Процес капіталотворення в трансформаційній економіці

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Процес капіталотворення в трансформаційній економіці

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата економічних наук

Загальна характеристика роботи

Актуальність теми дослідження. Процес ринкового реформування української економіки вимагає глибокого теоретичного дослідження існуючих макро - та мікроекономічних проблем. Ситуацію, що склалася на даному етапі в національній економіці, характеризує суперечливе поєднання певних позитивних економічних змін в одних сферах та поглиблення деструктивних тенденцій в інших. Після завершення періоду перших років ринкової трансформації, який супроводжувався стрімким падінням обсягів виробництва, надвисокими темпами інфляції, в економіці України відбулися деякі позитивні зміни на шляху лібералізації господарських відносин, роздержавлення власності, нормалізації грошового обігу. Це створило об'єктивні передумови для переходу до нового етапу реформування української економіки, основною метою якого повинно стати формування макро - та мікроекономічних умов для досягнення економічного зростання.

Однак, в економіці України продовжують поглиблюватись процеси, що стримують реалізацію переходу до нової траєкторії економічного розвитку. Найголовнішою серед існуючих деструктивних тенденцій, на нашу думку, є відсутність умов для зростання внутрішніх заощаджень та низька інвестиційна активність суб'єктів господарювання. Подальше поглиблення інвестиційної кризи, в якій перебуває економіка України, може мати найбільш негативні довгострокові наслідки, оскільки через постійне скорочення норми валового нагромадження основного капіталу в структурі статей використання ВВП відбувається руйнація національного промислового потенціалу. Ця деструктивна тенденція повністю узгоджується з явищами щорічного падіння сукупних інвестиційних витрат, які протягом 1990-1998 р.р. скоротилися на 77,3%. В основі такого стрімкого згортання інвестиційної діяльності лежить проблема гострої нестачі капіталу в економіці України та відсутності сприятливих умов для його нагромадження. Тому невідкладним завданням розвитку національної економіки на сучасному етапі є формування макро - та мікросередовища, сприятливого для активізації процесу капіталотворення, що передбачає досягнення взаємоузгодженості фінансових джерел національних заощаджень з їх інвестиційною трансформацією.

Теоретичні дослідження сутності процесів заощадження та інвестування мають довготривалу ретроспективу в розвитку світової економічної думки. Вагомий внесок у з'ясування природи заощаджень та інвестицій, чинників, що впливають на їх рівень, був зроблений представниками класичного напрямку (А. Сміт, Д. Рікардо, Ж.-Б. Сей), неокласиками (К.Вікселль, А. Маршалл, Р. Солоу), вченими інституціональної школи (Д. Гобсон), Дж.М. Кейнсом та його послідовниками (Є. Домаром, Р. Харродом, Е. Хансеном) та ін.

Розробка проблем підвищення інвестиційної активності, залучення внутрішніх та зовнішніх джерел фінансування знаходить постійне відображення в працях вітчизняних вчених. Серед них наукові дослідження макроекономічного спрямування В. Гейця, М. Герасимчука, Б. Губського, Б. Кваснюка, І. Лукінова, Ю. Макогона, Ю.Ніколенка, Ю. Пахомова, Б. Панасюка, А. Пересади, А. Фукса, В. Черняка та інших. В зв'язку із спільними тенденціями у розвитку постсоціалістичних країн розробка питань, пов'язаних з подоланням інвестиційної кризи, знаходиться в центрі уваги вчених близького зарубіжжя. Серед них праці Є. Балацького, О. Водянова, С. Глазьєва, Я. Дубенецького, В. Куликова, М. Раскова, Н. Мухетдінової та інших.

Однак, на наш погляд, рівень теоретичної розробки проблеми активізації процесу капіталотворення на даному етапі все ще не в повній мірі відповідає вимогам практики. Реалії розвитку національної економіки вимагають подальшого поглиблення аналізу проблем заощадження та інвестування. На сьогодні відсутні теоретичні дослідження, які б узагальнювали вітчизняний та зарубіжний досвід формування капіталу з метою виявлення спільних закономірностей та прогнозували б їх розвиток в умовах національної економіки. Зауважимо також, що цілий ряд питань, пов'язаних з реалізацією інвестиційних можливостей економіки України, носить дискусійний характер. Це стосується, зокрема, оцінки внутрішнього потенціалу національних заощаджень, з'ясування можливостей фінансових ринків щодо інвестиційної трансформації ресурсів, визначення пріоритетів структурно-промислової стратегії, а також функцій держави в регулюванні інвестиційної діяльності.

Пошук шляхів розв'язання проблеми нестачі капіталу вимагає охоплення більш широкого спектру макроекономічних чинників з метою врахування наслідків їх впливу на інвестиційний процес.

Окреслене коло проблем обумовило вибір теми дисертаційної роботи. Саме з'ясування значення, сутності та структурних компонентів процесу капіталотворення дозволить, на нашу думку, здійснити найбільш комплексний аналіз чинників триваючої інвестиційної кризи та обгрунтувати методи її подолання, що є необхідною умовою переходу економіки України до нової траєкторії розвитку.

Зв'язок з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна робота є складовою частиною держбюджетної науково-дослідної теми «Соціальне партнерство в період трансформації економічної системи України», що розроблена кафедрою економічної теорії КДТЕУ. Основні положення дисертації тісно пов'язані з учбовими планами кафедри та використовуються в процесі викладання нормативних курсів з «Макроекономіки», «Економічної теорії», «Державного регулювання економіки».

Мета і завдання дослідження. Метою дисертації є обгрунтування сутності процесу капіталотворення та його впливу на економічний розвиток, визначення внутрішніх джерел капіталотворення та розробка системи рекомендацій, спрямованих на активізацію інвестиційної діяльності в економіці України.

Відповідно до поставленої мети дисертантом визначені наступні дослідницькі завдання:

- розкрити макроекономічний зміст процесу капіталотворення шляхом аналізу історико-економічної еволюції поглядів на проблеми заощадження, інвестування та нагромадження капіталу;

- виявити загальні тенденції формування капіталу в умовах становлення ринкових відносин з метою більш адекватного розуміння специфіки цих процесів в національній економіці;

- проаналізувати сучасний стан, основні чинники та перспективи подальшого розвитку процесу формування національних заощаджень як основного ресурсного джерела капіталотворення в економіці України;

- дослідити особливості дії та шляхи оптимізації залучення фінансових ресурсів в інвестиції реального сектору через інститути фінансової системи;

- визначити основні напрямки державного регулювання інвестиційної діяльності з метою забезпечення узгодженості процесів формування національних заощаджень та подолання інвестиційного спаду;

- розробити конкретні пропозиції щодо змін в державній інвестиційній політиці, спрямовані на активізацію процесу капіталотворення як головного чинника припинення виробничого спаду та відродження національної економіки.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в наступних положеннях дисертаційного дослідження.

- автором вперше проведено комплексне дослідження сутності та напрямків активізації процесу капіталотворення в Україні, що полягає у забезпеченні динамічної взаємодії та взаємоузгодженості між процесами заощадження, інвестування та нагромадження капіталу; запропоновано новий підхід до розуміння процесу капіталотворення, який розглядається як цілісний макроекономічний процес акумуляції заощаджуваних суб'єктами господарювання ресурсів та створення передумов для їх подальшого перетворення в реальні інвестиційні витрати;

- на підставі узагальнення світового досвіду формування капіталу в країнах, що перебували на стадії становлення ринкових економічних зв'язків доведено, що механізм та темпи формування капіталу вирішальним чином впливають на траєкторію подальшого розвитку економіки;

- виявлено прямопропорційну залежність рівня активності приватних інвесторів від обсягів інвестиційних витрат держави, спрямованих на розвиток промисловості та інфраструктури; визначено стратегічне значення розвитку внутрішніх джерел капіталотворення порівняно із залученням зовнішніх ресурсів внаслідок функціонування позитивної кореляції між обсягами внутрішніх інвестицій та надходженням іноземного капіталу;

- визначено особливості формування та тенденції розвитку національних заощаджень як ресурсної основи процесу капіталотворення: встановлено визначальну роль приватного сектору (домогосподарств, нефінансових корпорацій) у формуванні інвестиційного потенціалу національної економіки; запропоновано шляхи вдосконалення доходної, амортизаційної та податкової політики з метою покращення умов формування заощаджень домогосподарств та підприємств; виявлено деструктивний вплив, що здійснюють від?ємні заощадження держави на формування ресурсної бази капіталотворення та запропоновано механізм нейтралізації «ефекту витіснення» приватних заощаджень;

- досліджено чинники, що стримують процес інвестиційної трансформації заощаджувальних ресурсів в Україні: обгрунтовано положення про вирішальну на даному етапі розвитку національного фінансового ринку роль банківської системи у взаємоузгодженні інтересів власників фінансових коштів, з одного боку, та інвестиційного попиту виробничого сектору, з іншого; розроблено пропозиції по вдосконаленню інвестиційних операцій комерційних банків на фондовому ринку та шляхом розвитку довгострокового кредитування інвестиційних проектів, а також пропозиції щодо державного стимулювання процесу капіталотворення;

- запропоновано концептуально нові підходи до впровадження державної політики, спрямованої на активізацію процесу капіталотворення шляхом зниження податкового навантаження, застосування податкових інвестиційних пільг, неінфляційного підвищення за допомогою кредитно-грошових важелів інвестиційного попиту на позичкові кошти, формування бюджету розвитку на основі визначення структурно-промислових пріоритетів.

Практичне значення одержаних результатів. Практичне значення результатів дослідження полягає в можливості використання запропонованих рекомендацій державними органами, що приймають участь в розробці національної інвестиційної політики та її законодавчої бази.

Конкретні пропозиції дисертаційної роботи по вдосконаленню інвестиційних операцій фінансово-кредитних установ можуть бути враховані в діяльності банківської системи України.

Розроблені на основі дисертаційного дослідження рекомендації стосовно розширення форм та вдосконалення методів довгострокового кредитування, активізації діяльності банків на ринку корпоративних цінних паперів, посилення ефективності грошово-кредитного регулювання враховані при розробці принципів монетарної політики Національного банку України (довідка №13-213/ 2450 від 13.10.1998), впровадженні заходів Міністерства економіки України по активізації умов капіталотворення в підприємницькому секторі (довідка №68-331593 від 8.12.1998 р.), складанні стратегічного плану розвитку АТ «Український інноваційний банк» (довідка №04/1151 від 12.06.1998 р.), акціонерного комерційного агропромислового банку «Україна» (довідка №24/1826 від 16.09.1998 р.), акціонерно-комерційного Електронбанку, м. Львів (довідка №12-4 від 14.10.1998 р.).

Теоретичні положення дисертаційного дослідження використовуються в процесі викладання курсів «Економічної теорії», «Макроекономіки», спецкурсів та проведенні консультативної роботи (довідка №237/29 від 22.02.1999 р.).

Апробація результатів дисертації. Основні положення дисертаційного дослідження доповідались та обговорювались на засіданнях кафедри економічної теорії КДТЕУ; на міжнародній науково-методичній конференції «Методичні проблеми викладання гуманітарних наук» (м. Київ, 1996 р.), науково-практичній конференції «Проблеми територіального управління та підтримки підприємств у післяприватизаційний період» (м. Донецьк, 1996 р.), науковій конференції професорсько-викладацького складу і аспірантів КДТЕУ (1997 р.), міжнародній науково-методичній конференції «Формування ринкових відносин та проблеми їх відображення в курсах економічних дисциплін» (м. Одеса, 1997 р.), Всеукраїнській конференції «Науково-практичні проблеми інвестиційної та інноваційної політики держави» (Київ, 1997 р.).

Публікації. За темою дисертаційного дослідження опубліковано 10 праць загальним обсягом 2,8 друк. арк.

Обсяг і структура. Дисертація викладена на 186 м.д.а., складається із вступу, двох розділів, висновків, списку використаних джерел з 253 найменувань і 5 додатків, містить 12 таблиць, 17 рисунків.

Основний зміст

національний заощадження капітал інвестування

Загострення проблеми нестачі капіталу в економіці України, відсутність умов для його нагромадження обумовлюють необхідність аналізу сучасного стану та перспектив розвитку процесу капіталотворення як головної проблеми у відновленні інвестиційного потенціалу економіки.

У першому розділі «Загальнотеоретичні тенденції процесу капіталотворення» розкривається зміст та еволюція поглядів на процеси заощадження, інвестування та нагромадження капіталу, що дає змогу зрозуміти природу процесу капіталотворення; з'ясовується його роль у подоланні економічного спаду в умовах ринкової трансформації. При цьому на відміну від традиційного визначення процесу капіталотворення, яке наводиться в термінології міжнародної системи національних рахунків та працях окремих вчених (Р. Барр) автором пропонується більш широке макроекономічне розуміння предмету дослідження. На думку автора роботи, процес капіталотворення не зводиться лише до нарахування витрат на амортизацію, нові споруди та обладнання, чистих змін матеріальних запасів та інших вироблених активів виробників. Капіталотворення є цілісним економічним процесом формування заощаджувальних ресурсів основних макроекономічних суб'єктів (домогосподарств, підприємств, держави) та подальшого перетворення цих ресурсів в реальні інвестиційні витрати.

Відповідно до запропонованого розуміння процесу капіталотворення в роботі здійснюється аналіз основних його структурних компонентів - заощаджень, інвестицій та нагромадження капіталу.

Проведений історико-економічний аналіз концепцій формування капіталу дав змогу прослідкувати еволюцію поглядів на проблему заощадження, інвестування та нагромадження капіталу в залежності від змін соціально-економічного середовища. Розвиваючись від ідеї нагромадження багатства в суто грошовій формі (Т. Мен, А. де Монкретьєн та ін.), до розуміння ролі внутрішніх заощаджень у збільшенні реального капіталу нації (А. Сміт) та до пояснення суперечливого впливу, що здатне здійснити нагромадження капіталу на економічний розвиток (Д.Рікардо), поступово підвищувався рівень дослідження проблеми, збагачувалось теоретичне обгрунтування її зв'язку зі станом макроекономічної кон'юнктури.

Ускладнення економічної дійсності протягом ХІХ ст., необхідність аналізу об'єктивних змін в процесі формування капіталу спонукали до визначення цілої системи чинників, що здійснюють вплив на динаміку і обсяги заощаджень, інвестицій та їх співвідношення. Значна увага приділялась дослідженню психологічних мотивів у поведінці суб'єктів заощаджень (А. Маршалл, Дж.М. Кейнс), залежності рівня інвестиційних витрат від того чи іншого етапу економічного циклу (М.І. Туган-Барановський, А. Шпітгоф, Г. Кассель).

У формуванні нових уявлень відіграло свою роль і значне посилення активності банків у сфері грошового обігу, діяльність яких могла спричинити поглиблення невідповідності між заощадженнями та інвестиціями. Окрім того інвестиційна діяльність почала все більше зазнавати впливу інфляційних процесів. Певне значення для її інтенсивності мало також використання заощаджень для фінансування дефіциту державного бюджету за допомогою внутрішніх позик. Це обумовило розвиток ідеї про суперечливий вплив заощаджень на досягнення макроекономічної рівноваги (К.Вікселль) та проблеми межі нагромадження капіталу в динамічній економіці (Д. Гобсон і пізніше - Р. Солоу), яка повинна відповідати оптимальному рівню споживчих витрат суспільства.

Загострення невідповідностей між обсягами заощаджень та інвестицій та ускладнення системи чинників, що здійснюють вплив на процес капіталотворення, поставили проблему необхідності здійснення зовнішнього регулюючого впливу на економічну діяльність з метою підтримки умов рівноваги (Дж.М. Кейнс, Р. Харрод, Є. Домар та ін.). Таким чином, дістала розвиток ідея про неспроможність ринкових регуляторів (рівня цін та норми процента) забезпечити необхідний для досягнення повної зайнятості рівень інвестицій: надмірне інвестування веде до хронічної інфляції, а недостатнє викликає скорочення обсягів виробництва, створює надлишкові потужності, безробіття та падіння добробуту нації. Тому завдання держави повинно полягати у здійсненні регулюючого впливу на формування інвестиційного попиту за допомогою інструментів бюджетно-фінансової та кредитно-грошової політики.

Проведений в роботі аналіз історико-економічної еволюції основних поглядів на проблему формування капіталу дав змогу прослідкувати логічний розвиток структурних компонентів предмету дисертаційного дослідження - процесу капіталотворення, під яким автор розуміє акумуляцію грошового та нагромадження реального капіталів в їх взаємодії. Такими структурними компонентами, на думку дисертанта, є, по-перше, заощадження макроекономічних суб'єктів, які формують фінансовий потенціал для зростання реального капіталу; по-друге, інвестиції, які є вкладенням заощаджених грошових ресурсів в реальну сферу економіки; по-третє, процес нагромадження капіталу, що відображає результати інвестування в довгостроковому періоді. При цьому в роботі акцентується увага на тому, що поняття капіталотворення не є простим об'єднанням розглянутих структурних категорій, а передбачає наявність тісної взаємоузгодженості між ними на основі механізму ефективного спрямування грошових потоків в реальний сектор економіки з метою досягнення макроекономічної рівноваги. Таким чином, автором робиться висновок про те, що категорія капіталотворення є структурно неоднорідним, але внутрішньо єдиним поняттям, що розкриває значення динамічної взаємодії процесів заощадження, інвестування та нагромадження капіталу для економічного розвитку.

Складність сучасного етапу реформування української економіки потребує не лише нового теоретичного аналізу проблеми капіталотворення в Україні, здійсненого на основі дослідження основних напрямків розвитку світової економічної думки, а й узагальнення практичного досвіду ринкових перетворень з метою його використання в умовах трансформаційної економіки. При цьому особливого значення в дисертаційній роботі набуло дослідження принципів економічної політики в процесі формування ринкових інституціональних структур та подолання кризових явищ в умовах низького рівня капіталотворення. В зв'язку з цим в роботі проведений аналіз окремих груп країн та періодів їх розвитку:

- ФРН та Японії протягом післявоєнного відновлення власного виробничого потенціалу;

- групи країн, що розвиваються, економічна політика яких спрямована на активізацію капіталотворення;

- постсоціалістичних країн Центральної та Східної Європи, що набули позитивного досвіду в процесі ринкової трансформації економіки.

У ході дослідження автором було з'ясовано, що в умовах відсутності або недосконалості ринкових механізмів фінансування інвестиційних витрат (ринку цінних паперів, кредитної системи), слабкого фінансового потенціалу основних суб'єктів заощадження (підприємців та фізичних осіб), гарантом успішного вирішення проблеми капіталотворення є цілеспрямована діяльність держави. При цьому основним завданням державної політики, спрямованої на активізацію процесу капіталотворення, є створення сприятливого макросередовища для нагромадження приватних капіталів. Автором підкреслюється, що суто регулюючі функції держави в зазначених умовах повинні органічно доповнюватись діяльністю держави як безпосереднього інвестора, що дозволить провести структурну перебудову економіки та забезпечить розвиток інфраструктури. На основі аналізу зазначених країн в роботі обгрунтовується положення про те, що саме державні інвестиційні витрати, спрямовані на розвиток економічної інфраструктури, мають найвищий ефект через здатність кумулятивного впливу на рівень приватних інвестицій.

На базі проведеного аналізу з'ясовано, що рівень активності економічних суб'єктів (приватних осіб та фірм, фінансових інститутів та держави) в процесі утворення капіталу не є сталим і залежить від етапу розвитку та завдань, які вирішуються суспільством протягом того чи іншого періоду. В зв'язку з цим в роботі аналізується тенденція зростання ролі приватного сектору (домогосподарств та нефінансових корпорацій) в процесі капіталотворення в залежності від рівня розвитку ринкових інститутів. Так, частка приватних компаній промислово розвинутих країн в загальній сумі інвестицій складає 50-80%, а домогосподарств - від 9 до 31%.

Дослідження загальноекономічних тенденцій процесу капіталотворення дозволило дійти висновку про вирішальну роль формування внутрішніх заощаджувальних ресурсів та їх залучення в реальну сферу економіки порівняно з надходженням іноземного капіталу. В роботі обґрунтовується положення про необхідність створення рівних економічних умов для вітчизняних та іноземних інвесторів та відзначається наявність позитивної кореляції між обсягами внутрішніх інвестицій та надходженням іноземного капіталу. Саме орієнтація на внутрішній імпульс, як свідчить досвід країн, що йдуть шляхом розвитку, дозволить вирішити проблему недостатньої пропозиції інвестиційних ресурсів, яка є спільною для економік, що розвиваються.

Дослідження позитивного досвіду постсоціалістичних країн дало можливість обгрунтувати подвійну роль держави у формуванні капіталу в умовах ринкової трансформації економіки. З одного боку, держава повинна виконувати функцію каталізатора процесів заощадження та інвестування через прямі та опосередковані методи впливу, а, з іншого, проводити політику «поглиблення» фінансової системи, що означає сприяння розвитку відповідних фінансових інститутів, які б змогли в майбутньому поступово перекласти на себе функцію трансформації національних заощаджень в суспільно-необхідне ефективне інвестування.

У другому розділі роботи «Процес капіталотворення як основа інвестиційного потенціалу економіки України» досліджено умови становлення системи національних заощаджень, виявлено основні тенденції їх розвитку, визначено функції фінансових посередників у зростанні інвестиційних можливостей економіки, обґрунтовано напрямки та запропоновано механізм вдосконалення державного регулювання інвестиційною діяльністю.

Базуючись на розумінні капіталотворення як єдності процесів заощадження та інвестування, автор розглянув основні компоненти системи національних заощаджень, до складу яких віднесені:

- заощадження населення, що є частиною особистого використовуваного доходу;

- заощадження підприємств, які складаються з амортизаційних відрахувань та частини прибутку;

- заощадження держави, що визначаються різницею між урядовими податковими надходженнями та урядовими видатками.

Головними чинниками, що здійснюють визначальний вплив на формування заощаджень населення, на думку автора є: рівень та структура використання доходів фізичних осіб; рівень процентної ставки; стійкість грошової одиниці; рівень оподаткування та соціальна стабільність у суспільстві. При цьому в роботі підкреслюється провідна роль динаміки споживання та рівня доходів у визначенні обсягів заощаджень домогосподарств. Аналіз рівня доходів фізичних осіб в Україні протягом 1992-1998 рр. дав змогу зробити висновок про їх вкрай незадовільний вплив на формування особистих заощаджень, а, отже, на ресурсну базу капіталотворення. В цілому особисті заощадження сягають лише 0,95% від середнього показника ВВП за 1995-1998 рр. У зв'язку з цим автором пропонуються заходи, спрямовані на їх стимулювання. Зокрема - поетапне здійснення структурної реформи системи оплати праці, відхід від моделі, зорієнтованої на низьку ціну робочої сили без тісного зв'язку з результатами праці та зростанням її продуктивності. Рівень заробітної плати повинен забезпечувати нормальне відтворення робочої сили (на даному етапі економічного розвитку України середній заробіток по галузям промисловості складає лише 30-50% вартості мінімального споживчих витрат).

Особливості національної економіки, що полягають в сукупній дії різноспрямованих чинників, не дозволили виявити чіткої кореляції між коливанням процентних ставок по депозитах фізичних осіб та обсягами вкладів. Тому вплив цього чинника слід досліджувати, на думку автора, в тісній залежності від змін інфляційних очікувань та факторів, що формують переваги ліквідності у населення. Збереження високих інфляційних очікувань, розриви в сімейних бюджетах через нестабільність грошових виплат, високі трансакційні витрати та ризики, пов'язані з переведенням готівки в заощадження у вигляді цінних паперів, здійснюють стримуючий вплив на рівень інвестиційної трансформації існуючих заощаджень домогосподарств.

В цьому зв'язку автором пропонуються заходи, спрямовані на зростання інвестиційної складової в структурі заощаджень приватних осіб через розвиток системи страхування банківських депозитів населення за умови досягнення таємниці внеску та дедоларизації сфери заощаджень, що дозволить суттєво зменшити обсяги позабанківського обігу.

Дослідження процесу формування заощаджень підприємств протягом 80-х-90-х рр. дало підставу зробити висновок про обмежувальний вплив бюджетної та податково-амортизаційної політики на інвестиційний потенціал реального сектору. На основі критичного аналізу діючого законодавства (зокрема, Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств») автором висуваються ряд пропозицій, врахування яких дозволить значно розширити власні джерела капіталотворення на підприємствах. Так, перехід від спрощеного поділу основних фондів лише на три групи та встановлення лише трьох норм амортизації до визначення її галузевого рівня на основі специфічних особливостей виробництва сприятиме, на думку автора, прогнозованим розмірам інвестиційних витрат у різних сферах виробничої діяльності та полегшить процес адаптації підприємств до ринкових умов господарювання.

Проведений аналіз засвідчив, що без змін у визначенні діючої бази для нарахування амортизаційних коштів, останні не зможуть виконувати функцію джерела заощаджень підприємницького сектору, а його суб'єкти не тільки втратять левову частку власного фінансового ресурсу, а й позбавляться економічних стимулів до нагромадження основного капіталу. Тому на зміну існуючій методиці визначення амортизаційних відрахувань звітного періоду шляхом застосування норм амортизації до їх залишкової вартості (на початок звітного періоду) пропонується ввести розрахунок суми амортизації на базі початкової вартості (з урахуванням необхідної індексації). Це гарантуватиме після закінчення нормативного терміну амортизації нагромадження суми, необхідної для придбання нового аналогічного об'єкта.

Окрім цього в роботі пропонується розширити сферу застосування прискореної амортизації (згідно діючого Закону вона розповсюджується лише на 3-ю групу фондів) та ввести заборону на вилучення державою коштів амортизаційного фонду у будь-якій формі (понижуючі коефіцієнти і т.д.), оскільки їх інвестиційне використання не є гарантованим.

На основі аналізу формування заощаджень підприємницького сектору в роботі робиться висновок про те, що незважаючи на складні умови розвитку підприємництва в трансформаційній економіці, саме власні фінансові ресурси підприємств складають найвищу частку в інвестиційних джерелах (близько 65%). Це свідчить про значні внутрішні можливості промисловості у формуванні заощаджень. Тому головне завдання держави полягає у створенні сприятливого макро - та мікросередовища для нарощування внутрішнього потенціалу капіталотворення на підприємствах.

У зв'язку зі стійким збереженням в економіці України бюджетного дефіциту заощадження держави приймають від'ємне значення. В результаті дослідження причинно-наслідкових зв'язків проблеми надмірних державних витрат в роботі аналізується сутність та шляхи нейтралізації ефекту витіснення інвестицій, який є проявом негативного впливу від'ємних державних заощаджень на потенціал капіталотворення приватного сектору (домогосподарств та підприємств). Проведений аналіз структурних змін витрат держбюджету протягом 1994-1998 рр. засвідчив, що існують невикористані можливості досягнення збалансованості статей бюджету через реструктуризацію та скорочення витратної частини останнього, а також розширення бюджетних нефіскальних надходжень. Автором пропонується зменшити обсяги підтримки державою нерентабельних, збиткових підприємств та галузей (8% загального обсягу витрат), скоротити видатки на утримання правоохоронних органів та податкових служб, фінансування органів законодавчої, виконавчої та судової влади, а також зменшити обсяги державних запозичень, що дозволить не нарощувати в подальшому витрати на обслуговування державного боргу (останні складали 15,8% від податкових надходжень 1998 р.). Таким чином, усі поточні надходження до бюджету пропонується спрямувати, в першу чергу, на фінансування захищених статей (соціальні виплати, заробітну плату, охорону здоров'я, освіту), а також на пріоритетні заходи, пов'язані з досягненням високих темпів розвитку ключових галузей економіки, створення фінансових можливостей для вдосконалення виробничої інфраструктури. Поряд з цим необхідно вжити заходи по зменшенню тінізації доходів суб'єктів підприємницької діяльності та поверненню вивезених за межі країни капіталів, що розширить можливості неінфляційного фінансування бюджетного дефіциту та позитивно вплине на формування національних заощаджень.

У ході подальшого дослідження автором виявлено, що зростання рівня національних заощаджень є необхідною, але недостатньою умовою здійснення капіталотворення. Крім створення сприятливого середовища для нагромадження фінансових ресурсів суб'єктів господарювання необхідно забезпечити функціонування ефективного механізму трансформації заощаджених коштів в інвестиції реального сектору. В зв'язку з цим в роботі аналізуються умови здійснення безперервного руху грошових коштів від заощаджувачів, які формують пропозицію капіталу, до позичальників, які представляють попит на капітал, та досліджуються функції фінансових посередників у забезпеченні цього процесу. Наявність та ефективне функціонування розвиненої мережі інститутів фінансової системи є необхідною умовою трансформації потенційних заощаджень в інвестиційні ресурси.

Базуючись на положенні про тісну кореляційну залежність між рівнем загального розвитку економіки та розвитком фінансового ринку, дисертант виділяє об'єктивні та суб'єктивні стримуючі фактори, що обумовлюють слабкість і недорозвиненість національного ринку довгострокових капіталів. Аналіз діяльності вітчизняних небанківських фінансових посередників довів обмеженість їх впливу на інвестиційний процес. У зв'язку з цим в роботі робиться висновок про те, що в сучасних умовах функціонування фінансового ринку України саме банки здатні стати основною ланкою між вільними грошовими коштами, з одного боку, та інвестиційними потребами реального сектору, з іншого.

Значний потенціал комерційних банків в розвитку інвестиційних операцій обумовлений можливістю діяти одночасно в двох важливих напрямках - на ринку цінних паперів та на кредитному ринку. Аналіз діючого законодавства дозволив дійти висновку, що в сучасних умовах встановлені законодавчі норми призводять до стримування впливу банківської системи на економічний розвиток країни. Подібна штучна ізоляція комерційних банків від діяльності на фондовому ринку є, на думку дисертанта, безперспективною і несприятливою для пожвавлення процесу капіталотворення. Тому в роботі пропонуються заходи, спрямовані на розширення банківських повноважень та стимулів у розвитку операцій з акціями приватизованих підприємств, зокрема, введення пільгового режиму оподаткування прибутку, отриманого від операцій з цінними паперами, що знаходяться у власності банку більше 6 місяців. Цей захід, позитивний досвід реалізації якого мають Німеччина та інші європейські країни, сприятиме закріпленню банків як інвесторів за підприємствами.

Окрім того, з метою вивільнення власного капіталу банків доцільно було б ввести пільгові норми обов'язкового резервування в залежності від сум коштів, вкладених в корпоративні цінні папери. В роботі аналізується деструктивний вплив, що здійснюють законодавчі послаблення з боку НБУ та уряду по операціях комерційних банків з облігаціями внутрішньої державної позики (ОВДП) та встановлення високої доходності останніх на процес капіталотворення. (Середній показник доходності ОВДП становив на початок 1998 р. 47,9% при процентній ставці комерційних банків 47,2%). Зростання частки ОВДП в структурі кредитно-інвестиційного портфелю банків України сприяє вилученню й без того обмежених ресурсів з інвестиційної сфери. Тому разом з відмовою від політики стимулювання внутрішніх запозичень, що спрямовуються на покриття непродуктивних витрат бюджету, дисертантом розроблені пропозиції щодо розвитку операцій з довгостроковими кредитами.

Аналіз чинників, що стримують в сучасних умовах розвиток кредитної діяльності банків, в тому числі по наданню довгострокових позик, дозволив дійти висновку про необхідність запровадження окремих стимулюючих заходів. Серед останніх в роботі пропонується ввести пільгове оподаткування прибутку, за умови, якщо середньо - та довгострокові кредити складають в сумі не менше 50% сукупного кредитного портфеля банку, та звільнити від оподаткування доходи банку, отримані від операцій по середньо - та довгостроковому кредитуванню.

З метою розширення джерел середньо - та довгострокових позик автором розроблені пропозиції щодо можливості трансформації по терміну частини короткострокових вкладень, які фактично знаходяться в довгостроковому розпорядженні банку.

Окрім цього в роботі аналізуються методи фінансування інвестиційних проектів як найбільш ефективної форми довгострокових кредитів та особливий статус Ощадбанку у наданні міжбанківських позик уповноваженим державою банкам, що здійснюють кредитування ефективних інвестиційних проектів.

В умовах ринкової трансформації економіки, яка супроводжується в Україні поєднанням інвестиційної кризи із структурними диспропорціями, незавершеністю інституціональних перетворень, розладом платіжної та бюджетної систем, особливого значення набуває державне регулювання інвестиційних процесів. У зв'язку з цим в роботі виділені та проаналізовані два головних методи впливу держави на інвестиційну активність:

- прямий вплив через зростання державних інвестиційних витрат;

- формування сприятливої інвестиційної кон'юнктури через непрямі макроекономічні регулятори - податкову, амортизаційну, грошово-кредитну та промислову політику.

На зміну прямим дотаціям та субсидіям, що спрямовувались в збиткові сфери економіки, в роботі пропонуються нові методи державної інвестиційної політики: участь у спільному з приватним капіталом фінансуванні проектів, надання кредитів за пільговими процентними ставками, фінансування проектів за рахунок випуску державних цінних паперів. Головним критерієм державних вкладень в економіку на сучасному етапі повинні стати їх пріоритетність, ефективність та швидка окупність.

Особливого значення в умовах дефіциту фінансових ресурсів набуває чітке визначення напрямків інвестування в ті галузі економіки, які забезпечать розширене відтворення, швидку віддачу та підвищення життєвого рівня населення. Аналіз існуючої галузевої структури державних промислових інвестицій дозволив дійти висновку про те, що вони не узгоджені з потребами реальних структурних змін в економіці. В зв'язку з цим в роботі пропонується орієнтація на так звані «точки зростання», якими на сучасному етапі можуть стати такі галузі, як легка та харчова промисловість, житлове будівництво, автомобілебудування, конверсована частина ВПК, де можливе виробництво високотехнологічної продукції; високопотенційні підприємства літакобудування та сільськогосподарського машинобудування, найбільш прибуткові об'єкти виробничої та соціальної інфраструктури.

Дотримання розглянутих в дослідженні принципів щодо здійснення державних інвестиційних витрат дозволить уникнути небажаного підвищення бюджетного дефіциту в довготривалому періоді (через реалізацію мультиплікативного ефекту) та справить стимулюючий вплив на підвищення рівня інвестицій приватного сектору.

Серед найбільш дієвих методів державного впливу на формування сприятливого інвестиційного клімату в роботі обгрунтовано впровадження податкових стимулів (зменшення податкового тиску через застосування податкових інвестиційних пільг) та зміну пріоритетів грошово-кредитного регулювання - від монетарних обмежень з метою подолання високих темпів інфляції до політики, спрямованої на стимулювання економічного зростання.

Проведений аналіз динаміки основних монетарних показників протягом 1992-1998 рр. дозволив переконатися в тому, що їх стимулюючий вплив на зростання інвестицій не може здійснюватись автономно, без вирішення проблем на мікрорівні, зокрема, без здійснення реформи підприємств з метою ефективного управління, підвищення рентабельності виробничої сфери та створення системи захисту прав власності. Разом з тим в дослідженні обгрунтовано, що сучасна макроекономічна ситуація потребує нових орієнтирів у здійсненні грошово-кредитного регулювання. Вони полягають, по-перше, у наданні процесу фінансової стабілізації довгострокового характеру, а, по-друге, у створенні за допомогою монетарних важелів умов для нагромадження капіталу в реальному секторі економіки, зростання організованих заощаджень населення та їх трансформації в інвестиційні витрати, що активізує процес капіталотворення. У зв'язку з цим автором розроблені пропозиції по зменшенню рівня резервних вимог та поступового зниження середніх процентних ставок кредитування, що стимулюватиме неінфляційне зростання інвестиційного попиту на позичкові кошти.

Висновки

Проведений теоретичний аналіз та узагальнення практики функціонування національної та зарубіжних економік дозволяє зробити наступні висновки та висунути пропозиції щодо пожвавлення процесу капіталотворення як необхідної умови переходу до економічного зростання.

Для вирішення проблеми нестачі капіталу в економіці України необхідна розробка цілісної державної концепції розвитку та механізму реалізації інвестиційного потенціалу. Теоретичну основу концепції має скласти розуміння сутності процесу капіталотворення як єдності та однонаправленості процесів формування національних заощаджень та реалізації інвестиційної стратегії.

Аналіз точок зору представників різних економічних шкіл на процес нагромадження капіталу дозволив прослідкувати багатофакторну залежність інвестиційної сфери від певного соціально-економічного середовища та періоду розвитку економіки. В умовах економічного спаду, зумовленого критичним станом виробничого сектору та структурними диспропорціями економіки, найбільш дієвим засобом досягнення позитивної динаміки розвитку є активізація механізму капіталотворення, який полягає у формуванні національних заощаджень, з одного боку, та створенні макро - та мікроклімату для їх інвестиційного використання, з іншого.

Узагальнення світового досвіду формування капіталу в країнах з недосконало розвинутими механізмами ринкового саморегулювання доводить практичну неможливість вирішення проблеми нестачі капіталу за допомогою виключно зовнішніх (іноземних) ресурсів. Тому визначальним принципом при розробці державної інвестиційної концепції повинна стати орієнтація на внутрішні національні ресурси та методи їх мобілізації, на створення рівних умов для вітчизняного та іноземного капіталу.

Проведений в роботі аналіз рівня та структури національних заощаджень свідчить про значний потенціал підприємницького сектору у їх формуванні (сумарна частка у ВВП амортизації, чистого прибутку та змішаного доходу складала у 1997 р. 37%).

У зв'язку з цим особливе місце в реалізації державної інвестиційної концепції повинна займати податково-амортизаційна політика, спрямована на зростання можливостей капіталотворення. Це вимагає дотримання курсу на поступове зниження податкового тиску, припинення практики вилучення амортизаційних відрахувань та використання їх не за призначенням, вдосконалення методики визначення бази та норм амортизації.

Суттєвий стимулюючий вплив на формування ресурсів підприємницького сектору здатен справити перехід від сертифікатної до грошової моделі приватизації. Можливість придбання потенційним інвестором контрольного пакету акцій підприємств, що приватизуються, суттєво розширює зовнішні та внутрішні джерела капіталотворення в реальному секторі. Лише формування реальних власників здатне задіяти мотиваційну систему зацікавленості у довгостроковому розвитку підприємств, а, отже, нагромадженні заощаджених та інвестиційних ресурсів.

Важливою складовою загальнонаціональної інвестиційної концепції повинна стати політика, спрямована на стимулювання інвестиційної складової у структурі заощаджень приватних осіб. Це вимагає послаблення дії факторів, що призводять на даному етапі до збереження готівкових форм заощаджень домогосподарств - високих інфляційних очікувань, касових розривів у сімейних бюджетах через затримки у виплаті заробітної плати; великих трансакційних витрат та ризиків, пов'язаних з переведенням готівки у заощадження у вигляді цінних паперів.

Проведений аналіз бюджетного процесу в економіці України довів, що від'ємні державні заощадження здійснюють негативний вплив на можливості зростання фінансових ресурсів приватного сектору. Тому без нейтралізації ефекту витіснення інвестицій, що має місце через зростаючі обсяги фінансування дефіциту бюджету за допомогою внутрішніх позик, формування приватних заощаджень не матиме перспектив.

Отже, для послідовного проведення бюджетної політики, спрямованої на адекватну умовам нестачі внутрішнього капіталу раціоналізацію витратних статей, необхідно здійснення постатейного контролю за їх цільовим використанням, поповнення доходної частини бюджету надходженнями від легалізації тіньових капіталів, приватизації державної власності та пожвавлення ділової активності.

Зростання інвестиційного потенціалу економіки України неможливе без активного розвитку фінансового ринку, який забезпечує сприятливі умови для трансформації національних заощаджень та інших вільних фінансових ресурсів в інвестиції реального сектору. Необхідною умовою здійснення цього процесу є проведення політики «поглиблення» фінансової системи, спрямованої на розвиток основних інституціональних одиниць фінансового ринку, що в майбутньому візьмуть на себе функції інвестиційної трансформації залучених коштів.

Проведене дослідження стану як банківської системи в цілому, так і її окремого структурного суб'єкту - АТ «Український інноваційний банк», дозволив дійти висновку, що на даному етапі розвитку фінансової системи України саме банки здатні стати основною ланкою інвестиційного механізму, який повинен поєднувати інтереси власників вільних фінансових коштів, з одного боку, та інвестиційний попит реальної сфери, з іншого.

Це потребує відходу від політики штучного стимулювання розвитку ринку державних боргових зобов'язань та створення сприятливого законодавчого поля, яке через запропоновану в роботі систему стимулів та пільг у сфері оподаткування, резервних вимог, можливостей практичного застосування методу трансформації залучених коштів в залежності від періоду їх використання («теорія залишку») сприятиме зростанню інвестиційних операцій банківських установ на ринку корпоративних цінних паперів та у сфері довгострокового кредитування.

Аналіз розвитку світових економік на прикладі країн, які перебували в умовах низької інвестиційної активності, довів, що зростання капіталовкладень держави, спрямованих на розвиток структурно-промислових пріоритетів, здійснює стимулюючий вплив на збільшення обсягів інвестиційних витрат у приватному секторі. У зв'язку з цим існує об'єктивно обумовлена необхідність формування бюджету розвитку на противагу існуючій у вітчизняній практиці тенденції практично повного обмеження функцій держави як прямого інвестора.

При цьому необхідно впроваджувати нові методи здійснення державних інвестиційних витрат - участь у спільному з приватним капіталом фінансуванні проектів, кредитування за пільговими процентними ставками, випуск цінних паперів під фінансування перспективних інвестиційних проектів. Таким чином забезпечуватимуться основні принципи державних вкладень в економіку - пріоритетність, ефективність та швидка окупність.

Цьому сприятиме створення відповідних інституціональних структур (на зразок державного банку розвитку) та обгрунтований вибір загальнонаціональних галузевих пріоритетів, що дозволить уникнути підвищення бюджетного дефіциту.

Комплексне використання запропонованих на базі проведеного дослідження принципів розробки державної концепції зростання інвестиційного потенціалу дасть змогу, на нашу думку, активізувати процес капіталотворення та вивести національну економіку на траєкторію економічного зростання.

Основні положення дисертації знайшли висвітлення у наступних публікаціях автора

1. Соколовська І. Напрямки формування інвестиційних витрат держави. // Економіка. Фінанси. Право. - 1998. - №4.-С. 5-14.

2. Соколовська І. Національні джерела капіталотворення: стан та перспективи розвитку // Фінанси України. - 1998. - №8.-С. 69-76.

3. Соколовська І. Державне регулювання інвестиційного процесу в умовах трансформаційних перетворень // Вісник КДТЕУ. - 1998. - №4.-С. 69-76.

4. Соколовська І. Розвиток фінансових посередників та активізація процесу капіталотворення в економіці України // Вісник КДТЕУ. - 1999. - №1.-С. 66-74.

5. Соколовська І. Роль інвестиційного процесу у формуванні ринкового середовища в Україні // Формування ринкових відносин та проблеми їх відображення в курсах економічних дисциплін. Збірн. наук. стат.-Ч.І.-Одеса: ОДЕУ, 1997.-С. 62-65.

6. Базилевич В., Соколовська І. Докейнсіанські погляди на проблему нагромадження капіталу // Економіка України. - 1997. - №11. - С. 64-69. (автором проаналізовані класичні теорії нагромадження капіталу та визначено закономірності їх еволюції).

7. Базилевич В.Д., Соколовська І.П. Шляхи формування інвестиційного капіталу // Економічні проблеми невиробничої сфери. Збірн. наук. пр. - К.: КДТЕУ, 1998. - С. 105-109. (автором досліджено основні чинники зростання внутрішніх джерел інвестиційного капіталу та проаналізований світовий досвід по раціональному використанню ресурсів розвитку).

8. Базилевич В., Соколовська І. Проблема активізації внутрішнього потенціалу нагромадження капіталу з метою його інвестування // Вісник КДТЕУ. - 1998 - №1.-С. 18-23. (автором визначені основні напрямки змін державної політики по формуванню ефективного механізму інвестиційної трансформації вільних фінансових ресурсів).

9. Базилевич В.Д., Соколовська І.П. Методологічні проблеми викладання макроекономічних дисциплін // Актуальні проблеми гуманітарної освіти та виховання духовної культури студентів у сучасних умовах. Тези доповідей на міжнародній науково-методичній конференції. - К.:КДТЕУ, 1996. - С. 180-182. (автором обгрунтована актуальність дослідження проблем інвестиційної сфери в процесі викладання макроекономічних дисциплін).

10. Соколовская И.П., Хрусталёва В.В. Проблемы инвестиционно-инновационной политики в постприватизационный период. // Проблемы территориального управления и поддержки предприятий в постприватизационный период. Материалы научно-практической конфереции. - Донецк.:Ин-т экономики промышленности НАН Украины, 1996. - С. 120-123. (автором сформульовані основні напрямки формування інвестиційно-інноваційної мотивації на мікрорівні).

Размещено на Allbest.ru