Формування та розвиток зернопродуктового підкомплексу Черкаської області в умовах становлення ринкових відносин

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Формування та розвиток зернопродуктового підкомплексу черкаської області в умовах становлення ринкових відносин

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата економічних наук

Загальна характеристика роботи

Зерно було і буде найголовнішим продовольчим ресурсом країни. Водночас воно є товаром при зовнішньоекономічних відносинах з іншими державами світу та джерелом національних доходів. В Україні традиційно хлібопродукти займають головне місце в раціонах харчування населення. Від стабільності забезпечення населення хлібопродуктами безпосередньо залежить соціальний стан у суспільстві. Це є завданням зернопродуктового підкомплексу, який на регіональному рівні являє собою сукупність галузей продовольчого комплексу, об'єднаних у замкнутий цикл від виробництва зернової сировини до виходу та реалізації кінцевих продуктів споживання.

Зернове господарство є однією з найбільш індустріалізованих галузей сільського господарства. В сучасних умовах воно невзмозі самотужки справитися із забезпеченням стабільного виробництва зерна. Рівень спеціалізації й розподілу праці в народному господарстві обумовлюють необхідність розглядати його розвиток в сукупності з галузями промисловості, що забезпечують матеріально-технічний стан, і особливо з переробними, що доводять зерносировину до виду, придатного до споживання. Вивчення можливостей розвитку зернового господарства в умовах обмежених ресурсів є актуальною проблемою сьогодення.

Важливість комплексного розгляду складових зернопродуктового підкомплексу відмічають такі вчені як Дем'яненко В.Н., Лобас М.Г., Саблук П.Т., Худолій Л.М., Шпичак О.М., Щур М.І. та ін.

Проблеми, що виникають між ланками зернопродуктового підкомплексу в процесі економічних взаємовідносин породжуються невизначеністю відносин власності. Саме вони завжди визначають розподіл прибутків між державою і товаровиробником, між галузями, в середині них. Дуже складно буде досягти справедливого вирішення цього питання, доки всі ринкові суб'єкти, в тому числі і держава, не стануть економічно рівноправними партнерами на ринку.

Згідно з теорією маркетингу в нашій країні впродовж багатьох років склався «ринок продавця», найбільш небезпечним проявом якого є диктат виробника, безправність споживача і хронічний дефіцит. При цьому потреби споживачів залишаються незадоволеними. Практика встановлення цін як «витрати плюс надбавка» дозволяє монополісту постійно отримувати економічний прибуток в силу своєї здатності обмежувати випуск продукції. В разі конкурентного встановлення цін в ринковій економіці обмежена кількість ресурсів розподіляється так, що максимально задовольняються потреби споживачів. Тому в період переходу до ринкової економіки найбільш важливе не реформування економічної політики і методів господарювання, а перетворення соціально-економічних відносин як комплексу механізмів, що регулюють відносини власності, організації виробництва та товарно-грошові відносини. Іншими словами, створення на макрорівні «правил гри» у відповідності з ринковими умовами, яким доводиться підкорятися суб'єктам будь-якої форми власності та з будь-якою організацією виробництва.

В подальшому предметом нашої уваги будуть аграрні економічні відносини сільського господарства і переробної сфери АПК. Адже із розвитком науки, вдосконаленням технологій виробництва продукції сільського господарства, із зростанням попиту на неї розширюється асортимент продуктів харчування, які перед споживанням проходять стадію переробки.

Актуальність теми. Довготривале панування командно-адміністративної системи призвело до катастрофічного погіршення стану економіки України та затяжної економічної кризи. З усіх галузей народного господарства ця криза найбільш гостро відобразилася на агропромисловому комплексі (АПК), особливо у сільському господарстві, до якого склалося відношення як до «вторинної галузі», не дивлячись на прийняті нормативні документи про пріоритетність розвитку села. Наслідком цього є спад обсягів виробництва основних видів сільськогосподарської продукції, особливо тваринництва, а також харчової і переробної промисловості.

Перехід до ринкових відносин ставить жорсткі вимоги перед усіма галузями агропромислового комплексу, зокрема зернопродуктовим підкомплексом. Особливістю економічних перетворень є створення нових форм міжгалузевих господарських зв'язків між підприємствами суміжних галузей, зміна співвідношення різних форм власності. Ринок передбачає конкуренцію між товаровиробниками, в якій перемагають ті, що виробляють продукцію вищої якості, ширшого асортименту та привабливішого зовнішнього вигляду. Тому перед підприємствами АПК стоїть завдання не тільки виростити сільськогосподарську сировину, а й якісно її переробити, розфасувати і довести до споживача у конкурентоспроможному порівняно з відомими зарубіжними фірмами вигляді.

В останні роки різке зниження доходів населення призвело до значного росту питомої ваги хліба і хлібопродуктів у раціонах харчування при скороченні споживання молока, м'яса, яєць, овочів, риби. Зернове господарство відіграє важливу роль у вирішенні продовольчої проблеми, особливо в період погіршення матеріального становища населення.

Однак хибне сприйняття ролі державного регулювання економічних відносин призвело до розвитку в сільському та, зокрема, зерновому господарстві таких тенденцій: загострення диспаритету цін на промислову та сільськогосподарську продукцію, розлад фінансово-кредитної системи та системи матеріально-технічного обслуговування села. В таких умовах підвищення ефективності вирощування, зберігання і переробки зерна при раціональному використанні виробничих ресурсів - ключова проблема функціонування зернового господарства і галузей, які входять до зернопродуктового підкомплексу (ЗПП). Від вирішення цієї проблеми залежить стабілізація і розвиток виробництва зерна в Україні.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Робота виконана у відповідності з планами наукової роботи Уманської сільськогосподарської академії, яка входить до переліку організацій і установ Центру наукового забезпечення агропромислового комплексу Черкаської області, заснованого Українською академією аграрних наук та обласною державною адміністрацією.

Мета і задачі дослідження. Метою дослідження є особливості формування та розвитку регіонального зернопродуктового підкомплексу, економічний аналіз виробництва, заготівлі і переробки зерна та розробка пропозицій по підвищенню ефективності в цих галузях в умовах становлення ринкових відносин, вдосконаленню міжгалузевих взаємовідносин у підкомплексі.

У відповідності до поставленої мети визначені такі завдання:

- розглянути особливості формування зернопродуктового підкомплексу на регіональному рівні в сучасних умовах;

- дослідити міжгалузеві зв'язки партнерів зернопродуктового підкомплексу Черкаської області;

- провести аналіз ефективності виробництва зерна і зернопродуктів в області та факторів, що на неї впливають;

- розробити пропозиції щодо підвищення ефективності в галузях підкомплексу та удосконалення розвитку міжгалузевих зв'язків у зернопродуктовому підкомплексі.

Наукова новизна одержаних результатів. В ході роботи над темою дисертації отримано ряд результатів, які мають самостійне значення:

- визначені особливості формування зернопродуктового підкомплексу Черкаської області;

- вперше комплексно розглянуто економічну ефективність виробництва і переробки зерна в Черкаській області, в тому числі на підприємствах за різних форм господарювання, фактори, що на неї впливають та визначені шляхи її підвищення;

- визначені шляхи вдосконалення міжгалузевих взаємовідносин у зернопродуктовому підкомплексі;

- розроблена економіко-математична модель оптимізації структури зернопродуктового підкомплексу регіону.

Практичне значення одержаних результатів. Отримані результати дослідження можуть бути використані в практичній діяльності підприємств і організацій, а також на рівні обласної державної адміністрації при формуванні та прогнозуванні міжгалузевих взаємовідносин на ринку зерна та хлібопродуктів не тільки Черкаської області, а й інших областей України. Розробки Положення про лабораторію з визначення якості зерна і зернопродуктів, впроваджені при акредитаціях двох лабораторій, можливо використати при заснуванні незалежних приватних та спільних організацій такого профілю.

Особистий внесок здобувача. Дисертантом теоретично обгрунтовано передумови та принципи формування зернопродуктового підкомплексу на регіональному рівні, сутність та особливості оцінки економічної ефективності виробництва у галузях зернопродуктового підкомплексу в умовах трансформації ринкових відносин. Автором проведено комплексний аналіз сучасного економічного стану галузей зернопродуктового підкомплексу з урахуванням їх особливостей. Обгрунтовано основні напрями розвитку підкомплексу та розроблено оптимальний план його розвитку на 2000 р. і 2005 р. Розроблені пропозиції щодо удосконалення міжгалузевих зв'язків в умовах реформування економіки та запропоновано схему перерозподілу кінцевих результатів діяльності регіональних інтеграційних формувань типу асоціацій в продуктовому підкомплексі.

У статті «Формування господаря землі на Черкащині» (Економіка АПК, 1997., №6.) автору належить збір, обробка та узагальнення інформації (80%).

Апробація результатів дисертації. Результати досліджень впроваджені на дочірньому підприємстві ДАК «Хліб України» «Тальнівський комбінат хлібопродуктів» (Черкаська область) та філії Міжнародної китайсько-української компанії «Гуан Лянь» (м. Ульяновка Кіровоградської області). Результати досліджень доповідалися і отримали позитивну оцінку на науково-практичних конференціях професорсько-викладацького складу Уманської сільськогосподарської академії (1996-1998 рр.), міжнародному симпозіумі «Агроекологічні і економічні проблеми хімізації АПК України» (Умань, 19-21 червня 1997 р.), Всеукраїнський науково-методичній конференції «Проблеми економіки та вдосконалення економічної освіти в вищій школі» (м. Кіровоград 21-22 травня 1998 р.).

Публікації. Автор має п'ять опублікованих праць: 2 - в науковому журналі «Економіка АПК»; 1 - в науковому журналі «Вісник аграрної науки Причорномор'я» (м. Миколаїв); 1 - в фаховому збірнику наукових статей «Демографія, економіка праці та соціальна політика» (м. Кіровоград), 1 - в тезах науково-практичної конференції професорсько-викладацького складу Уманської сільськогосподарської академії.

Обсяг і структура дисертації. Дисертація написана українською мовою, її викладено на 153 сторінках друкованого тексту, складається з вступу, трьох розділів з висновками до кожного з них, загальних висновків, списку використаних літературних джерел і додатків. Робота містить 36 таблиць, 13 рисунків, 21 додаток. До списку використаних літературних джерел входить 188 найменувань.

Основний зміст роботи

зерно черкаський регіональний міжгалузевий

У першому розділі «Науково-теоретичні основи формування зернопродуктового підкомплексу» розкрито науково-теоретичні основи формування зернопродуктового підкомплексу регіону.

Головною передумовою формування зернопродуктового підкомплексу є те, що сукупність процесів виробництва, заготівлі, транспортування, переробки зерна переростає у цілісну систему, функціонування елементів якої підпорядковане єдиній меті - виробництву кінцевих продовольчих продуктів.

Зернопродуктовий підкомплекс формується за такими принципами:

- орієнтація на задоволення потреб населення в хлібопродуктах;

- узгодження економічних інтересів підприємств-партнерів на основі застосування ринкових важелів, таких як ціна, попит і пропозиція, конкуренція;

- багатоукладність форм господарювання;

- створення нової системи збуту зерна та зернопродуктів на засадах товарно-грошових відносин.

Характерною особливістю зернопродуктового підкомплексу є різноманітність видів кінцевих продуктів. Кінцеву продукцію зернопродуктового підкомплексу можна розглядати в двох аспектах: перший - як продукти харчування з зерна - борошно, крупи, хліб, хлібобулочні та макаронні вироби і ін., що потрапляють через торгівельну мережу до кінцевого споживача - населення; другий - як товарна продукція кожної складової галузі підкомплексу, що зв'язує підприємства різних галузей технологічним ланцюгом. Наприклад, вирощене у сільськогосподарському підприємстві зерно потрапляє на елеватор або хлібоприймальний пункт (ХПП), де провадиться його доробка та зберігання, потім борошномельний цех отримує з нього борошно, яке, в свою чергу, направляється на хлібопечення, або зберігається на реалізаційній базі, та через торгівельну мережу потрапляє до населення.

При переході до ринкових відносин подальший розвиток продуктових підкомплексів повинен відбуватися у напрямку створення тісно інтегрованих систем по виробництву кінцевої продукції. При цьому розподіл прибутку від реалізації кінцевої продукції між підприємствами складових галузей дозволить забезпечити їх економічні інтереси.

Якщо розглядати розвиток інтеграційних процесів з позиції економічних інтересів виробників зерносировини та переробних підприємств, то перші мають більший інтерес. Це пояснюється тим, що впродовж багатьох років склалося так, що ціни на сировину завжди були нижчими ніж ціни готової до споживання продукції.

Виробнику повинна відшкодовуватися собівартість продукції і передбачатися нарахування прибутку у відповідності з середньою нормою на вкладені у виробництво кошти, які направлені на формування основних фондів, а також на придбання витрачених у виробництві оборотних засобів. Тому важливо велику увагу приділяти реформуванню ціноутворення з метою забезпечення отримання рівновеликого прибутку на авансований капітал з урахуванням терміну його обороту на всіх стадіях виробничого циклу.

Суть економічної ефективності виробництва зерна полягає в одержанні максимальної кількості високоякісного зерна з одиниці виробничого ресурсу та прибутку на гектар.

У другому розділі «Стан виробництва і переробки зерна в Черкаській області» розкрито сучасний економічний стан виробництва і переробки зерна в Черкаській області.

Черкаська область традиційно посідає одне з провідних місць по виробництву зерна в Україні. За останні десять років зернові культури в Черкаській області розміщувались в середньому на площі 663,9 тис. га, середній валовий збір зернових становив 2301,6 тис. т, урожайність - 34,7ц/га.

Дослідження показало, що нераціональність структури посівів негативно впливає на економіку виробництва, стабільність попиту і пропозиції на ринку зерна. В структурі посівних площ зернових культур необгрунтованою є частка озимої пшениці у посівних площах і недостатня частка ячменю, вівса, кукурудзи, проса, зернобобових. Так, в середньому у 1991-1995 рр. на озиму пшеницю в області припадало 42,0, ячмінь - 17,8, овес - 2,9, кукурудзу - 12,3, просо - 2,0, зернобобові - 16,1%.

Структурні зрушення у розмірах посівних площ відбиваються на рівні і структурі валових зборів зерна. У 1996 р. область недоотримала порівняно з 1991-1995 рр. 466,7 тис. т зерна. Порівняно з середнім розміром у 1986-1990 рр. валове виробництво зерна скоротилося на 39,6% (табл. 1). Динаміка зниження валового збору зерна за останні сім років пов'язана не стільки із скороченням посівних площ, скільки із зниженням урожайності внаслідок стрімкого падіння культури землеробства в сільськогосподарських підприємствах. У 1996 році було отримано 26,5 ц/га, що складає 72,0% від рівня урожайності 1986-1990 рр. Найбільш вітчутно знизилася урожайність круп'яних культур - на 45%. Круп'яні культури не заслужено мають другорядне значення, хоча закупівельні ціни на них на 20-30% вищі ніж пшениці м'якої.

Основною причиною зниження урожайності є недотримання усіх агротехнічних вимог при вирощуванні зернових культур, а також незадовільний фінансовий стан господарств. Особливий вплив на погіршення останнього мали несвоєчасні розрахунки за поставлене зерно починаючи з 1990 р.

Динаміка посівних площ, урожайності, валових зборів та виробництва зерна на душу населення в Черкаській області

Аналіз ефективності виробництва зерна, проведений за допомогою групувань сільськогосподарських підприємств свідчить, що основними резервами підвищення ефективності є зниження трудомісткості та собівартості виробництва зерна за рахунок відродження прогресивних технологій їх вирощування та впровадження високопродуктивних сортів і гібридів зернових культур, а також підвищення концентрації та спеціалізації виробництва.

В останні роки спостерігається скорочення продажу за державним замовленням та розширення альтернативних каналів збуту зерна. У 1997 р. при зменшенні питомої ваги реалізації продукції заготівельним організаціям на 53,6% порівняно з 1991 р. зросли обсяги продажу на ринку, а також населенню (рис. 1). В умовах гіперінфляції, зростання цін на енергоносії, здороження кредиту, скорочення технологічно необхідних запасів в сільськогосподарських підприємствах, відсутності коштів на купівлю насіння зернових культур та послаблення його сортозміни зростає реалізація за бартерними угодами таких культур, як пшениця, зернобобові, ячмінь, кукурудза та гречка. Так, у 1994 р. цим каналом в області було реалізовано 20,3 тис. т зерна, а у 1996 р. - вже 183,7 тис. т, що складало відповідно 2,5 та 26,2% у загальних обсягах реалізації зерна.

На нашу думку, відмова від держзамовлення є просто формальним кроком. Зерно урожаю 1998 р. та наступних років передусім буде відвантажуватися на хлібоприймальні підприємства для покриття зобов'язань перед державою, постачальниками паливно-мастильних матеріалів та добрив, в рахунок повернення кредитів за імпортну техніку, гарантом якого виступає держава. Тобто, в дійсності в найближчі роки відносини з заготівельними підприємствами майже не зміняться.

В сільському господарстві області набули розвитку такі нові аграрні формування як селянські спілки, акціонерні товариства закритого і відкритого типу, селянські (фермерські) господарства. Деякі з них функціонують всього рік-два, що не дає можливості повністю розкрити стан їх виробничо-фінансової діяльності порівняно з колективними сільськогосподарськими підприємствами.

Порівняльна комплексна оцінка ефективності виробництва зерна на підприємствах різних форм господарювання проводилася за допомогою інтегрального індексу (табл. 2).

Дані таблиці 2 свідчать, що такі нові формування як закриті та відкриті акціонерні товариства, спілки в 1996 р. ще не достатньо проявили себе: ефективність нижча порівняно з середнім рівнем по області. Так, інтегральні індекси в них дорівнюють відповідно 0,519, 0,673, 0,425. Це пояснюється тим, що їх становлення відбувається в умовах затяжної економічної кризи, що впливає на загальні результати діяльності.

Організаційні форми не є вирішенням всіх проблем АПК, а є тільки однією із складових забезпечення економічного росту та продовольчого достатку. Практика свідчить, що один із основних резервів підвищення ефективності виробництва полягає в конкретній дії економічних важелів. Тому ефективність виробництва того чи іншого агроформування проявляється у ступені використання економічних факторів інтенсифікації виробництва (забезпеченість матеріально-технічними засобами та обіговими коштами, поінформованість про кон'юнктуру ринку збуту, висока якість продукції).

В умовах реформування економіки загальна криза охопила усі її галузі, зокрема зернопереробну промисловість, яка є складовою частиною зернопродуктового підкомплексу регіону. За останні десять років намітилась чітка тенденція до скорочення обсягів виробництва кінцевої продукції зернопереробних підприємств, збільшення собівартості та зниження рентабельності виробництва.

Спад виробництва зерна в області - основна причина негативних явищ в переробних галузях зернопродуктового підкомплексу. За останні п'ять років виробництво зерна зменшилося на 40,6%, заготівлі - на 70,1%. В той же час виробництво борошна знизилось на 20,5%, хліба та хлібобулочних виробів - на 55,4, макаронних виробів - на 60,9, комбікормів на 81,9%. У 1995 році споживання хліба і хлібопродуктів на душу населення в області також скоротилося порівняно з 1986-1990 рр. на 10,2%. Найвищі темпи скорочення виробництва продуктів переробки зерна мали місце по хлібу, макаронних виробах та комбікормах.

В останні роки рівень використання виробничих потужностей різко знизився внаслідок скорочення валового виробництва зерна та розширення каналів збуту, нестачі коштів для купівлі зерносировини та слабкої матеріально-технічної бази, а також скорочення попиту на хлібопродукти з боку кінцевих споживачів. Найгірше становище у комбікормовій промисловості: її виробничі потужності використовуються сьогодні в середньому лише на 5,2%.

Сьогодні низький рівень розвитку економічних відносин, бартеризація економіки, відсутність механізму узгодження інтересів партнерів в інтегрованому виробництві пояснюють прагнення сільськогосподарських товаровиробників до створення власних переробних потужностей. З економічної точки зору більш ефективна реалізація готової до вживання продукції. В 1996 р. в господарствах області діяло 652 мініпереробних цеха по виробництву основних продуктів переробки зерна, у 1997 р. - 943. Найбільш розповсюдженими є млини та крупорушки, хоча зростання виробництва відбувалося по всіх видах хлібопродуктів. Водночас, розвиток внутрігосподарської переробки зерна є одним із факторів зниження завантаженості промислових переробних підприємств.

Дослідження показали, що частка державних підприємств у виробництві хлібопродуктів залишається найбільшою, хоча рік у рік вона знижується внаслідок розширення і розвитку переробної промисловості в сільськогосподарських підприємствах. Особливо це помітно на виробництві комбікормів. За останні п'ять років частка останніх у виробництві комбікормів збільшилась на 13,3%. Така тенденція позитивна для розвитку конкуренції у сфері переробки зернопродукції. Зважаючи на скорочення виробництва та низький технічний рівень переробних підприємств в перспективі раціонально переоснащення їх сучасними технологічними лініями з меншою потужністю.

Внаслідок зростання закупівельних цін на зерно, а також цін на енергоносії та інших витрат, пов'язаних з утриманням та експлуатацією виробничих потужностей хлібозаготівельних підприємств, підвищилися відпускні ціни сфери заготівель. Це спричиняє зростання вартості борошна і круп на переробних підприємствах, які отримують зерносировину у елеваторів.

В результаті скорочення державних закупівель зерна і розвитком альтернативних каналів його збуту спостерігається розширення переробки на борошно давальницького зерна. У перспективі з відмовою від держзамовлення борошномельні підприємства повністю перейдуть на виконання замовлень по переробці зерна комерційних фірм зважаючи на відсутність коштів на власну закупівлю зернової сировини.

В останні роки із зростанням цін та зниженням якості сировини підвищилась питома вага матеріальних витрат у собівартості хлібопекарської продукції. У зв'язку з цим потрібен постійний контроль служб підприємств за виходом хліба як основним критерієм зниження матеріаломісткості та собівартості продукції. В результаті розвитку конкуренції на ринку борошна хлібопекарні підприємства з метою скорочення витрат виробництва постійно шукають партнерів-постачальників більш дешевого борошна та інших необхідних складових виробництва, що найкраще відповідають технологічним вимогам якості. Головним напрямком підвищення ефективності функціонування хлібопекарних підприємств є подальший розвиток фірмової торгівлі, яка стимулює зростання обсягів продажу та прибутків.

Виробництво макаронних виробів у 1997 р. порівняно з 1990 р. зменшилось на 76,1%. Цей вид хлібопродуктів найбільш вимогливий до якісної сировини, якою є борошно твердої пшениці. На жаль, така пшениця не вирощується в області. Макаронні вироби, виготовлені з борошна м'яких пшениць, низької якості.

Водночас, їх ціна залишається високою, що призводить до зниження попиту населення. Поряд із цим населення з розвитком підсобних господарств замінює дорогі макаронні вироби продуктами власного виробництва. Тому виробництво їх в області зменшується. Стимулювання попиту на макаронні вироби доцільно проводити у напрямку зниження їх вартості за рахунок впровадження ресурсоощадних технологій, а також підвищення пластоспроможності населення.

Не краща ситуація і у комбікормовій промисловості. Внаслідок скорочення виробництва фуражного зерна в області в останні роки спад виробництва у 1996 році досяг 86,2% проти рівня 1991 р. На державних підприємствах темпи скорочення виробництва комбікормівбули найменші порівняно з іншими підприємствами цієї галузі. Різко скоротили виробництво міжгосподарські комбікормові заводи з припиненням виробництва в області білково-вітамінних добавок. При цьому на 13,3% збільшилось виробництво комбікормів у колективних сільськогосподарських підприємствах, хоча їх продукція значно поступається якістю.

Спад виробництва комбікормів обумовлений не стільки відсутністю сировини, скільки погіршенням стану тваринницької галузі, яка є основним замовником та споживачем продукції комбікормової промисловості. Призупинити спад виробництва комбікормів та спрямувати його на відродження тваринництва можливо за рахунок вдосконалення зв'язків переробників із сільськогосподарськими підприємствами, одним із напрямків якого є розширення виробництва комбікормів на давальницьких умовах. Це буде сприяти скороченню неплатежів споживачів комбікормів, підвищенню завантаженості потужностей державних підприємств комбікормової промисловості, а також здешевленню їх продукції.

У третьому розділі дисертації «Основні напрямки розвитку зернопродуктового підкомплексу Черкаської області на перспективу» обгрунтовано шляхи вдосконалення виробництва та переробки зерна, що передбачають удосконалення міжгалузевих зв'язків між підприємствами зернопродуктового підкомплексу в умовах становлення ринкових відносин, підвищення ефективності виробництва зерна, визначення оптимальної структури галузей зернопродуктового підкомплексу.

Удосконалення міжгалузевих відносин у ЗПП передбачає:

- розвиток більш тісної міжгалузевої інтеграції та господарської кооперації товаровиробників, відродження прямих зв'язків з сільськогосподарськими товаровиробниками і їх розширення на основі комерційної діяльності;

- вдосконалення системи ціноутворення;

- демонополізацію заготівельної та переробної галузей.

Інтеграційні процеси між виробниками зерносировини та її переробниками (рис. 3) повинні базуватися на вдосконаленні контрактної форми відносин, яка найбільш доцільна у зернопродуктовому підкомплексі в умовах становлення ринку. Вона передбачає збереження повної юридичної самостійності при підпорядкуванні інтересам досягнення високих кінцевих результатів всього підкомплексу.

Одним із заходів, спрямованих на формування нормального ринкового середовища для товаровиробників, оптових і роздрібних покупців є створення агроторгівельних домів в регіонах, що є оптовими організаціями торгівлі зерном не тільки на внутрішньому, а й на зовнішньому ринку. Така регіональна організація найбільшою мірою наближена і до товаровиробника і до споживача і є альтернативою монополізованому оптово-роздрібному державному агенту - ДАК «Хліб України». Це значною мірою сприятиме розвитку конкуренції на зерновому ринку. Досвід роботи ЗАТ «Селянський торгівельний дім «Чекасиагро» свідчить, що така структура ефективно виконує функцію доведення продукції до покупця.

Аналіз структури роздрібної ціни хліба подового з пшеничного борошна І гатунку масою 750г, що проводився на Уманському елеваторі і хлібокомбінаті станом на 1січня 1998 р., показав, що в сільському господарстві формується 18,89% ціни, в заготівельній сфері - 15,9, у борошномельній - 8,6, у хлібопеченні - найбільша - 28,4%. Торгівля займає 14,1% і стільки ж ПДВ. Рівень рентабельності як прибуток до власних витрат, при виробництві пшениці становив 47,6%, борошна - 205,6, випічці хліба - 45,6%. Отже, виробники борошна, як найбільш монополізована структура знаходиться в найбільш сприятливому становищі. З аналізу стає зрозуміло, що сільськогосподарське виробництво потребує належної підтримки держави з метою забезпечення еквівалентності міжгалузевих відносин.

В умовах перехідної економіки поки остаточно не буде подолано явище регіонального монополізму одним з головних важелів є метод регулювання цін.

Розрахунок роздрібної ціни свідчить на користь розширення власних переробних цехів у сільськогосподарських підприємствах. Реалізуючи зерно на хлібоприймальне підприємство, зерновиробник має 6,09% прибутку в розрахунку на 1 хлібину, отже якщо він сам випікатиме хліб, то він матиме ще 23,6% навіть без торгівельної націнки (сума прибутків від хлібоприймальної діяльності, виробництва борошна і випічки хліба). Іншими словами, сільськогосподарський товаровиробник матиме реальний зиск від реалізації кінцевої продукції, якщо створить замкнутий цикл виробництва аж до реалізації готових хлібопродуктів. Так, у КСП «Серп і молот» Смілянського району Черкаської області, яке має крупорушку, млин та хлібопекарню, борошно власного виробництва повністю забезпечує потреби хлібопекарні. Частина реалізується на ринку та пенсіонерам в рахунок пенсій. При цьому побічні продукти помолу зерна використовуються на корм на птахофермі. Гречана крупа, що виробляється, реалізується на ринку та організаціям громадського харчування. Це значно підвищує ефективність збуту продукції.

По мірі становлення повноцінних ринкових відносин послабляється прямий вплив держави на виробничу діяльність безпосередніх товаровиробників. У зв'язку з цим виникає потреба в розробці нових методів управління, що грунтуватимуться на ринкових засадах.

Одним з таких методів є прогнозування ситуації з виробництва та споживання продукції зернопродуктового підкомплексу з допомогою складання матеріального балансу. Це дозволяє не тільки аналізувати пропозицію зерна на регіональному рівні, його споживання, встановити зернофуражні ресурси області, їх джерела, але й прогнозувати цінову ситуацію на обласному зерновому ринку, оскільки співвідношення сумарного попиту і пропозиції зумовлює цінову кон'юнктуру. Зменшення коефіцієнта співвідношення кінцевих запасів зерна до його загального використання у 1997 р. говорить, що зростатиме попит на нього і ціни на зерно у наступному році зростуть.

Розрахунки балансу зерна свідчать, що виробництво зерна в 2000 р. може скласти 1750 тис. т. Загальна ринкова пропозиція продовольчого зерна в 2000 р. могла б досягти 2343 тис. т при поліпшенні якості і нарощуванні обсягів виробництва. Загальний попит у перспективі зросте на 34% за рахунок розширення використання зерна на продовольство та фураж.

Іншим методом прогнозування та оптимізації розвитку виробництва є економіко математичні методи. Розроблена нами економіко-математична модель передбачає оптимізацію виробничої структури зернопродуктового підкомплексу Черкаської області за рахунок раціонального виробництва товарного зерна відповідно до потреби області у хлібопродуктах; забезпечення тварин збалансованими кормами у зв'язку з тісною інтеграцією тваринницької галузі з зерновим господарством та виробництвом комбікормів; завантаження наявних виробничих потужностей по переробці зерносировини.

Згідно розрахунків оптимального плану пропонується збільшити виробництво товарного зерна в 2000 р. на 38,4%, а 2005 р. - 63,3% проти рівня 1996 р. Головними товарними культурами будуть озима пшениця, кукурудза та горох.

Збільшення обсягів вирощування зерна сприятиме розширенню виробництва продуктів його переробки та покращить їх асортимент. Так, виробництво борошна вищого гатунку підвищиться на 2,8 тис. т. у 2000 р. та на 34,3 тис. т - у 2005 р. при повній завантаженості переробних підприємств області.

Результати оптимізації виробничої структури зернопродуктового підкомплексу показують, що в перспективі можливо збільшити вартість товарної продукції на 55,8%, а прибутку - на 57,5%. Рентабельність зернового виробництва підвищиться на 26,2 пункти (табл.).

Основні виробничі показники оптимального плану зернопродуктового підкомплексу Черкаської області

Таким чином, покращання планування виробництва і переробки зерна дозволяє удосконалити структуру співвідношення галузей основного продовольчого підкомплексу регіону в ринкових умовах і, тим самим, значно збільшити виробництво зерна і продуктів його переробки, а також підвищити його ефективність.

Висновки

Список опублікованих праць

1. Козлова Н.В. Розвиток зернопродуктового підкомплексу Черкащини // Економіка АПК, 1997. - №12. - С. 15-18. (0,31 др.арк.)

2. Козлова Н.В. Ефективність зерновиробництва в Черкаській області // Демографія, економіка праці та соціальна політика: Фаховий зб. наук. ст. - Вип.5. - Ч. ІІ / Укл. Л.М.Фільштейн, Д.П. Богиня, А.К. Гудсков та ін. - Кіровоград: КІСМ, 1998. - С. 207-209. (0,15 др. арк.)

3. Козлова Н.В. Екологічні аспекти та окупність мінеральних добрив при вирощуванні зернових // Зб. наук. пр. Уманської сільськогосподарської академії. - К.: Нора-прінт, 1997. - С. 177-179. (0,13 др.арк.)

4. Уланчук В.С., Козлова Н.В. Формування господаря землі на Черкащині // Економіка АПК, 1997. - №6. - С. 19-21 (0,23 др. арк., в т.ч. автора 0,18 др. арк. - збір, обробка та узагальнення інформації).

5. Козлова Н.В. Ефективність переробки зерна у Черкаській області // Вісник аграрної науки причорномор'я: Наук. журнал - Вип.4. - Миколаїв.: Миколаївський державний сільськогосподарський інститут - 1998. - С. 15-17. (0,19 др. арк.)

Размещено на Allbest.ru