Управління результативністю науково-технічної діяльності в корпоративному секторі економіки

Размещено на http://www.allbest.ru/

ДЕРЖАВНА УСТАНОВА

“ІНСТИТУТ ЕКОНОМІКИ ТА ПРОГНОЗУВАННЯ НАН УКРАЇНИ”

АВТОРЕФЕРАТ

з теми: «Управління результативністю науково-технічної діяльності в корпоративному секторі економіки»

08.00.03 - економіка та управління національним господарством

Глушко Олександр Олексійович

КИЇВ-2008

Дисертацією є рукопис

Робота виконана в Державній установі “Інститут економіки та прогнозування НАН України”.

доктор економічних наук, професор Федулова Любов Іванівна,

ДУ “Інститут економіки та прогнозування

НАН України”, завідуюча відділом технологічного

прогнозування та інноваційної політики.

Науковий керівник

доктор економічних наук, професор,

заслужений працівник освіти України,

академік Академії інженерних наук України

Яковлєв Анатолій Іванович,

Національний технічний університет “Харківський політехнічний інститут”, завідуючий кафедрою економіки і маркетингу;

Офіційні опоненти:

кандидат економічних наук, доцент

Андрощук Геннадій Олександрович,

Верховна Рада України, Комітет з питань освіти та науки, головний консультант.

Захист відбудеться 5 березня 2008 р. о 14 годині 30 хвилин на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.239.01 Державної установи “Інститут економіки та прогнозування НАН України” за адресою: 01011, м. Київ-11, вул. Панаса Мирного, 26.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Державної установи “Інституті економіки та прогнозування НАН України” за адресою: 01011, м. Київ-11, вул. Панаса Мирного, 26.

Автореферат розісланий “ 04” лютого 2008 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради Н.І. Левчук

Загальна характеристика роботи

У сучасному світі витрати на НДДКР (науково-дослідні і дослідно-конструкторські роботи) є необхідною умовою для успішного стратегічного розвитку бізнесу, а найважливішою функцією корпорацій є проведення досліджень і розробок та використання їх результатів на практиці з метою отримання як можна більшої частки ринку. Світовий досвід показує, що тільки великі корпорації в змозі здійснювати значні вкладення в інновації. Вони є головними виконавцями наукових досліджень і розробок в своїх країнах. В той же час, НДДКР є найбільш витратною стадією нововведень, на яку припадає від 40 до 50 % витрат інноваційного процесу. У більшості розвинених країн світу частка витрат корпорацій на НДДКР в загальному обсязі національних НДДКР перевищує 65 %, а чисельність науково-дослідного персоналу, зайнятого у НДДКР в корпораціях, складає більше 60 % кадрового потенціалу науки.

Актуальність теми. Більшість великих світових корпорацій здійснює увесь спектр НДДКР: фундаментальні, прикладні дослідження і розробки, що свідчить про високий рівень корпоративної науки і культури у світі. Саме великі корпорації здатні створювати масштабні багатовитратні проекти, пов'язані з довготривалим науковим пошуком; вони здійснюють багатоцільові дослідження, об'єднуючи вчених і спеціалістів різних наукових дисциплін; можуть фінансувати паралельну розробку однієї або декількох альтернативних інновацій. В якості найважливішої складової технологічного лідерства вище керівництво успішних компаній відносить здатність забезпечити зростання бізнесу за рахунок ефективного управління НДДКР. Істотними, у даному контексті, є підтримка прагнень корпоративних структур до повного й ефективного використання їх потенціалу, трансформація системи управління адекватно змінам зовнішнього середовища, розробка системи показників, нормативів і критеріїв, що характеризують проміжні і кінцеві результати науково-технічної діяльності. Отже, проблема управління НДДКР в світлі сучасних тенденцій інноваційно-технологічного розвитку економіки є вкрай актуальною.

Формування теоретико-методичних і науково-практичних засад процесу управління дослідженнями та розробками в умовах переходу вітчизняної економіки до інноваційної моделі розвитку диктується насамперед потребами практики і викликає як науковий, так і практичний інтерес. Слід зазначити, що питання організації управління НТП завжди були в центрі уваги вчених (Александрова В., Валдайцев С., Глазьєв С., Гончарова Н., Добров Г., Перерва П., Яковець Ю. та інших). Однак глибокі дослідження технологічних інновацій в умовах ринкової економіки тільки розпочинаються. Так, проблемами аналізу економічних засад інноваційно-технологічного розвитку галузей та підприємств, визначенням технологічних пріоритетів розвитку економіки та оцінкою факторів впливу на її ефективність займаються такі вітчизняні вчені, як Амоша О., Бажал Ю., Геєць В., Захарченко В., Іщук С., Крупка М., Малицький Б., Лапко О., Пашута М., Петрович Й., Яковлєв А. та інші; російські вчені - Анишин В., Багриновский К., Голиченко О., Дагаєв А., Динкін А., Іванова Н., Іванов В., Кузик Б. та інші зарубіжні вчені Едвінсон Л., Портер А., Твісс Б., Фостер Р., Шнайдер Д. та інші. Проте в умовах глобалізації економіки потужною постає роль досліджень та розробок, процес здійснення яких перетворився на окремий вид діяльності (R&D), а результати його є ключовими серед індикаторів та показників міжнародних рейтингів конкурентоспроможності країн і економік.

Наявність проблеми забезпечення конкурентоспроможності української продукції обумовлюється низкою факторів, ключовим із яких є відсутність механізмів результативного управління НДДКР. Зокрема, управління портфелем НДДКР в умовах формування корпоративного сектора ускладнено дезінтеграцією інформаційних взаємодій, довгою лінією комунікацій при ухваленні управлінських рішень, відсутністю маркетингової складової в системі планування та управління, натомість, характеризується використанням переважно адміністративних методів, що в сукупності призводить до уповільнення процесу розробки, зниження віддачі від використаних ресурсів та інвестиційних вкладень, а в кінцевому підсумку - до втрати конкурентних переваг при реалізації програм НДДКР. З іншого боку, існуючі методики оцінки НДДКР не забезпечують вибору оптимального варіанта використання ресурсів при реалізації програмної тематики НДДКР. Спостерігається розрізненість підходів до якісної оцінки НДДКР, відсутній єдиний підхід до формування спектра критеріїв оцінки результативності управління дослідженнями та розробками як на рівні окремих корпоративних структур, так і на державному рівні в цілому. Звідси виникає наукова та практична потреба у вирішенні проблеми розробки механізмів управління результативністю науково-технічної діяльності корпоративних структур як однієї з головних складових загальної системи державного управління інноваційною діяльністю, що й обумовлює актуальність даної дисертаційної роботи.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Роботу виконано згідно з планом науково-дослідних робіт ДУ “Інститут економіки та прогнозування НАН України” в межах держбюджетної науково-дослідної теми “Корпоративні структури в національній інноваційній системі” № ДР 0104U009440; виявлено вплив наукових досліджень та розробок на результативність наукової та науково-технічної діяльності корпорацій.

Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційної роботи є теоретичне обґрунтування основних методичних положень системи управління результативністю здійснення НДДКР в корпоративних структурах та розробка практичних рекомендацій щодо її впровадження з позицій макро- та мікроекономічних підходів.

Для досягнення мети поставлено і вирішено такі завдання:

- визначити економічний зміст поняття результативності;

- проаналізувати методологічний інструментарій оцінки результативності та розробити методичний підход до формування критеріїв і показників результативності НДДКР в корпораціях;

- оцінити рівень НДДКР та їх вплив на результати інноваційної діяльності корпорацій та корпоративного сектора економіки країни;

- розробити механізми формування результативної системи управління НДДКР у корпоративному секторі економіки.

Об'єкт дослідження - управління інноваційним процесом на державному та корпоративному рівнях.

Предмет дослідження - методологія і практика управління здійсненням НДДКР корпоративними структурами, теоретичні, методичні і практичні аспекти підвищення результативності науково-технічної діяльністі у великих корпораціях України і світу та механізм взаємодії держави й великого бізнесу в напрямі формування інноваційної економіки.

Методи дослідження. Для розвязання поставлених задач при виявленні закономірностей та тенденцій у сфері науково-технічної діяльності встановлено причинно-наслідкові зв'язки проблем, що постають перед національною економікою. На основі системного підходу використано методи економічного і статистичного аналізу, групування, графічного моделювання організаційних структур, експертної оцінки, аналогії та структуризації цілей, економічного моделювання.

Методологічною базою теоретичних досліджень є системний підхід до вивчення об'єкта дослідження, його економічного змісту. За його допомогою були проаналізовані складові й динаміка розвитку НДДКР у корпоративному секторі економіки України й великих корпораціях світу. Для опрацювання матеріалу дослідження застосовувалися також інші методи: логіко-діалектичний і історичний (для розкриття економічної сутності категорії результативність, для розкриття теоретичних основ НДДКР у корпоративних структурах), аналізу і синтезу, порівняння, групувань і вибірок (для оцінки впливу НДДКР на результати інноваційної діяльності), моделювання (для розробки економетричної моделі управління результативністю досліджень і розробок) та прогнозування (для розробки сценаріїв розвитку сфери досліджень та розробок).

Теоретичною основою дослідження послужили фундаментальні праці українських, російських та зарубіжних вчених і практиків з питань науково-технічної та інноваційної діяльності; досягнення світової наукової думки в галузі сучасного управління інноваційно-технологічним розвитком економіки. Інформаційну базу дослідження склали законодавчі та інструктивні матеріали України, іноземних держав, дані вітчизняної і зарубіжної статистики в області наукової та науково-технічної діяльності, досліджень та розробок, результативності НДДКР, розвитку корпоративних досліджень, інноваційно-технологічного розвитку. Експериментальні дослідження проводилися на машинобудівних підприємствах України з наступною обробкою результатів.

Наукова новизна одержаних результатів. Отримані теоретичні і практичні результати вирішують наукову задачу обґрунтування теоретико-методологічних засад управління результативністю науково-технічної діяльності в корпоративному секторі економіки в нових ринкових умовах.

Найбільш істотними є такі результати, що характеризують наукову новизну:

уперше:

- на основі узагальнення існуючих науково-методичних підходів сформульовано поняття результативності науково-технічної діяльності як відповідності витрат на наукові дослідження та розробки і досягнутих результатів у ході їх упровадження цільовим запитам суспільства щодо підвищення якості життя і конкурентоспроможності економіки на інноваційній основі;

- запропоновано економетричну модель управління результативністю НДДКР, яка дозволяє при визначенні параметрів управління процесом досліджень та розробок обирати ті з них, які найбільш суттєво впливають на результат науково-технічної діяльності досліджуваного об'єкта (окремого підприємства, корпоративного сектора, корпоративної структури, промисловості країни в цілому і т. ін.). Основною задачею управління результативністю НДДКР є отримання такої кількості внутрішніх показників, які реалізують максимум цільової функції;

- розроблено прогнозні сценарії розвитку вітчизняного сектора науково-технічної діяльності, а саме: базовий, у якому акцент зроблено на розвиток власної (національної) системи досліджень і розробок; песимістичний, який передбачає стимулювання запровадження закордонних НДДКР; оптимістичний, який започатковується на заохоченні інтеграції українських компаній зі світовими науково-технологічними комплексами і забезпеченні глобальної конкурентоспроможності сектора НДДКР у межах національної інноваційної системи; обґрунтовано умови їх реалізації, що дозволить внести корективи в існуючу нормативно-законодавчу базу щодо регулювання розвитку науково-технічної та інноваційної сфери української економіки і обґрунтовано розробляти плани та програми соціально-економічного розвитку на інноваційній основі;

- розроблено комплексний механізм управління результативністю науково-технічної діяльності корпоративного сектора економіки, який включає правові, організаційні, економічні та інформаційні інструменти і важелі на макро-, мезо- та мікрорівнях, що забезпечують постановку цілей, їх реалізацію і моніторинг у загальній системі національної економіки на засадах інноваційно-технологічного розвитку;

дістали подальший розвиток:

- визначення економічної сутності категорії “результативність” як ступеня досягнення цілей економічними агентами господарюючої системи з зазначенням її управлінської природи, тісного взаємозв'язку з категоріями “продуктивність” і “ефективність” та встановленням особливості їхнього прояву в системі управління науково-технічними розробками, що є певним науковим внеском у економічну теорію в частині обґрунтування особливостей новітніх моделей економічних процесів;

- комплексна оцінка науково-технічної діяльності корпоративного (заводського) сектора науки з визначенням його результативності, встановленням тенденцій та проблем розвитку;

- комплексне дослідження результативності науково-технічної діяльності на прикладі вітчизняних високотехнологічних промислових підприємств (ВАТ “Мотор Січ”, ЗАТ “НКМЗ” (Новокраматорський машинобудівний завод) і ДП НВКГ “Зоря-Машпроект”);

удосконалено:

- інноваційну теорію економічного зростання через обґрунтування нової ролі науково-дослідних та дослідно-конструкторських розробок (НДДКР) та встановлення тенденцій їх розвитку в умовах глобалізації економіки. Визначено положення, що особливості процесу корпоративних НДДКР створюють проблеми, які перешкоджають його Парето-ефективному здійсненню в ринковій економіці і потребують державного втручання в прямих і непрямих формах; доведено, що науково-технічна діяльність в умовах глобалізації в поєднанні з бізнес-процесами великих компаній стає ключовим фактором конкурентоспроможності країн;

- науково-методичний інструментарій управління інноваційними процесами на макро- та мікрорівнях в частині здійснення його класифікації, обґрунтування вибору методів управління корпоративними дослідженнями та розробками та визначення показників оцінки їх результативності.

Узагальнені та систематизовані методичні підходи до управління результативністю процесу здійснення НДДКР дозволять на різних стадіях управління науково-технічною діяльністю орієнтувати керівництво на обсяги та глибину інноваційних процесів, які потрібно здійснити як на державному рівні загалом, так і на корпоративному зокрема.

Практичне значення отриманих результатів обумовлюється важливістю використання цих результатів і рекомендацій у практиці організації комплексної системи управління результативністю на державному та корпоративному рівнях.

Матеріали, підготовлені за результатами дослідження проблем формування корпоративних структур та визначення їх впливу на інноваційний розвиток промислового комплексу, запропоновані Міністерству промислової політики України, та будуть враховані в процесі реалізації держаної промислової політики (довідка № 12/2-4-226 від 18.06.07). Пропозиції щодо методичних інструментів і алгоритмів, а також системи показників, що використовуються при оцінці й управлінні дослідженнями і розробками, враховано та використано Міністерством промислової політики України при розробленні Концепції розвитку промислового комплексу України на період до 2017 р. (довідка № 01/2-4-1173 від 11.10.07). Окремі результати, висновки та рекомендації наукових досліджень щодо стану та перспектив розвитку національної інноваційної системи було використано Комітетом Верховної Ради з питань науки та освіти при підготовці парламентських слухань “Національна інноваційна система України: проблеми формування та реалізації” (довідка № 066/8-975 від 03.07.07). Оцінка стану розвитку науково-технічної діяльності (зокрема заводського сектора науки) була відображена в наукових результатах “Про стан науково-технічної та інноваційної діяльності промислових підприємств України”, що були використані при підготовці інформаційно-аналітичних матеріалів для урядових документів з відповідних питань (довідка № 904 від 21.11.07).

Пропозиції щодо організації робіт у сфері досліджень та розробок, а також здійснення моніторингу НДДКР використовуються топ-менеджментом ВАТ “Даймер Шиппінг Океан” (м. Миколаїв) (довідка від 27.11.07).

Результати дисертаційного дослідження впроваджено в навчальний процес кафедри менеджменту Національного університету кораблебудування (м. Миколаїв) і використовуються при викладанні дисциплін “Менеджмент у виробничій сфері” та “Інноваційний менеджмент” (довідка № 64-11/1547 від 27.11.07).

Особистий внесок здобувача. Дисертаційне дослідження є одноосібно виконаною науковою працею. Сукупність отриманих наукових результатів, викладених у роботі, є власними авторськими підходами і розробками щодо формування механізмів управління результативністю НТД (науково-технічної діяльності) в корпоративному секторі економіки. Особистий внесок у працях, опублікованих у співавторстві, наведено в списку публікацій.

Апробація результатів дисертації. Основні положення дисертації доповідалися та обговорювалися на семінарах, національних та міжнародних науково-практичних конференціях: “Управління організаційними змінами в контексті формування економіки знань” (2005 р., м. Хмельницький); “Управління інноваційним процесом в Україні: проблеми, перспективи, ризики” (2006 р., м. Львів); “Проблеми планування виробництва в умовах переходу до ринку” (2006 р., 2007 р., м. Алушта).

Публікації. Проблематику дисертаційної роботи, її теоретичні й практичні результати викладено у 9 наукових працях, серед яких 1 параграф в монографії (1,25 др. арк.), 5 статей у фахових журналах (2,94 др. арк.), 2 статті у збірниках наукових праць (1,26 др. арк.) та у збірнику тез доповідей (0,16 др. арк.). З них 8 робіт загальним обсягом 4,9 др. арк. належать особисто автору.

Структура та обсяг дисертації. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків, додатків і списку використаних джерел. Повний обсяг дисертації становить 246 сторінок, список використаних джерел включає 194 найменування на 17 сторінках. Роботу викладено на 193 сторінках комп'ютерного тексту, що містить 33 таблиці, розміщених на 23 сторінках, та 16 рисунків, розміщених на 9 сторінках. Робота має 8 додатків, розміщених на 36 сторінках.

Основний зміст

У першому розділі “Теоретичні засади результативності науково-технічної діяльності” наведено результати дослідження економічних категорій “результативність”, “ефективність” і “продуктивність” та доведено, що точне і правильне розуміння сутності основних термінів значно поліпшує подальші дослідження в галузі управління результативністю (Performance Management). Так, у науковій літературі термін “результативність” застосовується не часто, замість нього використовують терміни - “ефективність” і “корисність”. Більшість авторів не проводить чіткої межі між результативністю та ефективністю, а використовують їх як синоніми. Доведено, що ефективність, продуктивність та результативність взаємозалежні і відображають лише різні аспекти суспільних витрат: більш ефективні рішення забезпечують вищу продуктивність, яка в свою чергу приводить до результативності.

Доведено, що наукові дослідження і дослідно-конструкторські розробки (НДДКР) - це специфічний економічний процес, що має дві ключові характеристики: по-перше, самому npоцеccy НДДКР властивий високий ступінь невизначеності і ризиковості; по-друге, продукт цього процесу (нове знання, або інформація) має властивості суспільного блага. Зазначені особливості НДДКР створюють проблеми, що перешкоджають Парето-ефективному здійсненню його в ринковій економіці і потребують державного втручання в прямих і непрямих формах. Якщо донедавна науково-технічна діяльність вважалася основною, ключовою ланкою науково-технічного прогресу, то в умовах глобалізації і розбудови економіки знань, ця діяльність в міжнародному тлумаченні має назву “дослідження та розробки (R&D)” і в сполученні з бізнес-процесами великих компаній стає ключовим фактором конкурентоспроможності країн.

Виявлено, що на рівні окремих корпорацій причинами відносної відособленості сфери НДДКР від інших сфер діяльності є невизначеність процесу досліджень і розробок, довготривалість здійснення НДДКР, потреба в конструктивних ідеях. Науково-технічна діяльність визначає майбутній розвиток корпорації, передбачає зміни в продукті, виробничих процесах і в практиці управління, на яких ґрунтувався успіх у минулому. Така тенденція буде зберігатися й у майбутньому, проте важливо підвищити ефективність нововведень, а розв'язання цієї задачі невід'ємне від комплексного розгляду економічної, соціальної і політичної системи, у рамках яких ці нововведення здійснюються. Визначено такі зміни, характерні для цього періоду і важливі з погляду управління НДДКР: 1) інноваційний процес стимулюється і здійснюється в результаті дій не одного або декількох учасників, а все більш зростаючої їх кількості (мережі і т. ін.); 2) відповідно до нової інтегрованої дослідницької моделі, факторами інновації є не результати науки або попит, взяті окремо, а високий рівень їхньої взаємодії; 3) технологічний розвиток та інноваційний процес стають складовою корпоративної стратегії; 4) нові технології підвищують продуктивність інноваційного процесу.

В умовах формування економіки знань особливість НДДКР як суспільного блага полягає в тому, що дана властивість знання обумовлює труднощі його присвоєння. Однією з причин неповноти привласнення нового знання є низькі витрати на його поширення від виробника до потенційних споживачів. До того ж, розходження за ступенем привласнення нового знання залежать як від характеру цього знання (фундаментальні чи прикладні), так і від цілей, що переслідують його виробники (комерційні або некомерційні). У даному контексті простежується чітка межа між центрами академічної науки (університетами) і державними науково-дослідними інститутами та лабораторіями, з одного боку, та дослідницькими підрозділами приватних фірм, з іншого. Межа ця відбиває й інституціональний поділ праці у виробництві знаннь: з відомою часткою умовності можна стверджувати, що в першій групі інститутів зосереджений розвиток науки, у другій - технології.

Встановлено, що показник результативності являє собою одиницю виміру, яка пов'язана з ключовим фактором успіху і стратегічною метою, за допомогою якої оцінюється робота процесів. Тобто показник результативності - це стандарт, який дозволяє кількісно оцінити ступінь досягнення стратегічної мети. Його значення можуть бути засновані на очікуваннях управління, потребах покупців або на результатах дослідження фактичних значень показників. Доведено, що недоцільно використовувати багато показників результативності, - достатньо двох або трьох для кожної зі стратегічних цілей, і ці показники повинні відповідати системі критеріїв SMART, тобто бути: конкретними, щоб впливати на поведінку; вимірюваними, щоб можна було виміряти ступінь досягнення мети; досяжними; реалістичними, зрозумілими, здійсненними і викликати бажання їх досягти; орієнтованими на результат та пов'язаними із конкретними результатами; прив'язаними до часу, тобто обмеженими в часі для того, щоб можна було відслідкувати наближення до них. Якщо раніше результати НДДКР ставали переважно нагодою для публікації наукових статей та монографій, то сьогодні критерієм успішності є виключно ринкові показники. Сьогодні чітко проявляється вплив науково-технологічних факторів на рівень капіталізації, а стратегічним напрямом забезпечення конкурентоспроможності в сучасній економіці є використання досягнень науки і техніки (технологічних інновацій). Тому більшість успішних компаній, що знаходяться в перших рядках рейтингів за показником капіталізації, одночасно лідирують і за витратами на здійснення НДДКР.

Розділ другий “Аналіз системи управління результативністю науково-технічної діяльності в корпоративному секторі економіки” вміщує результати комплексного дослідження сфери корпоративних НДДКР, серед яких визначені тенденції і закономірності процесу досліджень і розробок у світі. Зокрема, встановлено, що сьогодні великі корпорації формують каркас національних інноваційних систем розвинених країн світу, забезпечуючи розробку, виробництво і ринкове опанування в національному і глобальному масштабі всіх напрямів науково-технологічного прогресу. Одним із найважливіших результатів комерційних НДДКР є патент. У результаті реалізації стратегій інноваційного розвитку й оформлення прав на створені при цьому технології компанія формує свій портфель патентів, що дозволяє максимально закріпити за собою права на використання винаходів у даній галузі і блокувати НДДКР конкурентів. Після цього за результатами НДДКР, а також експериментальних досліджень формуються міжнародні стандарти і встановлюються правила ліцензування, у рамках яких повинна розроблятися вся продукція, що надходить на конкретний сегмент ринку. У результаті здійснюється потужна експансія наукомісткої продукції до обраних секторів регіональних ринків, до того ж відбувається тиск не тільки на інших розробників наукомісткої продукції, але й на виробників, що створює додаткові умови монополізації виробництва та реалізації продукції.

Визначено, що глобальною світовою тенденцією останніх десяти років було поступове збільшення наукових витрат як державою, так і корпораціями, а також подолання тенденції стабілізації показників загальної наукомісткості ВВП (відношення національних витрат на НДДКР до ВВП). Так, за період з 1992 по 2003 рр. загальні витрати на НДДКР у розвинених країнах (30 країн ОЕСР) збільшилися з 451,98 до 638,02 млрд дол. США, що призвело до зростання середньої наукомісткості ВВП з 2,21 до 2,24 %. За експертними оцінками, ця тенденція збережеться і в найближчі роки. У США його рівень перевищить 3 %, а в країнах, де він зараз дорівнює 2,5 %, може перевищити 3 % за 10-15 років. Сьогодні лідером за показником наукомісткості ВВП є Швеція, де він найвищій у світі - 3,86 % (2005 р.), тоді як у країнах ЄС в середньому цей показник становив 1,85 %. Результатом потужного виконання НДДКР є спеціалізація країн у світовому виробництві високотехнологічної продукції. У світі чітко визначилася тенденція зростання частки високотехнологічного виробництва у складі обробної промисловості та зростання частки бізнесу у видатках на дослідження та розробки.

Передумови глобалізації науково-технологічної сфери зумовлюють конкретні форми її прояву. Зокрема, міжнародний науково-технологічний трансфер тісно пов'язується не лише з міжнародною торгівлею, а передусім з прямими іноземними інвестиціями та корпоративними стратегіями транснаціональних компаній. Узагальнення досліджень показує, що наукове співробітництво ТНК за кордоном проявляється у таких організаційних формах: 1) незалежна наукова лабораторія, у діяльності якої поєднуються самостійність досліджень і пряме управління з центрального штабу; 2) спеціалізований науковий підрозділ виробничого підприємства з іноземними інвестиціями, що здійснює удосконалення виробів компанії задля їх адаптації до вимог місцевого ринку та займається розвитком технологій материнської компанії; 3) кооперативне науково-дослідне утворення з місцевим університетом, науково-дослідним інститутом чи підприємством; 4) безпосереднє наукове співробітництво незалежних наукових лабораторій та наукових частин вищих навчальних закладів. Світовий досвід переконливо доводить, що сьогодні найефективнішим засобом просунення результатів НДДКР у практику є взаємовигідна комерційна взаємодія всіх учасників перетворення наукового результату в ринковий товар, тобто комерціалізація результатів науково-технічних досліджень і розробок. У ринковій економіці в умовах високої конкуренції лише 6-8% наукових досліджень перетворюються в новий продукт або процес. Це означає, що економічно доцільно, проводячи дослідження і розробки, призупиняти або перепрофільовувати ті з них, що не мають або втратили комерційний потенціал. Для досягнення результативності всього процесу комерціалізації необхідно спиратися на знання сутності природи технологічного розвитку та його основні економічні засади. науковий технічний корпоративний економіка

Уповільнення економічного розвитку й орієнтація на експорт продуктів низької переробки та сировини змушують замислитися над подальшими перспективами розвитку української економіки. Підвищення ефективності виробництва неможливе без широкомасштабного впровадження новітніх досягнень науки і техніки, одним із способів якого є використання науково-технічних нововведень. Це вимагає інтенсивної інноваційної стратегії розвитку та активізації внутрішніх резервів реального сектора економіки, головним із яких, на нашу думку, має стати науково-технологічний потенціал великих підприємств (корпоративних структур). Поки що Україна відстає від інших країн за основними показниками інтенсивності вкладення коштів у дослідження та розвиток, що у свою чергу позначається на експорті високих технологій (табл. 1).

Таблиця 1. Основні показники інтенсивності вкладання коштів у дослідження та розвиток у деяких країнах та в Україні у 2005 році

Примітки: * за паритетом купівельної спроможності (ПКС); ** космічна галузь, компютери та офісне обладнання, електроніка, інструменти, фармацевтика, електричне та неелектричне машинобудування, хімія, виробництво зброї; ^{2003, 2004, 2006} - дані за 2003 р., 2004 р. та 2006 р.

Джерело: за матеріалами The World Fastbook, Eurostat, OECD, Eurostat Comext and UN-Comtrade, Федеральной службы государственной статистики России; за даними статистичних бюлетней Держкомстату України за 1995-2006 рр.

Розвиток інноваційного сектора української економіки залежить від ступеня державної підтримки наукомістких сфер національної економіки, стану нормативної бази та коштів, що виділяються підприємницьким сектором на НДДКР. Нинішній рівень взаємодії науки і виробництва в Україні визначається тим, що практично немає попиту на наукові результати з боку виробничих структур, оскільки проведення наукових досліджень ще не розглядається серед національних виробників як обов'язковий фактор успішної діяльності підприємств на внутрішньому і навіть зовнішньому ринках.

На відміну від розвинених країн світу, переважна частина НДДКР галузевої і заводської (корпоративної) науки в Україні в процесі перебудови економіки (особливо стихійної та неконтрольованої приватизації) виявилася за межами корпоративного сектора і відповідно за межами відтворювальних механізмів їх фінансування. Сьогодні в українській науково-технічній сфері склалася така ситуація, коли проводяться всі етапи наукових досліджень: фундаментальні дослідження зосереджено головним чином в академічній науці (84 %), прикладні - в академічному і галузевому секторах (45 і 41 % відповідно). Значна частина розробок зосереджена в галузевому секторі (77 %), у заводському, тобто корпоративному - лише 15 %. Розірваність зв'язків між заводською, галузевою, вузівською і академічною наукою призводить до все більшого її відокремлення від виробництва.

Низька затребуваність з боку вітчизняної економіки інновацій та нових технологій обумовлена такими обставинами:

1) відсутністю чесної конкуренції між підприємствами на вітчизняних ринках, багато з яких монополізовані і контролюються кримінальними структурами;

2) різким падінням і подальшим повільним зростанням попиту на товари і послуги на внутрішньому ринку;

3) низьким рівнем конкурентоспроможності вітчизняних товарів і послуг, що, у свою чергу, призводить до низького рівня використання виробничих потужностей і відсутності обігових коштів для замовлення НДДКР та нових технологій;

4) недосконалістю податкового законодавства і необхідністю для більшості підприємств оплати НДДКР і нових технологій з прибутку та інше.

До того ж цей стан стабілізує і консервує низький технологічний рівень промисловості, оскільки інвестиційні потоки спрямовуються переважно в сировинні галузі. Підтвердженням цього є критичний стан сучасної виробничої бази української промисловості. Так, в Україні фактично призупинився процес відновлення виробництва. Розробку й освоєння інновацій здійснюють тільки близько 10 % промислових підприємств (для порівняння: у розвинутих економіках нормою вважається 60-80 %). На тлі деградації технологічної структури різко скоротився обсяг наукових досліджень і розробок, що раніше підживлювали високі технології. Витрати на НДДКР знизилися в 5 разів і наблизилися до рівня країн з низьким науково-технічним потенціалом. Зокрема, у 2006 р. внутрішні витрати на НДДКР в Україні становили 0,96 % ВВП, у той час, як у країнах з розвинутою економікою загальноприйнята цифра, що характеризує частку витрат на науку у ВВП, коливається в межах 2,5-3 %. Динаміка фінансування НДДКР, виконаних власними силами за видами робіт у заводському секторі, дає змогу зробити висновок про її повільне піднесення в загальному обсязі (табл. 2).

Встановлено тісну кореляцію факторів, що впливають на розвиток науково-технологічного потенціалу і на результативність виконання НДДКР. На відміну від промислово розвинених країн, в Україні проведення НДДКР не розглядається більшістю корпоративних структур як необхідна умова успішного функціонування в ринкових умовах. Найбільш сприятливими для впровадження інновацій є великі промислові підприємства з чисельністю працівників від 10 до 25 тис. осіб. Організація проведення НДДКР в корпоративних структурах як складова процесу управління здійснюється на основі принципу наздоганяючого оволодіння нововведеннями. При цьому важливими характеристиками є напруженість процесу оволодіння та рівень розробок, а не швидкість чи тривалість впровадження нововведень. На більшості підприємств процес здійснення НДДКР розподілено на дві окремі стадії: 1) проведення НДР (фундаментальні, прикладні дослідження), 2) проведення ДКР (розробки). Хоча ці стадії мають багато загальних факторів, проте далеко не всі підприємства мають можливість залучати інвестиції в НДР (це характерно тільки для великих підприємств). Навпаки, дослідно-конструкторською роботою (проте в різних масштабах) займаються практично всі підприємства незалежно від їх фінансового стану та організаційної форми господарювання. Аналіз системи управління НДДКР показав недостатність спектра механізмів управління та критеріїв для оцінки процесу НДДКР, довгу лінію комунікацій у процесі ухвалення управлінських рішень, відсутність накопиченої оперативної управлінської інформації.

Таблиця 2. Динаміка фінансування НДДКР, виконаних власними силами в заводському секторі

Замкнутість системи планування в процесі управління обумовлює високий ступінь невизначеності в ухваленні управлінських рішень щодо реалізації НДДКР. Вивчення організаційних принципів корпоративних структур машинобудування, що займаються дослідженнями і розробками, показало, що найбільш результативною слід вважати систему управління високотехнологічним підприємством, в основі якого - Центр НДДКР.

Для визначення та виокремлення власне наукомісткого сектора української промисловості потрібні достовірні оцінки витрат на галузеві НДДКР та обсяги виробництва продукції відповідно до порогових значень критерію галузевої наукомісткості.

Проте на даний момент існують труднощі щодо визначення цих показників, пов'язані:

1) з браком інформації про величину витрат на НДДКР за певний період і про діяльність ВПК та інших галузей, що належать до наукомістких;

2) з відсутністю науково обґрунтованої сучасної методики розрахунку величини витрат на НДДКР.

Такий стан пояснюється відсутністю досвіду становлення ринку наукомістких технологій в Україні, що в свою чергу зумовлено низькою результативністю організаційно-економічних механізмів управління цим процесом, а світовий досвід свідчить, що ефективність і темпи зростання наукомісткої економіки визначаються наявністю не лише нових технологій, але й нових підходів до організації ринків праці.

У третьому розділі “Розробка механізмів управління результативністю НТД в корпоративному секторі економіки” обґрунтовано пропозиції щодо формування комплексного механізму управління НДДКР на рівні корпоративних структур, що дозволить забезпечити вибір оптимального варіанта використання ресурсів при формуванні програмної тематики НДДКР до розробки і реалізації, враховуючи вимоги до інфраструктурної складової, забезпечить реалізацію конкурентних переваг нових виробів. Результатом впровадження пропонованого механізму буде підвищення оборотності фінансових ресурсів, скорочення термінів виконання замовлень, підвищення конкурентоспроможності підприємства за рахунок розробки і виробництва конкурентної продукції. Програма щодо підготовки і реалізації НДДКР має стратегічне значення для компаній. У ринкових умовах господарювання інноваційний процес створення нових продуктів є ключовим елементом вартісного ланцюжка бізнесу, тому розв'язання задачі забезпечення результативності управління тематичною програмою науково-технічної діяльності через удосконалення існуючого управлінського інструментарію, розробку нових підходів, принципів і модернізацію інструментів управління НДДКР, адекватних вимогам ринку, забезпечує реалізацію конкурентних переваг програми НДДКР корпоративного сектора економіки.

Доведено, що в умовах, коли дослідження і розробки стають найважливішим стратегічним ресурсом на мікрорівні (як зрештою і на макрорівні), структура великого підприємства повинна змінюватися відповідним чином. По-перше, повинно відбуватися зміцнення відповідних підрозділів для забезпечення генерування безупинного потоку нововведень, здатних забезпечити успіх у конкурентній боротьбі. По-друге, повинно відбутися становлення і розвиток служб, які забезпечують функціонування підрозділів, що виконують НДДКР. Насамперед, це повинно проявитися у створенні спеціальних підрозділів, що забезпечують доступ до необхідної для проведення НДДКР інформації (професійних баз даних, законодавства), а також підрозділів, які забезпечують захист об'єктів інтелектуальної власності. Для одержання максимального ефекту від використання технічного нововведення необхідно забезпечувати синхронне використання організаційних нововведень. У межах створюваних структур етапи інноваційного процесу повинні бути інтегровані в єдине ціле. Розроблено загальну схему моніторингу системи управління науково-технічною діяльністю. Застосування сучасних інформаційних технологій, започаткованих на професійному використанні інформаційного ресурсу, дозволить керівникам ефективно проводити свою діяльність, мінімізуючи ризик, досягати цілей і орієнтуватися в складних, непередбачуваних умовах ринкового оточення.

Розроблено економетричну модель управління результативністю НДДКР. Програми управління показниками проходять експертизу, у результаті якої визначається їх так звана державна (соціальна) цінність, за формулою: , . Окрім соціальної, кожен із ендогенних показників має економічну цінність: , . На підставі умовного балансу сектор досліджень визначає обсяги фінансування за обраними внутрішніми показниками: . У процесі визначення обсягів фінансування враховується умова обмеженості питомої ваги НДДКР у їх фінансовій підтримці економічними суб'єктами. Процедура складання виглядає механізмом управління результативністю НДДКР.

Кошти, які недостають ,  сектор НДДКР вимушений забезпечувати за свій рахунок. Таким чином, оптимізаційна результативність досліджень може бути представлена у вигляді наступної цільової функції:

, 

Цільова функція управління результативністю НДДКР має вигляд:

,

де ,  - додаткові витрати сектору НДДКР на управління ендогенними показниками; _i - числове значення пріоритету показника результативності (визначається на підставі економетричної обробки статистичних даних або експертно); 0 < _i < 1, .

Практична методика визначення кількості показників , які надають максимум цільової функції оцінки результативності НДДКР полягає у тому, що необхідно знайти максимальне значення , яке задовольняє

, ,

де

.

На державному рівні завдання підвищення результативності управління науково-технічною діяльністю повинно бути складовою загальної стратегії інноваційно-технологічного розвитку України. Враховуючи результати проведених досліджень та керуючись принципами науковості, системності й прогнозованості, запропоновано три варіанти сценаріїв формування та розвитку системи досліджень та розробок (табл. 3): сценарій 1 - розвиток власної (національної) системи досліджень і розробок; сценарій 2 - стимулювання запровадження закордонних НДДКР; сценарій 3 - заохочення інтеграції українських компаній зі світовими науково-технологічними комплексами. Головною метою здійснення державних заходів повинно бути встановлення дієвого зв'язку між науковими дослідженнями, розвитком виробничої бази та економічним зростанням, зокрема: 1) посилення значущості приватного сектора у здійсненні наукових досліджень; 2) об'єднання колишніх НДІ з великими підприємствами для прискореної модернізації виробничої бази промисловості; 3) модернізація системи державної підтримки при здійсненні НДДКР; 4) створення внутрішнього ринку інноваційної продукції, у тому числі технологічної. До того ж, в основі діяльності великих корпоративних структур має бути наступальна стратегія, пов'язана з виконанням повного циклу НДДКР і впровадженням у виробництво власних розробок. Це найбільш надійний шлях забезпечення конкурентоспромож-ності в ринковій економіці. Проте цей шлях пов'язаний з великими фінансовими витратами і високим ступенем ризику, що змушує компанії постійно шукати можливості для вдосконалення результативності управління НДДКР.

Таблиця 3. Прогнозні показники результативності НДДКР в Україні за сценаріями до 2015 р.

Висновки

У дисертації наведено теоретичне узагальнення і запропоновано нове вирішення наукового завдання, що полягає у розробці та науковому обґрунтуванні механізмів управління результативністю науково-технічної діяльності корпоративного сектора економіки. На основі досліджень зроблені такі висновки і пропозиції:

1. В умовах ринку обґрунтування мети науково-технічної діяльності та розробка стратегії НДДКР стають ключовим завданням більшості корпоративних структур. На основі вивчення досвіду функціонування найбільш успішних компаній запропоновано використовувати результативний підхід, що припускає реалізацію усвідомленої гнучкої системи управління результатами, адекватної станам як зовнішнього, так і внутрішнього середовища господарюючої системи. Запропоновано розглядати як категорію, що відбиває успіх компанії в науково-технічній діяльності в умовах розбудови нової економіки, результативність її функціонування, що випливає з відповідності витрат на дослідження та розробки і досягнутих результатів в ході їх упровадження цільовим запитам суспільства щодо підвищення якості життя та конкурентоспроможності економіки на інноваційній основі.

2. Методологія управління результативністю повинна бути адекватною зовнішньому та внутрішньому середовищу, започатковуватися на цілях, обраних стратегіях розвитку і забезпечувати синергічний ефект. Узагальнення результатів дослідження дозволило запропонувати класифікацію методичного інструментарію управління результативністю науково-технічною діяльністю корпоративних структур, яка включає підходи (системний, цільовий та процесний), загальні та спеціальні методи управління результативністю науково-технічної діяльності (методи вимірювання НДДКР, оцінки результатів НДДКР, оцінки результативності управління НДДКР), показники (інтегрований, зважені бальні показники, вартісні показники, показники процесу).

3. Встановлено, що глобальною світовою тенденцією останніх десяти років було поступове збільшення наукових витрат як державами, так і корпораціями, а також подолання тенденції стабілізації показників загальної наукомісткості ВВП (відношення національних витрат на НДДКР до ВВП), що призвело до зростання середньої наукомісткості ВВП з 2,21 до 2,24 %. Лідером за цим показником є Швеція, де показник наукомісткості ВВП найвищій у світі - 3,86 % (2005 р.), тоді як у країнах ЄС в середньому він становить 1,85 %. Також чітко визначилася тенденція зростання частки високотехнологічного виробництва у складі обробної промисловості, яка протягом 1980-2005 рр. зросла у світі з 8,1 до 19,7 %, тобто більше ніж удвічі. У структурі товарного експорту частка високотехнологічної продукції у США сягає 27 %, Японії - 23 %, Великобританії - 21 %, Франції та Німеччині - 20 та 15 %.

4. Доведено визначальну роль транснаціональних компаній у загальній системі корпоративних науково-технічних розробок та встановлено, що наукове співробітництво ТНК за кордоном проявляється у таких організаційних формах: 1) незалежна наукова лабораторія, у діяльності якої поєднуються самостійність досліджень і пряме управління з центрального штабу; 2) спеціалізований науковий підрозділ виробничого підприємства з іноземними інвестиціями, що здійснює удосконалення виробів компанії задля їх адаптації до вимог місцевого ринку та займається розвитком технологій материнської компанії; 3) кооперативне науково-дослідне утворення з місцевим університетом, науково-дослідним інститутом чи підприємством; 4) безпосереднє наукове співробітництво незалежних наукових лабораторій та наукових відділень вищих навчальних закладів. Сьогодні найефективнішим засобом просунення результатів НДДКР в практику є взаємовигідна комерційна взаємодія всіх учасників перетворення наукового результату в ринковий товар, тобто комерціалізація результатів науково-технічних досліджень і розробок. Для досягнення результативності всього процесу комерціалізації необхідно спиратися на знання сутності природи технологічного розвитку та його основні економічні засади.

5. Здійснений комплексний аналіз показав, що інноваційний розвиток української економіки залежить від ступеня державної підтримки наукомісткого сектора виробництва, стану нормативної бази та коштів, що виділяються підприємницьким сектором на НДДКР. Проте здійснення наукових досліджень ще не розглядається серед національних виробників як обов'язковий фактор успішної діяльності підприємств на внутрішньому і навіть зовнішньому ринках. На відміну від розвинених країн світу, переважна частина НДДКР галузевої і заводської (корпоративної) науки в Україні в процесі перебудови економіки (особливо стихійної та неконтрольованої приватизації) виявилася за межами корпоративного сектора і відповідно за межами відтворювальних механізмів їх фінансування. Сьогодні в українській науково-технічній сфері проводяться усі етапи наукових досліджень: фундаментальні дослідження зосереджено головним чином в академічній науці (86 %), прикладні - в академічному і галузевому секторах (44 і 42 % відповідно). Значна частина розробок зосереджена в галузевому секторі (76 %), у заводському, тобто корпоративному - лише 16 %. Розірваність зв'язків між заводською, галузевою, вузівською і академічною наукою призводить до все більшого відокремлення науки від виробництва.