Мікроекономіка як складова сучасної економічної теорії

Размещено на http://www.allbest.ru/

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

НАЦІОНАЛЬНИЙ ТРАНСПОРТНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

Контрольна робота

з дисципліни «Мікроекономіка»

Виконала: студентка групи ЛГ-ІІ-Із

Березан Катерина

Олександрівна

Київ 2011

План

1. Мікроекономіка як складова сучасної економічної теорії. Суб'єкти та об'єкти мікроекономіки

Список використаної літератури

мікроекономіка споживач капітал

1. Мікроекономіка як складова сучасної економічної теорії. Суб'єкти та об'єкти мікроекономіки

Як самостійний розділ економічної теорії Мікроекономіка сформувалася в кінці XIX -- на початку XX ст. Однак її становлення пройшло довгий шлях еволюційного розвитку. Засади мікроекономічного аналізу виявляються ще в класичній політичній економіці.

У другій половині XIX ст. завершується становлення економіки з переважно ринковим механізмом її регулювання.

Сучасна ринкова економіка вимагає від економіста глибоких знань не тільки основ економічної теорії, але й окремих її розділів.

Мікроекономіка вивчає поведінку людей та механізм прийняття рішень окремими мікросистемами, які намагаються досягнути своєї мети, використовуючи обмежені ресурси, котрі можливо використовувати альтернативно.

Як економічна наука мікроекономіка шукає відповіді на основні запитання, що постають перед будь-якою економічною системою. Це насамперед запитання "що виробляти?". У виробника завжди є можливість альтернативного виробництва. Для вибору прийнятного варіанта виробництва потрібно пізнати потреби споживача, задоволення яких є кінцевою метою всякого виробництва. Тому однією з ключових проблем мікроекономіки є вивчення мотивів поведінки споживачів, теорія споживацького вибору.

Інше запитання, на яке намагається відповісти мікроекономіка, -- "як виробляти?". Виробник має вирішити, які ресурси та в якій кількості залучати до виробничого процесу. Досліджуючи теорію виробництва, мікроекономіка допомагає з'ясувати механізм розподілу ресурсів між підприємствами та галузями виробництва.

Не залишається поза увагою мікроекономіки й запитання "кому і які результати принесе виробництво?". Це пов'язане з вивченням доходів та їх розподілом на поточне та перспективне споживання.

Рис. 1 Місце курсу «Мікроекономіка» у загальній економічній теорії

Індивідуальний економічний суб'єкт - це неподільний, первинний елемент господарської системи, який самостійно здійснює певні економічні функції. Суб'єкти ринкової економіки численні - це покупці та продавці, споживачі та виробники, наймані робітники, підприємці, інвестори тощо.

Центральними суб'єктами мікроекономічних досліджень є споживач і фірма.

Споживач - це фізична особа, представник домогосподарства, який на ринку готової продукції виступає як основний покупець споживчих товарів, що поставляються фірмами, а на ринку ресурсів - як продавець факторів виробництва, якими володіє. Фірма виступає як виробник товарів, їх продавець, як споживач і покупець ресурсів, інвестор.

Кожен з цих суб'єктів прагне до максимізації своєї чистої вигоди, зіставляючи граничні витрати й граничний виграш від цих витрат. Це визначає мотиви їх поведінки і зумовлює вибір того чи іншого рішення. Споживачі визначають, як найкраще витратити свій доход, щоб отримати максимум задоволення, а фірми прагнуть вибрати найкращу комбінацію з наявних ресурсів, щоб при даних цілях виробити таку кількість продукції, яке принесе їм максимальний прибуток.

Об'єктом вивчення мікроекономіки є поведінка мікроекономічних суб'єктів, тобто процес розробки, прийняття і реалізації рішень відносно вибору і використання обмежених ресурсів з метою одержання якомога більшої вигоди. Ще один важливий об'єкт вивчення мікроекономіки - це відстеження, як внаслідок взаємодії первинних економічних одиниць формуються більші підрозділи - ринки і галузі промисловості. Мікроекономіка допомагає нам зрозуміти, наприклад, чому американська автомобільна промисловість розвивалася саме таким шляхом, як виробники й споживачі взаємодіють на ринку автомобілів, як визначається ціна на автомобіль, які кошти вкладають автомобільні компанії у нові заводи і скільки легкових автомобілів випускається щороку. Вивчаючи поведінку і взаємодію окремих фірм і споживачів, мікроекономіка з'ясовує те, як функціонують і розвиваються галузі промисловості й ринки, чому вони відрізняються, і як впливають на них політика уряду й загальні економічні умови.

Об'єктом мікроекономічних досліджень є мікросистема. Оскільки мікросистема є системою економічних відносин між господарюючими суб'єктами, то аналізувати її можна в трьох аспектах: через з'ясування того, які суб'єкти попадають в ці відносини; з приводу чого ці відносини складаються; який основний зміст цих відносин.

До основних суб'єктів мікросистеми належать:

1) домогосподарства. Це група людей, які об'єднують свої доходи, мають спільну власність та разом приймають економічні рішення. Роль домогосподарств у мікроекономічні системі подвійна. З одного боку, вони є споживачами кінцевих товарів та носіями кінцевих потреб. Власне, заради задоволення цих потреб і функціонує економічна система. Тому на ринку кінцевих товарів домогосподарства виступають на боці попиту як покупці. З іншого боку домогосподарства - це власники ресурсів, які вони постачають для виробничих цілей. Тому на ринку ресурсів домогосподарства перетворюються на продавців, формуючи пропозицію;

2) підприємства (фірми). До них належать будь-які господарюючі суб'єкти, що займаються виробничим споживанням ресурсів та виробляють товари чи послуги заради отримання прибутку. Підприємство самостійно приймає рішення про випуск продукції, придбання ресурсів, ціни та ринки збуту і, вибираючи альтернативні варіанти, керується метою максимізації прибутку;

3) держава. У мікросистемі розглядається як сукупність органів влади, що є координатором та регулятором економічного життя (суттєвою є її координаційна роль).

Предметом вивчення «Мікроекономіки» є економічні відносини між суб'єктами господарювання в умовах обмеженості ресурсів, економічна поведінка виробників, споживачів, власників і виробничих та фінансових ресурсів.

Блага, які споживаються шляхом купівлі-продажу, називаються економічними. Блага, які не можуть бути запропоновані споживачам на ринку (національна оборона, святкові фейєрверки і ін.), оскільки споживачі не в змозі повністю оплатити їхнє споживання як індивідуальне, називаються суспільними і надаються звичайно через державні інститути.

Економічні ресурси - всі природні, людські та створенні людиною ресурси. Що використовуються для виробництва товарів та послуг, тобто благ. Все це включає велике коло об'єктів: фабричні та сільськогосподарські будови, різне обладнання, інструменти, машини, які використовуються у виробництві промислових товарів та продуктів сільського господарства; різновидні засоби транспорту та зв'язку; безчисельні види праці; землю та корисні копалини.

Економічні ресурси класифікуються на такі категорії:

- Матеріальні ресурси - земля або сировинні матеріали, і капітал;

- Людські ресурси - праця та підприємницька здатність.

Види ресурсів:

- Земля - всі природні ресурси, які приймають участь у виробничому процесі (паші, ліси, місцезародини матеріалів та нафти, водні ресурси).

- Капітал - всі виготовлені засоби виробництва, тобто всі види інструментів, машини, обладнання, фабрично-заводські, складські транспортні засоби і збутова сітка, які використовують в процесі виробництва товарів та послуг та постачання їх до кінцевого споживача.

- Праця - фізичні та розумові здібності людини, що застосовуються у виробництві товарів та послуг.

- Підприємницька здатність (підприємливість). Підприємець - людина, яка бере на себе ініціативу об'єднання ресурсів землі, капіталу і праці в єдиний процес виробництва товарів та послуг. Підприємець одночасно є рухомою силою виробничого процесу та посередником, який зводить разом інші ресурси для здійснення процесу, який повинен бути прибутковим. Підприємець-новатор, особа, яка прагне вводити вдію на комерційній основі нові продукти, нові виробничі технології чи навіть нові форми організації бізнесу. Підприємець - людина, яка іде на ризик (тому що прибуток не гарантовано).

Обмеженість ресурсів породжує серед товаровиробників конкуренцію щодо їх користування та розподілу, а отже обумовлює вибір оптимального варіанту їх застосування. У ситуації обмеженості ресурсів нарощування виробництва одного блага можливе лише за рахунок скорочення виробництва іншого. Така ситуація вважається ефективною, оскільки забезпечує одержання найкращого результату від використання наявних ресурсів. Повсюди діє закон обмеженості ресурсів виробництва. Це створює проблему економії виробничих ресурсів.

Кожна людина, сім'я, підприємство, держава повинні вирішувати, які потреби потрібно задовольняти насамперед. Одні і ті ж обмежені ресурси можна використовувати у виробництві для задоволення різних потреб, тобто ресурси є альтернативними. Це і вирішує проблему економічного вибору.

Економічний вибір - вибір найкращого серед альтернативних варіантів, який дозволяє досягти максимального задоволення потреб за мінімум витрат.

Щоб отримати максимальну кількість товарів та послуг, виготовлених із обмежених ресурсів, товаровиробнику необхідно не тільки забезпечити всіх придатних для цього ресурсів, але й застосувати їх таким чином, щоб кожен з них вносив як мого більший вклад у загальний обсяг виробленої продукції. Розв'язання проблеми економічного вибору вимагає свідомої відповіді на чотири основні питання економіки:

- Що? - Які товари чи послуги виробляти і в якій кількості виробляти?;

- Хто? - Хто повинен приймати участь в процесі виробництва продукції?;

- Як? - За допомогою яких обмежених ресурсів і технологічних засобів виробляти товари та послуги?;

- Для кого? - Хто отримає те, що вироблено?.

Проблема економічного вибору і альтернативності витрат виробничих факторів народжують проблему використання виробничих можливостей окремого підприємства.

Виробничі можливості визначаються кількістю альтернативних виробничих ресурсів та доцільного і ефективного використання. Та кількість їх визначається дією закону обмеженості ресурсів, що графічно втілюється в кривій виробничих можливостей (кривій трансформації виробництва): „переключенні” альтернативних ресурсів із виробництва одних благ на створення інших.

Якщо всі виробничі можливості (грошова вартість витрат на засоби і предмети праці, робочу силу, тощо)фірма витратить на виробництво товару Х , то вона одержить кількість ХД цього товару (точка Д). А якщо всі виробничі можливості фірма витратить на виробництво товару У, то вона зможе одержати УА цього товару (точка А).

Існує багато варіантів (зокрема точки В і С) використання виробничих можливостей, кожний з яких дозволяє виробляти максимально можливий обсяг обох видів товарів (послуг).

Економічна суть трансформації полягає в тому, що фірма здійснює економічний вибір шляхом перерозподілу альтернативних ресурсів між виробництвом товарів Х і У. Функціонування фірми (галузі) на межі своїх виробничих можливостей свідчить про ефективність її виробництва.

Мікроекономіка, як і будь-яка наука, має свій метод пізнання, тобто певні прийоми і засоби, за допомогою яких можна науково описати об'єкт дослідження. Основні методи мікроекономіки: метод абстракції (використовується при побудові мікроекономічних моделей), методи граничного аналізу, табличного та графічного аналізу, метод індукції (метод висновків, який ґрунтується на узагальненні фактів) та дедукції (гіпотеза перевіряється на реальних економічних фактах). Також широко застосовується математичний інструментарій. Всі методи поділяються на загальні та специфічні .

До загальних методів відносяться спостереження, відбір фактів, статистичний та економічний аналіз. Із спостереження і відбору фактів починається будь-яке дослідження. Важливо відібрати ключові факти, які відображають процес, що вивчається. З метою впорядкування доволі хаотичної фактичної інформації використовують статистичний аналіз, який дозволяє виявити динаміку і тенденції розвитку досліджуваного процесу. Економічний аналіз починається з абстрагування, тобто відкидання другорядних, несуттєвих елементів і виділення суттєвих. Так формується ідеальний образ, який не співпадає з реальним предметом, але дозволяє відстежити властивості та взаємозв'язки, характерні для даного процесу. Аналіз також вимагає деяких припущень. Найчастіше застосовується припущення „за інших рівних умов”, яке дозволяє більш виразно показати вплив кожного з досліджуваних факторів.

До специфічних методів мікроекономіки відносяться граничний аналіз і мікроекономічне моделювання.

Граничний аналіз - один з головних методів мікроекономіки - це аналіз прирістних величин, в якому всі фактори, за винятком досліджуваного, приймаються як незмінні, а вивчаються наслідки нескінченно малого приросту змінного фактора.

Економічне моделювання - це спрощений опис досліджуваної мікросистеми, який характеризує властивості, суттєві сторони певної структури. Економічна модель є умовним відображенням економічних явищ, процесів, об'єктів. За способами вираження розрізняють вербальні (словесне описання), математичні (виражені формулами), графічні, табличні, комп'ютерні, змішані моделі.

Модель конструюється за певними правилами і включає три елементи:

1) мету,

2) обмеження,

3) вибір рішення.

Основним завданням моделі є визначення точки рівноваги мікросистеми. У стані рівноваги суб'єкт цілком реалізує всі свої можливості, як правило, досягає оптимального стану і не має жодних стимулів змінювати своє положення за незмінності інших умов.

Мікроекономіка виконує загальнотеоретичну та практичну функції, які реалізують два види аналізу - позитивний і нормативний.

Позитивний аналіз дає відповідь на запитання „що є”, вивчає реальний стан речей в економіці, з'ясовує об'єктивні взаємозв'язки між економічними явищами, формує наукові уявлення про принципи поведінки мікроекономічних суб'єктів.

Нормативний аналіз відповідає на запитання „що повинно бути”, представляє оцінкові судження про стан об'єкта чи суб'єкта економіки згідно з певними критеріями, які залежать від поглядів вченого, його прихильності до певних теоретичних концепцій. Результати позитивного аналізу дозволяють визначити шляхи досягнення нормативних цілей.

Список використаної літератури

1. Горошко М.Ф., Кулішов В.В. мікроекономіка: Навч. Посібник. - К.: Ніка Центр, 2003.

2. Задоя А. О. Мікроекономіка: навчальний посібник. - К.: Знання, 2001.

3. Кириленко В.І. Мікроекономіка: Навчальний посібник для ВНЗ. - К., 1997.

4. Лісовський В.М., Мікроекономіка. - Кондор.,2007.

5. Мікроекономіка., Конспект лекцій КНЕУ.,

6. Піндайк Роберт С., Рубінфелд Даніель Л. Мікроекономіка / Пер. з англ.. - К., 1996.

Размещено на Allbest.ru