Власна друкарня

Размещено на http://www.allbest.ru/

Вступ

В останні роки досить характерною тенденцією стало прагнення різних організацій та комерційних підприємств або створити власну друкарню, або модернізувати вже існуючі потужності. Спектр можливих рішень, в залежно від розміру та фінансових можливостей підприємства, досить великий: від дуплікаторів з напівпрофесійним фінішним обладнанням до повнофункціональної друкарні з сучасними високопродуктивними офсетними машинами та лініями післядрукарської обробки.

Одним з найбільш часто розглянутих варіантів є цифровий друк, який сьогодні переживає справжній бум, якщо не за рівнем розвитку ринку цифрових друкарських послуг, то, принаймні, за рівнем прояву інтересу до самої технології.

Закон робочого дня говорить: "якщо ви його не плануєте, значить, його у вас не буде!"

Цей вислів проектується на ринок цифрової повнокольорового друку. Важливо зрозуміти головне, що ми всі зараз є свідками народження абсолютно нової моделі серйозного бізнесу, якої неминуче доведеться слідувати компаніям, які бажають бути успішними на ринку друкованих технологій.

Основними спонукальними мотивами при ухваленні рішення про створення власної друкарні є бажання заощадити на виробництві друкованої продукції. Теза про економію не є однозначною. Особливо якщо взяти до уваги той факт, що навіть у підприємств комерційного друку, що орієнтуються на традиційний офсетний друк, норма прибутку невисока. Чи не вигідніше платити за друковані послуги, ніж вкладати гроші в покупку обладнання та його обслуговування, утримувати штат кваліфікованих співробітників, займатися закупівлею витратних матеріалів, паперу і т.д. Відповідь, як правило, одна: маючи свої власні друковані ресурси, ми отримуємо велику гнучкість, незалежність від умов та пріоритетів комерційних друкарень і друкарських салонів, економимо час і кошти. Отже, можна зробити висновок про те, що підприємства, як замовники поліграфічних послуг не отримують в повному обсязі і за адекватною ціною ті послуги, які вони очікують. Це є одним з найбільш поширених мотивів для придбання власної друкарні.

Від того, наскільки органічно те чи інше обладнання або технологія впишуться в структуру підприємства, і наскільки вони будуть відповідати колу вирішуваних завдань, залежить повернення інвестиційних коштів.

Отже, перше, з чого треба почати, - це проаналізувати ваші бізнес-процеси, в тій чи іншій мірі стосуються друку, та визначити основні галузі застосування, вже існуючі, або ті, які можуть бути потенційно реалізовані для отримання більшого прибутку компанії. В результаті можна скласти уявлення про те, наскільки можуть бути вами затребувані переваги цифрового друку.

1. Теоретична частина

Цифровий друк - найбільш оперативна технологія в друкованій індустрії. Можливість друкувати документи безпосередньо з комп'ютера без проміжних формних процесів

у вищій мірі відповідає потребам сучасного бізнесу та дозволяє вирішити ряд найважливіших питань.

Оперативність виконання замовлення.

Сучасне програмне забезпечення готує і здійснює друк інформації за лічені секунди. За цієї умови «друк на вимогу» стає цілком реальним.

Можливість виготовлення мінімальних тиражів при великому асортименті.

Друк невеликих обсягів надзвичайно рентабельний за рахунок економії на дорогих операціях - (виготовленні плівок, форм та ін.) При цьому вартість одного відбитка на цифровому апараті не залежить від тиражу.

Надання ексклюзивних послуг.

Використання цифрових технологій надає можливість оперативної зміни тексту або зображення; друк одиничних екземплярів, персоналізацію і т.д., в залежності від індивідуальних побажань замовника.

Висока якість.

Якість сучасних цифрових апаратів не поступається якості промислової поліграфічної продукції, а по точності передачі кольору служить еталоном передачі кольору.

Цифрова друкована техніка - відносно новий напрямок в поліграфії. І, частково, тому цим терміном багато фірм називають послуги з друку на кольорових струминних принтерах, плоттерах та інших подібних машинах.

До професійної цифрової поліграфії відносять друк видань на повнокольорових цифрових друкарських машинах, що забезпечують якість відбитку не нижче, а іноді і переверщує якість офсетного друку.

Як і у будь-якого іншого типу обладнання, у цифрових друкарських машин є свої достоїнства і недоліки, що визначають переважну область застосування.

На українському ринку цифрової поліграфії найбільш поширені апарати Xerox, Ricoh, Canon і їм подібні.

Для отримання зображення у Xerox DocuColor-12 використовується технологія електрофотографія (ксерографії). Повнокольорове зображення формується за допомогою чотирьох сухих барвників (тонерів) блакитного, малинового, жовтого і чорного кольорів (CMYK). Тонер двокомпонентний, тобто в суміші присутня безпосередньо барвник і проявник (девелопер), склад тонера також значно відрізняється від попередніх моделей. Для отримання високоякісних відбитків роздільною здатністю до 600 dpi розмір часток тонера не перевищує 6 мкм. Інша новинка конструкції Xerox DocuColor-12 це технологія переносу зображення з використанням проміжної стрічки IBT. Складові кожного з кольорів спочатку формуються на фоторецепторі (барабані), а потім послідовно переносяться на стрічку IBT. Після 4-х циклів формування зображення на стрічці, зображення переноситься на папір і далі закріплюється в печі (фьюзері).

Що ж нове і корисне принесли з собою цифрові друкарські машини і що це дає замовникам?

По-перше, можливість оперативного виконання замовлення, а саме - ліквідація проміжних технологічних операцій на етапах додрукарської підготовки, дозволяє відправити файл з оригінал-макетом в друк і отримати тираж практично у присутності замовника.

Ну а більшість з нас згадує про друк буклетів і листівок, або виготовлення візиток до прийдешньої виставки, саме в останній момент. Тут і виручає нова технологія.

По-друге, на цифрових машинах певні види продукції можна випускати тиражами від однієї штуки. Тому, якщо Вам потрібно терміново надрукувати всього 100-300 штук повнокольорових листівок чи візиток до виставки, або 50 запрошень на весілля, то часто цифровий друк виявляється єдиним засобом, що дозволяє виконати замовлення за розумну ціну. Цифрове обладнання зробило економічно привабливим для замовників друк тиражів в 100-200 аркушів формату А3 на папері щільністю до 300 г/кв.м. Інший типовий для цифрової поліграфії вигляд робіт - друк видань великого обсягу, але малого тиражу, наприклад, кольорові каталоги - тиражем 10 примірників.

По-третє, цифрові машини дозволяють легко і просто експериментувати з різними типами фактурних і художніх паперів і отримувати унікальні за своєю красою відбитки.

І останна перевага цифрових друкарських машин - це персоніфікація відбитків. Тобто у замовника з'явилася можливість зміни даних у процесі друку з готового оригінал-макету. Це дуже зручно, якщо, наприклад, бажано відразу красиво надрукувати прізвище, ім'я та по батькові кожної особи на запрошенні замість того, щоб вписувати його від руки або, якщо потрібно надрукувати номерні квитки на приватну вечірку і т.п. Ніякі інші види поліграфічного обладнання не дають такої можливості без додаткових витрат.

До недоліків цифрового друку на XEROX DC12 можна віднести різке зниження якості відбитка зворотного боку при використанні щільних паперів, а особливо фактурних паперів типу «льон», «верже», а також невеликі несуміщення особи з оборотом. Як недолік можна розглядати і неможливість друку на темних паперах, наприклад на чорній або синій. Оскільки барвник має низьку оптичну щільність (як офсетна фарба), він напівпрозорий і видно тільки на білому або світлому папері.

Зовні візитки, друковані на «цифрі» дуже схожі на трафаретні, тобто віддруковані шовкографією. Такі ж соковиті яскраві кольори і ледве-помітний рельєф. Це, а також нерівномірність друку плашок на фактурному папері.

2. Основні показники ефективності виробництва

2.1 Ефективність виробництва. Суть та показники

Оскільки виробничі ресурси обмежені, а потреби безмежні, то суспільне виробництво не може сповна задовольнити матеріальні і духовні потреби населення, але воно повинно прагнути до якнайповнішого задоволення їх, раціонально й ефективно використовуючи наявні ресурси.

Результати функціонування економіки визначають двома способами: економічним зростанням і ефективністю суспільного виробництва.

Економічне зростання вимірюється абсолютним приростом валового внутрішнього продукту (ВВП) та національного доходу за певний період.

Ефективність виробництва відображає не тільки приріст обсягів виробництва, а й те, якою ціною, тобто якими затратами досягають цього приросту.

Розрізняють соціальну та економічну ефективність виробництва. Соціальна ефективність видображується в тому, наскільки повно задовольняються особисті потреби людей. Вона показує, якою мірою господарська діяльність спрямована на задоволення потреб людини, наскільки відповідає її потребам та інтересам. Якщо постійно підвищується добробут народу і забезпечується високий життєвий рівень, то таке суспільне виробництво є ефективним.

Основними показниками соціальної ефективності є:

-- розміри ВВП в розрахунку на душу населення;

-- розміри національного доходу (НД) в розрахунку на душу населення;

-- частка фонду споживання в національному доході;

-- рівень життя населення.

Рівень життя -- це рівень забезпеченості населення матеріальними і духовними благами, необхідними для підтримування нормальної життєдіяльності.

Економічна ефективність виражає результативність суспільного виробництва. Вона визначається шляхом зіставлення одержаного результату і затрат:

П -- вартість продукту,

З -- затрати праці,

У масштабі народного господарства ефективність суспільного виробництва вимірюється відношенням виробленого за певний період національного доходу до затрат суспільної праці. У масштабі галузі, підприємства -- відношенням величини чистої продукції до затрат суспільної праці.

Ефективність суспільного виробництва є складною і багатоплановою категорією. Її окремі сторони можна виміряти за допомогою системи економічних показників. З їх допомогою визначається результативність використання окремих видів ресурсів, зокрема праці, фондів, матеріалів.

Відношення виробленого продукту (П) до кількості задіяних працівників у його виробництві за певний проміжок часу (Р) характеризує продуктивність праці (Пп). Вона є одним із найважливіших показників ефективності і визначається за формулою:

П -- продукт,

Р -- кількість працівників.

Продуктивність праці -- це синтетичний показник ефективності виробництва. Це показник використання робочої сили. А ефективність використання матеріально-речових факторів виражається такими показниками як матеріаловіддача і фондовіддача.

Матеріаловіддача -- це відношення вартості продукту до матеріальних затрат. Наприклад, вироблено продукції на суму 10000 гривень, витрачено сировини, матеріалів, палива на 4000 гривень.

Фондовіддача -- це відношення вартості продукту до вартості основних виробничих фондів. Вона виражає ефективність використання засобів праці, тобто показує, скільки виробляється готової продукції на одиницю основних виробничих фондів. Наприклад, на підприємстві використовується щорічно основних виробничих фондів на суму 1 млн гривень, а продукції випускається на 1,2 млн гривень. Тоді фондовіддача становитиме:

Названі показники виражають ефективність використання найважливіших факторів виробництва.

2.2 Трудомісткість

Трудомісткість продукції (t) - це показник продуктивності праці, вимірюваний витратами праці (робочого часу) на виробництво одиниці продукції або роботи.

Обчислюється трудомісткість, як правило, в людино-годинах, рідше - в людино-хвилинах і людино-днях.

По відношенню до показника вироблення - трудомісткість є зворотною величиною. Тому нерідко вироблення називають прямим, а трудомісткість - зворотним показником продуктивності праці.

Між темпами їх зростання (I) і приросту (?) існує кількісна залежність, яка може бути виражена такими формулами:

Iв = 1/ It и It = 1/ Iв;

Дв = Дt * 100 / (100 - Дt) и Дt = Дв * 100 / (100 + Дв)

де Iу і It - відповідно індекси вироблення і трудомісткості;

Дв та Дt - зміна (у %) відповідно показників виробітку і трудомісткості.

Залежно від мети, місця, періоду обчислення показника трудомісткості, його характеру і призначення розрізняють такі види трудомісткості:

по об'єкту обчислення: трудомісткість операції, трудомісткість деталі, вузла, готового виробу, всього випуску продукції;

за місцем формування та обліку витрат праці : індивідуальна (трудомісткість на робочому місці), бригадна, дільнична, цехова, фабрично-заводська, галузева, народногосподарська;

за часом дії: звітна, базисна, чинна (поточна), планова;

за характером і призначенням витрат праці:

- лімітна трудомісткість (tл) - це величина граничних економічно допустимих витрат праці на виробництво одиниці продукції (верхня межа допустимих витрат праці).

Показник носить орієнтовний, укрупнений характер, він встановлюється замовником в технічному завданні на розробку нової або модернізацію вже випускається;

- проектна трудомісткість (tпр) - це величина необхідних витрат праці на виробництво одиниці продукції, розрахована на основі найбільш прогресивних техніко-технологічних та організаційно-економічних рішень, прийнятих у проекті, з урахуванням досягнення запроектованого обсягу випуску продукції;

- нормативна трудомісткість (tн) - це трудомісткість, розрахована на основі діючих норм праці та обчислюється в нормо-годинах;

o фактична трудомісткість (tф) - це дійсні витрати праці на виробництво одиниці продукції, що обчислюються в людино-годинах;

- умовно-фактична трудомісткість (tуф) - відображає витрати праці на одиницю продукції (роботи) за діючими нормами, скоригованими на середній рівень їх виконання.

Це величина розрахункова, вона визначається відношенням нормативної трудомісткості до середнього коефіцієнта виконання норм (Кн) і обчислюється в умовних людино-годинах: tуф = tн : Кн;

за функціональною ознакою і колу врахованих витрат праці:

- технологічна трудомісткість (tт) - враховує затрати праці основних робітників, безпосередньо впливають на предмет праці в процесі його перетворення з сирого матеріалу в готову продукцію;

- трудомісткість обслуговування (tо) - враховує витрати праці допоміжних (тобто обслуговуючих основних) робітників основних і всіх робітників допоміжних цехів;

O виробнича трудомісткість (tпр) - враховує витрати праці всіх (основних та допоміжних) робітників: tпр = tт + tо;

- трудомісткість управління (tу) - враховує затрати праці керівників, фахівців, технічних виконавців та інших працівників промислово-виробничого персоналу за винятком робітників;

повна трудомісткість (tп) - враховує витрати праці всіх категорій промислово-виробничого персоналу: tп = tпр + tу = tт + tо + tу

2.3 Витрати виробництва

Кожного виробника цікавить питання, скільки товару виробляють і скільки продають залежно від ціни і витрат на його виробництво? Для виробництва продукції підприємець повинен зробити певні витрати. До таких витрат належать елементи факторів виробництва, які використовуються у виробництві. Це - витрати на оплату живої праці (заробітну плату); на будівлі та обладнання (інвестиції); оплату природних ресурсів (води, корисних копалин, що використовуються, як сировина та матеріали) та палива; оплату інших енергоносіїв.

Виробничі витрати - це фактичні витрати виробника (фірми) на придбання й використання всіх необхідних умов виробництва, які забезпечують кінцевий результат господарської діяльності.

Відсоткове співвідношення елементів витрат характеризує їх структуру. Так, наприклад, матеріаломісткими вважають галузі, у структурі витрат яких велика питома вага матеріальних витрат (харчова, легка промисловість), трудомісткими - галузі добувної промисловості, де витрати на зарплату становлять 50%. Фондомісткими вважають галузі, в структурі яких велику питому вагу мають амортизаційні відрахування (електроенергетика). Витрати виробництва поділяються на зовнішні та внутрішні.

Зовнішні витрати (їх ще називають явні, прямі, грошові) - це витрати підприємця на придбання ресурсів, які не належать даній фірмі. Наприклад, заробітна плата найманих працівників, витрати на придбання сировини, устаткування, сплата податків тощо.

Внутрішні витрати (або неявні, непрямі, неоплачувані) пов'язані з використанням факторів виробника, які перебувають у власності самої фірми (грошовий капітал, обладнання). Для розрахунку внутрішніх витрат підраховують ту вигоду, яку підприємство могло б мати, передавши власні ресурси на сторону.

Сучасна економічна наука відносить до внутрішніх витрат нормальний прибуток - мінімальну плату, необхідну для утримання підприємця в певній сфері бізнесу. Вирізнення зовнішніх і внутрішніх витрат необхідно для правильного визначення розміру прибутку, одержуваного підприємцем, отже, для оцінки реального стану справ у фірми.
Із виділенням зовнішніх та внутрішніх витрат розглядають два підходи до розуміння природи затрат фірми: бухгалтерський і економічний.
- Бухгалтерський підхід передбачає врахування зовнішніх (явних) витрат, які оплачуються безпосередньо після отримання рахунка чи накладної. Ці витрати відображаються у бухгалтерському балансі фірми і є бухгалтерськими витратами.

Економічний підхід до витрат виробництва передбачає врахування не тільки зовнішніх, а й внутрішніх витрат, пов'язаних з можливістю альтернативного використання ресурсів. Економічні витрати відрізняються від бухгалтерських на величину альтернативної вартості власних ресурсів.
Таким чином, економічні витрати - справжні витрати виробництва на даний товар, що визначаються як найвища корисність тих благ, які суспільство може отримати за оптимального використання ресурсів.
Для фірми (виробника) дуже важливо також аналізувати витрати виробництва з огляду на чинник часу. Для фірми існують два періоди функціонування:

1. Довгостроковий період функціонування фірми - це інтервал часу, впродовж якого фірма має можливість змінити всі зайняті ресурси, зокрема й виробничі потужності.

2. Короткостроковий період - це період часу, впродовж якого фірма не може змінити обсяг (кількість) принаймні одного з наявних у неї видів виробничих ресурсів, скажімо, капітального.

Таким чином, у короткостроковому періоді одна частина ресурсів є перемінною (природні й трудові ресурси), а друга частина - постійною. Тому короткостроковий період нерідко називають періодом фіксованих виробничих потужностей. Відповідно, одна частина витрат фірми становить постійні витрати, а друга - змінні.

Постійними витратами (Fixed Cost - FC) називають такі, величина яких не залежить від зміни обсягу виробництва. До постійних витрат належать витрати, на cплату оренди (якщо орендуються приміщення, основні фонди тощо), витрати на рентні та страхові платежі, сплату відсотків за кредит та ін. Постійні витрати є обов'язковими і зберігаються навіть тоді, коли фірма нічого не виробляє, але мусить підтримувати готовність до виробництва.
Змінними витратами (Variable Cost - VC) називають витрати, величина яких знаходиться в залежності від зміни обсягу виробництва. До змінних належать витрати на заробітну плату, сировину, матеріали, паливо, електроенергію. Сума постійних і змінних витрат при кожному даному обсязі виробництва утворює загальні (валові) витрати виробництва (ТС).

Суму постійних і змінних витрат виробництва називають загальними витратами фірми (Total Cost - TC). Тому формулою загальних витрат є:

TC=FC+VC

де FС - постійні витрати, VC - змінні витрати.
Велике значення в економічному аналізі роботи підприємств мають граничні витрати. Граничні витрати (Marginal Cost - MC) - це витрати, котрі додатково потрібні для виробництва кожної одиниці продукту понад визначений обсяг:

де TC - зміна загальних витрат, Q - зміна кількості продукції, що виробляється.

Зростання граничних витрат призводить до зменшення виробництва продукції, а отже - і до підвищення їх ціни. Зміну витрат на створення додаткової одиниці продукції зумовлено дією закону спадної продуктивності факторів виробництва. Суть його полягає в тому, що коли один із факторів виробництва є змінним, а інші постійними, то, починаючи з певного моменту, гранична продуктивність кожної наступної одиниці змінного фактора зменшуватиметься.

Витрати виробництва у грошовій формі на одиницю продукції становлять собівартість продукції. Визначається вона, як сукупні витрати, поділені на кількість виробленої продукції, тобто як середні витрати:

AC= TC : Q,

де AC - середні витрати, TC - загальні витрати, Q - кількість виробленої продукції.

Собівартість продукції є мірилом витрат і доходів підприємства. Зменшення витрат на виробництво продукції збільшує доходи, і навпаки. Отже, собівартість відображає реальні витрати підприємства на виробництво продукції, дає можливість визначити ефективність його роботи. Товаровиробники в умовах конкуренції повинні прагнути до скорочення витрат виробництва або собівартості продукції. Так, для зниження витрат, пов'язаних з використанням основних фондів, необхідно поліпшувати якість машин, устаткування, споруд, зменшувати частку пасивної частини основних фондів (кількість складських приміщень, інших споруд, тари тощо).

Слід особливу увагу звернути на зниження непродуктивних витрат - штрафів, відшкодування збитків тощо, пов'язаних із невиконанням підприємством своїх договірних зобов'язань. До таких витрат належать також прогули працівників на підприємстві.

В Україні надзвичайно важливу роль у зниженні собівартості на підприємствах відіграє економія сировини, електроенергії, палива.

Собівартість продукції

Витрати підприємства виступають у формі собівартості продукції. Собівартість продукції виділяється із загальної її вартості як особлива економічна категорія, тому що кожне підприємство незалежно від форми власності повинне відшкодовувати ресурси, що витрачаються ним, в межах собівартості, аби мати можливість безперебійно працювати. Підприємства (фірми), що займаються виробничою діяльністю, визначають витрати виробництва, а фірми, що здійснюють збутову, постачальницьку, торгівельно-посередницьку діяльність, -- витрати обертання. Практично у всіх країнах світу конкретний склад витрат, які можна віднести до витрат виробництва і обертання, регулюється законодавчо. Це пов'язано з особливостями податкової системи і необхідністю розрізняти витрати підприємства (фірми) за джерелами їх відшкодування (що включається в собівартість продукції, а отже, відшкодовуваним за рахунок цін на неї, і відшкодовуваним з прибутку, що залишається у розпорядженні підприємства після сплати податків і інших обов'язкових платежів).

В Україні діє Положення про склад витрат виробництва (звороту) на підприємствах і в організаціях. Постановою Кабінету Міністрів України № 473 від 26.04.96 затверджено "Типове положення по плануванню, обліку і калькуляції собівартості продукції (робіт, послуг) в промисловостіВоно встановлює єдині принципи формування витрат на виробництво для підприємств України незалежно від форм власності.

Що ж є собівартість? Це виражені в грошовій формі поточні витрати підприємства на виробництво і збут продукції, виконання робіт і надання послуг. Оскільки собівартість відображає лише поточні витрати на виробництво і збут продукції (робіт, послуг), то цим вона принципово відрізняється від одноразових капітальних вкладень (інвестицій), що створюють основні фонди. Це означає, що за рахунок собівартості не можна поповнювати запаси, створювати ресурси. Собівартість продукції є узагальнювальним показником, який відображає стан техніки і рівень організації виробництва, раціонального, економічно обгрунтованого господарювання на підприємстві. Для планування, обліку і аналізу господарської діяльності, виявлення джерел зниження і прогнозування собівартості витрати класифікуються на групи за певною ознакою.

При визначенні витрат на виробництво в цілому по підприємству (фірмі) вони групуються по економічному вмісту, тобто кожне конкретне угрупування об'єднує витрати незалежно від того, де і з якою метою вони виробляються. При такій класифікації виділяються наступні елементи витрат: матеріальні витрати (за вирахуванням вартості оборотних відходів); витрати на оплату праці; відрахування на соціальні заходи; амортизація основних фондів; інші витрати. До матеріальних витрат відноситься вартість: сировини і матеріалів, які отримуються в сторонніх підприємств і організацій і входять до складу продукції, що виготовляється, утворюючи її основу, або є необхідним компонентом при виготовленні продукції (робіт, послуг); закупованих матеріалів, комплектуючих виробів і напівфабрикатів, які використовуються в процесі виробництва продукції (робіт, послуг) для забезпечення нормального технологічного процесу, підлягають монтажу або додатковій обробці на даному підприємстві, використовуються для упаковки продукції або для інших виробничих або господарських потреб, а також запасних частин для ремонту устаткування, інструментів, пристосувань, інвентаря, приладів, лабораторного устаткування і інших засобів праці, які не відносяться до основних виробничих фондів; придбаних в сторонніх підприємств і організацій палива і енергії всіх видів,

що витрачаються на технологічні та інші виробничі потреби підприємства (фірми);

робіт і послуг виробничого характеру, які виконуються сторонніми підприємствами або структурними підрозділами підприємства і не відносяться до основного виду діяльності.

До витрат на оплату праці відносяться: заробітна плата працівників за виконану роботу, обчислена по тарифних ставках, посадових окладах і відрядних розцінках згідно прийнятим на підприємстві (фірмі) системам оплати праці; надбавки і доплати до тарифних ставок і окладів в розмірах, передбачених законодавством; оплата відповідно до чинного законодавства щорічних відпусток, оплата праці працівників молодше 18 років при збереженні тривалості їх робочого дня, оплата часу, пов'язаного з виконанням державних обов'язків і проходженням медичних оглядів; одноразові винагороди за вислугу років відповідно до чинного законодавства; оплата відповідно до чинного законодавства учбових відпусток працівникам, які вчаться на вечірніх і заочних відділеннях шкіл, професійно-технічних і вищих учбових закладів, в заочній аспірантурі; інші витрати, які згідно встановленому порядку включаються у витрати на оплату праці. До відрахувань на соціальні заходи відносяться обов'язкові відрахування по встановленим законодавством нормам на державне соціальне страхування, до Пенсійного фонду і Фонд по безробіттю від витрат на оплату праці працівників, зайнятих у виробництві відповідної продукції (робіт, послуг).

Розмір відрахувань на фінансування заходів щодо реалізації Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, пострадавших в результаті Чорнобильської катастрофи" також визначається по встановлених нормах від витрат на оплату праці. Амортизація основних фондів включає суму амортизаційних відрахувань на повне відновлення основних виробничих фондів, обчислену від їх балансової вартості по затверджених в установленому порядку нормах, включаючи прискорену амортизацію їх активної частини. До інших витрат відносяться: оплата відсотків за короткострокові кредити банків; платежі по обов'язковому страхуванню майна підприємства, що входить до складу виробничих фондів; оплата послуг банків за виконання відповідно до укладених договорів торгівельно-комісійних операцій з платіжними документами; податки, збори і інші обов'язкові платежі, передбачені законодавством; оплата послуг зв'язку і інші витрати, які включаються в собівартість продукції (робіт, послуг), але не відносяться до раніше перерахованих витрат.

Таке угрупування використовується для складання кошторису витрат в цілому по підприємству (фірмі), а також для розрахунку бізнес-планів фірм і наводиться в звітності в об'ємі, що охоплює всі витрати даного періоду незалежно від того, що деяка частина з них може бути не пов'язана безпосередньо з діяльністю по виробництву продукції. Аби визначити дійсну величину витрат на виробництво продукції, тобто собівартість, підсумкові величини загальних витрат на виробництво коректуються на основі спеціальних розрахунків і даних бухгалтерського обліку. В результаті цих коректувань виходить грошова оцінка собівартості товарної продукції підприємства як загальна сума витрат, яка після відповідного перегрупування економічних елементів витрат по статтях калькуляції може бути розподілена між окремими видами товарної продукції, що, у свою чергу, дозволяє виходячи з даних про обсяги випуску окремих видів товарної продукції розрахувати собівартість одиниці продукції кожного виду.

Собівартість продукції визначається розрахунково-аналітичним методом.

Розрахунковим шляхом встановлюються витрати матеріалів, купівельних напівфабрикатів, комплектуючих виробів, сума амортизаційних відрахувань і величина ремонтного фонду.

Прибуток і дохід як основні показники фінансових результатів діяльності підприємства.

Прибутковість і дохідність: їх сутність і різниця між ними. Види прибутку.

Джерело формування загальної величини прибутку (доходу) підприємства.

Ринкова схема використання прибутку (доходу) підприємства.

1. Функціонування підприємства супроводжується безперервним кругообігом коштів, який здійснюється у формах витрат ресурсів і одержання доходів, їх розподілу і використання. При цьому визначаються джерела коштів, напрямки та форми фінансування, оптимізується структура капіталу, проводяться розрахунки з постачальниками матеріально-технічних ресурсів, покупцями продукції, державними органами, персоналом підприємства. Усі ці грошові відносини становлять зміст фінансової діяльності підприємства.

Основні завдання фінансової діяльності такі:

- вибір оптимальних форм фінансування, структури капіталу підприємства і напрямків його використання. З метою стабільно високої прибутковості;

- балансування в часі надходжень і витрат платіжних засобів;

- підтримання належності ліквідності та своєчасності розрахунків.

Головний зміст фінансової діяльності підприємства полягає в належному забезпеченні фінансування.

Відповідно до джерел фінансування поділяється на:

внутрішнє - здійснюється за рахунок коштів підприємства:

- прибуток;

- амортизаційні відрахування;

- виручка від продажу майна;

- виручка від здачі майна в оренду.

Зовнішнє - використовує кошти не пов'язані з діяльністю підприємства:

- внески власників у статутний фонд;

- кредит;

- зобов'язання боржників;

- державні субсидії.

Фінансування ділиться на фінансування:

- за рахунок залучених коштів - це такі кошти, які необхідно повернути, тобто кредит, або - боргові зобов'язання;

- за рахунок власних коштів - це кошти від діяльності підприємства або внески власників.

Серед форм фінансування важливим є кредит - це платне надання грошей або інших цінних паперів у борг на певний час. Це дає змогу розширювати фінансові можливості підприємства, але створює певний ризик, пов'язаний з необхідністю повернення коштів у майбутньому і відсотків за користування позиченими коштами.

На сьогоднішній час широко використовують кредити не в грошовій формі - товарний кредит, оренда і її різновид - лізинг.

- Товарний кредит - це короткостроковий кредит, який одне підприємство надає іншому в товарній формі через відстрочку платежів за поставлену продукцію.

- Оренда - це довгострокова форма кредиту і характеризує договірне строкове володіння і користування майном. Поширеним у світовій практиці є різновид оренди - лізинг, коли лізингова компанія купує у підприємств-виробників майно (устаткування) і передає їх в оренду на певний період і на певних умовах.

Головними показниками, які відображають фінансові результати діяльності підприємства є дохід і прибуток. Ці показники є вирішальними для підприємства тому, що відображають мету його діяльності, а також цікавлять інвесторів, кредиторів, фінансові органи, податкову службу, фондові біржі.

- Основний показник є прибуток, який іноді замінюють показником доходу.

- Доход підприємства - це більш загальний показник і прибуток входить до величини доходу. Доход досить поширений показник серед економічних показників. Зміст його не є однозначним. Часто цим поняттям позначають загальну виручку чи суму грошових надходжень підприємства або окремої особи, існує поняття національний доход, доход сім'ї і т.д.

У сфері підприємницької діяльності визнано, що доход - це виручка від підприємницької діяльності за вирахуванням матеріальних і прирівняних витрат. Таким чином у доході зарплата розглядається як його елемент, а не різновид витрат.

Працівники підприємства, які є його власниками розглядають свою зарплату, як доход підприємства, а зарплату найманих працівників, як елемент витрат. Але це формальне сприйняття від якого економічна суть заплати не міняється.

- Доход - це загальна сума коштів, яка поступає підприємству за певний період і за вирахуванням податків може бути використана на інвестування і споживання.

Загальна величина доходу підприємства включає доход від реалізації продукції, робіт, послуг; реалізації матеріальних цінностей і майна;

позареалізаційних операцій (пайова участь у спільних підприємствах, здача майна в оренду, цінних паперів, товарного кредиту, надходжень від економічних санкцій).

Доход від реалізації продукції обчислюється як різниця між виручкою і матеріальними і прирівняними до них витратами. При цьому не враховується податок на додану вартість і акцизний збір. Прирівняні витрати до матеріальних - це амортизація основних фондів, відрахування на соціальні потреби, платежі та виплати, які об'єднуються у кошторисі виробництва під назвою “Інші витрати”. Таким чином до матеріальних і прирівняних витрат належать всі витрати крім зарплати.

Доход від реалізації матеріальних цінностей і майна - це різниця між ціною їх продажу і матеріальними витратами на придбання і реалізацію, відповідно доході від реалізації основних фондів - різниця між виручкою від продажу, залишковою вартістю і матеріальними витратами на демонтаж і реалізацію.

На підприємствах для яких доход є об'єктом оподаткування після вирахування податку він поділяється на фонди споживання, інвестиційний і страховий. Фонд споживання використовується на оплату праці персоналу підприємства (фонд зарплати) і виплату за підсумком роботи за певний період за частку в статутному фонді (дивіденд), матеріальну допомогу.

- Прибуток - це та частина виручки, що залишається після відшкодування усіх витрат на виробничу і комерційну діяльність підприємства. Прибуток є основним фінансовим джерелом розвитку підприємства, науково-технічного удосконалення його матеріальної бази і продукції всіх форм інвестування. Він служить джерелом сплати податків. Вся діяльність підприємства спрямована на те, щоб забезпечити зростання його величини або принаймні стабілізувати її на певному рівні.

2. Прибутковість та дохідність підприємства є одним з найголовніших показників, що відображають фінансовий стан підприємства. Вони визначають мету підприємницької діяльності. Основний результат діяльності підприємства визначається за допомогою показників, які діляться на: абсолютні та відносні.

- Абсолютний показник - це прибуток підприємства;

- Відносний показник - це рентабельність підприємства.

Іноді прибуток ототожнюють з поняттям доход. Але це ототожнення неправильне.

Доход широко використовується у загальному, економічному та побутовому рівні. Можна говорити про національний дохід держави, доход громадян, дохідність підприємства. Досить часто цим поняттям визначають загальну суму грошових надходжень підприємства від реалізованої продукції, виконаних робіт або послуг.

Разом з тим визначається, як різниця між виручкою, отриманою від підприємницької діяльності та матеріальними і прирівняними витратами. Таке тлумачення підпадає під загальнодержавне, макроекономічне тлумачення.

Прибуток є основне джерело розвитку підприємства, науково-технічного вдосконалення його матеріальної бази і продукції, всіх форм інвестування.

Прибуток як важлива категорія ринкових відносин визначає такі функції:

- характеризує економічний ефект - вона служить кінцевим фінансовим результатом. Разом з тим на величину прибутку, його динаміку, які залежать і не залежать від підприємства. Практично поза межами підприємства знаходяться кон'юнктура ринку, рівень ціни на матеріально-сировинні і паливно-енергетичні ресурси, норми амортизації.

Від підприємства залежить рівень цін на реалізовану продукцію, зарплату, рівень господарювання, компетентність керівників, конкурентноспроможність продукції, організація виробництва і праці, продуктивність праці, фінансове планування.

- Прибуток відіграє стимулюючу функцію - він одночасно є фінансовим результатом і основним елементом фінансових ресурсів підприємства. Самофінансування визначається отриманим прибутком. Доля чистого прибутку має бути достатньою для фінансування виробничої діяльності соціального розвитку колективу і матеріального стимулювання.

- Прибуток джерело формування бюджетів різних рівнів. Він поступає в бюджет у виді податків і використовується для фінансування державних, інвестиційних, виробничих, науково-технічних і соціальних програм.

- Прибуток - це та частина виручки, що залишається після відшкодування всіх витрат на виробничу і комерційну діяльність підприємства. Він характеризує перевищення надходжень над витратами, характеризує мету підприємницької діяльності і береться як головний показник результативності підприємства.

Існує декілька видів прибутку:

- загальний - це весь прибуток від усіх видів діяльності, до його оподаткування і розподілу. Інакше - це балансовий прибуток.

- Прибуток після оподаткування - це прибуток, що реально поступає в розпорядження підприємства. Це є чистий прибуток.

У зарубіжній практиці існує поняття:

- валовий прибуток - це різниця між виручкою та виробничими витратами. Це поняття включає прибуток і невиробничі (адміністративні, комерційні) витрати.

- операційний прибуток - це чистий прибуток і дорівнює валовому прибутку за мінусом невиробничих витрат.

- маржинальний прибуток - обсяг виручки від продажу продукції за мінусом змінних витрат. Отже, це валовий прибуток, коли калькування ведеться тільки за змінними витратами.

Прибуток підприємств формується за рахунок таких джерел:

- продаж (реалізація) продукції

- продаж іншого майна

- позареалізаційні операції.

- Прибуток від продажу продукції є основним складником загального прибутку. Це прибуток від операційної діяльності, яка відображає місію і профіль підприємства. Він обчислюється як різниця між виручкою та її повною собівартістю (без урахування ПДВ і акцизного збору)

Пр=ВД - Sвир - ПДВ - Азб

ВД - виручка;

Sвир - витрати виробництва на виготовлення і заробітну плату працівника;

ПДВ - податок на додану вартість;

Азб - акцизний збір.

У разі калькування за неповними витратами ту частину витрат, що її не включено в собівартість продукції, відносять на певний період і прибуток обчислюється:

Пр = ВР - Sрнв - Sн

ВР - виручка;

Sрнв - собівартість реалізованої продукції на неповними витратами;

Sн - витрати, що не включені в собівартість, а віднесено на певний період.

Це так званий прямий метод обчислення прибутку. Існує ще аналітичний метод обчислення, за яким прогнозований прибуток визначається коригуванням його фактичної (базової) величини. З урахування впливу певних чинників у плановому періоді. Чинниками може служити зміна обсягів виробництва та продажу, собівартість продукції і цін.

Прибуток від продажу майна включає прибуток від продажу основних фондів, нематеріальних активів, цінних паперів. Його розраховують як різницю між ціною продажу та балансовою (залишковою) вартістю об'єкта, який продається з урахуванням витрат на продаж-демонтаж, транспортування, оплата агентських служб.

Пін = Цпр - Ц прид

Цпр - ціна продажу;

Цприд - ціна придбання.

Прибуток від позареалізаційних операцій - це прибуток від пайової участі у спільних підприємствах, здаванням майна в оренду, дивіденди на цінні папери, дохід від володіння борговими зобов'язаннями, надходження від економічних санкцій і обчислюється як різниця між доходами, отриманими внаслідок виконання цих операцій і витратами на їх виконання.

Ппр = Д - Sп.р.

Д - дохід;

Sп.р. - витрати на виконання.

Отже, загальний прибуток підприємства

Пб = Пр + Ппр + Пін

Пр - прибуток від реалізації продукції;

Ппр - прибуток від позареалізаційних операцій;

Пін - прибуток від іншої реалізації.

Обчислення величини загального прибутку має важливе значення для аналізу та господарської діяльності, тому що прибуток є об'єкт оподаткування.

Згідно із Законом України “Про оподаткування прибутку” оподаткований прибуток обчислюється по формулі:

По = Дв - (Вв +АВ)

Дв - валовий дохід;

Вв - валові витрати;

Ав - сума амортизаційних відрахувань.

У фінансовій політиці підприємства важливе місце займає розподіл і використання одержуваного прибутку як основного джерела фінансування інвестиційних потреб і задоволення економічних інтересів власників.

Із загального прибутку сплачується податок (30%) згідно чинного законодавства. Прибуток, що залишається після оподаткування - чистий прибуток та використовується згідно зі статутом підприємства і ділиться на 2 частини:

- прибуток, що спрямовується за межі підприємства у вигляді виплат власникам підприємства, персоналу, як заохочувальний засіб, на соціальну підтримку, благодійність;

- прибуток, що залишається в розпорядженні підприємства і є фінансовим джерелом його розвитку і спрямовується на розвиток виробництва та інвестиційну діяльність та резервний фонд на компенсацію непередбачених відхилень.

Для акціонерних товариств характерним є виплата дивідендів членам акціонерного товариства.

Спрямування достатньої суми прибутку на виплату дивідендів і високий рівень збільшує попит на акції. Водночас обмежується джерело власного інвестування, а низький рівень дивідендів призводить до протилежних наслідків. Тому акціонерне товариство повинно вибирати таку дивідендну політику, яка б відповідала конкретним умовам діяльності підприємства.

Варіанти дивідендної політики:

- виплата дивідендів зі щорічним зростанням;

- виплата постійного рівня дивідендів протягом кількох років;

- спрямування на дивіденди встановленої частки чистого прибутку;

- виплата дивідендів із прибутку після фінансування інвестиційних потреб;

- виплата дивідендів не грошима, а додатковим випуском акцій.

Кожний із варіантів має свої переваги і недоліки і використовується з врахуванням специфіки фінансового стану підприємства.

Величина дивіденду у відсотках визначається за формулою:

Пд. - частина прибутку, що спрямовують на виплату дивідендів

Кст - статутний капітал.

Абсолютна сума дивідендів у розрахунку на одну акцію становить:

Na - кількість акцій, що формує величину статутного капіталу.

Досвід свідчить, що оптимальним вважають частину Пд. у чистому прибутку в межах 30-70%. Якщо Пд.<30%, то виплати вважаються заниженими, а коли Пд.>70%, то виплати завищені.

Рентабельність продукції

Рентабельність продукції -- економічна категорія, що характеризує ефективність реалізації продукції (товарів, робіт та послуг). Визначається як відношення чистого прибутку від реалізації до собівартості продукції.

Рентабельність - один із головних вартісних показників ефективності виробництва, який характеризує рівень віддачі активів і ступінь використання капіталу у процесі виробництва.

Коефіцієнти рентабельності - система показників, які характеризують здатність підприємства створювати необхідний прибуток у процесі своєї господарської діяльності. Коефіцієнти (показники) рентабельності визначають загальну ефективність використовуваних активів і вкладеного капіталу. Вони можуть бути розраховані як коефіцієнти і тоді представлені у вигляді десятинного дробу або у вигляді показників рентабельності і тоді представлені у вигляді процентів.

Показники рентабельності розраховуються на основі Балансу (форма 1) та Звіту про фінансові результати підприємства (форма 2). В основу розрахунку показників рентабельності можуть бути покладені різні величини прибутку підприємства:

- валовий (маржинальний) прибуток;

- операційний прибуток;

- прибуток до виплати процентів і податку на прибуток (EBIT);

- прибуток до виплати податку на прибуток (EBT);

- чистий прибуток.

Найчастіше для розрахунку коефіцієнтів рентабельності використовується чистий прибуток або прибуток до виплати процентів і податку на прибуток.

Аналіз рентабельності підприємства дозволяє визначити ефективність вкладення коштів у підприємство та раціональність їхнього використання.

Основні показники рентабельності підприємства з допомогою яких здійснюється аналіз фінансового стану підприємства:

- рентабельність продажів;

- рентабельність активів;

- рентабельність власного капіталу;

- рентабельність інвестицій;

- рентабельність продукції;

- темпи приросту власного капіталу.

Рентабельність продажів - є одним з найважливіших показників ефективності діяльності компанії. Розраховується як відношення чистого прибутку підприємства до чистого доходу від реалізації і характеризує ефективність продажів підприємства.

Цей коефіцієнт показує, яку суму операційного прибутку одержує підприємство з кожної гривні проданої продукції. Іншими словами, скільки залишається в підприємства коштів після покриття собівартості продукції .

Показник рентабельності продажів характеризує найважливіший аспект діяльності компанії - реалізацію основної продукції, а також оцінює частку собівартості в продажах. Цей показник відбиває тільки операційну діяльність підприємства. Він не має нічого загального з фінансовою діяльністю.

Рентабельність активів - розраховується як відношення чистого прибутку підприємства до середньорічної вартості активів і характеризує ефективність використання активів підприємства.

Рентабельність власного капіталу - розраховується як відношення чистого прибутку підприємства до середньорічної вартості власного капіталу і характеризує ефективність вкладення коштів до даного підприємства.

Рентабельність інвестицій - розраховується як відношення суми чистого прибутку та виплачених процентів до суми власного і довгострокового позикового капіталу середнього за період. Показує, яку віддачу мають власники акціонерного капіталу та утримувачі довгострокового боргу компанії.

Рентабельність продукції - розраховується як відношення чистого доходу від реалізації продукції (робіт, послуг) до собівартості і характеризує прибутковість господарської діяльності підприємства від основної діяльності.

Показники даної групи дають уявлення про те, наскільки ефективно підприємство здійснює свою діяльність, контролює витрати на виробництво і реалізацію продукції, і який чистий прибуток при цьому отримує. Нормативного значення для коефіцієнтів рентабельності не існує, але є загальне правило, чим вище значення коефіцієнту, тим краще. Збільшення коефіцієнту протягом звітного періоду свідчить про покращання результатів діяльності підприємства, зменшення - про погіршення. Порівняння з середньогалузевими показниками дозволяє визначити місце підприємства серед інших підприємств галузі.

3. Основні шляхи підвищення ефективності роботи підприємства в умовах ринку

Розглянемо удосконалення структури виробництва і споживання на прикладі такої галузі, як виробництво лісоматеріалів(паперу). В умовах ринкової економіки треба зовсім по-новому побудувати організацію лісозаготівельного виробництва. Гостріше постає необхідність поліпшити організацію праці, підвищити її продуктивність, збільшити обсяги вивезення деревини. Значні зусилля спрямовуються на удосконалювання техніки і технологічних процесів.

У лісозаготівельному виробництві існують певні труднощі, пов'язані з використанням деревини м'яких листяних порід, а також низькоякісної і маломірної деревини. Окремі регіони (області) країни відчувають дефіцит лісової сировини. Одним з виходів із ситуації, що створилася, може бути одержання додаткових ресурсів деревної сировини за рахунок проміжних вирубок і ефективного лісокористування в лісах першої і другої груп. У перспективі є можливість залучити в промислову переробку значні обсяги не використовуваних нині вторинних деревних ресурсів, м'яколистяної, маломірної і низькоякісної деревини за допомогою використання новітніх технологічних процесів. Частка споживання деревини в непереробленому вигляді знижуватиметься, а її переробка - відповідно збільшуватиметься. Можливий розвиток целюлозно-паперового, деревоплитного і гідролізного виробництв.

Доцільно збільшити виробництво тріски з лісосічних відходів пересувними установками на лісосіці і стаціонарних установках на нижніх лісоскладах з комплексним використанням подрібненої деревини як технологічної і паливної тріски.

На зазначеній сировинній базі в окремих регіонах (областях) можна створити невеликі і середні підприємства, розвивати підприємництво у формі так званого малого бізнесу. Доцільно створити малі лісозаготівельні підприємства.

Ефективність виробництва показує як його результативність за певних витрат праці, так і ступінь використання всіх наявних ресурсів (природних, матеріальних, трудових). Чим більший випуск продукції на одиницю витрат, тим вища ефективність виробництва.

На практиці використовують систему оціночних показників, одержувану шляхом порівняння результатів і витрат (або ресурсів). Система оціночних показників ефективності роботи підприємства в умовах ринку може бути побудована в такій послідовності: 1) показник ефективності використання основних фондів - фондовіддача; 2) сировини і матеріалів - матеріаломісткість; 3) живої праці - продуктивність праці; 4) узагальнюючий показник оцінки ефективності - прибуток (рентабельність).

Кожен оціночний показник має об'єктивну основу й економічний зміст, відображає процес розширеного відтворення і його основні елементи: виробництво, розподіл, обмін і споживання. Потрібно зазначити, що кожен показник системи оцінки, узятий окремо, крім узагальнюючого показника, є односторонньою (частковою) характеристикою ефективності.

Необхідно враховувати, що застосовувані нині оціночні показники через відсутність розвиненого ринку, недосконалість системи ціноутворення, монопольне становище багатьох підприємств не завжди об'єктивно характеризують ефективність їхньої роботи.

В умовах перехідної економіки при нестабільності цін, інфляції динаміку показників ефективності виробництва доцільно узгоджувати з динамікою натуральних показників.

Взаємозв'язок основних груп показників визначає послідовність проведення їхньої комплексної економічної оцінки як сукупності окремих аналізів. Для вибору критеріїв оцінки ефективності виробництва рекомендується використовувати таку послідовність. На першому етапі визначається безліч окремих критеріїв для вирішення економічного завдання; на другому - особа, що приймає рішення, повинна розглянути безліч критеріїв і одержати сукупний критерій оцінки різних варіантів вирішення завдання.