Моделі інфляційних процесів

Размещено на http://www.allbest.ru/

2

Контрольна робота

Моделі інфляційних процесів

Вміст

ВСТУП

РОЗДІЛ І. ІНФЛЯЦІЯ У СВІТОВІЙ ЕКОНОМІЦІ

1.1СУТЬ І ПРИЧИНИ ІНФЛЯЦІЇ

1.2 ВИДИ ІНФЛЯЦІЇ

РОЗДІЛ II. МОДЕЛІ ПРОГНОЗУВАННЯ ІНФЛЯЦІЇ

2.1 ПРОГНОЗУВАННЯ ІНДЕКСУ СПОЖИВЧИХ ЦІН

2.2 ПРОГНОЗУВАННЯ ІНФЛЯЦІЙНИХ ОЧІКУВАНЬ

2.3 МОДЕЛЬ ІНФЛЯЦІЇ, ПОБУДОВАНА НА ОСНОВІ МНОЖИННОЇ РЕГРЕСІЇ

2.4 МОДЕЛЬ ПРОЦЕСУ РОЗВИТКУ ІНФЛЯЦІЇ В ЧАСІ

2.5 ЕКОНОМЕТРИЧНА МОДЕЛЬ ВИЗНАЧЕННЯ ТЕМПУ ІНФЛЯЦІЇ ТА ОБСЯГУ ВИРОБНИЦТВА

РОЗДІЛ IІІ. АНТИІНФЛЯЦІЙНА ПОЛІТИКА ТА ПОЛІТИКА РЕГУЛЮВАННЯ ДОХОДІВ

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

споживча ціна регресійна модель інфляція

ВСТУП

Як економічне явище інфляція існує вже тривалий час. Вважається що її поява пов'язана з виникненням паперових грошей, з функціонуванням яких вона нерозривно пов'язана.

Термін інфляція (від лат. Inflatio - надування) вперше почав вживатися в Північній Америці в період громадянської війни 1861 - 1865 рр. І означав процес збільшення паперово - грошового обігу. В ХІХ столітті цей термін вживається також в Англії і в Франції. Широкого розповсюдження в економічній літературі поняття інфляції одержало в ХХ столітті відразу після першої світової війни.

Сучасна інфляція пов'язана не тільки з падінням купівельної спроможності грошей в результаті зростання цін. Першопричина інфляції - диспропорції між різними сферами господарства: накопиченням і споживанням, попитом і пропозицією, доходами і витратами держави, грошовою масою в обігу і потребами господарства в грошах. Тому сучасна інфляція - багатофакторне явище, що дозволяє у вивченні інфляції виділяти як грошові, так і негрошові фактори. Крім того, слід розрізняти внутрішні і зовнішні фактори (причини) інфляції.

Найбільш лаконічне визначення інфляції - підвищення загального рівня цін, найбільш загальне - переповнення каналів обігу грошової маси понад потреби товарообігу, що викликає знецінення грошової одиниці і відповідно зростання товарних цін.

РОЗДІЛ І. ІНФЛЯЦІЯ У СВІТОВІЙ ЕКОНОМІЦІ

Інфляція є однією з найбільш гострих проблем сучасного розвитку економіки в багатьох країнах світу. Інфляція негативно впливає на всі сторони життя суспільства. Висока інфляція знищує грошову систему, провокує витікання національного капіталу за кордон, послаблює національну валюту, сприяє її витісненню всередині країни іноземною валютою, підриває можливості фінансування державного бюджету.

Вимірюється інфляція за допомогою індекса цін, що відображає відношення між сукупною ціною певного набору товарів і послуг, що називається ринковим кошиком, для даного періоду і сукупною ціною ідентичної або подібної групи товарів і послуг у базовому періоді. Залежно від темпів знецінення грошей виділяються такі типи інфляції, як повзуча, відкрита, галопуюча і гіперінфляція.

В основі механізму формування інфляції передусім лежать зв'язок попиту і витрат, спад виробництва і зростання цін, спіраль "зарплата - ціна". Інфляція також значно поглиблюється деформацією психології споживачів і виробників, що виявляється у нарощуванні поточного попиту за рахунок заощадження.

Оскільки інфляція зароджується на грошовому ринку, то вона насамперед є результатом помилкової монетарної політики владних структур, зокрема фінансування дефіциту державного бюджету грошовою емісією. [1] (Додаток №4)

1.1 СУТЬ І ПРИЧИНИ ІНФЛЯЦІЇ

Суть інфляції полягає в тому, що національна валюта знецінюється по відношенню до товарів, послуг та іноземних валют, які зберігають стабільність своєї купівельної спроможності. Зростання цін може бути пов'язаний із перевищенням попиту над пропозицією товарів, проте така диспропорція між попитом і пропозицією в багатьох випадках не є інфляцією. Приклад - енергетична криза 70-х в США, коли нафтовидобувні країни підняли ціни на нафту в десятки разів, а на інші товари та послуги в цей же час ціни зросли на 7-9%.

Незалежно від стану грошової сфери, товарні ціни можуть змінюватися внаслідок зростання продуктивності праці, циклічних і сезонних коливань, структурних зрушень в системі відтворення, монополізації ринку, державного регулювання економіки, введення нових ставок податків, девальвації і ревальвації грошової одиниці, зміни кон'юнктури ринку, впливу зовнішньоекономічних зв'язків, стихійних лих тощо. Зрозуміло, що не всякий ріст цін - інфляція, і серед названих вище причин росту цін важливо виділити справді інфляційні.

Підвищення продуктивності праці при інших рівних умовах призводить до зниження цін. Однак можливі випадки, коли підвищення продуктивності праці призводить до підвищення заробітної плати. У цьому випадку - так звані інфляції витрат підвищення заробітної плати в якійсь галузі дійсно супроводжується підвищенням загального рівня цін.

Отже, до найважливіших інфляційних причин зростання цін можна віднести наступні: диспропорціональність, інфляційно небезпечні інвестиції, відсутність чистого вільного ринку і конкуренції як його частини, імпортована інфляція, інфляційні очікування тощо. [3]

1.2 ВИДИ ІНФЛЯЦІЇ

В теоріях, що розробляються західними економістами, виділяються в якості альтернативних концепцій інфляції попиту і інфляції витрат. Ці концепції розглядають різні причини інфляції.

Інфляція попиту - порушення рівноваги між попитом і пропозицією з боку попиту. Основними причинами тут можуть бути збільшення державних замовлень (наприклад, військових), збільшення попиту на засоби виробництва в умовах повної зайнятості і майже повного завантаження виробничих потужностей, а також зростання купівельної спроможності трудящих (зростання заробітної плати) внаслідок, наприклад, узгоджених дій профспілок. Внаслідок цього виникає надлишок грошей по відношенню до кількості товарів, підвищуються ціни. Таким чином надлишок платіжних засобів в обігу створює дефіцит пропозиції, коли виробники не можуть реагувати на зростання попиту.

Інфляція витрат - зростання цін внаслідок збільшення витрат виробництва. Причинами збільшення витрат можуть бути монополістична політика ціноутворення, економічна і фінансова політика держави, зростання цін на сировину, дії профспілок, що вимагають підвищення заробітної плати тощо.

На практиці нелегко відрізнити один тип інфляції від іншого, всі вони тісно пов'язані і постійно взаємодіють і, наприклад, зростання зарплати може виглядати і як інфляція попиту, і як інфляція витрат.

Необхідно також зазначити, що в жодній економічно розвиненій країні не спостерігалося в другій половині ХХ століття повна зайнятість, вільний ринок чи ж стабільність цін. Ціни по ряду причин в цей час зростали постійно і навіть в періоди застою виробництва. Таке явище називається стагфляцією - інфляційним зростанням цін в умовах стагнації - застою виробництва, економічної кризи.

Інфляція може протікати помірно - бути повзучою, в умовах якої ціни зростають не більше ніж на 10% в рік. Багато сучасних економістів, в тому числі сучасні послідовники економічного вчення Кейнса вважають таку інфляцію необхідною для ефективного економічного розвитку. Така інфляція дозволяє ефективно корегувати ціни стосовно до змінних умов виробництва і попиту.

Галопуюча інфляція, при якій характерний ріст цін від 20% до 200% в рік є вже серйозною напругою для економіки, хоча ріст цін ще не важко передбачити і включити в параметри угод і контрактів.

В 50-60 роки інфляція протікала в більшості країн помірними темпами. У зв'язку з нафтовою кризою початку 70х років інфляція стала виходити з-під контролю держави, дезорганізуючи нормальний економічний процес. Середньорічний рівень приросту роздрібних цін за час з 73 по 80 рр.. підскочив в середньому на 9%.

В кінці 80-х років темпи зростання цін знизилися до (в середньому) 4% на рік, що відповідає моделі помірної інфляції. Цьому можна привести декілька причин. У їх числі - падіння світових цін на нафту, посилення конкуренції, перш за все в світовому масштабі, підвищення продуктивності праці разом з узгодженими діями урядів і профспілок по утриманню рівнів заробітної плати на колишньому рівні.

Існує також такий тип інфляції, як монетаристська інфляція.

Причина виникнення: часто держава в силу неекономічних причин змушене йти на масштабне збільшення маси грошей, проводити емісію грошей. Якщо нарощування маси грошей не супроводжується адекватним збільшенням товарної маси, то кількість товару припадає на одиницю грошей скорочується, отже, скорочується купівельна спроможність грошей і за визначенням настає інфляція. Монетаристська інфляція найбільш часто виникає у формі знецінення національної валюти, тобто зовнішньої інфляцією. Останнє призводить до внутрішньої інфляції у формі інфляції витрат за рахунок подорожчання імпортованих товарів.

Також розділяють два типи інфляції - збалансовану і незбалансовану. При збалансованій інфляції ціни піднімаються відносно помірно і одночасно на більшість товарів і послуг. У цьому випадку за результатами середньорічного росту цін піднімається процентна ставка державного банку і таким чином ситуація стає рівносильною ситуації зі стабільними цінами.У випадку незбалансованої інфляції ціни на різні товари і послуги підвищуються і на по-різному на кожний тип товару.

Існують і інші види класифікації інфляції, наприклад, на очікувану і неочікувану.

Очікувану інфляцію можна спрогнозувати на який-небудь період часу і вона часто є прямим результатом дій уряду. Неочікувана інфляція характеризується раптовим стрибком цін, що негативно позначається на системі оподаткування і грошового обігу. У разі наявності у населення інфляційних очікувань така ситуація викличе різке збільшення попиту, що само по собі створює труднощі в економіці і спотворює реальну картину суспільного попиту, що веде до збою в прогнозування тенденцій в економіці і при деякій нерішучості уряду ще сильніше збільшує інфляційні очікування, які будуть впливати на ріст цін. Однак у випадку, коли раптовий стрибок цін відбувається в економіці не зараженої інфляційними очікуваннями, то виникає так званий "ефект Пігу" - різке падіння попиту у населення в надії на швидке зниження цін. Внаслідок зниження попиту виробник стає вимушений знижувати ціну і все вертається в стан рівноваги. [2] (Додаток №3)

РОЗДІЛ II. МОДЕЛІ ПРОГНОЗУВАННЯ ІНФЛЯЦІЇ

Прогнозування інфляції, яку вимірюють з огляду на темп зростання цін, ґрунтується на аналітичному дослідженні головних чинників, що впливають на формування рівня цін, а саме:

1) зростання виробничих витрат, насамперед за рахунок збільшення цін на енергоносії (за орієнтовною оцінкою);

2) залежність рівня цін від загальноекономічної ситуації у країні (рівень сукупного попиту, динаміка грошових доходів населення, конкуренція із іноземними виробниками);

3) спрямованість державної економічної політики. Ослаблення грошово-кредитного контролю за умов спаду виробництва або його стабілізації на недостатньому рівні призводить до інфляції попиту;

4) співвідношення динаміки загального рівня цін і відносних цін на окремі товари та послуги (з метою перерозподілу обмежених ресурсів). Зміна відносних цін здебільшого зумовлює зростання загального рівня цін (принаймні тимчасове);

5) інфляційні очікування, наслідком яких є підвищення відсоткових ставок та вимоги стосовно підвищення заробітної плати;

6) спрямованість офіційної політики країни, а саме: заходи контролю над цінами, політика щодо конкуренції й система зовнішньої торгівлі, режим обмінного курсу. [7] (Додаток №1)

2.1 ПРОГНОЗУВАННЯ ІНДЕКСУ СПОЖИВЧИХ ЦІН

Прогнозування індексу споживчих цін (ІСЦ). ІСЦ є найпоширенішим показником рівня інфляції і, як правило, обчислюють на підставі періодичних обстежень споживчих цін. Індекс споживчих цін (ІСЦ) -- це індекс цін типового кошика імпортних та вітчизняних товарів, які споживаються резидентами. Індекс споживчих цін є загальним показником темпів зміни цін, за якими домашні господарства-споживачі купують товари та послуги, тобто цін, які кожен член суспільства сплачує під час купівлі конкретного товару чи послуги. Це -- показник інфляції у ринковій економіці, широко застосовуваний з метою контролю за динамікою цін.

До переліку ІСЦ для розрахунку державного індексу зараз належать 425 видів товарів і послуг-представників. Класифікація цих видів товарів і послуг відповідає стандартній класифікації, яку використовують у статистиці виробництва, роздрібної торгівлі та зовнішньоекономічної діяльності країни. Весь набір поділяється на три великі групи: продовольчі товари (38 підгруп), непродовольчі товари (56 підгруп) та послуги (27 підгруп).

Для розрахунку національного індексу споживчих цін в Україні (індексу інфляції) використовують формулу Ласпейреса. Обчислений із застосуванням формули, де зведений індекс характеризує відношення вартості споживчого кошика товарів та послуг у цінах звітного періоду до його вартості в цінах базового періоду:

де

CPI0t -- ІСЦ за період t порівняно з базовим;

Р0j -- ціна товару j у базовому періоді;

Ptj -- ціна товару j у періоді t;

Q0j -- кількість товару j у базовому періоді. [8]

2.2 ПРОГНОЗУВАННЯ ІНФЛЯЦІЙНИХ ОЧІКУВАНЬ

Уявлення суб'єктів ринку про майбутній рівень цін належать до найважливіших параметрів, які визначають їхню поведінку. Тому для комплексного аналізу причин виникнення інфляції та прогнозування її впливу на економічну кон'юнктуру в макромоделях необхідно враховувати інфляційні сподівання. Залежно від способу формування ендогенні інфляційні сподівання поділяють на статичні, адаптивні та раціональні.

Статичним називають такий спосіб оцінювання сподівань, за якого ціна наступного періоду () дорівнює ціні попереднього періоду: .

Адаптивним називають спосіб формування сподівань, за якого здійснюється коригування майбутньої ціни з урахуванням збитків, що виникли внаслідок помилкового визначення ціни в попередньому періоді

(t - 1):

де а -- коефіцієнт адаптації. За а = 1 очікування є сталою величиною.

Раціональнимназивають такий спосіб формування сподівань, за якого використовують усю наявну в поточний момент інформацію стосовно чинників, котрі впливають на значення параметра, що визначається. Очікувана ціна має вигляд функції від усіх ціноутворювальних чинників

(хi):

Найпростіша модель прогнозу ціни відповідно до концепції раціональних сподівань може бути такою:

1)

2)

3)

4)

Параметри y1t та y2t -- це стохастичні змінні, які відображають випадкові помилки у прогнозуванні обсягів попиту й пропозиції. Рівняння 1 свідчить, що поточний попит на добробут () визначається його поточною ціною. Рівняння 2 засвідчує те, що рішення щодо обсягу пропозиції () продавцям доводиться приймати напередодні, тобто на підставі очікуваної ціни. Рівняння 3 -- це свідчення того, що продавець будує свій прогноз згідно із концепцією раціональних сподівань. У моделі, що розглядається, це означає, що йому відомі параметри а, с, d, які визначають конкретний вид функції попиту й пропозиції. Тотожність 4 констатує рівність очікуваних обсягів попиту () і пропозиції (). Оскільки очікується, що прогноз буде точним, то:

і звідси: і

Однак у реальному житті побудова адекватної прогнозової моделі пов'язана з проблемою збирання й оброблення необхідної інформації. Тому під час моделювання поведінки економічних суб'єктів, поряд із раціональними сподіваннями використовують також адаптивні сподівання. Більше того, з метою спрощення коефіцієнт адаптації часто беруть за одиницю, й тоді виникає окремий випадок адаптивних сподівань -- статичне сподівання. Наведемо приклади побудови моделей інфляції. Модель визначення рівня цін. Підґрунтям цієї моделі є таке рівняння кількісної теорії грошей:

,

де -- швидкість обертання грошей;

-- реальний ВВП; М -- кількість грошей у обігу (наприклад, М3);

-- рівень цін у країні.

У рівнянні параметри V та Y задано, швидкість обертання грошей залежить від частоти грошових виплат, яка визначається технічними й інституціональними умовами, а величина реального ВВП визначається мірою встановлення рівноваги в реальному секторі. Оскільки ані V, ані Y не залежать від кількості грошей, рівень цін прямо пропорційний масі грошей, що обертаються:

.

З огляду на те, що в сучасній Україні темпи зростання реального ВВП визначаються інституціональними й технологічними процесами, що стосуються переважно податково-бюджетної політики, зміни грошової маси та швидкості грошового обігу визначатимуть зміну номінального ВВП за рахунок зміни цін. Розглядаючи чинники, що впливають на темпи інфляції, особливу увагу приділяють динаміці грошової маси. Збільшення її може відбуватися як унаслідок сприятливих змін у поведінці суб'єктів господарювання й населення, так і безпосередньої емісії. За умов економічної кризи головним джерелом збільшення грошової маси в обігу є емісія. Визначаються економічні наслідки емісії, а саме: відповідне зростання грошового агрегату М1, тобто зростання грошей поза банками (М0), коштів на розрахункових і поточних рахунках підприємств і депозитів до запитання населення (емісія понад 8--10 % грошової маси М3 не супроводжується пропорційним збільшенням строкових депозитів, вона посилює недовіру до національних грошей і призводить до поширення негативних інфляційних та валютних очікувань). Якщо за рівень цін вважати інфляцію, то для аналізу її динаміки згідно із кількісною теорією грошей можна використати вказані чинники. [7]

2.3 МОДЕЛЬ ІНФЛЯЦІЇ, ПОБУДОВАНА НА ОСНОВІ МНОЖИННОЇ РЕГРЕСІЇ

У цій моделі велика увага приділяється вибору пояснюючих змінних (факторів), що включаються в модель. Наприклад, оскільки інфляція -- це відсоток приросту цін, такі чинники, як ВВП і грошова пропозиція, доцільно включати в модель у вигляді відсотка приросту до рівня попереднього місяця. Дуже важливо, щоб усі коефіцієнти при факторних змінних мали чітку економічну інтерпретацію.

Модель, яка найкраще описує вплив вказаних чинників на рівень інфляції, можна відобразити так:

,

де h -- рівень місячної інфляції;

у -- відсоток приросту рівня ВВП за поточний квартал стосовно рівня попереднього місяця;

m -- відсоток приросту грошової маси (агрегат М2) щодо рівня попереднього місяця.

Оскільки інфляція означає безперервне зростання цін, для прогнозування її в межах макроекономічної моделі необхідно встановити зв'язок між темпом приросту рівня цін , обсягами сукупного попиту -- та сукупної пропозиції -- . [4]

2.4 МОДЕЛЬ ПРОЦЕСУ РОЗВИТКУ ІНФЛЯЦІЇ В ЧАСІ

Модель процесу розвитку інфляції в часі, яку можна побудувати на підставі динамічних функцій сукупного попиту й сукупної пропозиції.

Динамічна функція сукупного попиту: .

За заданих значень: обсягу виробництва попереднього періоду (Yt - 1), приросту автономного попиту в поточному періоді (At), темпу приросту номінальної кількості грошей (Мt), очікуваного темпу інфляції -- ця функція відбиває залежність між фактичним темпом інфляції та поточною величиною сукупного попиту. Динамічна функція сукупної пропозиції для короткотермінового прогнозузінфляційними очікуваннями:

 або .

Кожному обсягу сукупної пропозиції відповідає вищий (нижчий) фактичний темп інфляції, який стає функцією від очікуваного темпу її . Динамічна функція сукупної пропозиції для короткострокового прогнозухарактеризує зв'язок між фактичним темпом інфляції й обсягом виробництва за заданих інфляційних очікувань. Коли фактичний темп інфляції не збігається з очікуваним, обсяг національного доходу не дорівнює національному доходу в умовах повної зайнятості (YF). Якщо впродовж тривалого часу темп інфляції не змінюється, очікуваний темп її стає рівним фактичному відповідно до будь-якої концепції формування очікувань . У цьому разі, як випливає із , обсяг сукупної пропозиції дорівнює національному доходу повної зайнятості за будь-якого темпу інфляції Yt = YF. Цю залежність називають динамічною функцією сукупної пропозиції тривалого періоду. Вона характеризує зв'язок між темпом інфляції й обсягом виробництва в разі збігу фактичного темпу інфляції із очікуваним. [7]

2.5 ЕКОНОМЕТРИЧНА МОДЕЛЬ ВИЗНАЧЕННЯ ТЕМПУ ІНФЛЯЦІЇ ТА ОБСЯГУ ВИРОБНИЦТВА

Економетрична модель визначення темпу інфляції та обсягу виробництва, що становить структурну форму системи одночасних рівнянь функцій сукупного попиту та пропозиції:

Приведена форма моделі матиме вигляд:

де -- вектор ендогенних змінних;

-- вектор екзогенних і лагових змінних;

Н -- матриця параметрів приведеної системи рівнянь.

Оцінки параметрів зведеної моделі () можна одержати методом 2-МНК. Тоді розрахункові значення ендогенних змінних дістанемо, підставляючи в оцінювану систему вектор екзогенних змінних Xt: . Процес розвитку інфляції можна розглядати залежно від монетарних чи фіскальних впливів на економічну кон'юнктуру, при цьому можливі такі наслідки.

1) Якщо в першому прогнозованому періоді темп приросту номінальної кількості грошей буде , то відповідно до сукупний попит набуде значення , а національний дохід у цьому періоді зросте до за темпу інфляції , .

3) Якщо збільшити державні витрати, темп приросту автономного попиту дорівнюватиме , тобто , за інших незмінних значень екзогенних параметрів, то відповідно до сукупний попит набуде значення , темп інфляції перевищуватиме темп приросту грошової маси через прискорення обігу грошей , а національний дохід зросте до .

3) Припустимо, що економічні суб'єкти формують своє уявлення про майбутнє відповідно до концепції статичних сподівань. Тоді у другому періоді , а значення динамічних функ­цій сукупної пропозиції нетривалого періоду відповідно до дорівнюватиме , сукупного попиту відповідно до -- , темп інфляції зросте до . На цьому етапі пристосування до нового рівноважного стану темп зростання рівня цін перевищує темп зростання грошової маси: . [6] (Додаток № 2)

РОЗДІЛ IІІ. АНТИІНФЛЯЦІЙНА ПОЛІТИКА ТА ПОЛІТИКА РЕГУЛЮВАННЯ ДОХОДІВ

Досвід боротьби з інфляцією в Україні зображує, що більша частина заходів грунтується в основному на "книжних" прикладах, тоді як успіх в боротьбі з цим злом можливий лише при обліку тонких особливостей ситуації. Так, наприклад, стиснення грошової маси - той самий горезвісний монетаризм в різних країнах призводить до діаметрально протилежних результатів. В одних країнах зменшення готівки в обігу знижує інфляцію, в інших - підвищує. Тонкість боротьби з інфляцією полягає саме в тому, щоб правильно вловити і використовувати саме ті, обумовлені місцем і часом явища.

Методи боротьби з інфляцією можуть бути прямі і непрямі. Найчастіше проявляється наступна закономірність - чим кризова ситуація, тим більш актуальні прямі методи впливу уряду і центрального банку на економіку і грошову масу, як її складову.

Непрямі методи включають:

-регулювання загальної маси грошей через управління "друкарським верстатом";

-регулювання процентних ставок комерційних банків через управління ними Центробанком;

-обов'язкові грошові резерви комерційних банків;

-операції центрального банку на відкритому ринку цінних паперів.

Непрямі методи не можуть працювати в нашій економіці на повну потужність по причині її недостатньої "ринковості". Повноцінний ринок цінних паперів, у тому числі ринок державних зобов'язань у нас відсутній, а відповідно центральний банк не може впливати на грошову масу через купівлю-продаж цінних паперів.

Пряме регулювання купівельної спроможності грошової одиниці включає в себе такі методи, як:

-пряме і безпосереднє регулювання кредитів і їх розподілу державою;

-державне регулювання цін;

-державне регулювання меж заробітної плати;

-державне регулювання зовнішньої торгівлі і операцій з іноземним капіталом;

-державне регулювання валютного курсу.

Практика прямого регулювання грошової маси широко розповсюджена на заході. США в 60-х - 70-х роках неодноразово заморожували ціни на багато товарів. Півтора десятиліття після Другої світової війни знадобилося країнам західної Європи для початку лібералізації цін, та й то неповною. Франція повністю лібералізувала ціни на внутрішньому ринку лише в 1986 році. Ф. Рузвельт виводив США з глибокої кризи 30-х шляхом жорсткого державного регулювання економіки. У більшості країн існували спеціальні закони, що обмежують доходи від торгового посередництва.

Нормалізація валютного курсу є абсолютно необхідним для припинення будь-яких нееквівалентних міжнародних торгівельних операцій, реально оцінюючи можливості регулювання валютного курсу за рахунок інтервенцій центрального банку слід сказати, що надій на успіх такої політики практично не існує. Очевидно, що курс долара росте стрибкоподібно - в деякий момент Нацбанк не має можливостей стримувати курс і його "прориває". Останнім часом Нацбанк навчився використовувати кризові політичні моменти для таких стрибків. До тих пір, поки іноземна валюта не буде використовуватися лише для задоволення імпорту і інших поточних платежів, політика "гри на пониження" приречена на поразку.

В цілому, слід зазначити, що реально в нашому сьогоднішньому положенні по справжньому ефективні тільки прямі методи боротьби з інфляцією - регулювання кредитів, цін і заробітної плати, регулювання валютного курсу і зовнішньої торгівлі. Стримування зростання заробітної плати в умовах стимулювання сукупного попиту є ключовим елементом, здатним вплинути на уповільнення темпів розвитку інфляції. Тим самим передбачається, що найкращим методом був би безпосередній вплив на рівень заробітної плати.

Невдачі в здійсненні політики контролю над цінами та зарплатою можна також пояснити значними адміністративними складнощами її проведення. До органів контролю постійно пред'являються вимоги зробити виключення для тих чи інших цін або для будь-якої галузі. Звичайно, не працюючи в цій галузі, важко правильно визначити, якими мають бути рівень цін і величина зарплати, тому від контролюючих органів потрібне прийняття жорстких і не підлягають обговоренню рішень. Поступово, у міру подальшого відхилення цін від стану рівноваги й посилення дефіциту, тиск на контролюючі органи з вимогами надати пільги зростає, і в кінці кінців, це робить заходи контролю важкоздійсненним. [5]

ВИСНОВКИ

Інфляція є одним із найтяжчих проявів макроекономічної нестабільності. У світі немає країни, яка б тією чи іншою мірою не зазнала б втрат від інфляції. Особливо негативно відбивається інфляція на всіх сторонах соціально-економічного життя в Україні.

Розглянуті мною моделі прогнозування інфляції можуть значно зменшити наслідки, що вона несе за собою. Їх правильне застосування допоможе зменшити негативний вплив інфляції на економіку країни, адже якщо відомі прогнози на майбутні роки, то чіткі й правильні дії здатні докорінно змінити критичну ситуацію, що склалася в країні.

Така ситуація вимагає невідкладного втручання державних органів для вирішення цієї проблеми. З урахуванням існуючих складностей необхідно розробити актуальну антиінфляційну політику, яка б включала політику короткострокових, середньострокових і стратегічних заходів, які в комплексі можуть принести очікувані суспільством стабілізаційні результати.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1.Будаговська С. Мікроекономіка і Макроекономіка, К.: Київ, Основи, 1998-483с.

2.Гальперин В.М., Гребенников П.И., Леусский А.И., Тарасевич Л.С. Макроэкономіа: підручник-2. 1997. -- 719 с

3.Панчишин С. М. Макроекономіка: Навчальний посібник. -- 3-тє. -- К.: Либідь, 2005. -- 616 с.

4.Селищев А.С. Макроекономіка: посібник для вузів-3-тє вид., К.: Пітер 2005.- 464с.

5.Пухтаєвич Г.О Аналіз національної економіки: навчально-методичний посібник для самостійного вивчення - К. КНЕУ 2003.-148с.

6.Чухно А.А., Єщенко П.С., Климко Г. Н. Основи економічної теорії: Підручник /та ін.; За ред. Чухна А. А. -- К.: Вища шк., 2001. -- 606с.

7.Шаповал А.Б. Математичні методи фінансового аналізу: Портфельний аналіз, моделі ціноутворення, похідні фінансові інструменти. 2005. - 47 с.

8.Шустіков А.А. Фінансова статистика: навч.-метод. посібник для сам ост. вивч. дисц.-К.:КНЕУ, 2003.-205с.

Размещено на Allbest.ru