Циклічність як форма макроекономічної динаміки

Размещено на http://www.allbest.ru/

План

Вступ

1. Циклічність як форма економічного розвитку

2. Види економічних циклів

3. Економічні кризи в Україні

Висновок

Список використаної літератури

Вступ

Кожне суспільство прагне до економічного зростання. Технічний прогрес, швидке збільшення виробничих потужностей та підвищення життєвого рівня є стратегічними напрямами динамічного розвитку економіки кожної країни. Проте довгострокове економічне зростання не завжди є рівномірним. Воно переривається періодами економічної нестабільності, коливаннями у темпах економічного зростання, структурі й ефективності відтворення. Періоди швидкого зростання економіки перериваються інфляцією (зростанням цін), спадом виробництва і низьким рівнем зайнятості (безробіттям).

Циклічні коливання в економіці були відомі давно, але до початку ХІХ ст. вони мали здебільшого сезонний характер, що було зумовлено переважанням сільського господарства і особливостями сільськогосподарського виробництва, відсутністю сформованого суспільного характеру виробництва у кожній окремій країні та іншими факторами. Тобто, циклічного характеру ринкова економіка набула з початку ХІХ ст., коли вона досягла високої зрілості. До цього циклічність не проявлялась достатньо рельєфно, що дало підставу класичній політичній економії говорити про безкризовий рівномірний економічний розвиток, що забезпечувалось, на думку її представників, доцільним і ефективним механізмом попиту та пропозиції. Проте з 1825 р., коли відбулась перша світова економічна криза, ринкова економіка з певною періодичністю переживає спади виробництва. Період від однієї кризи (спаду) до іншої назвали економічним циклом.

Кожний цикл являє собою певну послідовність, яка складається з альтернативних фаз, що повторюються. Це означає, що кожна з його фаз повинна мати здатність до відтворення наступної. У підсумку цикл набуває здатності до самовідтворення. Крім цього, кожному циклу притаманна регулярність його проходження. Все це дає змогу відзначити принципову спільність структури економічних циклів у ринковій економіці, а також більш-менш чітко виражену послідовність фаз.

Оскільки такий рух відбувається хоча й нерівномірно, але безперервно (останні фази попереднього циклує накладаються на перші фази наступного), то динаміка макроекономічних показників має хвилеподібний вигляд: у кінці попереднього і при зародженні нового циклу (криза) відбувається погіршення показників; на нижньому рівні (депресія) встановлюється короткочасна рівновага; під час поширення нового економічного циклу (пожвавлення, піднесення) показники різко зростають; на верхньому рівні піднесення (процвітання, бум) - досягнення рівноваги; потім знову спад (криза) і т.д. Отже, економіка ніколи не перебуває у стані спокою. Процвітання змінюється спадом або крахом.

Це явище давно було помічене вченими-економістами, особливо коли почастішали періодичні економічні кризи - насамперед торгові, фінансово-кредитні, а потім і промислові. Спочатку вони охопили окремі найрозвинутіші країни, а згодом набули характеру світових криз. Економічні коливання негативно впливають на прибутки фірм та доходи населення. Тому циклічний розвиток економіки став предметом дослідження багатьох учених-економістів, які вже давно намагаються передбачати траєкторію економічного циклу. У минулому вони прогнозували економічний розвиток насамперед за такими економічними показниками, як виробництво сталі, обсяг перевезень, норма процента та деякі інші. Проте ці прогнози часто були далекими від дійсності. Нині економічна наука вступила в еру комп'ютерів і макроекономічних моделей. Моделювання дає змогу передбачити майбутню поведінку величезної кількості змінних. Прогнозування сьогодні стало значно точнішим, але не абсолютно точним. Ще неможливо враховувати всю сукупність економічних чинників, до того ж багато з них дуже мінливі.

Загалом полеміка з приводу причин економічних коливань ще далека від завершення.

1. Циклічність як форма економічного розвитку

У багатьох країнах з ринковою економікою упродовж останніх двох століть спостерігається економічне зростання, що забезпечило підвищення життєвого рівня населення. Проте тривале економічне зростання не є рівномірним. Піднесення у ринковій економіці неминуче чергуються зі спадами, інколи настають глибокі економічні депресії з великим безробіттям.

Циклічність - це форма розвитку національної економіки і світового господарства як єдиного цілого, це рух від однієї макроекономічної рівноваги в масштабі економіки в цілому до другої.

Циклічність можна розглядати як один із способів саморегулювання ринкової економіки. Оскільки характерна риса циклічності - рух не по колу, а по спіралі, вона є формою прогресивного розвитку.

В економічному циклі досить чітко виділялись кілька періодів, або фаз. Таких фаз було чотири: криза, депресія (застій), пожвавлення та піднесення.

Криза - головна фаза циклу. Її функція полягає у встановленні порушеної рівноваги між основними пропорціями економіки. Криза завершує попередній цикл і є початком наступного. Вона розпочинається труднощами збуту продукції спочатку у гуртовій (оптовій), а потім і в роздрібній торгівлі. Починається затоварювання, підприємства працюють на склад. Скорочується виробництво, що зменшує сукупний попит на інвестиції, предмети споживання та працю. Закривається або банкрутує частина підприємств, зростає безробіття, зменшуються реальні доходи. З обігу зникають вільні грошові засоби, що ускладнює розрахунки між виробниками, різко зростає попит на позичковий капітал, стрімко збільшується норма позичкового проценту (процентні ставки за кредит). Паніка охоплює ринок цінних паперів (фондову біржу), курс яких нестримно падає.

Такою є реакція об'єктивного ринкового механізму на порушення рівноваги між попитом і пропозицією, виробництвом і споживанням тощо, тобто на порушення макроекономічних пропорцій. Цей механізм діє швидко і безжально, стихійно встановлюючи втрачену рівновагу. Скорочення виробництв під час кризи поступово призводить до необхідних пропорцій і ринкова економіка входить у фазу депресії.

Депресія - фаза циклу, яка проявляється у застої виробництва. На цій фазі відтворення просте, виробництво не розширюється, але й не звужується. Поступово реалізуються товарні запаси, які виникли під час кризи в умовах різкого зменшення платоспроможного попиту. Рівень безробіття залишається високим, але й на деякий час стабільним. В умовах скороченого виробництва процентна ставка по кредитах падає до свого мінімального значення. Проте поступово зростає сукупний попит і готуються умови для пожвавлення виробничої та комерційної діяльності.

Пожвавлення розпочинається з невеликого зростання обсягів виробництва, помітного скорочення безробіття. Підприємці, намагаючись відновити прибутковість виробництва, змінюють стару техніку і технологію на нові, більш прогресивні. Це створює передумови для наростання сукупного попиту на нові інвестиції, тому на цій фазі відбувається масова заміна (оновлення) основного капіталу (засобів праці), що дає поштовх до зростання виробництва у відповідних галузях (які виробляють засоби праці). Це стимулює попит на сировину, матеріали, енергію тощо, а потім і на предмети особистого споживання для додаткових робітників, які поступово втягуються у суспільне виробництво, зменшуючи армію безробітних.

Нарешті, обсяг виробництва досягає докризового рівня, зростають ціни, прибуток і заробітна плата. Економіка вступає у фазу піднесення.

Піднесення - фаза циклу, коли виробництво перевищує рівень попереднього циклу і зростає високими темпами. Будуються нові підприємства, зростають зайнятість, трудові доходи, прибутки, попит на товари і ресурси, поступово зростає ставка процента, розширюється комерційна діяльність, прискорюється обіг капіталу тощо. Розпочинається справжній економічний бум, тобто швидке економічне зростання, що готує ґрунт для наступної кризи, а отже, і циклу.

Отже, економічний цикл є болісною реакцією ринку на порушення макроекономічних пропорцій. В умовах вільного підприємництва і вільної конкуренції не існувало іншого способу досягнення необхідних пропорцій економічного розвитку.

Крім криз надвиробництва, існують і так звані нерегулярні економічні кризи, до яких відносять проміжні (між основними кризами як фазами циклу), часткові, галузеві та структурні.

Циклічні кризи ХХ ст. (на прикладі США)

Якщо циклічні кризи охоплюють увесь процес відтворення, то проміжні кризи носять локальний характер. Вони не дають початку новому циклу, а на короткий час переривають фазу пожвавлення або піднесення, вони менш тривалі та глибокі.

Часткові кризи, на відміну від проміжних, охоплюють не всю економіку, а якусь одну із її сфер, наприклад, грошовий обіг і кредит. Галузева криза вражає лише якусь окрему галузь, скажімо, енергетику чи транспорт.

Структурна криза з'являється тоді, коли стара структура економіки перестає відповідати новим техніко-економічним параметрам виробництва, існує нагальна необхідність її зміни і переходу до нового технологічного способу виробництва. Складність такого переходу зумовлена тим, що стара економічна структура не сприймає необхідних змін і чинить їм опір. Структурна криза безпосередньо розпочинається тоді, коли занепадають ключові галузі економіки, які визначають структуру відтворення суспільного виробництва. Занепад якоїсь однієї базової галузі (скажімо, вугільної) вимагає структурної перебудови всієї економіки (у цьому прикладі - розширення видобування нафти і газу, розвиток атомної енергетики, перехід на використання нових видів палива та енергії усіх інших галузей, поява нових технологій тощо).

У чому ж причина циклічного розвитку економіки?

З моменту першої економічної кризи вчені намагалися з'ясувати головну причину цього явища, виробити рекомендації для їх відвернення. Було названо близько 200 причин виникнення економічної кризи.

Серед цих причин - поверхневі та наукові. До поверхневих належать спроби економістів пояснити кризи появою плям на сонці, ритмом руху Венери та ін.

Науковий підхід до з'ясування причин виникнення економічних криз пов'язаний з представниками класичної школи політичної економії. Так, англійський економіст Д.Рікардо такою причиною вважав несправедливість у розподілі багатства. Швейцарський економіст С. де Сісмонді пояснював кризи недоспоживанням мас, невідповідністю між виробництвом і споживанням.

К.Маркс найбільш глибинною причиною цього явища називав основну суперечність капіталістичного способу виробництва - суперечність між суспільним характером виробництва і приватнокапіталістичним характером привласнення результатів цього виробництва. Формами вияву цієї кризи він вважав суперечність між виробництвом і споживанням, між організацією виробництва на окремому підприємстві та відсутністю такої організації у всьому суспільстві (або анархією виробництва).

Велике наукове і прикладне значення мала теорія ринку, економічних криз і розбудована на ній теорія економічної кон'юнктури М.Туган-Барановського, яка повністю підтвердилася впродовж ХХ ст. Цим науковим новаторством українського вченого скористалися вчені всіх напрямів економічної думки новітньої доби й окремі держави в проведенні економічної антикризової політики. Дуже виразне її застосування було в планово-директивній системі.

М. Туган-Барановський дав наукову інтерпретацію причинно-наслідкових зв'язків циклічного характеру капіталістичного відтворення, розкрив його перспективи і обґрунтував методологічні засади прогнозування ринкової економічної кон'юнктури. Учений-економіст дійшов висновку, що економічні кризи не можна розглядати у відриві від функціонування ринку. Детальний опис і зіставлення фактів економічної кон'юнктури переконали дослідника в тому, що „криза залежить не тільки від випадкових причин, властивих певному історичному моменту, але і від постійних, загальних причин, властивих сучасному культурно-економічному ладу”.

Дж.Кейнс пояснював економічні кризи дією основного психологічного закону, згідно з яким люди схильні збільшувати споживання із зростанням доходів, але не настільки, як зростає доход.

Економічна криза - надзвичайно складне явище. Тому всі названі вище причини пояснюють її виникнення з різних боків.

Це схоже на пошук причини захворювання людини. Такими причинами можуть бути нераціональне харчування, нервове напруження (в цьому разі кажуть, що всі хвороби „від нервів”), проникнення інфекції в організм, застуда і можливе ускладнення після неї та ін. В цьому випадку важливо знайти найважливішу причину хвороби, поставити точний діагноз.

На сьогодні економісти пояснюють економічні коливання по-різному. Одні з них підкреслюють вирішальний вплив зовнішніх щодо економіки чинників (війни, революції, відкриття нових земель, міграція робочої сили, наукові прориви, технологічні інновації тощо). Такі важливі технічні нововведення, як залізниці, автомобілі й автомобільні дороги, стали активними чинниками зростання виробництва, інвестиційної діяльності та зайнятості. Проте економічні коливання відбуваються значно частіше, ніж великі нововведення. Окремі економісти пояснюють економічні коливання політичними обставинами. Політичні партії чи політики, котрі перебувають при владі, прагнуть знову перемогти на виборах, і їхня економічна політика підпорядкована досягненню цієї мети. Приблизно за рік до виборів правляча партія звичайно намагається стимулювати економіку, зменшити безробіття і збільшити доходи, щоб догодити виборцям. Унаслідок таких дій політиків, на думку деяких учених, і формуються економічні цикли.

Однак більшість економістів вважає, що циклічні коливання в економіці породжуються силами, які діють усередині економічної системи. Усі зовнішні чинники реалізуються тільки через внутрішні сили в економіці. Згідно з цим поглядом причиною економічних коливань є зміни в обсязі сукупних видатків. Сукупні видатки охоплюють видатки споживачів, видатки фірм на інвестиції, видатки держави та видатки іноземців на купівлю товарів і послуг даної країни. У ринковій економіці фірми виробляють товари і послуги, якщо їх можна вигідно продати. За умов, коли сукупні видатки низькі, фірми не зможуть реалізувати великі обсяги продукції. Як наслідок в економіці скорочуються виробництво, зайнятість і доходи. І навпаки, зростання обсягу сукупних видатків означає, що розширення виробництва буде продуктивним, тому виробництво, зайнятість і доходи також зростатимуть.

Аналіз чинників економічного циклу показує, що протягом тривалого часу, незалежно від досягнутого рівня доходу, запас інвестиційних товарів відповідатиме цьому рівневі, а нові чисті інвестиції можуть скоротитися до нуля, якщо не відбудеться зростання доходу, вдосконалення або нового зниження відсоткової ставки. Перший з цих процесів (зростання доходу), який показує, що попит на інвестиції може бути спричинений за умови зростання продажу товарів і доходу, дістав назву „принцип акселерації”.

Суть принципу акселерації полягає в тому, що коли продаж товарів, які випускає підприємство, зростає на кілька відсотків, то виробництво машин і устаткування для випуску цих товарів збільшується у декілька разів. Це і є ефект прискорюваного (акселеративного) впливу змін у споживанні на рівень інвестицій. Він означає, що невеликий приріст продажу споживчих товарів зумовлює великий приріст інвестиційних витрат. Але тепер, щоб не зменшилися інвестиції, слід підтримувати зростаюче споживання. Якщо його зростання припиниться або встановиться на якомусь рівні, то чисті інвестиції впадуть до нуля, а валові інвестиції суттєво скоротяться.

Акселератор - це коефіцієнт, що характеризує зв'язок між зміною доходу (споживання) та чистими інвестиціями.

Визначити цей коефіцієнт можна за допомогою формули:

ЧІ

А = -----------,

Д

де А - акселератор;

ЧІ - приріст чистих інвестицій;

Д - приріст доходу (споживання).

Протягом тривалого часу, якщо економіка зростатиме внаслідок збільшення населення або піднесення реальних доходів, принцип акселерації діє як стимулюючий фактор: зростання валового внутрішнього продукту викликає екстенсивне збільшення капіталу, що, в свою чергу, спричиняє пожвавлений попит на інвестиційні товари й відносно високу зайнятість. Тому знання природи економічних циклів, причин і наслідків циклічних коливань дає можливість приймати об'єктивні рішення щодо інвестицій та обсягів виробництва, прогнозування економічного розвитку, а також активно діяти й впливати на економічні процеси.

циклічність економічний капіталістичний

2. Види економічних циклів

Циклічність як об'єктивна закономірність економічного розвитку є багатоструктурною за своїм змістом. З урахуванням тривалості розрізняють короткочасні, або малі (3-4 роки), середні (7-11 років) і великі економічні цикли (40-60 років).

У структурі економіки особливо рельєфно виражені середні цикли, що справляють найбільш відчутний вплив на розвиток економічних процесів. У зв'язку з цим середні цикли не без підстави називають базисними.

За своїм змістом середні цикли являють собою економічні цикли відтворювального процесу; вони відображають циклічність розвитку не лише виробництва, а й обміну, розподілу та споживання в їхній органічній єдності. Цим зумовлюється багатомірність циклічних коливань. Її розвиток характеризують такі показники:

динаміка валового національного продукту і національного доходу;

динаміка промислового виробництва;

динаміка зайнятості;

динаміка завантаженості виробничих потужностей;

динаміка реальних доходів населення.

Важливими показниками циклічності є динаміка норми прибутку (рентабельності), а також інших показників, що характеризують економічну ефективність відтворювального циклу.

Матеріальною основою циклічності відтворювального процесу (середніх циклів) є фізичне оновлення основних засобів виробництва і насамперед їхньої найактивнішої частини - знарядь праці.

На відміну від циклів середньої тривалості, що відбивають у своєму розвитку спосіб функціонування основного капіталу, матеріальною основою малих циклів є процеси, що відбуваються безпосередньо у сфері грошових відносин. Граничними пунктами малих циклів є грошові кризи, що повторюються також з досить вираженою синхронною закономірністю. Відрізняючись особливою гостротою та інтенсивністю, в одних випадках вони накладаються на середньострокові кризи, в інших - відбуваються за їхньої відсутності.

При розгляді загальної специфіки грошових криз важливо враховувати і те, що за своїм змістом вони є кризами як сфери грошового обігу, так і сфери кредиту. Ці дві сфери ринкової економіки не тільки тісно взаємопов'язані, але й по суті є єдиними за своєю матеріальною основою: грошовий обіг у значній частині функціонує у вигляді кредитних знарядь обігу. Виходячи з цього, можна вважати, що грошові кризи фактично є кризами кредитно-грошової системи.

Грошові кризи починають формуватися в періоди масового оновлення виробничих фондів, як правило, у фазах пожвавлення і піднесення промислового циклу, коли все більше зростає попит на кредитно-грошові ресурси. Наслідком цього є збільшення кредитної заборгованості суб'єктів ринкової економіки, зліт банківських ставок, надмірне зростання фіктивного капіталу, сплеск інфляції, біржові потрясіння тощо.

Як свідчить економічна практика, подібні грошово-кредитні потрясіння відбуваються приблизно після 3-4 років за кризою середньострокового циклу. Дуже часто їхній деструктивний вплив на характер відтворювального циклу є таким значним, що він переривається достроково. У цих випадках криза середнього циклу штучно роздвоюється. Таких прикладів в історії економічних циклів дуже багато. До них можна віднести кризу 1907 р., що настала всього через 4 роки після загальноекономічної кризи 1900-1903 рр. Те саме можна сказати з приводу повоєнних криз 1953-1954 і 1960-1961 рр., які розвивалися відповідно після базисних (промислових) криз 1948-1949 і 1957-1958 рр., тобто знову-таки з інтервалом в 3-4 роки.

Створення наукової теорії довгих хвиль в економіці справедливо пов'язується з ім'ям російського вченого М.Д.Кондратьєва, який опублікував на початку 20-х років ряд важливих аналітичних досліджень з цієї проблеми. Теорія довгих хвиль Кондратьєва, що увійшла в світову економічну літературу як видатне відкриття ХХ ст., мала істотний вплив на подальший розвиток цього напряму теоретичної думки.

У наступні роки теорія довгих хвиль дістала розвиток у працях таких відомих вчених, як Й.Шумпетер, С.Кузнець, К.Кларк, П.Самуельсон.

Теорією встановлено, що матеріальною основою довгих хвиль в економіці є структурне оновлення технологічного способу виробництва. Цей процес здійснюється двояко: еволюційно, коли поступово поліпшуються і вдосконалюються існуючі технології, та революційно, коли відбуваються докорінні якісні зміни в матеріалізації наукових знань, часткові (в окремих галузях) або загальні технічні революції.

Інтенсивність науково-технічних відкриттів та винаходів, як писав з цього приводу М.Д.Кондратьєв, є функцією запитів економічної дійсності та попереднього розвитку науки й техніки. Сам розвиток техніки, за його словами, включається в закономірний процес економічної динаміки. В зв'язку з цим аналіз довгих циклів не може обмежуватися лише розглядом циклічності технічних коливань. Він неминуче повинен включати в себе і розгляд змін в організаційно-економічній структурі суспільства, які відповідають цим процесам.

Статистика дає змогу визначити, що, починаючи з промислової революції кінця ХVІІІ - першої третини ХІХ ст., якісні стрибки в зміні базисних поколінь машин і технологій здійснювалися в межах часових лагів 40-50-60 років. У цьому випадку тривалість часових меж визначається періодичністю змін, здійснюваних під впливом зміни поколінь машин провідних галузей економіки.

У структурі довгих циклів виділяють дві ланки розвитку - низхідну і висхідну хвилі. Йдеться про двофазне членування довгих циклів. Це насамперед низхідний період великого циклу, що триває приблизно 20-25, а іноді й більше років - період зміни усталених базисних технологій і технологічних структур виробничої системи суспільства. В межах цього періоду особливо гостро виявляються економічні кризи малих і середніх циклів, один з яких утворює вихідний пункт для найбільш значних вкладень у нагромаджені попередніх розвитком технічні вдосконалення і одночасно бере на себе найбільше навантаження в перебудові економічної структури суспільства, що є адекватною технологічному оновленню виробництва.

Друга частина великого циклу - висхідна хвиля, що триває приблизно 25-30 років. Фаза тривалого піднесення також не виключає циклічних криз, пов'язаних з оновленням виробничих фондів. Однак ці кризи відбуваються, як правило, на рівні високої кон'юнктури.

Значення теорії довгих хвиль не обмежується тим, що вона створює наукові засади довгострокового прогнозування економічного прогресу. Вона дає можливість виявити фундаментальні закономірності формаційного розвитку того чи іншого способу виробництва, його фазові переходи. Існує кореляційний зв'язок між зміною базисних технологій та еволюцією господарського механізму, так само, як і пофазною періодизацією формаційної структури суспільства. Важливою ознакою великих циклів є те, що в процесі свого розвитку вони інтернаціоналізуються. Започаткувавшись в найбільш передових у технологічному відношенні та найбільш сприятливих до інноваційних перетворень економічних системах того чи іншого суспільства, вони поступово поширюються на інші господарські структури. З утворенням цілісної системи світового господарства часовий лаг процесу інтернаціоналізації великих циклів звужується.

Визначення цієї риси великих циклів дає ключ до розуміння специфічних особливостей економічного розвитку останнього десятиріччя країн постсоціалістичної системи. Особлива глибина кризових потрясінь економіки цих країн, що нині відбувається, зумовлена не лише глибокою трансформацією адміністративно-бюрократичної системи господарювання в ринкову. Глибокі економічні потрясіння пов'язані з необхідністю докорінного технологічного переоснащення виробництва, зумовленого новим етапом НТР.

3. Економічні кризи в Україні

Найважливішими ознаками економічної кризи в Україні є, по-перше, різке зниження виробництва національного доходу, промислової продукції та продовольства; по-друге, різке зниження життєвого рівня населення; по-третє, зростаюча армія безробітних; по-четверте, різка поляризація суспільства: з одного боку, швидко формується клас мафіозно-номенклатурної еліти, а з іншого - відбувається катастрофічне зниження життєвого рівня більшості населення.

Причини економічної кризи в Україні доцільно поділити на три основні групи. До першої належать ті, що постали з часу проголошення незалежності України; до другої - причини, зумовлені необхідністю самої трансформації існуючої економічної системи, перехідним періодом такої трансформації, який, як засвідчує досвід інших країн, не може не відбуватися у формі певних кризових явищ.

До першої групи, то можна виділити таке:

1. Розрив господарських зв'язків з країнами колишнього СРСР, насамперед з Росією, що призвело до втрати Україною значної кількості традиційних ринків збуту, до зупинення багатьох підприємств через відсутність комплектуючих виробів тощо.

2. Відсутність науково обґрунтованої стратегії трансформації командно-адміністративної системи в більш розвинуту і досконалу економічну систему, невизначеність моделі такої трансформації (ставилася мета одночасного переходу до ринкової, соціально орієнтованої ринкової і змішаної економіки).

3. Ухвалення численних непрацюючих або руйнівних своїми наслідками законів. Тому в Україні не існує науково обґрунтованої правової бази для здійснення пакету економічних реформ.

4. Непродумане (без відповідної наукової концепції) впровадження купона. Купоно-карбованці не були оформлені як валютні ресурси власної банківської системи, не мали надійного захисту.

5. Шокова лібералізація цін і ліквідація та знецінення трудових заощаджень, що звело до мінімуму норму заощаджень, підірвало купівельну спроможність більшості населення й відкинуло його за межу бідності.

6. Придушення національного виробництва, майже цілковита втрата внутрішнього ринку, свідченням чого є засилля імпортних товарів.

7. Прийняття численних декретів, постанов уряду тощо, які поставили у невигідне становище виробника (наприклад, непомірний податковий тягар).

8. Відсутність надійної фінансово-банківської системи, раціонального регулювання НБУ діяльності комерційних банків.

9. Тіньовий характер роздержавлення й приватизації (масове оволодіння державною власністю клановими угрупуваннями, частиною директорського корпусу та ін.), відчуження від цього процесу переважної більшості населення.

10. Відсутність належного інвестиційного клімату в Україні.

11. Майже цілковита відсутність політики структурної перебудови господарства, занепад галузей, що виробляють товари масового вжитку, і прискорений розвиток окремих енергозатратних галузей (наприклад, металургійної), які поглиблюють енергетичну та екологічну кризу, сприяють перетворенню України на сировинний придаток.

12. Отримання значних кредитів на невигідних умовах, внаслідок чого зростали зовнішній борг і виплата відсотків по ньому, які не давали (або давали незначною мірою) можливості вдосконалювати систему продуктивних сил.

13. Швидка зміна урядів.

14. Стрімке подорожчання енергоносіїв та незадовільний стан освоєння власних енергоносіїв, зростання енергомісткості виробництва. Підвищення ціни на енергоносії позначається на головних експортних галузях - хімічній і металургійній промисловості, для яких поріг нульової рентабельності досягається за ціни на газ 90-100 доларів за тисячу кубометрів. Крім цього, дуже відчутною проблемою є підвищення ціни на газ для населення. Адже Україна і далі залишається однією з найменш економних країн світу за споживанням енергоресурсів на одиницю вироблюваної продукції.

15. Значні витрати на відшкодування збитків від Чорнобильської катастрофи.

Друга група причин глибокої і затяжної економічної кризи зумовлена процесом трансформації суспільно-економічної формації. Якби стратегічний курс і механізм його реалізації були чіткіше і глибше продумані та послідовно реалізувалися, то шляхом створення нових, ефективніших елементів економічної системи, зокрема техніко-економічних відносин, форм власності та господарського механізму, трансформаційні процеси в економіці України не мали б такого руйнівного характеру.

На сьогоднішній день насамперед лишається нерозв'язаною проблема конкурентоспроможності. За винятком окремих підприємств, вона виникла штучним шляхом: собівартість виробів зменшується за рахунок не вдосконалення менеджменту, не інновацій, а хронічної заборгованості, яка продовжує зростати.

Катастрофічних масштабів набуло фізичне і моральне старіння основних виробничих фондів. Незначне пожвавлення інвестиційного процесу, що спостерігається останнім часом, не в змозі внести відчутні зміни у вирішення і цієї проблеми. Слід урахувати, що за роки кризи обсяг інвестицій скоротився майже у 5 разів, що реальне спрацювання основних засобів у провідних галузях сьогодні сягає 60-70%. В енергетиці, на транспорті та в деяких інших галузях цей показник впритул наблизився до критичної межі.

Надійних передумов сталого зростання економіки України поки не існує, їх ще треба створити. А без цього найбільш імовірним є сценарій депресивного розвитку. Його потенціал визначається динамікою +-2% ВВП. Звичайно, залежно від зовнішньої кон'юнктури, не виключається й певне прискорення.

Запозичена ззовні неоліберальна модель економічних перетворень не дала бажаних результатів: вона не враховувала специфіку України, складність завдань, які доводилося вирішувати у зв'язку з розривом зв'язків і відкриттям внутрішнього ринку для товарів з Заходу. Ця модель не відповідала реаліям нашого життя, і тому уникнути масштабних втрат, яких зазнала економіка України, було практично неможливо.

Унаслідок названих причин найглибша економічна криза в Україні набула таких основних ознак, охарактеризованих з точки зору сутності фаз економічного циклу: фаза кризи завершилась; водночас продовжується фаза депресії (незважаючи на п'ять років економічного пожвавлення) внаслідок відсутності макроекономічної рівноваги (зокрема, між попитом і пропозицією), кризових процесів в окремих сферах і галузях економіки (наприклад, сільське господарство, легка промисловість) та масове безробіття, відбувається фаза пожвавлення, фаза піднесення ще не розпочалась, оскільки економіка не вийшла на рівень, який перевершує всі попередні.

В українській економіці немає засобів для захисту від майбутніх потрясінь, оскільки з багатьох галузей практично повністю вимили обігові кошти. Натомість українська банківська система навряд чи зможе кредитувати стабілізаційні програми, оскільки не має достатніх фінансових ресурсів. Слід відмітити, що українському суспільству потрібна нова, гуманна стратегія соціального й економічного розвитку. Тобто, рівновага сучасної економічної системи повинна підтримуватися широкомасштабною діяльністю держави і насамперед антициклічним і антикризовим регулюванням. Головне завдання держави полягає в тому, щоб під час криз сприяти швидкому вирівнюванню суперечностей, переходу до пожвавлення та піднесення, а потім не допустити того, щоб нагромадження відхилень і диспропорцій набуло загрозливого характеру. Об'єктами такого регулювання є обсяг платоспроможного попиту й інвестиційний процес, а його основними інструментами - грошово-кредитна політика держави та бюджетне регулювання. Антициклічне регулювання потрібно здійснювати економічними, правовими й адміністративними методами.

Висновок

Таким чином, наш аналіз показує, що циклічні коливання в економіці обумовлюються суттєвим відхиленням сукупного попиту від сукупної пропозиції, сукупних витрат від потенційних можливостей виробництва. Головними індикаторами цих відхилень є коливання рівня виробництва, безробіття, інфляції, продуктивності праці, реальних доходів населення.

Відповідно до закономірностей циклічного розвитку економіки після кризи (а це - втрата державою понад половину свого економічного потенціалу) має настати фаза піднесення. Проте у даному разі маються на увазі закономірності ринкової економіки, якої у нас поки що не існує. В умовах класичного циклу криза виконує конструктивну функцію: на її основі долаються структурні диспропорції, банкрутують нежиттєздатні господарські форми. Економіка виходить з кризи відновленою. Її перехід у фазу зростання формується саме на таких підвалинах. Ми ж маємо зворотний результат - нагромадження глибоких відтворювальних диспропорцій.

Значну роль у вирішенні цього питання відіграє посилення дієздатності держави, яка б могла радикально змінити економічну і соціальну ситуацію, забезпечити реальне поглиблення реформ, швидке економічне зростання та збалансований розвиток, потрібно оцінити, з позицій поглиблення ринкової трансформації економіки. Визначальним у цьому є інституціональне забезпечення політики реформ, завершення формування розгалуженої ринкової інфраструктури, утвердження ефективного законодавчого поля та стабільних правил, на які спирається економічна діяльність. Гостро стоїть й інша проблема - виправлення наявних перекручень у відносинах власності, дійсне забезпечення легалізації їхніх основних форм, політичної підтримки і надійного державного захисту приватної власності, інтересів ділових партнерів та кредиторів, національного капіталу загалом. Дуже важливо у зв'язку з цим забезпечити впровадження цивілізованих механізмів державного регулювання земельного ринку, який вже фактично діє, проте діє хаотично.

По-друге, дієздатність держави має оцінюватися і з позицій її спроможності забезпечити (всіма доступними інструментами, включаючи і засоби регуляторної політики) створення економічних, політичних та соціальних передумов реалізації наявних (у тому числі потенціальних) конкурентних переваг української економіки. У ситуації, коли такі переваги не можуть бути реалізовані через відсутність ринкових само регуляторів, держава має виступати у ролі суб'єкта, який посилює ринкові механізми, що лише формуються, доопрацьовувати те, чого ринок поки що сам зробити не в змозі.

По-третє, реалізація конкурентних переваг має втілитися в зміцненні позицій внутрішнього ринку, утвердженні інноваційної моделі розвитку української економіки, освоєнні механізмів енергозбереження та структурної політики, подоланні нагромаджених за роки реформ відтворювальних деформацій.

По-четверте, потребує переосмислення логіка макроекономічної стабілізації. Це також один з визначальних чинників дієздатності держави. У попередні роки функцію першості у цьому виконувала монетарна політика. Але як показав досвід, не може бути сильної валюти при нестабільній економіці, що лише інструментів монетарної політики недостатньо. Таким же чином має змінитися і логіка зміцнення державних фінансів. Треба виходити з того, що головною передумовою вирішення фінансових проблем держави є першочергове зміцнення фінансів суб'єктів господарювання, юридичних осіб та домашніх господарств. І тут досвід усіх попередніх років переконливо доводить, що без цього будь-які дії правового, економічного чи адміністративного характеру, спрямовані на вирішення бюджетних проблем, лишатимуться безрезультатними. Без цього неможливим є і так необхідний для нас реальний державний бюджет. Зміцнити фінансову систему лише заходами „згори” неможливо.

По-п'яте, необхідність зміцнення дієвості держави пов'язана і з істотним посиленням її впливу на розвиток соціальної сфери. Першоосновою цього є надійний захист та державна підтримка соціально-незахищених верств населення. Це аксіома, яку не можна заперечувати.

Зміцнення дієздатності держави передбачає утвердження в суспільстві надійних противаг бюрократизації управлінського апарату, подолання його корумпованості. Такими противагами можуть бути лише реальна демократизація всіх сфер суспільного життя, і насамперед економічних відносин, забезпечення їх прозорості, становлення дійових інститутів громадянського суспільства. Політика держави має зосереджуватися і на обмеженні впливу олігархічних структур, їх зрощування з державним апаратом. Держава ніколи не реалізує свою конструктивну місію за умов, якщо заінтересовані групи мають можливість визначити політику, впливати на законодавчі органи, судову практику, центральні та місцеві управлінські інституції.

Здатність держави гарантувати для всіх без винятку суб'єктів господарської діяльності єдині „правила гри” розглядається як ключова ознака її дієздатності. Це водночас і основа інвестиційної привабливості економіки, а відтак - її стабільного розвитку.

Список використаної літератури

1. Гальчинський А. Відновити дієздатність держави // Економіка України. - 2000. - № 8 - с. 8-14.

2. Гальчинський А.С., Єщенко П.С., Палкін Ю.І. Основи економічної теорії: Підручник. - К.: Вища шк., 1995. - с. 370-382.

3. Злупко С.М. Історія економічної теорії: Підручник. - 2-ге вид., випр. і доп. - К.: Знання, 2005. - с. 516-523.

4. Макроекономіка: Підручник / А.Г.Савченко, Г.О.Пухтаєвич, О.М.Тітьонко та ін.; за ред. А.Г.Савченка. - К.: Либідь, 1995. - с. 40-50.

5. Мочерний С.В., Довбенко М.В. Економічна теорія: Підручник. - К.: Видавничий центр „Академія”, 2004. - с. 463-476.

6. Білецька Л.В., Білецький О.В., Савич В.І. Економічна теорія: Політекономія. Мікроекономіка. Макроекономіка. Навчальний посібник. - К.: Центр навчальної літератури, 2005. - с. 276-283.

7. Економіка: Навч. посібник / З.Г.Ватаманюк, С.М.Панчишин, І.М.Грабинський та ін.; За ред. З.Г.Ватаманюка, С.М.Панчишина. - К.: Либідь, 1999. - с. 38-43.

8. Економічна теорія: макро- і мікроекономіка: Навчальний посібник / За ред. З.Ватаманюка та С.Панчишина. - К.: Видавничий дім Альтернативи, 2003. - с. 259-266.

9. Ковальчук В.М. Загальна теорія економіки (теоретична економіка). - Тернопіль, 1999. - с. 272-296.

10. К.С.Солонінко. Макроекономіка: Навчальний посібник для студентів економ. спеціальностей вищих навч. закладів. - Київ: ЦУЛ, 2002. - с. 52-63.

11. Сайт світового банку http://www.worldbank.org/

Размещено на Allbest.ru