Ознаки господарських об’єднань як центрі господарських систем

Размещено на http://www.allbest.ru/

ОЗНАКИ ГОСПОДАРСЬКИХ ОБ'ЄДНАНЬ ЯК ЦЕНТРІВ ГОСПОДАРСЬКИХ СИСТЕМ

І. Кравець

У сучасних умовах при переході України до ринкової економіки, в нашій державі створюється велика кількість господарських об'єднань різних організаційно-правових форм з метою координації діяльності учасників господарських об'єднань, підвищення конкурентоспроможності продукції учасників господарських об'єднань, запровадження наукових розробок та новітніх технологій, саме з огляду на вищезазначене господарські об'єднання виконують важливі функції як центри відповідних господарських систем. Правове становище господарських об'єднань є предметом досліджень такими сучасними вченими як Бейцун І. В., Грудницька С. М., Джуринський В. О., Маканіна К. В., Шиткіна І. С., проте недостатнім є вивчення ознак господарських об'єднань саме як центрів господарських систем. З огляду на вищезазначене, актуальним вбачається визначення основ правового становища господарських об'єднань як центрів господарських систем.

Метою цієї статті є формулювання поняття господарських систем з урахуванням сучасних умов розвитку економіки України, визначення та характеристика елементів господарських систем, де центром виступають господарські об'єднання, виявлення проблем їх правового регулювання та пропонування шляхів вдосконалення відповідного чинного законодавства України.

Перш за все, необхідно визначити, що враховуючи сформульовані ознаки сучасних господарських систем [1, с. 50-51], вбачається обґрунтованим наступне визначення: "господарська система це сукупність суб'єктів господарювання та/або суб'єктів організаційногосподарських повноважень, створена з метою ефективного здійснення організації господарської діяльності суб'єктів господарювання шляхом забезпечення порядку взаємодії між центром господарської системи та підпорядкованими йому учасниками господарської системи, а також учасниками господарської системи між собою".

Господарські об'єднання разом з господарськими організаціями, що до них входять, утворюють господарську систему, основним призначенням якої є забезпечення ефективного здійснення суб'єктами господарювання, що входять до відповідної господарської системи, господарської діяльності.

Виходячи з правової природи господарських об'єднань та притримуючись положення щодо подібності всіх господарських систем за основними складовими [2, с. 15], господарська система, де центром виступають саме господарські об'єднання, складається з таких елементів:

(1) суб'єкти (господарські об'єднання, учасники, що входять до таких об'єднань, органи державної влади/місцевого самоврядування, що прийняли рішення про створення відповідного державного (комунального) господарського об'єднання центра господарської системи);

(2) майнова база, що необхідна для функціонування цієї господарської системи;

(3) нормативно-правове регулювання (яке буде описано нижче) та установчі документи господарських об'єднань;

(4) інформаційна підсистема, що забезпечує зв'язок між господарським об'єднанням та суб'єктами, що входять до відповідної господарської системи.

Оскільки, важливою складовою господарських систем є їх центри, що здійснюють організаційно-господарські повноваження по відношенню до підпорядкованих їм учасників господарської системи, то актуальним в аспекті цього дослідження є визначення ознак господарських об'єднань як центрів господарських систем.

На думку Лаптева В.В. центр господарської системи - це уособлення того спільного, що об'єднує її ланки для досягнення цілей діяльності системи. Ці цілі здійснюються на окремих ділянках низовими ланками, а в масштабах всього виробничо-господарського комплексу системою в цілому та її центром, що забезпечує досягнення як загальних, так і приватних цілей господарської системи із збереженням економічної та правової самостійності її ланок [3, с. 67].

Саме завдяки керуючій діяльності центра господарської системи, наголошувала Пронська Г. В., відбувається організаційно-функціональна консолідація системи, посилюється виробничо-технічна пов'язаність та економічна спільність виробничо-господарського комплексу господарська система стає єдиним відносно автономним підрозділом народногосподарського комплексу. Проте інтегруючі можливості центра господарської системи не безмежні. При підпорядкуванні великої кількості підприємств центр не може враховувати у своїй організуючій діяльності роль та значення кожного з них у функціонуванні виробничо-господарського комплексу, в повній мірі знати та забезпечувати ефективне використання господарського потенціалу. Запобігти цьому можна, підкреслювала вчена, шляхом створення всередині господарської системи інтегрованих об'єднань зі своїми організуючими центрами господарських систем нижчого порядку [4, с. 25-26].

Стаття 120 ГК України встановлює, що господарські об'єднання утворюються як асоціації, корпорації, консорціуми, концерни, інші об'єднання підприємств, передбачені законом. У ГК України необхідно закріпити, що критерієм визначення тієї чи іншої форми господарського об'єднання, що зазначені у ст. 120 ГК України, є обсяг організаційно-господарських повноважень, що делегуються господарському об'єднанню його учасниками. Зокрема, як правило, найменший обсяг цих повноважень у асоціації, а найбільший у концерні.

Від господарських об'єднань зі статусом юридичної особи як центрів господарських об'єднань відрізняються об'єднання, що не мають такого статусу, оскільки, наприклад, у холдинговій групі за участю холдингової компанії та корпоративних підприємств, саме холдингова компанія є центром відповідної господарської системи.

Для чіткого розуміння особливостей господарського об'єднання як центра господарської системи, необхідно розмежувати поняття "господарське об'єднання" та "господарське товариство", оскільки: (1) ці два види суб'єктів належать до організацій корпоративного типу, господарське товариство за певних обставин може виконувати роль господарського об'єднання (наприклад, у разі створення кількома підприємствами приватного акціонерного товариства, яке має координувати їх діяльність у межах, визначених договором про створення такого товариства та його статутом); (3) система господарських товариств у складі холдингової компанії та її корпоративних підприємств може складати своєрідне об'єднання, що не має статусу юридичної особи.

На думку С. М. Грудницької, для уникнення плутанини необхідно провести в законодавстві чітке розмежування понять господарського товариства і об'єднання підприємств за критерієм, що складає відмінну ознаку об'єднання. Відмінна ознака об'єднання полягає у статусі об'єднання, на відміну від інших суб'єктів господарювання, у т. ч. господарських товариств, присутня відповідна управлінська (координаційна) компетенція щодо підприємств-учасників. Ця специфіка, зокрема, розмежовує господарське об'єднання, створене у формі господарських товариств, і господарські товариства з простою організаційною структурою [5, с. 12]. Н. О. Саніахметова стверджує, що відмінність між господарськими товариствами та господарськими об'єднаннями можна показати за різними підставами метою діяльності, обсягом і сферою регулювання, а також колом учасників. Коло учасників господарських товариств набагато ширше, ніж господарських об'єднань: якщо учасниками господарських товариств можуть бути як фізичні, так і юридичні особи, то засновниками господарських об'єднань тільки юридичні особи [6, с. 332]. Однією з організаційно-правових ознак господарського об'єднання є централізація в руках об'єднання як суб'єкта права функцій і повноважень його учасників. Склад функцій, які централізує об'єднання, визначають його засновники у договорі або статуті. Це можуть бути виробничо-господарські, науково-технічні, комерційні, правозастовчі (захисні) та інші функції [7, с. 164].

Отже, основною рисою, яка відрізняє господарське об'єднання від господарського товариства є наявність у першого організаційно-господарських повноважень відносно учасників такого об'єднання, про що свідчать положення Господарського кодексу України (далі ГК України) [8] щодо мети створення та діяльності (1) об'єднання координація господарської діяльності його учасників (ч. 1 ст. 118; ст. 120) і (2) господарського товариства одержання прибутку (ч. 1 ст. 79).

В аспекті дослідження ознак господарських об'єднань, що здійснюють організаційно-господарські повноваження як центри господарських систем не можна погодитися з думкою Джуринського В. О., що суб'єктом організаційно-господарських повноважень є органи управління об'єднання, а не саме об'єднання [9, с. 20], оскільки цей висновок ґрунтується виключно на недосконалих нормах чинного господарського законодавства, а не на дослідженні власне функціональної природи господарського об'єднання. Вчені як радянського, так і сучасного часу визнавали необхідність розмежування господарського товариства та господарського об'єднання саме з огляду на наявність у останнього по відношенню до своїх учасників певних управлінських/організаційно-господарських повноважень (Лаптев В.В., Пронська Г.В., Вінник О.М., Віхров О.П., Грудницька С.М., Саніахметова Н.О. та інші). Створюючи господарське об'єднання, його засновники/учасниками (у разі створення добровільного об'єднання) або єдиний засновник об'єднання, що утворюється в розпорядчому порядку з числа підприємств/господарських організацій, підвідомчих (підконтрольних) засновнику як власнику їх майна або уповноваженій власником особі (державні та комунальні господарські об'єднання) наділяють це об'єднання низкою організаційно-господарських повноважень. Основною рисою, яка відрізняє господарське об'єднання від господарського товариства (про що наголошувалося вище) є наявність у першого організаційно-господарських повноважень відносно учасників такого об'єднання.

З огляду на вищевикладене, уявляється обґрунтованим виокремлення таких ознак господарського об'єднання як центра господарської системи:

1) основне призначення здійснення організаційногосподарських повноважень по відношенню до підпорядкованих йому учасників господарської системи, в тому числі шляхом забезпечення чіткої системи взаємодії між центром господарських систем та підпорядкованими центру учасниками господарської системи, а також учасниками господарських систем між собою;

2) наділення об'єднання низкою організаційногосподарських повноважень його засновниками/учасниками (у разі створення добровільного об'єднання) або єдиним засновником об'єднання, що утворюється в розпорядчому порядку з числа господарських організацій, підвідомчих (підконтрольних) засновнику як власнику їх майна або уповноваженій власником особі (в такому порядку, зокрема, створюються державні та комунальні господарські об'єднання);

3) обсяг тих організаційно-господарських повноважень, що набуваються центром господарських систем по відношенню до підпорядкованих йому (у межах таких повноважень) учасників господарських систем визначається в нормативно-правових актах (зокрема, гл. 12 ГК України), установчих та внутрішніх документах господарських об'єднань;

4) обсяг організаційно-господарських повноважень господарського об'єднання залежить від: його виду (асоціація, корпорація, концерн, консорціум); положень актів законодавства (наприклад, Декрет Кабінету Міністрів України "Про управління майном, що є у загальнодержавній власності, в будівництві та промисловості будівельних матеріалів" від 19.02.1993 р. № 19-93 [10]); установчих (статуту чи засновницького договору), внутрішніх документів (в т.ч. рішення загальних зборів учасників добровільного господарського об'єднання про закріплення за останнім додаткових повноважень);

5) у ході реалізації своїх повноважень приймає обов'язкові рішення для підпорядкованих йому учасників господарської системи;

6) здійснює контроль по відношенню до підпорядкованих йому учасників господарської системи;

7) повинен нести відповідальність перед підпорядкованими йому учасниками господарських систем та/або їх кредиторами за збитки, спричинені внаслідок реалізації своїх організаційно-господарських повноважень.

Щодо майнової бази, що необхідна для функціонування господарської системи, центром якої виступає господарське об'єднання, то виділяють кілька підстав виникнення майнових прав і обов'язків у відносинах господарського об'єднання та його учасників, основними з яких є:

1) засновницькі договори стосовно господарських об'єднань, утворених за ініціативою суб'єктів господарювання;

2) інші угоди між господарським об'єднанням та його учасниками (у тому числі господарські договори як підстави виникнення майново-господарських зобов'язань);

3) акти органів державної влади та органів місцевого самоврядування (зокрема, щодо утворення державних (комунальних) господарських об'єднань);

4) рішення органів управління господарським об'єднанням (загальних зборів, правління, генерального директора тощо) [9, с. 142].

Викликають заперечення положення ч. 2 ст. 123 ГК України, відповідно до якої майно передається об'єднанню його учасниками у господарське відання або в оперативне управління на основі установчого договору чи рішення про утворення об'єднання. Видається недостатньо обґрунтованим обмеження можливості передачі господарському об'єднанню майна його учасниками на праві власності З огляду на все вище наведене, уявляється доцільним викладення ч. 2 ст. 123 ГК України у такій редакції: "Майно передається господарському об'єднанню його учасниками у власність, а державному (комунальному) господарському об'єднанню у господарське відання або в оперативне управління на основі установчого договору чи рішення про утворення об'єднання".

При характеристиці нормативно-правового регулювання як елемента господарської системи, центром якої виступає господарське об'єднання, слід вказати, що глава 12 ГК України має назву "Об'єднання підприємств", проте в ній йдеться не лише про об'єднання за участю виключно підприємств, а й про об'єднання з універсальним складом учасників господарських організацій, що (а) здійснюють різні види господарської діяльності, в т.ч. "виробничі підприємства, наукові і проектні установи, інші установи та організації усіх форм власності" (ч. 3 ст. 125), та (б) спроможні забезпечити і фінансування, і виконання різноманітних (в т.ч. інвестиційних) програм і проектів силами учасників об'єднання (ч. 2, 4 ст. 120). В ч. 6 ст. 119 ГК України закріплена норма про застосування положень гл. 12 до об'єднань інших суб'єктів господарювання юридичних осіб або об'єднань підприємств за участю таких осіб. З огляду на це, видається нелогічним застосування досить-таки вузького поняття "об'єднання підприємств" щодо всіх об'єднань (ч. 1 ст. 118), які виникають за участю будь-яких суб'єктів господарювання зі статусом юридичної особи з метою координації їх діяльності у сфері господарювання, а більш широке за своїм етимологічним значенням поняття "господарське об'єднання" лише щодо об'єднань підприємств, які створюються в добровільному порядку (ч. 2 ст. 119 ГК України). Тому, більш вдалою буде інша назва глави 12 ГК України "Господарські об'єднання" [11, с. 113]. Також необхідно констатувати, що сучасне господарське законодавство України не в повній мірі регулює всі питання, пов'язані з правовим становищем господарських об'єднань. Зокрема, вказана глава 12 розділу ІІ ГК України "Суб'єкти господарювання" містить лише дев'ять статей, що фрагментарно регулюють правове становище господарських об'єднань. Як зазначено в проекті Концепції модернізації господарського законодавства на базі ГК України, першочерговим завданням подальшої кодифікації господарського законодавства є оновлення і доповнення положень ГК України. Кодифікація на цьому етапі повинна здійснюватися шляхом поглиблення і розширення змісту ГК України. Для цього необхідно збільшувати кількість його розділів, глав, статей [12, с. 9]. 16 червня 2011 року було прийнято постанову Верховної Ради України № 3539-VI "Про повернення на доопрацювання проекту Закону України про господарські об'єднання" (реєстр. № 7057) [13] та постанову Верховної Ради України № 3540-VI "Про повернення на доопрацювання проекту Закону України про державні та комунальні господарські об'єднання" (реєстр. № 7057-1) [14]. Особливості функціонування господарських об'єднань у різних сферах господарської діяльності регулює ряд нормативно-правових актів, наприклад, Закон України "Про кооперацію" від 10.07.2003 р. № 1087-IV [15], Закон України "Про сільськогосподарську кооперацію" від 17.07.1997 р. № 496/97-ВР [16], Закон України "Про кредитні спілки" від 20.12.2001 р. № 2908-ІІІ [17], Закон України "Про банки і банківську діяльність" від 07.12.2000 р. № 2121-ІІІ [18] та ін. Проте, слід наголосити, що прийняття єдиного закону, що регулював би правове становище господарських об'єднань (у т.ч. як центрів господарських систем) є, в сучасних умовах господарювання, необхідним.

Отже, оскільки, центри господарських систем забезпечують ефективне функціонування всієї господарської системи, в подальшому потребують дослідження питання визначення характеру взаємовідносин між господарським об'єднанням як центром господарських об'єднань та учасниками відповідних об'єднань, порядок реалізації організаційно-господарських повноважень господарськими об'єднаннями стосовно своїх учасників, який є різним залежно від організаційно-правової форми господарського об'єднання, межі та умови відповідальності центра господарської системи перед підпорядкованими йому учасниками та/або їх кредиторами, особливостей інформаційних підсистем вказаних господарських систем. Окремої уваги потребує дослідження правового становища холдингової компанії як центра відповідної господарської системи.

Література

господарський об'єднання економіка

1. Кравець І. Організація господарських систем : постановка проблеми / І. Кравець // Підприємництво, господарство і право. 2010. № 4. С. 48-52.

2. Вінник О. М. Господарське право: Навчальний посібник. 2-е вид., змін.і доповн. / Вінник О. М. К. : Правова єдність, 2008. 766 с.

3. Лаптев В. В. Правовая организация хозяйственных систем / Лаптев В. В. М. : Юридическая литература, 1978. 168 с.

4. Пронская Г. В. Правовая организация отраслевых хозяйственных систем (на примере Украинской ССР) / Пронская Г. В. К. : Издательское объединение "Вища школа", 1985. 129 с.

5. Грудницька С. М. Правовий статус об'єднань підприємств у промисловості: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук: спец. 12.00.04 "Господарське право; господарсько-процесуальне право" / С. М. Грудницька; НАН України; Інститут економіко-правових досліджень. Донецьк, 1997. 24 с.

6. Саніахметова Н. О. Підприємницьке право / Саніахметова Н. О. К. : А.С.К., 2005. 912 с.

7. Щербина В. С. Суб'єкти господарського права / Щербина В. С. К. : Юрінком Інтер, 2008. 264 с.

8. Господарський кодекс України від 16.01.2003 р. № 436-IV // Відомості Верховної Ради України. 2003. № 18. Ст. 144.

9. Джуринський В. О. Правове становище господарських об'єднань в Україні / Джуринський В. О. К. : Юрінком Інтер, 2010. 224 с.

10. Про управління майном, що є у загальнодержавній власності, в будівництві та промисловості будівельних матеріалів: Декрет Кабінету Міністрів України від 19.02.1993 р. № 19-93 // Відомості Верховної Ради України. 1993. № 17. ст. 188.

11. Кравець І. М. Правове становище суб'єктів організаційногосподарських повноважень / Кравець І. М. К. : Юрінком Інтер, 2010. 240 с.

12. Концепция модернизации хозяйственного законодательства на базе Хозяйственного кодекса Украины (Проект) // Економіка та право. 2006. № 2. С. 5-16.

13. Постанова Верховної Ради України від

р. № 3539-VI "Про повернення на доопрацювання проекту Закону України про господарські об'єднання" // Режим доступу: http://zakon1 .rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=3539-17

14. Постанова Верховної Ради України від 16.06.2011 р. № 3540-VI "Про повернення на доопрацювання проекту Закону України про державні та комунальні господарські об'єднання" // Режим доступу: http://zakon1 .rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=3540-17

15. Прокооперацію: Закон України від 10.07.2003 р. № 1087-IV // Відомості Верховної Ради України. 2004. № 5. Ст. 35.

16. Про сільськогосподарську кооперацію: Закон України від 17.07.1997 р. № 496/97-ВР // Відомості Верховної Ради України. 1997. № 39. Ст. 261.

17. Про кредитні спілки : Закон України від 20.12.2001 р. № 2908-ІІІ // Офіційний вісник України. 2002. № 3. Ст. 79.

18. Про банки і банківську діяльність: Закон України від 07.12.2000 р. № 2121-ІІІ // Офіційний вісник України. 2001. 26 січня.

Размещено на Allbest.ru