Якість продукції

Размещено на http://www.allbest.ru/

Якість продукції, показники і методи оцінки її рівня

У сучасних умовах переходу до ринкової економіки серед безлічі проблем, пов'язаних із забезпеченням, виживанням і наступним нормальним розвитком підприємства й організації, головною і вирішальною є проблема якості продукції, робіт і послуг. Найближчими роками в найкращому становищі опиняться ті підприємства, що зможуть забезпечити не тільки найвищу продуктивність праці, а й високу якість, новизну та конкурентоспроможність продукції. Поняття і строки, використовувані у сфері управління якістю, визначаються міжнародними і національними стандартами. Міжнародний стандарт 180: 8402-94 містить строки щодо якості, пояснює їх сутність і те, як вони застосовуються в стандартах 180: 9000 «Системи якості».

Якість - це сукупність характеристик об'єкта щодо його спроможності задовольняти встановлені і передбачувані потреби.

Об'єкт - це загальне поняття, що може бути індивідуально описане і розглянуте, тобто включає не тільки продукцію, а й діяльність або процес, організацію або особу.

Продукція виступає як результат діяльності або процесу. Відповідно до Держстандарту 15467-79 «Управління якістю продукції. Основні поняття, строки і визначення» якість продукції - це сукупність властивостей, що зумовлює її спроможність задовольняти визначені потреби відповідно до призначення.

Продукція розглядається як матеріалізований результат процесу трудової діяльності, що має корисні властивості і призначений для задоволення потреб суспільного або особистого характеру. Результати праці можуть бути упредметненими (сировина, матеріали, технічні пристрої, харчові продукти та ін.) і неупредметненими (енергія, інформація). Зважаючи на те, що властивість продукції є вихідною характеристикою її якості, розглянемо основні поняття і строки.

Властивість продукції - це об'єктивна здатність, що виявляється під час створення, експлуатації або споживання виробу. Строк «експлуатація» застосовується до такої продукції, що у процесі використання витрачає свій ресурс, а «споживання» стосується тієї, яка під час її використання витрачається сама.

Продукція має прості та складні властивості, наприклад: надійність виробу є складною властивістю, що зумовлена відносно простими його властивостями - безвідмовністю, довговічністю, ремонтопридатністю і здатністю зберігатися. Ознакою продукції є якісна або кількісна характеристика будь-яких її властивостей або станів. До якісних ознак належать колір матеріалу, форма виробу, наявність на поверхні деталі антикорозійного або декоративного покриття, спосіб скріплення деталей виробу (зварювання, клепка), спосіб настроювання або регулювання технічних пристроїв (ручний дистанційний, напівавтоматичний). Якісні ознаки можуть мати альтернативний характер і тільки два взаємовиключних варіанти, наприклад наявність або відсутність захисного покриття на деталях, наявність або відсутність дефектів. Кількісна ознака є параметром продукції і може бути одним з показників її якості.

Показник якості продукції - це кількісна характеристика одного або декількох властивостей продукції, що становлять її якість, розглянуту щодо визначених умов її створення, експлуатації і споживання. Багато показників якості продукції є функціями її параметрів. Так, показник довговічності свердла залежить від ширини направляючої стрічечки (геометричного параметра) і від механічних характеристик матеріалу свердла (структурних параметрів). Розглянуті поняття «ознака», «параметр», «показник якості продукції» дозволяють визначити взаємозв'язки між ними (рис. 15. 1).



Залежно від характеру розв'язуваних завдань щодо оцінювання якості продукції показники можна класифікувати за різними ознаками.

Крім поданих у таблиці основних ознак класифікації і груп показників якості використовуються і такі, які характеризуються як однорідність властивостей (функціональні, ресурсозберігаючі, природоохоронні) і як форма надання властивостей (абсолютні, відносні, питомі). Одиничні показники характеризують одну з властивостей продукції, можуть стосуватися як одиниці продукції, так і сукупності одиниць однорідної продукції, наприклад: наробіток виробу на відмову (год), питома витрата палива (г. к. с), потужність (к. с), максимальна швидкість руху (км/год). Комплексні показники характеризують водночас кілька властивостей або одну складну, що складається з декількох простих. Прикладом комплексного показника може бути коефіцієнт готовності виробу (К), що характеризує дві властивості - безвідмовність і ремоптопридатпість. Обчислюється він за такою формулою:



Поділ показників на одиничні і комплексні с умовним через умовність поділу властивостей продукції на прості і складні. Наприклад, властивість ремонтопридатності стосовно властивості готовності є простим, але цс не абсолютно, а відносно, тому що: Тв= Т9+ Т ш де Тс - середній час, затрачуваний на відшукання відмови; Т - середній час для усунення відмови. Отже, відносно Кт показник Т можпа розглядати як одиничний, а відносно Т і Т - як комплексний. Інтегральні показники відображають відношення сумарного корисного ефекту від експлуатації продукції до сумарних витрат на її створення й експлуатацію.

Розрахунок інтегральних показників (/) за технічними пристроями зі строком служби більше одного року можна зробити за формулою

Найширше застосування під час оцінювання якості продукції виробничо-технічного призначення мають показники, згруповані за характерними властивостями. Показники призначення характеризують властивості продукції, що визначають основні функції, для виконання яких вона призначена, і зумовлюють сферу її застосування. Вони поділяються на показники функціональної і технічної ефективності; конструктивні; показники складу і структури. Показники надійності характеризують властивості безвідмовності, довговічності, ремонтопридатності і здатності зберігатися.

Безвідмовність виявляє властивості виробу безупинно зберігати працездатність протягом деякого часу або деякого наробітку, що виражається в імовірності безвідмовної роботи, середньому наробіткові до відмови, інтенсивності відмов.

Ремонтопридатність це властивість виробу, що полягає в пристосуванні його до попередження і виявлення причин виникнення відмов, ушкоджень і усунення їхніх наслідків шляхом проведення ремонтів і технічного обслуговування. Одиничними показниками ремонтопридатності е: імовірність відновлення працездатного сталу, середній час відновлення. Відновлюваність виробу характеризується середнім часом відновлення до заданого значення показника якості і рівнем відновлення.

Зберігайність - властивість продукції зберігати справний і працездатний, придатний до споживання стан протягом і після збереження та транспортування. Одиничними показниками здатності зберігатися можуть бути: середній строк зберігання і призначений строк зберігання.

Довговічність - це властивість виробу зберігати працездатність до настання граничного стану зі встановленою системою технічного обслуговування і ремонтів. Одиничними показниками довговічності є; середній ресурс, середній строк служби. Поняття «ресурс» застосовується під час характеристики довговічності з наробітку виробу, а «строк служби» - під час характеристики довговічності за календарним часом. Ергономічні показники характеризують систему «людина - виріб - середовище використання», враховують комплекс гігієнічних, антропометричних, фізіологічних та психологічних властивостей людини та поділяються на такі групи:

- гігієнічні (освітленість, температура, випромінювання, вібрація, шум);

- антропометричні (відповідність конструкції виробу, розмірам і формі тіла людини, розподілові ваги людини) ;

- фізіологічні (відповідність конструкції виробу силовим і швидкісним можливостям людини) ;

- психологічні (відповідність виробу можливостям сприйняття і засвоєння інформації).

Показники економічності визначають досконалість виробу за рівнем витрат матеріальних, паливно-енергетичних і трудових ресурсів на його виробництво й експлуатацію (споживання). Це насамперед собівартість, ціна покупки, ціна споживання, рентабельність та ін.

Естетичні показники характеризують інформаційно-художню виразність виробу (оригінальність, стильову відповідність, відповідність моді), раціональність форми (відповідність форми призначенню, конструктивному рішенню, особливостям технології виготовлення і застосовуваних матеріалів), цілісність композиції (пластичність, упорядкованість графічних образотворчих елементів).

Показники технологічності стосуються таких властивостей конструкції виробу, що визначають його пристосованість до досягнення оптимальних витрат під час виробництва, експлуатації і відновлення заданих значень показників якості. Вони є визначальними для показників економічності. Одиничні показники технологічності - питома трудомісткість, матеріаломісткість, енергоємність виготовлення й експлуатації виробу, тривалість циклу технічного обслуговування і ремонтів.

Показники стандартизації й уніфікації характеризують насиченість виробу стандартними, уніфікованими й оригінальними складовими, які входять в його деталі, вузли, агрегати, комплекти і комплекси. До цієї групи належать коефіцієнти застосовності, повторюваності, уніфікації виробу або групи виробів.

Патентно-правові показники характеризують ступінь патентного захисту, патентної чистоти технічних рішень, використаних у виробі, що визначає її конкурентоспроможність на внутрішньому і зовнішньому ринку.

Екологічні показники визначають рівень шкідливих впливів на навколишнє середовище в процесі експлуатації або споживання виробу. До них належать: вміст шкідливих домішок, що викидаються в навколишнє середовище; імовірність викиду шкідливих часток, газів і випромінювань, рівень яких не повинен перевищувати гранично допустимої концентрації.

Показники безпеки характеризують особливості продукції, що забезпечують під час її використання безпеку людини (обслуговуючого персоналу) та інших об'єктів. Вони повинні відображати вимоги до заходів і засобів захисту людини в умовах аварійної ситуації, не санкціонованої і не передбаченої правилами експлуатації в зоні можливої небезпеки.

Показник, за яким приймається рішення оцінювати якість продукції, називається визначальним. Властивості, що враховуються визначальним показником, можуть характеризуватися одиничними й узагальнюючими показниками якостями.

Узагальнюючі показники є середньою величиною, що враховує кількісні оцінки основних властивостей продукції та їх коефіцієнтів вагомості.

Оптимальним значенням показника якості продукції є такс значення, за якого досягається найбільший корисний ефект від експлуатації продукції за умови заданих витрат на її створення й експлуатацію.

Зазначені показники якості можуть бути використані для оцінки продукції виробничого призначення. Показники якості предметів споживання аналогічні даних, однак вони повинні враховувати специфіку призначення і використання цих предметів.

Особливості оцінки якості продукції виробничо-технічного призначення і предметів споживання відображають у галузевій нормативно-технічній документації, що регламентує вибір номенклатури показників якості, методики їх розрахунку і сферу застосування.

Стадії формування якості продукції промислового виробництва

Формування і підтримка якості продукції відбувається на всіх стадіях її життєвого циклу, що включає: дослідження й обґрунтування розробки, розробку, виробництво, експлуатацію і ремонт, утилізацію.

На початковій стадії проводять роботи з формування вихідних вимог до продукції, що включають: складання заявки на розробку й освоєння, науково-дослідні роботи і підготовку технічного завдання.

Основні вимоги щодо розробки і постановки па виробництво нової (модернізованої) продукції виробничо-технічного призначення встановлені ДСТ 15. 001-83 і відповідними рекомендаціями з його застосування.

Технічне завдання складається з таких розділів: найменування і сфера застосування продукції, підстава для розробки, мета і призначення розробки, технічні вимоги, економічні показники, стадії й етапи розробки, порядок контролю і приймання, додатки.

У технічному завданні може бути передбачена розробка технічної пропозиції, в якій на основі аналізу різних варіантів технічних рішень установлюються остаточні вимоги до технічних характеристик і показників якості, не зазначених у технічному завданні. Погоджена з замовником технічна пропозиція дає змогу розробити конструкторську документацію відповідно до вимог ЄСКД (технічний, ескізні проекти і робочу документацію).

Замовник разом з розроблювачем у технічному завданні визначають порядок процесу здачі і приймання результатів розробки:

- види виготовлених зразків (експериментальних, дослідних, головних);

- категорії випробувань;

- розгляд результатів приймальною комісією та її склад;

- документи, надані на приймання.

Дія технічного завдання закінчується після затвердження акта приймальною комісією.

Найважливішими завданнями на стадії виробництва є: забезпечення стабільної якості продукції, аналіз даних про результати експлуатації, виявлення можливих напрямків удосконалення виробів, виконання робіт з підготовки до сертифікації й організації сервісного обслуговування.

Зміст і методи оцінювання якості продукції.

Відповідно до Держстандарту 15467-79 оцінювання рівня якості продукції - це сукупність операцій, що включає вибір номенклатури показників якості оцінюваної продукції, визначення значень цих показників і зіставлення їх з базовими.

Для цілей оцінки рівня якості вся промислова продукція поділена на два класи.

Перший клас (продукція, що витрачається під час використання) містить три групи:

- сировина і паливно-природні копалини, що пройшли стадію видобутку, тверде, рідке і газоподібне паливо та ін. ;

- матеріали і продукти (лісоматеріали, штучне паливо, олія і змащення, хімічні продукти та ін.) ;

- видаткові вироби (рідке паливо в бочках, балони з газом, кабелі в котушках та ін.).

Другий клас (продукція, що витрачає свій ресурс) утворюють дві групи:

- вироби, що неремонтуються (електровакуумні і напівпровідникові прилади, резистори, конденсатори, підшипники, шестерні та ін.) ;

- вироби, що ремонтуються (технологічне устаткування, автоматичні лінії, вимірювальні прилади, транспортні засоби таін.). Зазначена класифікація застосовується для вибору номенклатури одиничних показників визначеної групи продукції, визначення сфери їх застосування, обґрунтування вибору конкретного виробу або декількох виробів як базових зразків, створення системи державних стандартів на номенклатуру показників якості продукції.

Номенклатуру показників якості продукції встановлюють з урахуванням призначення й умов її застосування, вимог споживачів, основних вимог до показників якості продукції й сфери її застосування. Під час вибору номенклатури показників якості визначають: групу однорідної продукції, підгрупи і види, що входять до неї, номенклатуру показників якості груп і підгруп. Методи визначення значень показників якості продукції поділяють на дві групи: за способом отримання інформації - вимірювальний, реєстраційний, органолептичний і розрахунковий; за джерелом її отримання - традиційний, експертний, соціологічний.

Вимірювальний метод ґрунтується па інформації, отриманні з обов'язковим використанням технічних вимірювальних засобів, передбачених конструкцією виробу, або додаткових.

За реєстраційного методу використовується інформація, отримана шляхом підрахунку (реєстрації) кількості визначених подій, предметів або витрат, наприклад: реєстрація кількості відмов виробу під час випробувань; витрати на створення й експлуатацію виробу; кількість частин складного виробу, захищених авторськими посвідченнями і патентами. За допомогою цього методу можна визначити показники технологічності, економічності, патентпо-правові, стандартизації й уніфікації.

Органолептичний метод грунтується на інформації, отриманій в результаті аналізу сприйняття органів почуттів: зору, слуху, нюху, дотику і смаку. Точність і вірогідність результатів за цього методу залежить від здібностей, кваліфікації і навичок осіб, що виконують цю роботу, а також від молеливості використання спеціальних технічних засобів, що посилюють здібності організму людини. Цей метод найбільш широко застосовується під час оцінювання якості предметів споживання, у тому числі продуктів харчування, а також їх ергономічності, екологічності, естетичності.

Розрахунковий метод базується на використанні теоретичних або емпіричних залежностей показників якості продукції від її параметрів. Застосовують в основному під час проектування продукції, коли вона не може ще бути об'єктом експериментального дослідження (немає дослідного зразка) і використовується для визначення продуктивності, потужності, міцності та ін.

Розглянуті методи можуть застосовуватись одночасно на різних стадіях життєвого циклу продукції. Так, вимірювальний і реєстраційний використовуються па стадіях розробки, виробництва й експлуатації продукції виробничо-технічного призначення та побутової техніки, органолептичний і вимірювальний - на стадіях розробки і виробництва предметів споживання.

За традиційного методу показники якості визначаються посадовими особами спеціалізованих експериментальних лабораторій, полігонів, стендів і розрахункових підрозділів підприємств - конструкторських відділів, обчислювальних центрів, служб надійності. Інформація про показники формується в процесі випробувань продукції, умови проведення яких повинні бути наближені до нормальних або форсовані експлуатаційні.

Під час застосування експертного методу визначення значень показників якості здійснюється на основі рішення, прийнятого групою фахівці в-експерті в. Такі групи об'єднують фахівців різних напрямів знань і навичок залежно від виду оцінюваної продукції. Кожен із членів групи має право вирішального голосу. Цим методом користуються в тих випадках, коли показники якості продукції не можуть бути визначені більш об'єктивними методами.

Соціологічний метод базується на збиранні й аналізі думок фактичних або можливих споживачів продукції. Збирання інформації здійснюється як методом усного опитування або за допомогою поширення анкет, так і шляхом організації конференцій, виставок, аукціонів та ін.

Методи визначення значень показників якості, що належать до другої групи, за необхідності можуть використовуватися одночасно, що підвищує вірогідність результатів.

Па заключному етапі оцінки якості продукції проводяться операції з визначення рівня якості.

Рівень якості продукції - це відносна характеристика її якості, що ґрунтується на порівнянні значень показників якості оцінюваної продукції з базовими значеннями відповідних показників. Базовим значенням показника є оптимальний рівень, реально досяжний на деякий період часу. За базові можуть прийматися такі значення показників якості: кращий вітчизняний і закордонний зразок, за якими існують достовірні дані про якість, а також рівень якості, досягнутий в певному попередньому періоді часу або розроблений експериментальним і теоретичним методами.

Для оцінки рівня якості продукції застосовують диференційний, комплексний або змішаний методи.

Диференційний метод базується на використанні одиничних показників; з його допомогою можна визначити, за якими з них буде досягнуто рівня базового зразка і значення яких найбільше відрізняються від базових. Розрахунок відносних показників якості продукції здійснюється за формулою

Поліпшенню якості може відповідати як збільшення, так і зменшення відносного показника, наприклад збільшення відносного показника для одиничної потужності (продуктивності та ін.) або його зменшення для матеріалмісткості. За наявності нормативних (проектних) обмежень для показників якості відносний показник обчислюють за формулою

Якщо одні відносні показники за результатами розрахунків виявилися кращими, а інші - гіршими, застосовують комплексний або змішаний метод оцінки. Рівень якості оцінюваної продукції, для якої важливим є значення кожного показника, вважається нижчим, ніж базовий, якщо хоча б один з відносних показників гірший.

Комплексний метод ґрунтується на застосуванні узагальненого показника якості продукції, що становить функцію від одиничних (комплексних) показників. Узагальнений показник може бути виражений головним показником, що відображає основне призначення продукції, інтегрально або на базі середнього зваженого.

Якщо є необхідна інформація, визначають головний показник і установлюють його функціональну залежність від вихідних показників. Наприклад, головним показником вантажних автомобілів є річна продуктивність у т/км, автобусів - продуктивність у пасажиро-кілометрах, енергетичних турбін - річний виробіток енергії у кВт * год, у металорізальних верстатах - продуктивність у кількості оброблених деталей та ін.

Інтегральний (узагальнений) показник використовується тоді, коли можна встановити сумарний корисний ефект від експлуатації або споживання продукції і сумарних витрат на створення й експлуатацію продукції.

Середні зважені показники застосовують, якщо не можна установити функціональну залежність головного показника від вихідних показників якості, але з достатнім ступенем точності можна визначити параметри вагомості усереднюваних показників.

Наприклад, середній зважений арифметичний показник обчислюють за формулами (15. 5-15. 6):

Якісна характеристика значимості певного показника серед інших показників якості продукції. Виходячи з наявності й можливості отримання вихідної інформації, параметри (коефіцієнти) вагомості можуть визначатися методами вартісних регресивних залежностей, граничних і номінальних значень, еквівалентних співвідношень і експертним методом.

Змішаний метод ґрунтується на одночасному використанні одиничних і комплексних (узагальнених) показників оцінки якості продукції. Він застосовується в тих випадках, коли сукупність одиничних показників є досить великою й аналіз значень кожного з них диференційним методом не дає змоги отримати узагальнюючих оцінок, недосить повно враховує всі істотні властивості продукції та не дає змоги отримати висновки про групи властивостей.

Під час використання змішаного методу необхідно частину одиничних показників об'єднати в групи і для кожної визначити відповідний комплексний показник, при цьому окремі важливі показники можна не поєднувати, а застосовувати як одиничні. На основі отриманої сукупності комплексних і одиничних показників можна оцінювати рівень якості продукції вже диференційним методом. Для оцінки якості сукупності видів різнорідної продукції використовуються індекси якості і дефектності.

Індекс якості- цс комплексний показник якості різнорідної продукції (ви и уїденої за розглянутий період часу), що дорівнює середньому зваженому відносних значень показників якості цієї продукції. Визначається він за такою формулою:

У свою чергу коефіцієнт вагомості Bt визначається такою формулою:

Індекс дефектності (І) - це комплексний показник якості різнорідної продукції, випущеної за розглянутий період, який дорівнює середньому зваженому коефіцієнту дефективності цієї продукції (коефіцієнтом дефективності називається середня зважена кількість дефектів, що припадають на одиницю продукції). Визначається І за формулою

Індекси якості і дефектності є універсальними, з їх допомогою можна оцінити якість продукції підприємства в цілому і проаналізувати її зміни за кілька років.

Вітчизняний і закордонний досвід організації систем якості на підприємстві.

Вітчизняний досвід управляння якістю продукції.

Особливості розвитку економіки різних країн визначали підходи до розуміння якості. Планова економіка в СРСР виходила з поняття якості як відповідності заданим вимогам (Державний стандарт (ДСТ), технічні умови (ТУ) та ін.).

Системний підхід до управління якістю продукції в СРСР розвивався з 50-х років XX ст., починаючи зі створення простих систем, а потім із розвитком теорії і практики, виробництва переходив до все складніших. Значний внесок у розвиток систем якості зробили вчені Держстандарту СРСР і його головного інституту - ВНДІС. Саратовська система організації бездефектного виготовлення продукції і здачі u' ВТК (відділ технічного контролю) або замовникові з першого представлення, розроблена на підприємствах Саратовської області в середині 50-х років, була спрямована на створення умов, що забезпечують виготовлення продукції без відхилень від технічної документації.

В основі системи БВП лежала кількісна оцінка якості праці. Якість праці характеризувалася відсотком здавання продукції з першого пред'явлення за звітний відрізок часу (зміна, тиждень, місяць). Оцінювалася якість праці окремого виконавця, бригади, ділянки, цеху, підприємства. Залежно від значення якості праці визначається розмір премії.

Основні принципи системи ВВП такі:

- безпосередній виконавець несе повну відповідальність за якість виконуваної роботи; забороняються будь-які відступи від вимог технічної, технологічної або іншої документації;

- забороняється оформляти тимчасові дозволи на здачу ВТК продукції, виготовленої з відступом від вимог документації;

- не допускається складання відомостей дефектів працівниками ВТК під час прийому продукції;

- виконавець представляє продукцію ВТК, попередньо цілком перевіривши її та переконавшись у відсутності дефектів;

- продукція, що має невиправні дефекти, відокремлюється самим виконавцем і окремо пред'являється ВТК для оформлення акта про брак;

- ВТК повертає всю продукцію виконавцеві на доробку за умов виявлення першого ж дефекту;

- наступні представлення продукції ВТК здійснюються з дозволу керівництва цеху (підприємства).

Успішне функціонування системи БВП вимагало від інженерних і допоміжних служб цеху, ділянки, усього підприємства чіткої організації забезпечення робочих місць всім необхідним. Система активно сприяла розвиткові ініціативи для переходу на роботу з особистими клеймами і здачі продукції за дорученням ВТК. Із правом самоконтролю могли працювати окремі виконавці, бригади, ділянки цеху.

Система БВП сприяла появі таких організаційних форм, як рух за звання «Відмінник якості», майстер «Золоті руки» та ін. У рамках системи набула розвитку особлива організаційна форма - День якості, на якому піддаються критичному аналізові забезпечення встановленої якості продукції за минулий період і розробляються заходи щодо поліпшення якості продукція. Дні якості проводилися на всіх рівнях управління підприємством. Для забезпечення ефективного застосування системи постійно проводилися навчання і виховання кадрів.

З початку 60-х років саратовська система поширилась на підприємствах усіх галузей промисловості нашої країни і за кордоном. З розвитком комплексних систем управління якістю продукції система БВІІ органічно увійшла до них як їхня складова.

Отже, саратовська система зіграла істотну роль у вирішенні проблеми забезпечення якості продукції, хоча за всіх своїх переваг система БВІІ не вирішила проблеми якості. Однією з при-чип цього стала суперечність між кількістю та якістю в умовах планової економіки. Пріоритетним показником у плануванні підприємства було підвищення продуктивності праці. Одним зі шляхів вирішення цього завдання на підприємстві було постійне скорочення норм часу, передбаченого на технологічні операції, причому найчастіше без забезпечення необхідного рівня автоматизації праці. Під ударом, насамперед, опинилися контрольні операції. Необхідно зазначити і серйозні недоліки самої системи. Відповідно до її принципів кожне повернення продукції на робоче місце автоматично негативно впливало на оцінку якості праці робітника і знижувало його премію. Але не завжди дефект виникав з вини робітника, та у зв'язку з цим дуже часто несправедливе зниження премії викликало протест у трудовому колективі.

Система ЯКІІАРЗІІВ (якість, надійність, ресурс з перших виробів) розроблена на підприємствах Горьковської області наприкінці 50-х - початку 60-х років та спрямована на створення умов, що забезпечують високий рівень конструкторської та технологічної підготовки виробництва й отримання в стислий строк необхідної якості продукції з перших промислових зразків.

Основне завдання системи - виявлення на етапі проектування виробів максимальної кількості причин відмов та їх усунення в довиробничий період. Вирішення цього завдання здійснюється за рахунок розвитку експериментальної і дослідницької бази; підвищення коефіцієнта уніфікації; широкого застосування методів макетування, моделювання прискорених І скорочених випробувань для відпрацьовування оригінальних конструкторських рішень; продовження процесу конструкторсько-технологічного відпрацьовування виробу під час технологічної підготовки виробництва. Такі роботи виконуються комплексними бригадами, що складаються з конструкторів,

технологів, робітників і експлуатаційників. Вироби, що пройшли конструкторсько-технологічне відпрацьовування, мають, як правило, удвічі менше конструктивних дефектів, ніж вироби, що її не пройшли.

За технологічної підготовки виробництва система орієнтується на застосування прогресивних технологічних процесів і їх подальше вдосконалення, максимальне використання стандартних і типових технологічних процесів, уніфікованої, збірно-розбірного, універсально-збірного оснащення, уніфікованого контрольно-випробувального устаткування.

На етапі виробництва система ЯКНАРЗПВ використовує принципи системи БВП. Система ЯКНАРЗПВ розглядає експлуатацію як етап формування зворотного зв'язку для накопичення інформації, використовуваної під час проектування нової і відпрацьовування діючої конструкції.

Ця система дала змогу на багатьох підприємствах: скоротити строки доведення нових виробів до заданого рівня якості в 2-3 рази; підвищити надійність виробів, що випускаються, у 1, 5-2 рази; знизити трудомісткість і цикл монтажно-складальних робіт у 1, 5-2 рази.

Принципи системи ЯКНАРЗПВ використовувалися пізніше в комплексній системі управління якістю продукції на стадії дослідження і проектування й у процесі реалізації функції технологічної підготовки виробництва. Однак зазначимо, що вони більшою мірою реалізовувалися на підприємствах оборонних галузей промисловості й набагато менше - на цивільних підприємствах. Очевидно, це можна пояснити розбіжностями в умовах фінансування діяльності підприємств. Принципи ЯКНАРЗПВ вимагають створення і підтримки могутньої експериментальної і дослідницької бази.

Система НОРМ (наукова організація робіт зі збільшення моторесурсу) була розроблена в середині 60-х років на Ярославльському моторному заводі. Вона характеризується, насамперед, тим, що вперше за критерій якості прийнятий технічний параметр продукції, у цьому разі найважливіший параметр двигуна - моторесур (наробіток у годинах до першого капітального ремонту за нормальних умов експлуатації з заміною в цей період окремих змінних деталей, які швидко зношуються).

В основу системи НОРМ покладений принцип послідовного і систематичного контролю рівня моторесурсу та його планомірного збільшення на базі підвищення надійності та довговічності деталей, що лімітують моторесурс. Особливу увагу система приділяє створенню вихідної конструкції двигуна і розробці найбільш досконалої технології, нагромадженню наукових заділів для вдосконалення конструкції і технології. Перевірка доцільності й ефективності розробок, узагальнення досвіду експлуатації проводиться експлуатаційно-дослідницьким бюро при відділі головного конструктора. При ВТК створюються рекламаційно-дослідне бюро і мережа експлуатаційних пунктів, які накопичують і аналізують інформацію, що надходить па завод як зворотний зв'язок. Широко використовуються різні методи і технічні засоби прискорених випробувань двигунів.

Завдання планомірного збільшення моторесурсу вирішується на основі створення такої організаційно-технічної системи, що забезпечує комплексне вирішення завдань створення конструкцій, експлуатації та ремонту двигунів.

Організаційна структура комплексу робіт з поетапного збільшення моторесурсу двигуна містить:

- визначення фактичного моторесурсу двигуна і можливого рівня його підвищення;

- розробку рекомендацій із забезпечення проектованого рівня;

- проведення експериментальних і дослідницьких робіт;

- розробку комплексного плану конструкторських і логічних заходів щодо забезпечення нового більш високого моторесурсу.

Аналізуючи дію системи, необхідно зазначити досить істотну помилку: розроблювачі зосередили всю свою увагу на одному показнику - моторесурсі двигуна, а такий підхід аж ніяк не виключає можливості вдосконалення одного показника якості за рахунок інших, котрі також можуть бути важливі для споживача (потужність, маса, габарити, зручність експлуатації та ін.).

Комплексна система управління якістю продукції (КСУЯП)

розроблена в результаті спільного науково-виробничого експерименту, проведеного ВНДІС і промисловими підприємствами Львівської області. КСУЯП - результат наукового узагальнення всього передового досвіду, вона акумулювала в собі все краще, усе прогресивне, обуло властиво попереднім системам (БВП, СБП, ЯКНАРЗПВ, НОРМ та ін.). У КСУЯП, як і в усіх попередніх системах, активно використовуються й отримують подальший розвиток прогресивні форми і методи організації праці та виробництва, а також морального стимулювання виконавців і трудових колективів за досягнення високих показників у поліпшенні якості продукції.

КСУЯП - це перша система управління якістю продукції, в якій організаційно-технічною основою управління стали стандарти підприємства.

Стандарти підприємства, будучи невід'ємною частиною державної системи стандартизації, дають змогу забезпечити необхідний зв'язок процесів управління на кожному конкретному підприємстві з управлінням на рівні галузі і на міжгалузевому рівні. При цьому враховуються характер продукції, що випускається, й особливості виробництва, організаційний і технічний рівні підприємства, внутрішньозаводська спеціалізація, кваліфікація і досвід робітників та інженерно-технічних працівників, інші чинники.

Заводські стандарти регламентують проведення всіх організаційних, технічних і економічних заходів, спрямованих на підвищення якості продукції, що випускається, установлюють порядок дій і відповідальність кожного виконавця за роботу щодо досягнення високого технічного рівня, надійності і довговічності продукції. Заводські стандарти дають змогу з більшою ефективністю використовувати матеріальні і трудові ресурси, вчасно зосереджувати увагу робітників й інженерно-технічних працівників на використанні додаткових резервів виробництва. Вони об'єктивно зобов'язують кожного співробітника підприємства постійно підвищувати свої знання і професійну майстерність.

КСУЯП становить сукупність керуючих органів і об'єктів управління, що взаємодіють за допомогою матеріально-технічних й інформаційних засобів для управління якістю на рівні об'єднання і підприємства. Головна мета системи досягається:

- створенням і освоєнням нових високоякісних видів продукції, що відповідають кращим світовим зразкам;

- поліпшенням показників якості шляхом модернізації продукції, що випускається;

- своєчасним зняттям з виробництва або заміною морально застарілої продукції;

- забезпеченням випуску виробів у строгій відповідності до вимог НТД;

- упровадженням у виробництво новітніх досягнень науки і техніки, передового досвіду;

- удосконаленням і розвитком форм та методів управління якістю продукції.

Під час створення КСУЯП, її впровадження і розвитку використовуються методи системності; проблемно-цільової спрямованості системи управління і спеціальних функцій управління якістю; економічного, матеріального і морального стимулювання підвищення якості продукції; загальної теорії управління.

У КСУЯП з урахуванням масштабу виробництва, характеру продукції, що випускається, спеціалізації і зв'язків з кооперування реалізуються цілком або частково такі спеціальні функції управління якістю продукції:

- прогнозування потреб, технічного рівня і якості продукції;

- планування підвищення якості продукції;

- нормування вимог до якості продукції;

- атестація продукції;

- організація розробки і постановки нової продукції на виробництво;

- організація технологічної підготовки виробництва;

- організація метрологічного забезпечення;

- організація матеріально-технічного забезпечення;

- спеціальна підготовка і навчання кадрів;

- забезпечення стабільності запланованого рівня якості продукції під час її розробки, виготовлення, складування, транспортування, збуту і споживання (експлуатації) ;

- стимулювання підвищення якості продукції;

- відомчий і державний контроль якості й випробування продукції;

- державний нагляд за впровадженням і дотриманням стандартів технічних умов і станом засобів вимірювань;

- правове забезпечення управління якістю продукції;

- інформаційне забезпечення системи.

У рамках кожної спеціальної функції КСУЯП відповідно до загальних функцій управління здійснюється повний управлінський цикл: планування робіт з функції, організація виконання робіт, контроль і облік результатів, аналіз оперативної і накопиченої інформації, оцінка результатів, підготовка і прийняття управлінських рішень, надання стимулюючих впливів для повної реалізації функцій. Залежно від організаційної структури підприємства і ступеня централізації управління завдання з кожної спеціальної функції КСУЯП можуть вирішуватися одним або декількома підрозділами (виконавцями) ; один підрозділ (виконавець) може виконувати кілька спеціальних функцій управління якістю. Розподіл спеціальних функцій управління якістю між підрозділами підприємства залежить від безлічі чинників (масштабів і характеру виробництва, складу підрозділів і служб підприємства та ін.), є специфічним для кожного об'єднання (підприємства) і здійснюється керівником підприємства.

Структура КСУЯП передбачає багаторівневу організацію управління: на рівні об'єднання (підприємства), цеху, ділянки, бригади, окремого робочого місця. Управління якістю продукції здійснюється не тільки за видами виробничої діяльності (за спеціальними функціями управління), а й за виробничими завданнями (програмами), що забезпечує поєднання цільового функціонального і лінійного управління.

Зазначені системи об'єктивно не могли дати відчутних результатів через відсутність ринкових відносин (конкуренції, різноманіття форм власності та ін.). У методичному плані можна виокремити такі недоліки, як включення до складу показників якості продукції показників її ресурсомісткості, відрив якості від конкурентоспроможності, ігнорування багатьох наукових підходів до управління (відтворювально-еволюційного, функціонального, маркетингового та ін.). Незважаючи на ці недоліки, КСУЯП була покладена в основу розроблених у 1988 р. Міжнародних стандартів ISO серії 9000 з систем якості.

Закордонний досвід управління якістю продукції.

Після Другої світової війни промисловість США почала швидко розвиватися, особливо галузі, що виробляли товари широкого вжитку. Однак якість товарів була низькою. Як вважали американські фахівці, 20-25% усіх поточних витрат типового американського підприємства витрачалися на виявлення й усунення дефектів продукції. З урахуванням витрат на заміну дефектних виробів у сфері споживання сумарні втрати через низьку якість досягали 30% величини витрат виробництва. Багато фахівців США вважали низьку якість головним гальмом зростання продуктивності праці і конкурентоспроможності американської продукції. Підвищити рівень якості або опинитися в програші - іншої альтернативи для американської промисловості не було.

Вирішення проблеми якості в США найчастіше намагалися знайти в різних протекціоністських заходах: тарифах, квотах, миті, що захищали американських виробників від західноєвропейських конкурентів. А питання підвищення якості продукції при цьому відсувалися на другий план. Адміністрація США в 1950-ті роки вжила низку протекціоністських заходів для захисту американських виробників автомобілів, побутової електроніки, мотоциклів, сталі та ін. У свою чергу, американські виробники підвищення якості продукції вважали не способом задоволення потреб, а засобом зниження витрат виробництва за рахунок зменшення кількості браку. Водночас менеджери фірм США запропонували для вирішення більшості проблем виробництва підвищувати якість продукції. Було вирішено приділити увагу вирішенню таких проблем:

- мотивація робітників та службовців (включаючи матеріальне стимулювання) ;

- створення гуртків якості;

- підвищення свідомості службовців і менеджерів;

- ведення обліку витрат на якість;

- розробка і реалізація програм підвищення якості продукції.

На початку 1980-х років у США управління якістю полягало в основному в плануванні якості. Однак плани підвищення якості продукції розроблялися без детального вивчення внутрішньовиробничих проблем, без обліку потреб фірми, що створювало додаткові проблеми. Для 1980-х років характерна масова кампанія з навчання кадрів на робочих місцях. У цей самий період у США вийшли книги Е. Демінга «Якість, продуктивність і конкурентоспроможність» і «Вихід із кризи». У цих монографіях викладена філософія якості Є. Демінга, зокрема такі положення.

* Зробіть так, щоб прагнення до удосконалення товару або послуги стало постійним. Ваша кінцева мета - стати конкурентоспроможним, залишитися в бізнесі і забезпечити робочі місця. Не відступайте від досягнення твердо установлених виробничих цілей у сфері поетапного і постійного поліпшення продукції і послуг.

* Застосовуйте нову філософію якості (підприємництва), щоб домогтися стабільності підприємства.

* Зрозумійте, що для досягнення якості немає необхідності в суцільному контролі.

* Припиніть спроби будувати довгострокову стратегію бізнесу на основі демпінгових цін.

* Постійно удосконалюйте систему виробництва й обслуговування, щоб підвищувати якість і продуктивність, знижувати витрати.

* Створіть систему підготовки кадрів на робочих місцях.

* Створіть систему ефективного керівництва, а не нагляду.

* Використовуйте ефективні методи спілкування між людьми, усунувши страх і недовіру.

* Ліквідуйте роз'єднаність підрозділів підприємства за науково-виробничим циклом.

* Припиніть практику гасел, проповідей і «мобілізації мас».

* Припиніть практику виділення виробничих потужностей на основі твердих норм.

* Усувайте всі перешкоди, що позбавляють працівника права пишатися своєю роботою.

* Розробіть загальну програму підвищення кваліфікації і створіть для кожного працівника умови для самовдосконалення.

* Чітко визначте обов'язки вищої ланки керівництва з постійного поліпшення якості продукції і послуг.

Цікавими є також рекомендації Б. Демінга щодо оплати праці, зокрема:

- нагороджувати перспективні рішення, а не сьогочасні;

- нагороджувати тих, хто бере на себе ризик, а не тих, хто його уникає;

- нагороджувати творчу роботу, а не сліпе підпорядкування;

- нагороджувати за результати роботи, а не за обсяг;

- нагороджувати спрощення, а не марні ускладнення;

- нагороджувати якість, а пе швидку роботу;

- нагороджувати тих, хто працює один з одним, а не проти один одного.

Фахівці СШЛ покладають великі надії на вдосконалення управління якістю, що має означати, на їх думку, радикальну перебудову свідомості керівництва компанії, перегляд корпоративної культури і мобілізацію ресурсів організації на пошук шляхів підвищення якості продукції. На думку американського фахівця з проблем якості Л. Фейгенбаума, якість - це не євангелізм, не рацпропозиція і не гасло, - це спосіб життя. Новим тенденціям у СШЛ найбільший опір чинять керівники середньої ланки. Для багатьох з них управлінська політика, орієнтована на забезпечення якості, здається загрозливою для їх авторитета і посади. Виробничі робітники, як правило, готові взяти на себе відповідальність за якість роботи. Серцевиною революції у сфері якості є задоволення вимог замовників (споживачів у виробничому циклі). Так, кожен робітник на конвеєрі є споживачем продукції попереднього робітника. Отже, завдання кожного робітника полягає в тому, щоб якість його роботи цілком відповідала вимогам наступного робітника. Увага з боку законодавчої і виконавчої влади до питань підвищення якості національної продукції - нове явище в економічному розвитку країни. Одне з головних завдань загальнонаціональної кампанії за підвищення якості - домогтися реалізації гасла «Якість - насамперед!». Під цим гаслом щорічно проводяться місячники якості, ініціатором яких стало Американське товариство з контролю якості - провідне в країні науково-технічне товариство, утворене в 1946 р., що нараховує близько 53 тис. Колективних й індивідуальних членів. Конгрес США заснував національні премії імені Малькольма Болдріджа за видатні досягнення у сфері підвищення якості продукції, що з 1987 р. Щорічно присуджуються трьом кращим фірмам.

Аналізуючи американський досвід у сфері управління якістю, можна визначити такі його особливості:

- пов'язування проблем якості з конкурентоспроможністю товарів, фірм і країни в цілому;

- зростання обсягу бюджетного фінансування освіти науки і розвитку людського чинника;

- удосконалення системи управління фірмою (менеджменту) ;

- увага до процесу планування виробництва за обсягом і якісними показниками;

- жорсткий контроль якості продукції з боку адміністрації фірми, вибірковий контроль з боку місцевих і федеральних органів управління;

- застосування економіко-математичних методів до управління якістю.

Прийняті в США заходи для постійного підвищення якості продукції позначилися на ліквідації розриву в рівні якості між Японією і США, що посилило конкурентну боротьбу на світовому ринку.

Японія. Досвід Японії переконливо доводить, що підвищення якості - це праця, що ніколи не закінчується. Вважається, що сучасна фаза управління якістю почалася з 1950-х років. Також вважається, що японський підхід до управління якістю має низку особливостей. Однак порівняльний аналіз показує, що теоретичні положення мають універсальний інтернаціональний характер. Системи управління якістю передових фірм, де ці концепції знайшли найбільш повну практичну реалізацію, подібні за характером; сам механізм впровадження і розвитку систем, за своєю суттю, також універсальний.

Особливостями японського підходу до управління якістю є:

- орієнтація па постійне вдосконалення процесів і результатів праці в усіх підрозділах фірми;

- орієнтація на контроль якості процесів, а не якості продукції;

- орієнтація на запобігання можливості допущення дефектів;

- ретельне дослідження й аналіз проблем, що виникають за принципом висхідного потоку, тобто від наступної операції до попередньої;

- культивування принципу «Твій споживач - виконавець наступної виробничої операції»;

- повне закріплення відповідальності за якість результатів праці за безпосереднім виконавцем;

- активне використання людського чинника, розвиток творчого потенціалу робітників і службовців, культивування моралі: «Нормальній людині соромно погано працювати».

Основна концепція «японського дива» - досконала технологія виробництва, управління або обслуговування. На фірмах широко впроваджуються обчислювальна і мікропроцесорна техніка, новітні матеріали, автоматизовані системи проектування, управління виробництвом, широко застосовуються цілком компютеризовані статистичні методи аналізу і контролю. Системи управління якістю мають зворотні зв'язки.

Заслуговує на увагу практика цілеспрямованого створення власної субпідрядної мережі, що працює з замовником на довгостроковій основі. Японським фірмам вдалося довести, що навіть в умовах вільної конкуренції подібний принцип виявляється більш ефективним, ніж практикований на Заході щорічний конкурс субпідрядників. Японські фірми надають постачальникам всебічну допомогу. За наявних довірливих відносин з постачальниками забезпечується перехід на поширену в Японії систему довіри, що дає значну економію часу і коштів, необхідних на проведення вхідного контролю матеріалів і комплектуючих виробів. Для підвищення якості входу системи потрібні спільні зусилля. Найважливішою передумовою успішної роботи з підвищення якості є підготовка і постійне навчання персоналу фірми, насамперед вищих менеджерів. Останніми роками навчання здійснюється з застосуванням сучасних освітніх технологій і технічних засобів. Розроблено програми ділових ігор з якості з використанням персональних комп'ютерів. Людина, що проходить курс навчання, самостійно приймає рішення і намагається створити на уявному підприємстві найкращі умови для досягнення високої конкурентоспроможності продукції і фірми. Навчання робітників здійснюється, як правило, їх безпосередніми керівниками. Навчання майстрів, начальників ділянок, цехів, відділів проводиться в основному з залученням сторонніх фахівців.

Навчання має дуже важливий побічний ефект: зміна в кращий бік особистого ставлення людей до роботи з підвищення якості. Вважається, що якість праці на 90% визначається вихованням, свідомістю і тільки на 10% - знаннями.

В Японії велика увага приділяється гурткам якості. Формування гуртків добровільне. Дослідження показали, що існує пряма залежність відвідуваності гуртків якості й активності на засіданнях від ступеня добровільності, самостійності у виборі тематики, автономії у вирішенні внутрішніх питань гуртка. Засідання гуртків якості - єдиний вид невиробничої діяльності, дозволеної в робочий час. Засідання відбуваються щотижня. Якщо гуртки якості збираються після роботи, то компанія виплачує компенсацію як за понаднормовий час. На японських підприємствах для персоналу розроблена програма участі в забезпеченні якості, що одержала назву «п'ять нулів». Її можна сформулювати у вигляді таких коротких правил:

- не створювати (умови для появи дефектів) ;

- не передавати (дефектну продукцію на наступну стадію) ;

- не приймати (дефектную продукцію з попередньої стадії) ;

- не змінювати (технологічні режими) ;

- не повторювати (помилок).

Отже, найголовнішими у ставленні до якості в Японії є:

- широке впровадження наукових розробок у сфері управління і технології;

- високий ступінь комп'ютеризації всіх операцій управління, аналізу і контролю за виробництвом;

- максимальне використання можливостей людини, для чого приймаються заходи для стимулювання творчої активності (гуртки якості), виховання патріотизму до своєї фірми, систематичного і повсюдного навчання персоналу;

- розвиток корпоративного духу.

Західна Європа. Протягом 1980-х років всюди в Європі спостерігалося посилення уваги до проблем якості продукції і послуг, а також до вдосконалення самого забезпечення якості. У західноєвропейських країнах вироблено єдині стандарти, підходи до технологічних регламентів, гармонізовані національні стандарти на системи якості, створені на основі стандартів ISO серії 9000, введені в дію їх європейські аналоги - EN серії 29000. Велике значення надається сертифікації систем якості на відповідність цим стандартам, створенню авторитетного європейського органу з сертифікації відповідно до вимог стандартів EN серії 45000. Зазначені стандарти повинні стати гарантами високої якості, захистити мільйони споживачів від низькосортної продукції, стимулювати виробників до нових досягнень у сфері якості. Для нормального функціонування європейського ринку продукція, що поставляється, повинна бути сертифі-кована незалежною організацією. Крім сертифікації продукції проводиться акредитація випробувальних лабораторій і працівників, що здійснюють контроль і оцінку якості продукції. Найважливіший аспект їх діяльності - контроль за задоволенням вимог споживачів і вирішення конфліктів, що виникають між виробником і постачальником продукції. Фірми проводять активну політику у сфері підвищення якості продукції, а процеси підлягають жорсткому контролю. Якість стала чинником забезпечення конкурентоспроможності європейських країн. Для реалізації такої стратегії потрібно було введення єдиних законодавчих вимог (директив), єдиних стандартів, єдиних процесів перевірки відповідності продукції фірми вимогам ринку.