2.5 Способи ефективного використання основних фондів підприємства, що розглядається

Поліпшити використання основних фондів та виробничих потужностей на підприємствах можна завдяки: підвищенню використання виробничих потужностей і основних фондів у інтенсивності та підвищенню їх навантаження у екстенсивності, дотриманню пропорційності і змінності у роботі основних фондів (обладнання), активно виконаному процесу контролювання.

Інтенсивний шлях використання основних фондів функціональних підприємств - це технічне переозброєння та підвищення рівня відновлення основних фондів. Екстенсивне використання основних фондів - це збільшення часу роботи діючого устаткування (протягом зміни, доби, місяця, кварталу) та збільшення кількості діючого устаткування у всій його структурі. Потрібно звернути увагу на два найголовніші методи щодо покращення ефективності роботи підприємств: реконструкція та сумлінне і професійне ставлення до праці самих працівників. Контролювання стану основних фондів персоналом підприємства впливає на виробничий процес, адже та частка основних фондів (машини, устаткування, будівлі) потребує бережного ставлення. Перебіг контролю полягає в пильному огляді обладнання і всього устаткування.

Екстенсивне завантаження машин і обладнання обмежується тільки календарним фондом часу. Значному поліпшенню екстенсивного завантаження засобів праці сприяє зменшення парку недіючого обладнання, а також прискорення виводу з експлуатації зайвого і неефективно використовуваного обладнання і організація завдяки цьому повноцінної двозмінної роботи. На рисунку 5.4 показано схему систематизовану і послідовну реалізовану схему ефективного використання основних фондів.



Висновки: У розділі 2 розглянуто основні фонди підприємства ВАТ "Турбоатом". Розраховано коефіцієнти зносу, вибуття та оновлення ОФ. Також у даному розділі розраховано показники використання ОФ: фондовіддачу, фондоємність, фондоозброєність.

Економічна діяльність підприємств в Україні відбувається в умовах обмеженості інвестиційних ресурсів, що обумовлює необхідність раціонального використання наявних у них основних засобів. Отже, перед підприємством стають завдання домогтися підвищення використання наявних основних засобів і насамперед їх активної частини, в часі і за потужністю, тобто мова йде про підвищення рівня інтенсивного їх використання.

Отже, підприємству ВАТ "Турбоатом", для покращення ефективного використання основних фондів необхідно: широке впровадження досягнень НТП; прискорення освоєння нових, більше продуктивних виробничих потужностей; ліквідація структурних диспропорцій і вузьких місць; збільшення частки активної частини фондів у загальній їхній величині; поліпшення фізичного стану фондів за рахунок удосконалювання організації й проведення їхнього ремонтного обслуговування; поліпшення використання встаткування в часі; підвищення надійності, довговічності, ремонтопридатності фондів.



Розділ 3. Оборотні засоби підприємства

3.1 Оборотні засоби підприємства: функціональна та елементна структура, джерела формування

Окрім основних кожне підприємство обов'язково повинно мати оборотні засоби або оборотний капітал. Ці поняття різняться. Оборотний капітал - це фінансові ресурси, вкладені в об'єкти, використання яких здійснюється підприємством протягом одного виробничого циклу або відносно короткого календарного періоду (як правило, щонайбільше один рік).

Оборотні засоби є однією із складових частин майна підприємств, стан та ефективність використання яких є важливою умовою успішної діяльності. Вони перебувають в постійному русі, послідовно проходячи всі стадії операційного циклу, тому їх обсяг повинен бути достатнім для забезпечення безперервності процесу виробництва.

Оборотні засоби - це сукупність грошових коштів підприємства, необхідних для формування й забезпечення кругообігу виробничих оборотних фондів та фондів обігу. Оборотні кошти складаються з оборотних фондів і фондів звертання. Оборотні фонди - це частина засобів виробництва які одноразово беруть участь у виробничому процесі. Цілком і відразу переносять свою вартість на готову продукцію і постійно змінюють свою натуральну зовнішню форму. Фонди звертання - це засоби обслуговуючі процес реалізації продукції (у процесі виробництва вони не беруть участь).

Оборотні засоби призначені забезпечувати динамічну складову економічної діяльності підприємства. У процесі кругообігу вони проходять три стадії перетворень:

1. Заготовча стадія - "гроші - оборотні засоби" - охоплює період, необхідний для створення виробничих запасів. Оборотні засоби на цій стадії у вигляді грошей використовують для закупівлі сировини, матеріалів та інших предметів праці.

2. Виробнича стадія - "оборотні засоби - готова продукція" - починається з отримання предметів праці і завершується відправленням готової продукції на склад підприємства. Оборотні засоби на цій стадії мають вигляд предметів праці, незавершеної та готової продукції.

3. Стадія реалізації - "готова продукція - гроші" - починається з надходження готової продукції на склад підприємства і завершується отриманням виручки від реалізації продукції. Оборотні засоби на цій стадії перебувають у вигляді готової продукції та грошей.

Таким чином, кошти здійснюють один оборот, а далі все повторюється. Оборотний капітал підприємства залежно від ролі, яку він відіграє у виробничому процесі, поділяється на оборотні фонди (капітал у виробництві) та фонди обігу (капітал в обігу). Для вивчення складу і структури оборотні засоби класифікують за певними ознаками.

Дамо визначення деяким показникам оборотних засобів.

Виробничі запаси - це предмети праці, які містяться на складі у вигляді запасів і призначені для переробки у виробничому процесі.

Виробничі запаси складаються із сировини, основних матеріалів, покупних напівфабрикатів, комплектуючих виробів, допоміжних матеріалів, мастильних матеріалів, палива, тари, запасних частин, малоцінних і швидкозношуваних предметів праці.

Малоцінними та швидкозношуваними є предмети праці, які використовуються як засоби праці протягом року чи менше або вартість яких не перевищує 100-кратного (для бюджетних організацій 50-кратного) розміру мінімальної заробітної плати праці.

Незавершене виробництво - це продукція, яка ще не пройшла всі стадії обробки. У вартісному вираженні - це витрати на придбання матеріалів, запасних частин, сировини, на заробітну плату й інші кошти, необхідні для продовження процесу виробництва.

Витрати майбутніх періодів - це витрати на виконання науково-дослідних, раціоналізаторських робіт, освоєння нової техніки, орендну плату тощо, що здійснюються в поточному році, але на собівартість продукції списуватимуться в наступних періодах.

Фонди обігу - це частина засобів виробництва, яка не бере участі у виробничих циклах, але авансується підприємством для створення оборотних фондів. До фондів обігу належать:

готова продукція, що перебуває на складі підприємства і підготовлена до відправки споживачеві, а також та її частина, яка вже відправлена, але ще не оплачена;

товари на складі, що закуповуються з метою подальшої реалізації за вищими цінами. У бухгалтерському обліку окремо відображаються товари на складі й у дорозі, тобто товари, надіслані постачальником на адресу споживача. При цьому право власності на ці товари перейшло до споживача, але вони ще не надійшли на його склади і не оприбутковані;

дебіторська заборгованість, що виникає внаслідок взаємних розрахунків між підприємствами за надані їм послуги або зроблену поставку товарів;

гроші у розрахунках, що включають як реальні гроші у вигляді готівки в касі підприємства, так і грошові засоби на розрахунковому рахунку в банківській установі.

Запам'ятаймо, що оборотні фонди призначені для обслуговування сфери виробництва, а фонди обігу - для обслуговування сфери обігу.

За особливостями планування та принципом організації оборотні засоби поділяються на нормовані й ненормовані. До нормованих належать всі оборотні фонди та готова продукція на складах підприємства, до ненормованих - відвантажена, але ще не оплачена готова продукція, товари на складі та у дорозі, грошові кошти на розрахункових рахунках та в незавершених розрахунках, готівка в касі.

Джерелами формування оборотних засобів підприємства є власні, залучені або додатково залучені засоби. Відобразимо дану структуру підприємства на малюнку 2.

Мал. 2 Джерела формування оборотних засобів.

Оборотні засоби поділяються на нормовані і ненормовані. До нормованих належать всі оборотні фонди та готова продукція на складах підприємства. До ненормованих відносяться відвантажена готова продукція та готівкові і безготівкові грошові кошти підприємства.

Значна частка в оборотних фондах підприємства належить виробничим запасам (матеріальним ресурсам), тому від ефективності їх використання залежать показники використання оборотних засобів взагалі.

Види цих норм виокремлюються за такими класифікаційними ознаками:

а) за призначенням - норми витрат сировини, матеріалів, енергії, палива, тощо;

б) масштабом дії - групові (на однакові види продукції) та індивідуальні;

в) періодом дії - річні (для поточного планування) й перспективні;

г) ступенем деталізації об'єктів нормування - для деталі (вузла) й виробу в цілому;

д) ступенем деталізації нормованих ресурсів - специфіковані (на види ресурсів з конкретними параметрами) і зведені (на види ресурсів за звуженою номенклатурою).

3.2 Аналітична оцінка елементної структури оборотних засобів та структури джерел їх формування на підприємстві, що розглядається

Фінансовий стан підприємства значною мірою залежить від раціональності формування джерел фінансування, тобто від того, які кошти має підприємство у своєму розпорядженні, кому підприємство зобов'язане за ці кошти і куди вони вкладені.

Для нормального функціонування підприємству необхідно скорочувати час перетворення коштів, що знаходяться в запасах сировини, готової продукції та дебіторської заборгованості на грошові кошти на розрахунковому рахунку. Зусилля щодо зменшення періоду обігу оборотних коштів (за умов зацікавленості підприємства в продовженні строку сплати кредиторської заборгованості) можуть обернутися зведенням його фінансово-експлуатаційних потреб до нуля або навіть перетворенням на від'ємну величину, коли в підприємства залишиться більше коштів, ніж їх потрібно для безперервної роботи.

В цьому разі нам необхідно визначитися з поняттям оборотних коштів підприємства. Отже, оборотний капітал (оборотні кошти) - це кошти, авансовані в оборотні виробничі фонди і фонди обігу для забезпечення безперервності процесу виробництва, реалізації продукції та отримання прибутку. А ще під оборотними коштами розуміють - грошові ресурси, які вкладено в оборотні виробничі фонди та фонди обігу для забезпечення безперервного виробництва та реалізації виготовленої продукції, які беруть участь у виробничому процесі один раз і повністю переносять свою вартість на собівартість продукції.

Отже, оборотні кошти можна класифікувати за сферами обігу. Виробничі оборотні фонди - це предмети праці, які споживаються протягом одного виробничого циклу і повністю переносять свою вартість на виготовлену продукцію. Вони обслуговують процес виробництва. Фонди обігу - це засоби підприємства, залучені до обслуговування процесу обігу товарів (зокрема, готова продукція).

Виходячи з наведених визначень, основним призначенням оборотних коштів є забезпечення безперервності і ритмічності виробництва.

У ВАТ "Турбоатом" склад оборотних фондів відображено у таблиці 3.1 за 2010 рік.

Таблиця 3.1 "Структура оборотних фондів підприємства"

Найменування статей	На початок періоду	На кінець періоду	Зміни
	абс.,тис. грн..	відн., %	абс.,тис. грн..	відн., %	абс.,тис. грн..	відн., %	темпи зростання, %
1 Запаси	162199	33,3	291111	41,34	128912	8,04	179,48
2 Дебіторська заборгованість	188467	38,69	199838	28,38	11371	-10,31	106,03
3 Грошові кошти	106017	21,77	183883	26,12	77866	4,35	173,45
4 Інші оборотні активи	30405	6,24	29310	4,16	-1095	-2,08	96,41
Усього оборотних активів	487088	100	704142	100	217054	0

Результати аналізу відобразимо за допомогою діаграм:



Діаграма 1 "Структура оборотних фондів на початок 2010 року"

Діаграма 2 "Структура оборотних фондів на кінець 2011 року"

Склад оборотних фондів за 2011 рік відобразимо у таблиці 3.2.

Таблиця 3.2 "Структура оборотних фондів"

Найменування статей	На початок року	На кінець року	Зміни
	абс., тис. грн..	відн., %	абс., тис. грн..	відн., %	абс., тис. грн..	відн., %	темпи зростання
1 Запаси	291111	41,34	410612	33,60	119501	-7,74	141,05
2 Дебіторська заборгованість	199838	28,38	343315	28,09	143477	-0,29	171,81
3 Грошові кошти	183883	26,12	406595	33,28	222712	7,16	221,12
4 Інші оборотні активи	29310	4,16	61502	5,03	32192	0,87	209,83
Усього оборотних активів	704142	100	1222024	100	517882	0

Результати відобразимо за допомогою діаграм.

Діаграма 3 "Структура оборотних фондів на початок 2011 року"

Діаграма 4 "Склад оборотних фондів на кінець 2011 року"

Отже, проаналізувавши структуру оборотних фондів підприємства ВАТ "Турбоатом" ми бачимо, що протягом 2010 року запаси у нас збільшилися на 8%, а дебіторська заборгованість, навпаки, зменшилася на 10,3%, грошові кошти збільшилися на 4,35%. А протягом 2011 року запаси зменшилися на 7,74%, дебіторська заборгованість на 0,29%, а грошові кошти зросли на 7,16%.



3.3 Дебіторська заборгованість підприємства: види, чиста вартість реалізації, розрахунок резерву сумнівних боргів

У процесі діяльності підприємство не завжди здійснює розрахунки з іншими підприємствами або фізичними особами одночасно з передачею майна, виконанням робіт, наданням послуг тощо. У зв'язку із цим у нього виникає дебіторська забор­гованість.

Дебіторська заборгованість визначається як сума заборгованості дебіторів підприємству на певну дату. Дебітори - юридичні та фізичні особи, які внаслідок минулих подій заборгували підприємству певні суми грошових коштів, їх еквівалентів або інших активів. За даними бухгалтерського обліку дату балансу. Оскільки відповідно до вимог національних стандартів бухгалтерського обліку підприємства подають також проміжну (квартальну) звітність, то суму дебіторської заборгованості підприємства слід визначати щоквартально.

Порядок бухгалтерського обліку дебіторської заборгованості та її відображення у фінансовій звітності регулюються П(С)БО 10 "Дебіторська за­боргованість". Дія П(С)БО 10 не поширюється тільки на бюджетні установи, всі інші юридичні особи зобов'язані керуватися його вимогами.

Дебіторська заборгованість відображається у формі № 1 "Баланс" у складі активів. Активи підприємства - це ресурси, що контролюються підприємством, від використання яких очікується отримання економічних вигод у майбутньому. Звичайно економічна вигода від дебіторської заборгованості виражається в тому, що підприємство в результаті її погашення розраховує рано чи пізно отримати грошові кошти або їх еквіваленти. Відповідно дебіторську заборгованість можна визнати активом тільки тоді, коли існує ймовірність її погашення боржником. Якщо такої ймовірності немає, суму дебіторської заборгованості слід списати.

Якщо заборгованість неможливо достовірно оцінити, тобто визначити її суму, вона не може бути визнана активом і не повинна відображатися в балансі.

Згідно з П(С)БО 10 дебіторська заборгованість поділяється на довгострокову і короткострокову. Довгострокова дебіторська заборгованість - сума дебіторської заборгованості, яка не виникає в ході нормального операційного циклу та буде погашена після дванадцяти місяців з дати балансу, або протягом одного операційного циклу. Під короткостроковою, або як її ще називають поточною, дебіторською заборгованістю розуміють суму дебіторської заборгованості, яка виникає в ході нормального операційного циклу або буде погашена протягом дванадцяти місяців з дати балансу. У П(С)БО 2 дається визначення операційного циклу. Операційний цикл - це проміжок часу між придбанням запасів для здійснення діяльності та одержання матеріальних засобів (еквівалентів коштів) від реалізації виробленої з них продукції або товарів і послуг. Визначення нормального операційного циклу у стандартах немає, однак, використовуючи наведене вище визначення операційного циклу, можна зробити висновок, що це операційний цикл у звичайних умовах діяльності. Звичайно операційний цикл не перевищує 12 місяців, але за деякими видами діяльності він може продовжуватися більше одного року. Незважаючи на це, заборгованість, що виникла в ході такого операційного циклу, все одно визнається не довгостроковою, а поточною.

Отже, довгострокова заборгованість - це в основному заборгованість, не пов'язана з операційною діяльністю.

Поточна дебіторська заборгованість (короткострокова) - це заборгованість, що виникає в ході нормального операційного циклу або буде погашена протягом 12 місяців з дати балансу.

Для обліку сум дебіторської заборгованості застосовується декілька видів оцінок.

1. Дисконтована вартість майбутніх платежів, що очікуються для погашення цієї заборгованості.

Оцінка за дисконтованою вартістю майбутніх платежів застосовується орендодавцями для відображення платежів за договорами фінансової оренди. Інакше кажучи, сума таких платежів повинна відображатися в сумі чистих інвестицій в оренду, що дорівнює загальній сумі мінімальних орендних платежів і негарантованої ліквідаційної вартості за вирахуванням незаробленого фінансового доходу.

2. Чиста реалізаційна вартість.

Оцінка за чистою реалізаційною вартістю застосовується для поточної дебіторської заборгованості за продукцію, товари, роботи і послуги, Значення цієї оцінки полягає в наступному.

Підприємство, відвантажуючи продукцію або товари, виконуючи роботи або надаючи послуги, не завжди отримує оплату від покупців і замовників негайно. Воно змушене йти на певний ризик для того, щоб збільшити обсяг своєї реалізації в умовах конкуренції. По суті, підприємство надає своїм покупцям комерційний кредит. У таких умовах завжди залишається ймовірність того, що оплата від покупця не надійде. У той же час відповідно до принципу нарахування в момент відвантаження товарів (продукції), виконання робіт або надання послуг підприємство повинне визнати дохід від їх реалізації. У дохід включаються також борги, що, імовірно, ніколи не будуть оплачені. Це призводить до того, що реальний дохід, який отримає підприємство в майбутньому, необґрунтовано завищується на суму зазначених боргів. Тому при визнанні доходу від реалізації його необхідно зменшити на суму сумнівних боргів. Цього вимагає і принцип обачності, згідно з яким не можна завищувати доходи.

Для оцінки суми сумнівних боргів існує спеціальна методика, відповідно до якої підприємство формує резерв сумнівних боргів.

Таким чином, поточна дебіторська заборгованість за продукцію, товари, роботи і послуги в момент визнання ЇЇ активом збільшує дохід від реалізації та оцінюється за первинною вартістю. Але на дату балансу її сума повинна бути зменшена на величину резерву сумнівних боргів. До підсумку балансу заборгованість включається за чистою реалізаційною вартістю, що являє собою різницю між первісною вартістю поточної дебіторської заборгованості і сумою резерву сумнівних боргів.

3. Первісна вартість.

Оцінка за первісною вартістю застосовується для всіх видів довгострокової і поточної дебіторської заборгованості, які не є заборгованістю за продукцію, товари, роботи чи послуги, або очікуваними платежами за договорами фінансової оренди. Для цих видів заборгованості резерв сумнівних боргів не створюється.

Будь-яка заборгованість, як довгострокова, так і поточна, у якийсь момент може бути визнана підприємством безнадійною. До 2000 року в національному бухгалтерському обліку було відсутнє поняття безнадійної заборгованості, хоч і було передбачене списання на збитки підприємства сум дебіторської заборгованості, за якою закінчився строк позовної давності або щодо якої є документальне підтвердження про неможливість її погашення, тобто документи, видані судовими органами.

На сьогодні для того щоб визнати в бухгалтерському обліку дебіторську заборгованість безнадійною, не потрібно документального підтвердження. Досить, щоб була виконана одна з умов:

- закінчився строк позовної давності (3 роки);

- існує впевненість у тому, що боржник не погасить свою заборгованість.

Резерв сумнівних боргів формується підприємством на дату балансу. Одночасно величина резерву збільшує витрати звітного періоду. За рахунок створеного резерву будуть списуватися безнадійні борги наступного року. Таким чином, метод списання безнадійної заборгованості за рахунок резерву сумнівних боргів відрізняється від методу прямого списання) датою включення сум такої заборгованості до витрат. Очевидно, що при застосуванні першого методу витрати визнаються раніше, що відповідає принципу обачності, згідно з яким витрати не можна занижувати.

П(С)БО 10 передбачає два методи формування резерву сумнівних боргів:

1) виходячи із платоспроможності окремих дебіторів;

2) на підставі класифікації дебіторської заборгованості.

Перший метод заснований на результатах аналітичного обліку дебіторської заборгованості по кожному дебітору. Якщо конкретний дебітор визнаний неплатоспроможним, то на суму його заборгованості слід збільшити резерв сумнівних боргів. Незважаючи на те що такий метод допустимий, при здійсненні підприємством досить великої кількості операцій краще використовувати другий метод формування резерву сумнівних боргів.

Другий метод є базовим і заснований на періодизації дебіторської заборгованості. Для того щоб скористатися цим методом, підприємству необхідно проаналізувати інформацію за декілька попередніх звітних періодів щодо виникнення безнадійної заборгованості за продукцію, товари, роботи або послуги. При цьому слід ураховувати те, коли кожна конкретна заборгованість стала безнадійною до настання строків оплати за договором чи після того, як вона стала простроченою.

За боргами, що стали безнадійними після стро­ку оплати за договором, застосовується розбивка за періодами. Звичайно періодизація простроченої заборгованості здійснюється таким чином: окремо підсумовується заборгованість, що стала безнадій­ною протягом місяця після настання строку оплати за договором, у строк від 1 до 2 місяців, від 2 до З місяців, і заборгованість, що стала безнадійною більше ніж через три місяці після настання строку оплати за договором.

Оскільки заборгованість може стати безнадійною не тільки в результаті визнання покупця банкрутом, але й після закінчення строку позовної давності (тобто трьох років з дати оплати заборгованості, передбаченої договором), підприємству доведеться враховувати також дебіторську заборгованість, що виникла три роки тому.

За кожною групою заборгованості визначається коефіцієнт сумнівності. Формули для розрахунку величини зазначеного коефіцієнта не існує, він визначається приблизно на підставі спостережень і досвіду, а також даних бухгалтерського обліку за минулі періоди. Смисл розрахунку коефіцієнта сумнівності полягає в тому, щоб визначити для кожної групи дебіторської заборгованості (розподіленої за періодами) відсоток списаних неоплачених рахунків, тобто відсоток непогашення заборгованості. Звичайно коефіцієнт сумнівності зростає зі збільшенням періоду непогашення.

3.4 Аналітична оцінка показників ефективності використання оборотних засобів підприємства. Вплив оборотності оборотних засобів на кінцеві результати роботи підприємства

Існує декілька стандартних показників, що використовуються для оцінки ефективності використання оборотних коштів підприємства. Першим у списку цих показників варто відзначити коефіцієнт оборотності оборотних засобів. Він показує, скільки оборотів здійснюють оборотні кошти за аналізований період. Він визначається за формулою:

Коб. = Q/ Sоз.,

де Q - обсяг реалізованої за рік продукції (обсяг виконаних робіт, наданих послуг), грн.,

Sоз. - середньорічна сума залишку оборотних засобів, грн.

У нашому випадку, ми розраховуємо даний коефіцієнт для конкретного підприємства. Тому за даними фінансової звітності підприємства ВАТ "Турбоатом" ми розрахуємо К_об за формулою:

К_об = ф.2 (ряд.010-ряд.015-ряд.020) / ф.1 (ряд.260 на початок звітного періоду+ряд.260 на кінець звітного періоду)*0,5



Отже, коефіцієнт оборотності підприємства ВАТ "Турбоатом" в 2010 році складав:

К_об = (992923 - 42121 - 0) / (829182 + 1025272) * 0,5 = 950802 / 927227 = 1,03.

У 2011 році: К_об = (1357752 - 89137 - 0) / (1025272 + 1661752) * 0,5 = 1268615 /1343512 = 0,94.

Коефіцієнт оборотності в 2011 році в порівнянні з 2010 роком зменшився на 0,09. Це свідчить про уповільнення обороту оборотних засобів.

Наступний в списку показників ефективності використання оборотних засобів - це коефіцієнт завантаження. Коефіцієнт завантаження (Кзав.) - величина, обернена коефіцієнту оборотності, показує, скільки оборотних засобів підприємства припадає на одну гривню реалізованої продукції (виконаних робіт, наданих послуг):

Кзав. = 1/ Коб. = Sоз. / Q

За 2010 рік: 1 / 1,03 = 0,97;

За 2011 рік: 1 / 0,94 = 1,06.

Тривалість одного обороту (Тоб.) показує тривалість одного обороту оборотних засобів в днях і визначається як:

Тоб. = Д/ Коб,

де Д - кількість днів у періоді, що розглядається (Д = 360 для року, Д = 90 для кварталу і Д = 30 для місяця).

За 2010 рік: Т_об = 360 / 1,03 = 350 днів.

За 2011 рік: Т_об = 360 / 0,94 = 383 дні.

Отже, в 2010 році ВАТ "Турбоатом" необхідно 350 днів для поповнення його оборотних засобів, а в 2011 році - 383 дні.

Важливими показниками ефективності використання активів є оборотність запасів і тривалість одного обороту запасів.

Коефіцієнт оборотності запасів (Коб.з.) визначають як відношення собівартості реалізованої продукції до середньої вартості запасів:

Коб.з.= ф.2 ряд.040, графа 4 / ф.1 (ряд.100 на початок звітного періоду+ряд.100 на кінець звітного періоду)* 0,5

К_об.з. = 461853 / (162199 + 291111) * 0,5 = 461853 / 226655 = 2,04;

К_об.з. = 575546 / (291111 + 410612) * 0,5 = 575546 / 350861,5 = 1,64.

Розрахувавши коефіцієнт оборотності запасів зрозуміло, що запаси підприємства протягом 2010 року у середньому поповнювались у 2,04 рази, а протягом 2011 році - у 1,64 рази.

Рентабельність оборотних засобів (Роб.) показує, скільки прибутку підприємство одержало на одну гривню вкладених оборотних засобів, і визначається за формулою:

Роб.= П/ Sоз,

де П - прибуток, який одержало підприємство в розрахунковому періоді.

Р_{об.за 2010 рік} = (188780 / (829182 + 1025272) * 0,5) * 100% = (188780 / 927227) * 100% = 20,4 %;

Р_{об. за 2011 рік} = (427293 / (1025272 + 1661752) * 0,5) * 100% = (427293 / 1343512) * 100% = 31,8 %.

Середньомісячний залишок (Sоз.міс) оборотних засобів обчислюють за формулою:

Sоз.міс=(Sп+Sк) /2,



де Sп, Sк - відповідно залишок оборотних засобів на початок і кінець місяця, грн.

Середньорічний залишок оборотних засобів (Sоз.р.) визначають за формулою:

Sоз.р.= (S1 + S2+...+…+ S12)/12,

де S1, S2,……S12 - середньомісячні залишки оборотних засобів, грн.

S_{оз.р. за 2010 рік} = (829182 + 1025272) / 12 = 77646,2;

S_{оз.р. за 2011 рік} = (1025272 + 1661752) / 12 = 223919, 7.

Суму вивільнених в результаті прискорення оборотності оборотних засобів (ДSоз) обчислюється за формулою:

ДSоз = Qзв. /360 * (Тоб.баз.- Тоб.зв.),

де Qзв. - обсяг реалізованої у звітному році продукції (виконаних робіт, наданих послуг), грн.;

Тоб.баз., Тоб.зв.- середня тривалість одного обороту оборотних засобів відповідно в базовому і звітному роках, днів.

?S_оз = 1267942 / 360 * (383 - 350) = 3522,06 * 33 = 116227,98 грн.

Суму приросту прибутку (збитків) (ДП), одержаних за рахунок зміни оборотності оборотних засобів можна розрахувати за формулою:

ДП = Пв.баз. * Qзв./ Qбаз.* Sбаз. / Sзв. - Пв.баз.,

де Пв.баз. - валовий прибуток у базовому році, грн.;

Sбаз., Sзв. - середньорічні залишки оборотних засобів у базовому й звітному роках, грн.;

Qбаз.- обсяг реалізації у базовому році, грн.

?П = 366783 * 1267942 / 942329 * 77646,2 / 223919, 7 - 366783 = 1335438,5.

Вплив використання оборотних засобів на рівень рентабельності підприємства визначають за формулою:

ДР = Пв. зв. * 100./ (Sсер.оф.зв. + Sоз.зв. - ДSоз.) - Р.зв,

де ДР - зміна рівня загальної рентабельності за рахунок зміни середніх залишків оборотних засобів, %;

Пв. зв. - валовий прибуток у звітному році, грн.;

Sсер.оф.зв. - середньорічна вартість основних фондів у звітному році, грн.;

ДSоз. - сума вивільнених в результаті прискорення оборотності оборотних засобів;

Р.зв. - загальна рентабельність виробництва у звітному році, %.

?Р = 1267942 * 100 / (892310 + 223919, 7 - 116227,98) - 31,8 = 126794200 / 1000001,72 - 31,8 = 95,10%.

Операційний цикл (ОЦ) визначають як проміжок часу між придбанням запасів для здійснення діяльності і отриманням коштів від реалізації виробленої з них продукції або товарів і послуг за формулою:

ОЦ = Тоб.з.- Тоб.дз,

де Тоб.з. - середня тривалість одного обороту запасу товарно-матеріальних цінностей, днів;

Тоб.дз. - середня тривалість одного обороту дебіторської заборгованості підприємства, днів.

ОЦ _{за 2010 рік} = 350 - 122 = 228 днів;

ОЦ _{за 2011 рік} =383 - 308 = 75 днів.

Фінансовий цикл (ФЦ) визначають як час обігу готівки або час, коли грошові кошти відвернені з обігу, і може бути розрахований за формулою:

ФЦ= ОЦ - Тоб.кз.,

ФЦ _{за 2010 рік} = 228 - 220 = 8 днів;

ФЦ _{за 2011 рік} = 308 - 275 = 33 дні.

3.5 Заходи для підвищення ефективності використання оборотних засобів підприємства, що розглядається

Прискорення оборотності оборотних коштів є першочерговою задачею підприємств у сучасних умовах і досягається різними шляхами.

На стадії створення виробничих запасів такими можуть бути:

- впровадження економічно обґрунтованих норм запасу;

- наближення постачальників сировини, напівфабрикатів, що комплектують вироби до споживачів;

- широке використання прямих тривалих зв'язків;

- розширення складської системи матеріально-технічного забезпечення, а також оптової торгівлі матеріалами й устаткуванням;

- комплексна механізація й автоматизація вантажно-розвантажувальних робіт на складах.

На стадії незавершеного виробництва:

- прискорення науково-технічного прогресу (упровадження прогресивної техніки і технології, особливо безвідхідної, роторних ліній, хімізація виробництва);

- розвиток стандартизації, уніфікації, типізації;

- удосконалювання форм організації промислового виробництва, застосування більш дешевих конструктивних матеріалів;

- удосконалювання системи економічного стимулювання ощадливого використання сировинних і паливно-енергетичних ресурсів;

- збільшення питомої ваги продукції, що користується підвищеним попитом.

На стадії обігу:

- наближення споживачів продукції до її виготовлювачів;

- удосконалювання системи розрахунків;

- збільшення обсягу реалізованої продукції унаслідок виконання замовлень по прямих зв'язках, дострокового випуску продукції, виготовлення продукції з зекономлених матеріалів;

- ретельна і своєчасна добірка продукції, що відвантажується, по партіях, асортиментові, транзитній нормі, відвантаження в строгій відповідності з укладеними договорами.

Висновки: Формуванням та використанням оборотних засобів в оперативній діяльності вирішує ряд питань стратегічного розвитку підприємства і забезпечує кінцеві результати господарської діяльності. Більшість вітчизняних підприємств не витримують жорстокої конкуренції, не досягають високого рівня доходності через нестачу обігових коштів, потоків оборотних засобів. Проблема оцінки рівня забезпеченості підприємств оборотними засобами, джерел їх фінансування, визначення ефективності використання та їх якісного нормування дуже складна та актуальна з позиції прийняття стратегічних управлінських рішень на кожному підприємстві. Проблеми фінансового оздоровлення та ефективного управління стійкістю стоять перед будь - яким об'єднанням, підприємством і вимагають оперативного вирішення. Це вимагає вироблення універсального підходу до регулювання з урахуванням індивідуальних особливостей діяльності об'єднань, підприємств. Такий підхід повинен ґрунтуватися на об'єктивних закономірностях функціонування і розвитку економічної системи, враховувати вплив зовнішніх та внутрішніх факторів, особливості його діяльності.

Ефективне управління оборотними коштами, метою якого є їх раціональне використання визначає в цілому розвиток підприємства, а формування і використання оборотного капіталу вимагають ретельного аналізу.

Під складом оборотних коштів розуміється сукупність елементів, що утворюють оборотні виробничі фонди і фонди обігу, тобто їхнє розміщення по окремих елементах.

Структура оборотних коштів являє собою співвідношення окремих елементів оборотних виробничих фондів і фондів обігу, тобто показує частку кожного елемента в загальній сумі оборотних коштів.

Переважну частину оборотних виробничих фондів складають предмети праці - сировина, основні і допоміжні матеріали, покупні напівфабрикати, паливо і пальне, тара і тарні матеріали. Крім того, до оборотних виробничих фондів відносяться і деякі знаряддя праці - малоцінні і швидкозношуючі предмети (МШП), інструменти, спеціальні пристосування, змінне устаткування, інвентар, запасні частини для поточного ремонту.

Прискорити погашення дебіторської заборгованості можна шляхом: ознайомлення з фінансовим станом покупця та набуття впевненості щодо його

- подальшої платоспроможності;

- своєчасного оформлення розрахункових документів;

- застосування попередньої оплати;

- застосування вексельної форми оплати;

- удосконалення розрахунків і т. д.



Розділ 4. Персонал підприємства

4.1 Персонал підприємства: поняття, класифікація та структура

Найбільш важливим елементом продуктивних сил і головним джерелом розвитку економіки є люди; їх майстерність, освіта, підготовка, мотивація діяльності. Існує непересічна залежність конкурентоспроможності економіки, рівня добробуту населення від якості трудового потенціалу персоналу підприємства, організації.

Персонал підприємства формується та змінюється під впливом внутрішніх (характер продукції, технології та організації виробництва) і зовнішніх факторів (демографічні процеси, юридичні та моральні норми суспільства, характер ринку праці тощо). Вплив останніх конкретизується у таких параметрах макроекономічного характеру, як: чисельність активного (працездатного) населення, загальноосвітній його рівень, пропозиція робочої сили, рівень зайнятості, потенційний резерв робочої сили. У свою чергу ці характеристики обумовлюють кількісні та якісні параметри трудових ресурсів.

Трудові ресурси - це частина працездатного населення, що за своїми віковими, фізичними, освітніми даними відповідає тій чи іншій сфері діяльності. Слід відрізняти трудові ресурси реальні (ті люди, які вже працюють) та потенційні (ті, що мають бути залучені до певної праці у перспективному періоді).

Для характеристики усієї сукупності працівників підприємства застосовуються терміни - персонал, кадри, трудовий колектив).

Персонал підприємства являє собою сукупність постійних працівників, що отримали необхідну професійну підготовку та (або) мають досвід практичної діяльності.

Окрім постійних працівників, у діяльності підприємства можуть брати участь інші працездатні особи на основі тимчасового трудового договору (контракту). Враховуючи те, що багато підприємств поза основною діяльністю виконують функції, які не відповідають головному їх призначенню, всі працівники підрозділяються на дві групи: персонал основної діяльності та персонал неосновної діяльності. Зокрема, у промисловості до першої групи - промислово-виробничого персоналу - відносяться працівники основних, допоміжних та обслуговуючих виробництв, науково-дослідних підрозділів та лабораторій, заводоуправління, складів, охорони - тобто всі зайняті у виробництві або його безпосередньому обслуговуванні. До групи непромислового персоналу входять працівники структур, які хоч і знаходяться на балансі підприємства, але не зв'язані безпосередньо з процесами промислового виробництва, а саме: житлово-комунального господарства, дитячих садків та ясел, амбулаторій, учбових закладів тощо.

Такий розподіл персоналу підприємства на дві групи необхідний для розрахунків заробітної плати, узгодження трудових показників з вимірниками результатів виробничої діяльності (при визначенні продуктивності праці приймається, як правило, чисельність тільки промислово-виробничого персоналу). Разом з тим поширення процесів інтеграції промислових систем з банківськими, комерційними та іншими господарськими структурами вищезазначене групування персоналу стає все більше умовним.

У відповідності з характером виконуваних функцій персонал підприємства поділяється звичайно на чотири категорії: керівники, спеціалісти, службовці, робітники.

Керівники - це працівники, що займають посади керівників підприємств та їх структурних підрозділів. До них відносяться директори (генеральні директори), начальники, завідуючі, керуючі, виконроби, майстри на підприємствах, у структурних одиницях та підрозділах; певні спеціалісти (головний бухгалтер, головний інженер, повний механік тощо), а також заступники відповідно до вище перелічених посад.

Спеціалістами вважаються працівники, що займаються інженерно-технічними, економічними та іншими роботами, зокрема - інженери, економісти, бухгалтери, нормувальники, адміністратори, юрисконсульти, соціологи тощо.

До службовців відносяться працівники, що здійснюють підготовку та оформлення документації, облік та контроль, господарське обслуговування (тобто виконують суто технічну роботу), зокрема - діловоди, обліковці, архіваріуси, агенти, креслярі, секретарі-друкарки, стенографісти тощо. Робітники безпосередньо зайняті у процесі створення матеріальних цінностей, а також ремонтом, переміщенням вантажів, перевозкою пасажирів, наданням матеріальних послуг та ін. Окрім того, до робітників відносяться двірники, прибиральниці, охоронці, кур'єри, гардеробники.

В аналітичних цілях всіх робітників можна поділити на основних - тих, що безпосередньо беруть участь у процесі створення продукції, та допоміжних - тих, які виконують функції обслуговування основного виробництва. Поступово, з розвитком виробництва, його механізації та автоматизації межі між основними та допоміжними робітниками стираються, а роль останніх (зокрема наладчиків, механіків) зростає.

Важливим напрямом класифікації персоналу підприємства є його розподіл за професіями та спеціальностями.

Професія - це вид трудової діяльності, здійснювання якої потребує відповідного комплексу спеціальних знань та практичних навичок. Спеціальність - це більш або менш вузька різновидність трудової діяльності в межах професії.

Професійний склад персоналу підприємства залежить від специфіки галузі діяльності, характеру продукції чи послуг, що надаються, рівня технічного розвитку. Кожна галузь має властиві лише їй професії та спеціальності. В той же час існують загальні (наскрізні) професії робітників та службовців.

Класифікація працівників за кваліфікаційним рівнем базується на їх можливостях виконувати роботи тієї чи іншої складності.

Кваліфікація - це сукупність спеціальних знань та практичних навичок, що визначають ступінь підготовленості працівника до виконання професійних функцій обумовленої складності. Рівень кваліфікації керівників, спеціалістів та службовців характеризується рівнем освіти, досвідом роботи на тій або іншій посаді. Відрізняють спеціалістів найвищої кваліфікації (працівники, що мають наукові ступені та звання), спеціалістів вищої кваліфікації (працівники з вищою спеціальною освітою та значним практичним досвідом), спеціалістів середньої кваліфікації (працівники з середньою освітою та деяким практичним досвідом), спеціалістів-практиків (працівники, що займають відповідні посади - інженерні, економічні, але не мають спеціальної освіти).

У таблиці 4.1 відображено "Групи робітників за рівнем кваліфікації, виконувані ними роботи і терміни їх підготовки".

Таблиця 4.1.

Кваліфікаційні групи робітників	Основні роботи, що виконуються	Термін підготовки, стажування, досвід
Висококваліфіковані	Особливо складні та відповідальні роботи (ремонт і наладка складного обладнання, виготовлення меблів тощо)	Більше 2-3 років. Періодичне стажування. Великий практичний досвід роботи
Кваліфіковані	Складні роботи (метало- та деревообробні, ремонтні, слюсарні, будівельні тощо)	1-2 роки. Чималий досвід роботи
Малокваліфіковані	Нескладні роботи (метало-та деревообробні, ремонтні, слюсарні, будівельні тощо)	Декілька тижнів. Певний досвід роботи
Некваліфіковані	Допоміжні та обслуговуючі (вантажники, гардеробники, прибиральники тощо)	Не мають спеціальної підготовки

Окреслюючи цілі та напрямки розвитку діяльності підприємства, його керівництво повинно визначити необхідні для їх реалізації ресурси, в тому числі трудові.

Планування трудових ресурсів на діючому підприємстві починається з оцінки їхньої наявності. Останнє передбачає інвентаризацію робочих місць, виявлення кількості тих, хто працює на кожній операції, що забезпечує досягнення кінцевої мети (створення продукції, надання послуг). Аналіз і подальші розрахунки проводяться по категоріях працівників (робітники, керівники, фахівці, службовці), а в кожній з них - по професіях, спеціальностях, розрядах. Якщо мова йде про працівників розумової праці, то в цьому випадку можна використовувати систему інвентаризації трудових навичок або спеціальностей, тобто реєстрацію професійних навичок службовців з фіксацією кількості працівників, які володіють ними.

При визначенні чисельності на перспективний період необхідно враховувати фактори зовнішнього середовища, а саме:

- ринкову кон'юнктуру, пов'язану з тим чи іншим видом діяльності;

- циклічність розвитку економіки, передбачення можливого загального економічного спаду;

- регіональні особливості ринку праці (переміщення виробничих потужностей в регіони з нижчою вартістю праці);

- державні (урядові) програми, замовлення, контракти (у відповідності з останніми підприємство зобов'язане створювати нові робочі місця);

- юридичні аспекти (закони, договори з профспілками і т. ін.), що регулюють трудові відносини, захищають інтереси окремих категорій населення та працюючих;

- можливості використання тимчасового наймання працівників, надомної праці.

Підприємство ВАТ "Турбоатом" складається з таких категорій:

категорії	2010 рік	2011 рік
Непромисловий персонал	198	200
Службовці	1830	1923
Погодинники	1600	1658
Відрядники	1310	1326



4.2 Система оцінки трудового потенціалу підприємства і організація оплати праці

Ефективний розвиток та функціонування промислового підприємства базується на обґрунтуванні планових завдань, контролі їх виконання, об'єктивній оцінці результатів роботи. Виробнича діяльність підприємства являє собою складний процес та поєднує як традиційні (постачання, виробництво, реалізація, техніка, технологія тощо), так і специфічні (зміна форм власності, впровадження інноваційних, інформаційних та інвестиційних технологій) складові.

Сучасні тенденції формування потенціалу підприємства побудовані на індустріальному та соціальному аспектах розвитку. Індустріальний аспект визначає ключовим фактором розвитку техніко-технологічну базу виробництва, а соціальний - соціально-трудову. Національне багатство створюється безпосередньо працею його громадян, тому трудові ресурси варто віднести до одного з основних факторів розвитку економіки країни.

Отже, основою складовою формування потенціалу сучасних підприємств є персонал підприємства, концепція управління яким знаходиться в тісному взаємозв'язку і взаємозалежності з розширенням внутрішньо фірмових ринків, реінжирінгом виробничо-господарської діяльності, переходом до нових принципів управління, розвитком комп'ютерного та телекомунікаційного забезпечення процесів управління трудовими ресурсами.

Економічна сутність трудового потенціалу суспільства полягає в тому, що він, виступаючи у формі діючої робочої сили, створює матеріальні й духовні цінності, а як потенційна робоча сила - здатний їх виробляти. Звідси важливий висновок - суспільство зацікавлено в максимальній питомій вазі трудового потенціалу, задіяного в суспільно-корисній праці, адже це збільшує валовий внутрішній продукт (ВВП) і національний дохід (НД), що зрештою дає можливість підвищити якість життя населення.

Соціальна сутність трудового потенціалу полягає в тому, що він дає можливості як окремим особам, так і різним соціальним групам населення самоствердитися у суспільстві та забезпечити собі і суспільству законне джерело доходів.

Трудовий потенціал, як сукупність можливостей працівників підприємства активно чи пасивно брати участь у виробничому процесі в рамках певної організаційної структури з урахуванням матеріально-технічних, технологічних, інформаційних та інших ресурсів, є складним структурним соціально-економічним утворенням, що містить ряд компонентів (Рис. 4)

Рис. 4 Структура трудового потенціалу.

Така структура трудового потенціалу являє собою співвідношення різних демографічних, соціальних, функціональних, професійних та інших характеристик груп працівників і відносин між ними, базується на мобільності та гнучкості, здатності до швидкої перебудови, та дозволяє розглядати його як параметр, що обумовлюється безупинними змінами в складі самих працівників і в технологічному способі виробництва, показати співвідношення джерел екстенсивного та інтенсивного зростання трудового потенціалу. Сукупний вплив зовнішніх та внутрішніх факторів конкретизуються в параметрах макрорівня (пропозиція робочої сили, кількість працездатного населення та його загальноосвітній рівень) та зумовлюють якісні та кількісні параметри трудових ресурсів.

Якісну характеристику трудового потенціалу складають компоненти як здоров'я, моральність і вміння працювати в колективі, творчий потенціал, активність, організованість, освіта, професіоналізм, ресурси робочого часу.

Трудовий потенціал може розглядатись у трьох рівнях: трудовий потенціал людини, потенціал колективу (підприємства), потенціал суспільства. Всі вони взаємопов'язані між собою, але не дублюють один одного. Основою трудового потенціалу суспільства є потенціал окремої людини. Людським потенціалом вважається міра втілених у людині здібностей, таланту, рівня освіти, кваліфікації та здатність цих якостей приносити дохід.

Трудовий потенціал організації являє складну, динамічну, відкриту систему, яка є складовою трудового потенціалу суспільства. Але трудовий потенціал організації не є простою сумою трудових потенціалів працівників - тому, що об'єднання працівників у колектив дає ефект колективної праці, або сенергичний ефект. Він змінюється з розвитком освітнього і професійного рівня персоналу та його кількісного складу (плинність кадрів, їх скорочення або збільшення).

Оцінка трудового потенціалу підприємства базується на системі показників, серед яких можна виділити наступні:

- продуктивність праці промислово-виробничого персоналу;

- коефіцієнт змінності робочої сили;

- коефіцієнт змінності роботи робочого місця;

- коефіцієнт творчої активності працівників;

- коефіцієнт віддачі повної заробітної плати.

Інформація про чисельність робітників і оплату їх праці на підприємстві ВАТ "Турбоатом" подано у таблиці 4.2.

Таблиця 4.2

Показники	Фактично за 2010 рік	Фактично за 2011 рік
Середньооблікова чисельність штатних працівників облікового складу (осіб)	4938	5 107
Середня чисельність позаштатних працівників і сумісників (осіб)	12	11
Чисельність працівників, які працюють на умовах неповного робочого часу (дня, тижня) (осіб)	не має	не має
Фонд оплати праці - всього (тис. грн.)	153741,9	186146,1

Рух персоналу на підприємстві можна відобразити за такими показниками:

· Коефіцієнт плинності персоналу (Кпл):

Кпл = Чзв / Чс,

де Чзв - чисельність звільнених за власним бажанням, за порушення трудової дисципліни або з інших причин, не пов'язаних з виробництвом, чол.,

Чс - середньооблікова чисельність працівників у цьому ж періоді, чол..

К_{пл. за 2010 рік} = 510 / 4938 = 0,10;

К_{пл. за 2011 рік} = 597 / 5107 = 0,12 ;

· Обороту робочої сили з прийому (Коп):

Коп = Чп / Чс,

де Чп - чисельність прийнятих на роботу за відповідний період, чол.,

Чс - середньооблікова чисельність працівників у цьому ж періоді, чол..

К_{оп за 2010 рік} = 535 / 4938 = 0,12;

К_{оп за 2011 рік} = 698 / 5107 = 0,14;

· Оборот робочої сили за звільненням (Коз):

Коз = Чзв. заг. / Чс,

де Чзв. заг. - кількість звільнених за відповідний період з будь-яких причин, чол.,

Чс - середньооблікова чисельність працівників у цьому ж періоді, чол..

К_{оз за 2010рік} = 239 / 4938 = 0,05;

К_{оз за 2011 рік} = 285 / 5107 = 0,06 ;

· Рівень дисципліни (РД):

РД = Н / В,

де Н - неявки на роботу (людино-дні);

В - усього відпрацьовано (людино-днів);

РД _{за 2010 рік} = 500000 / 9876000 = 0,051;

РД _{за 2011 рік} = 856000 / 10214000 = 0,084.

Співвідношення чисельності окремих категорій працівників:

Сп. за 2010 рік = 2568 / 4938 = 0,52;

Сп. за 2011 рік = 3226 / 5107 = 0,63.

Економію робочого часу визначають за формулою:

Ечасу = Чпзв. * t,

де Ечасу - економія робочого часу, днів;

Чпзв. - чисельність звільнених за власним бажанням, за порушення трудової дисципліни або з інших причин, не пов'язаних з виробництвом, чол.,

t - втрати часу у зв'язку з плинністю, тобто час на заміщення необхідною

робочою силою одного звільненого, днів.

Е _{часу в 2010 році} = 510 * 3 = 2040 днів;

Е _{часу в 2011 році} = 597 * 2 = 1194 дня.

Додатковий випуск продукції обчислюють за формулою:

Вдод. = Ечасу * Впл,

де Вдод., - додатковий випуск продукції, грн.,

Впл. - плановий виробіток на одного працюючого за один люд-день, грн..

В_{дод. за 2010 рік} = 2040 * 74 = 150960;

В_{дод. за 2011 рік} = 1194 * 76 = 90744.

Згідно з Законом України "Про оплату праці", заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, в грошовому виразі, яку за трудовим договором власник або уповноважений ним орган виплачує працівникам за виконану їм роботу.