Економіка природокористування

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

1. Історія розвитку науки, методи дослідження і завдання дисципліни "Економіка природокористування»

2. Механізм формування і види економічних збитків від забруднення атмосфери

Список використаних джерел

1. Історія розвитку науки, методи дослідження і завдання дисципліни „Економіка природокористування”

Історія розвитку екології, пов'язана з історією існування і розвитку суспільства.

Перший етап (донауковий) охоплює найбільший період історії людства (приблизно до середини-кінця ХІХ століття). Первісна людина з її містично-інтуітивним підходом до вивчення світу і взаємозалежності природи і людини не мала серйозних наукових уявлень про екологічні процеси, але у своєї практичній діяльності, що була безпосередньо прив'язана до природних процесів, розуміла необхідність збереження і охорони найбільш цінних для її існування об'єктів. Так, виникли священні ліси, урочища, вводились табу на полювання за промисловими тваринами і рослинами і т. п.

У період існування наступних суспільних формацій (рабовласництво, феодалізм, капіталізм) екологічні знання (вірніше окремі її елементи) розвивались у рамках інших наук (філософії, географії, економіки, біології і т.п.). В практичній діяльності впроваджувались окремі напрямки заповідної справи: охорона мисливських, деяких значних лісових, земельних і пасовищних угідь, хоча негативний вплив людської діяльності на природу був вже відомий (сучасні науковці вважають, що загибель деяких великих цивілізації, наприклад, шумерської, еллінської та інших, були спричинені деградацією довкілля внаслідок нерозумної сільськогосподарської експлуатації).

Другий етап (з середини ХІХ століття до 50-х років ХХ століття) характеризується бурхливим розвитком біоекології та дослідженням глобальних географічних процесів. Значний внесок в розвиток екології зробили біологи: Е. Геккель (ввів поняття “екологія”), К. Мебіус (розробив вчення про біоценоз), В. Сукачев (сформулював поняття про біогеоценоз), А. Тенслі (розвів поняття про екосистему), географ О. Гумбольдт (обґрунтував принцип зворотного зв'язку в взаємодії людини і природи), Х. Берроуз (визначив географію, як “екологію людини”), В. Вернадський (ввів поняття про біо- і ноосфери) та багато інших.

Практичний напрямок екології розвивався у сфері створення заповідних територій, заборон на використання і полювання рідкісних видів тварин. Розглядались також й окремі питання негативного природокористування.

У цілому цей період розвитку екології можна назвати “природоохоронним”: в основному формувались нові знання у природничих науках, але в той же час актуальним стало питання необхідності вирішення окремих регіональних і локальних проблем забруднення, зведення лісів, руйнування сільськогосподарських угідь і т.п.

Подальший розвиток цього напрямку (вже на ІІІ етапі) пов'язаний з іменами К. Тролля (вчення про “ландшафтну екологію”), В. Сочави (поняття про геоекологію) та іншими.

Третій етап почався після другої світової війни (точніше з 60-х - 70-х років) і продовжується зараз.

Для нього характерний бурхливий розвиток різноманітних напрямів екологічної науки. Його основні риси:

- розвиток уявлення про глобальність природних і антропогенних процесів і неможливість вирішення екологічних проблем силами окремих країн (природні процеси не мають державних кордонів);

- пошук раціонального ресурсовикористання і зменшення рівнів забруднення, інших негативних впливів шляхом впровадження економічних методів регулювання природокористування, розробки нормативів і стандартів навколишнього середовища і гранично допустимих обсягів викидів забруднюючих речовин;

- бурхливий розвиток екотехнологій (ресурсозберігаючі, безвідходні, екологічно чисті та ін.), пошук альтернативних джерел енергії та інших ресурсів;

- розвиток екології людини (медичної екології та соціоекології) й її напрямків (урбоекології, етноекології та ін.), тобто гуманітаризація екологічної науки;

- формування регіональної і глобальної системи контролю за станом навколишнього середовища (моніторингу) з впровадженням найновіших інформаційних технологій;

- глобалізація екологічної наукової діяльності (формування мережі еталонів біосфери планети, наукові програми та їх реалізація з глобальних екологічних проблем, наприклад, дослідження світового океану, космосу, глобального клімату, Антарктиди та багато інших);

- спроби глобального регулювання (управління) природокористуванням і охорони довкілля (формування міжнародних інститутів екологічного напрямку діяльності, проведення міжнародних науково-практичних конференцій, прийняття глобальних стратегій розвитку людства з врахуванням екологічного аспекту, розробка міжнародного екологічного права) та інші.

2. Механізм формування і види економічних збитків від забруд-нення атмосфери

Платежі за викиди в атмосферу забруднюючих речовин стаціонарними джерелами забруднення компенсують економічні збитки від негативного впливу забрудненого атмосферного повітря на здоров'я людей, об'єкти житлово-комунального господарства (житловий фонд, міський транспорт, зелені насадження тощо), сільськогосподарські угіддя, водні, лісові, рибні і рекреаційні ресурси, основні фонди промисловості і транспорту.

Економічні збитки від забруднення атмосфери концентрацією шкідливих речовин визначаються за формулою:

де - питомі збитки, завдані здоров'ю населення, грн./особу;

- чисельність населення в зоні впливу підприємства;

- питомі збитки комунальному господарству, грн./особу;

- пи томі збитки лісовому і с/г, грн./га;

- площа с/г угідь, га;

- питомі збитки промисловості, грн./1 млн грн. вартості основних виробничих фондів;

- вартість основних виробничих фондів підприємства-забруднювач

Якщо параметри забруднення атмосфери виражено в тоннах, економічні збитки визначаються за формулою:

де - коефіцієнт,що враховує розташування джерела викиду і кількість населення. Якому завдано збитки;

- коефіцієнт, який враховує висоту викиду;

- питомі збитки від 1 т шкідливої речовини, що надійшла в атмосферу, грн./т;

- маса викиду в атмосферу кожної токсичної речовини.

Крім того, визначають ще й такі економічні збитки:

- за викиди в атмосферу забруднюючих речовин стаціонарними;

- за викиди в атмосферу забруднюючих речовин пересувними джерелами забруднення;

- за розміщення відходів у навколишньому середовищі

Об'єми скидів забруднюючих речовин та їх концентрація визначається на підставі даних обстеження об'єктів та аналізу журналів обліку водоспоживання, водовідведення, роботи каналізаційних насосних станцій тощо з урахуванням вимог дозволів на спецводокористування та затверджених норм гранично допустимих скидів (ГДС).

Крім того, визначають економічні збитки за наднормативні скиди комунальними каналізаціями, збитки від самовільних, аварійних та санкціонованих вимушених скидів зворотних вод, збитки за аварійні скиди комунальними каналізаціями, збитки від скидів зворотних вод із водних транспортних засобів тощо.

Список використаних джерел

економіка природокористування збитки забруднення

1. Мельник Л.Г. Екологічна економіка: Підручник. Суми: ВТД „Університетська книга”, 2002. - 346 с.

2. Мельник Л.Г. Екологічна економіка. - Суми: «Університетсь-ка книга”, 2006. - 368 с.

3. Царенко О.М., Несвєтов О.О., Кадацький М.О. Основи еко-логії та економіки природокористування. - Суми, 2001. - 326с.

4. Апостолюк С.О., Мацюк Р.І., Сторожук В.М. Охорона навко-лишнього середовища в лісопромисловому комплексі: Навчальний посібник. - Львів: Афіша, 2001. - 200с.

5. Арустамов Э.А. Природопользование: Учебник. - Москва, 2000.- 283 с.

6. Дорогунцов С.І. Оптимізація природокористування. В 5-ти т. Т.1. - Київ: Кондор, 2004. - 291с.

7. Економіко - правове регулювання природокористування / М.А. Хвесик, Л.М.Горбач, Ю.П.Кулаковський. - Київ: Кондор, 2004. - 524 с.

8. Морозов В.В. Еколого-меліоративні умови природокористу-вання на зрошуваних ландшафтах України: Навчальний посібник. - Київ-Херсон: Айлант, 2003. - 208с.

9. 14. Царенко О.М., Злобін Ю.А. Екологічна економіка. - Суми: Університетська книга, 2006. - 368 с.

Размещено на Allbest.ru