Інтеграція та ринкова взаємодія у реалізації стратегії розвитку підприємства

Размещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

Спеціальність 08.06.01 - економіка, організація і управління підприємствами

Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата економічних наук

Інтеграція та ринкова взаємодія у реалізації стратегії розвитку підприємства

Замазій Оксана Василівна

Хмельницький-2006

Дисертацією є рукопис

Роботу виконано в Хмельницькому національному університеті

Міністерства освіти і науки України

Науковий керівник

кандидат технічних наук за

спеціальністю 08.00.28, доцент

Йохна Микола Антонович

Хмельницький національний університет Міністерства освіти і науки України,

проректор з міжнародних зв'язків,

доцент кафедри менеджменту

Офіційні опоненти

доктор економічних наук, професор

Дементьєв В'ячеслав Валентинович

Донецький національний технічний університет

Міністерства освіти і науки України,

декан факультету економіки та менеджменту,

завідувач кафедри економічної теорії

кандидат економічних наук, доцент

Лук'янова Валентина В'ячеславівна

Хмельницький національний університет Міністерства освіти і науки України,

доцент кафедри економіки підприємства і підприємництва

Провідна установа

Національний університет “Львівська політехніка” Міністерства освіти і науки України, кафедра менеджменту організацій

Захист відбудеться 6 червня 2006 р. о 12 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 70.052.01 Хмельницького національного університету Міністерства освіти і науки України за адресою: 29016, м. Хмельницький, вул. Інститутська, 11, 3-й корпус, зал засідань вченої ради.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Хмельницького національного університету Міністерства освіти і науки України за адресою: 29016, м. Хмельницький, вул. Кам'янецька, 110.

Автореферат розісланий 4 травня 2006 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради Скринник Н.В

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Організаційно-структурний розвиток вітчизняних підприємств у період становлення ринкових відносин характеризується різновекторністю: з одного боку, здійснювалася реструктуризація підприємств з метою їх розукрупнення, а з іншого - має місце злиття та поглинання. Це свідчить про активний пошук вітчизняними підприємцями оптимальних організаційно-структурних форм діяльності. Однак відкритим залишається питання - наскільки обґрунтованими є такі процеси, у яких випадках підприємству доцільно розвиватися, поглиблюючи рівень своєї спеціалізації, а у яких - створювати доповнюючі виробництва чи інтегруватися з відповідними суб'єктами ринку для того, щоб зменшити витрати ринкової взаємодії.

Проблема організаційно-структурної розбудови підприємств знайшла відображення у працях багатьох науковців, які ставили перед собою завдання проектування гнучких і ефективних організаційних структур, адекватних умовам господарювання. Це, зокрема, І. Ансофф, Г. Антонов, В. Валентинов, Х. Віссема, І. Владімірова, М. Войнаренко, С. Губанов, М. Деркач, В. Єфремов, П. Забєлін, В. Захарченко, В. Кравченко, Е. Кравченко, Б. Лагоша, Дж. Лафта, В. Лук'янова, Р. Майлс, Б. Мільнер, Г. Мінцберг, О. Моргулець, О. Орлов, С. Савчук, В. Стадник, Т. Сьомкіна, В. Узунов, І. Храброва, А. Чандлер, Ю. Якутин, Л. Ярема та ін. Проте їхні дослідження здебільшого стосувались виокремлення необхідних для здійснення діяльності функцій і повноважень, визначення принципів структурування елементів за рівнями і сферами управління, встановлення зв'язків координації, норм підпорядкування, співвідношення централізації і децентралізації, визначення синергічного ефекту від спільного використання ресурсів тощо.

Більш глибоке теоретичне підґрунтя мають дослідження природи організаційного розвитку представниками неоінституціональної економічної теорії, зокрема, В. Акуловим, А. Алчіаном, С. Архієреєвим, Й. Барцелем, М. Білоусенком, О. Вільямсоном, С. Гросманом, В. Дементьєвим, Г. Демсецем, М. Дженсеном, М. Йохною, Р. Коузом, У. Меклінгом, А. Олейником, Г. Хартом, А. Шаститком, Е. Чернявською, Н. Юргелем, та ін., які в основу прийняття рішення про зростання організації беруть критерій мінімізації трансакційних витрат. Проте їх висновки здебільшого мають суто теоретичний характер і лише окреслюють підходи до вирішення проблеми. Деякі науковці, зокрема, В. Захарченко, Г. Козаченко, Г. Макухін, С. Коропецький та ін. роблять спроби оцінити рівень трансакційних витрат підприємства, однак лише тих, які відносяться до зовнішніх. Досліджень на рівні окремих підприємств, які б давали змогу зіставити величину зовнішніх і внутрішніх трансакційних витрат підприємства і розробити ефективний методичний інструментарій обґрунтування форм і напрямів його організаційно-структурного розвитку, на сьогодні недостатньо. Наукова і практична значимість даної проблеми і обумовлює актуальність теми дисертації.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Роботу виконано згідно з планом науково-дослідних робіт Хмельницького національного університету в межах теми “Теоретичні та практичні аспекти формування системи менеджменту в умовах трансформаційної економіки” (затверджена на засіданні науково-технічної ради університету, протокол № 5 від 4 грудня 2002 р.).

Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційної роботи є подальший розвиток методології стратегічного управління, спрямований на обґрунтування вибору оптимальних організаційно-структурних форм діяльності виробничих підприємств в контексті реалізації стратегії зростання.

Для досягнення поставленої мети необхідно було б вирішити наступні завдання:

дослідити сутність економічних відносин, властивих підприємству як суб'єкту господарювання, виділивши серед них особливості відносин обміну між власниками економічних ресурсів, що здійснюються через ринкову взаємодію;

з'ясувати вплив витрат ринкової взаємодії на організаційно-структурний розвиток підприємства;

визначити складові трансакційних витрат, виокремивши серед них витрати ринкової взаємодії і витрати адміністрування;

дослідити тенденції, чинники і мотиви інтеграційних процесів у вітчизняній економіці, виділивши серед них ті, які мають вагоме значення для великих і малих виробничих підприємств;

оцінити динаміку й ефективність господарської діяльності виробничих підприємств різних галузевих груп та визначити вплив інституційного середовища і витрат ринкової взаємодії на тенденції і напрямки їх організаційно-структурних змін;

виявити місце трансакційних витрат у структурі витрат виробничого підприємства;

сформувати концепцію і розробити алгоритм обґрунтування стратегії інтеграційного розвитку виробничих підприємств на основі мінімізації трансакційних витрат;

розробити методичні рекомендації щодо формування завдань управлінського обліку з метою збору, накопичення і аналізу трансакційних витрат з наступним використанням інформації для обґрунтування доцільності інтегрованого зростання виробничого підприємства;

розробити методичні рекомендації щодо зменшення витрат адміністрування з метою нарощування можливостей інтеграційного зростання виробничого підприємства. інтеграційний трансакційний витрата стратегія

Об'єктом дослідження є процеси організаційно-структурного розвитку виробничих підприємств в умовах становлення ринкових відносин.

Предметом дослідження є теоретико-методичне забезпечення обґрунтування форм і напрямів організаційно-структурного розвитку виробничого підприємства з метою зміцнення його конкурентних позицій і створення умов для реалізації стратегії зростання.

Теоретико-методологічну основу дослідження склали: нормативно-правова і законодавча база, яка регулює діяльність суб'єктів господарювання в Україні, неоінституціональна економічна теорія, сучасні концепції стратегічного управління, а також праці сучасних зарубіжних та вітчизняних науковців у сфері управління організаційно-структурним розвитком виробничих підприємств.

Методи дослідження. Оцінуа закономірностей та тенденцій організаційно-структурного розвитку підприємств в Україні здійснювалась на основі використання системного, комплексного, економічного і причинно-наслідкового аналізу, ситуаційного підходу, групування, графічного моделювання, соціологічних опитувань, експертної оцінки, ранжирування. Діалектичним методом досліджувалась економічна природа категорій “трансакційні витрати”, “окремий, сукупний і частковий суб'єкти підприємницької діяльності”, “форми організаційно-структурного розвитку підприємства”; методами статистичного аналізу, узагальнення та порівняння визначались основні тенденції і динаміка інтеграційних процесів в Україні; експертним методом оцінювались місце і обсяги трансакційних витрат у практиці діяльності вітчизняних підприємств. Методами системного та процесного підходів розроблено методичні рекомендації щодо обґрунтування стратегії інтеграційного розвитку виробничих підприємств на основі мінімізації трансакційних витрат.

Опрацювання даних здійснювалося з використанням математичного апарату, реалізованого за допомогою програмного продукту “1С: Бухгалтерія”, а також табличного редактора Microsoft Excel.

Інформаційною базою досліджень є статистичні дані Державного комітету статистики України, законодавчі акти, Укази Президента України, періодичні видання, наукові збірки, монографії та наукові видання вітчизняних і зарубіжних вчених, результати анкетних опитувань та експертних досліджень (інтерв'ю), здійснених автором.

Наукова новизна одержаних результатів полягає у використанні положень неоінституціональної економічної теорії для обґрунтування форм і напрямів інтеграційного зростання виробничих підприємств, а також у визначенні способів врахування трансакційних витрат підприємства за допомогою інструментів управлінського обліку.

Зокрема, найбільш вагомими теоретичними та практичними результатами, які характеризують наукову новизну дослідження та особистий внесок здобувача, є такі:

вперше:

використано положення неоінституціональної економічної теорії для обґрунтування форм і напрямів інтеграційного зростання виробничих підприємств, що дало змогу визначити пріоритетні напрями організаційної розбудови підприємства;

запропоновано алгоритм управління інтеграційним зростанням підприємства;

розроблено матрицю визначення цінності ресурсів для підприємства з урахуванням їх специфічності і здатності створювати додану вартість, що дало змогу визначати напрями його інтеграційного зростання;

удосконалено:

методичні підходи до систематизації чинників і мотивів інтеграції виробничих підприємств з виділенням тих, що є актуальними для великих підприємств, які реалізують стратегію наступу, і малих та середніх, які вимушені вдаватися до стратегії виживання;

дістали подальшого розвитку:

понятійний апарат стратегічного менеджменту, зокрема, через поповнення його категоріями “стратегія організаційно-структурного розвитку”, “організаційно-структурний розвиток підприємства”, “зовнішні трансакційні витрати”, “внутрішні трансакційні витрати”, які уточнені та доповнені з позицій завдань стратегічного управління розвитком підприємства;

інструментарій управлінського обліку, який доповнений методичними рекомендаціями для визначення величини трансакційних витрат підприємства, що виникають у практиці господарювання; це дало змогу адаптувати стандартний програмний продукт “1С: Бухгалтерія” для фіксації, накопичення і аналізу трансакційних витрат, що виникають у ході господарської діяльності підприємства;

методичні рекомендації щодо мінімізації витрат адміністрування через взаємоузгодження інтересів учасників інтеграційної структури.

Практичне значення одержаних результатів полягає у тому, що вони підвищують рівень обґрунтованості управлінських рішень щодо вибору стратегії організаційно-структурного розвитку підприємства завдяки використанню концепції мінімізації трансакційних витрат, підкріпленої розробленим автором необхідним інструментальним забезпеченням для фіксування, аналізу і зіставлення витрат ринкової взаємодії і витрат адміністрування.

Результати виконаної роботи знайшли практичне застосування в управлінні діяльністю виробничих підприємств Хмельницької області, зокрема, ВАТ “Проскурів” (акт про впровадження від 11 січня 2006 р.), ВАТ “Адамс” (довідка про впровадження від 17 січня 2006 р.). Окремі результати дисертації використовуються у навчальному процесі при викладанні дисциплін “Менеджмент організацій” та “Менеджмент” (довідка про впровадження від 16 січня 2006 р.).

Особистий внесок здобувача. Дисертація є самостійною науковою працею, в якій викладено авторський підхід до вирішення завдань обґрунтування стратегії організаційно-структурного розвитку виробничих підприємств. Основні наукові положення, розробки, висновки та рекомендації, які виносяться на захист, одержані автором самостійно. Внесок автора у колективні наукові роботи конкретизовано у списку публікацій.

Апробація результатів дисертації. Основні положення дисертації доповідалися та обговорювалися на міжнародних, національних та регіональних науково-практичних конференціях і семінарах, в тому числі: на ІІ Міжнародній науково-практичній конференції “Розвиток соціально-економічних відносин в умовах трансформації економіки України” (17-18 квітня 2003 р., м. Хмельницький); І Українсько-Польській науково-практичній конференції “Сучасні технології виробництва в розвитку економічної інтеграції та підприємництва” (16-18 жовтня 2003 р., м. Сатанів), І Міжнародній науково-практичній конференції “Проблемы современной экономики и институциональная теория”, 15-16 березня 2004 р., м. Донецьк), Міжнародній науково-практичній конференції “Економічні проблеми розвитку промислового виробництва” (4 жовтня 2004 р., м. Одеса), III Регіональній науково-практичній конференції студентів, аспірантів і викладачів “Актуальні проблеми теорії і практики менеджменту в умовах трансформації економіки” (14 по 15 квітня 2005 р., м. Рівне), І Міжнародній науково-практичній конференції “Актуальні проблеми регіонального розвитку в контексті європейської інтеграції” (2-4 червня 2005 р., м. Луцьк), IV Міжнародній науково-практичній конференції “Проблеми планування виробництва в умовах переходу до ринку” (30 вересня -2 жовтня 2005 р., м. Алушта), V Міжнародній науково-практичній конференції “Управління економічними системами: національні тенденції та перспективи розвитку”, (21-23 жовтня 2005 р., м. Хмельницький), І Міжнародній науково-практичній конференції “Управління організаційними змінами в контексті економіки знань” (16-19 листопада 2005 р., м. Хмельницький).

Публікації. Найсуттєвіші теоретичні і практичні результати дисертаційного дослідження опубліковані в 11 працях, із них 10 - у фахових наукових журналах загальним обсягом 4,92 д. а., з яких 6 робіт загальним обсягом 2,58 д.а. належить особисто автору. Загальний особистий внесок автора складає 3,27 д. а.

Структура та обсяг дисертації. Дисертація складається із вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел і додатків. Роботу викладено на 224 сторінках комп'ютерного тексту, що містить 14 таблиць і 20 рисунків. Список використаних джерел налічує 182 найменування (на 17 сторінках). Десять додатків викладено на 33 сторінках.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЙНОЇ РОБОТИ

У першому розділі - “Теоретико-методологічні основи обґрунтування стратегії організаційно-структурного розвитку виробничих підприємств” - розглянуто теоретичні основи обґрунтування суб'єктами ринку форм взаємодії із власниками виробничих ресурсів (через ринкову взаємодію чи механізм адміністрування), які обумовлюють вибір стратегії організаційно-структурного розвитку підприємств. Організаційно-структурний розвиток підприємства розглядається в дисертації як кількісні і якісні зміни його організаційної структури, пов'язані з реалізацією стратегії зростання, яка передбачає збільшення масштабів і вдосконалення здійснюваних бізнес-процесів.

Теоретичне узагальнення представлених у економічній літературі концепцій функціонування підприємства як суб'єкта ринку показало, що погляди неокласичної економічної теорії, які розглядають підприємство як атомарний суб'єкт ринку, діяльність якого відображається суто виробничою функцією, не можуть бути використані для обґрунтування напрямів і форм організаційно-структурного розвитку підприємства. Аргументовано, що основною теоретико-методологічною базою дослідження має бути неоінституціональна економічна теорія, яка розглядає підприємство як складну систему виробничих, соціальних та економічних відносин між учасниками виробничого процесу, і пояснює організаційну розмаїтість виробничих підприємств пошуком оптимальної системи взаємовідносин між їх структурними елементами, яка повинна забезпечувати економічність управління виробничою функцією.

Дослідження сутності економічних відносин показало, що незалежно від місця їх виникнення, вони можуть бути охарактеризовані як відносини з приводу обміну правами власності на певний ресурс. На те, як здійснюються ці процеси, впливають соціальні, економічні, політичні, правові, національно-культурні та інші чинники і в одній суспільній формації економічні відносини матимуть одні результати, а в іншій - інші, обмін благами може відбуватися на еквівалентній основі або ж ні. Аргументовано, що, коли економічні відносини будуються на взаємовигідній основі, то система має більший потенціал розвитку, якщо ні - спостерігається її дисфункція.

Використовуючи теоретико-методологічні підходи неоінституціональної економічної теорії визначено, що на вибір форм і напрямів організаційно-структурного розвитку підприємства суттєво впливають витрати ринкової взаємодії, обумовлені асиметричністю інформації різних суб'єктів ринку щодо чинників, які визначають вигідність тієї чи іншої ринкової взаємодії (ринкової трансакції). Для їх зменшення підприємство може об'єднуватись із власниками ресурсів, замінюючи ринкову взаємодію плановим механізмом. З цих причин кожне підприємство (фірма) може розглядатись як сукупність учасників (контракторів), об'єднаних спільними інтересами, які взаємодіють між собою з приводу обміну ресурсами з більшою ефективністю, аніж якби вони робили це через ринкові трансакції.

У результаті узагальнення теоретичних основ управління розвитком підприємств у дисертації виокремлені та охарактеризовані дві альтернативні форми їх організаційно-структурного розвитку - спеціалізація на виробничій функції і зростання масштабів виробництва (стратегія концентрованого зростання) і структурна розбудова з метою збільшення власних ресурсних можливостей (стратегія інтеграційного зростання). Аргументовано, що перша вигідна за умов, коли витрати ринкової взаємодії, необхідні для залучення на фірму виробничих ресурсів, є прийнятними для виробника; вона передбачає нарощування виробничих потужностей шляхом репродукування та вдосконалення структурних ланок, задіяних в існуючих бізнес-процесах. Друга реалізується за умов великих ризиків ринкової взаємодії, внаслідок чого ціна виробничих ресурсів зростає; вона передбачає розвиток підприємства через інтеграцію з постачальниками ресурсів або створення взаємодоповнюючих виробництв власними силами, завдяки чому ціна ресурсів оптимізується.

Для дослідження процесів організаційно-структурного розвитку в контексті інтеграційного зростання означили суб'єкти інтеграції категоріями “окремий, сукупний та частковий суб'єкти підприємницької діяльності”. Окремий суб'єкт підприємницької діяльності визначили як первинну підприємницьку одиницю, що функціонує на ринку самостійно і може за певних умов виступати потенційним членом інтеграційного утворення сукупного суб'єкта підприємницької діяльності. Сукупний суб'єкт підприємницької діяльності - це об'єднання окремих суб'єктів підприємницької діяльності в одну господарюючу одиницю, яка формує для них цільову функцію і спонукає їх до ефективного функціонування. Частковий суб'єкт підприємницької діяльності - це учасник інтегрованої структури, який передає частину своїх функцій (зокрема, функцію ініціативи) сукупному суб'єкту підприємницької діяльності.

На основі узагальнення поглядів науковців, відображених у теорії фірми, теорії трансакційних витрат і теорії контрактів, визначено, що обґрунтування форм економічної взаємодії підприємства із іншими учасниками ринку, зокрема, постачальниками ресурсів, повинно здійснюватися з урахуванням мінімізації не лише трансформаційних, а й трансакційних витрат. З'ясовано, що зіставлення загальної величини витрат за різних форм економічної взаємодії учасників обміну економічними благами може бути покладено в основу методики вибору оптимальної форми такої взаємодії - через ринкові трансакції або шляхом структурної розбудови підприємства (через злиття чи поглинання).

В ході дослідження сутності, причин і місця виникнення трансакційних витрат встановлено, що до них відносяться не тільки витрати, які супроводжують взаємодію економічних агентів на ринку (витрати на пошук необхідної для функціонування фірми інформації, на проведення переговорів і укладання угод щодо взаємодії із контрагентами, витрати захисту і специфікації прав власності тощо), а й витрати на організацію співробітництва людей в межах ієрархічних організацій, які можна охарактеризувати як внутрішні трансакційні витрати. Узагальненням існуючих поглядів на зміст трансакційних витрат визначено, що трансакційні витрати - це сукупність різних за змістом, причиною і місцем появи витрат і втрат, що мають місце при передачі одним економічним агентом іншому права власності на певний ресурс; вони виникають як у міжорганізаційній (ринковій) взаємодії (зовнішні трансакційні витрати або витрати ринкової взаємодії), так і у взаємодії між економічними агентами всередині організації (внутрішні трансакційні витрати або витрати адміністрування).

На основі дослідження сутності внутрішніх трансакційних витрат встановлено, що вони виникають при взаємодії між найманими працівниками фірми і власником бізнесу (центральним агентом), які вступають між собою у контрактні відносини, і пояснюються прагненням найманих працівників (в тому числі менеджерів) відступити від обумовлених трудовим контрактом правил поведінки з огляду відстоювання власних інтересів, що потребує витрат на адміністративне примушування.

З огляду на завдання дисертаційної роботи розроблено класифікацію трансакційних витрат, які виникають у ході інтеграційних процесів. Серед них виокремлені ті, що передують укладанню угоди про об'єднання, і ті, які мають місце після об'єднання. Перші виникають одноразово, при обґрунтуванні структурної розбудови, а другі -постійно. Така класифікація створила умови для визначення способів фіксації трансакційних витрат у системі фінансових документів підприємства із наступним використанням у процесі обґрунтування ефективності стратегії організаційно-структурного розвитку підприємства.

У другому розділі - “Мотиви, форми і напрями інтеграційних процесів на виробничих підприємствах” -проаналізовані чинники, мотиви і форми інтеграційних процесів, а також їх результативність в умовах вітчизняної економіки.

В Україні, як і в усьому світі, процеси інтеграції в останні роки інтенсивно розвиваються. За даними Антимонопольного комітету України, у 2002 році майже 400 підприємств отримали дозвіл за здійснення економічної концентрації. Однак мотиви інтеграції для вітчизняних суб'єктів господарювання лежать дещо в іншій площині, ніж у розвинених економіках. Аналіз мотивів і чинників, які впливають на рішення підприємницьких структур про інтеграцію, показав, що вони є різними для великих, малих та середніх підприємств - великі підприємства, об'єднуючись, прагнуть вийти на наднаціональний ринок, а малі та середні - передусім, зміцнити свої позиції на вітчизняному ринку.

З'ясовано, що найвагомішим чинником інтеграції є спрощений доступ до використання специфічного ресурсного потенціалу, яким володіє хтось із потенційних учасників, і придбання якого через ринкову взаємодію потребує значно більше витрат, ніж у разі залучення через інтеграційні процеси. При цьому всередині інтеграційної структури спрощується доступ до всіх інших ресурсів, що знижує й трансформаційні витрати і дає змогу максимізувати загальний прибуток учасників об'єднання.

Аналіз діяльності виробничих підприємств різних галузевих груп (легка промисловість, машинобудування, харчова і переробна промисловість, виробництво будівельних матеріалів) Хмельницької області впродовж 2000-2005 р.р. показав, що їх розвиток характеризується позитивною динамікою. Зростають як обсяги виробництва і реалізації продукції, так і кількість суб'єктів господарювання при зменшенні числа зайнятих на них працівників.

Однак темпи зростання показників діяльності підприємств різних галузевих груп не одинакові. Так, впродовж 2001-2004 р.р. обсяг виручки від реалізації продукції з розрахунку на одного працівника зріс від 1,6 до 2,8 рази у різних галузях. Ще більше - від 127,3 до 1750% зросли обсяги виручки в розрахунку на одне підприємство, що було особливо помітно у 2002 р. (рис. 1).

Рис. 1. Темпи зростання обсягу виручки з розрахунку на одне підприємство за різними галузевими групами

Значне зростання масштабів діяльності виробничих підприємств свідчить і про їх організаційно-структурний розвиток. Різна динаміка розвитку для виробничих підприємств різних галузевих груп пояснються, серед іншого, структуруванням галузі з огляду на прагнення підприємців зменшувати ризики ринкової взаємодії. Встановлено, що найбільше такі тенденції простежуються у галузі харчової промисловості, де інтеграція відбувається переважно за виробничо-технологічним принципом (вертикальна інтеграція з втратою самостійності). У галузі легкої промисловості та виробництва мінеральних і будівельних матеріалів інтеграція відбувається у горизонтальному напрямку - у формі кластерів, в яких нові підприємства не втрачають самостійності і функціонують на взаємодоповнюваних сегментах ринку.

У процесі досліджень з'ясовано, що, незважаючи на позитивну динаміку кількісного зростання, якісні показники діяльності підприємств усіх галузевих груп (за винятком виробництва неметалевих мінеральних виробів і будівельних матеріалів) свідчать переважно про збитковість загальної сукупності підприємств галузі впродовж усього періоду, що досліджувався. Водночас, аналіз діяльності середніх підприємств Хмельницької області однієї з галузей - харчової і переробної промисловості - показує, що переважна більшість з них працює прибутково. Це дало підстави для припущень, що збитковість галузі формується переважно неефективною роботою малих підприємств.

Дослідженнями макросередовища господарювання встановлено, що в економіці України через великі ризики ринкових трансакцій складаються умови, коли ринкові агенти надають перевагу об'єднанню, причому, не лише через утворення нової ієрархічної структури (однієї фірми), а й через різні форми інтеграційних утворень, в яких ринкові агенти частково або повністю зберігають самостійність. Ризик ринкової взаємодії проявляється найбільше у секторі малого та середнього бізнесу, що потребує заходів з його мінімізації. Тому такі підприємства прагнуть увійти до складу інтегрованого утворення навіть із втратою господарської самостійності. Цим обумовлена велика різноманітність інтеграційних утворень. Однак всі вони можуть бути зведені до двох типів - горизонтальної та вертикальної. Встановлено, що саме вертикальна інтеграція передбачає наявність альтернативних рішень - ринкова взаємодія чи приєднання або злиття. На відміну від цього, у горизонтальній інтеграції ринкова взаємодія залишається основною формою обміну економічними благами.

Дослідження сутності вертикальної інтеграції показало, що вона зазвичай відбувається навколо учасника, який володіє найбільш специфічним ресурсом, необхідним для створення і виготовлення кінцевого продукту. Як правило, це середнє чи велике виробниче підприємство, участь якого у “ланцюжку вартості” завдяки наявності сучасної технології створює найбільший приріст доданої вартості, що і дає йому змогу нарощувати капітал більшими темпами і використовувати його для зростання, в тому числі через інтеграцію з менш потужними суб'єктами господарювання.

Однак інтеграція, в обмін на більшу ризикозахищеність, супроводжується втратою окремими суб'єктами підприємницької діяльності функції ініціативи, що не завжди узгоджується із амбіціями їх власників. За неузгодженості інтересів і нерівноправності відносин між учасниками інтеграційного утворення зростають внутрішні трансакційні витрати, значна частина яких спрямовується на подолання опортуністичної поведінки учасників контрактних відносин. Встановлено, що залежно від здатності інтегрованого утворення забезпечувати ефективний контроль за учасниками, воно може включати більшу або меншу їх кількість, різний ступінь їх самостійності, різний характер внутрішніх господарських відносин, що дає різні економічні результати при реалізації стратегії інтеграційного зростання.

В третьому розділі - “Вибір форм і напрямів організаційно-структурного розвитку виробничого підприємства в контексті стратегії інтеграційного зростання” - запропоновано методику визначення доцільності реалізації інтеграційного зростання виробничого підприємства, яка передбачає зіставлення витрат, спрямованих на придбання необхідних для виготовлення продукції ресурсів шляхом ринкової взаємодії з іншими суб'єктами підприємницької діяльності, і витрат на продукування цих же ресурсів власними силами через приєднання відповідного суб'єкта ринку або через створення доповнюючого структурного підрозділу. Ефективність рішення про структурну розбудову підприємства в напрямку створення структурного підрозділу для продукування і-го ресурсу пропонується визначати за формулою:

(1),

де ТВзі - сума зовнішніх трансакційних витрат, пов'язаних з пошуком і-го ресурсу, укладанням угоди на його придбання і захистом від порушення угоди постачальником; Впості - вартість і-го ресурсу за умов його постачання іншими фірмами (постачальниками); Среаліз.стр.розб.і - сукупні витрати на виготовлення продукції з використанням і-го ресурусу за умов інтеграції з власником цього ресурсу.

З метою оптимізації розрахункової моделі обґрунтовано, що структурна розбудова підприємства має здійснюватися на основі аналізу цінності ресурсів, які використовуються для виготовлення продукції. Для цього здійснено систематизацію ознак специфічності ресурсів та характеру інституційних чинників, які впливають на вибір форми контрактів щодо залучення ресурсів, що дало змогу обирати пріоритети у напрямах організаційно-структурного розвитку. Доведено, що структурний розвиток підприємства повинен передусім здійснюватися у напрямку створення тих структурних елементів, які продукуватимуть значну додану вартість. Розроблено матрицю визначення цінності ресурсів для підприємства з урахуванням їх специфічності і здатності створювати додану вартість, що дало змогу визначати напрями його інтеграційного зростання.

Для проведення розрахунків за пропонованою методикою виділено трансакційні витрати у сукупності загальних витрат підприємства відповідно до їх поділу за чинною системою бухгалтерського обліку. Це дало змогу адаптувати стандартний програмний продукт “1С: Бухгалтерія” для фіксації, накопичення і аналізу трансакційних витрат, які виникають у ході господарської діяльності підприємства.

Аргументовано доведено, що для розширення можливості інтеграційного зростання підприємства необхідно забезпечити узгодження інтересів всіх учасників “мережі контрактів”. Для цього використано методику “управління за цілями”, зокрема, одну із її модифікацій - методику збалансованих показників, яка адаптована дисертантом до завдань реалізації стратегії інтеграційного зростання. Вона дає змогу формувати стратегічну карту розвитку підприємства і вказує напрямки прикладання зусиль кожному із учасників “мережі контрактів”. Алгоритм управління структурним розвитком підприємства наведено на рис. 2.

Размещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

На основі стратегічної карти формуються цільові показники для функціональних служб центрального апарату управління сукупним суб'єктом підприємницької діяльності, а також визначаються умови участі у прибутку тих часткових суб'єктів підприємницької діяльності, які можуть здійснювати обмін ресурсів не лише в межах сукупного суб'єкту підприємницької діяльності, а й поза ним, на основі ринкової взаємодії.

Взаємоузгодження інтересів задіяних структурних одиниць (якими можуть бути як структурні ланки фірми, так і аутсорсингові партнери) та вірна оцінка менеджментом ринкової кон'юнктури забезпечить реалізацію планів підприємства. Це буде підставою для розподілу доходу згідно умов контрактів і, у разі задоволення інтересів усіх учасників, створюватиме передумови для подальшої структурної розбудови фірми (зокрема, через приєднання тих структурних ринкових одиниць, обсяги співпраці з якими є суттєвими для бізнесу і тривала співпраця з якими була взаємовигідною).

ВИСНОВКИ

У дисертації зроблено теоретичне узагальнення і запропоновано нове вирішення наукового завдання щодо розроблення та вдосконалення теоретико-методологічних і практичних рекомендацій з обґрунтування форм і напрямів організаційно-структурного розвитку виробничих підприємств у контексті стратегії їх розвитку. Загальні висновки, сформовані за результатами дослідження, такі:

1. На основі дослідження економічної сутності процесів стратегічного управління розвитком підприємств у дисертації набув подальшого розвитку понятійний апарат системи стратегічного управління, зокрема, через поповнення його категоріями “окремий, сукупний та частковий суб'єкти підприємництва”, “організаційно-структурний розвиток підприємства”, “внутрішні трансакційні витрати”, які узагальнені, уточнені та доповнені з позицій завдань стратегічного управління розвитком підприємства. Організаційно-структурний розвиток підприємства розглядається в дисертації як кількісні і якісні зміни його організаційної структури, пов'язані з реалізацією стратегії зростання, яка передбачає збільшення масштабів і вдосконалення здійснюваних бізнес-процесів.

2. У результаті узагальнення теоретичних основ управління розвитком підприємств у дисертації виокремлені та охарактеризовані дві альтернативні форми їх організаційно-структурного розвитку - спеціалізація на виробничій функції і зростання масштабів виробництва (стратегія концентрованого зростання) і структурна розбудова з метою збільшення власних ресурсних можливостей (стратегія інтеграційного зростання). Аргументовано, що перша вигідна за умов, коли витрати ринкової взаємодії є прийнятними для виробника; друга реалізується за умов великих ризиків ринкової взаємодії і передбачає розвиток підприємства через інтеграцію з власниками ресурсів або створення взаємодоповнюючих виробництв власними силами, завдяки чому ціна ресурсів оптимізується.

3. Аналіз умов діяльності вітчизняних підприємств показав, що макроекономічні регулятивні структури є недосконалими і малоефективними, внаслідок чого підприємницька практика сформувала методи і схеми ведення бізнесу, серед яких переважають не зафіксовані юридично угоди про обмін економічними благами. Укладення контрактів в неявній формі, суто неформальні домовленості між суб'єктами ринку спричиняють високі ризики ринкової взаємодії. Встановлено, що прагнення їх мінімізувати створює у підприємницькому середовищі передумови для інтеграційних процесів, однак їх масштаби обмежуються зростанням внутрішніх трансакційних витрат.

4. Дослідження сутності внутрішніх трансакційних витрат показало, що вони виникають при взаємодії між найманими працівниками фірми і власником бізнесу (центральним агентом), які вступають між собою у контрактні відносини. Розроблено класифікацію трансакційних витрат, які виникають у ході інтеграційних процесів. Виокремлено витрати, які передують укладанню угоди до об'єднання, і ті, що мають місце після об'єднання. Встановлено, що внутрішні трансакційні витрати у сукупному суб'єкті підприємницької діяльності залежать від ступеня узгодженості інтересів часткових суб'єктів підприємництва. У разі нееквівалентності обміну ресурсами зростає опортуністична поведінка учасників інтеграції, що потребує додаткових витрат на адміністративне примушування і може нівелювати переваги інтеграції.

5. Аналіз мотивів і чинників, які впливають на рішення підприємницьких структур про інтеграцію, показав, що найвагомішим чинником інтеграції є спрощений доступ до використання специфічного ресурсного потенціалу, яким володіє хтось із потенційних учасників, і придбання якого через ринкову взаємодію потребує значно більше витрат, ніж у разі залучення через інтеграційні процеси. При цьому всередині інтеграційної структури спрощується доступ до всіх інших ресурсів, що знижує й трансформаційні витрати і дає змогу максимізувати загальний прибуток учасників об'єднання.

6. Аргументовано, що реалізація стратегії інтеграційного зростання є ефективним засобом підвищення конкурентоспроможності вітчизняних виробничих підприємств, однак це потребує уваги до створення ефективної системи управління сукупним суб'єктом підприємницької діяльності, яка має забезпечувати ефективний контроль за діяльністю часткових суб'єктів підприємництва.

7. З метою вдосконалення стратегічного управління розвитком організації розроблено методичні рекомендації для обґрунтування стратегії організаційно-структурного розвитку виробничого підприємства, зокрема:

- запропоновано методику визначення доцільності реалізації інтеграційного зростання виробничого підприємства, яка дає змогу визначити межи і напрями цього зростання;

обґрунтовано, що структурний розвиток підприємства повинен здійснюватися у напрямку створення тих структурних елементів, які продукуватимуть значну додану вартість, для чого розроблено матрицю визначення цінності ресурсів для підприємства;

виділено трансакційні витрати у сукупності загальних витрат підприємства відповідно до їх поділу за чинною системою бухгалтерського обліку, що дало змогу адаптувати стандартний програмний продукт “1С: Бухгалтерія” для фіксації, накопичення і аналізу трансакційних витрат, що виникають у ході господарської діяльності підприємства;

запропоновано алгоритм управління інтеграційним зростанням підприємства на основі балансування інтересів учасників “мережі контрактів”, що дає змогу розширювати межі інтеграції.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ

В наукових фахових виданнях

Замазій О.В., Йохна М.А. Алгоритм управління інтеграційним зростанням організації через мінімізацію трансакційних витрат // Вісник Хмельницького національного університету. Економічні науки. - 2006. - № 1, Ч. 1, Т. 1. - С. 22-25.

Особистий внесок: розроблення концепції управління інтеграційним зростанням організації через мінімізацію трансакційних витрат.

Замазій О.В. Внутрішні та міжорганізаційні економічні відносини підприємства як чинник ефективності управління // Вісник Хмельницького національного університету. Економічні науки. - 2005. - № 6, Т. 2. - С. 127-131.

Замазій О.В. Теорія трансакційних витрат як теоретико-методологічна основа проектування організаційних змін // Вісник Хмельницького національного університету. Економічні науки. - 2005. - № 4, Ч. 2, Т. 3. - С. 221-224.

Замазій О.В. Трансакційні витрати як складова методики обґрунтування стратегії інтегрованого зростання підприємства // Вісник Хмельницького національного університету. Економічні науки. - 2005. - № 5, Ч. 2, Т. 1. - С. 97-102.

Замазій О.В., Стадник В.В. Методологічні аспекти визначення ефективності структурної розбудови підприємств АПК // Вісник Львівської комерційної академії. Серія економічна. - 2005. - Вип. 18, Ч. 2. - С. 233-237.

Особистий внесок: розроблення методики визначення ефективності структурної розбудови підприємства.

Замазій О.В. Чинники вибору форм та способу взаємодії суб'єктів господарювання в умовах перехідної економіки // Вісник Технологічного університету Поділля (Хмельницький національний університет). Економічні науки. - 2004.- № 6. - С. 253-256.

Замазій О.В., Стадник В.В. Використання управлінського обліку для оцінки ефективності ринкової взаємодії підприємства // Труды Одесского политехнического университета: Научный и производственный сборник по техническим и естественным наукам. - Одесса, 2004. - Спецвипуск: в 3-х т. - Т.3. - С. 202-205.

Особистий внесок: дослідження можливостей обліку витрат ринкової взаємодії для оцінювання ефективності ринкових трансакцій.

Замазій О.В. Проблеми обліку трансакційних витрат у діяльності суб'єктів господарювання // Наукові праці Донецького державного технічного університету. Серія: економічна. Випуск 70. - Донецьк, ДонНТУ, 2004. - С. 95-100.

Замазій О.В. Інтеграція малих підприємств як засіб підвищення їх технологічних можливостей // Вісник Технологічного університету Поділля. Економічні науки. -2003.- № 6, Ч 2. - С. 226-230.

Стадник В.В., Замазій О.В. Проблеми інтеграції суб'єктів господарювання в умовах перехідної економіки // Вісник Технологічного університету Поділля. Економічні науки. - 2003.- № 2, Т. 1. - С. 38-42.

Особистий внесок: дослідження мотивів та напрямів інтеграційних процесів в Україні

В інших виданнях:

1. Замазій О.В. Інтеграція малих підприємств як засіб підвищення їх технологічних можливостей // Збірник матеріалів конференції “Сучасні технології виробництва в розвитку економічної інтеграції та підприємництва”. - Хмельницький: ТУП, 2003. - С. 209-210.

АНОТАЦІЯ

Замазій О.В. Інтеграція та ринкова взаємодія у реалізації стратегії розвитку підприємства. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата економічних наук за спеціальністю 08.06.01 - економіка, організація і управління підприємствами. - Хмельницький національний університет, Хмельницький, 2006.

Розглянуто теоретичні основи обґрунтування суб'єктами ринку форм взаємодії із власниками виробничих ресурсів (через ринкову взаємодію чи механізм адміністрування), які обумовлюють вибір ними стратегії організаційно-структурного розвитку. Виокремлено та охарактеризовано дві альтернативні форми організаційно-структурного розвитку підприємств - спеціалізація на виробничій функції і зростання масштабів виробництва (стратегія концентрованого зростання) та структурна розбудова з метою збільшення власних ресурсних можливостей (стратегія інтеграційного зростання).

Проаналізовано умови діяльності вітчизняних підприємств і виокремлено мотиви, які впливають на їх рішення про інтеграцію. Визначено, що найвагомішим чинником інтеграції є спрощений доступ до використання специфічного ресурсного потенціалу, яким володіють потенційні учасники, і придбання якого через ринкову взаємодію потребує значно більше витрат, ніж у разі залучення через інтеграційні процеси. Розроблено методичні рекомендації для оптимізації вибору форм і напряму організаційно-структурного розвитку виробничого підприємства в контексті стратегії інтеграційного зростання. Обґрунтовано, що структурний розвиток підприємства повинен здійснюватися у напрямку створення тих структурних елементів, які продукуватимуть значну додану вартість, для чого розроблено матрицю визначення цінності ресурсів для підприємства.

Виділено трансакційні витрати у сукупності загальних витрат підприємства і адаптовано стандартний програмний продукт “1С: Бухгалтерія” для їх фіксації, накопичення і аналізу. Запропоновано алгоритм управління інтеграційним зростанням підприємства на основі узгодження інтересів учасників “мережі контрактів”, що дає змогу розширювати межі інтеграції.

Ключові слова: інтеграція, ринкова взаємодія, організаційно-структурний розвиток підприємства, трансакційні витрати, витрати адміністрування, стратегія інтеграційного зростання, мережа контрактів, збалансована система показників.

ANNOTATION

Zamaziy O.V. Integration and market intercourse in implementation of enterprise strategy development. - Manuscript.

Thesis to uphold a scientific degree of a kandidat of economical sciences, major 08.06.01 in economics, organization and management of enterprises, Khmelnitskiy National University, 2006.

In this thesis there have been viewed theoretical backgrounds for market subjects reasoning of intercourse forms with the production resources owners (through market intercourse or administering mechanism), which stipulate their choice of the organizational-structural development strategy. There were identified and characterized two alternative forms of the organizational-structural development of enterprises - specialization on production function and increase in the production scopes (concentrated increase strategy) and the structural development aimed at increase of own resources possibilities (integrated increase strategy).

There were analyzed the conditions of domestic enterprises' work and defined the reasons that influence their integration decisions. It was determined that the most influential integration factor is a simplified access to utilization of specific resource potential that is owned by potential participants. The access to this potential through market intercourse needs much more expenses than when accessing through integration processes. There were worked out methodical recommendations for optimization of choice of forms and directions in organizational-structural development of the production enterprise in the context of integration increase strategy. It was reasoned that enterprise's structural development must be implemented by creating those structural elements that produce considerable added value. For this there was developed a matrix for valuable resources evaluation at the enterprise.

There were highlighted transactional expenses together with general enterprise's expenses. There was adopted a standard program product “1C: Book-keeping” for their fixation, collection and analysis. There was recommended an algorithm for management of enterprise's integration increase based on the balance of the “contract network” participants' interests, that makes it possible to widen the integration scopes.

Key words: integration, market intercourse, organizational-structural development of the enterprise, transactional expenses, administrative expenses, integration increase strategy, contract network, balanced system of figures.

АННОТАЦИЯ

Замазий О.В. Интеграция и рыночное взаимодействие в реализации стратегии развития предприятия. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата экономических наук по специальности 08.06.01 - экономика, организация и управление предприятиями. Хмельницкий национальный университет, Хмельницкий, 2006.

Рассмотрены теоретические основы обоснования субъектами рынка форм взаимодействия с собственниками производственных ресурсов (через механизм рынка или администрирования), которые обуславливают выбор стратегии их организационно-структурного развития. Организационно-структурное развитие предприятия рассматривается как количественные и качественные изменения его организационной структуры, связанные с реализацией стратегии роста, предусматривающей увеличение масштабов и совершенствование осуществляемых бизнес-процессов. Выделены и охарактеризованы две альтернативные формы организационно-структурного развития промышленных предприятий - специализация на производственной функции и увеличение масштабов производства (стратегия концентрированного роста) и обогащение состава структурных элементов с целью увеличение собственных ресурсных возможностей (стратегия интеграционного роста). Аргументировано, что первая выгодна при условии приемлемых для производителя издержках рыночного взаимодействия, вторая - при чрезмерных.

Проанализированы условия деятельности отечественных предприятий и выделены мотивы, влияющие на их решение об интеграции. Определено, что наиболее значимым фактором является упрощение доступа к использование специфического ресурсного потенциала, имеющегося в распоряжении потенциальных участников, приобретение которого через рыночное взаимодействие требует гораздо больших затрат, нежели в случае собственного изготовления в рамках интеграционной структуры. Показано, что высокая цена большинства неспецифических ресурсов обусловлена несовершенством макроэкономических регулятивных структур, вследствие чего значительное количество рыночных трансакций осуществляется в тени и не имеет достаточной правовой защиты. Это увеличивает мотивацию к интеграции, но ее масштабы ограничиваются возрастанием внутренних трансакционных затрат. Аргументировано, что реализация стратегии интеграционного роста является эффективным средством повышения конкурентоспособности отечественных промышленных предприятий, но для этого не обходимо минимизировать затраты администрирования.

Разработана классификация трансакционных затрат, имеющих место при осуществлении интеграционных процессов; выделены затраты, сопровождающие поиск потенциальных участников объединения, и те, которые возникают в ходе управления интеграционной структурой. Определено, что внутренние трансакционные затраты зависят от уровня согласованности интересов участников интеграционного объединения. При неэквивалентном обмене ресурсами возрастает их оппортунизм, что требует дополнительных затрат на административное принуждение и может нивелировать преимущества интеграции.

Разработаны методические рекомендации для оптимизации выбора форм и направлений организационно-структурного развития промышленного предприятия в контексте стратегии интеграционного роста. Обосновано, что структурное развитие предприятия должно осуществляться в направлении создания тех структурных элементов, которые могут производить большую добавленную стоимость, чем остальные, для чего разработана матрица определения ценности ресурсов с учетом уровня их специфичности.

Выделены трансакционные издержки в совокупности общих затрат предприятия и адаптирован стандартный программный продукт “1С: Бухгалтерия” для их фиксации, накопления и анализа. Предложено алгоритм управления интеграционным ростом предприятия на основании согласования интересов участников “сети контрактов”, что позволяет расширять границы интеграции.

Ключевые слова: интеграция, рыночное взаимодействие, организационно-структурное развития предприятия, трансакционные издержки, затраты администрирования, стратегия интеграционного роста, сеть контрактов, сбалансированная система показателей.

Размещено на Allbest.ru