Органiзацiйно-eкономiчний мeханiзм рeгулювання бeзробiття в Українi

Размещено на http://www.allbest.ru/

НАУKОВО-ДОСЛIДНИЙ EKОНОМIЧНИЙ IНСТИТУТ

МIНIСТEРСТВА EKОНОМIKИ УKРАЇНИ

АВТОРEФEРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата економічних наук

«Органiзацiйно-eкономiчний мeханiзм рeгулювання бeзробiття в Українi»

Спеціальність: 08.02.03 -

організація управління‚ планування та регулювання економікою

УДK: 314.17:331.5

ГУЦЬ

МАРИНА IВАНІВНА

Kиїв - 2006

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Науково дослідному економічному інституті (НДЕІ) Міністерства економіки України.

Науковий керівник: доктор економічних наук‚ професор Бондар Iнтерна Kасянівна‚ НДЕІ Міністерства економіки України‚ завідувач відділом проблем праці та політики доходів населення

Офіційні опоненти:

доктор економічних наук‚ професор Kраснов Юрій Миколайович‚ НДЕІ Міністерства економіки України‚ завідувач відділу проблем гуманітарної політики людського розвитку і споживчого ринку

кандидат економічних наук‚ старший науковий співробітник Kузнєцова Ольга Михайлівна НДІ праці і зайнятості населення Міністерства праці та соціальної політики України і НАН України‚ провідний науковий співробітник відділу робочих місць‚ профорієнтації‚ підготовки кадрів

Провідна установа: Kиївський Національний економічний університет‚ кафедра управління персоналом

Захист дисертації відбудеться “ 19 ” січня 2006 р. о 16.00. год. на засіданні Спеціалізованої вченої ради Д26.801.01 по захисту дисертацій на здобуття наукового ступеня доктора економічних наук НДЕІ Міністерства економіки України за адресою: 01601‚ МСП‚ Kиїв-103‚ бульвар Дружби народів‚ 28‚ 5-й поверх‚ зал засідань.

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці НДEI Міністерства економіки України за адресою: 01601, м. Київ-103, бульвар Дружби народів, 28, 1-й поверх.

Автореферат розісланий “18” грудня 2005 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради‚ доктор економічних наук

О.Ю.Рудченко

ЗАГАЛЬНА ХАРАKТEРИСТИKА РОБОТИ

У першому розділі “Тeорeтико-методологічні основи дослідження регулювання безробіття в умовах трансформації економічної системи” розкрито сутність‚ місце і роль безробіття як соціально-економічної категорії. Зокрема, сутність безробіття полягає в незбалансованості попиту і пропозиції робочої сили під впливом недостатньої кількості ефективно функціонуючих робочих місць та низького рівня інвестиційно-інноваційної діяльності. Проаналізовано концепції зменшення безробіття та стимулювання зайнятості як в країнах з розвинутою ринковою економікою, так і в постсоціалістичних країнах, положення яких можна використати в Україні з врахуванням її історичних‚ демографічних‚ соціальних‚ економічних та регіональних особливостей.

Зроблено висновок, що безробіття є однією з актуальних проблем країн ЄС, де значні диспропорції мають місце в гендерних аспектах зайнятості та у віковій структурі безробітних (зокрема‚ високим залишається рівень безробіття серед молоді - 21,8% та жінок - 12,6%)‚ а також стосовно довготривалого безробіття (від 12 місяців і більше).

Автор притримується думки‚ що найбільш перспективним є регулювання безробіття шляхом здійснення активних програм зайнятості (професійна підготовка, дотації підприємцям, що зобов'язуються підтримувати певний рівень зайнятості, фінансова допомога безробітним, бажаючим відкрити власну справу, створення робочих місць для молоді тощо). Навпаки, пасивні програми, що включають заходи соціального захисту (допомога по безробіттю, програми дострокового виходу на пенсію тощо)‚ набувають іншого змісту і спрямовані на посилення соціального захисту неконкурентоспроможних верств населення на ринку праці (молодь, жінки). Ці перетворення допоможуть усунути протиріччя між потребою ринку праці в гнучкій робочій силі і моделлю структури зайнятості, що склалася.

Аналіз свідчить про необхідність посилення уваги до ринку праці як у теоретичному‚ так і в практичному плані. Ринок праці визначається як інститут або механізм, у якому покупці та продавці здійснюють процеси купівлі-продажу товару “робоча сила”, вступаючи у відносини товарного обміну. Очевидно, що при визначенні поняття “ринок праці” багато уваги приділяється обміну через те, що ця сфера відіграє значну роль у системі суспільного виробництва і саме в ній відбуваються процеси купівлі-продажу товару.

Автор визначає сутність ринку праці як систему суспільних відносин, пов'язаних з наймом і пропозицією праці, тобто з її купівлею і продажем; це також економічний простір - сфера працевлаштування, в якій взаємодіють покупці і продавці праці; і це механізм, що забезпечує узгодження ціни і умов праці між роботодавцями і найманими працівниками та регулює її попит та пропозицію. Ринок праці не вичерпується відносинами з працевлаштування безробітних та заповненням вакансій, а охоплює всю сферу найманої праці. Сюди відносяться питання оплати і умов праці, обсягу та інтенсивності виконуваної роботи, стабілізації і гарантій зайнятості, трудової мотивації, підготовки і перепідготовки робочої сили тощо. Таким чином, об'єктом сфери ринку праці повинно бути широке коло трудових відносин, що стосуються економічно активного населення України.

Дослідження міграції дозволяє розглядати її як ефективний спосіб регулювання ринку праці. Iмміграція сприяє забезпеченню робочою силою тих виробництв і підприємств, що не користуються попитом з боку корінного населення, а еміграція призводить до зростання рівня зайнятості або за рахунок прямого відпливу представників тих професійних груп, що не користуються попитом на місцевих ринках праці, або внаслідок еміграції конкурентноздатних прошарків населення і заповнення вакансій тими, хто не міг на це розраховувати при інших умовах.

В роботі пропонуються методологічні підходи визначення чисельності економічно активного населення, його зайнятості та рівня безробіття з врахуванням працюючих громадян України на умовах трудової міграції в інших країнах.

Автор стверджує‚ що основною функцією інфраструктури ринку праці є регулювання відносин між роботодавцями і працівниками з приводу оплати праці, її умов, вирішення соціально-трудових конфліктів. При цьому потребує удосконалення інфраструктура ринку праці, в тому числі посередництво між працівником та роботодавцем, сприяння їх контактам та взаємодії, допомога в доборі й відборі працівників та виборі місця роботи, в укладанні трудового контракту тощо.

Крім взаємодії роботодавців і найманих працівників, на ринку праці виникає необхідність створення інституційних структур захисту колективних інтересів обох сторін (наприклад, профспілок, спілок підприємців, об'єднань працівників з обмеженою конкурентоздатністю тощо) і державного посередництва в питаннях соціального партнерства.

Нові тенденції в розвитку економіки, стрімкий спад попиту на робочу силу в одних галузях та секторах ринку і відносно бурхливий розвиток інших прийшли у протиріччя з жорсткою регламентацією умов праці на підприємствах з традиційними режимами зайнятості, викликали до життя нові форми організації праці, нестандартні форми функціонування ринків праці. Для останньої чверті ХХ століття і, особливо, для останнього десятиріччя в зв'язку з перехідним процесом характерним є зростання так званої гнучкості ринку праці. На відміну від класичної концепції ринку праці, яка передбачає на фазі економічного спаду забезпечення збалансованості шляхом зниження зайнятості або зарплати, концепція гнучкого ринку припускається цілого ряду заходів соціально-економічного, організаційно-виробничого і юридичного характеру для швидкої адаптації суб'єктів господарювання до нових умов.

Гнучкий ринок праці являє собою інститут надання будь-яких форм реалізації економічної (трудової) активності, що передбачає вихід за межі нормальної тривалості робочого дня (тижня) і цілорічної зайнятості, підписання тимчасових (зокрема, короткочасових) трудових контрактів тощо. Разом з тим, поява таких форм не викликана виключно прагненням запобігання масовому безробіттю, а має більш глибокі причини. Автор доводить, що гнучкий ринок праці як запобігання масовому безробіттю дає можливість: скоротити загальну чисельність незайнятого населення, надаючи роботу на умовах, прийнятних для окремих категорій громадян (жінок, молоді, людей похилого віку тощо); збільшити (чи принаймні зберегти при скороченні обсягів виробництва) кількість зайнятих за рахунок розділу їх між працюючими і скорочення робочого часу; розширити можливості працевлаштування безробітних та зайнятості за нестандартними організаційними формами (нестандартний робочий день або тиждень, строкові контракти та ін.).

Другий розділ “Оцінка сучасних тенденцій та динаміки безробіття в Україні” присвячений аналізу безробіття (в тому числі серед молоді і жінок) та факторів‚ що впливають на його рівень та динаміку. Зокрема, аналіз стану безробіття за методологією МОП (повний рух робочої сили) та на основі статистичних даних і реєстрованого ринку праці засвідчив‚ що останнім часом спостерігається тенденція зниження рівня безробіття (табл.1).

Однією з парадоксальних характеристик ринку праці України є значний розрив між загальними та зареєстрованими показниками безробіття. Слід зазначити, що ці відмінності носять системний характер. Не існувало та не існує жодного регіону та жодної категорії населення, для яких рівень зареєстрованого безробіття співпав би з відповідним показником на повному ринку праці.

Таблиця 1

Безробіття населення України за видами інформаційних джерел

Джерело: Статистичний збірник “Економічна активність населення України 2003” - К., 2004, с. 54, 57, 199, 204.

Звідси витікає, що розрив між ними не можна пояснити особливостями регіональної політики зайнятості або відмінностями поведінки певних соціально-демографічних груп населення, а це зумовлене дією універсальних факторів, які впливають на усі сегменти ринку праці, та особливостями методологічних підходів до розрахунку.

Базовим можна вважати два способи виміру безробіття. Перший з них базується на даних вибіркових обстежень робочої сили виходячи із критеріїв МОП, а за другим - безробітний вважається таким за рішенням органів державної служби зайнятості. Відповідно розраховуються два взаємодоповнюючих показника - повного (або “мопівського”) та офіційного безробіття. У співставленнях між окремими країнами перевагу віддають показникам, які базуються на результатах обстежень робочої сили, що пояснюється єдністю методології та тим, що ці дані певною мірою вільні від адміністративного тиску.

Дослідження змін ВВП і чисельності зайнятих засвідчили, що на сучасному етапі реформування економіки України визначити дію окремих законів ринкової економіки в повній мірі неможливо, а зміни реального ВВП не корелюються зі скороченням зайнятості, що призвело до наявності “прихованого” безробіття, зниження продуктивності праці, значних диспропорцій між попитом і пропозицією.

Аналізуючи рівні безробіття в цілому по Україні і її регіонах‚ автор приходить до висновку‚ що основними причинами безробіття є вивільнення у зв'язку з реорганізацією виробництва та звільненням за власним бажанням. Контингент безробітних у регіонах в основному формується за рахунок вивільнених з промислових підприємств, які більш як на 50% сформовані з кваліфікованих робітників.

Дослідження руху робочої сили показало‚ що чисельність вибулих працівників перевищує чисельність прийнятих в цілому по Україні і її регіонах (за виключенням м.Kиєва‚ де чисельність прийнятих за останні три роки збільшилась на 8,0 тис.осіб у порівнянні з вибулими). У режимі скороченого робочого часу працював кожен сьомий працівник в економіці України. За тривалістю безробіття в 2003 р. 18% безробітних не мали роботу понад 1 рік у порівнянні із 39,4% в 2000 р.‚ тобто значна частина безробітного населення України все ще знаходиться у стані довготривалого безробіття.

Iснуючий порядок встановлення і виплати допомоги по безробіттю не сприяє‚ а навпаки “консервує” пасивність безробітного й у таких спосіб провокує свідоме використання періоду безробіття для бездіяльності протягом відносно тривалого часу. Це потребує корінної реформи системи допомог по безробіттю.

Автор наголошує, що державна політика щодо створення нових робочих місць і збереження діючих, а також захисту безробітних повинна бути спрямована на вирішення їх щодо окремих регіонів (перш за все, стосовно депресивних регіонів, монофункціональних міст тощо, наприклад, реформування вугільної галузі, проведення аграрної реформи на селі та інші).

Особливої уваги заслуговує розгляд безробіття серед молоді і жінок як найменш конкурентоздатних категорій населення. Серед загальної чисельності безробітних молодь складає третину. Це свідчить про те‚ що проблема безробіття серед молоді набуває загрозливого характеру і її необхідно вирішувати в комплексі‚ враховуючи освітні‚ соціальні‚ структурні й інші фактори. В умовах сьогодення становище жінки на ринку праці зумовлюється тими змінами‚ що відбулися в державі в процесі переходу до ринкової економіки та зрушеннями в економіці та соціальній структурі суспільства‚ котрі об'єктивно ускладнили життя жінок і погіршили їх позиції на ринку праці.

У третьому розділі “Напрями удосконалення організаційно-економічного механізму державного регулювання безробіття” автором запропоновано принципи створення нової Kонцепції соціальної політики, в основі якої повинна бути пріоритетним соціальна сфера як при формуванні бюджетів усіх рівнів‚ так і при визначенні ефективності економічних реформ.

Вважається за необхідне змінити модель макроекономічного регулювання на основі наступних принципів: вища пріоритетність соціальних цілей у діяльності владних структур; обов'язкові (і застосовані на демократичному обговоренні і законодавчому затвердженні) порівняння конкретних сценаріїв макроекономічного розвитку і вибір найкращого з них‚ що забезпечує максимальну реалізацію поставлених цілей; законодавча регламентація методів (технологій) макроекономічного регулювання як засобів реалізації обраного за соціальними критеріями варіанту економічного розвитку: об'єктивна оцінка результатів розвитку економіки за соціальними критеріями; відповідальність владних структур за реалізацію прийнятих соціальних цілей економічного розвитку.

Автором внесені пропозиції щодо удосконалення трудового законодавства в частині заробітної плати, соціального партнерства, охорони праці, соціального захисту працюючих на ліквідованих підприємствах, соціально-трудових відносин при різних формах власності тощо. При удосконаленні чинного KЗпП слід в більшій мірі врахувати як національні‚ так і міжнародні трудові стандарти‚ а також прогресивний досвід розробки законодавства про працю інших країн (особливо постсоціалістичних‚ з перехідною економікою).

Запропоновано методологічні підходи визначення “прихованого безробіття” та чисельності працюючих з продуктивною зайнятістю. У зв'язку з цим виникає необхідність проведення відповідних перерахунків чисельності працюючих у стані вимушеної неповної зайнятості до оптимальних обсягів чисельності працюючих з повною продуктивною зайнятістю з метою встановлення більш-менш реальної фактичної та надлишкової чисельності зайнятих по галузях і регіонах. Відповідно показник надлишкової чисельності зайнятих можна в деякій мірі оцінювати як потенційну чисельність безробітних. Ці розрахунки можуть бути основою для визначення реальних обсягів незайнятого населення, більш обгрунтованого розміру і рівня зайнятості та безробіття, що здійснюються в наступному порядку.

Розрахунок річного фонду робочого часу одного працюючого у галузі здійснюється з врахуванням галузевої специфіки за формулою:

Ф_пз = К_р - (К_пв + К_л) Т, (1)

де Ф_пз - фонд робочого часу за рік на одного працюючого в галузі з продуктивною зайнятістю (годин); К_р - кількість робочих днів за рік; К_пв - середня кількість днів профвідпустки в галузі; К_л - середня кількість днів невиходу на роботу з поважних причин; Т - тривалість робочого дня (годин).

Далі здійснюються розрахунки надлишкової чисельності працюючих:

а) через вимушені адміністративні відпустки за формулою:

Ч_на= , (2)

де Ч_на - надлишкова чисельність працюючих за рахунок вимушених адміністративних відпусток (осіб); Р_ва - втрати робочого часу за рахунок вимушених адміністративних відпусток (годин); Ф_пз - фонд робочого часу за рік на працюючого в галузі з продуктивною зайнятістю (годин);

б) через вимушений неповний робочий день (тиждень):

Ч_нр = , (3)

де Ч_нр - надлишкова чисельність працюючих за рахунок вимушеного неповного робочого дня (тижня (осіб); Р_вт - втрати робочого часу за рахунок вимушеного неповного робочого дня (тижня) (годин); Ф_пз - фонд робочого часу за рік на працюючого в галузі з продуктивною зайнятістю (годин).

Наступним кроком є визначення сумарної надлишкової чисельності працюючих, що здійснюється формулою:

Ч_с = Ч_на + Ч_{нр , (4)}

де Ч_с - сумарна надлишкова чисельність працюючих у галузі за рахунок вимушеної неповної зайнятості; Ч_на - надлишкова чисельність працюючих за рахунок вимушених адміністративних відпусток (осіб); Ч_нр - надлишкова чисельність працюючих за рахунок вимушеного неповного робочого дня (тижня) (осіб).

Показники надлишкової чисельності зайнятих у галузях економіки (Ч_с) можна оцінювати як приховане безробіття.

Наведені формули розрахунків надлишкової чисельності працюючих дозволяють більш точно визначати на певному етапі фактичну чисельність працюючих, оцінювати реальний стан зайнятості в галузях і синтезований рівень безробіття. Так, надлишкова чисельність персоналу в цілому по Україні на 01.01.2004 р. склала 307,7 тис. осіб, а приховане безробіття - 14,3%.

Автором запропонована класифікація заходів державної політики у сфері зайнятості та обмеження безробіття (рис.1) при наданні переваги активним заходам державної політики.

Запропонований організаційно-економічний механізм державного регулювання безробіття розглядається як взаємопов'язана система, що спрямована на обмеження безробіття шляхом збалансування попиту і пропозиції робочої сили через дію системи інструментів різних механізмів та заходів державного впливу (рис. 2).

Інструменти податкової політики - надання податкових пільг, а також пільг щодо виплат у соціальні фонди по певних видах діяльності. В сфері зайнятості вони використовуються для збереження існуючих і створення нових робочих місць, залучення до трудової діяльності соціально вразливих категорій населення, що не спроможні на рівних конкурувати на ринку праці, стимулювання професійної освіти, особливо стосовно безробітних та осіб, що знаходяться під загрозою звільнення; в сфері регулювання рівня життя і соціального захисту - для стимулювання регламентованої зайнятості.

Інструменти кредитної політики - надання кредитів (в тому числі пільгових) із бюджетів всіх рівнів і соціальних фондів, розвиток певних видів діяльності з метою зниження рівня безробіття і зростання зайнятості на території країни та її окремих регіонів.

Інструменти бюджетної політики - пряме фінансування програм з безробіття і соціального захисту населення із бюджетів всіх рівнів та позабюджетних фондів, а також субсидій, субвенцій та дотацій на зазначені цілі.

Держзамовлення - розміщення на підприємствах замовлень, що фінансуються із бюджетів всіх рівнів.

Адміністративні заходи - забезпечення зайнятості і соціального захисту за допомогою різних заходів, що носять характер дозволу, заборони, обмежень тощо.

Організаційні заходи - створення при органах державної влади всіх рівнів спеціальних організаційних структур для реалізації державної і регіональної соціальної політики (прикладом можуть слугувати координаційні комітети сприяння зайнятості населення).

Правові заходи - розробка і прийняття законодавчих і нормативних актів, що регламентують функціонування різних господарських суб'єктів та органів управління, громадських організацій тощо в сферах зайнятості, безробіття, формування життєвого рівня і соціального захисту населення.

Програмні заходи - включення суб'єктів господарювання всіх рівнів і форм власності у відповідні державні і регіональні програми, що сприяють зниженню безробіття, зростанню зайнятості, рівня життя і соціального захисту населення.

Перелічені ринкові інструменти, заходи і методи державного регулювання безробіття повинні бути зорієнтовані на забезпечення збалансування між попитом і пропозицією робочої сили на національному і регіональних ринках праці.

ВИСНОВKИ

Дисертаційна робота спрямована на вирішення важливої економічної проблеми - удосконалення організаційно-економічного механізму регулювання безробіття в Україні, що зумовлено його значенням у зміцненні економіки, обмеженням безробіття та підвищенням життєвого рівня населення. Одержані результати дають змогу зробити наступні висновки.

В період переходу до ринкової економіки в Україні трансформаційні процеси супроводжуються загостренням ряду проблем і, зокрема, проблеми безробіття, посиленням напруженості на регіональних ринках праці, збільшенням чисельності трудових мігрантів, недосконалістю регулювання попиту і пропозиції робочої сили з боку держави та механізмів соціального захисту вивільнених працівників.

Авторський підхід дослідження цих проблем базується на теоретичному визначенні сутності, місця і ролі безробіття як соціально-економічної категорії в системі ринкових відносин; регуляторних механізмів обмеження безробіття в країнах ЄС та ринку праці як економічної форми функціонування робочої сили. В методологічному аспекті автор виходить із визначення ринку праці як системи суспільних відносин, пов'язаних з наймом і пропозицією праці, тобто з її купівлею і продажем; це також економічний простір - сфера працевлаштування‚ в якій взаємодіють покупці і продавці праці‚ і це - механізм‚ що забезпечує узгодження ціни і умов праці між роботодавцями і найманими працівниками та регулює її попит та пропозицію.

Основні напрями політики боротьбі з безробіттям‚ це - оптимізація зайнятості; розвиток підприємництва; сприяння посиленню здатності працівників до адаптації; забезпечення рівних можливостей на ринку праці. На перший план слід висувати активні програми політики зайнятості (професійна підготовка, дотації підприємцям, що зобов'язуються підтримувати певний рівень зайнятості, фінансова допомога безробітним, бажаючим відкритим власну спрву, створення робочих місць для молоді і т. ін.). Навпаки, пасивні програми, що включають заходи соціального захисту (допомога по безробіттю, програми дострокового виходу на пенсію і т. ін.)‚ слід переглянути у бік їх “посилення”. Ці перетворення допоможуть усунути протиріччя між потребою ринку праці в гнучкій робочій силі і моделлю структури зайнятості, що склалася.

Дослідження показало, що на регіональних ринках праці посилюється напруженість, збільшується число претендентів на одне вільне робоче місце (від 20 до 25 осіб), а серед безробітних третину складає молодь у віці до 28 років. Підвищення адаптаційного потенціалу молоді до ринкових умов потребує проведення державної політики щодо стримання безробіття (особливо на регіональних і місцевих рівнях), прийняття законів та нормативних актів, що сприятимуть підвищенню її мобільності, розширенню регіональних ринків праці, ринків житла тощо.

В Україні і в регіонах рівні зареєстрованого безробіття значно занижені через обмеженість коштів, необхідних для його успішного регулювання. Повністю не враховується ні реальне, ні приховане безробіття. Заходи державної політики на ринку праці повинні бути спрямовані на підвищення інвестиційної активності з точки зору впливу на стан безробіття; стабілізацію рівня життя; удосконалення системи соціального захисту; розвиток системи безперервної освіти; удосконаленні якості робочої сили; проведення зваженої міграційної політики.

Основні напрями вирішення проблем безробіття мають включати: приведення законодавства до міжнародних норм і принципів; запровадження механізмів захисту внутрішнього ринку праці; реалізацію Державної та регіональних програм зайнятості; розроблення і затвердження на державному рівні концептуальних засад формування та розвитку єдиної цілісної системи безперервної професійної освіти; сприяння стабільній діяльності стратегічно важливих підприємств; удосконалення управління процесами вивільнення працівників; забезпечення збереження ефективно функціонуючих робочих місць та створення нових; забезпечення сприятливих умов для розвитку сфери малого бізнесу, самозайнятості та підприємницької діяльності безробітних; легалізація тіньової зайнятості; розвиток системи виробничого навчання тощо.

Першочерговими завданнями при формуванні ефективної політики регулювання зайнятості і безробіття є розробка і реалізація комплексу заходів, в першу чергу, в соціально-трудовій сфері, які дозволять підвищити дієвість механізму регулювання цих процесів в Україні. Слід посилити увагу щодо оновлення та підвищення технічного рівня робочих місць, зокрема, для того, щоб кожне з них забезпечувало зайнятому принаймні прожитковий мінімум і подальше зростання заробітної плати (з врахуванням інфляції). Це дозволятиме приводити заробітну плату у відповідність з продуктивністю праці, запобігати диференціації у її оплаті (з подальшим розшаруванням суспільства за рівнем життя, ліквідувати фіктивні робочі місця, зменшити приховане безробіття.

Конче необхідним є формування нової політики ринку праці, спрямованої на постійне відновлення попиту на робочу силу і формування нової мотивації трудової активності населення через зняття будь-яких обмежень у розвитку різноманітних форм господарювання, а також обгрунтування чисельності з продуктивною зайнятістю та зниження прихованого безробіття.

В напрямку удосконалення організаційно-економічного механізму регулювання безробіття в Україні як взаємопов'язаної організаційної системи, яка спрямована на збалансування попиту і пропозиції робочої сили, необхідно забезпечити узгоджену дію інструментів різних механізмів та заходів державного впливу на обмеження безробіття, що дасть змогу підвищити професійно-кваліфікаційний рівень робочої сили, її мобільність та рівень зайнятості.

Державна стратегія регулювання ринку праці і забезпечення ефективного використання робочої сили має базуватись на взаємозалежності між основними макроекономічними показниками та такими, що визначають умови відтворення і використання робочої сили, основні з яких є: підвищення життєвого рівня і зайнятості населення шляхом створення ефективних робочих місць у секторах економіки; зростання платоспроможного попиту; відновлення відтворювальної та стимулюючої функцій заробітної плати; здійснення стратегії боротьби з бідністю.

Напрями державної регуляторної політики у сфері обмеження безробіття повинні враховувати особливості попиту та пропозиції робочої сили, її достатньої гнучкості і мобільності; створення конкурентного середовища на ринках товарів і послуг; взаємовідносини між суб'єктами ринку праці, що передбачають взаємодію державних органів, підприємців, профспілок і працівників при прийнятті рішень, розробку окремих положень договірних відносин за умови врахування інтересів всіх соціально-політичних і економічних сил держави.

Пропозиції щодо удосконалення Кодексу законів про працю України спрямовані на посилення регулювання соціально-трудових відносин в сфері праці, її оплати в усіх видах економічної діяльності і формах власності в частині захисту заробітної плати на ліквідованих підприємствах, виплату боргів із заробітної плати, дію чинного трудового законодавства на розуміння заробітної плати як частки в доході підприємства, застосування контрактної форми найму, найманої праці у фізичних осіб, родинному підприємництві, врахування національних і міжнародних трудових стандартів.

СПИСОK ОПУБЛIKОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТEМОЮ ДИСEРТАЦIЇ

2. Гуць М.I. Методологічні підходи щодо визначення чисельності працюючих з продуктивною зайнятістю // Формування ринкових відносин в Україні. Збірник наукових праць. Вип. 3(22) / Наук.ред. I.K.Бондар.- K.‚ 2003.- С. 74-76.

3.Гуць М.I. Молодь - головний стратегічний резерв економічної реформи в Україні // Формування ринкових відносин в Україні: Збірник наукових праць. Вип. 4(23) / Наук.ред. I.К.Бондар - K.‚ 2003.- С. 85-90.

4. Гуць М.I. Сучасні тенденції глобалізації економіки та її зв'язок з ринком праці // Формування ринкових відносин в Україні: Збірник наукових праць. Вип. 1(474) / Наук.ред. I.K.Бондар.- K.‚ 2005.- С.56-63.

5. Гуць М.I. Проблеми безробіття та рівня життя населення України // “Україна: аспекти праці”.- K.‚ 2003. - № 2.-С.13-17.

6.Гуць М.I. Оцінка стану ринку праці в умовах реформування економки України // “Україна: аспекти праці”.- K.‚ 2005. - № 2.- С.13-17.

7. Гуць М.I. Глобалізація економіки та її вплив на ринок праці України // Kолективна монографія “Стратегія соціально-економічного розвитку: держава‚ суспільство‚ особистість.- K.: Видавничий дім “Kорпорація”‚ 2005.- С.188-204.

8. Гуць М.I. Соціальна мобільність на ринку праці // Kолективна монографія “Середній клас України: проблеми та соціально-економічні передумови становлення - K.: Видавничий дім “Kорпорація”‚ 2004.- С.330-343.

В інших виданнях:

9. Бондар I.K.‚ Ярошенко Г.В.‚ Гуць М.I. Соціальна захищеність населення в Україні: Оцінка доходів і рівня життя населення. Міграційні процеси в Україні. Шляхи удосконалення соціальної захищеності населення України // Проблемні питання праці та соціальної політики / За ред. М.М.Папієва‚ Т.М. Kір'ян.- K.‚ 2003.- С.371-422 (Особистий внесок автора - оцінка міграційних процесів в Україні).

10. Ярошенко Г.В.‚ Гуць М.I. Удосконалення трудового законодавства - нагальна потреба ринкових перетворень в Україні // Праця і зарплата‚2003. - № 20. - С.4-5. (Особистий внесок автора - удосконалення соціально-трудових відносин).

11. Гуць М.I. Проблеми безробіття та рівня життя населення // Збірник тез і виступів на Першій Міжнародній науково-практичній конференції “Теорія і практика формування і розвитку корпоративного сектора економіки”.- Kиїв‚ 2003- С.66-69.

12. Гуць М.I. Проблеми безробіття молоді в Україні // Збірник тез науково-практичної конференції “Управління економікою в ринкових умовах в контексті стратегічних напрямів розвитку України до 2011 року.- Kиїв‚ 2003. - С.51-55.

13. Гуць М.I. Міграція як наслідок безробіття // Збірник доповідей та тез до II Всеукраїнської науково-практичної конференції “Від лідера - особистості до держави-лідера”.- Kиїв‚ 2003.- С.98-112.

14. Гуць М.I. Проблеми регулювання процесів зайнятості населення України // Збірник тез Міжнародного економічного форуму “Теорія і практика розвитку корпоративного сектора економіки України в контексті цілей тисячоліття та світової глобалізації.- Kиїв‚ 2004.- С.255-261.

АНОТАЦIЯ

Гуць М.I. Організаційно-економічний механізм регулювання безробіття в Україні.- Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата економічних наук за спеціальністю 08.02.03 - організація управління‚ планування і регулювання економікою.- Науково-дослідний економічний інститут Міністерства економіки України‚ Kиїв‚ 2005.

Дисертація присвячена теоретико-методологічним‚ методичним і практичним проблемам регулювання безробіття в Україні. Виявлені основні тенденції рівня безробіття на реєстрованих національному і локальних ринках праці‚ а також за даними щоквартальних обстежень за методологією МОП. Прослідковано тривалість безробіття‚ напруженість на ринку праці‚ стан працевлуштування безробітних. Виявлено негативні тенденції щодо збільшення частки молоді і жінок у загальній чисельності безробітних, що зумовлюють необхідність здійснення активних заходів державної політики у сфері підготовки молоді до трудового життя їх освітнього рівня та конкурентоспроможності на ринку праці‚ а також проведення зваженої гендерної політики щодо жінок на ринку праці.

Запропоновано організаційно-економічний механізм регулювання безробіття в Україні як взаємопов'язана організаційна система‚ яка спрямована на регулювання безробіття шляхом збалансування попиту та пропозиції робочої сили через спрямування дії системи різних механізмів: податкового‚ кредитного‚ бюджетного‚ механізму держзамовлень‚ адміністративного‚ організаційного‚ правового‚ програмного.

Удосконалено методичні підходи щодо визначення прихованого безробіття та надлишкової чисельності з метою обгрунтування чисельності з повною продуктивною зайнятістю та встановлення реальної вартості робочої сили‚ а також напрями державної регуляторної політики у сфері обмеження безробіття з врахуванням особливостей попиту та пропозицій робочої сили по вікових‚ статевих груп населення та місця проживання.

Kлючові слова: безробіття‚ зайнятість‚ реєстрований ринок праці‚ регулювання‚ міграція‚ організаційно-економічний механізм.

Гуц М.И. Организационно-экономический механизм регулирования безработицы в Украине.- Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата экономических наук по специальности 08.02.03 - организация управления‚ планирования и регулирования экономики. - Научно-исследовательский экономический институт Министерства экономики Украины‚ Kиев. 2005.

Диссертация посвящена теоретико-методологическим‚ методическим и практическим проблемам регулирования безработицы в Украине.

Виявлены основные тенденции уровня безработицы на регистрируемых национальном и локальных рынках труда‚ а также за даными квартальных обследований по методологии МОТ. Прослежено длительность безработицы‚ напряженность на рынке труда‚ состояние трудоустройства безработных. Выявлены отрицательные тенденции увеличения части молодежи и женщин среди общей численности безработных. Это обусловливает необходимость проведения активной государственной политики в области подготовки молодежи к трудовой жизни‚ повышения ее профессионального уровня‚ конкурентоспособности на рынке труда‚ а также осуществление взвешенной гендерной политики в отношении женщин на рынке труда. Исследованы причины безработицы и факторы‚ способствующие обеспечению сбалансирования спроса и предложений на рабочую силу.

Разработаны методологические подходы расчета уровня скрытой безработицы и осуществлены соответствующие расчеты даного показателя по промышленности.

В процессе исследования разработаны предложения по усовершенствованию Kонцепции социальной политики Украины‚ суть которой заключается в социальной переориентации макроэкономической политики; демократичном обсуждении и законодательном утверждении оптимальных сценариев макроэкономического развития‚ что будет способствовать реализации поставленных социальных задач, объективной оценке развития экономики за социальными критериями, а также повышению ответственности властных структур за реализацию принятых социальных программ экономического развития.

Разработаны направления регуляторной политики в области ограничения безработицы на основе активизации инвестиционной деятельности‚ совершенствования социальной поддержки населения‚ развития непрерывного образования‚ осуществления государственной политики в сфере миграции и совершенствования законодательства.

Акцентируется внимание на необходимость проведения мер по обновлению и повышению технического уровня рабочих мест‚ в частности для обеспечения занятому зарплатой не ниже прожиточного минимума.

Предложены меры по решению проблемы безработицы как важного элемента механизма регулирования занятости‚ в том числе: обеспечение функционирования физических рабочих мест‚ повышение ефективности использования рабочей силы и сокращение “скрытой” безработицы; развитие гибких форм занятости на вспомогательных работах и в сфере услуг; легализация “теневой” занятости (в частности‚ в сфере малого бизнеса).

Автором исследованы экономические и организационные рыночные регуляторы ограничения безработицы и сбалансирования спроса и предложения на рабочую силу. Предложен организационно-экономический механизм регулирования безработицы и направления его совершенствования с учетом стратегии развития экономики Украины.