Науково-методологічні основи організації та управління розвитком інноваційної діяльності в промисловому виробництві

Размещено на http://www.allbest.ru/

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ

ІНСТИТУТ ПРОБЛЕМ РИНКУ ТА ЕКОНОМІКО-ЕКОЛОГІЧНИХ ДОСЛІДЖЕНЬ

УДК 658.5

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня доктора економічних наук

НАУКОВО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ОРГАНІЗАЦІЇ ТА УПРАВЛІННЯ РОЗВИТКОМ ІННОВАЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ В ПРОМИСЛОВОМУ ВИРОБНИЦТВІ

Спеціальність 08.02.02 - економіка та управління науково-технічним прогресом

стратегічний інноваційний промисловий економічний

ШАРКО МАРГАРИТА ВАСИЛІВНА

Одеса - 2006

Дисертацією є рукопис

Робота виконана у Херсонському національному технічному університеті Міністерства освіти і науки України

Науковий консультант доктор економічних наук, професор, академік НАН України Буркинський Борис Володимирович, Інститут проблем ринку та економіко-екологічних досліджень НАН України, директор

Офіційні опоненти: доктор економічних наук, професор, академік НАН України Амоша Олександр Іванович, Інститут економіки промисловості НАН України,

доктор економічних наук, професор Маліцький Борис Антонович, Центр досліджень науково-технічного потенціалу та історії науки ім. Г.М. Доброва НАН України, директор доктор економічних наук, професор Захарченко Віталій Іванович,

Одеський національний університет ім. І.І. Мечникова Міністерства освіти і науки України, професор кафедри економіки та управління

Провідна установа Інститут економіки та прогнозування НАН України, відділ технологічного прогнозування та інноваційної політики, м. Київ

Захист відбудеться „5” версня 2006 року о 12⁰⁰ год. на засіданні спеціалізованої вченої ради Д.41.177.01 в Інституті проблем ринку та економіко-екологічних досліджень НАН України за адресою: 65044, м. Одеса, Французький бульвар, 29.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Інституту проблем ринку та економіко-екологічних досліджень НАН України за адресою: 65044, м. Одеса, Французький бульвар, 29.

Автореферат розісланий „31” липня 2006 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради О.В. Моліна

Загальна ХАРАКТЕРИСТИКА роботи

Актуальність теми. Загальними тенденціями світового розвитку в ХХІ столітті є широке впровадження у життя досягнень великомасштабної технологічної революції, що спричиняє структурні зрушення в економіці на користь наукоємних високотехнологічних галузей виробництва.

В глобальній конкуренції виграють держави, що створюють сприятливі умови для інноваційної діяльності. Україна може зайняти належне місце в Європі лише на базі формування та відродження науково-технологічної моделі економічного зростання, основою якої може стати державна інноваційна політика.

Вагомий внесок у створення теоретичних основ інноваційного розвитку промислового комплексу України внесли провідні вітчизняні учені О.І. Амоша, В.П. Александрова, В.Ф. Бесєдін, Б.В. Буркинський, Є.А. Бельтюков, И.А. Бланк, З.С. Варналій, В.М Геєць, М.С. Герасимчук, С.Ю. Глазьєв, Н.П. Гончарова, М.І. Долішній, В.І. Захарченко, М.І. Зверяков, О.О. Лапко, П.С. Маковеєв, Ю.В. Макогон, Б.А. Малицький, М.Т. Пашута, В.І. Пила, Л.І. Федулова, С.К. Харічков, Д.М. Черванєв, М.Г. Чумаченко, а також закордонні дослідники: Г. Александер, Р. Дафт, П. Доул, П. Друкер, Н.І. Іванова, Ф. Котлер, В. Лундвалл, Р. Нельсон, М. Портер, А.І. Пригожін, Е. Роджерс, Б. Санто, Б. Твисс, Р.А. Фатхутдінов, С. Фримен, С. Едквіст, Й. Шумпетер.

Разом з тим теоретичні та методологічні питання щодо формування організаційно-економічних механізмів активізації інноваційної діяльності залишаються не вирішеними. Не відпрацьовані такі концептуальні питання, як регулювання і прогнозування інноваційної діяльності в умовах обмеженої інформації, формування інноваційного потенціалу та інвестиційних ресурсів для його фінансування, управління складними інноваційними проектами, методичні підходи до визначення величини та направленості фінансових і матеріальних ресурсів, параметрів і зон інновацій, принципи і методи створення національної інноваційної системи.

Ускладнення задач розвитку економіки України, виникнення нових цілей, пріоритетів і ресурсних обмежень при їх досягненні - ставить сьогодні дослідження теоретичних і практичних проблем управління інноваційними проектами, що реалізують останні досягнення науково-технічного прогресу, в розряд актуальних. На жаль, в Україні інноваційна діяльність регулюється недостатньо, що породжує проблемну ситуацію, пов'язану з необхідністю розробки науково-методологічних основ розвитку інноваційної діяльності.

Актуальність дослідження і наявність великої кількості невирішених теоретичних і практичних проблем, принципів і методів інноваційного розвитку економіки України обумовили мету, об'єкт, задачі і предмет дослідження.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. У дисертаційній роботі розглянуто результати наукових і прикладних досліджень, що проводилися автором у Херсонському національному технічному університеті Міністерства освіти і науки України протягом 1999-2006 рр. за темами “Розробка концепції та організаційно-економічних механізмів формування та управління інвестиційно-інноваційною діяльністю в промисловому виробництві” (номер державної реєстрації 0105U003668), “Розробка стратегії підвищення ефективності суспільного виробництва на підставі інвестиційно-інноваційної діяльності” (номер державної реєстрації 0105U007019), “Формування галузевої і регіональної політики реформування підприємств” (номер державної реєстрації 0101U002077), “Управління формуванням і використанням фінансових ресурсів регіону” (номер державної реєстрації 0104U001025).

Здобувач як науковий керівник і відповідальний виконавець розробляв загальну концепцію кожної теми, методику і науковий апарат, організовував апробацію і впровадження рекомендацій. Особистий внесок автора полягає в дослідженні інноваційно-інвестиційної сфери на підставі системного підходу; розробці моделі інноваційної діяльності сталого регіонального розвитку і питань щодо підвищення ефективності управління інноваційними процесами.

Мета і задачі дослідження. Мета дослідження полягає в розробці комплексу теоретичних і методологічних підходів до стратегічного управління і розвитку інноваційної діяльності в промисловому виробництві.

Для досягнення цієї мети в дисертації ставились такі завдання:

- розробити наукові та прикладні підходи до організації та управління інноваційною діяльністю на підставі встановлення причинно-слідчих зв'язків між компонентами виробничих процесів;

- виявити основні тенденції, щодо організації та ініціювання інновацій, встановити фактори, рушійні сили та стимули організації інноваційної діяльності в технологічному розвитку промисловості;

- уточнити зміст і економічну сутність основних категоріальних понять інноваційної діяльності: інновацій, нововведень, конкуренції, конкурентоспроможності, інвестицій в структурі понятійно-термінологічного апарату теми дослідження та розробити їх класифікацію;

- розробити регулюючі засоби, економічні стратегії та практичні рекомендації щодо визначення параметрів і зон інновацій в виробничих системах, що відрізняються конкретизацією місць і часом впровадження інновацій;

- обґрунтувати концепцію побудови моделей стратегічного управління інвестиційними ресурсами в складних інноваційних проектах шляхом їхньої декомпозиції і визначити величини і спрямовані переміщення фінансових та матеріальних ресурсів;

- розробити концептуальні наукові основи управління і розвитку інноваційної діяльності промислових підприємств в умовах невизначеності;

- розробити теоретичні і практичні рекомендації щодо формування регіональної інноваційної політики в контексті об'єктивного управління і розвитку інвестиційними ресурсами, нівелюючи інтереси суб'єктів господарювання;

- визначити шляхи і особливості використання в Україні нових організаційних форм впровадження інновацій з передачею окремих функцій територіально-роз'єднаним підрозділам;

- розробити принципи і методи створення національної інноваційної системи України з урахуванням розвитку вітчизняного науково-технічного потенціалу;

- запропонувати методи коригування державної інноваційної політики.

Об'єктом дослідження є процеси організації та управління інноваційною діяльністю в промисловому секторі економіці України.

Предметом дослідження є теоретичні, методологічні і практичні питання управління інноваційною діяльністю в промисловому виробництві.

Методи дослідження. Методологічною і теоретичною основою роботи є загальнонаукові і спеціальні методи: теорії пізнання, системного аналізу і синтезу (при дослідженні сутності і формуванні концептуальних положень теорії інноваційної діяльності), економіко-математичного моделювання (при побудові феноменологічних моделей управління і регулювання інноваційної діяльності), статистичного і техніко-економічного аналізу (при розробці методів формування інноваційного потенціалу країни), синергетичних уявлень (при розробці заходів щодо зниження рівня невизначеності в управлінні інноваційними процесами), логічного узагальнення і програмно-цільового планування (при розробці теоретичних і практичних рекомендацій щодо удосконалення національної інноваційної системи), інформатики, теорії експертних систем (при створенні загальної методології підтримки прийняття рішень щодо ініціювання інвестиційної діяльності), теорії штучного інтелекту (при організації віртуальних і модульно-мережних підприємств).

Інформаційну базу складали: праці вітчизняних і зарубіжних учених, звітно-статистична інформація про стан і функціонування інноваційної діяльності, чинне законодавство України, нормативно-правові акти і положення з регулювання інноваційної діяльності, досвід і розрахунки автора.

Наукова новизна одержаних результатів. В результаті виконаного дослідження вирішено важливішу науково-прикладну проблему щодо розвитку теоретичних і науково-методологічних основ стратегії організації та управління інноваційними процесами як складової частини науково-технічного прогресу, спрямованої на підвищення ефективності суспільного виробництва і забезпечення конкурентоздатності товаровиробників.

Основні наукові результати, які мають наукову новизну заключаються у наступному:

Вперше:

-створено методологічну базу управління інноваційними процесами в умовах обмеженої інформації, запропоновано градацію рівнів невизначеності, розроблено стратегію та інформаційну підтримку кожного з рівнів. Першому рівневі відповідає детермінована, чітка постанова задачі, що вимагає суворо однозначного завдання інформації та використання адаптивної стратегії; на другому рівні потрібна ймовірнісна інформація, коли кожній ситуації відповідає не один, а декілька результатів, тут має бути реалізована формуюча стратегія; на третьому рівні кожній ситуації відповідає така множина результатів, що ймовірнісні появи кожного результату невідомі, а інвестиції мають направлятися на створення нових виробництв; на четвертому рівні пропонується підхід двоступінчатого програмування, де оптимальна стратегія спрямована на розробку перспектив інновацій у виробництві;

-створено наукові і прикладні основи інформатизації організаційних та управлінських процедур інноваційної діяльності в промисловому виробництві з урахуванням принципів інформатизації економічних знань, синергетичних та математичних методів, а також апріорної та апостеріорної ентропії;

-розроблено аналітичне забезпечення інноваційної діяльності у вигляді системи моделей, в якій процес розвитку інноваційної діяльності ґрунтується на встановленні причинно-наслідкових зв'язків між компонентами виробничих процесів, де кожен компонент при інноваційному впливі викликає ряд подій, які представляються у вигляді тріади множини джерел інноваційних збурень, множини можливих результатів та множини ресурсних обмежень, що дозволило визначити можливі альтернативні сценарії їх проявлення і направленість ресурсів, що залучаються;

-розроблено методологію визначення параметрів і зон інновацій у виробничих системах, яка відрізняється конкретизацією місць і часу впровадження інновацій, де оптимізація обсягів інвестиційних ресурсів здійснюється з урахуванням особливостей виробництва за допомогою запропонованих критеріїв заміщення технологічних елементів і корегування зв'язків між ними.

Удосконалено:

-термінологічний апарат стосовно визначення ключових понять інноваційної діяльності зокрема: „конкуренції”, „конкурентоздатності”, „нововведень”, „інновацій”, „інвестицій” на основі аналізу їх характеристик і синтезу загальних основних ознак;

-організаційну структуру національної інноваційної системи з урахуванням розвитку вітчизняного потенціалу.

Одержали подальший розвиток:

-вирішення науково-прикладних задач організації та ініціювання інновацій на підставі встановлення та аналізу факторів, рушійних сил і стимулів інноваційної діяльності в технологічному розвитку виробництва;

-методологія підвищення інноваційної активності підприємств на підставі запропонованих автором структурно-логічних схем як основи вибору заходів щодо державного регулювання інноваційних процесів та перспективних стратегічних напрямків їх фінансування;

-методи формування модульно-мережних інноваційних підприємств з делегуванням певних функцій територіально розрізненим підрозділам.

Практичне значення одержаних результатів дослідження полягає в тому, що на основі розробки теоретико-методологічних положень і обґрунтованої цілісної наукової концепції інноваційного розвитку промислового виробництва запропоновано нові методологічні рекомендації та конкретні прикладні рішення задач стосовно організації та управління розвитком інноваційної діяльності в промисловому виробництві.

Положення і висновки дисертації використані Херсонською обласною державною адміністрацією при розробці “Програми соціально-економічного розвитку регіону” (лист №300 - 14/598-7 від 23.05.05), Міністерством освіти і науки України - при розробці проекту Державної програми розвитку інноваційної інфраструктури (лист №14/11-699 від 19.05.06), Науково-дослідним економічним інститутом Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції України - при прогнозуванні розвитку інноваційної діяльності (лист СВР/258 від 07.07.06), Українською Федерацією інформатики і системного аналізу при розробці системно-синергетичної моделі, (лист №3 - від 27.04.05), Науково-дослідним фінансовим інститутом Міністерства фінансів України - при аналізі фінансування інноваційних проектів (лист №77000 - 12/0228 - від 19.05.06). Економічна модель інноваційного розвитку використана при інноваційному інвестуванні комунальних підприємств асоціації “Донецькоблводоканал” (лист №021864 - від 03.06.05), а також ВАТ “Центральний гірничо-збагачувальний комбінат”, м. Кривій Ріг (лист №06/452 - від 10.06.05).

Результати дослідження застосовано при розробці учбових курсів “Інноваційний менеджмент”, “Регіональна економіка і розміщення продуктивних сил” у Херсонському національному технічному університеті Міністерства освіти і науки України.

Особистий внесок здобувача. Всі наукові результати, викладені в дисертації, отримані автором самостійно. З праць, опублікованих в співавторстві, використано лише ті положення та ідеї, що є результатом особистих досліджень здобувача. Конкретний внесок здобувача в цих роботах зазначений у переліку публікацій за темою дисертації. В даній роботі матеріали і висновки кандидатської дисертації не використовувалися.

Апробація результатів дисертації. Основні результати дисертації доповідались й обговорювались на 15 наукових конференціях: Всеукраїнській науково-практичній конференції “Інвестиційні стратегії стійкого розвитку”, (м. Дніпропетровськ, 2004); Міжнародній науково-практичній конференції “Економічні проблеми розвитку промислового виробництва”, (м. Одеса, 2004); Міжнародній науково-практичній конференції “Розвиток економіки в трансформаційний період”, (Запоріжжя 2005); ІІІ науково-практичній конференції “Чорноморський регіон у системі міжнародно-економічної інтеграції: проблеми і перспективи”, (м. Феодосія, 2003); IV Міжнародній науково-практичній конференції “Українське Причорномор'я в конкурентному економічному просторі”, (м. Феодосія, 2005); Всеукраїнській науковій конференції “Проблеми забезпечення економічного розвитку виробництв”, (м. Донецьк, 2005); Міжнародній науковій конференції “Інтелектуальні системи прийняття рішень і прикладні аспекти інформаційних технологій, ISDMIT”, (м. Євпаторія, 2005, 2006); Міжнародній науково-практичній конференції “Фінансово-кредитне стимулювання економічного росту” (м. Луцьк, 2005); Міжнародній науково-практичній конференції “Наукові дослідження - теорія, експеримент”, (м. Полтава, 2005); Міжнародній науково-практичній конференції “Формування ринкових структур у трансформаційній економіці України”, (м. Одеса, 2004); VII Міжнародній науково-практичній конференції “Наука і освіта 2004”, (м. Дніпропетровськ, 2004); Науково-практичній конференції “Прогнозування соціально-економічного розвитку Херсонської області”, (м. Херсон, 2003); IV Всеукраїнській науково-практичній конференції “Фінансово-економічні проблеми розвитку регіонів України”, (м. Дніпропетровськ); VI Міжнародній науково-практичній конференції “Проблеми і перспективи економічного і соціального розвитку регіонів України”, (м. Феодосія, 2004).

Публікації результатів досліджень. Результати дисертаційного дослідження опубліковано у 2-х монографіях (1-у співавторстві, 1-одноосібна), 20 статтях у наукових журналах, 12 - статтях у збірниках наукових праць, 15 - матеріалах і тезах конференцій.

Структура і обсяг роботи. Дисертаційна робота складається зі вступу, шести розділів, висновків, списку використаних джерел, що нараховує 256 найменувань і додатку. Робота виконана на 428 сторінках, з яких 400 сторінок займає основний текст, містить 8 сторінок додатку, 45 рисунків, 36 таблиць.

Основний зміст РОБоти

У вступі обґрунтовано актуальність теми і доцільність розробки наукової проблеми, визначено мету, задачі, методи дослідження, наведено основні результати і рівень наукової новизни, дані про апробацію і практичну цінність.

У першому розділі „Теоретико-методологичні основи функціонування інноваційної сфери як складової науково-технічного прогресу” досліджуються питання, що стосуються ініціювання, організації та розвитку інноваційної діяльності. Розкрито сутність та структуру управління інноваційною діяльністю, окреслено теоретичну базу, показано напрямки вдосконалення понятійно-термінологічного апарату, зокрема, подано авторське трактування змісту понять „нововведення”, „конкурентоспроможність”, „інвестиції”. При цьому особливу увагу приділено збагаченню наукової мови інноваційної економіки шляхом уточнення низки понять, пов'язаних зі сферою її організації та управління.

Однією з ключових проблем економіки інновацій є формування системи фундаментальних понять теорії та аналізу їхнього економічного змісту. Кожен новий дослідник вкладає в неї свою систему показників, тому, здебільшого досі немає загальноприйнятих термінологій цих понять.

На основі аналізу їх характеристик і синтезу загальних основних ознак створено авторську редакцію, що розкриває економічну сутність, природу і сфери їхнього застосування з урахуванням сучасних умов господарювання.

Так, найбільш загальним визначенням інновацій є комплексний процес, що містить розробку, впровадження і комерціалізацію нових споживчих цінностей, товарів, техніки і технологій, організаційних форм та ідей у будь-якій сфері життя і діяльності, що сприяє задоволенню існуючої потреби на ринку. Наведене трактування не тільки відповідає основним положенням науково-технічного прогресу як науки, в якій вхідним поняттям є розробка і впровадження нових споживчих цінностей, але й дозволяє повною мірою використати як основоположну теоретико-методологічну базу цього поняття, показуючи інновації як інтенсивний шлях розвитку економіки.

Уточнено і дефініцію „нововведення”, суть якої, на думку автора, полягає в тому, що це нові способи задоволення потреб споживачів, які приводять до підвищення корисного ефекту від використання товару. Науково-технічні розробки і нововведення є проміжним результатом науково-виробничого циклу і за мірою практичного застосування перетворюються в інновації - кінцевий результат, який представляє матеріалізацію нових знань.

Комерційна реалізація наукових досліджень вимагає обов'язкового залучення інвестицій, тому дуже важливо, щоб інвестиції поєднувались з інноваціями, тільки тоді матеріалізується науково-технічний прогрес. З таких позицій інновації розглянуто як системний процес притягання капіталу і необхідних для цього ресурсів для випуску конкурентноздатної продукції.

На основі поглиблення вивчення поняття „інвестицій” доведено необхідність упорядкування понятійно-термінологічного апарату інноваційної діяльності в частині визначення її суті. Основні відмінності в трактуваннях полягають в тому, що в теорії фінансів вони представляють будь-яке вкладення фінансових коштів, в економічній теорії - кінцевий результат, пов'язаний з цілями процесу. Разом з цим інвестиції можна вкладати у збільшення нематеріальних актів, у різні фінансові операції, у різні види нематеріальних актів.

На думку автора, інвестиції - це сукупність економічних відношень капіталу з суб'єктами ринку, які виникають в ринкових умовах на всіх рінях використання органами державного управління, підприємцями, фінансовими інститутами і населенням, і характеризують потоки ресурсів. Такий підхід дозволяє в дисертаційному дослідженні провести більш глибоке вивчення основної проблеми, що вирішується - залучення і регулювання інвестиційних ресурсів з метою інноваційного розвитку промислового виробництва.

Проаналізовано економічні теорії, які висвітлюють закономірності та особливості формування інноваційної діяльності в промисловому виробництві. Оцінка використаних теорій дозволила об'єднати їх в групи для вивчення основних категоріальних понять інноваційної діяльності. Оскільки в його центрі знаходиться вивчення особливостей інноваційного розвитку промислового виробництва, то в першу чергу бралися до уваги теорії які пояснюють головні принципи організації та управління інноваційною діяльністю.

З традиційних теорій економічного розвитку при удосконаленні поняття конкуренції використано теорію конкуренції, засновану на формуванні та зруйнуванні ринків, теорію Ф. Хайека про конкурентний ринок як інформаційний пристрій, який використовує наукові знання; теорію А. Сміта про підкорення інтересів підприємців інтересам суспільства; теорію Ф. Котлера про раціональний розподіл ресурсів; теорію М. Портера про динамічне створення нових товарів та промислових відношень, теорію Н. Менкью про регулювання ринкових цін.

При удосконаленні поняття конкурентоспроможності в дисертаційній роботі поряд з теоріями витрат та потреб, загальної економічної рівноваги, економічного зростання, економічного відтворення, в основу розробки моделі активізації управління інноваційною діяльністю покладено теорії: Й. Шумпетера про спроможності товарів займати ринкову нішу; К. Макконела і С. Брю про дослідження змін в споживацьких попитах і конкуренції розподілу ресурсів; П. Диксона, яка позв'язує виробництво з якістю виробів.

Важливою групою застосованих в дисертації теорій формування інноваційної діяльності в промисловому виробництві є теорія розвитку регіонів, в основі яких полягають теорії макроекономіки, Харрода-Домара, яка позв'язує пропорційність національного доходу з кількістю капіталу; теорія Солоу, яка позв'язує норми збережень з рівнем життя населення; теорія Г. Менша, яка позв'язує нововведення з перерозподілом ресурсів в інші галузі; теорія П. Друкера, яка позв'язує виробництво з соціальним прогресом; Н. Д. Кондратьєва, яка розглядає нововведення як засоби подолання кризових явищ в економіці; теорія Б. Твисса, яка розглядає нововведення як придбання ідей економічного змісту.

Використані також теорії Д. Бодди и Р. Пейтона, які розглядають інновації як наростаючі покрокові зміни, що діють на результати використання ресурсів; Е. Роджерса, який приймає інновації як нові ідеї; П. Дойла - як нові вигоди.

Ядром методології дослідження організації і управління розвитком інноваційної діяльності в промисловому виробництві є системний підхід, який дозволив розглядати підприємство, як відносно самостійну господарську систему, яка є ієрархічною ланкою національної інноваційної системи.

Автор пропонує структурно-логічні схеми і методологічні підходи до ініціювання інновацій, суть яких полягає у встановленні й аналізі факторів (підвищення споживчих якостей, зміна номенклатури, заміна морально застарілого обладнання, модернізація виробництва, орієнтація на світові стандарти), рушійних сил (зарубіжний досвід, інформаційне забезпечення, ініціатива керівництва, постійні замовники, партнери по бізнесу), стимулів (потрібність ринку, конкурентна боротьба, зміна форм власності, розширення виробничих впливів імпорту і потрібність продукції) інноваційної діяльності, що дозволяє створити організаційно-економічні заходи щодо регулювання і розвитку інноваційної діяльності в промисловому виробництві.

Ефективне управління економічною діяльністю, як показує державний досвід, забезпечується в тих регіонах, де використовується програмно-цільовий підхід до рішення соціально-економічних проблем. Автор пропонує, що він має бути використаний і при організації інноваційної діяльності.

Автор вважає, що програмно-цільовий підхід до інноваційної діяльності має базуватися на науково-обґрунтованому формулюванні цілей розвитку виробництва, інвентаризації наявних ресурсів, визначення відповідних умов впровадження. Він вимагає єдиної чітко позначеної цільової орієнтації підприємств, комплексності розроблювальних заходів, визначення термінів їхньої реалізації, адресності використання ресурсів.

В другому розділі “Формування інноваційного потенціалу України” визначаються умови створення і розвитку інноваційного потенціалу як сукупності матеріальних, фінансових, інтелектуальних, науково-технічних та інших ресурсів.

Формування могутнього інноваційного потенціалу і його раціональне використання є однією з найбільш актуальних проблем сучасного етапу структурної перебудови промисловості. Адаптація елементів виробничої системи до інновацій є необхідною умовою забезпечення працездатності виробництва.

Позитивна динаміка зростання такого показника інноваційної активності як питома вага відвантаженої інноваційної продукції за межі України в загальному обсязі відвантаженої інноваційної продукції свідчить про затребуваність вітчизняних інноваційних розробок.

Найбільш схильними до нововведень були підприємства колективної форми власності - 1267 підприємств або 16,4% від їхньої кількості; державної - 156 підприємств, або 15,1%; комунальної та приватної - 37 підприємств, або 7%. На частку середніх підприємств доводиться близько 70% відвантаженої інноваційної продукції, на частку великих і дрібних підприємств - на інші 30%.

Різко скоротилася кількість підприємств, що освоювали виробництво нових видів продукції. В 2004 р. інноваціями в промисловості займалися 958 підприємств, у той час як в 2003 р. - 1120 підприємств, в 2002 р. - 1506 підприємств, в 2000 р. - 1491 підприємств, тобто в 2004 р. відбулося зменшення інноваційно-активних підприємств у порівнянні з 2000 р. на 35,7%. Так, у порівнянні з 1995 р. питома вага таких підприємств скоротилася більш ніж у 2 рази, в 1,7 рази скоротилась питома вага підприємств, що впроваджували нові технології, у 1,4 рази скоротилося освоєння нової техніки. Разом з цим адресне направлення інвестицій для активізації інноваційної діяльності добре простежується в роботі технопарків України.

Результати роботи технологічних парків засвідчили, що їхнє існування більшою мірою себе виправдало як для економіки України, так і для бюджетної сфери. За період дії спеціального режиму інноваційної та інвестиційної діяльності в бюджети й державні цільові фонди технопарки перелічили більше 252 млн. грн. (в 2001 р. - близько 10 млн. грн., в 2002 р. - 35,5 млн. грн., в 2003 р. - 90 млн. грн., в 2004 р. - 116,5 млн. грн.).

Проведений аналіз свідчить про те, що інноваційна діяльність в Україні знаходиться в стані хронічної кризи: спостерігається зниження інноваційної активності підприємств, рівня комерціалізації розробок, традиційно превалюють дрібні удосконалення над процесними. Загальними недоліками є велика вартість робіт, дефіцит інтелектуального капіталу, наявність високих бар'єрів виходу на ринок, відсутність фінансування.

Детально проаналізовано основні види інвестиційних ресурсів. Розроблено системну класифікацію інвестицій, як об'єкта економічних відносин, що виникають у ринкових умовах на всіх стадіях використання капіталу: за джерелами фінансування, призначенням, характером використання, об'єктами вкладення коштів, характером участі, періодами інвестування, формами власності, регіональним ознакам, об'єктами застосування, що дозволяє створити загальну картину різновидів і можливостей інноваційного інвестування.

Економіка держави визначається структурою інвестицій в основний капітал. Звертає на себе увагу загальне зростання інвестицій за такими видами джерел як: кошти державного і місцевого бюджетів, власні кошти підприємств, кошти іноземних інвесторів. Інвестування за рахунок населення з кожним роком зменшується, що свідчить про недосконалість законодавчої бази і недовіру щодо вкладення коштів у майнові внески. Незважаючи на те, що розміри інвестицій за рахунок державного фінансування з 1997 р. по 2004 р. збільшилися з 1043 млн. грн. до 9268 млн. грн., однак у загальному обсязі інвестицій в основний капітал цей вид фінансування збільшився лише з 8,4% до 10,5%.

На підставі розкриття причин і факторів низької інноваційної активності запропоновано рекомендації щодо їх усунення: використання нової техніки і сучасних технологій, модернізація устаткування, стимулювання експорту товарів і напівфабрикатів з високим ступенем переробки, цільова спрямованість інвестицій на розвиток наукомістких виробництв.

Розглянуто динаміку прямих іноземних інвестицій, а також їх територіальну і галузеву структуру. США направляють свої інвестиції в розвиток телекомунікацій, охорони здоров'я, агропромислового комплексу. Великобританія і Німеччина - у машинобудування, металургію, харчову промисловість, у матеріали для будівельної індустрії, торгівлю. Пріоритети інших іноземних інвесторів розподіляються між харчовою промисловістю, торгівлею, машинобудуванням і металообробкою. В останні роки зберігається тенденція до збільшення обсягів прямих іноземних інвестицій в Україну. Разом з тим економічна ситуація, коли інвестор практично не вкладає засобів у розвиток виробництва своєї країни є сигналом небезпеки для іноземних інвесторів.

У третьому розділі “Методологічні основи активізації управління інноваційною діяльністю в промисловому виробництві” наводиться аналіз сучасних тенденцій формування ідеології управління інноваційним розвитком, описуються результати власних досліджень автора щодо обґрунтування і розробки теоретичних і методичних підходів до стратегічного управління науково-технічним прогресом на основі організації та регулювання впровадження інновацій у технологічних процесах промислового виробництва.

У роботі проаналізовано можливості використання математичних методів для аналізу управлінських процедур, інноваційної діяльності (табл. 1).

Доказано, що змінюється погляд на інформаційні параметри, які пов'язані з переходом від інформації у вигляді символічного опису розглянутого об'єкта до інформації, яка характеризує необхідні дії, спрямовані на підтримку прийняття рішень, координацію і корекцію управляючих впливів. Це вимагає залучення методів і технологій нетрадиційних для економічних теорій.

Для опису функціонування виробничого середовища автором пропонується використовувати інструмент ситуаційного або когнітивного моделювання, який засновано на виділенні базисних факторів, що описують конкретну ситуацію. Надається формалізований опис процесу розвитку інноваційної діяльності, який засновано на встановленні причинно-наслідкових зв'язків між компонентами виробничих процесів, у якому кожен компонент під час інноваційного впливу викликає ряд альтернативних подій, що автоматично представляється у вигляді тріади множини, джерел інноваційних збурень V, множини можливих результатів X і множини ресурсних обмежень Z.

Таблиця 1 Використання математичних методів для аналізу управлінських процедур інноваційної діяльності

Аспект, який розкривається	Виконувані функції	Використаний апарат	Недоліки
Діагноз ситуації	Визначення шляхів досягнення цілей, виявлення факторів, що впливають на рішення, розробка тактики реалізації рішення	Системний аналіз	Відсутність системи класифікації ситуації
Різноманітна природа впливу інновацій на технологічні процеси і структури виробництва	Виявлення відносин між змінними величинами взаємодії з зовнішнім середовищем і їхньою формалізацією у вигляді характеристик і коефіцієнтів	Експертні оцінки	Не розглядаються етапи і закономірності управлінських процедур
Динамічна взаємодія виробничих компонентів при впровадженні інновацій	Визначення параметрів взаємодії, побудова стратегії управління	Кластерний аналіз	Не враховується якісна сторона взаємодій
Формулювання проблемних ситуацій	Прогнозування, вибір і обґрунтування управлінських рішень	Математичне моделювання	Відсутність причинно-наслідкових зв'язків виникнення і дозволи ситуацій
Інформаційне забезпечення	Збір, аналіз і підготовка даних, розробка методів рішень, вибір і обґрунтування варіантів управління	Статистичний аналіз	Відсутність механізмів зв'язку, характеристик ситуацій і управлінських процедур

Для кожного технологічного циклу існує деякий гранично припустимий поріг збурювань , вище якого починається збій у роботі виробництва і починається зона ризику. Завершення зони ризику характеризується збуреним впливом , вище якого відбувається порушення технологічного циклу і припинення виробництва взагалі. Запропонована формалізація процесу інноваційного інвестування дозволяє структуризувати фактори, що визначають розвиток виробничої системи, визначати діапазон можливих джерел збурень і їхні граничні значення, розробляти можливі альтернативні сценарії їхнього прояву і спрямованість приваблюваних інвестиційних ресурсів.

Автор вважає, що для підвищення якості прогнозів і управління інноваційною діяльністю в умовах невизначеності інформації, необхідно використовувати єдність двох домінант - системного аналізу і синергетичного підходу, де системний аналіз дозволяє виявити низку сценаріїв, що описують альтернативні варіанти впровадження інноваційної діяльності, у той час, як синергетичний підхід спрямовується на відстеження тих ринкових сигналів, що вказують, у напрямку якого з варіантів йде розвиток ситуації.

Позначивши через вхідні, через вихідні і через зовнішні впливи процес управління можна виразити наступним чином. Якщо в системі враховані всі головні фактори, що визначають виробничу діяльність, то прийнятий сигнал збігається з відправленим. Якщо ж виявиться, що в системі враховані не всі визначальні фактори, то відбувається перекручування прийнятого сигналу. Це означає, що інформація є мірою зняття невизначеності характеру досліджуваної ситуації. При повному урахуванні всіх визначальних факторів, що характеризують інноваційний проект, апостеріорна ентропія виробничої системи дорівнює нулеві і х_к = у_к, й керуючий вплив досягає запланованого результату. Якщо ж цього немає, то відбувається перекручування символів х_к у_к, тобто керуючий сигнал не досягає мети, а приводить до ряду побічних, не запланованих ефектів, виникає невизначеність апостеріорної ентропії виробничої системи, тобто прийнятий сигнал у_к не збігається з відправленим х_к. Таким чином, різниця апріорної та апостеріорної ентропії визначає необхідну кількість інформації.

Автор пропонує модель управління інноваційною діяльністю в промисловому виробництві проводити шляхом аналізу впливів над множиною альтернатив, які впливають на елементи виробничої структури.

Структура підприємства S(t) описується системою множин:

,

де J(t) - множина елементів, що утворюють систему;

X(t) - множина техніко-економічних характеристик елементів;

A(J(t)) - множина станів елементів;

J(t,P(I(t),J(t))) - множина функцій, виконуваних системою I(t) по її елементах J(t).

Автор пропонує зведення багатоцільової задачі до одноцільової, що досягається введенням скалярної функції векторного аргументу q₀(x):

q₀(x)=q₀(q₁(x),q₂(x)…q_p(x))...

Це дозволяє зробити ранжирування альтернатив за величиною q₀ і виділити найкращу. Відшукання найкращої альтернативи x* у багатоцільовій задачі зводиться до максимізації функції q₀(x):

Вперше запропоновано градацію рівнів невизначеності в залежності від її масштабів і природи, стратегію і інформаційну підтримку кожного з рівнів.

Першому рівню невизначеності відповідає детермінування, чітко визначена постановка задачі, що вимагає суворо однозначного завдання інформації на отримання єдиного рішення, коли кожній конкретній ситуації відповідає чітко визначений результат, при цьому стратегічне рішення полягає у збереженні існуючої виробничої структури і адаптації до зовнішніх інноваційно-інвестиційних впливів, які спрямовані на отримання додаткового прибутку за рахунок удосконалення технологічних процесів і організації випуску конкурентоспроможної продукції. На другому рівні, де відбувається вибір стратегічних позицій, потрібна імовірнісна інформація, коли кожній ситуації відповідає не один, а декілька результатів, тут мають бути реалізовані формуюча стратегія за обраним сценарієм, необхідні дії, які полягають у зміні структури виробництва для збільшення обсягів випуску і підвищення якості продукції. На третьому рівні, який характеризується установкою діапазону результатів впровадження інновацій, кожній ситуації відповідає така множина результатів, що імовірність появи кожного результату невідома, тобто інформація є статистичною. Ціль стратегії має полягати в розробці можливих дій для швидкого розвитку і реалізації нових інноваційних технологій.

Інвестиції мають спрямовувалися на створення нових виробництв і підрозділів, які займаються дослідженням, розробкою і моніторингом динаміки попиту на випуск конкурентоспроможної продукції. Для принципово нових, ще неіснуючих технологій, оцінити об'єми попиту не є можливим, внаслідок обмеженої інформації, однак послідовне інвестування розробок та окремих їх стадій дозволить отримати про них надійні відомості і забезпечити при їх впровадженні переконливі положення.

На четвертому рівні пропонується підхід двоступінчатого програмування, де оптимальна стратегія спрямована на розробку перспектив інновацій. За своєю природою ця стратегія є перехідною і за мірою придбання нової інформації має переходити на стратегії, які характеризують меншу невизначеність. В сучасних умовах розвитку економіки України це означає координацію інноваційної діяльності в галузевих центрах науково-технічної інформації та її цільову направленість на варіанти розвитку галузевої промисловості взагалі.

Запропонована в роботі класифікація невизначеності й розробки комплексу необхідних процедур дозволяє підвищити якість прогнозів і надати практичне обґрунтування управлінських рішень щодо стягнення невизначеності та переводу на менш високий рівень.

Автором запропоновано модель формування і регулювання інноваційної діяльності шляхом раціонального використання внутрішніх ресурсів і перерозподілу навантаження з активно працюючих ланок на мало використовувані. При цьому вирішується задача оптимізації інвестиційних потоків за часом, обсягом і спрямованістю.

Для зняття обмежень, які пов'язані з нестачею власних ресурсів підприємств, у роботі автором дисертації запропоновано комплексне інвестування інновацій. Обґрунтовано модель пошуку і визначення необхідних ресурсів і програм випуску інноваційної продукції, де обмеження на ресурси і напрямки фінансових і матеріальних потоків кількісно виражаються у формі лінійних взаємодій, які оптимізують цільову функцію.

Розроблено методику консолідації необхідних коштів для реалізації складного інноваційного проекту, яка заснована на декомпозиції його ієрархічної структури на підсистеми та елементи.

Відомі моделі інноваційної діяльності розглядають різні сторони взаємодії суб'єктів господарювання: працівників підприємств і підприємців, банківської системи держави і т.і. Однак єдиної моделі, що враховувала б їхні загальні інтереси, на сучасному етапі розвитку економіки України не існує.

У дисертаційній роботі запропоновано математичну модель інноваційно-інвестиційної діяльності у вигляді взаємозалежних рівнянь, що враховують як чинники виробництва р, p_t, n_t, I_t, N_t так і національне багатство Y_t, S.

Взаємодія дрібних інноваційних проектів, що складають великий складний проект, носить синергетичний характер, тому що їхній розвиток передбачає в деяких стадіях і зворотне одержання коштів. Протифазні фінансові і матеріальні потоки мінімізують можливий ризик несприятливих результатів. При цьому складний інноваційний проект представляється як багаторівнева структура, для реалізації якої на даному підприємстві необхідна не тільки фінансова підтримка з боку високорентабельних малих інвестиційних проектів, але й можливість одержання від них виробничих потужностей, устаткування, сировини, елементів і ланок технологічних процесів.

У четвертому розділі “Концептуальні основи формування і регулювання інвестиційно-інноваційної діяльності в Україні” розглядаються питання, які пов'язані з розробкою теоретичних і практичних рекомендацій з формування інноваційної політики держави.

Розглянуто існуючу систему державного регулювання інноваційної діяльності, розкрито її недоліки і труднощі реалізації.

Виконано класифікацію протиріч, пов'язаних з великою фондоозброєністю пошукових робіт, неможливістю концентрації коштів малими підприємствами, частковою комерціалізацією, монопольним володінням супутніми інноваційними ефектами, необхідністю кооперації супутніх галузей науки, виключення дублювання витрат.

В основу концептуальних уявлень організації і управління інноваційною діяльністю покладено парадигму інноваційної збалансованої системи регулювання економіки, змістовна структура якої розглядається в контексті інституціональних перетворень на підставі прямих і зворотних зв'язків між інноваційними впливами, інформаційної підтримки і динаміки результатів виробничої діяльності створення умов для збереження, розвитку і використання вітчизняного науково-технічного та інноваційного потенціалу ефективне використання ринкових механізмів для сприяння інноваційній діяльності, підтримки підприємництва у науково-виробничій сфері здійснення заходів щодо підтримки міжнародної науково-технологічної кооперації, трансферу технологій, захисту вітчизняної продукції на внутрішньому ринку та її просування на зовнішній ринок. Для цього в рамках дисертаційної роботи виконано розробку методології ситуаційного управління, вибір пріоритетів економічного розвитку, розробку стратегічних напрямків та заходів щодо державного регулювання інноваційних процесів і механізмів їхнього використання, пошук джерел фінансування інноваційної діяльності і перспективних напрямків розвитку.

Розроблено структурно-логічні схеми заходів щодо державного регулювання інноваційних процесів, базовими елементами яких є прискорене зростання виробництва, залучення власного інтелектуального потенціалу до модернізації економіки, встановлення державного інтелектуального балансу, сприяння у створенні промислово-фінансових груп, удосконалення податкової системи, створення ефективного правового захисту.

Розглянуто сутність, достоїнства, сфери раціонального використання, а також можливості впровадження в Україні венчурного інвестування. Детально вивчено не тільки структуру венчурних фондів, але й елементи зниження ризиків і захисту капіталовкладень шляхом хеджування. Наведено, що різноманітність інвестиційних стратегій і використовуваних фінансових інструментів дозволять хеджевим фондам досягти компромісу між ризиком і прибутковістю. Це вселяє надію в можливість їхнього використання поряд з венчурними фондами для інвестування інновацій. Аналіз статистичної бази по розподілу фінансування інноваційної діяльності в промисловості дозволив визначити стратегічні напрямки їх удосконалення і перспективи їх використання. Найважливішим аспектом здійснення інвестиційної політики є створення сприятливих умов для інвестування в основний капітал та формування підприємствами необхідних коштів для розвитку інноваційної діяльності. Фінансова підтримка підприємств державою проявляється через бюджетні інвестиції та кошти позабюджетних фондів. Державне фінансування великих пріоритетних програм може здійснюватися у формі контрактного програмно-цільового фінансування. Оскільки комерційні банки через невизначеність повернення коштів фінансують менш 10% інноваційних проектів особливої уваги в процесі інституційних реформ в Україні потребують розширення мережі потужних фінансових інститутів, здатних забезпечити кредитування і фінансування інноваційних проектів та програм.

У п'ятому розділі “Моделювання інноваційного забезпечення стійкого регіонального розвитку” розглядаються питання, які пов'язані з висвітленням суті, функціями, завданнями, регіональними особливостями функціонування та детермінантів інноваційного розвитку регіонів. Виділено основні проблеми і фактори, що впливають на мотивацію і спрямованість зовнішнього інвестування: наявність надійних і стабільних спільних підприємств, територіальне розташування, транспортні системи, споживчий ринок, наявність промислового виробництва, пропозиція дешевої робочої сили.

Встановлено, що механізм управління інноваційною діяльністю в регіонах є складним і розбалансованим з точки зору спрямування на підвищення ефективності та конкурентоспроможності товарів і товаровиробників, оскільки інноваційна політика в регіонах проводиться різними відомствами в різних галузях промисловості, координація між якими є слабкою.

Встановлені фактори, що стримують економічне зростання регіонів: сильний податковий тягар, висока схильність до імпорту, недостатній розвиток високотехнологічних виробництв, зниження мультиплікаційного ефекту, слабка купівельна спроможність через низький рівень доходів населення. Розроблено теоретичні та практичні рекомендації з формування інноваційної політики в контексті раціонального розподілу фінансових і матеріальних ресурсів, нівелюючи суб'єктивізм суб'єктів господарювання.

Розроблено ієрархію пріоритетів, що дозволяє забезпечити постійне зростання доходної частини місцевого бюджету, змінюючи вектор інвестицій у залежності від ефективності виробництва і рівня зарплати в різних галузях. У якості вхідних даних використовуються основні фінансово-економічні показники регіонів: основний капітал, обсяг виробництва, рентабельність, чисельність працюючого персоналу, середньомісячна заробітна плата, продуктивність праці, фондовіддача, фондоозброєність.

Регулювання направленості векторів інвестицій та державних витрат потребує першочергового фінансування підприємств тих галузей, де капіталоозброєність праці сама низька, а середня заробітна плата сама висока та їх ранжирування розраховується за наступним критерієм:

Цей критерій справедливий для місцевих бюджетів, де розподіл інвестиційних ресурсів передбачає їх направленість в галузі з високою продуктивністю. Однак можливе переміщення інвестиційних ресурсів і в галузях з високою заробітною платою, але з низькою рентабельністю. Це положення не узгоджується з державними інтересами.

Більш універсальним є критерій, оснований на ранжируванні галузей за принципом

,

де - рентабельність, - продуктивність.

Область його застосування поширюється як на державний, так і на місцевий бюджети.

Для виявлення основних індикаторів регулювання рівня виробництва, що визначають масу прибутку та податків, з точки зору господарюючих суб'єктів з протилежними інтересами, розглянуто механізм впровадження інновацій в існуючі технології, що забезпечують збільшення обсягів випуску продукції і відповідно - прибутку.

Запропоновані підходи дають можливість визначити систему механізмів, що регулюють господарчу діяльність підприємств та держави; оцінити вплив різних економічних факторів на збільшення як прибутку господарюючого суб'єкту, так і на доходну частину бюджету; запропонувати практичні рекомендації та кількісні оцінки корегування регіональної інвестиційної політики. Визначено комплекс заходів, що забезпечують прискорений розвиток регіонів, в основі яких лежить максимальне задоволення інтересів усіх суб'єктів, що хазяюють, стимулювання інвестицій, що забезпечують стабільне нагромадження доходної частини місцевих бюджетів, ефективна спеціалізація з комплексним розвитком супутніх потужностей, що забезпечують ріст професійної підготовки виконавців, інформаційна підтримка управляючих рішень. Реалізація запропонованої програми в стані забезпечити інноваційний розвиток регіону.

У шостому розділі “Стратегія розвитку національної інноваційної системи України” викладаються результати проведених досліджень щодо вивчення формування національної інноваційної системи. Рушійною силою в інноваційному розвитку економіки країни є створення і ефективне використання національної інноваційної системи, яка ґрунтується на розробці й експлуатації нових знань, підприємницькому підході, інтеграції в зовнішні ринки. Визнання національної інноваційної системи є найважливішим відкриттям минулого сторіччя. Сполучення глобальних і національної інноваційних систем є основним чинником розвитку суспільства. Перетворення останнього десятиріччя, що радикально змінили економічні умови господарювання, серйозно не торкнулися принципіальних основ існуючої інституціональної моделі інноваційної діяльності. Процеси її інтенсифікації та адаптації до змінних умов ринку потребують вирішення задач формування стратегічних цілей розвитку національної інноваційної системи, перетворення її інституціональної структури, зміни механізмів взаємодії наукових організацій та впроваджувальних інноваційних центрів як у підприємницькому, так і в державному секторі економіки.