з дисципліни «Економіка підприємства»

Вступ

стандартизація специфікація товар якість

Актуальність теми. Розвиток ринкових відносин обумовлює необхідність розробки, вдосконалення та використання сучасних ринкових технологій управління, що враховують накопичений країнами з розвиненою ринковою економікою досвід, з метою підвищення конкурентоспроможності підприємства в умовах ринку. Для України на даний час актуальна проблема прийняття ефективних управлінських рішень в умовах невизначеності зовнішнього ринкового середовища, непередбачуваності поведінки конкурентів, а також неухильного зростання конкурентної боротьби як на внутрішніх, так і на зовнішніх ринках. При цьому підвищення якості продукції розцінюється як вирішальна умова її конкурентоспроможності, оскільки якість продукції є одним з найважливіших засобів конкурентної боротьби, завоювання й утримання позицій на ринку.

Зокрема, у 2005 р., органами сертифікації видано 169,4 тис. сертифікатів відповідності, що на 29 % більше ніж за 2004 р. (130,9 тис. сертифікатів). В тому ж році визнано 19,1 тис. іноземних сертифікатів країн, з якими Україна уклала угоди про взаємне визнання результатів робіт з оцінки відповідності. З урахуванням інформації органів сертифікації VQI, SGS, УАЯ, ТЮФ-Норд Україна станом на 29 травня 2007 р. 1918 вітчизняних підприємств сертифікували системи управління якістю, 79 підприємств сертифікували системи екологічного управління та 39 підприємств сертифікували систему управління безпечністю харчових продуктів (ХАССП) [13]. Крім цього, є багато підприємств, які добровільно сертифікувались в різних міжнародних системах сертифікації.

Досвід та практика показують, що стандартизація та сертифікація продукції є невід'ємною складовою суспільного виробництва та одночасно створюють ефективний механізм управління якістю та номенклатурою продукції. На даний момент в світі помітно посилились вимоги споживачів до якості продукції. Посилення даних вимог супроводжується усвідомленою необхідністю постійного підвищення якості без чого неможливе досягнення і підтримання ефективної економічної діяльності.

Цілком очевидно, що для підтримання належного рівня конкурентоспроможності країни на міжнародній арені слід проводити цілеспрямовану політику створення державних систем стандартизації та сертифікації продукції. Ці системи покликані сприяти утворенню правових основ, форм та методів роботи зі стандартизації та сертифікації, направлених для здійснення безпеки продукції для життя та здоров'я населення, охорону навколишнього середовища.

Тема стандартизації та сертифікації продукції дуже цікава, ії досліджують багато вчених, наукових діячів. Ось декілька з них: к.т.н., доцент Салухіна Н., к.т.н. Друзюк В., начальник відділу ДП «Львівстандартметрологія» Федак О.

Метою даної курсової роботи є розробка заходів щодо вдосконалення систем стандартизації та сертифікації продукції в Україні.

Виходячи з поставленої мети в даному дослідженні було вирішено наступні задачі:

· досліджено законодавчу базу України стосовно стандартизації та сертифікації;

· розкрито міжнародний досвід;

· досліджено як здійснюється стандартизація і сертифікація саме в Україні;

· запропоновано шляхи вдосконалення систем стандартизації та сертифікації продукції в Україні.

Об'єктом дослідження є якість продукції.

Предметом дослідження є процеси стандартизації та сертифікації продукції. При написанні даної курсової роботи було використано такі методи дослідження: пошуковий (п. 3.1), описовий (п. 2.1, 2.2) та порівняльний аналіз (п.1.1).

Розділ 1. Стандартизація і сертифікація продукції як основні елементи забезпечення якості продукції

1.1 Законодавча база України щодо стандартизації та сертифікації продукції

Становлення України як суверенної правової держави та послідовна інтеграція її у світове економічне співтовариство вимагає проведення цілеспрямованої політики створення державних систем стандартизації та сертифікації продукції. Ці системи повинні сприяти утворенню правових основ, форм і методів робіт зі стандартизації і сертифікації, спрямованих на забезпечення безпеки продукції для життя і здоров'я людей, її сумісності та взаємозамінності, охорону навколишнього середовища, безпеки народногосподарських об'єктів з розрахунком ризику виникнення природних і техногенних катастроф та інших надзвичайних ситуацій, економії трудових, матеріальних і енергетичних ресурсів.

Згідно із Ст.1 Законом України "Про стандартизацію", «Стандартизація - це діяльність, що полягає у встановленні положень для загального і багаторазового застосування щодо наявних чи можливих завдань з метою досягнення оптимального ступеня впорядкування у певній сфері, результатом якої є підвищення ступеня відповідності продукції, процесів та послуг їх функціональному призначенню, усуненню бар'єрів у торгівлі і сприянню науково-технічному співробітництву. Метою стандартизації в Україні є забезпечення раціонального використання природних ресурсів, відповідності об'єктів стандартизації їх функціональному призначенню, інформування споживачів про якість продукції, процесів та послуг, підтримка розвитку і міжнародної конкурентоспроможності продукції та торгівлі товарами і послугами» [1].

Стандартизація відіграє значну роль у виробництві конкурентоспроможної доброякісної продукції, у захисті навколишнього природного середовища, у ощадливому використанні природних та інших ресурсів як основи сталого розвитку національної економіки. Cтандартизація супроводжує продукт протягом життєвого циклу і є нетарифною формою регулювання.

У 1992 р. в Україні було створено Державний комітет стандартизації, метрології та сертифікації (Держстандарт України), який став національним органом державного управління, що забезпечував реалізацію державної політики в галузі стандартизації, єдності вимірювань, акредитації органів і випробувальних лабораторій, сертифікації і державного нагляду, створює сприятливі умови для економічного розвитку країни, підвищення конкурентоспроможності українських виробів на світовому ринку, представляє інтереси держави в міжнародних організаціях [4, c.45]. З 1993 р. Україна є членом Міжнародної організації зі стандартизації (ІSО) [4, c.45].

Фактично до 2001 р. (до прийняття Закону України "Про стандартизацію" від 17.05.2001 № 2408-111.) в Україні існувала система стандартизації, що залишилась у спадщину від колишнього СРСР. В її основу було покладено жорсткий централізований принцип керування господарським комплексом, що забезпечувало стабільність фінансування, налагодження стійких зв'язків між виробниками та постачальниками, передбачало обов'язковість застосування наведених у стандартах норм і вимог. Тобто, стандартизація дбала лише про інтереси держави (виконувала функції основного інструменту державного регулювання), і фінансувала її лише держава. Суб'єкти господарювання продовжують використовувати близько 16 тис. ГОСТів і до 30 тис. галузевих нормативних документів колишнього СРСР, затверджених до 1992 року. Ці документи значною мірою містять технічні характеристики, які не відповідають сучасному науково-технічному рівню. Недостатньо оновлює фонд стандартів колишнього СРСР Міждержавна рада зі стандартизації, метрології та сертифікації: 100--250 документів щорічно. З них лише 20--50 ГОСТів гармонізовано з міжнародними чи європейськими нормами. За збереження таких темпів для заміни нормативних документів колишнього СРСР сучасними стандартами знадобляться десятки років [12].

Згідно із Декретом КМУ «Про стандартизацію і сертифікацію» «Сертифікація - це процедура, за допомогою якої, визнаний в установленому порядку, уповноважений орган документально підтверджує відповідність продукції, систем управління якістю, систем управління навколишнім середовищем, систем управління охороною праці, персоналу, встановленим законодавством вимогам, чинним в Україні». Відповідно зі Ст.13 КМУ "Про стандартизацію й сертифікацію" «сертифікація продукції в Україні розділяється на обов'язкову й добровільну…» [2].

З 1992 року відповідно до Закону України "Про захист прав споживачів" в Україні розпочались роботи з сертифікації продукції та послуг, які очолив Держстандарт України. З 1993 р. в країні створено декілька систем обов'язкової і добровільної сертифікації, об'єктом діяльності яких є закріплена за ними номенклатура товарів або послуг. Найвизначнішою системою сертифікації серед них є національна Система сертифікації УкрСЕПРО, створена Держстандартом і керована його правонаступником - Держспоживстандартом України [4, с.121].

В Україні станом на 1 січня 2008 р. було [11, с. 58]:

- 1689 сертифікатів на системи управління якістю вітчизняних підприємств, у тому числі у Реєстрі системи УкрСЕПРО зареєстровано 989 чинних сертифікатів на системи управління якістю (ДСТУ ISO 9001-2001);

- 76 сертифікатів на системи екологічного управління, у тому числі у реєстрі системи УкрСЕПРО 45 сертифікатів на системи екологічного управління (ДСТУ ISO 14001-97) вітчизняних підприємств.

У 2008 р. в цілому видано 350 сертифікатів на системи управління якістю в системі УкрСЕПРО, що в 1,3 раза більше, ніж у 2005 р. (269 сертифікатів). Із цієї кількості 254 сертифікати видано органами із сертифікації Держспоживстандарту України, що в 1,4 раза більше, ніж у минулому році (172 сертифікати) [14]. Проте це недостатньо порівняно з розвиненими європейськими країнами.

Щодо міжнародних стандартів, то в Україні вони почали використовуватися з 1989 р. З 1996 р. в Україні діють міжнародні стандарти 9000, які охоплюють системи забезпечення якості, з 1 січня 1998 р. - стандарти ІSО 14000, які охоплюють сферу навколишнього середовища, з 1 липня 1998 р. - європейські стандарти 45000, які регулюють діяльність в галузі оцінки відповідності. В кінці 2002 р. набули чинності національні стандарти, створені на основі міжнародних стандартів серії ІSО 9000 нової версії. Запроваджено низку стандартів серії 14000 та інших серій. На кінець 2006 р. в Україні затверджено 17 технічних регламентів з підтвердження відповідності, що базуються на європейських директивах "нового підходу" і в яких встановлено обов'язкові вимоги щодо безпеки до певних видів продукції (будівельні вироби, медичні вироби, вибухові матеріали цивільного призначення, обладнання та системи захисту, призначені для застосування у вибухонебезпечній атмосфері, прогулянкові судна і таке ін.) [4, с. 126]. Державні стандарти України ДСТУ ISO серії 9000 набули чинності 27 червня 2001 р. і є ідентичним перекладом міжнародних стандартів. До ціє ї серії стандартів належать [8, с. 60]:

- ДСТУ ISO 9000:2001. Системи управління якістю. Основні положення та словник.

- ДСТУ ISO 9001:2008. Системи управління якістю. Вимоги.

- ДСТУ ISO 9004:2001. Системи управління якістю. Настанови щодо поліпшення діяльності.

- ДСТУ ISO 19011:2001. Настанови щодо здійснення аудитів систем управління якістю та/чи навколишнім середовищем.

Разом вони формують узгоджену серію стандартів на системи управління якістю (СУЯ), яка сприяє взаєморозумінню в національній та міжнародній торгівлі.

Основою державної політики України у сфері стандартизації на сучасному етапі є пріоритетність запровадження міжнародних та європейських стандартів. Це дозволятиме використати досвід та досягнення розвинутих країн у національній економіці, сприятиме виходу українських товарів на світовий ринок.

У хронологічному порядку законодавчі документи щодо стандартизації та сертифікації продукції в Україні наведені на рис.1.1

3

Размещено на http://www.allbest.ru/

рис. 1.1 Законодавчі документи щодо стандартизації та сертифікації продукції України в хронологічному порядку

Як видно з рис.1.1 Національна система стандартизації створювалась з моменту проголошення незалежності, але ії становлення та становлення системи сертифікації УкрСЕПРО значно активізувалось з прийняття Декрету Кабінету Міністрів країни «Про стандартизацію та сертифікацію» від 10.05.93 р. №46-93. України.

Таким чином, зараз значну проблему створює наявність нормативної бази з великою кількістю застарілих нормативних документів, що не відповідають потребам національного та глобального ринків, гальмують підвищення якості та конкурентоспроможності вітчизняної продукції, вступають у пряме протиріччя з принципами державної політики у сфері стандартизації.

1.2 Іноземний досвід з питань стандартизації та сертифікації продукції

Міжнародну систему добровільної стандартизації очолюють три загальновизнані організації: Міжнародна організація зі стандартизації (ISO), Міжнародна електротехнічна комісія (ІЕС) та Міжнародний союз телекомунікацій (ІТU), зокрема, сектор стандартизації у сфері телекомунікацій -- ІТU-Т. Міжнародні стандарти розробляють, як правило, технічні комітети ISO [9, c. 12].

«ISO (Міжнародна організація зі стандартизації) - це всесвітня федерація національних органів стандартизації (комітетів членів ISO)» [12]. Кожний комітет-член, зацікавлений у предметній галузі діяльності, для якої було створено технічний комітет, має право бути представлений у цьому технічному комітеті. Міжнародні урядові та неурядові організації, які взаємодіють з ISO, також беруть участь у роботах. Міжнародні стандарти готують згідно з правилами, викладеними у Директивах ISO/IEС (IEС-Міжнародна електротехнічна комісія). Питаннями якості в ISO займається технічний комітет ISO 176 [12].

За офіційною інформацією Міжнародної організації з стандартизації, у світі сертифіковано понад 800 тис. СУЯ відповідно до ISO 9001:2000. Світовими лідерами у цій сфері є Китай, Італія, Японія, Іспанія, Велика Британія, США, Індія, Франція та Німеччина. У Європі найбільша кількість сертифікованих СУЯ у Чеській Республіці -- понад 11 тис., Угорщині -- понад 10 тис., Польщі -- майже 6,5 тис., Румунії -- 6 тис. Лідерами з активізації робіт щодо упровадження і сертифікації СУЯ є Латвія (приріст у 6 разів), Чехія, Росія та Словенія (приріст у 4 рази) [13]. У сфері сертифікації систем екологічного управління (СЕУ) відповідно до ISO 14001 ситуація така: на кінець 2006 року у світі сертифіковано понад 110 тис. систем., а на кінець 2007 - 150 тис. систем. Світовими лідерами у цій сфері є Японія, Китай, Іспанія, Велика Британія, Італія, США, Корея, Німеччина. У Європі найбільша кількість сертифікованих СЕУ у Чеській Республіці, Угорщині, Польщі, Румунії, Словенії. В Україні, за даними реєстру Системи УкрСЕПРО, сертифікати на СУЯ отримали більше 2000 підприємств та близько 70 -- на СЕУ [10, с. 52].

ISO є найбільшим світовим розробником міжнародних стандартів. На початок 2011 року до її складу входить 163 країн [12]. ISO, IEC та ITU заклали підвалини стратегічного партнерства із СОТ для поширення вільної та чесної світової системи торгівлі. Політичні угоди, досягнуті у межах СОТ, потребують доповнення їх технічними угодами. ISO, IEC та ITU у 2001 році створили Всесвітнє співробітництво щодо стандартів (WSC -- World Standards Cooperation) з метою:

- посилення ролі та поширення системи добровільних міжнародних стандартів;

- забезпечення прозорості міжнародної стандартизації на основі консенсусу в усьому світі;

- координації питань технічного характеру з метою усунення дублювання та більш ефективної співпраці у сфері конвергентних (взаємно проникних) технологій .

Міжнародна, регіональна та національна стандартизація складають систему глобальної стандартизації, яка охоплює практично всі сфери економічного та суспільного життя [9, с. 12].

У глобальній системі стандартизації, можна виділити такі особливості:

- на міжнародному рівні діяльність зі стандартизації спрямовано на забезпечення узгодженої політики розроблення та використання міжнародних стандартів з метою усунення технічних бар'єрів та підвищення ефективності стандартизації в усьому світі; крім того, об'єктом стандартизації стаютьне лише продукція та послуги, але й соціально-економічні системи, що забезпечують сталий розвиток, якість життя тощо [9, с. 13].

- на регіональному рівні діяльність зі стандартизації спрямовано на урахування потреб певного географічного, політичного чи економічного ре-гіону, на прискорення процесу входження товарів тна ринок регіону та на забезпечення конкурентоспроможності товарів [9, с. 13].

- на національному рівні діяльність зі стандартизації має два спрямування: перше -- це активне поширення та використання міжнародних і регіональних стандартів відповідно до вимог СОТ, друге -- це запровадження інновацій, новітніх технологій з метою підвищення конкурентоспроможності продукції та зростання економіки країни [9, с. 13].

Залежність між рівнями стандартизації зображено на рис.1.2

3

Размещено на http://www.allbest.ru/

рис.1.2. Стандартизація за рівнями [9, с.11 - 17].

Таким чином, з рис.1.2 видно, що на всіх рівнях органи стандартизації тісно пов'язані між собою.

На національні системи стандартизації має вплив політичний та економічний вибір, зроблений суспільством. Своєрідні підходи щодо забезпечення якості продукції були характерні для Європи і США до середини 1980-х років, потім західний підхід став поступово ідентичним східному [6,с. 347]. На початку 1990-х років приводився графік динаміки рівня якості в Японії, Європі та США. Так, у 1975 році відбулася зміна лідерства в області забезпечення якості продукції - в лідери стали виходити країни, в недавньому минулому випускаючі низькопробну продукцію, що знаходилися в стані економічної кризи, потерпілі від війни, які не мали, по суті, своїх природних ресурсів, але всерйоз зайнялися підйомом економіки країни і життєвого рівня населення на базі використовування нетрадиційних методів організації управління якістю. Так, до 1985 року на частку Японії доводилося більше половини товарів, що продаються в світі, таких, як фотокамери (84 %), касетні відеомагнітофони (84 %), годинники (82 %), калькулятори (77%), високочастотні кухонні печі (71%), телефонні апарати (66%), мотоцикли (55 %), кольорові телевізори (53%). Проте, з 1991-1992 років у лідера в області якості, Японії, настала економічна криза, яка привела до зміни об'ємів продажів і зниження конкурентоспроможності товарів. На цьому фоні відбулося вирівнювання рівнів якості між Японією, США та Європою [6,с. 347].

Незважаючи на швидкий розвиток міжнародної стандартизації та застосування єдиних загальноприйнятих принципів організації робіт, у сучасному світі є відмінні системи стандартизації. Виокремлюють три основні моделі: японську північноамериканську та європейську [9, с. 12].

Японську модель базовано на тісній співпраці економічних кіл та органів державного управління. Стандарти розробляють промисловці в рамках професійних об'єднань у співробітництві з відповідним міністерством, що затверджує стандарти. Особливістю системи є спрямованість на внутрішній японський ринок, який створена система ефективно захищає, оскільки заінтересовані зарубіжні сторони позбавлено прав участі в стандартизації [9, с. 13].

Північноамериканську модель базовано на ринку та конкуренції як основі його ефективного існування. Головне завдання держави -- забезпечити стабільні умови функціювання ринку без прямого втручання. Це обумовило принципи організації системи стандартизації: добровільні стандарти, які розробляють науково-технічні чи професійні товариства, і технічні регламенти, прийняті органами державного управління. Систему характеризує велика кількість стандартів, дублювання та неузгодженість вимог. Прикладом такої моделі є система стандартизації США [9, с. 13] .

Європейська модель підтримує загальну для всіх країн Західної Європи концепцію розвинутої держави, зобов'язаної узгоджувати демократичні, тсоціальні та культурні інтереси суспільства з ринковою економікою. Національні органи є асоціаціями,з якими уряди укладають угоди щодо виконання окремих державних управлінських функцій. [9, с. 13].

Україна приділяє важливу увагу міжнародному співробітництву в галузі технічного регулювання з різними організаціями і бере безпосередню участь у роботі міжнародних і регіональних організацій та їх технічних комітетів. Методологічними засадами такого співробітництва є Укази Президента "Стратегія інтеграції України до Європейського Союзу" від 11.06.1998 р. № 615/98 та "Програма інтеграції України до Європейського Союзу" від 14.09.2000 р. № 1972/2000, а також Закон України "Про Загальнодержавну програму адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу" 18.03.2004 р.

Таким чином, головним завданням міжнародного співробітництва є зближення та гармонізація державної системи технічного регулювання України з міждержавними та регіональними системами, прогресивними національними системами технічного регулювання інших країн з одночасним забезпеченням захисту інтересів країни.

Висновки за розділом 1

Іноземний досвід із стандартизації та сертифікації продукції свідчить, що реалізація курсу нашої держави на європейську інтеграцію вимагає прискорення підготовки вітчизняних підприємств до жорстких умов міжнародних ринків, що може бути досягнуто лише через застосування сучасних інструментів управління якістю.

Уже сьогодні національні виробники, котрі вийшли зі своєю продукцією на міжнародні ринки, пересвідчились, що без упровадження СУЯ неможливо знайти торгового партнера, а тим більше завоювати міжнародні ринки збуту і бути на них конкурентоспроможними. Саме конкуренція передбачає жорстку боротьбу за споживача і змушує керівників підприємств шукати нові підходи для виробництва продукції найвищої якості. Ефективне управління якістю, що забезпечує високий рівень задоволення потреб і очікувань споживачів, є найважливішою передумовою успіху підприємства будь-якого виду діяльності та будь-якої форми власності. Якість продукції та послуг -- це головний інструмент конкуренції, і якщо на підприємстві припиняють турбуватися щодо їхнього вдосконалення, то банкрутство буде неминучим.

Характерно, що все більше підприємств України, які стали на шлях євроінтеграції, підтверджують відповідність впроваджених систем управління шляхом сертифікації на відповідність міжнародним стандартам. Як показує досвід, більше переваг від сертифікації СУЯ здобувають підприємства, які експортують свою продукцію у промислово розвинені країни. Відповідно до стандартів серії ISO 9000 підприємство може досягти успіху лише за умови, якщо якість стане предметом піклування усіх працівників, а не тільки керівництва, і що вона забезпечуватиметься на кожній стадії життєвого циклу продукції або послуги.

Розділ 2. Організація стандартизації та сертифікації продукції в Україні

2.1 Аналіз проведення стандартизації продукції

Говорячи про органи стандартизації в Україні, слід розрізняти органи державної служби стандартизації та органи галузевої служби стандартизації.

До органів державної служби стандартизації відносять [5, с. 87]:

Державний комітет України з стандартизації, метрології та сертифікації(Держстандарт України), який був створений Постановою Кабінету Міністрів України № 293 від 23.09.1991 року є національним органом стандартизації, створює державну систему стандартизації в країні керує всіма роботами зі стандартизації. Держспоживстандарт України - представляє Україну в 9 міжнародних та регіональних організаціях та контролює 152 технічні комітети стандартизації , згідно з Наказом Держстандарту України "Типове положення про технічний комітет стандартизації" від 20.05.2002 р. № 298 [15]

Український науково-дослідний інститут стандартизації, сертифікації та інформатики. (УкрНДІССІ), на який покладена розробка науково-технічних та економічних основ стандартизації, стандартів на єдині методи випробування продукції. Він виконує експертизу стандартів перед їх затвердженням, проводить порівняльний аналіз рівня стандартизації в Україні, надає інформацію з стандартизації зацікавленим особам.

Український державний науково-виробничий центр стандартизації, метрології та сертифікації (УкрЦСМ). На нього покладено здійснення всієї централізованої інформації організацій про чинні стандарти. Технічні умови та іншу нормативну документацію, а також забезпечення їх цією документацією.

Український навчально-науковий центр зі стандартизації, метрології та якості продукції виконує підготовку кадрів і підвищення їх рівня кваліфікації.

Технічні комітети зі стандартизації створюються за рішенням Держстандарту України для організації та забезпечення розробки, розгляду, експертизи, погодження і підготовки до затвердження державних стандартів України.

Територіальні центри стандартизації, метрології, сертифікації контролюють впровадження і додержання стандартів і технічних умов.

До органів галузевої служб стандартизації слід внести [5, с. 89]:

Службу стандартизації міністерства або відомства, яка здійснює керівництво і координацію діяльності з питань стандартизації в галузях народного господарства. Для цього при міністерстві чи відомстві організовується відділ стандартизації, на який покладено організацію і планування робіт по створенню проектів державних і галузевих стандартів для проектування і виготовлення продукції, а також організацію найважливіших наукових досліджень з стандартизації для забезпечення випуску продукції високої якості.

Головним завданням служби стандартизації на підприємстві є науково-технічне та організаційно-методичне керівництво роботами з стандартизації, а також безпосередня участь в проведенні цих робіт. Керівник служби стандартизації несе відповідальність нарівні з керівником підприємства за дотримання стандартів і технічних умов в технічній документації, що розробляється підприємством, за якість і техніко-економічне обґрунтування розроблених підприємством стандартів і технічних умов, за відповідність їх показників сучасному рівню техніки, за своєчасний перегляд стандартів і технічних умов з метою приведення їх у відповідність зі зростаючими вимогами народного господарства. Об'єктами стандартизації на підприємствах можуть бути окремі деталі, вузли, складальні одиниці, оснащення та інструмент власного виготовлення, певні норми в галузі проектування й продукування виробів, організації та управління виробництвом тощо. Такі стандарти використовують для створення внутрішньої системи управління якістю праці та продукції.

Головні (базові) організації зі стандартизації здійснюють проведення науково-дослідних робіт і розробку нормативних документів з стандартизації, як правило, галузевого рівня.

Всі ці органи, які висвітлюють різноманітні сфери виробництва та суспільного життя, зображені схематично на рис.2.1.

3

Размещено на http://www.allbest.ru/

рис.2.1 Органи стандартизації в Україні [3]

Таким чином, стандартизація в Україні, як основа технічного регулювання, (діяльність, що спрямована на досягнення оптимального ступеня впорядкованості за даних умов) знаходить дуже широке застосування майже в усіх галузях, вона чітко встановлює вимоги до продукції та питань безпеки, вона дозволяє досягати рівня стандартної (базової) або навіть конкурентоспроможної якості (наприклад, на рівні галузевих стандартів) відповідно до мети застосування.

Існує ціла низка нормативних документів із стандартизації продукції, що забезпечують правові засади її реалізації [2]:

Державні стандарти затверджує Держстандарт України, а стандарти в галузі будівництва та промисловості будівельних матеріалів - Мінбудархітектури України.

Галузеві стандарти розробляють на продукцію за відсутності державних стандартів України чи в разі необхідності встановлення вимог, які перевищують або доповнюють вимоги державних стандартів.

Стандарти науково-технічних та інженерних товаристві спілок України розробляють у разі необхідності поширення результатів фундаментальних та прикладних досліджень, одержання в окремих галузях знань професійних інтересів.

Технічні умови - нормативний документ, який розробляється для встановлення вимог, що регулюють стосунки між постачальником продукції, для якої відсутні державні чи галузеві стандарти(або в разі необхідності конкретизації вимог зазначених документів).

Стандарти підприємства розробляють на продукцію, яку виробляють і застосовують лише на конкретному підприємстві. Нормативні документи з стандартизації продукції зображені на рис.2.2. [4, с.241]:

3

Размещено на http://www.allbest.ru/

рис.2.2. Нормативні документи з стандартизації продукції в Україні

Протягом року різні підприємства, організації та науково-дослідні інститути розробляють велику кількість стандартів різноманітних категорій та видів, що ускладнює організацію та контроль робіт в цій області. Для досягнення організаційно-методичної єдності при розробленні стандартів, забезпечення координації та контролю робіт за розробленням стандартів, підготовки до їх впровадження ДСС передбачає визначені правила та порядок. Правила ДСС не залежать від об'єкта стандартизації, вони є загальними і наведені у ДСТУ 1.2. Запроваджені наступні стадії виконання робіт [15]:

1) Організація розроблення стандарту;

2) Розроблення в першій редакції проекту стандарту;

3) Розроблення в остаточній редакції проекту стандарту;

4) Затвердження та державна реєстрація стандарту;

5) Видання стандарту.

Згідно з затвердженим планом стандартизації керівник організації, яка повинна розробляти проект стандарту, призначає відповідальних виконавців та визначає термін виконання окремих етапів роботи. Розробляється технічне завдання на розробку стандарту. З цією метою здійснюється збір, вивчення та аналіз матеріалів щодо об'єкта стандартизації, з урахуванням досягнень вітчизняного та закордонного досвіду, виконуються патентні дослідження.

У технічному завданні, що розробляється, зазначають мету та завдання стандарту; перелік вимог, які будуть встановлені у стандарті; об'єм та етапи роботи і строки їх виконання. Технічне завдання на розробку стандарту затверджує голова технічного комітету або керівник організації-розробника після погодження з Держстандартом України (Мінбудархітектурою України) та зацікавлененими міністерствами (відомствами). Якщо стандарт розробляє технічний комітет, то для виконання робіт ним визначається відповідний підкомітет, формується робоча група або залучається найбільш компетентна в цій галузі стандартизації організація (підприємство).

На стадії розроблення в першій редакції проекту стандарту технічний комітет або організація-розробник готує проект стандарту згідно з договором і технічним завданням на розробку стандарту. Для підготовки проекту стандарту здійснюють науково-дослідні, проектно-конструкторські роботи, випробування. На основі науково-дослідних робіт вибирають оптимальні варіанти об'єкта (показники, норми, критерії, вимоги, правила), які стандарт повинен встановлювати. На стадії розробки проект стандарту перевіряють на патентну чистоту. Патентно-чистими називають стандарти, що не підпадають під дію патентів, які існують у країнах світу. Одночасно з розробкою проекту стандарту складається пояснювальна записка, проводяться техніко-економічні розрахунки та розробляється план організаційно-технічних заходів щодо впровадження стандарту. Підготовлений проект стандарту та пояснювальну записку розсилають на відгук організаціям відповідно до переліку, з якими повинен бути погоджений проект стандарту.

В остаточній редакції проекту стандарту організації, що одержали проект стандарту, складають на нього відгук і надсилають його на адресу технічного комітету або організації-розробника не пізніше, ніж через місяць від дня одержання проекту стандарту. Технічний комітет або організація-розробник опрацьовує одержані відгуки і складає зведення усіх відгуків. На підставі зауважень і пропозицій, які містяться у зведених відгуках, здійснюється доопрацювання проекту стандарту, робляться обгрунтовані висновки щодо кожного зауваження та пропозиції. За наявністю суттєвих розбіжностей відносно проекту стандарту технічний комітет або організація-розробник організують їх всебічний розгляд та усунення.

На основі проведеної роботи складається остаточна редакція стандарту. Технічний комітет або науково-технічна рада (НТР) організації - розробника розглядає проект стандарту в остаточній редакції і приймає рішення про надання його на затвердження. Прийняте рішення оформлюється протоколом, в якому зазначено результати голосування кожного члена технічного комітету або науково-технічної ради організації-розробника.

На четвертій стадії - затвердження та державна реєстрація стандарту, технічний комітет, відповідне міністерство (відомство) або організація-розробник подає на затвердження до Держстандарту України (Мінбудархітектури України) остаточну редакцію проекту стандарту українською та російською мовами. Держстандарт України (Мінбудархітектури України) здійснює державну експертизу остаточної редакції стандарту. До експертизи проекту стандарту залучаються науково-дослідні інститути Держстандарту України (Мінбудархі-тектури України), технічні комітети, відомі вчені та фахівці. Порядок проведення експертизи здійснюється згідно з Керівним нормативним документом 50-049-95. Після проведення експертизи Держстандарт України розглядає стандарт і приймає рішення про затвердження або повернення остаточної редакції стандарту на доопрацювання. Під час затвердження стандарту визначають дату надання стандарту чинності з урахуванням часу на виконання підготовчих заходів щодо його впровадження.

Державна реєстрація стандарту, яку виконує Держстандарт України, впроваджується з метою виключення дублювання стандартів і забезпечення централізованої інформації стосовно них у країні. Порядок реєстрації державних стандартів здійснюється за ДСТУ 1.2, галузевих стандартів - за ДСТУ 1.6. При реєстрації стандартам надається позначення, яке складається з індексу (ДСТУ, ТУ, ГСТУ, СТП, СТТУ), реєстраційного номера та року затвердження чи перегляду стандарту (дві останні цифри року, які відокремлені тире). У позначенні державного стандарту України, що входить до комплексу стандартів міжгалузевих систем, в його реєстраційному номері перші цифри з крапкою визначають комплекс стандартів. Позначення стандартів здійснюється згідно з ДСТУ 1.5. Усі зареєстровані стандарти заносяться до класифікатора єдиного фонду стандартів країни.

На останній стадії видання і розповсюдження державних стандартів здійснюється Держстандартом України (Мінбудархітектурою України). Галузеві та інші стандарти видають міністерства (відомства), підприємства та організації. Розповсюджують стандарти через мережу спеціалізованих магазинів стандартів. Інформацію щодо затвердження стандартів надають у щомісячному інформаційному покажчику "Стандарти", а стосовно чинних стандартів в Україні - у річному виданні "Каталог нормативних документів" та покажчику міждержавних стандартів.

Проаналізувавши процес стандартизації в Україні, стає помітним те, що впровадження стандартів є важливим народногосподарським завданням, а також завершальним етапом комплексу робіт із стандартизації. Стандарти впроваджуються у визначений термін на основі планів організаційно-технічних заходів. Стандарт вважається впровадженим на підприємстві, якщо встановлені у ньому показники, норми та вимоги дотримуються у відповідній галузі застосування. Стандарт на продукцію вважається впровадженим, якщо продукція відповідає усім вимогам цього стандарту.

2.2 Аналіз проведення сертифікації продукції

В Україні діє державна система сертифікації продукції УкрСЕПРО, роботи в якій визначають 149 органи з сертифікації продукції (робіт, послуг) та 811 випробувальні лабораторії (центри) [8, с.59]. У сертифікації продукції та послуг беруть участь органи із сертифікації, випробувальні лабораторії та центри,експерти акредитовані в системі УкрСЕПРО, які занесені до Реєстру системи УкрСЕПРО.

Орган із сертифікації несе повну відповідальність за необґрунтовану чи неправомірну видачу сертифікатів відповідності, атестатів виробництва та підтвердження їх дій, а також за порушення правил системи СЕПРО, випробувальні лабораторії та центри несуть відповідальність за необ'єктивність та недостовірність результатів випробувань сертифікованої продукції. Система УкрСЕПРО є відкритою для вступу до неї органів із сертифікації та випробувальних лабораторій інших держав при умові визнання та виконання правил системи УкрСЕПРО.

Організаційну структуру с системи УкрСЕПРО утворюють:

1) Національний орган із сертифікації - Державний комітет України по стандартизації, метрології та сертифікації (Держспоживстандарт України);

2) науково технічна комісія;

3) органи із сертифікації продукції;

4) органи із сертифікації систем якості;

5) випробувальні лабораторії(центри);

6) експерти-аудитори;

7) науково-методичний та інформаційний центр;

8) територіальні центри стандартизації, метрології та сертифікації Держспоживстандарту України;

9) Український навчально-науковий центр зі стандартизації, метрології та якості продукції.

Загальне керівництво системою УкрСЕПРО здійснює Національний орган із сертифікації Держспоживстандарт України. Органами із сертифікації в Системі можуть бути акредитовані тільки організації та підприємства державної форми власності. Лабораторіями та випробувальними центрами можуть бути акредитовані організації будь-якої форми власності. Організаційну основу системи сертифікації УкрСЕПРО становлять державні стандарти України [16]:

· ДСТУ 3410-96. Система сертифікації УкрСЕПРО. Основні положення;

· ДСТУ 3411-96. Система сертифікації УкрСЕПРО. Вимоги до органів з сертифікації продукції та порядок їх акредитації;

· ДСТУ 3412-96. Система сертифікації УкрСЕПРО. Вимоги до випробувальних лабораторій та порядок їх акредитації;

· ДСТУ 3413-96. Система сертифікації УкрСЕПРО. Порядок проведення сертифікації продукції;

· ДСТУ 3414-96. Система сертифікації УкрСЕПРО. Атестація виробництва. Порядок проведення;

· ДСТУ 3415-96. Система сертифікації УкрСЕПРО. Реєстр Системи;

· ДСТУ 3416-96. Система сертифікації УкрСЕПРО. Порядок реєстрації об'єктів добровільної сертифікації;

· ДСТУ 3417-96. Система сертифікації УкрСЕПРО. Процедура визнання результатів сертифікації продукції, що імпортується;

· ДСТУ 3418-96. Система сертифікації УкрСЕПРО. Вимоги до аудиторів та порядок їх атестації;

· ДСТУ 3419-96. Система сертифікації УкрСЕПРО. Сертифікація систем якості. Порядок проведення;

· ДСТУ 3420-96. Система сертифікації УкрСЕПРО. Вимоги до органів з сертифікації систем якості та порядок їх акредитації;

· ДСТУ 3498-96. Система сертифікації УкрСЕПРО. Бланки документів. Форма та опис;

· ДСТУ 3957-2000. Система сертифікації УкрСЕПРО. Порядок обстеження виробництва під час проведення сертифікації продукції. . Форми сертифікації, технічні вимоги за національного знака відповідності встановлені державним стандартом ДСТУ 2296-93. Згідно з Декретом Кабінету Міністрів України №46-93 від 10 травня 1993 «Про стандартизацію і сертифікацію», «обов'язкова сертифікація проводиться виключно в межах державної системи сертифікації» [2].

· Схеми (моделі), що використовуються під час обов'язкової сертифікації продукції, визначає орган з сертифікації. При цьому враховуються особливості виробництва, випробувань, поставки і використання конкретної продукції, можливі витрати заявника. Схеми мають бути зазначені у документі, який встановлює порядок проведення сертифікації конкретної продукції. Схему добровільної сертифікації визначає заявник за погодженням з органом з сертифікації. Ці схеми (моделі) представленні у дод. А. Добровільну сертифікацію здійснює Українська асоціація якості, яка отримала ліцензію на право проведення робіт в системі сертифікації Міжнародної асоціації якості (в межах СНД). Добровільна сертифікація в системі СЕПРО проводиться на відповідність вимогам, що не відносяться до обов'язкових [2]. Зараз в Україні діє 25 нормативних документів державної сертифікації УкрСЕПРО, 12 нормативних документів комерційної системи сертифікації СовАсК та нормативні документи системи сертифікації CERTEX, які поширюються на добровільну сертифікацію продукції [15]. Сертифікація продукції іноземного виробництва здійснюється згідно з Порядком проведення робіт з сертифікації продукції іноземного виробництва, що виготовляється серійно, затверджених наказом Державного Комітету України з питань технічного регулювання та споживчої практики від 18.08.98 № 633 та зареєстрованих Міністерством юстиції (реєстр від 14.10.98 за № 657/3097) [15].

Загальні вимоги до порядку проведення сертифікації продукції в українській державній системі сертифікації продукції, а також технічного нагляду за сертифікованою продукцією встановлені в ДСТУ 3413-96. Згідно з ДСТУ 3413-96 існують такі етапи проведення сертифікації продукції в системи УкрСЕПРО [15]:

· 1) Подання та розгляд заявки. Для проведення сертифікації продукції в Системі заявник подає до акредитованого органу з сертифікації продукції заявку. Орган з сертифікації розглядає заявку і не пізніше одного місяця після її подання сповіщає заявника про своє рішення, яке повинно вміщати основні умови сертифікації.

· 2) Аналіз документації проводиться з метою перевірки її відповідності встановленим вимогам. Негативні результати аналізу документації оформляються висновком, який передається заявнику для усунення недоліків. Позитивні результати використовуються для підготовки і оформлення сертифікатів відповідності

· 3) Обстеження виробництва проводиться з метою встановлення відповід-ності фактичного стану виробництва вимогам документації, підтвердження можливості підприємства виготовлювати продукцію відповідно до вимог чинних нормативних документів, видачі рекомендацій щодо періодичності та форм проведення технічного нагляду за виробництвом сертифікованої продукції. За результатами обстеження оформлюється акт обстеження, який повинен містити обгрунтовані висновки і, за необхідності, рекомендації щодо усунення виявлених недоліків. Акт підписується членами комісії і затверджується керівником органу.

· 4) Атестація виробництва проводиться з метою оцінки технічних можливостей підприємства-виробника забезпечити стабільний випуск продукції, що відповідає вимогам нормативних документів, та видачі рекомендацій щодо періодичності випробувань, кількості зразків (проб), що випробовуються під час сертифікації, способів та правил їх відбирання

· 5) Сертифікація системи якості щодо виробництва продукції, яка сертифікується, проводиться з метою забезпечення впевненості органу з сертифікації продукції в тому, що продукція, яка випускається підприємством, відповідає обов'язковим вимогам нормативних документів, всі технічні, адміністративні та людські чинники, що впливають на якість продукції, знаходяться під контролем, продукція незадовільної якості своєчасно виявляється, а підприємство вживає заходів щодо запобігання виготовлення такої продукції на постійній основі

· 6) Випробування продукції з метою сертифікації проводяться випробувальною лабораторією (центром), що акредитована в Системі на право проведення видів випробувань, які передбачені нормативними документами на продукцію, або на право проведення випробувань цієї продукції. Заявник надає зразки (проби) продукції для випробувань та технічну документацію на них. Склад технічної документації встановлюється органом з сертифікації

· 7) Сертифікат відповідності видається виключно органом з сертифікації продукції. Сертифікат видається на одиничний виріб, на партію продукції або на продукцію, що випускається підприємством серійно протягом терміну, встановленого ліцензійною угодою, з правом маркування знаком відповідності кожної одиниці продукції

· 8) Рішення про визнання сертифікатів, виданих органами з сертифікації інших країн, які не є членами Системи сертифікації УкрСЕПРО, на продукцію, що імпортується в Україну, приймає орган з сертифікації продукції, керуючись ДСТУ 3417. Вибрані процедури визнання повинні бути обгрунтовані і документально підтверджені в разі реєстрації свідоцтва про визнання

· 9) Технічний нагляд за стабільністю показників, що підтверджені сертифікатом відповідності, під час виготовлення продукції здійснює орган, який видав сертифікат. За пропозицією органу з сертифікації продукції нагляд може проводитись органами з сертифікації систем якості або територіальними центрами стандартизації, метрології та сертифікації

· 10) Орган з сертифікації продукції веде облік виданих ним сертифікатів та направляє їх копії до Держстандарту України. Держстандарт України на підставі Реєстру Системи видає довідники, що містять інформацію щодо сертифікованої продукції. Орган з сертифікації продукції та організації, що діють за його дорученням, несуть відповідальність за розголошення комерційної або професійної таємниці відносно конфіденційної інформації. Згідно з ДСТУ 3413-96 порядок проведення сертифікації продукції в загальному випадку містить стадії, які схематично представленні на Рис.2.2.

3

Размещено на http://www.allbest.ru/

Рис.2.2. Основні етапи проведення сертифікації продукції в системи УкрСЕПРО

Таким чином, процес сертифікації продукції в Україні проходить в 10 етапів, які викладено в ДСТУ 3413-96. Державний нагляд за додержанням стандартів, норм і правил, станом засобів вимірювання, а також інших вимог, пов'язаних з якістю продукції здійснює Держстандарт України і його територіальні органи. Крім Держстандарту контроль за дотриманням законодавства у сфері сертифікації продукції проводиться Державною податковою адміністрацією та іншими органами Державного нагляду.

Висновки за розділом 2

Проаналізувавши процес здійснення стандартизації та сертифікації в Україні, незаперечним виявилось те, що стандартизація є незамінним і практично єдиним засобом забезпечення взаємозамінності, надійності техніки та інформаційних мереж, норм безпеки та екологічних вимог, єдності характеристик і властивостей, якості продукції. Розвиток стандартизації нерозривно пов'язаний з удосконаленням управління якістю виробництва, зокрема, з впровадженням систем керування якістю, систем екологічного керування та інтегрованих систем.

Корінне підвищення якості продукції в сучасних умовах забезпечується якістю сировини, рівнем виробництва, організацією та проведенням всебічних випробувань. Сертифікація, як готової продукції, так і її складових частин, дає можливість отримання якісного кінцевого продукту.

Конкурентоздатність товару - не що інше, як можливість успішного продажу на ринку в відповідний термін часу. На ринку тільки той товар чи послуга конкурентоспроможні, які виготовляються для конкретного покупця. Нереалізований товар не може вважатися якісним, якщо він навіть відповідає стандартам технології його виробництва і виробник дав йому високу оцінку. Працювати на споживача, це означає управляти якістю товару на базі дослідження ринку, а це гарантія успіху підприємства.

Розділ 3. Шляхи вдосконалення систем стандартизації та сертифікації продукції України

3.1 Пропозиції щодо вдосконалення систем стандартизації та сертифікації в Україні

З метою розвитку національного ринку України слід, насамперед, вирішити проблеми переходу від застарілої системи стандартизації до існуючої системи міжнародних стандартів. Однак, велика кількість стандартів і правил ще не узгоджена на міжнародному рівні. За сучасних економічних умов країни з нестабільною економічною системою, до яких можна віднести й Україну, є скоріше «споживачами стандартів», а не «виробниками стандартів». Найбільш прийнятною стратегією вирішення проблем у цій сфері може бути стратегія запровадження стандартів, які діють на більшості експортних ринків, а не розробка власних національних стандартів. Це було б особливо корисно для місцевих виробників та експортерів у процесі розвитку виробництва, комерціалізації продукції та підготовки її до ефективної конкуренції як на місцевому, так і на більшості зовнішніх ринків.

Прийняття Україною стандартів ЄС не повинно негативно вплинути на її експорт в країни СНД, тому що більшість із цих країн наближають своє законодавство у цій галузі до європейського. Ще більшого значення набуває цей процес у зв'язку з розширенням ЄС за рахунок країн Східної та Центральної Європи. Отже, прийняття європейських стандартів та оцінок відповідності в Україні може допомогти розвитку виробництва українських виробників, полегшити доступ іноземних інвестицій в Україну, створюючи в країні сприятливий для бізнесу клімат, схожий з тим, який панує у Європі. Угода про партнерство і співробітництво передбачає, що Україна буде «намагатися гарантувати, що українське законодавство поступово буде узгодженим із європейським» щодо прийняття технічних приписів, стандартів та оцінок відповідності ЄС [14]. При цьому конкретні строки прийняття правил ЄС не визначено. Європейські угоди з країнами Східної та Центральної Європи містять подібні статті за винятком того, що гармонізація законодавства визначається як передумова європейської інтеграції. В угодах також не визначені специфічні цілі. Немає констатації необхідності збільшення ступеня гармонізації законодавства в межах угоди про вільну торгівлю. Але існують докази того, що такі домовленості, забезпечуючи ріст довіри та взаємної зацікавленості, можуть призвести до швидкого прогресу у вирішенні питань щодо угод про взаємне визнання [14].