприємства (об'єднання підприємства).

Перший відбиває матеріалізований результат процесу виробництва, вимірюваний обсягом продукції у натуральній і вартісній формах, другий включає не лише кількість виготовлюваної продукції, але й охоплює її споживну вартість. Кінцевим результатом процесу виробництва, виробничо-господарської діяльності підприємства за той чи інший проміжок часу є чиста продукція, тобто новостворена вартість, а фінансовим результатом комерційної [13] Ефективність виробництва (продуктивність системи) має поліморфність визначення і застосування для аналітичних оцінок і управлінських рішень. З огляду на це важливим є вирізнення за окремими ознаками відповідних видів ефективності (продуктивності), кожний з яких має певне практичне значення (Рис. 6.2).

Рис. 6.2. Види ефективності виробництва (продуктивності системи) за окремими ознаками.

Відповідні види ефективності виробництва виокремлюються переважно за різноманітністю одержуваних результатів (ефектів) господарської діяльності підприємства. Перш за все результат (ефект) виробництва буває економічним або соціальним.

Економічний ефект відображає різні вартісні показники, що характеризують проміжні і кінцеві результати виробництва на підприємстві (в об'єднанні підприємств). До таких показників відносяться обсяг товарної, чистої або реалізованої продукції, величина одержаного прибутку, економія тих чи інших видів виробничих ресурсів або загальна економія від зниження собівартості продукції тощо. Соціальний ефект зводиться до скорочення тривалості робочого тижня, збільшення нових робочих місць і рівня зайнятості людей, поліпшення умов праці та побуту, стану оточуючого середовища, загальної безпеки життя тощо. Соціальні наслідки виробництва можуть бути не лише позитивними, але й негативними (наприклад, поява безробіття, посилення інфляції, погіршення екологічних показників).

Вони мають ту особливість, що далеко не всі з них піддаються кількісному вимірюванню. У зв'язку з цим на підприємствах визначають, оцінюють і регулюють (у межах своїх можливостей) як економічну, так і соціальну ефективність виробництва (продуктивність системи).

В залежності від об'єкту, стосовно якого визначають результативність його функціонування, розрізняють локальний (госпрозрахунковий) і народногосподарський ефекти. Локальний (госпрозрахунковий) ефект означає конкретний результат виробничо-господарської чи іншої діяльності даного підприємства, внаслідок якої воно має певний зиск. Якщо ж виробництво продукції на даному підприємстві вимагає додаткових витрат ресурсів, але її споживання (використання) на іншому підприємстві пов'язане з меншими експлуатаційними витратами або іншими позитивними наслідками діяльності, то йдеться про визначення народногосподарського ефекту, тобто спільного ефекту у сферах виробництва і споживання відповідних виробів (послуг).[14-15]

Внаслідок здійснення виробничо-господарської діяльності підприємства, впровадження на ньому прибуткових певних технічних, організаційних чи економічних заходів має місце первісний (одноразовий) ефект. Проте майже завжди початковий ефект може повторюватися і примножуватися завдяки багатонапрямковому та багаторазовому використанню таких заходів не лише на даному, але й інших підприємствах, сферах діяльності. Саме тому досить важливого практичного значення набуває визначення і оцінка так званого мультиплікаційного ефекту, що має свої специфічні форми прояву (Рис. 6.3).

Рис. 6.3. Специфічні форми мультиплікаційного ефекту

Дифузійний ефект може реалізовуватись у тих випадках, коли певне господарсько-управлінське рішення, нововведення технічного, організаційного, економічного чи соціального характеру поширюється на інші галузі, внаслідок чого відбувається його мультиплікація (наприклад, перш ніж знайти широке застосування у чорній металургії метод безперервного розливання рідкого металу був започаткований на підприємствах кольорової металургії).

Резонансний ефект має місце тоді, коли якесь нововведення у певній галузі активізує і стимулює розвиток інших явищ у виробничій сфері (зокрема отримання синтетичного волокна високої якості призвело до виробництва нових видів тканин, а це стимулювало появу нових видів одягу тощо).

Рівень економічної і соціальної ефективності виробництва залежить від чисельних чинників, що її визначають. У зв'язку з цим для практичного розв'язання завдань управління ефективністю важливого значення набуває класифікація чинників її зростання. Усі чинники доцільно класифікувати за обмеженою кількістю групувальних ознак, що сприяє визначення головних напрямків і шляхів підвищення ефективності виробництва (продуктивності діяльності підприємства).

Класифікація великої різноманітності чинників зростання ефективності (продуктивності) може здійснюватись за трьома ознаками: 1) видами витрат і ресурсів (джерелами підвищення); 2) напрямками розвитку і удосконалення виробництва; 3) місцем реалізації у системі управління виробництвом.

Групування чинників за першою ознакою уможливлює досить чітке визначення джерел підвищення ефективності: зростанням продуктивності праці (економія витрат живої праці), зниження фондомісткості (капіталомісткості) і матеріаломісткості продукції, поліпшення використання природних ресурсів. Активне використання перелічених джерел підвищення ефективності виробництва передбачає здійснення комплексу заходів, які за своїм змістом характеризують основні напрямки розвитку і удосконалення виробництва (друга ознака групування чинників). Визначальними напрямками є перш за все прискорення темпів науково-технічного і організаційного прогресу (створення нових і удосконалення існуючих технологій, конструкційних матеріалів, засобів праці і кінцевої продукції; механізація і автоматизація виробничих процесів; запровадження прогресивних методів і форм організації виробництва і праці; побутова і регулювання ринкового механізму господарювання).

Практично більш важливою слід вважити класифікацію чинників ефективності за місцем реалізації у системі управління виробництвом (третя ознака групування чинників), особливо виокремлення з них двох категорій чинників - внутрішніх (внутрівиробничих) і зовнішніх (народногосподарських), а також поділ сукупності внутрішніх чинників на так звані “тверді чинники” і “м'які чинники” (Класифікація внутрішніх чинників на “тверді” і “м'які” природно є досить умовною і незвичною, але широко відомою і використовуваною на підприємствах зарубіжних країн. Назви “тверді” і “м'які” чинники запозичені з англійської комп'ютерної технології відповідно до якої сам комп'ютер називається “твердим товаром”, а програмне забезпечення - “м'яким товаром”. При цьому “твердими чинниками” позначають таки з них, що можна виміряти і мають фізичні параметри, а “м'якими” - ті, які не можна відчути фізично, проте мають не аби яке значення для економічного управління виробництвом (наприклад, інформація, знання і кваліфікація кадрів, методи і системи організації різних процесів тощо).[15]