Особливості механізму реалізації валютної політики в умовах перехідної економіки

Размещено на http://www.allbest.ru/

Особливості механізму реалізації валютної політики в умовах перехідної економіки

Валютна політика є однією з найважливіших елементів у загальній системі державних заходів, спрямованих на підтримання макроекономічної стабільності у країні та стимулювання її економічного зростання.

У сучасних умовах можливості регулятивного впливу держави на економіку не можуть замикатися виключно на національному рівні, оскільки жодна національна економіка не є закритою. При цьому валютна політика, як одна з головних форм регулювання зовнішньоекономічних відносин, набуває ключового значення у практичній реалізації державного впливу на перебіг усіх господарських процесів з метою реалізації стратегії економічного розвитку і розбудови ефективного ринкового механізму.

Слід зауважити, що валютна політика будь-якої країни повинна бути спрямована на всіх учасників процесу відтворення, а не тільки на дії експортерів і імпортерів як учасників зовнішньоекономічної діяльності. З цих позицій при оцінці результативності валютної політики велике значення мають її ключові елементи, що впливають не тільки на інтеграцію країни у світову економіку, але і на рівень життя населення країни, темпи розвитку національної економіки. Серед ключових елементів валютної політики доцільно виділити такі, як регулювання валютного курсу, встановлення валютних обмежень, управління платіжним балансом країни та її офіційними золотовалютними резервами, участь у міжнародних фінансово-кредитних організаціях.

Досягнення цілей валютної політики забезпечується через механізм валютного регулювання (законодавче регулювання валютних відносин) та валютного контролю (контроль за виконанням вимог, норм та правил).

У сучасній економічній літературі проблеми реалізації валютно-курсової політики в цілому та регулювання валютного курсу зокрема є предметом активних наукових досліджень таких вчених, як О. Барановський,

О. Береславська, А. Гальчинський, А. Грищенко, О. Дзюблюк, І. Крючкова, Б. Лапчук, В. Міщенко, О. Мозговий,

О. Петрик, М. Савлук, А. Шаповалов, Т. Шемет. Серед російських вчених слід відмітити праці Б. Альохіна, Л. Красавіної, А. Навої, С. Моісеєва, О. Рогової.

Мета даної статті полягає в дослідженні основних форм й інструментів реалізації валютної політики та можливостей і особливостей їхнього використання в Україні з урахуванням зарубіжного досвіду.

Слід відзначити, що у більшості країн світу провідником державної валютної політики є центральний банк, хоча у деяких країнах, таких, як Естонія, Литва, Болгарія валютну політику розробляють і реалізують поряд з центральним банком спеціально створені відомства - валютні бюро.

Виняткове важливе значення для України мало ухвалення у 1999 р. Закону України «Про Національний банк України», в якому НБУ був визначений уповноваженою державною установою при застосуванні законодавства

України про валютне регулювання та валютний контроль.

До основних завдань, що має вирішувати НБУ в розрізі регулювання валютних відносин, відносяться здійснення валютно-курсової політики, складання та врівноваження платіжного балансу країни, формування золотовалютних резервів й розробка валютних обмежень при здійсненні задачі валютного контролю.

До найважливіших форм реалізації валютної політики відносять:

1) дисконтну політику, при проведенні якої в якості засобу грошово-кредитного впливу на величину грошової маси в обігу використовується зміна облікової ставки НБУ;

2) курсову політику, основними цілями якої є встановлення адекватного валютного режиму в країни та проведення девальвацій або ревальвацій курсу національної валюти для стимулювання певних сфер зовнішньоекономічної діяльності країни;

3) девізну політику, тобто систему заходів, спрямованих на регулювання курсу національної валюти шляхом проведення валютних інтервенцій;

4) політику управління золотовалютними резервами, яка полягає у підтриманні, збереженні й нарощуванні офіційних золотовалютних резервів країни з метою забезпечення достатнього рівня міжнародної валютної ліквідності й проведення валютних інтервенцій.

Ступінь використання тієї чи іншої форми залежить від певних економічних умов країни. Tак, дисконтна політика більш використовується у країнах з розвиненою економікою. її застосування здійснює вплив на надходження короткострокового капіталу, що призводить до зміни пропозиції іноземної валюти у країні.

Щодо країн з перехідною економікою, то позитивні наслідки використання зміни облікової ставки центральним банком мали у Польщі напередодні переходу країни до політики інфляційного таргетування. Але, в цілому, для цих країн більш характерним є застосування валютних інтервенцій та проведення цільових девальвацій або ревальвацій національної валюти в рамках курсової політики.

Слід відзначити, що для України, як і для більшості країн з перехідною економікою, дисконтна політика не є одним з основних інструментів впливу на валютний курс, що пояснюється незначним впливом процентних ставок на мобільність капіталу в умовах економічної нестабільності.

При формуванні валютної політики центральним банком одним з найважливіших завдань є вибір оптимального принципу валютного курсоутворення.

На сьогодні в умовах переходу до інфляційного таргетування багатьма країнами визнана доцільність плаваючого курсу. Станом на кінець 2009 р. кількість країн у світі, що перейшли до незалежного плавання збільшилася до 40 (рисунок 1). Взагалі плаваючий режим зараз використовують 88 країн, фіксований - 68, що свідчить про відсутність єдиного ефективного режиму валютного регулювання.

Рисунок 1 - Структура діючих валютних режимів країн світу у 2009 році

Встановлення обмінного курсу у режимі незалежного плавання притаманно країнам з високорозвиненими економіками, такими, як Японія, Швейцарія, Канада, Австралія, США. Щодо країн з перехідною економікою, то на режим гнучкого курсоутворення перейшли Угорщина (1994 p.), Чехія (1997 p.), Казахстан (1999 p.), Польща (2000 р.). При цьому тільки у Польщі даний перехід був здійснений у підготовлених умовах за декілька років, в інших країнах ця зміна відбулася внаслідок економічних криз. Так, у Чехії перехід відбувся внаслідок значних де- вальваційних тенденцій, викликаних спекулятивними атаками на чеську крону. У Угорщині - через високий рівень фіскального дефіциту й неможливості стримування агрегованого попиту. В цілому даний перехід у країнах був визнаний значним рівнем інфляції, необхідністю частого проведення валютних інтервенцій, спадом ВВП та дефіцитом поточного рахунку платіжного балансу країн.

Перехід до гнучкого режиму у Польщі відбувався у декілька етапів. На початку перехідного періоду у цій країні було обрано режим таргетування валютного курсу, однак значний рівень інфляції порівняно з її основними торговельними партнерами призвів до зростання PEOK (реального ефективного курсу), що відобразилося на зниженні конкурентоздатності країни. Як наслідок режим фіксованого курсу було змінено на режим валютного коридору + 7%. Однак значні проблеми з підтримання платіжного балансу призвели до необхідності переходу до режиму інфляційного таргетування, що передбачає перехід до гнучкого валютного режиму, коли валютний курс стає проміжним, а не цільовим макропоказником. Центральний банк при цьому залишив за собою право здійснювати валютні інтервенції з метою стабілізації валютного ринку країни.

В Угорщині також падіння зовнішньої конкурентоспроможності, значна інфляція й приток спекулятивного капіталу призвели спочатку до розширення валютного коридору. Проведення значних стерилізаційних валютних інтервенцій з метою стримування зростання грошової маси не дало позитивних результатів. Ці причини зумовили проголошення переходу до режиму плаваючого курсу.

Слід зауважити, що за режимом гнучкого курсоутворення величина валютного курсу завжди має високий рівень волатильності, що може негативно вплинути на інфляційні очікування у суспільстві та спричинити падіння виробництва. Тому в багатьох країнах світу використовується режим фіксованого валютного курсу. На користь цього режиму говорить й той факт, що під час економічних криз такі країни, як Латвія і Болгарія, перейшли на режим фіксованого курсоутворення. Економіку країн, які змінили гнучкий режим на фіксований, можна охарактеризувати як поступове подолання негативних тенденцій макроекономічних показників, однак зниження рівня інфляції супроводжувалося зростанням дефіциту поточного рахунку. Також слід зазначити, що даний режим потребує наявності значних обсягів валютних резервів у країні, необхідних для підтримання стабільного валютного курсу.

В цілому, як показав аналіз досвіду зарубіжних країн, застосування плаваючого курсу призводить у перших роках переходу до зниження обсягів ВВП, але потім спостерігається підвищення обсягів виробництва, зниження рівня інфляції та покращення сальдо платіжного балансу.

Слід зауважити, що однією з ефективних умов запровадження гнучкого режиму є мінімізація інфляційних процесів з подальшим утриманням досягнутого рівня. Таким чином при переході до плаваючого режиму в Україні необхідно створити відповідні економічні передумови.

Таким чином, враховуючи досвід зарубіжних країн, можна сказати, що для України було б доцільним проведення поетапного переходу до плаваючого режиму курсоутворення, поступово розширюючи валютний коридор.

У сучасних умовах багато вчених України схиляються до необхідності поступової лібералізації валютного ринку та переходу до гнучкого режиму курсоутворення. Доцільним вважає перехід до цього режиму директор департаменту економічного аналізу та прогнозування НБУ О. Петрик. За його словами «...дуже часто підтримання фіксованого курсу може приховувати недосконалу політику та інституційні недоліки, а також призводити до нагромадження дисбалансів в економіці. Зокрема, валютні дисбаланси макроекономічних агентів зростають, а значний обсяг короткострокового зовнішнього боргу є ключовим чинником валютних криз. Також існують і значні альтернативні витрати, пов'язані зі стерилізацією грошової бази в результаті зростання чистих іноземних активів. Це зменшує прибуток центрального банку, а також відволікає кошти комерційних банків від кредитування реального сектору економіки» [1].

Слід підкреслить, що й інші українські вчені - Б. Сас, Н. Горшкова, Я. Белінська - також розділяють погляд щодо поступового переходу до гнучкого валютного режиму. Так, старший науковий співробітник Інституту економіки та прогнозування HAH України Н. Горшкова стверджує, що «...успішна довгострокова валютно-курсова політика повинна поєднувати елементи гнучкості і контролю, а її орієнтиром має стати поетапний перехід до режиму плаваючого валютного курсу» [2].

Також за оцінками МВФ запровадження в Україні режиму гнучкого валютного курсу сприятиме застосуванню ефективнішого контролю за інфляційними процесами та рівнем доларизації, що є надзвичайно актуальним для України.

Застосування девальвацій та ревальвацій національної грошової одиниці широко використовується у світовій практиці як один з найефективніших інструментів валютної політики. Заниження курсу національної валюти дозволяє збільшити темпи зростання експорту та призводить до підвищення конкурентоздатності продукції країни в цілому, що зумовлює прискорення економічного зростання країни у короткостроковій перспективі. Особливо це стосується країн з високою часткою експорту у торговельному балансі. Проведення ревальвації національної грошової одиниці ж сприятиме економічному зростанню у довгостроковому періоді, стимулюючи притоки інвестицій у країну та збільшуючи обсяги імпорту інноваційного устаткування. Наслідками орієнтації курсової політики на «слабку валюту» можуть стати структурні диспропорції розвитку галузей економіки в країні на користь експортоо- рієнтованих.

Таким чином при виборі напряму зміни валютного курсу для української економіки необхідно зважувати всі позитивні й негативні наслідки її проведення, користуючись, перш за все, стратегічними пріоритетами.

Найбільш дієвішими інструментами у механізмі проведення валютної політики на сьогоднішній день залишаються валютні інтервенції. При реалізації девізної політики ступінь втручання центрального банку шляхом здійснення валютних інтервенцій залежить від обраного режиму валютного курсу. При фіксованих режимах - ступінь втручання максимальна, при вільному плаванні - центральний банк мінімально впливає на валютний ринок. Слід зауважити, що й при переході на плаваючий режим валютного курсу, багато центральних банків країн продовжують активне використання цього інструменту у механізмі здійснення валютної політики.

Якщо в країні відбувається економічне зростання та досягнута макроекономічна стабілізація, політика валютних інтервенцій є вирішальним інструментом валютного регулювання. Однак за наявності економічної кризи та фінансової розбалансованості, як це відбулося в Угорщині, Болгарії, Чехії, використання цього інструменту недостатньо, оскільки його застосування у таких умовах може призвести до значної втрати золотовалютних резервів держави.

Для економіки Україні притаманно достатньо часте втручання НБУ у валютний ринок країни. На негативні наслідки такого втручання наголошують експерти МВФ. За їх рекомендаціями НБУ необхідно проводити гнучкішу курсову політику, яка дасть змогу Національному банку ефективніше управляти монетарними агрегатами. Але мінімізація валютних інтервенцій у сучасних економічних умовах України недоцільна, оскільки валютні інтервенції є дієвими інструментами впливу на валютний курс. Для нівелювання негативних наслідків на інфляційні процеси можна рекомендувати збільшувати обсяги проведення саме стерилізаційних інтервенцій та розвивати відповідно ринок державних облігацій у країні.

Окрім економічних важелів при проведенні валютної політики широко використовуються й нормативні заходи. Слід зазначити, що у країнах з високо розвиненою економікою надають перевагу економічним заходам, на відміну від країн з перехідною економікою, де адміністративні важелі мають першочергове значення.

Головним засобом реалізації нормативних заходів валютної політики є формування відповідного валютного законодавства. Нормативні заходи реалізації валютної політики є менш гнучким елементом відповідного механізму, оскільки правове поле формується на певний період і не може оперативно змінюватися, оскільки має визначати умови функціонування учасників валютних відносин.

До головних адміністративних важелів реалізації валютної політики належить валютний контроль, тобто діяльність, спрямована на забезпечення дотримання валютного законодавства при здійсненні операцій із валютними цінностями на території країни, а також система валютних обмежень, котрі визначають механізм заборони або лімітування прав резидентів і нерезидентів на здійснення операцій з валютою.

Ліцензування як форма валютних обмежень забезпечує можливість центральному банку контролювати доступ до валютного ринку банківських установ і можливість здійснення ними валютних операцій залежно від виконання тих чи інших умов. Ці умови в кінцевому підсумку визначаються цілями валютної політики - посилення лібералізації або ж запровадження більш жорсткого режиму функціонування валютного ринку і його учасників.

Крім власне ліцензування, важливим напрямом обмежень валютних операцій комерційних банків є також лімітування їхньої відкритої валютної позиції, що є важливим засобом мінімізації валютного ризику та обмеження спекулятивного впливу на динаміку обмінного курсу національної валюти. Лімітування відкритої валютної позиції є формою реалізації політики валютних обмежень, яка передбачає встановлення центральним банком граничних норм формування банківських вимог і зобов'язань, виражених в іноземній валюті.

В Україні уповноважений банк набуває право відкривати валютну позицію з дати отримання ним від НБУ дозволу на здійснення операцій із валютними цінностями і втрачає це право з дати відкликання ліцензії або припинення дозволу на здійснення операцій із валютними цінностями.

Лімітування відкритої валютної позиції є важливим засобом забезпечення ефективності валютних операцій комерційних банків із погляду зниження ризику. Водночас у складі політики обмежень такі заходи мають доповнюватись іншими напрямами регулювання і регламентації операцій банків як головних суб'єктів валютного ринку, зокрема, їх діяльності на міжбанківському валютному ринку і ринку банківських металів.

Для країн, економіка яких перебуває у стадії ринкової трансформації, застосування валютного контролю має особливе значення, оскільки ринкові механізми валютного регулювання в цих країнах є недостатньо зрілими. Tакі країни, проводячи зовнішньоекономічну діяльність, мають справу з такими проблемами, як відплив капіталів та зменшення золотовалютних резервів.

T аким чином, за результатами досліджень можна зробити наступні висновки. Для ефективного вирішення задач у розрізі валютної політики України, вивчення світового досвіду щодо вибору режиму курсоутворення, а також інших заходів здійснення валютної політики центральними банками має не тільки теоретичне значення, але і дозволяє зробити рекомендації для української економіки. Основними інструментами впливу на валютний курс у країнах з перехідною економікою є, перш за все, застосування девізної політики, регулювання режиму валютного курсу та проведення девальвацій або ревальвацій національної валюти.

Важливою задачею, що стоїть на сьогодні перед НБУ при здійсненні валютної політики, є проведення поступового переходу до гнучкого валютного курсу, а також знаходження компромісу між необхідністю проведення ревальвації національної валюти з метою стимулювання експорту та проведення девальвації для забезпечення економічного розвитку України у довгостроковій перспективі.

Окрім основних задач валютної політики, вирішення яких досягається в основному економічними важелями, також при її проведенні велику увагу слід приділяти й адміністративним важелям управління при запровадженні валютних обмежень як ефективного механізму впливу держави на поведінку суб'єктів валютного ринку.

Список використаної літератури

1.Петрик О. Історія монетарного розвитку в Україні [Текст] / О. Петрик / Вісник Національного Банку України.

-2007,-№1- С. 2-15.

2.Горшкова Н. Валютно-курсова політика: практичний досвід та рекомендації [Текст] / Н. Горшкова / Вісник Національного Банку України. - 2007.-№1- С. 62-66.

3.Береславська О. Інтервенції на валютних ринках як інструмент курсової та грошово-кредитної політики [Текст] / О. Береславська / Вісник Національного банку України. - 2005. - №10. - С. 36- 40.

4.Гальчинський А.С. Основи економічної теорії [Текст]: / А.С. Гальчинський, П.С. Єщенко, Ю.А.Палкін. - K.: Вища школа, 2007. - 471 с.

5.Паценко, О.Ю. Валютний курс в Україні: прогнозування динаміки [Текст] / О.Ю. Паценко / Актуальні проблеми міжнародних відносин: 36. наук, праць Інституту міжнародних відносин Київського національного університету ім. Т. Шевченка. - 2000. - Вип. 24 (част. І). - С. 183-194.

6.Офіційний сайт Національного банку України [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.bank.gov.ua/ 22.11.2010. Загол. з екрану.

7.Офіційний сайт Міжнародного Валютного Фонду [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.imf.оте /22.11.2010. Загол. з екрану.

Размещено на Allbest.ru