Класичний лібералізм: Європейські та Північно-Американські версії

Размещено на http://www.allbest.ru/

Класичний лібералізм: Європейські та Північно-Американські версії

Актуальність розгляду проблематики класичного лібералізму зумовлена насамперед тим, що значення його базових ідей є вельми важливим для сучасного політичного дискурсу. Центральне місце в класичному лібералізмі займає проблематика політичних та економічних свобод, природних прав індивіда, суспільного договору, конституціоналізму, розділення владних гілок, обмеженого врядування, політичного представництва, верховенства права, громадянського суспільства, приватної власності, толерантності, конкуренції тощо. У концептуальному арсеналі ліберального дискурсу класичного періоду співіснують теоретичні розробки різних авторів, окремих з яких іноді важко віднести до лібералів. Втім, їх концепції певним чином сприяли формуванню ліберальних ідей (Є. Бентам, Е. Берк, Вольтер, Ф. Гегель, Т. Гоббс, В. Гумбольдт, Д. Дідро, І. Кант, Б. Констан, Дж. Локк, Дж.Ст. Мілль, Ш.Л. Монтеск'є, Ж.Ж. Руссо, А. Сміт, Г. Спенсер, А. Токвіль, Д. Юм та ін.).

Метою статті стало виокремлення базових ідей класичного лібералізму, які сприяли оформленню концептуального каркасу ліберального дискурсу.

Завдання статті полягає в експлікації ідей класичного лібералізму в контексті Європейської та Північно-Американської інтерпретацій лібералізму.

Політична філософія класичного лібералізму, будучи заснованою на філософії стоїків та пізніх схоластів, була насамперед моральною доктриною. Власне кажучи, становлення класичного лібералізму починалося з ідей віротерпимості. Згодом лібералізм здійснює активну експансію у проблематику економічної сфери, освоюючи паралельно сферу політичних свобод.

У європейській політичній теорії прийнято виділяти дві ліберальні традиції, які, оформившись протягом історії, стали відображати національну специфіку окремих європейських країн: англосаксонська та континентально-європейська [6]. Для англосаксонської версії лібералізму, яка згодом поширилася в США, вельми важливим стало акцентування пріоритетності еволюційного розвитку, у поступі якого вирішальної ролі набувають спонтанні чинники. У континентально-європейській версії лібералізму проявилося скептичне ставлення до впливу спонтанних чинників на суспільно-політичне буття та превалювання конструктивістського раціоналізму стосовно поглядів на траєкторію суспільного розвитку (див. рис. 1). Крім того, стосовно розуміння поняття свободи континентальні ліберали - на відміну від лібералів англосаксонської традиції - вважали більш важливою свободу певної соціальної групи, але аж ніяк не свободу індивіда.

Втім, у цілому, класичний лібералізм пов'язаний насамперед з іменами Дж. Локка, Ш.Л. Монтеск'є, А. Сміта та ін. На думку Дж. Локка, всі люди, будучи наділеними природними правами, рівні від народження, тому ніякі обставини, окрім власної згоди, не можуть змусити індивіда підкорятися волі іншого. Природні права кожної людини - право на життя, свободу і приватну власність - є невідчужуваними, тобто, ніхто не може позбавляти людей цих прав чи розпоряджатися ними. Позаяк ці права є найважливішими для людини, постає необхідність функціонування такого політичного інституту як держава. Існування держави виправдовується захистом природних прав, оскільки "першочерговою і головною метою об'єднання людей у спільнотворення та передачі себе під владу уряду є збереження власності" [7,с. 195].

Слід зазначити, що поняття власності в інтерпретації Дж. Локка включає три компоненти: життя, свободу і володіння (Lives, Liberties and Estates). Таким чином, функції ліберальної держави вичерпуються лише захистом цих прав. Всі інші функції, які держава може покладати на себе, означатимуть не просто втручання в приватне життя індивіда, але й відхід від ліберальних принципів.

Рис. 1. Класичний лібералізм: Європейські та Північно-Американські інтерпретації (авторська розробка)

Основоположні ідеї Дж. Локка (щодо природного стану, власності, суспільного договору, конституційних засад, толерантності та ін.) поширилися у XVIII ст. не лише в Англії, але й у Франції та Північній Америці. На початку тексту американської Декларації незалежності, прийнятої 4 липня 1776 р. Конгресом СІЛА, містяться слова, що втілюють засадничу ідею політичної філософії Дж. Локка: "всі люди створені рівними і наділені їх Творцем певними невідчужуваними правами, до числа яких відносяться життя, свобода і прагнення до щастя" [2,с.25]. Слід зазначити, що початкова "формула" Дж. Локка ("життя, свобода і власність") у Декларації незалежності була підмінена на таку: "життя, свобода і прагнення до щастя". Ця підміна, на думку Ф. Броді (біографа Т. Джефферсона) була свідомою, оскільки Т. Джефферсон піддавав сумніву ототожнення свободи із власністю (яке було наріжним каменем політичної філософії Дж. Локка). Проблема полягала в тому, що ототожнення свободи із власністю дискримінувало ті верстви населення, які не мали власності. Тому Т. Джефферсон запропонував взамін поняттю "власність" дефініцію - "прагнення до щастя" [ 13,с. 17].

Згодом ідеї Дж. Локка певним чином знайшли своє втілення і в Загальній декларації прав людини, яка була прийнята резолюцією Генеральної Асамблеї OOH від IO грудня 1948 р. (стаття 3): "Кожна людина має право на життя, на свободу і на особисту недоторканність" [3].

Вагомий вплив на становлення ідей лібералізму здійснили теоретичні напрацювання Ш.Л. Монтеск'є. Стосовно розуміння природного стану індивіда він вважав, що ключову роль у цьому стані відіграють прагнення до безпеки та спокою [9,с. 165-166]. На його думку, людину слід сприймати як істоту соціальну, існування якої пов'язане з певним суспільством від самого її народження. Крім того, людині - як істоті соціальній - притаманні певні моральні якості. Розмірковуючи про конституцію як гарантію втілення свободи, Ш.Л. Монтеск'є виділяє законодавчу, виконавчу та судову функції влади задля унеможливлення знищення свободи [9,с.290]. Саме такий розподіл функцій він пропонував закріпити між різними носіями влади з метою недопущення її концентрації в руках однієї особи чи об'єднання. Як зазначав теоретик: "щоб не було можливості зловживати владою, необхідний такий порядок речей, при якому різні влади могли би взаємно стримувати одна іншу" [9,с.289]. Ідея поділу влади, запропонована Ш.Л. Монтеск'є, ставши наріжним каменем ліберального дискурсу, втілена сьогодні в Конституціях більшості країн світу.

Внесок у теорію лібералізму А. Сміта, якого вважають засновником класичної політичної економії, стосується насамперед економічної сфери. На його думку, в умовах конкуренції індивіди, переслідуючи власні інтереси, здатні створити оптимально збалансований суспільний лад. Людина, яка переслідує свої власні інтереси, тим самим більшою мірою служить інтересам суспільства, ніж тоді, коли вона свідомо прагне це робити [11,С.443]. Саме у такому суспільстві економіка організовується спонтанно, оскільки штучне регулювання промисловості не може бути вигідним для суспільства у порівнянні із тим станом економіки, при якому вона була би надана "сама собі" [ 11,с.440-441]. Основною метою держави, вважав А. Сміт, виступає політика невтручання в діяльність індивідів, оскільки лише тоді, коли індивід бере до уваги свою власну вигоду, це невідворотнім чином "приводить його до вибору того заняття, яке найбільш вигідне суспільству" [ 11,с.441 ]. Крім того, мають забезпечуватися економічні механізми зростання: розширення ринків, поділ праці та накопичення капіталу, які сприятимуть підвищенню продуктивності праці та ефективності виробництва.

У класичному ліберальному дискурсі філософія Просвітництва призвела до осмислення людської діяльності не лише як раціональної, але й як відповідальної. Крім того, у XIX ст. лібералізм, певним чином позбувшись радикалізму, набуває рис еволюційності та поміркованого прагматизму. Цьому не в останню чергу сприяли концепції утилітаризму та позитивізму (Є. Бентам, О. Конт, Дж.Ст. Мілль, Г. Спенсер та ін.).

Класичний лібералізм виходив з того, що існують два типи суспільної еволюції: природна, що характеризує процеси, які відбуваються в громадянському суспільстві, та штучна, що насаджується зверху державою. Ідеї еволюціонізму у соціальній сфері найбільш активно розвивав Г. Спенсер, аргументуючи, що соціальній еволюції має бути притаманна повна гармонія між практичною діяльністю та віруваннями [ 12,с. 191]. Він відмічав, що в ході соціальної еволюції звичай випереджує закон. Більше того, якщо звичай утвердився, він перетворювався на закон, отримуючи офіційну санкцію та певну форму [12,с.25]. Дотримуючись еволюційної теорії Дарвіна та застосовуючи її у соціальній сфері, Г. Спенсер зазначав, що якщо "виживають лише здібні індивіди, то від цього виходять лише безкінечно більш щасливі результати" [ 12,с. 125]. Стосовно лібералізму Г. Спенсер вважав, що на зорі свого становлення він співвідносився з промисловим типом соціальної організації, яка заснована на добровільній системі кооперації [12,с.1]. Політична партія торі, що протистояла лібералам, співвідносилась із войовничим типом соціальної організації, яка була заснована на системі насильницької кооперації. З часом, "істинно ліберальні зміни зменшили обов'язкову кооперацію в соціальному житті та збільшили добровільну" [ 12,с.6]. На його думку, добровільна кооперація здатна замінити примусову кооперацію лише поступово, еволюційними методами [ 12,с. 195].

Ідея реформаторського характеру лібералізму, яку Г. Спенсер активно розробляв, належить насправді не йому. Одним із перших теоретиків, хто заявляв про необхідність реформ, був також Дж.Ст. Мілль. Втім, першим ідеологом ліберального реформізму можна вважати І. Канта. Пов'язавши свободу з розумом, він аргументував, що "розум обмежує саму по собі не зв'язану законами свободу" [5]. На його думку проведенню реформаторських змін має бути притаманний поступовий характер, що виключатиме методи насильства. лібералізм власність локк соціалізація

Вагомий внесок у розвиток класичного ліберального дискурсу здійснили теоретики Північної Америки (О. Гамільтон, Дж. Джей, Т. Джефферсон, Дж. Медісон, Т. Пейн та ін.). Ці видатні постаті насамперед відомі тим, що Т.Джефферсон був автором американської Декларації незалежності, а

О. Гамільтон, Дж. Джей та Дж. Медісон - укладачами Конституції СІЛА. Перу Т. Пейна належить детальна розробка концепції прав людини. Він зазначав, що "природні права - це ті права, які належать людині у її праві на існування" [10,с.48]. До природних прав теоретик відносив інтелектуальні права та право мати власну думку, права на особисту діяльність, яка спрямована на досягнення щастя при умові, що ці права не завдають шкоди правам інших людей.

Окремо слід відзначити статті О.Гамільтона, Дж. Джея та Дж. Медісона в збірці "Федераліст", які вийшли в світ у 1787-1788-х роках. Під псевдонімом Публіус ними було опубліковано 85 статей, спрямованих на підтримку ратифікації Конституції СІЛА [13]. Цей псевдонім був запозичений з твору Плутарха, де представлено опис біографії лицаря Римської імперії Публіуса Валеріуса Публіколи (Publius Valerius Publicola). У статтях "Федераліста" була детально розкрита проблематика основоположних принципів американської політичної системи: самоврядування, розподілу гілок влади, ідеї представництва, республіканізму, федералізму тощо.

Зазначимо, що у СІЛА (після створення держави) спостерігалося роздвоєння ліберальної проблематики (див. рис. 1), що проявилося у виникненні "помірного" та "демократичного" варіантів лібералізму [1,с.39]. Інколи їх ще означують "помірні" ліберали та "прогресисти". На думку адептів "помірного" лібералізму (Дж. Адамс, О. Гамільтон, Дж. Медісон) пріоритетність слід надавати економічному лібералізму, на відміну від політичного лібералізму, який, сповідуючи ідеали демократії, врешті здатний призвести до охлократії. Згодом "помірна" інтерпретація лібералізму трансформувалася в консерватизм американського зразка, який захищав інтереси буржуазії на відміну від європейського консерватизму, що стояв на захисті привілеїв аристократії. З тих часів тенденція опори на економічний лібералізм відстежується в американському консерватизмі навіть сьогодні.

"Демократичний" варіант лібералізму асоціювався з іменами Т. Джефферсона, Т. Пейна, Б. Франкліна, які, вважаючи нагальною проблему політичних свобод, розробляли концепцію рівних та невідчужуваних прав людини, прагнучи віднайти рівновагу між рівністю і свободою. Насамперед предметом їхньої цікавості виступали такі політичні свободи як свобода віросповідання, совісті, друку, слова, зібрань тощо. Базова відмінність "демократичного" варіанту лібералізму від "помірного" варіанту полягає в тому, що "демократи" вважали за необхідне доповнити представницьку форму демократії прямою [ 1,с.40].

Згодом саме "демократична" версія лібералізму стала класичною в США. Це сталося у 1930-х роках під час великої депресії. Саме тоді "прогресистів стали називати "лібералами", а старі ліберали відтоді отримали ймення "консерваторів", що й стало символом політичного визнання нових методів і цілей" [4,с.205].

Послідовниками поглядів Т. Джефферсона у XIX ст. стали Е. Джексон та А. Лінкольн. Незважаючи на те, що А. Лінкольн (на відміну від Т. Джефферсона та Е. Джексона) був представником Республіканської партії, він дотримувався "демократичної" версії лібералізму. У лоні Республіканської партії лібералізм розвивався і на початку XX ст., перетворившись згодом у цілісну ліберально-реформістську ідеологію перед Першою світовою війною. Саме тоді основним виразником ідей лібералізму в США стала Демократична партія, відтіснивши з пріоритетних позицій Республіканську партію [1,с.42]. Лібералізм тогочасних демократів, закладаючи - у порівнянні із класичним лібералізмом - нову основу розуміння ліберальної проблематики, став характеризуватися як соціальний.

Соціалізація лібералізму відбувалася не лише в Америці, але й у Європі. Втім, спочатку і в Англії, і в континентальній Європі ліберали з великим застереженням поставилися до соціального лібералізму. Лише представники соціал-демократичних партій беззастережно сприйняли ці ідеї. Це було пов'язано з тим, що в Європі у другій половині XIX ст. спостерігається не лише поширення впливу ідей марксизму, який певною мірою сприяв соціалізації лібералізму, але й посилення ліберально- індивідуалістичних тенденцій [ 1,с.38].

Отже, на рубежі XIX-XX ст.ст. відбуваються процеси перетворення класичного лібералізму за такими напрямками [8,с.623]: соціалізація (спостерігається посилення уваги до соціальної сфери); демократизація (супроводжується введенням всезагального виборчого права); етатизація (посилення ролі держави в економіці); націоналізація (відмова від космополітизму); модернізація (концептуальне оновлення політичного, філософського, соціологічного, етичного арсеналу базових принципів лібералізму).

Із означених вище тенденцій трансформації класичного лібералізму в другій половині XIX ст. найбільш активно стали окреслюватися тенденції соціалізації, які врешті призвели до концептуального оформлення сучасного лібералізму.

Таким чином, у цілому ядро класичного лібералізму було сформоване рядом базисних, взаємопов'язаних між собою принципів.

По-перше, проголошувався культ свободи особистості, тобто, в якості універсальної мети виступав ідеал індивідуальної свободи, основу якого сформовано базовими принципами: самоцінність індивіда, його відповідальність не лише перед суспільством, але й перед собою, право на самореалізацію кожного, вільний розвиток та самоствердження.

По-друге, політична філософія класичного лібералізму, витоки якої можна виявити у філософії стоїків та пізніх схоластів, була насамперед моральною доктриною, стверджуючи, що раціональність та доброчинність притаманні людині на сутнісному рівні.

По-третє, обґрунтовувалася ідеологема "рівності можливостей", яка була спрямована на нівелювання початкової нерівності людей, детермінованої різним соціальним статусом індивідів, різними умовами їх виховання чи матеріального благополуччя тощо.

По-четверте, опорою класичного лібералізму стала філософія природних прав людини (на життя, на свободу і на власність), яка, постулюючи рівність усіх людей від народження, обґрунтовувала невідчужуваність природних прав (ніхто не може ні позбавляти людей цих прав, ні розпоряджатися ними).

По-п'яте, існування держави обґрунтовувалося необхідністю захисту та збереження природних прав людини. Втім, хоча держава й покликана захищати приватне життя індивіда та свободу його дій (в рамках закону), слід обмежити об'єм та сфери її діяльності, встановлюючи межі поширення державної влади (кредо "laissez faire"). Встановлення таких меж передбачає договірний характер відносин ("контрактуалізм") між державною владою та індивідом, що виключає всілякі форми патерналізму.

По-шосте, у класичному лібералізмі верховенство закону вважається інструментом соціального контролю, а конституційні механізми - гарантією індивідуальної свободи.

По-сьоме, у сприйнятті суспільно-політичного розвитку надаються пріоритети еволюційному характеру розвитку та спонтанним ініціативам, що, з однієї сторони, передбачає втілення реформістських стратегій у суспільному просторі, а, з іншої - ринкові механізми в економічному просторі.

Список використаних джерел

1. Бондаевский В.П. Либерализм / В.П. Бондаевский // Политические идеологии: учеб. пособ. для студ. / [Желтов, С.Н. Кумскова, В.П. Бондаевский и др.]. - Кемерово: Кемеровский государственный университет, 1997. - 132 с. - С,35-57.

2. Декларация независимости: Принята единогласно тринадцатью Соединенными Штатами Америки 4 июля 1776 г. / [пер. с англ. О.А. Жидкова; под ред. О.А. Жидкова] // Соединенные Штаты Америки. Конституция и законодательные акты. - М.: Прогресс, Универс, 1993. - 760 с. - С.25-28.

3. Загальна декларація прав людини: Прийнята і проголошена резолюцією 217 A(III) Генеральної Асамблеї OOH від 10 грудня 1948 р. [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=995_015.

4. Звеспер Дж. Лібералізм / Джон Звеспер // Енциклопедія політичної думки; [пер. з англ. Н. Лисюк, С. Альошкіної, І. Підлуської / редколег.: К. Сігов, В. Скуратівський, Л. Фінберґ]. - K.: Дух і Літера, 2000. - 472 с. - С.203-207.

5. Кант И. Критика чистого разума [Електронний ресурс] / Иммануил Кант; [пер. с нем. Н. Лосского / ред. Ц. Арзаканян и М. Иткин]. - М.: Мысль, 1994. - 591 с. - Режим доступу: http://psylib.org.ua/books/kanti02/txt20.htm.

6. Куц Г.М. Суспільно-політичні передумови виникнення лібералізму / Г.М. Куц // Гілея: науковий вісник. Збірник наукових праць. - K.: Національний педагогічний університет імені М.П. Драгоманова, 2010. - Вип. 33. - 392 с. - С,310-317.

7. Локк Дж. Два трактати про врядування / Джон Локк; [пер. з англ. О. Терех, Р. Димерець]. - К.: Основи, 2001. - 265 с.

8. Митрошенков О.А. Либерализм / О.А. Митрошенков // Политическая энциклопедия: в 2 т. / [Нац. обществ.-науч. фонд; рук. проекта Г.Ю. Семигин]. - М.: Мысль, 2000. - Т. I: A-M. - 750 с. - С,622-623.''

9. Монтескье Щ.-Л. О духе законов / Шарль Луи Монтескье // Избранные произведения / Шарль Луи Монтескье; [пер. с фр.; ред. И. Щербина]. - М.: Государственное издательство политической литературы, 1955. - 800 с.

10. Пейн Т. Права людини / Томас Пейн; [пер. з англ. I. Савчак]. - Львів: Літопис, 2000. - 288 с.

11. Смит А. Исследование о природе и причинах богатства народов / Адам Смит; [пер. с англ.; предисл. В.С. Афанасьева]. - М.: Эксмо, 2007. - 960 с.

12. Спенсер Г. Личность и государство / Герберт Спенсер; [пер. с англ.]. - Челябинск: Социум, 2007. - 207 с.

13. Федералист. Политические эссе А. Гамильтона, Дж. Мэдисона и Дж. Джея / [пер. с англ. И. Яковлева, М. Шерешевской и Э. Осиповой / под общ. ред., с предисл. И.И. Яковлева; коммент. О.Л. Степановой]. - М.: Издательская группа "Прогресс" - "Литера", 1994. - 592 с.

Размещено на Allbest.ru