Вплив інституційного середовища на прибутковість підприємств України

Ю.О. Мирошниченко

Проблема збиткової діяльність більшості промислових підприємств України находить своє відображення у багатьох дослідженнях [1]. Серед причин відмічають зношеність основних фондів, недостане інвестування, збільшення конкуренції з боку зарубіжних та вітчизняних аналогічних товарів, скорочення власних фінансових ресурсів, зміна режиму оподаткування, нестача кваліфікованих кадрів. Однак, на наш погляд, першопричиною ситуації, що склалася на промислових підприємствах України є недосконала система взаємовідносин між економічними суб'єктами та історично створена неефективність інституційних рамок українського суспільства. Недосконалість інституційного середовища є одним з головних факторів, що гальмує економічне зростання та конкурентоспроможність підприємств України, призводить до виникнення псевдоринкових відносин та диспропорцій фіскального характеру, створює нерівні правила гри для різних суб'єктів господарювання. Дослідження інституційного середовище дозволяє відійти від обмежуючих передумов (аксіом повної раціональності, досконалої конкуренції, абсолютної інформованості) та розглянути реальні економічні процеси більш глибше, комплексно та всебічно. Аналіз економічних зв'язків в процесі залучення, використання та розподілу ресурсів дає поштовх до розвитку методичних підходів до оцінки та прогнозування прибутковості капіталу підприємств.

Вперше застосування інституційної теорії до економічних процесів було здійснено в 20-30х роках XX ст. Т. Вебленом, Дж. Комонсом, Дж.М. Кларком, У. Мітчелом. Інститути розглядалися як норми поведінки та як звички мислення, які впливають на вибір стратегії поведінки економічних суб'єктів. В 70-80 х роках XX ст.

О. Уільямсон, Д. Норт, Р. Коуз визначають інститути в якості одних із найважливіших фаторів економічної взаємодії. З кінця 1990-х років на пост-радянському просторі швидко зріс інтерес до інституціональних проблем економіки. Серед російських вчених, які використовують та вдосконалюють інституціональні підходи до аналізу економічних процесів, слід зазначити О. Белокрилову, В. Вольчика, А. Мурадова, А. Городецького, С. Кирдіна, С. Авдашеву, В. Полтерович, Р. Нурєєва, А. Яковлева та інших. Головну увагу автори приділяють інституційним особливостям розподілу доходів в економічних системах. Зроблено висновок: спроби побудувати ринкову економічну систему до створення мінімальної інституційної бази привели до перекосів в функціонуванні ринкових механізмів, консервації колишніх методів управління підприємствами, пануванні монополій, розквіту тіньової економіки, корупції та послаблення державного контролю.

В Україні з проблем інституціоналізму за останні роки було опубліковано більше двох сотень наукових праць [2, с.237]. Вітчизняні вчені досліджують наступні проблеми: використання інституційно-еволюційного підходу в пізнанні трансформаційних змін в Україні (С. Биконя, Т. Гайдай, І. Максименко); інституціональні детермінанти економічного зростання в країнах з перехідною економікою (JL Таміліна); інституціональні протиріччя й інституціональні ресурси перехідної економіки (О. Носова); інституціональні проблеми підприємницького сектора (І. Сараєва); інституціональний підхід до дослідження приватного сектора економіки (І. Бочан); інститути розподілу економічних факторів виробництва (І. Малий). Інституціональні проблеми власності в пострадянській економіці розглядаються в монографіях І. Лазні, В. Рибалкіна, Г. Григоряна, В. Фесечко.

Детально особливості інституціональної матриці українського суспільства розглядаються О. Прутською в [3]. Нею доводиться положення про домінування неформальних регуляторів поведінки економічних агентів в Україні та про те, що схильність до неформальності є однією з головних перешкод на шляху ринкової трансформації вітчизняного господарювання.

В працях вітчизняних авторів з інституціональної теорії відсутні (за рідкісним винятком) емпірична перевірка висунутих гіпотез, низький рівень і якість використання математичного та статистичного апарату для аналізу. Крім того в літературі відсутня систематизація впливу формальних і неформальних інститутів на прибутковість капіталу підприємств. Однак розкриття механізму впливу інституційного середовища на діяльність промислового підприємства дозволить не тільки підвищити ефективність його функціонування, а й дає можливість окреслити напрямки вдосконалення інститутів на державному рівні.

В статті пропонується виявити вплив особливостей становлення інституційного середовища на зміну прибутковості українських промислових підприємств.

Актуальність дослідження впливу інституційного середовище на прибутковість підприємств обумовлюється перш за все слабим розвитком українських політичних, економічних та ідеологічних інститутів. В табл.1 приводяться згруповані результати дослідження Світового економічного форуму «Глобальний індекс конкурентоспроможності» (в таблиці приведені лише дані для аналізу інституційного середовища). У глобальному рейтингу конкурентоспроможності Всесвітнього економічного форуму 2010-2011 Україна опустилася на сім позицій у порівнянні з минулим роком і виявилася на 89-му місці серед 139 країн світу.

Таблиця 1. Загальний індекс конкурентоспроможності України та ефективність інституцій ного середовища

За розвитком суспільно-політичних інститутів в 2010 р. Україна займає 134 місце з 139 досліджуваних країн. Для більш наочного відображення стану інституційного середовища ми проаналізували розвиток конкурентоспроможності та якості суспільно-політичних інститутів України з 2001 по 2010 рік (рис. 1).

Рисунок 1 - Динаміка загального індексу конкурентоспроможності та якості суспільно-політичних інститутів України

Складено на основі щорічних звітів Світового економічного форуму «Глобальний індекс конкурентоспроможності» http: //www .weforum, огя 141

*Конкурентні переваги; ** Точні дані; *** Кількість досліджуваних країн

Аналізуючи результати, можна зробити висновок про погіршення стану інституційного середовища України, однак в той же час є позитивні зміни конкурентоспроможності (чим ближче лінії до даних загальної кількості спостережень, тим гірший стан досліджуваних явищ). Позитивною тенденцією до зміни інституційного середовища можна відмітити 2001-2002 pp. та 2005-2006 pp.

Порівнюючи стан інституційного середовища України з країнами СНД, можна зробити висновок: лише Росія конкурує по неефективності інститутів, в той час як Грузія, Польща, Молдова, Арменія, Азербайджан демонструють покращення якості суспільно-політичних інститутів.

Близькі щодо результату про стан інституційного середовища були отримані Світовим банком. За індексом ефективності бізнес-середовища в 2006-2008 роках Україна посідала 75 місце з 82 країн, за індексом економічної свободи - 133 місце з 179 країн

Рисунок 2 - Динаміка загального індексу конкурентоспроможності та якості суспільно-політичних інститутів країн СНД

На наш погляд, одними з головних причин слабкого інституційного становища України є:

- історичні умови розвитку українського суспільства, географічне розташування на стику західної і східної цивілізацій, природнокліматичні умови, релігійно-культурні особливості;

- тоталітарне минуле, яке сприяло закріпленню тенденцій до патерналізму,

- зрівнялівки, переважання вертикальних зв'язків, великої відстані від влади, відсутності функції зворотного зв'язку в управлінні [3];

- соціалістичне минуле, яке прияло закріпленню тенденцій державоцентризму і колективізму;

- деструктивна функція зворотного зв'язку між окремими підрозділами підприємств, низовими ланками і органами вищого керівництва компанії.

Tаким чином, результатом історично-культурного розвитку стало формування певного менталітету та особливих рис характеру підприємця, які створили норми, що істотно відрізняються від норм ринкової економіки. Тому в українському суспільстві інституціональна матриця, тобто комбінація формальних і неформальних регуляторів на сьогоднішній день є такою, що стимулює пошук неформальних способів вирішення проблем, корупцію, рентоорієнтовану поведінку, а в кінцевому підсумку і існування тіньової економіки. Більшість українських економічних та політичних інститутів є рентоорієнтованими, тому що направлені на максимізацію доходів тих суб'єктів, які їх започатковують. В той же час ці інститути набувають статусу примусових формальних інститутів для інших економічних суб'єктів.

Очевидно, що власник ресурсів намагається максимізувати ренту складову прибутку. Однак досягнення цієї цілі може біти реалізовано різними способами. В залежності від впливу на економіку діяльність підприємця може бути визначена як «пошук прибутку» та «пошук ренти» (або рентоорієнтована поведінка).

Під рентоорієнтованою поведінкою ми будемо розуміти поведінку економічних суб'єктів, яка спрямована на максимізацію прибутку та породжує збиток для суспільства. Наявність можливості отримання рентних доходів у результаті незбалансованості системи породжує у економічних суб'єктів відповідні інтереси та мотиви діяльності. У ситуації, коли носіями рентних інтересів і рентоорієнтованої поведінки є державні та економічні суб'єкти, що домінують у сформованій системі влади (а саме це характерно для перехідної економіки), рентні доходи, рентні інтереси і рентооріентірованное поведінка стають домінуючими в цьому економічному середовищі. В результаті формується економіка, де «захоплення» ренти з периферії економічний відносин (що характерно для «нормальної» ринкової економіки) переходить в центр економічної системи, визначаючи основні цілі та результати її руху.

Існуюча інституційна матриця створює нерівні умови для підприємств, руйнуює стимули до виробництва, адже отримання ренти є коштами, що їх недоотримала продуктивна економіка. При цьому обмежуюється коло потенційних учасників угод, стаючи перешкодою на шляху залучення зовнішніх інвестиційних і кредитних ресурсів, створюючи додаткові бар'єри між окремими сегментами ринку через непрозорість відносин між агентами, перекручуючи всю систему розподілу доходів.

В табл. 2 представлено механізм впливу ідеологічних, політичних та економічних інститутів на прибутковість капіталу підприємства через систему рентоорієнтованих відносин, породжених неефективністю інституцій.

Основною детермінантою якісного економічного аналізу інституційних перетворень та їх вплив на прибутковість підприємств є категорія власності. Системна перебудова власності - це складний і багатоаспектний процес, який не обмежується лише реформуванням відносин привласнення (приватизацією), а й включає відповідні зміни у способі володіння та використання людиною різних цінностей, у характері споживання виробленого продукту, у специфіці обміну та розподілу, а також в управлінні економічними процесами.

Починаючи з 1997 року в Україні проводяться численні незалежні дослідження ефективності роботи недержавних підприємств (найзначніші з них проведено Гарвардським інститутом міжнародного розвитку, Центром ринкових реформ В. Ланового, Я. Ширмером, В. Дубровським, О. Пивоварським, Т. Шигаєвою та ін.). В роботах зроблено висновок про більш високу ефективність роботи недержавного сектора. Однак у [5] зазначається, що перехід від державної форми власності до корпоративної не дав запланованого економічного ефекту.

збитковий промисловий інституційний конкурентоспроможність

Таблиця 2- Механізм впливу ідеологічних, політичних та економічних інститутів на прибутковість капіталу підприємства через систему рентоорієнтованих відносин

Якщо підрахувати кількість приватизованих і надалі корпоратизованих підприємств за накопичувальним підсумком, то питома вага приватизованих підприємств у загальному обсязі виробництва промислової продукції малазбільшуватися, а не залишатися сталою (рис. 3). В [6] відстоюється думка про те, що не завжди можна встановити прямий позитивний зв'язок між приватизацією і підвищенням ефективності господарювання як у масштабі всієї економіки, так і на рівні конкретних підприємств. На економічну поведінку суб'єктів більше впливають системні умови діяльності, ніж сама приватизація. У результаті важко вказати на якісні розходження у функціонуванні як державних підприємств, так і приватизованих. Якщо ж загальні умови господарювання не сприяють економічному зростанню, жодна форма власності в принципі не в змозі розкрити свої потенційні переваги.

Рисунок 3 - Динаміка корпоратизації та структурні зміни ВВП в Україні

Розраховано за даними статистичних бюлетенів «Про соціально-економічне становище України» Держкомапату України та «Про приватизацію» ФДМ України за 1999 - 2006pp., річних звітів ДКЦПФР України за 1996- 2006pp.

Нами був проведений аналіз прибутковості у розрізі форм власності (рис. 4). Зроблені висновки, незважаючи на деякі відмінності через особливості функціонування галузей, найменш прибутковими є державні та відкриті акціонерні товариства. Найприбутковішими є дочірні, підприємства з необмеженим партнерством, акціонерне товариство з обмеженою відповідальністю та закрите акціонерне товариство, а для машинобудівних - приватне, акціонерне товариство з обмеженою відповідальністю та закриті акціонерні товариства.

Таким чином, незважаючи на загальну тенденцію до зменшення прибутковості підприємств України, прибутковість різниться за різними формами власності. Теоретично акціонерна форма власності надає суттєві переваги в залученні коштів через продаж своїх акцій широким колам дрібних інвесторів. Проте, якщо в більшості розвинених країн акціонерні компанії повною мірою користуються цією перевагою, то масова безкарна експропріація дрібних акціонерів і грубе порушення їхніх прав підірвали довіру багатьох іноземних інвесторів та переважної більшості населення України до акцій українських підприємств як до прийнятного інвестиційного інструменту

Рисунок 4- Прибутковість хімічного виробництва (а) та виробництва машин і устаткування (б) у розрізі форм власності (2007 р.)

Проаналізуємо основні причини відсутності підвищення прибутковості підприємств в наслідок приватизаційних процесів.

По-перше, процес приватизації почався значно раніше ніж прийняття закону «Про приватизацію державної власності» (1992 p.), а ще в 1987--1988 pp. при законах «Про трудові колективи» та «Про державне підприємство», відповідно до яких майно державних підприємств було передане в управління трудовим колективам, від імені яких виступала адміністрація фабрик та заводів, а фактично -- їх керівники. Аналогічні процеси відбувалися і в зв'язку з утворенням на базі великих державних підприємств малих підприємств та кооперативів, які у значній своїй частині виконували роль механізмів з переведення фінансових ресурсів у невиробничу сферу, а точніше -- у приватне користування. В [7] зазначено, наслідком такого розподілу власності стало створення можливості швидкого особистого збагачення без адекватної відповідальності за її ефективне використання. Власність без відповідального власника -- це якісно нова, мало відома світовій практиці система економічних відносин. Водночас це ще й ніким не описана нова ментальність, новий економічний світогляд і новий спосіб життя відповідних суб'єктів господарювання. Інвестиції в перманентний перерозподіл власності приносять більші прибутки, ніж господарська діяльність підприємства. При цьому джерелом прибутків є не розширення та вдосконалення основних фондів, а за рахунок їх фізичного зменшення. Тобто відбувається не тільки звуження відтворення ресурсної бази підприємства, але і суспільного багатства в цілому. Отриманий прибуток може направлятися на приватное споживання або для нагромадження нового приватизаційного ресурсу.

По-друге, занадто висока оцінка вартості об'єктів з боку Фонду державного майна та наявність у них великої заборгованості істотно підвищувало вартість покупки. Це обумовлювало інвестиційну непривабливість більшості підприємств. Зберігалося також політично мотивоване небажання віддавати господарські об'єкти іноземним власникам. Розрив між фактичною та ринковою цінами становив головну привабливість приватизації для потенційного покупця, а отже створював потужний приватний інтерес у лобіюванні приватизації.

По-третє, власники багатьох підприємств не зацікавлені у зростанні ринкової вартості виробничих капіталів та відповідно протидіють зростанню легальної прибутковості капіталу, тому що це не впливає на зростання особистого прибутку і в той же час перешкоджає нелегальному перерозподілу прибутку. Вилучення частини доходів товариства власниками, менеджерами або контролюючим акціонером позбавляє підприємство фінансових ресурсів, необхідних для розвитку і модернізації. Як наслідок - виробничі фонди переважної більшості підприємств зношені і застарілі, а продукція, що виробляється ними, втрачає конкурентоспроможність навіть на внутрішньому ринку. Крім того, вилучення доходів пов'язане з фальсифікацією показників фінансової звітності. Це фактично означає, що український уряд, акціонери оперують даними та інформацією, що не відповідають дійсності.

По-четверте, вилучення доходів призводить до системних диспропорцій в оплаті праці управлінського персоналу. Якщо в класичній західній корпорації значна частина доходів виділяється на стимулювання менеджерів і фахівців, зайнятих у процесі виробництва і науково-конструкторських розробках, то в українських акціонерних товариствах, як правило, власники та менеджери привласнюють значну частину прибутку. Тобто персонал, від якого залежать продуктивність виробництва та конкурентоспроможність продукції, майже позбавлений стимулів підвищувати якість праці або удосконалювати технологію.

Проведений аналіз особливостей становлення та зміни прибутковості українських підприємств на основі інституціонального підходу дозволяє зробити наступні висновки: в інституційних змінах домінують еволюційні процеси, які залежать від попередньої траєкторії розвитку країни. Було б помилково вважати, що тільки форсований постіндустріальний розвиток виявиться для України шляхом переходу на траєкторію стабільного росту. В той же час зволікання з економічними реформами та інституційною розбудовою української держави гальмує не тільки розвиток суспільства та промисловості, але й знищує його потенціал. Прискорення інституціональних змін можливе лише при активній участі держави у цьому процесі шляхом імпорту ефективних інститутів та адаптації механізмів їх впровадження з урахуванням специфіки української інституційної матриці. Слід розуміти, що сучасний розвиток України є трансформаційним тому об'єктивно має місце економічній неефективності, «ринковим провалам» та рентоорієнтованій поведінці.

Ситуація, що склалася, потребує переосмислення системи економічних відносин, яка повинна забезпечувати стійкий розвиток усіх її суб'єктів. Очевидно, орієнтація власників підприємств на отримання максимального прибутку в короткостроковій перспективі призводить до загрози існування підприємства в майбутньому. Для формування ефективної економіки необхідно створити умови, при яких дохід на фактор виробництва буде встановлюватися відповідно до продуктивності цього фактора, а «пошук ренти» перетворити на «пошук прибутку». Тому принципове піднесення якості національної інституціональної системи, у тому числі й у сфері відносин власності, можливе лише за умови узгодження та інтеграції всіх її елементів на новому рівні.

СПИСОК ВИКОРИСТОВАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Мирошниченко Ю.О. Просторово-часова динаміка прибутковості промислових підприємств України [Текст] /Ю.О. Мирошниченко // Науковий вісник Буковинської державної фінансової академії: Збірник наукових праць. Серія «Економічні науки». - 2009,- Вип. З (16).- С. 282 - 293,- 100 екз. - ISBN 978-966-8658-63-1

2. Дементьев В.В. Новий інституціоналізм в Україні: основні напрями та перспективи досліджень [Текст] / В.В. Дементьев // Історія нар. госп-ва та екон. думки України. 36. наук, праць. - 2007. - Вип. 39-40. - С. 237. - 500 екз. -ISSN 0320-4421

3. Інституціоналізм і проблеми економічної поведінки в перехідній економіці [Текст]: монографія / О.О. Прутська. - К. : Логос, 2003. - 256 с. -50екз,- ISBN 966-581-392-7

4. Global Competitiveness Reports [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.weforum.org. Загол з екрану

5. Русак Д.М. Удосконалення корпоративного управління в Україні в контексті світового досвіду [Текст]: авто- реф. дис. ... канд. екон. наук. 08.00.02 / Русак Д. М. ; КНУ ім. Т. Шевченка. - K., 2008. - 21 с. -120 екз.

6. Болдирєв LA. Деякі неекономічні фактори економічного розвитку [Текст] / LA. Болдирєв, О.Г. Бакланова // Вісник соціально-економічних досліджень. Збірник наукових праць ОДЕУ. Вип. З / Одеса: АТЗТ IPEHT. - 1999. - С. 6-11.

7. Гальчинський А. Власність, яка вона є. Чи зможемо подолати глибоку деформованість? [Текст] / А. Гальчинський // Міжнародний суспільно-політичний тижневик „Дзеркало тижня”. - № 39. - 6 жовтня 2003 р. - С. 12-16.-35000 екз.

Размещено на Allbest.ru