Размещено на http://www.allbest.ru/

Харківський державний аграрний університет ім. В.В. Докучаєва

РЕНТАБЕЛЬНІСТЬ СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКОГО ВИРОБНИЦТВА В ГОСПОДАРСЬКОМУ МЕХАНІЗМІ АПК

(на матеріалах сільськогосподарських підприємств Харківської області)

Спеціальність 08.07.02 - Економіка сільського господарства та АПК

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата економічних наук

КОВАЛЬОВА ТЕТЯНА ВОЛОДИМИРІВНА

Харків - 1999

Дисертацією є рукопис

Робота виконана в Харківському державному аграрному університеті ім. В.В. Докучаєва на кафедрі економіки сільського господарства.

Науковий керівник: кандидат економічних наук, професор

ШИЯН Віктор Йосипович

(кафедра економіки сільського господарства Харківського державного аграрного університету)

Офіційні опоненти: доктор економічних наук, професор

ПЛАКСІЄНКО Валерій Якович

(кафедра бухгалтерського обліку і фінансів Дніпропетровського державного аграрного університету)

кандидат економічних наук, професор

СОЛОВЙОВ Микола Федорович,

(кафедра організації виробництва та агробізнесу Харківського державного аграрного університету)

Провідна установа: Одеський державний сільськогосподарський інститут, кафедра організації

Захист відбудеться “15" вересня 1999 року о 12 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 64.803.01 в Харківському державному аграрному університеті ім. В.В. Докучаєва за адресою: 312131, м. Харків, п/в “Комуніст-1”, учбове містечко ХДАУ, корпус 1, ауд.213.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Харківського державного аграрного університету ім.В. В. Докучаєва.

Автореферат розісланий “12" серпня 1999 року.

Вчений секретар спеціалізованої

вченої ради МАКЕДОНСЬКИЙ А.В.

Загальна характеристика роботи

розвинуто підхід, згідно з яким рентабельність виробництва слід розглядати не тільки як один з провідних показників ефективності, а й як одну з найважливіших складових механізму господарювання, дія якої носить комплексний характер;

уточнено й апробовано систему показників рентабельності згідно із сучасними підходами до визначення рівня прибутку, а також поточних витрат та обсягу використаних ресурсів;

використано системний підхід до аналізу рентабельності рослинництва та тваринництва з виділенням у системах “рентабельність продукції рослинництва “ та “рентабельність продукції тваринництва” компонентів “людина”, “процеси”, “середовище", “ техніка", які впливають на кінцеві результати;

показано вплив різних систем оподаткування на формування собівартості та прибутковості в умовах проведення економічного експерименту в Глобинському районі Полтавської області;

обґрунтовано провідну роль ефективного використання землі у формуванні прибутковості виробництва і ефективного використання ресурсів в умовах переходу до ринку;

визначено кількісну оцінку впливу диференціальних доходів за родючістю на рівень рентабельності в об`єкті дослідження.

Практичне значення одержаних результатів дослідження полягає в тому, що розглянуті в роботі показники рівня рентабельності з урахуванням особливостей їх визначення в умовах становлення ринкових відносин дозволяють більш ефективно оцінювати стан виробництва, а також реально визначати фактичний рівень ефективності виробництва та рівень рентабельності з урахуванням величини диференціальних доходів.

Особистий внесок здобувача. Отримані наукові результати дозволили оцінити сучасний стан виробництва і виявити основні тенденції до зменшення збитковості підприємств і підвищення їх рентабельності, а також обґрунтувати пропозиції щодо механізмів формування рівня рентабельності. Особистий внесок здобувача в науковій праці №5 полягає в аналізі сучасного стану оподаткування та обґрунтування необхідності впровадження єдиного податку; в науковій праці №7 дисертанту належить розрахункова частина та аналіз отриманих результатів.

Апробація результатів дослідження. Основні положення дисертаційної роботи доповідались і отримали позитивну оцінку на наукових конференціях професорсько-викладацького складу ХДАУ ім. В.В. Докучаєва в 1996-1998 рр. і на міжвузівській конференції в 1999 р. Результати досліджень використовувалися при розробці методики визначення диференціальних доходів на землях різної родючості, яка отримала позитивну оцінку Міністерства сільського господарства і АПК.

Публікації. З теми дисертації опубліковано вісім наукових праць, обсягом 1,5 ум. - друк. арк., в тому числі п`ять у фахових виданнях.

Обсяг і структура дисертаційної роботи. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків і пропозицій, списку використаних джерел (167). Робота виконана на 152 сторінках комп`ютерного тексту. Містить 34 таблиці, вісім рисунків.

Структура дисертаційної роботи. Вступ.

Розділ 1. Рентабельність в механізмі господарювання.

1.1 Сутність та способи кількісної оцінки рівня рентабельності.

1.2 Особливості визначення рентабельності сільськогосподарського виробництва.

1.3 Фактори, які формують рівень рентабельності.

Розділ 2. Рентабельність виробництва в господарствах Харківської області.

2.1 Рентабельність сільськогосподарського виробництва в господарствах Харківської області.

2.2 Рентабельність виробництва продукції рослинництва.

2.3 Рентабельність виробництва продукції тваринництва.

Розділ 3. Механізми формування рентабельності виробництва.

3.1 Ціновий механізм.

3.2 Податковий механізм.

3.3 Інтенсифікація сільськогосподарського виробництва.

3.4 Якість земельних угідь і рентабельність виробництва.

Висновки. Список використаних джерел.

Основний зміст дисертації

У вступі обґрунтовується актуальність теми дослідження, зв`язок роботи з науковими програмами, планами, темами, мета і задачі дослідження, наукова новизна одержаних результатів та їх практичне значення, вказується особистий внесок здобувача і апробація результатів дослідження.

У розділі 1 “Рентабельність в механізмі господарювання “ розкривається значення рентабельності як комплексної економічної категорії в економічному механізмі господарювання ринкового типу. Як складова цього механізму рентабельність відіграє виключно важливу роль, оскільки прибутковість виробництва виконує функцію кровоносної системи бізнесу. Без прибутку не може існувати ні бізнес, ні підприємництво. Рентабельність виробництва - це не тільки і навіть не стільки один з головних показників ефективності. Це, перш за все генератор ринкової системи. Для успішного виконання своєї системоутворюючої функції рентабельність за даними Інституту аграрної економіки УААН при середньому рівні господарювання повинна бути в інтервалі 27 - 30 % і обчислюватись як відношення прибутку до середньорічної величини основних фондів та оборотних засобів з урахуванням вартості землі. Але, як добре відомо, агропромисловий комплекс три роки підряд завершує рік зі збитками. А через це автоматично потрапляє у найгірше становище серед інших секторів економіки держави, починає функціонувати у вкрай несприятливих економічних умовах. В особливо складному становищі опинилася галузь тваринництва, в якій умови для нормальних відтворювальних процесів відсутні в переважній більшості господарств. Подолання збитковості, безумовно, є головним в комплексі проблем, пов`язаних з функціонуванням економічного механізму. Велике наукове та практичне значення має удосконалення системи показників рентабельності. На нашу думку, воно повинно відбуватись у двох напрямках: перший - розширення самої системи, в тому числі введенням показників, вимірювання яких здійснюється на принципово нових методологічних засадах, другий - розробка нових підходів до розрахунку вже відомих показників рентабельності, з позицій зміни порядку визначення прибутку або його частини (чисельник), а також бази, з якою він співставляється (знаменник).

Для теорії і практики важливе значення має обґрунтоване вченими Інституту аграрної економіки УААН визначення рентабельності в сільському господарстві як відношення балансового прибутку до середньорічної вартості основних фондів і оборотних засобів з урахуванням вартості землі. Проте такий спосіб визначення рентабельності далеко не єдино можливий. Незважаючи на те, що впродовж багатьох років прибуток та його відносні форми є предметом пильної уваги економістів, одностайності у визначенні найбільш прийнятних показників рентабельності немає. Ми поділяємо точку зору про диференційований підхід при визначенні доцільності використання певних показників рентабельності. Система цих показників може використовуватися при аналізі господарської діяльності, удосконаленні системи ціноутворення, визначенні темпів розширеного відтворення тощо. Взагалі спосіб обчислення відносних показників рентабельності не впливає на суму прибутку (тобто безпосередньо не збільшує і не зменшує його). Слід мати на увазі, що співвідношення різних показників рентабельності як в часі, так і по різних об`єктах може істотно відрізнятися. А відтак виникає необхідність у порівняльній характеристиці різних показників рентабельності, особливо тих, які ще не набули загального визнання. Серед них такий показник, як відношення балансового прибутку до виручки від реалізації продукції, на думку В.Я. Плаксієнка, йому слід надати провідного значення. Доцільність такого підходу до визначення рентабельності підтримують Й.С. Завадський та Л.М. Грищенко. Але разом з тим вони вказують на необхідність визначення рентабельності шляхом співставлення прибутку з капіталом, яке вважається обов`язковим при здійсненні аналізу фінансової діяльності підприємств. Поряд з цим при розрахунках показників рентабельності слід враховувати види прибутку, визнані сучасною економічною наукою, - економічний, бухгалтерський, прибуток від реалізації, прибуток до сплати податків, прибуток після сплати податків. Нами були з`ясовані зміни у співвідношенні різних показників рентабельності в часі та по окремих об`єктах. По сільськогосподарських підприємствах Харківської області за період 1990-1997 р. співставлялися: рівні рентабельності, розраховані як відношення прибутку (збитку) від реалізації продукції до її повної собівартості, норми прибутку, показник рентабельності, запропонований В.Я. Плаксієнком. Дані про зміни показників наведені у табл. 1.

По рокам вони досить строкаті. В часі по-різному складалося співвідношення балансового прибутку (збитку) та прибутку (збитку) від реалізації продукції, а також витрат на реалізовану продукцію, середньорічної величини основних та оборотних засобів і вартості реалізованої продукції.

Грошова оцінка землі, яка дає змогу включати до складу аграрного виробничого потенціалу вартість землі, змінює визначення норми прибутку (табл. 2).

З урахуванням вартості землі вона зменшувалася в районах по-різному, а в середньому в 1,5 рази. Грошова оцінка землі необхідна для визначення вартості землі як капіталу у сільському господарстві, причому в основу обчислення грошової оцінки землі повинен бути покладений рентний метод. Строкатість показників рівня рентабельності обумовлена багатьма факторами, і суб`єктивними, і об`єктивними. Для істотного підвищення ефективності сільськогосподарського виробництва необхідно пом`якшити негативну дію на економіку господарств об`єктивних факторів, які в найменшій мірі залежать від самих трудових колективів.

У розділі 2 “Рентабельність виробництва в господарствах Харківської області “ аналізується сучасний стан рентабельності виробництва продукції рослинництва та тваринництва, а також виробництва в цілому. Продукція рослинництва впродовж останніх років була прибутковою (в 1997 році рівень рентабельності склав 28,6 %), а продукція тваринництва - збитковою, що і зумовлювало загальну збитковість виробництва. При аналізі рентабельності рослинництва і тваринництва було використано системно-компонентний підхід. Для цього вивчалися внутрішня будова, склад її, структура, функції, визначалися фактори, які забезпечують цілісність будови. Будь-яка система має певні компоненти. Системно-компонентний аналіз передбачає визначення компонентів, які забезпечують появу системних якостей. Для системи “рентабельність продукції рослинництва“ та “рентабельність продукції тваринництва“ це такі компонентами: “людина”, “ процеси", “середовище “, “техніка". Залежність рентабельності продукції рослинництва та тваринництва від дій людини розглянуто у двох аспектах (компонент “ людина “): людина - керівник (на чолі господарства) і людина - трудівник. Поділ досить умовний, бо обидва аспекти пов`язані.

Зниження собівартості як у рослинництві, так і у тваринництві є ключовим моментом у збільшенні рентабельності галузей (компонент “процеси“). Основним у компоненті “середовище" є земля. Один з головних важелів підвищення рентабельності виробництва - більш ефективне використання землі, збільшення виробництва продукції в розрахунку на одиницю земельної площі (табл.3).

Компонент “техніка“ має велике значення для систем. Недостатність технічних засобів в сільськогосподарських підприємствах призводить до порушень у виробничих процесах, що в свою чергу впливає на прибутковість. Закупівля техніки сільськогосподарськими виробниками в Харківській області в останні два роки майже не відбувалася. Більшість машин і механізмів відпрацювали амортизаційні строки. Водночас витрати на їх ремонт і технічне обслуговування, тобто утримання в працездатному стані, значно зросли. Це ще більше сприяло зниженню рівня і ефективності сільськогосподарського виробництва.

У розділі 3 “Механізми формування рентабельності виробництва" розглядаються три складові механізму формування рентабельності виробництва продукції:

1) економічне середовище, яке сприяє рентабельному веденню виробництва;

2) рівень ефективності використання ресурсів суб`єктами підприємницької діяльності;

3) обґрунтованість маркетингової стратегії товаровиробників, оптимізація каналів реалізації продукції. Взагалі в проблемі рентабельності виробництва віддзеркалюються головні економічні, соціальні, політичні та організаційні проблеми розвитку суспільства. Проте на більш конкретному рівні, який пов`язаний з дією певних механізмів, з факторами кризи в сільському господарстві і обумовлює стан суцільної збитковості суб`єктів господарювання, вказують на такі: відсутність кредитних ресурсів, диспаритет цін, незадовільне матеріально-технічне забезпечення, податковий прес, скорочення обсягів дотацій, відсутність сформованих ринків збуту.

У формуванні економічного середовища господарської діяльності провідне місце належить ціновому, податковому та кредитному механізмам.

рентабельність господарський механізм сільськогосподарський

Головною проблемою цінового механізму в період ринкових трансформацій є ціновий диспаритет. На Всеукраїнських зборах селян в лютому 1999 р. він був абсолютно обгрунтовано охарактеризований як головний насос, який відкачує кошти з села і є провідним чинником збитковості виробництва. Ми поділяємо точка зору, що при визначенні паритетності цін при міжгалузевому обміні та розрахунках нормативної величини прибутку необхідно користуватися нормою прибутку, яка склалася в промисловості. Але головною проблемою в сільському господарстві залишається подолання збитковості виробництва, особливо в галузі тваринництва. Підвищення цін реалізації як один з факторів подолання збитковості може реально здійснитися тільки за умови підвищення платоспроможності населення на неемісійній основі, або запровадження такої системи економічних важелів, яка забезпечить такий самий ефект, як і підвищення цін реалізації. Це такі важелі, як запровадження податкових канікул, введення в дію нових механізмів використання ПДВ, запровадження фіксованого податку, бюджетне фінансування програм, спрямованих на зниження цін на матеріально-технічні ресурси та збільшення обсягів виробництва в сільському господарстві. На реалізацію таких програм держава спрямувала в 1998 р.4 млрд. грн., а в 1999р. передбачається на них витратити 6 млрд грн.

На рівень рентабельності виробництва продукції істотно впливає і коливання цін реалізації по різних об`єктах господарювання. Така залежність досить чітко проявляється навіть на рівні районів області. З метою її кількісної оцінки було визначено коефіцієнти парної кореляції між показниками окупності витрат і ціною реалізації по двох товарних продуктах (цукровий буряк і велика рогата худоба на м`ясо) в 1990 і 1997 рр. В 1990р. вони дорівнювали відповідно 0,73 і 0,56, в 1997р. - 0,67 і 0,82. На рівень окупності витрат впливає поряд з ціною реалізації, собівартості одиниці продукції. Коливання собівартості по об`єктах дослідження обумовлювало варіацію показника окупності витрат в більшій мірі, ніж коливання цін реалізації. Вивчення досвіду господарств, які досягли істотних успіхів в забезпеченні рентабельного виробництва продукції, дає підстави для таких висновків. По-перше, при вмілому господарюванні навіть в умовах широкомасштабної кризи, яку переживає сільське господарство, можна не тільки подолати збитковість, а й досягти такого рівня прибутковості, в межах якого господарства мають можливість здійснювати інвестування, збільшувати розмір потенціалу. По-друге, в основі високих показників у фінансовій сфері лежить дія двох головних чинників: 1-високого рівня продуктивності праці та використання земель, 2 - збалансованості розвитку двох комплексних галузей - рослинництва і тваринництва. По-третє, прибутковість галузі тваринництва або ж мінімальний рівень її збитковості забезпечується високим рівнем розвитку виробництва продукції рослинництва і перш за все - кормів. По-четверте, у передових господарствах переважна більшість працівників виробничої сфери зайнята в галузі тваринництва, зорієнтованій на виробництво молока та отримання приплоду великої рогатої худоби.

Доходність сільськогосподарських підприємств знаходиться в тісній залежності від рівня, а також в певній мірі і способу оподаткування та нарахування платежів. Нами узагальнені перші результати експерименту в Глобинському районі Полтавської області по запровадженню податку на землю. Визначено наскільки істотно відрізняються розміри податків і платежів у системі їх диференціації (в залежності від якості землі при її оцінці за результатами бонітування) від їх величини при нарахуванні за прийнятими нормативами. Визначено також розмір фіксованого податку, величина якого є похідною від грошової оцінки землі, а та в свою чергу - від економічної оцінки земель. В деяких господарствах Глобинського району рівень оподаткування збільшився в середньому в 1,3 рази, в інших зменшився в 1,3-1,5 рази. Єдиний податок на землю, нарахований за бонітетом за розміром майже не відрізняється від нарахованого з використанням грошової оцінки землі.

Закон про фіксований податок для всіх сільськогосподарських виробників, прийнятий в 1999 р. та введення податкових канікул, спрямовані, перш за все, на зменшення податкового тиску. З введенням в дію цього Закону у Харківській області буде нараховано (за даними обласного управління агропромислового комплексу) на 1 га сільськогосподарських угідь біля 44 грн. фіксованого податку замість 68 грн. за раніше діючою системою. В цілому по господарствах Харківської області сума нарахованих податків зменшиться на 48 млн. гривень, які будуть працювати на виробника сільськогосподарської продукції.

Проблема впливу інтенсифікації виробництва, зокрема рівня окупності додаткових витрат на прибуткову діяльність підприємства, є традиційною для економічної науки. Проте на різних етапах розвитку сільського господарства збільшення витрат на 1 га посіву сільськогосподарських культур по-різному впливало на ефективність, на рентабельність виробництва. З теоретичних позицій слід відрізняти дію закону перемінних відносин та ефективності сукупної величини витрат. На матеріалах районів Харківської області було досліджено вплив рівня витрат на 1 га посіву зернових в 1997 р. на ефективність їх виробництва (табл.4).

Наведені дані переконливо свідчать про те, що зростання витрат на 1га посіву супроводжувалося незначним збільшенням урожайності, незначним підвищенням продуктивності праці та цін реалізації. Проте темпи зростання витрат на 1га посіву були значно вищими, ніж темпи підвищення урожайності, внаслідок чого в господарствах з більш високими витратами підвищувалася собівартість продукції. Якщо першій групі рівень рентабельності становив 109,7%, то в четвертій - 55,3%.

Для визначення впливу різниці в якості земель на рівень рентабельності виробництва нами була використана методика обчислення диференціальних доходів за родючістю грунтів, розроблена в Харківському ДАУ. Розрахунки величини диференціальних доходів здійснено за результатами господарювання в колективних господарствах Харківської області в 1997р. В подальшому фактично отримана величина прибутку (збитку) була скоригована на розмір диференціального доходу в залежності від співвідношення оцінки за урожайністю провідних культур в певному районі і в цілому по області. За скоригованими показниками доходності здійснювалися розрахунки скоригованого рівня рентабельності виробництва (табл.5).

Співставляючи фактичний і скоригований на величину диференційних доходів рівні рентабельності, можна зробити висновок: в тих районах, де величина диференціального доходу мала від`ємне значення (район недоодержував чистого доходу через більш низьку родючість земель), рівень рентабельності збільшувався, а там де величина диференціального доходу мала позитивне значення, рівень рентабельності знижувався. Так у Зміївському районі рівень рентабельності рослинництва збільшився, в Валківському та Шевченківському районах рівень збитковості тваринництва зменшився. Отже, коли різниця в рівнях якості земель досягає істотних розмірів, вплив диференціального доходу на величину показників доходності виробництва стає дуже суттєвим.

Висновки