Размещено на http://www.allbest.ru/

Національний технічний університет України

"Київський політехнічний інститут"

УДК 338.24:65.011.46:622.33

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата економічних наук

Управління фінансовою стійкістю як складовою економічної політики санації (за матеріалами підприємств вугільної промисловості)

Іваницька Олена Віталіївна

Спеціальність 08.00.04 - економіка та управління підприємствами (за видами економічної діяльності)

Київ - 2008

Дисертацією є рукопис.

Роботу виконано в Національному технічному університеті України "Київський політехнічний інститут" Міністерства освіти і науки України.

Науковий керівник доктор економічних наук, професор Яловий Гаррі Кирилович, Національний технічний університет України "Київський політехнічний інститут", завідувач кафедри теоретичної і прикладної економіки

Офіційні опоненти: доктор економічних наук, професор Онишко Світлана Василівна Національний університет державної податкової служби України, професор кафедри фінансових ринків та фінансових послуг

кандидат економічних наук, професор Супрун Петро Іванович Державний інститут підготовки кадрів Міністерства промислової політики України, завідувач кафедри менеджменту

Захист відбудеться 9 грудня 2008 р. о 1400 на засіданні спеціалізованої вченої ради К26.002.23 у Національному технічному університеті України "Київський політехнічний інститут" за адресою: 03056, м. Київ-56, проспект Перемоги, 37, корпус 1, аудиторія 163.

З дисертацією можна ознайомитися у Науково-технічній бібліотеці ім. Г.І. Денисенка Національного технічного університету України "Київський політехнічний інститут" за адресою: 03056, м. Київ-56, проспект Перемоги, 37.

Автореферат розісланий "____" листопада 2008 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради О.В. Зозульов

Загальна характеристика роботи

Актуальність теми. На етапі трансформації економіки України активізується пошук прийнятних рішень, які забезпечують підвищення ефективності процесу управління промисловими підприємствами. Актуальність теми дослідження зумовлена широким спектром досі невирішених науково-практичних проблем щодо змісту і форм управління промисловими підприємствами в умовах ринкових відносин і визначення напрямів, які сприятимуть їх економічному зростанню. Економічна стабільність України значною мірою обумовлена наявністю та ступенем використання власної паливно-енергетичної бази. Україна за обсягами видобутку вугілля належить до першої десятки провідних країн світу, але значно поступається більшості з них за економічними показниками вугледобувного виробництва. Продуктивність праці в декілька разів нижча порівняно з Росією, Німеччиною, Польщею і в десятки разів нижча, ніж у США, Канаді, Австралії, Південно-Африканській Республіці. Переважна більшість вугільних шахт та розрізів є збитковими. Погіршення впливу факторів зовнішнього середовища в сучасних умовах господарювання вимагає активного пошуку шляхів, спрямованих на підвищення рівня управління галуззю. Проблеми реструктуризації вугільної промисловості постійно привертають увагу вітчизняних і зарубіжних вчених-економістів як предмет фундаментальних досліджень - О. Амоші, Л. Байсарова, А. Вовченка, В. Гавриленка, В. Герасимчука, В. Гриньова, М. Ілляшова, А. Кабанова, Х. Клютера, С. Козаченко, О. Кравцової, Н. Крейніної, Л. Лесик, О. Логвиненко, С. Онишко, О. Островської, І. Петенко, А. Пилипенко, В. Плиси, Л. Рассуждай, В. Саллі, Д. Стеченко, В. Столярова, П. Супруна, О. Терещенко, С. Уолкера, Д. Чедвика, О. Чилікіна, М. Чумаченко та ін.

Методологічні та методичні аспекти розв'язання комплексу питань управління вугільними підприємствами досі не мають достатньої наукової розробки та обґрунтування. У зв'язку з цим виникає питання щодо доцільності і обґрунтованості вивільнення всіх видів ресурсів, направлених у галузь, що може бути вирішене шляхом відбору потенційно життєздатних підприємств і удосконалення економічної оцінки їх стану, що дасть змогу забезпечувати видобуток вугільної продукції у беззбитковому режимі. Витратний характер більшості вугледобувних підприємств, обумовлений нераціональним використанням ресурсів, визначив актуальність управління їх фінансовою стійкістю. Ці обставини і стали підставою для вибору теми дисертаційного дослідження, визначили її актуальність і практичну значущість.

Зв'язок дисертації з науковими програмами, темами. Дисертаційна робота виконувалась у відповідності до планів науково-дослідницьких та науково-методичних робіт кафедри теоретичної та прикладної економіки факультету менеджменту і маркетингу НТУУ "КПІ" в межах теми "Дослідження напрямів формування промислового потенціалу в трансформаційній економіці" (номер держреєстрації 0107U001810 від 2007 р.).

Мета і завдання дослідження. Метою дослідження є обґрунтування теоретичних положень і розроблення практичних рекомендацій щодо вдосконалення управління фінансовою стійкістю підприємств вугільної промисловості та формування основних пріоритетів і напрямів підвищення ефективності їх діяльності при реалізації економічної політики санації.

Відповідно до мети дослідження було поставлено такі завдання:

- уточнити визначення понять стійкості та санації, їх значення в трансформаційній економіці;

- обґрунтувати сутність і зміст поняття "економічна політика санації" та її інструментів;

- узагальнити зарубіжний та вітчизняний досвід у вирішенні проблем реформування та реструктуризації підприємств вугільної галузі;

- визначити ефективність діяльності вугледобувних підприємств за різними формами власності;

- проаналізувати абсолютні та відносні показники стійкості державних підприємств вугільної промисловості;

- визначити вплив санаційних заходів на динаміку фінансово-економічних результатів вугледобувного підприємства;

- обґрунтувати основні пріоритети та напрями підвищення ефективності управління фінансово-економічними результатами вугледобувного підприємства;

- удосконалити методику управління фінансовою стійкістю вугледобувних підприємств;

- розробити модель реструктуризації дотаційного фонду вугільної промисловості.

Об'єктом дослідження є процеси реструктуризації підприємств вугільної промисловості України.

Предметом дослідження є теоретичні питання та прикладні аспекти вибору стратегічних напрямів економічної політики санації вугледобувних підприємств і визначення методів підвищення її ефективності на основі удосконалення управління фінансовою стійкістю.

Методи дослідження. Дисертацію виконано на основі вивчення сучасної економічної теорії, спеціальної економічної літератури з питань управління промисловістю, основні положення яких було присвячено процесам адаптації структури управління підприємствами вугільної промисловості до вимог ринкових відносин. Інформаційною базою дисертаційної роботи є законодавчі акти й нормативні документи, що регламентують діяльність суб'єктів господарювання в Україні, офіційні статистичні матеріали, дані звітності вуглевидобувних підприємств України, які підпорядковані Мінвуглепрому. Як джерела інформації використано теоретичні й методичні розробки вчених, результати проведених автором досліджень, матеріали науково-практичних конференцій.

У процесі дослідження було використано абстрактно-логічний метод - для узагальнення понять стійкості, фінансової стійкості і санації та формулювання висновків; системний аналіз - для визначення структурних елементів санації; методи техніко-економічного аналізу - під час дослідження фінансової стійкості державних підприємств вугільної промисловості та економіко-математичного моделювання - під час розроблення показників необхідності та терміновості санації та моделі реструктуризації дотаційного фонду вугільної промисловості.

Наукова новизна дослідження полягає у вирішенні важливого наукового завдання - обґрунтуванні теоретичних положень та практичних рекомендацій щодо вдосконалення управління фінансовою стійкістю у механізмі реалізації політики санації підприємств вугільної промисловості України, а саме:

вперше:

- запропоновано новий підхід в управлінні фінансовою стійкістю вугледобувних підприємств на основі розрахунку показників необхідності та терміновості санації, який дає можливість вугільним підприємствам своєчасно реагувати на негативні тенденції, точніше планувати санаційні заходи та має прискорити процеси адаптації вугільної промисловості до ринкових умов господарювання;

удосконалено:

- методичні положення теоретико-економічного обґрунтування пріоритетів та напрямів підвищення ефективності управління фінансово-економічними результатами вугледобувних підприємств у систематизації принципів державного регулювання вугільної промисловості;

- механізм датування вугледобувних підприємств відокремленням інвестиційного фонду від дотаційного з метою збільшення щорічного фінансування найперспективніших шахт за ступенем технологічної надійності та досягнення відповідності їх функціонування до норм та вимог СОТ;

дістало подальший розвиток:

- визначення поняття "економічної політики санації" як системи управлінських рішень на мікро- та макрорівнях, спрямованих на управління фінансово-економічними результатами та досягнення певного рівня стійкості підприємств у напрямі визначених цілей, що сприятиме забезпеченню загального економічного зростання у суспільстві;

- обґрунтування неефективності державного регулювання приватизації вугледобувних підприємств в Україні та необхідності подальшого реформування структури власників з метою досягнення економічного зростання в умовах трансформаційної економіки.

Практичне значення полягає у розробленні методичного підґрунтя щодо вибору методів управління фінансовою стійкістю та формування основних пріоритетів та напрямів економічної політики санації вугледобувних підприємств. Упровадження результатів дослідження на підприємствах вугільної промисловості сприятиме зниженню збитковості шахт і галузі в цілому, підвищенню фінансової стійкості підприємств паливно-енергетичного комплексу, збереженню виробничих потужностей, підвищенню інвестиційної привабливості вугільних шахт.

Практична значущість результатів дисертаційного дослідження та можливість їх використання підтверджена довідкою Міністерства вугільної промисловості України (№ 04-02-826 від 09.06.2008 р.). Наукові розробки, отримані в результаті виконаного дослідження, були використані в діяльності ДП "Донвуглереструктуризація" (акт впровадження № 01-09-15/743 від 27.05.2008 р.). Окремі рекомендації у практиці застосовуються при розробленні економічних програм діяльності ДП "Шахтоуправління імені 17 партз'їзду " (№ 191к від 28.05.2008 р.) та ДП "Шахтоуправління імені В.І. Чапаєва" (№ 01/06 від 14.05.2008 р.).

Апробація результатів дослідження. Основні положення дисертаційної роботи було розглянуто та схвалено Міжнародною науковою конференцією "Інформаційна глобалізація міжнародних відносин" (м. Київ, 2006 р.); Всеукраїнською науково-практичною конференцією "Динамика научных исследований - 2006" (м. Дніпропетровськ, 2006 р.); ІV Міжнародною науковою конференцією "Проблеми сучасної економіки" (м. Донецьк, 2006 р.); студентською Науково-практичною конференцією "Проблеми економічного зростання" (м. Київ, 2006 р.).

Особистий внесок здобувача. Дисертація є результатом особистих досліджень і розробок автора, узагальненням практичного досвіду, самостійно виконаною науковою працею. Із наукових робіт, написаних у співавторстві, були використані тільки ті ідеї та результати, які одержані особисто. Внесок автора у колективно опубліковані роботи конкретизовано у списку публікацій.

Публікації. Основні положення дисертаційної роботи опубліковані у 6 наукових працях, в т.ч. у 4 статтях в наукових фахових виданнях та у матеріалах 2 наукових конференцій. Загальний обсяг публікацій становить 2,3 д.а.

Структура дисертаційної роботи. Дисертаційна робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків. Зміст дисертації викладено на 140 сторінках комп'ютерного тексту, вона містить 27 таблиць, 40 рисунків, список використаних джерел із 130 найменувань на 14 сторінках і додатки на 19 сторінках. Загальний обсяг дисертації складає 181 сторінка комп'ютерного тексту.

Основний зміст дисертації

У вступі обґрунтовано актуальність теми дисертації, сформульовано мету та завдання дослідження, його предмет та об'єкт, висвітлено наукову новизну та практичне значення отриманих результатів.

У першому розділі "Теоретичні засади управління фінансовою стійкістю" розкрито економічний зміст та взаємозв'язок категорій "стійкість", "фінансова стійкість" та "санація", визначено класифікацію інструментів санації. Питання методології висвітлено в літературних джерелах, що узагальнюють та систематизують вітчизняний і зарубіжний досвід, у законодавчих нормативних актах.

Встановлено, що стійкість - одна з найважливіших характеристик поведінки відособленої, автономно функціонуючої системи щодо зовнішніх умов, у яких вона існує. У загальному розумінні "стійкість" трактується як властивість системи так реагувати на зміни зовнішнього середовища, щоб не лише генерувати чинники, які зумовлюють її зрівноважений стан, а й забезпечувати подальший розвиток. Наукове узагальнення дозволило сформулювати поняття фінансової стійкості підприємств як обсяг фінансових ресурсів і ступінь їх використання, за якого підприємство вільно й ефективно забезпечує безперервність процесу виробництва та реалізації продукції за рахунок зростання капіталу із збереженням платоспроможності в умовах допустимого рівня ризику.

Термін "санація" походить від латинського "sаnаrе" - оздоровлення, видужання, тобто це система фінансово-економічних, виробничо-технічних, організаційно-правових та соціальних заходів, спрямованих на досягнення чи відновлення платоспроможності, ліквідності, прибутковості і конкурентоспроможності підприємства в довго строковому періоді. Встановлено, що поняття "стійкість" та "санація" тісно взаємопов'язані одне з одним. Стійкість характеризує фінансовий стан підприємства, а санація є засобом досягнення певного його рівня.

Дослідження світової і вітчизняної економічної літератури свідчить про недостатнє вивчення поняття "економічна політика санації". Існуючі підходи не розкривають значущості санації як постійного руху - визначення цілей, формування стратегії, розроблення заходів, управління процесами. Отже, економічну політику санації визначено як систему управлінських рішень на мікро- та макрорівнях, спрямованих на управління фінансово-економічними результатами та досягнення певного рівня стійкості підприємств у напрямі визначених цілей, що сприятиме забезпеченню загального економічного зростання у суспільстві. Обґрунтування стратегічних напрямів політики санації на мікро- і макрорівнях дозволило визначити її інструментарій (рис. 1). Реструктуризацію підприємства визначено як здійснення організаційно-господарських, фінансово-економічних, правових, технічних заходів, спрямованих на реорганізацію підприємства, зміну форм власності, управління, організаційно-правової форми, що сприятиме фінансовому оздоровленню підприємств, збільшенню обсягів випуску конкурентоспроможної продукції, підвищенню ефективності виробництва та задоволенню вимог кредиторів.

Дослідження світової практики процесів реструктуризації вугільної промисловості дозволило сформулювати такі узагальнення. Друга половина ХХ ст. стала періодом кризи для вугледобувної галузі Західної Європи, де активно було застосовано заходи з реструктуризації, спрямовані, переважно, на припинення видобутку вугілля. Така тенденція зумовлена неможливістю відновлення шахтного фонду західних країн. Сама інфраструктура вугільних регіонів з їх несприятливою екологічною обстановкою, численними промисловими майданчиками і відвалами гірських порід, недосконалими транспортними комунікаціями, не сприяла зацікавленню інвесторів. Результатом перетворень стало повне припинення видобутку вугілля у Франції та Бельгії та значного скорочення видобутку у Німеччини, Іспанії та Великобританії. Країнам з перехідною економікою загалом вдалося досягти значного прогресу в перетворенні вугільної промисловості. Зростання продуктивності, скорочення вугледобування і закриття економічно нерентабельних гірничодобувних підприємств зазвичай було пов'язано з проведенням відповідної державної політики в галузі вугільної промисловості. Паралельно в країнах з перехідною економікою відбулися масштабні зміни в секторі електроенергетики, які мали великий вплив на вугільну промисловість регіону в цілому. Хоча країни з перехідною економікою досягли певних результатів у реструктуризації вугільної промисловості щодо життєздатності, ефективності і соціальної спрямованості, масштаби все ще необхідної реструктуризації і фінансування становлять значну проблему як для урядів цих країн, так і для вугледобувних підприємств.

В Україні процеси реструктуризації вугільної промисловості було розпочато із середини 90-х рр., вони відзначалися низкою реформ та терміновим здійсненням структурної перебудови вугільної галузі, стратегію якої було закриття економічно неперспективних вугледобувних підприємств. Але через слабке економічне обґрунтування необхідності закриття окремих вугледобувних підприємств, встановлення нереальних термінів їх ліквідації та браку коштів, програму реструктуризації не було закінчено. Отже, бажаних результатів вона не принесла. Наступним кроком держави у реформуванні галузі стало введення мораторію - фактичного заморожування претензій всіх кредиторів з метою проведення розрахунків за борговими зобов'язаннями підприємства з одночасними його санацією, реструктуризацію та ін. Дія мораторію почалася з 2000 р. і була продовжена до 2010 р. Таким чином, санація вже не є частиною процедури банкрутства вугледобувних підприємств як засіб запобігання ліквідації. Отже, є підстава припустити, що натепер не виявлено пріоритети та напрями політики санації вугледобувних підприємств, яка б ґрунтувалася на здійсненні заходів щодо вдосконалення управління фінансовою стійкістю та реструктуризацією державних дотацій підприємствам вугільної промисловості України.

У другому розділі "Тенденції в управлінні фінансовою стійкістю підприємств вугільної промисловості в умовах реструктуризації" розглянуто особливості діяльності вугледобувних підприємств за різними формами власності, проаналізовано абсолютні та відносні показники фінансової стійкості державних підприємств вугільної промисловості, приведено аналіз фінансово-економічного стану державної вугільної шахти та визначено вплив заходів її санації.

Зазначено, що зміна форм власності у вугільній промисловості обумовлена потребою переходу від надмірного централізованого відомчого і монополізованого управління економікою з боку держави до ринкових відносин. З цього погляду приватизація є важливою складовою частиною системної економічної реформи, бо завдяки зміні форм власності суспільство має можливість отримати ефективний механізм господарювання. Але суть проведеної приватизації у вугільній промисловості України полягає в тому, що відбулася не реальна приватизація і навіть не роздержавлення, а "віддержавлення", тобто значну частину власності було відділено від держави як власника. Змінене керівництво не враховувало інтереси суб'єктів господарювання, хоча саме ці інтереси є першочерговими для мотивації господарської діяльності. Цей аспект у процесі економічного реформування в Україні було проігноровано, що призвело до багатьох негативних соціально-економічних наслідків у галузі. Новий власник замість удосконалення виробництва, збільшення його обсягів і підвищення ефективності через оновлення виробництва, реалізував мету необґрунтованого використання прибутків. Наслідком цього явища стала значна зміна інтересів, що мало негативний вплив на процес приватизації - не відбулася галузева й технологічна реструктуризація національної економіки та виникли проблеми щодо інвестиційних можливостей під час проведення подальшої приватизації вугледобувних підприємств.

З'ясовано, що збитковість вугільних шахт, неефективне використання державних коштів на підтримку галузі, застарілі технології видобутку та обладнання - привід надалі приватизовувати вугільний сектор. В Україні діє понад 160 шахт, 140 з них перебувають у державній власності й керує ними Міністерство вугільної промисловості. Більшість з них видобувають енергетичне вугілля, що застосовуване як паливо на теплоелектростанціях. Майже все коксівне вугілля в Україні видобувають приватні шахти, частка яких у загальному видобутку становить 40,6 % . Крім того, приватизація в таких пропорціях зумовлена й різницею в ціні - станом на кінець 2007 р. оптова ціна енергетичного вугілля в Україні становить 330 грн./т, коксівного - 625 грн./т. Отже, доведено, що державний вугільний сектор не є привабливим об'єктом приватизації, незважаючи, на його левину долю у загальному видобутку вугілля (рис. 2).

Аналіз результатів попередніх досліджень дозволив стверджувати, що такі напрями розвитку вугільної галузі, як реструктуризація у вигляді закриття шахт, збільшення обсягів державної підтримки, пошук та впровадження різних структур управління державними підприємствами, поки що не дали відчутних економічних результатів. Головна причина, яка гальмує рух - недосконалість управління вугільною галуззю на всіх рівнях. Саме ці обставини пояснюють необхідність удосконалення управління фінансовою стійкістю державних вугледобувних підприємств.

У роботі вивчено існуючі методи оцінювання фінансового стану і стійкості підприємств, проаналізовано абсолютні та відносні показники фінансової стійкості із застосуванням методики російських вчених-економістів А.Д. Шеремета та Р.С. Сайфуліна. Результати аналізу абсолютних показників стійкості державних підприємств вугільної промисловості за 2004 - 2007 рр. виявили нестійкий фінансовий стан, сполучений з порушенням платоспроможності:

EВ<0;

ET<0;

E0,

де Е - надлишок чи недоїмок власних оборотних коштів;

ET - надлишок чи недоїмок власних оборотних коштів і довгострокових позикових засобів;

E - надлишок чи недоїмок основних джерел засобів для формування запасів і витрат.

Результати аналізу відносних показників стійкості державних вугледобувних підприємств наведено у табл. 1.

Таким чином, виявлено негативну тенденцію до змінення коефіцієнтів. І якщо у 2004 р. більшість показників відповідали нормативним значенням, то починаючи з 2005 р. жоден з цих показників не залишився у межах норми. Це свідчить про необхідність термінового проведення санаційних заходів державних вугледобувних підприємств. Особливу увагу варто приділити щорічному відхиленню показників джерел формування запасів і витрат, бо у більшості ці відхилення є від'ємними, що свідчить про систематичне зниження фінансової стійкості. Крім того, існує достатньо великий показник регресії - середнє значення його становить 0,46, при цьому нульова регресія спостерігалася тільки в динаміці коефіцієнта, який характеризує частку основних засобів і матеріальних оборотних коштів у вартості майна.

Практика застосування санації на вугільних підприємствах показує, що бажаних результатів від її проведення майже немає. З метою визначення істотних недоліків існуючого механізму санування у роботі розглянуто передумови прийняття рішення про санацію однієї з найбільш потужних вугільних шахт XX століття ДВАТ "Шахта Бутовка-Донецька". Зниження виробничої потужності підприємства за останні роки роботи, яке спостерігалося, пов'язане з тим, що шахта була вимушена відпрацьовувати цілики вугілля, що залишилися, в межах старого шахтного поля. Горно-геологічні умови відробітку ціликів не відповідали технологічним вимогам застосування видів механізації, що спричинило погіршення техніко-економічних показників шахти. У дисертації проаналізовано три альтернативні варіанти санації ДВАТ "Шахта Бутовка-Донецька". Варіант, який було обрано керівництвом підприємства, а саме консервація шахти у водовідливному режимі і передача скіпового стовбура іншому вугледобувному підприємству на відшкодувальній основі визначено як стратегічно правильний, але внаслідок недосконалого управління фінансовою стійкістю - несвоєчасний.

Суттєвим недоліком аналізу фінансових показників ДВАТ "Шахта Бутовка-Донецька" за 2001 - 2002 рр. (табл. 2), на підставі якого було прийнято рішення про санацію підприємства, є те, що стан фінансової стійкості представлено лише чотирма показниками. Крім того, значення коефіцієнтів автономії та фінансування існують у межах нормативних значень, хоча загальний стан шахти оцінюється як надкризовий.

Доведено невідповідність поточних та загального висновків щодо стану шахти, що свідчить про недосконалість управління фінансовою стійкістю підприємства. Важливою проблемою залишається створення якісного механізму відстеження рівня фінансової стійкості, в якому б містилася кількісна оцінка необхідності санації підприємства та прогнозні значення про її терміновість.

У третьому розділі "Підвищення ефективності управління фінансовою стійкістю вугледобувних підприємств" удосконалено механізм управління фінансової стійкості державних підприємств вугільної промисловості на основі застосування комплексної нормативної моделі фінансової стійкості, наведено кількісну оцінку необхідності та терміновості санації. Визначено основні напрями реструктуризації бюджетних дотацій та розроблено модель реструктуризації дотаційного фонду вугільної промисловості.

Головною проблемою у використанні аналітичних коефіцієнтів під час проведення аналізу фінансової стійкості є пошук критеріїв, з граничними значеннями яких ці коефіцієнти можна порівнювати. Крім того, натепер розроблено велику кількість різних коефіцієнтів, які відображають різними кількісними засобами одні й тiж самі значення. Для них характерна відсутність зв'язку і неможливість порівняння одне з одним, відносна ізольованість та рiзнi рівні критичних значень. Тому для надання комплексної характеристики фінансової стійкості у роботі запропоновано застосувати методику фінансового аналізу на основі систематизованого аналізу фінансової звітності. Сформовано узагальнений баланс агрегуванням показників балансів державних вугледобувних підприємств та розраховано похідні показники для збільшення інформативності вихідних параметрів моделі. Визначено, що контролюючи динаміку показників, можна керувати рухом підприємств на досягнення цілей.

Враховуючи галузеві особливості вугледобувних підприємств, у роботі для аналізу обрано 9 показників: позичені засоби (Ип), імобільні засоби (F), довгострокові пасиви (КT), джерела власних засобів (Ив), грошові кошти (d), витрати (Z), власні оборотні засоби (Ев), мобільні засоби (Ra) та валюта балансу (В). Еталонне упорядкування пар показників за темпами їх зростання сформоване з урахуванням вагомості фінансових показників вугледобувних підприємств. На основі еталонного упорядкування сформовано граф переваг (рис. 3) та матрицю еталонних співвідношень зростання обраних показників.

Побудовано матриці фактичних співвідношень темпів зростання показників державних вугледобувних підприємств за 2004 - 2007 рр. та матриці збігу фактичних та еталонного співвідношень. Для отримання кількісної характеристики необхідності санації отримано інтегральну оцінку фінансової стійкості підприємств:

NS = 100 - •100, (1)

де NS - показник необхідності санації, %;

n - кількість показників у динамічному нормативі;

i,j - номери показників у динамічному нормативі;

bij - елемент матриці збігу фактичного та еталонного співвідношень темпів росту показників;

eij - елемент матриці еталонних співвідношень між темпами росту показників.

На основі даних Міністерства вугільної промисловості за 2004 - 2007 рр. розраховано показник необхідності санації державних вугледобувних підприємств та отримано такі результати:

NS 2005 =100 - (0,43 • 100) = 57 %; NS 2006 = 100 - (0 • 100) = 100 %;

NS 2007 =100 - (0,33 • 100) = 67 %.

Отримані результати свідчать про те, що необхідність санації державних вугледобувних підприємств є досить великою; це підтверджує необхідність застосування ефективної політики санації не тільки на рівні окремих вугільних підприємств, а й галузі в цілому.

Кількісну характеристику терміновості санації отримано з розрахунком оцінки мінливості діяльності державних вугледобувних підприємств. Матриця мінливості динаміки показників D = {dij}nxn, відображає направлення змін співвідношень темпів росту показників, які формують динамічний норматив. У результаті складання матриць мінливості фактичних співвідношень показників, які створено під час переходу від базових періодів до звітних за 2005 - 2007 рр., розраховано мінливість режиму діяльності вугледобувних підприємств та показник терміновості санації:

М = , (2)

де М - оцінка мінливості режиму діяльності підприємства.

TS = Му + М( у-1 ) + …+ М( у-t ), (3)

де TS - показник терміновості санації;

Му - оцінка мінливості режиму діяльності підприємства за фактичний рік;

t - період у роках.

Значення цього показнику коливатиметься та визначатиметься у таких проміжках:

[TS ? -1] - санація необхідна якнайшвидше, підприємство - фактичний банкрут;

[-1 < TS < -0,5] - санацію необхідно розпочати протягом року, підприємство знаходиться в глибокій кризі;

[-0,5 < TS < 0] - санація потрібна у найближчі 2 роки, стан підприємства незадовільний;

[0 ? TS < 1] - стан підприємства достатньо задовільний, санація бажана протягом 5 років;

[TS ? 1] - життєздатність підприємства дуже висока, санація можлива за власним бажанням керівництва.

Визначено, якщо вугільнодобувне підприємство характеризується показником терміновості санації перших двох категорій [TS ? -1] та [-1 < TS < -0,5], можливість санаційних заходів зводиться до отримання додаткової державної підтримки, бо за рахунок внутрішніх джерел фінансування забезпечити санаційну програму неможливо внаслідок їх відсутності або обмеженості. Згідно з діючою політикою вугільного керівництва, це фактично означає консервацію (якщо шахта багата за родовищами) або ліквідацію після доробки запасів. Розрахунок показника терміновості санації для державних вугледобувних підприємств за 2004 - 2007 рр. має такий вигляд:

TS = 0,6 +(-1) = -0,4.

За результатом цього розрахунку підприємства відповідають категорії [-0,5 < TS < 0], тобто санація бажана протягом 2 років, що також відповідає наявності глибокої кризи у галузі.

Запропоновано як критерій для визначення пріоритетності вугледобувних підприємств розглядати технологічну надійність шахти за умов високого ступеня спрацювання шахтного устаткування у галузі. Цей показник визначає в якому стані утримується основне устаткування та дозволяє більш об'єктивно, спираючись на кількісну характеристику, звузити коло шахт, де може розглядатися питання про ефективне інвестування:

К_тн = , (4)

де Ктн - коефіцієнт технологічної надійності шахти;

Поч - очікуваний час відновлення основного устаткування, у рр.;

n - кількість видів основного устаткування;

Пб - базовий період часу у роках.

Якщо Ктн > 1, це свідчить про безперспективність шахти щодо інвестування, тому

шахта продовжує існувати у режимі дотування. При цьому величина дотації повинна забезпечувати оптимальні параметри відтворювального процесу, що сприятиме підвищенню показників фінансової стійкості. Датування шахти у режимі санації проводитиметься доти, доки не настане черга впровадження інвестиційного проекту. Якщо значенні показника Ктн ? 1, шахту визнано пріоритетним об'єктом інвестування, тому її мають і датувати й інвестувати.

Інвестування вугільних шахт має проводитися за рахунок створеного інвестиційного фонду за методом відбирання пріоритетних об'єктів через обмеженість можливостей державного фінансування. Модель реструктуризації дотаційного фонду вугільної промисловості подано на рис. 4.

Результатом проведення інвестиційної політики держави є збільшення щорічного фінансування найперспективніших шахт за ступенем технологічної надійності майже на 10 %, з незмінною часткою дотацій іншим вугледобувним підприємствам та достатньою кількістю коштів на утримання консервації та проведення реконструкції безперспективних шахт. Такий підхід у перспективі має змінити співвідношення розмірів дотаційного та інвестиційного фондів у бік останнього та забезпечити повноцінність інвестування. Підприємства, які вийдуть на окупність проекту, надалі не матимуть потреби у зовнішніх інвестиціях, які були спрямовані на забезпечення простого відтворювального процесу. Величина амортизаційного фонду, створеного під час окупності проекту, повністю забезпечить заміну основної техніки після закінчення термінів її експлуатації, тобто шахти потребуватимуть додаткових інвестицій тільки для капітального будівництва або в межах якісного нового інвестиційного проекту.

Висновки

Основним результатом проведених наукових досліджень є розроблення науково-методичних положень щодо управління фінансовою стійкістю, визначення ступеню кризового стану та формування основних пріоритетів та напрямів реструктуризації бюджетного фінансування вугледобувних підприємств. Основні висновки полягають у такому:

1. На основі теоретичного узагальнення доведено, що поняття "стійкість" та "санація" тісно взаємопов'язані одне з одним. Стійкість характеризує фінансовий стан підприємства, а санація є засобом досягнення певного його рівня. Управління фінансовою стійкістю є передумовою прийняття рішення й безпосередньою складовою процесу санації будь-якого підприємства. Аргументовано, що пошук шляхів удосконалення управління фінансовою стійкістю може істотно підвищити ефективність діяльності підприємств.

2. Теоретичні аспекти санації не враховують ролі держави в оздоровленні підприємств з урахуванням специфіки галузей. Сформульовано авторське визначення поняття економічної політики санації - як системи управлінських рішень на мікро- та макрорівнях, спрямованих на управління фінансово-економічними результатами та досягнення певного рівня стійкості підприємств у напрямі визначених цілей, що сприятиме забезпеченню загального економічного зростання у суспільстві. Забезпеченням економічної політики санації є інструменти прямої дії - правових норм, так і непрямих або індикативних - реструктуризація та реорганізація.

3. Узагальнено досвід реструктуризації вугільної промисловості Європи впродовж останніх 50 років. Результатом перетворень є повне припинення видобутку вугілля у Франції та Бельгії та значного скорочення видобутку у Німеччини, Іспанії та Великобританії. Країнам з перехідною економікою загалом і в цілому вдалося досягти значного прогресу в перетворенні вугільної промисловості, щоб зробити її ефективнішою й екологічно безпечнішою. Визначено, що зростання фінансової стійкості вугільних підприємств Польщі та Румунії було пов'язано із проведенням відповідної державної політики у вугільній промисловості. Виявлено недосконалість та суперечливість проведеного реформування у вугільної промисловості України, результатом якого є повна залежність державного вугільного сектору від бюджетних дотації та введення у галузі мораторію - фактичного заморожування претензій всіх кредиторів з метою проведення розрахунків за борговими зобов'язаннями підприємства з одночасними його санацією та реструктуризацію.

4. Установлено, що відособлена державна підтримка з держбюджету на технічний розвиток шахт становить тільки половину потрібних ресурсів і часто використовується для поповнення обігових коштів. Це, у свою чергу, породжує новий процес - передачу окремих шахт вітчизняним чи іноземним інвесторам. У результаті у державній власності залишились найбільш проблемні, але не менш важливі ланки вугільної галузі. Законодавча база не містить чіткого розподілу державних коштів щодо фінансування вугільної промисловості, механізм реструктуризації зведено лише до щорічного перерозподілу виділених коштів.

5. На основі проведеного аналізу абсолютних та відносних показників фінансової стійкості державних підприємств вугільної промисловості, виявлено наявність глибокої кризи у галузі. Фінансовий стан галузі визначено як нестійкий, тобто обсяг власних оборотних коштів та довгострокових позикових засобів є недостатнім. При цьому загальна величина основних джерел засобів для формування запасів і витрат постійно зменшується, що є близьким до кризового фінансового стану. Із застосуванням регресійного аналізу у розрахунку відносних показників стійкості відстежено негативну динаміку більшості коефіцієнтів.

6. Виявлено недоліки в аналізі фінансово-економічного стану вугільної шахти ДВАТ "Шахта Бутовка-Донецька" напередодні прийняття рішення про санацію, зокрема поверхневу оцінку фінансової стійкості. Доведено невідповідність поточних та загального висновків щодо стану шахти. Проаналізовано 3 альтернативні варіанти санації ДВАТ "Шахта Бутовка-Донецька". Консервація шахти у водовідливному режимі і передача скіпового стовбура іншому вугледобувному підприємству на відшкодувальній основі визначено як стратегічно вірне рішення, але внаслідок недосконалого управління фінансовою стійкістю, несвоєчасне.

7. Запропоновано методику управління фінансовою стійкістю державних підприємств вугільної промисловості. Обґрунтовано як базу порівняння у методиці застосування комплексної нормативної моделі фінансової стійкості, яка дозволяє уникнути втрат інформативності та чутливості оцінки зміни у співвідношеннях темпів зростання основних фінансових показників підприємства та дає можливість урахування галузевих особливостей. Розроблено кількісні характеристики необхідності та терміновості санації, які дають можливість вугільним підприємствам своєчасно реагувати на негативні тенденції, точніше планувати санаційні заходи, що має прискорити процеси адаптації вугільної промисловості до ринкових умов господарювання.

8. Доведено неефективне використання у вугільній промисловості як трудових, так і фінансових ресурсів, зокрема державних дотацій вугледобувним підприємствам. Нині значна частина бюджетних коштів використовується на оплату праці, а не на створення умов для ефективного виробництва вугільної продукції. Обґрунтовано необхідність реструктуризації державних дотацій вугледобувним підприємствам з метою прискорювання процесів адаптації вугільної промисловості до ринкових умов господарювання, отримання більшої системності у здійсненні її реструктуризації та реформуванні, що сприятиме підвищенню ефективності функціонування галузі.

9. Розроблено модель реструктуризації дотаційного фонду вугільної промисловості, яка, ґрунтуючись на значенні показника технологічної надійності вугледобувних підприємств, звужує коло шахт, де може розглядатися питання про ефективне інвестування, та дає більш повне уявлення про стан підприємства. Пропонується відокремлення дотаційного та інвестиційного фондів фінансування підприємств вугільної промисловості, що дозволить контролювати дотримання параметрів оптимальної амортизаційної політики підприємств. Головним критерієм при цьому є дотримання принципу пріоритетності у фінансовому забезпеченні підприємств вугільної промисловості, що забезпечить повноцінність інвестування найперспективніших шахт і сприятиме підвищенню їх фінансової стійкості.

санація вугільна промисловість стійкість

Список опублікованих робіт за темою дисертації

Статті у наукових фахових виданнях

1. Іваницька О.В. Особливості процесу санації / О.В. Іваницька // Економічний вісник НТУУ "КПІ". - 2006. - № 3. - С. 306 - 310.

2. Іваницька О.В. Конгломератне злиття як до кризова санація підприємства / О.В. Іваницька // Економіка і держава. - 2006. - № 7. - С. 37 - 40.

3. Іваницька О.В. Інститут банкрутства України: становлення та розвиток / О.В. Іваницька // Економіка: проблеми теорії та практики. Збірник наукових праць. - Вип. 222. - Т ІV. - Дніпропетровськ: ДНУ, 2007. - С. 1012 - 1019.

4. Іваницька О.В. Моніторінг управління банкрутством як складова процесу санації / О.В. Іваницька // Економічний вісник НТУУ "КПІ". - 2007. - № 4. - С. 51 - 56.

Матеріали наукових конференцій

1. Іваницька О.В. Особливості санації підприємств / О.В. Іваницька // Материалы І Международной научно-практической конференции "Наука и технологии: шаг в будущее". - Т. 9. - Белгород: Руснаучкнига, 2006. - С. 44 - 45.

2. Yalovyi G.K., Ivanyts'ka O.V. An economical effect of Enterprises' Conglomerate Merging / G.K. Yalovyi, O.V. Ivanyts'ka // International scientific dual-conference "Towards knowledge-based economy" & "Enterprise management: diagnostics, strategy, effectiveness". - Riga: RTU Publishing House, 2007. - P. 105-106.

Особистий внесок здобувача: досліджено особливості конгломератного злиття як однієї з найефективніших форм санації та розкрито особливості його застосування.

Анотація

Іваницька О.В. Управління фінансовою стійкістю як складовою економічної політики санації (за матеріалами підприємств вугільної промисловості). - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата економічних наук за спеціальністю 08.00.04 - економіка та управління підприємствами (за видами економічної діяльності). Національний технічний університет України "КПІ", Київ, 2008.

Дисертація присвячена обґрунтуванню теоретичних положень і розробленню практичних рекомендацій щодо вдосконалення управління фінансовою стійкістю підприємств вугільної промисловості та формування основних пріоритетів і напрямів підвищення ефективності їх діяльності під час реалізації економічної політики санації.

Досліджено зміст та взаємозв'язок понять "стійкість" та "санація". Визначено сутність поняття "економічної політики санації", розглянуто її інструментарій. Узагальнено зарубіжний та вітчизняний досвід реструктуризації вугільної промисловості.

Проведено аналіз абсолютних та відносних показників фінансової стійкості державних підприємств вугільної промисловості, визначено наявність глибокої кризи у галузі.

Запропоновано методику управління фінансовою стійкістю державних вугледобувних підприємств, що має дати можливість вугільним підприємствам своєчасно реагувати на негативні тенденції приймати рішення про санацію з урахуванням показників необхідності та терміновості санації.

Розроблено модель реструктуризації дотаційного фонду вугільної промисловості, в якій звужено коло шахт, де може розглядатися питання про ефективне інвестування; визначено джерело фінансування та розраховано його можливу величину.

Ключові слова: фінансова стійкість, санація, реструктуризація, економічна політика санації, дотаційний фонд, інвестування, датування.

Аннотация

Иваницкая Е.В. Управление финансовой устойчивостью как составляющей экономической политики санации (по материалам предприятий угольной промышленности). - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата экономических наук по специальности 08.00.04 - экономика и управление предприятиями (по видам экономической деятельности). Национальный технический университет Украины "КПИ", Киев, 2008.

Диссертация посвящена обоснованию теоретических положений и разработке практических рекомендаций совершенствования управления финансовой устойчивостью предприятий угольной промышленности, формированию основных приоритетов и направлений повышения эффективности их деятельности при реализации экономической политики санации.

Исследована экономическая сущность и взаимосвязь понятий "устойчивость" и "санация". Устойчивость характеризирует финансовое состояние предприятия, а санация является способом достижения его определенного уровня. Управление финансовой устойчивостью является предпосылкой принятия решения и непосредственной составляющей процесса санации любого предприятия. Определена сущность понятия экономической политики санации, выделен и рассмотрен ее инструментарий. Аргументировано, что применение методов совершенствования управления финансовой устойчивостью может значительно повысить эффективность деятельности предприятий.

В работе обобщен зарубежный и отечественный опыт реструктуризации угольной промышленности на протяжении последних 50 лет. Результатом реформирования стало полное прекращение добычи угля во Франции и Бельгии и значительное сокращение добычи в Германии, Испании и Великобритании. Странам с переходной экономикой в целом удалось достичь значительного прогресса в угольной промышленности, повысить ее эффективность и экологическую безопасность. Показано несовершенство и непоследовательность проведенного реформирования в угольной промышленности Украины.

Проведен анализ абсолютных и относительных показателей финансовой устойчивости государственных предприятий угольной промышленности, определено наличие глубокого кризиса в отрасли. Финансовое состояние отрасли определено как не устойчивое, о чем свидетельствует недостаточный уровень собственных оборотных средств и долгосрочных заемных средств. При этом общая величина основных источников средств для формирования запасов и затрат постоянно уменьшается, что является предпосылкой кризисного финансового состояния. Регрессивный анализ в расчете относительных показателей финансовой устойчивости показал отрицательную динамику большинства аналитических коэффициентов.

Выявлены недостатки в анализе финансово-экономического состояния угольной шахты ГОАО "Шахта Бутовка-Донецкая" перед принятием решения о санации - поверхностную оценку финансовой устойчивости. Доказано несоответствие текущих и общего выводов относительно состояния шахты. Проанализировано три альтернативных варианта санации шахты. Консервация шахты в водоотливном режиме и передача скипового столба другому предприятию на основе возмещения определено как стратегически верное решение, но вследствие недостаточного управления финансовой устойчивостью - несвоевременное.

В диссертации предложена методика управления финансовой устойчивостью государственных предприятий угольной промышленности. Разработаны качественные характеристики необходимости и срочности санации, которые дают возможность угольным предприятиям своевременно реагировать на негативные тенденции и планировать мероприятия по санации.

Разработана модель реструктуризации дотационного фонда угольной промышленности, которая основана на расчете показателя технологической надежности угледобывающего предприятия. В результате ее применения определяются шахты, по которым могут рассматриваться вопросы об эффективном инвестировании. Предложено разделение дотационного и инвестиционного фондов угольной промышленности, что позволит контролировать соответствие параметров амортизационной политики предприятий оптимальным. Это обеспечит полноценность инвестирования перспективных шахт и будет содействовать повышению уровня их финансовой устойчивости.

Ключевые слова: финансовая устойчивость, санация, реструктуризация, экономическая политика санации, дотационный фонд, инвестирование, датирование.

Summary

Ivanyts'ka O.V. Management by financial stability as a making economic policy of restructuring (on materials of enterprises of coal industry). - Manuscript.

The Dissertation for the scientific degree of Candidate of Sciences Economics on speciality 08.00.04 - Economy and management enterprises (by the types of economic activity). - The National technical university of Ukraine "KPI", Kyiv, 2008.

Dissertation is devoted grounding of scientific methodical positions and development of practical recommendation of the perfect in the management of financial stability of state enterprises of coal industry, forming of basic priorities and directions of increase effectiveness activity in the realization of economic policy of restructuring.

Essence concept of economic policy of restructuring is certain, its tool is considered. Foreign and domestic experience of restructuring of coal industry is generalized during the last 50 years. Imperfection and uselessness of the conducted reformation is proved in coal industry of Ukraine.

The analysis of absolute and relative indexes of financial stability of joint state enterprises of coal industry is conducted, the presence of deep crisis is certain in industry.

The method of management financial stability enterprises of coal industry is offered. High-quality descriptions of necessity and urgency of restructuring are developed, that must enable the enterprises of coal industry in good time to react on a subzero tendency and more exactly to plan future activity.

The model of restructuring state grants is offered, which is based on the calculation of technological reliability index, diminishes the amount of mines, is developed, where questions can be examined about the effective investing and gives complete presentation about the financial state of enterprise.

Keywords: financial stability, restructuring, economic policy of restructuring, state dating fund, investing, dating.

Размещено на Allbest.ru