Размещено на http://www.allbest.ru/

Наукові основи державної регіональної політики

регіональний політика господарський

1. Сутність, об'єкти і суб'єкти та принципи державної регіональної політики

Сутністю регіональної політики є ефективне управління регіональним розвитком країни з урахуванням об'єктивних процесів, що відбуваються в регіонах, та реалізація інтересів держави відносно регіонів. Поняття регіональної політики можна розглядати у широкому і вузькому розумінні слова. У широкому розумінні регіональна політика є сферою діяльності по управлінню економічним, соціальним і політичним розвитком країни у регіональному аспекті, як складова частина національної стратегії соціально-економічного розвитку. У вузькому розумінні регіональна політика розглядається як сукупність організаційних, правових та економічних заходів, які здійснюються суб'єктами регіональної політики у сфері регіонального розвитку країни відповідно до її поточних і стратегічних цілей.

Передумовою здійснення регіональної політики України є наявність територіальних диспропорцій у соціально-економічному розвитку. Основними причинами загострення регіональних диспропорцій є:

-по-перше, тривала соціально-економічна криза, яка виявила різний ступінь адаптованості окремих регіонів до нових економічних умов;

-по-друге, нерівномірність розміщення підприємств базових галузей, які за останні роки характеризуються більш стабільними показниками розвитку;

-по-третє, невідповідність галузевої структури економіки регіонів сучасним тенденціям, унаслідок чого у частині регіонів сільське господарство у валовій доданій вартості переважає над промисловістю і регіони є аграрно-індустріальними (Волинська, Кіровоградська, Тернопільська та ін.); це є важливою причиною низьких темпів економічного зростання на фоні глибокої кризи в агропромисловому комплексі;

-по-четверте, незавершеність правового оформлення механізму бюджетного регулювання, яке не дає можливостей місцевим бюджетам сформувати фінансові ресурси для розвитку територій.

Структура промислового комплексу регіонів за останні роки не зазнала вагомих змін, тому для більшості регіонів вирішальне значення продовжує відігравати одна-дві галузі. Так, пріоритетною галуззю промислового виробництва для 16 регіонів є харчова промисловість та перероблення сільськогосподарських продуктів; для Дніпропетровської, Запорізької та Донецької областей -- металургія та оброблення металу; для Закарпатської та Сумської областей -- машинобудування, для Луганської та Полтавської областей -- виробництво коксу, продуктів нафтопереробки та ядерного палива; для Івано-Франківської, Миколаївської, Рівненської областей та м. Севастополь -- виробництво та розподілення електроенергії, газу та води.

Найбільш розвиненими промисловими регіонами є Дніпропетровська, Донецька, Запорізька, Луганська, Полтавська, Харківська області та м. Київ, сумарна частка яких становить понад 60% загальнодержавного промислового виробництва. Разом з тим, питома вага Волинської, Закарпатської, Кіровоградської, Тернопільської, Херсонської, Чернівецької областей та м. Севастополь не досягає 1,0% від загального промислового виробництва по країні. В Україні зберігаються суттєві регіональні диспропорції за обсягом промислового виробництва на одну особу -- коефіцієнт варіації за цим показником упродовж останніх років становить понад 10 разів.

Основними об'єктами регіональної політики є регіони (райони), тобто адміністративно-територіальні одиниці різних рівнів (області, АР Крим, райони, міста, села, селища). Спеціальним об'єктом регіональної політики можуть бути депресивні території, зони стихійних лих, техногенних катастроф, проблемні регіони(території, які характеризуються найвищим загостренням соціально-економічних проблем, пов'язаних з нераціональним розміщенням продуктивних сил).

Велика увага в регіональній економічній політиці приділяється так званим проблемним регіонам, тобто тим територіям, які вирізняються серед інших кризовим загостренням певної проблеми. Причиною загострення цих проблем можуть бути як природні та техногенні катастрофи, так і соціально-економічні процеси. З погіршенням загальноекономічної ситуації кількість таких територій постійно зростає, а розв'язання нагромаджених тут проблем потребує все більше фінансових коштів та матеріальних ресурсів. Особливе місце в регіональній економічній політиці займає державне сприяння розвитку депресивних регіонів. Ця підтримка спрямовується на стимулювання розвитку території, відновлення її потенціалу; активізацію соціальної мобільності населення; створення економічних та інституційних умов для ареалів зростання. Пряма державна підтримка надається: регіонам, де чітко відстежуються структурні деформації, внаслідок чого зростає безробіття; слаборозвинутими регіонам; регіонам, які потерпіли від стихійного лиха та техногенних катастроф.

Певних заходів потребують і розвинені регіони, у яких виникають екологічні проблеми, проблеми комплексного використання ресурсного потенціалу та ін.

Оцінювання об'єкту проводиться на основі методики, затвердженої Постановою Кабінету Міністрів України від 6 квітня 2005 р. № 263. Від того, наскільки об'єктивно визначені критерії і виділені регіони, залежить її успіх та результативність.

Суб'єктами регіональної політики виступають органи державної виконавчої влади та місцевого самоврядування.

В основу розроблення та реалізації регіональної політики мають бути покладені такі принципи:

- ефективності заходів регіональної політики, реалізація яких повинна мати економічний, соціальний та екологічний ефект як для окремого району, так і для національної економіки в цілому;

- комплексно-пропорційної спрямованості розвитку території, відповідно до якого у економічних районах різних рівнів повинен бути сформований господарський комплекс, в якому витримані основні галузеві і територіальні пропорції;

- послідовності, що передбачає дотримання етапності у реалізації цілей і завдань регіональної політики та диференційованість надання державної підтримки регіонам відповідно до умов, критеріїв та строків, визначених законодавством;

- пріоритетності у досягненні соціально-екологічних цілей перед економічними;

- перспективності, відповідно до якого усуваються не лише існуючі територіальні диспропорції, а й прогнозні;

- поєднання процесів централізації та децентралізації влади, гармонізація загальнодержавних, регіональних та місцевих інтересів;

- субсидіарності, що передбачає максимальне наближення послуг, які надаються органами державної влади та органами місцевого самоврядування, до безпосередніх споживачів.

Дотримання цих принципів є основою забезпечення успішної реалізації та результативності заходів щодо регіонального розвитку, адекватності важелів та інструментів регіональної політики потребам регіонів.

Як серцевина політики розглядається реалізація економічних цілей і завдань державної влади. При регулюванні розвитку неекономічної сфери (наприклад, екологічної або демографічної), все одне неминучим є використання організаційно-економічного механізму, насамперед фінансових важелів.

2. Цілі і завдання регіональної політики

Головною метою державної регіональної політики, визначеною Концепцією державної регіональної політики, що затверджена Указом президента України № 341 від 2001 р., є створення умов для динамічного, збалансованого соціально-економічного розвитку України та її регіонів. Мета регіональної політики - згладжування соціально-економічних диспропорцій у розвитку регіонів у контексті загального економічного піднесення країни і підвищення стандартів життя населення, вирішення проблем депресивних регіонів, стимулювання економічного зростання найрозвиненіших регіонів.

Суть і напрями регіональної політики залежать від рівня господарського розвитку держави, її соціальних та економічних пріоритетів. У період економічного зростання головна увага звернена на соціальну сферу, підвищення життєвих стандартів, їх вирівнювання у регіональному вимірі. Під час економічної кризи першочерговими є економічні пріоритети - збереження виробничого потенціалу, підвищення продуктивності праці та ефективності використання ресурсів регіонів, створення нових робочих місць, розбудова інфраструктури.

Серед загальних завдань, що є актуальними для всіх країн, можна виділити:

- створення й утвердження єдиного економічного простору і забезпечення економічних, соціальних, правових і організаційних основ державності;

- відносне вирівнювання умов соціально-економічного розвитку регіонів;

- пріоритетний розвиток регіонів, що мають стратегічне значення для держави;

- максимальне використання природних, в тому числі ресурсних особливостей регіонів;

- попередження забруднення навколишнього природного середовища, екологізація природокористування.

Основними завданнями регіональної політики України, відповідно до Концептуальних засад стратегії економічного і соціального розвитку України на 2002--2011 рр., що викладені у Посланні президента до Верховної Ради України від 30.04.2004, є такі:

- формування оптимальної високоефективної структури господарства регіонів, яка забезпечувала б їх комплексний розвиток на основі природно-ресурсного, виробничо-економічного, науково-технічного та людського потенціалу, наявної інфраструктури, історико-культурних надбань і традицій;

- підвищення ролі регіонів у зовнішньоекономічному співробітництві, активне входження регіонів до міжнародних організацій та формувань, активізація міжрегіонального та транскордонного співробітництва:,

- децентралізація влади, розмежування функцій та повноважень центральних і місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування з розширенням повноважень місцевих органів виконавчої влади та місцевого самоврядування;

- формування інфраструктури підтримки регіонального розвитку через створення спеціальних інститутів, зокрема агентств регіонального розвитку, які б стали провідниками ефективної державної регіональної політики розвитку окремих регіонів;

- підвищення ролі регіонів у реалізації екологічної політики держави.

В рамках цих аспектів формулюються стратегічні і тактичні завдання.

Поділ регіональної політики на види до певної міри є умовним.

Регіональна економічна політика спрямована на пом'якшення регіональних економічних диспропорцій. Найважливішими завданнями економічної політики є:

- регіональна інтенсифікація раціонального використання природно-господарського потенціалу;

- зближення рівнів економічного розвитку регіонів;

- формування регіонального господарського механізму;

- визначення напрямів капіталовкладень з урахуванням регіональних особливостей;

- покращання підприємницького клімату в окремих регіонах.

Регіональна економічна політика також має складові: податкова, бюджетна, цінова, інвестиційна, кредитна, структурна, інституційна та політика сприяння розвитку підприємництва.

Метою регіональної податкової політики є оптимізація співвідношення різних видів податків, що має сприяти оптимізації надходжень до місцевих бюджетів, виходячи із сучасної структури економіки регіону( для регіонів з потужним промисловим і агропромисловим потенціалом найбільш значимим є податок на прибуток, з обмеженістю вільних від житлової і промислової забудови територій -- податок на землю; з найбільшими промисловими, історичними та науковими центрами -- податок на майно).

Метою бюджетної регіональної політики є перерозподіл фінансових ресурсів на користь менш розвинених регіонів: дотації вирівнювання (в обсязі перевищення обсягу видатків над кошиком доходів бюджетів місцевого самоврядування); субвенції на здійснення програм соціального захисту; субвенції на виконання інвестиційних проектів; субвенції на компенсацію втрат доходів бюджетів місцевого самоврядування на виконання власних повноважень внаслідок надання пільг.

Метою цінової регіональної політики є розробка і реалізація принципів регулювання ціноутворення на товари і послуги (надання субсидій, введення фіксованих цін, встановлення певної межі цін, обмеження рівня рентабельності підприємств, обмеження постачально-збутових і торговельних надбавок, введення коефіцієнтів зростання цін, декларування зміни цін). Найважливішим аспектом цінової політики є тарифна, що передбачає вироблення ефективної динамічної системи на користування електричною енергією, транспортом та іншими послугами у регіоні.

Метою інвестиційної політики є підвищення рівня інвестиційної привабливості регіону для вітчизняних та іноземних інвесторів за рахунок формування відповідної нормативно-законодавчої бази та використання економічних методів регулювання. Регіональна інвестиційна політика базується на сильних можливостях економіки регіону, зокрема на природно-ресурсному, виробничому, трудовому та фінансовому потенціалах і реалізується через механізм управління і регулювання. Такими, що лімітують (обмежують розвиток), факторами стосовно механізму формування інвестиційної політики можна вважати:

- нестабільність, недосконалість законодавчої бази;

- нестабільність політичної ситуації;

- недосконалість податкової системи;

- надмірна зарегульованість державою економічних відносин;

- недостатній рівень розвитку ринкової інфраструктури;

- низький рівень капіталізації українських банків, який обмежує обсяг кредитування ризикових проектів.

Цілями структурної політики є забезпечення стабільного зростання промислового виробництва за рахунок підвищення рівня конкурентоздатності промислових підприємств, реструктуризації реального сектора економіки, збільшення промислового потенціалу регіонів.

Проведення державної регіональної інституційної політики передбачає проведення комплексу заходів, що застосовуються на державному і регіональному рівнях, направлених на формування умов для реалізації економічного порядку, прийнятого в країні (приватизація або націоналізація, проведення адміністративної, земельної реформи).

Регіональна політика розвитку підприємництва направлена на створення умов ефективного функціонування підприємницьких структур. Стратегічним її напрямом є підтримка малого та середнього підприємництва. Малі та середні підприємства, завдяки гнучкості та пристосованості до змін попиту, його диверсифікації, готовності до сприйняття технологічних інновацій, пропонують різноманітний асортимент продукції при незначних капіталовкладеннях та сприяють продуктивній зайнятості населення.

Регіональна соціальна і культурна політика має забезпечувати передумови для комплексного господарського розвитку регіонів через підвищення продуктивності праці, активності й ініціативи людей, культури праці та використання духовного потенціалу на роду. Соціальні відмінності у житті населення більшої частини держав є значними. Тому пошук шляхів вирівнювання (згладжування) рівнів життя між різними регіонами і типами поселень (особливо між містом і селом), а також загальне покращання якості соціального середовища складають сутність регіональної соціальної політики. Об'єктами такої політики є різні територіальні спільності людей (професійні, етнічні, конфесійні тощо), їх внутрішня структура, зв'язки з виробництвом і навколишнім середовищем.

Найважливішими завданнями соціальної регіональної політики на сьогоднішній день є:

- перенесення основних акцентів соціальної політики на працюючу частину населення (стимулювання випереджального порівняно з темпами ВВП зростання заробітної плати, стимулювання людей до володіння приватною власністю, зміцнення позицій середнього класу, питома якого у суспільстві має складати не менше 45-50%);

- подолання бідності як за рахунок створення нових робочих місць, підвищення рівнів мінімальної заробітної плати, так і збільшення розмірів соціальних виплат;

- забезпечення випереджального розвитку соціальних інститутів (освіти, культури, медицини, фізичної культури і спорту) та зростання соціальних інвестицій у всіх регіонах країни;

- трансформація системи пільг і допомоги.

Соціальна та культурна політика пов'язана також з розвитком туристичного і рекреаційного господарства у зонах з відповідним потенціалом, курортних поселень та скороченням у них небезпечної з огляду на охорону довкілля виробничої діяльності.

Регіональна демографічна політика є невід'ємною частиною соціальної політики і передбачає активне втручання держави (за допомогою економічних, адміністративно-правових і пропагандистсько-профілактичних заходів) як у природний, так і у механічний рух населення з метою досягнення специфічних для регіонів цілей(охорона материнства і дитинства, стимулювання репродуктивного зростання населення, регулювання шлюбно-сімейних відносин і державної допомоги сім'ї, геронтологічна та міграційна політика).

Екістична (поселенська) політика. Як відомо, екістикою називають теоретичний розділ геопланування - науки про ефективне використання території (територіальних ресурсів) конкретного регіону шляхом оптимального розміщення виробництв, комунікацій і має розселення з урахуванням природних, економічних, архітектурно-будівельних та інженерно-технічних факторів і умов. Екістична політика реалізується через збереження заселеності сільської місцевості на якомога більшій території, покращення умов життя у сільських населених пунктах, розвиток малих і середніх міст, сіл, розвиток поряд з районними, регіональних центрів, стимулювання їх якісного перетворення. Екістичні процеси спрямовуються на поліпшення умов життя людей, підвищення економічної, соціальної і екологічної ефективності функціонування регіонів.

Регіональна екологічна політика розуміється як система цілей і дій, що реалізуються органами державної влади та місцевого самоврядування, спрямованих на збереження довкілля та забезпечення екологобезпечних умов життєдіяльності населення за допомогою методів, що враховують специфіку територій. Це обумовлює необхідність у регіональній диференціації управлінських рішень та практичних дій, спрямованих на стабілізацію і поліпшення екологічної ситуації. Підвищення рівня екологічної безпеки у регіонах з найнижчим його рівнем передбачає дотримання принципів безумовного примату безпеки, прийнятного ризику, плати за ризик та свободи екологічної інформації.

Регіональна науково-технічна політика. До сфери регіональної науково-технічної політики відносяться умови і фактори розміщення центрів наукових досліджень, взаємозв'язки між місцями концентрації НДДКР (науково-дослідних і дослідно-конструкторських розробок) і розміщенням продуктивних сил, територіальні форми поєднання науки і виробництва (в тому числі технопарки і технополіси). Головні завдання науково-технічної політики: цілеспрямована зміна структури, перепрофілювання промислового виробництва, технічне переоснащення його на базі сучасних високих технологій, правильне застосування хімічних засобів у сільському господарстві. Необхідною умовою технологічного розвитку є підвищення кваліфікації та перепідготовка керівників, спеціалістів та кваліфікованих робітників.

Питанням вирішення проблем розвитку регіонів присвячена стратегічна програма соціально-економічного розвитку України «Шляхом європейської інтеграції», яка розрахована на період до 2015 р. У розділі «Здійснення активної державної регіональної політики» розглянуто питання зміцнення потенціалу розвитку регіонів та їхньої конкурентоспроможності, зокрема:

- окреслено стратегію подолання соціально-економічних диспропорцій у регіональному розвитку;

- охарактеризовано стратегію вдосконалення міжбюджетних відносин;

- обґрунтовано розвиток транскордонного й міжрегіонального економічного співробітництва, відновлення економічної бази таких населених пунктів;

- розкрито основні засоби адміністративно-територіальної реформи.

У стратегії програми зазначається, що державна регіональна політика у 2004-2015 рр. повинна забезпечити формування оптимальної високоефективної структури господарства регіонів, яка б сприяла їхньому комплексному розвитку на основі природно-ресурсного, виробничо-економічного і науково-технічного та людського потенціалів, наявної інфраструктури, історико-культурних надбань і традицій з використанням переваг та можливостей геополітичного становища регіонів.

3. Рівні регіонального управління та їх функції

Діяльність державних органів по регулюванню регіональних процесів повинна будуватися з врахуванням чіткого розмежування повноважень між різними рівнями влади. Кожен рівень управління повинен мати свою економічну і юридичну основу, яка забезпечується відповідними формами власності.

Центральною ланкою управління є загальнодержавний рівень управління, який покликаний забезпечити входження України в загальносвітовий процес.

На загальнодержавному рівні розробляються генеральні напрями соціально-економічного розвитку, здійснюється управління крупними державними програмами. За Центром залишаються функції міждержавних відносин, оборони, стратегічного регіонального планерування, податкової і бюджетної політики, екології, науки, культури.

На цьому рівні здійснюється:

- розробка стимулюючих бюджетів усіх рівнів;

- використання балансових методів планерування і прогнозування, особливо звідних балансів, як національної економіки, так і крупних економічних районів;

- розробка стабільних нормативів економічного розвитку, у тому числі інвестиційній діяльності;

- контроль за виконання рішень на місцевих рівнях управління.

Обов'язковим органом державного управління має бути Комітет регіонального розвитку України - научно-прогнозно-организационный орган, який би формував і реалізовував державні програми комплексного соціально-економічного і екологічного розвитку територій з використанням ініціативи знизу і відомчих розробок. Його організаційна і матеріально-фінансова база - відділи розміщення продуктивних сил і економіки районів, державні і науково-дослідні утворення.

Світовий досвід показує, що глибока централізація економіки неефективна. Багато функцій може виконувати регіон. Основною одиницею регіонального розвитку і управління повинна стати область, що є соціально-економічним комплексом. Вміст управління полягає не в прямому адмініструванні, а в науковому прогнозуванні, кредитно-грошовому регулюванні і інших непрямих методах управління.

На регіональному рівні вирішуються наступні завдання:

- формування і виконання місцевих бюджетів, використання позабюджетних засобів;

- перерозподіл майна, що знаходиться в державній власності, виділення майна комунальній власності, визначення цілей і порядку його використання;

- встановлення порядку користування ресурсами багатогалузевого призначення - земельних і водних площ, місцевих природних ресурсів, стан повітряного середовища;

- регулювання процесів вивільнення робочої сили і зайнятості населення;

- створення умов для ефективного використання трудових ресурсів, еквівалентної оплати праці, професійної підготовки і перепідготовки кадрів, перерозподіл їх між галузями і сферами в регіонах з метою забезпечення раціональної зайнятості;

- проведення економічних реформ з врахуванням місцевих особливостей і залученні нетрадиційних джерел накопичення для розвитку територій, реконструкція виробничих фондів і структурна перебудова народногосподарських комплексів старопромислових регіонів;

- здійснення земельної реформи, реорганізація виробничих і соціальних стосунків в селі;

- встановлення екологічної рівноваги в регіонах, де стан природного середовища є критичним, ефективне використання рекреаційних можливостей регіонів.

Самостійність регіонів можлива лише за умови реального формування бюджету при участі і обліку інтересів кожного регіону. Практика формування регіональних бюджетів зберігає жорстку фінансову залежність регіонів від Центру, що знижує ініціативу областей, їх відповідальність за розвиток регіону.

Розширення прав регіонів дозволяє:

- більш оперативно приймати рішення і не завантажувати при цьому центральні органи управління проблемами, що вирішуються на місцях;

- підвищувати ініціативу і діловитість працівників місцевої і регіональної самоврядності;

- створювати певний паритет, що унеможливлює централізованого диктату і неефективного використання фінансових ресурсів.

Головними функціями низового адміністративного району залишається агропромислова діяльність, сфера послуг, місцева промисловість, ефективне використання всіх видів ресурсів. Міста на всіх рівнях управління - це «ядра» соціально-економічних комплексів, з якими взаємодіє вся територія. Бюджет міст і районів області пов'язаний з прибутковим податком з населення і цільовими асигнуваннями з бюджету області.

4. Механізм реалізації державної регіональної політики і його основні елементи

Механізм реалізації державної регіональної економічної політики -- це система конкретних економічних важелів та організаційно-економічних засобів, за допомогою яких здійснюється державний вплив на просторову організацію продуктивних сил, забезпечується соціально-економічний розвиток регіонів, удосконалюється структура їх господарського комплексу.

Держава впливає на регіональний розвиток за допомогою адміністративних та економічних важелів. Вибір системи важелів здійснюється залежно від соціально-економічної ситуації в державі та її регіонах. Використовувана система важелів має забезпечити рівновагу між економічною доцільністю та соціальною ефективністю.

Механізм державної регіональної політики поєднує в собі методи прямого та опосередкованого впливу на соціально-економічні процеси. За своїм характером ці методи можуть бути заохочувальні та обмежувальні, активні та пасивні.

Широко використовуються такі методи прямого економічного регулювання, як цільове фінансування, пряма фінансова допомога, надання субсидій та субвенцій тощо. Для опосередкованого економічного регулювання використовують важелі податкової, кредитно-грошової, амортизаційної, зовнішньоекономічної політики. Державні органи управління можуть впливати на регіональний розвиток через такі заходи протекціонізму: надання податкових пільг для розвитку наукомістких виробництв, створення акціонерних товариств для завершення раніше розпочатого будівництва, надання регіонам інвестиційних премій за спорудження об'єктів, що дозволяють покращити структуру економіки регіону, працевлаштувати вивільнених працівників, поліпшити екологічну ситуацію та ін.

Прийнято виділяти стратегічний і тактичний аспекти реалізації основної мети регіональної політики. Тактичний аспект полягає у забезпеченні збалансованого комплексно-пропорційного розвитку окремих регіонів, створенні сприятливих умов для успішного функціонування господарських об'єктів і проживання населення, для розвитку ринкових відносин. Стратегічний аспект передбачає макросоціальне обґрунтування та розробку оптимальної перспективної територіальної структури життєдіяльності населення.

Основними складовими механізму державної регіональної політики України, як визначено чинними нормативними документами, виступають:

- відповідна законодавчо-нормативна база;

- бюджетно-фінансове регулювання регіонального розвитку;

- розвиток різних форм територіальної організації продуктивних сил (створення спеціальних економічних зон, міжрегіональне та прикордонне співробітництво та ін.)

- прогнозування і програмування;

Основними напрямами вдосконалення механізму державної регіональної економічної політики є:

- розроблення нової стратегії державної регіональної економічної політики, яка б дала змогу прискорити економічні перетворення в державі, забезпечити успішне входження суб'єктів господарювання в ринкову систему;

- визначення нових перспективних напрямів державної регіональної економічної політики, враховуючи процеси глобалізації та регіоналізації;

- формування ефективного регіонального господарського механізму з широким використанням програмно-цільових методів управління.

4.1 Організаційно-правова база

Першоосновою механізму державної регіональної економічної політики є законодавча база, що визначає взаємовідносини держави і регіонів, та відповідні організаційні структури управління соціально-економічними процесами.

Через законодавчу базу проводять політику, спрямовану на підвищення економічної самостійності територій, координують діяльність місцевої влади на основі визначення співвідношень державного і місцевих бюджетів, розвитку інфраструктурних об'єктів місцевого та загальнодержавного призначення, формування централізованих і регіональних фондів різного цільового призначення.

До неї належать Закони України: «Про місцеві державні адміністрації», «Про місцеве самоврядування в Україні», «Про зайнятість населення», «Про столицю України -- місто-герой Київ», «Про бюджетну систему України», Декрет Кабінету Міністрів України «Про місцеві податки та збори», Указ Президента України від 25 травня 2001 р. про затвердження «Концепції державної регіональної політики» та інші нормативно-правові акти.

Залежно від організаційно-правових особливостей регіональну економічну політику поділяють на експліцитну та імпліцитну. Перша втілюється у життя переважно через офіційні документи, конкретні напрями і заходи, і тому має чітко виражений регіональний характер; друга являє собою, як правило, соціально-економічні наслідки рішень, що приймаються на національному рівні, і тому має неявний характер.

4.2 Бюджетно-фінансові важелі реалізації регіональної економічної політики та ключові елементи механізму реалізації регіональної економічної політики

Держава активно застосовує адміністративні методи регулювання у сферах, які відображають національні інтереси: використання національного багатства, у тому числі природних ресурсів; геополітичні та екологічні проблеми; соціальний захист населення. До основних адміністративних регуляторів з боку держави належать: прямий контроль за монопольними ринками; заходи превентивного характеру; розроблення стандартів і контроль за їх виконанням; визначення соціальних стандартів якості життя; захист національних інтересів.

У Законі України «Про бюджетну систему України» визначено бюджетний устрій і його принципи, порядок складання і виконання бюджетів. Згідно зі статтею 140 Конституції України, органами місцевого самоврядування, які представляють спільні інтереси територіальних громад міст, сіл і селищ, є обласні і районні ради.

Ступінь державного втручання в господарські процеси вимірюється показниками питомої ваги державних прибутків і видатків у внутрішньому валовому продукті: їх висока питома вага свідчить про сильний вплив держави на економіку. Формування бюджету на основі двоканального принципу дозволяє забезпечити цілісність економічного простору країни та надати достатню економічну самостійність регіонам. Центральний бюджет формує перший фінансовий потік, при цьому розмір податкової ставки визначається парламентом. Регіональні органи влади залежно від своїх можливостей та наявних ресурсів формують другий фінансовий потік і визначають ставку для регіонального бюджету (з урахуванням встановлених обмежень чи верхньої границі).

Тому, як показує світовий досвід, майже дві третини всіх прибутків регіону залишається в його власному бюджеті. Водночас здійснюється певний перерозподіл коштів з метою соціально-економічного вирівнювання регіонів. Досягти повної рівності регіонів практично неможливо, оскільки всі вони істотно різняться між собою за природно-ресурсним потенціалом, людськими ресурсами, нагромадженим виробничим потенціалом. Однак процес розподілу і перерозподілу бюджетних ресурсів є необхідним. Він забезпечує єдність держави, а також нормальні умови перебігу відтворювальних процесів на різних територіях.

Найважливішими економічними регуляторами з боку держави є такі цінники:

- грошово-фінансові (норма обов'язкових резервів, ставка міжбанківського кредиту, операції національного банку з державними облігаціями на ринку цінних паперів);

- податкові фактори (види і ставки податків, об'єкти оподаткування, пільги);

- цінова політика як на внутрішньому, так і на зовнішньому ринку;

- норми амортизаційних відрахувань, прискорена амортизація;

- квоти і ліцензії;

- зовнішньоторговельні та митні регулятори;

- дотації і субсидії для економічного розвитку, господарювання в ринкових умовах;

- державне і регіональне замовлення (стимулювання поставок продукції і надання послуг для державних потреб).

До основних адміністративно-правових регуляторів з боку держави належать:

- безпосередній прямий контроль за монопольними ринками;

- заходи превентивного характеру;

- розроблення стандартів і контроль за їх виконанням;

- визначення соціальних стандартів якості життя;

- захист національних інтересів.

У регіональній економічній політиці особливе місце посідає економічне стимулювання розміщення нових виробничих об'єктів, здатних виготовляти конкурентоспроможну продукцію та швидко реагувати на зміну ринкової кон'юнктури. Передусім це стосується розвитку малого та середнього підприємництва, яке має виражену регіональну специфіку. Саме малий бізнес може ефективно вирішувати проблему забезпечення незайнятого населення робочими місцями. Для досягнення збалансованого розвитку господарства певної території необхідно сприяти формуванню регіональних центрів малого і середнього бізнесу, створенню різних типів спеціальних (вільних) економічних зон, центрів активної науково-технічної діяльності.

В нинішніх ринкових умовах господарювання важливого значення набуває удосконалення системи територіальної організації влади і місцевого самоврядування на таких засадах:

- створення прозорої системи адміністративно-правових та фінансово-економічних взаємовідносин між: владними структурами на національному, регіональному і місцевому рівнях;

- посилення державного контролю за фінансовою дисципліною місцевих органів виконавчої влади;

- налагодження партнерських стосунків та чіткого розмежування повноважень між: органами виконавчої влади і місцевого самоврядування щодо надання послуг населенню;

- формування дієздатних територіальних громад з відповідним ресурсним забезпеченням.

У перспективі передбачається суттєво розширити права місцевих органів виконавчої влади у бюджетній політиці на основі підвищення ролі місцевих податків і зборів, встановлення науково обґрунтованих нормативів відрахувань до місцевих бюджетів тощо.

Визначальну роль у розвитку регіону відіграє інвестиційна політика держави. її основні напрями такі:

- залучення кредитів, гарантій, міжнародної технічної та гуманітарної допомоги, іноземних інвестицій під перспективні інвестиційні проекти;

- сприяння у визначенні основних пріоритетів інвестування у підприємства та організації регіону;

- створення банку даних про інвестиційні проекти підприємств та організацій регіону;

- координація та управління інвестиційними проектами в регіоні;

- супровід інвестиційних проектів та контроль за раціональним використанням залучених фінансових ресурсів;

- підготовка та впровадження, відповідно до міжнародних стандартів, єдиної методологічної основи проведення фінансово-економічного аналізу і оцінки інвестиційних проектів, які реалізуються на території регіону;

- реалізація заходів, спрямованих на консолідацію зусиль з іноземними партнерами, шляхом пропонування їм промислових, науково-технічних та інноваційних можливостей регіону;

- активне використання інвестиційного потенціалу комерційних банків, страхових, пенсійних та інших фондів (компаній), дивідендів та пакетів акцій, що належать державі, для цілей інвестиційної діяльності із забезпеченням відповідного законодавчого врегулювання цих питань

Одним з важливих елементів регіональної економічної політики є розроблення довгострокових, середньострокових прогнозів соціально-економічного розвитку АР Крим, областей України, міст Києва і Севастополя та державних регіональних програм, за допомогою яких досягається планомірність у розвитку продуктивних сил, узгоджуються інтереси галузей і територій.

4.3 Спеціальні (вільні) економічні зони

Реалізація державної регіональної економічної політики і стимулювання господарської діяльності регіонів передбачають створення і організацію діяльності спеціальних (вільних) економічних зон (СЕЗ) та територій пріоритетного розвитку (ТПР). Головне завдання та мета їх формування - активізація господарської та підприємницької діяльності на певній території. За допомогою СЕЗ можливе формування передумови для залучення інвестицій, створення нових робочих місць, структурного оновлення виробництва, підвищення конкурентоспроможності продукції.

Спеціальні економічні зони - це окремі території суверенних країн, де створено сприятливі умови для руху товарів і капіталу з метою розвитку підприємства і пожвавлення господарської діяльності. Спеціальні режими інвестиційної діяльності, що діють на території СЕЗ та ТПР підприємств, повинні реалізувати на цій території інвестиційний проект, який належить до пріоритетного виду економічної діяльності, та зареєструватися у відповідних органах, контролюючих його діяльність. Створенню СЕЗ передує обґрунтування її функціонального призначення, галузевої спрямованості та відповідності місцевим умовам.

У практичній діяльності розрізняють такі види СЕЗ:

- функціональні зони, до складу яких входять технопарки і технополіси. їх створення сприяє міжнародній співпраці у галузі розробки нових технологій;

- комплексні зони виробничого спрямування, які функціонують на основі залучення іноземних інвестицій;

- зовнішньоторговельні зони, які забезпечують додаткові валютні надходження. Для них пріоритетне значення має мати: наявна мережа транспортних шляхів

Розвитку СЕЗ мають сприяти вдале розміщення системи транспортного сполучення (близькість до зовнішніх і внутрішніх ринків, наявність необхідних транспортних комунікацій), розвинутий виробничий потенціал, розгалужена соціальна і виробнича інфраструктура, для туристично-рекреакційних зон - сфера обслуговування населення і туристів, науково-технічноъ сфери - наявність відповідного кадрового забезпечення.

З 1995 р. в Україні діє перша створена експериментальна зона «Сиваш», до складу якої увійшли Кримське об'єднання «Титан», Перекопський бромний завод, Сиваський анілінофарбовий завод, Кримський содовий завод, пластмасовий завод «Поліфтор», сільськогосподарські підприємства, рибокомбінат.

Нині створено 12 СЕЗ та 5 ТПР, з яких, за існуючими оцінками, успішними з погляду залучення додаткових інвестицій є лише 3 (Донецька, Закарпатська та Львівська обл.). Формування і розвиток СЕЗ пов'язано з низкою проблем:

- складність і непрозорість процедури входження і виходу із статусу суб'єкта СЕЗ, що негативно впливає на інвестиційний режим, знижує прибутковість окремих видів діяльності;

- чітко не відпрацьовані вимоги щодо економічної доцільності спеціалізації СЕЗ, не виокремлено види діяльності;

- не визначено доцільні розміри території, на які має поширюватися режим спеціального кредитування і оподаткування.

Внаслідок цих причин у підприємств з'являються неконкурентні переваги порівняно з підприємствами аналогічних галузей, розташованих поза межами цих територій. За таких умов не досягається головна мета створення таких зон.

Наукові дослідження і практичний досвід діяльності СЕЗ показують, що все більшого значення набуває створення науково-технічних спеціальних економічних зон. їх центром мають стати регіональні науково-технічні парки, які формуються навколо провідних науково-дослідних установ чи вищих навчальних закладів за участю великих виробничих підрозділів, які здатні розробляти і запроваджувати новітні високі технології. Регіональні наукові технопарки повинні забезпечувати впровадження досягнення фундаментальної науки у господарсько-виробничу практику. Регіональні технопаркові утворення мають мати ієрархічну побудову. Елементарними базовими їх утвореннями є інкубатори, які являють собою інноваційні центри або бізнесові утворення. Бізнес-інкубатори дають змогу підтримувати і розвивати підприємництво інноваційної спрямованості. Регіональні науково-технологічні парки включають технополіси, інкубатори, розгалужену мережу інфраструктури. Це досить складні територіальні утворення, які розширяють можливості нарощування економічного потенціалу наукомістких і експортоспроможних галузей господарювання.

Науковці стверджують, що на Україні існують сприятливі умови для створення регіональних науково-технологічних парків, які ефективно впливають на розвиток економіки і підвищення добробуту населення.

4.4 Міжрегіональне і прикордонне співробітництво

Під міжрегіональним співробітництвом розуміють будь-які зв'язки, що встановлюються між регіонами різних державних утворень. Прикордонне співробітництво передбачає співпрацю між територіями, розташованими вздовж кордонів сусідніх держав, яке дає можливість більш ефективно використати наявні економічний і ресурсний потенціали, покращити самозабезпечення продукцією, яку виробляють регіони, визначитись з експортною конкурентоспроможною продукцією. Прикордонним територіям властиві такі ознаки, як бар'єрність і контактність, завдяки чому створюються передумови для розвитку взаємовигідного співробітництва.

Інтенсивність цього співробітництва залежить від рівня економічного розвитку території, розгалуженості її транспортної системи, наявності конкурентних переваг у міжнародному поділу праці та багатьох інших факторів. За будь-яких умов розвиток прикордонного співробітництва надає нового імпульсу розвитку цих територій, сприяє залученню іноземних інвестицій та створенню транспортних коридорів.

Вищою формою прикордонного співробітництва стали так звані «єврорегіони», які забезпечують співробітництво кількох держав на рівні органів місцевого самоврядування. Єврорегіони являють собою форму транскордонного співробітництва між територіальними громадами або місцевими органами влади регіонів, які мають спільний кордон. Вони створюються для реалізації певних заходів у різних сферах життєдіяльності населення відповідно до норм міжнародного права і національних законодавств.

У Законі України «Про транскордонне співробітництво» зазначається, що метою державної політики у сфері транскордонного співробітництва є створення умов для підтримки й заохочення участі у цих процесах суб'єктів господарювання, розвиток взаємовигідних зв'язків, підвищення соціально-економічного розвитку регіонів та якості життя населення.

Основні принципи транскордонного співробітництва ґрунтуються на умовах:

- конституційності та законності;

- чіткого розподілу завдань, повноважень та відповідальності між суб'єктами транскордонного співробітництва;

- гармонізації загальнодержавних, регіональних та місцевих інтересів;

- забезпечення рівних можливостей для регіонів України щодо співпраці з територіальними громадами або органами влади сусідніх держав у рамках транскордонного співробітництва;

- розмежування відповідальності та повноважень між: центральними та місцевими органами виконавчої влади з метою найбільш ефективного вирішення проблемних завдань;

- забезпечення здатності суб'єктів транскордонного співробітництва в межах, визначених законодавством, самостійно вирішувати питання розвитку територій та створення ефективних механізмів забезпечення їхньої участі у транскордонному співробітництві;

- підвищення ролі та відповідальності суб'єктів та учасників транскордонного співробітництва.

Специфіка розвитку прикордонних територій зумовлюється їхньою транзитністю, що вимагає особливих підходів до розбудови інфраструктурних елементів, в першу чергу, збільшення пропускної здатності прикордонної інфраструктури, комунікацій, можливості обслуговування значно більших потоків людей, товарів, вантажів.

На сучасному етапі розвитку регіональної економічної політики дуже важливим фактором є поліпшення фінансового співробітництва для розширення і розвитку транскордонного співробітництва. Вдосконалення системи фінансового забезпечення транскордонного співробітництва в державі може бути таким:

- поряд з державним фінансуванням залучати недержавні джерела формування фінансових ресурсів (кошти підприємств та населення, іноземного капіталу, міжнародних фінансових організацій);

- перехід від державного фінансування до кредитування проектів та програм транскордонного співробітництва;

- чітке дотримання принципу адресності фінансування.

- міжрегіональне кооперування, яке повинне знайти свій розвиток і поширення у виробничому та фінансовому секторах національної економіки.

Україна як суверенна держава залучена до багатостороннього транскордонного співробітництва. Однак правові документи, які регламентують цю сферу, певною мірою носять фрагментарний характер і не підпорядковані концепції регіонального розвитку.

На перспективу для подальшої активізації розвитку прикордонних регіонів та інтенсифікації зовнішньоекономічних зв'язків доцільно передбачити подальші заходи:

- розроблення державної цільової програми створення спеціальних економічних зон - одного із напрямів структурної перебудови економіки країни, раціонального і ефективного розміщення продуктивних сил та забезпечення зайнятості працездатного населення;

- упорядкування і спрощення процедури прикордонного, митного, міграційного та інших видів контролю для громадян, які постійно проживають на територіях прикордонних областей;

- врегулювання міграційних процесів і проблем зайнятості працездатного населення в прикордонних областях;

- сприяння прикордонній торгівлі та спільній підприємницькій діяльності;

- спрощення митного оформлення експортно-імпортних операцій між: суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності, розташованими на територіях прикордонних областей;

- укладання міждержавних угод і створення відповідних структур управління;

- створення єдиного інформаційного простору прикордонних областей.

Міжрегіональна співпраця розглядається в усьому світі як засіб, спроможний зменшити соціально-економічні відмінності між найбільш розвинутими регіонами і відсталими, тобто скоротити міжрегіональні диспропорції.

Контрольні питання

1.Визначите сутність регіональної політики, назвіть об'єкти і суб'єкти регіональної політики.

2.Які цілі і завдання стоять перед державою у сфері збалансування соціально - економічного розвитку регіонів?

3.Які принципи лежать в основі сучасної державної регіональної політики?

4.Назвіть і розкрийте види державної регіональної політики.

5.Які функції управління економікою виконує держава, а які регіон? Чому необхідне гармонійне їх поєднання?

6.Чому відбувається підвищення ролі територій в розвитку і розміщенні продуктивних сил? Як утворюються проблемні і депресивні регіони?

7.У чому сутність механізму реалізації державної регіональної економічної політики? Що таке ключові елементи механізму реалізації регіональної економічної політики?

8.Основні важелі реалізації регіональної економічної політики.

9.Які принципи лежать в основі структурно-інвестиційної політики?

10.Дайте визначення і характеристику спеціальної (вільної) економічної зони.

11.Які позитивні результати досягнуті на територіях спеціальних економічних зон? Які недоліки та труднощі є у формуванні спеціальних економічних зон?

12.Чи існують перспективи створення нових спеціальних економічних зон в Україні?

13.Що таке міжрегіональне співробітництво? Назвіть основні фактори організації прикордонного співробітництва.

14.Розкрийте сутність поняття «єврорегіон» та охарактеризуйте особливості його діяльності. Які єврорегіони діють сьогодні в Україні?

15.Що саме з європейського досвіду регіональної політики може бути використано в Україні?

Завдання до самостійної роботи

1.Ознайомтесь зі змістом нормативно-правових документів державної регіональної політики та виділіть основні положення, які направлені на вирівнювання економічного розвитку регіонів країни.

Рекомендована література

1.Закон України «Про державні цільові програми». - Відомості Верховної Ради України. - 2004. - №25.

2.Постанова Кабінету Міністрів України «Про затвердження Державної програми розвитку транскордонного співробітництва на 2007-2010 роки» // Офіційний вісник України. - 2006. - № 52. - С. 265.

3.Указ Президента України «Про Концепцію державної регіональної політики» // Офіційний вісник України. - 2001. - № 22. - С. 20.

4.Будкін В. Сутнісні характеристики та форми транскордонного економічного співробітництва// Економіка України. - 2008. - № 3. - С. 51

5.Голиков А.П. Размещение производительных сил и регионалистика. - Харьков: Олант, 2002. - С.236-255.

6.Державна регіональна політика в Україні: особливості та стратегічні приорітети, моніторинг/ за ред. Варной.- К.: НІСД, 2007.- 768с.

7.Дорогунцов С. I., Пiтюренко Ю. I., Олійник С.Я. та iн. Розмiщення продуктивних сил України та регіональна економіка. - К.: КНЕУ, 2005. - С.881-914.

8.Заблоцький Б.Ф.Регіональна економіка.-Львів:»Новий світ-2000»,2007.-С.115-205.

9.Зінь Є.А.Регіональна економіка.-К.:»ВД „Професіонал»,2007.-С.377-411.

10.Манів З. О. Луцький І.М., Манів С.З. Регіональна економіка.-Львів: «Магнолія -2006»,2007.-С.110-155.

11.Марцин В. Вільні економічні зони, їхнє місце у прямому іноземному інвестуванні //Актуальні проблеми економіки.-2009.- № 4.- С.46-54.

12.Миронова Т.Л., Процай О.П., Колодій С.Ю. Управління розвитком регіону: Навч. посіб. - К.: Центр навч. літ-ри, 2006. - С.117-154.

13.Олійник Я.Б. Регіональна економіка. - К.: КНТ, Видавець Фурса С.Я., 2007.-С.302-421.

14.Регіональна економіка та природокористування/за ред. А.П.Голікова: Навч. посіб.-К.: Центр учбової літератури.-2009.-С.75-88.

15. Розміщення продуктивних сил України / За ред. Є.П. Качана. - К.: Вища шк., 2005.- 705с.

16.Симонова О. Світовий досвід вирішення регіональних проблем // Економіст, 2008.- С.12.

17.Федулова Л. Проблемність регіонів: особливості регіональної політики в умовах нової економіки //Регіональна економіка.-2008.-№ 3.-С. 31-42.

18.Цеханвич В.Б. Региональные программы как метод государственного регулирования регионов //Актульні проблеми економіки.-2009.- №6.- С.23.

19.Чужиков В. Модернізація регіональної політики в ЕС // Економіка України. - 2008. - № 3. - С.51, №4.- С.56.