Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Курсова робота

Фінансова система в ринковій економіці



Вступ

Слово фінанси походить від середньовічного латинського терміну finatio, financia, який застосовувався в ХІІІ-ХІV ст. для позначення обов'язкової сплати грошей та строку сплати. У Германії в ХVІ-ХVІІ ст. слово фінанси мало недобрий, лихий зміст: здирства, вимагання, хабарництва, лихварства. В той же час у Франції (ХVІ ст.) слово фінанси використовувалося у тому значенні, яке закріпилося за ним до початку ХХ ст. у всіх європейських країнах, а саме як сукупності матеріальних засобів, необхідних для задоволення потреб держави та різноманітних суспільних груп.

З проголошенням політичної і економічної незалежності України постало питання про створення національної фінансово-кредитної системи. Справа в тому, що фінансова і кредитна системи, які функціонували в Україні на той час, виражали економічні відносини колишньої радянської політичної і господарської системи, а їх центральні установи знаходилися за межами української держави.

Питання про сутність і функції сучасної фінансової системи України є дуже важливим і актуальним для українського народу, адже не можна було б здійснювати ні політичні, ні економічні перетворення, забезпечувати національний політичний і господарський суверенітет без формування і розвитку національної фінансової, грошової і кредитної системи.

Економіка, складовими частинами якої є трудовий, науковий, техніко-виробничий і природно-ресурсний потенціал, формується як єдиний господарський механізм здебільшого фінансовою системою.

Без постійного фінансового живлення складових частин економічної системи наступає їх недієздатність з відповідними негативними наслідками. Тому фінансова система виступає акумулятором грошових ресурсів для здійснення повторного циклу виробництва на цьому ж або вищому рівні.

Для здійснення своїх функцій інтегрування економічної системи фінансова система повинна задовольняти інтереси всіх суб'єктів виробництва, підтримуючи на належному рівні дієздатності всі свої структурні і динамічні параметри.

Головною ланкою фінансової системи є бюджетна система, яка організаційно залежить від форми державного устрою і, як правило, складається з державного та місцевих бюджетів. Відношення між державним і місцевими бюджетами будуються на основі єдності бюджетної системи і фінансової політики держави.

Необхідність національної фінансової системи обумовлює державна самостійність України і переклад економіки на ринкові відносини. Українська національна фінансова система повинна створити таку сукупність економічних відносин, за допомогою яких можна здійснювати планомірний розподіл сукупного суспільного продукту і національного прибутку для утворення і використання грошових фондів на інвестування розширеного і високоефективного виробництва, сфери послуг і задоволення соціальних потреб народу.

Отже, мета даної роботи полягає у дослідженні економічної сутності поняття фінансової системи України з точки зору її становлення, аналізу головних складових та існуючих проблем, а також перспектив розвитку на майбутнє.



1. Сутність і особливості фінансів

1.1 Історія розвитку фінансових відносин

фінансовий господарський ринковий економіка

Держава виникла на певному історичному етапі розвитку людства для спільного задоволення потреб індивідів, з часом поступово визначилися найважливіші державні функції і завдання. Закономірно, що для їхнього виконання необхідні були відповідні матеріальні засоби, а з появою грошей - грошові. Держава завжди мала у власності певне майно: землю, угіддя, кораблі, дороги, порти, споруди тощо; одержувала від цього доходи, які називалися доменами. Ще одним джерелом доходів державної скарбниці були регалії - казенні промисли, в яких держава має перевагу перед своїми підданими. Наприклад, поштова, телеграфна, монетна справа, залізні дороги, виробництво зброї, тютюну, алкогольних напоїв тощо.

На початкових етапах становлення держави домени і регалії давали достатньо доходів для задоволення державних потреб. Але з часом їх стало мало і з'являється особлива форма мобілізації матеріальних та грошових засобів на користь держави, необхідних для виконання покладених на неї завдань і пов'язаних з цим витрат. Це податки.

Податки стали найпершою, найбiльш яскравою формою фінансових відносин. Згадки про податки є у багатьох історичних пам'ятках. Історія податків тривала і надзвичайно цікава. Починаючи з другої половини ХVІІІ ст. податки набувають важливого значення у фінансовому господарстві держави, об'єднуючись у цілісні системи оподаткування, стають головним джерелом державних доходів. Найвищого розквіту податки набули в умовах капіталізму.

Таким чином, як історична категорія, фінанси виникли одночасно з державою. Саме для утримання державного апарату і використовувались податки як важіль вилучення частини виробленої вартості або доходу. Кошти, отримані від податків спрямовувалися на задоволення державних потреб, таких як управління, оборона, втручання в економіку, підтримка соціально незахищених верств населення, міжнародне співробітництво тощо.

3 розвитком держави фінансові відносини вдосконалювались і ускладнювались, збагачувалися новими формами прояву і вже не уособлювалися лише у податках. Формувалися державні скарбниці, з'явилися окремі рахунки коштів, фонди грошових коштів цільового призначення, бюджети, державні цінні папери, державний кредит та ін.

1.2 Сутність та функції фінансів

Фінанси - сукупність економічних відносин, пов'язаних з системою утворення та використання фондів грошових ресурсів для задоволення потреб розширеного відтворення. Фінанси включають лише ті відносини, які стосуються процесу утворення, розподілу та використання фондів грошових коштів на

підприємствах, у регіонах і народному господарстві країни загалом.

Фінанси є основою формування і дії економічного і соціального механізму, тобто механізму функціонування виробництва і соціального розвитку.

За допомогою фінансів відбувається процес «з'єднання» робочої сили, коштів праці і предметів праці в єдиний виробничий механізм, в якому реалізовуються економічні стимули і інтереси людини, колективу і держави, створюються матеріальні передумови задоволення соціальних потреб суспільства.

За формами організації фінанси мають три рівні:

* фінанси загальнодержавні;

* фінанси підприємств і їх галузей;

* фінанси населення.

Суб'єктами фінансових відносин виступають підприємства, громадські організації, державні органи управління, держава в цілому й населення країни. Вони виконують важливу роль у забезпеченні руху відповідної грошової маси від низових ланок виробництва до центру й навпаки. Взаємодія суб'єктів фінансів здійснюється у процесі формування й використання амортизаційного фонду, фонду нагромадження, фондів для вирішення різноманітних соціальних проблем.

Фінанси обслуговують кругооборот та оборот виробничих фондів у грошовій, виробничій і товарній формах, а також охоплюють широкий спектр податкових платежів населення, позики, лотереї, вклади в ощадбанки тимчасово вільних грошей. Через фінансові важелі держава, у свою чергу, надає населенню кредити, регулює індивідуальну трудову діяльність, здійснює управління соціально-економічними. процесами, визначає темпи та пропорції суспільного відтворення.

Фінансові відносини складаються також між підприємствами й банками, організаціями матеріально-технічного постачання. Вони будуються за певними принципами, головними серед яких є повна економічна самостійність підприємств, право на ведення незалежної від держави власної фінансової політики.

Фінансові відносини виникають також у внутрігосподарських зв'язках, особливо за умов розвинутого внутрігосподарського розрахунку, бригадних форм організації праці, оренди структурних підрозділів. Акціонування значної частини суспільного виробництва також породжує нові форми фінансових відносин, які сприяють залученню додаткових коштів трудящих у виробництво й заохоченню високоефективної праці.

Суть фінансів концентровано виражена у виконанні ними таких функцій: акумулюванні грошових коштів у конкретних видах цільових фондів, здійсненні грошового контролю за використанням матеріальних ресурсів, стимулюванні прогресу. На думку більшості вітчизняних вчених, фiнанси виконують 3 функцiї:

1) розподiльчу; 2) контрольну; 3) стимулюючу.

Розподільча функція є головною для фiнансiв i проявляється у процесi розподiлу валового нацiонального продукту у виглядi утворення фондiв грошових коштiв та використання їх за цiльовим призначенням.

В процесі дії розподільчої функції найважливішими об'єктами розподілу виступають: валовий національний продукт та національне багатство.

Суб'єктами розподiлу при здійсненні розподільчої функції фінансів виступають: держава, юридичнi та фiзичнi особи.

Об'єктами дії розподільчої функції фінансів виступає грошова форма вартості валового суспільного продукту і частини національного багатства. На основі даної функції:

а) здійснюється заміщення вартості спожитих засобів виробництва і утворення первинних доходів у вигляді прибутку, нарахувань на соціальне страхування, утворення резервних і страхових фондів;

б) забезпечуються загальнодержавні потреби, формуються ресурси на утримання і розвиток невиробничої сфери, здійснюється внутрігалузевий, міжгалузевий і міжрегіональний розподіл національного доходу.

Контрольна функція фінансів органічно випливає з розподільчої. Вона передбачає здійснення перевірки дотримання підприємствами та організаціями порядку акумулювання й використання цільових централізованих і децентралізованих фондів грошових ресурсів суспільного призначення та виконання фінансових зобов'язань перед державою. Через фінансове законодавство держава регламентує й регулює процес нарахування, отримання, зміну й відміну платежів у бюджет.

Стимулююча функція фінансів покликана підвищувати ефективність використання факторів виробництва, так регулювати вартісні пропорції, щоб вони створили достатні умови для проведення режиму економії, піднесення продуктивності праці і якості продукції. Будь-яке порушення цієї функції негайно підриває економічну і соціальну стабільність суспільства, провокує економічно невиправдане зростання цін і зниження продуктивності праці.

2. Фінансова система України

2.1 Поняття фінансової системи України

Фiнансовi вiдносини, що виникають при розподiлі i перерозподiлі валового нацiонального продукту, надзвичайно рiзноманiтнi, але їх можна подiлити за певними ознаками. Цей поділ знаходить відображення у побудові фінансової системи. Фiнансова система - це сукупнiсть окремих сфер фiнансових вiдносин, які пов'язані між собою, їм притаманні централізовані або децентралізовані фонди грошових коштів, є відповідний апарат управління та правове забезпечення.

Система фінансів в Україні тільки з 90-х років почала формуватися як національна. До того часу вона була складовою частиною централізованої фінансової системи колишньої радянської держави і залежала від її фінансової політики.

Характер фінансової системи в той час відображав характер самої системи господарювання і був витратним і неефективним. Екстенсивні методи господарювання, відсутність стимулів до високоефективного праці приводили до збитковості підприємств в промисловості і господарств в агропромисловому комплексі.

Фінансова система України за останні 10 років зазнала істотних змін, але багато з них не дістали відповідного відображення у законодавстві. Україна потребує чіткої правової та адміністративної основи управління податково-бюджетною сферою. Це означає, що всі функції та механізми такого управління (бюджетною та позабюджетною діяльністю) повинні у повному обсязі регламентуватися законами та відповідними нормативними актами. Зрозуміло, що державні кошти слід виділяти та витрачати лише за наявності відповідних на це правових повноважень.

Незалежній Україні доводиться створювати якісно нову фінансову систему, яка б була позбавлена всіх негативних рис попередньої, яка б стимулювала високоефективну працю, ліквідувала будь-яку форму експлуатації людини, яка стала б знаряддям перебудови демократичного соціально справедливого суспільства, підйому життєвого рівня народу. Перехід економіки України до ринкового типу і перші кроки до створення національної фінансової системи показують, що держава орієнтується на посилення економічної незалежності, підприємницької діяльності і на активну участь в міжнародних фінансово-торгових розрахунках.

2.2 Структура фінансової системи України, характеристика її складових

Фінансова система України має досить складну й багаторівневу структуру. Складовими трирівневої системи фінансів є: фінанси первинних структурних ланок економіки, тобтофінанси підприємств і організацій; державні фінанси; фінанси населення.

Кожна сфера і кожна ланка фінансової системи України має своє призначення і свої характерні ознаки. Державні фінанси та фінанси суб'єктів господарювання становлять основу фінансової системи України, тому що саме в цих ланках відбувається створення, основний розподіл і перерозподіл валового внутрішнього продукту. Фінанси суб'єктів господарювання призначені для забезпечення діяльності підприємств. їх обмінно-розподільчі відносини поділяються на внутрішні і зовнішні. Внутрішні - характеризують грошові потоки, відображають формування й розподіл його доходів. Зовнішні - характеризують зв'язки з іншими сферами і ланками фінансової системи. Діяльність суб'єктів господарювання в значній мірі залежить від забезпеченості фінансовими ресурсами і регулюється законодавчо - з державою, на підставі угод - з іншими суб'єктами.

Державний бюджет - це основний фонд фінансових ресурсів і головна, визначальна ланка державних фінансів. Ця ланка фінансової системи призначена для фінансового забезпечення виконання функцій держави (управління, оборони, економічної, соціальної). Страхування - це окрема ланка фінансової системи, відображає відносини з приводу формування і використання страхових фондів. У фінансовій системі України воно займає проміжне місце між суб'єктами господарювання і державними фінансами.

Фінансовий ринок - це важлива складова фінансової системи, яка посідає особливе місце. Специфічність цієї ланки полягає в тому, що вона приймає участь у русі грошових потоків через посередників і фінансово-кредитні установи.



3. Фінансова система та її місце в соціально-економічному розвитку України

3.1 Роль фінансових органів у підвищенні ефективності підприємництва

Мале підприємництво є важливим фактором розвитку та ефективного функціонування економіки. Місце і роль малого підприємництва в національній економіці визначаються тим, що воно як особливий сектор ринкової економіки є основою дрібного виробництва, забезпечує швидку окупність витрат, широку свободу ринкового вибору, визначає темпи економічного розвитку, структуру та якісну характеристику ВВП, забезпечує насичення ринку товарами, послугами й додатковими робочими місцями, сприяє послабленню монополізму в економіці.

Становлення і розвиток малого підприємництва в Україні відбувається в досить складних і суперечливих умовах трансформаційних змін. На сьогодні в Україні існує майже 200 тисяч малих підприємств, працює близько 1 млн. підприємців без створення юридичної особи, майже 40 тисяч фермерських господарств. Мале підприємництво виробляє 11 відсотків загального обсягу виробництва продукції (робіт, послуг) у цілому по Україні. Рівень розвитку малого підприємництва має сприяти створенню позитивного іміджу України, забезпеченню ефективної ринкової економіки з метою її інтеграції в європейську та світову економічні системи.

Основними чинниками, які заважають розвитку малого підприємництва, є:

1. відсутність чітко сформульованої через систему правових актів державної політики у сфері підтримки малого підприємництва;

2. відсутність реальних і дієвих механізмів фінансово-кредитної підтримки;

3. надмірний податковий тиск і обтяжлива система звітності;

4. невпевненість підприємців у стабільності умов ведення бізнесу;

5. надмірне втручання органів державної влади в діяльність суб'єктів господарювання.

Проте темпи зростання малого підприємництва в Україні свідчать про його достатній внутрішній потенціал, а результати аналізу розвитку в умовах ринкових реформ - про необхідність формування й проведення державної політики щодо підтримки малого підприємництва.

Нині більшість підприємців (75 відсотків) відчуває дефіцит фінансових ресурсів, про що свідчать результати опитування початківців і вже діючих підприємців. Тому стає зрозумілим, що необхідна активна державна фінансова підтримка малого підприємництва. Її можливо здійснювати у таких напрямах:

пряме державне фінансування та кредитування суб'єктів малого підприємництва;

встановлення пільг в оподаткуванні;

стимулювання підтримки із боку банків, страхових компаній, корпорацій;

державне гарантування кредитів для суб'єктів малого підприємництва.

Пряме державне фінансування та кредитування малого підприємництва передбачає надання малим підприємствам коштів із бюджетів і державних фондів.

До переваг цього методу слід віднести:

адресність, при використанні якої можна визначити конкретне підприємство, котрому надається допомога;

оперативність - прискорена процедура надання фінансової підтримки;

гнучкість - при наданні коштів диференціюється розмір допомоги, її строк, вартість та інші характеристики відповідно до умов конкретного підприємства.

Серед недоліків основними є зростання витрат бюджету, малі розміри допомоги через дефіцит бюджетних ресурсів.

Використання методу може здійснюватися в таких формах:

субсидування. Передбачає безповоротне надання коштів малому підприємству для покриття ним своїх витрат чи збільшення прибутків.

кредитування. Передбачає надання кредитів на пільгових умовах сфері малого бізнесу.

пайове фінансування. Передбачає фінансування лише певної частини від потреби в коштах малого підприємства за рахунок ресурсів бюджетів чи державних цільових фондів.

Важливим методом фінансової підтримки малого підприємництва є надання пільг в оподаткуванні. Пільги в оподаткуванні малих підприємств доцільно було б встановити за такими напрямами:

зменшення податку на прибуток малих підприємств;

введення прогресивного оподаткування прибутку підприємств;

відстрочення сплати податків.

введення спрощеної системи оподаткування. Ця система вже діє в Україні відповідно до Указу Президента України «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва» від 3 липня 1998 року №727/98.

Останніми роками в Україні формується система гарантування кредитів для суб'єктів малого та середнього підприємництва, першим кроком на шляху до якої було створення в 1999 році кредитно-гарантійної установи за Указом Президента України «Про утворення кредитно-гарантійної установи з підтримки малого та середнього підприємництва» від 20 травня 1999 року №540. Основними завданнями діяльності кредитно-гарантійної установи є кредитування суб'єктів малого та середнього підприємництва, підприємців, видача гарантій за кредитами для малих і середніх підприємств, а також пошук потенційних інвесторів бізнес-проектів, фінансовий лізинг, участь у розробці та реалізації державних регіональних програм підтримки малого та середнього підприємництва.

Однією з головних проблем реалізації політики підтримки малого підприємництва є дефіцит фінансових ресурсів. Тому в проекті Національної програми сприяння розвиткові малого підприємництва на 2005-2007 роки вказується на необхідність пошуку нових форм фінансування підприємницької діяльності, передусім за рахунок можливостей ефективних суб'єктів малого підприємництва.

Отже, в Україні закладено основи системи фінансової підтримки малого підприємництва. Але механізм такої системи має надто слабке практичне відображення. Для отримання суттєвого результату необхідно провести реальні реформи. Держава повинна змінити свій статус із кредитора та спонсора окремих одиниць суб'єктів малого підприємництва на роль стимулятора, регулятора та контролера у сприянняі розвитку малого підприємництва.

3.2 Роль фінансової системи у господарській структурі країни та підприємництва

Провідна роль у фінансовій системі держави належить підсистемі фінансів підприємницьких структур. Тут створюється основна частка валового внутрішнього продукту держави. У підприємницьких структурах зосереджені значні фонди фінансових ресурсів, проте в розрізі окремих підприємств кошти розміщені нерівномірно, тому можливості їх розширення й розвитку неоднакові.

Держава, використовуючи фінансові методи, може регулювати темпи й пропорції розвитку окремих галузей економіки. Для цього використовується насамперед податковий механізм. Надаючи податкові пільги, вона сприяє збільшенню власних фінансових ресурсів підприємств, розширенню їхніх фінансових можливостей. Здійснюючи регулювання темпів розвитку певних галузей економіки, держава може створювати сприятливий інвестиційний клімат для залучення зовнішніх джерел фінансування, а також ресурсів банківської системи та населення.

У фінансовій системі України виникла та розвивається нова підсистема, яка одержала назву «Централізовані і децентралізовані фонди цільового призначення». До неї належать: Пенсійний фонд, Фонд зайнятості, Фонд конверсії, Державний інноваційний фонд, позабюджетні фонди місцевих рад та інші. Усі централізовані та децентралізовані фонди на сьогодні концентрують у своєму розпорядженні майже чверть усіх фінансових ресурсів держави. Кошти означених фондів витрачаються, як правило, на соціальні потреби. Тому актуальними є питання наукового обґрунтування обсягу та цільового призначення фондів, а також контролю за цільовим використанням їхніх коштів.

Підсистема «Державний кредит» покликана мобілізувати фінансові ресурси для фінансування витрат із бюджету, які не відшкодовуються його доходами. Мобілізація коштів через державний кредит дає змогу впливати на інфляційні процеси в державі в бік їхнього зменшення. Сьогодні ця підсистема не розвинена і, як правило, втілена в двох формах: вклади населення в Ощадному та інших банках, а також продаж державних боргових зобов'язань. Так, на 1 січня 2000 року грошові заощадження населення становили 126 млрд. гривень. Сталися деякі зміни в структурі заощаджень - готівка зменшилася з 82,6 до 80,5%, а залишки їхніх вкладів в Ощадному та комерційних банках підвищилися з 17,3 до 19,5%.

Для успішного функціонування цієї підсистеми треба насамперед законодавчо закріпити гарантії держави щодо повернення коштів громадян і збереження їх від знецінення. Законом «Про державний внутрішній борг» передбачені лише перші кроки у напрямку вирішення цього питання.

Важливу роль у фінансовій системі повинна відігравати підсистема «Страхові та резервні фонди». Реформування економіки передбачає виникнення великої кількості господарських суб'єктів, зацікавлених у забезпеченні захисту своєї підприємницької діяльності, майна та доходів від різних негативних наслідків і непередбачених ситуацій. Нині потрібна науково обґрунтована концепція розвитку страхової справи у напрямках:

визначення форм і напрямків страхової діяльності, які найточніше відповідають сучасному стану в економіці та потребам як страховиків і страхувальників, так і держави;

створення умов стабільності розвитку страхових підприємств;

забезпечення пріоритетного розвитку тих видів страхування, що сприяють фінансовій стабілізації в державі;

забезпечення гарантії компенсації коштів юридичним і фізичним особам у разі настання страхового випадку;

Неабияке значення для ефективного функціонування фінансової системи має підсистема «Фінансовий ринок». Фінансовий ринок має у своєму складі ринок грошей, ринок кредитів, ринок цінних паперів і ринок фінансових послуг, що лише формується в Україні. Упродовж 1999 року інтенсивного розвитку набув лише один напрям фінансового ринку - ринок цінних паперів.

Створення повноцінного фінансового ринку потребує прискореного розвитку ринку кредитів і ринку грошей. Надалі ці напрямки матимуть сприятливі умови для свого удосконалення й активніше впливатимуть на стабілізацію фінансового стану в державі.

Функціонування кожної зі складових фінансової системи держави можливе лише за умов чіткого законодавчого урегулювання їхньої взаємодії та якщо вони доповнюють одна одну. Так, наприклад, при недоліках в організації фінансової діяльності підприємницьких структур, їхньої збитковості зменшуються надходження до бюджетної системи, централізованих позабюджетних фондів, страхових і резервних фондів. Це звужує фінансові можливості держави, зумовлюючи дефіцит бюджету. Дефіцит бюджету може призвести до зростання інфляції або державного боргу, що негативно позначиться на діяльності всіх учасників фінансового ринку.

3.3 Сучасний стан, проблеми та перспективи розвитку

Фінансова система є фундаментальною підвалиною цивілізації. Як і держава, ринок, гроші, власність, релігія, вона - ефективне знаряддя здійснення державної політики, спрямованої на забезпечення життєдіяльності суспільства, і насамперед процесів розподілу й перерозподілу валового внутрішнього продукту між різними верствами населення, окремими господарськими структурами й територіями, заохочення бізнесу, ділової та інвестиційної активності, мотивації до праці, підтримання рівня зайнятості, стабілізації економічного стану в державі. Фінансова система є найважливішою ознакою незалежності держави. Тому вивчення витоків становлення і розвитку національних фінансів є особливо актуальним у період розвитку економіки та суспільства. Фінансова система України пройшла досить складний шлях розвитку впродовж становлення незалежності держави. Отже, до основних факторів, які визначали розвиток фінансової системи в 1991-2006 роках можна віднести:

1. Перехід до ринкових механізмів в економіці держави;

2. Зменшення бюджетного фінансування і перехід до комерційного фінансування реконструкції економіки;

3. Запровадження масштабної приватизації і пов'язані з нею:

· розміщення приватизаційних цінних паперів;

· запровадження практики фінансування дефіциту державного бюджету і поява облігацій внутрішньої державної позики.

Важливою особливістю цього періоду є те, що вдалося сформувати в державі систему органів по регулюванню ринків фінансових послуг:

- Національний банк України (створений у 1991 році);

- Державну комісію з цінних паперів та фондового ринку (1995 р.);

- Структурний підрозділ Міністерства фінансів по нагляду за ринком страхових послуг (створений у 1999 році, як окремий орган та реорганізований у підрозділ Міністерства фінансів України у 2000 році).

Сучасний фінансовий ринок в Україні ще недостатньо розвинутий. Разом з тим, він уже досяг того рівня розвитку, коли використання його можливостей може в значній мірі сприяти вирішенню ключових економічних проблем.

Проте на сучасному етапі становлення українська фінансова система має ряд проблем, що перешкоджають та гальмують її розвиток. Низький ступінь капіталізації є основною проблемою фінансового ринку України. Недостатній рівень капіталізації банків України свідчить про їхню низьку конкурентноздатність з іноземними банками, число яких на українському фінансовому ринку поступово збільшується.

Відсутність системного вирішення проблеми реєстрації, регулювання та нагляду за діяльністю небанківських фінансових установ протягом 1995-2006 р. створює реальну загрозу повторення «фінансових пірамід», прикладом чого можуть слугувати випадки згубної діяльності деяких кредитних спілок.

Найскладніші проблеми України пов'язані із розвитком фінансового ринку. Українська фондова біржа має досить обмежені обороти. Нині більш-менш активно проводяться операції з державними цінними паперами. Дуже важливо створити насичений ринок, адже саме він може відіграти роль пускового механізму для всебічного розвитку фінансової системи України.

Для підвищення дієвості прогресивних змін, у системі необхідно терміново впроваджувати всі інші елементи фінансової і стабілізаційної політики, пріоритетними напрямками такої політики мають бути: оптимізація ефективності фінансування завдань, які належать до сфери компетенції держави та місцевої влади; розвиток страхових механізмів пенсійного забезпечення, медичного обслуговування, страхових принципів фінансування отримання вищої та спеціальної освіти тощо; заохочення комерційного кредитування суб'єктів господарської діяльності; заохочення розвитку механізмів випуску корпоративних облігацій, розрахованих як на внутрішній, так і на зовнішній ринки; цілеспрямований розвиток інститутів та інструментів фондового ринку. Функціонування кожної зі складових фінансової системи держави можливе лише за умов чіткого законодавчого урегулювання їхньої взаємодії та якщо вони доповнюють одна одну.



Висновки

Будівництво незалежної держави неможливе без створення власної фінансово-грошової системи. При провідній ролі Національного банку України у напрямі демонополізації виробництва з метою поліпшення існуючих економічних відносин сформована широка мережа банківських установ. Введена національна грошова одиниця. Проте демонополізація фінансової системи, небачене швидке розширення мережі комерційних банків відбувалося стихійно, без належної законодавчої бази і надійного контролю з боку держави. В результаті сфера банківської діяльності створила умови для численних зловживань. Постійний випуск не підкріплених реальними товарами грошей (емісія) впродовж 1992-1995 гг. набуває некерованого характеру і приводить до гіперінфляції. Силові методи монетарної політики 1996-99 гг. в умовах безперервного спаду виробництва приводять до кризи неплатежів, хронічних невиплат заробітних плат і пенсій.

Фінансова система України ще й нині не звільнилася від таких негативних рис тоталгтарної держави, як надцентралоація, однорівнева форма, планування зверху, державний розподіл фінансів і матеріальних ресурсів для вирішення проблем держави, суспільства і підприємств.

Показником кризи системи державних фінансів стала деформація податкової системи. Колосальна кількість і розміри платежів зрештою приводили, з одного боку, до штучного згортання виробничої і комерційної діяльності, а з іншої - до тінізації економіки. Велика кількість комерційних структур всіляко ухилялися від сплати податків, приховували доходи. Не допомагало і формування багатотисячної армії податкових інспекторів, обов'язкове введення касових апаратів.

Фінансова сфера держави продовжує знаходитися в кризовому стані. Його подолання можливе тільки за умови цілого комплексу ринкових реформ, покликаних забезпечити входження України до складу розвинених держав світу.

Можна сказати, що тільки при комплексному підході до проблеми вдосконалення фінансової системи України можна добитися бажаних результатів, тобто сформувати сучасну соціально орієнтовану фінансову систему, що справно функціонує в умовах ринкових відносин.

Формування відлагодженої та ефективно функціонуючої фінансової системи - відповідальне і складне завдання, вирішення якого потребує багато часу. Фінансова система України знаходиться на етапі становлення і вдосконалення. Найважливішими проблемами її розвитку є:

- зміцнення фінансів суб'єктів господарювання з метою посилення мотивацій до ефективної роботи, інвестиційної діяльності;

— відлагодження фінансового механізму діяльності бюджетних установ, пошук нових джерел фінансових ресурсів в умовах дефіциту бюджетних коштів;

— реформа бюджетної системи, практична реалізація всіх положень Закону України «Про бюджетну систему України»;

— економне витрачання бюджетних коштів, посилення контролю за їх цільовим використанням;

— реформа системи оподаткування в напрямку послаблення податкового тиску;

— зменшення кількості і розмірів відрахувань у державні цільові фонди, відокремлення їх від бюджету;

— раціональне використання коштів, залучених з допомогою державного кредиту, зміцнення довіри до державних цінних паперів.

Отже, фінансова діяльність держави-це процес здійснення стратегічних і тактичних цілей фінансової політики за допомогою відповідних фінансових інструментів, тобто фінансового механізму. Отож фінансова діяльність держави стала необхідною умовою стабільності й стійкості всього суспільного розвитку одним з найважливіших напрямків сучасної фінансової політики уряду України є досягненням сталої збалансованості бюджету. Для удосконалення збалансованості фінансової системи є всебічне аналіз наявних показників щодо консолідації і розподілу бюджетних коштів і з метою їх ретельного розгляду. Та остаточне збалансування. бюджетів одного рівня, яке неможливе провести лише шляхом розмежування їх доходів та видатків, досягається за допомогою бюджетного регулювання, тобто перерозподільних процесів у межах бюджетної системи, шляхом надання коштів «бідним» у фінансовому відношенні територіям або вилученням коштів у відносно «багатих» територій.

Щодо фінансової безпеки малого і середнього бізнесу і в тому числі економіки України розвивалася і розвиваються під впливом зовнішніх і внутрішніх чинників сукупна дія яких поки що недостатньо впливає на формування нових економічних відносин на зміцнення фінансового стану суб'єктів господарювання, особливо на малий і середній бізнес. Слід зазначити, що економіка дедалі більше залежить від бізнесу, тобто економічна діяльність спрямована на отримання прибутку.

Фінансова система є життєво важливою в економіці та суспільства та виступають за порукою нормальної життєдіяльності.



Список використаних джерел

1. Базилевич В.Д., Баластрик Л.О. Державні фінанси. Навчальний посібник / За заг. ред. Базилевича В.Д., 115-123.

2. Батрименко Б.Б. Проблеми функціонування фінансової системи України // Наукові праці НДФІ, №1-2, 2004 р. - с. 15-19.

3. Василик О.Д. Державні фінанси України: Навч. посібник.: Вища шк., 1997. 383 с.

4. Василик О.Д. Теорія фінансів:Підручник: - К.:НІОС. - 2001.-416 с.

5. Загородній А.Г., Вознюк Г.Л., Смовженко Т.С. Фінансовий словник. 2 ге видання, виправлене та доповнене. Львів: Вид. «Центр Європи», 1997. 576 с.

6. Кваша О.О. Парадигмальний підхід до становлення фінансової системи України // Наукові праці НДФІ, №5, 2004 р. - с. 10-12.

7. Кравченко В.І. Місцеві фінанси України: Навч. посіб., «Знання», КОО, 1999. 487 с.

8. Крижанівський О.Ю. Фінанси Укр.4/2002 ст. 25-29.

9. Куровский С.Н. Нові шляхи розвитку державних фінансів України // Наукові праці НДФІ, №1-2, 2004 р. - с. 27-29.

10. Мочерний С.В. Основи економічної теорії / Академія, 1998, 464 с.

11. Мочерний С.В.» Політекономія «Навч.посібник. Вид.1-ше, 202.-332 с.

12. Опарін В.М. Фінанси (загальна теорія): навчальний посібник. - К.; КНЕУ, 1999 р., 98-164 с.

13. Опарін В.М. Фінансові ресурси: проблеми визначення та розміщення. // Вісник НБУ. - 2000 - №5.

14. Павлюк К.В. Система фінансових балансів у економіці держави. // Фінанси України. - 1997. - №8.

15. Паламарчук В.О. Фінансове прогнозування в системі економічною зростання. // Фінанси України, - 1997. - №9.

16. Панчишин Степан..-Макроекономіка: Навч.посібник. Либідь, 2002. Вид. 2-ге, 356-416 с.

17. Ріппа М.Б. Фінансові проблеми реформування системи пенсійного забезпечення. // Фінанси України. 2000 - №5.

18. Розвиток ринку фінансових послуг в Україні: сучасний стан, проблеми та перспективи // Звіт міжнародної експертної групи, 2006 р.

19. Фінансове право (за законодавством України): Навч. посіб. для студентів юрид. вузів та факультетів.

20. Хоромновський В.І. Фінанси Укр.3/2002 ст. 54-58.

21. Юрій С.І., Бескид Й.М. Бюджетна система України: Навчальний посібник. К.; НІОС, 2000. 400 с.

22. Єпіфанов А.О. Бюджет і фінансова політика України. К, 1997.82-124 с.

Размещено на Allbest.ru