Структурні зміни в економіці України як фактор економічного зростання

Размещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

Київський університет імені Тараса Шевченка

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата економічних наук

«Структурні зміни в економіці України як фактор економічного зростання»

Симоненко Леся Іванівна

Київ - 1999

Вступ

Актуальність дослідження. Проблема економічного зростання є центральною проблемою економічного аналізу, оскільки розвиток економіки - є гарант підвищення рівня життя населення. Економічне зростання характеризується стійким збільшенням реального ВВП та його випуску на душу населення.

Економічне зростання веде до удосконалення структури економіки. Для розвинутої економіки характерне, по-перше, зменшення в загальному обсязі випуску і зайнятості частки сільського господарства; по-друге, на початковому етапі відбувається збільшення частки промислового сектора і, нарешті, стрімке зростання питомої ваги сфери послуг.

Особливі проблеми економічного зростання та структурних змін виникають в умовах перехідного періоду. Саме структурні зміни формують потенціал економічного зростання в економіці України. Тому вкрай важливо дослідити умови виробництва, розподілу та використання валового внутрішнього продукту (ВВП) України на новій методологічній основі (концепції системи національних рахунків - СНР), яка відповідає ринковій організації функціонування економіки та дозволяє розширити розуміння структури економіки.

СНР є системою взаємопов`язаних статистичних показників (центральним з яких є ВВП), яка являє собою набір рахунків і балансових таблиць, включаючи міжгалузевий баланс, і характеризує результати економічної діяльності країни.

Впродовж 1990-1997 років погіршення галузевої структури економіки, зменшення доходів інституційних секторів, порушення відтворювальних пропорцій між ними, гальмування процесу трансформації заощаджень в інвестиції, зменшення обсягів капіталоутворення призвело до значного падіння реального ВВП.

Вивчення узагальненої ролі структурних змін в економічному зростанні є важливим елементом наукових досліджень. У середині 20 ст. К. Кларк висунув теорію трьох секторів, згідно з якою для розвитку ринкового господарства характерна стадійність: від суспільства, в якому більшість економічно активного населення зайнята добуванням і виробництвом сировини (передусім у сільському господарстві), до індустріального, а затим до постіндустріального суспільства, в якому основна частина населення задіяна у сфері послуг. Зміна співвідношень між секторами економіки, добувною і обробною промисловістю та сферою послуг супроводжується структурними змінами в них. Існує тісний зв`язок між рівнем економічного розвитку країни і секторною структурою її економіки. Подальшу розробку теорії трьох секторів здійснили С. Кузнєц, Х. Ченері, Р. Стоун, Д. Белл та ін.

Проблема економічного зростання була однією з провідних в економічній літературі радянського періоду. Питання інвестицій, технічного прогресу та поліпшення структури економіки розглядалися у взаємозв`язку як умова стійкого зростання економіки і удосконалення пропорцій її розвитку. Щодо загальної постановки цих питань в цілому, навряд чи можна щось заперечити. Але практичне втілення відповідних положень значно розходилося з їх академічним трактуванням. Швидке зростання обсягів інвестицій свідчило про переважання екстенсивного типу відтворення, оскільки нарощування масштабів капітального будівництва не супроводжувалося адекватним прискоренням НТП і формуванням ефективної структури економіки.

В останні роки аналіз макроекономічної структури, промислової політики, пріоритетів економічного розвитку, проблем виходу з кризи, інвестиційного процесу в Україні та ін. проблем здійснено в наукових дослідженнях вітчизняних учених, серед яких необхідно відзначити праці Геєця В., Герасимчука М., Гальчинського А., Кваснюка Б., Коломойцева В., Лукінова І., Науменка В., Ревенка А., Філіпенка А. та ін.

Однак проблема структурних змін як фактора економічного зростання в умовах перехідного періоду розвитку економіки України у вітчизняній літературі залишається недостатньо розробленою. У дисертаційному дослідженні вона розглядається з двох боків. Досліджуються особливості ВВП як показника, що відображає структуру української економіки у перехідному періоді, а також їх вплив на потенційні можливості економічного зростання в Україні.

Отже, актуальність дослідження обумовлена значенням структурних змін в економічному зростанні та недостатніми теоретичними розробками цієї проблеми.

Зв`язок роботи з науковими програмами, планами, темами.

Дисертаційне дослідження виконано відповідно до плану науково-дослідних робіт відділу економічного зростання та структурних змін в економіці Інституту економічного прогнозування НАН України «Національні заощадження України та їх вплив на економічне зростання» (проблема 4.6.1., шифр 3.1.7.5.)

Мета та завдання дослідження. Метою дисертаційного дослідження є аналіз і узагальнення суті та особливостей формування структури ВВП України(на основі методології СНР), а також вплив складових структури ВВП на економічне зростання та її прогнозні характеристики.

Зазначена мета вимагає вирішення в роботі комплексу завдань:

розглянути теорії структурування економіки;

розкрити сучасне трактування категорії структури ВВП (відповідно до СНР) та визначити її місце в макроекономічному аналізі;

оцінити стан та особливості структури ВВП України за галузями, доходами і видатками, розглянути утворення відтворювальних ресурсів у секторах та проаналізувати міжсекторно-галузеві зв`язки в національній економіці;

визначити вплив зміни у структурі ВВП на економічне зростання в Україні;

розкрити зв`язок між нагромадженням та інвестуванням, показати джерела утворення інвестиційних ресурсів;

здійснити аналіз структури інвестиційних видатків у основний капітал, житло та запаси і впливу грошово-кредитної політики та процесу інвестування в Україні на економічне зростання;

визначити суть та значення макроекономічного прогнозування, а також роль економетричних моделей у прогнозуванні економічного зростання;

здійснити аналіз наявних середньострокових і довгострокових прогнозів структури ВВП України та заходів політики економічного зростання.

Предмет та об`єкт дослідження. Предметом дисертаційного дослідження є теоретичні, методологічні та практичні аспекти формування структури національної економіки, що в широкому розумінні передбачає розгляд в розрізі її галузей, доходів (в тому числі секторних) та видатків, а також аналіз міжсекторно-галузевих взаємозв`язків з метою визначення їх впливу на можливості економічного зростання.

Об`єктом дослідження є економіка України.

Методологічна основа та методи дослідження. Методологічною основою роботи стали основні положення та принципи концепції СНР, теорії економічного зростання, теоретичні основи макроекономічного прогнозування та методологія системного аналізу. В роботі використано економіко-статистичний і абстрактно-логічний методи, а також метод порівняльного аналізу.

Основні джерела інформації. Ними стали статистичні матеріали Держкомстату, НБУ, Національні рахунки України, міжгалузевий баланс виробництва і розподілу товарів та послуг, платіжний баланс, матеріали Світового банку, прогнози розвитку економіки України, наукові праці вітчизняних і зарубіжних вчених.

Наукова новизна одержаних результатів. Результатом дослідження стали наступні найбільш суттєві результати, які й являють собою теоретичну новизну:

на основі основних наукових концепцій структурування суспільного виробництва в умовах його функціонування на ринкових засадах встановлено закономірний зв`язок між структурою економіки та рівнем економічного розвитку країни;

на основі методології системи національних рахунків, зокрема аналізу ВВП за доходами та кінцевим використанням, сформульовані передумови економічного зростання шляхом збільшення частки валового прибутку та підвищення норми нагромадження основного капіталу;

на базі аналізу міжсекторно-галузевих взаємозв`язків, поданих міжгалузевим балансом, встановлено зменшення у доданій вартості виробничих галузей питомої ваги заробітної плати та надмірне зростання чистих податків, пов`язаних з виробництвом. Ці процеси обумовили деформацію відтворювальних пропорцій, тому їх оптимізація стає важливим чинником відродження економічного розвитку;

виявлено взаємозв`язок між заощадженням та інвестуванням на основі розгляду розподілу ВВП і утворення валового національного доходу (ВНД) та валового національного наявного доходу (ВННД); встановлено, що падіння обсягів інвестицій спричинило зменшення частки валового нагромадження основного капіталу в структурі ВВП;

обґрунтовано, що однією з головних причин зменшення реального ВВП та несприятливих змін у його структурі є відсутність механізмів трансформування заощаджень у інвестиції на макро- та мікрорівнях;

проведено аналіз національної економіки і визначено її інвестиційні можливості; встановлено, що обсяги інвестицій недостатні навіть для простого відтворення;

розкриті стан та структура інвестиційних видатків в основний капітал, житло і запаси; доведено, що результатом інвестиційної кризи стало погіршення якісного і кількісного стану основних фондів та структури запасів, а також загострення житлової проблеми;

обґрунтовано напрями прогнозування макроекономічної структури та узагальнено його основні методи в умовах економічної нестабільності;

систематизовано прогнози галузевої, дохідної та витратної структури ВВП на середньо та довгострокову перспективу; проаналізовані варіанти економічного розвитку України.

Практичне значення одержаних результатів полягає у їх використанні:

при публікації основних результатів дослідження в наукових статтях;

для доповідей на наукових конференціях («Економіка України в 1998-2000 роках», Київ, квітень 1998 р.; «Економічна безпека держави та енергетика в її забезпеченні», Київ, жовтень 1998 р.);

у навчальному процесі в курсах «Макроекономіка» та «Економічна теорія» (довідка додається);

у проекті Програми структурної перебудови економіки на період 1999-2003 роки «Передумови структурної перебудови в Україні», розробленому Інститутом економічного прогнозування НАН України (довідка додається);

при подальшій розробці проблеми структурних змін та економічного зростання.

Апробація результатів дисертації. Основні теоретичні положення та результати дисертаційного дослідження були викладені автором на наукових конференціях і на Вченій раді Інституту економічного прогнозування та Інституту економіки НАН України.

Публікації. Основні положення та результати роботи опубліковані в 4 статтях.

1. Структурні співвідношення в національній економіці та проблеми їх вимірювання

Доведено, що перехід до ринкових відносин в Україні спричинив необхідність впровадження національних рахунків у вітчизняну статистичну практику для адекватного відображення процесів і результатів діяльності країни в нових економічних умовах.

СНР виходить з широкої концепції виробництва, в яку входять галузі з виробництва товарів і послуг, виробництво не фінансових послуг, діяльність фінансових установ, органів державного управління, які надають як індивідуальні, так і колективні послуги, діяльність некомерційних організацій, що обслуговують домогосподарства, та інші види діяльності щодо надання послуг.

Аналіз утворення ВВП дає загальну картину економічного кругообігу, що, в свою чергу, забезпечує можливість одержання найбільш суттєвих характеристик макроекономічної структури та темпів економічного зростання.

ВВП характеризує три виміри національного виробництва і може обчислюватися трьома методами:

виробничим, характеризуючи втілену у валовому випуску галузеву структуру валової доданої вартості (ВДВ);

розподільчим, характеризуючи структуру первинних доходів учасників виробництва;

методом кінцевого використання, характеризуючи структуру витрат на споживання та нагромадження.

Оцінюючи стан та особливості макроекономічної динаміки структури ВВП України, необхідно зазначити, що функціонування національної економіки у 1990-1997 рр. характеризувалось:

- по-перше, значним скороченням реальних обсягів валового випуску;

- по-друге, зменшенням частки ВВП у структурі валового випуску через збільшення частки проміжного споживання.

Скорочення валового випуску зумовлене значним спадом виробництва товарів і послуг у галузях економіки та падінням обсягів інвестицій.

Причинами збільшення питомої ваги проміжного споживання у валовому випуску є нерівномірна динаміка скорочення виробництва в галузях, а також випереджаюче зростання цін на сировинні ресурси.

Найбільш вагомою зміною у галузевій структурі ВВП є збільшення частки виробництва послуг. Але цей процес пройшов під впливом таких негативних чинників, як незадоволений попит на послуги, випереджаюче зростання тарифів на платні послуги, прискорене падіння виробництва у галузях з виробництва товарів.

Поряд із збільшенням частки послуг у створенні ВВП у його структурі зросла питома вага послуг фінансового посередництва, що пов`язано із становленням фінансових ринків.

Упродовж 1991-1997 рр. зростали чисті податки на продукти. Це відбулося через значне скорочення обсягів субсидій.

Детальний аналіз структурних змін у виробництві ВВП можна здійснити, розглянувши галузеву структуру ВДВ. Динаміка виробництва ВДВ промисловості носила хвилеподібний характер. Загалом за 1989-1997 рр. питома вага галузі знизилася з 39,3% до 34% ВДВ, тоді як абсолютне значення спаду промислового виробництва склало майже 52%. Такий стан пояснюється нерівномірним спадом у галузях промисловості. Так, найбільш знизилося виробництво в галузях з випуску продукції кінцевого та інвестиційного призначення, найменше - з видобутку та первинної обробки сировини. Результатом цього стало погіршення структури промисловості, в якій зросла питома вага електроенергетики, паливної промисловості, чорної металургії та зменшилась частка машинобудування, легкої та харчової промисловості.

Частка будівництва у ВДВ знизилася з 9,1% до 6%, а спад виробництва у галузі склав 87,3%. Частка сільського господарства зменшилась вдвічі. Найменшим спад виробництва був серед галузей з виробництва товарів і склав 41,3%. Такий стан можна пояснити різною динамікою цін у галузях.

У структурі виробництва послуг (їх поділяють на ринкові та неринкові) у 1,5 рази збільшилася частка платних послуг (внаслідок випереджаючого зростання цін на них) у галузях транспорту і зв`язку, житлово-комунальному господарстві, фінансах, освіті, охороні здоров`я та ін. Крім цього, з`явилися нові види діяльності, пов`язані з ринковою організацією функціонування економіки, а саме: діяльність щодо забезпечення функціонування ринку, операції з нерухомим майном тощо.

Таким чином, хоча в 1990-1997 рр. у галузевій структурі виробництва ВВП відбулися значні зміни, галузева структура вітчизняної економіки відрізняється від аналогічної структури розвинутих країн більшою часткою сільського господарства, добувної промисловості, будівництва та меншою обробної промисловості і ринкових послуг.

У 1990-1997 рр. істотно змінилися умови формування ВВП за доходами, зокрема частка оплати праці у доходній структурі коливалася від 58,8% у 1991 р. до 38,5% у 1993 та 47,6% у 1996 р. У 1989-1991 рр. був втрачений контроль над розміром фонду заробітної плати через збільшення нормативів соціальних внесків. За умов структури економіки, деформованої у бік виробництва товарів промислового призначення, у населення нагромадилася значна інфляційна грошова маса, яка була витрачена на товари та послуги за підвищеними цінами. Саме до такого кроку вдалася держава з метою збалансування товарної та грошової маси.

У 1993 році підприємствам довелося розраховуватися за взяті для підтримання рівня заробітної плати кредити, підвищеними у багато разів відсотковими ставками.

У 1994-1997 рр. частка оплати праці у ВВП збільшилася, але внаслідок значного падіння виробництва та його рентабельності оплата праці втратила зв`язок з продуктивністю праці і стала виконувати швидше соціально підтримуючі, аніж стимулюючі функції (реальна заробітна плата склала лише третину рівня 1990 р.).

Якщо скоригувати частку оплати праці на сальдо непрямих податків та субсидій (воно зросло в 2,7 рази) та врахувати загострення проблеми виплати заробітної плати, то рівень оплати праці і його вплив на сукупний попит не є фактором економічного зростання. Розв`язання даної проблеми - важлива передумова переходу на траєкторію росту економіки.

У структурі ВВП за доходами зросла частка чистих податків на виробництво та імпорт. У 1990-1993 рр. ця частка була незначною, негативне значення чистих податків у 1991 р. пояснюється адміністративним утриманням роздрібних цін на рівнях, нижчих за оптові. У 1994-1997 рр. відбулося зростання податків і зменшення субсидій. Порівняно з 1993 роком чисті податки зросли втричі. Збільшення частки податків при спаді виробництва означає зростання податкового навантаження на виробників товарів і послуг, до того ж це відбувається в умовах скорочення валового прибутку. Надмірне податкове навантаження зменшує відтворювальні можливості виробництва та прискорює процеси економічного спаду, спонукає до ухилення від оподаткування, спричинює перенесення економічної активності в тінь. Все це призводить до бюджетного дефіциту та неспроможності держави виконувати суспільні функції.

Порівнюючи структуру ВВП за доходами України і розвинутих країн, необхідно відмітити такі особливості національної економіки: низький рівень частки оплати праці та прибутковості, натомість значний рівень оподаткування. Така структура ВВП за доходами не може забезпечити перехід до економічного зростання і навіть зупинити спад виробництва.

Значну роль у регулюванні економіки має структура кінцевого використання ВВП, в якій також відбулися несприятливі зміни. У 1991-1996 рр. спостерігалося значне зменшення частки кінцевих споживчих витрат домогосподарств у ВВП, що обумовлене значним зменшенням платоспроможного попиту. При цьому відбулися зміни в структурі витрат: збільшилася частка видатків на харчування (при погіршенні його структури) та на оплату послуг, відповідно зменшилася частка видатків на непродовольчі товари і на заощадження, які в цілому втратили свою економічну роль.

У 1997 році частка кінцевого споживання домогосподарств у ВВП перевищила рівень 1990 року, причиною чого є зростання доходів від особистих підсобних господарств та індивідуального підприємництва. Реальні споживчі витрати домогосподарств у 1997 р. склали 85,9% рівня 1990 р.

Частка кінцевих споживчих витрат сектора загальнодержавного управління(ЗДУ) зросла, особливо тих витрат, що задовольняють потреби самого сектора. Надмірне державне споживання блокує економічне зростання через посилення податкового тиску на економічних агентів та необхідності фінансування бюджетного дефіциту.

Збільшення частки валового нагромадження в структурі ВВП 1992-1994 рр. відбулося за рахунок зменшення частки фактичного кінцевого споживання, але це не сприяло призупиненню спаду виробництва, навпаки, спричинило падіння рівня інвестування через випереджаюче зростання цін в інвестиційній сфері та загальної незбалансованості економіки.

У 1995-1997 рр. частка валового нагромадження зменшилася. Це відбулося з таких причин: збільшення частки виробництва послуг у ВВП, потреба в капіталі яких менша за інвестиційні потреби розвитку галузей з виробництва товарів; відсутність коштів для фінансування інвестицій. Зменшення частки валового нагромадження у складі ВВП означає згортання введення в дію основних фондів і свідчить про неспроможність господарюючих суб`єктів пристосуватися до ринкових умов, монетарних інструментів макроекономічного регулювання та відсутність мотивацій до інвестиційної діяльності. Все це вимагає суттєвої корекції економічних реформ в Україні.

Частка запасів матеріальних оборотних коштів у ВВП України (їх обсяги є традиційно завищені порівняно з іншими країнами) у 1991-1994 рр. зросла ще й внаслідок гіперінфляції, коли підприємства нагромаджували товарно-матеріальні цінності. У 1996-1997 рр. частка запасів зменшилася, але не через підвищення ефективності функціонування підприємств, а через подальше погіршення економічної ситуації - труднощі збуту, відсутність обігових коштів, неплатежі тощо.

Погіршується ситуація щодо такого важливого компонента ВВП, як чистий експорт. Так, у 1993-1997 рр. зовнішньоторговельне сальдо мало негативне значення, причому його частка у ВВП збільшилася. Посилення зовнішньої спрямованості означає формування половини ВВП за світовими цінами, наповнення споживчого ринку імпортними товарами, що певним чином блокує діяльність національної економіки.

Порівнюючи структуру кінцевого використання ВВП України з такою ж структурою розвинутих країн, необхідно зазначити, що в Україні частка приватного споживання є найменшою, до того ж структура вітчизняного споживання в основному спрямована в бік видатків на харчування. Приватні споживчі витрати в Україні меншою мірою, ніж у розвинутих країнах, визначаються оплатою праці, а істотно залежать від надходжень продукції з особистих підсобних господарств. Натомість Україна лідирує щодо показника частки споживання сектора ЗДУ, що пов`язано із значно завищеною роллю держави у перерозподілі доходів. Частка інвестицій у структурі ВВП є найменшою, а експортно-імпортних операцій у декілька разів перевищує цей показник в інших країнах.

Таким чином, зміни у структурі кінцевого використання ВВП України поки що не сприяють створенню умов економічного зростання.

Проаналізувати утворення відтворювальних ресурсів та оцінити інвестиційних потенціал національної економіки можна розглянувши процес розподілу і перерозподілу первинних доходів, утворення ВНД, ВННД та валових заощаджень, які є частиною наявних доходів, не використаних на кінцеве споживання товарів і послуг та джерелом фінансування капітальних витрат. У 1990-1991 рр. ВНД та ВННД перевищували обсяги ВВП. З 1992 р. ВНД та ВННД є меншими, ніж ВВП, до того ж частка в них національних заощаджень постійно зменшується. Крім того, проблемою української економіки є невідповідність рівня інвестицій рівню національних заощаджень (поясненням такого стану може бути недосконалість статистичного обліку процесів капіталоутворення, втеча капіталу, незначне залучення заощаджень банківською системою тощо).

Процес нагромадження основного капіталу базується на чистому заощадженні, обсяги якого у ВВП зменшилися у 10 разів. З 1993 року для фінансування нагромадження країна вдається до чистого запозичання, частка якого щодо ВВП зростає.

Таким чином, економіка України поставлена в умови, коли неможливе навіть просте відтворення; функціонування економіки відбувається на основі залучення кредитних коштів та зростанні заборгованості.

З метою поглиблення аналітичних можливостей, більш точного відображення процесів відтворення необхідно розглянути міжгалузевий баланс виробництва та розподілу товарів і послуг(), який відображає взаємозв`язки між галузями і секторами економіки, а також найважливіші економічні пропорції. Аналіз дозволяє визначити структурні зміни, що відбулися в економіці, залежність економіки від експорту та імпорту, витратомісткість економіки, вплив на неї податкової політики, залежність стану економіки країни від окремих галузей та ін. Відповідно до СНР, у вітчизняній статистиці розробляється з 1994 р.

У виділяють три головні розділи, перший з яких характеризує взаємозв`язки між галузями. Так, в економіці України у 1994-1997 рр. витрати на виробництво продукції збільшилися у всіх галузях, особливо в промисловості.

Використання продукції промисловості і будівництва зменшилося у всіх галузях матеріального виробництва (крім сільського господарства та торгівлі). Такий стан спричинили як падіння виробництва у промисловості та будівництві, так і випереджаюче зростання цін на продукцію цих галузей. Частка продукції сільського, лісового та рибного господарства, що використовується у промисловості, торгівлі, заготівлях, постачанні та збуті, зменшується, а в самій галузі зростає. Це свідчить про те, що галузь сама займається переробкою та реалізацією своєї продукції. Обсяг використання послуг транспорту і зв`язку, торгівлі в галузях сфери матеріального виробництва зростає (крім будівництва) і зменшується в галузях сфери нематеріальних послуг.

Вартісна структура розподілу ВДВ.

Зниження частки оплати праці у ВВП за доходами порівняно з 1990 р. відбулося у галузях з виробництва товарів (особливо у сільському господарстві та будівництві). Хоча частка оплати праці в цих галузях у 1994-1996 рр. дещо збільшилася, але її рівень 1990 р. залишається недосяжним. Частка оплати праці у галузях з виробництва послуг у ВВП зросла, особливо в тих, що надають неринкові послуги: в державному управлінні, соціальному забезпеченні, обороні, освіті тощо. У 1996 р. частка галузей з виробництва послуг перевищила в оплаті праці частку галузей з виробництва товарів.

Податкове навантаження зросло у всіх галузях економіки, але найбільше зростання частки податків відбулося в галузях з виробництва ринкових послуг (податкові вилучення з них вдвічі перевищують їх величину щодо галузей з виробництва товарів). Це транспорт і зв`язок, торгівля і громадське харчування, побутове обслуговування, фінанси, кредит, страхування, пенсійне забезпечення та ін. галузі. Серед галузей з виробництва товарів найбільшою є частка податків у будівництві, найменшою - у сільському господарстві.

Зменшення частки валових прибутків, змішаних доходів у ВВП відбувалося за рахунок стрімкого скорочення прибутковості промисловості і сільського господарства. Частка прибутків галузей сфери послуг (особливо ринкових) перевищує її величину у галузях з виробництва товарів.

Структура кінцевого використання ВВП за галузями.

Так, у кінцевому споживанні домогосподарств зменшується частка споживання продукції галузей сфери матеріального виробництва (промисловості, будівництва, торгівлі, громадського харчування тощо). Зменшення валового нагромадження відбулося у всіх галузях.

Окремо відображається експорт та імпорт. Частка експорту та імпорту в структурі ВВП зросла, але темпи зростання імпорту перевищили темпи зростання експорту. У структурі експорту зменшилась частка продукції промисловості та будівництва, натомість в імпорті частка промисловості та ін. галузей зросла. Це призвело до погіршення умов функціонування економіки.

Таким чином, дані дають змогу доповнити аналіз структури ВВП та його впливу на економічне зростання.

Отже, в першому розділі дана загальна характеристика ВВП, методи його обчислення та оцінка стану і особливостей макроекономічної динаміки структури ВВП України.

2. Вплив інвестування на економічний розвиток в Україні

Досліджується взаємозв`язок між нагромадженням та інвестуванням. Інвестиційна діяльність характеризується:

Абсолютним спадом обсягів капітальних вкладень(КВ) (на 79% порівняно з 1990 р.) за всіма формами власності та джерелами фінансування.

Відносним зменшенням частки КВ у ВВП з 23% у 1990 до 11,2% у 1997 році (тобто в 2 рази).

Погіршенням технологічної, відтворювальної та галузевої структури КВ.

Внаслідок негативних зрушень питома вага машинобудування, промисловості будівельних матеріалів, будівництва, сільського господарства та легкої промисловості у КВ значно знизилася. Натомість збільшилася частка у КВ паливно-енергетичного та сировинного комплексів, що закріплює сировинне спрямування національної економіки та погіршує структуру промисловості.

Падіння обсягів інвестицій призводить до подальшого падіння ВВП, а це, в свою чергу, веде до скорочення інвестиційних ресурсів, причиною чого є нестача джерел фінансування КВ.

Внутрішнім джерелом нагромадження основного капіталу та інвестування є власні кошти підприємств, залучені кошти (банківські кредити, кошти державного бюджету, населення тощо). Їх зовнішнім джерелом є прямі іноземні інвестиції.

Зменшення частки амортизаційних відрахувань (особливо у 1994-1995рр.) в інвестиційних ресурсах пояснюється як їх абсолютним зменшенням, так і відсутністю діючих механізмів державного контролю над цільовим використанням цих коштів, внаслідок чого значна їх частка спрямовується на цілі, не пов`язані з інвестуванням. Скрутне фінансове становище та збільшення кількості збиткових підприємств унеможливлює інвестування за рахунок прибутків.

Таким чином, виходячи з реального стану справ в економіці, необхідно визнати, що в найближчій перспективі власні кошти підприємств не зможуть бути основним джерелом фінансування КВ. Тому тільки припинення спаду виробництва активізує нагромадження підприємствами власних капіталів для їх подальшого інвестування у виробництво.

Важливим внутрішнім джерелом фінансування інвестицій є кредити банків та інших фінансових структур і емісія цінних паперів підприємствами. В Україні частка довгострокових кредитів у КВ зменшилася, з одного боку, через значні ризики і низьку ефективність таких вкладень, наявність таких сфер вкладання капіталів, як ринок державних цінних паперів та валюти, що призвело, однак, до фінансової кризи; з іншого боку, вітчизняний кредитний ринок базується на обмеженій фінансовій базі кредитних установ і слаборозвиненій системі небанківських фінансових організацій.

Різновидом кредиту (в товарній формі) і особливим способом інвестування є лізинг. В Україні, з прийняттям спеціального законодавства про цей вид підприємницької діяльності, лізинг зможе стати помітним джерелом інвестування.

Роль коштів від розміщення цінних паперів у самофінансуванні підприємств, не дивлячись на значні масштаби сформованого в результаті приватизації корпоративного сектора, надзвичайно мала через неліквідність цінних паперів більшості підприємств.

Державне інвестування здійснюється за залишковим принципом, до того ж держава неспроможна забезпечити своєчасне фінансування навіть запланованих інвестиційних проектів.

Важливим внутрішнім джерелом фінансування інвестиційних видатків є заощадження населення, які можуть з`явитися тільки після збільшення реальних доходів його основної маси та зростання кінцевого споживання, що приведе, в свою чергу, до росту виробництва.

Таким чином, збільшення кількості внутрішніх джерел КВ можливе тільки з початком економічного зростання та налагодження ефективного механізму залучення коштів у вітчизняне виробництво.

Зовнішнім джерелом фінансування інвестицій є іноземний капітал, який надходить в Україну у формі довгострокових кредитів, прямих та портфельних інвестицій тощо. Найефективнішими для економічного розвитку є прямі іноземні інвестиції, обсяги яких в Україні поки що незначні. Збільшення прямих іноземних інвестицій можливе тільки після початку в країні економічного зростання.

У теорії макроекономіки інвестиційні видатки розподіляються на такі групи: інвестиції в основні фонди, в житло та в запаси.

Результатом інвестиційної кризи стало погіршення стану основних фондів України (особливо в промисловості та сільському господарстві). Інвестиційно привабливими є тільки основні фонди таких галузей, як зв`язок, матеріально-технічне постачання і збут, торгівля та громадське харчування.

Інвестиції у житлове будівництво також скоротилися, але їх скорочення було не таким інтенсивним, як загальне падіння інвестицій, тому частка інвестицій у житло в їх загальних обсягах дещо збільшилася, але житлова проблема ще більше загострилася.

У структурі оборотних коштів відбулися несприятливі зміни: зменшилась частка запасів і грошових коштів, натомість зросла частка заборгованості. Зменшення частки запасів і зміна їх структури відбувається не за сценарієм раціональності запасів, а стихійно, під впливом несприятливих факторів. Одним з наслідків економічної кризи стало зменшення запасів нижче рівня, що забезпечує відтворення навіть в його звужених масштабах.

На процес інвестування впливає грошово-кредитна політика НБУ. Обсяг інвестицій зростає з пропозицією грошей і зниженням відсоткових ставок. Позичкові кошти збільшуються залежно від грошового мультиплікатора, який пов`язаний з нормою резервування. Пропозиція грошей визначається величиною монетизації економіки, обсяги якої в Україні знизилися до рівня, що інтенсифікував спад виробництва та призвів до витіснення загальновизнаних платіжних засобів бартером, неплатежами та ін. активами. Крім цього, погіршилася структура грошової маси - в ній збільшилася частка готівки, яка не мультиплікує і переміщується у тіньову економіку. Натомість частка коштів у банках зменшилася, що знизило інвестиційні можливості банківського сектора. Низький рівень мультиплікуючого впливу на економіку свідчить про те, що він не є визначальним при формуванні пропозиції грошей. Операції на відкритому ринку НБУ щодо продажу державних бюджетних зобов`язань призводять до зменшення грошової бази, отже, і негативно впливають на оздоровлення економіки. Основна проблема вітчизняної економіки в недосконалості структури фінансових потоків, що веде до загострення інвестиційної кризи, платіжної кризи та подальшого спаду виробництва.

Таким чином, досліджується вплив нагромадження та інвестування на економічний розвиток України.

3. Прогнозування структурних співвідношень у ВВП

Аналізується практичне значення прогнозування макроекономічних відтворювальних пропорцій, яке полягає:

у виявленні головних тенденцій, основних критичних зон, ризиків змін, найбільш складних проблем економічного розвитку;

у розробці варіантів стратегії та оцінці їх переваг і недоліків.

Прогнозування може здійснюватися на основі сценаріїв або моделей чи їх поєднання.

Основоположні роботи у створенні економетричних моделей прогнозування ВВП, інвестицій тощо і впливу економічної політики на ці змінні належать американському економісту, лауреату Нобелівської премії 1980 року Лоуренсу Клейну.

Усі методи прогнозування потребують оцінних суджень прогнозиста як при виборі методу, так і при прийнятті чи відхиленні отриманих результатів. Порівняння спрогнозованих значень з фактичними результатами є спосіб перевірки економетричної моделі. Похибки прогнозів визначають з трьох джерел: похибки моделей, похибки у передбаченні екзогенних змінних та похибки у процесі корекції прогнозів.

В умовах перехідного періоду розвитку національної економіки значний інтерес вітчизняних науковців спрямований на розробку методик прогнозування оптимальних відтворювальних пропорцій економічного зростання, а також на розробку рекомендацій економічної політики.

Так, в Інституті економічного прогнозування (ІЕПР) НАН України розроблені розширена економетрична модель фінансового прогнозування та вихідні положення політики економічного зростання в умовах фінансової нестабільності.

У Національному інституті стратегічних досліджень проводяться роботи, спрямовані на розвиток та застосування у практиці прогнозування системного аналізу. На основі цієї методології дається аналітична оцінка напрямів та заходів політики макроекономічної стабілізації.

В Інституті кібернетики (ІК) НАН України розроблено систему математичних моделей середньострокового прогнозування ВВП України на основі формування та використання альтернативних сценаріїв розвитку економіки.

Розроблені в Україні прогнози досить різноманітні і різняться багатоваріантністю розвитку подій.

Відповідно до побудованого в ІЕПР середньострокового прогнозу економіки України зростання ВВП залежить від збільшення валового нагромадження основного капіталу та валових інвестицій. Для залучення в економіку КВ необхідна реалізація активної бюджетно-інвестиційної політики в напрямі реструктуризації видатків бюджету і збільшення державних бюджетних КВ, створення механізму повернення українського капіталу, який знаходиться за кордоном, збільшення внутрішніх заощаджень населення і залучення їх до інвестування економіки. Крім того, необхідна концентрація інвестицій у таких виробництвах, які забезпечать створення передумов економічного зростання, необхідні структурні зміни в промисловості щодо формування високоефективних та конкурентоспроможних виробництв.

Згідно з отриманими результатами прогнозних рахунків ІК були сформовані мінімальний та помірний варіанти розвитку макроекономічної ситуації. За мінімальним варіантом спад може тривати до 2000 року, що ґрунтується на припущенні погіршення структури економіки, недостатності інвестиційних ресурсів, дефіцитності бюджету, наявності інфляції. За помірним варіантом у 1999 р. можливий початок економічного зростання при умові сприятливих структурних змін, створенні нових робочих місць, досягненні помірного дефіциту бюджету, сприятливих умов функціонування господарюючих суб`єктів.

Відповідно до прогнозних розробок НДЕІ Мінекономіки України, основними чинниками економічного зростання можуть стати сприятливі структурні зміни в галузях економіки особливо у харчовій промисловості та галузях з виробництва ринкових послуг.

Прогноз економічного і соціального розвитку України до 2000 та 2010 рр. підготовлений урядом і базується на виконанні заходів Програми діяльності Кабінету Міністрів України. Згідно з цим прогнозом додатковим чинником зростання обсягів ВВП повинне стати скорочення проміжного споживання у валовому випуску. Поліпшення структури ВДВ сприятиме збільшенню у ній частки галузей виробництва послуг, але в структурі промисловості найбільшу частку зберігатимуть у середньостроковій перспективі галузі паливно-енергетичного та металургійно-сировинного комплексів.

Збільшення реального кінцевого споживання домогосподарств відбуватиметься за рахунок підвищення реальної оплати праці, разом з цим приріст кінцевого споживання все ще забезпечуватиметься за рахунок доходів від підсобних господарств та індивідуального підприємництва.

Зростання валового нагромадження основного капіталу сприятиме збільшенню КВ відносно ВВП, що важливо для забезпечення процесу розширеного відтворення.

Досягнення прогнозних оцінок залежить як від зовнішніх (економічні відносини з Росією, стан світових фінансових і товарних ринків тощо), так і внутрішніх обставин (обслуговування державного боргу та вирішення проблем неплатежів).

Головним завданням на довгострокову перспективу повинна стати реалізація переваг ринкової економіки для економічного зростання і підвищення рівня життя в країні. Одним з чинників загального прогресу у вітчизняній економіці стануть структурні зміни у формуванні ВВП у напрямі постіндустріальної структури розвинутих країн.

Показана необхідність прогнозування структурних співвідношень у ВВП України з метою визначення потенційних можливостей економічного зростання.

Висновки

Проведене дослідження структурних змін в економіці України як фактора економічного зростання дозволяє зробити такі основні висновки:

1. ВВП є узагальнюючим показником СНР.

ВВП використовується як для кількісного аналізу розвитку економіки, так і як інструмент відображення її структури - галузевої, доходної та витратної. Прослідковується також вплив складових ВВП на економічне зростання. Таким чином, структура ВВП дає найбільш загальне уявлення про стан економіки країни, а також про структурні зміни, що в ній відбуваються. Структура ВВП, окрім визначеного, є базою для прогнозування економічного зростання. Тому розгляд принципів формування структури ВВП України в умовах перехідного періоду має велике значення для дослідження його впливу на позитивні зміни в економіці.

2. Упродовж 1990-1997 рр. у структурі ВВП України відбулися несприятливі для економічного росту зміни.

У галузевій структурі ВВП найбільш зменшилась частка виробництва товарів, в результаті чого частка виробництва послуг збільшилась. До цього призвело скорочення валового випуску у галузях, зменшення у ньому частки доданої вартості (через зростання проміжного споживання), погіршення структури промисловості.

У доходній структурі ВВП зменшилася частка оплати праці та прибутковості, особливо в галузях з виробництва товарів. Натомість значно зросла частка податків.

У структурі використання ВВП реальне споживання домогосподарств, падіння обсягів інвестицій знизилися до рівнів, які не можуть забезпечити навіть просте відтворення. Збільшення частки кінцевих споживчих витрат сектора загального державного управління та негативного сальдо чистого експорту є ще однією причиною гальмування економічного зростання.

3. Важливим структуроутворюючим чинником ринкової економіки є валове нагромадження основного капіталу.

У розвинутих країнах загальною тенденцією останнього десятиріччя є зниження рівня нагромадження в складі ВВП. Зростання ВВП при зниженні рівня інвестицій пов`язане з дією таких факторів: 1) підвищення ефективності інвестицій; 2) зміна структури економіки розвинутих країн, у напрямі випереджаючого зростання галузей з виробництва послуг, потреби яких в інвестиціях менші, ніж галузей з виробництва товарів, а також більша швидкість їх обороту; 3) зміна галузевої структури промисловості, а саме: зменшення частки капіталоємних, насамперед добувних і сировинних галузей у промисловому виробництві.

4. Продовження спаду виробництва у 1990-1997 роках при відносно високій нормі нагромадження основного капіталу в Україні пояснюється низькою ефективністю інвестицій.

Причиною такого стану є погіршення галузевої структури промисловості в бік капіталоємних галузей паливно-енергетичного та сировинного комплексу, галузі ж з виробництва споживчих товарів, які є менш капіталоємними, зазнали найбільшого спаду виробництва.

5. Особливе значення у фінансуванні інвестицій в період переходу до ринкової економіки мають національні заощадження.

Економічне зростання тісно пов`язане з рівнем заощаджень в економіці. Питома вага чистих заощаджень у ВВП України знизилася до обсягів, недостатніх для початку позитивних змін у виробництві. Таким чином, особливо важливим завданням є заохочення внутрішніх заощаджень та розвиток ринку капіталу.

6. Одним з головних завдань економічної політики держави на середньострокову перспективу повинно бути підвищення ефективності галузевої структури промисловості.

Центр розвитку необхідно перенести з добувних і сировинних галузей, потреби яких у капіталі економіка задовольнити не в змозі, в обробну промисловість, до якої входять сучасні галузі виробництва з меншими потребами в капіталі. Тобто, зусилля необхідно зосередити не тільки на пошуку нових джерел інвестицій і збільшенні їх кількості, а й на створенні механізмів підвищення ефективності їх інвестування.

7. Чинником економічного зростання повинні стати структурні зміни у ВВП.

Економічний прогрес можливий після зміни галузевої структури економіки (на користь галузей з випуску продукції кінцевого та інвестиційного призначення), структури первинних доходів (значного скорочення податкової складової ВВП на користь частки валових прибутків для забезпечення можливостей самофінансування відтворення та розвитку виробництва) та структури кінцевого використання ВВП (у напрямі забезпечення рівня інвестування, достатнього для початку економічного зростання).

8. Основним напрямом зміни структури економіки України у довгостроковій перспективі може бути її наближення до постіндустріальної структури економічно розвинених країн.

Схожість структур не означає їх ідентичності, а є ознакою близькості технологічних рівнів розвитку, більш-менш однакових умов господарювання і відносин власності. Наближення до постіндустріальної структури буде складним. Це зумовлено наявними деформаціями в економіці.

інвестиційний макроекономічний економетричний

Література

1. Симоненко Л. Структурні зміни в економіці України як фактор економічного зростання // Український журнал «Економіст». - 1998. - № 7-9. - с. 42-45.

2. Симоненко Л.І. Інвестиційний процес в Україні в умовах перехідної економіки // «Фінанси України». - 1998. - № 5. - с. 112-115.

3. Кваснюк Б., Симоненко Л. Економічне зростання в країнах з перехідною економікою // Український журнал «Економіст». - 1998. - № 5. - с. 22-29.

4. Симоненко Л.І. Промислова політика в Україні та досвід її здійснення у розвинутих країнах // Проблеми використання світового досвіду державного регулювання економіки: Зб, наук. пр. Ін-т економіки НАН України, К., 1997. - с. 80-88.

Размещено на Allbest.ru