Соціально-економічні особливості розвитку особистих господарств сільського населення

Размещено на http://www.allbest.ru/

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата економічних наук

Соціально-економічні особливості розвитку особистих господарств сільського населення

Спеціальність 08.07.02 - економіка сільського господарства і АПК

Житомир - 2006

Загальна характеристика роботи

Актуальність теми. Перехід до ринкової економіки на засадах приватної власності та інтенсивний розвиток підприємництва суттєво скоригував систему економічних інтересів селян. У результаті реформування аграрної сфери відбулися докорінні зміни в соціально-економічних умовах функціонування та розвитку особистих господарств сільського населення. Сучасне значення та роль цих господарств у розв'язанні продовольчої проблеми, формуванні рівня добробуту селян з врахуванням змін у відносинах власності та форм господарювання на селі вимагають проведення окремого наукового дослідження.

Особисті селянські господарства значною мірою забезпечують продовольчу безпеку країни та зайнятість сільського населення. На сьогодні ними в Україні на 60-70% забезпечується виробництво продукції тваринництва та 50-60% - продукції рослинництва. Частка особистих господарств у виробництві окремих видів продукції становить: у валових зборах картоплі - 99%, овочів - 83, плодів і ягід - 82, у виробництві м'яса (забійною вагою) - 74, молока - 71, яєць - 66, меду - 93%. Подібні тенденції характерні практично для всіх регіонів України, зокрема для Хмельницької області. Так, особисті селянські господарства області виробляють 82% продукції тваринництва, 62% - рослинництва, з них: 99% - картоплі, 96 - овочів, 90% - плодів та ягід, яєць - 94, молока - 84, м'яса усіх категорій - 82%.

Окремі аспекти функціонування особистих господарств населення досліджували економісти-аграрники: В.С. Дієсперов, О.І. Здоровцов, В.В. Зіновчук, М.Ю. Куліш, Г.І. Купалова, І.І. Лотоцький, П.М. Макаренко, М.Й. Малік, Л.Ю. Мельник, В.Я. Месель-Веселяк, Л.І. Михайлова, О.М. Онищенко, І.В. Прокопа, П.Т. Саблук, Р.І. Тринько, І.І. Червен, Г.В. Черевко, Л.О. Шепотько, О.М. Шпичак, В.В. Юрчишин, К.І. Якуба та ін. Класична і всесвітньо визнана теорія особистого селянського господарства розроблена О.В. Чаяновим.

Сьогодні актуальним є проведення всебічного аналізу тенденцій розвитку особистих господарств населення та зміна їх функцій в пореформений період. Більш глибокого вивчення вимагають проблеми підвищення ефективності функціонування і товарності особистих селянських господарств та зайнятості в них селян. Нині ще недостатньо досліджені питання соціально-економічного розвитку і особливості особистих господарств сільського населення в умовах ринкової економіки як в цілому по Україні, так і в окремо взятому регіоні. Це й зумовило вибір теми дослідження та структуру дисертаційної роботи.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна робота виконана відповідно до плану науково-дослідних робіт Подільського державного аграрно-технічного університету за темою: «Соціально-економічні проблеми формування і використання трудового потенціалу села в умовах ринку» (номер державної реєстрації 0104U005441).

Мета і завдання дослідження. Метою дослідження є обґрунтування теоретико-методологічних основ, аналізу і оцінки сучасного стану розвитку особистих селянських господарств та розробка основних напрямків їх функціонування в перспективі.

Для досягнення поставленої мети визначені такі основні завдання дисертаційного дослідження:

· виявити особливості функціонування особистих селянських господарств на пореформеному етапі розвитку аграрного сектора;

· уточнити економічну природу і функції особистих селянських господарств в умовах формування різноукладності аграрного сектора;

· уточнити класифікацію особистих селянських господарств за їх виробничим потенціалом;

· теоретично обґрунтувати перспективи функціонування особистих селянських господарств та здійснити розрахунок прогнозу їх розвитку;

· обґрунтувати доцільність подальшої трансформації особистих селянських господарств у суб'єкти підприємницької діяльності різних організаційно-правових форм;

· уточнити трактування економічного поняття «самозайнятості» та розробити рекомендації щодо забезпечення зайнятості сільського населення в ринкових умовах.

Об'єктом дослідження є процес функціонування та розвитку особистих господарств і зайнятість в них сільського населення Хмельницької області.

Предметом дисертаційного дослідження є теоретичні, методологічні та практичні аспекти розвитку особистих господарств сільського населення в ринкових умовах.

Методи дослідження. Теоретичною та методологічною основою дослідження стали діалектичні закони пізнання економічних процесів, теоретичні положення сучасної економічної теорії, законодавчі нормативно-правові акти, наукові праці вітчизняних і зарубіжних вчених з питань розвитку та функціонування особистих господарств сільського населення.

Для вирішення поставлених завдань при проведенні дисертаційного дослідження використано наступні методи: історичний, абстрактно-логічний (формулювання теоретичних узагальнень і висновків, критичний аналіз результатів дослідження інших авторів); монографічний та системного аналізу (виявлення та аналіз тенденцій ефективного розвитку об'єкту дослідження, вивчення впливу ряду факторів на процес функціонування особистих селянських господарств); економіко-математичного програмування та розрахунково-конструктивний (складання прогнозних показників розміру та об'ємів виробництва продукції рослинництва і тваринництва, чисельності і зайнятості сільського населення); кореляційно-регресійного аналізу (вивчення впливу факторів на обсяги виробництва сільськогосподарської продукції в особистих селянських господарствах, встановлення залежності рівня безробіття сільського населення від основних чинників); аналіз рядів динаміки, графічний метод (дослідження тенденцій функціонування особистих селянських господарств); соціометричний метод (анкетне обстеження і вибіркове опитування сільських жителів) та ін.

Інформаційною базою дослідження були офіційні статистичні матеріали Міністерства аграрної політики України, обласного та районних управлінь статистики Хмельницької області, законодавчо-нормативні документи, звіти районних та обласного центрів зайнятості й управління земельних ресурсів, матеріали анкетних обстежень особистих господарств сільського населення, проведених автором особисто протягом 2000-2004 рр.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в наступному:

вперше:

· виявлено особливості функціонування особистих селянських господарств на пореформеному етапі розвитку аграрного сектора, які полягають у визначенні їх значення у забезпеченні життєвого рівня сільського населення на основі посилення їх комерційного спрямування, зростання рівня товарності та диверсифікації виробництва у зв'язку з можливістю розширення землі в обробітку за рахунок приєднання земельних часток (паїв), отриманих в результаті здійснення земельної реформи;

· обґрунтовано доцільність і шляхи залучення особистих селянських господарств до формування ринково орієнтованого аграрного сектора, які спрямовано на подолання їх технологічного відставання та економічної дискримінації з боку спекулятивно-посередницьких структур, а також забезпечення соціальної захищеності на основі розвитку виробничої та обслуговуючої кооперації;

уточнено:

· економічну природу і функції особистих селянських господарств в умовах формування різноукладності аграрного сектора, що ґрунтується на високій персональній мотивації їх власників, поєднання в одній особі власника-менеджера-виконавця, можливості передачі господарського досвіду наступним поколінням, поєднанні виробничих та побутових сторін життєдіяльності, що дозволяє одночасно і комплексно виконувати економічну, соціальну, морально-виховну, естетичну та екологічну функції;

· класифікацію особистих господарств селян за їх виробничим потенціалом, що дозволило обґрунтувати варіанти стратегій їх розвитку, напрями і способи залучення до кооперативної взаємодії у структуроутворюючих процесах горизонтального та вертикального спрямування;

дістало подальшого розвитку:

· трактування економічного поняття «самозайнятість» як підприємницької діяльності фізичних осіб, що забезпечують самі себе роботою, самостійно обирають її напрями та беруть на себе відповідні ризики; в цьому контексті запропоновано розширити форми самозайнятості сільського населення шляхом розвитку кустарних промислів, художніх ремесел, запровадження зеленого туризму, вирощування квітів та грибів, а також збору дикоростучих ягід, грибів, лікарських рослин тощо;

· обґрунтування прогнозу розвитку особистих селянських господарств, який поєднує та взаємопов'язує чисельність сільського населення, обсяги виробництва сільськогосподарської продукції та питому вагу особистих селянських господарств у виробництві валової продукції сільського господарства в умовах зростаючої конкуренції з боку сільськогосподарських підприємств;

· обґрунтування доцільності, умов та шляхів подальшої трансформації особистих селянських господарств у суб'єкти підприємницької діяльності різних організаційно-правових форм, зокрема, у фермерські господарства, приватні підприємства, товариства з обмеженою відповідальністю та ін.

Практичне значення одержаних результатів дисертаційного дослідження полягає в розробці науково обґрунтованих напрямів розвитку особистих господарств населення, підвищення рівня життя сільських жителів, формування на селі умов ринкового середовища з метою вирішення продовольчої проблеми. Пропозиції можуть бути використані сільськими радами, районними і обласними управліннями, державними законодавчими органами у процесі підготовки законодавчо-правових заходів і матеріалів, спрямованих на забезпечення ефективного функціонування особистих селянських господарств.

Ряд рекомендацій автора прийняті до використання Головним управлінням сільського господарства і продовольства Хмельницької області (довідка №10/1876 від 29.12. 2004 р.), управлінням сільського господарства і продовольства Дунаєвецької районної державної адміністрації (довідка №166 від 22.06. 2005 р.).

Основні теоретичні, методичні і практичні результати дисертаційного дослідження використовуються у навчальному процесі Інституту бізнесу і фінансів ПДАТУ при викладанні дисциплін «Аграрні соціально-трудові відносини», «Економіка праці та соціально-трудові відносини» (довідка №75-08-326 від 04.07. 2005 р.), навчальному процесі Балинського ВПУ №36 при викладанні курсу «Економіка підприємництва» та «Економічний аналіз господарської діяльності» (довідка №190 від 16.12. 2004 р.).

Особистий внесок здобувача. Дисертація є завершеною роботою автора. Представлені у дисертаційній роботі результати наукових досліджень отримані автором особисто.

Апробація результатів дослідження. Основні наукові положення та результати дисертаційного дослідження викладені у звітах кафедр економіки галузей АПК та соціально-трудових відносин і статистики Подільського державного аграрно-технічного університету, доповідались і обговорювалися на щорічних науково-практичних конференціях професорсько-викладацького, аспірантського складу та науковців університету (м. Кам'янець-Подільський, ПДАТУ, 2000-2006 рр.), на науково-методичних семінарах, які проводилися на базі Балинського ВПУ №36 (2000-2004 рр.); Всеукраїнській конференції молодих учених економістів-аграрників «Організаційно-економічні проблеми розвитку АПК» (м. Київ, 2001 р.); Міжнародній науково-практичній конференції «АПК в умовах активізації інтеграційних процесів: стан, проблеми, перспективи» (м. Кам'янець-Подільський, 2004 р.).

Публікації. Результати дисертаційного дослідження опубліковані у 7 наукових працях (1,7 друк. арк.) у наукових фахових виданнях, з них 6 - одноосібних.

Обсяг та структура дисертаційної роботи. Дисертаційна робота складається з вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних літературних джерел (178 найменувань) і 40 додатків. Робота викладена на 202 сторінках комп'ютерного тексту, містить 27 таблиць, 14 рисунків.

самозайнятість селянський аграрний прогноз

Основний зміст дисертаційної роботи

У вступі обґрунтовано актуальність теми дослідження, її значимість, визначено об'єкт, предмет і завдання дослідження, сформульовано наукову новизну одержаних результатів, показано їх апробацію і впровадження, можливості теоретичного і практичного використання.

У першому розділі «Теоретико-методологічні дослідження потенціалу приватних господарств та зайнятості сільського населення» розкриваються основні історичні та сучасні трактування економічної сутності особистих селянських господарств та їх місця у багатоукладній економіці АПК країни. Узагальнені погляди щодо наукового визначення та особливостей функціонування особистих селянських господарств (в подальшому ОСГ).

В умовах реформування аграрної сфери, через різке скорочення обсягів виробництва в агроформуваннях, зниження доходів селян, створилися сприятливі (значною мірою вимушені) передумови для розвитку ОСГ. В ході дослідження встановили, що ці господарства виконують такі функції: економічні, соціальні, морально-виховні, репродуктивні, естетичні, екологічні.

До економічних функцій відноситься: забезпечення предметами довготривалого використання та продуктами харчування; виробництво високоякісної сільськогосподарської продукції; поповнення продовольчого фонду країни; підвищення рівня життя сільських мешканців та ріст їх доходів; ефективне використання ресурсів праці і засобів виробництва; налагодження виробничих зв'язків; інтеграція із аграрними формуваннями. До соціальних - самовираження та самоадаптація до ринкових умов; розвиток традиційного сільського способу життя; покращення якості життя селян та культури сільського побуту. До морально-виховних - створення психологічного і трудового настрою, прищеплення навичок високоефективної праці; трудове виховання та розвиток особистості; закріплення кадрів на селі; професійна орієнтація підростаючого покоління; підвищення морального та професійного світогляду. Репродуктивні - відтворення людського роду; забезпечення оптимального співвідношення статево-вікових груп населення. Естетичні - спілкування з природою та сприйняття її краси; організація раціонального дозвілля. Екологічні - відповідальність за ефективне використання земельних ресурсів.

Критерії класифікації особистих селянських господарств наступні: чисельний склад сім'ї; розмір земельної ділянки та паїв; спеціалізація особистого селянського господарства (у рослинництві: картопля, овочі, плоди та ягоди, вирощування квітів; у тваринництві: молоко, відгодівля великої рогатої худоби, свиней, м'ясо птиці, яйця, мед); джерела коштів для існування сім'ї; орієнтація особистого господарства сільського населення на різні ринки збуту своєї продукції (повне споживання продукції, часткове споживання з реалізацією на ринку її надлишку, незначне споживання продукції з переважною її реалізацією на ринку); розмір сукупного доходу сім'ї.

Встановлено, що особисте селянське господарство - це форма господарювання селян (фізичних осіб), яка заснована на приватній власності, ведеться силами членів сім'ї (родини) і передбачає виробництво та переробку сільськогосподарської продукції з метою не тільки особистого споживання, але й реалізацію її надлишків.

Зважаючи на вищезазначені критерії, особисті господарства сільського населення слід класифікувати:

1 група - господарства з найбільш слабким потенціалом (19,2%): у своєму складі мають одного-двох непрацюючих пенсіонерів; володіють до 0,5 га землі; характеризуються широкою спеціалізацією; виробництво продукції здійснюється з метою задоволення власних потреб у продуктах харчування;

2 група - господарства із середнім потенціалом (32,6%): у своєму складі мають двох-трьох осіб зрілого і похилого віку переважно працюючих; володіють до 1,0 га землі; виробництво продукції широкої спеціалізації; ведення господарства здійснюється з метою повного самозабезпечення сім'ї продуктами харчування і часткової реалізації їх на ринку (інколи за місцем розташування господарства або вздовж транспортних магістралей);

3 група - господарства з високим потенціалом (33,5%): у своєму складі мають осіб молодого і середнього віку, а також їх дітей чи батьків; обробляють до 2,0 га землі; глибше виражена спеціалізація виробництва; головною метою ведення таких господарств є їх орієнтація на реалізацію продукції для задоволення зростаючих матеріальних і духовних потреб всіх членів сім'ї та виховання дітей;

4 група - господарства, які отримали земельні паї: володіють ділянками (більше 2 га) для ведення товарного сільськогосподарського виробництва (14,7%). Отже, розміри ОСГ залежать в основному від складу сім'ї. Із збільшенням чисельного складу сім'ї з'являється можливість розширення оброблюваної сім'єю земельної площі, збільшення кількості поголів'я худоби і птиці.

Результати дослідження особистих селянських господарств дозволили виявити характерні особливості їх розвитку: своєчасність і якість виконання сільськогосподарських робіт, виробництво продукції за величезним асортиментом, динамічність, гнучкість, мобільність, самоокупність і низькі капітальні вкладення. Поряд з цим ОСГ не позбавлені негативних рис: велике фізичне навантаження на селян; обмеженість фінансових ресурсів; нестабільність доходів; підвладність впливу ринкової кон'юнктури; вузьке коло споживачів та постачальників; локальність ресурсних та збутових ринків.

Особисті господарства вирішують такі основні завдання: самостійно обирають форми і методи роботи; заповнюють недостачу тих продуктів, які недоцільно виробляти на великих підприємствах; виробляють екологічно чисту і якісну продукцію в порівнянні з сільськогосподарськими підприємствами; забезпечують кращі показники продуктивності й урожайності порівняно з іншими агроформуваннями; переробляють побутові і виробничі відходи з метою подальшого їх використання; мають велику стійкість до погодних умов за рахунок малих розмірів; раціонально використовують земельні і трудові ресурси, які не зайняті у суспільному виробництві; добиваються прямої залежності кінцевих результатів своєї праці від її кількості та якості.

В сучасних умовах доцільно підтримувати дану форму господарювання, оскільки вона відіграє важливу роль та сприяє формуванню продуктивної самостійної зайнятості населення. ОСГ забезпечують роботою сільське населення, надають можливість самостійному заробітку для молодих працівників, створюючи належні умови для прояву їх економічної активності. У цьому випадку самозайнятість стримує перерозподіл працівників із аграрної сфери в інші галузі, поглинає надлишок робочої сили на ринку праці, чим позбавляє державу в необхідності надання незайнятому населенню робочих місць.

У другому розділі «Стан і тенденції розвитку особистих господарств сільського населення в регіоні» проведена оцінка стану та тенденцій розвитку особистих селянських господарств Хмельницької області, визначення їх ролі у формуванні рівня життя сільського населення в пореформений період. Здійснено аналіз рівня зайнятості в сільському господарстві регіону та визначено соціально-економічні проблеми організації зайнятості в ОСГ.

За останні п'ять років обсяг сільськогосподарського виробництва в області зріс на 8,6%. При цьому виробництво продукції в сільськогосподарських підприємствах (в тому числі фермерських господарствах) скоротилось на 21,9%, а в особистих господарствах населення зросло на 25,5% (табл. 1).

Спостерігається значна тенденція до збільшення розмірів землевласності та землекористування ОСГ. Так, на початок 2004 р. в області площа сільськогосподарських угідь становила 207,1 тис. га, тобто збільшилася на 65,2 тис. га порівняно з 2000 р. або на 45,9%. Аналогічно зросла і площа ріллі в цих господарствах. При цьому частка ОСГ у загальному виробництві продукції сільського господарства складала 69,0%, а частка сільськогосподарських підприємств - 27,9%, фермерських господарств - 3,1%.

В аграрній сфері Хмельниччини, як і в цілому по Україні, скорочувалось виробництво тваринницької продукції. У цій галузі спад відбувся в сільськогосподарських підприємствах, тоді як в особистих селянських господарствах тваринництво виявилося дещо стійкішим - обсяги виробництва 2004 р. складали 114% порівняно з 2000 р. За результатами розрахунків в ОСГ області 2004 р. виробляли 82,3% тваринницької продукції, а рослинницької - 61,6%.

Слід зазначити, що зростання обсягів виробництва продукції рослинництва в ОСГ відбувалося переважно за рахунок екстенсивного чинника - розширення посівних площ сільськогосподарських культур. У структурі посівів в ОСГ з'явилися такі культури, як ячмінь, цукрові буряки. Однак найбільшу питому вагу займала картопля. Так, 2004 р. виробництво картоплі збільшилося, порівняно з 1990 р., на 440 і складало 1108 тис. т, овочів - відповідно на 171 тис. т і становило 217 тис. т, зернових культур - на 208 тис. т і складало 270 тис. т, цукрових буряків - на 189 тис. т. За досліджуваний період в ОСГ збільшилось виробництво м'яса всіх видів у забійній вазі на 24%, молока - 59, вовни - 50%, але значно скоротилося виробництво свинини (на 11%) та яєць (на 28%).

В умовах формування ринкового середовища найбільш реально власний добробут формують саме через розвиток особистих господарств. Дослідження діяльності в ОСГ протягом 2002-2004 рр. проводилося автором на основі анкетного опитування, яким було охоплено 600 господарств області, а для вивчення результатів їх діяльності була використана методика визначення умовного валового доходу ОСГ, запропонована фахівцями ННЦ «Інститут аграрної економіки». У цілому особисті господарства сільських жителів області виявилися доходними, так як в розрахунку на одне господарство припадало 1053,8 грн. доходу, з якого від галузі рослинництва отримано 294,1 грн., тваринництва - 759,7 грн. При відрахуванні загальної суми витрат було отримано 248,6 грн. валового доходу, де на галузь рослинництва припадало 53%, тваринництва - 47%. При цьому рівень рентабельності складав 30,9%, зокрема в рослинництві - 62,2%, тваринництві - 21,8%.

Після соціально-економічного реформування чітко проявились тенденції реструктуризації зайнятості в аграрній сфері Хмельниччини, тобто зменшення рівня зайнятості у суспільному аграрному виробництві та переміщення робочої сили до приватного сектора. З точки зору структурних перетворень в статусі зайнятих відбулося суттєве зменшення питомої ваги працюючих за наймом і відповідно зросла чисельність тих, які самостійно забезпечують себе роботою. У результаті чисельність зайнятих в особистих селянських господарствах 2004 р. зросла на 12,6 тис. осіб або на 8% і складала 170,4 тис. чол. порівняно з 2000 р. Матеріали проведеного автором 2001 р. анкетного опитування свідчать, що із 150 респондентів у сільському господарстві виявили бажання працювати лише 25 чол., стати фермерами - 40 чол., побажали організувати приватну справу - 62 чол., вести ОСГ - 10 чол., а працювати в іншій сфері діяльності хотіли б 13 чол.

При проведенні повторного опитування цих самих респондентів 2004 р. результати дещо змінились: збільшилося число бажаючих займатись веденням ОСГ майже в два рази та бажаючих працювати в іншій сфері діяльності - у три рази. Отже, зниження кількості бажаючих працювати в сільському господарстві, організувати свою приватну справу, створити фермерське господарство пов'язане в основному із труднощами, які виникли внаслідок економічної кризи в країні. Однак найбільш суттєвою причиною є відсутність державної підтримки сільського господарства для розвитку технологічних процесів і матеріально-технічної бази.

Важливими питаннями в сфері зайнятості сільського населення є: створення несільськогосподарських виробництв у кожному селі; концентрація промислового виробництва на базі селищ міського типу з вигідним географічним розташуванням. Останній варіант економічно вигідніший, оскільки в селищах міського типу створена необхідна інфраструктура: філії ряду промислових підприємств, організації по заготівлі сільськогосподарської продукції.

Праця в ОСГ є традиційною сферою трудової діяльності і поряд з іншими формами господарювання є формою самозайнятості в сільському господарстві. Життєздатність цієї форми самозайнятості викликана приватною власністю, яка ґрунтується на власній праці, тобто включає, крім прав володіння та розпорядження власністю, управління і контроль нею. Дана форма господарювання виявилась найбільш пристосованою до особливостей перехідного періоду, оскільки ОСГ, працюючи на принципах самофінансування і невисоких розмірах капіталовкладень, зуміли поступово нарощувати виробництво. ОСГ є також вагомим гарантом від можливих негараздів в суспільному виробництві, зокрема і невиплата або затримка заробітної плати, соціальної незахищеності.

Отже, самозайнятість в ОСГ - це вид підприємницької діяльності фізичних осіб, що забезпечують самі себе роботою, самостійно обирають її напрями та беруть на себе відповідні ризики. В цьому контексті пропонується розширити форми самозайнятості сільського населення шляхом розвитку кустарних промислів, художніх ремесел, запровадження зеленого туризму, вирощування квітів та грибів, а також збір дикоростучих ягід, грибів, лікарських рослин.

Проведені соціологічні дослідження свідчать про існування досить тісного взаємозв'язку між приватним та суспільним секторами сільського господарства. Виявлена залежність між грошовими доходами, одержаними від ведення ОСГ та рівнем зарплати дозволяє стверджувати, що селяни вимушені працювати в особистих господарствах для забезпечення мінімальних потреб власної сім'ї. Основними джерелами доходів сільського населення на початку 90-х рр. були: заробітна плата, пенсії, різні види соціальних виплат. Сьогодні оплата праці селян перемістилася на третє місце після доходів від особистих господарств та соціальних виплат. Надходження від ведення ОСГ складають 68% сукупних доходів та значно перевищують заробітки у інших агроформуваннях.

Від стану економіки сільськогосподарських підприємств значною мірою залежить успішне функціонування особистих селянських господарств. У зв'язку з цим в сучасних умовах занепаду суспільного виробництва завдання розробки основ ефективного функціонування ОСГ на базі розвитку інтеграційних зв'язків з іншими формами господарювання стає все більш очевидним.

У третьому розділі «Механізм ефективного розвитку особистих селянських господарств та використання ресурсів праці» визначені перспективи розвитку ОСГ та зайнятості сільського населення, відображається розвиток підприємництва як шлях формування ринкового середовища на селі. Обґрунтовано напрями кооперування ОСГ у виробничій та обслуговуючій сферах з метою ефективного використання ресурсів праці та інтеграції з сільськогосподарськими підприємствами.

Дослідження свідчать, що сільська соціальна інфраструктура області зазнає таких же негативних тенденцій, які спостерігаються в цілому по Україні. Так, 2003 р. у 1416 сільських населених пунктах Хмельницької області функціонувало 626 дитячих садків, забезпеченість склала 44%. За останні вісім років у області припинили свою діяльність 228 бібліотек, 607 технічних засобів для демонстрування кінофільмів і 111 закладів культури клубного типу. Це свідчить про зниження можливостей задоволення соціальних і духовних потреб сільського населення. Отже, необхідна комплексна програма, стратегія реформування села, яка б включала у себе розроблений механізм та напрямки вдосконалення економічних відносин у виробничій та соціальній сферах на селі.

Для цього необхідно сформувати в сільській місцевості таку соціальну інфраструктуру, яка б забезпечила наближення та вирівнювання умов життєдіяльності міського та сільського жителя. Слід стимулювати закріплення на селі молодих спеціалістів сільського господарства, культури, освіти, охорони здоров'я, побутового обслуговування, а також виділяти кошти для пільгового довгострокового кредитування сільських забудовників, першочергово молоді.

Необхідність існування та подальшого розвитку малих форм господарювання на селі пов'язана з тим, що завдяки їм забезпечується: поповнення обсягу та асортименту сільськогосподарської продукції; збільшення додаткових грошових надходжень сільського населення; раціональне використання ресурсів, насамперед трудових; економія капіталовкладень у сільське господарство; скорочення втрат сільськогосподарської продукції; виховання молодого покоління у дусі працьовитості та високої моралі і, на кінець, поповнення місцевого бюджету.

Серед основних проблем розвитку підприємництва на даному етапі є: дефіцит обігових коштів і відсутність відчутної фінансово-кредитної й ресурсної підтримки малого бізнесу; низький рівень підприємницької ініціативи; складна система оподаткування, адміністративний тиск; нерозвиненість інфраструктури з підтримки підприємництва; низька продуктивність праці через відсутність сучасних високоефективних технологій; незадовільне забезпечення правовою й економічною інформацією, у тому числі про ринки збуту і ціни на сільгосппродукцію.

Дослідження перспектив розвитку ОСГ дає підстави стверджувати, що в даний час їх слід сприймати як тимчасовий вихід із складного економічного стану для забезпечення зайнятості і виживання більшості сільських сімей. Але за результатами анкетних опитувань сільських жителів Хмельниччини у більшості респондентів переважає настрій щодо збереження та збільшення розмірів ОСГ як у найближчій, так і у віддаленій перспективі. Лише незначна частина (13%) селян планують частково скоротити або повністю призупинити ведення ОСГ. Це пояснюється такими факторами: складом родини, фізіологічними і психологічними особливостями членів сімей, їх станом здоров'я, доходами та ін.

У найближчій перспективі у розвитку особистих селянських господарств спостерігатимуться помітні зміни. За результатами прогнозування не варто очікувати збільшення кількості ОСГ (у зв'язку із зменшенням чисельності сільського населення регіону), а лише покращення показників їх діяльності за рахунок зміни якісних параметрів розвитку: підвищення урожайності зернових культур, цукрових буряків та продуктивності тварин. З огляду на невизначеність ситуації в економіці країни та впливу різних факторів недоцільно здійснювати прогноз на більш віддалену перспективу.

Для подальшого розвитку ОСГ на державному рівні потрібно забезпечити: підвищення рівня генетичного потенціалу в рослинництві й тваринництві, поліпшення агрохімічного, зоотехнічного, ветеринарного, агросервісного обслуговування особистих селянських господарств, а також навчання та консультацій з передових технологій, агробізнесу, менеджменту, маркетингу продукції через мережу сільськогосподарських дорадчих служб, яка вже працює в Україні. Уже нині виникає потреба в створенні у сільській місцевості кооперативів із закупівлі, зберігання, переробки та реалізації продукції особистих селянських господарств, надання їм різноманітних послуг.

Сьогодні назріла необхідність створення таких кооперативних формувань на селі, засновниками і членами яких були б практично усі власники земельних і майнових паїв (рис. 1). Таке об'єднання повинно включати як членів ОСГ, які працюють безпосередньо в своїх господарствах, так і найманий штатний персонал (включаючи його дирекцію). Діяльність кооперативу виглядатиме таким чином: усі члени передають йому свої паї; можливі також і грошові внески до статутного фонду. Кількість і величину паїв (земельних і майнових) та розмір внесків братимуть до уваги при розрахунках за оренду й розподіл прибутків кооперативу. Засновники повинні вибирати дирекцію кооперативу, яка в подальшому формуватиме штатний персонал працівників (постійних та сезонних). До постійних працівників відноситимуться члени ОСГ (засновники), які здійснюватимуть свою діяльність в особистих господарствах. Таким чином, результати діяльності кооперативного об'єднання складатимуться з того, що зроблено безпосередньо членами особистих селянських господарств та найманими (сезонними) працівниками.

Основний принцип інтеграції полягатиме в тому, що ОСГ в обов'язковому порядку продавали б вироблену продукцію своєму кооперативу, який реалізовуватиме її переробним, торговельним та іншим споживачам сільськогосподарської продукції. Водночас кооператив зобов'язаний допомагати особистим селянським господарствам: продавати (у разі потреби) молодняк ВРХ, концентровані корми, поліпшувати культуру землеробства, залучати робочу силу, надавати ветеринарні, будівельні, механізовані роботи на присадибних ділянках та інші послуги. Важливою умовою при цьому повинно бути надання таких послуг у кредит (на безвідсотковій основі або ж за невеликий відсоток).

Роль ОСГ полягатиме у тому, що вони намагатимуться виробити якомога більше високоякісної сільськогосподарської продукції. Адже від цього будуть залежати їхні доходи. Кооператив, маючи механізовану базу та найманих працівників, зосередить зусилля на вирощуванні зернових, інших культур, де необхідно застосовувати сучасну машинну технологію. Доцільно в кооперативі забезпечити організацію виробництва концентрованих кормів, створити можливість безперебійного збуту продукції. Перспективним напрямом розвитку господарств населення є їх залучення до поширення несільськогосподарських видів підприємництва на селі, таких як зелений туризм, кустарні промисли, художні ремесла. Слід зазначити, що окремі з них будуть займатися веденням особистого господарства по певному напрямку, інші перейдуть на принципи роботи фермерських господарств або приватних підприємств, решта - припинять своє існування.

За роки переходу до ринкових відносин в багатьох агропідприємствах було побудовано переробні цехи, але вони в більшості випадків є малопотужними і не забезпечують необхідної переробки сировини. Суспільство несе значні втрати від недовикористання потужностей великих підприємств. Тому більш доцільно було б проблему агропереробного виробництва вирішувати через кооперацію аграрних підприємств з особистими селянськими, фермерськими господарствами, приватними підприємствами з метою створення екологічно безпечного спільного виробництва конкурентоспроможної за якістю та ціною кінцевої продукції. Все це змушуватиме переробні підприємства тісніше інтегруватися з постачальниками сировини на основі взаємної економічної вигоди.

Проведені дослідження свідчать, що перетворення ОСГ в нові організаційно-правові форми слід здійснювати на основі структуроутворюючих процесів певного спрямування, а саме: горизонтального - ОСГ кооперуються між собою в процесі виробництва продукції, вертикального - кооперативи власників ОСГ кооперуються з іншими сферами АПК (постачання, переробка, збут тощо). Між ОСГ, фермерськими господарствами та агропідприємствами повинні існувати тісні економічні взаємозв'язки, які необхідно розвивати і використовувати з максимальною ефективністю. Зокрема, надання сільськогосподарськими підприємствами взаємних послуг з використання техніки, транспорту, зооветеринарне обслуговування (консультування), підсобних виробництв (млин, олійня, пилорама та ін.); постачання кормів. В свою чергу агропідприємства залучають робочу силу ОСГ для виконання сезонних робіт.

Отже, визначення перспективних напрямів функціонування ОСГ повинно стати важливою складовою частиною програм розвитку сільського господарства і сільських територій.

Висновки

1. Особисте селянське господарство - це форма господарювання селян (фізичних осіб), яка заснована на приватній власності, ведеться силами членів сім'ї (родини) і передбачає виробництво та переробку сільськогосподарської продукції з метою не тільки особистого споживання, але й реалізацію її надлишків. ОСГ є формою організації виробництва, самозабезпечення сільської сім'ї всіма необхідними соціально-матеріальними потребами (праця, навчання, пенсії) з метою збереження і відтворення людських ресурсів. Економічна природа ОСГ ґрунтується на високій персональній мотивації їх власників, поєднання в одній особі власника-менеджера-виконавця, можливості передачі господарського досвіду наступним поколінням. При цьому особисте селянське господарство крім економічної місії виконує соціальну, морально-виховну, естетичну, екологічну функції, що мають незаперечне значення у відродженні сільських територій та збереженні навколишнього середовища.

2. Збільшення розмірів ОСГ внаслідок виходу селян із реформованих сільськогосподарських підприємств привели до перерозподілу обсягів виробництва валової продукції між агропідприємствами, включаючи фермерські господарства, та особистими селянськими господарствами на користь останніх. Основними виробниками сільськогосподарської продукції стали особисті селянські господарства. Отже, розпад суспільного сектора призвів до вимушеного посилення позицій і ролі особистих селянських господарств.

3. На даний час трактування економічної природи особистих селянських господарств, їх юридичного і соціального статусу не є однозначним. Це пояснюється тим, що з приєднанням до ОСГ земельних паїв створилися такі господарства, землекористування яких перевищує розміри фермерських підприємств. Вважаємо, що власників ОСГ, які приєднали свої земельні частки до присадибних ділянок і господарюють не узаконивши свої права на них, слід віднести до числа підприємців і на цій основі внести відповідні зміни до Закону України «Про особисте селянське господарство». У результаті ОСГ можуть отримати статус фермерського (чи приватного) після реєстрації їх як юридичної особи.

4. ОСГ працюють на принципах самофінансування, а тому без значних капіталовкладень забезпечують ріст виробництва сільськогосподарської продукції. Вони менш залежні від різного роду енергоносіїв, їх вартості та інших матеріально-технічних ресурсів через використання ручної праці. Відрізняються від інших форм господарювання тим, що пропагують сімейне виробництво. А тому дана форма господарювання виявилася найбільш пристосованою до особливостей перехідного періоду і входження в ринок.

5. Проведена оцінка динаміки розвитку ОСГ характеризується такими тенденціями: зростає розмір земельної площі в обробітку, обсяг виробництва продукції та частки господарств населення у продовольчому кошику; спостерігаються зміни в структурі посівних площ, де вагому частку займають товарні культури; значно вищі показники продуктивності землі та тварин в порівнянні з сільськогосподарськими підприємствами; щорічно розширюється обсяг виробництва тваринницької продукції, але в основному за рахунок збільшення поголів'я худоби та птиці; зростають обсяги реалізованої продукції та рівень її товарності. Особливості функціонування особистих селянських господарств на пореформеному етапі розвитку аграрного сектора полягають у посиленні їх значення у забезпеченні життєвого рівня сільського населення на основі посилення їх комерційного спрямування, зростання рівня товарності та диверсифікації виробництва у зв'язку з можливістю розширення землі в обробітку за рахунок приєднання земельних часток (паїв), отриманих в результаті здійснення земельної реформи

6. Самозайнятість в ОСГ - це вид підприємницької діяльності фізичних осіб, що забезпечують самі себе роботою, самостійно обирають її напрями та беруть на себе відповідні ризики. В цьому контексті пропонуємо розширити форми самозайнятості сільського населення шляхом розвитку кустарних промислів, художніх ремесел, запровадження зеленого туризму, вирощування квітів та грибів, а також збір дикоростучих ягід, грибів, лікарських рослин.

7. ОСГ були поділені на групи за такими критеріями: чисельним складом сім'ї, розміром земельної ділянки та паїв, спеціалізацією, розміром сукупного доходу сім'ї, орієнтацією на ринки збуту своєї продукції. Проведена класифікація особистих господарств селян дозволила обґрунтувати варіанти стратегій їх розвитку, напрями і способи залучення до кооперативної взаємодії у структуроутворюючих процесах горизонтального та вертикального спрямування. Доцільно залучати ОСГ до формування ринково орієнтованого аграрного сектора, який спрямований на подолання їх технологічного відставання та економічної дискримінації з боку спекулятивно-посередницьких структур, а також забезпечення соціальної захищеності на основі розвитку виробничої та обслуговуючої кооперації.

8. Розвиток ОСГ в перспективі поєднає і взаємопов'яже чисельність сільського населення, обсяги виробництва сільськогосподарської продукції та питому вагу особистих селянських господарств у виробництві валової продукції сільського господарства в умовах зростаючої конкуренції з боку сільськогосподарських підприємств. Згідно прогнозу на перспективу, кількість особистих селянських господарств до 2010 р. зменшиться, проте зросте розмір їх землекористування та обсяги виробництва основних видів сільськогосподарської продукції: зерна - на 48%, цукрових буряків - на 75, м'яса у забійній вазі - на 20%. Ріст відбудеться за рахунок підвищення урожайності та продуктивності праці.

9. В існуючому вигляді ОСГ слід сприймати як тимчасовий вихід із складного економічного становища для забезпечення раціональної зайнятості і виживання більшості сільських сімей з низькими грошовими доходами. Основними напрямами подальшого розвитку ОСГ є: підвищення соціального і правового статусу особистих господарств селян; забезпечення їх машинами і механізмами малої механізації, добривами, засобами захисту рослин й іншими матеріально-технічними ресурсами; удосконалення організації закупівлі продукції в ОСГ; ліквідація дефіциту насіння високоврожайних культур, розведення високопродуктивних порід худоби, раціональне забезпечення їх кормами; впровадження інтеграційних зв'язків особистих селянських господарств із сільськогосподарськими та іншими підприємствами АПК. У цьому відношенні важливе значення має кредитування особистих селянських господарств шляхом створення селянських земельних банків, які б могли надавати довгострокові кредити під заставу землі і майна.

10. На базі ОСГ слід проводити формування нових організаційно-правових форм господарювання шляхом здійснення їх трансформації: у фермерські господарства, приватні підприємства, товариства з обмеженою відповідальністю, а також інтеграції: з сільськогосподарськими підприємствами з метою виробництва, переробки та збуту продукції, одержання і надання взаємних послуг.

Размещено на Allbest.ru