Зайнятість населення

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

Вступ

1. Економічна суть зайнятості населення

1.1 Зайнятість, її суть та види

1.2 Поняття та необхідність відтворення робочої сили

2. Макроекономічний аналіз зайнятості в Україні

2.1 Дослідження ринку праці в Україні

2.2 Соціальний захист населення України

3. Перспективи покращення державної політики зайнятості в Україні

3.1 Передумови покращення державної політики зайнятості в Україні

3.2 Напрями підвищення робочої сили

Висновки

Список літератури

Додаток

Вступ

Актуальність проблеми зайнятості полягає в тому, що вона є одним із найголовніших чинників розвитку економіки України. Стан ринку зайнятості свідчить про постійну загрозу ще більш різкого зменшення зайнятості населення. За умов потенційного банкрутства підприємств ця проблема потребує першочергового державного регулювання.

Дослідження зайнятості вченими включало декілька напрямків. Інституціональний напрям (60-70 рр.) - його представниками були Т. Веблен, Дж. Гелбрейт, Д. Ульман. Контрактна теорія (середина 70-х років) - М. Бейлі, Д. Гордон, К. Азаріадісом. Неокласична концепція (друга половина XIX ст.) -Л. Вальрас. Послідовниками класичної школи були Р. Лекачмен, Харрісон, Дж. Робінсон. Кейнсіанство - її засновником був Дж. Кейнс. Рішучими критиками кейнсіанської концепції зайнятості виступали представники монетаризму на чолі з М .Фрідменом.

Метою роботи є розглянути таке соціально-економічне явище, як зайнятість.

Виходячи із мети, завданнями курсової роботи є:

зробити короткий огляд зайнятості, її сутності і видів;

охарактеризувати соціально-демографічне становище в Україні;

- провести характеристику формування регіональних ринків праці

України;

- провести аналіз державного регулювання ринку праці, зайнятості та умов праці;

Інформаційною базою дослідження є монографічні видання, навчальні підручники, матеріали періодичних видань з даної теми.

Теоретичною й методологічною основою курсової роботи є діалектичний метод пізнання, який дає змогу вивчати економічні явища у розвитку й взаємозв'язку. Застосований метод теоретико-емпіричного дослідження, який включає у себе аналіз і синтез, історико-логічну аргументацію, порівняння й узагальнення.

Об'єктом дослідження є явище зайнятість в економічній системі України. соціальний економічний трудовий праця

Тема курсової роботи має дуже важливе значення, так як зайнятість взаємопов'язана із всіма процесами, що проходять в країні, вона є одним із найголовніших чинників розвитку економіки України. Зайнятість тісно переплітається з діяльністю малого бізнесу в Україні. Оскільки, чим розвинутіший та ефективний малий бізнес, тим вищий процент зайнятості. Також на рівень зайнятості впливає рівень прибутку підприємства, тому що через рівень прибутку підприємств визначається вартість заробітної плати, а це в свою чергу впливає на продуктивність праці.

Сама ж курсова робота включає в себе: зміст, вступ, основну частину, висновки та пропозиції і список використаних джерел. В свою чергу основна частина включає в себе 3 пунктів плану, де перший та другий складається з двох підпунктів і містить 35 сторінок друкованого тексту.

1. Економічна суть зайнятості населення

1.1 Зайнятість, її суть та види

Умовою реалізації працівником своїх здібностей і функцій є зайнятість.

Зайнятість - це діяльність громадян, пов'язана із задоволенням особистих і суспільних потреб, яка приносить їм доход у грошовій чи іншій формі. Вона характеризується системою економічних відносин з приводу забезпечення громадян робочими місцями та визначення форм участі в суспільному господарстві з метою одержання засобів до існування. Вид зайнятості зумовлюється певними принципами організації, стимулювання й оплати праці, внутрішньо- та зовнішньо виробничими відносинами.

В умовах формування ринкового господарства змінюються погляди на так званий принцип загальності праці як атрибут екстенсивного розвитку економіки. Ринкові відносини передбачають вільний вибір людиною професії та місця роботи відповідно до її здібностей, добровільну незайнятість громадян, не допускають примусової праці в будь-якій формі, за винятком випадків, передбачених законодавством країни. За цих умов по-новому постає проблема повної зайнятості та її ефективності.

Повна зайнятість є важливим фактором соціального захисту населення в трудовій сфері. Однак її не слід розуміти як обов'язкову суцільну зайнятість у суспільному виробництві. Повна зайнятість означає використання всіх придатних для цього ресурсів і характеризується достатністю робочих місць для тих, хто потребує оплачуваної роботи, тобто має бути забезпечена зайнятість усіх, хто бажає і здатний працювати. Повна зайнятість є не тільки соціальною гарантією, а й основою високоефективного використання трудового потенціалу суспільства. Разом з тим сама по собі вона не є свідченням рівня організації зайнятості, доцільності та розумності її параметрів. Слід мати на увазі ступінь раціональності зайнятості, на який впливають технічні, соціальні та економічні фактори.

Раціональність зайнятості визначають суспільне корисний характертрудової діяльності; оптимальна структура народного господарства, що забезпечує розподіл суспільної праці згідно з існуючими індивідуальними та суспільними потребами та рівнем розвитку продуктивних сил; професійно-кваліфікаційна структура сукупного працівника, зумовлена типом суспільного поділу праці, й адекватна їй система робочих місць. Тобто важливою умовою, що забезпечує раціональність зайнятості, є кількісна і якісна відповідність роботи і робітника, структури робочих місць і трудових ресурсів.

Повнота і раціональність у комплексі визначають ефективність зайнятості, тобто забезпечуваний нею оптимальний соціально-економічний результат в певний час і за конкретних умов.

Система показників ефективної зайнятості населення включає рівень трудової участі населення, що відображає частку працездатного населення, залученого в різні форми та види економічної діяльності; розподіл робочої сили за галузями та сферами господарювання; фондо- і енергоозброєність робітників; організацію трудового процесу, що визначається розстановкою та використанням робочої сили безпосередньо на робочих місцях.

Зайнятість населення реалізується через конкретні форми включення працівника в економічну систему. Найпоширенішими серед них є: наймана праця за трудовою угодою в державному секторі, на об'єктах колективної або приватної власності без розпорядження її індивідуальною частиною; особиста праця на об'єктах, де робітник має свою частку акцій, пайовий внесок, тобто є співвласником; особиста праця власника засобів виробництва, коли він є і власником, і працівником; робота на орендованих засобах виробництва; робота в спільному підприємстві; надомна праця; громадська робота тощо.

Збереження роботи не означає збереження конкретного робочого місця. Надання робітникові тимчасової роботи не обов'язково відповідає його професійно-кваліфікаційним здібностям.

Важливу роль у забезпеченні якомога повнішої зайнятості в Україні в період формування ринкових відносин може відігравати громадська робота, яка зорганізується з метою розв'язання особливо гострих місцевих проблем. Це зручний спосіб зайняття тих, хто вивільняється з галузей господарства внаслідок тимчасових економічних труднощів, розриву договірних зв'язків тощо [8, с. 46].

Перехід до ринкових відносин в Україні потребує нової концепції зайнятості та ефективного відтворення трудового потенціалу в кожному регіоні, орієнтації не на "усереднену" людину, а на конкретні соціальні та демографічні прошарки населення.

Регіональні особливості зайнятості визначаються системою показників, основними серед яких є:

- частка трудоактивного населення (в кількісній і якісній оцінці) в

структурі населення регіону;

регіональний рівень безробітних;

виробництво ВНП на одного працюючого в регіоні;

рівень заробітної плати, сукупного доходу на одного зайнятого в

регіоні;

показники міграційних процесів (місто - село; між регіонами; в

середині галузей і сфер зайнятості регіону).

Конвенція Міжнародної організації праці (1988 р.) про сприяння зайнятості й захисту від безробіття передбачає, що держави, які до неї приєдналися, всіма відповідними засобами здійснюватимуть політику сприяння повній, продуктивній і вільно обраній зайнятості [8, с. 48].

Зайнятість населення України має забезпечуватися шляхом проведення активної соціально-економічної політики, спрямованої на задоволення потреб у добровільному виборі виду діяльності, стимулювання створення нових робочих місць і розвитку підприємництва.

З метою забезпечення зайнятості населення в Україні передбачено комплекс заходів, серед яких найважливіші такі: інвестиційні та податкові заходи, спрямовані на раціональне розміщення продуктивних сил, підвищення мобільності трудових ресурсів, заохочення підприємництва, створення нових технологій, нових малих підприємств, застосування гнучких режимів праці (скороченого робочого дня, роботи дома та ін.), що сприяють збереженню і розвитку системи робочих місць; - забезпечення прав та інтересів працівників через удосконалення законодавства про зайнятість населення і працю, створення сприятливих умов на виробництві;

- проведення аналітичних і наукових досліджень економічної структури і прогнозування змін у якості й розподілі робочої сили;

- регулювання зовнішньоекономічної діяльності в частині залучення і використання іноземної робочої сили на основі квотування й ліцензування, а також забезпечення своїм громадянам права працювати за кордоном;

- сприяння (з боку підприємств, установ і організацій усіх форм власності) при потребі створенню додаткових робочих місць, а також поліпшенню умов праці в суспільному виробництві [6, с. 103].

У реалізації цих заходів особливе місце належить державним і територіальним програмам зайнятості населення, державним службам і фонду сприяння зайнятості, відповідним координаційним комітетам за участю профспілок, власників підприємств.

1.2 Поняття та необхідність відтворення робочої сили

Використання робочої сили в процесі праці передбачає її відтворення, яке перебуває у взаємозв'язку з відтворенням суспільного продукту. Відтворення робочої сили поділяється на окремі фази: формування і відшкодування, розподілу й перерозподілу, оптимального використання.

Фаза формування і відшкодування - це природне відтворення, тобто народження людей і досягнення ними згодом працездатного віку, а також відновлення здатності до праці у зайнятих працівників і досягнення

задоволення потреб членів суспільства. Для цього необхідні продукти харчування, одяг, житло, заклади освіти і культури, а також вся інфраструктура сучасного існування людини (транспорт, зв'язок тощо); можливість здобути освіту, одержати спеціальність й певну трудову кваліфікацію. Ця фаза передбачає наявність і ефективне функціонування усіх сфер організації соціального життя - політичної, економічної і духовної.

Фаза розподілу й перерозподілу - це розподіл робочої сили за видами робіт, родом діяльності, а також за організаціями, підприємствами, районами, регіонами, країнами. У системі ринкової економіки потреба у робочій силі забезпечується ринком праці, перерозподіл її здійснюється відповідно до попиту і пропозиції також на ринку праці. Отже, мета цієї фази - забезпечення найефективнішої зайнятості працездатного населення, оптимальний розподіл і перерозподіл кваліфікованої робочої сили.

Фаза оптимального використання - це реалізація здібностей економічно активного населення до творчої праці на підприємствах, в організаціях і в економіці загалом. Тут основна проблема полягає у забезпеченні зайнятості населення і в ефективному використанні трудових ресурсів.

Усі фази органічно пов'язані між собою.

Також розрізняють екстенсивне та інтенсивне відтворення робочої сили. Екстенсивне відтворення означає збільшення чисельності трудових ресурсів в окремих регіонах і в країні загалом без зміни їх якісних характеристик. Інтенсивне відтворення трудових ресурсів пов'язане зі зміною їх якості, це зростання освітнього рівня працівників, їх кваліфікації, фізичних і розумових здібностей тощо. Екстенсивне та інтенсивне відтворення робочої сили взаємно доповнюють одне одного.

Ринкова система являє собою сукупність взаємозв'язаних ринків, які охоплюють різноманітні сфери людської діяльності. Ці ринки взаємодіють між собою на основі цін, що формуються на них під впливом попиту і пропозиції, конкуренції тощо. Ринкові ціни є тією інформацією, що дає змогу постачальникам і споживачам ресурсів приймати необхідні економічні рішення та погоджувати їх.

Складовими ринкової системи є: ринок товарів (сировини, матеріалів, палива, готових виробів, проектних робіт, наукових досліджень, послуг, житла), ринок капіталу (інвестицій, цінних паперів, грошей (кредитів)) і ринок праці.

Ринок праці - це передусім система суспільних відносин, пов'язаних із купівлею і продажем товару "робоча сила". Крім того, ринок праці є сферою працевлаштування, формування попиту й пропозиції на робочу силу. Його можна трактувати і як механізм, що забезпечує узгодження ціни та умов праці між роботодавцями і найманими працівниками [14, с. 103].

Особливість ринку праці полягає в тому, що він охоплює не тільки сферу обігу товару "робоча сила", а й сферу виробництва, де найманий працівник працює. Відносини, що тут виникають, зачіпають важливі соціально-економічні проблеми, а тому потребують особливої уваги з боку держави.

У ринковій економіці ринок праці охоплює всіх здатних працювати: як зайнятих, так і не зайнятих найманою працею. Серед незайнятих розрізняють такі групи працездатних людей:

особи, що не працюють, але бажають працювати й шукають роботу;

(безробітні, які мають відповідний статус; особи, які мають розпочати трудову діяльність; особи, які шукають роботу після певної перерви в роботі);

особи, котрі хоча і мають роботу, проте не задоволені нею і шукають друге місце основної або додаткової роботи;

особи, які зайняті, проте явно ризикують утратити роботу і тому шукають друге місце роботи.

Указані категорії людей і визначають пропозицію праці на ринку праці.

Отже, ринок праці - це ринок найманої праці. Він охоплює відносини від моменту наймання працівників на роботу до їх звільнення [14, сі05].

Для виникнення, формування й функціонування ринку праці необхідні певні умови. Насамперед мають бути забезпечені правові умови функціонування цього ринку, зокрема можливість вільного пересування на ньому громадян, вільного вибору роботи, тобто юридична свобода працівника, можливість самостійно розпоряджатися своєю здатністю працювати. Проте цього недостатньо, оскільки з економічного погляду власник робочої сили змушений продавати її тоді, коли у нього немає всього необхідного для ведення свого господарства як джерела для одержання засобів існування або коли дохід з інших джерел є недостатнім.

Покупцем товару "робоча сила" на ринку є підприємець, який має все необхідне для ведення власного господарства. Крім своєї участі в процесі праці, підприємець залучає інших працівників за певну грошову винагороду. Відбувається обмін індивідуальної здатності до праці на засоби існування, необхідні для відтворення робочої сили, а також здійснюється розміщення працівників у системі суспільного поділу праці країни [4, с. 8].

Важливою умовою формування й функціонування ринку праці є відповідність працівника вимогам робочого місця, а запропонованого місця - інтересам працівника [4, с. 9].

Ринок робочих місць, як складова ринку праці, що відбиває потребу у робочій силі, передусім характеризується кількістю вакансій на підприємствах і в організаціях. При цьому беруть до уваги вакансії як тих підприємств і організацій, які вже функціонують, так і тих, що тільки вводяться в дію. Крім того, враховуються і ті робочі місця, на яких працівники не задовольняють роботодавця, і тому він шукає їм заміну.

Необхідними умовами функціонування ринку праці є також організація єдиної, замкненої по території країни й ефективно діючої системи бірж праці; широкомасштабна система професійної орієнтації, професійного навчання, підвищення кваліфікації і перепідготовки; наявність у територіальних органів виконавчої влади необхідних фінансових і матеріальних коштів, достатніх для організації ефективної роботи системи працевлаштування, організації громадських робіт, стимулювання зайнятості; соціальна підтримка громадян, включаючи безробітних і членів сімей, які перебувають на їхньому утриманні, та ін.

Елементами ринку праці є: товар, який він пропонує, попит, пропозиція та ціна. У сучасній економічній літературі відсутня однозначна відповідь на запитання, що вважати товаром на ринку праці: робочу силу, працю чи послуги праці? Проте більшість авторів схильні до думки, що товаром на ринку праці є індивідуальна робоча сила.

Індивідуальна робоча сила являє собою сукупність фізичних та духовних якостей людини, які використовуються у процесі виробництва товарів і послуг [4, с.10].

Робоча сила, як зазначалося, є об'єктом купівлі-продажу. Купівля товару "робоча сила" називається найманням на роботу. При цьому робоча сила називається найманою робочою силою, а працівник - найманим працівником. Працівник продає свою робочу силу підприємцю на певний період, залишаючись власником цього товару [4, с. 11].

Найманий працівник і підприємець юридичне рівноправні і користуються правами людини й громадянина однаковою мірою. Відносини між найманим працівником та роботодавцем оформлюються трудовим договором (контрактом). У цьому документі вказуються взаємні права й обов'язки обох сторін щодо виконання умов купівлі-продажу робочої сили. Згідно з трудовим договором найманий працівник повинен працювати в організації підприємця за певною професією, кваліфікацією, мати певне робоче місце й дотримуватися режиму праці цієї організації. Підприємець зобов'язаний виплачувати найманому працівникові заробітну плату відповідно до його кваліфікації і виконаної роботи, забезпечувати умови праці, які передбачені законодавством про працю та зайнятість, колективним договором і трудовим договором (контрактом).

Елементами ринку праці є також попит на робочу силу та її пропозиція. Попит може бути індивідуальним і сукупним.

Сукупний попит на робочу силу - це ринковий попит усіх фірм, організацій, що діють на ринку.

Індивідуальний попит на робочу силу - це попит окремого роботодавця (підприємця, фірми). Він залежить від:

- попиту на продукцію фірми, тому що робоча сила необхідна як ресурс для виробництва інших товарів і послуг, тобто попит на робочу силу залежить від попиту на продукт фірми, організації;

- стану виробництва, зокрема особливостей технологічного процесу, розмірів та ефективності капіталу, який використовується, методів організації виробництва й праці тощо;

- якості праці, що визначається рівнем освіти, професійністю, продуктивністю працівника;

- фонду заробітної плати, який роботодавець може запропонувати для наймання певної кількості працівників, оскільки чим більший загальний розмір цього фонду, тим більше найманих працівників може найняти роботодавець, і навпаки, чим вища заробітна плата кожного працівника, тим менша кількість їх за допомогою фонду зарплати буде найнята [11, с. 254].

Регулювання попиту на робочу силу потребує аналізу факторів, які впливають на нього. Збільшення попиту можна досягти з допомогою його стимулювання через створення нових постійних або тимчасових робочих місць, розвиток нестандартних форм зайнятості, прямих інвестицій у створення і реконструкцію робочих місць. Зростанню попиту сприяє також: упровадження пільгового оподаткування й кредитування для тих галузей і регіонів, в яких доцільно збільшити кількість робочих місць; застосування прямих виплат підприємствам за кожного найманого працівника, відшкодування підприємству витрат, пов'язаних із пошуком, навчанням та найманням на роботу працівників.

Водночас мають бути установлені певні юридичні обмеження щодо зростання зайнятості, зокрема через надання можливості індивідуального регулювання робочого часу, зняття обмежень щодо скорочення кількості працівників, можливості звільнення їх у разі зменшення обсягу робіт.

Держава повинна економічно заінтересовувати підприємства брати участь у забезпеченні зайнятості менш конкурентоспроможних верств населення, таких як молодь, інваліди, жінки з малими дітьми. Для цього доцільно встановлювати пільги щодо плати до бюджету за використання робочої сили цих груп населення, дотації для створення спеціалізованих робочих місць, організації профнавчання тощо [20, с. 46].

У разі скорочення попиту на робочу силу доцільна жорсткіша кредитна політика, установлення додаткового податку за використання праці трудівників, зменшення інвестицій тощо.

Формування попиту на робочу силу здійснюється під впливом таких факторів: приросту величини трудових ресурсів, співвідношення зайнятого і незайнятого населення, використання мало-конкурентних груп населення, особливостей пенсійного законодавства, а також кадрової політики на кожному підприємстві.

Пропозиція робочої сили характеризує чисельність працездатних людей з урахуванням її статі, віку, освіти, професії, кваліфікації та ін.

Співвідношення між попитом на робочу силу та її пропозицією характеризується навантаженням на одне вільне робоче місце.

2. Макроекономічний аналіз зайнятості в Україні

2.1 Дослідження ринку праці в Україні

За даними державної служби зайнятості, протягом січня-лютого 2007 р. її, послугами скористалися 1092,2 тис. не зайнятих трудовою діяльністю громадян проти 1209,5 тис. за відповідний період 2006 р.

На обліку цієї установи на 1 березня 2007 р. перебувало 838,2 тис. незайнятих громадян, які шукали роботу. Кількість зареєстрованих безробітних на 1 березня 2007 р. порівняно з відповідною датою минулого року скоротилася на 12,0% і становила 812,8 тис. чоловік, або понад половину (57,3%) безробітних працездатного віку, визначених за методологією Міжнародної організації праці (МОП) [19].

Рівень зареєстрованого безробіття в цілому по країні на 1 березня 2007 р. становив 2,9% від кількості населення працездатного віку, що на 0,4 відсоткового пункту менше, ніж на відповідну дату минулого року, але на 0,1 відсоткового пункту більше, ніж на 1 лютого 2007 р. За повідомленнями підприємств, установ та організацій, кількість вільних робочих місць і вакантних посад упродовж лютого 2007 р. знизилась на 1,9% і на 1 березня 2007 р. становила 174,4 тис, що на 17,9% нижче минулорічного показника. За сприяння державної служби зайнятості у січні-лютому 2007 р. було працевлаштовано 141,4 тис. чоловік, що на 12,3% більше, ніж у відповідному періоді минулого року. Рівень працевлаштування незайнятих громадян у січні-лютому 2007 р. порівняно з відповідним періодом минулого року зріс а 2,5 відсоткового пункту та становив 12,9% [19].

Із Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування на випадок безробіття у лютому 2007 р. на допомогу по безробіттю було витрачено 133,7 млн грн. Середньооблікова кількість безробітних, які її отримували впродовж зазначеного місяця, становила 482,8 тис. чоловік, або 59,4% від загальної кількості тих, що мали статус безробітного. Середній розмір допомоги у лютому 2007 р. порівняно з відповідним місяцем попереднього року зріс на 35,9%, і становив 276,83 грн, що дорівнює 69,2% законодавчо встановленого у цьому періоді мінімального рівня заробітної плати (400 грн) [19].

Із кожних 100 зареєстрованих безробітних 45 раніше займали робітничі місця, 25 - посади службовців, решту становлять особи без професії або такі, що займали місця, які не потребують спеціальної підготовки.

У березні 2007 р. у половині регіонів спостерігалася тенденція до зниження обсягів зареєстрованого безробіття. Рівень зареєстрованого безробіття, розрахований по відношенню до кількості населення працездатного віку, в цілому по країні на 1 квітня 2007 р. становив 3,6%. Разом з тим спостерігалася значна диференціація цього показника за регіонами, де він коливався від 8,2% у Тернопільській області до 0,4% у м. Києві. Тенденцію щодо обсягів зареєстрованого безробіття за регіонами характеризують дані таблиці 2.1.

Кількість зареєстрованих безробітних за березень 2007 р. порівняно з лютим п.р. у сільській місцевості зросла на 0,4%, у міській місцевості знизилася на 0,5% та на 1 квітня 2007 р. становила відповідно 506,5 тис. та 511,9 тис. осіб. Рівень зареєстрованого безробіття сільського населення, як і раніше, значно перевищував аналогічний показник мешканців міської місцевості та становив 6,2% проти 2,6% населення працездатного віку відповідної місцевості [19].

За повідомленнями підприємств, установ та організацій, кількість вільних робочих місць і вакантних посад упродовж березня п.р. зросла на 13,1% та на 1 квітня 2007 р. становила 188,9 тис, що на 15,6% більше, ніж рік тому.

Таблиця 2.1 Тенденції щодо обсягів зареєстрованого безробіття за регіонами

	Кількість зареєстрованих безробітних на 1 квітня 2007р.	У % до населення працездатного віку 1
	всього, тис. осіб	у % до 1 січня 2007р.	1 січня 2007р.	1 квітня 2007р.
Автономна Республіка Крим	41,3	101,2	3,4	3,4
Вінницька	47,8	115,7	4,3	5,0
Волинська	28,9	108,0	4,4	4,8
Дніпропетровська	60,5	95,4	3,0	2,9
Донецька	63,4	98,6	2,3	2,2
Житомирська	39,7	103,4	5,0	5,2
Закарпатська	29,5	104,6	3,8	3,9
Запорізька	37,6	102,0	3,2	3,3
Івано-Франківська	37,1	105,4	4,3	4,6
Київська	30,2	101,6	2,8	2,9
Кіровоградська	32,8	104,8	5,0	5,3
Луганська	36,2	98,2	2,5	2,4
Львівська	61,5	101,6	4,0	4,0
Миколаївська	30,0	105,8	3,8	4,0
Одеська	33,2	105,9	2,1	2,3
Полтавська	42,0	104,4	4,4	4,6
Рівненська	42,1	106,3	5,9	6,2
Сумська	32,5	104,4	* 4,2	4,4
Тернопільська	52,2	108,6	7,5	8,2
Харківська	53,3	102,2	3,0	3,0
Херсонська	34,4	100,7	5,0	5,0
Хмельницька	34,6	108,4	4,0,	4,4
Черкаська	46,4	106,3	5,7	6,0
Чернівецька	34,4	107,4	6,0	6,5
Чернігівська	27,6	105,4	3,9	4,1
м. Київ	7,3	98,0	0,4	0,4
м. Севастополь	1,9	102,9	0,8	0,8

Навантаження незайнятого населення на 1 вільну вакансію загалом не змінилося та становило 6 осіб. За регіонами значення цього показника коливалося від 0,3 особи у м. Києві до 25 осіб у Тернопільській області. Показник навантаження для категорії службовців протягом березня 2007 р. порівняно з лютим п.р. не змінився та становив 5 осіб, для робітників знизився на 1 особу, на місця, що не потребують спеціальної підготовки, - на 3 особи, для працівників сільського господарства - на 8 осіб.

Навантаження незайнятого населення за категоріями робочих місць на 1 квітня 2007 року (осіб) показано на рис. 2.1.

Рис. 2.1. Навантаження незайнятого населення за категоріями робочих місць на 1 квітня 2007року

За сприяння державної служби зайнятості у березні 2007 р. було працевлаштовано 92,8 тис. осіб, що на 26,9% більше, ніж у лютому 2007 р. та на 3,5%, ніж у березні 2006 р. По відношенню до загальної чисельності осіб, які перебували на обліку впродовж березня, кількість працевлаштованих громадян становила 7,6%. За регіонами країни найвищий рівень цього показника спостерігався в містах Києві (26,2%) та Севастополі (11,5%), а найнижчий - в Чернівецькій (3,3%), Тернопільській (3,8%) та Херсонській (4,8%) областях. Серед працевлаштованих осіб майже половину (47,5%) становлять жінки. Слід зазначити, що з причини самостійного працевлаштування впродовж березня було знято з обліку 74,9 тис. осіб, крім того, дострокову пенсію оформлено 3,1 тис [9].

2.2 Соціальний захист населення України

За даними Держкомстату в середньому за 9 місяців 2006 року чисельність зайнятого населення у віці 15-70 років в Україні склала 20,9 млн. осіб та, у порівнянні з відповідним періодом минулого року, зросла на 132,6 тис. осіб. Рівень зайнятості населення у віці 15-70 років збільшився з 57,9% до 58,3%. Чисельність безробітних у середньому за 9 місяців 2006 року скоротилася на 137,6 тис. і склала 1,4 млн. осіб. Зниження рівня безробіття (з 7,0% до 6,4%) відбулося за рахунок його скорочення серед мешканців міст. Рівень безробіття серед мешканців сільської місцевості за 9 місяців 2006 року, порівняно з відповідним періодом минулого року залишився незмінним та становив 5,5% [9].

Понад дві третини реальних безробітних (69,9 відсотка) за 9 місяців 2006 року скористалися послугами державної служби зайнятості.

Протягом 2006 року послугами державної служби зайнятості скористалися 2700,4 тис. незайнятих громадян.

Чисельність незайнятих громадян, охоплених у 2006 році активними заходами сприяння зайнятості населення, становила 1711,6 тисяч: 1070,8 тис. осіб було працевлаштовано; 203,4 тис. осіб проходили профнавчання;437,4 тис. осіб - брали участь у громадських роботах.

Шляхом надання дотацій роботодавцям із коштів Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття протягом 2006 року було працевлаштовано 38,0 тис. безробітних, не здатних на рівних конкурувати на ринку праці.

За підтримки служби зайнятості у 2006 році організували власну справу 28,2 тис. безробітних, які отримали одноразово допомогу по безробіттю для зайняття підприємницькою діяльністю [19].

Протягом січня-лютого 2007 року за сприяння державної служби зайнятості комплекс різноманітних послуг та матеріального забезпечення отримали 1092,2 тис. громадян, не зайнятих трудовою діяльністю, серед них 57,3% - жінки, 40,9% - молодь у віці до 35 років.

У січні-лютому 2006 року у банку даних державної служби зайнятості налічувалося 478,6 тис. вакансій, заявлених від 91 тис. роботодавців. У той же час, професійно-кваліфікаційний рівень значної частини незайнятих громадян не відповідав сучасним вимогам ринку праці. Внаслідок цього, а також низької мобільності робочої сили, вдалось укомплектувати лише кожну четверту вакансію. Кількісні диспропорції поглиблювалися внаслідок низьких якісних характеристик робочої сили та вільних робочих місць. Зокрема, у 42% вакансій рівень запропонованої заробітної плати був нижчим за прожитковий мінімум, і лише у 9% вакансій запропонована заробітна плата була вищою за середню по відповідному регіону [9].

Чисельність осіб, працевлаштованих за направленням державної служби зайнятості, протягом січня-лютого 2007 року становила 141,4 тис. осіб (порівняно з відповідним періодом 2006 року збільшилась на 12,3%). Зокрема, шляхом надання дотацій роботодавцям із коштів Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття працевлаштовано 5,7 тис. безробітних; 4,3 тис. безробітних організували власну справу за рахунок отримання виплати допомоги по безробіттю одноразово. Рівень працевлаштування незайнятих громадян підвищився до 12,9% (у відповідному періоді минулого року він становив - 10,4%). Зростання цього показника відбулося в усіх регіонах.

Для забезпечення відповідності професійно-кваліфікаційного рівня громадян, які шукають роботу, потребам ринку праці та конкретним вимогам роботодавців 68,4 тис. безробітних за направленням державної служби зайнятості проходили професійну підготовку, перепідготовку або підвищення кваліфікації (у січні-лютому 2006 року - 59,9 тисяч). Професійним навчанням було охоплено 7,1% безробітних, а у містах Севастополі та Києві, де спостерігається найбільший дефіцит у кваліфікованих кадрах, відповідно, кожного шостого та кожного п'ятого безробітного [9].

У громадських оплачуваних роботах взяли участь 47,4 тис. осіб, що на чверть більше ніж у відповідному періоді минулого року. Зокрема, в Одеській, Херсонській, Харківській областях та м. Севастополі обсяги громадських робіт зросли на 50%, а у Миколаївській і Житомирській областях - в 1,7 раза.

Станом на початок березня 2007 року на обліку в службі зайнятості перебувало 838,2 тис. незайнятих громадян, у тому числі 230,9 тис. осіб, які не мають професії або займали місця, що не потребують спеціальної підготовки (27,5%), 216,0 тис. службовців (25,8%), 391,3 тис. робітників (46,7%) [19].

Кількість актуальних вакансій становила 174,4 тис, у тому числі 50,4 тис. - для службовців, 100,9 тис. - для робітників, 23,1 тис. - для осіб, які не мають професії або займали місця, що не потребують спеціальної підготовки. Таким чином, навантаження на одне вільне робоче місце для службовців та робітників становило 4 особи, а для тих, які не мали спеціальної професійної підготовки - 10 осіб.

Особливо гострою є проблема сільського безробіття. Станом на 1 березня 2007 року на обліку в службі зайнятості перебувало 440,7 тис. незайнятих громадян, які проживають у сільській місцевості (або кожен другий клієнт служби зайнятості). У той же час для працівників сільського господарства існувало лише 11,9 тис. вільних робочих місць, тобто на одне вільне робоче місце претендувало 23 безробітних [19].

Мінімальний розмір допомоги по безробіттю станом на початок березня 2007 року становить 137 гривні, а для окремих категорій застрахованих осіб з числа незайнятих громадян - 190 гривень. Середній розмір допомоги по безробіттю у лютому 2007 року становив 276,8 грн. проти 203,7 грн. у лютому 2006 року.

Станом на 1 січня 2007 року кількість зареєстрованих у службі зайнятості вакансій становила 170,5 тисяч, що на 8,6% менше, ніж на відповідну дату 2006 року, в тому числі для законодавців, державних службовців і керівників, професіоналів, фахівців та технічних службовців -45,8 тис. вакансій; для робітників сфери обслуговування та торгівлі, кваліфікованих робітників сільського та лісового господарств, риборозведення та рибальства, кваліфікованих робітників з інструментом, операторів та складальників устаткування і машин - 100,5 тис. вакансій; для осіб, які не мають професії або займали місця, що не потребують спеціальної підготовки - 24,2 тис. вакансій [19].

Рис. 2.2. Вакансії у 2005-2006рр.

Попитом на ринку праці продовжують користуватись професії, пов'язані з наявністю високого рівня кваліфікації. Проте, порівнюючи з відповідним показником на 1.01.2006 р., попит на ринку праці на зазначені професії дещо знизився на 14,9%. Пропонуючи високий рівень оплати праці, підприємствам потрібні менеджери, банківські працівники, дизайнери, бухгалтера високої кваліфікації, адміністратори, оператори комп'ютерного набору з відповідним досвідом роботи [9].

Залишається потреба на такі професії, як інженери, вчителі, спеціалісти державної служби, спеціалісти харчової промисловості, продавці продовольчих та непродовольчих товарів. Від роботодавців надходять заявки на перукарів, кухарів, барменів, електрогазозварників, слюсарів з ремонту автомобілів, операторів котельні, токарів, швачок, кравців, водіїв усіх категорій, трактористів-машиністів сільгоспвиробництва, столярів, мулярів та інших висококваліфікованих робітників на будівництві. Порівняно з початком 2006 року, на 8,9% зменшилась потреба у некваліфікованих працівниках: охоронцях, двірниках, прибиральницях, сторожах, підсобних робітниках тощо.

3. Перспективи покращення державної політики зайнятості в Україні

3.1 Передумови покращення державної політики зайнятості в Україні

Економічне зростання створює передумови для створення нових та реконструкції вже існуючих робочих місць. Метою такої реконструкції має бути зменшення питомої ваги робочих місць з важкими та шкідливими умовами праці, забезпечення сучасного технологічного рівня виробництва, захист навколишнього середовища. Відповідно необхідно.

Верховній Раді України забезпечити прийняття Законів України:

- "Про затвердження Державної програми зайнятості населення на 2007-2010 роки";

- "Про зайнятість населення" (у новій редакції); Кабінету Міністрів України запровадити:

- механізм пільгового кредитування створення нових робочих місць на визначений термін та відповідно до кількості створених робочих місць;

- систему дотацій підприємцям на створення нових робочих місць;

- розширення практики державного замовлення;

- систему дієвих субсидій підприємцям на працевлаштування безробітних, передусім із соціальне вразливих верств населення та тих, хто не має роботи понад 6 місяців;

- організацію короткострокових безкоштовних курсів, семінарів з правових основ підприємництва, бухгалтерського та податкового обліку, забезпечення безкоштовними методичними матеріалами;

- забезпечення консультаційного, інформаційно-рекламного обслуговування новостворених підприємницьких структур, зокрема включення до місцевих рекламно-інформаційних довідників безкоштовної юридичної консультації, інформації про державні та громадські установи, які працюють з підприємцями;

- сприяння об'єднанню підприємців у громадські організації, спілки для захисту своїх інтересів і здійснення спільних заходів;

- стимулювання розвитку фермерських господарств та інших підприємств, які займатимуться сільським господарством на професійній основі і з використанням сучасних індустріальних технологій;

- диверсифікацію зайнятості сільського населення, розвиток переробної промисловості та інших галузей агропромислового комплексу, соціальної сфери;

- законодавче врегулювання статусу і діяльності особистих селянських господарств, в основу визначення яких має закладатися не лише розмір, а й переважний напрям використання землі;

- визначення прав членів домогосподарств на державний соціальний захист і допомогу, у т. ч. допомогу по безробіттю, з урахуванням демографічного складу сім'ї (чисельність працездатних осіб, дітей, людей похилого віку) та об'єктивних можливостей здати земельну ділянку в оренду (наявність підприємств, згодних взяти землю в оренду, розмір орендної плати); Кабінету Міністрів України розробити механізми та віднайти необхідні фінансові ресурси для зацікавлення приватного інвестора у вкладенні коштів відповідно до визначених пріоритетів.

3.2 Напрями підвищення якості робочої сили

Необхідно створити передумови для істотного підвищення мобільності робочої сили (професійної, соціальної, територіальної) шляхом належної професійно-освітньої підготовки робочої сили відповідно до поточних та перспективних вимог економіки та створення реального ринку житла. З цією метою:

Верховній Раді України забезпечити прийняття Закону України "Про професійний розвиток персоналу на виробництві".

Кабінету Міністрів України та Національній академії наук України розробити довгостроковий прогноз потреби економіки країни у робочій силі за професійно-кваліфікаційними групами. Кабінету Міністрів України:

- розробити механізми збільшення масштабів та розширення напрямів освіти дорослого населення, своєчасної підготовки та перепідготовки зайнятої робочої сили;

- забезпечити спрямовування частини коштів, виділених на професійну освіту, на її модернізацію, належне технологічне оснащення і забезпечення методично-навчальною літературою;

- забезпечити безпосередній зв'язок між стандартами оплати праці та освітньо-кваліфікаційним рівнем працівників;

- запровадити багатоканальне фінансування професійної освіти;

- забезпечити трансформацію професійно-технічної освіти, належну її відповідність потребам ринку праці;

- істотно збільшити масштаби професійної підготовки та перепідготовки безробітних;

- направляти осіб, що втратили роботу, на перекваліфікацію якомога раніше;

- формувати державне замовлення на підготовку робочої сили, спираючись на результати прогнозу потреби економіки країни в робочій силі за професіями, і на тендерних засадах розміщувати замовлення у навчальних закладах (вищих та середніх);

- забезпечити запровадження практики обов'язкової роботи протягом 3- річного періоду в державних навчальних закладах (передусім дошкільної, навчальної, середньої та професійної підготовки) усіх випускників педагогічних навчальних закладів, які здобули освіту за бюджетні кошти.

Напрями регулювання трудової міграції. З метою підвищення територіальної мобільності робочої сили в межах України необхідно Кабінету МіністрівУкраїни:

створити систему постійного інформування населення про наявні вакансії на загальнонаціональному ринку праці;

запровадити систему доступних кредитів на житло, включаючи придбання житла на вторинному ринку; реалізувати механізм надання доступного тимчасового житла.

З метою скорочення масштабів нелегальної трудової міграції населення за межі країни та посилення соціального захисту українських працівників за кордоном Верховній Раді України та Кабінету Міністрів України:

- приєднатися до конвенцій МОП щодо захисту прав працівників-мігрантів, статей Європейської Соціальної Хартії (оновленої) та забезпечитиратифікацію цього документа;

- прийняти Закон України "Про особливості ліцензування та впровадження господарської діяльності з посередництва у працевлаштуванні на роботу за кордоном".

Кабінету Міністрів України:

- інтенсифікувати зусилля щодо підписання угод про працевлаштування з країнами-реципієнтами української робочої сили, а також розширення квот для працевлаштування українців у тих країнах, з якими договори вже укладено;

- запровадити спеціальні посади у дипломатичних та консульських представництвах за кордоном у країнах призначення мігрантів, створити спеціальні приймальні, забезпечити надання юридичних консультацій;

- розробити програму стимулювання самозайнятості та мікро-підприємництва для осіб, які повертаються після трудової діяльності за кордоном.

Кабінету Міністрів України та місцевим органам влади:

- активізувати зусилля з просвітницької діяльності щодо умов та наслідків нелегальної трудової діяльності, поширення інформації (рекламно-інформаційні буклети, спеціальні телепередачі, цільові випуски-газет) щодо існуючої системи міждержавних угод про працевлаштування, законодавства України та країн-реципієнтів у сфері трудової міграції та регулювання ринку праці в цілому, а також можливості отримання допомоги з боку українських дипломатичних установ під час перебування за кордоном;

- посилити контроль за діяльністю організацій-вербувальників вітчизняної робочої сили для роботи за кордоном та підвищити ефективність дій силових структур з виявлення та припинення діяльності фірм, що працевлаштовують громадян України за кордоном, не маючи на це дозволу.

Основні напрями реформування оплати праці. Через обмеженість можливостей протягом найближчих років підвищити рівень заробітної плати за рахунок традиційних джерел необхідно повною мірою задіяти потенціал джерел, пов'язаних із реструктуризацією собівартості та цін і збільшенням у них частки заробітної плати, інших видів доходів працюючих на основі зменшення податкового навантаження на фонди оплати праці з одночасним зростанням абсолютних розмірів останніх; перегляду ставок і відрахувань з доходів підприємств; запровадження системи оподаткування прибутку, яка б стимулювала економію матеріальних ресурсів. Для цього необхідно: Кабінету Міністрів України за участю суб'єктів соціального партнерства на національному рівні:

підготувати та внести на розгляд Верховної Ради України зміни та доповнення до Закону України "Про оплату праці" у частині, що стосується вдосконалення порядку визначення та затвердження мінімальної заробітної плати;

проект законодавчого акта, що закріпить форми участі найманих працівників в управлінні виробництвом і розподілі його результатів,

конкретні організаційно-правові механізми розвитку виробничої демократії на підприємствах і в організаціях України;

забезпечити поетапне наближення мінімальної заробітної плати до прожиткового мінімуму, встановленого на працездатну особу;

підвищити значення угод і договорів, які укладаються відповідно до Закону України "Про колективні договори і угоди", у регулюванні рівнів, структури і диференціації доходів від трудової діяльності;

розробити механізм підвищення доходів від трудової діяльності через використання джерел, пов'язаних з реструктуризацією витрат на виробництво, реалізацією резервів ресурсозбереження, стимулювання зниження матеріальних витрат та підвищення частки заробітної плати у собівартості продукції;

забезпечити вдосконалення оплати праці в бюджетній сфері, ввести в дію Єдину тарифну сітку оплати роботи працівників бюджетної сфери, передбачити поетапне встановлення міжкваліфікаційної (міжпосадової) диференціації в оплаті праці, побудованої з урахуванням відмінностей у складності виконуваних робіт (кваліфікації) та їхньої відповідальності.

Кабінету Міністрів України та Національній академії наук України розробити та здійснити експериментальне впровадження порядку встановлення мінімальної заробітної плати не в абсолютній сумі, а у відсотках до вартісної величини прожиткового мінімуму з урахуванням регіональних відмінностей.

Основні напрями поліпшення соціального захисту безробітних. Кабінету Міністрів та місцевим органам влади:

забезпечити істотне збільшення масштабів надання населенню (не тільки безробітним, а й тим, хто звертається до центрів зайнятості ще до втрати роботи) профорієнтаційних та консультаційних послуг;

розширити масштаби професійної підготовки та перепідготовки безробітних на замовлення роботодавців під конкретні робочі місця;

забезпечити поширення громадських робіт у соціальній сфері;

істотно збільшити масштаби надання допомоги на відкриття власної справи шляхом організації попередньої підготовки та дальшого супроводу, надання консультаційних послуг у перші роки самостійної діяльності;

- використовувати сучасні методи інформування працедавців щодо пропозиції робочої сили, а населення - щодо попиту на неї.

Трансформація політики ринку праці має бути спрямована на забезпечення достойною роботою населення незалежно від місця проживання, на стимулювання економічної активності населення, розвиток та реалізацію трудового потенціалу. Це стане вагомим чинником дальшого економічного зростання.

Висновки

Кількість офіційно зареєстрованих безробітних у розвинутих країнах світу зросла з 11,7 млн. осіб у 1965 р. до понад 50 млн. наприкінці 90-х років. Крім того, чимало безробітних перестали шукати роботу, втративши надію знайти її. Лише у США кількість таких осіб сягнула 2 млн. У цій країні за період 1946--1966 рр. люди найманої праці втратили від безробіття до 230 млрд. дол. У країнах, що розвиваються, кількість безробітних становить понад 600 млн. осіб.

Рівень зареєстрованого безробіття в цілому по країні на 1 березня 2007 р. становив 2,9% від кількості населення працездатного віку, що на 0,4 відсоткового пункта менше, ніж на відповідну дату минулого року, але на 0,1 відсоткового пункта більше, ніж на 1 лютого 2007 р. За повідомленнями підприємств, установ та організацій, кількість вільних робочих місць і вакантних посад упродовж лютого 2007 р. знизилась на 1,9% і на 1 березня 2007 р. становила 174,4 тис, що на 17,9% нижче минулорічного показника. За сприяння державної служби зайнятості у січні-лютому 2007 р. було працевлаштовано 141,4 тис. чоловік, що на 12,3% більше, ніж у відповідному періоді минулого року. Рівень працевлаштування незайнятих громадян у січні-лютому 2007 р. порівняно з відповідним періодом минулого року зріс а 2,5 відсоткового пункта та становив 12,9%.

Регулювання ринку праці, зайнятості та умов праці передбачає:

законодавче запровадження умов праці залежно від її видів, місця виконання, особи працівника. Воно охоплює час праці і відпочинку, техніку безпеки, вимоги до кваліфікації, взаємовідносини між власниками засобів виробництва і найманою робочою силою, профспілками і підприємцями тощо;

створення державної системи дослідження і прогнозування стану загальнонаціональних і регіональних ринків праці;

- створення мережі центрів служб зайнятості для реєстрації безробітних і фінансової допомоги їм, допомоги в працевлаштуванні, консультацій, сприяння вирішенню кадрових проблем на підприємствах;

створення фондів сприяння зайнятості;

розробку програм державної допомоги в підготовці кадрів;

розробку програм державної допомоги у створенні нових робочих місць;

створення системи матеріальної допомоги у зв'язку з тимчасовим безробіттям.

Особлива увага повинна приділятися, по-перше, довгостроково безробітним, оскільки мова їде про можливу втрату накопиченого людського капіталу (головної складової національного багатства будь-якої країни), по-друге, молоді, тому що у неї потенціал набуття і ефективного використання людського може бути не реалізований, по-третє, кваліфікованим спеціалістам як найбільш дорогоцінної категорії працівників.

Що стосується України, то для неї реальну небезпеку являє деградація структури робочих місць і людського потенціалу в результаті скорочення зайнятості у галузях, що потребують праці високої якості, і збільшення зайнятості в торгівлі та посередницької діяльності переважно у неформальному секторі. Крім того, характерним є збільшення довгострокового безробіття.

На цих проблемах і повинна, на мій погляд, зосередиться державна політика зайнятості, яка по суті на сьогодні являє собою пасивні заходи по виплаті мізерної допомоги по безробіттю. Уявляється, що можна запозичити окремі міри та програми, що використовуються в державах з розвинутою економікою. Більшість з них (виключаючи Швецію) більшу частину коштів, відпущених на програми зайнятості, витрачають на заходи пасивного характеру - виплату допомоги по безробіттю. Разом з тим спостерігається тенденція до посилення ролі активних мір. Однак, не всі з них можуть бути використані в Україні.

Список літератури

Конституція України.

Закон України від 01.03.91 N 803-ХІІ "Про зайнятість населення"

Кодекс законів про працю України.

Бабич І.Я. Рівень життя населення: реалії і прогнози // Екон. України. -2005.-№4.-с. 7-14.

Гражевська Н. І. Економічна теорія: політекономія: Підручник / В.Д. Базилевич (ред.). - 5. вид., стер. - К.: Знання-Прес, 2007. -615 с.

Бобров В.Я. Основи ринкової економіки. - К.: Либідь, 2001. - 320с.

Богоявленська Ю.В., Ходаківський Є. І. Економіка та менеджмент праці: Навч. посіб. для студ. вищих навч. закл. - К.: Кондор, 2006. - 329с.

Грішнова О.А. Економіка праці та соціально-трудові відносини: Підручник. - К.: Знання, 2005. - 536 с.

Динаміка показників рівня життя населення України та основні індикатори його розподілу за рівнем споживання (науково-аналітична доповідь). - Секретаріат Верховної Ради України.

Доманчук Д.П., Лучик С.Д., Чикуркова А.Д. Економіка праці: Навч. посібник. - Кам'янець-Подільський: Абетка, 2005. - 332 с.

Економічна теорія. Посібник вищої школи (Воробйов Є.М., Гриценко

А.А., Лісовицький В.М., Соболєв В.М.) / Під загальною редакцією Воробйова Є.М. - Харків-Київ, 2001. - 704 с.

Емцов Р.Г., Лукин М.Ю. Микроекономика: Учебник. 2-е издание-М.: МГУ им. М.В. Ломоносова. издательство "Дело и Сервис", 2002.-320

Калина А.В. Економіка праці: Навч. посіб. для студ. вищ. навч.закл. / Міжрегіональна академія управління персоналом. - К.:МАУП, 2005. -272 с.