Ринкова трансформація промислового комплексу регіону

дисертації на здобуття наукового ступеня

доктора економічних наук

РИНКОВА ТРАНСФОРМАЦІЯ промислового комплексу регіону

регіональний трансформація мезомаркетинговий

У вступі розглянуто стан наукової проблеми, обґрунтовано її актуальність, визначено положення наукової новизни, теоретичне і практичне значення одержаних результатів.

У першому розділі „Методологічні основи ринкової трансформації господарського комплексу регіону” показано, що структурна трансформація промисловості на рівні регіону містить цілий комплекс взаємопов'язаних проблем: промислову політику, регіональні аспекти структурних змін, приватизацію, податкову реформу, залучення іноземних інвестицій. Структурно-технологічні перетворення в промисловості регіонів мають забезпечити розвиток високотехнологічних експортних та екологічно чистих виробництв, раціональне співвідношення добувних і переробних виробництв, проміжної і кінцевої продукції, підвищення її конкурентоспроможності, розширення експортних можливостей країни та її регіонів для входження в світову економічну систему.

В умовах економічних і соціальних перетворень, що здійснюються в Україні, особливого значення і актуальності набуває проблема теоретичного осмислення зазначених процесів в контексті ринкової трансформації. Внутрішній ринок України є системоутворюючим у всій відтворювальній економічній системі. Необхідність і перспективи посилення регулюючої функції держави і регіональних органів управління повинні оцінюватися з позицій вирішення таких задач як поглиблення ринкової трансформації економіки, створення ефективної ринкової інфраструктури, зміцнення інституту недержавної власності, захисту національного капіталу, стимулювання розвитку малого бізнесу. Ринкова трансформація країни та її регіонів має відштовхуватися не від ринку примітивних економік, а від досконалості економічних систем, що опосередковують формування постіндустріального і далі ? технотронного суспільства.

Системний підхід передбачає багаторівневу стратифікацію економіки і дослідження взаємозв'язків як всередині, так і між її окремими складовими. Важливе значення набуває мезоекономічний рівень, на якому взаємодіють промислово-фінансові групи підприємств, науково-виробничі комплекси, кластери, міжрегіональні комплекси і об'єднання, регіони і ринки. Для кожної економічної системи, на якому б рівні вона не знаходилась, існує один або декілька традиційних способів її структуризації, тобто виділення тих або інших підсистем (елементів) і розгляду системи як їх сукупності, що складається з макро-, мезо-, мікро- і наноекономіки (мінімальних за розміром економічних агентів). Якщо, при розгляді процесу ринкової трансформації господарського комплексу регіону, об'єднати всі проміжні утворення в межах одного середнього рівня, і рівень підприємства залишити як самостійний, то виходить, на основі запропонованої концепції п'яти рівнів, така послідовність: мегаекономіка макроекономіка мезоекономіка мікроекономіка наноекономіка.

В межах запропонованого підходу уявляється можливим висунути нову класифікацію рівнів будови регіональної економіки і відповідних режимів регулювання їх розвитку (рис. 1).

Виділення мезорівнів в контексті багаторівневого підходу відкриває додаткові можливості побудови категоріальних і рангових систем, а також розробки ефективного дослідницького інструментарію. Корисність більш диферен-ційованого багаторівневого підходу для дослідження структури регіональної господарчої системи суспільства може виявитися в сучасній Україні, де після складної її трансформації починається процес їх інноваційної модернізації. Назріла нагальна необхідність в переході від моногалузевого принципу створення виробничих систем до формування міжрегіональних багатопродуктових інтегрованих зв'язано-диверсифікованих структур. На зміну традиційним теоріям регіонального розвитку приходять концепції: міжрегіональної конкуренції, глобально орієнтованої регіональної політики, транснаціональної інтеграції.

Корпорації і промислово-фінансові групи змагаються на національному і регіональному рівнях за право розміщувати виробництво або проводити свої операції в найсприятливіших, менш витратних для бізнесу, територіях країни. Передові зв'язано-диверсифіковані структури, що при цьому швидко розвиваються технологічно, прагнуть знайти регіони, які мають в розпорядженні необхідну технічну інфраструктуру і професійну робочу силу. У зв'язку з цим умови, в яких перебувають регіони або території, визначають їх конкурентні переваги.

Методологічною основою теорії ринкової трансформації промислового комплексу регіону є насамперед регіональний відтворювальний процес, що охоплює взаємозв'язки суб'єктів ринкових відносин.

Нова парадигма обґрунтування функціонування ринкових процесів має побудову: структура регіонального ринку - поведінка - результативність на рівні регіону (рис. 2).

Показано, що необхідно визначати межу виробничих можливостей (криву трансформації) - як метод ілюстрації економічної теорії рідкості. Парадигма відображає взаємозалежність структури, поведінки і дієвості трансформованого комплексу регіону, а також ступінь, за яким кожний з елементів здатний впливати на інші, при цьому аллокативна ефективність виникає з оптимального розміщення обмежених ресурсів за напрямками їх кінцевого використання, внаслідок чого виробляється саме той набір продукції і послуг, який найкращим чином відповідає структурі споживчого попиту в умовах регіону. Логічною вимогою ефективної ринкової трансформації промислового комплексу регіону (мезорівні III, II і I) є перехід від моногалузевого принципу створення виробничо-господарських систем (особливо для старопромислових регіонів України) до формування міжрегіональних, гнучких, динамічно розвиваючих, багатопродуктових, інтегрованих господарюючих суб'єктів, що повинні задовольняти попит на найбільш затребувану ринком продукцію. Методологія удосконалення внутрішньої структури і системи таких господарчих суб'єктів управління базується на використанні інструментарію мезоекономіки і регіонального менеджмент-маркетингу. Виробничо-господарські структури реалізують міжрегіональні багатопрофільні корпорації, технополіси і технопарки, кластери і бізнес-інкубатори, що здійснюють свою діяльність у форматі ефективних мережевих структур нового типу.

Великий вплив на структуру мезорівня в контексті мезоекономічного середовища здійснюють концепції регіонального розвитку: міжрегіональної конкуренції; глобально орієнтованої регіональної політики; транснаціональної інтеграції, регіональної менеджмент-маркетингу взаємодії; стійкого розвитку і антикризової менеджмент-маркетингової політики суб'єктів господарювання регіону. Стратегія регіонального менеджмент-маркетингу суб'єктів бізнесу промислового комплексу має враховувати динаміку чинників макрозовнішнього і мікрозовнішнього середовища підприємств і зв'язано-диверсифікованих структур, а також стратегії конкурентів на внутрішньому і зовнішньому ринках.

Маркетингове середовище суб'єкта промислового комплексу регіону М підрозділяється на макрозовнішнє і мікрозовнішнє середовище Амак, Амік. і мікросередовище Івн, що можна записати у вигляді:

М = {Івн., Амак, Амік.}. (1)

Мікросередовище Івн. створюють чинники, тісно пов'язані з підприєм-ством або підприємствами, що реалізовують зв'язано-диверсифіковану систему (ЗДС) і безпосередньо впливають на відносини з клієнтами: підприємство До (підприємство ЗДС), посередники S, постачальники Р, конкуренти N, споживачі В і контактні аудиторії D, тобто:

Івн. = {До, S, P, N, B, D}. (2)

Взаємодія основних чинників маркетингового мікросередовища промислового підприємства (підприємств ЗДС) показана на рис. 3.

Дослідження особливостей мезомаркетингового середовища промислового комплексу регіону використана вдосконалена автором методологія діагностики конкурентного середовища в системі маркетингу.

У другому розділі „Вплив регіонального менеджмент-маркетингу на процес трансформації промислового комплексу” структурна трансформація промисловості зачіпає цілий комплекс взаємозв'язаних проблем: промислову політику на макро- і мезорівнях, регіональні аспекти структурних змін, приватизацію, податкову реформу, залучення іноземних інвестицій. Перш за все, це відноситься до рішення пріоритетної проблеми - розвитку наукоємних виробництв, який обумовлює науково-технічний прогрес у всіх сферах національної економіки.

Природним є прагнення підприємств до пошуку і визначення вільної ніші в ринковому просторі, що в значній мірі потребує їх диверсифікації. Промислово-фінансові групи, що формуються в Україні, ЗДС (концерни, корпорації, холдинги), промислові кластери, зберігаючи багато в чому галузеву орієнтацію, діють в багатьох регіонах в межах мезоінтеграції і не здійснюють суворо територіальну діяльність. Саме тому більшість корпорацій і промислових груп, трансформуючи підприємства, йдуть шляхом розвитку технологічно зв'язаних кластерів і, при цьому, не орієнтуючись на якусь територію. Пропонується, виходячи з реалій трансформації промислового комплексу, під терміном „промисловий комплекс регіону” розуміти сукупність промислово-виробничих підприємств, що здійснюють свою діяльність в рамках регіону (у взаємодії мезорівнів IV, III, II, I - див. рис. 1) і що мають достатньо слабку технологічну кооперацію між собою. Саме це положення і ставить перед органами управління регіонами таке завдання - розробляти регіональні програми з урахуванням використання інструментарію менеджмент-маркетингу. В умовах трансформації підприємства регіону відчувають “жорстку” конкуренцію, зокрема з підприємствами, що діють поза регіоном. У цій ситуації, конкурентну перевагу мають зв'язано-диверсифіковані системи і промислові підприємства, що ефективно використовують в своїй діяльності менеджмент-маркетинг.

У розділі наведено результати досліджень основних принципів та інструментів регіонального маркетингу, серед них конкурентоспроможність продукції, конкурентний статус, маркетингове середовище і т.п. Запропоновано нове тлумачення регіонального маркетингу стосовно системи ринкових відносин, що складається в Україні: “регіональний маркетинг - це елемент системи ринкових відносин, спроектований не на мікрорівень (рівень підприємств і фірм), а на мезорівень (рівень області, рівень економічного регіону, що склався, рівень автономної республіки Крим)”. Автор визначає дефініцію регіонального менеджмент-маркетингу, як процес планування, організації, мотивації і контролю діяльності господарюючих регіональних суб'єктів для досягнення мети. Визначено чотири основні цілі регіонального менеджмент-маркетингу:

1. Забезпечення прибутковості комерційної діяльності регіону за рахунок максимально можливого використання його ресурсного, виробничого і трудового потенціалу.

2. Освоєння нових сегментів ринку за межами регіону на основі стійких зв'язків з іншими регіонами, країнами шляхом розширення асортименту товарів, що продаються, виробляються та беруться під реалізацію.

3. Прогнозування ринкової ситуації в умовах конкурентного середовища, аналіз тенденції попиту споживачів, товарності ринку на території регіону, товарного асортименту, що склався в його межах, і при введенні на ринок нових товарів.

4. Розробка і реалізація комплексу дій щодо забезпечення програмно-цільового підходу до вирішення проблем ефективного виробництва і реалізації товарів. Основу такого комплексу має складати суворе дотримання вимоги виробляти в регіоні тільки ту продукцію/послугу, яка буде обов'язково продана, і не витрачати зусилля на те, щоб виробляти й просувати на ринок традиційні для регіону товари, що тепер не знаходять попиту.

Параметрами регіонального маркетингу, що координують цільові стратегії підприємств і фірм (мікрорівень) і регіону (мезорівень), є: місткість ринку, співвідношення попит/пропозиція, характеристики груп покупців; рівень економічного розвитку регіону; рівень розвитку ринкової інфраструктури; рівень розвитку ринкових відносин; рівень інвестиційного і маркетингового ризиків. В маркетингу регіону мають бути присутні такі стратегічні складові: маркетинг іміджу; маркетинг визначних пам'яток; маркетинг інфраструктури; забезпечення підтримки з боку громадян, політиків, організацій; маркетинг “розширеної взаємодії” і маркетинг комунікаційної стратегії. Для регіональних державних органів управління регіональний маркетинг є організованим механізмом координації маркетингової діяльності в регіоні.

Наведено менеджмент-маркетингові напрацювання щодо забезпечення ринкової стратегії на прикладі Донецького регіону. Запропоновано схему проведення ситуаційного аналізу в рамках регіонального маркетингу, підкреслено важливість взаємозв'язків промислового товарного ринку регіону і знання динаміки попиту і пропозиції на ньому. В розділі обґрунтовано принцип сегментації для розвитку промислового ринку Донецького регіону і визначено підхід до формування товарної політики суб'єкта господарської діяльності регіонального комплексу. На рис. 4 наведена більш повна класифікація регіонального маркетингу, як важливої складової регіонального менеджмент-маркетингу.

Для розробки організаційної структури і умов ефективного функціонування регіонального маркетингу важливо обґрунтувати необхідність певної самостійності підприємств промислового комплексу регіону і створення регіонального наукоємного промислово-технологічного комплексу.

В розділі виявлено особливості діагностики промислового комплексу регіону при формуванні моделі промислового маркетингу підприємств (визначення конкурентного статусу конкурентної переваги і т. п). Наведено модель процесу діагностики регіональної економічної політики і зроблена оцінка її ефективності. Показано, що діагностика територіальної системи повинна охоплювати: ситуації в цілому (стани), ключові проблеми, вирішення задач і параметрів регулювання територіального розвитку. Правильне позначення мети регіональної діагностики - абсолютно необхідна умова розумної концентрації ресурсів і вибору найефективнішої технології реалізації цілей суб'єктів промислового комплексу.

Третій розділ дисертаційної роботи „Нові промислово-виробничі системи і їх вплив на ефективність трансформації економіки регіону” доводить, що трансформаційні реформи в Україні здійснюються не системно (непослідовно, фрагментарно) через відсутність їх комплексного обґрунтування і послідовних дій уряду. В Україні за більш ніж 16 років державності ні теоретично, ні практично не створено адаптованого до ринку господарського механізму, що обумовлює необхідність наукового обґрунтування і практичного впровадження на рівні регіонів нових організаційно-економічних технологій. Управління територіальним розвитком, в тому числі на основі реалізації зв'язано-диверсифікованих систем - ЗДС (промислових корпорацій, концернів, холдингів), промислових регіональних і міжрегіональних кластерів. В розділі визначені причини, що перешкоджають розвитку нових промислово-виробничих систем в Україні та її регіонах, в тому числі недосконалість інституційної мережі агентств регіонального розвитку; нерозвиненість інфраструктури регіональних ринків, перш за все у виробничій сфері; невисока інвестиційна привабливість промислового комплексу практично всіх регіонів України. Відсутня цілісна концепція державної регіональної політики, що орієнтована на недопущення диспропорцій в розміщенні продуктивних сил і прискорення комплексного соціально-економічного розвитку.

Дослідження показали, що в регіонах необхідно впровадити ефективність накопичених промислових активів, ефективне корпоративне управління концернами, корпораціями, кластерами. В розділі викладено результати аналізу домінантних проблем маркетинг-менеджменту ЗДС промислового комплексу регіону і розробки маркетингової інструментальної частини методології вирішення проблем менеджменту, а також сформульовано принципи формування системи корпоративного стратегічного інжинірингу (КСІ) промислових ЗДС регіону. На рис. 5 показано взаємозалежність підприємств та інших учасників мережної системи у вигляді промислового кластера, діючого в старопромисловому регіоні.

В розділі обґрунтовано необхідність формування регіональних промислових кластерів за галузевим принципом і міжрегіональних диверсифікованих кластерів. Зокрема, в Донецькому регіоні практично створюється, у тому числі з використанням рекомендацій автора, промисловий кластер ? з випуску прокату міді та її сплавів, дроту для кабельної продукції і арматури (Донецький завод “Вторцветмет” -- Артемівський завод з обробки кольорових металів -- ВАТ “Донбасскабель” -- ЗТФ “АЗОЦМ”). Мережні виробничі системи (типа ЗДС) сприяють на регіональному рівні розвитку співробітництва в сферах технологічного розвитку, маркетингу, дизайну продукції та її конкурентоспроможності, тощо. Мережі дають промисловим підприємствам доступ до спеціалізованих послуг з низькими цінами і спрощують входження реструктуризованих підприємств в комплексне виробництво. В розділі представлено основні детермінанти формування промислових кластерів і промислових ЗДС. Дослідження ефективності роботи промислових підприємств в регіоні показали, що вона зумовлена рівнем функціонування маркетингової системи. Запропоновано методику визначення ефективності маркетингової діяльності, яку апробовано на 17 промислових підприємствах Донецького регіону.

Відомо, що інтеграція - інституційний підготовлений системний процес об'єднання господарських комплексів на мега-, макро- і мезорівнях. У цих умовах мезоінтеграція - фундамент чинників спеціалізації і якості зв'язаних регіональних промислових виробництв, які забезпечують впровадження інновації по лінії комплектуючих виробів і технологічного устаткування, що робить їх більш конкурентоздатними. Структура утворення нових видів бізнесу в межах перехрещення цільових кластерів в межах промислового кластеру на рівні процесу мезоінтеграції наведена на рис. 6.

В кластерах на мезорівні формується складна комбінація конкуренції і кооперації. Вони знаходяться як би в різних площинах і доповнюють одна одну, особливо в рамках промислового комплексу регіону й інноваційних процесах, що відбуваються. Взаємодія з внутрішнім споживачем кластера “зав'язана” на конкуренції, із зовнішнім, як правило, - на кооперації з використанням апарату ресурсного постачання і розподілу єдиного логістичного вікна. На світовому ринку кластери, перш за все промислові, присутні як єдині агенти мережі і конкуренції, що дозволяє їм виступати на рівних і протистояти згубним тенденціям глобальної конкуренції.

До головних тенденцій в економічному і соціальному розвитку регіонів, що активно розвивають кластерні структури в межах ринкової трансформації промислового комплексу, згідно виконаного дослідження, слід віднести наведені на рис. 7.

Крім того, запропоновано у стратегії підвищення конкурентоспроможнос-ті економіки України передбачити формування ефективних інноваційних мереживих виробничих систем, розвиток їх інфраструктури та одночасну адаптацію функціонування державних органів різного рівня до умов „мережевої” економіки.

Управління територіальним розвитком на основі мережевих виробничих систем у вигляді зв'язано-диверсифікованих систем і промислових кластерів, що використовують інструментарій промислового маркетингу, латерального маркетингу, аутсорсингу маркетингових функцій, як показало дослідження, дозволить багатьом регіонам України вийти на передові ринкові позиції. В процесі трансформації промислового комплексу регіону у підприємств з різною формою власності є перспектива не опинитися на межі банкрутства, подолати етапи промислової революції та ефективніше використовувати ті можливості, які надає глобалізація. Визначені засоби маркетингових комунікацій, що є у розпорядженні регіону, й організаційні форми промислових підприємств, що дозволяють формувати нові виробничі структури -- мережі, агломерацію (зв'язано-диверсифіковані системи), промислові групи і альянси, технопарки, кластери і бізнес-інкубатори.

У четвертому розділі „Маркетинг взаємодії - сучасна концепція розвитку регіонального промислового комплексу” обґрунтовано, що в умовах трансформації промислового комплексу регіону загальна стратегія реформування має базуватися не на перебудові існуючих виробничо-промислових систем, а на створенні сучасної структури господарського комплексу країни або регіону, здатній ефективно адаптуватися до динамічних змін зовнішнього і внутрішнього мезоекономічного середовища.

Маркетинговий підхід при розробці регіональної промислової політики спрямований на значне поліпшення якісних показників регіонального промислового потенціалу і розвитку економіки в цілому.

Сучасний менеджмент-маркетинг - це і філософія бізнесу, і невід'ємний стратегічний управлінський процес. З одного боку, будучи координуючою функцією ефективного менеджменту, концентруючи всі управлінські зусилля на реалізації потреб і бажань конкретних споживачів, маркетинг забезпечує підтримку балансу між інтересами всіх груп споживачів, що обслуговуються кожною конкретною інтегрованою корпоративною структурою. З іншого боку, маркетинг, являє собою координуючий початок і одночасно інструмент розвитку сучасного ринку й процесу реструктуризації, створює й організує середовище рівноважних і стійких відносин між всіма учасниками ринку.

У цей час у діяльності регіональних промислових систем (РПС) складається ситуація, коли практично неможливо розділити маркетингові завдання і управління, маркетингову й науково-виробничу діяльність, маркетингову інформацію і технологічні процеси. Тобто названі функції та підсистеми взаємодіючи, поєднуються і організаційно створюють структуру РПС. Стосовно промислового комплексу регіону потреби підприємств та інтегрованих корпоративних структур відображаються через різноманіття маркетингових завдань, які необхідно об'єднати і представити шістьма групами завдань.

Найбільшу значущість для підприємств, в тому числі інтегрованих корпоративних структур промислового комплексу регіону представляє обґрунтування і визначення об'єктивно усвідомлених потреб і відповідних маркетингових завдань, поділу бажаного й дійсного, реального положення справ і уявлення про те, як повинно бути. Для досягнення мети маркетинг-логістичної системи в рамках мега-, мезо- і мікрологістичної діяльності промислових підприємств регіону, визначено необхідність вирішування наступних завдань:

формування оптимальної виробничої програми, яка найбільш відповідає структурі споживчого попиту;

оптимізація запасів на кожному рівні логістичної системи;

оптимізація часу руху матеріальних та інформаційних потоків логістичної системи;

оптимізація загальних витрат при організації й русі матеріальних і інформаційних потоків логістичної системи.

Доведено, що висока диверсифікованість діючих у ринковому середовищі вертикально-інтегрованих систем (ВІС) має перевагу в тому відношенні, що мінімізує ризики втрати прибутку корпорації в цілому, тому що зниження попиту на один з видів товарів, що випускається, може нівелюватись підвищенням попиту на інший.

Створюється можливість реалізовувати оптимальний розподіл капіталовкладень і інвестицій для “підтягування” відстаючих промислових структур шляхом організації виробництва нового або модернізованого продукту замість того, на який втрачається попит. У той же час технологічна і цільова роз'єднаність структурних одиниць ВІС не дозволяє ефективно використовувати сучасний маркетинговий інструментарій для формування й реалізації стратегій, орієнтованих на максимальне задоволення мінливих потреб споживачів і досягнення будь-якої глобальної мети, в якій були б зацікавлені всі, без винятку, суб'єкти виробничої діяльності ВІС.

Проведені дослідження дозволили запропонувати нову структурну модель ВІС, орієнтовану на єдину глобальну мету і єдиний продукт, потреба в якому апріорі гарантується державою та іншими споживачами. На рис. 8 показана структурна модель ВІС “Вугілля”, яка добре вписується в умови й можливості Донбасу (Донецька і Луганська області). Перевага запропонованої структури ВІС визначається можливістю реалізації ефективного менеджмент-маркетингу, орієнтованого на кінцевий результат.

В розділі сформульовано принципи вживання латерального маркетингу на підприємствах, що входять до вертикально-інтегрованих систем регіону. Аналіз ринкових механізмів господарювання в Україні показав, що найбільш адаптованими до мінливого ринкового середовища й ефективно функціонуючими суб'єктами промислового комплексу є вертикально-інтегровані системи. Це пояснюється широкими можливостями ВІС на регіональному і міжрегіональному рівнях для концентрації корпоративного капіталу на ключових напрямках розвитку, диверсифікації виробництва, реалізації ефективного корпоративного управління, формування і реалізації маркетингового забезпечення корпоративної політики. Маркетингова концепція націлює ВІС на підвищення конкурентоспроможності продукції та послуг, пошуки відповідних цільових сегментів, мінімізацію витрат тощо. Цю концепцію реалізує вертикальний маркетинг. В той же час в складному конкурентному середовищі можливості вертикального маркетингу наближаються до граничних, і ця обставина потребує доповнення до нього - латерального маркетингу.

Латеральний маркетинг, на відміну від вертикального, заснований на процесі творчого мислення, він реструктуризує істотну інформацію і йде від окремого до загального. В розділі представлено реалізацію концепції і принципів латерального маркетингу на прикладі ВІС - ВАТ “Донбаскабель” за групою продукції - силові шахтні кабелі.

Ідея полягає в трансформації силового кабелю в кабель, що має, окрім силових жил, оптоволоконні - для передачі оптичних сигналів. Фактично виник новий продукт, споживачами якого можуть бути як вугільні, так й інші (наприклад, машинобудівні або хімічні) промислові підприємства.

У п'ятому розділі „Вплив регіональної системи „менеджмент - маркетинг - інвестиції” на формування і розвиток конкурентоспроможності підприємств” визначено значущість ринкової промислової інфраструктури при формуванні та реалізації регіональної науково-технічної програми інноваційного розвитку. Виробнича інфраструктура визначена як інтегральний елемент продуктивних сил, що включає допоміжні галузі, види виробництв або види діяльності, що обслуговують безпосередньо основне виробництво, у т.ч. ВІС і ЗДС в конкретному регіоні, а також підприємства невиробничої сфери, які побічно пов'язані з процесом виробництва (наприклад, кластери і бізнес-інкубатори). Виділено 5 основних параметрів розвитку і розміщення інфраструктури товарного обороту в рамках мезорівня. Показано, що при формуванні регіональних програм науково-технічного розвитку регіону (Програма - Донецька область-2020 р.) або соціально-економічного розвитку регіону (Програма - Луганська область-2010 г.), тобто на стратегічний період, необхідно, з одного боку, враховувати потенціал інфраструктурного комплексу, що є в регіоні, а з другого боку - передбачати інноваційний розвиток інфраструктури, орієнтований на досягнення економічних показників, в межах трансформації економіки регіону. В промисловому секторі, особливо на рівні регіону, основним показником придбання того або іншого виду продукції є підвищення прибутковості на одиницю капіталовкладень, що досягається за рахунок впровадження інноваційних технологій енергозбереження і зниження матеріаломісткості промислової продукції.

Як уявляється, ефективне регіональне управління, що враховує можливості включення території до інтеграційних процесів, має ґрунтуватися на такій регіональній політиці, що є складовою частиною державної економічної політики як реакція регіонів на зовнішні виклики, що супроводжують глобалізацію. Інноваційний підхід надзвичайно важливий для України та її регіонів для ефективної адаптації до світових ринків, яка дозволить економічним суб'єктам отримати суттєві вигоди від економічного співробітництва.

Необхідність реалізації принципів сталого розвитку регіону вимагає внесення істотних корективів у формування української зовнішньої й внутрішньої політики з урахуванням інтересів національної, а в її межах і регіональної безпеки: захист не тільки суверенітету і суверенних границь, але й далеко винесених геоекономічних границь як зон економічного впливу. Такий підхід припускає серйозний аналіз на всіх рівнях влади й вибір для здійснення тільки тих проектів, які відповідають, принаймні, трьом, тісно взаємозалежним, вимогам. По-перше, вони мають сприяти дії доцентрових, а не відцентрових сил у рамках моделі самостійності регіонів, що формується. По-друге, їхня реалізація вимагає налагодження цивілізованої конкуренції між регіонами в межах конкурентної національної економіки. По-третє, проекти мають прямо або побічно сприяти створенню умов для формування відтворювальної моделі зовнішньоекономічного співробітництва.

Дослідження вищезазначених проблем і особливостей формування регіональної політики стійкого розвитку дозволяє представити для органів регіонального управління методику розробки стратегічного плану розвитку регіону. Методика розробки стратегічного плану розвитку регіону являє собою послідовність етапів розробки плану, інструментарій і технологію його застосування на кожному етапі, опис результатів і ролей учасників процесу з відповідними кожному етапу функціями. На рис. 9 показано, з яких категорій складається стратегічний план розвитку регіону, що впливає на його остаточний склад на різних етапах планування. Кінцевою процедурою формування плану на даному етапі є визначення першочергових заходів стратегічного значення й заходів, спрямованих на реалізацію політик, програм і проектів.

Також визначено місце антикризового управління в маркетинговій економічній стратегії промислового підприємства виробничої мережі регіону. Виділені особливі, специфічні правила і прийоми, вживані в управлінні підприємством, безпосередньо спрямовані на виконання функції запобігання банкрутства. Показано, що все більша кількість промислових підприємств Донецького регіону (168 обстежених підприємств) застосовує неекстраполятивне прогнозування розвитку технології виробництва, структурне економічне прогнозування, сценарії тощо, безпосередньо спрямовані на виявлення можливих змін, що виникають у зв'язку з дискретними відхиленнями стратегічного характеру.