Національна економіка

Размещено на http://www.allbest.ru/

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

НАЦІОНАЛЬНИЙ АВІАЦІЙНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІНСТИТУТ ЗАОЧНОГО ТА ДИСТАЦІЙНОГО НАВЧАННЯ

Контрольна робота

З дисципліни: «Національна економіка»

Студентка:

Царик Неля Анатоліївна

4 курс Група ОА-401з

Київ 2013

Зміст

Вступ

1. Поясніть, коли застосовується політика дорогих грошей у фінансово - кредитному регулюванні національної економіки

2. Розкрийте сутність інститутів національної економіки

3. Задача

Висновок

Список літератури

Вступ

Національна економіка є об'єктом економічного дослідження як на макро-, так і на глобальному рівні. Активізація національного рівня економічних досліджень обумовлена посиленням глобалізації, що супроводжується прискоренням не тільки доцентрових, але і відцентрових тенденцій світового розвитку, а відтак потребує системного вивчення закономірностей та специфічних особливостей національної першооснови світового простору. Фінанси в загальному трактуванні їх означають застосування різноманітних прийомів розподілу ВВП на централізовані та децентралізовані фонди грошових ресурсів. Через розподільну та контрольну функції фінанси активно впливають на процес суспільного відтворення, опосередковуючи, по-перше, створення фондів нагромадження та споживання, і, по-друге, додержання пропорцій обігу натуральних і грошових ресурсів та раціональне використання їх.

Фінансова система кожної країни має свою специфіку. В Україні фінансову систему утворюють: державний і місцеві бюджети, або так званий консолідований бюджет; фінанси підприємств усіх форм власності; централізовані державні та інші фонди; фондовий ринок. Правовою основою бюджетного регулювання є Конституція України, Бюджетний кодекс України та інші нормативно-правові акти.

Інформаційною базою для прийняття управлінських рішень з питань ефективного використання фінансових ресурсів є зведений баланс фінансових ресурсів держави. В Україні цей баланс входить до складу ДПЕСР України, його вміщено в розділі «Основні баланси національної економіки». Метою розроблення балансу є визначення обсягів фінансових ресурсів держави на прогнозний період, можливостей використання їх для фінансування економічних і соціальних програм розвитку, а також встановлення оптимальних напрямів їх розподілу та використання. Зведений баланс фінансових ресурсів України складається щорічно.

Основна частка державних доходів і витрат здійснюється через бюджетну систему. В Україні бюджетна система складається з державного бюджету та місцевих бюджетів. Організація і принципи побудови бюджетної системи, а також взаємозв'язок між її окремими ланками характеризуються поняттям «бюджетний устрій». Бюджетний устрій України визначається з урахуванням державного устрою та адміністративно-територіального поділу країни.

1. Поясніть, коли застосовується політика дорогих грошей у фінансово - кредитному регулюванні національної економіки

Фінансово-кредитне регулювання національної економіки -- це сукупність заходів держави щодо регулювання грошових відносин, які пов'язані з утворенням, розподілом, рухом i використанням фондів грошових коштів виробничого i невиробничого призначення з метою забезпечення держави, фірм, підприємств, організацій, фізичних осіб у грошових ресурсах.

Фінансово-кредитне регулювання охоплює цілий комплекс взаємовідносин між: структурними ланками національної економіки:

Фінансові відносини між державою i підприємствами, що реалізуються у взаємних фінансових потоках;

Між суб'єктами господарської діяльності, які реалізуються через систему кредитування, фінансування, інвестування, взаємних платежів, перехресне володіння акціями тощо;

Відносини всередині великих підприємств між їх частинами (корпорації, ФПГ, альянси та ін.), між головною компанією та дочірніми фірмами, між підприємством та робітниками тощо;

Між державою та соціально-культурними, екологічними та іншими органами, організаціями i установами як відносини субсидіювання, дотацій, податкових пільг, інвестування i кредитування останніх, міжбюджетні відносини;

Між державою i населенням щодо різних. загальнодержавних та спеціальних виплат, що здійснюються з державного та місцевого бюджетів;

Між бюджетними ланками зведеного бюджету держави;

Відносини між підприємствами i кредитно-фінансовими установами;

Між кредитно-фінансовими установами та державою.

Останні дві групи фінансових взаємовідносин тісно пов'язані розвитком та рівнем функціонування кредитно-фінансових установ національної економіки. До таких установ відносять: національний банк держави, його відділення, мережа комерційних банківських установ, інвестиційні компанії та фонди, кредитні спілки тощо.

Усі вони під керівництвом єдиного центру в особі Національного банку держави реалізують фінансово-кредитну політику національної економіки. Так, Національний банк регулює емісію паперових грошей, впливає на валютний курс, встановлює позичковий банківський процент, надає кредити та визначає пріоритети у кредитній політиці інших фінансово-кредитних установ, випускає цінні папери, впливає на рух грошових потоків i заощаджень. Використання цих інструментів ДРЕ дозволяє державі протистояти інфляційним процесам, впливати на рівень інвестицій та інвестиційну активність, впливати на рівень виробництва, зайнятості, споживання, здійснювати вплив на курс цінних паперів, забезпечувати стабільність національної грошової одиниці тощо.

Існує кілька напрямків здійснення фінансово-кредитної політики держави:

Кейнсіанський підхід -- передбачає зміну кредитно-грошової політики, що розгортається у сукупності заходів зі зміни резервів комерційних банків, процентної ставки та інвестиційної активності - мультиплікативна зміна номінального ЧНП (ВНП).

Монетарний підхід - зміна резервів комерційних банків визначає зміни у грошовій пропозиції та структурі cyкyпного попиту, що веде зміни номінального ЧНП (ВНП).

Крім того. сама політика може визначатись як політика дорогих чи дешевих грошей.

Політика дорогих грошей передбачається за умови загострення інфляційних процесів у державі: Нацбанк збільшує норми резервів комерційних банків -- скорочується пропозиція грошей -- зростає процентна ставка -- інвестиційний попит скорочується -- зменшуються темпи інфляції.

Політика дешевих грошей застосовується в умовах безробіття і загальноекономічного спаду -- знижується резервна ставка нацбанку для комерційних структур -- зростає пропозиція грошей -- знижується процентна ставка та зростає інвестиційний попит -- зростає реальний ВНП (ЧНП).

Світова практика налічує безліч моделей i способів ДРЕ, що має на меті вирівнювання диспропорцій у національній економіці. Проте найбільшої актуальності вони набувають в умовах трансформаційних змін національних економічних систем, до яких відноситься i Україна. Серед основних факторів, що визначають провідне місце держави у встановленні економічних пропорцій на початкових етапах трансформацій, слід назвати:

недостатню розвиненість механізмів ринкового саморегулювання;

відсутність ринкової інфраструктури;

необхідність становлення системи інститутів та інституцій національної економіки;

необхідність забезпечення національної 6езпеки держави в умовах кризових перехідних явищ в економіці;

супроводження трансформацій значними темпами та рівнем інфляції, безробіття, структурним дисбалансом господарського комплексу;

необхідність вироблення стратегії загальнонаціонального економічного розвитку;

відсутність механізмів взаємоузгодженого функціонування рівнів національної економіки;

нестабільність національної грошової одиниці; відсутність мотивації до підприємницької діяльності;

перехід бізнесу в тінь та розвиток неринкових форм господарювання

тощо.

ДРЕ, розробка i впровадження загальної стратегії розвитку національної економіки України пройшли ряд етапів:

1. 1991 -- 1994 рр. -- становлення національної системи ДРЕ. Цей період характеризувався зародковими процесами формування національного правового поля; нерозвиненістю державного апарату управління; відволіканням державних органів економічного регулювання від виконання притаманних власне їм економічних функцій у зв'язку з активними процесами приватизації та корпоратизації, на які було кинуто усі зусилля держави; недостатнім рівнем професійного економічного мислення у сфері державного менеджменту; відсутність навичок фахового використання важелів ДРЕ; відсутністю зворотних зв'язків між структурними елементами системи органів ДРЕ; відсутністю мотивації державних службовців до виконання соціальної ролі у суспільстві за рахунок мотивів власного збагачення „у владі" та ін. Так, наприклад, у 1993 році в Україні спостерігались найбільші темпи інфляції у світі у розмірі 10256% (гіперінфляція), реальна заробітна плата зменшилась у 3,28 рази.

2. 1995 -- 1998 рр. -- уповільнення та вирівнювання темпів приватизації, встановлення ідеологічних засад більш-менш оптимального поєднання ринкового саморегулювання з принципами ДРЕ; стабілізація та синхронізація взаємозв'язків між органами державної влади; формування основних елементів ринкової інфраструктури; підвищення рівня економічної освіченості та моральної відповідальності перед суспільством з боку органів державної влади; перехід від переважання адміністративних методів регулювання до впровадження економічних важелів та переваг індикативного планування та прогнозування макроекономічних показників розвитку економіки. В цей період іде вирівнювання темпів інфляції, стабілізація грошової одиниці національної економіки, оформлюються підвалини взаємовідносин з міжнародними економічними, екологічними та соціально-культурними, організаціями, зростає рівень реального ВВП, підвищуються соціальні виплати і заробітна плата .

З. з ^ 1999 року і до тепер - період макроекономічної стабілізації і, хоч нерівномірного, проте поновлення економічного зростання, що має однією з причин налагодження більш-менш єдиної системи ДРЕ: остаточно сформоване коло суб'єктів та об'єктів ДРЕ, визначено основні його цілі та пріоритетні напрямки, йде прагнення узгодити державну координацію господарського життя з ринковими, корпоративними, міжнародними та суспільними регуляторами соціально-економічних процесів у національній економіці. Станом на 2005 рік Україна за розмірами сукупного ВВП (Intenational Monetary Fund) посідала 53 місце серед країн світу, а серед країн Європи 23 місце. На теперішній час вдалось врегулювати проблеми значного бюджетного дефіциту, своєчасно йде оплата державного боргу, за офіційними даними рівень безробіття в державі наближається до показника „повної зайнятості" (5-8 %) (без врахування прихованого безробіття i без врахування вибіркових незалежних обстежень), хоч i повільно, але скорочується сектор тіньової економіки, налагоджуються взаємозв'язки між середнім, дрібним та великим бізнесом, між галузями та секторами економіки. 3'явились позитивні тенденції у наукомісткому секторі національної економіки (сектор високих технологій), активно формуються технопарки (27), бізнес-центри (404), бізнес-інкубатори (77), інноваційні фонди i компанії (398), кредитні спілки (1005) (станом на 1 січня 2007 року) тощо. Водночас інноваційно-інвестиційний прорив економіки України вимагає посилення та об'єднання зусиль держави, бізнесу та науки.

Проте, не зважаючи на ряд позитивних зрушень у ДРЕ в Україні значне коло питань залишається невирішеним. Не можна сказати, що ці проблеми не постають перед постіндустріальними країнами, проте їх гострота в Україні є більшою в наслідок продовження активних соціально-економічних трансформацій та затяжної політичної кризи. До таких питань належать:

перехід від аналізу та переймання західних моделей економічного розвитку до основ розробки cmpameгії саморозвитку національної економіки - на цьому факті наголошують як визначні зарубіжні, так i вітчизняні науковці та політичні сили. 3вичайно, досвід розвинених країн та країн колишнього соціалістичного табору, що за макроекономічними показниками переважають над вітчизняними, є надзвичайно важливим. Проте усі без винятку національні економічні системи є унікальними у кожен момент свого розвитку за показниками потенціалу нації та усіх підсистем суспільства, ресурсним потенціалом, історією становлення суспільних відносин, менталітетом, геополітичним становищем тощо. Ці фактори є 6азою для формування стратегії соціально-економічного розвитку, а досвід інших держав - с допоміжним фактором;

- перехід до розширеного відтворення суспільного виробництва за динамікою основних макроекономічних показників національної економіки - макроекономічні показники національної економіки є індикаторами її загального розвитку, на їх основі повинен здійснюватись комплексний аналіз стану економіки та розроблятись варіанти його поліпшення. Саме тому слід формувати не „потрібну" чи „красиву" систему макроекономічних показників, а таку, що відповідає реальному стану національної економіки; - активізація розвитку системи економічного, технологічного та соціального укладів суспільства - невирішеним для України залишається питання раціонального розподілу та співвідношення різних технологічних укладів з урахуванням загально цивілізаційних тенденцій розвитку економічних систем. В Україні структура технологічного укладу не відповідає сучасним реаліям „інформаційної" економіки (економіки знань). Близько 58о/о виробленої в країні продукції припадає на 3-ій технологічний уклад, 38% - на 4-тий. 3а показником фінансування НДДКР майже 70% коштів поглинає 4-й уклад, 23% - 5-ий. Інноваційні витрати розподіляються наступним чином: 60% - 4 уклад, 30% -- 3 уклад, 8,6% - 5 уклад. Тобто політика „наздоганяючої модернізації", що була пріоритетною майже з середини 70-их років доводить свою неефективність i потребує доповнень та уточнень з дотриманням принципів демократичності, свободи підприємництва, визначення пріоритетності розвитку науки i техніки, їх комерціоналізації, лібералізації, підтримки інтелектуального капіталу державою та бізнесом тощо; - забезпечення гармонійного розвитку приватних, державних та корпоративних інтересів - має бути забезпечене за рахунок формування раціональної системи координації та розподілу ресурсів (влади) у соціально-економічних процесах національної економіки, визначення меж та сфер, в яких доцільними є різні форми господарювання, формування мереж, кластерів, альянсів, здатних раціональніше поєднати інтереси різних суб'єктів економіки - подолання проблем корупції та тіньової економіки - пов'язані з формуванням раціональної податкової, фінансово-інвестиційної, промислової політики та стратегій оплати праці i підвищення рівня життя населення, що здатні забезпечити мотивацію вітчизняних ниро6ників до формування системи легального бізнecy та виходу « тіні»; забезпечення політичної стабільноcmi держави, подолання проблеми зрощення влади та бізнесу - насамперед через встановлення альтернативних варіантів розвитку національної економіки, реформування політичної системи, започатковане в Україні має бути спрямоване на утвердження таких правил і принципів політичної гри, на створенні такого інституційного середовища, щоб підтвердити позиції економічних та політичних суб'єктів, які, нажаль, й до сьогодні переймаються переважно вузькоегоїстичними інтересами в економічній політиці нації, i забезпечити розвиток політичного та економічного плюралізму і демократії. Лише за таких умов Україна стане на шлях формування та утвердження дійсних принципів економічної демократії та свободи.

Їх комплексне вирішення дасть можливість вивести національну економіку України на більш якісний рівень економічного та соціального розвитку, а також посісти належне місце у системі міжнародного економічного середовища.

2. Розкрийте сутність інститутів національної економіки

Теорія інститутів становить собою комплексне економічне вчення, об'єктами дослідження якого є такі інститути, як корпорація, держава, профспілки, ринок, психологічні, моральні та етичні (звичаї, норми, навички, інстинкти тощо) чинники розвитку сучасної цивілізації та окремо взятих національних господарських систем.Якщо звернутися до представників вітчизняної економічної думки, то стає очевидним, що майже до кінця XIX ст. українська економічна школа перебувала під впливом західних вчень і рухалася за ними в одному напрямі. На початку XX ст. українська економічна наука подолала кризу класичної політичної економії і впевнено (в деяких випадках навіть випереджаючи) стала на шлях інваріантності, яким пішла наука Заходу.Найбільший внесок у дослідження засад розвитку національної економіки зробили видатні українські економісти інституціонального, історичного та неокласичного напрямів М. І. Туган-Барановський, О. М. Миклашевський, І. В. Вернадський, А. Я. Антонович, І. І. Янжула, В. Ф. Левитський, Є. Є. Слуцький, В. Я. Же-лезнов, Д. І. Піхно та ін. їх дослідження та дискусії точилися над питаннями, тісно пов'язаними з дослідженням природи національної економіки, її сутності, місця і ролі кожної з її підсистем, взаємозв'язків з іншими елементами суспільного буття, визначенням особливостей розгортання господарського механізму національної економіки, аналізу господарських комплексів та пропорцій між ними. Навіть визначаючи предмет політичної економії, українські економісти виходять з того, що економічна теорія так чи інакше торкається питань національного характеру.Наприклад, О. М. Миклашевський пише, що "предметом політичної економії є господарське життя, що вивчається з погляду його історичної закономірної доцільності та змінності...". Ного думку яскраво доповнює вислів В. Ф. Левитського: "Весь сучасний зміст політичної економії складається з елементів знання, що становлять здобуток окремих економічних шкіл. Майже кожна з них являє собою плід небезуспішних зусиль до з'ясування явищ господарського життя народів".Загалом більшість представників вітчизняної економічної школи досить детально аналізували питання про народний добробут та його досягнення, структуру та форми прояву господарського механізму, історичні особливості розвитку окремих економічних систем тощо. Апогеєм становлення та укріплення самої вітчизняної економічної школи та її активним поєднанням із загально цивілізаційним економічним знанням, як уже зазначалося, став інституціоналізм. Подібно до представників західної школи інституціоналізму вітчизняні науковці відзначали той факт, що дослідження предмета політекономії (економічної теорії) неможливе без врахування усіх зв'язків, що виникають у суспільстві. З цього приводу Г. Ф. Симоненко пише: "Політична економія не може розглядати народне господарство поза зв'язком з політичними і громадськими установами країни, з її цивільним та адміністративним законодавством, поза впливом на економічний побут релігії, пануючого морального світогляду народу і його побутових особливостей, переважаючого напряму ідей у певну епоху, загальних успіхів людського знання та техніки, промисловості особливо, одним словом, - поза зв'язком із усім ходом історичного розвитку..." - інститутами суспільства загалом.Таким чином, суспільні інститути - це такі його елементи, підсистеми та взаємозв'язки між ними, що визначають увесь історичний хід даного суспільства.

Інститути національної економіки - це ключові елементи будь-якої економічної системи; механізми упорядкування економічних дій, що становить сутнісну основу економічної системи суспільства. Це поняття ширше за "господарський механізм", оскільки відображає не лише форми і способи регулювання та управління економічними процесами, а й способи поєднання ресурсів у суспільному виробництві товарів та послуг на принципах виконання інститутами в суспільстві певних, лише їм притаманних ролей та функцій. Іншими словами, система інститутів економіки у їх взаємодії та розвитку і є економічна система суспільства.Поняття "інститут" еволюціонувало від його розуміння як стійких звичаїв мислення (Т. Веблен), правил гри (Т. Парсонс, О. Уільямсон), мовних символів, традицій і права (У. Гамільтон, Дж. Ходжсонс), організацій (Д. Лафт) до їх розуміння як закріплених правом та організаціями звичаїв, норм і традицій, що становлять основу упорядкованого розвитку елементів та підсистем певного суспільства.До основних базових інститутів економіки представники інституціоналізму відносять працю, владу, власність та управління. Вони є спільними для усіх економік, проте конкретні форми їх прояву (у кількісному та якісному вираженні) можуть видозмінюватись і впливати на формування різних моделей національної економіки.

Комбінація базових економічних інститутів - це формування елементів, складних підсистем господарської системи та взаємозв'язків між ними в кожному конкретному суспільстві. Взаємодія та згрупування базових економічних інститутів формує інституціональну матрицю суспільства із здатністю до саморозвитку і само підтримки, що є підсистемою суспільства поряд з політичною, соціальною, технологічною, демографічною та екологічною суспільними підсистемами. До інституціональних елементів національної господарської системи відносять: підприємства, робітників, фірми, домогосподарства - мікрорівень національної економіки. У кожному з цих елементів тісно переплітаються праця, управління, власність та влада, формуючи скелет кожного з елементів.Інституціональні підсистеми національної економіки можна розподілити на два рівні: підсистеми першого і другого порядку. До підсистем першого порядку відносять галузі, сфери суспільного виробництва - мезорівень господарської системи суспільства. А до другої - законодавство, ринок, державу, ринкову інфраструктуру як систему забезпечення реалізації інтересів суб'єктів господарювання, надфірмові утворення, господарський механізм їхньої координації -макрорівень національної економіки.Ще однією важливою складовою інституційного поля національної економіки є норми, традиції, принципи, звичаї, соціально-психологічні особливості нації (ментальність, характер). Наприклад, принципи ведення господарської діяльності, свободи у виборі поля діяльності усіма членами суспільства, традиції ведення справ, культура ділової поведінки, дотримання засад демократичного соціально-економічного розвитку, слідування визначеним правилам звітності тощо. Вони стоять над організаційними формами, що вказані вище, і ставлять їх у залежність від себе. І формальні і неформальні інституційні обмеження ведуть до утворення цілком визначених організацій, що структурують взаємодію в суспільстві.До інститутів національної економіки також відносять податки, грошову систему, доходи, планування, виробництво, обмін, розподіл, споживання тощо, оскільки вони виступають конкретними формами прояву базових економічних інститутів.Взаємодії базових економічних інститутів у рамках економічної підсистеми певного суспільства визначає основні інститути національної економіки, в яких відбуваються ці взаємодії. До них, окрім зазначених вище, можна віднести: економічний потенціал держави, господарський механізм регулювання, особливості державного устрою, традиції, менталітет, характер нації, господарські комплекси та галузі економіки, стратегію економічного і соціального розвитку держави, особливості реалізації планування та прогнозування розвитку економіки, специфіку входження та місце країни у світовому господарстві, забезпечення безпеки національної економіки в умовах посилення глобалізації та інтеграції економічних відносин та ін. Постійна взаємодія інституціональних рівнів, їх комбінація та генезис - це становлення і розвиток національної господарської системи: інституційні обмеження визначають структуру організаційних форм у цій системі; самі організації як відкриті і складні системи здатні змінювати інституційні обмеження і визначати рівень та специфіку розвитку національної економіки і суспільства загалом через наявність в інституціональній системі механізмів координації базових економічних інститутів.

3. Задача

У минулому році країна мала наступні показники, грош. од.: ВНП - 500; чисті інвестиції приватного сектора - 75; державні закупівлі - 80; споживання домашніх господарств - 250; надходження до державного бюджету прямих податків - 30; непрямих - 20; субвенції підприємцям - 25; експорт - 150; імпорт - 110 .визначити:

а) наявний доход домашніх господарств;

б) амортизаційний фонд D.

Розв'язання

а) Визначимо величину НД на основі даних про його використання

у = 250 +75 +80 +150 - 110 = 445.

Оскільки прямі податки становлять 30 ден. од., то наявний дохід:

yv = 445 - 30 = 415.

б) Амортизаційний фонд D відповідає різниці (ВНП-ЧНП). У свою чергу ЧНП = 445+ 20 - 25 = 440.

Отже, D = 500 - 440 = 60.

Стан держбюджету характеризується різницею між державними витратами і надходженнями до бюджету

д = (80 +25) - (30 +20) = 55.

Висновок

Роль та значення національних держав як для життя суспільства, так і з позицій розвитку світового господарства, постійно змінюється. В наш час вплив національних держав на економічні системи доповнюється, а іноді і замінюється впливом міждержавних, транснаціональних та наднаціональних структур і організацій. Між тим, значення національної держави та економіки не можна знівелювати, оскільки саме на їх рівні відбуваються основні процеси забезпечення на регулювання суспільно-економічного розвитку.Особливе місце в розбудові розвинутої національної економіки займають інституціональні умови суспільно-економічного розвитку та законодавче їх забезпечення. Формування адекватної інституціональної структури соціально орієнтованої ринкової економіки - завдання першочергової ваги та значення для України. Нехтування вказаним пріоритетом - одна із причин низької результативності та високої соціальної ціни українських реформ.Правове забезпечення інституціональної структури національної економіки є обов'язковою умовою поступального суспільно-економічного розвитку. Однак, законодавче оформлення певних норм та правил не повинне значно випереджати логіку взаємодії індивідуальних та суспільних інтересів, інакше буде призводити лише до масового невиконання законів та правового нігілізму населення. В Україні усвідомлюється потреба орієнтації на передові ціннісні орієнтири суспільної свідомості. Більше того, події новітньої історії, пов'язані із тривалим політичним протистоянням 2004-2009 pp. засвідчують існування внутрішньої спрямованості більшості населення країни до формування цілісного, стабільного та прогресивного соціально-економічного ладу.

кредитний фінансовий гроші

Список використаної літератури

1. Заблоцький Б.Ф. Національна економіка: Підручник. - Львів: Новий світ-2000, 2009. - 582 с.

2. Національна економіка: навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл. [Білоцерківець В.В., Завгородня О.О., Лебедєва В.К. та ін.]; За ред. В.М. Тарасевича - К.: Центр учбової літератури, 2009. - 280 с.

3. Національна економіка [Текст]: Навч. посіб. / Л.О. Петкова, Р.Ф. Пустовійт, А.О. Ходжаян та ін.; За заг. ред. проф. Л.О. Петкової. - К.: «МП Леся», 2009. - 288 с.

4. Національна економіка: Підручник / За ред. проф., к.е.н. П.В. Круша. - К.: Каравела; Піча Ю.В., 2008. - 416 с.

5. Савчук В.С., Якубенко В.Д. Базисні економічні інститути і напрями аналізу їх парних взаємозв'язків // Економічна теорія. - 2005. - №2. - С. 49 - 63.

6. Ткач А.А. Інституціональна економіка. Нова інституціональна економічна теорія. Навчальний посібник. - К.: Центр учбової літератури, 2007. - 304 с.

7. Чухно А. Інституціоналізм: теорія, методологія, значення // Економіка України. - 2008. - №7. - С. 4 - 12; №77. - С. 4-13.

8. Якубенко В.Д. Базисні інститути у трансформаційній економіці. - К.: КНЕУ, 2004. - 252 с.

Додаткова

9. Вільямсон Олівер Е. Економічні інституції капіталізму: Фірми, маркетинг, укладання контрактів. - К.: Артек, 2001. - Розділ 1.

10. Довбенко М.В. Сучасна економічна теорія (Економічна нобелелогія): Навч. посібник. - К.: Видавничий центр «Академія», 2005. - Розд.4.2.

11. Институциональная экономика: новая институциональная экономическая теория: Учебник / Под общей ред. д.э.н., проф. А.А. Аузана. - М.: ИНФРА-М, 2006. - Гл.1.

12. Норт Д. Институты, институциональные изменения и функционирование экономики. - М.: Фонд экон. книги «Начала», 1997. - Гл. 1, 12.

13. Олейник А.Н. Институциональная экономика: Учеб. пособие. - М.: ИНФРА_М, 2000. - Тема 2.

14. Шастико А.Е. Новая институциональная экономическая теория. М.: Экон. фак. МГУ, ТЕИС, 2002. - Гл.4,5А

Размещено на Allbest.ru