Зростаюча роль харчової промисловості в економіці Криму та шляхи підвищення ефективності роботи її підприємств

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зростаюча роль харчової промисловості в економіці Криму та шляхи підвищення ефективності роботи її підприємств

економічний криза харчовий промисловість

Одним з ведучих напрямків виходу з економічної кризи України є швидкий, інтенсивний розвиток харчової промисловості, пріоритетної галузі народного господарства, продукція якої користується великим попитом, а вкладання в яку швидко окупаються. Розвиток харчової промисловості забезпечує продовольчу безпеку країни і складає суттєву частину в експорті, забезпечує приплив валютних коштів.

Аналіз стану, шляхи розвитку вітчизняної харчової промисловості, її інтеграції з сільським господарством в єдиний агропромисловий комплекс розглядали в своїх трудах: В.І.Бойко, П.П. Борщевський, В.О. Герасименко, Н.О. Герасимчук, О.Ф.Гончар, О.В. Горбунов, Л.М. Долгій, В.І. Засько, О.П. Кириленко, В.М. Куржнір, Г.П. Остапенко, А.Б. Письменна, Н.О. Русак, Є.І. Сизенко та інші.

Разом з тим у сучасній економічній літературі недостатньо вивчені і проаналізовані питання стану галузей харчової промисловості в роки переходу до ринкових відносин і шляхи виходу її з економічної кризи, не дана оцінка процесу деконцентрації виробництва і не обґрунтовані оптимальні розміри підприємств для нових умов господарювання. Все це стало основою вибору теми дисертації.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема дисертації входила до плану НДР Таврійського інституту підприємництва та права з 1996 р., пов'язана з проблемою «Стабілізації і розвитку економіки та підвищення ефективності управління підприємствами Криму», а з 1998 р. до плану НДР Кримського державного аграрного університету з проблеми «Науково-обгрунтована система ведення господарства Криму».

Мета і задачі дослідження. Метою є дослідження стану галузей харчової промисловості Криму та наукове обґрунтування резервів підвищення ефективності роботи її підприємств у нових умовах господарювання.

У відповідності з поставленою метою в роботі розв'язуються такі задачі:

дати оцінку кризової ситуації в Україні і пропонуємим шляхи стабілізації економіки;

розглянути діалектику народження і розвитку галузей харчової промисловості з 1929 р. до 1998 р.;

виявити зростаючу роль в експорті продукції галузей харчової промисловості за 1994-1997р. р.;

удосконалити методику розрахунку оптимальної концентрації підприємств різних галузей харчової промисловості для умов переходу до ринкової економіки;

обґрунтувати необхідність державного замовлення для галузей харчової промисловості і система економічних зв'язків, які забезпечують еквівалентні, паритетні відносини між сільським господарством і харчовою промисловістю;

рекомендувати нові форми агропромислових об'єднань, відповідно до ринкової економіки;

обґрунтувати раціональну концентрацію виробництва молочної, м'ясної, консервної, хлібопекарної галузей АПК.

Предметом дослідження є розкриття резервів підвищення ефективності галузей харчової промисловості в умовах переходу до ринкової економіки. Об'єкт дослідження - галузі і підприємства харчової промисловості Кримської Автономної Республіки України.

Теоретичною основою дослідження є постулати ринкової економіки й розробки вітчизняних та іноземних вчених. В роботі застосована сукупність економіко-математичного, монографічного та економіко-статистичного методів, які дають можливість добиватися високої достовірності висновків і пропозицій.

Наукова новизна одержаних результатів визначається, перш за все, представленням харчової промисловості в якості ведучої ланки підйому всієї економіки АПК України й доказом, що її розвиток здійснює продовольчу безпеку держави, а інвестиції в неї швидко відшкодовуються завдяки високому попиту на харчову продукцію й потенційні можливості зростання експорту. Досліджені закономірності розвитку харчової промисловості і встановлено, що висока концентрація виробництва на її підприємствах відповідала диктату державної переробної промисловості і була заснована на політиці створення великих м'ясних та молочних комплексів, значних галузей продовольства та овочеводства без організації переробки продукції безпосередньо в господарствах. Це дозволяло на підставі нееквівалентного обміну вилучати з сільського господарства велику долю національного прибутку. Перехід до ринкових відносин зруйнував цю систему економічних зв'язків та призвів до різкого скорочення виробництва харчових продуктів. Обґрунтовується необхідність відновлення держзамовлення, його обсяг, а також нова система взаємовідносин між колективними сільськогосподарськими підприємствами і підприємствами харчової промисловості, заснованих на рівності інтересів партнерів у збільшенні виробництва. Виявлені нові функції об'єднань (маркетинг, контроль за системою еквівалентного обміну), обґрунтована економіко-математична модель та методика розрахунку оптимальної концентрації виробництва, яка дає змогу визначити раціональні розміри підприємств усіх галузей харчової промисловості.

Практичне значення одержаних результатів окреслюється рекомендаціями і пропозиціями, спрямованими на зростання економічної ефективності роботи підприємств харчової промисловості і, зокрема, вдосконаленням економічних партнерських зв'язків між постачальниками сировини та переробними підприємствами, їх розмірами та раціональним радіусом сировинної зони. Подано пропозиції щодо зміни функціональних обов'язків об'єднань, які координують роботу харчових підприємств з діяльністю КСП. Рекомендації прийняті міністерством АПК Криму для впровадження.

Особистий внесок здобувача в розробці наукової проблеми полягає у:

визначенні зростаючої економічної ролі харчової промисловості, яка сприяє стабілізації економіки АПК України та її підйому;

розгляданні закономірностей розвитку галузей харчової промисловості за період з 1920 р. до 1990 р. в Україні та тенденцій її падіння за 1991-1997 рр. у Криму;

вдосконаленні методики та економіко-математичної моделі оптимальної концентрації в різних галузях харчової промисловості і практичних розрахунків раціональних розмірів підприємств і сировинних зон харчової промисловості;

уточненні умов партнерства між сільськогосподарськими та переробними підприємствами і правильної оцінки підсумків спільної господарської діяльності й установленні господарської функції об'єднань, які координують роботу підприємств.

Апробація результатів дисертації . Основні положення дослідження викладені на науково-практичних конференціях Таврійського інституту підприємництва і права у 1997 - 1998 р. р., та Кримського державного аграрного інституту у 1999 р.

Публікації. За темою дисертації надруковано п'ять статей загальним обсягом 1,9 д. а.

Обсяг і структура роботи. Дисертація складається із вступу, трьох розділів, висновків та пропозицій, додатків.

Робота має 129 сторінок машинописного тексту, ілюстрованих 38 таблицями, 3 малюнками, 33 формулами, подається перелік 189 використаних джерел.

В 1 розділі «Концепції виходу України з затяжної економічної кризи і посилення ролі пріоритету харчової промисловості» дається оцінка економічної ситуації в Україні і пропонованим шляхам стабілізації економіки, розкривається діалектика розвитку харчової промисловості і обґрунтовуються методичні підходи розрахунку оптимальної концентрації виробництва на підприємствах харчової промисловості.

Харчова промисловість являє собою комплексну галузь, яка виробляє харчові та смакові продукти. Економічна своєрідність галузей харчової промисловості визначається, перш за все, життєво важливим значенням виробляючої продукції, її споживацькою цінністю. Справа в тому, що тільки промислова технологія переробки дає змогу отримати різноманітність смакових видів продукції, що задовольняють будь-які споживання населення. Тільки шляхом індустріальної переробки можна виготовляти у великих масштабах необхідну кількість продукції для міських жителів.

Другою особливістю харчової промисловості є те, що за походженням вживаючих у виробництві сирих матеріалів, ця галузь тісно пов'язана (і заснована) з сільським господарством і є сферою переробки створюваної в аграрному секторі продовольчої сировини. Звичайно, що харчова промисловість органічно входить до аграрно-промислового комплексу. Саме сільське господарство також є виробником товарної харчової продукції, маючи в своєму складі хлібопекарні, цехи по виготовленню консервів з овочів та фруктів, сироварні, винзаводи та інше.

За видами переробляючої сировини та організаційно-технологічними особливостями виробництва, харчову промисловість можна поділити на три групи:

1. Переробка сировини галузей рослинності (харчосмакова галузь);

2. Переробка сировини галузей тваринництва (м'ясна та молочна галузь);

3. Здобиваючі та переробляючі несільськогосподарську сировину (рибна та соляна галузь).

Всього харчова промисловість нараховує більш 30 відокремлених галузей. Процес суспільного і територіального розподілу праці, спеціалізація виробництва сприяли зростанню випуску продукції, появі великої різноманітності продукції, зниженню собівартості і, як наслідок, зниженню споживацьких цін.

В плановій тоталітарній державі загострилась потреба удосконалення галузевої структури харчової промисловості. Відсутність конкуренції призводила до технологічної та технічної відсталості. Ринок харчової продукції був значно біднішим відносно ринку закордонних держав за асортиментом продукції, якості та, безперечно, упакованою, оформленню.

Зрозуміло, здійснювався диктат переробників над виробниками сировини.

При централізованій плановій системі всі сільськогосподарські підприємства пройшли стадію розвитку від універсальних до багатогалузевих та далі до господарств з поглибленою спеціалізацією. Фактично, складались певні типи та системи ведення господарства, кожному виробничому типу господарства, яка склалася під впливом адаптації до певних земельно-кліматичних умов, давалося держзамовлення.

У плановому суспільстві під встановлене держзамовлення забезпечувались фонди на придбання техніки, необхідних оборотних засобів, лімітувались фонди оплати праці. За виконання планового завдання господарства заохочувались. Директивність держзамовлення підтримувалась призначенням або звільненням керівників господарств, котрі повинні суворо здійснювати продаж певних обсягів продукції за встановленими закупними цінами.

Державні закупні ціни були знаряддям вилучення складеної вартості (національного доходу) з сільського господарства.

Великі маси продукції, одержані за держзамовленням по цінах, які були близькі до собівартості продукції в сільськогосподарських підприємствах, зосереджувались в руках держави і давали змогу постачати великим переробним підприємствам маси сировини за низькими цінами.

На початок реформ, скасування держзамовлення, лібералізації цін, великі підприємства харчової промисловості виявились не в змозі утримати коло постачальників, не дивлячись на те, що в сільськогосподарських підприємствах існували великі товарні ферми та галузі виробництва. Більш того, безпосередньо в сільськогосподарських виробництвах утворюються цехи з переробки продукції, котрі стають конкурентами з раніш створеними підприємствами харчової промисловості. В цих умовах дуже важливо знайти межі оптимальної концентрації виробництва, виявити економічно-ефективні форми організації переробки продукції та визначити систему економічних зв'язків між переробниками та постачальниками сільськогосподарської сировини, яка забезпечує високі економічні показники в умовах зародження ринкових відносин.

Проблема оптимізації концентрації виробництва привертає увагу економістів вже більше ста років.

За мірою концентрації виробництва, поступово за законом гіперболи, знижуються витрати на одиницю виробленої продукції (такі елементи, як амортизація, заробітна плата, оборотні засоби та інше). Вони утворюють параметр «а» формули зниження внутрішньовиробничих витрат Узав, (Х - обсяг виробництва):

(1)

Зниження цих витрат має певну межу (в), яка визначається рівнем розвитку продуктивних сил суспільства.

За мірою зростання обсягів виробництва зростають транспортні витрати на перевезення сировини та готової продукції. Параметр «с» - міра зниження транспортних витрат за мірою концентрації виробництва:



Є група витрат, котрі не змінюються в розрахунку на одиницю продукції.

Оптимум визначається мінімальною сумою зниження витрат на переробку продукції та зростаючою часткою витрат. Мінімальні сумарні витрати на одиницю продукції, відповідаючи певному обсягу виробництва продукції, відображають оптимальну концентрацію виробництва, його оптимальний розмір.

Оптимальні розміри підприємств харчової промисловості - це зосередження такого обсягу виробництва на одному підприємстві, при якому досягаються мінімальні витрати праці та засобів на його виконання та забезпечується найвища рентабельність внаслідок господарської діяльності. Формула обчислювання оптимального розміру випуску продукції підприємством харчової промисловості має вигляд:

Для кожної галузі харчової промисловості, зрозуміло, параметри «а», «в» та «с» свої, котрі відповідають специфіці галузі.

Взаємозв'язок між радіусом сировинних зон та розміром переробних підприємств дозволяє вирішувати визначення високої економічної ефективності переробних підприємств.

У 2 розділі «Оцінка харчової промисловості на різних етапах історичного розвитку України» розглядається динаміка розвитку харчової промисловості України за 1920-1990 р. р., особливості розвитку харчової промисловості Криму та її стан у перехідний період до ринкової економіки, роль харчової промисловості в експорті продукції з Криму.

Україна була у 1990 р. однією з найбільш забезпечених держав за виробництвом продукції на душу населення, займала перше місце у світі за виробництвом цукру, картоплі, яєць; друге місце - за виробництвом молока; третє місце - за виробництвом зерна, риби, овочів та баштанних. Спостерігалась тенденція скорочення споживання вуглеводовміщуючих продуктів, таких як хліб, картопля; та зростання споживання білкововміщуючих (м'яса, риби, молока, яєць). Однак, по споживанню на душу населення Україна відносилась до середньо забезпечених держав.

За період з 1940 р. до 1990 р. в Україні спостерігається швидке зростання виробництва харчової продукції, так виробництво сира зросло в 36 разів, маргарину - в 21, тваринного масла та ковбасних виробів - в 7,9, і таке інше.

Зросла кількість підприємств харчової промисловості. У 1990 р. їх було 1462, з середнім обсягом виробництва одним підприємством 17,2 млн. карбованців продукції.

У структурі переробки частка харчосмакової галузі складає 47,3 %, м'ясної та молочної - 32,4 %, мукомлино-круп'яно-комбікормової - 13,5 %.

У 1987 р. галузі переробки України створювали 36,4 % всієї продукції АПК, в них було зайнято 9,7 % робітників, котрі використали 14 % виробничих фондів.

Особливості Криму, як рекреаційної зони України, накладають відбиток на його харчову промисловість, яка повинна забезпечити споживання 650 оздоровниць та 2,5-5 млн. приїжджаючих на відпочинок необхідними екологічно чистими продуктами. Разом з цим тут виробляються рідкісні вина, ефіромасляні рослини, цінні сорти тютюну. Риболовні підприємства Криму мають 80% всього складу риболовного флоту України.

Частка переробних галузей складає 43 % всього обсягу промисловості Криму. Зростання продукції забезпечувалось ціною зростаючих витрат. Відбувалося старіння основних фондів. Зростали витрати на підтримання основних фондів, за 1985-1990 р. р. значно знизився коефіцієнт запровадження основних фондів, нагромаджувалися об'єктивні причини економічної кризи.

За період, після початку економічних реформ (1991-1998 р. р.), відбулося різке скорочення виробництва харчової продукції. У цілому до рівня 1991 р., у 1997 р. виробництво цільномолочної продукції склало 8,1 %, кондитерських виробів - 7,5 %, сирів - 11,5 %, безалкогольних напоїв - 11,9 %, ковбасних виробів - 18,3 %, масла тваринного - 21,4 % і т.і. (табл.1).

Таблиця 1.Виробництво важливіших видів продукції переробних галузей АПК в Криму (вкл. м. Севастополь) за 1991-1997 р р., (включаючи підприємства малого бізнесу)

Види продукції	1991р	1996р	1997р	1997р у % до 1991 року
1	2	3	4	5
М'ясо, вкл. субпродукти, тис. т	124,5	32,3	20,8	16,7
Жири харчові топлені, т	2209	147	70	3,2
Масло тваринне, т	12121	4285	2597	21,4
Цільномолочна пр-я, тис. т	374,3	42,4	30,3	8,1
Ковбасні вироби, тис. т	41,6	8,3	7,6	18,3
Сири, вкл. бринзу, т	1724	266	199	11,5
Мука, тис. т	323,3	216,9	181,6	56,2
Крупи, тис. т	45,5	30,5	13,3	29,2
Хліб та хлібобулочні вироби, тис. т	280,8	195,3	166,8	59,4
Макаронні вироби, тис. т	25,8	17,1	14,2	55,0
Кондитерські вироби, т	32712	2513	2475	7,5
Масло рослинне, тис. т	13,8	6,5	6,9	50,0
У т.ч. соняшникове, тис. т	13,5	5,.6	6,8	50,4
Консерви, всього, млн. умов. банок	742,1	155,7	142,7	19,2
У т.ч. мясні, млн. умов. банок	8,7	4,8	2,4	27,6
Рибні, млн. умов. банок	140,6	74,3	75,8	53,9
Овочеві, млн. умов. банок	203,9	16,1	11,9	5,8
Томатні, млн. умов. банок	87,2	3,6	3,8	4,4
У т.ч. том. сік, млн. умов. банок	51,9	2,3	1,3	2,5
Фруктові, млн. умов. банок	272,0	52,7	39,5	14,5
Молочні, млн. умов. банок	1,6	-	-	-
Плодоовочеві, млн. умов. банок	574,0	76,3	64,4	11,2
Соки овочеві, млн. умов. банок	3,3	0,6	0,5	15,2
Безалкогольні напої, тис. дал	6782	1052	808	11,9
Мінеральні води, тис. дал	2379	600	1227	51,6
Майонез, т	3520	1482	766	21,7
Горілка та лік. гор. вир., тис. дал	1298	1523	1636	126,0
Шампанське, млн. пляшок	417	445	421	100,9
Кон'як, тис. дал	243	225	294	120,9
Пиво, тис. дал	10186	2264	2221	21,8
Вино виноградне, тис. дал	5286	4231	3883	73,5
Вино плодово-ягідне, тис. дал	475	218	564	118,6
Комбікорма, тис. т	916,4	231,5	83,9	9,1

Скорочення виробництва швидко поповнили закордонні країни, заповнюючи своїми товарами магазини та ринки. Спостерігається тенденція зростання імпорту, а в деяких магазинах імпортні продтовари складають переважну кількість. Зростання частини імпорту створює загрозу національній продовольчій безпеці.

На цьому фоні розгорнулась побудова переробних підприємств в місцях виробництва сировини - в сільгосппідприємствах, а також малих підприємствах. В цілому, кількість підприємств зросла з 663 (1991 р.) до 996, (1997 р.) особисто в хлібопекарній (у 5 разів), макаронній (у 12 разів) та масложировій галузях і (в 3 рази). Розмір виробництва по галузях був різноманітним. Найбільш значні - в рибній, так як вони складаються з десятків суден. Великими є хлібопекарні, макаронні, виноробні, та виробництво по виготовленню муки. Має місце деконцентрація виробництва. Виділяються за розмірами пивоварні та лікерогорілкові виробництва.

Галузі харчової промисловості Криму займають провідне місце в експорті, їх питома вага складає 38 % усього експорту, в той час, як експорт продукції в хімічної промисловості - 18,8 %, а машинобудівництво - у 1994 р. - 22,9 %, а у 1996 р. - тільки 7,2 %. За останні роки зросла частка імпорту до експорту: якщо у 1994 р. ця частка складала 6,3 %, то у 1996 р. - 42,1 %. Найбільш великим покупцем є Росія (33,2 % всього експорту), а продукцію рибної галузі купують Великобританія, Маврикій, Мавританія, Марокко. Однак, основна частка експортної валюти залишається за кордоном і йде на сплату експлуатаційних збитків суден. Найбільшу питому вагу в експорті займають риба та морські продукти, напої алкогольні та безалкогольні, консерви фруктові та овочеві. Основні експортери розташовані в містах Севастополь та Керчь (67,8 % та 20,2 % всього експорту відповідно). Це підприємства рибної галузі.

У 3 розділі «Проблеми підвищення ефективності галузей харчової промисловості в умовах переходу до ринкової економіки» розглядається пропозиція відновлення державного замовлення для харчової промисловості колективним сільськогосподарським підприємствам в новій формі, яка відповідає встановленню ринкових відносин, розглядається новий тип агропромислових об'єднань на акціонерній основі, обґрунтовуються межі оптимальної концентрації для підприємств різних галузей харчової промисловості.

Світовий досвід свідчить, що капіталістичні держави взяли на себе функції пом'якшення суперечностей, присутніх ринковій економіці за допомогою економічних та адміністративних засобів, серед яких є і держзамовлення на виробництво продукції. Наприклад, у США він складає 15 % всієї товарної продукції. Сучасні продовольчі підприємства розвинених країн базуються на безвідходних технологіях, обладнання виготовляється з нержавіючих матеріалів, основні процеси автоматизовані та вимагають мінімальних витрат праці, управляються комп'ютерами, ринкова інфраструктура високорозвинена. Відзначимо, що в країнах Європейського суспільства під державне регулювання потрапляє до 90 % цін на сільськогосподарську продукцію.

Закордонні країни, аналізуючи макроекономічні процеси після Другої Світової війни, відзначають, що був використаний один спосіб: аграрний сектор був виключений з ринкової економіки. Він був застосований у штучному світі державних минів, гарантованих цін та дотацій. Йому не приходилося затверджувати себе в конкуренції у вільному ринку.

Завдання керівників економіки України заклечається в тому, щоб зберегти все те позитивне, що мала державна планова система: елементи централізованого планування, управління соціальною політикою і т. ін. Потрібно підтримувати принцип послідовності та поступовості, суворо дотримуватися економічної політики особливого перехідного етапу доки вона не буде змінена ринковими відносинами. Звісно, що адміністративно-командна система позбавлена принципів саморегулювання та саморозвитку. Послаблення чи ліквідація командно-адміністративних прийомів без зміни їх відповідними ринковими, веде до економічного хаосу, падіння виробництва, зниження життєвого рівня населення.

Деякі капіталістичні країни багато запозичили елементів у планової економіки та використали їх в процесі державного регулювання ринковою економікою. Зберігши усі позитивні сторони класичної ринкової економіки, вони, як би «вмонтували» в ринкову економіку неринкові регулятори та її соціальний напрям.

Класична ринкова економіка забезпечує геть не всім верствам населення достатній життєвий рівень. Ринок сам по собі не формує соціальне ринкове господарство. Цей процес здійснюється державою та іншими неринковими інститутами. Сучасна економіка країн Заходу «збагачена державним плануванням та макроекономічним контролем, функціонує краще, ніж капіталізм минулої епохи.»

В умовах України, коли держава зняла з себе функцію гаранту здійснення відтворювання, нееквівалентність обміну неминуче веде до руйнування продуктивних сил. Наша країна пожинає наслідки ліквідації своєї минулої системи без відповідного розвитку ринкової. Усе це не сприяє переходу до соціально-ринкового господарства.

Отже, до середини 1998 р. в Україні, а також у Криму, склалась така ситуація в АПК:

а)трансформовані практично всі колгоспи в колективні сільськогосподарські підприємства;

б) приватизовано більшість радгоспів, котрі в основній масі набули статусу КСП, і тільки деякі стали акціонерними товариствами;

в) завершується приватизація більшості підприємств промисловості, котрі перетворюються в акціонерні товариства. Повільно проходить поширення акцій переробних підприємств серед сировинно-постачальних підприємств;

г) падіння виробництва в галузях рослинництва складає 30-40 %, а в тваринництві - 50-60 %. Природно, що це не може не відбитися на обсязі реалізації продукції;

д) підприємства харчової промисловості виробляють 10-20 % рівня 1990 р. (див. табл.1). На багатьох підприємствах на 40-60 % зношені основні виробничі фонди;

є) в умовах відкритої економіки послаблення вітчизняного ринку приводить до насичення його імпортними товарами, котрі притягають погляд гарною рекламою, оформленням, але не якістю продукції. Частка імпорту зростає, охоплює не тільки переробляючи продукти, а й овочі, картоплю, фрукти.

В цих умовах для забезпечення продовольчої безпеки та врятування вітчизняної харчової промисловості пропонується з 2000 р. відновити систему держзамовлення на продукцію сільського господарства, в обсягах не менш як 30-50 % виробничих потужностей молокозаводів, м'ясокомбінатів, харчових комбінатів.

Система економічних взаємовідносин між постачальниками сировини, та переробниками повинна бути побудована за принципами комерційного розрахунку, взаємної вигоди партнерів. Дослідження, проведені в останні роки підтверджують, що з системи економічних показників, відбиваючих однакову зацікавленість партнерів у виробництві, таких як рівництво маси прибутку, рівництво чистої кінцевої продукції, рівництво валового доходу на одного робітника та інших, найбільш прийнятим є тотожність рівней рентабельності, причому для переробників без обліку вартості сировини.

Чим буде підкреслена сила держзамовлення? У договорах передбачається, що, у випадку невиконання сільськогосподарським підприємством обсягу держзамовлення без поважних причин (наприклад, реалізує продукцію на ринку), то це підприємство підлягає штрафним санкціям, рівним ринковій вартості не проданій за держзамовленням продукції.

Продовження принципу, держзамовлення гарантує сільським господарствам стабільну реалізацію певних обсягів по цінах, взаємозацікавлених як для сільськогосподарського підприємства, так і для переробників у безперервному зростанні виробництва. Зрозуміло, відродження держзамовлення - це не повернення до методів командно-адміністративної системи, де ніхто реально не ніс відповідальності за результати господарської діяльності.

Основним напрямком розвитку процесів ринкових перетворень великих підприємств зараз заклечається в тому, що відбувається їх трансформація на основі нового приватно-власного бізнесу, зберіганням ними великомасштабного виробництва. Комплексні підприємства не розпадаються, а іде повільний процес змінювання їх природи з розвитком прямувань до придбання ознак фірми. Як правило, підприємства набувають рис акціонерного товариства чи справжніх кооперативів. Те, що повільно, боляче, через банкрутство дрібних виробництв, продовження еволюції організаційних форм агробізнесу, відбувалось в період нагромадження капіталу в країнах ринкової економіки, в Україні здійснюється шляхом простої зміни власності, шляхом приватизації. У цьому величезна потенційна перевага. Перш за все, треба розумно використовувати високу концентрацію виробництва шляхом створення на основі сучасних підприємств потужних, конкурентно-здібних товарних господарств.

Другий досвід, котрим обов'язково треба розпорядитися - це створений та випробуваний у плановій економіці механізм функціонування великих багатокомпонентних підприємств, котрих у країнах ринкової економіки немає (але буде відпрацьовуватися в еволюційному процесі їх розвитку) - це госпрозрахунок.

Економічний розрахунок підприємства відображає його положення, як відокремленого товаровиробника і є наслідком розподілу праці у суспільстві. Замість цього підприємство має сукупність структурних підрозділів. Вони стають об'єктами економічних взаємовідносин, але представляють спільну асоціацію. Для підприємства, як цілісної системи, визначається ступінь автономності (розподіл праці) та кооперації (інтеграція зусиль виробників). Економічний механізм взаємовідносин внутрішньогосподарських підрозділів підприємств, як асоціації, - це внутрішньогосподарський розрахунок.

В умовах переходу до ринкових відносин використовується закономірність інтеграції, однак роль та функції об'єднань підприємств змінюються, та вони засновуються на принципах комерційного розрахунку. Апарат їх управління буде зосереджувати у своїх руках на основі маркетингових досліджень відомості про постачальників сировини (обсяг, якість, термін постачання, собівартість виробництва), та буде знати все про покупців (магазини, кіоски, санаторні заклади, їдальні, кафе, ресторани, тощо): яка їх потреба в продукції, їх фінансовий стан, термін придбання та ринкова ціна продукції та її коливання.

Апарат управління об'єднання не має права командувати підприємствами, але повинен координувати економічний взаємозв'язок між постачальниками та переробниками, виступати арбітром у суперечних питаннях, вказувати на несправедливість та накладати відповідальність за порушення взятих обов'язків.

З іншого боку, підсумок засобів розрахункових центрів підприємств дозволяє утворити банк, який організовує кредитування за рахунок надлишків засобів в одних підприємствах не потребуючи інші на пільгових умовах. Група спеціалістів-технологів буде обгрунтовувати рекомендації в рішеннях по спеціалізації, концентрації виробництва, міжгосподарській кооперації, по раціональній технології та системі машин, які забезпечують найбільш ефективне виробництво продукції. В основі апарату управління повинна полягати ідеологія маркетингу та оптимізації витрат при переробці та реалізації продукції. Нові функції агропромислового об'єдання-координатора, оптимізатора виробництва засновуються на комп'ютерних технологіях, на роз'яснювальній праці з керівниками господарств, спрямованих на підвищення ефективності їх виробництва.

Між концентрацією виробництва на підприємствах харчової промисловості є, безумовно, тісний кореляційний зв'язок з розміром сировинних зон, звідки надходить продукція. Чим більше переробне підприємство, тим з більшого радіусу сировинної зони повинна надходити продукція, тим більш витрат має промисловість на транспортування сировини. Отже, обмеженням радіусу сировинної зони та обмеженням розміру переробки є розмір зростаючих транспортних збитків.

В дисертації обгрунтовані оптимальні розміри підприємств різних галузей. Так на прикладі Сімферопольського молочного заводу подано оптимальну концентрацію виробництва молока. Рівняння, яке відображає ступінь зниження внутрішньозаводських збитків за мірою зміни обсягів виробництва на цьому підприємстві виражається так:

, де

Узав - внутрішньозаводські витрати на 1000 т молока, грн.;

Х - обсяг виробництва, у тисячах тон.

Разом з цим, з концентрацією виробництва молока для переробки доводиться возити все з більшої відстані, більшого радіусу обслуговування. Використаємо формулу розрахунку ступеня зростання транспортних витрат

, (4)

або , (5)

деУтр. - розмір вартості транспортних збитків на 1000 т молока;

Х - обсяг виробництва, у тисячах тон;

0,38 - коефіцієнт, який свідчить, що молокозавод знаходиться у центрі площі перевезень;

Кр - коефіцієнт криволінійності шляхів по відношенню до прямої (у середньому 1,3);

Д - кількість молока, яке перевозиться (1000 т);

Е - собівартість 1 ткм перевеень.

Підставимо дані до формули розрахунку та одержуємо, що на 100 т молока транспортні збитки складають

Тобто

Скористаємося формулою оптимального розміру молочного заводу. Підставимо дані параметрів «а» та «с» до формули

(6)

а=9252,48 тис. грн та с=249,47 тис. грн

Маємо:

Оптимальний розмір молокозаводу для таких умов складає 17,66 тис. т молочної продукції. У 1997 році завод переробив тільки 14,5 тис. т.

Можна розписати радіус перевезень (табл. 2)

Таблиця 2.Розрахунок радіусу перевезень молока на Сімферопольському молокозаводі

Обсяг	Радіус перевезень, км
перевезень, т	Коли використовується 30 % площин під кормові	Коли використовується 20% площин під кормові
1000	3,8	4,7
5000	8,5	10,8
10000	12,0	14,7
15000	14,7	18,0
30000	20,8	25,5
50000	26,8	32,9
90000	36,0	44,2

Аналогічно розраховано оптимальний розмір Сімферопольського м'ясокомбінату як 6 тис. т (у 1997 р. було перероблено 4169 т) і визначено радіус перевезень для 3 тис т до 44 км, для 6 тис. т - 61,2 км, для 9 тис. т - 75 км, для 24 тис. т - 122 км.

Оптимальний розмір Сімферопольського консервного заводу визначений 3,4 млн. умовних банок (у 1997 р вироблялось 1,1 млн. ум. банок), при умові, що транспортні витрати складають 12 % виробничих витрат. Якщо вони будуть складати 10%, то оптимальний розмір становить 3,9 млн. ум. банок.

Оптимальний розмір Сімферопольського хлібозаводу визначений як 53 тис. т. хлібовиробів за рік.

Висновки

В результаті проведеного дослідження зроблено такі висновки:

1. Харчова промисловість, продукція якої незмінно користується попитом, а інвестиції швидко окупуються, виступає провідною ланкою підйому всієї економіки АПК України і виходу з тяжкої, тривалої економічної кризи.

2. Україна займала одне з перших місць у світі по виробництву продукції на душу населення. Це положення було забезпечено швидким зростанням виробництва харчової продукції за 1940-1990 р. р. Галузі переробки створювали 36,4 % всієї продукції АПК (1990 р.), в них було зайнято 9,7 % кількості робітників, які використовували 14 % виробничих фондів АПК.

3. Після початку економічних реформ з 1991 р. відбулося різке скорочення виробництва харчової продукції. Рівень виробництва у 1997 р. склав до 1991 р. і цільномолочної продукції 18,1 %, кондитерських виробів - 7,5 %, сирів - 11,5 %, безалкогольних напоїв - 11,9 %, ковбасних виробів - 18,3 % і т. і. Скорочення виробництва поповнюється імпортом, ринок заповнено продуктами закордонних країн.

4. Розгорнулась побудова невеликих підприємств безпосередньо в місцях виробництва сировини. Якщо у 1991 р. підприємств харчової промисловості було 663, то у 1997 р. їх стало 996. Особливо багато підприємств у хлібопекарський (збільшилось у 5 разів), макаронній (у 12 разів) та масложировій галузі (в 3 рази). Розмір підприємств надто різноманітний. Відбувається деконцентрація виробництва.

5. Ведуче місце по експорту продукції з Криму займає харчова промисловість, питома вага якої 38 % усього експорту, що у 2 рази вище за частку хімічної промисловості і в 5 разів більша за частку машинобудівництва. Найбільш великим покупцем є Росія (33,3 % всього експорту).

На основі проведеного дослідження рекомендується запровадити такі пропозиції.

Кабінету Міністрів Автономної Республіки Крим:

1.Розглянути можливість відновлення обов'язкового державного замовлення колективним сільгосппідприємтсвам для забезпечення сировиною підприємств харчової промисловісті. Межи державного замовлення на 2000 р. для Автономної Республіки Крим повинні скласти (тис. т):

Таблиця

	мінімум	максимум
Зернові	170	240
Овочі	30	50
Плоди	45	70
Соняшник (зерна)	3	10
М'ясо	20	30
Молоко	120	150

2. Економічну основу держзамовлення повинні складати партнерські відношення, побудовані на основі одержання рівної рентабельності виробництва. (Для харчової промисловості рівень рентабельності розраховується без обліку купованої сировини).

Міністерству агропромислового комплексу Автономної Республіки Крим:

1. Реформувати систему об'єднань харчової промисловості, змінити їх функцій. Вони повинні стати координаторами роботи підприємств в умовах ринкових відносин, концентруючи функції маркетингу ринку збуту продукції, ринку поставок сировини;

Підприємствам харчової промисловості:

1. Зберігати спадок в перехідний період всього кращого, що було в минулому, та, перш за все, госпрозрахункових відносин, які в умовах статуту вільних підприємців стають комерційним розрахунком, основною системою взаємовідносин між підприємствами.

2. Використовувати обгрунтовану методику, формули розрахунку для встановлення оптимальної концентрації виробництва на підприємствах різних галузей харчової промисловості, розраховані оптимальні розміри підприємств молочної, м'ясної, консервної та хлібопекарської галузей.

3. Використати методику визначення сировинних зон підприємств.

Література

Онищенко К.Н. Об оптимальных размерах молочных заводов и рациональном радиусе перевозок молока // Придніпровський науковий вісник .- 1998. - №94.- С.28-33.

2. Онищенко К.Н. Об объективной необходимости возрождения пищевой промышленности автономной республики Крым и государственного заказа в новых экономических условиях. //Труды ученых Крыма. Сборник статей, посвященный 80 летию Национальной Академии Наук Украины. Приложение к научно - практическому дискуссионно-академическому сборнику «Вопросы развития Крыма». - 1998. -т.п. - раздел 5-10с.

3. Онищенко К.Н. Состояние пищевой промышленности Крыма //Экономика и управление. - 1999.- №1.-С.20-21.

4. Онищенко К. Н. О восстановлении государственного заказа для пищевой промышленности коллективным сельскохозяйственным предприятиям в новой форме, соответствующей становлению рыночных отношений. // Деловое обозрение СЭЗ «Сиваш». -1999. -№10.

5. Онищенко К. Н. Состояние пищевой промышленности Автономной Республики Крым в переходный период к рыночной экономике. // Культура народов причерноморья.- 1999.-№ 5.-С 129-135.

1. Размещено на Allbest.ru