Апробація результатів дослідження. Основні теоретичні та методологічні положення і результати дисертації доповідалися й одержали позитивну оцінку на 5 міжнародних, всеукраїнських і регіональних науково-практичних конференціях та семінарах, а саме: “Старопромислові регіони Західної та Східної Європи в умовах інтеграції” (Донецьк, 2003); “Проблеми та перспективи співробітництва між країнами Північно-Східної Європи в межах Чорноморського економічного співробітництва і ГУУАМ” (Донецьк, 2003); “Проблеми і перспективи інноваційного розвитку економіки України” (Дніпропетровськ, 2005-2006); “Проблеми економічної освіти і науковий прогрес” (Кривий Ріг, 2006); “Technical, Technological and Economic Aspects of Thin-Seams Coal Mining. International Mining Forum” (Krakov, 2007).

Публікації. Основні положення та наукові результати дисертаційної роботи опубліковано в 34 наукових працях загальним обсягом 52,57 д.а., з яких автору належать 32,16 д.а.: 1 особиста монографія, 3 у співавторстві, 24 праці у фахових виданнях, 6 - у матеріалах наукових конференцій.

Структура та обсяг дисертації. Дисертація складається зі вступу, п'яти розділів, висновків, списку використаних джерел із 286 найменувань, додатків. Вона містить 56 таблиць і 32 рисунки. Загальний обсяг дисертації 372 сторінка.

1. Основний зміст дисертації

У першому розділі “Концептуальні основи планування інвестиційних процесів у вугільній галузі” згідно з аналізом стану шахт доведено, що економічна ефективність роботи вугільної промисловості є наслідком спільної дії природних і індустріальних чинників, і при цьому забезпечення стабільної роботи шахт стримується не тільки недостатністю бюджетних коштів, а й відсутністю ефективного механізму адресності інвестування.

Показано, що у процесі експлуатації спостерігається прагнення в першу чергу відпрацьовувати запаси, що знаходяться у відносно більш сприятливих умовах, зокрема - пласти з більшою потужністю. Крім того, поступово зростає глибина розробки з відомими негативними наслідками і посилюється вплив природних чинників як сукупності гірничо-геологічних умов. Ці умови в Україні досить складні, особливо в порівнянні з провідними вуглевидобувними країнами (США, Китай, Польща, Росія, Австралія).

За минуле сторіччя (1901-2000 рр.) в Україні видобуто 9,4 млрд. т вугілля, у тому числі за друге півсторіччя (1951-2000) - 8,0 млрд. т, тобто відпрацьована майже чверть тих запасів, якими володіє держава. Через не відтворюваність запасів поступово доводиться переходити на роботу в менш сприятливих гірничо-геологічних умовах, і ця обставина є об'єктивним чинником, що ускладнює становище в галузі. Із числа індустріальних чинників, до яких віднесено діючий шахтний фонд, його структуру, рівень застосовуваної техніки, технології й організації виробництва, найбільш складним і високоінерційним є стан шахтного фонду - матеріальної бази галузі.

На підставі системного аналізу встановлено, що потужність окремої шахти визначається також двома чинниками: величиною наявних запасів корисної копалини і рівнем досягнутого науково-технічного прогресу. Останній дає змогу вирішувати такі важливі проблеми, як комплексна механізація видобування вугілля, провітрювання шахти і збільшення пропускної здатності підземних комунікацій. У міру тривалості експлуатації шахти відбувається ускладнення її підземного господарства і настає необхідність реконструкції, однією з цілей якої є підвищення концентрації гірничих робіт, спрощення провітрювання шахти.

Доведено, що реконструкція шахти, як правило, вимагає значних капітальних вкладень і для шахт малої потужності часто буває економічно недоцільною через істотне збільшення обсягу робіт і вартості, що порівняна з будівництвом нового підприємства. Таким чином, несприятлива за потужністю шахт структура перетворила галузь на високоінерційний комплекс, що консервує сам себе і знижує ефективність роботи вугільної промисловості.

У результаті аналізу сутності періодичних змін обсягів виробництва розглянуто другий найважливіший індустріальний чинник - рівень техніки, технології й організації виробництва. Організація виробництва відноситься до сфери управління й однаково важлива при будь-якій технології, зокрема, вона обумовлює певний ступінь ефективності використання всіх наявних людських і матеріальних ресурсів, але цей напрям не є предметом розгляду в даній роботі.

Технологія підземного видобування вугілля високоінерційна і протягом тривалого часу не зазнавала принципових змін. Ця обставина має глибокі підстави і деякою мірою об'єктивно обумовлена. Першопричина такої обумовленості - наявність готового предмета праці у вигляді корисної копалини. Відомо, що технологія повинна вирішувати три задачі: одержати доступ до корисної копалини (способи розкриття, схеми підготовки і системи розробки); виділити корисну копалину із природного середовища (процес видобутку - очисні й частково підготовчі роботи); доставити корисну копалину споживачеві (підйомно-транспортні засоби і первинна підготовка у вигляді збагачення). У кожній із трьох задач можуть бути різні способи вирішення, наприклад, різні способи розкриття, різні схеми підготовки, різні технічні засоби та ін., але при цьому не відбувається принципових змін, і в цьому сенсі технологія видобутку зберігається постійною, пристосовуючись до некерованих природних умов.

Відмінність добувних галузей промисловості від обробних полягає в характері чинників, що визначають результати їхньої роботи. В обробних галузях ці чинники створюються зусиллями людей і повністю керовані. У добувних галузях, до числа яких відноситься і вугільна промисловість, результати роботи визначають дві групи чинників: природні, які існують споконвічно в тому або іншому стані, і чинники, створені зусиллями людей, - індустріальні. Отже, можна стверджувати, що трансформація до ринкових умов з метою підвищення ефективності роботи вугільної галузі спричиняє необхідність своєрідної реструктуризації якості пластів у надрах, оскільки відпрацювання запасів або відмова від нього можуть вплинути на ефективність роботи підприємства. Тому якщо шахти будуть реконструйовані зі значним приростом потужності, то природно припускати їх тривалу експлуатацію. У той же час, регулюючи втрати запасів, необхідно по можливості забезпечувати стійку за рівнем економічних показників роботу підприємств протягом тривалого часу.

Показано, що наявність природної складової впливає на майбутнє підприємств. Це стосується мети будівництва, вибору місця розташування шахти, її потужності, технологій і механізації виробництва. У дисертації розглянуто механізм впливу зазначених вище природних чинників на ефективність роботи галузі. За всіма найважливішими чинниками природні умови української вугільної промисловості в міру збільшення терміну служби шахт мають тенденцію до погіршення з двох головних причин: поступове відпрацьовування запасів, що знаходяться у відносно сприятливих умовах, і зростання глибини розробки.

На основі системного аналізу виділено зі всієї сукупності гірничо-геологічних умов такі чотири чинники, які найбільше впливають на ефективність роботи підприємства та умови праці: марка - якісна ознака, що визначає споживчі властивості вугілля; потужність пластів - цей фактор відноситься до числа найважливіших; глибина залягання і глибина розробки - зі збільшенням глибини розробки зростають прямі й особливо непрямі негативні наслідки; властивості порід, стабільність яких зі збільшенням глибини розробки знижується.

Доведено, що вибір оптимального вирішення задач моделювання розвитку шахт та управління капітальними вкладеннями на відтворення потенціалу вугільних підприємств завжди пов'язаний з розглядом і оцінкою декількох альтернативних варіантів. По кожному з варіантів розраховуються інтегральні критерії, що характеризують сумарні витрати або результати діяльності шахти за певний період оцінки. Склад і рівень кожного з компонентів критерію в різні роки по кожному підприємству можуть бути різними, тому у дисертації розглянуто основні особливості зміни рівня витрат на виробництво, а також структура витрат на ведення гірничо-капітальних робіт залежно від умов залягання пластів, глибини розробки, наявності багатоступінчастих транспортних схем тощо.

Встановлено, що для шахт, забезпечених запасами на тривалу перспективу, зміна виробничих витрат відбувається по наростаючій траєкторії відповідно до інфляційних процесів, зміни рівня цін на матеріали й устаткування, а також під впливом глибини розробки і зменшення рівня концентрації гірничих робіт. У разі відпрацювання кращих пластів шахти для продовження терміну служби змушені вести роботи на складних ділянках шахтних полів. Тому необхідне зіставлення витрат при відпрацюванні балансових і позабалансових запасів і оцінка доцільності фінансування такої політики продовження терміну служби шахт. Із цією метою шахти були розділені на три групи залежно від забезпечення балансовими запасами та побудовані відповідні кореляційні залежності. Встановлено, що криві для всіх груп по кожній із розглянутих ознак мають однаковий характер зміни. Результати наведених досліджень дозволили зробити висновки про незначність впливу обсягу видобутку з некондиційних пластів на техніко-економічні показники роботи шахт для цілей моделювання інвестиційних процесів підтримки потужності підприємств.

Узагальнення проектних даних по основних регіонах Донецького басейну дозволило встановити взаємозв'язок гірничо-геологічних характеристик і кошторисної вартості гірничих робіт. Це має принципове значення в процесах моделювання розвитку шахт, оскільки потрібно знати швидкість зростання обсягів інвестиційних коштів залежно від кількості діючих горизонтів та кута падіння пластів.

У другому розділі “Теоретичні аспекти розвитку вугільної шахти як об'єкта моделювання” розроблено науково обґрунтовані методологічні та методичні підходи до моделювання розвитку вугільних шахт, ураховуючи взаємовплив приросту потужності шахти і пропускної здатності її технологічних ланок.

На основі системного підходу до формування індивідуальних особливостей вугільної шахти (топологія мережі виробок), її внутрішньої структури і взаємодії виробничих процесів розглянуто їх вплив на визначення економічних результатів роботи шахти, й у першу чергу на такі важливі показники, як продуктивність праці та собівартість видобутого вугілля.

Встановлено, що ступінь готовності вугільної шахти до очисних робіт, поступове збільшення обсягу продукції визначаються на початку виробничої діяльності; подальший рух продукції обсяг її не збільшує і принципово не змінює якість, збагачення лише видаляє зайві непотрібні компоненти (породу). Збільшення кількості зайнятих робітників практично не впливає на обсяг продукції (як це можливо в обробних галузях), а лише знижує продуктивність праці (обсяг продукції фіксований). Але з часом, під впливом природних компонентів, відбуваються зміни в собівартості вугілля: у міру віддалення лав від центральних стволів виникають додаткові витрати, що при збереженні обсягу видобутого вугілля призводить до зростання собівартості 1 т готової вугільної продукції.

Доведено, що вугільна промисловість України може розглядатися як складний виробничий комплекс, маючи на увазі те, що окрема шахта є елементом цього комплексу. Ці складові подібні між собою за структурою та цілями їх функціонування, випуском продукції, технологією й організацією виробництва. Незважаючи на це, перехід від окремого підприємства до галузі означає не тільки зміну масштабу виробництва, але і набуття нової якості, якою володіє галузь, але не володіє окреме підприємство. Тому при порівнянні підприємства і галузі необхідно розмежувати деякі загальні й різні чинники.

Для окремого підприємства і галузі в цілому загальними є: геологічна база, потужність і обсяг видобутку, технологія й організація виробництва. Поряд із цим галузь має властивості, які не може мати окреме підприємство: структуру і можливість заміни продукції одного підприємства продукцією іншого. Галузь містить підприємства невугільної галузі: машинобудування (заводи і ремонтні майстерні); промисловість будівельних матеріалів (виробництво будівельних матеріалів для потреб вугільної промисловості); підприємства невиробничих галузей (установи охорони здоров'я, громадського харчування, професійної освіти, вузли зв'язку й ін.).

Звісно, що вугільна галузь, це більше, ніж проста сума підприємств, це по-перше. Насамперед, це відноситься до геологічної бази: крім суми запасів корисної копалини всіх діючих підприємств, є відомі запаси у вільних шахтних полях, а також запаси, що можуть бути розвідані. По-друге, на рівні галузі й підприємства неоднаковий зміст простого і розширеного відтворення. Просте відтворення є збереження потужності, а розширене - її збільшення. На рівні підприємства формами простого і розширеного відтворення можуть бути реконструкція окремих елементів та технічне переоснащення. На рівні галузі розширене відтворення окремого підприємства або їх групи не означає обов'язково, що й по галузі буде досягнуте розширене відтворення, бо збільшення потужності даного підприємства може бути погашено зниженням потужності на інших підприємствах. Може навіть виявитися, що при розширеному відтворенні діючих і будівництві нових шахт потужність галузі лише збережеться або зменшиться, тобто по галузі буде досягнуто лише просте або навіть звужене відтворення. Більш того, незважаючи на здійснену реконструкцію (хоча й у недостатньому обсязі) і нове будівництво, за тривалий час потужності підприємств і галузі в цілому знижуються.

Дослідження галузевої специфіки планування розвитку шахт, обсягів капітального будівництва показало, що дотепер складним питанням залишається визначення критерію, на основі якого можливе проведення класифікації підприємств. У діючих умовах неможливе використання такого показника, як рентабельність виробництва, оскільки він не тільки не відобразить, але й спотворить інформацію про об'єкт дослідження. Причина цього полягає в збитковості великої кількості шахт, зумовленій різними причинами, а також одержанні багатьма шахтами дотацій на перевищення собівартості над ціною вугілля, що робить їхню рентабельність досить умовною. У різний час були спроби вирішення цього питання різними шляхами. Складність завдання викликана тим, що всі чинники діяли би в одному напрямку - сприятливому або несприятливому.

У роботі встановлено, що шахта діє в умовах нестабільності (і в тому числі зміни зовнішнього середовища) і тому являє собою “чорний ящик”, тобто систему зі складною внутрішньою структурою, що має вхід і вихід. На вході надходять ресурси й управлінські впливи, на виході - потік продукції, обсяг якої змінюється з часом. Продукція, одержувана на виході системи, нерівнозначна за вартістю ресурсам на вході - вартість останньої, як правило, вище витрат на ресурси. Саме висока ціна одержуваного продукту і є причиною визнання конкретного виробництва неефективним з точки зору виробничих витрат або низької споживчої якості готової вугільної продукції.

Тому висвітлення внутрішньої природи підприємства та зв'язку між різними показниками його функціонування необхідно для проведення більш глибокого економічного аналізу його діяльності та зниження інвестиційних ризиків. Проблема полягає у відсутності механізму визначення ступеня корисності продукції або виробництва. Досить часто це відбувається стихійно, на суб'єктивній основі, чим завдається суттєва шкода економічній системі.

На основі дихотомічного аналізу, як першого постулату дотримання адекватності моделювання, у роботі прийнято, що головна властивість вугільної шахти, особливість всіх елементів її діяльності - розвиток у просторі. Цей процес має об'єктивний характер, оскільки він обумовлений фундаментальною властивістю вугілля - його невідтворюваністю. Темп розвитку визначається діяльністю людини і залежить від багатьох чинників, зокрема рівня науково-технічного прогресу.

У зв'язку з цим у роботі встановлено закономірності розвитку шахти у трьох вимірах (по простяганню, вхрест простягання і по падінню). Якщо взяти досить тривалий відрізок часу (одне або кілька десятиліть), то відбудеться розвиток шахти у всіх трьох вимірах. За малий час (один або два роки), як правило, шахта розвивається по простяганню, а у двох інших вимірах протягом такого ж відрізку часу становище може залишатися стабільним. При розвитку шахти по простяганню обсяг видобутку D буде прямо пропорційний параметрам p - продуктивності пласта, L - лінії очисних вибоїв (тобто рівню концентрації гірничих робіт у просторі) та v - швидкості посування лав.

У дисертації доведено, що параметр p формує частину видобутку, визначену природними умовами. При цьому розвиток шахти по простяганню може розглядатися при фіксованому і змінному річному видобутку. У першому випадку, за даних природних умов, швидкість посування по простяганню обернено пропорційна лінії очисних вибоїв, тобто швидкість посування є величиною виробничою. При змінному ж обсязі видобутку, за даних природних умов, швидкість посування є чинником первинним, і він визначає розвиток шахти по простяганню.

Визначено, що співвідношення потужності шахтного фонду й обсягу видобутку є досить складним і деякою мірою суперечливим. Створення потужностей вугільної промисловості вимагає значних витрат, і не освоєння шахтами потужностей означає консервацію капітальних витрат. Розвиваючи це положення, встановлено, що резервну потужність створювати не слід, тобто обсяги видобутку повинні дорівнювати потужності підприємств, інакше кажучи, необхідно прагнути до повного освоєння потужності по галузі.

Ця теза відображає тільки один бік співвідношення потужності шахтного фонду і видобутку. Є другий бік - відсутність резерву потужності, яка не дозволяє збільшити обсяг видобутку в короткий час, якщо в цьому виникає необхідність. Швидко створити в сучасних умовах додаткову потужність не можна. У той же час, оскільки з різних причин коливання потреби все ж є, доцільно мати невеликий резерв потужності шахтного фонду (у межах 10% від загальної величини).

Аналіз показав, що на цей час у полях діючих шахт залишилось 2,0 млрд. т балансових запасів. Очевидно, що в першу чергу будуть відпрацьовуватися запаси, які знаходяться у більш сприятливих умовах, і поступово буде збільшуватись глибина розробки з певними негативними наслідками. Всі ці ускладнення носять об'єктивний характер і підтримують тенденцію зростання собівартості видобутку вугілля в межах 2-3% на рік.

З метою підвищення ступеня адекватності моделювання розвитку галузі у дисертаційній роботі досліджено погодженість між окремими елементами, що базується на детермінованих зв'язках. З іншого боку, для опису таких систем необхідні не тільки детерміновані, а й імовірнісно-статистичні моделі, що взаємно доповнюють одна одну. У результаті проведених досліджень обґрунтовано, що за основу може бути прийнята детермінована модель, а вплив невизначеності встановлюється аналізом чутливості цієї моделі. Що стосується зменшення невизначеності шляхом “відкладання” окремих рішень на більш пізній термін, то деяким його еквівалентом може бути принцип періодичного уточнення перспективного плану розвитку конкретного підприємства.

У третьому розділі “Особливості формування організаційно-економічного механізму інвестування шахт” розкрито сутність та можливість побудови політики концентрації капітальних вкладень відносно підтримки потужності певної кількості об'єктів в умовах обмеженості інвестиційних коштів.

У результаті аналізу організаційно-структурних аспектів управління капітальним будівництвом виявлено, що вугільна галузь, як сукупність окремих підприємств, має властивість структури, тому нове будівництво та реконструкція (модернізація) є елементами різної спрямованості; вибуття окремих шахт також становить елементи цієї структури. Залежно від їх співвідношення на певному відрізку часу здійснюються різні форми відтворення галузі (розширене, просте, звужене).

На основі системного підходу, згідно із зазначеною формою відтворення окремого підприємства і галузі, визначено і доцільні джерела фінансування: просте відтворення окремого підприємства зобов'язане фінансувати саме підприємство, а розширене - галузь, яка може черпати інвестиційні кошти з різних джерел. При цьому обсяг інвестицій у галузь не є сумою інвестицій окремих підприємств. У цих умовах надходження інвестицій відбувається в основному “за потребою”, тобто коли в процесі розвитку шахти виникає необхідність проведення гірничих виробок, будівництва або реконструкції окремих елементів технологічних ланок або придбання обладнання. Кожне із можливих джерел стосовно підприємства і галузі має свої переваги, недоліки та певну спрямованість, тобто бажаність збільшення або зниження питомої ваги відповідного джерела (табл. 1).

Таблиця 1. Бажане фінансування вугільних підприємств

Динаміка структури фінансування розвитку вугільної галузі по джерелах за діючою “Стратегією” передбачає тимчасове збільшення частки коштів державного бюджету з 72,6% у 2002 р. до 77,5% у 2007 р. із наступним поступовим скороченням до 67,0% у 2030 р.; зменшення частки власних коштів підприємств із 27,2% у 2002 р. до 14,7% у 2030 р. і нарощування частки інших недержавних джерел із 1,0% у 2002 р. до 18,4% у 2030 р. При цьому середньорічні обсяги фінансування збільшуються за рахунок державного бюджету з 2,25 млрд. грн. у 2002 р. до 4,51 млрд. грн. у 2015 р.

Таким чином, головну роль у джерелах фінансування інвестицій відіграють кошти державного бюджету та власні кошти підприємства. Кредити банку, також як і позикові кошти, мають на меті полегшити фінансування на певному відрізку часу або навіть можуть бути відсутніми.

У роботі виконано системний аналіз об'єктів, пов'язаних зі збереженням потужного потенціалу шахт, за ступенем середньорічного освоєння кошторисної вартості. Усього охоплений 91 об'єкт, із них нове будівництво, реконструкція і технічне переоснащення із приростом потужності - 34 і реконструкція і технічне переоснащення без приросту потужності - 57 об'єктів. Через недостатність капітальних вкладень у незавершеному будівництві знаходиться 855 об'єктів, на спорудження яких використано у цілому 5,01 млрд. грн. капітальних вкладень. Тривале недофінансування капітального будівництва (обсяги скоротилися в 3,8 рази - із 870 млн. грн. у 1991 р. до 229,4 млн. грн. у 2006 р.) спричинило різке скорочення обсягів будівельно-монтажних робіт, зокрема, проведення підготовчих виробок скоротилося з 2232,7 км у 1990 р. до 639,2 км у 2006 р.

Усі об'єкти були розподілені по таких групах (у відсотках на рік): з освоєнням до 1,00; 1,01-2,00; 2,01-3,00; 3,01-5,00; 5,01-10,00; понад 10,00 на рік. Результати розрахунків наведено в табл. 2.

По всіх групах (особливо перших чотирьох) переважними є роботи з розкриття і підготовки виїмкових полів або підготовки горизонтів і пластів з підтримкою або збільшенням потужності шахти, тобто роботи, обумовлені розвитком шахт у просторі. Із загальної кошторисної вартості розглянутих об'єктів (17,117 млрд. грн.) тільки 57% (9769 млн. грн.) припадає на частку елементів інтенсивного розвитку галузі (нове будівництво, реконструкція і технічне переоснащення з приростом потужності). Таким чином, майже половина обсягу фінансування з державного бюджету припадає на підтримку потужності діючих підприємств, тобто на просте відтворення.

Установлено, що у реальних умовах, коли бажано полегшити напруженість державного бюджету і збільшити частку власних коштів підприємства, роль кредитів може зростати, особливо при відносно сприятливих умовах кредитування (низький банківський відсоток). Цілком очевидно, що настільки розтягнуті терміни будівництва неприпустимі, особливо якщо врахувати роботи з підготовки шахтних полів. На підставі викладеного можна зробити висновок про те, що інвестиційна політика, здійснювана протягом тривалого часу, була незадовільною, тому що їй властиві такі принципові помилки:

- переважне фінансування об'єктів простого (екстенсивного) відтворення у збиток об'єктам розширеного (інтенсивного) розвитку;

- розпорошення незадовільного за обсягом фінансування між численними об'єктами;

- орієнтація на досить тривалі терміни здійснення намічених робіт по окремих об'єктах, що породжує великі обсяги незавершеного виробництва.

У роботі доведено, що надзвичайно тривалі терміни будівництва не є об'єктивно необхідними. Вони носять суб'єктивний характер, оскільки їх виникнення пов'язано з процесом управління інвестиціями.

Таблиця 2. Освоєння кошторисного ліміту по групах об'єктів за 2002-2006 рр

На перший погляд, тривалі терміни будівництва викликані недостатнім обсягом фінансування, але при більш глибокому розгляді питання - це не так, хоча обсяг фінансування дійсно недостатній. Який би не був обсяг фінансування, у тому числі й недостатній, є інший бік проблеми - характер використання того, що є. Оскільки можливість менше потреб, то найпростіший спосіб розподілу - дати всім порівну і потрохи, що й відбувається насправді. Набагато складніше зробити розподіл за принципом найбільш ефективного використання наявних ресурсів, тобто адресно. Для цього, зокрема, необхідно кількісно визначити “стан шахти” і встановити, що можна чекати від цієї шахти, якщо забезпечити конкретний обсяг фінансування.

У четвертому розділі “Моделювання інвестиційних процесів у вугільній галузі” розроблено науково обґрунтовані методологічні підходи до визначення інвестиційної привабливості вугільних шахт під впливом попередньо визначеної системи природних та індустріальних чинників. Тобто економічна підсистема шахти визначається взаємодією двох інших підсистем: видобування запасів корисних копалин і підготовки нових запасів для подальшого відпрацювання.

У роботі адаптовано методологію кількісної оцінки складових інвестиційної привабливості до побудови системи вибору сприятливих об'єктів капіталовкладень. Труднощі полягають у тому, що окремі чинники, які характеризують стан шахти, безпосередньо непорівнянні між собою, наприклад марка вугілля і глибина розробки. Облік впливу всіх діючих чинників досить складний, тому потрібний вибір головних із них, які дійсно формують ступінь інвестиційної привабливості шахти. Запропоновано визначення інвестиційної привабливості шахти як кількісного показника її стану, який попередньо (без виконання проекту) характеризує міру доцільності підтримки або збільшення потужності підприємства, при цьому більшому значенню показника відповідає більш високий ступінь доцільності. У дисертації доведено, що інвестиційна привабливість шахти характеризується геологічною базою і рівнем розвитку індустріальних чинників, отже, і показник привабливості повинен ураховувати обидва ці чинники. Кількісний вплив основних природних і індустріальних чинників на інвестиційну привабливість шахти.

Запропоновано коефіцієнт інвестиційної привабливості (I) по шахті в цілому визначати як композицію дев'яти зазначених коефіцієнтів, при цьому значення I матиме рівень 0,6…3,3. Зокрема, для шахти “Комсомолець Донбасу” індустріальні фактори забезпечені на рівні 2,4, а природними - 0,6. Меншому значенню цього коефіцієнта відповідає менша інвестиційна привабливість, тобто реконструкція і підтримка таких шахт вимагає більших капітальних вкладень (для доведення цих шахт до рівня великих, ефективно працюючих підприємств).

Такий підхід дозволяє ранжувати шахти за їхньою інвестиційною привабливістю і відкриває можливості об'єктивно та з достатньою повнотою підійти до вирішення питання про те, кому доцільніше або переважніше направляти інвестиції, загальний обсяг яких завжди обмежений.

Визначення коефіцієнта інвестиційної привабливості дає можливість зробити порівняльну оцінку стану шахт, але далі необхідно з отриманої сукупності шахт із більшими коефіцієнтами інвестиційної привабливості вибрати ті конкретні шахти, яким варто направляти ресурси капітальних вкладень. У дисертації доведено, що з дев'яти факторів, які характеризують інвестиційну привабливість шахти, найбільш тісно з капітальними вкладеннями пов'язані потужність пластів і пропускна спроможність основних ланок підприємства. Чим більше потужність і менше розрізняється пропускна здатність окремих основних ланок шахти, тим менше потрібно капітальних вкладень для підтримки або збільшення потужності шахти.

При тих самих капітальних вкладеннях на цих шахтах можна одержати більший ефект. Тому логічно вважати такі шахти більш перспективними і направляти капітал у першу чергу на такі підприємства. Виходячи із цих загальних передумов, у роботі запропоновано кількісний показник перспективності шахт, що дає можливість визначити черговість капітальних вкладень по окремих підприємствах в умовах обмежених інвестиційних можливостей галузі.

На цій основі у роботі пропонується система формування внутрішнього бюджету шахт за рахунок державного інвестування. Аналізується група шахт одного регіону або окремі шахти з різних регіонів у режимі зіставлення. Відібрані шахти будуть мати різний рівень технічних, економічних і фінансових показників. Як наслідок, зазначені шахти мають різну інвестиційну привабливість, і задача ставиться про адресність та пріоритетність інвестування. Запропоновано такий механізм комплексної оцінки інвестиційної привабливості й пріоритетності шахт.

Насамперед, визначається для кожної шахти рівень її економічної надійності та інвестиційної привабливості. Ці параметри будуть свідчити про внутрішні резерви шахти в плані сприятливості до інвестицій, і на цій підставі шахти розподіляються на 3 групи (лідери, середні й замикаючі) з відповідною оцінкою за п'ятибальною шкалою. Кожний бал становить сукупну оцінку показників шахти (зведений коефіцієнт, рівень інвестиційної привабливості). Чим вище бал, тим більше ймовірність переходу підприємства в іншу групу, а відповідно й більше розмір інвестування.

Наступний етап досліджень - побудова моделі визначення перспективних шахт. Як цільова функція прийнятий максимум коефіцієнтів перспективності шахти:

, (1)

обмеження:

, (2)

G_i= mq_i · tq_i .

Умовні позначення у моделях (1)-(2):

А - цільова функція;

К - річний обсяг виділених капітальних вкладень на знов розпочату реконструкцію шахти;

q - середній річний обсяг освоєння ресурсів капітальних вкладень на знов реконструйованій шахті; n - кількість шахт, які можна реконструювати відповідно до наявних капітальних вкладень;

1,5 - коефіцієнт резерву розглянутої шахти (щоб довести кількість їх не менш ніж до 10);

q_i - індекс шахти, що розглядається,

;

mq_i - потужність пластів на i-й шахті (відносний показник) ;

tq_i - коефіцієнт технологічної надійності i-ї шахти ;

G_i - коефіцієнт перспективності i-ї шахти ;

k_i - обсяг капітальних можливостей (річний) для i-ї шахти;

D_i - видобуток по i-й шахті ;

D₀ - заданий чи бажаний обсяг видобутку.

Для груп Добропільських шахт цей показник дорівнює 4, а для шахт Торезько-Сніжнянського регіону цей показник дорівнює 2. Із числа перспективних визначається сукупність шахт із найбільшими значеннями коефіцієнта перспективності з подальшим адресним інвестуванням.

У дисертаційній роботі побудована специфічна модель адаптації окремих шахт до інфраструктури регіону з позицій теорії загасання або відродження окремих підприємств в системі розвитку і розміщення виробництва в галузевому аспекті. Останнє правомірне саме для територій, де основою є підприємства вугільної галузі, і стан цих шахт багато в чому визначається кількістю і якістю запасів, що залишилися. Розробка такого механізму можлива на базі об'єктивної оцінки визначення потенційних можливостей кожної окремої шахти, що здійснює видобуток з урахуванням макро- та мікроекономічних чинників та середовища її функціонування. Ці обставини й визначили одну із задач даного дослідження - розробку моделі трансформації шахти до інфраструктури регіону.