Розподіл доходів

Суть багатства і доходу. Сучасна теорія розподілу

W - валовий дохід

V+M - національний дохід

Сучасна теорія розподілу включає аналіз так званих соціальних доходів - доходи надані економічним суб'єктам незалежно від їх вкладу у створення валового національного продукту. Держава через податкову систему вилучає частку винагородження за використання факторів у державний бюджет, а потім розподіляє ці ресурси через витрати на соціальні потреби.

Довгий час теорія розподілу мала лише мікроекономічний аспект. Сьогодні вона все більше набуває макроекономічну спрямованість. Тому в сучасній економічній теорії розрізняють два види доходу: дохід на мікрорівні (дохід від праці по найму, від підприємницької діяльності, від власності) та дохід на макрорівні (національний дохід).

Класифікація доходів може відбуватися за різними критеріями:

1. За суб'єктами привласнення:

а) дохід домашніх господарств;

б) дохід фірм;

в) дохід держави;

г) дохід нації.

Сукупність цих доходів визначає максимальний попит в економіці.

2. В залежності від величини одержуваного доходу розрізняють номінальний дохід (загальна сума грошей), чистий дохід (після сплати податків), реальний дохід (чистий з поправкою на рівень цін).

Функціональний розподіл та перерозподіл доходів

При аналізі доходів розрізняють дохід держави, дохід нації, дохід фірми, підприємства (валовий, чистий, граничний доходи). Важливе значення для аналізу процесу розподілу доходів має індивідуальний розподіл, під яким розуміють визначення доходів окремих осіб, сімей, а також факторів, що визначають їх рівень. При визначені доходів приватних осіб враховуються доходи від факторів виробництва: праця (заробітна платня), земля (рента), капітал (позичковий процент), підприємницька діяльність (підприємницький прибуток). А також трансфертні платежі. Розрізняють наступні трансферти (трансферти - незароблені доходи):

державні - пенсії, проценти по державному боргу;

соціальні - виплати із фондів соціального страхування, сімейна допомога;

некомерційні-спонсорська допомога.

Заробітна плата, рента, позичковий процент і прибуток - це є так звані факторні доходи.

Заробітна платня - найважливіша категорія ринкових цін, бо вона є ціною особливого товару робоча сила. Сучасна економічна теорія трактує заробітну плату як ціну праці, але існують й інші інтерпретації заробітної плати. Однією з перших спроб зрозуміти сутність заробітної плати було її трактування як мінімуму засобів існування для найманого працівника та членів його сім'ї (класична політекономія В. Петті і Д. Рікардо). З цих позицій заробітна плата являє собою грошовий вираз мінімального обсягу засобів існування для осіб найманої праці. Марксистська економічна теорія трактувала заробітну плату як грошовий вираз вартості та ціни товару робоча сила. Вона виходила з того, що праця не має ціни, а на ринку праці продається робоча сила (здатність до праці). Тому речовим змістом заробітної плати стає та кількість життєвих засобів, яка необхідна для відтворення робочої сили найманого працівника та членів його сім'ї. Сучасне уявлення про сутність заробітної плати бере свої витоки з теорії " трьох факторів " (Ж. -Б. Сей). Згідно цієї теорії заробітна плата виступає функцією такого фактору виробництва як праця. На цьому ґрунті поступово і сформувалось розуміння заробітної плати як ринкової ціни праці.

Заробітна плата, як ціна праці, розглядається в широкому та вузькому розумінні. В широкому розумінні цей термін включає в себе оплату праці різних працівників різних спеціальностей як матеріального так і нематеріального виробництва. В вузькому розумінні заробітна плата - це ставка, що визначається за використання одиниці праці протягом визначеного часу (тижня, дня, часу). Для характеристики рівня оплати праці застосовуються показники номінальної і реальної заробітної плати. Номінальна заробітна плата-сума грошей, яку одержує працівник за свою працю. Реальна заробітна плата визначається масою товарів і послуг, які можна придбати за свою номінальну заробітну плату за даного рівня цін, після відрахування податків та інших платежів, тобто рівень реальної заробітної плати визначається сумою номінальної заробітної плати, рівнем податків і цін на життєві блага:

В ринковій економіці застосовується дві форми заробітної плати: погодинна та відрядна. Погодинна - плата за кількість праці розрахованої в годинах. Вона сплачується згідно із робочою умовою і погодинною ставкою заробітної плати. Відрядна (поштучна) - заробітна плата, яка залежить від обсягу виконаної роботи, її величина визначається розцінкою одиниці продукту, а також величиною виробітку. Названі форми заробітної плати у поєднанні утворюють системи заробітної плати.

Однією з найбільш поширених систем є тарифна система оплати праці. Величина заробітної плати при цьому визначається тарифною ставкою, яка є різною для працівників однієї спеціальності але різної кваліфікації, і визначається розрядом.

В сучасних умовах діють і інші системи заробітної плати, а саме: відрядно-прогресивна, відрядно-регресивна, преміальна, система колективного преміювання (система Скерлона), система участі в прибутках, акордна система.

Рента - це є плата за користування землею. Рентний дохід - дохід осіб, які забезпечують економіку загальними ресурсами. Рентні відносини виникли разом із виникненням приватної власності на землю. Земля - невідтворюваний фактор виробництва. Вона відносно обмежена, але в процесі розумного використання не втрачає своїх корисних цінностей. Окрім земельної ренти економічна теорія розглядає інші види рент: земельну ренту, яка існує в добувній промисловості, монопольну ренту, ренту на будівничі ділянки. Земельна рента в добувній промисловості є диференціальною рентою один, і служить основною формою рентного доходу. Монопольна рента виникає в тому випадку, коли ринкова ціна продукту перевищує звичайний рівень. Це стосується тих продуктів попит на які дуже високий, а виробляються вони на дуже рідкісних земляних ділянках. Тому попит на ці продукти завжди вищий ніж пропозиція, що зумовлює утворення монопольно високої ціни. Рента на будівельні ділянки визначається існуванням монополії на землю, як на об'єкт господарювання, тому рента з будівельних ділянок - плата за користування землею, на якій проходить будівництво. Ціна землі дорівнює відношенню величини ренти до позичкового проценту помножене на сто процентів.

Позичковий процент - це ціна, яку платять за використання грошей. Або процент - це дохід на грошовий капітал відданий в позичку.

В сучасний економічній теорії існує кілька версій суті проценту і його економічної природи. Так, класична політична економія процент пов'язує з прибутком. Згідно даної концепції капітал, що здійснює рух на кредитному ринку, приносить своєму власнику дохід у формі прибутку. Останній стає джерелом проценту:

W=C+V+M,

де V - зарплата працівників.

M = R + r + P,

де (R - рента, r - позичковий процент, P - прибуток промислових капіталістів).

На думку Маркса, і прибуток, і процент є формами додаткової вартості.

Маржиналістська економічна теорія залучає до аналізу природи проценту психологію господарських суб'єктів, яка ґрунтується на тому, що для власника грошового капіталу останній має найбільш граничну корисність сьогодні, ніж у майбутньому. Тому позика грошового капіталу за оцінкою його власника приведе до витрат корисності, тому він вимагає від позичальника більшої суми грошей. Саме надлишок повернених грошей і утворює процент.

У кейнсіанській теорії норма процента виступає межею граничної ефективності майбутніх інвестицій. Процент у теорії Кейнса - це незалежний фактор, який визначається взаємодією попиту і пропозиції на грошові залишки.

Сучасна економічна теорія трактує процент як ціну, яка виплачується за те, щоб одержати ресурси сьогодні, замість того, щоб чекати до тих пір, поки нагромадяться гроші, на які ці ресурси можна купити. Це пояснюється дією закону спадної віддачі. Тобто вартість певної суми грошей сьогодні вища, ніж буде завтра. Врахування чинників часу дозволяє зрозуміти, чим триваліший час позики, тим вищою має бути плата за неї, тобто вищий процент. При аналізі категорії процента розрізняють номінальну і реальну ставку процента.

Номінальна ставка процента - це поточна ринкова процентна ставка без урахування темпів інфляції.

Реальна процентна ставка - це номінальна ставка за відрахуванням очікуваних темпів інфляції. Наприклад, якщо номінальна процентна ставка - 15 %, очікуваний процент інфляції - 7 %, тоді реальна процентна ставка буде 8 %.

Проблеми нерівності розподілу доходів та їх причини. Крива Лоренца

Розподіл і перерозподіл доходів закінчується їх споживанням. При цьому утворюються кінцеві доходи нації. На стадії споживання продукт нації використовується на три цілі:

заміщення вартості споживчого капіталу, тобто заміна зношений засобів праці і постійне поновлення предметів праці;

особисте споживання населення;

нагромадження для наступного зростання виробництва.

Особисте споживання здійснюється через використання індивідуальних доходів населення і соціальної допомоги. Особисте споживання має такі основні джерела:

трудові доходи (заробітна плата, премії тощо);

доходи від підприємницької діяльності (процент, прибуток);

доходи від підсобного господарства;

доходи від власності;

соціальні доходи (трансферти, субсидії, дотації).

Крім того можуть бути і нелегальні доходи.

Особисте споживання здійснюється у домашньому господарстві, тобто сім'ї. Величина доходів і обсяг споживання являється основним фактором визначення рівня добробуту і рівня бідності населення країни.

Для оцінки реального стану життєвої спроможності людей у кожній розвинений країні визначається так звана межа бідності. Тобто, бідною вважається сім'я, доходи якої не дозволяють її членам задовольнити свої фундаментальні економічні потреби. Критерієм визначення межі бідності служить також структура споживання сім'ї. Закономірності зміни споживання сім'ї і добробуту нації дослідив німецький економіст середини XIX ст. Енгель у законі, який було названо його ім'ям.

Суть закону Енгеля полягає в тому, що із зростанням доходів сім'ї частка їх витрат на продовольчі товари зменшується, на промислові товари зостається незмінною, а на соціальні, духовні і культурні послуги зростає.

Одним із основних недоліків ринкової системи є нерівність в доходах і виникнення на цій основі бідності. Нерівність індивідуальних доходів не є наслідком нерівності у продуктивності праці чи ефективності виробництва. Багато в чому вона визначається нерівністю у розподілі на основі приватної власності на засоби виробництва, а також на правах норм, які її закріпляють. Надмірну нерівність у доходах засуджували завжди. На цьому ґрунті відбувається перерозподіл доходів, який спрямований на досягнення соціальної справедливості. Перерозподіл доходів здійснюється по кількох каналах: дохід розподіл лоренц індексація

через державну податкову систему і державний бюджет;

через соціальне страхування;

через коливання ринкових цін на фактори виробництва, так і на товари і послуги;

через добровільні внески до громадських, доброчинних, релігійних організацій і фондів.

Перерозподіл доходів - необхідний елемент функціонування економічної системи. Міра нерівності в доходах, яка притаманна будь-якому суспільству досліджується за допомогою використання кривої Лоренца.

Відрізок ОВ - бісектриса, відображає абсолютну рівність у доходах усіх сімей; лінії ОА-АВ показують абсолютну нерівність в розподілі доходів; крива ODCFB - крива Лоренца, показує фактичний розподіл доходів, що відбувається за реальними доходами.

В Україні 1 % - дуже-дуже багатих людей, 5 % - дуже багатих, 90 % - за межею бідності.

Система підтримки рівня доходів

В результаті перерозподілу національного доходу не всі верстви населення одержують кінцевий дохід достатній для підтримки життєдіяльності як приватної особи, так і сім'ї. Це, у першу чергу, стосується пенсіонерів, багатодітних, безробітних інвалідів, хворих, молоді.

В умовах ринкової економіки створена система соціального захисту не лише цих верств населення, але й усіх інших членів суспільства. Вона включає як державну допомогу, так і допомогу з боку осіб найманої праці, профспілок, а також підприємств.

Система соціального захисту населення повинна включати індексацію доходів, систему соціальної допомоги, страхові поліси тощо.

Індексація доходів. В умовах інфляції і постійного зростання цін, номінальні доходи постійно зменшуються. Якщо доходи не будуть зростати у відповідності із зростанням цін, то реальні доходи будуть постійно знижуватись. Зростання номінальних доходів у відповідності із зростанням цін називається індексацією доходів.

Система соціальної допомоги. Соціальна допомога тим, хто її потребує здійснюється як державою, так і за рахунок внесків підприємств і найманих працівників. Держава через систему податків збирає у своєму бюджеті значні грошові суми - державні фінанси. Засоби державного бюджету використовуються на різні цілі, але основна його частина (від 40 % до 50 %) повинна використовуватись на соціальну допомогу. Витрати бюджету на соціальні потреби називають соціальним бюджетом. Ці засоби йдуть на пенсії, перекваліфікацію, безкоштовну допомогу бідним, допомогу молодим, послуги охорони здоров'я, освіти, житлові послуги, культуру, мистецтво, спорт тощо.

Страхові поліси. Законодавство розвинених ринкових країн передбачають обов'язкове страхування осіб найманої праці від нещасних випадків на виробництві і по хворобі, а також втрати роботи. Підприємства, фірми повинні забезпечувати цими видами страхування усіх, хто зайнятий на виробництві. Страхування здійснюється на основі страхових полісів, що видаються страховими компаніями і регулярно оплачуються. Види страхування: медичне страхування, страхування по старості, страхування від нещасних випадків.

Размещено на Allbest.ru