Розвиток організаційно-функціональних структур управління в регіональних економічних системах

Размещено на http://www.allbest.ru/

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ

РАДА ПО ВИВЧЕННЮ ПРОДУКТИВНИХ СИЛ УКРАЇНИ

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата економічних наук

Спеціальність 08.00.05 - розвиток продуктивних сил і регіональна економіка

РОЗВИТОК ОРГАНІЗАЦІЙНО-ФУНКЦІОНАЛЬНИХ СТРУКТУР УПРАВЛІННЯ В РЕГІОНАЛЬНИХ ЕКОНОМІЧНИХ СИСТЕМАХ

КУБАЙ ОКСАНА ГРИГОРІВНА

Київ-2008

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Трансформація соціально-економічних відносин, що відбувається в Україні, обумовила необхідність переосмислення та обґрунтування пріоритетів регіонального розвитку і в зв'язку з цим формування механізмів управління, адекватних процесам регіоналізації в державі і регіонах. Зміст цих перетворень багато в чому визначає перехід соціально-економічних відносин від принципів жорсткої планово-директивної розподільної системи в русло ринкових відносин, формування адекватної ринку системи регулювання суспільних процесів відтворення на регіональному і місцевому рівнях. Це потребує визначення і законодавчого закріплення нових функцій і повноважень місцевих органів влади та реформування під них діючих організаційних структур управління. В науково-методологічному плані сама практика реформування існуючих організаційних структур управління в регіонах є складною комплексною проблемою, дослідження якої потребує багатоаспектного підходу із застосуванням системної теорії наукового управління.

З опублікованих останнім часом результатів фундаментальних досліджень із даної проблематики виділяються глибиною і шириною охоплення проблем регіонального розвитку та обґрунтованістю наукових положень праці О.М. Алимова, І.К. Бистрякова, М.П. Бутка, Б.М. Данилишина, М.І. Долішнього, С.І. Дорогунцова, Т.А. Заяць, В.І. Куценко, А.С. Лисецького, А.Г. Мазура, В.К. Мамутова, Я.Б. Олійника, В.І. Пили, В.К. Симоненка, А.В. Степаненка, М.Ф. Тимчука, М.І. Фащевського, Л.Г. Чернюк, М.Г. Чумаченка та інших.

Разом із тим багато проблем, які стали особливо актуальними в нинішній економічній ситуації, вимагають додаткових системних досліджень. В економічній теорії і практиці залишаються недостатньо з'ясованими і вирішеними питання щодо визначення теоретичного поняття та сутності реформування системи управління як економічної категорії та управлінської діяльності, його місця і ролі в науковій методології. З іншого боку, малодослідженим залишається коло питань, пов'язаних з внутрішньою організацією реформування організаційних структур управління. Це стосується самого змісту і технології реформування; наукового обґрунтування закономірностей, принципів і методів реформування на регіональному рівні управління; визначення нових функцій і відповідних їм організаційних форм управління в регіонах та їх оптимізації; нормативно-правового забезпечення розвитку регіонального управління, вдосконалення адміністративно-територіального устрою країни, як системної функції реформування діючої системи управління тощо. Потребує подальшого дослідження аналітична складова регіонального розвитку, особливо в тій частині, де визначається результативність регіональної економіки від діяльності місцевих органів влади і управління. У практичній роботі регіональних органів недостатньо використовуються методи багатоваріантних рішень, заснованих на прийомах математичного моделювання ефективності управлінських організаційних структур.

Необхідність наукової розробки зазначених проблем і зумовила вибір даної теми дисертаційного дослідження.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконувалася згідно з темами науково-дослідних робіт Ради по вивченню продуктивних сил України Національної академії наук України, зокрема такими: 3.1.5.63. “Схема (Прогноз) розвитку і розміщення продуктивних сил України та її регіонів (областей) на тривалу перспективу” (номер держреєстрації 0100U00657), де автором запропоновано концептуальні напрями розвитку (реформування) системи регіонального управління; ІІІ-7-06 (90) „Економічний простір та динаміка розвитку продуктивних сил України” (номер держреєстрації 0106U005191), у межах якої автором обґрунтовано шляхи удосконалення територіальної структури регіональних систем.

Мета і завдання дослідження. Метою роботи є обґрунтування теоретико-методологічних підходів та розробка практичних рекомендацій по реформуванню системи регіонального управління в умовах регіоналізації та глобалізації економіки.

Досягнення зазначеної мети обумовило необхідність вирішення наступних завдань :

- узагальнення теоретичних положень щодо сутності і змісту організаційно-функціонального реформування регіонального управління як економічної категорії та практичної діяльності органів регіональної влади;

- визначення закономірностей та уточнення принципів і методів реформування регіонального управління, їх взаємозв'язок та значення у формуванні наукової методології;

- узагальнення та наукове обґрунтування методичних положень по практичному здійсненню реформування діючих структур управління, що дозволяє визначити порядок у проведенні цієї роботи;

- дослідження еволюції форм і змісту регіонального управління залежно від розвитку економічних систем;

- формування показників оцінки залежності ефективності регіонального управління від якості його організаційно-функціонального забезпечення;

- визначення залежності стану функціонування регіональних економічних систем від ефективності діяльності діючих органів влади і управління;

- вироблення пропозицій по нормативно-правовому забезпеченню процесів управління в сучасних регіональних економічних системах;

- розробка пропозицій по реформуванню адміністративно-територіального устрою в просторовій організації регіональної економіки;

- обґрунтування пропозицій по формуванню раціональних структур і функцій та рівнів регіонального управління відповідно до регіоналізації суспільних процесів.

Об'єктом дослідження є процеси реформування управління регіональним розвитком, його структурна організація і функціонування в умовах регіоналізації економіки.

Предметом дослідження виступає сукупність теоретичних, методологічних і прикладних проблем, що виникають у процесі реформування системи регіонального управління.

Методи дослідження. В якості методологічної основи в роботі були використані положення сучасної економічної теорії з проблем розвитку регіональних економічних систем та організації їх управління, праці вітчизняних та зарубіжних дослідників з питань управлінської діяльності, законодавчі та нормативні акти України.

При вирішенні поставлених задач відносно реформування управління регіональним розвитком у дисертації використовувались методи: системний підхід, аналізу та синтезу, узагальнення і порівняння, графічний, картографічний, монографічний, індексний, розрахунково-конструктивний, балансовий, нормативний. Зокрема, для визначення стану та змісту реформування системи регіонального управління застосовувались монографічний метод та структурно-функціонального аналізу; для аналізу структурно-функціональної організації регіонального управління були використані методи статистичного аналізу, групування, індексний, нормативний, математичного моделювання. Інформаційну базу дослідження складають статистичні та звітні дані Міністерства економіки, Державного комітету статистики України, Управління статистики Вінницької області, інших міністерств, відомств, наукові доробки вітчизняних та зарубіжних вчених-економістів з проблем управління регіональним розвитком.

Наукова новизна одержаних результатів. На основі комплексного дослідження в роботі обґрунтовано теоретичні, методичні та практичні засади реформування системи регіонального управління відповідно до вимог ринкової економіки та напрямів регіоналізації. Найбільш важливими результатами, що характеризуються новизною і розкривають зміст дисертаційної роботи, є наступні:

вперше:

- визначено економічний зміст та розкрито сутність поняття “організаційно-функціональне реформування регіонального управління” як окремої підсистеми діяльності, спрямованої на зміну структури і функцій органів регіональної влади в умовах регіоналізації економіки;

- сформовано економіко-математичну модель залежності ефективності господарської діяльності управлінських одиниць регіону від стану управлінської діяльності на місцях, що дозволяє визначити доцільність розширення їх функцій і повноважень;

удосконалено:

- систему та розкрито зміст спеціальних наукових принципів як керівних ідей по здійсненню реформаційних дій, зокрема таких як: варіантність, ієрархічність, цільової орієнтації, субстаціонарної єдності, доцільної різноманітності, єдності керівництва, відповідності функції і організаційної форми, мінімуму зв'язків, які складають методологічне підґрунтя реформування системи регіонального управління;

- методичні підходи стосовно технології здійснення реформаційних дій, яка включає поетапність їх здійснення та класифікацію структур управління залежно від притаманних їм функцій;

- комплекс показників привабливості адміністративних районів регіону, що дозволяє визначити рівень організації управління в просторовій організації регіональної економіки;

отримали подальший розвиток:

- методичні підходи до обґрунтування оновленої системи регіонального управління, включаючи його рівні, організаційні форми, функції і повноваження, що кореспондується з європейською практикою та вимогами регіоналізації;

- нормативно-правові засади регулювання у вигляді концепцій першочергових законів: про адміністративний регіон (область), про регіональне управління, про бюджетне регулювання регіонального розвитку, прийняття яких дозволить закріпити делеговані функції і повноваження за рівнями управління в регіонах;

- пропозиції по вдосконаленню адміністративно-територіального устрою країни на зразок об'єднаної Європи, що на практиці призведе до розширення функціонального змісту і організаційного оформлення органів управління в регіональних економічних утвореннях.

Відмінність отриманих наукових результатів від існуючих розробок полягає також у тому, що реформування діючої системи управління регіональним розвитком у роботі пропонується здійснювати на оновленій науково-методологічній базі, в основу якої покладено комплексний підхід та системний аналіз, що відповідає вимогам наукової регіоналістики.

Практичне значення одержаних результатів. Викладені в дисертаційній роботі наукові результати дають можливість здійснити реформування системи управління в регіонах України; вони також можуть бути основою для вирішення теоретико-методологічних проблем організації регіонального розвитку відповідно до процесів регіоналізації та вимог ринкової економіки. Деякі результати дослідження можуть знайти застосування при реалізації Стратегії державної регіональної політики, в роботі регіональних органів влади, розробці програм соціально-економічного розвитку регіонів.

Окремі положення дисертаційної роботи використані Вінницькою обласною радою в проектних матеріалах по реформуванню системи місцевого самоврядування у Вінницькій області (довідка № 215-20-991 від 13.12.2007 р.), Вінницькою облдержадміністрацією - для цілей раціоналізації управлінських структур у регіоні (довідка № 3775 від 10.12.2007 р.), Радою по вивченню продуктивних сил України НАН України - при прогнозуванні розвитку регіонів (довідка № 01-11/1085 від 07.12.2007 р.), а також у Вінницькому державному аграрному університеті при викладанні курсів “Розвиток продуктивних сил і регіональна економіка” та “Державне управління і регулювання економіки” (довідка № 01-1453 від 10.12.2007 р.).

Особистий внесок здобувача. Дисертаційна робота є результатом самостійних наукових досліджень і одноосібно виконаною науковою роботою, в якій викладено авторський підхід до розв'язання важливого наукового завдання - розробки методологічних і методичних засад реформування управління регіональним розвитком та формування на цій основі ефективної системи господарювання в адміністративно-територіальних одиницях. Наукові результати дисертаційної роботи належать особисто автору і є його внеском у розвиток економічної науки, зокрема в таку її галузь, як розвиток продуктивних сил і регіональна економіка. Із наукових праць, опублікованих у співавторстві, в дисертації використані лише ідеї і висновки, що належать особисто автору.

Апробація результатів дисертації. Основні результати дисертаційного дослідження були апробовані на шести міжнародних та вітчизняних науково-практичних конференціях, зокрема на: Регіональній науково-практичній конференції „Інноваційно-інвестиційна модель розвитку економіки Вінниччини” (м. Вінниця, 24 листопада 2004 р.); II Miedzynarodoweyj naukowe-praktycznej konferencji „Wyksztacenie I nauka bez granic - 2005” (м. Прага, 19-27 грудня 2005 року); IV Регіональній науково-практичній конференції “Організаційно-правові аспекти та економічна безпека сучасного підприємництва” (м. Вінниця, 23 березня 2007р.); Всеукраїнській науково-практичній конференції „Пріоритети економічного розвитку України: історія та сьогодення” (м. Вінниця, 10-11 квітня 2007 р.); IV Всеукраїнській науково-практичній Інтернет-конференції „Сучасний соціокультурний простір - 2007” (м. Київ, 20-22 вересня 2007 р.), V Міжнародній науково-практичній конференції „Ринкова трансформація економіки АПК” (м. Харків, 27-28 листопада 2007 р.)

Публікації. Основні теоретико-методологічні положення і практичні рекомендації дисертаційного дослідження викладені в 12 наукових працях загальним обсягом 4,1 друк. арк., з них 6 опубліковано у наукових фахових виданнях.

Структура та обсяг дисертації. Дисертаційна робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел, додатків. Повний обсяг становить 205 стор. комп'ютерного тексту, у тому числі 13 таблиць, 28 рисунків та 19 додатків на 20 сторінках, список використаних джерел з 218 найменувань на 18 сторінках.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЙНОЇ РОБОТИ

У першому розділі „Науково-методологічні засади трансформації регіонального управління в умовах регіоналізації економіки” розкрито теоретичні аспекти досліджуваної тематики. Дано визначення категорії „реформування системи регіонального управління” з розкриттям сутності і особливостей його організаційного і функціонального змісту. Під реформуванням розуміється така управлінська діяльність, яка спрямована на зміну основних аспектів функціонування організації. Внутрішній аспект реформування управлінських систем проявляється як у організаційному розвитку(зміні структури організації), так і в організаційних змінах (освоєння організацією нових ідей і моделей розвитку, що призводить до її перетворення). Функціональний зміст реформування розуміється як управлінська діяльність, направлена на визначення цілеспрямованого впливу на основні параметри діяльності апарату управління організації в цілому та областей спеціалізації різних управлінських служб, зокрема: виробництво, фінанси, маркетинг, контроль, персонал. Сумарний і конкретний зміст організаційно-функціонального реформування проявляється у вирішенні такої сукупності завдань: перерозподілу повноважень і функцій управління регіональним розвитком від держави до регіонів і органів місцевого самоврядування; обґрунтуванні доцільних типів і форм організаційних структур у поєднанні з їх оновленим функціональним наповненням на різних ієрархічних рівнях; нормативно-правовому обґрунтуванні і закріпленні делегованих повноважень і функцій за рівнями управління; адміністративно-територіальному упорядкуванні існуючого економічного простору регіонів до вимог європейської практики.

Здійснення організаційно-функціонального реформування діючих управлінських структур може бути ефективним лише за умови дотримання вимог діючих управлінських законів та їх прояву у вигляді стійких закономірностей та наукових принципів, у відповідності з якими управлінська система створюється, розвивається і удосконалюється. Системний аналіз дозволив визначити найбільш суттєві і повторювані стосовно управління закони, до яких віднесено: погодження інтересів, організації управління, співвідношення систем, концентрації функцій управління та їх прояву у вигляді наступних закономірностей: поєднання централізації і децентралізації в управлінні, наявність ієрархії рівнів управління, співвідношення системи, якою управляють і управляючої системи, відповідність змісту регіонального управління організаційним формам і цілям суб'єктів господарювання на території, поєднання змісту функції управління і типу організаційної структури управлінського органу.

Крім того, обґрунтування реформаційних дій в роботі спирається на сукупність наукових принципів, які класифіковані на такі, що відносяться до всієї управлінської системи і такі, що складають наукові засади здійснення реформування як процесу (рис.1).

Размещено на http://www.allbest.ru/

Рис.1. Спеціальні наукові принципи по здійсненню організаційно-функціонального реформування

регіональний економіка управління влада

Принцип ієрархічності управлінських систем передбачає багатоступеневу побудову управлінської системи; принцип доцільної і необхідної різноманітності організаційних структур орієнтує на те, що просту функцію повинна виконувати проста структура, а складну - складна; принцип зворотного зв'язку рекомендує не ускладнювати без необхідності пропоновані управлінські органи для збереження інформаційного забезпечення; принцип погодження новоствореної структури орієнтує на адаптацію, тобто погодження із попередньою структурою; принцип цільової орієнтації регіональних управлінських структур диктує необхідність створення нових і удосконалення діючих відповідно до зміни цілей регіонального розвитку; принцип ефективності новоствореної чи удосконаленої організаційної структури слід розуміти як: з одного боку - її можливість більш повної реалізації тієї чи іншої управлінської функції, а з іншого - ліквідація непотрібних ланок управління в самій структурі, тобто її економічність; принцип субстаціонарної єдності означає, що новостворені чи реформовані управлінські структури повинні чітко погоджуватися зі структурами об'єкта управління і передбачати їх комбінування.

Наукова методологія реформування регіональних управлінських структур передбачає систематизацію та врахування сукупності факторів і методів впливу на її здійснення, а також окреслення чисто технологічного підходу. У цьому плані в дослідженні акцентується увага на врахуванні соціально-економічних, соціально-політичних, виробничо-технічних, організаційно-управлінських, соціально-психологічних та зовнішньоекономічних факторів розвитку регіональної економіки та використанні таких методологічних підходів: нормативно-функціонального, функціонально-технологічного, системно-цільового, експертного, аналогічного (аналогій).

Загальний методичний підхід щодо реформування пропонується в дослідженні як поетапний: структуризація цілей і завдань організації і системи управління в ній; побудова макроструктури апарату управління; виділення підрозділів апарату управління; побудова окремих підрозділів; оцінка ефективності варіантів організаційних модулів і вибір найкращого із них; побудова загальної організаційної структури управління регіоном. Технологія реформаційного процесу передбачає десять взаємопов'язаних дій його проведення за вище визначеною методикою, що на практиці забезпечує її наукову обґрунтованість.

У другому розділі „Структурно-функціональна організація управління відтворювальними процесами в регіоні” викладено еволюцію розвитку регіонального управління та його аналіз і оцінку на прикладі Вінницької області. Акцентується увага на п'яти етапах розвитку управління в регіонах, з яких чотири відносяться до постсоціалістичного періоду. Лише на п'ятому етапі, розпочинаючи з 1994 року, в економічному розвитку регіонів України стали відбуватися процеси демократичних перетворень. Це проявилось: у здійсненні роздержавлення і приватизації власності; децентралізації окремих сфер управління; переорієнтації пріоритетів розвитку територій з акцентом на суспільні потреби населення; формуванні регіональної відтворювальної моделі в рамках переважно самостійного вирішення усіх нагальних потреб регіону. Комплексна адаптація до ринкових умов спричинила формування нової управлінської ідеології в регіонах і, відповідно, нового організаційно-функціонального забезпечення управління місцевих органів влади. Виникла потреба у реалізації пріоритетів розвитку окремих регіонів і територій, виходячи із наявності трудових, матеріальних та фінансових ресурсів, обґрунтування критеріїв і вибору шляхів розв'язання виробничо-технічних, соціально-економічних та екологічних завдань з урахуванням інтересів комплексного розвитку територій, об'єднання зусиль підприємств і організацій різних форм власності разом з місцевими органами влади для вирішення здебільшого соціальних проблем, розробки стратегій втілення власних регіональних економічних інтересів та сценаріїв як можливості реалізації управлінських стратегій, регіональної політики як сукупності дій, спрямованих на досягнення визначених параметрів розвитку регіональної економіки. Сукупна дія зазначених факторів об'єктивно вимагала розширення функцій і повноважень регіонів у рамках демократизації та регіоналізації суспільних процесів.

Аналіз стану організації виробництва і управління на прикладі Вінницької області вказує на існуючі диспропорції економічного відтворення регіону та відсутність комплексності розвитку територій. Більшість підприємств промисловості регіону не мають замкненого циклу виробництва і працюють у кооперації з підприємствами інших областей, що виробляють кінцеву продукцію. Рівень новоствореної доданої вартості на одну особу на Вінниччині нижчий за аналогічний показник в Україні за період 1996-2006 р.р. на 31,5%, що свідчить про необхідність структурного реформування економіки регіону.

Залежність привабливості галузей і адміністративних районів області від діяльності місцевих органів влади і управління в роботі визначене на основі розрахунку показників створення, ліквідації і збереження підприємств. Найвищий показник оновлення підприємств у 2002-2007 роках спостерігався у Теплицькому, Іллінецькому, Бершадському та Вінницькому районах, в яких щороку оновлюється понад 7% підприємств і організацій.

Показники індексу ліквідності показують, яка частина підприємств від фактично зареєстрованих у районах припинила свою діяльність. В цілому по області він складає 2%, але найвище його значення спостерігається у Хмільницькому, Тростянецькому, Іллінецькому і Тульчинському районах. Індекс збереження, який розраховано як співвідношення між кількістю ліквідованих та новостворених суб'єктів економічної діяльності в районах області, дозволяє визначити райони, які мають найменш сприятливі умови для економічної діяльності. Вони опосередковано характеризують рівень організації, кваліфікацію та якість виконання функцій і повноважень органами управління адміністративних одиниць регіону. Подібна залежність прослідковується і за розрахунками індексів інтенсивності і зосередження виробництва продукції промисловості і сільського господарства на душу населення в територіальних адміністративних утвореннях.

Оцінка ефективності регіональних органів влади і управління по виконанню притаманних їм функцій в роботі здійснювалась на основі застосування математичних методів. В основу розрахунків були взяті дані Головного управління статистики по Вінницькій області такого змісту: у 2005 році із фактично зареєстрованих 4337 підприємств не звітували про отриманий дохід 1304 підприємства, а у 2007 році із 4876 - 1624 підприємства.

Фактично третина загальної кількості підприємницьких структур у регіоні за ці роки не брали участі у створенні доданої вартості та формуванні валового регіонального продукту. Питання оцінки оптимального значення очікуваного прибутку та резервів управління вирішувалось у роботі через цільову функцію:

де і - змінна, яка характеризує загальну сукупність районів по Вінницькій області ;

n - загальна сумарна кількість всіх районів по Вінницькій області, n=27;

- змінна, що характеризує загальну кількість зареєстрованих підприємств різних форм власності по і-му району Вінницької області, од.;

- змінна, що характеризує кількість зареєстрованих підприємств різних форм власності по і-му району Вінницької області, які ведуть фінансово-господарську діяльність, од.;

- змінна, що характеризує обсяг реалізації по всій кількості зареєстрованих працюючих підприємств різних форм власності по і-му району Вінницької області, тис. грн.;

- змінна, що характеризує середню кількість працівників, зайнятих на всіх зареєстрованих підприємствах різних форм власності по і-му району Вінницької області, осіб;

- змінна, що характеризує розмір середньомісячної заробітної плати по всіх зареєстрованих підприємствах різних форм власності по і-му району Вінницької області, грн.;

- змінна, що характеризує розмір валових капітальних інвестицій, здійснених у звітному році, по всіх зареєстрованих підприємствах різних форм власності по і-му району Вінницької області, тис. грн.;

- змінна, що характеризує розмір операційних витрат з реалізованої продукції, скорегований на суму заробітної плати по всіх зареєстрованих підприємствах різних форм власності по і-му району Вінницької області, тис. грн.

Порівняльний аналіз результатів оптимізації функції управління отримано через визначення доцільної кількості працюючих підприємств (рис. 3). Її дотримання дозволило б у 2007 році одержати загальний прибуток на 800 млн. грн. більше від фактичного. При цьому оптимальний рівень рентабельності виробництва по області склав би в середньому 19,4%. Зазначене вказує на необхідність поліпшення змісту управління на регіональному рівні, підвищення ефективності функціонування місцевих органів влади та розширення їх функціональних повноважень у сфері впливу на економічний розвиток територій.

В третьому розділі „Напрями реформування регіонального управління в умовах регіоналізації економіки” викладено підходи до організаційно-функціонального, нормативно-правового та адміністративно-територіального удосконалення діючої системи управління регіонами на засадах реформування. Зокрема, його організаційно-функціональний зміст подається в дослідженні у вигляді п'ятирівневої організації: загальнодержавного, міжрегіонального, регіонального, районного, місцевого. Окремим видом (базовим) слід вважати рівень місцевого самоврядування, який не відноситься ні до державного, ні до регіонального (табл.).

Загальнодержавний рівень регіонального управління слід спроектувати на розробку програм соціально-економічного, науково-технічного й екологічного розвитку та розміщення продуктивних сил. Органом цього рівня є Міністерство регіонального розвитку, будівництва та архітектури, функції якого ще потребують додаткового визначення.

Міжрегіональний рівень управління проектується як інструмент довготермінового прогнозування, індикативного планування, розміщення продуктивних сил, вирішення міжрегіональних проблем розвитку. Органом управління макрорегіону може бути така його форма як Асоціація міжрегіонального розвитку чи Міжобласна координаційна рада.

Таблиця. Функціональний зміст регіонального управління

Регіональний рівень є найважливішим у системі регіонального управління. Тут здійснюється середньотермінове комплексне прогнозування, індикативне планування і кооперація людської діяльності в усіх сферах виробничо-господарської діяльності. Органом регіонального управління в регіоні (області) може бути Економічний комітет (рада), очолюваний головою облдержадміністрації чи його заступником з економічних питань.

Відособлення в окремий рівень управління регіону - міста знаменує собою особливий вектор розвитку регіональної економіки. На цьому рівні, крім існуючих муніципальних органів, доцільним було б створити Раду розвитку із залученням до її складу науковців і практиків з місцевої проблематики господарювання.

Районний рівень управління доцільно залишити у вигляді Рад районного розвитку за умови (згідно проекту адміністративної реформи) ліквідації райдержадміністрацій. Така структура буде спроможна вирішувати усі нагальні завдання по облаштуванню територій району, розвитку підприємництва та здійснення заходів по охороні навколишнього середовища.

Місцеве самоврядування - це рівень управління, який є ні державним, ні регіональним. Його особливість у тому, що на ньому здійснюється повне самоврядування на засадах самоорганізації. Його завдання - це благоустрій і облаштування територіальних громад.

Правове реформування системи регіонального управління в дослідженні пропонується здійснювати концептуально за рахунок формування і прийняття концепцій необхідних законів. Зокрема, концепція закону про адміністративний регіон (область) повинна передбачати: закріплення поняття “адміністративний регіон (область)”; визначення повноважень центру і регіону стосовно впливу на економічний розвиток; окреслення важелів впливу регіональних органів влади на економічний розвиток; окреслення важелів впливу регіональних органів влади на характер економічного відтворення у підвідомчих територіях.

Концепція закону про регіональне управління повинна містити в собі такі найважливіші положення: регіональне управління є окремим видом суспільного управління, що має свою науково-теоретичну базу і механізм впливу на регулювання соціально-економічних відносин у регіоні; для виконання своїх повноважень регіональні органи влади повинні мати достатні повноваження у використанні місцевих природно-сировинних ресурсів та формування власних бюджетів; регіон повинен мати власний єдиний управлінський орган у вигляді Ради чи Комітету регіонального розвитку з процедурою його створення і функціонування.

Закон про бюджетне регулювання регіонального розвитку повинен ґрунтуватися на таких принципових положеннях: визначення пропорцій регулюючих доходів (податків) і процедури здійснення самого бюджетного процесу; сукупність договірно-погоджувальних механізмів між державою і регіонами у сфері міжбюджетних відносин; норми прямих податків і зборів для рівня місцевого самоврядування, відрахувань від прямих державних податків, а також дотацій за виконання державних функцій. Несуперечливість і ефективність вирішення вище перерахованих законодавчих норм і концептуальних основ можлива лише за умови, що вся організація і технологія законодавчого процесу буде спиратися на єдину і підтриману усіма суб'єктами управління правозакріплену Концепцію управління регіональним розвитком.

Важливим напрямом реформування системи регіонального управління є зміна існуючого територіального устрою країни. Це визвано значними диспропорціями в території адміністративних утворень, кількості населення в них та соціально-економічних показниках розвитку. Зазначене дає підстави стверджувати, що існуюча організація влади і управління в регіонах та на місцевому рівні не відповідає загальноприйнятій європейській практиці та принципам субсидіарності, закладеним в Європейській Хартії про місцеве самоврядування, яку Верховна Рада України ратифікувала у 1997 році. Невиконання положень Хартії і, як наслідок, взятих на себе зобов'язань, є суттєвою перешкодою на шляху до інтеграції в Європейське співтовариство, що задекларовано Україною. В проекті закону України „Про територіальний устрій України” передбачається трансформація існуючого територіального устрою з виділенням таких рівнів адміністративно-територіальних одиниць, як: громада, район, регіон, місто-регіон. При цьому громада буде базовим рівнем територіального устрою, що утворюється з одного чи декількох поселень; регіон включатиме в себе об'єднання адміністративних районів для здійснення спільних інтересів та збалансованого розвитку усіх підконтрольних територій; міста-регіони будуть мати окремий статус і не будуть входити до складу регіонів, у межах яких вони знаходяться.

Пропоновану модель організації економічного простору слід вважати доцільною, оскільки вона дозволяє забезпечити створення громад на основі укрупнення базових адміністративно-територіальних одиниць з дотриманням принципу первинності місцевого самоврядування; затвердження трирівневої територіальної системи управління: громада, район, регіон з визначенням розширених компетенцій адміністративно-територіальної одиниці відповідного рівня; удосконалення механізму формування представницьких та виконавчих органів місцевого самоврядування різних територіальних рівнів та оптимізацію їх структури. Попередня оцінка здійснення реформи територіального устрою у Вінницькій області передбачає ліквідацію семи адміністративних районів та 70-ти сільських і селищних рад і потребує затрат у сумі 65 млн. грн.

У той же час, пропонований варіант реформування слід розширити за рахунок укрупнення областей до вимог єврорегіонів по кількості жителів. Створення макрорегіонів на зразок європейських дозволить надати їм функції міжрегіональної інтеграції, реалізувати крупні інвестиційні та екологічні проекти, розробити програми розвитку тощо. Крім того, в пропонованому проекті закону доцільно було б закріпити стійкі джерела формування бюджетів усіх рівнів, а також перелік трансфертів і дотацій від держави на виконання делегованих повноважень.

Викладені в дослідженні аналітичні розрахунки і пропозиції являють собою концентрований вираз науково-практичного реформування системи регіонального управління відповідно до вимог регіоналізації економічного розвитку та демократизації суспільних процесів.

ВИСНОВКИ

Результати дисертаційного дослідження дозволяють сформулювати наступні теоретично-методологічні та практичні висновки:

1. Обґрунтовано та узагальнено сукупність теоретичних положень щодо сутності і змісту реформування як економічної категорії, її відмінність від близьких по значенню; розширено понятійний апарат функціональних і організаційних складових як підсистем реформування. Визначено, що конкретний зміст організаційно-функціонального реформування проявляється у вирішенні сукупності наступних завдань: перерозподілу повноважень і функцій управління регіональним розвитком від держави до регіонів і органів місцевого самоврядування; нормативно-правовому закріпленню делегованих повноважень і функцій за рівнями управління; обґрунтування доцільних форм і типів організаційних структур і їх оновленого функціонального наповнення на різних ієрархічних рівнях; адміністративно-територіальному упорядкуванню існуючого економічного простору до вимог європейської практики.

2. Визначено закономірності і наукові принципи реформування як основи методології здійснення реформаційних дій; виокремлено загальні принципи, що обґрунтовують розвиток управлінських систем в цілому та визначено спеціальні, які слугують підґрунтям реформування їх організаційного і функціонального змісту, зокрема: ієрархічності, субстаціонарної єдності, цільової орієнтації регіональних управлінських структур, зворотного зв'язку, ефективності новоствореної чи удосконаленої організаційної структури, доцільної і необхідної різноманітності організаційних структур.

3. Узагальнено методичні концептуальні підходи стосовно методики проведення практичного реформування з поетапністю дій (визначення цілей і складу об'єкта реформування; формування завдань під визначені управлінські цілі; ранжування вимог, що висуваються до майбутніх організаційних структур; визначення ієрархії структур управління регіональним розвитком; визначення загального складу ланок управління із завданнями, що за ними закріплюються; здійснення розподілу функціональної і адміністративної відповідальності між керівниками підрозділів, формування внутрішньої структури самих підрозділів і системи їх підпорядкування; розподіл трудових і матеріальних ресурсів; документальне оформлення вже розробленого проекту структури управління, включаючи організаційно-структурну схему апарату, штатний розпис і положення про структурні підрозділи, посадові інструкції виконавців) та класифікацією організаційних форм залежно від складності функції управління: блок перспективного розвитку, блок оперативного регулювання, блок продовольчого забезпечення, блок горизонтальної координації, блок соціального розвитку.

4. Здійснено наукове дослідження еволюції регіонального управління з класифікацією на етапи; доведено, що чотири із них відносяться до постсоціалістичного періоду і тільки п'ятий, розпочинаючи із 1990 року, спрямований на демократизацію суспільних процесів і регіоналізацію економічних відносин шляхом розширення функцій і повноважень регіонів.

5. На основі застосування індексного методу оцінки привабливості адміністративних районів Вінницької області здійснено аналіз активності їх просторового виробництва, що дозволило обґрунтувати залежність розвитку економічного середовища територій від організації управлінської діяльності. Аналіз стану організації управління в регіоні показав на існуючі диспропорції економічного відтворення та відсутність комплексності розвитку територій. Виявлено, що місцеві органи влади неоднозначно здійснюють свої повноваження і функції стосовно здійснення регулюючого впливу на характер економічного відтворення територій.

6. Проведено порівняльну оцінку результатів оптимізації очікуваних прибутків у адміністративних районах і містах Вінницької області від резервів управління в органах місцевої влади на основі математичного моделювання. Реалізація потенційних резервів у господарській діяльності регіону вбачається у збалансуванні операційних та інвестиційних витрат при умові поліпшення заходів контролю з боку регіональних органів влади і управління. Обрахування цільової функції через сукупність змінних даних і обмежень дозволяє додатково одержати 800 млн. грн. доданої вартості регіону при рентабельності виробництва у 19,4%.

7. Поглиблено методичні підходи щодо обґрунтування структури і змісту регіонального управління в державі, пропонуючи його п'ятирівневу організацію (загальнодержавний, міжрегіональний, регіональний, районний, місцевий рівні, при чому окремим видом (базовим) слід вважати рівень місцевого самоврядування, який не відноситься ні до державного, ні до регіонального), визначено організаційні форми та виявлено функції і повноваження, що відповідає вимогам регіоналізації та європейській практиці.

8. Запропоновано удосконалення нормативно-правових засад реформування через необхідність прийняття першочергових законів: про адміністративний регіон (область), про регіональне управління, про бюджетне регулювання регіонального розвитку, втілення яких на практиці дозволить закріпити пропоновані організаційні форми органів місцевої влади і делеговані їм функції і повноваження за рівнями управління, зумовить формування механізму взаємовідносин між центром, регіонами і місцевим самоврядуванням, який може включати в себе етапи, форми і технологію здійснення.

9. Обґрунтовано необхідність зміни адміністративно-територіального устрою країни і регіонів у рамках системного реформування. Це дасть можливість оптимізувати облаштування економічного простору на основі утворень: громада, адміністративний район, місто-регіон, власне регіон і держава із закріпленням обґрунтованих територіальних меж, розширеного функціонального змісту управління та оновленого організаційного оформлення. Пропонована модель організації економічного простору України дозволить забезпечити: створення на основі базових адміністративно-територіальних одиниць - громад з дотриманням принципу первинності місцевого самоврядування; затвердження трирівневої територіальної системи управління: громада, район, регіон з визначенням розширених повноважень адміністративно-територіальної одиниці відповідного рівня; ліквідацію на районному рівні державних адміністрацій та передачу їх функцій органам місцевої влади відповідно до Європейської Хартії про місцеве самоврядування; удосконалення механізму формування представницьких та виконавчих органів місцевого самоврядування різних територіальних рівнів та оптимізацію їх структури.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

Статті у наукових фахових виданнях

1. Кубай О.Г. Науково-методологічні проблеми розвитку організаційно-структурних процесів управління в регіональних економічних системах / О.Г. Кубай // Збірник наукових праць Вінницького державного аграрного університету. - Вінниця: ВДАУ.- 2005. - Вип. 23.- С. 120-128.

2. Кубай О.Г. Функціональна адаптація регіонального управління до умов ринкової економіки / О.Г. Кубай // Продуктивні сили і регіональна економіка: [зб. наук. праць: У 2 ч.].- К.: РВПС України НАН України, 2006.- Ч.1.- С. 31-35.

3. Кубай О.Г. Засоби реалізації функцій управління в регіоні / О.Г. Кубай // Збірник наукових праць Вінницького державного аграрного університету.- Вінниця: ВДАУ.- 2006. - Вип. 25.- С. 89-92.

4. Кубай О.Г. Поняття та зміст організаційно-функціонального реформування як економічної категорії / О.Г. Кубай, А.Г.Мазур // Продуктивні сили і регіональна економіка: [зб. наук. праць: У 2 ч.]. - К.: РВПС НАН України, 2007.- Ч.1.- С.157-163. (Особистий внесок автора: викладено положення щодо напрямів, змісту та технології реформування системи регіонального управління).

5. Кубай О.Г. Організаційно-функціональне забезпечення реалізації регіональних програм соціально-економічного розвитку / О.Г. Кубай // Вісник Хмельницького національного університету. Економічні науки. - Хмельницький, 2008.- Т.2-№1 (105).- С.172-174.

6. Кубай О.Г. Нормативно-правове забезпечення управління в регіональних економічних системах / О.Г. Кубай // Регіональна бізнес-економіка та управління. - Вінниця: ВФЕУ, 2008.-№2 (18).- С. 58-64.

Матеріали наукових конференцій

7. Кубай О.Г. Науково-методичні засади розвитку організаційних структур управління в економічному районі / О.Г. Кубай // Інноваційно-інвестиційна модель розвитку економіки Вінниччини: регіональна наук.-практ. конф., 24 лист. 2004 р.- Вінниця: УНІВЕРСАМ, 2005. - С. 153-156.

8. Кубай О.Г. Фінансово-бюджетне забезпечення управлінських процесів в регіоні в контексті реформування територіального устрою держави / О.Г. Кубай // Wyksztacenie I nauka bez granic - 2005: II Miedzynarodoweyj naukowe-praktycznej konferencji, 19-27 grudnia 2005 roku.- Przemysl- Praha: Nauka I studia, 2005. - T.9 - С. 28-30.

9. Кубай О.Г. Методологія структурно-факторного аналізу розвитку регіону / О.Г. Кубай // Організаційно-правові аспекти та економічна безпека сучасного підприємництва: IV регіональна наук.-практ. конф., 23 бер. 2007р.- Вінниця: ВНТУ, 2007.- Ч.1.- С.24-26.

10. Кубай О.Г. Функція регулювання в управлінні регіональним розвитком /О.Г. Кубай // Пріоритети економічного розвитку України: історія та сьогодення: всеукр. наук.-практ. конф., 10-11 квіт. 2007 р., Вінниця: ВТЕІ КНТЕУ, 2007.- С.59-62.

11. Кубай О.Г. Еволюція організаційного і функціонального змісту регіонального управління /О.Г. Кубай // Сучасний соціокультурний простір 2007: IV всеукр. наук.-практ. інтернет-конф., 20-22 вересня 2007 р., К.: ТОВ ТК Меганом, 2007.- С.19-21.

12. Кубай О.Г. Методологія реформування організаційних структур управління в регіоні /О.Г. Кубай // Ринкова трансформація економіки АПК: V міжнар. наук.-практ. конф.,27-28 листопада 2007 р., Харків: ХНТУСГ, 2007.- С.45-47.

Размещено на Allbest.ru