Проблема демонополізації та формування конкурентного середовища в Україні

Размещено на http://www.allbest.ru/

Проблема демонополізації та формування конкурентного середовища в Україні

План

Вступ

Демонополізація

Проблема демонополізації

Формування конкурентного середовища в Україні

Висновок

Список використаної література

Вступ

Основною, важливою та невідємною складовою сучасної ринкової економіки є створення і розвиток конкуретного середовища, сукупності зовнішніх стосовно конкретного підприємства факторів, які впливають на конкурентну взаємодію підприємств відповідної галузі. У той же час конкурентне середовище є динамічним за темпами, глибиною, масштабністю змін на окремих конкретних ринках, елементом економічного життя. Результат та умови взаємодії між собою великої кількості суб'єктів ринку, який має відповідний рівень економічного суперництва і можливість впливу окремих економічних агентів на загально ринкову ситуацію. Важливим є те, що конкурентне середовище утворюється не лише і не стільки власне суб'єктами ринку, взаємодія яких викликає суперництво, але в першу чергу ? відносинами між ними. Конкурентне середовище не можливо чітко відділити від поняття ринок. Оскільки ринок одночасно може об'єднувати декілька конкурентних середовищ, класифікація останнього повинна бути більш диференційована. Розглядаючи конкурентне середовище як цілісну систему, воно представляє собою впорядковану множину взаємопов'язаних елементів, які мають власну структуру і організацію. Багато дослідників, які займались вивченням конкурентного середовища, трактували, що елемент системи визначається як найменший неподільний, в контексті конкретної системи і конкретного її розгляду та аналізу, компонент системи. Відповідно поняття «елемент» являється відносним. Під ним ми розуміємо будь ? який об'єкт, який пов'язаний з іншими об'єктами у складний комплекс (систему) з точки зору розв'язання конкретної задачі, поставленої мети. Основним елементом конкурентного середовища являється підприємство, яке представляє собою суб'єкт господарювання, метою створення якого є задоволення суспільних та особистих потреб шляхом здійснення систематичної виробничої, науково - дослідної, торговельної та інших видів господарської діяльності Перехід в Україні від монополізованої, командно-адміністративної моделі економіки радянського типу до сучасної ринкової моделі економіки, що базується на принципах забезпечення державою права на здійснення підприємницької діяльності, захисту і підтримки конкуренції, недопущення зловживань монопольним становищем, обмеження конкуренції та недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності, зумовили в Україні процес демонополізації економіки.

Демонополізація

Демонополізація -- це здійснюваний державою комплекс заходів, у тому числі примусових, спрямованих на зниження рівня монополізації ринків.

В Україні демонополізацію було запроваджено з метою формування і розвитку конкурентного середовища, яке забезпечувало б ефективне використання суспільних ресурсів, вільний вступ на ринок для підприємців, свободу споживачів у виборі товарів широкого асортименту, кращої якості і за нижчими цінами.

Першочерговими завданнями під час демонополізації економіки України були:

* збільшення кількості господарюючих суб'єктів, які конкурують на ринках;

* зниження рівня монополізації та розвиток конкуренції на ринку;

* захист інтересів підприємців та споживачів від діяльності монопольних утворень;

* створення структури горизонтальних ринкових зв'язків між господарюючими суб'єктами для забезпечення саморегулюючих механізмів розвитку економіки;

* зменшення залежності господарюючих суб'єктів від державних управлінських структур;

* адаптація управлінських кадрів державних підприємств та об'єднань до роботи в нових умовах. Демонополізація економіки в Україні відбувалася у кілька етапів. Так склалося, що перший етап збігся з періодом подолання інфляційної кризи та початком стабілізації економіки. Особливістю цього етапу була необхідність поєднати заходи стабілізаційного характеру, покликані посилити державне управління в державному секторі економіки, із заходами, спрямованими на здійснення ринкових реформ.

З цієї причини робота щодо демонополізації економіки на першому етапі, особливо на його початку, мала обмежений характер. Відповідні заходи застосовувалися переважно до окремих монопольних утворень та ринків, на яких вони діяли. Проводилися заходи щодо скорочення кількості державних організаційних структур монопольного типу. Водночас розроблялася необхідна нормативна та інституційна база, на основі якої поступово формувалася цілісна система демонополізації економіки, антимонопольного регулювання та застосування антимонопольного законодавства.

Частина завдань з демонополізації економіки та розвитку конкуренції на цьому етапі розв'язувалася в ході приватизації майна державних підприємств, конверсії підприємств воєнно-промислового комплексу, розвитку підприємництва та залучення іноземних інвестицій.

Другий етап розпочався після початку стабілізації економіки, коли розвинулася ринкова інфраструктура, утворилася значна кількість малих і середніх підприємств, збільшилася на ринках України кількість іноземних підприємців.

На цьому етапі з'явилася можливість значно обмежити втручання держави в господарську діяльність підприємців, завершити ліквідацію або реорганізацію державних організаційних структур монопольного типу, зменшити кількість галузевих міністерств і відомств. Крім того, у сферу демонополізації та розвитку конкуренції включилися такі сектори економіки, як фінансово-кредитний, науки і наукового обслуговування. Здійснюються заходи щодо створення нових і демонополізації існуючих банківських структур.

Сьогодні об'єктами демонополізації є:

* монополізовані ринки у визначених територіальних і товарних межах;

* господарюючі суб'єкти, що займають монопольне становище на ринках.

Об'єктами демонополізації можуть також бути:

* державні організаційні структури монопольного типу;

* центральні органи державної виконавчої влади, рішення або дії яких негативно впливають або можуть вплинути на конкуренцію.

Суб'єктами демонополізації є державні органи, які забезпечують процес демонополізації економіки та розвитку конкуренції:

* Верховна Рада України приймає законодавчі акти з питань демонополізації економіки і розвитку конкуренції;

* Президент України приймає рішення з питань демонополізації економіки і розвитку конкуренції у межах своїх повноважень;

* Кабінет Міністрів України забезпечує розробку Державної програми демонополізації економіки і розвитку конкуренції, приймає рішення з питань забезпечення процесу демонополізації; делегує повноваження щодо демонополізації міністерствам, відомствам, іншим центральним, а також місцевим органам державної виконавчої влади;

* Антимонопольний комітет України бере участь у проведенні демонополізації окремих об'єктів; здійснює державний контроль за додержанням законодавства про захист економічної конкуренції, забезпечує захист інтересів підприємців від його порушень; приймає розпорядження про примусовий поділ монопольних утворень у разі зловживання ними монопольним становищем; вносить до відповідних органів пропозиції відповідно до його компетенції;

* Фонд державного майна України, місцеві органи приватизації здійснюють приватизацію майна державних підприємств з урахуванням вимог законодавства про захист економічної конкуренції і вимог Державної програми демонополізації економіки і розвитку конкуренції;

* центральні та місцеві органи державної виконавчої влади розробляють і реалізують заходи щодо демонополізації економіки та розвитку конкуренції, які є складовою галузевих і регіональних програм ринкових перетворень; виходять з ініціативою щодо демонополізації конкретних об'єктів; вживають заходів щодо регулювання відповідних ринків і діяльності монопольних утворень.

Суб'єктами демонополізації можуть також виступати:

* керівництво і трудові колективи підприємств (об'єднань), які виходять з ініціативою щодо розукрупнення підприємств (об'єднань) з метою ліквідації їх монопольного становища, створення на основі структурних підрозділів (одиниць) самостійних господарюючих суб'єктів, виходу підприємств зі складу об'єднань;

* покупці, які виявляють ініціативу щодо приватизації структурних підрозділів підприємств, а також структурних одиниць об'єднань, статус не відповідає чинному законодавству.

Демонополізація економіки відбувається різними шляхами і залежно від особливостей монополізованих ринків для її проведення застосовують такі способи:

* децентралізацію управління, що передбачає: розмежування функцій між різними органами державної виконавчої влади; обмеження і регламентацію функцій центральних та місцевих органів державної виконавчої влади, органів місцевого та регіонального самоврядування стосовно господарюючих суб'єктів; позбавлення зазначених органів не властивих їм функцій, а також права втручатися в господарську діяльність підприємств (крім випадків, передбачених законодавством України); зменшення кількості галузевих органів виконавчої влади;

* зниження або усунення бар'єрів, які обмежують вступ господарюючих суб'єктів на існуючі ринки, що передбачає: скорочення переліку видів підприємницької діяльності, які ліцензуються або є державною монополією; зниження або скасування митних тарифів; скасування або обмеження податкових, кредитних та інших пільг, бюджетних дотацій і субсидій, які надаються монопольним утворенням; припинення шляхом застосування законодавства про захист економічної конкуренції антиконкурентних дій господарюючих суб'єктів, внаслідок яких виникають бар'єри вступу на ринки; інші дії, що знімають обмеження вступу господарюючих суб'єктів на існуючі ринки;

* стимулювання вступу на монополізовані ринки нових господарюючих суб'єктів, що передбачає: надання за рішенням Кабінету Міністрів України господарюючим суб'єктам, що вступають на монополізовані ринки, податкових пільг, а також пільг в одержанні кредитів, державних замовлень, у забезпеченні ресурсами, які централізовано розподіляє держава; заохочення інвестицій, у тому числі іноземних, спрямованих на зниження монополізації ринків; створення нових підприємств, здатних конкурувати з існуючими монопольними утвореннями;

* поділ державних монопольних утворень, що передбачає: розукрупнення з метою зниження рівня монополізації ринку державних монопольних утворень шляхом створення самостійних підприємств на базі структурних підрозділів державних підприємств або об'єднань, статус яких не відповідає чинному законодавству;

* ліквідація державних організаційних структур монопольного типу, що передбачає: ліквідацію державних організаційних структур монопольного типу як юридичних осіб взагалі або з наступним створенням на їх базі нових господарюючих суб'єктів (підприємств). При цьому господарюючі суб'єкти--засновники структури зберігають статус самостійних підприємств.

Щоб запобігти виникненню монопольних утворень у приватному секторі економіки, якщо цього потребує структура ринку, приватизацію державних підприємств-монополістівза наявності економічних, технологічних та інших умов слід проводити водночас з їх демонополізацією.

Поділ і ліквідація монопольних утворень здійснюються, як правило, у процесі приватизації майна державних підприємств. Якщо майно підприємств залишається у державній власності, ці способи застосовують переважно у разі передачі майна у комунальну власність або в управління місцевих органів державної виконавчої влади, перетворення та перереєстрації існуючих об'єднань державних підприємств у добровільні об'єднання (торговельно-промислові асоціації), а також корпоратизації та комерціалізації.

Заходи щодо стимулювання вступу нових господарюючих суб'єктів на монополізовані ринки мають здійснюватися протягом обмеженого періоду, достатнього для закріплення нового господарюючого суб'єкта на ринку. Ці заходи не повинні призводити до витіснення з ринку діючих господарюючих суб'єктів на ньому.

Як радикальний засіб поділ монопольних утворень потребує виважених дій і може бути здійснений, якщо:

* зафіксовано зловживання монопольним становищем на ринку певного товару;

* внаслідок монопольного становища певного господарюючого суб'єкта виникають бар'єри вступу на ринок інших господарюючих суб'єктів;

* немає тісного технологічного зв'язку між підприємствами, структурними підрозділами (одиницями), які входять до складу господарюючого суб'єкта;

* підприємства, структурні підрозділи (одиниці) самостійно виробляють товари однакової споживчої вартості.

Демонополізація монопольних утворень, до яких входять підприємства, що підлягають приватизації за погодженням із Кабінетом Міністрів України, має проводитися переважно шляхом відокремлення структурних підрозділів (одиниць) підприємств (об'єднань), які не мають тісного технологічного зв'язку з іншими підрозділами (одиницями), а також шляхом зниження або усунення бар'єрів, що обмежують вступ господарюючих суб'єктів на ринки.

Демонополізації, як правило, не підлягають підприємства-монополісти, які відповідно до чинного законодавства не приватизуються, за винятком випадків, коли демонополізацію можна провести шляхом відокремлення непрофільних структурних підрозділів (одиниць) підприємств (об'єднань), а також зниження або усунення бар'єрів, які обмежують вступ господарюючих суб'єктів на існуючі ринки.

У зовнішньоекономічній діяльності демонополізація полягає у поетапному переході переважно до тарифного регулювання та зниження митних тарифів на імпорт стосовно внутрішніх ринків, які підлягають демонополізації відповідно до рішень Кабінету. Міністрів України.

Проблема демонополізації

Проблема демонополізації була надзвичайно актуальною для держави ще на початку ринкових перетворень. Відповідною програмою, затвердженою Верховною Радою України в 1993 p., було визначено мету і завдання демонополізації, основні її поняття, принципи та пріоритети.

Найболючішими були питання демонополізації переробної промисловості АПК. Хоча станом на 1995 рік цукор-пісок виробляли понад 190 цукрових заводів, олію - 17 підприємств, спирт - 70, кондитерські вироби - 230, пиво - 80, однак усі ці підприємства, як правило, об'єднувались у так звані добровільні об'єднання типу Головм'ясопром і не конкурували між собою. Крім 17 загальнодержавних об'єднань, до переліків монополістів було включено 120 регіональних об'єднань. Кожне з них налічувало значну кількість самостійних підприємств і технологічно незалежних структурних підрозділів. Наприклад, на ринку хлібобулочних виробів функціонувало 25 об'єднань, у складі яких налічувалось 353 підприємства, на ринку молочної продукції - 21 об'єднання, у складі якого - 298 підприємств. Внаслідок проведення демонополізації було створено десятки тисяч самостійних суб'єктів господарювання, що спричинило зниження рівня монополізації багатьох ринків та формування конкурентного середовища. Насамперед це стосувалося ринків хліба, м'яса та молочної продукції. Суттєво знизився рівень монополізації і в галузях машинобудування, хімічної та нафтохімічної промисловості, чорної та кольорової металургії. Відтак найвищими темпами стали розвиватися саме ті галузі, де рівень конкуренції був особливо високим. Заходи з демонополізації активно здійснювалися до 1999 p., коли було проголошено про зміну акцентів з державної економічної політики щодо здійснення заходів з демонополізації на забезпечення розвитку конкурентного середовища. Державна політика у сфері обмеження монополізму та захисту конкуренції остаточно набула рис політики конкурентної. Указом Президента України від 26.02.99 р. № 219/99 було визначено основні завдання державних органів, спрямованих на забезпечення реалізації цієї політики в усіх галузях і сферах економіки. Водночас переважна частина ринків усе ще залишається монополізованою. Це, зокрема, загальнодержавні ринки машинобудування, металургії, хімічної та нафтохімічної промисловості, де процес демонополізації ускладнюється значною фондомісткістю й обмеженістю ресурсів. Разом з тим і на загальнодержавному, і на багатьох регіональних ринках є сфери, де проведення демонополізації, на наш погляд, є не лише можливим, але й цілком доцільним. Це стосується багатьох ринків транспорту та зв'язку, водо- і теплопостачання, експлуатації і поточного ремонту житлового фонду, технічного обслуговування та ремонту засобів обліку води, газу, тепла й електроенергії. Те саме можна стверджувати і про ринки послуг, пов'язаних із здійсненням функцій держави та місцевого самоврядування, зокрема. оформлення та реєстрація документів, аналіз і підготовка висновків та проведення експертиз для оформлення різних дозволів та ліцензій. Крім того, існують 103 потенційно конкурентні ринки, демонополізація яких офіційно вважається незавершеною, зокрема, ринки хліба та хлібобулочних виробів, борошна, нафтопродуктів. Обмеження конкуренції на багатьох ринках пояснюється збереженням неринкових організаційних структур та розподільчих систем. Це, зокрема, ринки послуг роздрібної торгівлі у сільській місцевості, де у регіонах часто зберігається монопольне становище спожив кооперації, а також ринки послуг будівництва, ремонту та утримання доріг загального користування. Існує офіційна думка, що можливості подальшої демонополізації багатьох із цих сфер практично вичерпано, й основним завданням нового етапу конкурентної політики є захист уже створеного конкурентного середовища. Однак, на нашу думку, тут багато ще можна зробити. Про припинення демонополізації стверджувати поки що рано, оскільки цілий ряд сфер господарської діяльності все ще потребує її продовження. Крім того, процес монополізації вітчизняної економіки, на жаль, ще не припинено. Для попередження виникнення нових монополій у державі запроваджено контроль за процесами економічної концентрації, який має ефективно протидіяти будь-яким спробам монополізації ринків. Хоча ця процедура надзвичайно складна й обтяжлива, однак вона далеко не завжди створює перешкоди для монополізації ринків. Незважаючи на суттєві витрати коштів і часу підприємців на проходження такого контролю, він все-таки залишається малоефективним з погляду інтересів суспільства. Реалії життя свідчать, що насправді багато галузей економіки у нас фактично монополізовані, оскільки контролюються окремими особами, як правило, наближеними до влади.

Процеси монополізації ринків не припинено, більше того, з благословення чиновників найвищих рангів вони тривають. Так, у січні 2006 р. за згодою не лише Кабінету Міністрів України, а й Антимонопольного комітету, відомства, що має попереджувати створення таких монополій, П А К Нафтогаз України та РосУкрЕнерго було створено спільне підприємство Укргаз-Енерго, яке тепер є монополістом на ринку постачання та реалізації в Україні природного газу На той час голова А М К запевнював громадськість, що створення цієї структури не призведе до суттєвого обмеження конкуренції на ринку газу України. Нині ж конкурентне відомство вже розглядає питання про зловживання монопольним становищем у вигляді обмеження окремих споживачів у споживанні газу. Ще одним прикладом неспроможності держави щодо попередження монополізації ринків є нинішня ситуація в торгівлі, яка, в свою чергу, суттєво впливає на ефективність загального ринкового середовища в країні. У сучасних умовах сфера торгівлі характеризується надзвичайно динамічним розвитком. Завдяки порівняно изькій капіталомісткості та швидкій окупності вона є доволі привабливою для інвесторів. Тому до цієї сфери останніми роками спрямовується велика кількість капітальних вкладень. Зокрема, вона є надто привабливою для іноземних інвесторів. Водночас, як не дивно, нові надходження капіталів не лише не збільшують конкуренції, а навпаки - монополізують цю сферу. Останнім часом торгівля концентрується або у величезних супермаркетах, або на ринках. Зокрема, в Києві наразі працює понад 100 супермаркетів. Водночас немає жодного спеціалізованого овочевого магазину, хоча у 1995 році їх налічувалося 295. Це стосується не лише овочевих магазинів. Нині майже не залишилося невеликих магазинів поряд з житловими будинками, де раніше без проблем можна було купити найнеобхідніші продукти. Так, протягом 2000- 2005 pp. у центрі Києва було закрито 48 продуктових крамниць. Замість великої кількості магазинчиків створюється єдиний на весь мікрорайон супермаркет, а у приміщеннях колишніх крамничок відкриваються прибутковіші заклади - салони гральних автоматів, бутіки, кафе, ресторани, банки, перукарні, аптеки тощо. Слід також зазначити, що власники багатьох супермаркетів нерідко перебувають між собою у родинних чи партнерських зв'язках, що дає їм можливість домовлятися про свою маркетингову політику. Це призводить до монополізації сфери торгівлі, а наслідки такої монополізації негативно впливають і на споживачів, і на товаропостачальників. Споживачі відчувають на собі постійне підвищення цін, що не могло б відбуватися в умовах жорсткої конкуренції. А товаровиробники, які намагаються скористатися послугами супермаркетів для просування своїх товарів до споживача, спостерігають прояви монопольної поведінки власників закладів торгівлі.

Аби самим шукати товари для наповнення торговельних залів, останні вимагають від товаровиробників великих сум коштів за розміщення їхніх товарів на полицях та в складських приміщеннях. Причому здійснюється це неофіційно, що свідчить про незаконність таких поборів: оформлюються угоди під надання послуг з проведення маркетингових досліджень, які насправді не проводяться. Або ж просто вимагаються гроші без усіляких підстав і документального оформлення. У торговельних залах супермаркетів практично відсутня конкуренція товарів різних виробників. На полицях розміщується продукція за високими цінами і лише окремих найвпливовіших та заможних фірм. Така ситуація, зрозуміло, не сприяє розвитку підприємництва. Це повинні були б узяти до уваги відповідні державні органи, але, на жаль, адекватної реакції чиновників, які мають захищати конкуренцію, не спостерігається.

Наведемо такий приклад. Наші сусіди - росіяни, вивчивши досвід інших країн, розробили державну програму щодо захисту вітчизняних операторів торговельного ринку. Зокрема, торговельні майданчики для іноземних інвесторів пропонуються за третім кільцем м. Москви, а в центрі міста розташовуються лише російські компанії. У Києві такі рішення не приймалися. Тому українські мережеві оператори з острахом очікують приходу потужних західних операторів, прогнозують подальше поглинання невеликих компаній та витіснення їх з найпривабливіших ринків. У контексті проблем монополізації торгівлі слід також відзначити суттєві негативи діяльності посередників, які за безцінь скуповують товари виробництва, а потім перепродують їх за набагато вищою ціною. Особливо болючою ця проблема є в агропромисловому комплексі. Обурює те, що перекупники отримують надприбутки, а безпосередні товаровиробники нерідко ледь-ледь зводять кінці з кінцями: вони змушені вирізати продуктивну худобу, розпродавати майно, зменшувати посівні площі, тобто, по суті банкрутувати на фоні безпідставного збагачення посередників. Але проблема не лише в цьому. Головне - монополізується процес реалізації вироблених товарів, усувається конкуренція товаровиробників, що призводить до зростання цін.

Крім демонополізації та вдосконалення процедури контролю за економічною концентрацією, важливим чинником формування конкурентного середовища є сприяння розвитку малого та середнього підприємництва. В умовах суттєвого розшарування населення на занадто багатих і занадто бідних, сподівання лише на великий бізнес означає орієнтування на подальшу монополізацію суспільного виробництва. Великий бізнес має розвиватися з малого та середнього, а не формуватися на привілеях наближених до влади осіб. А без створення такого прошарку малого бізнесу не може бути іншого шляху появи великого бізнесу, аніж надання йому таких привілеїв.Оскільки потреби суспільства суттєво змінюються, а в межах старої структури виробничих потужностей їх задовольнити практично неможливо, на перехідному етапі розвитку економіки конче необхідно створювати нові підприємства, орієнтовані на нові потреби, тобто умови для розвитку малого підприємства. Іншими словами, держава має зробити все необхідне для розвитку малого бізнесу й формування сприятливого режиму для іноземних інвестицій, для того, щоб максимально швидко створити конкурентне середовище. Безумовно, протягом останніх 15 років усі ці заходи намагалися активно запроваджувати. Було затверджено низку законодавчих актів щодо сприяння іноземним інвестиціям, дозволено створювати різні кооперативи, активно розвиваються орендні відносини та мала приватизація, вживаються заходи щодо спрощення системи реєстрації суб'єктів підприємницької діяльності. Таким чином, ринкові відносини в Україні насамперед стали розвиватися у малому бізнесі. Однак пріоритети надавалися не в належних пропорціях. У будь-якому разі проблеми підтримки малого бізнесу й сьогодні залишаються надзвичайно гострими. Наприклад, понад половини валового продукту виробляється у малому бізнесі на Заході, у якому зайнято 70 відсотків населення. А в Україні підприємці малого бізнесу виробляють лише 10 процентів ВВП. Статистика свідчить, що через великі ризики всього третина українців бажає відкрити власну справу, оскільки існують надто високі шанси банкрутства, необгрунтований тиск з боку державних контролерів, а податкове законодавство недосконале. Останнім часом непоодинокі випадки, коли влада, ігноруючи навіть вимоги Конституції про недоторканність приватної власності, демонтує кіоски та офіси, не забезпечує належним чином захист від рейдерських атак.

Слід зазначити, що обмежена діяльність посадових осіб органів влади - це окрема надзвичайно болюча проблема. На нашу думку, антнконкурентні дії органів влади нині є головною перешкодою для формування в Україні ефективного ринкового середовища. Центральні та місцеві органи влади повинні всіляко сприяти формуванню конкурентного середовища, створенню рівних умов для всіх підприємців. Натомість, шляхом ухвалення письмових чи усних рішень вони стають на заваді для утворення нових підприємств, установлюють обмеження на здійснення окремих видів діяльності, змушують підприємців вступати до різних об'єднань, до здійснення узгоджених дій, вимагають від них пріоритетного укладення договорів чи першочергового постачання дефіцитної продукції. У міру своїх повноважень посадовці створюють дискримінаційні умови для діяльності суб'єктів господарювання. Вони надають незаконні пільги для окремих підприємців, спрямовують зусилля на централізований розподіл товарів і ринків, установлюють заборони та обмеження, не передбачені законодавством. Особливо масового характеру набуло встановлення заборон щодо реалізації товарів з одного регіону в інший, а це суперечить ст 132 Конституції України, відповідно до якої територіальний устрій країни має ґрунтуватися на засадах єдності й цілісності державної території. Законодавство України не передбачає встановлення кордонів чи будь-яких завад для вільного переміщення товарів із регіону в регіон. Однак ці вимоги дуже часто порушуються. Практично кожен р ік у період збирання врожаю місцеві адміністрації встановлюють заборони на вивезення зерна за межі підпорядкованої їм території, примушуючи при цьому зернотрейдерів до постачання своєї продукції у першу чергу підприємствам, відповідальним за формування та використання зазначених регіональних ресурсів. Органи АМК регулярно ведуть з цим непримиренну боротьбу, надаючи обов'язкові для розгляду рекомендації, що вимагають скасувати всі бар'єри на вивезення зерна. Однак поки ці загрозливі рішення готуються та приймаються, їх актуальність автоматично втрачається. Коли оскаржувані вказівки чиновників нарешті скасовуються напередодні новорічних свят, зерна вже давно немає. Ці порушення органів влади могли б не виникнути, якби дотримувалися вимоги ст. 20 Закону ?Про Антимонопольний комітет України щодо необхідності погодження з А М К рішень, що можуть призвести до обмеження чи спотворення конкуренції. Коли орган влади приймає рішення, що може вплинути на конкуренцію, він повинен надіслати його до АМК, де фахівці, проаналізувавши його на предмет створення перешкод у конкуренції, запрпонують внести зміни, заборонять чи дозволять його прийняття. На жаль, далеко не всі органи влади виконують ці вимоги закону. Особливо це стосується сільських, селищних, районних, міських владних структур, тобто органів влади місцевого рівня. Масовий характер фактів дискримінації підприємців органами влади свідчить, що на розгляд АМК потрапляють далеко не всі рішення зазначених органів, які спотворюють конкуренцію. Перелік проблем в економіці держави, які призводять до порушення вимог конкуренції, можна наводити безліч. На жаль, далеко не всі усвідомлюють реальні причини цих проблем. Замість того, щоб їх попередити та заздалегідь створити дійсно конкурентні умови у різних секторах суспільного виробництва, щороку витрачаються величезні і часто марні зусилля на боротьбу з наслідками різноманітних кризових явищ. З метою формування в Україні ефективного ринкового середовища і на загальнодержавному рівні, і на рівні окремих регіонів слід приділити серйозну увагу питанням захисту конкуренції у підприємницькій діяльності. і опікуватися цим повинен не лише Антимонопольний комітет, а й інші державні органи, які також покликані захищати конкуренцію в Україні.

Формування конкурентного середовища в Україні

демонополізація ринок конкурентний

У нашій країні начебто є всі необхідні передумови для формування ефективного конкурентного середовища: крім загальних вимог Конституції України, прийнято ряд важливих законів України та створено відповідні державні органи, що мають опікуватися цими проблемами.

Водночас поки що не можна стверджувати, що завдання, накреслені Конституцією, нині виконуються повною мірою. У сфері конкуренції залишається дуже багато невирішених проблем, які, у свою чергу, є причиною більшості гострих кризових явищ в економіці.

Насамперед загальнополітичною проблемою в Україні є недотримання вимог законодавства практично в усіх сферах суспільного виробництва. Переважна кількість наших законів відповідає європейському рівню, але мало хто дотримується їх вимог Свідомо чи через незнання їх не дотримуються підприємці, недостатню увагу цьому питанню приділяють державні органи, а суди, які повинні бути на варті дотримання законодавства, насправді дуже часто самі ж їх і порушують. Слід підкреслити, що й закони далеко незавжди є досконалими. З точки зору конкуренції вони мають створювати потенційно рівні умови для всіх учасників виробництва. Однак цей принцип часто не дотримується. Уже на законодавчому рівні різні групи учасників ринку мають і різні умови. Це стосується, зокрема, процедур банкрутства, системи оподаткування, інвестиційної та зовнішньоекономічної діяльності, ліцензування, протекціоністської, митної, експортно-імпортної політики тощо. Так, наприклад, законодавство про банкрутство містить положення, що можуть розцінюватись як дискримінаційні, оскільки не всі підприємницькі органзації можуть визнаватися банкрутами. Крім того, ці положення сприяють створенню умов, завдяки яким через процедури банкрутства підприємці здатні усувати своїх конкурентів.

Загалом під час обговорення та прийняття законів чинник конкуренції повинен обов'язково враховуватися. Раніше цим питанням активно опікувався Антимонопольний комітет. У перші роки його діяльності, коли в інших сферах також інтенсивно формувалася законодавча база, АМК постійно намагався впливати на цей процес, щоб до нових законів вносилися конкурентні вимоги. З цією метою здійснювалася тісна співпраця з комітетами Верховної Ради, урядовими комітетами Кабінету Міністрів України, Міністерством юстиції України та юристами Секретаріату Президента України. Нині ця робота дещо послабилася, тому в деяких законах конкурентні вимоги залишилися неврахованими, а іноді до них свідомо вносять навіть антиконкурентні вимоги. Важливу роль у формуванні конкурентного середовища можуть відігравати Попереджувальні заходи держави, особливо заходи, спрямовані на попередження порушення законів, на створення оптимальних умов функціонування суспільного виробництва. На жаль, і тут також спостерігаються суттєві проблеми. Недостатня увага держави до питань формування конкурентного середовища та захисту конкуренції призводить до систематичних збоїв нормального ритму функціонування економіки. В результаті з року в рік маємо такі негативні явища як, наприклад, регулярні змови на ринках паливно-мастильних матеріалів у період посівної та під час збирання врожаю. З цієї самої причини у період пікових навантажень постачальники підвищують ціни на цукор та інші продукти харчування. Водночас під час масової заготівлі сільськогосподарської продукції ціни на неї стрімко падають; згодом це призводить до скорочення виробництва. Проблеми конкуренції в Україні спричиняють непомірно високі ціни на послуги зв'язку, а тарифи на послуги житлово-комунального господарства абсолютно неадекватні з їх якістю.

Останнім часом надзвичайно актуальною є загальна проблема монополізації торгівлі. Безліч проблем, які набувають тривалого, затяжного характеру, і у сфері природних монополій. Держава докладає чимало зусиль щодо усунення цих негативних явищ. На різних рівнях влади проводяться гучні наради, присвячені виявленню причин прорахунків та пошуку винуватців. На заходи щодо нейтралізації диспропорцій та їх наслідків витрачаються (а іноді й просто викрадаються) величезні кошти. Однак нічого позитивного від такої діяльності майже немає. Проблеми постійно поновлюються. Це відбувається через те, що шляхом адміністративного регулювання здійснюється лише боротьба з наслідками криз, а насправді потрібно створювати об'єктивні регулятори суспільно-економічних процесів. Таким об'єктивним регулятором і є конкурентне середовище, що може бути створене як завдяки демонополізації окремих суб'єктів господарювання, так і шляхом усунення бар'єрів доступу на проблемні ринки.

Для прикладу можна навести ситуацію у житлово-комунальній сфері. Практично в усіх регіонах країни життя періодично паралізується різким збільшенням тарифів на послуги цієї сфери. Особливо активно це питання обговорювалося в кінці 2006 - на початку 2007 pp. Існує загальноприйнята думка, що без підвищення тарифів неможливо оновити давно застарілі комунікації Насправді ж причиною подорожчання послуг є відсутність бодай бажання запроваджувати конкурентні відносини у цій такій соціально-важливій сфері, хоча альтернатив сучасному комунальному господарству існує багато Навпаки, докладають усіх зусиль, аби встановити бар'єри на шляху її демонополізації. Припиняється будь-яке намагання запровадження альтернативних шляхів задоволення суспільних потреб у послугах тепло - і водопостачання, вивезення та утилізації сміття, надання послуг з обслуговування житлових приміщень. Спостерігається постійне намагання законсервувати монополію раніше державних, а тепер - все частіше приватних підприємств. Попри катастрофічний дефіцит коштів у зазначеній сфері спритні ділки, які приватизували відповідні об'єкти, вивозять до офшорних зон величезні суми прибутків.

Висновок

Проблема демонополізації була надзвичайно актуальною для держави ще на початку ринкових перетворень. Відповідною програмою, затвердженою Верховною Радою України в 1993 p., було визначено мету і завдання демонополізації, основні її поняття, принципи та пріоритети.

Найболючішими були питання демонополізації переробної промисловості АПК. Хоча станом на 1995 рік цукор-пісок виробляли понад 190 цукрових заводів, олію - 17 підприємств, спирт - 70, кондитерські вироби - 230, пиво - 80, однак усі ці підприємства, як правило, об'єднувались у так звані добровільні об'єднання типу Головм'ясопром і не конкурували між собою. Крім 17 загальнодержавних об'єднань, до переліків монополістів було включено 120 регіональних об'єднань. Кожне з них налічувало значну кількість самостійних підприємств і технологічно незалежних структурних підрозділів. Наприклад, на ринку хлібобулочних виробів функціонувало 25 об'єднань, у складі яких налічувалось 353 підприємства, на ринку молочної продукції - 21 об'єднання, у складі якого - 298 підприємств. Внаслідок проведення демонополізації було створено десятки тисяч самостійних суб'єктів господарювання, що спричинило зниження рівня монополізації багатьох ринків та формування конкурентного середовища.

Формування конкурентного середовища в Україні. У нашій країні начебто є всі необхідні передумови для формування ефективного конкурентного середовища: крім загальних вимог Конституції України, прийнято ряд важливих законів України та створено відповідні державні органи, що мають опікуватися цими проблемами.

Водночас поки що не можна стверджувати, що завдання, накреслені Конституцією, нині виконуються повною мірою. У сфері конкуренції залишається дуже багато невирішених проблем, які, у свою чергу, є причиною більшості гострих кризових явищ в економіці.

Насамперед загальнополітичною проблемою в Україні є недотримання вимог законодавства практично в усіх сферах суспільного виробництва. Переважна кількість наших законів відповідає європейському рівню, але мало хто дотримується їх вимог Свідомо чи через незнання їх не дотримуються підприємці, недостатню увагу цьому питанню приділяють державні органи, а суди, які повинні бути на варті дотримання законодавства, насправді дуже часто самі ж їх і порушують. Слід підкреслити, що й закони далеко незавжди є досконалими. З точки зору конкуренції вони мають створювати потенційно рівні умови для всіх учасників виробництва. Однак цей принцип часто не дотримується. Уже на законодавчому рівні різні групи учасників ринку мають і різні умови. Це стосується, зокрема, процедур банкрутства, системи оподаткування, інвестиційної та зовнішньоекономічної діяльності, ліцензування, протекціоністської, митної, експортно-імпортної політики тощо. Так, наприклад, законодавство про банкрутство містить положення, що можуть розцінюватись як дискримінаційні, оскільки не всі підприємницькі органзації можуть визнаватися банкрутами. Крім того, ці положення сприяють створенню умов, завдяки яким через процедури банкрутства підприємці здатні усувати своїх конкурентів.

Список використаної література

1. Базилюк Я.Б. Конкурентоспроможність національної економіки: сутність та умови забезпечення.- К., 2002.- 132с.

2. Борисенко З.М. Конкурентна політика держави як фактор розвитку економіки України: Автореф. дис.... д-ра екон. наук - К., 2004.- 36с.

3. Бутко М. Інвестиційні аспекти підвищення конкурентоспроможності економіки // Екон. України.- 2004.- №4.- С. 40-45.

4. Відоменко І.О. Завдання галузевої конкурентної політики та організаційно-економічний механізм реалізації стратегії конкуренції // Економіка: пробл. теорії та практики.- 2004.- №196., Т. IV.- С. 932-937.

5. Гаврилюк О.В., Гузенко І.Ю. Конкурентні та інтегральні стратегії у глобальному розвитку // Екон. промисловості.- 2003.- №3.- С. 3-10.

6. Глобалізація як джерело конкуренції, конфліктів та можливостей: Зб. матеріалів V Між нар. Конф. Молодих вчен., 30...31 травня 2010 р., Миколаїв-Очаків: У 2 т., Т. 1 - Миколаїв, 2010.- 186с.; Т. 2.- Миколаїв, 2010.- 138с.

Размещено на Allbest.ru