Теорія меркантилізму

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Першу спробу осмислити ринкову економіку зробили меркантилісти. Поняття «меркантилізм» походить від латинського слова - «торгувати». З англійської і французької, як «Торговий». Але не слід підходити до цього спрощено. Система меркантилізму являє собою досить складну концепцію.

Витіснення натурального господарства товарно-грошовими відносинами, а по суті ринково-економічними відносинами охоплює конкретний історичний відрізок часу, який К. Маркс періодом «Первинного накопичення капіталу». Цей період пов'язують з великими географічними відкриттями, які сприяли розвитку міжнародної торгівлі. Гроші, в цей період стали тією економічною силою, яка протиставила себе феодального маєтку. Більше того, феодальний маєток виявилося втягнутим в ринкові відносини і відчуває ненажерливу жадібність до грошей. Сила окремих господарств і цілих держав стала вимірюватися безпосередньо їх грошовими ресурсами.

Узагальнюючи цей «перехідний період», в т.ч. «Марксистський», слід сказати, що економісти сходяться в основному, що епоха меркантилізму з характерною доіндустріальною економікою, протягом трьох століть дотримувалася загальних принципів наукового світогляду. Меркантилісти підкреслювали, що золото і срібло, майно є показниками багатства країни. Вони вважали за доцільне:

підтримку владою імпорту дешевої сировини для промисловості;

регулювання зовнішньої торгівлі з метою припливу в країну золота та срібла;

протекціоністські тарифи держави на імпортні промислові товари, а також заохочення державою експорту, особливо готової продукції;

зростання населення для підтримки низького рівня зарплати, розширення бази оподаткування та збільшення капіталу.

Таким чином, меркантилісти бачили багатство держави в золоті та сріблі, а його джерелом вважали зовнішню торгівлю, яка через нееквівалентний обмін забезпечувала активний торговий баланс. Тому об'єктом дослідження меркантилістів була сфера обігу.

В умовах середньовіччя і цехової системи основою спілкування були праця і земля; державне втручання відбувалося як «традиція і звичай». В умовах ж меркантилізму нові державні функціонери надавали значення указам і статтями. У 16_му сторіччі в Україні діяв Литовський статут і «Статут на волочу» (1557 г.). Ці укази повинні були захищати феодальні відносини і сприяти їх розширення в період розкладу феодальної системи, який розпочався під натиском нових економічних явищ - розвиток товарно-грошових відносин торгівлі. Меркантилісти були прихильниками розвитку цих нових явищ, не підтримували ідею комерціалізації праці і землі - основного умови формування ринкової економіки. Вони вірили в абсолютну владу освіченої деспотії, і ця віра не була розхитані навіть натяками на демократію. Очевидно тому в європейських країнах так довго збереглися ремісничі цехи і феодальні привілеї: у Франції - до 1790., в Англії - до 1834 г., в Україні - 1861 р.

При меркантилізму національне промислове виробництво контролюється торговим капіталом і розвивається вже на комерційній основі, не замикаючись в рамках міста. Причиною цього, було те, що купець знав ринок, обсяг існуючого попиту, міг забезпечити доставку товарів, які використовувалися в домашньому виробництві. Оскільки дорогого обладнання ще не існувало, то купець нічим не ризикував, беручи на себе виробництво. Тому, у Західній Європі до кінця 17_го століття, промислове виробництво, і в Україні до середини 19 ст., залишалося простим придатком торгівлі.

В доіндустріальною економіці через відсутність регулярної зайнятості, фабричної дисципліни, думка про еластичність попиту була головною. Меркантилістський положення про активне сальдо торгового балансу, на яких обґрунтовують підвищення експорту над імпортом, заохочується експорт капіталу і залучення в країну зарубіжного золота, схвалюється суспільна праця, і наводить на думку, що вищі класи суспільства зобов'язані забезпечити робочі місця, оскільки політика виражена в «знищ сусіда», збагатила націю, а висока зарплата знизить пропозиції праці. Розвиток меркантилістських економічних ідей про державне регулювання зовнішньої торгівлі, ототожнення грошей і багатства.

Цей період розглядається з урахуванням 2_х етапів: раннього і пізнього меркантилізму. Основним критерієм розрізненість цих етапів є шляхи досягнення активного балансу.

Ранній меркантилізм виник ще до великих географічних відкриттів і тривав до середини 16 ст. Видатним представником цього періоду був учений Вільям Стаффорд (Англ). На цьому етапі торгові зв'язки між країнами були епізодичними і слаборозвиненими. Для досягнення позитивного сальдо в зовнішній торгівлі, ранні меркантилісти вважали за необхідне: по-перше, встановити максимально високі ціни на товари, що експортуються, по-друге, в цілому обмежувати імпорт товарів; по-третє, не допускати вивозу з країни золота і срібла. Таким чином, теорію раннього меркантилізму можна розцінити як теорію «Грошового балансу». Але слід визначити, що ранні меркантилісти не мали чіткого зв'язку торгівлі та грошового обігу. Їх концепція походження грошей, яка бере початок з найдавніших часів, від Арістотеля, була помилковою. Аристотель вважав, що монета існує не за природою, а встановлена людьми, і їм під силу змінити її або вилучити її з обігу.

Меркантилісти заперечували не тільки товарну природу грошей, але і їх зв'язок з дорогоцінними металами.

У період раннього меркантилізму, як і в середні віки, уряд займався «псуванням» національної монети, знижуючи її вага і вартість з надією зацікавити іноземців обмінювати їх на іноземні гроші і купувати більше товару. Перетворення грошей в умовний знак, зафіксувало співвідношення золотих і срібних монет, які були в обігу, виправдовувалися як фактом неповноцінних грошей, так і фактом помилкових констатацій того, що золото і срібло є гроші завдяки їх природним якостям, що виконують функції міри вартості, майна і світових грошей.

Пізній меркантилізм тривав з другої половини 16 ст. і до середини 17 ст., і деякі його елементи продовжували виявляти себе і в 18 столітті. На цьому етапі, торгові зв'язки між країнами стають розвиненими і безперервними. Цьому сприяло заохочення розвитку промисловості та державної торгівлі. Щоб досягти державного торгового балансу, меркантилісти вважали за необхідне: по-перше, завоювати зовнішній ринок, пропонуючи відносно дешеві товари, а також перепродаж товарів одних країн в інші, по-друге, дозвіл імпорту товарів, крім предметів розкоші, при збереженні в країні активного торгового балансу; по-третє, вивозити золото та срібло для здійснення вигідних торговельних угод шляхом посередництва, тобто для збільшення їх маси в країні і збереження активного торгового балансу, і тому приплив золота і срібла з-за кордону.

Пізні меркантилісти протиставили ідеї «грошового балансу» ранніх меркантилістів, ідею «торгового балансу», згідно з якою держава стає тим багатший, ніж більша різниця між вартістю вивезених і завезених товарів. Визначаючи товарну сутність грошей, їх цінність, пізні меркантилісти вбачали в природних якостях золота і срібла, але вони обумовлювали перехід від металевої до кількісної теорії грошей і системи монометаллизма. Вони під багатством розуміли надлишок продуктів, який можна переробити на зовнішньому ринку в гроші, що для них було не лише способом нагромадження та у спосіб звернення. Виступаючи за посередницьку торгівлю, представники пізнього меркантилізму відстоювали обіг грошей як капіталу.

Виникнення кількісної теорії грошей, було ніби природною реакцією на «революцію цін». 16 століття, обумовленого найбільшим припливом до Європи з Нового світу золота і срібла, яка засвідчила змішану взаємозв'язок між зміною кількості грошей на товари. Але переконання пізніх меркантилістів, цінність грошей перебуває у зворотній залежності від їхньої кількості. Вони вважали, що збільшення пропозицій грошей підвищить попит на них, що буде стимулювати торгівлю. Найбільш точно і стисло суть меркантилізму викладена в книзі відомого меркантилісти Томаса Мена «Багатство Англії в зовнішній торгівлі або баланс нашої зовнішньої торгівлі, як принцип нашого багатства» (1664 г.). Автор бачить багатство в грошовому виразі - в золоті та сріблі. Країна повинна збагачуватися шляхом торгівлі, забезпечуючи перевищення вивозу товарів над їх ввезених. Розвиток виробництва вони розглядали як спосіб розширення торгівлі. Таких ж думки дотримувався Джон Локк, який вважав, що багатство треба розглядати не просто як велику кількість золота і срібла, а в порівнянні з іншими країнами.

Сюди можна віднести і ідеї паперово-грошового меркантилісти Джона Локка, який у своєму праці «Аналіз грошей та торгівлі» (1705 г.) настійно аргументує думку про те, що незначне підвищення цін призводить до істотного зростання пропозицій, тобто про те, що еластичність запропонованих товарів є досить високою. Звідси стає висновок про можливість значною мірою впливати на зростання виробництва шляхом збільшення кількості грошей в обігу. Таким чином, концепція пізнього меркантилізму цілком була орієнтована на практику господарського життя - в основному на сферу обігу. Вплив меркантилістів на інші сфери економіки не завжди були адекватними. Прикладом може бути Франція, де найбільший активним провідником політики протекціонізму в 17 ст., Є міністр фінансів Жан Батіст Кольбер. При ньому, у промисловості створилася могутня мережа мануфактур, яка забезпечувала засобами королівський двір. Одночасно, шляхом заборони ввезення хліба і безконтрольного його вивезення, стримується розвиток фермерства, що в результаті стало чинником «вузькості» внутрішнього ринку в порівнянні з Англією. Французький меркантилізм називається кольбертізмом.

Кольбер був практиком, який намагався за допомогою меркантілісткой політики подолати соціально-економічну відсталість країни. Теоретичні основи меркантилізму у Франції були закладені в «Трактаті політичної економії» (1615 г.), автором якого був Антуан Монкретьєн. Він ввів у соціально-економічну літературу термін «політекономія». Автор «Трактату…» найбільшим корисним станом вважав купців, а торгівлю характеризував як мета ремесла. Активне втручання держави в економіку розглядав як найважливіший фактор накопичення, зміцнення і розвитку господарства країни.

Вчений рекомендував розвивати мануфактуру, створювати ремісничі школи, підвищувати якість продукції, розширювати торгівлю товарами національного виробництва, витісняючи при цьому іноземних купців, яких він порівнював з насосом, який викачує багатство з країни.

Самостійний характер мав вітчизняний меркантилізм. Одним з освічених діячів свого часу був Феофан Прокопович (1681-1736 гг.). Як і сучасні йому російські меркантилісти, він був прихильником активного господарського й торгового балансу. Досягти цього, на його думку, можна лише шляхом безперервного розвитку промисловості, сільського господарства, торгівлі, шляхів сполучення. Відстоюючи необхідність розвитку економічних зв'язків, торгівлі з іншими країнами, якщо вони відповідають інтересам власної країни. Політика накопичення грошей, протекціонізму, державної регламентації господарства проводилася в 15-18 століттях по всій Європі. Але провідна роль у розробці ідей меркантилізму належить Англії, зрілістю англійської буржуазії.

Меркантилісти намагалися знайти відповіді на багато питань, які ставило життя: чому багатство зростає в одній країні, а в іншої немає? Що треба зробити, щоб багатство зростало швидше? Меркантилісти першими поставили завдання «раціонального господарювання» - як найважливішу проблему економічної науки. Більшість їх висновків та рекомендацій були об'єктивно правильними.

Орієнтуючись в своїх проектах на сильну державну владу меркантилісти, тим не менше виступали проти надмірної і дріб'язкової регламентації господарства держави. Це характерно для англійців, які були виразниками інтересів сильної, самостійної і досвідченою буржуазії.

Томас Мен виступав проти жорстокої регламентації вивезення дорогоцінних металів, він вважав, що купець повинен вивезти гроші, щоб купити товар і дати нації вигоду в додатковому кількості грошей.

Разом з тим, меркантилісти не зраджували значення залученню в національну економіку зарубіжних інвестицій. Чи не важливою для них була і безробіття. Вони вважали, що безробіття від ліні. Незважаючи на помилки меркантилістів, слід охарактеризувати цей період як епоху зародження політичної економії. Головне в теорії меркантилісти - це доктрини активного торгового балансу, як найважливіша умова національного багатства. Адам Сміт дає на цю доктрину просту відповідь: меркантилізм - це ніщо інше як переплетення протекціоністських помилок, нав'язаних продажного парламенту «нашими торговцями і промисловцями, і грунтується воно на «найпростіших поняття» багатство-це володіння грошима».

Так як індивід, держава, повинна витрачати менше, ніж отримує, якщо має намір збільшити своє багатство. Матеріальною формою надлишок меркантилісти порівнювали його з придбанням твердих грошей чи багатства. Помилковим була думка ставити між грошима і капіталом знак рівності, а також активним сальдо торгового балансу і щорічним перевищенням прибутків над споживанням. Така суть критики меркантилізму Адамом Смітом. Цитуючи Т. Мена і Дж. Локка - починав з зауважень, що багатство країни складається не тільки з запасів золота та срібла, а ще й з землі, будівель і всякого роду споживчих благ; проте в ході роздумів, земля, будівлі та споживчі блага випадають з пам'яті, а їх докази часто зводять до золота та срібла, тобто грошей. Гроші - це «Життя комерції», «насущний дух торгівлі». Або за висловом Бекона, «як гній, поганий лише поки лежить без діла». Подібну думку було доктриною 18 ст.

Меркантилісти твердили про бажаний перевищення експорту над імпортом, це є показник економічного благополуччя. Це і є помилка в праці меркантилістів. Платіжний баланс повинен бути завжди збалансованим, але торговий баланс не завжди повинен бути врівноваженим. Країни отримують дохід від міжнародного обміну через посередництво:

зримого експорту товарів;

незримого експорту послуг;

експорту дорогоцінних металів;

експорт капіталу, або у формі іноземних інвестицій всередині країни, або прибуток на свої інвестиції за кордоном, або у вигляді іноземних позик.

Країна витрачає на міжнародний обмін:

зримий імпорт;

незримий імпорт;

імпорт дорогоцінних металів;

експлуатація капіталу у вигляді закордонних активів.

Ці чотири статті у сукупності завжди врівноважені.

Якщо це не відбувається з першими трьома статтями, то різниця виявляється в експорті або в імпорт капіталу.

Меркантилісти твердили про активне сальдо торгового балансу, вони мали на увазі перевищення експорту зримого і не зримого, над імпортом, закликаючи залучення золота в країну, або надання кредиту закордонних країнах, тобто експорт капіталу. Вони не проводили чітку межу між тим, що сьогодні називають «рахунку поточних операцій» і» рахунку руху капіталу «в платіжному балансі. Томас Мен ще в 1630 м. зрозумів, що надходження в країну дорогоцінних металів піднімає внутрішні ціни, і доктрина «продати дорожче, купити дешевше» обертається проти самої країни.

Кантільон і Юм сформулювали цей висновок в 18 ст. і приблизно за століття «механіки золотого припливу» забезпечили спростування меркантилістських принципів. Аргументи були такі: суто автоматичні механізми сприяють «природному поділу грошових металів» торгують між країнами та встановлення такого рівня внутрішніх цін у них, з яких експорт кожної країни дорівнює її імпорту. Додаткова видобуток золота в окремих країнах повыша?? т рівень внутрішніх цін щодо інших країн. У результаті перевищення експорту над імпортом повинно оплачуватися відливом золота. Процес триває до тих пір, поки в торгуючих країнах не встановиться нову рівновагу між експортом та імпортом, яка відповідає більш високому пропозицією золота. Оскільки зовнішня торгівля взаємопов'язані так, що нагадують воду в сполучені посудини, яка намагається постійно знаходитися на одному рівні. Політика погоні за активним торговельним балансом сама себе скасовує.

Всі елементи, що складають цю теорію саморегулюючого механізму розподілу дорогоцінних металів, були відомі ще у 17 ст. Томас Мен показав, що будь яке пасивне або активне сальдо балансу по поточних операціях, видимих або незримих, може фінансуватися відтоком або припливом дорогоцінних металів, тому обсяг експорту та імпорту залежить від співвідношення цін у різних країнах.

У 1690 р. Дж. Локк показав, що ціни змінюються в позначеної пропорції до кількості грошей у зверненні. Варто було б лише з'єднати воєдино і дати висновок, що немає ніякої необхідності турбуватися про довготривале стан торговельного балансу.

Суперечність поглядів меркантилістів виражалося у підвищенні економічної діяльності як гра з нульовою сумою (виграш одного - програш іншого), мовчазне допущення обмеженості споживання, слабкість грошових стимулів - ці поняття були властиві в доіндустріальною економіці, звичний до незначного зростання виробництва і населення. В час, коли прибуток від зовнішньої торгівлі була випадкова - такий є епоха піратського імперіалізму, коли внутрішня торгівля обмежувалася кількома населеними пунктами і велася спонтанно, практично невідома була регулярна зайнятість і фабрична дисципліна - це може бути природне від думки, як-ніби політика «знищ сусіда» збагатить націю, що активний торговий баланс вміщує в себе чистий надбавку до обсягу продажу на обмеженість внутрішнього ринку і що висока зарплата знизить пропозицію праці. Такого роду уявлення про економічну діяльність так міцно вкоренилися в реальному світі, що навряд чи потрібні були констатації, і тільки вони пояснюють чому розумні люди могли дотримуватися теорії, висунутої в той період. Пояснення цьому, на думку вчених, лежить у протекціоністських настрої, об'єднані з помилковою думкою про багатство і гроші.

Список використаної літератури

майно меркантиліст гроші торговельний

1. Авдокушин Е. Международные экономические отношения. - М., 1996.

2. Ананьев М.А. «Невидимый экспорт» и международные отношения. - М.: Междунар. отношения, 1971.

3. Аникин А.В. Юность науки. Жизнь и идеи мыслителей-экономистов до

4. Маркса. - Изд. 2_е, доп. и перераб. - Политиздат, 1975.

5. Большой энциклопедический словарь / Гл. ред. А.М. Прохоров. - М.:БСЭ, 1998.

6. Борисов К.Г. Международный туризм и право. - М.: НИМП, 1999.

7. Буглай В., Ливещев Н. Международные экономические отношения. - М., 1996.

8. Бураковсъкий І. Теорія міжнародної торгівлі. - - К.: Основи, 2000.

9. Герчикова И.Н. Международное коммерческое дело. Практикум. - М.: ЮНИТИ, 1999.

10. Грис Т., Леусский А., Лозовская Е. Мировая экономика / Под общ. ред. Л.С. Тарасовича. - СПб.: ПИТЕР, 2001.

11. Гуляев В.Г. Туристические перевозки (документы, правила, формуляры,

12. технология). - М.: Финансы и статистика, 1998.

13. Дахно І.І. Міжнародне економічне право. - К.: МАУП, 2000.

14. Дахно І.І. Міжнародне приватне право. - К.: МАУП, 2001.

15. Дахно І. І., Бовтрук Ю.А. Міжнародна економіка. - - К.: МАУП, 2002.

16. Дахно I.I. Право інтелектуальної власності. - К.: Либідь, 2002.

17. Додонов В.Н., Панов В.П., Румянцев О.Г. Международное право.

18. Словарь-справочник. - М.: ИНФРА_М, 1997.

Размещено на Allbest.ru