Роль грошей в економіці

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

1. Функція грошей, як засіб платежу

2. Типи грошових систем та їх еволюція. Системи металевого обігу грошей(біметалізм та монометалізм)

3. У чому полягають монетаристські рецепти регулювання інфляції?

4. Інвестиційні посередники

Список літератури

1. Функція грошей, як засіб платежу

гроші інфляція емісія монетаристський

Функція грошей - це певна дія чи „робота” грошей щодо обслуговування руху вартості в процесі суспільного відтворення.

Засіб платежу - це функція грошей, яка полягає в обслуговуванні погашення різноманітних боргових зобов'язань між суб'єктами економічних відносин.

Функція грошей "засіб платежу" за змістом є продовженням функції засобу обігу, і з'явилася вона пізніше, на вищій стадії розвитку товарного виробництва і кредитних відносин. Ця функція грошей формально не є обов'язковою. Гроші не можна уявити без двох попередніх функцій, тоді як без функції засобу платежу логічно вони можуть існувати. Остання виникає там, де має місце регулярна купівля-продаж товарів у кредит, тобто з відстрочкою платежу. Це значить, що товари безпосередньо продаються не за гроші, а під боргові зобов'язання покупця. Товар надходить у розпорядження покупця раніше, ніж гроші до продавця. Продавець стає кредитором, а покупець -боржником.

Гроші у функції засобу платежу мають свою специфічну форму руху за системою: Т -3... З - Г. Боржник, отримуючи товар, дає взамін кредитору письмове боргове зобов'язання (вексель) про наступну сплату грошей у визначений строк (Т - 3). Під час погашення боргових зобов'язань гроші виконують функцію засобу платежу (3 - Г). Отже, гроші тільки завершують акт купівлі-продажу, тобто відбувається відносно самостійний рух грошей відносно товарів.

Основний зміст функції засобу платежу полягає в тому, що гроші погашають вартість товарів, які були продані в кредит. Гроші тут функціонують:

- по-перше, як міра вартості під час визначення контрактної ціни реалізованих товарів, тобто гроші визначають суму боргу, яку покупець зобов'язаний погасити у визначений строк. Гроші тут є "образом" товарних вартостей;

- по-друге, гроші функціонують як ідеальний засіб платежу. Внаслідок цього звужується сфера використання грошей як засобу обігу і виникає потреба п грошах для погашення боргів, тобто функціонування грошей у ролі засобу платежу, сфера використання яких в умовах ринку невпинно розширюється. Як платіжний засіб гроші стали здійснювати самостійний рух без прямого зв'язку з обігом товарів, обслуговувати однобічний рух вартості в процесі розширеного відтворення;

- по-третє, на основі обігу боргових зобов'язань виникла принципово нова форма грошей - кредитні. У товарному обігу з'явилися боргові зобов'язання (вексель, чек) як втілення мінової вартості реалізованих товарів у кредит, то надало їм властивостей здійснювати функції грошей, зокрема купівельну і платіжну.

Отже, незважаючи на особливості функції грошей "засіб платежу" вона нероздільно пов'язана з іншими функціями. В ролі засобу платежу гроші можуть бути використані за умови їх функціонування як міри вартості і засобу обігу. Розвиток функції грошей "засіб платежу" викликає потребу у резервному фонді, тобто у функціонуванні грошей як засобу нагромадження вартостей.

Функція грошей "засіб платежу" забезпечує широкі можливості для підприємницької діяльності, оскільки кредитні відносини дають можливість здійснити платежі з відстрочкою або через залік зустрічних зобов'язань. При цьому гроші не є посередником в обміні, що сприяє економії грошових коштів та прискоренню обігу товарних фондів. Водночас у цій функції потенційно міститься загроза неплатежу, яка за широких його масштабів може призвести до грошово-кредитної кризи і банкрутства багатьох підприємців. Причиною такого явища може бути фінансова нестабільність та недисциплінованість суб'єктів ринку.

У функції засобу платежу ринок ставить вимоги щодо сталості грошей, оскільки тут діє фактор часу, який відокремлює реалізацію товару (в борг) від платежу в рахунок погашення заборгованості. За цей час можуть змінитися вартість і форми грошей. Якщо за час користування кредитом гроші знеціняться, то кредитор не поверне позиченої вартості і матиме збитки, бо не зможе купити за повернуту суму грошей попередню кількість товарів у зв'язку з їхнім подорожчанням. Боржник відповідно матиме на цьому виграш. Щоб Уникнути цього, доводиться коригувати процентну ставку відповідно до знецінення грошей, що негативно впливає на стан кредитних відносин в економіці. Крім того, саме по собі підвищення позичкового процента є інфляційним фактором і призводить до подальшого знецінення грошей та зростання цін.

2. Типи грошових систем та їх еволюція. Системи металевого обігу грошей(біметалізм та монометалізм)

У результаті розвитку товарного виробництва та властивих йому економічних відносин грошові системи поступово змінювалися, набували різних форм, які можна класифікувати за кількома критеріями.

Залежно від форми, в якій функціонують гроші, виділяють такі види грошових систем:

-- система металевого обігу, коли грошовий метал перебуває в обігу та виконує всі функції грошей, а банкноти залишаються розмінними на метал;

-- система паперово-кредитного обігу, при якій в обігу перебувають лише нерозмінні на грошовий метал знаки грошей -- казначейські білети або банкноти.

Металеві грошові системи історично виступали у формах біметалізму та монометалізму. В епоху первісного накопичення капіталу (XVI -- XVIII ст.) грошові системи, як правило, базувалися на біметалізмі, що виник ще за часів феодалізму.

Біметалізм -- це грошова система, в якій роль загального еквівалента законодавчо закріплялася за двома металами -- золотом і сріблом; монети з цих металів карбувалися та оберталися на рівних засадах, банкноти підлягали розміну на обидва ці метали.

Історично першим різновидом біметалізму була система паралельної валюти, за якою співвідношення між золотими та срібними монетами встановлювалося на ринку стихійно, тобто при здійсненні платежів золоті та срібні монети приймалися відповідно до ринкової вартості золота та срібла. Це створювало деякі труднощі, що були пов'язані з існуванням на ринках двох загальних еквівалентів, а значить -- двох мір вартості, двох систем цін. Ситуація ускладнювалася постійною зміною співвідношення між золотом та сріблом за вартістю. Щоб спростити ситуацію, держава встановлювала у законодавчому порядку обов'язкове вартісне співвідношення між двома металами, що оберталися на рівних засадах за їх відкритого карбування. Такий різновид біметалізму дістав назву «система подвійної валюти».

Але встановлене фіксоване вартісне співвідношення часто не збігалося з реальним ринковим. Це було пов'язано із нерівномірністю зростання продуктивності праці при видобутку золота та срібла та призводило до того, що вартість одного грошового металу завищувалася, а іншого -- занижувалася. Той метал, який був за законом недооціненим, витіснявся з обігу металом, вартість якого за законом була завищена. У цьому проявлялася дія закону Копер-ника--Грешема: «Гірші гроші витісняють з обігу кращі».

Різновидом біметалізму була так звана система «кульгаючої» валюти, за якою один з видів монет карбується у закритому порядку. Прикладом є французька грошова система, коли у 1873 р. було заборонено вільне карбування срібла, але за 5-франковими срібними монетами залишилася необмежена сила законного платіжного засобу. Це була спроба врятувати біметалізм.

Однак біметалізм не відповідав потребам розвинутого ринкового господарства, бо використання як міри вартості двох металів суперечило суті цієї функції грошей. Загальною мірою вартості може бути лише один метал, до чого фактично на практиці й дійшли. Із розвитком капіталізму місце повноцінних грошей в обігу все частіше займали кредитні гроші та безготівкові розрахунки.

Монометалізм -- грошова система, за якої роль загального еквівалента виконує один метал: золото (золотий монометалізм) або срібло (срібний монометалізм), при цьому в обігу функціонують монети та знаки вартості, розмінні на грошовий метал.

У міру розвитку капіталістичного господарства біметалізм поступається монометалізму, а срібний монометалізм -- золотому. Срібний монометалізм існував у Росії в 1843--1852 рр., в Індії--в 1852--1893 рр., у Голландії-- в 1847--1875 рр.

Англія першою перейшла до золотого монометалізму наприкінці XVIII ст. -- на початку XIX ст. В останній третині XIX ст. з'явилися умови для широкого запровадження золотої валюти. Завдяки своїй портативності золоті монети були придатнішими для обігу. Золотий монометалізм було введено в Німеччині -- у 1871 --1873 рр., у Швеції, Норвегії та Данії -- у 1 873 р., у Франції -- у 1876--1878 рр., в Австрії -- у 1892 р., в Росії та Японії -- у 1897 р., у США -- в 1900 р.

Золотий монометалізм існував у кількох формах: золотомонетного стандарту, золотозливкового стандарту і золотодевізного стандарту.

Класичною формою вважається золотомонетний стандарт, при якому:

-- золото виконувало всі функції грошей;

-- в обігу перебували золоті монети та банкноти, розмінні на них;

-- відкрите карбування монет із фіксованим золотим вмістом;

-- вільний рух золота та іноземної валюти між країнами, внаслідок чого відхилення валютних курсів від валютних паритетів відбувалося лише в межах «золотих точок».

Залежно від установленого законодавством порядку забезпечення банкнот золотом розрізняється кілька систем банкнотної емісії.

Англійська система банкнотної емісії полягала в такому:

1. Законодавство фіксувало максимальний контингент незабезпеченої емісії.

2. Для решти банкнотної емісії, яка законом не лімітувалася, обов'язковим було 100-процентне металеве покриття.

Французька система банкнотної емісії, яка була введена у 1870 р., передбачала:

1. Законодавчо встановлювався загальний максимум банкнотної емісії.

2. Ніяких обов'язкових норм металевого покриття не встановлювалося.

Німецька система банкнотної емісії за законом 1875 р. зводилася до такого:

1. У законодавчому порядку фіксувався максимальний контингент не забезпеченої золотом емісії.

2. Законодавство дозволяло випуск не забезпечених золотом банкнот понад установлений максимум, але така додаткова емісія обкладалася 5-процентним податком.

3. Не менш як 1/3 загальної суми банкнот мала забезпечуватися золотим запасом.

Американська система банкнотної емісії, що була введена згідно з Федеральним резервним актом 1913 р., характеризувалася тим, що:

1. Установлювалася мінімальна норма металевого покриття всієї банкнотної емісії у розмірі 40%, решта підлягала забезпеченню комерційними векселями.

2. Не встановлювалося будь-якого максимального контингенту ані для фідуціарної емісії, ані для банкнотної емісії в цілому.

Російська система забезпечення банкнотної емісії за законом 1897 р. полягала в наступному:

1. Золоте забезпечення повинно було становити не менш ніж 50% загальної суми емісії кредитних білетів Державного банку за умови їх випуску на суму не більше за 600 млн крб.

2. Емісія понад установлену суму потребувала 100-процентного золотого забезпечення.

Золотомонетний стандарт являв собою найбільш стабільну, саморегульовану грошову систему. Завдяки вільному обігу, відкритому карбуванню золотих монет та необмеженому обміну банкнот на золото маса грошей в обігу стихійно пристосовувалася до потреб обігу в них через механізм скарбу. У періоди спаду виробництва та товарообороту зменшувалася потреба в грошах, вони вилучалися з обігу, перетворюючись на скарб. При розширенні товарообороту гроші надходили зі скарбу до сфери обігу. Саме у такий спосіб відбувалося регулювання маси грошей в обігу.

Функціонування золотомонетного стандарту вимагало наявності золотих запасів у центральних емісійних банках, які слугували резервним фондом внутрішнього обігу, забезпечували розмін банкнот на золото, були резервом світових грошей. Витрати держави на забезпечення обігу золотою монетою були значними. Для їх зменшення широко емітувалися банкноти, використовувалися безготівкові розрахунки. У процесі історичного розвитку співвідношення між золотими монетами в обігу та їхніми представниками -- банкнотами -- поступово змінювалося. До 1913 р. золоті монети становили 1/10 грошової маси. Але грошова система залишалася стабільною, бо зберігалися основні принципи золотомонетного стандарту.

Системи паперово-кредитного обігу являють собою грошові системи, за яких обіг обслуговують грошові знаки (паперові або металеві), що не мають внутрішньої вартості. Такі грошові системи є регульованими, бо держава бере на себе зобов'язання щодо забезпечення сталості емітованих від її імені грошових знаків. Розрізняють паперові грошові системи та системи кредитних грошей, не розмінних на золото.

За паперової системи грошового обігу емісія грошових знаків, які мають форму казначейських білетів, здійснюється державним казначейством для покриття бюджетного дефіциту. У такому випадку емісія грошей не пов'язана з потребами товарного обігу, а визначається виключно необхідністю покриття дефіциту державного бюджету, що призводить до переповнення ними каналів грошового обігу та до їх знецінення.

У роки Першої світової війни зростання бюджетних дефіцитів, покриття їх позиками та емісією грошей спричинили надмірне збільшення грошової маси в обігу, що призвело до припинення вільного обміну грошових знаків на золоті монети. У цей час золотомонетний стандарт припинив своє існування у країнах, що брали участь у війні, та й у більшості інших країн (окрім США. Га семи латиноамериканських країн). Було припинено розмін банкнот на золото, заборонено його вивіз за кордон, громадянам заборонялося володіти золотом у монетарній формі, золото пішло у скарби, тобто відбувся перехід до паперових грошових систем.

По закінченні війни лише в США зберігався золотомонетний стандарт. У більшості країн зберігся інфляційний обіг паперових грошей, який існував тривалий час і після закінчення війни.

За нових історичних і політичних умов повернення до золотомонетної форми було неможливим. Одна з причин цього -- нерівномірність світових запасів золота.

Іншою причиною було прагнення держав до централізації золота як важливого військово-фінансового ресурсу на випадок нових війн.

У ході грошових реформ (1924--1929 рр.) повернення до золотого стандарту відбулося у двох нових формах -- золотозливкового та золото девізного стандартів.

Золотозлшковий стандарт -- це грошова система, за якої в обігу відсутні золоті монети та їх вільне карбування, обмін банкнот здійснюється лише на золоті зливки з певними обмеженнями.

Більшість країн (Німеччина, Австрія та ін.), що не мали достатніх золотих запасів, перейшли до золотодевізного стандарту. Згідно з цим стандартом також відсутній обіг золотих монет та їх вільне карбування, а обмін банкнот здійснюється на іноземну валюту (девізи), яка обмінюється на золото. У такий спосіб зберігався непрямий зв'язок грошових одиниць ЗО країн світу із золотом.

Золотозливковий та золотодевізний стандарти були грошовими системами без золотого обігу, тобто золото функцій обігу та платежу не виконувало. Саме тому ці стандарти називають «урізаними» формами золотого стандарту.

Крах золотого стандарту як грошової системи було прискорено економічною кризою 1929--1933 рр. Унаслідок неї золотий стандарт було скасовано в усіх країнах (у Великобританії, Німеччині та Японії--у 1931 р., у США --у 1933р. Після світової кризи 1929--1933 рр. золотий стандарт певний час зберігався лише у країнах так званого «золотого блоку»: Франції, Бельгії, Голландії, Швейцарії, Італії та Польщі. У 1935 р. від золотого стандарту відмовилися Бельгія та Італія, а в 1936 р. -- усі інші країни. З того часу утвердилася система паперово-кредитних грошей. А єдина міжнародна валютна система, що базувалася на золотому монометалізмі, поступилася місцем валютним угрупованням -- валютним блокам та зонам.

З 30-х років XX ст. в усіх країнах утвердилася система кредитних грошей, не розмінних на золото. Сучасні гроші по суті -- це кредитні гроші, які нерозривно пов'язані з господарським оборотом і реально відбивають його рух. Тобто сучасні гроші у своїй основній масі є не лише свідченням вартості, титулом платоспроможності, а й реальним відбитком руху товарно-матеріальних цінностей, руху капіталу.

Характерні рисами сучасних грошових систем:

1) утрата зв'язку із золотом унаслідок витіснення його з внутрішнього та зовнішнього обороту;

2) випуск грошей в обіг не тільки для кредитування господарства, а й для кредитування держави;

3) широкий розвиток безготівкового обігу та зменшення готівкового;

4) хронічна інфляція;

5) державне регулювання грошового обігу;

6) відміна офіційного золотого вмісту банкнот, їх забезпечення та розміну на золото;

7) розвиток інтеграційних процесів у сфері грошово-кредитних відносин.

Кредитний механізм емісії грошей базується на загальних принципах кредитування, що створює передумови для забезпечення сталості грошей шляхом формування спеціального механізму регулювання пропозиції грошей відповідно до потреб обороту в засобах обігу. Нині в усьому світі емісія грошей монополізована державою, яка бере на себе зобов'язання забезпечувати сталість грошових знаків, що емітує центральний емісійний банк країни.

Випуск банкнот задля покриття бюджетного дефіциту змінює характер їх функціонування, призводить до непропорційного розбухання грошової маси в обороті, сприяє виникненню та поглибленню інфляційної ситуації.

Унаслідок значного зростання грошової маси в 1991--1993 рр. грошова система України мала характер паперовогрошової, коли за рахунок кредитів НБУ фінансувався весь дефіцит державного бюджету. Це був період повного розладу економіки, грошової та банківської систем. Інфляція у 1993 р. перевищила 10 тис. відсотків за рік.

Грошові системи залежно від ступеня втручання держави в економічні відносини можуть бути ринковими та неринковими.

Неринковим грошовим системам притаманне переважання адміністративних неринкових методів регулювання грошового обігу, що проявляється насамперед у штучному розмежуванні його на готівкову та безготівкову сфери. Такі грошові системи відповідали потребам адміністративно-командних економічних систем, що мали місце у колишніх соціалістичних країнах.

Для ринкових грошових систем характерним є переважання економічних методів та інструментів регулювання грошового обігу. Такі системи властиві країнам з економічними системами ринкового типу.

За характером регулювання національної валютної системи грошові системи можуть бути відкритими та закритими.

Для відкритих грошових систем характерним є мінімальне втручання держави у регулювання валютних відносин всередині країни, що виражається у дерегулюванні валютного ринку, повній конвертованості валюти, ринковому механізмі формування валютного курсу. Таке можливе лише за умов достатнього розвитку та відкритості економіки країни.

Закриті грошові системи характеризуються наявністю значної кількості валютних обмежень, що проявляється в адміністративному регулюванні валютного ринку, неконвертованості валюти, штучному формуванні валютного курсу та ін. Такі грошові системи характерні для країн із закритою економікою. Закриті грошові системи були притаманними СРСР та країнам так званого «соціалістичного табору».

Грошова система України нині має кредитний ринковий характер, який формувався поступово в процесі ринкової трансформації її економіки, розвитку грошового ринку та його інфраструктури.

3. У чому полягають монетаристські рецепти регулювання інфляції?

Згідно з монетаристською теорією основна причина інфляції пов'язана з надлишком грошової маси: "багато грошей - мало товарів". Цей надлишок звичайно утвориться при проведенні політики грошового стимулювання сукупного попиту. В результаті гроші перестають відігравати роль інструмента ринкового регулювання.

Щоб перекрити канали, що породжують інфляцію, монетаристи пропонують:

o суворий контроль зростання грошового обігу;

o проведення жорсткої грошово-кредитної політики, використання правила рівномірного приросту грошової маси;

o забезпечення бюджетної рівноваги. Усунення дефіциту державного бюджету, тому що він слугує джерелом інфляції і невиправданого втручання держави в ринковий механізм;

o застосування в деяких випадках методів несподіваного впливу на економічну ситуацію (наприклад методу "шокової терапії").

Основний принцип монетаристської політики - досягнення стабільних темпів приросту грошової маси, що на основі ринкового саморегулювання покликане забезпечити зростання виробництва і високу зайнятість. Прихильники монетаризму виходять з того, що єдиним джерелом інфляції служить зростання грошової маси, а нульова інфляція слугує безумовною і визначальною метою економічної політики. Економічна практика свідчить про неправомірність застосування теоретичних схем, у тому числі монетаристських.

4. Інвестиційні посередники

Інвестиційні посередники спеціалізуються на проведенні інвестиційних операцій з фінансовими активами, нерухомістю тощо. Головне призначення цих установ полягає в допомозі учасникам фінансового ринку - власникам заощаджень у здійсненні інвестицій. Такі фінансові установи є організаційними посередниками між власниками та позичальниками капіталу й оптимізують процес його переливу шляхом забезпечення вкладень у фінансові активи. У той же час інвестиційні посередники можуть виступати ініціаторами акумуляції капіталу, наявного на ринку, випускаючи для цього власні цінні папери.

Інвестиційними посередниками за ринково орієнтованою моделлю фінансового посередництва є інвестиційні та іпотечні банки, інвестиційні фонди, інвестиційні та фінансові компанії. Інвестиційні та іпотечні банки спеціалізуються на проведенні виключно інвестиційних та іпотечних операцій і не є банками в традиційному розумінні. Залучення фінансових ресурсів такі установи здійснюють шляхом випуску і розміщення своїх облігацій або інших боргових зобовязань. Сформовані в такий спосіб кредитні ресурси спрямовуються на надання довгострокових інвестиційних кредитів або іпотечних кредитів під заставу нерухомості. Інвестиційні фонди забезпечують спільне вкладення коштів індивідуальних інвесторів, акумулювання яких здійснюється шляхом випуску і розміщення на ринку цінних паперів таких фондів. Інвестиційні та фінансові компанії забезпечують реалізацію інвестиційних намірів окремих індивідуальних інвесторів, здійснюють за рахунок акумульованих коштів надання позик (переважно споживчих) тощо.

Література

1. Гальчинський А. С. Теорія грошей. -- К.: Основи, 1996.

2. Савлук М. І. Гроші та кредит: Підручник. -- К.: КНЕУ,2001.-602с.

3. Гроші та кредит. / За ред.Б. С. Івасіва.- Тернопіль: Карт-бланш, 2000.-510.

4. Єпіфанов А. О., Міщенко В. І., Гребник Н. І. Грошово-кредитна політика в Україні; тенденції та перспективи. // Фінанси України, -2000.- №9.

5. Синбченко М. І. Кон'юнктурна теорія грошей. М. І. Туган -- Барановського.// Фінанси України. -- 2000.- №9.

6. Мельничук О. М. Законодавчі основи та найважливіші параметри грошово-кредитної політики.// Фінанси України, 2000, -№7.

7. Жан -- Поль Бландіьєр. Валютний курс: його місце і роль у перехідній економіці.// Фінанси України, 2000, - №8.

8. Остапець А. І. Остапець Л. В. Банківська система України: стан і проблеми розвитку.// Фінанси України, 2000 - №8.

9. Гриценко О. Гроші та грошово-кредитна політика. -- К.: Основи, 1996. -- Розд. 1.

10. Деньги / Сост. А. А. Чухно. -- К., 1997.

11. ВСТУП до банківської справи / Відп. ред. М. І. Савлук. -- К.: Лібра,

12. 1998.--Розд. 2.

13. Жуков Е. Ф. Обшая теория денег и кредита. -- М.: Банки и биржи.

14. Деньги, кредит, банки / Авт. колл. под рук. Г. И. Кравцовой. -- Минск: Меркаванне,1994.

15. Кейнс Дж. Общая теория занятости, процента и денег. -- М.: Прогресе, 1978.

16. Косолапов А. Г. Грошово-кредитна політика -- гарант стабілізації економіки України // Фінанси України. -- 1997. -- № 7.

Размещено на Allbest.ru