Модель економічного кругообігу

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

МІЖРЕГІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ УПРАВЛІННЯ ПЕРСОНАЛОМ

Березанська філія

Контрольна робота з макроекономіки на тему:

«Модель економічного кругообігу» (варіант № 7)

Найпростіша модель економічного кругообігу закритої економіки, тобто без участі держави і без міжнародних зв'язків (рис. 1), містить тільки два сектори -- домогосподарства і фірми та два види ринків -- ринок благ і ринок ресурсів.

Рис. 1. Модель економічного кругообігу

На ринку благ домогосподарства купують необхідні їм товари і послуги у фірм. На ринку ресурсів, навпаки, фірми купують у домогосподарств необхідні їм ресурси: капітал, робочу силу, природні ресурси для здійснення виробничого процесу. Економічна система є замкненою. Доходи одних економічних суб'єктів є витратами інших економічних суб'єктів. У моделі наявні два види потоків: "доходи--витрати" та "ресурси--товари" і послуги. Вони здійснюються одночасно у протилежних напрямах і постійно повторюються. Потік товарів і послуг здійснюється проти годинникової стрілки. Ринки благ та ресурсів балансуються потоками грошових платежів за годинниковою стрілкою. Домогосподарства на ринку благ здійснюють грошові платежі. Фірми на ринку ресурсів також купують робочу силу, капітал, природні ресурси, здійснюючи при цьому грошові витрати.

У результаті взаємодії двох ринків відбувається кругообіг, а між самими ринками досягається рівновага. Отже, сумарна величина витрат одних суб'єктів макроекономіки дорівнює сумарній величині доходів інших.

Модель економічного кругообігу за участі держави (рис. 2) доповнюється ще одним сектором -- сектором уряду. Держава бере участь у регулюванні економіки трьома способами: 1) збиранням податків; 2) здійсненням державних витрат; 3) регулюванням кількості грошей в економіці.

Рис. 2. Модель економічного кругообігу за участі держави

економіка кругообіг доход

Дві попередні моделі є замкненими. Якщо в модель вводиться сектор закордон, то одержана система стає відкритою і модель матиме назву "модель відкритої економіки". Зовнішній світ пов'язаний з економікою країни такими способами: 1) через імпорт товарів і послуг; 2) через експорт товарів і послуг; 3) через міжнародні фінансові операції.

Для характеристики діяльності фірми у поточному році необхідно вимірювати доходи та витрати. Маючи таку інформацію, можна оцінити економічний стан фірми. Аналіз економічного стану країни базується на системі національних рахунків, які відображають обсяг сукупного випуску продукції, національний дохід, структуру доходів і витрат країни.

Система національних рахунків -- це сукупність взаємопов'язаних показників і класифікацій, що їх використовують для опису та аналізу результатів економічного розвитку країни. Система національних рахунків (СНР) послідовно описує найважливіші процеси і явища економіки: 1) виробництво; 2) дохід; 3) споживання; 4) нагромадження капіталу; 5) фінанси. СНР відображає взаємозв'язок між випуском продукції, доходами та витратами.

Систему національних рахунків застосовують практично в усіх країнах світу. Нею описують валовий внутрішній продукт на всіх стадіях його руху: виробництво, розподіл, перерозподіл і кінцеве використання.

У 1926 р. в СРСР був опублікований перший баланс народного господарства за 1923-1924 pp., розроблений у ЦСУ під керівництвом П.І. Попова. Це були перші у світі офіційні розрахунки макроекономічних показників. Баланс народного господарства поділяв суспільне виробництво на дві сфери: виробничу та невиробничу. СНР була започаткована в кінці 20 -- на початку 30-х років XIX ст., коли в економіці панувала Велика депресія (1929-1933). Перші розрахунки національного доходу провели у США в 1932 р. американці Д. Кларк, М. Джилберт та С. Кузнець, лауреат Нобелівської премії з економіки, яку він одержав у 1972 p., котрого вважають творцем сучасної системи національного рахівництва.

До основних категорій системи національних рахунків належать: інституційна одиниця, економічна операція та резидент.

Інституційна одиниця -- це економічна одиниця, яка є юридичною особою, веде повний набір бухгалтерської звітності та характеризується єдністю поведінки і самостійністю у прийнятті рішень у сфері основної діяльності. Інституційна одиниця є базовою одиницею обліку в СНР.

У системі національних рахунків здійснюються економічні операції трьох видів: операції з продуктами і послугами, розподільчі та фінансові.

Резидентами країни вважаються особи або організації, центр інтересів яких зосереджується на території цієї країни.

Резидентів поділяють на: резиденти-особи та резиденти-підприємства.

В Україні національні рахунки розробляються Державним комітетом статистики за міжнародним стандартом СНР ООН з 1993 р. У СНР використовують різні групування таких економічних категорій.

Відповідно до міжнародних стандартів система національних рахунків поділена на шість секторів:

1) нефінансові корпорації, тобто усі підприємства, які виробляють товари та надають послуги з реалізації їх на ринку;

2) фінансові корпорації -- установи, які здійснюють фінансові операції: випуск та розподіл фінансових коштів, випуск та реалізацію цінних паперів, надання кредитів (банки, страхові компанії та ін.);

3) сектор загального державного управління (державні установи та організації, тобто інституційні одиниці, які утримуються за рахунок державного бюджету);

4) сектор домашніх господарств, до якого належать домогосподарства, які споживають товари і послуги і можуть виробляти продукти для власного споживання;

5) сектор некомерційних організацій, які обслуговують домашні господарства (інституційні одиниці, що надають неринкові послуги домашнім господарствам);

6) сектор зовнішньоекономічних зв'язків.

Сукупність інституційних одиниць з однорідним виробництвом називають галуззю.

Групування за галузями в СНР здійснюється таким чином:

1) промисловість; 2) будівництво; 3) сільське, лісове, рибне господарства; 4) транспорт та зв'язок; 5) торгівля, заготівля, матеріально-технічне постачання та збут; 6) інші галузі матеріального виробництва; 7) галузі сфери нематеріального виробництва. Крім основних галузей, згідно з міжнародною класифікацією, виділяють близько ста підгалузей.

Економічні операції в СНР об'єднуються у рахунки. Згідно з принципом подвійного запису кожна економічна операція відбивається у рахунках двічі: у ресурсах (дебет) та у використанні (кредит). Сукупність двосторонніх рахунків утворює балансову таблицю. Відповідно до Міжнародних стандартів існує десять рахунків. В Україні поки що діючими вважають шість: 1) рахунок товарів і послуг; 2)рахунок виробництва; 3)рахунок утворення доходу; 4) рахунок розподілу доходу; 5)рахунок використання доходу; 6) рахунок капіталу.

Основним показником вимірювання обсягу виробництва в економіці служить валовий внутрішній продукт.

Взаємозв'язок запасів і потоків складає основу вихідної макроекономічної моделі кругових потоків.

В основу макроекономічного аналізу закладена найпростіша модель кругових потоків (або модель кругообігу доходів і витрат). У своїй елементарній формі ця модель містить у собі тільки дві категорії економічних агентів - домашні господарства і фірми - і не припускає державного втручання в економіку, а також яких-небудь зв'язків із зовнішнім світом (рис. 3).

Із схеми видно, що економіка є замкненою системою, в якій доходи одних економічних агентів є витратами інших:

Ш споживчі витрати домогосподарств на придбання товарів є доходами фірм від реалізації готової продукції;

Ш витрати фірм на оплату ресурсів є доходами домогосподарств (заробітна плата, рента та інші види доходів).

Рис. 3. Двосекторна модель кругообігу продуктів і доходів

Реальний (“ресурси - товари”) та грошовий (“витрати - доходи”) потоки відбуваються одночасно у протилежних напрямках і нескінченно повторюються.

Основним висновком із моделі є рівність між сумарною величиною продажів фірм та сумарною величиною доходів домогосподарств. Це означає, що для закритої економіки (тобто без будь-яких зв'язків із зовнішнім світом), без державного втручання в економіку величина загального обсягу виробництва у грошовому вимірюванні дорівнює сумарній величині грошових доходів домогосподарств. При цьому також справедливою є рівність доходів (Y) і сукупних витрат (у даній моделі це витрати на поточне споживання - С), тобто Y = С.

Змінні запасу можуть бути виміряні тільки у певний момент часу і характеризують стан об'єкта дослідження на певну дату - початок або кінець року тощо. Прикладами запасу можуть служити державний борг, обсяг капіталу в економіці, загальна кількість безробітних тощо.

Змінні потоку вимірюються в одиницю часу (на місяць, у квартал, у рік тощо) і характеризують власне “плин” економічних процесів у часі: розмір споживчих витрат за рік, обсяг інвестицій за рік, число втративших роботу протягом кварталу і т.д.

Потоки викликають зміни в запасах: накопичення бюджетних дефіцитів за ряд років призводить до збільшення державного боргу; зміна запасу капіталу наприкінці поточного року в порівнянні з його розміром на кінець минулого року може бути подана як потік чистих інвестицій за рік і т.д.

В основі вихідної макроекономічної моделі кругових потоків лежить взаємозв'язок запасів і потоків, що передбачає їх аналіз та вимірювання в часі.

Поняття “потік” характеризує економічний процес, який відбувається неперервно і вимірюється в одиницях за певний період часу. В моделі кругообігу ми розглядали потоки продукції, витрат, доходів.

Поняття “запас” - це величина, яку використовують для вимірювання показника у конкретний момент часу, на певну дату.

Для вимірювання запасу і потоку застосовуються різні одиниці виміру. Так, скажімо, запас може вимірюватися у гривнях, $, літрах, а потік - в $/год., грн./рік, л/сек.

В економіці існує певний взаємозв'язок між показниками запасу і потоку:

Ш запас дорівнює накопиченим за певний період потокам;

Ш потік дорівнює різниці між запасами на початок та кінець періоду.

Як приклад, споріднені економічні показники, одні з яких є потоками, а інші - запасами, показано в табл. 1.

Табл. 1. Поняття “запас” і “потік”

Наступним кроком в аналізі кругообігу доходів та продуктів є введення до моделі державного сектора економіки, під яким розуміють як центральні, так і місцеві органи влади.

Державний сектор пов'язаний з іншими елементами економічної системи через:

Ш чисті податки (Т), які кількісно показують ту частину потоку грошових коштів, яка вилучається державою в домогосподарств. Вони визначаються різницею між податковими надходженнями до бюджету і державними трансфертними платежами (в подальшому для спрощення ми називатимемо їх просто податками);

Ш державні закупки товарів і послуг (G), до яких належать платежі держави за придбані товари і послуги, а також заробітна плата всіх державних службовців;

Ш державні позики на фінансових ринках (здійснюються при наявності дефіциту державного бюджету, тобто коли G>Т).

Таким чином, на рис. 4, який відображає подальше ускладнення моделі кругообігу, з'являється новий сектор - “держава” - і три нових стрілки-взаємозв'язки.

Перша з них - “Чисті податки” - поєднує державу з домогосподарствами. Друга - “Державні закупки” - поєднує державу і ринок продуктів. І, нарешті, третя - “Державні позики” - направлена від фінансових ринків до державного сектора, оскільки дефіцит державного бюджету має покриватися за рахунок позик на фінансових ринках. Найчастіше ці позики здійснюються шляхом продажу державних облігацій та інших цінних паперів як безпосередньо домогосподарствам, так і фінансовим посередникам.

Рис. 4. Трисекторна модель кругообігу продуктів і ресурсів

У тих випадках, коли утворюється надлишок державного бюджету, тобто коли чисті податки перевищують державні закупки Т>G, стрілка на рис. 4. має бути направлена в протилежному напрямку. Держава сплачує борги за здійсненими в минулому позиками швидше, ніж отримує нові, створюючи тим самим чистий притік грошових коштів на фінансові ринки.

Введення державного сектора в круговий потік доходів і продуктів не порушує рівності національного доходу та національного продукту. Це пояснюється тим, що:

1. Грошовий доход використовується на споживання товарів і послуг (С), чисті податки (Т), які надходять у розпорядження уряду, і заощадження (S), які потрапляють на фінансові ринки. Тоді, з точки зору національного доходу, справедливим є рівняння: Y=С+Т+S.

2. Існує три види витрат на товари і послуги: споживчі витрати домогосподарств (С), інвестиційні витрати фірм (I) та державні закупки товарів і послуг (G). Тобто, з точки зору національного продукту (витрат), можна записати: Y=С+І+G.

Відкрита економіка - це економічна система, яка пов'язана з іншими країнами світу механізмами експорту, імпорту і фінансових операцій.

Рис. 5. Модель кругообігу для відкритої економіки

Оскільки в нашій моделі на рис. 5 зображено тільки грошові потоки (а не реальні), то:

Ш експорт (X) як потік грошових платежів, а не товарів і послуг, зображено стрілкою, що направлена всередину системи, на внутрішні ринки продуктів;

Ш платежі по імпорту (М) зображено стрілкою, що направлена із внутрішньої національної економіки за кордон. Імпортні товари і послуги купуються як домогосподарствами, так і фірмами та об'єктами державного сектора економіки. Проте з метою спрощення на рис. 5 зображено лише одну, найбільшу за обсягом категорію імпорту - імпорт споживчих товарів;

Ш різниця між величиною грошових надходжень від експорту (Х) і величиною грошових платежів по імпорту (М) називається чистим експортом (NX): NХ = Х - М.

Ш коли експорт не покриває імпорту (Х<М, NX<0), то різниця має бути оплачена або шляхом позики в іноземних фінансових посередників, або шляхом продажу реальних і фінансових активів іноземцям. Такі операції, що приводять до чистого припливу капіталу, на рис. 1.3 зображено як потік, спрямований до внутрішніх фінансових ринків. Власне кажучи, цей потік, мабуть, правильніше було б назвати припливом фінансових ресурсів, оскільки мова йде про грошові потоки, а не про потоки капітального обладнання. Проте загальноприйнятим є термін “притік капіталу”;

Ш коли ж експорт перевищує імпорт (Х>М, NХ>0), то є відтік капіталу - ситуація, коли економічна система надає позики іноземцям або купує іноземні фінансові та реальні активи.

Існує певний взаємозв'язок між потоками платежів по імпорту-експорту товарів і послуг та потоками платежів по міжнародних фінансових операціях. Так, наприклад, імпорт можна оплатити або ж експортом, або ж припливом капіталу. Тобто країна може імпортувати більше, ніж експортувати, коли матиме місце чистий приплив капіталу.

Рівність між національним доходом і національним продуктом зберігається і тоді, коли в моделі кругообігу враховується взаємозв'язок з іншими країнами світу, оскільки тоді справджується рівняння:

1) з точки зору доходів Y=С+Т+S+М;

2) з точки зору витрат Y=С+I+G+Х.

Підсумовуючи вищесказане, можна зробити ряд важливих висновків:

1. Грошовий доход використовується не тільки на споживання (С), але й на: чисті податки (T); платежі по імпорту (М);заощадження (S). Ці три напрями витрачання коштів називаються “витоками”. Тоді можемо записати:

Y=С+Т+М+S, або Y=С+е витоків.

2. 3 іншого боку, існує три види витрат на товари і послуги, вироблені внутрішньою національною економікою, які не є витратами внутрішніх споживачів: інвестиційні витрати (I), державні закупки товарів і послуг (G); платежі по експорту (X). Ці три потоки звуться “ін'єкціями”. Звідси справедливим буде рівняння:

Y=С+І+G+Х, або Y=С+ е ін'єкцій.

3. Порівнявши національний продукт і національний доход, отримуємо:С+Т+М+S=С+І+G+Х. Звідси випливає, що: Т+М+S=І+G+Х. Ця тотожність показує, що загальна сума витоків дорівнює загальній сумі ін'єкцій. Дуже важливо підкреслити, що тільки сумарні показники витоків та ін'єкцій рівні між собою. В окремих парах витоків та ін'єкцій найчастіше точний баланс відсутній. Зовсім не обов'язково, щоб заощадження дорівнювали інвестиціям, чисті податки - державним закупкам, а експорт -імпорту.

4. Із введенням до моделі кругообігу фінансових ринків, державного сектора і решти країн світу схема взаємодії між рішеннями домогосподарств про витрати та рішеннями фірм щодо обсягів виробництва залишається такою ж, хоча й ускладнюється: за допомогою трансфертів, податків та інших економічних інструментів держава регулює коливання в рівнях виробництва, зайнятості та інфляції. Якщо домашні господарства приймають рішення витрачати менше, то фірми змушені скорочувати випуск продукції, що, в свою чергу, призводить до зменшення доходів. Рівень попиту на товари визначає рівень виробництва і зайнятості, а від рівня випуску залежить рівень доходів власників факторів виробництва, що знову ж таки впливає на сукупний попит.

Таким чином, зробимо основний висновок із моделі кругообігу продуктів та доходів: реальний і грошовий потоки здійснюються без перешкод при умові рівності сукупних витрат домогосподарств, фірм, держави та решти країн світу сукупному обсягові виробництва. Якщо ж сукупні витрати, які визначають сукупний попит, скорочуються, то й сукупний обсяг випуску та рівень зайнятості падає, що зменшує сукупні доходи, які, в свою чергу, визначають сукупний попит. Звідси важливим завданням макроекономічної політики є стабілізація сукупного попиту.

Підходи до вирішення цієї задачі різні у представників різних напрямків макроекономічної теорії. Представники кейнсіанського напрямку пропонують здійснювати стабілізацію сукупних витрат за допомогою зміни величини державних витрат, податків і грошової пропозиції. Монетаристи вважають зміну грошової маси універсальним засобом стабілізації економіки. У рамках неокейнсіанського підходу розробляються концепції макроекономічного управління очікуваннями економічних агентів при повільній зміні рівнів заробітної плати і цін. У неокласичній моделі раціональних очікувань ціна і заробітна плата швидко реагують на зміни ринкової кон'юнктури і тому економіка швидко стабілізується в стані довіри економічних агентів до політики уряду і Національного банку. Прихильники теорії “економіки пропозиції” вважають недоцільною будь-яку політику, направлену на регулювання сукупного попиту. На їхню думку, політика держави повинна обмежуватися стимулюванням підприємницької діяльності і збільшенням сукупної пропозиції завдяки лібералізації ринку, розвиткові конкуренції та зменшенню податків.

Список використаної літератури:

1. Мікроекономіка та макроекономіка: Підруч. / За ред. С. Будаговської. -- К.: Основи, 1998. -- Ч. 2. -- Розд. 1, 2.

2. Савченко А.Г., Пухтаевич Г.О., Тітьонко О.М. Макроекономіка. -- К.: Либідь, 1999. -- Гл. 2.

3. Семюелъсон П., Нордгауз В. Макроекономіка. -- К.: Основи, 1997.-- Розд. 6.

4. Статистичний щорічник України / За ред. О.Г. Осауленка / Державний комітет статистики України. 1999-2004. -- К.: Техніка. -- Розд. 2, 4.

5. Тітьонко О.М. Системи макроекономічного рахівництва: Навч.-метод. посіб. -- К.: Вид-во КНЕУ, 1999.

6. Фишер С., Дорнбуш Р., Шмалензи. Экономика. -- М.: Дело, 1993. -- Гл. 24.

7. http://posibnyky.vntu.edu.ua/makro_ek/1_4.htm (М.І.Небава, Теорія макроекономіки)

8. http://pulib.if.ua/part/701 (Будаговська С., Кілієвич О., Луніна І., Пахомова Т., Романюк О., Сніжко А., Сніжко О. -- Видавництво “Основи”, м. Київ, 1998 р.)

Размещено на Allbest.ru