Размещено на http://www.allbest.ru/

Національна академія наук України

Рада по вивченню продуктивних сил України

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата економічних наук

УПРАВЛІННЯ РЕГІОНАЛЬНИМ РОЗВИТКОМ В УМОВАХ ПЕРЕХІДНОЇ ЕКОНОМІКИ УКРАЇНИ

Спеціальність 08.10.01 - Розміщення продуктивних сил

і регіональна економіка

Павленко Володимир Петрович

Київ - 2006

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Раді по вивченню продуктивних сил України Національної академії наук України.

Науковий керівник:

доктор економічних наук, професор, член-кореспондент Національної академії наук України Данилишин Богдан Михайлович, Рада по вивченню продуктивних сил України Національної академії наук України, голова

Офіційні опоненти:

доктор економічних наук, професор Чернюк Людмила Григорівна, Рада по вивченню продуктивних сил України Національної академії наук України, завідувач відділу;

кандидат економічних наук Нижник Олена Михайлівна, Міністерство економіки України, департамент регіонального розвитку, директор

Провідна установа:

Інститут регіональних досліджень НАН України, відділ проблем регіонального розвитку, м. Львів

Захист відбудеться "26" червня 2006 року о 14 год. 30 хв. на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.160.01 Ради по вивченню продуктивних сил України Національної академії наук України за адресою: 01032, м. Київ, бульвар Тараса Шевченка, 60.

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Ради по вивченню продуктивних сил України Національної академії наук України за адресою: 01032, м. Київ, бульвар Тараса Шевченка, 60.

Автореферат розісланий "26" травня 2006 року.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради, доктор економічних наук, професор Л.В. Дейнеко

Загальна характеристика роботи

Актуальність теми. Забезпечення сталого соціально-економічного розвитку України передбачає здійснення активної державної регіональної політики та формування системи управління регіональним розвитком, спрямованої на підтримання необхідних територіальних пропорцій в економіці, недопущення надмірної диференціації регіонів за рівнем розвитку і забезпечення ефективного функціонування їх господарського комплексу. Механізм управління регіональним розвитком покликаний реалізовувати таку модель взаємовідносин центру з регіонами, яка б сприяла встановленню нових форм співпраці, відповідала європейським принципам регіональної політики, загальновизнаній практиці внутрішнього міжрегіонального та міжнародного співробітництва територій.

Сучасний регіональний розвиток в Україні відбувається під впливом економічної політики держави. Змінюється структура економіки та спеціалізація регіонів, розширюється економічна самостійність адміністративно-територіальних утворень, трансформується система управління регіональними та галузевими структурами і господарськими суб'єктами. Відбувся перехід від централізованої системи влади, отримала конституційне закріплення нова її модель, яка базується на принципах верховенства права, розподілу влад, визнання та гарантованості місцевого самоврядування.

Разом з тим практика свідчить, що реформування механізму управління регіональним розвитком, оптимальне поєднання загальнодержавних інтересів з регіональними та місцевими, підвищення ролі місцевого самоврядування, повноцінне ресурсне забезпечення розвитку територій на регіональному і місцевому рівнях ще не стало пріоритетом в економічних перетвореннях держави. Все це обумовлює актуальність даної теми, необхідність дослідження вказаних проблем і розробки практичних рекомендацій по їх розв'язанню.

Вагомий внесок у розробку методологічних і прикладних проблем регіонального розвитку у вітчизняній та зарубіжній літературі зробили О.М. Алимов, В.М. Геєць, А.П. Голіков, М.П. Бутко, Б.М. Данилишин, Г.В. Дзісь, М.І. Долішній, С.І. Дорогунцов, О.С. Ємельянов, А.О. Єпіфанов, І.І. Лукінов, А.Г. Мазур, В.К. Мамутов, А.П. Павлюк, М.М. Паламарчук, Б.Я. Панасюк, Є.І. Пітюренко, В.А. Поповкін, В.І. Пила, І.В. Сало, В.К. Симоненко, Д.М. Стеченко, М.Ф. Тимчук, Л.Г. Чернюк, М.Г. Чумаченко, О.І. Шаблій.

Водночас недостатньо дослідженою та опрацьованою в науковій літературі залишається проблема розробки механізму управління регіональним розвитком, адекватного умовам перехідної економіки України. Необхідність вирішення цієї проблеми зумовила вибір теми дослідження, його головну мету та визначення конкретного кола задач.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Виконане дослідження безпосередньо пов'язане з тематикою таких науково-дослідних робіт Ради по вивченню продуктивних сил України НАН України: "Схема (прогноз) розвитку і розміщення продуктивних сил України та її регіонів на тривалу перспективу (комплексне фундаментальне дослідження) " (державний реєстраційний номер 0100U000657), в межах якої автором розроблено механізм управління середньостроковими та довгостроковими прогнозними й програмними документами соціально-економічного розвитку України та її регіонів; "Соціально-економічні проблеми розвитку регіонів: методологія і практика" (державний реєстраційний номер 0101U007880), у якій автором обгрунтовано концептуальні засади стратегічного планування в управлінні регіональним розвитком.

Мета і задачі дослідження. Мета дисертаційного дослідження полягає в розробці теоретико-методологічних засад управління регіональним розвитком в умовах перехідної економіки України. Для досягнення цієї мети були поставлені та розв'язувалися такі задачі:

розкрити концептуальні засади управління регіональним розвитком;

регіональний розвиток перехідна економіка

вивчити та узагальнити досвід моделей регіонального розвитку в перехідних економіках;

розробити теоретичні і практичні аспекти формування системи управління регіональним розвитком в Україні за умов перехідної економіки;

визначити структурні рівні інституціональної підсистеми управління регіональним розвитком;

розкрити роль прогнозування, програмування та стратегічного планування в структурі механізму управління регіональним розвитком;

визначити роль і значення фінансово-економічних важелів управління регіональним розвитком;

обґрунтувати шляхи оптимізації управління інвестиційними потоками регіону;

розробити теоретико-методологічні підходи до визначення шляхів підвищення ефективності використання інноваційного потенціалу регіону;

визначити напрями удосконалення соціально-економічних механізмів управління людськими ресурсами регіону.

Об'єктом дослідження є процеси регіонального розвитку в контексті державної економічної політики.

Предметом дослідження є теоретико-методологічні засади управління регіональним розвитком в умовах перехідної економіки України.

Методи дослідження. Методологічною основою дослідження механізму управління регіональним розвитком в умовах перехідної економіки України слугували положення економічної теорії та регіональної економіки, загальнонаукові принципи, а також наукові праці відомих учених з досліджуваних проблем.

Дисертаційне дослідження базувалося на використанні таких наукових методів:

системного - для вивчення зв'язків між явищами та процесами регіонального розвитку;

порівняльного - для зіставлення особливостей процесів регіонального розвитку в часі та просторі;

діалектичного - для розгляду явищ регіонального розвитку у їх взаємозв'язку і розвитку, єдності та боротьбі суперечностей;

статистичного аналізу - для вивчення динаміки, структури та результативності процесів регіонального економічного розвитку.

Інформаційними джерелами дослідження слугували наукові праці та публікації вітчизняних і зарубіжних учених з проблем управління регіональним розвитком, звітні матеріали Державного комітету статистики України, інформаційно-аналітичні матеріали та науково-методичні розробки, публікації в періодичних виданнях.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в наступному:

поглиблено теоретико-методологічні засади управління регіональним розвитком та його смислове наповнення, згідно з яким, на відміну від існуючих, регіон визначається як об'єкт економіко-правових відносин, зорієнтованих на стале функціонування і розвиток виробничої сфери, людського потенціалу та природного середовища;

виявлено вплив існуючих моделей регіонального розвитку в перехідних економіках і розкрито актуальність моделі поширення (дифузії) нововведень у сучасних умовах соціально-економічного розвитку регіонів України;

обґрунтовано теоретичні й практичні підходи до формування і реалізації механізму управління регіональним розвитком в Україні в умовах ринкових трансформацій через визначення договірних умов розвитку регіонів і громад, оптимізації делегованих функцій і повноважень;

запропоновано структурні рівні інституціональної підсистеми управління регіональним розвитком в Україні та вперше обгрунтовано їх роль і місце в забезпеченні соціально-економічного розвитку регіонів;

удосконалено методологічні та методичні підходи до застосування прогнозних, програмних і стратегічно-планових інструментів у механізмі державного регулювання регіонального розвитку;

обґрунтовано роль і значення фінансово-економічних механізмів управління регіональним розвитком, які, на відміну від існуючих, передбачають законодавче вдосконалення розподілу фінансових повноважень між органами виконавчої влади та місцевого самоврядування;

визначено систему критеріїв і показників оцінки інвестиційного потенціалу регіону, відмінність якої полягає в можливості вироблення на її основі управлінських рішень щодо регіонального розвитку органами виконавчої влади та місцевого самоврядування;

вперше запропоновано авторський підхід до визначення шляхів підвищення ефективності використання інноваційного потенціалу регіону шляхом використання моделі поширення (дифузії) нововведень;

запропоновано основні напрями удосконалення соціально-економічних механізмів управління людськими ресурсами регіону;

розроблено наукові рекомендації щодо розподілу повноважень і підвищення ефективності взаємодії органів виконавчої влади та місцевого самоврядування при здійсненні управління регіональним розвитком.

Практичне значення одержаних результатів. Теоретичні дослідження, виконані в межах дисертаційної роботи, становлять основу наукових положень і висновків для формування механізму ефективного управління регіональним розвитком в умовах перехідної економіки України. Практична цінність отриманих результатів полягає в тому, що вони є підгрунтям для прийняття управлінських рішень під час реалізації загальнодержавних, регіональних і галузевих планів і програм розвитку на регіональному та місцевому рівнях.

Одержані наукові результати використовувалися Департаментом регіональної політики Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції України під час розроблення концептуальних засад регіональної економічної політики (довідка № 04-22/62 від 24.03.2006 р.), Радою по вивченню продуктивних сил України НАН України під час проведення планових науково-дослідних робіт (довідка № 25/555-11-4 від 23.09.2005 р.), а також Національною академію державного управління при Президентові України у навчальному процесі (довідка № 6-01-43 від 19.09.2005 р.).

Особистий внесок здобувача. Дисертаційна робота виконана здобувачем особисто. Наукові результати дисертаційної роботи належать автору і є його теоретичним і практичним внеском у розвиток економічної науки, зокрема в таку її галузь, як розміщення продуктивних сил і регіональна економіка.

Апробація результатів дисертації. Результати проведених досліджень та основні положення дисертаційної роботи доповідались та обговорювалися на чотирьох наукових і науково-практичних конференціях, серед яких: міжнародна науково-практична конференція "Внесок академіка В.І. Вернадського в дослідження проблем розвитку продуктивних сил" (м. Київ, 12-13 березня 2003 р.); IV Міжнародна конференція "Проблеми прогнозування і державного регулювання соціально-економічного розвитку" (м. Мінськ, 23 жовтня 2003 р.); всеукраїнська конференція "Просторовий розвиток та регіональна політика України" (м. Київ, 10 жовтня 2003 р.).; ІІІ всеукраїнська науково-практична конференція "Суспільно-географічні проблеми розвитку продуктивних сил України (м. Київ, 20-21 квітня 2004 р.).

Публікації. Основні результати досліджень викладені у 4-х опублікованих працях загальним обсягом 2,16 др. арк., з них усі опубліковані в наукових фахових виданнях і є особистими.

Структура та обсяг дисертації. Дисертаційна робота складається із вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел та додатків. Повний обсяг дисертації становить 215 стор. комп'ютерного тексту, що включає один рисунок і одну таблицю, яка займає всю площу сторінки, та 18 додатків на 18 стор. Список використаних джерел із 155 назв викладено на 13 стор.

Основний зміст роботи

У першому розділі "Теоретична основа управління регіональним розвитком" поглиблено концептуальні засади управління регіональним розвитком; досліджено моделі регіонального розвитку в перехідних економіках; узагальнено теорію і практику формування системи управління регіональним розвитком в Україні.

Поняття управління регіональним розвитком визначається нами як цілеспрямований свідомий вплив на розвиток регіону, здійснюваний відповідно до об'єктивних законів суспільного розвитку з метою забезпечення оптимального взаємозв'язку між усіма частинами господарства регіону, а також сталого функціонування і розвитку виробничої сфери, людського потенціалу та природного середовища.

Передусім регіон будь-якого рангу являє собою цілісну соціально-економічну систему, народногосподарський комплекс якої є відносно уособленим й одночасно становить органічну складову народногосподарського комплексу країни. Роль регіону в економіці країни визначається його місцем у загальному процесі соціально-економічного розвитку держави, яке, у свою чергу, залежить від місця регіону у суспільному розподілі праці.

Під комплексним розвитком регіону ми розглядаємо різнобічний, пропорційно взаємопов'язаний розвиток усіх галузей господарства території, який забезпечує швидкі темпи зростання продуктивних сил і високий рівень ефективності суспільного виробництва.

На підставі пізнання закономірностей регіонального розвитку, тобто таких, які існують незалежно від свідомості людини, об'єктивно необхідних взаємозв'язків у соціально-економічному розвитку регіону нами запропоновано наступні принципи управління регіональним розвитком:

принцип наукової обґрунтованості управлінських рішень у сфері регіонального розвитку;

принцип комплексності, який враховує об'єктивний характер суспільного розподілу праці в регіоні та орієнтує на забезпечення пропорційного розвитку господарства і соціальної сфери регіонів;

принцип планомірності, що передбачає використання прогнозів, планів і програм регіонального розвитку;

принцип оптимального поєднання централізованого регулювання та самоуправління;

принцип оптимального поєднання галузевого і територіального управління;

принцип узгодження інтересів регіону із загальнодержавними та з інтересами інших регіонів;

принцип природно-господарської збалансованості, який передбачає пошук оптимальних варіантів управлінських рішень і гармонізацію розвитку людини, виробництва та навколишнього середовища.

Дослідження моделей регіонального розвитку в перехідних економіках свідчить про те, що регіональна економіка у своєму розвитку зазнає впливу тенденцій, форм і особливостей реальної економічної політики країн. На нашу думку, теорії державного регулювання економічного розвитку регіонів (або регіональної політики) мають давати відповідь на два основних питання: економічний розвиток яких регіонів повинен стимулюватися державою і якими повинні бути цілі та об'єкти регіональної політики; якими мають бути методи стимулювання економічного розвитку обраних регіонів.

У сучасних умовах переходу до інноваційного розвитку все більшого значення набувають пошуки варіантів передачі чи поширення процесів економічного зростання і розвитку в регіональному розрізі. Під впливом прискореного науково-технічного прогресу на перший план вийшло врахування просторової передачі, або дифузії, нововведень.

Під дифузією нововведень ми розуміємо розповсюдження як у галузевому, так і в територіальному аспектах результатів багатоманітних видів діяльності людини та матеріально-речових елементів виробництва - нових обладнання, продукції й технології, вдосконалення форм організації виробництва та ідей, різних відомостей, знань тощо від творця нововведень до того, хто їх запозичує.

Необхідність переходу до науково обґрунтованого сталого інноваційного розвитку стимулює економічні дослідження у сфері дифузії нововведень. Економічний підхід до цієї проблеми відкриває нові її аспекти, введення до понятійного апарату у цій сфері таких положень, як оцінка вигоди від розповсюдження нововведень, оцінка ризику, припущення про існування оптимального відрізку часу для поширення нововведень. На перший план у регіональному аспекті тут виходить необхідність виявити й описати ті територіальні системи, в межах яких процеси дифузії нововведень реалізуються.

Нами зроблено висновок про те, що набір заходів державного регулювання розвитку регіонів в умовах перехідної економіки не підпорядковується єдиній теоретичній концепції і розрізняється залежно від проблем, характерних для конкретної держави. При цьому всі використовувані заходи щодо підвищення інвестиційної привабливості регіонів можуть бути розділені на дві принципово відмінні групи: за рахунок покращення умов території, удосконалення інфраструктури та надання певного набору пільг інвесторам, що приходять у регіон (передусім податкових пільг). При виборі слід враховувати, що розвиток інфраструктури дозволяє створити сприятливі умови для зростання економіки регіону на довгострокову перспективу, а фінансова підтримка компаній у ряді випадків може дати лише тимчасовий ефект.

Здобуття Україною незалежності зумовило потребу перебудови взаємовідносин між центром і регіонами, формування нової системи управління регіональним розвитком, вирішення всього спектра регіональних проблем. Неврегульованість механізму взаємовідносин місцевого самоврядування з органами виконавчої влади був покликаний розв'язати прийнятий у 1997 році в контексті підписаної та ратифікованої Україною Європейської хартії місцевого самоврядування Закон України "Про місцеве самоврядування в Україні". Питання діяльності органів виконавчої влади на місцях, компетенції, взаємодії та розподілу повноважень між ними й органами місцевого самоврядування були врегульовані Законом України "Про місцеві державні адміністрації", ухваленому в 1999 році.

Прийнятий у 2002 році Закон України "Про Генеральну схему планування території України" затвердив Генеральну схему планування території України, яка визначає пріоритети та концептуальні вирішення планування і використання території країни, вдосконалення систем розселення та забезпечення сталого розвитку населених пунктів, розвитку виробничої, соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури, формування національної екологічної мережі. Новою віхою нормативно-правового регулювання управління регіональним розвитком стало ухвалення в 2005 році Закону України "Про стимулювання розвитку регіонів", який визначає правові, економічні та організаційні засади реалізації державної регіональної політики щодо стимулювання розвитку регіонів та подолання депресивності територій.

У напрямі реформування системи управління регіональним розвитком за роки незалежності було ухвалено низку концептуальних рішень Президентом України. Так, у 1994 році створено Раду регіонів при Президентові України, у 1996 - Фонд сприяння місцевому самоврядуванню України, у 1997 році - Координаційну раду з питань місцевого самоврядування. У 2000 році Раду регіонів і Координаційну раду з питань місцевого самоврядування було ліквідовано, а натомість створено Національну Раду з узгодження діяльності загальнодержавних і регіональних органів та місцевого самоврядування. Останню після низки реорганізацій в 2006 році перетворено Президентом України на Національну раду з питань державного управління та місцевого самоврядування.

Новим орієнтиром для системи управління регіональним розвитком України стала Концепція державної регіональної політики, затверджена Президентом України в 2001 році. Головною метою державної регіональної політики Концепцією визначається створення умов для динамічного, збалансованого соціально-економічного розвитку України та її регіонів, підвищення рівня життя населення, забезпечення додержання гарантованих державою соціальних стандартів для кожного її громадянина незалежно від місця проживання, а також поглиблення процесів ринкової трансформації на основі підвищення ефективності використання потенціалу регіонів, підвищення дієвості управлінських рішень, удосконалення роботи органів державної влади та органів місцевого самоврядування.

У другому розділі "Інституціонально-економічний механізм управління регіональним розвитком" обґрунтовано структурні рівні інституціональної підсистеми управління регіональним розвитком; вивчено роль і місце державного прогнозування, стратегічного планування та програмування, а також фінансово-економічних важелів у структурі механізму управління регіональним розвитком.

Розв'язання завдань розвитку економіки територій різного рівня на початку проведення реформ в Україні вимагало перебудови системи управління регіональним розвитком, інституціональної трансформації її структурних рівнів. У результаті в Україні сформувалися такі структурні рівні інституціональної підсистеми управління регіональним розвитком (схема).

Схема. Структурні рівні інституціональної підсистеми управління регіональним розвитком

Реалізація функцій кожного структурного рівня відбувається шляхом:

прийняття відповідних програмних, законодавчих і нормативно-правових документів з питань регіонального розвитку Верховною Радою України, Президентом України, Кабінетом Міністрів України, центральними та місцевими органами виконавчої влади і самоврядування;

розробки та схвалення прогнозів, програм, стратегій розвитку загальнодержавного рівня Верховною Радою України, Кабінетом Міністрів України, центральними органами виконавчої влади;

розробки та схвалення прогнозів, програм, стратегій розвитку регіонального рівня Кабінетом Міністрів України, місцевими органами виконавчої влади та самоврядування;

взаємодії та координації діяльності центральних і місцевих органів виконавчої влади й органів місцевого самоврядування з питань регіонального розвитку в межах відповідних органів (Національна рада з питань державного управління та місцевого самоврядування);

прийняття центральними та місцевими органами виконавчої влади й органами місцевого самоврядування рішень з питань регіонального розвитку (на рівні регіону, території, населеного пункту) відповідно до своєї компетенції.

Отже, аналізуючи ефективність сформованої інституціональної підсистеми управління регіональним розвитком, слід відзначити, що одним із найважливіших недоліків у реалізації державної регіональної політики є несистемність та неузгодженість дій органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування щодо проблем розвитку регіонів. На даному етапі відсутні механізми координації:

середньо - та довгострокової політики центральних органів виконавчої влади між собою щодо конкретної території;

діяльності центральних органів виконавчої влади та місцевих органів виконавчої влади й органів місцевого самоврядування в узгодженні цілей та пріоритетів розвитку на державному, регіональному та місцевому рівнях;

немає чіткого розмежування сфер повноважень та відповідальності між органами виконавчої влади й органами місцевого самоврядування різних рівнів відносно регіонального та місцевого розвитку;

владні повноваження органів місцевої виконавчої влади та органів місцевого самоврядування є надзвичайно розмитими; система державного управління перевантажена дублюванням повноважень;

існує надзвичайно потужний формальний апарат контролю за діяльністю регіональних та місцевих органів влади, хоча реально ніхто не несе відповідальності за якість рекомендацій щодо розробки напрямів політики та надання послуг;

місцеві органи влади ще не мають повноцінного законодавчого підґрунтя для виконання повноважень, делегованих від центральних органів виконавчої влади.

Це призводить до повільного реформування системи місцевого самоврядування в процесі здійснення адміністративної реформи на регіональному та місцевому рівнях, є однією з причин недостатніх темпів здійснення економічних та соціальних перетворень. Про це свідчить, зокрема, істотна диференціація регіонів України за обсягом валової доданої вартості на одну особу (див. карту).

Як свідчить досвід економічно розвинених країн, ефективне управління регіональним розвитком забезпечується шляхом використання інструментів державного прогнозування, планування та програмування розвитку територій. В Україні цей процес спрямовують органи державної влади, які розробляють, затверджують і здійснюють прогнозні та програмні документи економічного і соціального розвитку, а саме: Кабінет Міністрів України, Міністерство економіки, інші центральні органи виконавчої влади, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, місцеві державні адміністрації та органи місцевого самоврядування.

Система прогнозних і програмних документів економічного і соціального розвитку включає: прогнози економічного і соціального розвитку України на середньо - та короткостроковий періоди; Державну програму економічного і соціального розвитку України на короткостроковий період; прогнози економічного і соціального розвитку Автономної Республіки Крим, областей, районів та міст на середньостроковий період; програми економічного і соціального розвитку Автономної Республіки Крим, областей, районів та міст на короткостроковий період; прогнози розвитку окремих галузей економіки на середньостроковий період; програми розвитку окремих галузей економіки.

Стратегічним напрямом в управлінні регіональним розвитком держав з перехідною економікою є розбудова міцної фінансово-економічної бази місцевого самоврядування, що випливає, зокрема, з основних положень Європейської хартії про місцеве самоврядування.

На тлі складної економічної ситуації в Україні формування бюджетів територіальних громад - низових адміністративно-територіальних та управлінських одиниць - залишається найважливішою проблемою. Загальний стан місцевих бюджетів, особливо на рівні територіальних громад сіл, селищ, міст районного значення, залишається надзвичайно складним. Існує істотна диференціація на міжрегіональному та внутрішньорегіональному рівнях як за доходами (див. табл.), так і за видатками, що свідчить про розрив між рівнями економічного розвитку різних сільських і селищних територіальних громад. Відтак, незважаючи на певні заходи щодо бюджетного вирівнювання, які здійснено з прийняттям Бюджетного кодексу, значна різниця в економічному розвитку різних територій країни продовжує істотно впливати на їхні бюджетні надходження, а відповідно, і на витрати, а також на кількість та якість громадських послуг, що надаються населенню.

У третьому розділі "Шляхи підвищення ефективності управління ресурсними потоками регіону" запропоновано напрями оптимізації управління інвестиційними потоками та підвищення ефективності використання інноваційного потенціалу регіону, розроблено пропозиції щодо вдосконалення соціально-економічних механізмів управління людськими ресурсами в регіоні.

Розробка і здійснення інвестиційної політики в регіоні мають залишатися об'єктом державного регулювання. До основних напрямів такої політики можна віднести: послідовну децентралізацію інвестиційного процесу на основі розвитку різноманітних форм власності; державну підтримку підприємств за рахунок централізованих інвестицій з переходом до фінансування виключно на конкурсній основі; підвищення ролі внутрішніх (власних) джерел нагромадження підприємств для фінансування інвестиційних проектів; посилення державного контролю за витратами коштів центрального бюджету, які спрямовуються на інвестиції у формах безоплатного бюджетного фінансування та кредиту.

Управління інвестиційними потоками та інвестиційною сферою регіону в цілому доцільно здійснювати за допомогою регіональних концепцій розвитку інвестиційної діяльності та відповідних цільових програм за її окремими напрямами. Концептуальні засади регулювання інвестиційної діяльності на регіональному рівні в умовах ринкової трансформації економіки полягають у тому, що, здійснюючи децентралізацію управління економікою, розширюючи повноваження регіонів, держава значною мірою знімає із себе функції забезпечення інвестиціями та передає їх суб'єктам господарювання.

Таблиця

Місце регіонів України за розміром доходів і видатків місцевих бюджетів у розрахунку на одну особу, по роках*

Регіон	Доходи місцевих бюджетів	Видатки з урахуванням трансфертів
	2000	2001	2002	2003	2004	2000	2001	2002	2003	2004
Автономна Республіка Крим	2	3	3	3	3	2	3	2	3	3
Вінницька	25	27	23	23	23	26	27	26	21	21
Волинська	11	18	11	17	14	11	19	10	17	16
Дніпропетровська	13	6	5	4	6	17	5	5	6	4
Донецька	7	12	14	14	11	12	11	13	12	11
Житомирська	21	25	24	20	13	19	26	21	23	15
Закарпатська	14	11	15	15	19	10	15	14	19	22
Запорізька	5	9	6	5	10	5	8	4	4	5
Івано-Франківська	17	13	21	19	21	13	12	19	18	20
Київська	6	2	7	6	4	6	2	7	5	10
Кіровоградська	18	20	20	25	12	18	20	20	24	12
Луганська	26	26	25	27	24	27	23	24	27	27
Львівська	15	16	13	13	17	15	17	16	15	19
Миколаївська	16	7	10	9	20	20	10	11	9	14
Одеська	10	19	8	8	5	7	13	8	10	9
Полтавська	9	8	9	7	7	9	9	9	8	7
Рівненська	22	14	12	11	8	22	18	12	11	8
Сумська	3	10	17	18	26	4	7	18	14	24
Тернопільська	23	22	26	24	27	23	21	25	25	23
Харківська	12	5	4	10	9	14	6	6	7	6
Херсонська	20	21	19	26	25	21	22	22	26	25
Хмельницька	24	24	22	21	15	24	25	23	20	17
Черкаська	19	17	18	12	16	16	16	17	13	18
Чернівецька	27	23	27	22	22	25	24	27	22	26
Чернігівська	8	15	16	16	18	8	14	15	16	13
М. Київ	1	1	1	1	1	1	1	1	1	1
М. Севастополь	4	4	2	2	2	3	4	3	2	2

*Розраховано за даними: Моніторинг соціально-економічного розвитку регіонів України за 2004 рік. - К.: Департ. рег. розв. Мінекономіки України; Проект Largis II "Сприяння політиці регіонального розвитку в Україні", 2005. - С.189-190.

Пріоритетним напрямом діяльності регіональних органів виконавчої влади є активізація інвестиційної діяльності, значне нарощування обсягів інвестицій, створення привабливого інвестиційного клімату, розвиток інфраструктури інвестиційної діяльності для забезпечення сталого економічного зростання та підвищення життєвого рівня населення регіону. Державна інвестиційна підтримка повинна надаватися переважно для розвитку пріоритетних регіональних напрямів в економіці, які щорічно уточнюються з урахуванням конкретних завдань і можливостей бюджету.

Інноваційний розвиток продуктивних сил повинен реалізуватися в сукупності принципів, завдань і заходів регіональної інноваційної політики, яка є складовою регіональної політики держави та реалізує аспект державної інноваційної політики в умовах конкретного регіону.

Для успішної реалізації напрямів регіональної інноваційної політики необхідно виконати комплекс наукових та організаційно-технічних заходів, основними з яких є:

1) розробка стратегії розвитку інноваційної діяльності та інфраструктури в регіоні з визначенням довгострокових цілей та засобів їх досягнення;

2) розробка програми інноваційного розвитку регіону;

3) включення основних положень останньої до програми соціально-економічного розвитку регіону;

4) організація ефективної діяльності місцевих органів виконавчої влади та самоврядування щодо нормативно-правового, організаційного, кадрового, інформаційного супроводження та реалізації регіональної програми інноваційного розвитку.

Цілями регіонального управління інноваційним розвитком є: забезпечення ефективного та пропорційного розвитку інноваційного виробничого потенціалу регіону з метою прискорення економічного і соціального розвитку; розробка концепції довгострокового комплексного територіального розвитку на основі інноваційних досягнень; виявлення регіональних проблем інноваційного розвитку, які потребують участі підприємств різних видів економічної діяльності й форм власності та визначення шляхів їх вирішення; запобігання негативним наслідкам інноваційного розвитку на території; винайдення та реалізація регіональних резервів прискорення інноваційного розвитку.

Механізм управління інноваційним розвитком у регіоні повинен одночасно вирішувати два завдання: по-перше, здійснювати власне управління розвитком науки і техніки в регіоні, а по-друге, забезпечувати раціональне поєднання галузевих і територіальних інтересів і можливостей у прискоренні інноваційного розвитку на певній території.

Таким чином, узагальнюючи методологічні засади підвищення ефективності використання інноваційного потенціалу регіону, слід підкреслити, що органи виконавчої влади та місцевого самоврядування повинні створити такі умови, які б забезпечували не лише примноження інноваційного потенціалу регіонів, а насамперед максимальну його віддачу. Держава має стати безпосереднім провідником інноваційного розвитку на місцях, замовником та організатором досліджень і розробок на найсучасніших напрямах науково-технічного прогресу.

У зв'язку з тим, що вирішення найбільш важливих соціально-економічних проблем покладається сьогодні на органи територіального управління та місцевого самоврядування, необхідно спрямувати їх зусилля на досягнення збалансованих пропорцій регіональних ринків праці, оскільки це є основою соціально-економічного зростання добробуту населення й території в цілому.

Регулювання регіонального ринку праці має бути органічно пов'язане з усім комплексом перетворень, які стимулюють економічне зростання. Двома основними завданнями перехідного періоду тут є: загальне пожвавлення економічної ситуації та інвестиційної активності, створення умов для динамічного руху капіталу, що сприятиме збільшенню кількості робочих місць і зростанню потреби в робочій силі; підвищення споживчого попиту населення через вдосконалення системи розподільчих відносин, можливості отримання додаткових доходів.

Удосконалення управління людськими ресурсами регіону має відбуватися в напрямі створення сприятливих умов для формування ринку праці, досягнення продуктивної вільно обраної зайнятості, запобігання масовому безробіттю та активного соціального захисту населення. Основою такого підходу є збалансованість інтересів держави, регіону, роботодавців і найманих працівників у сфері виробництва та надання послуг.

Механізм управління ринком праці регіону повинен забезпечити зниження рівня масового безробіття шляхом: збереження достатньої кількості робочих місць у перспективних галузях і виробництвах; широкого залучення незайнятого населення до громадських робіт у регіонах з високим рівнем безробіття; організації додаткових робочих місць для соціально вразливих категорій населення; забезпечення вчасної профорієнтації та перенавчання працівників, які можуть бути звільнені.

Основними наслідками удосконалення механізму управління ринком праці в регіоні повинні стати: підвищений рівень керованості цього ринку; скорочення обсягів прихованого безробіття і втрат робочого часу; зростання ефективності використання робочої сили; збереження професійно-кваліфікаційного потенціалу висококваліфікованої робочої сили і створення належних умов для його застосування; високий рівень соціальної захищеності працівників, які можуть зазнати звільнення; підвищення загального добробуту зайнятого населення; досягнення повної ефективної зайнятості в регіоні.

Висновки

У дисертації розроблено теоретико-методологічні засади удосконалення механізму управління регіональним розвитком в умовах перехідної економіки України. Це знайшло відображення в поглибленні понятійного апарату, розробці методології системного дослідження управління регіональним розвитком, визначенні пріоритетів і напрямів регіонального управління, формуванні методичних рекомендацій щодо важелів державного регулювання та програмування регіонального розвитку. У результаті проведеного дослідження отримані нові наукові результати, які в сукупності можна кваліфікувати як розв'язання конкретного наукового завдання щодо визначення і наукового обґрунтування управління регіональним розвитком в умовах перехідної економіки України, що має суттєве значення для розміщення продуктивних сил і регіональної економіки як галузі економічної науки.

Основні висновки, які випливають з отриманих результатів проведеного дослідження, є такими.

1. Поняття управління регіональним розвитком можна визначити як цілеспрямований свідомий вплив на розвиток регіону, здійснюваний відповідно до об'єктивних законів суспільного розвитку з метою забезпечення оптимального взаємозв'язку між усіма частинами господарства регіону, а також сталого функціонування і розвитку виробничої сфери, людського потенціалу та природного середовища.

Нами запропоновано такі принципи управління регіональним розвитком: принцип наукової обґрунтованості управлінських рішень у сфері регіонального розвитку; принцип комплексності; принцип планомірності; принцип оптимального поєднання централізованого регулювання та самоуправління; принцип оптимального поєднання галузевого і територіального управління; принцип узгодження інтересів регіону із загальнодержавними та з інтересами інших регіонів; принцип природно-господарської збалансованості.

2. Набір заходів державного регулювання розвитку регіонів в умовах перехідної економіки не підпорядковується єдиній теоретичній концепції і розрізняється по країнах залежно від проблем, характерних для конкретної держави. При цьому всі використовувані заходи щодо підвищення привабливості регіонів для приватних інвесторів можуть бути розділені на дві принципово відмінні групи: за рахунок покращення умов території, удосконалення інфраструктури та за рахунок надання певного набору пільг інвесторам, що приходять у регіон (передусім податкових пільг).

3. Здобуття Україною незалежності зумовило потребу перебудови взаємовідносин між центром і регіонами та формування нової системи управління регіональним розвитком. Практичні кроки в цьому напрямі були здійснені у сферах законодавчого, нормативного та інституційно-методологічного забезпечення регіонального розвитку. В результаті в Україні сформовано такі структурні рівні інституціональної підсистеми управління регіональним розвитком (від вищого до нижчого): рівень законодавчого і нормативно-правового забезпечення управління регіональним розвитком; рівень прогнозів, програм, стратегій розвитку загальнодержавного значення; рівень прогнозів, програм, стратегій розвитку регіонального значення; інститути, що взаємодіють на одному рівні - центральні та місцеві органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, а також органи координації та сприяння їх діяльності; рівень регіону, території, адміністративно-територіальної одиниці.

4. Однією з найважливіших проблем реалізації механізму управління регіональним розвитком залишається формування бюджетів територіальних громад - низових адміністративно-територіальних та управлінських одиниць. Ефективність їх функціонування визначається передусім їхніми фінансово-економічними можливостями, які залежать від принципів організації місцевих фінансів, джерел формування і напрямів використання фінансових ресурсів, засад бюджетного планування та гарантій фінансових прав місцевого самоврядування, їх відповідальності за використання фінансових зобов'язань. Нині існує істотна диференціація на міжрегіональному та внутрішньорегіональному рівнях як за доходами, так і за видатками, що свідчить про розрив між рівнями економічного розвитку різних територіальних громад.

5. Розробка і здійснення інвестиційної політики в регіоні мають залишатися об'єктом державного регулювання. До основних напрямів такої політики можна віднести:

1) завершення започаткованих адміністративної, бюджетної, податкової реформ як основи оновлення системи взаємовідносин між державою, регіонами, підприємницькими структурами, що дозволить реалізувати приховані внутрішні резерви економічного зростання на регіональному рівні;

2) послідовну децентралізацію інвестиційного процесу на основі розвитку різноманітних форм власності;

3) державну підтримку підприємств за рахунок централізованих інвестицій з переходом до фінансування виключно на конкурсній основі;

4) підвищення ролі внутрішніх (власних) джерел нагромадження підприємств для фінансування інвестиційних проектів;

5) посилення державного контролю за витратами коштів центрального бюджету, які спрямовуються на інвестиції у формах безоплатного бюджетного фінансування та кредиту.

6. Можливості переходу регіонів на інноваційний шлях розвитку визначаються, з одного боку, державною інноваційною політикою, а з іншого - інноваційними можливостями конкретних територій, їхнім інноваційним потенціалом. Саме в регіоні мають бути створені раціональні умови ефективного здійснення процесів суспільного відтворення на інноваційних засадах. При цьому для забезпечення безперервного відновлення процесу виробництва необхідним є відтворення не лише матеріальних ресурсів, робочої сили та відносин власності, а й природних ресурсів. Держава через фінансову (податкову, кредитну, митну) систему прагне створити відповідні економічні умови (механізм) у тих чи інших регіонах для задіяння їхнього інноваційного потенціалу.

Головне завдання регіональної інноваційної політики при використанні коштів державного бюджету, регіональних бюджетних та позабюджетних фондів, інших власних ресурсів і можливостей полягає в створенні умов для залучення капіталу різних господарюючих структур в інноваційну діяльність загальнорегіонального значення.

Механізм управління інноваційним розвитком у регіоні повинен одночасно вирішувати два завдання: по-перше, здійснювати власне управління розвитком науки і техніки в регіоні, а по-друге, забезпечувати раціональне поєднання галузевих і територіальних інтересів і можливостей у прискоренні інноваційного розвитку на певній території.

7. Нами визначено такі основні напрями управління людськими ресурсами на регіональному рівні: удосконалення розподілу людських ресурсів у регіоні; посилення контролю та аналізу раціональності використання людських ресурсів; планування зниження втрат, пов'язаних з плинністю кадрів; планування додаткового залучення робочої сили у суспільне виробництво; посилення контролю за підготовкою та перепідготовкою кадрів. Регіональні пріоритети щодо створення робочих місць повинні визначатися з урахуванням: рівня зареєстрованого безробіття працездатного населення працездатного віку в регіоні; рівня життя населення регіону; гостроти соціальної напруженості в регіоні.

8. Підвищення результативності регіональної політики потребує розроблення механізмів стимулювання регіонального розвитку, спрямованих на підвищення ефективності використання потенціалу регіонів, у тому числі депресивних, концентрації державних та місцевих ресурсів на стратегічних напрямах економічного зростання та створення умов для забезпечення комплексного розвитку малих міст, покращення інвестиційного клімату, поліпшення стану міського господарства, а також умов життєдіяльності населення.

Головним фактором подальшого розвитку місцевого самоврядування є формування його первинного суб`єкта - територіальної громади, яка б володіла матеріальними і фінансовими ресурсами, достатніми для реалізації завдань і функцій місцевого самоврядування та забезпечення належного рівня соціальних послуг населенню.

Список опублікованих праць за темою дисертації

Статті у наукових фахових виданнях

1. Павленко В.П. Оптимізація управління інвестиційними потоками регіону // Економіка промисловості України: Зб. наук. пр. - К.: РВПС України НАН України. - 2004. - С.163-170.

2. Павленко В.П. Концептуальні засади управління регіональним розвитком // Продуктивні сили і регіональна економіка: Зб. наук. пр. - К.: РВПС України НАН України. - 2004. - Ч. ІІ. - С.125-133.

3. Павленко В.П. Структурні рівні інституціональної підсистеми управління регіональним розвитком // Економіка природокористування та охорони довкілля: Зб. наук. пр. - К.: РВПС України НАН України. - 2004. - С.234-243.

4. Павленко В.П. Удосконалення соціально-економічних механізмів управління трудовими ресурсами регіону // Зайнятість та ринок праці: Міжвід. зб. наук. пр. - К.: РВПС України НАН України. - 2005. - Вип. 20. - С.56-60.

Тези доповідей

5. Павленко В.П. Моделі регіонального розвитку в перехідних економіках // Матеріали науково-практичної конференції "Внесок академіка В.І. Вернадського в дослідження проблем розвитку і розміщення продуктивних сил" (м. Київ, 12-13 березня 2003 р.). - К.: РВПС України НАН України. - 2003. - С.258-261.

6. Павленко В.П. Теория и практика формирования системы управления региональным развитием в Украине // Материалы IV Международной научной конференции "Проблемы прогнозирования и государственного регулирования социально-экономического развития" (г. Минск, 2-3 октября 2003 г.). - 2003. - Т.3. - С.127-131.

7. Павленко В.П. Державне прогнозування, стратегічне планування та програмування в структурі механізму управління регіональним розвитком // Матеріали всеукраїнської конференції "Просторовий розвиток та регіональна політика України" (м. Київ, 10 жовтня 2003 р.). - К.: НТПУ. - 2003. - С.54-61.

8. Павленко В.П. Фінансово-економічні важелі управління регіональним розвитком // Матеріали ІІІ Всеукраїнської науково-практичної конференції "Суспільно-географічні проблеми розвитку продуктивних сил України (м. Київ, 20-21 квітня 2004 р.). - К.: КНУТШ. - 2004. - С.98-99.

Анотація

Павленко В.П. Управління регіональним розвитком в умовах перехідної економіки країни. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата економічних наук за спеціальністю 08.10.01 - Розміщення продуктивних сил і регіональна економіка. - Рада по вивченню продуктивних сил України НАН України. - Київ, 2006.

У дисертації обґрунтовано теоретико-методологічні засади управління регіональним розвитком в умовах перехідної економіки України. Визначено структурні рівні інституціональної підсистеми управління регіональним розвитком в Україні. Розкрито методологічні та методичні підходи до використання прогнозних, програмних і стратегічно-планових інструментів у механізмі державного регулювання регіонального розвитку. Розроблено наукові рекомендації щодо розподілу повноважень і підвищення ефективності взаємодії органів виконавчої влади та місцевого самоврядування при здійсненні управління регіональним розвитком.

Ключові слова: управління, регіон, регіональна економіка, регіональний розвиток, регіональна політика, регіональне управління.

Аннотация

Павленко В.П. Управление региональным развитием в условиях переходной экономики Украины. - Рукопись.

Диссертация на соискание научной степени кандидата экономических наук по специальности 08.10.01 - Размещение производительных сил и региональная экономика. - Совет по изучению производительных сил Украины НАН Украины. - Киев, 2006.

В диссертации углублены теоретико-методологические основы управления региональным развитием. Выявлено влияние существующих моделей регионального развития в переходных экономиках и раскрыто содержание модели распространения (диффузии) нововведений для современных условий социально-экономического развития регионов Украины. Обоснованы теоретические и практические подходы к формированию и реализации механизма управления региональным развитием в Украине в условиях рыночных трансформаций. Определены структурные уровни институциональной подсистемы управления региональным развитием в Украине и впервые обоснованы их роль и место в обеспечении социально-экономического развития регионов. Раскрыты методологические и методические подходы к использованию прогнозных, программных и стратегических плановых инструментов в механизме государственного регулирования регионального развития. Обоснована роль и значение финансово-экономических механизмов управления региональным развитием, которые, в отличие от существующих, предусматривают законодательное усовершенствование распределения финансовых полномочий между органами исполнительной власти и местного самоуправления. Определена система критериев и показателей оценки инвестиционного потенциала региона. Предложен авторский подход к решению проблемы повышения эффективности использования инновационного потенциала региона путем применения модели распространения (диффузии) нововведений. Предложены основные направления усовершенствования социально-экономических рычагов управления человеческими ресурсами в регионе. Разработаны научные рекомендации относительно распределения полномочий и повышения эффективности взаимодействия органов исполнительной власти и местного самоуправления при осуществлении управления региональным развитием.

Разработана методология системного исследования проблемы управления региональным развитием, сформулированы методические рекомендации относительно рычагов государственного регулирования и программирования регионального развития. В результате проведенного исследования получены новые результаты, которые можно квалифицировать как решение конкретной научной задачи относительно определения и научного обоснования управления региональным развитием в условиях переходной экономики Украины, которая имеет существенное значение для размещения продуктивных сил и региональной экономики как области экономической науки.

Ключевые слова: управления, регион, региональная экономика, региональное развитие, региональная политика, региональное управление.

Annotation

Pavlenko V.P. Management regional development in condition of the connecting economy Ukrainy. - Manuscript.

Thesis for degree of candidate of economic sciences by speciality 08.10.01 - Placing of productive forces and regional economy. - Council for Study of Productive Forces in Ukraine, National Academy of Science of Ukraine. - Kyiv, 2006.

The thesis is devoted to theoretical and methodological bases of management regional development in condition of the connecting economy of the Ukraine. The structured level institutional subsystems of management regional development are determined in Ukraine reveal; open methodological and methodical approaches to use forecast, programmer and strategic-planned instrument in mechanism of the government regulation of the regional development. The scientific recommendations are designed for distribution authority and increasing to efficiency of the interaction organ executive authorities and local home rule at realization of management regional development.