Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Поняття та правова основа міжнародних розрахунків, умови їх здійснення і методика обліку

Сучасна світова економіка характеризується значною інтегрованістю. У зв'язку з цим стає поширеною співпраця між суб'єктами підприємництва, розташованими у різних країнах. Одним з основних моментів у здійсненні зовнішньоекономічних договорів є взаєморозрахунки між сторонами - резидентами різних країн, які через їх специфіку прийнято називати міжнародними розрахунками. Тому я вважаю необхідним і важливим дослідження цього питання. У даній роботі було визначено поняття міжнародних розрахунків їх правову основу та умови здійснення, а також були дослідженні суб'єкти які можуть використовувати міжнародні платежі.

Міжнародні розрахунки являють собою систему організації та регулювання платежів у сфері міжнародних відносин.

Суб'єктами міжнародних розрахунків є інституційні одиниці Системи національних рахунків (СНР). Вони об'єднані в п'ять груп відповідно до основних секторів економічної діяльності, між якими можуть відбуватися міжнародні платежі:

• Нефінансові корпорації та підприємства, які виробляють товари для ринку і надають нефінансові послуги.

• Домашні господарства, представлені фізичними особами, що продають свою робочу силу, споживають ринкові товари та послуги.

• Неприбуткові установи - це юридичні особи, що надають неринкові послуги домашнім господарствам.

• Урядові установи - це інституційні одиниці, які разом з виконанням політичних функцій та функцій економічного регулювання виробляють неринкові товари і надають послуги для індивідуального і колективного споживання, а також перерозподіляють доходи.

• Фінансові корпорації - це банки, фінансові компанії, що здійснюють посередництво або надають допоміжні фінансові послуги [1].

На сьогоднішній день на стан міжнародних розрахунків країни впливає низка чинників: стан політичних та економічних відносин між країнами; позиція країни на товарних та грошових ринках; ступінь використання та ефективність державних заходів щодо зовнішньоекономічного регулювання; валютне законодавство; міжнародні торгівельні правила та звичаї; регулювання міждержавних товарних потоків, послуг і капіталів; різниця в темпах інфляції в окремих країнах; стан платіжних балансів; банківська практика; умови зовнішньоторговельних контрактів і кредитних угод; конвертованість валют.

Міжнародні розрахунки мають наступні особливості:

1. по-перше, на відміну від внутрішніх, регулюються не тільки національними нормативними і законодавчими актами, але і міжнародними законами, банківськими правилами та звичаями, такими як, наприклад, Уніфікований чековий закон, затверджений Женевською конвенцією в 1931 р.; Уніфікований закон про перевідний і простий вексель, прийнятий Женевською вексельною конвенцією в 1930 р.; Уніфіковані правила та звичаї для документарних акредитивів, остання публікація яких (№500) видана Міжнародною торгівельною палатою (МТП) в 1993 р.; Уніфіковані правила для інкасо, остання редакція яких вступила в силу з 1 січня 1979 р. (публікація МТП №322); Уніфіковані правила для контрактних гарантій, видані МТП в 1978 р. (публікація №325); Уніфіковані правила для гарантій, які підлягають оплаті за вимогою, видані МТП 1992 р. (публікація №458), та інші, які регулюють окремі форми і способи міжнародних розрахунків, визначають характер взаємовідносин учасників розрахункових операцій. Подібний розмах уніфікації міжнародних розрахунків з боку світового співтовариства викликаний інтернаціоналізацією господарських зв'язків, збільшенням обсягів міжнародних торгівельних угод і, внаслідок цього, розрахунків, універсалізацією банківських операцій;

2. по-друге, міжнародні розрахунки здійснюються в різних валютах, тому, з одного боку, на їх ефективність впливає динаміка валютних курсів. З другого боку, нормальне функціонування міжнародних товарно-грошових відносин можливо лише за умови вільного обміну національної валюти на валюти інших країн, безперешкодного руху грошей. Отже, найбільш ефективне включення тієї чи іншої країни в міжнародний розподіл праці і міжнародні торгівельні розрахунки можливе лише на основі конвертованої валюти;

3. по-третє, особливістю міжнародних розрахунків являється й те, що в країнах з частково конвертованою валютою держава використовує певні валютні обмеження, які безпосередньо впливають на проведення зовнішньоторговельних розрахунків. Валютні обмеження - це законодавчі або адміністративні заборони, лімітування і регламентація операцій резидентів і нерезидентів з валютою та іншими валютними цінностями. Валютні обмеження звужують можливості і підвищують витрати на валютний обмін і платежі за міжнародними угодами. Основними принципами валютних обмежень є: дефіцит валюти, тиск зовнішньої заборгованості, проблеми з платіжним балансом. Головна мета їх введення - концентрація валютних цінностей в руках держави, а також вирівнювання платіжного балансу і підтримання валютного курсу національної грошової одиниці. При цьому можливі різні форми валютних обмежень, наприклад, обов'язковий продаж експортерами частини валютної виручки на внутрішньому валютному ринку, регулювання строків платежів по експорту та імпорту, зокрема контроль за авансовими платежами по імпорту і платежами в розстрочку по експорту[2].

Способи платежу визначаються залежно від механізму оплати товару відносно моменту його фактичної поставки. У зовнішньоторговельних операціях існують три способи платежу: платіж готівкою, авансовий платіж і платіж у кредит.

Платіж готівкою здійснюється через банк під час передання продавцем товаророзпорядчих документів або самого товару покупцю. Це означає, що товар повністю оплачується від моменту його готовності до експорту до моменту його переходу в розпорядження покупця. Сьогодні готівкові платежі в міжнародних розрахунках практично не використовуються, оскільки це дуже незручний спосіб платежу.

Платіж готівкою у міжнародному платіжному обороті не означає, що розрахунки ведуться наявними грошовими знаками (банкнотами). Вони практично тут не застосовуються. У цьому разі поняття «готівковий платіж» використовується як протиставлення авансовому і кредитному способам платежу.

Готівковий платіж, залежно від обраної сторонами в контракті форми розрахунків, здійснюється, якщо дотримано одну з таких умов:

• імпортер одержав від експортера повідомлення про готовність товару до відвантаження;

• імпортер одержав телеграфне повідомлення про закінчення відвантаження товару;

• імпортер отримав комплект документів, передбачених у контракті;

• імпортер отримав комплект документів і право відстрочки оплати на кілька годин або днів, якщо перед цим імпортер надав банківську гарантію, що він заплатить проти приймання товару. Звичайно для експортера найвигіднішою буде перша умова, а для імпортера - остання [2].

Авансові перерахунки - передбачають виплату покупцем погоджених у контракті сум до передання товаророзпорядчих документів і самого товару в розпорядження покупця. Здебільшого такі перерахунки здійснюються під час і навіть до початку виконання замовлення. Авансовий платіж відіграє подвійну роль. З одного боку, авансом імпортер кредитує експортера, а з іншого - забезпечує виконання зобов'язань, узятих імпортером за контрактом. Якщо після виконання замовлення покупець відмовляється від приймання цього товару, експортер може використати аванс для відшкодування своїх збитків [3].

Авансові платежі або оплата вже отриманого товару здійснюються шляхом банківського переказу валюти імпортером експортеру. Ці перекази часто поєднуються з іншими формами міжнародних розрахунків з гарантією банку, який у випадку несплати вартості товару імпортером здійснює платіж проти товаророзпорядчих документів, одержаних від експортера.

Використання банківських переказів сприяє прискоренню та спрощенню міжнародних розрахунків. Коли розрахунки ведуться з використанням відкритого рахунку, товар постачається на умовах його наступної оплати, а належна сума заноситься імпортером на рахунок експортера. Платежі здійснюються за згодою у встановлений період, а остаточне врегулювання заборгованості з відкритого рахунка - через банки, із застосуванням інших форм міжнародних розрахунків. Тому банки, як правило, не виділяють міжнародні розрахунки з відкритого рахунка, а включають їх в інкасо чи через банківські перекази. Імпортер платить ще до відвантаження продукції.

Переваги: експортер отримує гроші негайно без ризику несплати.

Недоліки: імпортер несе повний ризик, так як отримує товар тільки після оплати.

Аванс може надаватися в грошовій (визначається у відсотках до контрактної вартості замовлення) і товарній формах (надання замовником сировини і комплектуючих, необхідних для виконання замовлення).

Розмір авансу залежить від цілей авансу, характеру і новизни товару, його вартості, строку виготовлення й інших умов. Найчастіше аванс становить 15-20% від вартості замовлення, виплачується після підписання контракту [2].

У міжнародній торгівлі аванси звичайно даються солідним фірмам, котрі добре себе зарекомендували при поставках товарів, що потребують тривалого терміну виготовлення, виконуються за індивідуальними специфікаціями, а також при поставках дефіцитних товарів, коли аванс виконує роль застави.

Спосіб платежу в кредит означає, що покупець оплачує суму, обумовлену в контракті, через певний час після поставки товару, тобто продавець надає покупцю комерційний (товарний) кредит. Оскільки цей кредит надається однією фірмою іншій, то такий кредит називається ще фірмовим товарним кредитом [4].

Кредити можуть надаватися на короткий і більш тривалий період. Користування кредитом передбачає сплату відсотків покупцем товару.

У контракті обумовлюються:

• вартість кредиту, яка вимірюється у відсотках річних;

• строк користування кредиту;

• строк погашення кредиту;

• пільговий період, протягом якого за кредитом не сплачуються відсотки;

• інші умови.

Кредит надається тільки за наявності у продавця достатньої кількості резервного капіталу. Межа кредиту, тобто максимальний його розмір, не може перевищувати 10% від капіталу покупця. Кредит надається не на всю суму контракту, а на 80-85%, решту контракту покупець сплачує авансом, що дає змогу продавцю відшкодувати частину своїх витрат, до погашення покупцем своїх зобов'язань за контрактом [2].

При наданні комерційного кредиту виникає питання про гарантії платежу.

Серед способів запобігання неплатежу або затримки платежу основними є гарантійні листи першокласних банків, підтверджені (резервні) акредитиви першокласних банків, векселі, банківський акцепт і аваль векселів, аваль чеків [4].

Гарантії бувають платіжні й договірні. Платіжні гарантії захищають інтереси продавця, договірні - покупця.

У сучасних умовах основними формами міжнародних розрахунків є акредитив, інкасо, відкритий рахунок. Переважна більшість міжнародних розрахунків вітчизняних господарюючих суб'єктів здійснюється у вигляді банківського переказу.

Акредитив - це зобов'язання банку за дорученням клієнта-імпортера і відповідно до його вказівок здійснити розрахунок з експортером проти надання останнім необхідних фінансових і комерційних документів. Тобто документарний акредитив - це зобов'язання, оформлене банком на запит клієнта-імпортера (апліканта) щодо кредитування визначеної суми в обумовленій валюті для розрахунків з експортером (бенефіціаром).

Документарні акредитиви можуть виступати в різних формах, які відрізняються за ступенем забезпечення безпеки та терміном дії.

Відзивний акредитив - акредитив, який може бути змінений або взагалі анульований (за наказом апліканта) у будь-який час без попереднього повідомлення бенефіціара. Він не є юридичним документом, який зобов'язує банк здійснити платіж. Відзивний акредитив не забезпечує бенефіціару належного ступеня безпеки і не може бути підтверджений банком-кореспондентом. Тому сьогодні використання відзивних акредитивів при здійсненні міжнародних розрахунків не дуже поширено. Найчастіше застосовуються безвідзивні акредитиви, тобто чіткі зобов'язання банку-емітента здійснити оплату. Безвідзивний акредитив не може бути змінений або анульований без попередньої згоди з боку бенефіціара [4].

У разі використання непідтвердженого безвідзивного акредитива банк-кореспондент просто повідомляє бенефіціара про те, що на його користь відкрито акредитив. При цьому він не бере на себе ніяких зобов'язань щодо оплати за цим акредитивом. І якщо бенефіціар надасть банку-кореспонденту документи до оплати, то останній не буде зобов'язаний сплатити визначену в акредитиві суму. Таким чином, при непідтвердженому акредитиві бенефіціар залежатиме від закордонного банку, який відкрив акредитив. Це означає, що дана форма акредитива прийнятна у тому разі, коли ступінь політичного та валютного ризику незначні.

Підтверджений безвідзивний акредитив. Підтверджуючи акредитив, банк-кореспондент зобов'язується сплатити документи, надані бенефіціаром, які оформлені відповідно до умов акредитива. У цьому разі бенефіціар отримує не тільки зобов'язання з боку банку-емітента, але й незалежну гарантію сплати з боку банку-кореспондента. З юридичної точки зору ця гарантія має таку ж вагу, як і зобов'язання банку-емітента.

Використання даної форми акредитива значно підвищує ступінь безпеки експортера, оскільки підтвердження звичайно надається банком, розташованим з ним в одній країні. Найнадійнішим для експортера є безвідзивний акредитив, підтверджений банком, в якому відкритий його рахунок.

У міжнародній практиці застосовується класифікація акредитивів залежно від використання того чи іншого методу оплати.

Акредитив на пред'явника. При використанні цього акредитива бенефіціар одержує оплату відразу після пред'явлення означених в акредитиві документів при повному дотриманні вказаних у ньому умов.

При використанні акцептного акредитива оплата здійснюється у формі строкового переказного векселя, виписаного на імпортера, банк-емітент або банк-кореспондент. Як тільки бенефіціар виконає умови акредитива, він може вимагати, щоб переказний вексель був акцептований та повернений йому.

Бенефіціар може пред'явити акцептований вексель у свій банк для оплати з настанням строку або для врахування, залежно від того, бажає він отримати кошти відразу після пред'явлення векселя чи ні.

Акцептний акредитив застосовується у тому разі, коли імпортеру необхідний деякий проміжок часу, щоб здійснити платіж.

Акредитив із відстроченим платежем. При використанні такого акредитива бенефіціар одержує оплату не відразу після надання документів, а у визначений в акредитиві строк. Подаючи необхідні документи, бенефіціар отримує від банку офіційне письмове зобов'язання сплатити кошти з настанням строку. При цьому імпортер стає власником відповідних документів (а отже, товарів і послуг) до виникнення в нього заборгованості на суму, обумовлену в акредитиві.

У разі використання цього акредитива з «червоним застереженням» експортер може одержати позику на визначену суму від банку-кореспондента. Вона витрачається на виробництво або купівлю товарів, які мають бути вказані в документарному акредитиві. Позика виплачується банком-кореспондентом, але при цьому передбачається, що відповідальність за неї несе банк-емітент.

Пропозиція банку-кореспонденту оплатити позику традиційно пишеться червоними чорнилами, звідси і назва - акредитив з «червоним застереженням».

Автоматично відновлюваний (револьверний) акредитив застосовується в тому випадку, коли товари відправляються партіями через визначені часові інтервали. Сума, що сплачується кожного разу за акредитивом, дорівнює вартості часткового відвантаження товару, яке здійснюється у цей момент.

Револьверний акредитив може бути кумулятивним або некумулятивним. Кумулятивність означає, що часткові суми, не використані або використані частково у попередніх проміжках часу, можуть бути сплачені у наступних проміжках. Якщо акредитив некумулятивний, то ці суми не використовуються в подальшому.

Оборотний акредитив. Оборот означає купівлю та продаж переказного векселя або іншого прийнятного для продажу («оборотного») розрахункового документа. Оборотним є товарний акредитив, відкритий банком-емітентом у валюті тієї країни, де цей банк розташований. Цей акредитив уповноважує названого в ньому бенефіціара виписати вексель на банк-емітент, на будь-якого іншого трасата чи на апліката цього акредитива. Бенефіціар потім може надати цей вексель будь-якому банку для обороту разом із оригінальним акредитивом та документами, обумовленими в ньому.

Допоміжний акредитив використовується в основному в США. За його допомогою гарантуються такі види оплати та контрактні зобов'язання:

1. оплата строкового переказного векселя;

2. виплата банківських позик;

3. оплата товарів;

4. поставка товарів відповідно до умов контракту [2].

Трансфертні акредитиви добре адаптовані до сучасних вимог міжнародної торгівлі. Торговець (посередник), який одержує оплату від покупця у формі трансфертного документарного акредитива, може скористатися ним для розрахунків зі своїми постачальниками, що дає йому можливість здійснити цю трансакцію практично без використання власних ресурсів. Покупець уповноважує банк відкрити безвідзивний акредитив на користь торговця. Банк-емітент повинен чітко вказати, що акредитив є трансфертним.

Серед зазначених видів акредитивів виділяються покриті та непокриті. Тобто може бути передбачене або непередбачене валютне покриття, що виступає забезпеченням та джерелом платежів бенефіціару за даним акредитивом. Покриття може перераховуватись одночасно з виставленням акредитива на всю суму або в міру фактичних виплат з акредитива.

Поширеною формою міжнародних розрахунків у сучасних умовах виступають інкасові операції.

Інкасо - це операції з комерційними і фінансовими документами або тільки з комерційними документами, що здійснюються банками на підставі одержаних від клієнтів інструкцій з метою:

• одержання акцепту та (або) платежу;

• видачі комерційних документів проти акцепту та (або) платежу;

• видачі документів на інших умовах [5].

Залежно від документів, які подаються експортерами до банку, розрізняють чисте та документарне інкасо.

Чисте інкасо - це інкасо векселів, чеків, платіжних розписок та інших документів, що використовуються для одержання платежу.

Документарне інкасо - це інкасо фінансових документів, що супроводжуються комерційними документами, або інкасо тільки комерційних документів.

Учасниками інкасо є:

• замовник (експортер), який дає своєму банку замовлення на стягнення (інкасо);

• банк-замовник, який отримав замовника на інкасо;

• банк-інкасатор, будь-який банк, за винятком банку замовника, який здійснює проведення замовлення на інкасо (досить часто це банк імпортера);

• банк-пред'явник, той банк-інкасатор, який пред'являє документи платнику.

Процес застосування інкасо включає велику кількість етапів, однак всі вони можуть бути згруповані у три основні стадії.

Перша стадія

Визначення умов інкасо

Експортер обумовлює форму оплати у своїй діловій пропозиції чи приходить до згоди з покупцем щодо умов оплати в ході підписання договору купівлі-продажу. Наприклад, документи проти оплати (documentsagainst payment) або документи проти акцепту (documents against accehtance).

Встановлені умови оплати визначають такі типи документарного інкасо:

Документи проти платежу (О/Р). Банк, якому пред'являються документи, має право передати їх трасату тільки у тому разі, якщо він здійснить негайний платіж. Слово «негайний» (іттеdіаіе) в міжнародній торгівлі означає «не пізніше дати прибуття товарів».

Документи проти акцепту (О/А). Банк, якому пред'являються документи, передає їх після того, як імпортер акцептує переказний вексель, котрий сплачується, як правило, протягом 30-180 днів після пред'явлення або у визначений строк у майбутньому.

Друга стадія

Інкасування платіжної вимоги і переказ документів

Після того, як договір купівлі-продажу підписаний, експортер відвантажує товар на адресу покупця або банку, який пред'явить покупцю документи до оплати. Одночасно він збирає всі необхідні документи (інвойс, коносамент, страховий сертифікат, сертифікат походження тощо) і надає їх своєму банку разом з інкасованою платіжною вимогою. Банк пересилає одержані документи разом із необхідними інструкціями до банку імпортера.

Третя стадія

Пред'явлення документів та їх оплата

Банк, який пред'являє документи, інформує покупця про надходження документів, а також ознайомлює його з умовами передачі цих документів.

Покупець здійснює платіж або акцептує переказний вексель і після цього одержує документи. Потім банк, який пред'явив документи, здійснює трансферт одержаної від покупця суми до банку, що переслав документи, котрий, у свою чергу, кредитує рахунок експортера на цю суму.

В інкасовій операції, як правило, беруть участь такі сторони:

• експортер (продавець, принципал);

• банк, що пересилає документи;

• банк, що пред'являє документи (інкасо-банк). Термін «інкасо-банк» може бути застосований до будь-якого банку (за винятком банку, що пересилає документи), який бере участь у виконанні інкасованої платіжної вимоги;

• імпортер (покупець, трасат) [6].

Банківський переказ є розрахунковою операцією, яка здійснюється через подання телексного або телеграфного платіжного доручення одного банку іншому. іЦе наказ одного банку, адресований своєму банку-кореспонденту, про виплату певної суми бенефіціару. Платіжне доручення банк видає на підставі відповідних вказівок клієнта банку щодо умов виплати бенефіціару суми переказу.

Здійснення банківського переказу включає такі операції:

- відповідно до укладеного контракту експортер передає необхідні документи імпортеру;

- імпортер виставляє платіжне доручення банк, який його обслуговує;

- банк імпортера надсилає до свого банку-кореспондента наказ про перерахування відповідної суми на користь експортера;

- банк-кореспондент перераховує кошти з коррахунку банку імпортера до банку експортера;

- банк експортера зараховує одержані кошти на рахунок експортера та авізує експортера про находження на його користь відповідної суми коштів [5].

При надходженні коштів на користь клієнта українського уповноваженого банку іноземний банк-кореспондент зараховує відповідну суму на його коррахунок та надсилає авізо на його адресу. Український банк, у свою чергу, зараховує кошти на поточний валютний рахунок клієнта-експортера та авізує його про надходження на його користь відповідної суми в іноземній валюті.

На сьогодні переважна більшість міжнародних міжбанківських платежів здійснюється через Всесвітню систему міжбанківських фінансових телекомунікацій - SWIFT. Ця система зараз об'єднує понад 1800 банків - дійсних членів та близько 1500 банків на правах асоційованих членів у 88 країнах світу. Система SWIFT забезпечує найбільшу швидкість та велику надійність і безпеку здійснення міжбанківських розрахунків[6].

У цілому використання конкретних форм міжнародних розрахунків залежить від розвиненості міжнародної торгівлі, ступеня валютного регулювання і валютного контролю, рівня розвитку, інтенсивності та надійності розрахункових операцій, що здійснюються комерційними банками.

На сучасному етапі найбільш поширеною розрахунковою формою залишається банківський переказ.

Вибір форми розрахунків обумовлюється певними факторами. Інтереси експортерів та імпортерів товарів і послуг у більшості випадків не збігаються: експортер прагне одержати від імпортера платежі в найкоротший термін, тоді як імпортер зацікавлений відстрочити платіж до моменту одержання товару або навіть до його реалізації третім особам. Таким чином, обрана форма розрахунків між сторонами контракту є своєрідним компромісом, у якому враховуються економічні позиції контрагентів, ступінь їхньої довіри один одному, економічна кон'юнктура, оподаткування, політична ситуація тощо. У розрахунках за договорами купівлі-продажу здебільшого використовуються банківський переказ, документарне інкасо, документарний акредитив.

Висновок

економіка міжнародний платіж розрахунок

У даній роботі була розкрита сутність міжнародних розрахунків, розглянуті застосовувані в даний час основні форми міжнародних розрахунків (акредитив, інкасо, банківський переказ, відкритий рахунок, аванс), механізм їх здійснення і чинники що впливають на вибір тієї чи іншої форми розрахунків. при чому основний акцент був зроблений на двох формах розрахунків - акредитиві та інкасо - як найбільш поширених формах міжнародних розрахунків, і які в найбільшою мірою задовольняють вимоги проведення розрахунків як експортерів, так і імпортерів.

Список використаної літератури

1. Поняття та види міжнародних розрахунків [Eлeктpoний pecypc]. - Peжим дocтyпy: http://lib.lntu.info/books/fof/bs/2010/10-076/1_____1.html

2. Білоцерківець В.В. «Міжнародна економіка -» http://pidruchniki.ws/13911220/ekonomika/mizhnarodni_rozrahunki

3. Правові основи міжнародних розрахункових і кредитних операцій українських підприємств [Eлeктpoний pecypc]. - Peжим дocтyпy: http://homo-sapiens.com.ua/materiali/bezkoshtovni-materiali/pravovi-osnovi-mizhnarodnikh-rozrakhunkovikh-i-kreditnikh-operatsij-ukrajinskikh-pidpriemstv/

4. Дроздова Г.М. «Менеджмент зовнішньоекономічної діяльності підприємства»

5. Береславська О.І., Наконечний О.М., Пясецька М.Г. «Міжнародні розрахунки та валютні операції»

6. Організація та облік безготівкових міжнародних розрахунків [Eлeктpoний pecypc]. - Peжим дocтyпy: http://books.br.com.ua/41422

Размещено на Allbest.ru