Економічні потреби

Размещено на http://www.allbest.ru/

Будь-які потреби - це ставлення людей до умов їх життєдіяльності. В структурі потреб суспільства можна виділити потреби людей у спілкуванні з природою, потреби у засобах виробництва і предметах споживання, погреби у саморозвитку і соціальному спілкуванні, потреби у творчій праці і відпочинку тощо.

Економічні потреби - це ставлення людей до економічних умов життєдіяльності, яке характеризується відчуттям нестачі певних благ і послуг та бажанням володіти ними, щоб подолати це відчуття. Потреби мають об'єктивно-суб'єктивний характер. їх походження визначається двома групами причин: фізіологічними, оскільки людина є живою істотою і потребує певних умов та засобів існування, суспільними, оскільки життєдіяльність людини відбувається в рамках суспільства.

Потреби можна класифікувати передусім за суб'єктами та об'єктами.

За суб'єктами потреби поділяються на:

- індивідуальні (в їжі, одязі, житлі, у певних послугах людини);

- колективні (трудового колективу у кваліфікованому керівництві, сприятливому психологічному кліматі, відповідних умовах праці);

- суспільні (у зниженні рівня інфляції та безробіття, конвертованості національної валюти);

- потреби домогосподарств, підприємств та держави як особливого суб'єкта економіки.

Домогосподарства мають потребу якнайвигідніше розпоряджатися ресурсами (продати, здати в оренду).

Підприємства мають потребу в підвищенні конкурентноздатності своєї продукції, зниженні витрат виробництва, збільшенні прибутків.

Держава має потребу в збільшенні надходжень до держбюджету, недоторканості держкордонів тощо.

За об'єктами потреби класифікуються на:

- породжені існуванням людини як біологічної істоти (фізіологічні потреби в їжі, одязі, житлі та ін.) і потреби породжені існуванням людини як соціальної істоти (соціальні потреби в освіті, інформації, спілкуванні і ін.);

- матеріальні (потреби в матеріальних благах та послугах) і духовні (потреби у творчості, самовираженні, самовдосконаленні);

- першочергові (потреби в предметах першої необхідності, продуктах харчування, одягу, житлі, громадському транспорті, збереженні здоров'я) та непершочергові (потреби в предметах розкоші - яхтах, хутрах, парфумах тощо).

Крім того, потреби класифікують і, за ступенем їх реалізації поділяючи на абсолютні, дійсні і платоспроможні.

Абсолютні (максимальні) погреби - це ті, які відповідають останнім досягненням науки і техніки і які будуть задоволені в перспективі. Вони є орієнтиром економічного розвитку.

Дійсні потреби - це ті, що склалися на основі досягнутого рівня виробництва і є суспільно нормальними для даного періоду. Вони показують можливість задоволення потреб людини при нинішньому рівні розвитку.

Платоспроможні - це ті, які людина може задовольнити відповідно до власних доходів і рівня цін. Це фактичне народне споживання. Вони показують відставання задоволення потреб від дійсних. Співвідношення між дійсними і абсолютними потребами показує можливий ступінь задоволення потреб при даному рівні розвитку виробництва. Задоволення абсолютних потреб (ЗАП) можна виразити формулою:

ЗАП = ДП (дійсні потреби) / АП (абсолютні потреби).

Зростання дійсних потреб перебуває під впливом зростання абсолютних потреб.

Важливе значення для розкриття кількісної визначеності задоволення потреб має співвідношення між рівнем платоспроможних потреб (ПСГТ) та рівнем дійсних потреб (ДП). Його можна виразити формулою:

ДП= ПСП / ДП

Реалізація потреб суспільства відбувається таким чином, що платоспроможний попит наближається до дійсних потреб, а останні - до абсолютних.

Все це передбачає постійний розвиток виробництва та піднесення його ефективності.

Розвиток потреб знаходить відображення в дії закону зростання потреб. Він характеризує появу все нових і нових потреб та зміну їх структури, що відбиває просування людини і суспільства в цілому від біологічного до більш різнобічного життя. Водночас із законом зростання потреб діє закон економії праці. Його дія обумовлена обмеженістю ресурсів, необхідних для задоволення зростаючих потреб. Обидва названі закони відбивають дві сторони всезагального економічного закону зростання соціально-економічної ефективності. На рівні суспільства дія цього закону виявляється в тому, що в умовах безмежності потреб суспільство, щоб задовольнити їх, повинно прагнути до всебічної економії праці, тобто до ефективного використання економічних ресурсів і задоволення на цій основі таких потреб, які створювали б умови для просування до потреб ще вищого порядку.

На індивідуальному рівні дія закону зростання соціально-економічної ефективності виявляється в тому, що кожна людина заінтересована, з одного боку, в максимальному задоволенні потреб, а з іншого - у збереженні своєї праці, раціональному її використанні, а тому й визначає певну черговість в задоволенні потреб.

Закон зростання потреб є законом суспільного прогресу. Він характеризує не просто появу все нових і нових потреб, а зміну структури їх, що відбиває просування людини і суспільства в цілому від біологічного до більш різнобічного, багатого життя.

Прийнято розрізняти три етапи розвитку потреб.

Перший етап характеризується домінуванням матеріально-речових потреб (в продуктах харчування, одязі, житлі, речах довготривалого вжитку -телевізорах, автомобілях, холодильниках і ін.).

Другий етап характеризується переходом до економіки споживання, мається на увазі формування таких потреб, як побутове обслуговування, освіта, медицина, спорт, відпочинок, розваги і ін.

Третій етап розвитку потреб характеризується появою і розвитком гуманітарних потреб, пов'язаних з творчістю, духовним розвитком людини. На цьому етапі має відбутись зміна характеру праці і зростання вільного часу.

Кожна країна проходить ці етапи в різний час, в залежності від рівня розвитку продуктивних сил та існуючого економічного ладу.

Потреби реалізуються в процесі споживання. Однак потреби і споживання не співпадають, бо, як вже говорилося, споживання завжди обмежене платоспроможністю населення та суб'єктів виробництва і самим виробництвом. Для забезпечення оптимального співвідношення між споживанням і потребами необхідно зіставляти фактичний рівень споживання з науково-обгрунтованими економічними потребами. Це дасть можливість судити про ступінь розвитку соціальної сфери, рівень реальних доходів, умови праці та побуту, ступінь професійної підготовки та освіти різних соціальних груп населення, а отже виявити "вузькі" місця і відповідно діяти.

Визначальним фактором формування потреб є виробництво, оскільки воно, по-перше, створює нові зразки продукції, і, по-друге, виробляє достатню кількість цієї продукції, задовольняючи потреби в ній. Поява нових зразків продукції спочатку має обмежений характер і повністю задовольнити попит на них неможливо. Незважаючи на обмеженість, нові вироби стають суспільною потребою. В результаті виникає суперечність між попитом і пропозицією, розв'язання якої (суперечності) можливе в результаті розвитку виробництва. Як бачимо, потреби не тільки є результатом виробництва, а й впливають на нього. Появі нових потреб виробництво сприяє під впливом цілої низки факторів. По-перше, під впливом науково технічного прогресу виробництво змінює свою структуру і пропонує суспільству потреби та послуги вищого порядку. По-друге, розвиток продуктивних сил. міжнародний поділ праці сприяють зближенню народів різних країн, що зумовлює розширення номенклатури виробів, а це останнє породжує нові потреби. По-третє, розвиток виробництва вимагає більш якісної робочої сили (з високим рівнем загальної та професійної освіти), яка, в свою чергу, формує більш високі потреби, необхідні для розвитку особистості. По-четверте, виробництво вимушене постійно оновлювати зразки продукції під впливом конкуренції. Воно прагне виробляти такі продукти, які на даному етапі розвитку мали б високу корисність.

Продукти праці, як і продукти природи, можуть мати корисність, тобто задовольняти яку-небудь людську потребу. Причому розрізняють об'єктивну та суб'єктивну корисність продукту. Об'єктивна корисність продукту - це сукупність хімічних, фізичних, естетичних й інших властивостей продукту, завдяки яким цей продукт задовольняє ті чи інші потреби людини. Корисність продукту існує об'єктивно, тобто незалежно від того, що думає про цей продукт людина. Може бути й так, що людина взагалі нічого не знає про цей продукт, хоча він є корисним.

Суб'єктивна корисність продукту - це оцінка корисності продукту споживачем. Причому ця оцінка є динамічною, тобто такою, що змінюється в залежності від цілого ряду факторів. Серед факторів, які роблять вплив на оцінку корисності продукту, варто виділити такі:

- рівень насиченості благом (продуктом). Кожна додаткова одиниця одного і того ж блага приносить людині менше задоволення, а отже, має меншу додаткову корисність, ніж попередня;

- рівень економічної стабільності (нестабільність спричиняє підвищення оцінок корисності продукту);

- національний та історичний фактори (для одних цінна баранина, для інших - свинина; в один час цінувалися одні вироби, в інший - інші).

Суб'єктивні оцінки тих благ, які купують, формуються на рівні їх граничної, тобто найменшої корисності. Вчення про граничну корисність продукту розробили представники маржиналізму (від слова марджінал - граничний) К. Мснгер, Ф. Візср. Е. Бем-Баверк, А. Маршал, В. Парето і інші. Згідно з їх теорією, в умовах стабільної економіки кожна людина прагне поводити себе раціонально, тобто прагне оптимізувати свій добробут, максимально задовольняючи свої потреби. Для цього покупець виключно суб'єктивно оцінює першорядність тієї чи іншої потреби. Відповідно до цього і розподіляє свій доход. Чим потрібніше благо, тим вища його суб'єктивна оцінка і тим більший попит на нього. Для визначення суб'єктивних оцінок використовують закон спадної граничної корисності, за яким колена додаткова одиниця одного і того ж блага приносить людині менше задоволення, а отже, має нижчу суб'єктивну оцінку, нижчу суб'єктивну корисність. Скажімо, якщо з цих позицій оцінювати мішок зерна для себе, мішок зерна для коня, мішок зерна для насіння, мішок зерна для папуг, то останній мішок зерна матиме граничну корисність. Після нього користь відсутня.

За допомогою закону спадної граничної корисності є можливість пояснити: 1) чому споживачі купують одні і не купують інші товари; 2) різні товари вони купують в різній кількості; 3) передбачити момент наповнення ринку певним благом і прогнозувати переключення попиту споживачів; 4) розробляти національну економічну, соціальну та науково-технічну політику. Особливо велике значення всі ці моменти и і мають в умовах планової економіки, яка об'єктивно зорієнтована на більш повне задоволення все зростаючих потреб суспільства.

Наукове обгрунтування економічних потреб дозволяє обґрунтувати показники розвину тості соціальної сфери, рівня реальних доходів, умов праці та побуту, рівнів професійної підготовки та освіти і різних соціальних груп населення.

Структура економіки України на сучасному етапі значною мірою зорієнтована на низькі потреби. Рівень споживання у більшості населення є настільки низьким, що не забезпечує відтворення навіть тих потреб, які були сформульовані і задовольнялися раніше.

Все це завдає шкоди і людині, і виробництву, і суспільству в цілому.

Економічний інтерес - це реальний, зумовлений відносинами власності та принципом економічної вигоди мотив і стимул соціальних дій щодо задоволення потреб. Економічні інтереси не тотожні потребам, оскільки, по-перше, знаходять своє вираження у поставлених цілях і діях, спрямованих на задоволення потреб. По-друге, економічні інтереси завжди виражають відповідний рівень і динаміку задоволення потреб.

Економічні інтереси об'єктивні, бо об'єктивними є самі економічні відносини.

Економічні інтереси можна класифікувати передусім за суб'єктами їх вираження, тобто за суб'єктами економічних відносин. Суб'єкти економічних відносин - це сторони (фізичні та юридичні особи), які вступають у відносини виробництва, розподілу, обміну та споживання. Такими суб'єктами є особа, сім'я, колектив, клас, суспільство. Кожен суб'єкт економічних відносин є носієм конкретного економічного інтересу. Скільки суб'єктів економічних відносин, стільки й економічних інтересів. Серед цієї групи інтересів виділяються особисті: колективні і суспільні. Особистий інтерес охоплює потреби, що пов'язані з реалізацією приватної власності, прав володіння та користування, управління, отримання доходів і ін. Кожна людина водночас є носієм різних інтересів - сім'ї, колективу, класу, суспільства.

Колективний інтерес - це сума однорідних інтересів, носіями яких є трудові колективи та інші групи людей. Причому інтерес трудового колективу залежить від типу і форми власності. Скажімо, на приватнокапіталістичному підприємстві інтереси колективу і власника не співпадають.

Суспільний інтерес - це інтерес усіх членів суспільства, який виражає держава. В класовому суспільстві держава виражає інтерес панівного класу.

Економічні інтереси можна класифікувати і за іншими критеріями. Скажімо, за ознакою важливості виділяють інтереси головні і другорядні. За часовою ознакою - поточні та перспективні.

За об'єктом інтересів - майнові, фінансові, інтелектуальні, вільного часу, умов праці.

За ступенем усвідомлення - дійсні та помилкові.

У системі економічних інтересів виділяють економічний інтерес, який віддзеркалює суть економічної системи і є рушійною силою економічного розвитку суспільства.

Основний економічний інтерес залежить від пануючого типу власності. В умовах капіталізму основний економічний інтерес є інтерес капіталіста, власника засобів виробництва в одержанні прибутку. Щоб задовольняти його, власник, засобів виробництва змушений впроваджувати нові технології, засоби виробництва, оновлювати номенклатуру виробництва, наймати кваліфіковану робочу силу, шукати шляхи скорочення витрат виробництва тощо. Це забезпечує реалізацію не лише особистого інтересу підприємця, а й особистих інтересів найманих робітників, населення в цілому.

Отже, особистий інтерес підприємця є рушійною силою економічного розвитку в сучасній ринковій економіці.

Основним інтересом планової економіки є суспільний інтерес, тобто інтерес суспільства як асоціації власників засобів виробництва, які водночас є і працівниками. Цей інтерес відбиває такі істотні риси соціалізованої економічної системи, як панування суспільної власності на засоби виробництва і співробітництво. В умовах соціалізму складаються передумови для оптимального поєднання особистих, колективних та суспільних інтересів. Проте в реальній дійсності можуть виникати певні суперечності між ними. Скажімо, абсолютизація одержавленого суспільного інтересу може позбавити людину економічних стимулів до праці і породити психологію утриманства.

У системі економічних інтересів на кожному конкретному історичному етапі економічного розвитку, крім основного, можна виділити головний інтерес. Він, по-перше, відбиває специфіку та економічні проблеми певного етапу; по-друге виступає відображенням реальних інтересів особи, колективу і суспільства; по-третє, трансформується у відповідну економічну політику, спонукаючи до діяльності, спрямованої на вирішення проблем даного етапу економічного розвитку. Наприклад, в Україні головний інтерес суспільства полягає у відновленні зруйнованого виробництва, що є передумовою подальшого економічного й соціального прогресу.

Між економічними інтересами можуть виникати певні суперечності. Тому кожне суспільство розробляє механізми їх подолання, тобто узгодження різних економічних інтересів. Підґрунтям для цього є те, що економічні інтереси особи, колективу і суспільства так чи інакше взаємозв'язані.

потреба економічний корисність благо

Размещено на Allbest.ru