Теорія фірми: витрати виробництва

Размещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

Вступ

Джерелом формування виробничих витрат є виробничі ресурси: природні (земля, вода, ліси тощо), праця, капітал, підприємницька діяльність. Згідно з певними принципами функціонування цих ресурсів формуються цих відповідні виробничі витрати. Використання природних ресурсів формує такі витрати, як рента або плата за землю і орендна плата, використання праці пов'язане із заробітною платою, капітал породжує такі види витрат, як амортизація, процент на капітал і процент на позику, підприємницька діяльність - нормальний прибуток, що є складовою витрат виробництва. Отже, витрати виробництва - це вартість виробничих факторів, використаних для створення певної кількості благ.

Економісти розглядають витрати не в ретроспективі, як бухгалтери, а у перспективі діяльності фірми. Зв'язок між витратами і виробництвом простий. Для кожного обсягу продукції фірми можуть обирати найдешевше поєднання факторів виробництва. Фірма, що орієнтується на прибуток, завжди буде намагатися обрати такий набір факторів виробництва, при якому продукцію виробляють з найменшими витратами. При цьому слід розрізняти витрати в короткостроковому періоді STC (schot-run total cost - англ.) та довгостроковому періоді LTC (long-run total cost-англ.).

Предмет дослідження - витрати виробництва.

Метою написання даної курсової роботи є дослідження теорії фірми: витрати виробництва, розкриття поняття, змісту витрат та його поділ, вивчення видів та методів витрат.

Для досягнення поставленої мети були намічені наступні завдання: розкрити сутність поняття «витрат виробництва»; дати загальну характеристику витратам; вивчити особливості, види та методи витрат; охарактеризувати основний поділ витрат на довгострокові та короткострокові та дати їх детальну характеристику.

1. Поняття і види витрат

1.1 Витрати виробництва, їх види

Витрати виробництва -- це вартість факторів виробництва, використаних для створення певного обсягу продукції. В економічній теорії існують різні підходи до визначення категорії "вартість". Так, прихильники трудової теорії вартості (А. Сміт, Д. Рікардо, К. Маркс) вважали, що вартість - це втілена у товарі праця. Однак сьогодні більш поширеною в економічній теорії і, зокрема, в мікроекономіці є концепція альтернативної вартості. Саме з цієї позиції розглянемо витрати виробництва.

Якщо розсудити за аналогією, то альтернативна вартість витрачених на виробництво коштів визначається найбільшим можливим прибутком, що міг би бути отриманий з цих грошей, якби вони були вкладені у щось інше.

У число альтернативних витрат, з якими зіштовхуються фірми, входять виплати робітникам, інвесторам, а також власникам природних ресурсів; усі ці виплати здійснюються з метою залучити фактори виробництва, відволікаючи тим самим від альтернативних варіантів застосування. У число альтернативних витрат фірми входять також платежі, що приєднуються іншим фірмам як компенсацію за постачання проміжних виробів (комплектуючих частин і напівфабрикатів) і ділових послуг. Ці витрати можна класифікувати безліччю способів. Почнемо з установлення розходжень між явними і неявними (імпліцитними) витратами.

Явні витрати - це альтернативні витрати, що приймають форму прямих (грошових) платежів постачальникам факторів виробництва і проміжних виробів. У число явних витрат входить зарплата, виплачувана робітником, жалування менеджерів, комісійні виплати торговим фірмам, виплати банкам і іншим постачальникам фінансових послуг, гонорари за юридичні консультації, оплата транспортних витрат і багато чого іншого.

Як би не був цей перелік довгий, усе таки явними витратами не вичерпуються усі види альтернативних витрат, що несе фірма в процесі виробництва. Існують також неявні (імпліцитні) витрати. До їхнього числа відносяться альтернативні витрати використання ресурсів, що належать власникам фірми (чи знаходяться у власності фірми як юридичної особи). Ці витрати не передбачені контрактами, обов'язковими для явних платежів, і тому залишаються недоотриманими (у грошовій формі). Так, якщо власник дрібної фірми працює поряд з найманими робітниками цієї фірми, не одержуючи при цьому жалування, то він, мабуть, тим самим відмовляється від можливості одержувати жалування, працюючи де-небудь в іншім місці. У якості ще одного приклада можна привести наступну ситуацію: фірма використовує приналежні їй будинок, нікому нічого за це не платячи (економічно вона реалізує тим самим своє право власності), однак при цьому вона відмовляється від наявної можливості одержання коштів за здачу цього будинку в оренду. Звичайно фірми не відбивають імпліцитні витрати у своїй бухгалтерській звітності, але від цього вони не стають менш реальними.

Економісти розрізняють зовнішні (бухгалтерські, або явні) та внутрішні (неявні) витрати. Зовнішні витрати - грошові видатки постачальникам ресурсів, які не належать власникам підприємства. Це сума всіх платежів підприємця, пов'язана з залученням необхідних економічних ресурсів (заробітна плата найманим працівникам, відсотки за отримані кредити, орендна плата за землю чи інше майно, оплата наданих послуг тощо).

Внутрішні витрати - це грошові платежі, які могли б отримати власники підприємства при альтернативному використанні ресурсів, що їм належать. Підприємець використовує власні гроші, які міг помістити у банк на депозит, він може використовувати власні приміщення, що могли б передаватися в оренду та приносити відповідний доход тощо. Таким чином, використовуючи власні ресурси для організації виробничої діяльності, підприємець втрачає певну грошову вигоду, яку він міг би отримати при інших варіантах використання ресурсів. Зовнішні та внутрішні витрати формують економічні витрати підприємця. Далі розглядатимемо виключно економічні витрати.

До складу економічних витрат входить нормальний прибуток як плата за виконання підприємцем підприємницьких функцій. Його розмір визначається рівнем доходності, що є нормальним або середнім для певної галузі, тобто тим рівнем, який утримує підприємця у цій галузі.

Іншою формою прибутку є прибуток економічний (чистий), який є додатковим доходом підприємця внаслідок його ефективнішої діяльності у певній галузі. Цей прибуток отримують не всі підприємці, і він не належить до витрат. У мікроекономіці йдеться, як правило, про економічний прибуток.

Ще один метод класифікації витрат ґрунтується на обліку тимчасових обріїв, протягом яких приймаються ті чи інші виробничі рішення.

Для того, щоб забезпечити випуск продукції, фірма здійснює цілий спектр різного роду витрат. Обсяги випуску продукції змінюються в залежності від зміни обсягів цих витрат. Обсяги деяких видів витрат піддаються дуже швидкому коректуванню, інші ж вимагають більшого часу. Що стосується витрат, коректування і регулювання яких вимагає щодо більшого часу, то без порушення спільності, можна вважати, що саме вони визначають розміри фірми, параметри її виробничих потужностей, тобто фізичні розміри виробничих структур і продуктивні потенціал машинного парку фірми. Витрати такого роду відносяться до категорії постійних витрат (fixet cost - англ.) - FC.

Крім постійних витрат, фірми несуть також змінні витрати (variable cost - англ.) - VC, що можуть бути швидко і без особливих труднощів піддані зміні в рамках підприємства заданого розміру в міру того, як змінюється обсяг випуску продукції. Сировина, енергія, погодинна оплата праці - от приклади перемінних витрат більшості фірм.

Відмінність між постійними та змінними витратами має велике значення. Постійні витрати повинні сплачуватися навіть тоді, коли продукція не виробляється взагалі. На змінні витрати підприємець може впливати через обсяги виробництва.

Загальні (сукупні) витрати (total cost - англ.). TC - це сума постійних і змінних витрат.

TC = VC+ F.

Загальні витрати з кожною додатковою одиницею продукції збільшується на ту саму величину, що й сума змінних витрат.

Для підприємця важливою є інформація про те, які не просто його витрати, а витрати на виробництво одиниці продукції, тобто середні витрати.

Середні витрати AC (average cost - англ. ) визначають так:

AC =

Відповідно розраховуються середні постійні витрати (average fixet cost - англ.) та середні змінні витрати (average variable cost - англ.):

Приймаючи рішення про обсяги виробництва, слід врахувати не тільки середні витрати, а й граничні або маржинальні (marginal cost - англ.).

Граничні (маржинальні) витрати МС - це додаткові витрати, потрібні для виробництва додаткової продукції:



Інакше кажучи, граничні витрати показують, якими витратами досягається виробництво додаткової одиниці продукції. Граничні витрати можна визначити як похідну від загальних витрат.

Зв'язок між витратами і виробництвом простий. Для кожного обсягу продукції фірми можна обирати найдешевше поєднання факторів виробництва. Фірма, що орієнтується на прибуток, завжди буде намагатися обрати такий набір факторів виробництва, при якому продукцію виробляють з найменшими витратами. При цьому слід розрізняти витрати в короткостроковому періоді STC (schot-run total cost - англ.) та довгостроковому періоді LTC (long-run total cost-англ.).

1.2 Методи керування витратами

Розглянемо керування витратами підприємства. Бізнес несе витрати не тільки для одержання поточної виторгу, але і для забезпечення майбутньої діяльності. Тому усі витрати підприємства можна розділити на два основних види - поточні і довгострокові.

Поточні витрати - це витрати підприємства, зв'язані з провішуванням у процесі господарської діяльності технічних задач. Тактичними задачами вважаються закупівлі сировини, матеріалів, товарів, виробництво продукції, транспортування, збереження і реалізація товарів, обслуговування матеріально-технічної бази, зміст персоналу і т.д.

Довгострокові витрати (інвестиції) зв'язані з розв'язуваними підприємством стратегічними задачами - будівництвом, чи реконструкцією придбанням нових виробничих площ; покупкою нових видів машин, механізмів і устаткування; придбанням нематеріальних активів; формуванням довгострокового портфеля цінних паперів.

Обидва види витрат необхідні і важливі для будь-якого підприємства, але методи керування ними різні. Метод керування довгостроковими витратами відповідно до розв'язуваного при цьому задачами можна назвати «стратегічним методом», а відповідно другий метод - «тактичним».

Стратегічний метод характеризується набором управлінських рішень, зв'язаних з довгостроковими цілями підприємства. Стратегічні рішення впливають істотно на стан і благополуччя всього підприємства і приймаються на рівні вищого керівництва. Тому такі рішення мають тенденцію до довгострокового впливу, виявляються протягом декількох років. Чи збільшуючи обмежуючи використовувані засоби, на цьому рівні керування витратами припускає їхнє стратегічне планування, що у першу чергу зв'язано з прогнозуванням і конструюванням тих шляхів, по яких буде розвиватися бізнес у довгостроковій перспективі. Метою довгострокового планування є одержання переваги від передбачуваних змін на ринку для існуючих товарів і послуг і використання нових комерційних можливостей і технологічних досягнень, що виникають у майбутньому. При цьому виді планування може розглядатися проміжок часу в 3-5 років і навіть 10 років і більш років, особливо у капіталомістких галузях.

Тактичний метод керування витратами означає такий тип дій, що припускає одержання кращих результатів при заданих ресурсах і заданій організації робіт. Тактичний набір управлінських рішень також означає залучення в процес прийняття рішень середнього і старшого управлінського персоналу. У більшості випадків сутність тактики складається в забезпеченні гнучкості перед обличчям зовнішніх умов, що змінюються. Прикладом тактичного рішення є визначення номенклатури й асортименту товарів і витрат на їхню реалізацію в даних ринкових умовах. Якщо таке рішення виявиться помилковим, то від нього можна буде швидко відмовитися, і воно не зробить тривалого впливу на діяльність підприємства. На відміну від цього стратегічну помилку набагато сутужніше виправити.

Тактичне керування витратами здійснюється короткостроковим тактичним плануванням. Короткострокове тактичне планування відбиває існуючу в даний момент ситуацію на ринку і визначає щорічний виробничо-фінансовий план. Планування охоплює значно менший проміжок часу - звичайно не більш року, прагнути оцінити поточні перспективи бізнесу і відповідно до них планувати діяльність підприємства. Метою такого планування є найбільш ощадливе використання ресурсів і одержання максимальних доходів з урахуванням потенційних можливостей ринку. Тактичне керування припускає дисципліну керування, тому що вимагає регулярної оцінки тих шляхів, що повинні привести до досягнення цілей довгострокового планування, а також визначення тих критеріїв, відповідно до яких буде оцінюватися діяльність підприємства. При цьому необхідна абсолютно об'єктивна оцінка розглянутих планів. Розроблений план повинний являти собою надійну базу для наступних рішень, що, можливо, прийдеться приймати при зміні зовнішніх умов існування підприємства.

В останні роки швидкість зміни зовнішніх умов зросла. Сутність цього явища відбивається у відомому вираженні Друкера «епоха розриву безперервності». Ці зміни особливо характерні для України й інших постсоціалістичних держав. Такі зміни означають ризик і невизначеність при прийнятті стратегічних рішень.

Крапкою звіту при розробці будь-якого плану повинна бути оцінка намічуваної стратегії з урахуванням існуючих умов. Ця оцінка означає характеристику ринку з обліком ділової кон'юнктури таких зовнішніх факторів, як передбачуваний рівень конкуренції і ймовірна величина споживчого попиту. Важливим фактором, звичайно, є і характер галузі, у якій працює підприємство.

На більшість підприємств у тому чи іншому ступені впливає стан іноземних ринків і рівень ділової активності на цікавлячих територіях. Але все-таки ключовим зовнішнім фактором в оцінці можливостей ринку і формуванні плану можна визнати напрямок розвитку національної економіки в планованому періоді. Зовнішні фактори не залежать від діяльності самого підприємства, але облік їхнього впливу необхідний при керуванні витратами. Перелік зовнішніх факторів досить великий (від політичних змін до структурних економічних змін), він міняється в різних ситуаціях і, зрозуміло, що не може бути єдиного методу роботи з ним. Але для керування витратами необхідно виділити наступні фактори:

Фактори, що впливають на оборотний капітал: ціни на сировину і матеріали, рівень заробітної плати, умови кредитування.

Фактори, що впливають на прибутковість: рівень розвитку окремих сегментів споживчого ринку, що передують і нинішнє оподатковування, курси іноземних валют, конкуренція.

Фактори, що впливають на приступність капіталу і кредитів: економічна політика, інфляція, ставка відсотка, платіжний баланс, загальний попит на капітал.

2. Виробництво в короткостроковому періоді

В короткостроковому періоді частина ресурсів (наприклад, капітал) залишається незмінною, тоді збільшення обсяг виробництва можна досягти лише завдяки нарощуванню змінних ресурсів (наприклад, праці). Тому обсяги виробництва можуть пересуватися вздовж лінії фіксованого капіталу K1A (рис. 2.1). Фірма може використовувати більше праці, рухаючись від однієї ізокванти до іншої. Співвідношення K/L вздовж цієї лінії зменшується, оскільки обсяг K на все більшу кількість L.

Рис. 2.1. Зміна обсягів виробництва

2.1. Витрати в короткостроковому періоді

У короткостроковому періоді деякі з виробничих ресурсів фірми постійні, проте на інші можна впливати з метою зміни обсягу виробництва продукції. Тому функція виробничих витрат для цього періоду матиме вигляд:

TC=FC+VC(Q).

Ця функція показує зв'язок між обсягом виробництва Q та мінімально можливими витратами при певному фіксованому рівні постійних витрат FC. Зазначимо, що при Q=0 маємо VС(Q)=0, ТС(0)=FС. Іншими словами, при нульовому обсязі виробництва загальні витрати дорівнюють сумі постійних витрат.

Розглянемо зв'язок між обсягом виробництва та витратами детальніше. Нехай змінним фактором є тільки праця і розмір змінних витрат фірми пов'язаний лише з її обсягом. Зупинимось на витратах фірми, яка може при фіксованому рівні заробітної плати W найняти стільки робочої сили, скільки їй вигідно. Зауважимо, що граничні витрати в короткостроковому періоді змінюються під дією змінних витрат і не залежать від постійних витрат. Отже:

.

Враховуючи, що ?L/?Q є величина обернена МРL, можна записати:

.

Граничні витрати в короткостроковому періоді обернено пропорційні граничній продуктивності праці. Звідси випливає, що граничні витрати пов'язані з дією закону спадної віддачі змінного фактора. Цей закон забезпечує також обернений зв'язок між середніми змінними витратами виробництва та середньою продуктивністю праці:

,

Оскільки L/Q є величина обернена АРL, то:



Враховуючи, що ставки зарплати з позиції фірми фіксовані, то збільшення середньої продуктивності праці приводить до зниження середніх змінних витрат і навпаки.

Для аналізу зміни витрат залежно від обсягів виробництва розглянемо криві на рис. 2.2. а. Тут зображені криві STC, VС і FС для виробництва із спадною продуктивністю змінного фактора.

Оскільки постійні витрати не залежать від змін обсягів виробництва, то на графіку їх крива матиме вигляд прямої лінії, яка проходить паралельно до осі обсягу виробництва. Криві змінних та загальних витрат зростають, залишаючись паралельними, проте остання проходитиме вище на величину постійних витрат.

Рис. 2.2. Криві витрат в короткостроковому періоді

Загальна сума витрат на рис. 2.2. а визначається площею під кривою STC, сума постійних витрат - площею між віссю обсягу виробництва та лінією FC, а сума змінних витрат - площею між лінією FC і кривою STC. Зазначимо, що конфігурація кривої VC також відображає динаміку продуктивності змінного ресурсу.

На рис. 2.2. б зображені криві середніх загальних, змінних і постійних витрат. Спочатку розглянемо функцію середніх постійних витрат. Оскільки FC=const і AFC = FC/Q, то AFC*Q = FC=const і крива AFC має вигляд гіперболи. При незначному обсягові виробництва вся сума постійних витрат припадає на нього. У міру зростання виробництва величина середніх постійних витрат буде знижуватися, наближаючись до нуля.

Від кривих STC і VC на рис. 2.2. а легко перейти до кривих середніх загальних (SAC) і середніх змінних (SAVC) витрат. Слід зазначити, що графічно середні витрати визначаються тангенсом кута нахилу променя, проведеного від початку координат через відповідну точку на кривій загальних чи змінних витрат. Очевидно, що ці кути будуть мінімальними при обсягах виробництва QA і QB. Отже, мінімум середніх загальних і середніх змінних витрат досягається саме при цих обсягах виробництва (точки А1 і В1 на рис. 2.2. б).

Як видно з рис. 2.2. б, середні загальні витрати спочатку знижуються, досягаючи мінімуму при обсязі QA, а потім починають зростати. Таким чином, крива SAC має U-подібну форму. Таку ж форму має і крива SAVC.

Відстань між кривими SAC і SAVC по вертикалі для будь-якого заданого обсягу виробництва дорівнює величині середніх постійних витрат. При цьому в міру зростання обсягу виробництва криві SAC і SAVC наближаються одна до одної. Це відбувається тому, що середні постійні витрати в короткостроковому періоді зменшуються у міру збільшення обсягу виробництва.

Зазначимо, що мінімум середніх загальних і середніх змінних витрат досягається тоді, коли кожні з них дорівнюють граничним витратам. В точках А і В на рис. 2.2. а промені, проведені з початку координат, збігаються з дотичними до кривих STC і SVC. Тому крива SMC перетинає криві SAVC і SAC, відповідно, в точках А1 і В1.

Граничні витрати визначаються тангенсом кута нахилу кривої загальних витрат, тобто тангенсом кута дотичних, проведених до кожної точки кривої. Спочатку граничні витрати зменшуються, досягаючи мінімуму в точці С1, яка відповідає обсягу виробництва Qc. Точка М на рис. 2.2. а характеризує найбільший можливий обсяг виробництва в короткостроковому періоді. Тут величина граничних витрат по суті нескінченна: якщо фірма намагатиметься збільшити обсяг понад Qм то загальні витрати зростатимуть, а обсяг залишиться незмінним.

Зв'язок середніх змінних та середніх загальних витрат з граничними витратами характеризується такими правилами.

1. Коли граничні витрати менші, ніж середні (змінні та загальні), виробництво додаткової одиниці продукції знижуватиме витрати. Якщо ж граничні витрати перевищуватимуть середні витрати, то зростання обсягів виробництва супроводжуватиметься збільшенням середніх витрат.

2. Граничні витрати дорівнюватимуть середнім (змінним і загальним) в точках мінімуму середніх витрат. Тобто криві граничних і середніх витрат перетинаються в точках мінімального значення середніх витрат.

Динаміка витрат в короткостроковому періоді відображає дію закону спадної продуктивності змінного фактора. Якщо фірма купує всі ресурси виробництва за постійними цінами, зміни витрат у короткостроковому періоді пояснюються змінами середньої та граничної продуктивності змінного фактора. Оскільки криві середніх (змінних і загальних) та граничних витрат мають U-подібну форму, то це доводить, що при збільшенні обсягу виробництва середній та граничний продукти спочатку збільшуються, а потім зменшуються.

2.2 Короткострокова функція виробництва за різних видів віддачі змінного фактора

Розглянемо види короткострокових функцій виробництва і притаманні їм властивості.

Постійна віддача змінного ресурсу. Деякі виробничі процеси характеризуються постійною віддачею змінного ресурсу, тобто кожна наступна одиниця змінного ресурсу, додана до постійних ресурсів, приводить до такого самого збільшення випуску, як і попередня. У цьому разі загальний продукт зростає рівномірно, а граничний і середній продукти є постійними. Така виробнича функція описується лінійним рівнянням:

Q = a + bx,

де Q -- обсяг випуску продукції в натуральному вимірі за розрахунковий період часу; x -- кількість спожитого за той самий період змінного ресурсу; а та b -- параметри рівняння.

Якщо зроблено допущення, що змінний ресурс абсолютно важливий для виробництва і результат (загальний продукт) може бути отриманий відразу ж після поєднання змінного ресурсу з постійними, виробнича функція виходить із початку координат і значення параметра а дорівнює 0. У такому разі рівняння спрощується і має вигляд:

Q = bx.

Не слід уважати, що лінійна виробнича функція суперечить закону спадної віддачі змінного фактора, -- точка, починаючи з якої віддача почне знижуватися, ще не досягнута. Для багатьох видів виробництв вона відповідає приблизно 95--100 % від рівня використання виробничих потужностей. Розглянемо такий приклад. Сім'я розмальовує дерев'яні ложки, використовуючи власне помешкання, при цьому виробіток будь-якого члена сім'ї за добу однаковий. Зрозуміло, що чим більшою буде кількість членів сім'ї, які щодня займатимуться роботою, тим більшим буде й загальний продукт. Обмежувальним ресурсом є площа помешкання, розрахована, наприклад, на 5 осіб. Якщо в цьому помешканні розмістити більшу кількість працівників, то вони заважатимуть один одному.

У промисловості постійна віддача характерна для виробництв, де дотримуються стандартні співвідношення між робітниками і верстатами, агрегатами та обслуговуючим персоналом. Умовою постійної віддачі змінного ресурсу є подільність постійного ресурсу за збереження його однорідності.

Зростаюча віддача змінного ресурсу. Для виробничої функції такого виду кожна наступна одиниця змінного ресурсу дає більший приріст загального продукту, ніж попередня. Така функція виробництва задається рівнянням:

Q = a + bx + cx2.

Якщо параметр а = 0 і функція виходить із початку координат, то рівняння спрощується:

Q = bx + cx2.

Середній і граничний продукти дорівнюють:

Позитивний знак параметра с обумовлює ту обставину, що параболічна крива увігнута до осі ординат, і отже, ні загальний продукт ТР, ні граничний продукт МР, ні середній продукт АР не досягають максимуму. Таким чином, квадратична виробнича функція з позитивним параметром с, здавалося б, цілком суперечить закону спадної віддачі змінного ресурсу. Але це не так. Просто для багатьох виробничих процесів вона описує початкову стадію освоєння випуску продукції, коли до створеного виробничого апарату, тобто до визначеної кількості постійних ресурсів, починають додавати змінний ресурс і кожна його додаткова одиниця, змінюючи пропорцію суміші, вносить все більшу частку в сукупний продукт, у результаті чого й темпи його випуску зростають. Зрозуміло, що раніше або пізніше виробництво вийде на проектну потужність, і далі діятиме принцип спадної віддачі змінного фактора.

Спадна віддача змінного ресурсу. Виробнича функція такого виду демонструє спад віддачі відразу ж після використання першої одиниці змінного ресурсу (розуміється, в сукупності з постійними ресурсами), тобто кожна наступна одиниця змінного ресурсу дає менший приріст загального продукту, ніж попередня. Така функція задається квадратичним рівнянням з негативним параметром с:

Q = a + bx - cx2.

Якщо параметр а = 0, то рівняння набуває вигляду:

Q = bx + cx2.

Відповідні функції середнього і граничного продукту:

AP = b - cx;

MP = b - 2cx.

Негативний знак параметра с обумовлює увігнутість параболи до осі абсцис, тобто загальний продукт з кожною додатковою одиницею змінного ресурсу збільшується все в меншому ступені. Він досягає максимуму за використання х1 одиниць змінного фактора, при цьому постійні ресурси задіяні в максимальному ступені, отже, неможливо досягти більшого обсягу випуску без їх збільшення. Середній і граничний продукти максимальні для першої одиниці змінного ресурсу, потім граничний продукт змінного ресурсу зменшується, хоча й залишається позитивним до досягнення змінним ресурсом значення х1. Оскільки додаткові одиниці змінного ресурсу знижують граничний продукт і, отже, знижують темпи приросту загального продукту, остільки знижується й значення середнього продукту. Лінія АР -- пряма, що спадає та відтинає на осі ординат відрізок b (до речі, так само, як і лінія МР), причому її нахил у два рази менший за нахил лінії МР, і вона на всій області розміщена вище лінії МР.

Це більш реальний випадок. Саме така природа багатьох виробничих процесів дала змогу виявити феномен короткострокового періоду -- спадну віддачу змінного ресурсу і навіть увести його в ранг закону.

Різні види віддачі змінного фактора добре описуються, крім наведених рівнянь, степеневою виробничою функцією:

Q = ax3.

Якщо а = 1 кривизна функції визначається кількісним значенням параметра b. Виробнича функція характеризується віддачею: якщо b = 1 -- постійною; b > 1 -- зростаючою; якщо b < 1 -- спадною.

3. Мінімізація витрат виробництва у довгостроковому періоді

3.1 Мінімізація довгострокових сукупних витрат. Ізокоста

Випуск одного і того ж обсягу продукції технологічно ефективно можна забезпечити різними сполученнями факторів виробництва. Але з економічної точки зору кожна комбінація ресурсів обумовить для фірми різні витрати. Тому виникає проблема вибору економічно ефективної структури факторів, яка забезпечила б виробництво даного обсягу з мінімальними витратами.

Бажані зміни в структурі виробничих факторів фірма може здійснити лише протягом досить тривалого часу, оскільки це пов'язано зі зміною технології. У довгостроковому періоді всі фактори виробництва, отже, і всі витрати змінні, тому в аналізі не виділяються постійні витрати. Розрізняють лише:

- довгострокові сукупні витрати - витрати на весь обсяг продукції ,

- довгострокові середні витрати - витрати на одиницю продукції ,

- довгострокові граничні витрати , тобто приріст сукупних витрат.

Для кожного періоду фірма має певні обмежені фінансові засоби, які може витратити на вдосконалення виробництва. Тому допустимі витрати на працю і капітал можна описати таким рівнянням:

,

де - годинна ставка заробітної плати (ціна одиниці праці), - орендна плата за годину використання устаткування (ціна одиниці капіталу).

Фірма може змінити співвідношення праці і капіталу, але так, щоб загальна сума витрат не змінилась. Розв'язавши дане рівняння відносно L або К, можемо визначити всі можливі комбінації вхідних ресурсів, які не виходять за межі визначеного рівня витрат:

,

.

Графічно ці комбінації відображає ізокоста.

Ізокоста - це лінія незмінних витрат, що показує всі можливі комбінації праці і капіталу, які фірма може придбати за даного рівня витрат.

Кожен фіксований рівень витрат зображає інша ізокоста. Множина ізокост, які ілюструють різні рівні довгострокових сукупних витрат, називається картою ізокост.

Рис. 3.1. Карта ізокост

Зміна рівня сукупних витрат зміщує ізокосту паралельно вгору або вниз, а зміна ціни одного з ресурсів змінює її нахил до відповідної осі.

Нахил ізокости до відповідної осі визначається співвідношенням цін ресурсів: або . Одночасно він визначає пропорції взаємозаміни ресурсів, виражені в категоріях альтернативних витрат. Якщо заміна ресурсів відбувається за умови, що сукупні витрати повинні залишатися незмінними, то вірним буде рівняння:

, або звідси:

Тобто додаткові одиниці капіталу можна придбати на суму, яка буде зекономлена внаслідок вивільнення певного числа робітників. Норму заміни праці капіталом показує співвідношення - відносна ціна праці. Наприклад, якщо становить 10 грн., а - 5 грн., то відносна ціна праці: 10/5=2. Це означає, що економія витрат на одиниці праці дозволяє замінити одиницю праці двома одиницями капіталу.

Перед фірмою стоїть завдання знайти таку комбінацію праці і капіталу, яка за існуючих цін ресурсів забезпечила б мінімальні сукупні витрати на заданий фіксований обсяг виробництва. Технологічно ефективні комбінації для заданого рівня випуску показує ізокванта. Отже, геометрично задача зводиться до пошуку точки, яка знаходиться на фіксованій ізокванті і одночасно спільна з найменш віддаленою від початку координат ізокостою, що забезпечує найнижчу суму сукупних витрат виробництва.

Сумістивши карту ізокост з фіксованою ізоквантою (рис. 3.2), бачимо, що дві ізокости мають спільні точки з ізоквантою, ізокоста з мінімальними витратами буде дотичною до ізокванти, а параметри точки дотику (Е) покажуть оптимальну комбінацію факторів виробництва.

Рис. 3.2. Виробництво заданого обсягу продукції з мінімальними витратами

В цій точці кут нахилу ізокванти збігається з кутом нахилу ізокости. Оскільки кут нахилу ізокванти визначає граничну норму технологічної заміни факторів виробництва в категоріях їх продуктивності:

,

а кут нахилу ізокости визначає заміну факторів у категоріях відносних цін , то в точці дотику гранична норма технологічної заміни факторів виробництва дорівнює їх відносним цінам. Ця точка є точкою рівноваги фірми.

Алгебраїчно точка мінімальних витрат знаходиться шляхом розв'язку системи рівнянь:

.

.

Перше рівняння є рівнянням заданої ізокванти, а друге рівняння - це рівняння рівноваги, яке означає, що в точці дотику співвідношення граничних продуктів праці і капіталу дорівнює співвідношенню їхніх цін. Переписавши рівняння рівноваги як , одержимо умову рівноваги, відому під назвою еквімаржинального принципу або принципу рівності граничних величин.

І геометричний, і аналітичний методи розв'язку задачі мінімізації витрат для фіксованого обсягу випуску продукції дають одну і ту ж умову рівноваги: мінімум витрат для заданого рівня виробництва досягається, якщо фірма використовує таку комбінацію ресурсів, для якої граничні продуктивності ресурсів пропорційні їхнім цінам, або відношення граничного продукту фактора до його ціни однакове для всіх вхідних ресурсів.

Якщо обсяги використання факторів виробництва змінюються не в протилежних напрямках, а в одному і тому ж, тобто коли фірма збільшує використання всіх вхідних ресурсів, відбувається зміна масштабів виробництва.

Довгострокова виробнича функція показує ефект масштабу, тобто співвідношення між зростанням затрат ресурсів і зростанням обсягів виробництва. Тут можливі три випадки:

- якщо темпи зростання обсягів виробництва перевищують темпи зростання обсягів ресурсів, має місце зростаючий ефект масштабу;

- якщо обсяги виробництва зростають тими ж темпами, що і обсяги використовуваних ресурсів, в цьому випадку має місце постійний ефект масштабу;

- якщо зростання обсягів виробництва відбувається в меншій мірі, ніж зростають обсяги залучених ресурсів, то має місце спадний ефект масштабу.

Збільшуючи фінансові видатки на всі фактори виробництва, фірма має змогу розвиватись, переходити до більших масштабів виробництва. Для кожного бажаного обсягу випуску, відображеного серією ізоквант, можна знайти ізокосту, що мінімізує витрати фірми, - це будуть ізокости, дотичні до відповідних ізоквант.

З'єднавши точки дотику плавною лінією, ми одержимо траєкторію розвитку або лінію експансії фірми, яка ілюструє комбінації праці і капіталу, які обирає фірма, щоб мінімізувати витрати кожного з рівнів виробництва у довгостроковому періоді. Вона проходить через всі точки рівноваги фірми, відображаючи зміни її фінансових можливостей за незмінних цін факторів виробництва.

Отже, проведені дослідження дають змогу зробити висновок, що у довгостроковому періоді, коли всі ресурси змінні, фірма має можливість працювати з меншими сукупними витратами, ніж у короткостроковому періоді.

3.2 Мінімізація довгострокових середніх витрат

Довгострокові середні витрати, тобто витрати на одиницю продукції, формують ціну виробника, від рівня якої залежить результат діяльності фірми, її успіх на ринку. Якщо ціна виробника виявиться нижчою за ринкову ціну, фірма одержить економічний прибуток, в іншому разі вона матиме збитки і буде витіснена з ринку, тому мінімізація середніх витрат складає основне завдання виробничої діяльності фірми.

Між середніми сукупними витратами короткострокового і довгострокового періоду існує певний зв'язок. Крива довгострокових середніх витрат (LAC) будується на основі кривих короткострокових середніх сукупних витрат(ATC). Відображаючи дію закону спадної віддачі, короткострокові ATC мають U - подібну форму. Нижня точка кривої ATC показує ефективний масштаб виробництва для підприємства з заданою технологією. Якщо фірма буде нарощувати обсяг випуску за межі цієї точки за незмінної технології, середні сукупні витрати почнуть зростати, ефективність виробництва втрачається. Тому в умовах стійкого підвищення попиту на продукцію фірмі потрібно змінити технологію і потужності. Витрати на основний капітал відповідно зростуть, а підприємство перейде на нові масштаби виробництва - з малого перетвориться на середнє, а потім - на велике.

За цих умов фірмі необхідно відшукати для кожного технологічного рівня такий обсяг випуску, за якого середні сукупні витрати були б мінімальними. Завдання ускладнюється наявністю постійного, зростаючого і спадного ефектів масштабу.

Якщо розглянути ці ефекти з точки зору витрат, то виявляється, що постійний ефект масштабу спричиняє незмінність довгострокових середніх витрат, зростаючий ефект масштабу дає економію витрат на масштабі, а у випадку спадного ефекту масштабу маємо втрати на масштабі. В кожній з цих иенденцій крива крива довгострокових витрат LAC має іншу форму.

Розглянемо побудову довгострокової кривої середніх витрат для випадку постійного ефекту масштабу рис. 3.3.

Рис. 3.3. Крива довгострокових середніх витрат з постійним ефектом масштабу

Абсциси точок перетину кривих показують обсяги виробництва, за яких доцільно здійснити зміну його масштабу. Ламана лінія, що з'єднує криві довгострокових середніх витрат між точками перетину (позначена на графіку насічками), і є кривою довгострокових середніх витрат.

Ламана конфігурація пов'язана з дискретністю технологій і масштабів виробництва. Але якщо припустити, що масштаб виробництва змінюється безперервно, то крива довгострокових середніх витрат буде плавною. Її визначають мінімальні значення середніх сукупних витрат короткострокового періоду. З'єднавши точки найменших витрат в кожному з розмірів підприємства, одержимо криву довгострокових середніх витрат. В умовах постійного ефекту масштабу це буде горизонтальна лінія.

Рис. 3.4. ілюструє випадок зростаючого ефекту масштабу, або економію на масштабі на низьких обсягах випуску, які на вищих обсягах виробництва переходять у спадний ефект масштабу, або втрати на масштабі.

Крива тут має U - подібну конфігурацію. Причиною її є змінний характер ефекту масштабу.

Рис. 3.4. Крива довгострокових середніх витрат зі змінним ефектом масштабу

Крива довгострокових граничних витрат не огинає короткострокових кривих. Кожна точка на кривій показує граничні витрати найекономнішого варіанту підприємства для всіх можливих розмірів. Крива перетинає криву в точці її мінімуму. Обидві криві пологіші, ніж аналогічні криві короткострокового періоду.

Існує декілька причин виникнення економії на масштабі, які сприяють підвищенню ефективності виробництва, отже, і зниженню витрат на одиницю продукції: спеціалізація праці; спеціалізація управлінського персоналу; технічний прогрес; виробництво побічної продукції з відходів основного виробництва; неподільність виробництва. Втрати на масштабі, як правило, пов'язані з труднощами управління: ефективність рішень падає, а середні витрати виробництва зростають.

На основі вивчення ефекту масштабу вчені створили концепцію мінімального ефективного розміру, яка допомагає встановити оптимальні розміри підприємств в окремих галузях за різних випадків ефекту масштабу.

Висновки

З огляду на вище сказане, можна зробити висновки, що:

1. Використання природних ресурсів формує такі витрати, як рента або плата за землю і орендна плата, використання праці пов'язане із заробітною платою, капітал породжує такі види витрат, як амортизація, процент на капітал і процент на позику, підприємницька діяльність - нормальний прибуток, що є складовою витрат виробництва. Отже, витрати виробництва - це вартість виробничих факторів, використаних для створення певної кількості благ.

2. У короткостроковому періоді щонайменше один із ресурсів є постійним. Тому й затрати поділяються на постійні та змінні. Постійні затрати не модифікуються зі зміною обсягів випуску продукції. Змінні витрати збільшуються зі зростанням випуску продукції і знижуються із його зменшенням.

3. Граничні витрати - це додаткові витрати на змінний ресурс, які пов'язані з приростом обсягу продукції.

4. Середні витрати - це витрати на одиницю продукції.

5. У короткостроковому періоді за умови, що всі ресурси є постійними і тільки один змінний, діє закон спадної продуктивності змінного ресурсу. Цей закон визначає конфігурацію кривої витрат. Між граничним продуктом змінного ресурсу і граничними витратами виробництва є зворотна залежність.

6. За низьких обсягів використання змінного фактора гранична продуктивність додатна і зростає, що є проявом закону зростаючої граничної продуктивності, а за високих - додатна, але зменшується, коли починається проявлятися закон спадної віддачі.

7. У довгостроковому періоді фірма може змінювати не тільки обсяги будь-якого з вхідних ресурсів, тобто технологію, але й обсяги всіх ресурсів одночасно, тобто масштаб виробництва.

8. Двофакторна виробнича функція дозволяє визначити можливості взаємної заміни ресурсів для технологічно ефективного способу виробництва. Альтернативним способом її описання є карта ізоквант.

9. Ізокванта - це крива, що відображає множину комбінацій вхідних ресурсів, які забезпечують однаковий рівень випуску. Кожна з ресурсних комбінацій на ізокванті представляє свій технологічний спосіб виробництва. Гранична норма технологічної заміни показує, від якої кількості одного фактора треба відмовитись, щоб залучити у виробництво додаткову одиницю іншого фактора.

Закон зниження граничної норми технологічної заміни полягає у тому, що зі збільшенням застосування будь-якого фактора у виробництві гранична норма технологічної заміни знижується. Цей закон є формою прояву закону спадної віддачі.

10. У довгостроковому періоді всі витрати змінні. Сукупні витрати відображаються ізокастою. Ізокоста - це лінія незмінних витрат, що включає всі можливі комбінації праці і капіталу, які фірма може придбати за даного рівня витрат.

11. Фірма може мінімізувати витрати на заданий обсяг випуску або максимізувати випуск за заданого рівня витрат, якщо обирає комбінацію вхідних ресурсів на основі еквімаржинального принципу: граничні продуктивності ресурсів пропорційні їхнім цінам, або відношення граничного продукту фактора до його ціни однакове для всіх вхідних ресурсів. Рівновага фірми з точки зору виробничої ефективності встановлюється у точці дотику ізокости й ізокванти.

короткостроковий змінний ізокоста

Список використаних джерел

1. Рудий М.М. Мікроекономіка: Навч. посіб. - К.: Каревала; Видавець Піча Ю.В, 2008. - 312с.

2. А.Ф. Косік, Г.Е. Гронтковська Мікроекономіка: 2-ге видання, перероблене та доповнене. Навч. посіб. - К: Центр учбової літератури, 2008. - 438с.

3. Мікроекономіка: Навчальний посібник/ За ред. А.О. Задої. - Д.: Національний гірничий університет, 2009. - 216с.

4. Рудий М.М., Михайлов С.І. Мікроекономіка (Навч. посібник для студентів економ. спеціальностей). - К.: “Юні вест Медіа”, 2005. - 312с.

5. Рудий М.М., Жебка В.В. Мікроекономіка. Навч. посіб. - К: Центр учбової літератури, 2008. - 360с.

6. Задоя А. О. Мікроекономіка: Курс лекцій: Навч. посібник. - Київ: “Знання”, КОО, 2000. - 211 с.

7. Рудий М.М., Ожелевська Т.С. (навч. посібник до вивч. курсу для студ. економ. спец.)К.:вид. центр НАУ, 2005. - 155с

8. Управління витратами підприємства - це вміння економити ресурси та максимізувати віддачу від них. // Світ бухгалтерського обліку. № 11, 2005

9. Мікроекономіка і макроекономіка: Підруч. для студентів економ. спец. закл. освіти: У 2 ч. / С. Будаговська, О. Кілієвич, І. Луніна та ін. За заг. ред. С. Будаговської - К.:Вид-во Соломії Павличко “Основи”, 2003. - 517с.

10. Економічна теорія: Політекономія: Підручник / За ред. В.Д. Базилевича. - К.: Знання-Прес, 2001. - 581с.

Размещено на Allbest.ru