У вступі розкривається актуальність теми дисертаційного дослідження, визначаються його мета і основні завдання, вказується на елементи новизни і внесок автора в розробку даної проблеми, а також визначається теоретична і практична значимість результатів дослідження, обґрунтовується структура роботи і вказується на ступінь її апробації.

У першому розділі "Теоретико-методологічні основи дослідження проблем реформування власності" окреслюються методологічні засади дослідження власності та процесів її реформування в сучасних умовах та економічний зміст роздержавлення й форми власності, що утворюються внаслідок цього процесу.

Важливим методологічним положенням, від якого залежить успішність побудови стабільно функціонуючої економічної системи є формулювання цілі роздержавлення на різних етапах суспільної трансформації. Кінцевою метою трансформації відносин власності можна вважати насамперед:

- забезпечення стабільності нової системи відносин власності (що виявляється у формуванні відносно стійкої структури форм власності та усієї супутньої інфраструктури й механізмів господарювання);

- створення умов (механізмів, інститутів) відтворення цієї системи, особливо відтворення основної продуктивної сили - людини;

- підвищення економічної ефективності господарювання на мікро- та макрорівнях.

Кінцева мета реформування власності може бути реалізована у повному обсязі лише за умови розробки довгострокової стратегії, що базується на адекватній методології. Методологічним ключем осмислення системи відносин власності є аналіз її місця у суспільному виробництві і у житті людей, всього суспільства. Для найбільш повного аналізу власності у економічному аспекті необхідно застосувати системний підхід. Принцип системності зумовлює доцільність розгляду категорії "власність" як системи взаємодіючих та взаємодоповнюючих елементів, що належать до різних сфер суспільного життя (економіка, політика, право, ідеологія, культура, релігія тощо), а також зв'язки між ними. Переважна більшість вчених схиляється до думки, що вагоміше значення належить елементам системи, аніж зв'язкам між ними, оскільки природа та кількість елементів обумовлюють спосіб (структуру) їх взаємозв'язку. Пріоритетність у економічній політиці має бути віддана тим формам, які нарощують виробництво необхідної для людей конкурентоспроможної продукції. Всупереч цьому в Україні у 90-х роках найбільші переваги були віддані банківському та торгівельному капіталу, що виражалося у привласненні банками, інвестиційними компаніями та великими торгівельними підприємствами найбільших прибутків за умов економічної кризи.

Важлива роль у дослідженні сучасної системи відносин власності належить принципу історизму. На відміну від індустріальної цивілізації, де домінуючий об'єкт власності - створені людиною предмети виробничого призначення, передусім знаряддя праці, у постіндустріальній цивілізації таким домінуючим об'єктом стає інформація, яка втілює в собі витрати переважно інтелектуальної робочої сили і є основою інтелектуальної власності людини. Логіка еволюційних змін у відносинах власності, пов'язана з їх демократизацією.

При усій різноманітності теорій власності найбільшого поширення набули трактування її:

- як відношення суб'єкта до об'єкта, людини до речі;

- юридичне трактування.

Відсутність чіткої специфікації прав власності викликає розростання тіньової сфери (це характерно для сучасного стану української економіки), що має негативні наслідки для економічної системи в цілому. Для того, щоб правові норми стали реальними повинен відбуватися процес присвоєння власності. Присвоєння - це динаміка власності, форма економічної реалізації. Лише тоді, коли власник присвоює ренту, відсоток або прибуток, відбувається перетворення правових форм власності у її економічну форму, - у систему виробничих відносин.

Домінуючий тип власності на засоби виробництва в суспільстві визначає той чи інший спосіб поєднання особистих та речових факторів виробництва. Ця категорія має фундаментальний характер. Реалізація ж відносин власності характеризує її соціально-економічні функції, пов'язані з фактичним привласненням життєвих благ, розгортання її у відтворювальному процесі, тобто практична діяльність (функціонування) суб'єктів привласнення. Таким чином, власність та відносини її економічної реалізації - взаємопов'язані поняття. Це - дві сторони економічної категорії власності, її зміст та форма.

Акціонерна форма власності - це особливий суспільний, правовий, фінансовий та організаційний інститут, що формує розвиток капіталістичних об'єднань на пайовій основі. Економічний зміст акціонерної форми власності полягає в тому, що за характером присвоєння засобів виробництва це є колективний тип власності, а за характером присвоєння результатів праці - індивідуально-колективний.

Власність у політичному аспекті виражає вплив економічної власності на розподіл влади, сфер політичного впливу. Влада - це є модифікація самої власності, оскільки власність існує у будь-якому випадку, а влада залишається власністю через свій об'єкт - економічні ресурси.

Власність в економічному аспекті, як і будь-яке інше економічне явище, має дві сторони, що відокремлюються згідно вимог принципу суперечності: матеріально-речовий зміст та суспільну форму. Залежно від суб'єктів привласнення вона поділяється на три основні типи: державна власність (якщо державна власність справедливо задовольняє інтереси всіх верств населення, вона перетворюється в суспільну); колективна власність; приватна власність.

Важливими категоріями, які характеризують процес трансформації відносин власності в Україні, є "роздержавлення" і "приватизація". Роздержавленням в економічному аспекті можна назвати процес переходу державної власності в інші недержавні типи та форми власності (акціонерну, кооперативну, приватну тощо). В кількісному аспекті роздержавлення можна розглядати як зменшення частки державної власності у загальній структурі власності країни. Що стосується приватизації, то це більш вузьке поняття, обмежене лише зростанням частки приватної (такої, що належить одній людині) та сімейної власності. Водночас у всіх наведених визначеннях не береться до уваги принцип суперечності, тобто не розмежовується матеріально-речовий зміст та суспільна форма.

Роль держави за наявності плюралізму форм в економіці полягає, з одного боку, у забезпеченні правового механізму реалізації відносин власності й механізмів взаємодії господарських об'єктів, а з другого - в ефективному використанні таких економічних важелів, як податкові ставки, норми відсотка, державне замовлення, пільги, обмеження, що забезпечує організацію та ефективне функціонування економіки. Саме показники в державному секторі економіки західних країн суттєво впливають на відтворення і визначають рівень життя громадян та його якість.

Одним з проявів недосконалості методології української моделі приватизації є майже повне відчуження коштів від підприємств у процесі приватизації на користь держави. Спрямування коштів у державний бюджет і урізання коштів на розвиток виробництва протягом 90-х років мало тенденцію до зростання.

Вихід української економіки з глибокої кризи і перехід (згідно з Державною програмою на 2000-2002 роки) до наступного етапу реальної грошової приватизації означав подальше зростання особливого значення такого способу роздержавлення власності як викуп підприємств та роздержавлення великих промислових об'єктів

Для того, щоб процес роздержавлення був ефективним, потрібно визнати, що основною формою роздержавлення має стати створення й розвиток колективного типу власності на основі роздержавлення. Роздержавлення досягне мети лише тоді, коли, крім проведення реструктуризації, приватизації, демонополізації тощо трудові колективи й усуспільнений сектор економіки в цілому забезпечуватимуть реальний розподіл за працею, високу мотивацію трудівників до праці. Виходячи з цього, одним із найважливіших завдань у сфері трансформації відносин власності в Україні в сучасних умовах має стати формування на роздержавлених підприємствах такого механізму управління, який би, з одного боку, підвищував ефективність виробництва та реалізації продукції, а, з іншого - сприяв би подоланню відчуженості найманих працівників від засобів і результатів виробництва.

В другому розділі "Акціонерна власність - провідна форма господарювання в умовах перехідної економіки" визначається місце та роль акціонерної власності у трансформаційних процесах економічної системи України, виявляються особливості функціонування акціонерних товариств відкритого та закритого типу, аналізується ефективність залучення коштів акціонерними товариствами, проводиться аналіз і оцінка результатів управління власним капіталом.

У нашій країні створено більш як 35 тис. акціонерних товариств, кількість власників акцій досягає близько 33 млн., загальний обсяг зареєстрованих випусків акцій складає понад 150 млрд. грн. Порівняно з розвинутими країнами світу наша держава за показником чисельності акціонерів, їх питомої ваги в загальній кількості населення випереджає інші країни. Але це не означає, що в Україні найбільше реальних власників. У своїй більшості громадяни України є номінальними власниками акціонерних товариств, вони не мають можливості захищати свої інтереси, не знають і не використовують своїх корпоративних прав. Результатом сформованого механізму роздержавлення стала концентрація капіталу та управлінських можливостей у руках невеликої кількості акціонерів. У цьому дістала вияв суперечність, яка виникла у процесі роздержавлення між колективною природою акціонерної власності та механізмом її реалізації в інтересах вузького кола людей.

Акціонерне товариство-це основна форма організації великих та середніх підприємств, капітал яких формується шляхом продажу акцій. Кошти отримані в наслідок випуску і продажу акцій, формують власний капітал акціонерного товариства. Він може збільшуватися шляхом наступних випусків акцій та вкладання частини прибутку у розширення виробництва. Акціонерне товариство має повну господарську самостійність. Воно може виконувати будь-які види господарської діяльності, крім заборонених законом. Тоавриство саме вирішує питання управління, програми діяльності, збуту та постачння, цін, оплати праці, розподілу прибутку та інші. Воно само розміщує свій капітал за видами діяльності, вкладає кошти в інші підприємства, засновує філії, дочірні підприємства.

В перехідній економіці розвиток акціонерної справи зумовили процеси роздержавлення та приватизації, а також започаткування великої кількості акціонерних товариств шляхом заснування. На засадах акціонування започатковано нових великих та середніх підприємств, банків, страхових організацій, інвестиційних компаній. Шляхом акціонування громадяни України взяли участь у приватизації державного та комунального майна в процесі обміну своїх майнових компенсаційних сертифікатів на акції підприємств, що приватизувалися. Структура кількості відкритих акціонерних товариств, що перебували в процесі розміщення державної (комунальної) частки майна (акцій), за видами економічної діяльності по відсотку приватизованого майна засвідчує, що більшість акціонерних товариств створено саме в промисловості (див. табл.1).

Акціонерна форма власності є зручним засобом інвестування вітчизняного виробництва шляхом залучення коштів чисельних акціонерів-інвесторів. Дієвість цього засобу тісно пов'язана з реальною можливістю акціонерів-інвесторів взяти участь в управлінні справами акціонерного товариства та розподілі прибутку, отриманого від його діяльності, і не нести додаткової майнової відповідальності за зобов'язаннями товариства. Іншими словами, в основу відносин щодо створення і діяльності акціонерних товариств закладено інтерес. Такий підхід при ефективній роботі акціонерного товариства забезпечує попит на пакети акцій, виставлених на аукціони, і дає можливість реалізації принципу необмеженого фінансування бізнесу.

Ефективне функціонування ринку цінних паперів щодо залучення коштів у реальний сектор економіки потребує удосконалення законодавчої бази акціонування, зокрема прийняття Закону України "Про акціонерні товариства". В основу правових відносин щодо створення АТ та поповнення статутного капіталу за рахунок додаткової емісії акцій повинні бути покладені інтереси усіх зацікавлених сторін: власників капіталу і майна (акціонерів) (незалежно від кількості придбаних акцій), органів управління АТ, клієнтів АТ і державних та місцевих органів влади. Тільки на правовій основі можна належно захистити інтереси акціонерів (чинних сьогодні і майбутніх), а зміну власників контрольних пакетів акцій зробити зрозумілою і такою, що слугуватиме інтересам усіх сторін, зацікавлених у діяльності АТ.

Таблиця 1

Структура кількості відкритих акціонерних товариств¹ за видами економічної діяльності по відсотку приватизованого майна у 2004-2005 рр. (в %, станом на 31.12)

¹ Відкриті акціонерні товариства, що перебували в процесі розміщення державної (комунальної) частки майна (акцій). Джерело: Статистичний щорічник України за 2004-2005 рр. Державний комітет статистики України. - К., 2005, с.345; 2006, с.330.

Матеріали аналізу і оцінки результатів управління власним і сукупним капіталом дають можливість стверджувати, що не в усіх акціонерних товариствах менеджмент підпорядковано головній меті - систематичному отриманню прибутку з тим, щоб забезпечити самофінансування та нараховувати і проводити виплати дивідендів акціонерам-інвесторам (див. табл. 2)

Водночас уміле управління фінансами акціонерного товариства, дотримання оптимального співвідношення між власниками і позичковими коштами, створює збільшення статутного капіталу, систематичне отримання прибутку та додаткова емісія акцій дає можливість ефективного інноваційного розвитку.

Таблиця 2

Фінансовий результат (сальдо) від звичайної діяльності до оподаткування відкритих акціонерних товариств¹ за 2004-2005 рр.

¹ Відкриті акціонерні товариства, що перебували в процесі розміщення державної (комунальної) частки майна (акцій).

Джерело: Статистичний щорічник України за 2004-2005 рр. Державний комітет статистики України. - К., 2005, с.345; 2006, с.330.

Для забезпечення прибутковості життєздатності акціонерних товариств в ринковому середовищі необхідно не формально, а реально дбати про соціально орієнтовану господарську діяльність, коли виробництво буде налагоджене на сталих взаємовигідних ділових контактах і відповідати інтересам споживача та життєвим інтересам акціонерів-інвесторів, незалежно від кількості придбаних акцій. Цьому повинні сприяти добре налагоджений менеджмент, висока ділова активність, дотримання принципів корпоративного управління та контроль з боку акціонерів-інвесторів. Висока ділова активність апарату управління, міцний фінансовий стан, функціонування в межах правового контроля роблять акціонерні товариства інвестиційно привабливими, а акціонування як організаційно-економічний механізм - дієвим протягом усього періоду активного функціонування товариства.

Щоб забезпечити довгострокову життєздатність акціонерні товариства повинні дбати про інвестиційний розвиток, ефективно управляти стосунками із зацікавленими сторонами, а також фінансовими ресурсами і чистим прибутком, зокрема.

Для того щоб повноцінно працював механізм реалізації акціонерної власності в Україні, доцільно приділити увагу вирішенню таких питань:

1) установлення на законодавчому рівні (із притягненням до відповідальності за невиконання) чіткого механізму управління акціонерним товариством;

2) контроль за дотриманням прав акціонерів та виконанням акціонерним товариством своїх зобов'язань перед ними;

3) захист акцій від знецінення;

4) контроль правильності виконання програм корпоратизації;

5) детальна розробка програм реструктуризації підприємств та встановлення відповідальності за їх виконання;

6) удосконалення розвитку системи біржової торгівлі, забезпечення доступності інформації про діяльність акціонерних товариств.

В третьому розділі "Удосконалення державного регулювання процесами формування ефективної акціонерної власності в Україні" обґрунтовуються концептуальні підходи до удосконалення державного регулювання процесами функціонування акціонерної власності, окреслюються соціально-психологічні наслідки розподілу прав власності у акціонерних товариствах у контексті формування ефективного власника та основні шляхи підвищення ефективності корпоратизації й функціонування акціонерних товариств в Україні.

Акціонерні товариства займають важливе місце в економіці України. Їх діяльність регулюється Законом України "Про господарські товариства", іншими законами, зокрема "Про цінні папери і фондову біржу", "Про приватизацію державного майна", "Про інститути соціального інвестування (майнові та корпоративні інвестиційні фонди)", "Про банки і банківську діяльність" та ін.

Акціонерні товариства набули значної популярності завдяки своїм позитивним рисам, до яких відносяться: обмеженість економічного ризику, стабільність майнової бази, необов'язковість персональної участі акціонерів у діяльності товариства, можливість відкритих акціонерних товариств розповсюджувати акції шляхом відкритої підписки та купівлі-продажу на біржах, вільне відчуження належних акціонерам акцій тощо.

Водночас практика роздержавлення виявила недоліки які перешкоджали виконанню акціонерними товариствами ролі форматора прогресивних форм розвитку продуктивних сил. До негативних рис насамперед можна віднести виникнення так званого фіктивного капіталу, ігнорування інтересів дрібних власників-акціонерів, відсутність організаційно екологічної системи післяприватизаційної підтримки акціонерних товариств, несприятливий інвестиційний клімат, нестача кваліфікованих керівних кадрів, особливо у сфері сучасного менеджменту та ін.

До специфічних недоліків процесу роздержавлення протягом 90-х років і перших років XXI століття слід віднести наступні:

- Нестабільність законодавчої бази для проведення роздержавлення і приватизації, безсистемність у проведенні реформ, хаотичний розвиток фондового ринку.

- Штучне завищення у програмах темпів приватизаційного процесу і поступлення грошових засобів, ігнорування економічних та соціальних реалій в Україні.

- Низький рівень інвестиційної спрямованості застосовуваних способів корпоратизації та приватизації в Україні.

- Відсутність організаційно-економічної системи післяприватизаційної підтримки підприємств.

Ще одним фактором низької ефективності роботи роздержавлених підприємств є повільне створення ринкової інфраструктури: інвестиційних фондів і компаній, кредитних спілок, пенсійних фондів, відсутня конкуренція на ринку цінних паперів. Немає також і реального ринку об'єктів приватизації, який би стимулював широку участь українських громадян у придбанні акцій, паїв, часток у майні державних підприємств. Сертифікатна приватизація не створює інвестиційного потенціалу в підприємствах, що приватизуються.

У дисертації здійснене теоретичне узагальнення і запропоноване нове вирішення проблеми, що полягає у дослідженні процесу формування ефективної акціонерної власності в умовах ринкової трансформації економіки України. Визначено суть і місце акаціонерної власності як форми госпидарювання, особливості її функціонування, позитивні та негативні риси акціонерних товариств, концептуальні підходи до удосконалення державного регулювання процесами формування ефективної акціонерної діяльності. Це дозволило сформулювати ряд висновків і пропозицій, які відображають результати виконання поставлених завдань:

1. В процесі дослідження категорії "власність" особливу увагу звернуто на економічний аспект власності та вказано на необхідність для повного її аналізу застосувати системний підхід. Обгрунтовано специфічні форми використання окремих елементів діалектичного методу в ході пізнання власності та процесів їїроздержавлення.

2. Визначено, що кожна форма власності, яка існує за сучасних умов, обумовлена ходом історичного процесув, її виникнення спричинено обєктивною необхідністю.

Виникнення акціонерної власності, а також організаційної форми її реалізації - акціонерних товариств - було закономірним етапом еволюції різних форм підприємницької діяльності. Рушійною силою формування акціонерної власності стало протиріччя між потребою у зростанні капіталу підприємства для реалізації масштабних проєктів та обмежиними можливостями одноосібної власності.

3. Узагальнено, що власність в економічному аспекті, як будь-яке інше економічне явище має дві сторони, що відокремлюються згідно вимог принципу суперечності: матеріально-речовий зміст та суспільну форму. З точки зору матеріально-речового змісту власність є сукупністю обєктїв присвоєння, а з погляду суспільної форми - суспільністю звязків та відносин між обєктами привласнення. Залежно від обєктів привласнення вона поділяється на державну, колективну і приватну власність.

4. Вказано на необхідність при визначенні поняття "роздержавлення " і "приватизація" брати до уваги принципи суперечності, тобто матнеріально-речовий зміст та суспільну форму.

5. Обгрунтовано неефективність сертифікатної приватизації, яка лише частково змінює власника, не приносить інвестиційного капіталу і не підвищує мотивацію праці. Для підвищення ефективності роздержавлення слід продавати на відкритих аукціонах не лише малі підприємства, а й середні та великі. При цьому переваду треба надавати покупцеві, який пропонує кращий варіант-проєкт використання підприємства, обгрунтований бізнес-планом.

6. Визнано, що осносною формою роздержавлення має стати створення і розвиток колективного типу власності, тобто формування на роздержавлених підприємствах такого механізму управління, який би, з одного боку, підвищував ефективність виробництва та реалізації продукції, а з іншого - сприяв би подоланню відчуженності найманих працівників від засоьів і результатав виробництва.

7. Обгрунтовано акціонерну форму власності як провідну форму господарювання в умовах перехідної економіки, яка дозволяє обєднати засоби держави, колективів підприємств, населення, інших інвесторів для створення нових і технічного переозброєння старих виробничих ланок, долати відомчі барєри і здійснювати міжгалузеве переливання капіталу. Розкрито можливості, які надає ця форма власності.

8. Розкрито суть та відмінності акціонерних товариств віікритого і закритого типу, досліджено особливості їх функціонування і визщначено переваги відкритих АТ, зокрема у залученні потенційних інвесторів з метою подальшого інноваційного розвитку.

9. Розкрито методичні підходи та визначено коло показників аналізу і оцінки фінансового стану рецультатів управління власним капіталом АТ і на конкретних матеріалах фінансової звітності ЗАТ і ВАТ дано порівняльну оцінку фінансового стану і ділової активності. Результати аналізу дають можливість стверджувати, що не на всіх АТ менеджмент підпорядковано основній меті - систематичному отриманню прибутку з тим, щоб збільшувати інвестиційні можливості свого підприємства та виплачувати дивіденди акціонерам - інвесторам.

10. Для забезпечення прибуткованості і життєздатності акціонерних товариств визначено за необхідне не формально, а реально здійснювати соціально орієнтовану господарську діяльність де будуть враховані інтереси підприємства, постачальників, покупців і акціонерів-інвесторів. Це забезпечить інвестиційнупривабливість АТ.

11. Узагальнено позитивні і негативні риси АТ і обгрунтовано напрями подальшого удорсконалення державного регулювання процесами формування ефективної акціонерної власності та запровадження ефективного механізму корпоративного упраління.

Список опублікованих праць за темою дисертації

Диссертация на соискание ученой степени кандидата экономических наук по специальности 08.02.03 - организация управления, планирования и регулирования экономикой. - Ужгородский национальный университет. - Ужгород, 2007.

В диссертационном исследовании на основе анализа отечественной и зарубежной научной литературы, отечественной практики реформирования отношений собственности и опыта разных стран в сфере разгосударствления впервые выявлены тенденции развития системы отношений собственности в переходной экономике Украины, обоснованы показатели эффективности функционирования акционерных обществ и пути ее повышения.

Анализируются категории "разгосударствление" и "приватизация" и толкование их соотношения в разных экономических школах. Исследуются особенности украинской модели приватизации. Получили дальнейшее развитие основные методологические подходы к анализу собственности как экономической категории "собственность" и современных процессов ее реформирования. Обоснована сущность разгосударствления с учетом требований принципа разногласия, то есть раскрыта суть данной категории с точки зрения материально-вещевого содержания и общественной формы.

Усовершенствованы критерии эффективности акционерной собственности, к которым отнесены, прежде всего, показатели финансового состояния предприятия, эффективность корпоративного управления, привлечение инвестиционных ресурсов в производство и активизация трудового потенциала работников. Определены основные пути усовершенствования деятельности акционерных обществ в Украине.

Установлено, что в переходной экономике Украины оптимальной формой собственности, учитывая достигнутый уровень концентрации производства, является акционерная собственность, которая дает возможность путем продажи акций среди производителей и потребителей наладить рациональные связи; через приобретение акций компаний, которые выпускают дефицитную продукцию, получить доступ к ней; путем размещения акций привлечь денежные ресурсы в производство и через выплату дивидендов частично защитить денежные средства от инфляции.

В исследовании сделан вывод о том, что для полноценного функционирования механизма реализации акционерной собственности в Украине, целесообразно уделить внимание решению таких вопросов: установление на законодательном уровне (с привлечением к ответственности за невыполнение) четкого механизма управления акционерным обществом; контроль за соблюдением прав акционеров и выполнением акционерным обществом своих обязательств перед ними; защита акций от обесценения; контроль правильности выполнение программ корпоратизации; детальная разработка программ реструктуризации предприятий и установление ответственности за их выполнение; усовершенствование развития системы биржевой торговли, обеспечение доступности информации о деятельности акционерных обществ.

Констатируется, что дальнейшее утверждение и активизация деятельности корпоративного сектора в Украине требует взвешенной государственной политики в этой области и внедрение прогрессивной системы корпоративного управления, которая учитывает опыт развитых стран. Тем не менее копирование принципов разных моделей корпоративного управления в экономике Украины является нецелесообразным и практически невыполнимым.

Теоретическое значение работы состоит в углублении научного определения сути собственности и ее места в трансформационных процессах, выяснении механизмов разгосударствление и разработке системы критериев эффективности акционерной собственности. Некоторые положения диссертационного исследования были использованы при разработке методик оценки эффективности деятельности предприятий акционерной формы собственности. Практическое значение проведенного исследования состоит в том, что основные положения работы могут быть использованы вышестоящими органами управления государства, Фондом государственного имущества Украины с целью повышения эффективности функционирование разгосударствленных объектов, а также внедрение прогрессивных механизмов корпоративного управления на них.