Статистичне вивчення продуктивності праці

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Вступ

Серед показників ефективності виробництва чільне місце належить показнику продуктивності праці. Це зумовлено тією суспільною значущістю і роллю, яку відіграє цей показник у збільшенні виробництва матеріальних благ, підвищенні рівня матеріального добробуту населення, вирішенні соціальних питань суспільства.

Продуктивність праці - це спроможність робітника виробляти певну кількість продукції за одиницю часу.

Рівень продуктивності праці завжди виражає ступінь розвиненості виробничих відносин. Водночас характер розвитку виробничих відносин створює відповідні передумови для зростання ефективності живої праці. За умов, коли вичерпуються джерела збільшення трудових ресурсів як фактор нарощування виробництва, незрівнянно зростає роль показника продуктивності праці. Досить сказати, що підвищення продуктивності праці в промисловості України на 1% еквівалентне збільшенню виробництва продукції на 520 млн. грн.

В останнє десятиріччя спостерігався спад продуктивності суспільної праці і, зокрема, в промисловості. І хоча за останні роки темпи зростання продуктивності праці знизилися, проте цей фактор залишається вирішальним у зростанні виробництва промислової продукції.

Основними завданнями статистики продуктивності праці є:

- розробка методики визначення рівня продуктивності праці;

- визначення динаміки продуктивності праці і закономірностей її зміни у часі;

- аналіз впливу факторів на рівень і динаміку продуктивності праці;

- вивчення впливу зміни продуктивності праці на зміну обсягу продукції і затрат робочого часу;

- міжнародні порівняння рівня і динаміки продуктивності праці.

1. Вимірювання рівня продуктивності праці

продуктивність статистичний праця

Одним з найважливіших аспектів вивчення використання трудових ресурсів є аналіз результативності праці в процесі виробництва товарів і послуг: вимірювання рівня динаміки продуктивності праці, вивчення чинників зростання продуктивності праці.

Рівень продуктивності праці може бути виражений двома показниками:

кількістю продукції, що виробляється за одиницю часу (цей показник називається середнім виробництвом продукції за одиницю часу або продуктивністю праці);

витратами часу на одиницю продукції (цей показник називається трудомісткістю одиниці продукції).

Уведемо позначення: кількість продукції Q, витрати праці Т, середнє виробництво продукції за одиницю часу (продуктивність праці) W (W=Q/T); трудомісткість t (t=T/Q).

Перший показник є прямим показником продуктивності праці, оскільки, чим більша величина цього показника, тим вища продуктивність праці. Другий показник є зворотним, оскільки, чим менша величина цього показника, тим вища продуктивність праці.

Звідси випливає, що виробництво продукції за одиницю часу і трудомісткість продукції є зворотними величинами, тобто спостерігаємо такі співвідношення:

Звернемось перш за все до показника виробництва продукції за одиницю часу, що найчастіше використовується в економічних розрахунках. При розрахуванні рівня продуктивності праці як продукція, так і витрати праці можуть бути виражені в різних одиницях вимірювання. Розглянемо знаменник показника виробництва продукції за одиницю часу - затрати праці на виробництво продукції (Т). Вони можуть бути виміряні:

- у відпрацьованих людино-годинах;

- у відпрацьованих людино-днях;

- у відпрацьованих людино-місяцях, людино-кварталах або людино-роках (ці одиниці часу еквівалентні середній чисельності працівників за відповідний період).

Відповідно розрізняють показники рівня продуктивності праці: середньогодинне, середнедньодобове, середньомісячне, середньоквартальне, середньорічне виробництво продукції.

Якщо затрати праці виміряні у відпрацьованих людино-годинах (Т_г), отримують показник середньогодинного виробництва продукції (W_год), який характеризує середній обсяг продукції, виробленої одним робітником за одну годину фактично відпрацьованого часу:

де Т_г - кількість відпрацьованих люд.-год.

Якщо затрати праці, виміряні у відпрацьованих людино-днях (Т_д), отримують показник середньодобового виробництва продукції (W_доб), який відображає середній обсяг продукції, виробленої одним робітником за одну відпрацьовану добу:

Рівень середньодобової продуктивності праці залежить від двох чинників: середньогодинного виробництва продукції і міри використання тривалості робочого дня, тобто наявності втрат робочого часу протягом зміни (за всіма причинами).

Покажемо взаємозв'язок між двома розглянутими показниками рівня продуктивності праці:

де L - середня фактична тривалість робочого дня.

Якщо затрати праці виміряні середньообліковою чисельністю робітників, отримують показник середньомісячного, середньоквартального або середньорічного виробництва продукції в розрахунку на одного середньооблікового робітника (W_міс) (залежно від того, до якого періоду відносяться обсяг продукції і чисельність робітників - місяця, кварталу, року):

де - середньооблікова чисельність робітників.

Середньомісячне виробництво залежить від середньодобового виробництва і від кількості днів, відпрацьованих у середньому одним середньообліковим робітником:

де - середня фактична тривалість робочого періоду в днях.

де - середня фактична тривалість робочого періоду (в годинах) - кількість годин у розрахунку на одного робітника.

Наступний показник - показник середньомісячного (квартального, річного) виробництва продукції в розрахунку на одного середньооблікового робітника основної діяльності (W_{міс. осн}) (у промисловості - промислово-виробничого персоналу):

де - середньооблікова чисельність робітників основної діяльності.

Взаємозв'язок з вищевказаними показниками рівня продуктивності праці такий:

де d - частка робітників у загальній чисельності працівників основної діяльності.

Звернемося тепер до чисельника прямого показника продуктивності праці - обсягу продукції, виробленої за даний період. Залежно від вибору одиниць вимірювання продукції розрізнюють натуральний, трудовий і вартісний методи вимірювання рівня продуктивності праці.

Натуральний метод. В основі методу лежить облік продукції в натуральних одиницях вимірювання: штуках, метрах, тоннах тощо. Рівень продуктивності праці при цьому виражається кількістю штук, метрів, тонн продукції, вироблених за одиницю часу:

де Q - обсяг продукції в натуральних одиницях вимірювання.

Перевагами цього методу є простота розрахунку, наглядність, об'єктивність вимірювання рівня продуктивності праці. Водночас сфера використання натурального методу вельми обмежена. Він може застосовуватися тільки на підприємствах, дільницях виробництва, у галузях, де виробляється однорідна продукція або ведеться облік витрат робочого часу на кожен вид продукції, що виробляється. Використання умовно-натуральних одиниць вимірювання продукції дає змогу дещо розширити сферу застосування натурального методу вимірювання рівня продуктивності праці.

Трудовий метод. В основі методу лежить вимірювання обсягу виробленої продукції в нормо-годинах робочого часу. Вимірювачем різних видів продукції або робіт при цьому є нормативна трудомісткість.

Для розрахунку рівня продуктивності праці обсяг продукції, виражений у нормо-годинах, зіставляється з фактичними затратами праці. У результаті отримують виробництво продукції в нормо-годинах у розрахунку на одну відпрацьовану годину, день або на одного працівника за місяць, квартал, рік:

де Q - обсяг виробництва в трудових одиницях вимірювання.

Отриманий результат можна розглядати також як показник виконання норм виробітку.

На відміну від натурального трудовий метод дозволяє вимірювати продуктивність праці робітників, що виконують різні види робіт. Об'єктивність вимірювання при цьому залежить від достовірності нормативів затрат робочого часу. Даний метод також має обмежену сферу застосування, оскільки нормативи трудомісткості на різних підприємствах унаслідок специфіки умов виробництва різні. Трудовий метод застосовується на рівні окремих підрозділів виробництва (цехів, бригад, дільниць тощо), де розроблені нормативи затрат робочого часу і звичайно відсутні ціни на продукцію (наприклад, у заготовчих цехах, що випускають напівфабрикати для внутрішньозаводського споживання).

Вартісний метод. Цей метод як найбільш універсальний широко застосовується для вимірювання рівня продуктивності праці. В його основі лежить зіставлення обсягу продукції в грошовому виразі за затратами живої праці:

де Q - обсяг продукції в грошовому вираженні.

Різні підходи до вимірювання рівня продуктивності праці узагальнені на рис. 1.

Рис. 1. Показники рівня продуктивності праці

Як узагальнюючі показники рівня продуктивності праці можуть бути використані такі показники, як вироблений національний прибуток (чистий матеріальний продукт) у розрахунку на одного зайнятого у сфері матеріального виробництва, валовий внутрішній продукт у розрахунку на одного зайнятого в економіці. Перший з перерахованих показників часто називають продуктивністю суспільної праці.

Показники продуктивності праці в деяких галузях економіки такі:

- у промисловості - обсяг продукції в натуральному або вартісному виразі з розрахунку на одного працівника промислово-виробничого персоналу, в розрахунку на відпрацьований людино-день або людино-годину; трудомісткість одиниці продукції або робіт;

- у сільському господарстві - виробництво продукції в грошовому виразі в розрахунку на одного середньорічного працівника, на один відпрацьований людино-день або людино-годину; виробництво сільськогосподарських продуктів у натуральному виразі в розрахунку на одну відпрацьовану людино-годину; затрати праці в людино-годинах на виробництво одиниці продукції або на виконання однієї одиниці робіт (на 1 га посіву, оранки тощо);

- у будівництві - обсяг будівельно-монтажних робіт за кошторисною вартістю в розрахунку на одного працівника будівельно-виробничого персоналу, зайнятого на будівельно-монтажних роботах і в підсобних виробництвах, що відображаються на балансі будівельних організацій у розрахунку на один відпрацьований людино-день або людино-годину;

- на транспорті - обсяг робіт (вантажообіг в умовних тонно-кілометрах) у розрахунку на одного працівника, зайнятого на перевезеннях;

- у торгівлі - товарообіг у розрахунку на одного працівника, на один відпрацьований людино-день.

2. Аналіз динаміки продуктивності праці

Для вивчення динаміки продуктивності праці використовуються індекси продуктивності праці. В умовах виробництва однорідної продукції індекс продуктивності праці може бути обчислений такими методами:

1) на основі зіставлення прямих показників рівня продуктивності праці:



2) на основі зіставлення обернених показників рівня продуктивності праці:

3) як величина, обернена індексу трудомісткості І_t:

4) зіставленням індексів обсягу продукції і витрат праці:

Обсяг продукції можна розглядати як величину, що залежить від двох чинників: затрат робочого часу і продуктивності праці. Обсяг продукції - це результативний показник, динаміка якого визначається поведінкою двох названих чинників. Вплив усіх інших чинників (зміна фондоміскості продукції, поліпшення організації виробництва, скорочення втрат робочого часу тощо) зрештою відіб'ється на зміні обсягу продукції через зміну або затрати праці, або продуктивності праці. Для базисного і звітного періодів ми можемо виразити цю залежність таким чином:

та

Тоді загальний приріст продукції (за рахунок двох чинників) становитиме:

Відобразимо дані на графіку (рис. 2). На осі абсцис покажемо затрати робочого часу, а на осі ординат рівень продуктивності праці. Тоді обсяг продукції кожного періоду буде представлений площею відповідних прямокутників OW₀AT₀ та OW₁BT₁, а загальний приріст продукції - площею заштрихованої фігури.

Рис. 2. Визначення приросту продукції за чинниками (Т₁ > Т₀)

Визначимо, у якій мірі змінився обсяг продукції за рахунок кожного чинника. Щоб виявити вплив окремого чинника на результативний показник, що необхідно чинник, що досліджується, розглядати як змінний, а інші чинники - як постійні. Аналіз звичайно починають з оцінки впливу кількісного чинника (у цьому випадку - з затрат праці), фіксуючи на рівні базисного періоду значення якісного показника (як правило, це відносна або середня величина; у даному прикладі в ролі якісного показника виступає продуктивність праці). Якби у звітному періоді зміни сталися тільки в затратах робочого часу при постійному рівні продуктивності праці, то обсяг продукції збільшився б на величину, відповідну площі прямокутника T₀ ADT₁, котра дорівнює (T₁ - T₀) W₀. Визначимо зміну обсягу продукції за рахунок зміни затрат праці через ДQ_T:



Якщо звернутися тепер до графіка (див. рис. 2), то можна побачити, що площа заштрихованої фігури дорівнює (W₁ - W₀) T₁. Вона відповідає приросту обсягу продукції за рахунок іншого чинника - продуктивності праці. При визначенні впливу якісного показника кількісний чинник звичайно фіксується на рівні звітного періоду. Якщо чинників не два, а більше, то при визначенні впливу подальшого чинника кожний з розглянутих раніше чинників фіксується на рівні звітного періоду, а інші - на рівні базисного періоду. Такий спосіб відособленого розгляду впливу окремого чинника на зміну складного показника з дотриманням зазначеного порядку фіксування значень інших чинників називають методом ланцюгових підстановок. Він спирається на теорію побудови системи індексів взаємопов'язаних показників.

Запишемо формулу для визначення приросту обсягу продукції за рахунок зміни продуктивності праці ДQ_W:

Дана формула може бути зображена таким чином:

Загальний приріст обсягу продукції у звітному періоді порівняно з базисним за рахунок двох чинників:

або у відсотках ( - приріст у відсотках):

Частка кожного чинника в загальному прирості обсягу продукції може бути обчислена інакше:

На рис. 3 показане графічне рішення задачі розкладання приросту обсягу продукції на складові відповідно до впливу окремих чинників для випадку, коли один чинник зростає (наприклад, продуктивність праці, тобто W₁ > W₀), a інший зменшується (наприклад, затрати праці, тобто Т₁ < Т₀). Площа заштрихованого прямокутника 1 відповідає приросту обсягу продукції за рахунок зміни продуктивності праці, а площа прямокутника 2 - зменшенню обсягу продукції за рахунок скорочення затрат праці. Сукупна зміна обсягу продукції за рахунок двох чинників відповідає різниці площ вказаних прямокутників. Якщо площа прямокутника 1 більша площі прямокутника 2, то загальний обсяг продукції зростатиме, в іншому випадку - зменшуватиметься.

Рис. 3. Визначення приросту продукції за чинниками (Т₁<Т₀)

Якщо обидва чинники зменшуються у звітному періоді в порівнянні з базисним (T₁ < T₀, W₁ < W₀), то скорочення обсягу продукції буде відбиватися площею заштрихованої фігури, аналогічною тій, яка зображена на рис. 2 (у цьому разі точки W₀ і W₁ та Т₁ і Т₀ поміняються місцями).

В умовах випуску різнорідної продукції індекс може обчислюватися на основі:

1) зіставлення прямих показників рівня продуктивності праці:

де Q - загальний обсяг різнорідної продукції, виражений або в нормо-годинах робочого часу (побудований таким чином індекс називається трудовим індексом продуктивності праці), або в грошовому виразі (відповідний індекс називається вартісним індексом продуктивності праці);

Ф - загальні витрати при виробництві різнорідної продукції.

2) зіставлення індексів обсягу продукції і затрат праці:

де - індекс фізичного обсягу виробленої продукції;

- індекс витрат праці.

3) даних про трудомісткість різних видів продукції (цей метод використовується на тих дільницях виробництва, де налагоджений облік затрат праці різних видів продукції):



де - умовна величина, що характеризує затрати робочого часу на продукцію звітного періоду при базисних рівнях продуктивності праці;

- фактичні затрати робочого часу на продукцію звітного періоду.

Різниця між знаменником і чисельником даного індексу характеризує економію (додаткові витрати) робочого часу у зв'язку зі зростанням (зниженням) продуктивності.

Цей індекс називається агрегатним індексом продуктивності праці (за формою побудови). Він може бути перетворений у середній арифметичний індекс продуктивності праці:

де - індекс продуктивності праці за окремим видом продукції.

Індекс продуктивності праці у вигляді середнього арифметичного індексу може бути використаний у тій ситуації, коли в окремих виробничих одиницях (цехах, дільницях, підприємствах) застосовуються різні методи вимірювання рівня продуктивності праці і виникає необхідність під час економічного аналізу отримати узагальнюючу оцінку динаміки продуктивності праці за даною сукупністю виробничих одиниць загалом. У цьому випадку i_W - індивідуальний індекс продуктивності праці, обчислений за виробничою одиницею, а Т₁ - фактичні затрати праці на дану виробничу одиницю у звітному періоді.

Одне з завдань економічного аналізу - вивчення динаміки продуктивності праці за сукупністю підприємств, що входять до складу об'єднань, галузі, регіону, економіки загалом. З цією метою може бути використаний загальний індекс продуктивності праці, що обчислюється як відношення середнього виробництва продукції в грошовому виразі за одиницю часу групи підприємств у звітному періоді до середнього виробництва продукції в базисному періоді:

- абсолютна зміна середнього рівня продуктивності праці за сукупністю підприємств.

Даний індекс є індексом змінного складу. Він характеризує динаміку середнього рівня продуктивності праці за сукупністю підприємств під впливом двох чинників:

зміни рівня продуктивності праці на окремих підприємствах;

зміни частки підприємств з різним рівнем продуктивності праці в загальних затратах праці.

Формула індексу змінного складу може набути такого вигляду (враховуючи, що Q₁ = W₁Т₁, Q₀ = W₀Q₀):

де і - продуктивність праці (виробництва продукції) на відповідних підприємствах;

та - частка кожного підприємства в загальних затратах праці відповідного періоду.

З останньої формули добре видно, що на динаміку середнього рівня продуктивності праці впливають два зазначених вище чинники. Можна оцінити вплив кожного з названих чинників окремо. З цією метою обчислюються такі два індекси:

1) індекс продуктивності праці постійного складу, що показує зміну середнього рівня продуктивності праці під впливом тільки першого чинника, тобто зміни рівня продуктивності праці на підприємствах:

При цьому різниця між чисельником і знаменником індексу характеризує абсолютну зміну середнього виробництва за рахунок даного чинника:

2) індекс впливу структурних зрушень:

Цей індекс показує зміну середнього виробництва під впливом чинника структурних зрушень, тобто зміни частки підприємств з різним рівнем продуктивності праці в загальних затратах праці. Різниця між чисельником і знаменником індексу структурних зрушень є кількісним вираженням абсолютної зміни середнього виробництва за рахунок даного чинника:

Якщо, наприклад, індекс структурних зрушень становить 103%, то це означає, що збільшилася частка підприємств з більш високим рівнем продуктивності праці, за рахунок чого середній рівень продуктивності праці за сукупністю підприємств зріс на 3%.

Якщо індекс впливу структурних зрушень становив 97%, то це означає, що збільшилася частка підприємств з нижчим рівнем продуктивності праці, що привело до зниження середнього рівня продуктивності праці на 3%.

Між індексами і абсолютними приростами існує залежність:

та

3. Статистичні методи вивчення чинників, які впливають на рівень продуктивності праці

Для вивчення впливу окремих чинників на динаміку продуктивності праці може використовуватися індексний метод, метод ланцюгових підстановок, метод групувань, кореляційний та інші статистичні методи.

Прикладом використання індексного методу є побудова індексів продуктивності праці змінного складу, постійного складу і впливу структурних зрушень за сукупністю підприємств. За допомогою цих індексів аналізується динаміка середнього рівня продуктивності праці деякої сукупності виробничих одиниць під впливом двох чинників.

Розглянемо факторний аналіз впливу використання робочого часу на продуктивність праці за допомогою методу ланцюгових підстановок. На рівень і динаміку середньомісячного виробництва продукції в розрахунку на одного працюючого впливають такі чинники:

середньогодинне виробництво продукції в розрахунку на одного робітника (позначимо його рівень у базисному періоді а₀, а у звітному періоді а₁);

середня фактична тривалість робочого дня (позначимо її рівень у базисному періоді b₀, а у звітному періоді b₁);

середня фактична тривалість робочого періоду в днях (позначимо її рівень у базисному періоді с₀, а у звітному періоді с₁);

частка робітників у загальній чисельності працюючих (позначимо її рівень у базисному періоді d₀, а у звітному періоді d₁).

Уведемо таке позначення: W₀ - середньомісячне виробництво продукції на одного працюючого в базисному періоді, a W₁ - середньомісячне виробництво продукції на одного працюючого у звітному періоді.

Абсолютна зміна середньомісячного виробництва одного працюючого характеризується різницею:

Відносна зміна відбивається таким індексом:

Визначимо вплив кожного з чотирьох чинників окремо. Передусім виразимо вплив зміни частки робітників у загальній чисельності працюючих на зміну середньомісячного виробництва (при цьому звернемо увагу на те, що a₀b₀c₀ - середнє місячне виробництво в розрахунку на одного робітника, яке можна розглядати як якісний показник).

 - в абсолютному виразі;

- у відносному виразі.

Другим чинником розглянемо тривалість робочого періоду в днях (при цьому a₀b₀ - середньодобове виробництво, яке можна також розглядати як якісний чинник).

- в абсолютному виразі;

- у відносному виразі.

Покажемо тепер, як оцінити вплив третього чинника - зміни тривалості робочого дня:

- в абсолютному виразі;

- у відносному виразі.

Визначимо, як змінилося середньомісячне вироблення за рахунок зміни середньогодинного рівня продуктивності праці:

- в абсолютному виразі;

- у відносному виразі.

Взаємозв'язок між абсолютними приростами виражається у вигляді адитивного рівняння зв'язку:



Взаємозв'язок між відносними показниками (індексами) зміни продуктивності праці за рахунок різних чинників виражається у вигляді мультиплікативного рівняння зв'язку:

Метод групувань дає змогу встановити наявність або відсутність зв'язку, характер залежності між певним чинником і продуктивністю праці. З цією метою сукупність (підприємства, дільниці виробництва, працівники), що вивчається, групується за факторною ознакою. Наприклад, підприємства за рівнем спеціалізації виробництва, механізації виробничого процесу, плинності кадрів або за ознакою, що нас цікавить. Працівники групуються за рівнем кваліфікації, стажем, віком або іншими ознаками. У кожній виділеній групі обчислюється середній рівень продуктивності праці. Далі за результатами розрахунків будується варіаційний ряд у порядку зростання факторної ознаки (рис. 4):

Групи одиниць сукупності за факторною ознакою	Кількість одиниць сукупності в групі	Середній рівень продуктивності праці в групі
1	n1	W1
2	n2	W2
3	n3	W3

Рис. 4. Варіаційний ряд у порядку зростання факторної ознаки

Якщо з переходом від групи до групи рівень продуктивності праці загалом зростає, можна зробити висновок про існування прямої залежності між цим чинником і рівнем продуктивності праці. Якщо з переходом від групи до групи рівень продуктивності праці загалом знижується, то це можна розглядати як свідчення наявності оберненої залежності. Якщо рівень продуктивності праці приблизно однаковий у всіх групах або змінюється хаотично, то зв'язок між вибраною ознакою і рівнем продуктивності праці відсутній або дуже слабкий.

Кореляційний аналіз дає змогу встановити не тільки факт наявності залежності, а й виразити це кількісно, а саме:

1) знайти аналітичний вираз зв'язку - рівняння регресії, що показує залежність продуктивності праці від одного або кількох факторних ознак:

Вирішення цієї задачі передбачає визначення параметрів рівняння регресії;

2) виміряти рівень зв'язку, тобто кількісно оцінити, наскільки сильно залежить продуктивність праці від чинників, що вивчаються. З цією метою застосовують коефіцієнт кореляції, кореляційне відношення та інші показники (1, с. 119-13).

4. Продуктивність праці в Україні у 2001-2007 рр.: динаміка та фактори, що її визначили

Найвищим у зростання сукупної продуктивності та в цілому у ВВП протягом 2001-2007 рр. був внесок продуктивності праці. Це частково пов'язане з «штучним завищенням» статистичних даних. Але, оскільки вони в цілому приблизно однаково впливали на викривлення динаміки та інших складових продуктивності, їх вплив не пояснює провідної ролі саме продуктивності праці. Перш за все, це формування більших стимулів для її підвищення, ніж капіталу, зокрема прискорене нарощування рівня заробітної плати (див. рис. 5).

Зростання реальної середньомісячної заробітної плати, яке почалося наприкінці 2000 р., протягом 2001-2007 рр. набуло певної стабільності із середньорічними темпами 18,2% і було забезпечене як економічним піднесенням, так і активною соціальною політикою держави (підвищенням рівня мінімальної заробітної плати, упорядкуванням оплати праці працівників окремих галузей бюджетної сфери на основі Єдиної тарифної сітки тощо). Поряд з тим збільшувався рівень заробітної плати у сферах діяльності з високою доданою вартістю.

Питома вага оплати праці найманих працівників у валовому внутрішньому продукті збільшилась на 7,5 процентного пункта (з 42,3 у 2001 р. до 49,8% у 2007 р., що відповідає середньоєвропейському рівню (48,4% по країнах ЄС-27 у 2007 р., в Росії - 45,6%).

Рис. 5. Рівень заробітної плати за видами економічної діяльності (в цінах 2001 р., грн.)

Крім того, відбулося призупинення негативних тенденцій на ринку праці. Так, протягом досліджуваного періоду скоротився в 1,7 раза рівень безробіття населення (визначений за методологією МОП), зменшились обсяги вивільнення працівників з підприємств, установ та організацій, а також скоротилася чисельність працівників, які перебували в неоплачуваних відпустках з ініціативи адміністрації підприємств або працювали на умовах неповного робочого дня (тижня). Тобто створювались умови для стимулювання зайнятості і підвищення рівня конкуренції на виробництвах. Проте, незважаючи на позитивні зрушення у цій сфері, темпи зростання зайнятості в цілому залишалися досить низькими і в середньому становили 100,4% за рік.

Рис. 6. Рівень продуктивності праці за видами економічної діяльності (в цінах 2001 р., грн. на 1 чол.)

Слід зазначити, що загалом політика щодо стимулювання підвищення продуктивності праці лише шляхом поліпшення матеріальних умов працюючих та підвищення рівня зайнятості має свої обмеження. Так, збільшення заробітної плати темпами, які перевищують динаміку продуктивності праці, формують значні диспропорції розвитку і з часом можуть знівелювати стимулюючий матеріальний ефект через прискорення інфляційних процесів. Частково це вже спостерігалося в Україні протягом 2007-2008 рр. Суттєва диференціація розмірів заробітної плати за видами економічної діяльності, яка зберігалась унаслідок того, що її рівень не завжди залежав від кваліфікації працівників, так само у перспективі може знецінити зусилля уряду, спрямовані на підвищення продуктивності. В першу чергу це стосується низького рівня оплати праці трудівників таких видів економічної діяльності, як освіта, охорона здоров'я та надання соціальної допомоги, в яких зайняті люди з високим рівнем професійної освіти.

Якщо аналізувати продуктивність праці в розрізі видів економічної діяльності, то необхідно зазначити, що в 2001-2007 рр. відбувалось зростання продуктивності праці в усіх галузях (за винятком виробництва електроенергії, газу та води), проте чинники цього зростання були різними. Умовно поділимо всі види економічної діяльності на три групи: перша - промисловість та будівництво; друга - сфера послуг; третя - сільське господарство, мисливство та лісове господарство (таблиця 1).

Таблиця 1 - Темпи зростання/падіння продуктивності праці (% до попереднього року)

Показники	Роки	Індекс зростання (2001-100)
	2002	2003	2004	2005	2006	2007
Сільське господарство, мисливство, лісове господарство	102,2	89,5	121,5	100,1	113,5	99,5	125,6
Рибальство, рибництво	101,6	96,8	110,2	147,4	89,5	117,8	168,6
Промисловість та будівництво	109,8	117,6	110,8	98,5	106,9	103,5	155,9
Добувна промисловість	108,0	109,7	106,8	106,4	110,1	110,8	164,3
Переробна промисловість	115,0	121,7	116,1	100,4	110,8	112,4	203,1
Виробництво електроенергії, газу та води	98,8	101,9	96,8	99,0	98,9	108,9	104,0
Будівництво	100,5	129,0	111,2	83,6	95,9	108,5	125,3
Торгівля, ремонт автомобілів, побутових виробів та предметів особистого вжитку	101,2	118,4	106,9	81,2	110,6	110,5	127,2
Діяльність готелів та ресторанів	94,1	104,1	126,7	97,3	172,6	187,6	391,2
Діяльність транспорту і зв'язку	105,2	110,5	110,4	106,3	105,6	109,2	157,3
Фінансова діяльність	95,7	136,4	115,3	98,3	104,6	93,7	145,1
Операції з нерухомим майном, оренда, інжиніринг та надання послуг підприємцям	110,6	101,9	122,3	109,1	96,1	97,7	141,1
Державне управління	105,7	101,8	125,3	102,2	89,3	95,8	118,1
Освіта	99,0	109,9	99,6	98,9	100,8	104,1	112,3
Охорона здоров'я та надання соціальної допомоги	104,7	108,3	103,1	99,6	102,5	99,4	118,7
Надання комунальних та індивідуальних послуг, діяльність у сфері культури та спорту	119,3	106,0	99,0	117,1	110,2	109,9	177,4
Сфера послуг	103,9	112,1	111,5	99,2	105,6	110,0	149,7
Продуктивність праці	104,6	109,1	111,4	101,1	107,2	106,7	147,0

Як показують дані таблиці 1, найвищий рівень продуктивності праці та постійне його збільшення спостерігалось саме у першій групі, особливо в добувній та переробній промисловості. При цьому, дослідження продуктивності праці за видами промислової діяльності показує досить алогічну ситуацію, коли в добувній промисловості та виробництві електроенергії, газу і води, галузях, які можна назвати обслуговуючими й такими, що не належать до видів економічної діяльності з високою часткою доданої вартості у випуску (за винятком виробництва електроенергії), рівень продуктивності праці був і залишається вищим, ніж у переробній промисловості. Проте, оскільки найвищі темпи зростання продуктивності праці протягом досліджуваного періоду спостерігалися саме у переробній промисловості (112,7% в середньому за рік), ці диспропорції поступово нівелюються, що є позитивним фактором для підвищення рівня конкурентоспроможності економіки України в цілому.

У сфері послуг найвищий рівень продуктивності праці мали такі види діяльності, як транспорт і зв'язок, фінансова діяльність, операції з нерухомим майном, оренда, інжиніринг та надання послуг підприємцям. Зростання продуктивності праці в цих галузях протягом 2002-2007 рр. перевищувало середнє її збільшення по економіці в цілому. Підвищення ефективності діяльності таких галузей, як транспорт і зв'язок, фінансова діяльність певною мірою впливало на зростання продуктивності також в інших видах економічної діяльності, збільшувало обсяги експорту послуг і було одним з чинників зростання економіки.

На динаміку продуктивності праці в сільському господарстві більшою мірою, ніж зміна кількості зайнятих та рівень заробітної плати (найнижчий по економіці), впливали сезонні чинники (рис. 7). Так, падіння обсягів виробництва сільськогосподарської продукції у 2003 році на 11% було пов'язане з надзвичайно низьким врожаєм зернових та зернобобових культур (20,2 млн. т - вперше з 1991 р.). У 2007 р. скорочення обсягів виробництва на 6,5% було зумовлене падінням урожайності більшості сільськогосподарських культур через несприятливі погодні умови (6, с. 4-17).

Рис. 7. Темпи зміни кількості зайнятого населення, заробітної плати та продуктивності праці в сільському господарстві

Перелік використаної літератури

продуктивність статистичний праця

1. Бараник З.П. Статистика праці: Навч. посібник. - К.: КНЕУ, 2003.

2. Бек В.Л. Теорія статистики: навчальний посібник. - К.: ЦУЛ, 2002.

3. Вашків П.Г., Пастер П.І., Сторожук В.П. та ін. Статистика підприємництва: навч. посібник; за ред. П.Г. Вашківа, В.П. Сторожука. - К.: Слобожанщина, 1999.

4. Герасименко С.С., Головач А.В., Єрина А.М. та ін.; Статистика: підручник за наук. ред. С.С. Герасименка: КНЕУ, 1998.

5. Грольєнко Г. Теорія статистики: практикум.-М. - 2001,160с

6. Економіка України: журнал, стаття І. Могілата, Н. Горшкової, С. Кожем'якіної «Продуктивність праці, продуктивність капіталу та сукупна факторна продуктивність: динаміка і фактори впливу на них», №8 2009.

7. Конспект лекцій «Статистика» / Укладач С.П. Кальонова.

8. Лугінін О.Є., Білоусова С.В. Статистика: Підручник. - К.: ЦУЛ, 2005.

9. Методичні вказівки до виконання курсової роботи з дисципліни «Статистика» для студентів економічних спеціальностей денної і заочної форми навчання. - Суми: СумДУ, 2002.

10. Статистичний збірник «Національні рахунки України за 2007 рік», К., 2008.

11. Уманець Т.В. Статистика: навчальний посібник, друге видання. - К.: Вікар, 2003.

12. Шмойлова Р.А., Мінашкін В.Г., Садовнікова Н.А. Практикум по теорії статистики. Під ред. Р.А. Шмойлової. - М.: Фінанси і статистика, 2004.

13. Штангрет А.М., Копилюк О.І., Статистика: Навчальний посібник. - К.: ЦУЛ, 2005.

Размещено на Allbest.ru