Макроекономічна нестабільність

Кількість незайнятих громадян, які перебували на обліку в державній службі зайнятості, скоротилася на 6,2%: з 622,1 тис. осіб на 1 серпня поточного року до 584,4 тис. осіб на 1 вересня поточного року. У порівнянні з даними на кінець 2008 року цей показник збільшився на 11,8%. Офіційного статусу безробітних на зазначену дату набули 97,5% незайнятих громадян, із них 80,2% отримували допомогу по безробіттю. Серед безробітних кожний другий раніше займав місце робітника, кожний третій - посаду службовця, а майже кожний шостий не мав професійної підготовки. ( Додаток В). [17].

Глобальна криза, яка охопила фінансову сферу і реальний сектор світової економіки, супроводжувалася розвитком кризових явищ у соціальній сфері.

Ринок праці, робочі місця -- найбільш складний і динамічний елемент ринкової економіки. Тут не тільки переплітаються інтереси працівників і роботодавців, але й віддзеркалюються всі соціально-економічні, політичні, демографічні та інші процеси в суспільстві, особливо питання розвитку основних фондів, які впливають на розвиток робочих місць. Процеси, що відбуваються на ринку праці і у сфері зайнятості, тісно пов'язані з процесами у підприємницькій, кредитно-грошовій і зовнішньоекономічній сферах, в оподаткуванні та інвестиційній діяльності, освіті та організації профнавчання. Від того, наскільки успішно функціонує економіка, у якій фазі економічного циклу вона перебуває, як сполучаються ринкові засади функціонування і державне регулювання, чим характеризується поведінка головних суб'єктів ринку залежить попит на робочу силу та її пропозиція, обсяг зайнятості й рівень безробіття.

До найбільш гострих наслідків глобальної кризи можна віднести різке скорочення рівня зайнятості населення. Рецесія виробництва у всіх країнах світу супроводжувалася швидким та масштабним зростанням безробіття, що містило в собі небезпеку соціальної дестабілізації. Тому в рамках антикризової політики всіх країн програми подолання негативних наслідків у сфері зайнятості населення посіли одне із чільних місць. З поширенням кризи на реальний сектор економіки кількість безробітних у розвинутих країнах світу швидко наблизилася до критичного рівня, а в деяких із них навіть перевищила його (10% від працездатного населення). Це дало привід стверджувати про наступ гострої фази кризи у сфері зайнятості населення.

Тенденції у сфері зайнятості населення в Україні кардинально відрізняються від тих, які спостерігаються у більшості інших країн світу. Навіть у пік падіння виробництва кількість офіційно зареєстрованих безробітних не перевищила безпечний рівень. У січні 2009 р., коли промисловість досягла "дна", показник безробіття склав лише 3,2%.

Особливістю України є те, що зниження рівня зайнятості населення відбувалося переважно у прихованих формах, що за умов глибокої рецесії виробництва нейтралізувало небезпеку соціальної дестабілізації. Економічні суб'єкти, в першу чергу великі підприємства, утрималися від масових звільнень працівників. Зниження потреби в робочій силі компенсувалося поширенням режиму неповної зайнятості. Працівники переводилися на неповний робочий день (тиждень) і відправлялися у примусові відпуски. У 2009 р. частка робітників, які мали неповну зайнятість, складала в окремі місяці від 6% до 16,7% середньооблікової кількості штатних працівників.

З урахуванням цього реальний рівень безробіття в Україні набагато перевищує офіційні показники. У лютому 2009 р., тобто у пік зростання безробіття, коли офіційний показник складав 3,2%, частка працівників з неповною зайнятістю досягла 6,4% від загальної кількості працездатного населення. Сумарне значення відкритого і прихованого безробіття становило 9,6%, тобто впритул наблизилося до критичного рівня. З березня 2009 р. офіційний показник безробіття почав невпинно знижуватися і у жовтні досяг 1,8%. Кількість зареєстрованих безробітних опустилася навіть нижче передкризового рівня і склала 508,4 тис. осіб. Скорочується і обсяг прихованого безробіття. Частка працівників з неповною зайнятістю зменшилася до 4,4% від загальної кількості працездатного населення.

Через обмеженість ресурсів в Україні встановлений низький рівень допомоги по безробіттю. У жовтні 2008 р. середній розмір допомоги в розрахунку на одну особу складав 526,97 грн., або 84,2% від показника прожиткового мінімуму. У жовтні 2009 р. середній розмір допомоги зріс до 651,68 грн., що на 4,1% перевищило прожитковий мінімум.

Поки що український ринок праці надає обмежені можливості для працевлаштування. На 1 листопада 2009 р. кількість вакансій склала 77,5 тис., в тому числі: для робітників - 35,7 тис., службовців - 29,3 тис., осіб, які не потребують спеціальної підготовки - 12,5 тис. Навантаження на 10 вакантних місць становило 68 осіб (напередодні кризи - 27 осіб). Найбільший попит зберігається на висококваліфікованих робітників за професіями слюсарів, токарів, електрогазозварників, водіїв, кухарів, продавців.

В останні місяці минулого року служба зайнятості ввела новацію, що покликана стримати процес звільнення працівників із виробництва. В якості експерименту був впроваджений механізм часткової компенсації підприємствам заробітної плати працівників, які змушені в результаті скорочення або зупинення виробництва переходити на режим неповної зайнятості. На ці цілі було передбачене фінансування із Фонду загальнообов'язкового соціального страхування у розмірі 279,2 млн. грн. (Додаток Г) [17].

РОЗДІЛ 4. ЗМІНИ В ЕКОНОМІЧНІЙ СИСТЕМІ ВИКЛИКАНІ ІНФЛЯЦІЄЮ

Інфляція відноситься до основних індикаторів, які характеризують макроекономічну нестабільність. Вона характеризує несприятливі зміни в цінах, які свідчать про виникнення певних змін у товарному-грошових відносинах і розподілі сукупного доходу.

Інфляція має певні закономірності розвитку. Вона розвивається поступово як процес, котрий можна розділити на кілька стадій. На першій стадії темпи зростання емісії випереджають знецінення грошей, причому це випередження поступово зменшується, наближаючись до вирівнювання. На другій стадії інфляції темпи знецінення паперових грошей випереджають темпи зростання емісії. Внаслідок дії ряду факторів зайва маса грошей в обігу починає зростати швидше за їх емісію. Зростання цін, а значить і знецінення грошей, визначається передусім динамікою зайвої маси грошей і тому випереджає темпи емісії.

Інфляція -- це приріст цін, викликаний надлишком грошей стосовно до випуску товарів та послуг. Отже, інфляція передусім характеризує приріст цін в економіці. Вона вимірюється за допомогою індексу цін. Підвищення індексу цін в поточному році порівняно з попереднім указує на інфляцію, а зменшення індексу ін. -- на дефляцію.

Для обчислення темпу інфляції (ТІ) застосовують два методи.

Перший -- на основі індексу цін базового періоду. В цьому випадку інфляція показує відсоток приросту цін в аналізованому у періоді відносно базового періоду (року):

ТІ = І_п - 100,

Де І_п -- індекс цін аналізованого періоду (року);

100 -- індекс цін попереднього періоду (року).

Другий -- на основі індексу цін попереднього періоду. В цьому випадку інфляція показує відсоток приросту цін в аналізованому періоді (році) стосовно попереднього періоду (року):

ТІ = · 100,

де -- індекс цін аналізованого періоду (року);

І_п -- індекс цін попереднього періоду (року).

Однією із закономірностей інфляції постійне зростання цін та знецінення грошей. В залежності від темпів приросту цін інфляцію можна поділити на три види: помірну (повзучу), галопуючу (високу) і гіперінфляцію (дуже високу).[6. С.68-74].

Повзуча інфляція характеризується прискореним нагромадженням грошей в обігу без помітного підвищення чи з незначним зростанням товарних цін, що має місце на початку розвитку інфляційного процесу. Деякий час зростання цін може розвиватися повільними темпами. Якщо вони не перевищують 3 - 5 % на рік, то така інфляція не має явних негативних наслідків, мало відчутна для економічних суб'єктів, і вони можуть легко пристосуватися до неї. Тому вона може навіть штучно підтримуватися протягом тривалого часу з певними цілями, що й надає їй повзучого характеру.

Відкрита інфляція настає тоді, коли темпи знецінення грошей перевищують 5 % на рік. Наслідки інфляції стають відчутними насамперед у монополізованих секторах економіки. Зайняті в них підприємці починають прискорено підвищувати ціни на свої товари у відповідь на зростання попиту. Їхні покупці у зв'язку з цим починають зазнавати додаткових втрат, а тому підвищують ціни на свої товари, включаючи і товар робоча сила. Поступово інфляція поширюється на всі сектори економіки, порушуючи її рівномірний, збалансований розвиток.

Галопуюча інфляція настає тоді, коли темпи знецінення грошей досягають 20 -25 % на рік. На цій стадії значно посилюються економічні суперечності та соціальне напруження в суспільстві. Найорганізованіші групи економічних суб'єктів домагаються різкого підвищення цін на свої товари, що примушує й інші категорії організовуватися та посилювати свої економічні й соціальні вимоги. Темп зростання цін набуває стрибкоподібного характеру, стає важко передбачуваним і не піддається регулюванню. Інфляція виходить з-під контролю держави, різко негативно впливаючи на всі сфери економіки та соціального життя країни.

Гіперінфляція характеризується перевищенням темпів знецінення грошей на 40 - 45 % на місяць. На цій стадії гроші починають втрачати здатність виконувати свої функції, падає їхня роль в економіці, відбувається натуралізація господарських зв'язків, поширюються бартерні операції, порушуються фінансовий та кредитний механізми, розвиваються неорганізовані, стихійні процеси в економіці тощо.

Інфляційний процес по-різному розвивається і виявляється в умовах відносної дії всіх ринкових чинників в економіці і в командно-адміністративній економічній системі. Закономірності й особливості інфляційного процесу найповніше виявляються в розвинутій ринковій системі господарювання. Проте і в цих умовах розвиток інфляції зазнає деформуючого впливу зовнішніх факторів. Передусім це - циклічність процесу сучасного виробництва та державне регулювання економіки. У міру посилення державно-монополістичного втручання у виробничі процеси відбувається деформація економічного циклу, а водночас поглиблюється зв'язок інфляційного процесу з його певними фазами. Таке економічне становище, коли кризовий спад збігається з інфляцією, дістало назву стагфляція.

Інфляція виникає під впливом багатьох факторів. Деякі види інфляції зумовлює попит, інші - пропозиція. Тому розрізняють два типи інфляції: інфляцію попиту й інфляцію пропозиції (витрат).

Інфляцію можуть стимулювати якісь зміни (у споживчих та інвестиційних витратах, урядових витратах, чистому експорті), що впливають на сукупний попит і обсяг виробництва виходить за межі потенційного.

Інфляція попиту - інфляція, що викликана зростанням сукупного попиту. Коли він збільшується швидше за виробничий потенціал економіки, ціни, намагаючись урівноважити пропозицію і попит, зростають (занадто багато грошей полюють за меншою кількістю товарів, бо видатки держави, населення і фірм ростуть швидше, ніж виробництво). Надлишкові сукупні витрати можуть бути обумовлені грошовою емісією для покриття дефіциту державного бюджету, мілітаризацією економіки та іншими причинами.

Сучасну інфляцію від просто інфляції попиту відрізняє те, що ціни починають зростати ще до досягнення повної зайнятості, оскільки витрати на працю, капітал і матеріали мають здатність збільшуватися навіть у недовантаженій економіці. Це явище відоме як інфляція витрат, або інфляція пропозиції.

Інфляція витрат - інфляція, що викликана збільшенням середніх витрат на виробництво продукції. Основними причинами підвищення середніх витрат є:

– підвищення номінальної заробітної плати;

– підвищення цін на сировину та енергоносії;

– підвищення податків.

Таким чином, інфляція витрат пов'язана зі скороченням сукупної пропозиції внаслідок несприятливих зовнішніх шоків - підвищення цін на сировину, матеріали, номінальної заробітної плати тощо, які спричиняють збільшення витрат виробництва, падіння обсягів випуску й зайнятості, зростання безробіття. Цей тип інфляції призводить до стагфляції - ситуації в економіці, коли одночасно відбувається підвищення рівнів інфляції та безробіття на фоні загального спаду виробництва.

Інфляція впливає на економіку через:

– перерозподіл доходу і багатства між різними групами людей;

– перекручення відносних цін та обсягів виробництва різних товарів.

У той же час потрібно зазначити, що вплив інфляції на рівень реальних доходів та обсяги виробництва суперечливий і залежить від того, якою є інфляція - неочікуваною чи очікуваною.

Неочікувана інфляція - інфляція, яка є результатом непередбачуваних змін у економіці. Вона перерозподіляє багатство між різними групами людей. Неочікувана інфляція зазвичай сприяє боржникам, певним групам людей і спекулянтам. Водночас вона шкодить кредиторам, групам із фіксованими доходами, власникам заощаджень. Неочікуване зниження темпів інфляції дає протилежний ефект.

Окрім перерозподілу доходів інфляція впливає на загальний обсяг виробництва. Зростання сукупного попиту збільшує ціни та обсяг виробництва. Проте зміни у пропозиції, переміщуючи вгору криву пропозиції, підвищать ціни і зменшать обсяг виробництва. Отже, інфляція може поєднуватися як із вищим, так і з нижчим рівнем обсягу виробництва.

Очікувана інфляція - інфляція, яка є наслідком прогнозованих тенденцій у економіці та заходів, запланованих державою. Припустимо, що всі ціни зростають щороку на 5%, і всі реальні процентні ставки саме такі, якими вони були б, якби ціни залишалися стабільними. Інфляція, яка є збалансованою (такою, що не змінює відносні ціни) та очікуваною, не впливає на загальний обсяг виробництва чи перерозподіл доходів. Проте цей вид інфляції рідкісний.

Набагато частіше спостерігається незбалансована інфляція - така, що впливає на відносні ціни, затрати й податки. Навіть тоді, коли незбалансована інфляція передбачена, ціни не встигають пристосуватися до інфляційних тенденцій. Проте в цьому випадку, враховуючи майбутні зміни в рівні цін, люди мають можливість скоригувати свої номінальні доходи, тим самим зменшуючи негативні наслідки інфляції. [5. C. 330-337].

Основними завданнями економічної політики є досягнення низького рівня безробіття та низького рівня інфляції.

У короткотерміновому періоді між рівнями інфляції та рівнями безробіття існує обернена залежність, яка має назву кривої А. Філіпса.

Крива А. Філіпса стверджує, що рівень інфляції залежить від трьох факторів: 1) очікуваної інфляції; 2) циклічного безробіття, тобто відхилення фактичного рівня безробіття від його природного рівня; 3) шокових змін пропозиції. Шоки пропозиції - неочікувана різка зміна умов функціонування економіки, яка негативно впливає на середні витрати та, як наслідок, на товарні ціни. Несприятливі шоки пропозиції - різке падіння виробництва і зростання цін. Сприятливі шоки пропозиції - збільшення обсягу виробництва і зменшення цін.

Три зазначених фактори зводяться воєдино у рівняння кривої Філіпса:

РІ = ОІ - в (ПРБ-СБ) + ШП,

де: РІ - рівень інфляції;

ОІ - очікувана інфляція;

в - коефіцієнт, який показує, наскільки сильно реагує інфляція на динаміку циклічного безробіття; він завжди більший нуля;

ПРБ - природний рівень безробіття;

СБ - структурне безробіття;

ПРБ - СБ= ЦБ (циклічне безробіття);

ШП - шоки пропозиції.

Рис. 4.1. Крива А. Філіпса

Треба наголосити, що перед показником циклічного безробіття завжди стоїть знак "мінус": при високому рівні безробіття спостерігається тенденція до зменшення темпів інфляції. Отже, у короткостроковому періоді економічна політика, спрямована на зниження рівня безробіття, призводитиме до прискорення інфляції. Треба вибрати між:

1) політикою, спрямованою на економічне піднесення, з високими темпами приросту ВВП, що швидко знизить безробіття;

2) політикою пожвавлення, з повільним приростом ВВП, що дає змогу сповільнити інфляцію, але за рахунок тривалого безробіття.

Цей вибір залежатиме від очікуваного рівня інфляції: що більшим буде цей рівень, то вище розміщуватиметься крива А. Філіпса. А це означає, що фактичний рівень інфляції буде вищим для будь-якого рівня безробіття.

Слід зазначити, що у 70-х роках ХХ ст. у країнах Заходу проявилося таке нове явище як стагфляція, яка означає вже не альтернативність (або інфляція, або безробіття), а їх поєднання. Це суперечить кейнсіанським висновкам, кривій А. Філіпса. І хоча стагфляція до кінця 80-х років призупинилася, більшість економістів погодились із тим, що зв'язок між інфляцією і безробіттям не можна трактувати однозначно як взаємозворотний. Характер цього зв'язку визначається багатьма факторами, тому в довготерміновому періоді він може періодично змінюватися.

Розглянемо основні засоби боротьби з інфляцією. У випадку, якщо економіка будь-якої країни перебуває в кризовому стані, її уряд повинен проводити антиінфляційну політику.

Антиінфляційна політика - політика держави, яка спрямована на боротьбу з інфляцією та включає прямі та непрямі засоби регулювання купівельної спроможності грошової одиниці.

Непрямі засоби регулювання купівельної спроможності грошової одиниці включають:

- регулювання загальної маси грошей шляхом управління ними центральним банком;

– операції центрального банку на відкритому ринку цінних паперів;

– зміну обов'язкових резервів комерційних банків у центральному банку;

– зміну облікової ставки.

Прямі засоби регулювання купівельної спроможності грошової одиниці включають:

– пряме й безпосереднє регулювання державою кредитів, а отже - грошової маси;

– державне регулювання цін;

– державне (за угодою з профспілками) регулювання заробітної плати;

– державне регулювання зовнішньої торгівлі, операцій із іноземним капіталом і валютного курсу.[1. C. 505-508].

Розвинуті країни світу нагромадили значний досвід проведення антиінфляційної політики. Основними заходами держави у боротьбі з інфляцією, передусім з головуючою та гіперінфляцією, є: 1) регулювання попиту та пропозиції; 2) індексація доходів; 3) контроль за цінами та заробітною платою. Найтиповіші дії держави за розбіжності попиту і пропозиції такі: якщо платоспроможний попит перевищує пропозицію за умов виробництва ВНП нижче від оптимальної величини, держава повинна привести в дію три основних методи регулювання:знизити податок на прибуток, щоб стимулювати інвестиції компаній і фірм;збільшити витрати державного бюджету і насамперед державні закупівлі товарів і послуг; зменшити відсоткову ставку за кредит і, отже, збільшити грошову масу в економіці. Крім цих заходів слід провадити активну амортизаційну політику, збільшувати обсяг капіталовкладень у державному секторі тощо. Якщо пропозиція вища від платоспроможного попиту, а виробництво ВНП перевищує оптимальну величину, держава повинна домагатися зниження сукупного попиту. Для цього їй необхідно збільшити податки на прибуток, скоротити державні витрати, збільшити плату за надання кредитів і, отже, зменшити грошову масу. Застосування наведених важелів економічного регулювання не дає миттєвого ефекту. Наприклад, перші позитивні результати від збільшення чи зменшення податків на прибуток, подорожчання чи здешевлення кредиту з'являться не раніше, ніж через півроку.

Індексація доходів здійснюється залежно від темпів інфляції. Вона застосовується в усіх розвинутих країнах і визначається рівнем прожиткового мінімуму (або типовим споживчим кошиком) і узгоджується з динамікою індексу цін: За постійної інфляції індексацію через певні проміжки часу повторюють.

Контроль за цінами і заробітною платою здійснюють протягом нетривалого проміжку часу, оскільки в іншому разі відкритий тип інфляції трансформується у закритий і руйнується механізм ринкового саморегулювання. Крім того, держава впливає на інфляцію здебільшого опосередковано, через механізм очікувань.

Загалом боротьбу з інфляцією необхідно вести шляхом використання комплексу заходів, передусім скорочення бюджетного дефіциту, поступового усунення диспропорцій в економіці, проведення раціональної податкової політики, посилення конкурентоспроможності вітчизняного виробництва, підвищення курсу національної валюти, стимулювання інвестиційної діяльності та ін.

Шляхи стабілізації грошового обігу. З'ясування основних причин (внутрішніх і зовнішніх) інфляції вказує і найважливіші шляхи стабілізації грошового обігу. Розрізняють такі три методи стабілізації грошового обігу: 1) нуліфікація, 2) ревалоризація, 3) девальвація.

Нуліфікація грошей (від лат. nulificatio -- знищення) -- різновид грошової реформи, коли знецінені грошові знаки анулюються, тобто оголошуються недійсними.

Цей метод використовують за наявності гіперінфляції, наприклад в СРСР під час проведення грошової реформи 1922--1924 pp. При цьому один новий карбованець обмінювали на 50 млрд. старих. У Німеччині під час грошової реформи 1924 р. одну нову марку обмінювали на 1 трлн старих. Ревалоризація -- повернення до попередньої купівельної сили грошових знаків.

Для цього з обігу треба вилучити зайві гроші. Цей метод застосовується при невеликих масштабах інфляції. Девальвація -- зниження обмінного курсу (ціни) валюти порівняно з іноземною. Протягом 1991--1994 pp. радянський карбованець був декілька разів девальвований, внаслідок чого його комерційний курс щодо американського долара наприкінці 1991 р. становив приблизно 100 крб., а у березні 1995 р. -- понад 5000 крб. В Україні курс купона до долара з жовтня 1992 р. по лютий 1995 р. знизився у понад 440 разів. Крім того, грошова одиниця повинна бути захищена від підробок . Як відомо, долар США має 39, німецька марка -- 40, гривня -- 17 елементів захисту. Інфляція -- складне і багатофакторне явище, сутність якого полягає у знеціненні грошей, зниженні їх купівельної спроможності стосовно товарів, іноземної валюти і золота. Як правило, таке знецінення відбувається внаслідок перевищення кількістю грошових знаків, які перебувають в обігу, суми товарних цін і виявляється у їх зростанні. [18].

РОЗДІЛ 5. РОЛЬ ДЕРЖАВИ В ЗАБЕЗПЕЧЕННІ МАКРОЕКОНОМІЧНОЇ СТАБІЛІЗАЦІЇ

На сучасному етапі циклічність розвитку економіки існує, але зменшити висоту хвиль та амплітуду коливань -- реально, на це спрямована державна політика стабілізації.

Політика стабілізації -- це діяльність держави, спрямована на погашення коливань в економіці. Цю діяльність держави ще називають антициклічним регулюванням, чи протидією коливання кон'юнктури.

Існує два типи політики стабілізації -- стримування і експансія. Держава залежно від того, на якій стадії циклу знаходиться національна економіка, застосовує ту чи іншу політику. Ці політики пов'язані з регулюванням сукупного попиту, із впливом на величину витрат, що здійснюють учасники економічного життя. Основними інструментами макроекономічної стабілізації є:

1. Фіскальне (податково-бюджетне) регулювання, що дозволяє через стягування податків з підприємств і домогосподарств і виконання визначених бюджетних витрат здійснювати вплив на рівень ділової активності у країні.

2. Монетарне (кредитно-грошове) регулювання, що припускає вплив на стан національної економіки, рівень ділової активності за допомогою державного контролю над грошовим обігом у країні.

Держава для стабілізації економіки вдається й до інших важелів впливу. Це інструменти зовнішньоторговельного, валютного, прямого цінового регулювання, контроль за заробітною платою, проведення приватизації й ін.

Вибір пріоритетів у використанні тих чи інших інструментів стабілізації економіки залежить від багатьох обставин: Особливостей національної економіки, гостроти економічних проблем, світогляду людей, що здійснюють державне регулювання, ступені інтегрованості національної економіки у світову економічну систему і т. ін.

Політика стримування -- це діяльність держави, спрямована на обмеження сукупного попиту. Вона застосовується тоді, коли економіка перебуває у стані піку. У цей час в економіці накопичується інфляційний потенціал, відбувається нарощування попиту, виробники прагнуть розширити виробництво. Але це розширення в кожен даний момент має свої межі, настає час, коли на експансію купівельних витрат виробник починає реагувати не збільшенням випуску, а підвищенням цін. І тут потрібні заходи стримування, спрямовані на розрядку інфляційного потенціалу, охолодження економічної кон'юнктури. Очевидно, що у цьому випадку в хід ідуть заходи, пов'язані з підвищенням податків; зменшенням бюджетних витрат держави; подорожчанням кредитів, тобто збільшення відсоткової ставки за рахунок: підвищення облікової ставки, продажу державних цінних паперів на відкритому ринку, підвищення норм обов'язкових банківських резервів і т. ін. У сфері заробітної плати і тарифів відбувається зниження заробітної плати. Скорочується державні інвестиції.

Політика стримування може бути антиінфляційним засобом, але в той же час спроможна викликати загострення проблеми зайнятості.

Політика експансії -- це діяльність держави, спрямована на розширення сукупного попиту. До таких заходів держава вдається тоді, коли економіка переживає стан спаду. Стимулюючи витрати, держава намагається "оживити" виробництво, збільшити рівень ділової активності. Активізації виробництва держава домагається шляхом зменшення податків, росту витрат державного бюджету. Зменшення ставок банківського відсотка за рахунок зниження облікової ставки, купівлі державних цінних паперів на відкритому ринку, зниження норм обов'язкових резервів, а також, зростання заробітної плати і прискорення використання інвестиційних програм.

Політика експансії створює передумови для економічного росту і зменшення безробіття, але разом з тим загрожує збільшенням цін.

Макроекономіка приділяє важливу увагу впливові стабілізаційної політики на економічну поведінку суб'єктів, а відтак і на ефективність національної економіки. Усі країни з ринковою економікою намагаються досягти макроекономічної стабільності, яка означає:

· економічне зростання -- виробництво більшої кількості і ліпшої якості товарів ф послуг, що дає змогу підвищити рівень життя населення. Основні чинники економічного зростання -- науково-технічний прогрес (максимальна віддача за мінімальних витрат наявних обмежених ресурсів, проте, останнім часом загострюється проблема економічного зростання на екологічну безпеку);

· повна зайнятість -- забезпечення робочими місцями ти, хто бажає і здатний працювати;

· стабільний рівень цін та уникнення значного їх зростання. Зростання загального рівня цін ускладнює господарські зв'язки економічних суб'єктів, знижує реальні доходи населення і знецінює заощадження;

· досягнення рівноваги у зовнішньоекономічних зв'язках -- стабільний курс національної валюти, розумний баланс міжнародної торгівлі та міжнародних фінансових операцій. [4. C. 160-162].

Фінансова система кожної країни має свою специфіку.

Так, в Україні фінансову систему утворюють: державний і місцеві бюджети; фінанси підприємств усіх форм власності; централізовані державні та інші фонди; фондовий ринок. Основною ланкою фінансової системи і найважливішим комплексом засобів державного регулювання економічного зростання є державні фінанси.

Через державні фінанси перерозподіляється значна частка ВВП: у Японії та Росії -- близько 1/3, у Франції та Нідерландах -- приблизно 1/2, у Швеції -- понад 2/3. В Україні через державний бюджет перерозподіляється близько 30 % ВВП.

Таблиця 1. Забезпечення макроекономічної стабілізації

Регулювання грошово-кредитної системи -- це політика оперативного і гнучкого доповнення бюджетної політики. Посилюється контроль держави над кредитною системою. Їй належить центральний банк, що має монопольне право емісії банкнот і регулювання грошового обігу. Крім того, в багатьох країнах держава безпосередньо володіє низкою інших банків і спеціалізованих кредитних установ (або здійснює прямий контроль над їх діяльністю). Тим самим забезпечується можливість використання кредитної системи для впливу на банківські операції підприємців і споживачів.

Найважливішим інструментом такого впливу є державне регулювання рівня банківського процента. Змінюючи відсоткову ставку, держава впливає на інвестиційних процес, курс акцій та інших цінних паперів. Така політика ґрунтується на принципах монетаризму і має переваги над фіскальною політикою. Негативний момент -- ця політика непрямо впливає на комерційні банки з метою регулювання динаміки пропозиції грошей, а тому не може безпосередньо змусити їх зменшувати або збільшувати кредити.

Грошово-кредитна політика -- це заходи держави у сфері грошового обігу та кредиту, спрямовані на регулювання економічного зростання, стримування інфляції та забезпечення стабільності грошової одиниці, забезпечення зайнятості населення та вирівнювання платіжного балансу. Здійснення державою продуманої грошово-кредитної політики передбачає розмежування її стратегічних і тактичних цілей. Стратегічна мета грошово-кредитної політики має бути підпорядкована загальним цілям соціально-економічної політики держави: стабілізації, а відтак, і зростанню сукупного обсягу виробництва і зайнятості та стримуванню цін.

Крім того, ще є і інші важливі функції, які виконує держава забезпечуючи макроекономічну стабільність. А саме:

· заходи бюджетно-податкового регулювання;

· стабілізація валютного курсу;

· монетарна політика щодо інфляції;

· регулювання безробіття (політика зайнятості).

Монетарна політика впливає прямо на діяльність та безпосередньо на інфляцію через вплив на процентну ставку і таким чином на попит товарів домашніми господарствами та фірмами. Проте монетарна політика може також впливати на поведінку через вплив на вартість активів, що, у свою чергу, впливатимуть на поведінку домашніх господарств і фірм. Останні досягнення фінансового ринку можуть зробити ці впливи монетарної політики важливішими, але в той же час простішими для передбачення. Зокрема розмір фінансових ринків зріс відносно реальної діяльності і стає дедалі важливішим щодо інших фінансових активів.

За новою монетарною політикою і макроекономічними програмами очікувалося, що внутрішня інфляція спричинить справжнє підвищення реалістичного (практичного) валютного курсу, оскільки ці країни находяться на шляху до вступу в ЄС. Коли зросли обсяги виробництва, то зменшився рівень інфляції, хоча цей рівень був набагато нижчим від західноєвропейського рівня [19].

Державне регулювання зайнятості населення має ґрунтуватися на:

* забезпеченні соціального партнерства суб'єктів ринку праці, тобто створенні рівних можливостей усім громадянам незалежно від їхнього походження, соціального і майнового стану, расової і національної належності, статі, віку, політичних переконань, ставлення до релігії, реалізації права на вільний вибір виду діяльності відповідно до своїх здібностей та професійної підготовки з урахуванням особистих інтересів та суспільних потреб;

* сприянні забезпеченню ефективної зайнятості, запобіганні безробіттю, створенні нових робочих місць та умов для розвитку підприємництва;

* добровільності й відсутності примушування громадян щодо вибору сфери діяльності й робочого місця;

* гласності на основі всебічного інформування населення про наявність вакантних робочих місць;

* дотриманні комплексності заходів щодо регулювання зайнятості вселення;

* підтримці працездатних громадян у працездатному віці, які потребують соціального захисту;

* забезпеченні заходів запобіжного характеру щодо регулювання зайнятості населення та відтворення робочих місць;

* певної гарантії зайнятості, тобто гарантії збереження робочих Місць і професії, гарантії одержання доходів. . Залежно від стану економіки та ринку праці передбачається Здійснення активних та пасивних заходів регулювання зайнятості. [20].

До активних заходів належать:

* створення додаткових і нових робочих місць шляхом реструктуризації економіки, розвитку приватного бізнесу, особливо малого й середнього, створення умов для іноземного інвестування та для самозайнятості населення тощо;

* профорієнтація, підготовка й перепідготовка кадрів;

* організація громадських робіт;

* посилення територіальної та професійної мобільності робочої сили;

* розвиток служби зайнятості тощо.

До пасивних заходів належать: виплата допомоги у зв'язку з безробіттям і надання допомоги членам сімей, які перебувають на утриманні безробітних.

Слід наголосити, що створення нових постійних і тимчасових робочих місць у сучасних умовах значною мірою залежать від розвитку малих підприємств і кооперативів. Нині в Україні на них припадає приблизно 60% загальної кількості зайнятих у недержавних структурах.

Для створення малих підприємств не потрібно великого стартового капіталу. Водночас ці підприємства забезпечують роботою значну частку тимчасово незайнятих громадян. [21].

Методи стабілізації валют:

1. Нуліфікація - це ліквідація старих грошових знаків і випуск нових. Вона проводиться в результаті понад сильної інфляції, коли купівельна спроможність грошей зводиться практично до нуля, а також у зв'язку зі зміною політичної влади. У першому випадку нуліфікації означає оголошення державою грошових знаків, що знецінилися, недійсними.

2. Дефляція - це скорочення грошової маси шляхом вилучення із обертання надлишкових грошових знаків. Тобто, дефляція не є методом самого реформування грошових систем. У період золотого стандарту вона часто передувала грошовим реформам, створюючи більш сприятливі умови для їх проведення.

3. Деномінація - це укрупнення грошової одиниці шляхом обміну у визначеній пропорції старих грошових знаків на нові. Коефіцієнтом укрупнення грошей звичайно є одиниця з одним чи декількома нулями, і в такій же відповідності перераховуються ціни товарів і послуг, зарплата, пенсії, тарифи і т.д. Деномінація значно спрощує грошовий обіг, облік і розрахунки в країні однак її доцільно проводити лише після зниження інфляції до стійко помірного рівня, інакше незабаром буде потрібно нова деномінація, а її проведення -- дорогий захід.

4. Девальвація означає:

а) зменшення золотого змісту грошової одиниці країни (у період дії золотого стандарту),

б) зниження її обмінного курсу стосовно іноземних валют. В умовах фіксованого валютного курсу (коли він встановлюється урядом) девальвація теж проводиться офіційно (за рішенням державних органів). Коли ж у країні діє вільний валютний курс, можлива девальвація носить ринковий (фактичний) характер: обмінний курс національної валюти падає "автоматично", безпосередньо під впливом змін у відповідності валютного попиту та пропозиції.

5. Ревальвація -- це протилежний девальвації процес підвищення золотого вмісту чи валютного курсу грошової одиниці, країни. Вона також можлива в офіційному і ринковому варіантах і застосовується, зокрема, для відновлення купівельної спроможності грошей після їхнього інфляційного забезпечення.[22].

Форми ДРЕ -- це загальні напрямки регулювання соціально-економічних процесів, що відбуваються в країні.

Форми впливу держави (форми державного регулювання економіки)

· Бюджетно-податкова;

· Кредитно-грошова;

· Адміністративно-економічна;

· Цінова.

Бюджетно-податкове регулювання пов'язане з функціонуванням державних фінансів, формуванням державного бюджету та державними витратами і спрямоване на реалізацію цілей соціально-економічного розвитку країни.

Бюджетно-податкове регулювання виконує такі завдання:

· визначення джерел надходження коштів у державну казну;

· формування системи оподаткування, визначення об'єктів та рівня їх оподаткування;

· регулювання процесу формування витрат господарських суб'єктів через норми амортизації, відрахування у різні фонди тощо;

· визначення статей державних витрат;

· регулювання дефіциту державного бюджету.

Кредитно-грошове регулювання -- діяльність держави, спрямована на забезпечення економіки повноцінною і стабільною національною валютою та регулювання грошового обігу відповідно до потреб економіки.

Кредитно-грошове регулювання:

· Емісія грошей;

· Контроль за грошовим обігом та інфляцією;

· Встановлення розміру облікової ставки;

· Операції на відкритому ринку;

· Встановлення розмірів обов'язкових резервів;

· Регулювання діяльності комерційних банків;

· Валютне регулювання;

Заходи адміністративно-економічного регулювання:

· демонополізація економіки;

· роздержавлення, приватизація;

· макроекономічне планування і регулювання;

· формування системи економічних, екологічних та соціальних стандартів і нормування;

· націоналізація (денаціоналізація);

· ліцензування, квотування;

· регламентування зовнішньоекономічної діяльності;

· встановлення фіксованих цін;

· перерозподіл амортизаційних відрахувань;

· списання кредитної та податкової заборгованості.

Адміністративно-економічне регулювання передбачає заходи адміністративного та економічного характеру, спрямовані на створення умов для функціонування ринкової системи та реалізації соціальних цілей суспільства. Цінове регулювання -- вплив держави на ринкове ціноутворення за допомогою законодавчих, адміністративних чи судових заходів з метою здійснення кон'юнктурної та структурної політики, приборкання інфляції, стимулювання виробництва, його модернізації, посилення конкурентоздатності національної економіки, пом'якшення соціальної напруги тощо.

Методи цінового регулювання:

· нагляд за цінами;

· непрямий вплив на ціни;

· державне втручання у процес ціноутворення;

· "лідерство у цінах";

· прямий державний вплив на ціни;

встановлення фіксованих пільгових цін і тарифів (межі їх підвищення).



ВИСНОВКИ

Вищезазначене підкреслює важливість адекватної оцінки поточної ситуації при виробленні як антикризових, так і стратегічних заходів монетарної політики, які повинні вирішувати дилему стимулювання економічної активності й втримання темпів інфляції на прийнятному для економіки рівні, забезпечення валютної та фінансової стабільності.

Лише вкрай виважена грошово-кредитна, валютна й фіскальна політики дадуть можливість підтримати внутрішній попит і відновити інвестиційну активність без розкручування інфляційних процесів, забезпечити ефективну конкуренцію на товарних ринках без суттєвого погіршення позицій виробників, забезпечити достатній рівень ресурсної бази і прибутковості банків за переорієнтації їх із зовнішніх на внутрішні ресурси, а кредитної активності - у менш ризикові та стратегічно важливі сфери діяльності.

На закінчення необхідне звернути увагу на те, що суттєво поліпшити ситуацію можна лише за умов комплексного впровадження заходів анти інфляційного регулювання. Адже економіку будь-якої країни слід розглядати як систему, організм з обмеженою кількістю прямих та опосередкованих зв'язків. Механізм дії інфляційних факторів залежить від співвідношення багатьох економічних процесів - внутрішніх і зовнішніх. Він неоднорідний на часовому проміжку становлення ринкової економіки в Україні. Також неоднакова активність конкретних інфляційних факторів. Це обумовлено тим, що інфляція - це, передусім, динамічний макроекономічний процес. У більшості випадків ті негативні процеси, які проглядаються на рівні макроекономіки, є наслідком значних деформацій внутрішніх економічних процесів, як макроекономічних, так і мікроекономічних.

Саме тому без системного підходу, без комплексного оздоровлення фінансової ситуації, що мають бути узгоджені з конкретними національними особливостями, конкретними змінами процесів у кожній ланці економічної системи країни, їх розвитком протягом незупинного плину часу. Інакше, якщо засоби щодо оздоровлення економічної ситуації використовуються частково, то результат нагадуватиме лише тимчасову "косметичну" операцію.

Заходи по оздоровленню фінансової ситуації в Україні можуть дати позитивні результати лише за умов початкового, обов'язкового і суттєвого оздоровлення фінансів базової ланки економіки - фінанси підприємств та організацій, ефективного стимулювання ділової активності та підприємництва, продукуючого процесу.

Здійснювані заходи по стабілізації фінансової та грошової системи дають утворити передумови для проведення комплексної грошової реформи та запровадження в обіг повноцінної національної валюти України - гривні.

Здійснення оздоровлення фінансової ситуації в Україні надасть змогу зупинити негативні процеси в економіці - падіння рівня виробництва, знецінення грошей, дефіцит держбюджету - та забезпечити передумови для подальшого економічного росту країни.

Країни, що рішуче пішли шляхом ринкових перетворень, частково вже мають певні позитивні результати, які відображаються, передусім, у стримування інфляційних процесів, зростанні обсягів виробництва, підвищенні рівня життя населення. Безперечно, що й Україна, маючи значний економічний потенціал, не лише стабілізує фінансову ситуацію в країні, але й забезпечить умови "керованості" інфляційним факторам, що надасть їй змогу зайняти належне місце серед інших економічно та соціально розвинутих країн Європи.

Для недопущення інфляції уряд країни розробляє антиінфляційну стратегію, основними складовими якої є: ефективна монетарна політика, впорядкування державних фінансів і скорочення дефіциту державного бюджету, раціоналізація структури національної економіки та зовнішньоекономічної діяльності. Ефективна монетарна політика передбачає щорічний приріст грошової маси темпом, який не надто перевищує темп зростання національного продукту. Впорядкування державних фінансів означає поступове скорочення бюджетного дефіциту з перспективою його певної ліквідації. Уряди намагаються знизити природну норму безробіття шляхом зменшення структурного безробіття. Державні служби зайнятості поширюють інформацію про вільні робочі місця, щоб полегшити пошук роботи тим, хто її потребує. Державні програми з професійної підготовки сприяють переходові працівників галузей в економіці у прогресивні. Для пом'якшення економічних наслідків безробіття в розвинутих країнах діє система страхування на випадок безробіття. У країнах, що розвиваються, одним з найважливіших напрямів державної політики щодо скорочення безробіття є стимулювання зниження народжуваності та використання трудомістких технологій.

Хоч як бездоганно не працювали б ринкові механізми, вони не можуть, проте, забезпечити повної зайнятості навіть за наявності вільних робочих місць. Багато представників різних напрямків економічної думки вважають безробіття центральною проблемою сучасного суспільства. Воно є невід'ємним атрибутом ринкової економіки.

В економічній і соціологічній літературі, в засобах масової інформації висловлювалися різні погляди стосовно перспектив зайнятості та масштабів безробіття. Дехто намагався спекулювати на безробітті, залякуючи громадянство соціальними вибухами і т.д. Таким чином були закладені першоцеглинки початку боротьби з проблемою безробіття.

Безробіття є реактивом, який пришвидшує процеси дестабілізації. Тому вихід країни на шлях збалансованого зростання потребує спеціальних дій по скороченню армії безробітних.



СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Базилевич В. Д., Базилевич К. С., Баластрик Л. О. Макроекономіка: Підручник/ за ред. В. Д. Базилевича. -- 2-ге вид., випр. -- К.: Знання, 2005. -- 851 с.

2. Базілінська О. Я. Макроекономіка: Навчальний посібник. -- К.: Центр навчальної літератури, 2005 -- 442 с.

3. Гавриш В. П. Макроекономіка. Основні макроекономічні залежності: Навчальний посібник. -- Хмельницький: ХДУ, 2003. -- 237 с.

4. Круш П. В., Тульчинська С. О. Макроекономіка. Видання 2-ге перероблене та доповнене. Навчальний посібник. -- К.: Центр учбової літератури, 2008. -- 328 с.

5. Панчишин С. М. Макроекономіка: Навчальне видання. -- К.: "Либідь" 2001. -- 614 с.

6. Cавченко А. Г. Макроекономіка. / Савченко А. Г. та ін. -К.: Либідь, 1999. - 288 с.

7. Башнянин Г.І., Томашик Л.С., Середа А.Р., Аніловська Г.Я. Макроекономічна теорія:навч. посіб./за ред.: Г.І. Башнянина, Л.С. Томашик .-2-ге вид., стер.-Львів:Новий світ-2000,2006 -552с.

8. Кулішов В. В. Макроекономіка: основи теорії і практикум / Кулішов В. В. - Львів: Магнолія Плюс, 2004. --256 с.

9. Закон України "Про зайнятість населення" від 1 березня 1991 року.

10. http://trudovepravo.com.ua/news/trudovinovyny/290-unemployment

11. http://www.trudovepravo.com.ua/news/trudovinovyny/409-unemployment-5-mln

12. http:// trudovepravo.com.ua/news/trudovinovyny/124--1-20-

13. http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%94%D0%B5%D1%84%D1%96%D1%86%D0%B8%D1%82

14. http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%93%D1%80%D0%BE%D1%88%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D0%B9_%D0%BE%D0%B1%D1%96%D0%B3

15. http://ebk.net.ua/Book/FPravo/21-26/11251.htm

16. http://www.ukrstat.gov.ua/

17. http://www.rusnauka.com/12_KPSN_2010/Economics/63484.doc.htm

18. http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%93%D1%80%D0%BE%D1%88%D0%BE%D0%B2%D0%BE-

19. http://www.jobs.ua/ukr/pravo/employment/

20. http://www.grinchuk.lviv.ua/book/56/2249.html

21. http://buklib.net/component/option,com_jbook/task,view/Itemid,36/catid,76/id,616/

22. http://library.if.ua/book/72/5240.html



ДОДАТОК А



ДОДАТОК Б



ДОДАТОК В



ДОДАТОК Г

Динаміка кількості зареєстрованих безробітних у 2008-2009 рр.

(тис. осіб, на кінець періоду)



ДОДАТОК Д

Размещено на Allbest.ru