Підприємство як відкрита виробничо-господарська і соціальна система

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

Вступ

1. Підприємство як система

2. Форми функціонування внутрішнього економічного механізму

3. Класифікація витрат структурних підрозділів

4. Внутрішні ціни на продукцію підрозділів

5. Метод питомої ваги

Висновки

Список використаної літератури



Вступ

В умовах формування в суспільстві системи ринкових відносин, що супроводжується на початковій стадії цього процесу зниженням ефективності матеріального виробництва, особливої актуальності набуває проблема докорінної зміни механізму управління економікою підприємства. Одним із шляхів вирішення цієї проблеми має стати посилення впливу внутрішньозаводських економічних важелів на кінцеві результати роботи підприємства. Це можливо, якщо ринкові економічні відносини, що формуються в економіці країни, набувають логічного розвитку на внутрішньозаводському рівні.

Підприємство як складна виробнича система має виробничу та організаційну диференціацію, що виражається в поділі його на виробничі, обслуговуючі підрозділи та апарат управління з певною функціональною структурою.

У процесі діяльності підприємства всі його підрозділи вступають у двосторонні вертикальні та горизонтальні відносини. Відносини по вертикалі пов'язані з ієрархічною структурою підприємства й управлінням діяльністю його підрозділів із одного центру - апарату управління. Горизонтальні зв'язки обумовлені внутрішньою кооперацією між підрозділами згідно з технологічною або продуктовою їх спеціалізацією.



1. Підприємство як система

Сучасне підприємство - це складна відкрита виробничо-господарська і соціальна система, яка:

- складається із взаємозалежних частин (виробництв, цехів, дільниць, служб тощо), діяльність яких впливає на кінцевий результат виробництва;

- взаємодіє із зовнішнім оточенням, з якого в систему надходять необхідні для виробничої діяльності фактори виробництва (входи) та в якому реалізуються і використовуються результати виробництва (виходи) - продукція, роботи, послуги;

- здійснює діяльність, спрямовану на задоволення потреб суспільства (зовнішнього середовища системи);

- має властивості, що притаманні складним відкритим цілеспрямованим системам: здійснює певні процеси протягом життєвого циклу продукції; реагує на зміну зовнішнього оточення і самостійно забезпечує свій розвиток (володіє властивістю самоорганізації); має характерне для складних систем поєднання властивостей цілісності та відокремленості, які певним чином впливають на її функціонування та розвиток.

Кінцевими цілями будь-якого виробництва є створення товарів для задоволення потреб у них суспільства і потреби людини в праці. Для досягнення цих цілей необхідні основні виробничі ресурси тобто предмети праці, засоби праці, земля, праця, інформація.

В умовах нестабільного зовнішнього оточення підприємства мусять вирішувати завдання, які можна згрупувати за такими напрямками:

- організація виробничої кооперації і науково-технічної співпраці відповідно до технологічного ланцюга виготовлення кінцевого продукту;

- забезпечення збалансованості діяльності за стадіями життєвого циклу продукції;

- створення нових механізмів інвестування для розширення та науково-технічного розвитку виробництва;

- досягнення узгодженості інтересів держави і власників підприємств при використанні землі і природних ресурсів;

- створення на підприємствах внутрішнього ринку робочої сили, що забезпечить вирішення проблем професійної перепідготовку та зайнятості;

- включення підприємств до глобальної мережі інформації та подолання труднощів науково-технічного розвитку виробництва, які виникають у зв'язку з установленням права підприємств на комерційну таємницю.

Досліджуючи підприємство як систему, його вивчають з виробничо-технічної, організаційної, соціальної, економічної, інформаційної, екологічної, адміністративно-правової точок зору.

З виробничо-технічного погляду підприємство являє собою техніко-технологічний комплекс, систему робочих машин та механізмів, які відповідають його потужності та видам продукції (робіт, послуг), що випускаються.

Організаційно підприємство є виробничою одиницею економіки країни з певними внутрішньою структурою, зовнішнім оточенням, закономірностями функціонування та розвитку. Організаційна система підприємства охоплює виробничу, організаційну та управлінську структуру підприємства, а також зв'язки між виробництвом та управлінням, між підприємством та зовнішніми організаціями.

З соціального погляду підприємство - це соціальна підсистема суспільства, завдяки якій здійснюється взаємодія суспільних, колективних і особистих інтересів.

Економічно підприємство є відокремленою ланкою галузі, яка визначається певною господарською, фінансовою, економічною самостійністю. Економічна система підприємства охоплює економічні відносини підприємства з державою, державним бюджетом, організаціями ринкової інфраструктури, постачальниками виробничих ресурсів та споживачами продукції (робіт, послуг), населенням, а також внутрішні відносини, які виникають між підрозділами підприємства, між останніми та апаратом управління.

З інформаційної точки зору підприємство - складна динамічна система, яка характеризується великим обсягом, інтенсивністю та різноспрямованістю інформаційних зв'язків між підсистемами й елементами, а також зовнішнім оточенням. Інформаційна підсистема підприємства охоплює планову, звітну, нормативно-технічну документацію, а також різноманітну інформацію, яка характеризує стан і рух компонентів підприємства.

В екологічному аспекті підприємство - це виробничо-екологічна система, яка взаємодіє із зовнішнім оточенням шляхом матеріально-енергетичного обміну. Щодо адміністративно-правового статусу, то з цього погляду підприємство є юридичною особою з установленими державою в законодавчому порядку правами та обов'язками.

2. Форми функціонування внутрішнього економічного механізму

Структура підприємства - це склад його підрозділів, їх взаємозв'язок щодо відносин з обміну результатів роботи, у процесі здійснення єдиного економічного процесу, а також характеристика підприємства за чисельністю і складом працівників, наявним обладнанням та територіальним розміщенням.

Формування структури підприємства залежить від факторів:

1. Асортимент об'єктів підприємницької діяльності;

2. Видів економічної діяльності;

3. Спеціалізації;

4. Рівня технологічного процесу (використання ручної і механічної праці);

5. Обсяги господарської діяльності.

На підприємствах розрізняють три види його внутрішньої структури:

1. Технологічна (горизонтальна);

2. Організаційно - управлінська (вертикальна);

3. Економічна.

Технологічна структура розміщення структурних підрозділів підприємства характеризує послідовність виконання технологічного процесу (див. Рис. 1.1)

Рис. 1.1 Технологічна структура підприємства

Організаційно - управлінська структура характеризує вертикальний зв'язок між власником підприємства і робочими місцями підприємства (див. Рис. 1.2).

Цех - уособлений підрозділ, в якому виготовляється продукція (послуги, роботи) які можуть бути використані на даному або іншому підприємстві.

Дільниця - це група робочих місць, де здійснюється частина технологічного процесу майбутньої готової продукції (виготовлення деталей).

Рис. 1.2 Організаційно - управлінська структура підприємства

Робоче місце - це частина виробничої площі де працівник, або група працівників виконують певну операцію з виготовлення продукції.

Економічна структура - це сукупність відносин між:

- власником і структурними підрозділами;

- між структурними підрозділами, щодо формування ресурсів (працівників, активів), доходів в сфері оплати праці та розподілу прибутку.

Економічна структура підприємства визначається відносною самостійністю, оскільки підрозділи не є самостійними юридичними особами і завжди залежать від дії власника. Підрозділи підприємства можуть здійснювати свою діяльність за наступними принципами:

1. За відсутності економічної самостійності, тобто підрозділ виконує тільки функції технологічного процесу;

2. При майновій самостійності, шляхом закріплення за підрозділами частини майна та адміністративної відповідальності за його використання без індивідуальної економічної відповідальності і заохочення;

3. Про економічній самостійності, щодо виконання робіт на умовах госпрозрахунку. При цьому структурні підрозділи виділяють певні майнові ресурси і даний структурний підрозділ стає центром відповідальності за створені витрати. Кожному підрозділу доводяться певні нормативи витрат та дається бізнес-план;

4. економічно-організаційна самостійність через застосування у відносинах між підрозділами внутрішньогосподарських розрахункових цін. Кожний структурний підрозділ самостійно виконуючи загальну програму підприємства формує власну додану вартість і самостійно її використовує.

Відносини між структурними підрозділами здійснюються на принципах купівлі - продажу, а додана вартість кожного структурного підрозділу може формуватися за двома варіантами:

1. Загальна сума доданої вартості як різниця між доходами і витратами структурного підрозділу формується безпосередньо в структурному підрозділі з виділенням її частин в суб'єктах підприємницької діяльності (створення резервів, фондів, доходах власника додаткових платежів).

2. В структурних підрозділах формується тільки додана вартість підрозділу через централізовані визначення цін на ресурси і результати діяльності структурного підрозділу.

Додана вартість на загальні потреби всіх структурних підрозділів формується як різниця зовнішніх цін на ресурси і продукцію та внутрішніх цін. Контроль за доданою вартістю структурних підрозділів може здійснюватися за допомогою наступних методів:

- витрати і доходи структурного підрозділу контролюються за допомогою первинних документів, які обов'язково підписуються керівниками структурного підрозділу;

- в структурному підрозділі видають чекові книжки на доходи і витрати;

- випуск власних грошей.

Підрозділи і працівники підприємства, що виконують визначену функцію керування, утворять функціональну підсистему керування. Розрізняють технічну, економічну, виробничу, зовнішніх господарських зв'язків і соціальну підсистеми керування.

Функції керування діяльністю підприємства реалізуються підрозділами апарата керування й окремих працівників, що при цьому вони вступають у економічні, організаційні, соціальні, психологічні відносини один з одним.

Різноманіття функціональних зв'язків і можливих способів їхнього розподілу між підрозділами і працівниками визначає розмаїтість можливих видів організаційних структур керування. Усі ці види зводяться в основному до чотирьох типів організаційних структур:

- лінійний;

- функціональний;

- лінійно-функціональний (змішаний);

- матричний.

Лінійний: використовується в системах керування виробничими ділянками, відділами, цехами. Не розрахований на керування великим підприємством, тому що не містить у собі наукові і проектні організації, розгалужену систему зв'язків з постачальниками і споживачами.

Функціональний: характерні його риси - поглиблення функціонального поділу управлінської праці, відокремлення функцій і спеціалізація підрозділів керування. Практично не використовується, тому що порушується принципів єдності керування, знижується відповідальність виконавців.

Змішана структура найбільш застосовувана. При ній функціональні підрозділи діють на правах штабу при лінійних керівниках, допомагаючи їм у вирішенні окремих управлінських задач.

Матричний тип організаційних структур керування будується шляхом сполучення традиційної лінійно-функціональної системи зі створенням тематичних проблемних груп фахівців.

Чіткий ієрархічний поділ праці і спеціалізація підрозділів апарата керування є основними напрямками розвитку організаційних структур.

У сучасному виробництві частіше виникають продуктові (дивізіональні) структури. Поєднання централізованого планування та децентралізованого функціонування виробничих підрозділів (дивізіонів) сприяє створенню саме таких структур, які широко застосовуються в умовах багато продуктового виробництва

Ключовими фігурами в керуванні організаціями з дивізиональною структурою стають не керівники функціональних підрозділів, а керуючі (менеджери), що очолюють виробничі відділення.

Виробнича структура перебуває у процесі постійного розвитку під впливом удосконалення техніки, технології, форм організації виробничих процесів та інших чинників.

3. Класифікація витрат структурних підрозділів

По змісту і призначенню витрати групуються по економічних елементах і калькуляційних статтях. Угруповання витрат по економічних елементах відбиває їхній розподіл по економічному змісту незалежно від форми використання у виробництві того чи іншого виду продукції і місце здійснення цих витрат. Це угруповання застосовується при складанні кошторису витрат на виробництво всієї продукції, що випускається. Для підприємств усіх галузей промисловості встановлена наступна обов'язкова номенклатура витрат на виробництва продукції по економічних елементах:

- матеріальні витрати;

- витрати на оплату праці;

- відрахування на соціальні потреби;

- амортизація основних фондів;

- відрахування в державні спеціальні фонди;

- податки, що включаються у витрати підприємства;

- інші.

Класифікація витрат по економічних елементах дає можливість знати структуру собівартості і дозволяє проводити цілеспрямовану політику по поліпшенню економіки підприємства. Але ця класифікація не дозволяє визначити важливий економічний показник - собівартість однієї одиниці продукції.

Тому для визначення витрат продукції на одиницю товару використовують класифікацію по статтях витрати (калькуляційним статтям). У відмінності від угруповання по економічних елементах, калькуляція дозволяє врахувати витрати безпосередньо зв'язані з виробництвом конкретного найменування виробу. У ці витрати входять, як матеріальні витрати, так і витрати по створенню, обслуговуванню і керуванню виробництвом цього виду виробу. Калькуляція складається по тим же статтям витрат, що і собівартість товарної продукції по підприємству в цілому, але в разі потреби в окремих галузях виникає необхідність виділення інших статей витрат. Так у консервній, плодоовочевій промисловості виділяється такий вид витрат як " тара і тарних матеріалів ", що у свою чергу калькулюються на бочки, банки, шухляди і т.д.

Для забезпечення наскрізного обліку і планування в якості калькуляційних одиниць, як правило, використовуються фізичні одиниці виміру конкретних видів продукції, прийняті у виробничій програмі підприємства (штуки, тони, метри і ін.).

На промислових підприємствах розробляються планові і звітні калькуляцій. Перші розробляються на плановий період по плановим затратам. Другі - відбивають фактичні витрати на випуск і реалізацію продукції. Зіставлення планових і фактичних калькуляцій дозволяє виявити відхилення у витратах і намітити шляху по їхньому зниженню.

Витрати на сировину і матеріали. Даний вид витрат включає витрати на основну сировину, упаковку (тару), напівфабрикати, паливо технологічне.

Усі перераховані витрати класифікуються як змінні й оцінюються за допомогою фактичної звітної калькуляції собівартості.

Витрати на енергоресурси. Даний вид витрат включає витрати на енергоресурси, які застосовуються в технологічному процесі: електроенергію, теплову енергію, воду, воду оборотну, стиснуте повітря, паливо енергетичне.

Якщо зазначені енергоресурси використовуються безпосередньо в зоні технологічного процесу, вони є прямими і змінними. Якщо вони не застосовуються для перетворення основної сировини, наприклад, слугують паливом (рушійною силою) для устаткування, їх варто віднести до групи накладних витрат цехового характеру.

Витрати на заробітну плату. Даний вид витрат, крім заробітної плати основних виробничих працівників, включає відрахування на соціальне страхування і пенсійний фонд. На виробництвах із ручною працею дані витрати є однозначно змінними. На автоматизованих або механізованих виробництвах їх скоріше варто вважати змішаними або навіть постійними.

Витрати на утримання й експлуатацію устаткування. Цей вид витрат включає головним чином амортизацію, ремонти і витрати, пов'язані з внутрішньо-цеховими переміщеннями вантажів. Ці витрати належать до накладних виробничих витрат цехового характеру, для їх визначення використовується процедура локалізації за видами продукції за допомогою АВС-методу.

Цехові витрати. У цехові витрати входять витрати, пов'язані зі зносом (амортизацією) цехових будинків і споруд, ремонтом будинків і споруд, утриманням будинків і споруд, проведення лабораторних вимірювань, досвідів і ін.

Витрати носять цеховий характер і піддаються відповідній процедурі локалізації за видами продукції.

Загальнозаводські витрати і невиробничі витрати. Список цих витрат включає понад 50 найменувань, велику частину яких складають витрати на загальне управління, утримання і знос невиробничих помешкань. Витрати носять, як випливає з назви, заводський характер, підлягають відповідній процедурі аналізу, що включає розподіл на змінну і постійну частини, а також за цехами і видами продукції.

4. Внутрішні ціни на продукцію підрозділів

Слід зазначити, що при формуванні внутрішніх цін можна застосовувати різні коригуючі коефіцієнти, які дають змогу враховувати специфіку кожного підрозділу та об'єктивно відображати її в рівні внутрішньої планово-розрахункової ціни на його продукцію.

Визначаючи внутрішні ціни, адміністративно-управлінському апарату підприємства необхідно об'єктивно оцінити в рівні ціни основні параметри виробничого потенціалу кожного підрозділу. Одним із таких параметрів є фондоозброєність праці, яка залежить від наявності машин та обладнання в окремому структурному підрозділі. Рівень фондоозброєності праці в багатьох випадках залежить від технологічних умов виробництва і тому в підрозділах підприємства може бути неоднорідним. Через це при встановленні внутрішніх цін часто відображають виробничі можливості структурного підрозділу. економічний механізм підприємство витрата

Вивчення практики господарювання вітчизняних підприємств дає підстави стверджувати, що затратний метод ціноутворення формує ціни автономно по групі підрозділів і не дає змоги здійснити ранжирування рівнів цін виходячи зі ступеня фондоозброєності праці.

Розподільний метод ціноутворення на відміну від затратного методу визначає рівні цін сукупно по групі підрозділів, що забезпечує їх ранжирування. Однак широке застосування до недавнього часу критеріїв розподілу (зарплатомісткість, трудомісткість) не забезпечували урахування фондоозброєності праці, бо вони відображали лише затрати живої праці.

Щоб уникнути цього недоліку при застосуванні розподільного методу визначення внутрішніх цін, за критерій розподілу частки витрат і прибутку доцільно використовувати трудомісткість виробництва виробу

При визначенні індивідуального показника фондоозброєності праці використовуються амортизаційні відрахування та трудомісткість по окремому підрозділу, а середньогруповий показник фондоозброєності визначається по групі підрозділів, які пов'язані між собою технологічним процесом.

Вибір величини амортизаційних відрахувань як показника оцінки фондоозброєності пояснюється тим, що, по-перше, виходячи з концепції ціноутворення на продукцію виробничо-технічного призначення ціна на високоефективне обладнання вища, ніж на низькоефективне; по-друге, застосування прискорених норм амортизаційних відрахувань забезпечує встановлення більш високих відрахувань з нового обладнання, ніж зі старого. Взагалі ці обидва фактори дають підстави стверджувати, що сума амортизаційних відрахувань по окремому структурному підрозділу може забезпечити достовірне відображення рівня технічних можливостей наявного обладнання та його новизну.

Таке коригування трудомісткості по підрозділах, які характеризуються високим рівнем фондоозброєності, зумовить установлення більш низького рівня цін, що примусить підрозділи намагатися максимально використовувати наявне обладнання.

Аналітичні дослідження практики господарювання вітчизняних підприємств показали, що внутрішні ціни не відображають змін у якісних параметрах продукції при виробництві різних її модифікацій.

Відсутність взаємозв'язку між рівнем цін та якісними параметрами кінцевої продукції підприємства не заінтересовує структурні підрозділи вживати спільних заходів, спрямованих на забезпечення додаткових якісних параметрів готової продукції. Ця проблема може бути вирішена через упровадження механізму формування надбавок та знижок до внутрішньогосподарських цін за критерієм якісних параметрів продукції, який базується на бальній оцінці впливу якісних параметрів окремого виду продукції структурного підрозділу на якісні параметри готової продукції підприємства. Бальна оцінка установлюється методом експертного аналізу, який здійснює комісія в складі служби головного конструктора і головного технолога, а також виробника. Ця комісія на основі конструкторської і технологічної документації визначає ступінь впливу окремого підрозділу на якісні параметри готової продукції.

Подібний механізм формування надбавок і знижок дає змогу забезпечити взаємозв'язок між якісними параметрами готової продукції підприємства і продукції кожного окремого підрозділу, результатом чого має стати формування мотиваційного механізму господарської діяльності для забезпечення якості готової продукції без додаткового контролю й управління з боку адміністративно-управлінського апарату підприємства.

Таким чином, використовуючи систему внутрішніх цін підрозділи дістають реальну можливість здійснювати свою виробничо-господарську діяльність на принципах самоокупності та часткового самофінансування.

5. Метод питомої ваги

Метод питомої ваги називають також методом структурної аналогії. Він базується на аналітичному зіставленні проектованого виробу з аналогом. При цьому припускають, що структура собівартості порівнюваних виробів відносно постійна. Як базові статті для розрахунку найчастіше вибирають сировину і матеріали, куповані комплектуючі вироби і напівфабрикати, основну заробітну плату виробничих робітників, тобто прямі статті калькуляції.

Визначивши питому вагу кожної з прямих статей калькуляції у собівартості виробу-аналога, розраховують значення прямих статей калькуляції, внесених до собівартості нового виробу, враховуючи ознаку структурної аналогії за такою формулою:

де СНИ - виробнича собівартість нового виробу;

Сним - витрати на матеріали у собівартості нового виробу;

Снизп - витрати на основну заробітну плату виробничих робітників у собівартості нового виробу;

Сники - витрати на куповані комплектуючі вироби і напівфабрикати у собівартості нового виробу;

НН - середній процент накладних витрат (стосовно основної заробітної плати виробничих робітників підприємства-виробника нової продукції).

Середній відсоток накладних витрат беруть по підприємству-виробнику знову проектованого виробу. При цьому припускають, що новий виріб буде виготовляти те саме підприємство, що й порівнюваний аналог. Якщо ж підприємство-виробник невідоме, то необхідно взяти середньогалузевий відсоток по групі споріднених виробів.

У тих випадках, коли питома вага прямих витрат становить менш ніж 40 % чи нема достовірних відомостей про собівартість виробу аналога, використовують графоаналітичний метод. Цей метод базується на визначенні залежності між вартістю основних матеріалів, купованих комплектуючих виробів і основної заробітної плати виробничих робітників, тобто ЗОП = f(МЕ), де МЕ-вартість прямих матеріальних затрат на одиницю продукції (у грн.).

Виробничу собівартість будь-якого виробу (аналогічного до групи споріднених) можна визначити за формулою:

де залежність З ОП =f(МЕ) можна виразити таким чином:

ЗОП = dМh Е.

У цій формулі d і h постійними коефіцієнтами для груп споріднених виробів. Ці коефіцієнти визначають, виходячи зі спеціально розроблених номограм залежностей величини основної заробітної плати виробничих робітників і вартістості матеріальних витрат.

Підставивши значення ЗОП = dхМпЕ у попередню формулу, отримаємо:

np=M+dM+НП/100,

де НП- відсоток накладних витрат підприємства-виробника.

Застосування графоаналітичного методу передбачає проведення попереднього аналізу собівартості споріднених виробів. Цей метод можна успішно застосовувати на етапі ескізного проектування, бо на ньому не становить труднощів визначення витрат на комплектуючі вироби. Разом з цим, для підрахунку витрат на матеріали використовують наближені прийоми. Масу матеріалів для кожного виробу знаходять шляхом виключення із загальної маси виробу комплектуючих виробів. Потім визначають питому вагу матеріалів у загальній масі виробу і середню вартість 1 кг матеріалів.

Між техніко-експлуатаційними характеристиками і собівартістю виробу існує щільний зв'язок. Встановлення об'єктивної залежності зміни витрат від зміни параметрів на основі дослідження варіантів технічних рішень є головним змістом нормативно-параметричних методів попереднього визначення собівартості. Широкого застосування у цих дослідженнях набувають математичні методи й обчислювальна техніка. Нормативно-параметричні методи використовують для обґрунтування рівня і співвідношення цін на однотипну продукцію, для прогнозування зниження собівартості в умовах серійного виготовлення, для обґрунтування нормативно-умовних та граничних цін і т. ін. Застосування нормативно-параметричних методів залежить від особливостей параметричного ряду продукції. Основними нормативно-параметричними прийомами, які використовують для визначення собівартості, що знову проектованого виробу є: метод раціональної функції, складного коефіцієнта (індексу) якості, бального оцінювання, кореляційного і регресійного аналізів.

Метод раціональної функції застосовують у тому випадку, коли існує пропорційна залежність між зміною основного технічного параметра виробу і його собівартістю. Виражають цю залежність цілою раціональною функцією. При використанні цього методу виходять із припущення, що інші параметри виробу залишаються незмінними. Застосування даного методу обмежують лише вузькою групою споріднених виробів. Його недолік полягає у тому, що він не відображає всю сукупність споживчих властивостей складних технічних комплексів. Відомі також модифікації цього методу: визначення собівартості проектованого виробу на основі вартості конструкційної ваги аналогічних виробів і метод питомих витрат, що базується на виборі головного техніко-експлуатаційного параметра, який відображає основну властивість виробу.



Висновки

Дослідивши принципи функціонування внутрішнього економічного механізму підприємства можна зробити висновок, що профіль, масштаби, а також галузева приналежність підприємства визначаються складом, технологічною спеціалізацією і розмірами його виробничих цехів, ділянок, майстерень. Всі інші ланки підприємства: функціональні відділи, лабораторії, органи що керують, - цілком порівнюються з характеристиками виробничих підрозділів і створюються винятково для забезпечення ефективності їхньої роботи.

Процес виробництва на будь-якому підприємстві здійснюється за належної взаємодії трьох визначальних його чинників: персоналу (робочої сили), засобів праці та предметів праці. Використовуючи наявні засоби виробництва, персонал підприємства продукує суспільно корисну продукцію або надає виробничі й побутові послуги. Це означає, що, з одного боку, мають місце затрати живої та уречевленої праці, а з іншого - такі чи такі результати виробництва (діяльності). Останні залежать від масштабів застосовуваних засобів виробництва, кадрового потенціалу та рівня його використання.

Прибуток підприємства формується за рахунок таких джерел:

а) продаж (реалізація) продукції (послуг);

б) продаж іншого майна; в) позареалізаційні операції. Прибуток від продажу продукції (виконання робіт, надання послуг) є основним складником загального прибутку.

Це прибуток від операційної діяльності, яка відображає місію і профіль підприємства. Він обчислюється як різниця між виручкою від продажу продукції (без урахування податку на додану вартість і акцизного збору) та її повною собівартістю.



Список використаної літератури

1. Бандурка О.М., Коробов М.Я. Фінансова діяльність підприємства. - К.: "ЛИБІДЬ". 2003 г. - 671 с.

2. Бойчук І.М., Харів П.С., Хопчан М.І., Піча Ю.В. "Економіка підприємства". Навчальний посібник. - К.: "Каварелла"; Львів: "Новий світ - 2000", 2001. - 298 с.

3. Гальчинський А.С., Єщенко П.С., Палкін Ю.І. "Основи економічних знань". Навч. посібник. - К.: Вища шк., 2003 г. - 544 с.

4. Грещак М.Г., Гребешкова О.М., Коцюба О.С Внутрішній економічний механізм підприємства: Навч. Посібник /. - К.: КНЕУ. 2001. - 228 с.

5. Мочерний С.В., Чеботар С.І., Устенко О.А. "Основи підприємницької діяльності". Посібник. - К.: Видавничий центр "Академія", 2001. (Альма-матер) - 280 с.

6. Костенко Т.Д., Підгора Є.О., Рижиков В.С., Панков В.А. Економічний аналіз і діагностика стану сучасного підприємства: Навч. посібник для студентів вищих навч. закладів. - К.:ЦНЛ,2005. - 398 с.

7. Кулішов В.В. Економіка підприємства: теорія і практика: Навч. посібник. -3-є вид. - К.: Ельга; Ніка-Центр,2004. - 211 с.

Размещено на Allbest.ru