Управління зовнішньоекономічної діяльністю на мікрорівні

Размещено на http://www.allbest.ru/

Тема: «Управління зовнішньоекономічної діяльністю на мікрорівні»



Зміст

Вступ

1. Управління зовнішньоекономічною діяльністю як основа забезпечення ефективного функціонування суб'єкта ЗЕД

2. Організація і управління зовнішньоекономічною діяльністю на підприємстві

3. Механізми здійснення управління зовнішньоекономічною діяльністю

Висновки

Перелік використаних джерел



Вступ

Сучасна система управління зовнішньоекономічною діяльністю (ЗЕД) охоплює широке коло об'єктів і може бути загалом охарактеризована і розбита на розділи (сегменти) з використанням ряду критеріїв і аналітичних ознак.

Найважливішими аналітичними ознаками є екзогенність та ендогенність складових. За цією ознакою уся система поділяється на національне управління та багатостороннє регулювання ЗЕД. Відповідно до цього управління зовнішньоекономічною діяльністю можна подати у вигляді макроекономічної та світогосподарської її частин.

Обидві ці частини створюють середовище, в якому самостійним розділом є управління зовнішньоекономічною діяльністю підприємств.

Багатосегментність управління зовнішньоекономічною діяльністю не виключає, однак, наявності критерію, що визначає підсумкову її ефективність. Таким, на наш погляд, є стан макроекономіки і, зокрема, зовнішньоекономічної сфери як складової сукупного попиту.

На практиці оцінка ефективності зовнішньоекономічної політики і регулювання ґрунтується на внеску цієї сфери у зростання сукупного попиту й кількісно виражається абсолютними річними значеннями чистого експорту (сальдо платіжного балансу) і показниками його ваги у валовому національному продукті.

Зовнішньоекономічне управління на національному і світогосподарському рівнях охоплює такі галузі і процеси економічного життя:

імпорт і експорт (у тому числі методи, види та форми операцій щодо їх здійснення);

валютні ринки, об'єкти, механізми та інструменти валютного регулювання;

іноземні інвестиції та інвестиційні інституції;

вільні економічні зони;

міжнародні фінансові організації (у тому числі напрямки й умови діяльності);

Управління зовнішньоекономічною діяльністю підприємства включає:

розроблення ринкової стратегії фірм різних видів і форм власності;

проведення маркетингових досліджень на зовнішньому ринку;

укладання та виконання міжнародного контракту в комерційній діяльності;

ціноутворення на зовнішньому ринку;

засоби, кошти і форми платежів у міжнародних розрахунках;

облік зовнішньоекономічних операцій (експорт та імпорт товарів);

забезпечення транспортування вантажів у зовнішній торгівлі;

страховий захист вітчизняних та зарубіжних учасників різноманітних форм міжнародного співробітництва.

Як розділ управління зовнішньоекономічною діяльністю менеджмент підприємницьких проектів передбачає:

розроблення бізнес-плану підприємства, виходячи з його цілей, аналізу виробничого потенціалу і фінансово-планової діяльності, а також аналізу оточення (стану галузі, ринку, конкуренції);

прийняття інвестиційних рішень на основі існуючих методів оцінки інвестицій і фінансового аналізу інвестиційних проектів;

вироблення стратегії, тактики і техніки залучення інвестора до реалізації проекту.



1. Управління зовнішньоекономічною діяльністю як основа забезпечення ефективного функціонування суб'єкта ЗЕД

Зовнішньоекономічна діяльність -- це важлива й невід'ємна сфера господарської діяльності, котра при ефективному використанні всього комплексу сучасних форм і методів міжнародних економічних відносин здатна впливати на технічне удосконалювання виробництва, підвищення продуктивності праці і якості продукції, яка виробляється. В цілому ж, вихід на зовнішній ринок самостійно господарюючих суб'єктів сприяє пристосуванню економіки до системи світогосподарських відносин, формуванню економіки відкритого типу.

Саме тому розвиток зовнішньоекономічної діяльності підприємств, фірм, усіх учасників ринкових відносин -- це суттєвий фактор підвищення ефективності господарської діяльності як на рівні окремих підприємницьких структур, так і в масштабах усієї країни. Ефективна зовнішньоекономічна діяльність сприяє відтворенню експортного потенціалу країни, підвищенню конкурентоспроможності українських товарів на світових ринках, формуванню раціональної структури експорту й імпорту, залученню іноземних інвестицій на взаємовигідних умовах, забезпеченню економічної безпеки України. Проблеми підвищення ефективності зовнішньоекоомічної діяльності підприємств завжди знаходилися у центрі уваги вчених-економістів.

Зовнішньоекономічна діяльність підприємства включає такі основні напрямки:

вихід на зовнішній ринок;

експортно-імпортні поставки товарів, послуг і капіталу;

валютно-фінансові та кредитні операції;

створення й участь у діяльності спільних підприємств;

міжнародний маркетинг;

моніторинг національної економічної політики та економічних світогосподарських зв'язків.

Законом України "Про зовнішньоекономічну діяльність" визначаються наступні види зовнішньоекономічної діяльності, яку здійснюють суб'єкти цієї

діяльності:

експорт та імпорт товарів, капіталів та робочої сили;

надання суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності України послуг іноземним суб'єктам господарської діяльності, в тому числі: виробничих, транспортно-експедиційних, страхових, консультаційних, маркетингових, експортних, посередницьких, брокерських, агентських, консигнаційних, управлінських, облікових, аудиторських, юридичних, туристських та інших, що прямо і виключно не заборонені законами України; надання вищезазначених послуг іноземними суб'єктами господарської діяльності суб'єктам зовнішньоекономічної діяльності України;

наукова, науково-технічна, науково-виробнича, виробнича, навчальна та інша кооперація з іноземними суб'єктами господарської діяльності; навчання та підготовка спеціалістів на комерційній основі;

міжнародні фінансові операції та операції з цінними паперами у випадках, передбачених законами України;

кредитні та розрахункові операції між суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності та іноземними суб'єктами господарської діяльності; створення суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності банківських, кредитних та страхових установ за межами України; створення іноземними суб'єктами господарської діяльності зазначених установ на території України у випадках, передбачених законами України;

спільна підприємницька діяльність між суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності та іноземними суб'єктами господарської діяльності, що включає створення спільних підприємств різних видів і форм, проведення спільних господарських операцій та спільне володіння майном як на території України, так і за її межами;

підприємницька діяльність на території України, пов'язана з наданням ліцензій, патентів, ноу-хау, торговельних марок та інших нематеріальних об'єктів власності з боку іноземних суб'єктів господарської діяльності; аналогічна діяльність суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності

за межами України;

організація та здійснення діяльності в галузі проведення виставок, аукціонів, торгів, конференцій, симпозіумів, семінарів та інших подібних заходів, що здійснюються на комерційній основі, за участю суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності; організація та здійснення оптової, консигнаційної та роздрібної торгівлі на території України за іноземну валюту у передбачених законами України випадках;

товарообмінні (бартерні) операції та інша діяльність, побудована на формах зустрічної торгівлі між суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності та іноземними суб'єктами господарської діяльності;

орендні, в тому числі лізингові, операції між суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності та іноземними суб'єктами господарської діяльності;

операції по придбанню, продажу та обміну валюти на валютних аукціонах, валютних біржах та на міжбанківському валютному ринку;

роботи на контрактній основі фізичних осіб України з іноземними суб'єктами господарської діяльності як на території України, так і за її межами; роботи іноземних фізичних осіб на контрактній оплатній основі з суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності як на території України, так і за її межами;

інші види зовнішньоекономічної діяльності, не заборонені прямо і у виключній формі законами України.

Отже, основними групами товарів у зовнішньоекономічній діяльності є: товари у матеріально-речовинній формі, науково-технічні знання, послуги (технічні, туристичні, консультаційні, страхування, перевезення), оренда машині обладнання, предмети мистецтва.

Основу системи зовнішньоекономічних зв'язків складає зовнішня торгівля. Тож використання новітніх засобів і кращих методів організації зовнішньої торгівлі, удосконалювання роботи на зовнішніх ринках здобувають першочергове значення для подальшого збільшення ролі зовнішньоекономічних зв'язків країни.

Зовнішньоекономічні зв'язки країн формуються і здійснюються під впливом розвитку зовнішньоекономічної діяльності їхніх суб'єктів. Зовнішньоекономічні зв'язки впливають на економічну систему держави через механізм зовнішньоекономічної діяльності.

Зовнішньоекономічні відносини -- це встановлення контактів у системі світового господарства, частина суспільних відносин між фізичними та юридичними особами різних країн у плані їх майбутнього можливого співробітництва, що стосуватиметься їхніх економічних інтересів.

Зовнішньоекономічна діяльність являє собою заходи й дії щодо реалізації зовнішньоекономічних відносин. Найважливішою ознакою й наслідком ЗЕД підприємств є переміщення матеріальних, грошових, трудових і інтелектуальних ресурсів з однієї країни в іншу.

Зовнішньоекономічна діяльність -- це діяльність суб'єктів ЗЕД України із суб'єктами ЗЕД інших країн, що виникає у процесі виробництва, реалізації, розподілу та споживання продукції на основі взаємної вигоди для всіх учасників. Її проявом можуть бути: експорт, імпорт, реекспорт, реімпорт, різни форми кооперації, товарообмінні операції та створення спільних підприємств.

Зовнішньоекономічні зв'язки -- напрацьовані відносини, побудовані на минулій співпраці, які не обов'язково ставлять за мету отримання вигоди. Зовнішньоекономічні зв'язки припускають тісний взаємозв'язок міжнародних, господарських і торгово-політичних відносин. У результаті співпраці й спільної діяльності між двома країнами утворюються зв'язки. Тому, як свідчать дослідження, доцільно розглядати ці терміни як систему похідних понять.

Ринки деяких товарів є цілком монополізованими торговими посередниками (наприклад, брокерами в Англії) і тому недоступні для встановлення безпосередніх контактів із споживачами.

Планування являється важливою частиною менеджменту зовнішньое-кономічної діяльності , основною її функцією. Підприємство, яке не вміє планувати чи не вважає потрібним це робити, навряд чи може досягнути серйозних успіхів в своєму розвитку. Звичайно, планування -- не панацея від усіх бід, проте уважний підхід до цього важливого етапу роботи створює основу для успішної діяльності підприємства як на внутрішньому, так і на зовнішньому ринку.

Суть планування можна визначити як уміння передбачити мету підприємства, результати його діяльності і ресурси, потрібні для досягнення цієї мети.

В сфері зовнішньоекономічної діяльності планування означає також уміння визначати мету зовнішньоекономічної діяльності як складової частини загальної системи внутрішнього планування. Основна мета зовнішньоекономічної діяльності не повинна розходитися із загальною метою підприємства, повинна бути спрямована на їх успішне здійснення за рахунок зовнішніх факторів економічного росту. Планування допомагає відповісти на важливі запитання:

1. Де підприємство знаходиться в даний час, які його економічні позиції, в тому числі в зовнішній сфері.

2. Яким чином, при допомозі яких ресурсів може бути досягнута мета підприємства, в тому числі по зовнішньоекономічній діяльності , і як може бути використана зовнішньоекономічна діяльність для його успішного соціально-економічного розвитку.

Планування зовнішньоекономічної діяльності являється об'єктивно необхідним для будь-якого підприємства-суб'єкта зовнішньоекономічної діяльності . Це визначається насамперед:

- прагненням підприємств, функціонуючих в умовах глобалізації ринку, одержати додатковий прибуток за рахунок більш повного використання переваг міжнародної праці, міжнародної економічної інтеграції; передбачити несприятливі дії зовнішніх факторів, різноманітні непередбачені обставини, котрі можуть відбутися на світовому ринку;

- і головне -- необхідність прогнозування свого майбутнього. Для цього важливо визначити яким буде ринок в майбутньому, в якому буде розвиватися, чого чекають споживачі від підприємства, які його можливості у збільшенні експортного потенціалу, об'єму продажу і т.д.

Визначаючи бажані і можливі орієнтири своєї майбутньої діяльності на світовому ринку, підприємства тим самим зменшують можливість непередбачених дій зовнішніх факторів, ступінь ризику, пов'язаного з їх діями.

Багато підприємств працюють без офіційно прийнятих планів. На їх думку, ситуація на ринку міняється дуже швидко, особливо на зовнішньому, щоби планування приносило яку-небудь користь. Дійсно, зовнішнє середовище бізнесу, особливо міжнародного, характеризується швидкими змінами.

В західних країнах це пояснюється високою насиченістю споживацького попиту, його індивідуалізацією, різноманітним характером. Ці зміни попиту диктують зрушення інших факторів середовища: технології, засобів зв'язку і т.д. Відповідно й бізнес повинен швидко мінятися.

В економіці України рухливість середовища, зумовлена насамперед перехідним характером нашого господарства, стрімким входженням нашої країни в світовий інтеграційний процес, лібералізацією зовнішньоекономічної діяльності і, як наслідок, нестабільністю соціально-економічної сфери.

Однак, як свідчить світовий досвід і деякі приклади господарювання вітчизняних підприємств (наприклад, НКМЗ ВАТ Концерну "Стірол", ДМЗ та ін.), формальне планування має важливі переваги:

планування заохочує керівників постійно думати перспективно;

веде до більш чіткої координації діяльності підприємства;

стимулює менеджерів до реалізації своїх рішень в подальшій роботі;

сприяє більш чіткому визначенню фірмою своєї мети і завдань;

покращує забезпечення фірми необхідною інформацією;

допомагає більш раціональному розподілу ресурсів;

сприяє активізації роботи по вивченню світового ринку, пошуку необхідних партнерів по бізнесу;

робить фірму більш підготовленою до несподіваних змін;

полегшує контроль за діяльністю на підприємстві і т.д.

В сучасних умовах жорстокої конкурентної боротьби на світовому ринку потреба в плануванні зовнішньоекономічної діяльності значно зростає.

В залежності від ступеня невизначеності в плануванні, тимчасових орієнтацій ідей планування, меж планування і т.д., в світовій практиці використовують різні типи планування зовнішньоекономічної діяльності. Наприклад, в залежності від того, яку межу (період) часу охоплюють плани, складені на підприємстві, планування поділяється на три типи: довготривалі, середньотривалі, короткочасні.

Довготривале планування охоплює довгі періоди часу. 10-25 років. Деякий час довготривале планування ототожнювалось із стратегічним, але ці два поняття розглядаються окремо.

Стратегічне планування по своєму змісту багато складніше довготривалого. Середньотривале планування конкретизує орієнтири, визначені в довготривалих планах. Вони розраховані на більш короткий час.

Донедавна середньотривале планування розраховувалось на 5 років, проте швидкість змін зовнішнього середовища зумовила необхідність скоротити термін цього типу планування приблизно до 2-3 років.

В сфері зовнішньоекономічної діяльності середньотривалі плани вирішують завдання, пов'язані з перебудовою існуючих виробничих потужностей, оновленням асортименту, розширенням чи звуженням експорту (імпорту), пошуком нових ринків збуту і т.д.

Короткочасне планування -- вироблення планів на 1-2 роки.

Зазвичай це річний план, який нараховує в собі конкретні завдання по здійсненню експортно-імпортних операцій. Вони (операції) містять інформацію про строки, об'єми, асортимент, черговість поставок і т.ін.

Весь процес планування зовнішньоекономічної діяльності, як і внутріфірменого, можна умовно поділити на дві стадії:

1. Розробка стратегії зовнішньоекономічної діяльності (стратегічне планування).

2. Визначення тактики здійснення виробленої стратегії (оперативне чи тактичне планування).

Стратегія виробничого підприємства -- це сукупність головної мети і основних способів досягнення накресленої мети. Інакше кажучи, розробка стратегії підприємства означає визначення загальних напрямків його розвитку.

Розробка стратегії зовнішньоекономічної діяльності означає визначення основних напрямків діяльності фірми в міжнародній сфері, на світовому ринку. Важливо ще раз підкреслити. що стратегічні плани розвитку зовнішньоекономічної діяльності повинні бути інтегровані в загальну стратегію розвитку підприємства в цілому.

Стратегічне планування зазвичай розраховане на довгий період, хоч на багатьох підприємствах стратегія базується на середньотривалому плануванні (другий спосіб більш прийнятний для підприємств України, що працюють в умовах великої невизначеності).

В галузі зовнішньоекономічної діяльності стратегічне планування може охоплювати період від 4 до 7 років.

Стратегічне планування -- це не функція часу, а насамперед функція направленості. Вона не просто зосереджена на даному періоді часу, а нараховує в собі сукупність глобальних ідей розвитку підприємства, в тому числі в сфері зовнішньоекономічної діяльності. Процес планування зовнішньоекономічної діяльності в свою чергу полягає з цілого ряду етапів (фаз). В цілому процес планування являє собою нібито замкнутий цикл з прямим і зворотнім зв'язком. Процес планування зовнішньоекономічної діяльності може бути виражений такими етапами:

1 етап. Визначення місії і комплексу завдань. Складання "дерева завдань".

2 етап. Аналіз і оцінка внутрішнього і зовнішнього середовища. Інколи даний етап передує етапу визначення завдань

3 етап. Стратегічний аналіз. Фірма порівнює завдання і результати дослідження факторів внутрішнього й зовнішнього середовища, визначає розрив між ними, формує різноманітні варіанти стратегій.

4 етап. Порівняння і визначення одної з альтернативних стратегій, її розробка.

5 етап. Готується остаточний стратегічний план діяльності фірми в галузі зовнішньоекономічної діяльності.

6 етап. Середньотривале планування. Розроблення середньотривалих планів і програм.

7 етап. На основі стратегічного і середньотривалого планування розробляються річні оперативні плани і проекти.

8 етап. Контроль за виконанням рішень, втілених у планах. Цей етап не являється стадією безпосереднього процесу планування, проте він має важливе значення для планування і реалізації стратегії зовнішньоекономічної діяльності підприємства, тому що дає можливість більш раннього виявлення можливого розриву між плановими показниками і фактичним виконанням та внесення відповідних корективів в цей процес.

Проте ще до початку роботи над планами зовнішньоекономічної діяльності підприємству важливо володіти інформацією з таких питань:

Що і коли експортувати (імпортувати).

В яких умовах належить здійснювати зовнішньоекономічну діяльність.

Які види і форми зовнішньоекономічної діяльності доцільно вибрати.

Які ресурси має підприємство для здійснення зовнішньоекономічної діяльності.

Якою повинна бути організаційна структура управління зовнішньоекономічної діяльності.

Який результат очікується від зовнішньоекономічної діяльності (приблизний розмір прибутку, рентабельність, розміри розширення збуту, валютна виручка і т.д.).

Результатом процесу планування являється система планів, яку можна поділити на такі елементи:

1. Стратегічний план (чи генеральний план), який частіше всього складається на 5 років.

2. Загальнофірмовий план, основу якого складає "план розвитку", що містить в собі і розвиток зовнішньоекономічної діяльності.

3. Оперативні плани підприємства. Вони можуть містити в собі загальнофірмові плани поточної діяльності підприємства, а також поточні плани підрозділів.

управління екзогенний зовнішньоекономічний

2. Організація і управління зовнішньоекономічною діяльністю на підприємстві

Організація ЗЕД - дуже складна і клопітка робота. Вона вимагає уважного опрацювання таких питань як коньюктура ринку, потенціальні покупці і продавці, встановлення ділових контактів з ними, проведених переговорів, підписання угод і т.д.

Тому, для ефективного керівництва ЗЕД на рівні підприємства, необхідна адекватна до умов його роботи структура управління. Слово "структура" означає каркас, основу. Будь яке підприємство має відповідний каркас, що

пов'язує всі його підрозділи, служби, органи.

Розрізняють:

- організаційно-виробничу структуру;

- структуру управління;

- організаційну структуру підприємства.

На будь-якому підприємстві є системи, які управляють і якими управляють. До першої відносяться органи, служби, апарат управління. До іншої - виробничі підрозділи (цехи, участки, відділи).

Організаційно-виробнича структура відображає побудову системи, якою управляють, структура управління - системи, яка управляє, а організаційна структура підприємства - побудову і взаємозв'язок обидвох даних систем.

Таким чином, структура управління ЗЕД відображає побудову системи управління в даній сфері, тобто органи, служби, апарат, що здійснює управління ЗЕД.

Апарат управління будується з урахуванням необхідного оновлення ланок (по горизонталі) і ступенів чи рівнів управління (по вертикалі). Ланка управління - це структурний підрозділ чи окремі спеціалісти, що виконують відповідні функції управління.

Організаційна структура управління ЗЕД як складова частина внутріфірмового управління визначається, насамперед, загальною стратегією підприємства, а також стратегією ЗЕД як її складової. Загальноприйнято вважати стратегію засобом виживання фірми шляхом адаптування до середовища, а структуру - конструкцією, що її підтримує. Ланки ланцюга "середовище - стратегія - структура" взаємопов'язані і взаємозумовлені. Якщо вони не відповідають одне одному, то під загрозу ставиться саме існування фірми.

Організаційна структура управління ЗЕД визначається тією метою і завданнями, які вона покликана вирішувати. ЇЇ мета - максималізація прибутку на довготривалий період за рахунок ефективної участі в міжнародному підприємництві. Організаційна структура управління ЗЕД, як і внутріфірмового управління, повинна постійно розвиватися і вдосконалюватися, пристосовуватися до змін у зовнішньому середовищі і сфері управління. Її форми і методи не можуть залишатися незмінними.

Перед підприємствами - суб'єктами ЗЕД завжди стоять два важливих питання:

1. Як сформувати найбільш сприйнятливу і ефективну оргструктуру управління.

2. Як керувати нею, щоб досягти поставленої мети.

На формування організаційної структури управління ЗЕД значний вплив здійснюють такі фактори:

- розмір фірми;

- значення і характер зарубіжної діяльності;

- ступінь диверсифікації і складність продукції, що випускається;

- характер експортної і виробленої на іноземних підприємствах продукції;

- специфіка ринків приймаючих країн і рівень конкуренції на них та ін.

Організаційні форми управління ЗЕД на виробничих підприємствах в Україні багато в чому індивідуалізовані. Разом з тим можна виділити деякі загальні риси.

На виробничих підприємствах, що приймають активну участь у зовнішньоекономічній діяльності, зовнішньоекономічний апарат в даний час існує в основному в двох формах:

1. Відділу зовнішньоекономічних зв'язків (ВЗЕЗ) в рамках діючого апарату управління.

2. Вихід на зовнішній ринок за допомогою посередників - зовнішньо-торгової фірми (ЗТФ).

Відділ зовнішньоекономічних зв'язків (ВЗЕЗ) не являється самостійним структурним підрозділом підприємства. Він являє собою частину апарату управління. Його головне завдання полягає в управлінні ЗЕД як елементом єдиної цілісної системи внутріфірмового управління. Цей відділ не займається безпосередньо транспортуванням вантажів, митними процедурами і т. д. Він створюється, як правило, для планування, організації і координації ЗЕД (хоч на практиці зустрічаються й інші варіанти).

Головними завданнями ВЗЕЗ підприємства можуть бути:

1. Участь в розробці стратегії ЗЕД підприємства.

2. Сприяння розвитку ЗЕД підприємства з метою прискорення його соціально-економічного розвитку.

3. Управління експортним потенціалом підприємства, постійне його зміцнення й розвиток.

4. Забезпечення виконання зобов'язань, що випливають з договорів та угод із зарубіжними партнерами.

5. Вивчення коньюктури іноземних ринків, збір і накопичення відповідної інформації.

6. Організація експортно-імпортних операцій, забезпечення їх ефективності.

7. Здійснення рекламної діяльності.

8. Організація протокольних міроприємств та ін. Відповідно до завдань визначаються функції ВЗЕЗ і формується оргструктура управління. ВЗЕЗ зазвичай очолює начальник відділу. Відділ складається із ланок (груп, секторів, бюро і спеціалістів).

Кожен із секторів (груп) має свої конкретні завдання і виконує відповідні функції.

Наприклад, комерційний сектор повинен забезпечувати: виконання зобов'язань по міжнародних контрактах і угодах, участь у підготовці і проведенні комерційних переговорів; організацію поставок згідно контракту і контроль за їх виконанням; перегляд-рекламацій по експорту й імпорту та ін.

Сектор маркетингу як ведуча служба підприємства вивчає коньюктуру світових товарних ринків, приймає участь у визначенні цін на експортну продукцію, в розробці і здійсненні рекламних міроприємств, аналізі конкурентів, можливостей руху товару і т. ін.

Завдання науково-технічного сектору: вивчати діючі на світовому ринку технічні вимоги до товару; аналізувати технічний рівень і якість продукції, її конкурентноздатність; брати участь в розробці пропозицій по оновленню виробництва, випуску нової продукції; забезпечувати технічне обслуговування експортної продукції та ін.

Протокольний сектор готує і організовує протокольні міроприємства, виконує доручення керівництва фірми по зустрічах, прийому і проводах представників зарубіжних фірм, які прибули на підприємство з візитом.

А также сектор який покликаний забезпечувати прогнозування і планування ЗЕД підприємства; аналіз ефективності експортно-імпортних операцій; контроль за виконанням плану; валютний контроль і т.д.

На практиці організаційна структура управління ЗЕД підприємства може бути побудована трохи інакше.

Організаційні принципи побудови управління зовнішньоторгової фірми(ЗТФ) залежить від її завдань і функцій, зображених в уставі.

Основними завданнями ЗТФ, як правило, являються:

1. Планування, організація і регулювання зовнішньоторгових угод.

2. Збільшення об'єму експорту і вдосконалення його структури.

3. Підвищення ефективності імпортних закупок у відповідності до стратегії підприємства.

4. Підвищення конкурентноздатності продукції за кордоном, сприяння покращенню її якості.

5. Вивчення коньюктури товарних світових ринків і виявлення критеріїв та вимог, які ставляться до конкурентноздатності товарів.

6. Вивчення діяльності конкурентів, їх сильних і слабких сторін.

7. Організація післяпродажного обслуговування за кордоном.

8. Вироблення рекламних міроприємств з метою розширення експорту.

9. Забезпечення правового захисту зовнішньоекономічних інтересів підприємства.

10. Участь разом з іншими підрозділами в організації транспортування і збереження продукції.

11. Участь в купівлі-продажу патентів і ліцензій, "ноу-хау".

12. Участь в здійсненні протокольних міроприємств і т. д.

Вирішення цих та інших завдань, що стоять перед ЗТФ, визначає її функції і організаційну структуру управління.

Основними функціональними підрозділами ЗТФ являється маркетингова і оперативно-комерційна служба. Також створюються служби, що забезпечують обслуговування ЗЕД фірми: планово-економічних розрахунків, валютно-фінансових операцій, обліку і звітності, юридичних та інженерно-технічних питань.

Кожна із даних служб виконує відповідні функції. В компетенцію маркетингової служби входять:

- участь фірми в розробці стратегії і планів ЗЕД підприємства;

- вивчення ринків збуту і можливостей виходу на них;

- забезпечення реклами і руху товару;

- підготовка конкурентних матеріалів і конкурентного листа, необхідних для формування базисних умов контракту;

- прогнозування коньюктури товарних ринків і динаміки цін;

- аналіз ефективності експортно-імпортних операцій і окремих угод;

- збирання, накопичення і обробка необхідної інформації;

- методичне забезпечення роботи по вивченню зовнішніх ринків і вимог до якості продукції;

- забезпечення участі фірми у виставках, ярмарках, аукціонах, торгах.

Функціями оперативно-комерційної служби являються:

- проведення переговорів з іноземними фірмами;

- підготовка комерційних розрахунків по базисних і валютно-фінансових умовах контракту;

- організація поставок (перевезення, страхування зовнішньоторгових вантажів) відповідно до контракту і контроль за їх виконанням;

- забезпечення технічного і гарантійного обслуговування експортної та імпортної продукції;

- перегляд рекламацій по експорту й імпорту;

- ведення комерційної переписки з іноземними фірмами та ін.

В міру розвитку ЗТФ виконання технічних і підготовчих операцій, які здійснюють комерційні й допоміжні підрозділи, може бути централізоване шляхом створення спеціалізованих служб, наприклад, копіювально-розмножувального бюро, бюро переказів, відділу автоматизованої обробки даних, групи комерційних розрахунків та ін.

Створення власних зовнішньоекономічних служб на підприємствах виправдано, якщо:

- частка експорту велика в загальному обігу;

- зовнішньоторговельні операції здійснюються регулярно;

- випускається продукція з високим рівнем конкурентоспроможності, бажано унікальна за своїми властивостями;

- невисокий рівень конкуренції на відповідному сегменті світового ринку;

- продукція не потребує серйозної адаптації до закордонних умов використання;

- на підприємстві є необхідна кількість фахівців із зовнішньоекономічної діяльності.

В інших випадках виправдане використання посередників як вітчизняних, так і закордонних або міжнародних. Посередники можуть підвищити ефективність зовнішньоторговельних операцій за рахунок:

- кращого знання ринку, наявності постійної клієнтури;

- зниження витрат транспортування і збереження продукції, у тому числі за рахунок операцій зі значними партіями, що належать різним виробникам;

- скорочення термінів постачань і оформлення документів;

- забезпечення сервісу перед продажем і обслуговування після продажу;

- постачання товаровиробників оперативною і докладною інформацією про зміни конкурентоздатності продукції і ринкової ситуації в цілому, відомостями про реальних і потенційних конкурентів.

3. Механізми здійснення управління зовнішньоекономічною діяльністю

Реальними організаційно-економічними формами здійснення торгових відносин являються угоди по ввезенню-вивезенню, тільки ввезенню, тільки вивезенню, а також обмін правами власності без переміщення власне об'єкту обміну (в даному випадку мова йде насамперед про експорт капіталу). При цьому в питанні матеріально-уречевленому предметами міжнародної торгівлі виступає кінцква продукція і інші матеріальні цінності, ноу-хау, ліцензії, торгові знаки, а також послуги -- будівельні, транспортно-експедиційні, страхові, консультаційні, посередницькі, аудиторські, юридичні. При цьому можливе застосування різних розрахункових засобів -- за готівку, в кредит, бартерне постачання.

Механізми зовнішньоекономічної діяльності - це способи внутрісистемного міжрівневого перетворення (трансформації) вихідних і нових зовнішньоекономічних відносин, що склалися, суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності за допомогою спільного дозволу, виникаючих у процесі розвитку зовнішньоекономічних відносин, протиріч для реалізації поставлених загальних і специфічних цілей учасників.

Механізми зовнішньоекономічної діяльності визначають як способи внутрісистемного міжрівневого перетворення (трансформації) вихідних і нових зовнішньоекономічних відносин, що склалися, суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності за допомогою спільного дозволу, виникаючих у процесі розвитку зовнішньоекономічних відносин, протиріч для реалізації поставлених загальних і специфічних цілей учасників. Механізм зовнішньоекономічної діяльності включає: суб'єктів; об'єкти; “дерево цілей” суб'єктів зовнішньоекономічних відносин; систему способів, інструментів й "дерево ресурсів" реалізації цілей; моніторинг, діагностику, оцінку досягнутих результатів і корекцію окремих елементів механізму зовнішньоекономічної діяльності.

Міжнародні товарообмінні операції можливо здійснювати як прямим шляхом встановлення безпосередніх господарчих контактів, так і опосередкованим шляхом -- через посередників. Шлях прямих поставок і розрахунків в багатьох випадках є більш переважним, завдяки таким своїм позитивним якостям, які можуть знайти свій прояв в тій чи іншій господарчій ситуації:

налагодження найбільш тісних зв'язків між постачальниками і споживачами, в результаті чого створюються певні гарантії в конкурентній боротьбі з іншими постачальниками;

підвищення надійності і оперативності господарських зв'язків в тих випадках, коли вже налагоджені економічні контакти, створені ефективні

технологічні моделі відтворювальної діяльності;

забезпечення наближення виробника до іншонаціонального ринку, а також можливості отримання про нього великої кількості необмеженої інформації, адекватно відповідати на попит своїх закордонних споживачів, реагувати на коливання попиту;

забезпечення економії на оплаті послуг посередників - юридичних і фізичних осіб;

створення передумов подальшого поглиблення міжнародного співробітництва шляхом усуспільнення різних циклів технологій і виробничої діяльності.

Разом з тим перевагами володіє опосередкований шлях:

створення важливого додаткового позитивного фактора в конкурентній боротьбі в тих випадках, коли зовнішньоторговий посередник може забезпечити ефективну рекламну компанію, після продажне обслуговування стандартних товарів в країні збутку, а також допускає підприємство-виробника до наявних у нього відомостей про особливості конкретних ринків. тентенцій попиту;

забезпечення економії на витратах в тих випадках, коли зовнішньоторговмй посередник є комерційно більш вигідним, ніж утримання в штаті спеціалізованих робітників або відволікання службовців на не властиві їм види діяльності;

підвищення якості збутової діяльності і її оперативності завдяки використовуванню послуг посередників-професіоналів в тих випадках, коли здійснюються разові міжнародні угоди, або підприємство виробник не має достатнього досвіду здійснення зовнішньоекономічної діяльності в цілому ряді інших випадків;

створення передумов вигідної концентрації капіталів безпосередніх виготовлювачів продукції і фірм, які здійснюють її рекламу, збут, післяпрдажне обслуговування і інше. Особливо відмітимо, що така концентрація може мати характер як національного так і інтернаціонального усуспільнення (виробництва) відтворювання, об'єднання ресурсів в залежності від державної належності посередницько-збутових структур.

В найбільш загальному плані в відповідності з вектором товароруху, а також характером міжнародних товарообмінних операцій прийнято виділяти чотири основних види: експортні, імпортні, реекспортні і реімпортні операції. Реєкспорт і реімпорт можливо розглядати як окремі випадки експорта і імпорта, однак дуже часто вони підлягають особливому розгляданню (особливо реєкспорт), наприклад в зв'язку з можливими спеціальними вказівками в міжнародних угодах про недопущення реєкспорта.

Експортні операції -- це насамперед продаж за кордонним контрагентам товарів з їх вивезенням за кордон. Невидимим експортом називають надання іноземним юридичним і фізичним особам платних послуг. Так це можуть бути транспортні , туристичні, юридичні і інші послуги.

Експортом капіталу називається розміщення його в інші країни в формі кредитів і інвестицій в ті чи інші господарчі структури.

Імпортні операції -- це придбання у іноземних контрагентів товарів з їх ввезенням із-за кордону.

Імпорт капіталів це розміщення в країні іноземних кредитів і інвестицій. Реєкспортні операції -- це продана іноземним контрагентам з вивезенням за кордон тої чи іншої країни товарів, раніше імпортованих на територію даної країни і не підлягаючих переробці. В ряді випадків реєкспортними вважаються операції, навіть не пов'язані з ввезенням товарів в країну, до юрисдикції якої відносяться здійснюючі реєкспорт господарюючі організації. Останні в таких випадках купують і перепродують товари, які постійно знаходяться за кордоном, не здійснюючи при цьому ніякої переробки. Таким чином, з поняттям реєкспорту пов'язані тільки деякі форми маніпулювання правом власності. Коли ж товар просто опиняється на території тої чи іншої держави без закурки його фізичними чи юридичними особами мова про реєкспорт йти не може. Прикладом може бути транзит товарів через територію третьої країни.

Реімпортні операції -- це придбання у іноземних контрагентів раніше експортованих товарів, які не підлягають переробці з їх вивезенням із-за кордону. Визначальне значення тут має особлива форма і послідовність зміни права власності.

Так реімпортом товарів вважаються операції, пов'язані з поверненням товарів від іншонаціональних покупців, незадоволених їх якістями, або від посередників, які спочатку їх купили але не зуміли їх реалізувати. Поцій же причині реімпортом не вважається повернення товарів, експонувались на закордонних виставках, в рекламних шоу, а також які арендувалися або знаходилися за кордоном в обслуговуванні посередників на умовах консигнації.

Комплексним показником, який оцінює зовнішньоекономічну діяльність країни, являється платіжний баланс.

Згідно методики міжнародного валютного фонду платіжний баланс містить наступні дані:

I. Баланс поточних операцій, який включає:

торгівельний баланс, сольдо якого дорівнює різниці між експортом і імпортом товарів. Якщо сальдо додатне, то експорт експотр перевищує імпорт. Від'ємне сальдо свідчить про дефіцит торгівельного балансу;

баланс послуг, сальдо якого дорівнює різниці між експортом і імпортом патентів, ліцензій, ноу-хау, послуг зв'язку транспорту, туризму, міжнародного страхування та іншого;

баланс процентних платежів, їх сальдо вираховується як різниця між платежами по національним кредитам, розміщених в двох країнах, і виплати процентів по іноземним капіталам, залученим в країну;

баланс трансфарів (transver-переказ) їх сальдо дорівнює різниці приватних і державних однобічних платежів із-за кордону і за кордон. Вони включають також рух приватних ідержавних переказів, пенсій, дарувань, витрат на утримання державних установ за кордоном, військове постачання і субсидії іноземним державам.

II. Баланс руху довгострокових капіталів, їх сальдо відображає різницю між експортом і імпортом капіталів. Розрізняють прямі інвестиції, які дають закордонним інвесторам право контролювати фірму, як правило не менше 25% акцій, і портфельні інвестиції, які такого права не дають. Портфельні інвестиційні вкладання грошового капіталу в акції, без права придбання контрольного пакету, облігацйї і інших цінних паперів іноземних держав, організацій, фірм.

III. Баланс руху короткострокових капіталів.

IV. Корегуюча стаття, яка обліковує помилки статистичних даних і пропуски.

Перші три статті платіжного балансу, пов'язані з рухом валютних резервів, називаються балансуючими. Тут маються на увазі рух золото-валютних резервів, надзвичайні джерела покриття сальдо, зобов'язання які утворюють валютні резерви зарубіжних офіційних установ, кредити міжнародних валютно-фінансових організацій. Регулюючи рух валютних коштів по цим статтям, балансують від'ємне сальдо по основним. В сумі показники по основним і балансуючим статтям дорівнюють нулю. В теперішній час одні країни -- США , більшість країн які розвиваються мають значний дефіцит торгівельного і платіжного балансу, інші -- Японія , Південна Корея, Тайвань, Сінгапур, Гонконг мають додатне сальдо.

Прагнучи збалансувати зовнішню торгівлю, всі країни в тій чи іншій мірі регулюють експорт та імпорт.

Активно стимулюючи експорт держава досягає декілька цілей.

По-перше, допомагаючи просуванню товарів за кордон, вона сприяє розширенню попиту на продукцію національного виробництва. Це стимулює підприємців розширювати виробництво, покращувати ситуацію на ринку праці.

По-друге, експортна орієнтація робить економіку не тільки більш динамічною, але й надає нову якість її розвитку. На світовому ринку в жорстокій конкурентній боротьбі перевіряються споживчі якості товарів та послуг, а відповідно структура і ефективність національного виробництва. Країну яка займає на світовому ринку передові позиції, можливо з повною підставою вважати одним з лідерів в галузі науково-технічного прогресу.

По-третє, заохочення експорту перетворилось на один з найефективніших засобів демонополізації економіки.

Виводячи великий бізнес на світовий ринок, держава ставить його в положення, коли завоювання сталих конкурентних позицій потребує піклування про покращення якості продукції, розширення виробницива і продажу, вдосконалення застосовуємої технології, освоєння нових ринків. Такі дії не мають нічого спільного з монополістичною поведінкою. Інакше кажучи, якщо державі не по силах управитися з великим монополістом, потрібно зробити так, щоб комерційні інтереси привели національного гіганта на світовий ринок, де неменш сильні конкуренти швидко відучать його від монополістичних звичок.

Виходячи із світової практики, можливо зазначити, що методи стимулювання експорту різноманітні. Основними методами стимулювання експорту є: надання експортерам податкових пільг; надання гарантій по експортним кредитам; використання двохсторонніх та багатосторонніх угод, а також міжнародних механізмів узгодження торгових інтересів між країнами.



Висновки

Сучасна система управління зовнішньоекономічною діяльністю охоплює широке коло об'єктів і може бути загалом охарактеризована і розбита на розділи (сегменти) з використанням ряду критеріїв і аналітичних ознак. Ефективна зовнішньоекономічна діяльність сприяє відтворенню експортного потенціалу країни, підвищенню конкурентоспроможності українських товарів на світових ринках, формуванню раціональної структури експорту й імпорту, забезпеченню економічної безпеки України.

Механізми зовнішньоекономічної діяльності - це способи внутрісистемного міжрівневого перетворення (трансформації) вихідних і нових зовнішньоекономічних відносин, що склалися, суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності за допомогою спільного дозволу, виникаючих у процесі розвитку зовнішньоекономічних відносин, протиріч для реалізації поставлених загальних і специфічних цілей учасників.

Для збільшення українського експорту в межах здійснення експортоорієнтованої стратегії вітчизняних підприємств необхідно:

1) розвивати конкурентоспроможне експортне виробництво;

2) стримувати інфляцію;

3) активно сприяти залученню іноземних інвестицій.

З аналізу діяльності підприємства у зовнішньоекномічній сфері можно зробити висновки, що значний резерв підвищення ефективності зовнішньоторговельної діяльності підприємств міститься у підвищенні якості самих зовнішньоторговельних контрактів. Сучасний стиль торгівлі має включати супровід постачання товарів відповідними послугами розміщення на території покупця торговельних представництв і сервісних центрів. Це сприяє стійкості і передбачуваності торговельних контрактів, дає можливість поліпшити маркетингове забезпечення торгівлі, максимально підняти планку прибутковості операцій.

Підприємства будь-якої форми власності мають право на участь у зовнішньоекономічній (зовнішньоторговельній включно) діяльності, підписувати (заключать) експортні та імпортні договори (угоди) з іноземними партнерами. Тією чи іншою мірою велика кількість підприємств включена до зовнішньоекономічної підприємницької діяльності. При цьому за невеликим виключенням, для учасників зовнішньоекономічної діяльності не вимагається особлива регістрація або спеціальні дозволи.

Для ефективного управління зовнішньоекономічною діяльністю на рівні підприємства потрібна адекватна умовам його роботи структура управління. Організаційна структура управління зовнішньоекономічною діяльністю підприємства визначається, насамперед, тими цілями і завданнями, які вона покликана вирішувати.

Найбільший досвід управління зовнішньоекономічною діяльністю накопичено у спеціалізованих зовнішньоторговельних організаціях (ЗТО).

Серед основних можливих заходів по удосконаленню органїзації ЗЕД на підприємствах можна виділити наступні:

- створення окремого структурного підрозділу, що відповідав би за успішність ведення ЗЕД на підприємстві

- маркетингові дослідження нових ринків за умови виходу на них, вибір партнерів для ведення зовнішньоекономічної діяльності шляхом збору необхідної інформації про них

- проведення SWOT-аналізу для розробки стратегії розвитку підприємства та удосконалення механізму зовнішньоекономічної діяльності підприємства на основі відповідних законодавчих актів.

Втілення в життя вище запропонованих заходів у сфері зовнішньоекономічної діяльності підприємства, безперечно значно покращить якість його роботи.



Перелік використаної літератури

1. Березовенко С.М. Управління зовнішньоекономічною діяльністю. Частина 1. - Сучасна система управління ЗЕД [Електронний ресурс]. - режим доступу: http://ukrkniga.org.ua/ukrkniga-text/30/7

2. Гребельник О.П. Основи зовнішньоекономічної діяльності: Підручник. - К.: Центр навчальної літератури. - 2008. - 384 с.

3. Гуріна Г.С., Луцький М.Г., Мостенська Т.Л., Новак В.О. Основи зовнішньоекономічної діяльності.- Підручник..- К.: Сузір'я, 2007.- 425с.

4. Дроздова Г.М. Менеджмент зовнішньоекономічної діяльності підприємства. ЦУЛ, 2002. Організація ЗЕД підприємства [Електронний ресурс]. - режим доступу: http://mmlib.net/pages-3298.html

5. Зовнішньоекономічна діяльність підприємств [текст] / За ред. Ю.Г. Козака, Н.С. Логвінової, І.Ю. Сіваченка - Київ : Центр навчальної літератури , 2009. - 792 с.

6. Кириченко О. А. Менеджмент зовнiшньоекономiчної дiяльностi: Пiдручник. - 2-ге вид., перероб. і доп. [текст] - К.: Знання, 2008 - 386 с.

7. Організаційна структура управління зовнішньоекономічною діяльністю [Електронний ресурс]. - режим доступу: http://in1.com.ua/article/2962/

8. Філіпенко А., Шнирков О. Новий етап зовнішньоекономічних зв'язків України// Економіка України.- 2002.- №1, с.11-14

Размещено на Allbest.ru