Ціноутворення та його зміст

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Теорії ціноутворення

вартість політичний економія неокласичний

Протягом багатьох поколінь учені замислюються над питаннями - що ж являє собою ціна, що лежить в її основі, чому товари обмінюються на інші в певних пропорціях? Ці питання постали ще перед Аристотелем і через усю класичну політекономію пройшли до наших днів. Намагання багатьох економістів дати відповідь на поставлені питання відображені в різних теоріях вартості та ціни.

У тлумаченні питання вартості як основної категорії політичної економії історично склалися дві течії. Перша виходила з об'єктивності вартості і того, що її джерелом є праця на виробництво товару. Сюди можна віднести теорії трудової вартості, витрат виробництва, трьох чинників виробництва. Представники другої течії вважали вартість суб'єктивною категорією, що випливає з корисності товару в порівнянні з корисністю інших благ. Ці підходи втілені в теорії граничної корисності; теорії визначення ціни, виходячи з коливання попиту і пропозиції, тощо.

Однією з найбільш значних теорій вартості і ціни є теорія трудової вартості, яка вперше була розроблена фундаторами класичної політекономії В. Петті, А. Смітом і Д. Рікардо та завершена К. Марксом у середині XIX ст. Головне питання цієї теорії полягає у визначенні основи мінових пропорцій, що утворюються при обміні товарів, а отже, є основою формування ціни.

Товар як продукт праці, що готовий для продажу, має дві властивості: перша - задовольняти певну потребу, друга - обмінюватись на інші товари в певних пропорціях. Здатність товару задовольняти певну людську потребу називається споживною вартістю товару. Усі товари мають споживну вартість, але як споживні вартості товари не можна порівняти.

У процесі обміну товарів встановлюються мінові пропорції, причому начебто випадково. Випадковість зумовлена попитом і пропозицією товару в конкретний період. Але в цілому протягом тривалого часу мінові пропорції тяжіють до середнього рівня, тобто встановлюється мінова вартість товару. Мінова вартість - це властивість товару обмінюватись на інший у певних пропорціях.

Товари можуть обмінюватись тільки якщо вони мають спільну властивість. Такою спільною властивістю всіх товарів є праця, що була затрачена на їхнє виготовлення. Таким чином, ми підійшли до другої характеристики товару - вартості.

Товаровиробники діють у різних умовах, у результаті чого на виробництво одного виду товару затрачається різна кількість часу. Але на ринку всі товари оцінюються однією мірою - суспільною вартістю товарів. Величина її вимірюється суспільно-необхідним робочим часом, який визначається нормальними умовами виробництва при середньому рівні кваліфікації та інтенсивності праці.

У процесі праці людина створює споживну вартість і вартість. Такі дві сторони товару виходять із двоїстого характеру праці. Кожна праця може розглядатися як конкретна, тобто така, що має корисний зміст і утворює конкретні блага, і абстрактна, яка являє собою витрати робочої сили взагалі. Конкретна праця утворює споживну вартість, а абстрактна - вартість. Товари неможливо зіставити як споживні вартості і, навпаки, як вартості - усі товари порівнянні.

Звідси, в основі мінових пропозиції лежить вартість товару, яка відображається у формі ціни. За визначенням К. Маркса, ціна є грошовим виразом вартості товару. При цьому ціна окремого товару може відхилятися від його вартості під впливом випадкових ринкових чинників.

Таким чином, теорія трудової вартості вбачає у вартості об'єктивну основу ціни, а головною сферою її утворення виступає суспільне виробництво. Кількісна сторона ціни повністю залежить від вартості, тобто від зміни витрат на виробництво товару, а ринок, ринковий попит відіграють не основну, а допоміжну роль.

Приблизно одночасно з теорією трудової вартості виникла теорія витрат виробництва, яку розробив Ф. Кене. За цією теорією в основі мінової вартості лежать витрати виробництва, тобто враховується уречевлена праця. У свою чергу витрати виробництва залежать від цін на окремі їхні елементи (пальне, сировина, робоча сила). Звідси, використання витрат виробництва як основи ціни пояснює ціни на продукцію цінами на окремі елементи витрат. Недоліком такого пояснення є те, що виконанню витратами виробництва ролі основи мінової вартості перешкоджає відсутність у їхній вартості додаткового продукту.

Теорія трьох чинників виробництва трактує формування вартості в процесі виробництва як додавання витрат його трьох основних чинників: праці, капіталу (засобів виробництва) і землі. При цьому земля вважалася головним природним чинником. Ця теорія була викладена в працях французьких економістів XIX ст. Сея і Бастіа. Вони стверджували, що в утворенні вартості бере участь не тільки праця, а й капітал, який надає виробничу послугу при використанні засобів виробництва.

Чинники виробництва, за цією теорією, беруть рівну участь у процесі утворення вартості, а доходи від їхнього використання у вигляді заробітної плати, відсотка і земельної ренти являють собою ціну чинників виробництва. Одержання доходів від продуктивності чинників означає, що такі доходи, як відсоток і рента, утворені засобами виробництва і землею, привласнюються їхніми власниками. Це стало підставою для звинувачення цієї теорії в захисті капіталізму.

Теорія трьох чинників виробництва передувала багатьом школам і течіям в економічній теорії.

В умовах ринку при формуванні цін важливу роль відіграє корисність товару. Справа в тому, що покупця цікавить не просто товар, а те, у якій мірі він задовольняє його потреби, тобто корисність товару. Економісти вже давно звернули увагу на існуючий зв'язок між корисністю товару та його ціною. Якщо річ некорисна для споживача, то вона не має і ціни. Але, з іншого боку, чим корисніший товар, тим, як правило, вища його ціна. Покупець, маючи на ринку багато варіантів задоволення своїх потреб, вибирає для себе найкращий. Головним чинником, що обмежує вибір покупця є його грошові доходи. Тому покупець прагне отримати максимальну корисність при обмеженому рівні своїх доходів.

Такі міркування покладені в основу граничної корисності, яка виникла в 70-ті роки XIX ст. Її основними представниками були економісти австрійської школи К. Менгер, Ф. Візер, Е. Бем-Баверк та економісти-математики У. Джевонс (Англія) і Л. Вальрас (Швейцарія).

Згідно з цією теорією ціна товару визначається не затратами праці на виробництво товару, а його граничною корисністю для споживача. Гранична корисність товару - це прирощена корисність, яку забезпечує споживання додаткової одиниці блага. Загальна корисність - це сума граничних корисностей, що досягається при споживанні певної кількості одиниць наявного блага. Зі збільшенням загальної кількості товарів, гранична корисність зменшується, а загальна - зростає. Тому величина граничної корисності визначається додатковим випуском даного товару в результаті зміни попиту на нього.

Проте в реальному житті ця теорія не знайшла практичного застосування. Основний її недолік полягає в неможливості кількісного визначення корисності товару внаслідок її суб'єктивного оцінювання споживачами. Між тим теорія граничної корисності відіграла значну роль у розвитку світової економічної науки, тому що вона розкрила закономірності визначення корисності і формування ринкового попиту.

З теорією граничної корисності межує теорія визначення ціни, виходячи з коливання попиту і пропозиції. Вона виникла наприкінці XIX - на початку XX ст., а її основним представником є В. Парето. Згідно з цією теорією на ринку в умовах досконалої конкуренції залежність ціни від інтенсивності останньої потреби дає змогу встановити рівновагу між попитом і пропозицією. Співвідношення попиту і пропозиції визначає мінову вартість без участі вартості та виробничих витрат, що означає вилучення вартості з процесу формування цін.

Слабкість цієї теорії в тому, що вона не дає відповіді на питання, чим же буде визначатися ціна у випадку збігу попиту і пропозиції, а також не враховується той факт, що як попит, так і пропозиція, у свою чергу, залежать від рівня цін на товари.

Поєднання твердження класиків політичної економії про те, що в основі ціни лежать витрати виробництва, і положень теорії граничної корисності та попиту і пропозиції про їхню роль у формуванні і русі цін спостерігаємо в неокласичній теорії. Її засновниками були англійські економісти XIX - початку XX ст., а головним представником цієї теорії є англійський економіст А. Маршалл.

Основна ідея А. Маршалла, яку він розкрив у праці «Принципи економіки» (1890 р.), полягала в необхідності перенесення акценту в дослідженнях економістів із проблеми вартості на аналіз закономірностей взаємодії категорій попиту та пропозиції і створення на цій основі розгорнутої теорії ціни. Визнаючи в однаковій мірі неправомірними спроби надати вирішальне значення в дослідженнях пропозиції (як це робили представники теорії трудової вартості і теорії чинників виробництва) або попиту (як це вважали теоретики граничної корисності), він запропонував об'єднати ці категорії в єдину систему. При цьому зміну попиту пов'язав з категорією граничної корисності, а пропозицію - з вирішальним впливом витрат виробництва.

А. Маршалл розкрив механізм взаємодії попиту і пропозиції на формування цін за умов досконалої (чистої) конкуренції. Співвідношення попиту і пропозиції впливає на обсяг продукції, що надходить на ринок, і тим самим впливає на витрати виробництва. Останні, зі свого боку, впливають на пропозицію товарів підприємствами. Таким чином, дія сил попиту і пропозиції спрямовує ціни в бік рівноваги, при якій витрати виробництва відіграють певну роль у формуванні ціни.

Аналізуючи закономірності формування попиту, пропозиції та ціни, А. Маршалл висунув ряд нових положень і ввів у лексичний обіг нові поняття та категорії. Так, він обґрунтував необхідність включення чинника часу до аналізу цін і вперше визначив зв'язок між витратами виробництва і ціною в умовах короткострокового або довгострокового періоду. Широке визнання в економічній науці дістала також ідея А. Маршалла щодо еластичності попиту і пропозиції за ціною. Теорія ціни, яку запропонував А. Маршалл, у своєму подальшому розвитку склала частину економічної науки, яка називається мікроекономікою.

У сучасній теорії ціноутворення центральне місце посідає теорія ціни, яка комплексно вивчає дію різних ціноутворюючих чинників, що впливають на ціни шляхом зміни попиту і пропозиції. Рух цін у сучасному виробництві являє собою результат дії складного комплексу таких чинників, як зміни в продуктивності праці та ефективності виробництва, циклічний характер відтворення, стан грошового обігу та платіжного балансу, характер державного регулювання тощо. Тому вважається доцільнішим давати визначення ціни як економічної категорії не в трактуванні К. Маркса, а як суму грошей, яку покупець згоден заплатити за відповідний товар.

Поряд із цим окремі західні економісти і дотепер продовжують віддавати перевагу теорії граничної корисності, розглядаючи суб'єктивні оцінки споживачів як головний чинник встановлення ціни. Деякі економісти висловлюються взагалі проти необхідності використання будь-якої теорії ціноутворення на сучасному етапі.

Теорія трудової вартості. Сучасна теорія і практика ціноутворення - це процес тривалої еволюції соціально-економічних відносин суспільства. Безперечним досягненням у ході цієї еволюції свого часу була марксистська трудова теорія вартості, що систематизувала і розвинула і розвинула відповідні погляди А. Сміта. Зрозуміти анатомію ціни необхідно, в першу чергу признати подвійний характер праці, розрізняти дві сторони праці закладеної в ціну: абстрактну і конкретну. Абстрактна праця - це затрати фізичної і розумової праці на створення виробу (його вартості). Абстрактна праця характеризується кількістю затраченої праці та часом, який витрачається на виготовлення товару і є кількісним показником. Конкретна праця характеризується якістю товару, показує як здійснюється процес і що конкретно виготовляється (праця швачки, столяра, перукаря, хлібороба). Тобто, конкретна праця є носієм споживчої вартості.

Дія цих двох закономірностей, а саме: вартості, як вираження закладеної в товарі абстрактної праці та споживчої вартості, як речовий вираз конкретної праці, і була покладена в основу процесу ціноутворення. Отже, згідно теорії трудової вартості, в основу ціни конкретного товару лежить діалектична єдність вартості (витрат праці) і споживчої вартості (результатів праці).

Прагматизм ринкових відносин в їх підприємницькій формі ХІХ ст. вимагав розширення аналізу факторів ціноутворення як у сфері виробництва, так і поза ним.

Альтернативні теорії. Загалом, як альтернатива теорії трудової вартості виникають «теорія трьох факторів виробництва» та «теорія граничної корисності».

Прихильники теорії затратного ціноутворення (Г. Торренс, Н. Сеніор, Дж.Мілль, Дж. Мак-Кумеох та інші) розглядають витрати виробництва як основу мінової вартості і цін, вважаючи, що нова створюється не лише живою та уречевленою працею. Вони виходять з того, що, оскільки, величина витрат виробництва залежить від цін на окремі їх елементи (предмети і засоби праці, робочу силу), то використання витрат, як основи ціноутворення, означає, що ціна на товар складається з елементів витрат. Родоначальники теорії трьох факторів виробництва - французькі економісти першої половини ХІХ ст. Ж.Б. Сей і Ф. Бастіа трактували формування вартості в процесі виробництва як результат витрат його основних факторів: праці, капіталу і землі. Всі вони беруть рівноправну участь (яка визначається для кожного з них ринком) у створенні вартості.

Кожний з цих факторів «створює» відповідну частину вартості:

праця - заробітну плату;

капітал - відсоток;

земля - ренту.

Виведення доходів з продуктивних факторів означало, що власники капіталу і землі привласнюють ренту. При наявності суспільної власності на фактори виробництва такі доходи належать широким верствам суспільства.

В останній третині ХІХ ст. набув поширення принципово новий підхід до аналізу вартості - з позицій граничної корисності. Її прихильники (У.С. Джевонс, К. Менгер, Ф.Візер, Є. Бем-Баверк, М. Вальрас, Дж.Б. Кларк та ін.) вважали неприйнятним зведення вартості до витрат праці або трьох факторів виробництва. Н їх думку, вартість (цінність) визначається мірою корисності результату. Вони розмежували структуру - корисність блага (тобто корисність усього запасу або всієї доступної даному індивіду кількості благ) і граничну корисність блага (тобто корисність останньої одиниці цього запасу або доступної кількості благ). Цінність розглядалась ними як суб'єктивна за своєю природою категорія, як судження так званої економічної людини про важливість благ, наявних в її розпорядженні, для підтримання життя і добробуту. Ця теорія дещо гіперболізувала вплив психологічних факторів суб'єктивної оцінки корисності товару на ціноутворення. Корисною була її провідна ідея - залежності кінцевої ринкової ціни товару від споживача і тих економічних умов, за яких відбувається кіпівля - продаж. Цінність благ, що обертаються на ринку, перебуває у безпосередній залежності від обсягів наявних ресурсів у виробника і доходів у споживача.

Лімітованість ресурсів і доходів відіграє роль додаткового фактору руху ціни товару. При обмеженні ресурсів «гранична корисність» дефіцитного товару підвищується за умов конкуренції покупців і зростає його відносна цінність для споживача, отже, і ціна.

«Низька межа» доходів зменшує «граничну корисність», встановлює рамки споживання шляхом приведення ціни і споживчої вартості товарів відповідно до платоспроможного попиту. На відміну від теорії трудової вартості теорія «граничної корисності» робить наголос на споживчій вартості товару як факторі ціноутворення. Нижня межа ціни, при цьому залежить від державного регулювання цін та від особливостей фінансового стану підприємства.

В ринковій економіці корисності розподіляються згідно цінам. Ціна повинна відповідати граничній корисності товару. При підвищенні цін відбуваються зрушення в структурі й ієрархії корисностей, на практиці - в структурі попиту і споживання. Якщо зростають ціни товарів, то їх відносна корисність спадає. На кожний карбованець, який втрачається покупцем на придбання товару, він буде прагнути придбати рівні або співставленні граничні корисності.

Принцип граничної корисності став свого роду відправним пунктом для послідуючої розробки положень й категорій, які ввійшли в арсенал економічної науки у вигляді досить важливої універсальної концепції граничних величин.

Концепція граничних величин передбачає облік не тільки витрат, але й результатів (корисності) як в сфері обігу, так й у сфері виробництв. Вона націлює на мінізацію витрат й отримання максимуму корисності в різних областях (промисловості) діяльності. Ця концепція використовується, наприклад, при розробці теорії вартості й ціноутворення, при аналізі поведінки людини в умовах ринкової економіки, при обумовленні факторів економічного зростання і так далі.

Принцип граничної корисності був покладений в основу неокласичної теорії, яка передбачає необхідність обліку як витрат виробництва, так й величини корисності вироблених благ. Неокласики пішли по шляху узгодження двох, на перший погляд несумісних теорій - теорії трудової вартості і граничної корисності. Узгодження цих концепцій здійснив А. Маршал, який виходив з того, що економісти практично зосередили свою увагу на різних сторонах одного й того ж процесу, процесу формування цінності. Маршал трансформував теорію трудової вартості й теорію граничної корисності в теорію взаємних зв'язків попиту й пропозиції.

Теорії ціноутворення

1. Теорія трудової вартості

Під вартістю означає суспільно - корисну працю, втілену в товарі. Розробку теорії трудової вартості було розпочато представниками класичної політичної економії У. Петті, А. Смітом, Д. Рікардо та іншими. Свій дальший розвиток вона отримала в працях К. Маркса, який розробив учення про двоїстий характер праці, розкрив суперечність між приватною і суспільною, конкретною і абстрактною працею, споживною вартістю і вартістю товару, дослідив історичний процес розвитку обміну і форм вартості, розкрив природу і суть грошей як загального еквівалента. В його економічній концепції трудова теорія вартості та заснована на ній теорія додаткової вартості займають центральне місце.

2. Теорія витрат виробництва

Прихильники теорії витрат виробництва (Р. Торренс, Н. Сеніор та ін.) розглядають витрати виробництва як основу мінової вартості і цін, вважаючи, що нова вартість створюється не лише живою, а й уречевленою працею, оскільки величина витрат виробництва залежить від цін на окремі їх елементи (предмети і засоби праці, робочу силу).

3. Теорія трьох факторів виробництва

Французький економіст Ж. Сей у теорії «трьох факторів виробництва і трьох джерел доходу» обґрунтував гармонійну взаємодію і значення в процесі виробництва капіталу, праці і землі. Кожен з цих факторів у міру своєї корисності і цінності робить внесок у створення вартості. В сучасних умовах необхідно враховувати, що в процесі виробництва бере участь і четвертий фактор - підприємництво. Підприємець організовує фірму і керує її діяльністю, має власність, знання, вміння, професіоналізм тощо, тому має право на винагороду, оскільки бере участь у створенні вартості.

Размещено на Allbest.ru