Підприємництво та особливості його розвитку в Україні

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

Вступ

Розділ 1. Сутність підприємництва

1.1 Підприємництво як особливий вид господарської діяльності

1.2 Зародження підприємництва як світового феномену

Розділ 2. Система організації підприємницької діяльності

2.1 Форми та види підприємств

2.2 Принципи та умови ведення підприємницької діяльності

Розділ 3. Сучасний розвиток підприємництва в Україні

3.1 Стан розвитку підприємництва в Україні

3.2 Рівень підтримки підприємництва державою

3.3 Перспективи розвитку підприємництва України

Висновки

Список використаних джерел

Вступ

Проблема становлення та розвитку підприємництва в економіці будь-якої країни є актуальною, оскільки вона прямо пов'язана з рівнем добробуту населення. Цю проблему вивчали такі видатні економісти, як Людвіг Фон Мізес, Фрідріх Август Фон Хайєк, Йозеф Шумпетер, Френк Найт та інші. І вона є предметом дослідження моєї роботи. Об'єктом дослідження є підприємництво як вид господарської діяльності. Мета - дослідити підприємництво як явище, визначити особливості та шляхи його розвитку в Україні. Це важливо тому, що саме підприємство здатне прискорити реформування економіки, впровадження інновацій, досягнень науково-технічного прогресу. Також цей вид господарської діяльності може забезпечити зростання виробництва, покращення рівня життя населення. Підприємництво значною мірою впливає на макроекономічну ситуацію в країні, забезпечуючи стабільність економічного стану, зайнятість населення. Підприємницькі структури є основними роботодавцями. Вони дають працівникам можливість реалізувати здібності та вміння, формують їх доходи. Також підприємництва важливі для підтримання конкурентного середовища, що становить одну з головних цінностей для людини, бо надає громадянам (споживачам) можливість вільного вибору. Важливою функцією підприємництва є запровадження наукових досягнень та розвиток прогресу. Отже, підприємства є тією складовою національної економіки, яка безпосередньо причетна до забезпечення людського розвитку. Воно включає в себе широкий спектр суспільних відносин. Тут поєднані юридичні, психологічні і історичні моменти.

Підприємництво постає перед ним як окрема економічна категорія. Воно потребує детального аналізу та дослідження. Для того, щоб об'єктивно оцінити стан та перспективи розвитку цього виду господарської діяльності в Україні, треба дослідити його історію виникнення, етапи розвитку, індивідуальні особливості, зумовлені специфічним географічним розташуванням, політичною ситуацією, природо-ресурсним потенціалом, проблеми та можливі шляхи їх вирішення. Не менш важливим є аналіз законодавчої бази щодо підприємництва в Україні. Конституція України закріплює його як найважливіше право людини і громадянина. Згідно з нею (ст. 42) кожен має право стати суб'єктом підприємницької діяльності, якщо вона не заборонена законом. У свою чергу держава забезпечує захист конкуренції у цій сфері (ст. 42), виключно законами визначає гарантії та правові основи підприємництва (п. 8 ст. 91). Об'єкт підприємництва - сукупність певних видів економічної діяльності, в межах якої шляхом комбінації ресурсів підприємець домагається максимізації доходу.

Для того, щоб економіка динамічно розвивалася, щоб постіндустріальна модель суспільства в Україні дійсно прийшла на зміну індустріальній, щоб інновації розроблялися та запроваджувалися, необхідно створити умови для розвитку підприємництва. Це неможливо без добре спланованої, чіткої державної економічної політики. Тепер, як ніколи, держава має створити сприятливі об'єктивні передумови для подальшого розвитку великого, малого та середнього бізнесу. На це спрямовані заходи й практичні дії, пов'язані з реформуванням власності та створенням об'єктивних передумов для динамізації розвитку підприємництва. Цьому сприяла й проведена державою робота з роздержавлення та приватизації державного майна. Роль малих та середніх підприємств не можна недооцінювати: в сучасних умовах кризових явищ у економіці та обмеженості фінансових ресурсів найшвидше і найефективніше можуть вирішити економічні проблеми саме суб'єкти господарювання малого та середнього бізнесу - малі підприємства, які не потребують великого стартового капіталу і мають високу оборотність ресурсів. Але високі ставки податків на прибуток, на додану вартість, комунальні податки, які мусять платити підприємці, високі відсоткові ставки на кредит в банках стримують розвиток підприємництва, ця тенденція досить стійка в економіці України.

Розділ 1. Сутність підприємництва

1.1 Підприємництво як особливий вид господарської діяльності

Сутність підприємництва акумулюється у впливі ініціативної, новаторської, самостійної діяльності. А мета зводиться, з одного боку, до

отримання прибутку або особистого доходу, в результаті передбачення точного розрахунку, а з іншого - до найбільш ефективного використання ресурсів, прагнення реалізувати творчій потенціал людини. Як економічна категорія підприємництво виражає відносини між його суб'єктами з приводу виробництва, розподілу і привласнення благ та послуг.

Підприємець - це суб'єкт підприємницької діяльності, який поєднує в собі новаторські, комерційні та організаторські здібності для пошуку і розвитку нових видів, методів виробництва, нових благ та нових якостей, нових сфер застосування капіталу. Саме в людині, в підприємці, в його особистій ініціативі, енергії, активності, відповідальності, порядності, винятковій працьовитості закладені рушійні сили підприємництва. Підприємець - це людина, яка в будь-якій ситуації мобілізується сама, мобілізує людей, ресурси, - та впроваджує в дію проекти. Дефолти, природні катастрофи, безробіття, ціни на нафту - це все неважливо. Людина, яка вживає спроби досягти успіху в найскладнішій ситуації, - і є підприємець [5, с. 73]. Великий бізнесмен Соічиро Хонда казав, що великий успіх - це дев'яностодев'ять відсотків невдач і один відсоток удачі [20].

Підприємництво - тип господарської поведінки підприємців з організації розробок виробництва і реалізації благ з метою отримання прибутку і соціального ефекту [3, с. 35]. Але підприємництво - не будь-яка господарська діяльність, це особливий вид діяльності, який характеризується такими ознаками:

1) це самостійна діяльність, що проводиться найчастіше "за свій рахунок". Основою підприємницької діяльності є власність підприємця;

2) це ініціативна, творча діяльність. В основі здійснення підприємницької діяльності лежить власна ініціатива, творчий, новаторський підхід. Новаторство - це пошук нових ідей та шляхів їх впровадження в життя - основна та одна з найбільш складних задач підприємця. Підприємець знає, які створити товари, щоб покращити рівень життя населення [12, с. 13];

3) це систематична діяльність. Підприємницька діяльність має бути зареєстрованою юридично, постійною та пов'язаною з відтворювальним процесом;

4) це діяльність, яка здійснюється на власний ризик, під власну економічну (майнову) відповідальність підприємця;

5) метою цієї діяльності обов'язково є одержання прибутку або власного доходу.

Основними функціями підприємницької діяльності є:

а) творча - генерування й активне використання новаторських ідей і пілотних, тобто випробувальних, проектів, здійснення техніко-економічних, наукових розробок, готовність до виправданого господарського ризику та вміння ризикувати в бізнесі (підприємництві), приймати нестандартні рішення;

б) ресурсна - передбачає, що підприємництво націлене на найбільш ефективне використання ресурсів з урахуванням досягнень науки, техніки, управління і організації виробництва;

в) організаційно-супровідна - практична організація маркетингу, виробництва, продажу, реклами та інших господарських справ. Підприємницька діяльність може здійснюватися без використання і з використанням найманої праці, без утворення або з утворенням юридичної особи.

Правильне розуміння сутності підприємницької діяльності випливає також із визначення її значення для функціонування ефективної системи господарювання. Воно полягає насамперед у тому, що підприємництво: по-перше, служить головним фактором структурних змін у системі господарювання; по-друге, створює сприятливе середовище для конкуренції та завдяки цьому стає своєрідним каталізатором соціально-економічного розвитку країни в цілому, покращення якості товарів та послуг на ринку; по-третє, сприяє найефективнішому використанню інвестиційних, матеріальних і нематеріальних ресурсів; по-четверте, забезпечує належну мотивацію високопродуктивної праці.

Традиційно існують класична та інноваційна моделі підприємництва з альтернативним варіантом їх поєднання. Класична модель підприємницької діяльності незмінно орієнтується на найефективніше використання наявних ресурсів підприємства (організації). За такої моделі дії підприємця чітко визначені: аналіз наявних ресурсів; виявлення реальних можливостей для досягнення поставленої мети підприємницької діяльності; використання саме тієї реальної можливості, яка здатна забезпечити максимально ефективну віддачу від наявних фінансових, матеріальних і нематеріальних ресурсів. Інноваційна модель підприємництва передбачає активне використання інноваційних організаційно-управлінських, техніко-технологічних і соціально-економічних рішень у сфері різномасштабного бізнесу. Тому практична реалізація цієї підприємницької моделі має спиратися на таку послідовно здійснювану систему дій: науково обґрунтоване формулювання головної підприємницької мети; усебічна оцінка зовнішнього ринкового середовища з погляду пошуку альтернативних можливостей реалізації запропонованої підприємницької ідеї; неупереджена порівняльна оцінка власних матеріально-фінансових ресурсів і спрогнозованих можливостей; конструктивний пошук зовнішніх додаткових джерел відповідних видів ресурсів; ґрунтовний аналіз потенційних можливостей конкурентів у відповідному ринковому середовищі; практична реалізація завдань інноваційного характеру згідно з прийнятою концепцією підприємницької діяльності. підприємництво інновація бізнес податок

Важливою передумовою успішної підприємницької діяльності є вибір організаційно-правової форми її здійснення, який зазвичай обумовлюється низкою чинників (мірою відповідальності, системою оподаткування, потребою у фінансових коштах, можливістю зміни власника, управлінськими здібностями підприємця тощо).

Економічною основою підприємницької діяльності є приватна власність. Власність - це відносини, які складаються між суб'єктами власності щодо привласнення засобів виробництва і результатів праці. Ринкова економіка, так як і вільний розвиток підприємництва не можлива без приватної власності. У системі підприємництва вся власність належить окремим громадянам чи компаніям. Ні суспільство в цілому, і уряд не володіють нічим. Саме це і визначає специфіку підприємництва серед інших видів господарської діяльності. Вся власність за своєю сутністю є приватною. Володіння власністю - володіння владою. Тобто підприємець, що володіє власністю, може чинити вплив на дії інших, наприклад, на дії своїх підлеглих. Підприємництво обмежує концентрацію влади в руках небагатьох через одну з необхідних умов підприємницької діяльності - конкуренцію.

Підприємництву, як особливому виду господарської діяльності притаманна економічна свобода суб'єктів господарювання, тобто право розпочинати або припиняти власну справу, купувати будь-які ресурси, використовувати будь-яку технологію, виробляти будь-яку продукцію і пропонувати її до продажу за будь-якою ціною, вкладати свої кошти на власний розсуд. Складовими економічної свободи є: економічна самостійність, економічна відповідальність, економічна рівноправність суб'єктів господарювання.

Підприємництво відображає такі відносини в суспільстві, джерелом яких є суперечності. Суперечність між продуктивними силами та виробничими відносинами - найбільш загальна суперечність економічної системи в цілому та підприємництва в тому числі. Суперечності виступають джерелом розвитку, хоча й самі потребують розв'язання, бо можуть спричинити різного вигляду кризи. Підприємництво само стає для себе рушійною силою. Основними рушійними силами у підприємництві є:

1) економічний інтерес - форма реалізації потреби, це користь, вигода, яка досягається в процесі реалізації економічних відносин;

2) економічна конкуренція - це суперництво, змагання за досягнення найкращих результатів, економічна боротьба між фірмами (підприємцями) за найбільш вигідні умови виробництва та збуту товарів. Саме ці фактори спонукають людей до підприємницької діяльності та підприємства до розвитку, пошуку кращих шляхів для досягнення мети.

1.2 Зародження підприємництва як світового феномену

Підприємництво як світовий феномен розпочало зароджуватися ще у Стародавньому світі. З появою приватної власності, а з'явилася вона в Бронзовому столітті, почалася майнова диференціація, що набагато пізніше виразилась у власності на засоби виробництва. Але масштаби підприємницької діяльності в Стародавньому світі були набагато вужчі, ніж зараз, та й існувала ця діяльність в примітивних формах. Наприклад, купці з Месопотамії об'єднувалися в відносно складні товариства та навіть утворювали компанії. У багатьох містах вони мали своїх представників та вели справи за допомогою акредитивів. Від представників вимагалося надавати звітність по торговим договорам та операціям у обмежені терміни. Подальшому розвитку підприємництва сприяли греки. Торгівля була функцією міст-держав. Ціни регулювалися, а кредитні відносини зазвичай виникали між друзями і не потребували відсотку. Організація підприємницької діяльності римлян була такою ж, як у греків, але вони спрямували свої таланти в область юриспруденції для закладання сучасних основ корпорації.

Діяльність підприємницьких організацій Стародавнього світу обмежувалася головним чином торгівлею. Але слід зазначити, що у греків розвинутою була видобувна галузь, архітектурно-будівничі витвори римлян та єгиптян досі викликають захоплення. Об'єми підприємств видобувних галузей були невеликими, там могло працювати всього кілька робітників, переважно рабів. В Римі на той час існували навіть банківські установи, підприємства з пошиття одягу, виготовлення посуду тощо. В Месопотамії зародився господарський облік, який вели жерці. Пізніше підприємництво розвивалося на Сході, в Візантійській імперії, Арабському халіфаті. На Заході масштаби підприємництво майже не існувало до початку XIII ст., коли його відродженням зайнялися італійські міста. У кожному середньовічному місті існувало два типи підприємців. До першого типу належать дрібні капіталісти: мандрівні купці, вуличні торговці, ремісники незалежні та ремісники цехів. До другого - крупні підприємці, або "осілі купці", які зі своїх контор керували банківською та торговою діяльністю. В XII столітті мандрівні купці Європи почали об'єднуватися в вільну федерацію місцевих гільдій, що в 1300 р. отримала назву Ганзейського союзу. Пізніше XV - XVIII століття охарактеризувалися епохою первісного нагромадження капіталу, бурхливим розвитком підприємництва, мануфактур. Пізніше на зміну купцям прийшли капіталісти-промисловці. В Англії, Голландії, Індії утворювалися акціонерні компанії, де кожен з їх учасників міг мати власну торгівлю, але через централізовано кероване підприємство. Із історії відомо, що XVIII ознаменувався "промисловим переворотом", саме в XVIII столітті зародилась теорія підприємництва. Термін "підприємництво" вперше ввів на початку XVIII століття французький економіст Річард Кантільон. Він розумів підприємництво як особливу економічну функцію, в якій завжди наявна частка ризику. До підприємців зараховував тих, хто мав нефіксований прибуток, тобто займався економічною діяльністю в умовах нестабільності та непередбачуваності цін. Кантільон визначав підприємця як людину, що за певну суму купує засоби виробництва, щоб виробити та продати її з метою одержання прибутку. Але підприємницька діяльність у сучасному уявленні пов'язується не тільки з виробництвом матеріальних благ, а також зі сферою послуг. Цього не врахував Кантільон.

Адам Сміт що за наявності капіталу, праці, сировини може спонтанно виникнути підприємництво. Але він не врахував того, що підприємець має володіти не тільки факторами виробництва, але й особливими якостями. Сміт визначив, що підприємець - це власник, який іде на економічний ризик

заради реалізації певної ідеї та отримання прибутку. Підприємець планує, організовує виробництво і, як наслідок, розпоряджається його результатами.

Жан Батіст Сей пов'язував підприємництво з організацією людей у межах виробничої одиниці. Він підкреслював головну роль підприємця в процесі

виробництва та теорії розподілу. Сей визначав, що підприємець - це економічний

агент, який комбінує фактори виробництва.

Найбільший вклад у розробку теорії підприємництва вніс видатний австрійсько-американський економіст Йозеф Шумпетер. За Шумпетером концепція підприємництва ґрунтується на трьох основних засадах:

а) функція підприємництва - у революціонізації та реформуванні виробництва шляхом використання різноманітних можливостей для випуску нових або старих товарів новими методами, відкриття нових джерел сировини, ринків, реорганізації виробництва. Цю теорію ще називають теорією "п'яти типів нововведень";

б) підприємництво - універсальна загальноекономічна функція будь-якої економічної системи та поєднується з управлінням, маркетингом, науковими розробками тощо;

в) підприємництво є функцією господарсько-політичного середовища, яке визначає його можливості, типи, мотивації.

У центрі теорії Шумпетера підприємець з принципово новими якостями. Підприємницьку функцію він ототожнював з функцією економічного лідерства та новаторства. Поняття "інновація" ввів у практику саме Йозеф Шумпетер. Він зазначив, що підприємництво - творець інновації, а інновація - дітище підприємництва. Економіст передбачив, що конкуренція в підприємництві призведе до прогресивних розробок та демонополізації. Старі продукти й попередні форми організації витісняються. Виникає процес "творчого руйнування". Головним фактором, що стимулює підприємницьку діяльність та дає змогу новим підприємцям розпочати діяльність, Шумпетер вважає кредит. Теорія Шумпетера є апогеєм у розробці теорії підприємництва.

Історія розвитку підприємництва нараховує кілька глобальних цілей і завдань, які поетапно змінювалися після свого розв'язання. З ними змінювались і теоретичні концепції управління підприємництвом у цілому.

Метою перших підприємницьких об'єднань було створення найбільшої кількості продукції, вигідний її продаж. На початкових етапах розвитку продуктивних сил в епоху становлення капіталізму підприємці мали за мету зайняти на якийсь час відповідний сектор і сегмент ринку, а через збільшення масштабів виробництва отримувати все більшу масу прибутків для продовження накопичення капіталу. На початку XX ст. майже всюди основні цілі і завдання підприємців істотно змінилися. Пріоритетні завдання вже полягали в тому, щоб розробити та вдосконалити механізм масового виробництва, автоматизувати його, зменшити витрати, знизити собівартість продукції, домігшись при цьому збільшення прибутку, рентабельності та конкурентоздатності. Успіх підприємству в нових умовах гарантувала низька ціна на продукцію та зростаюча кількість реалізованих товарів і все більша маса прибутку. У сучасних умовах, в XXI ст. головною цінністю для суспільства є інформація, таким чином, підприємництво орієнтується на інформаційні технології.

Отже, зародження підприємництва відбулося ще за часів Стародавнього світу як об'єктивне явище, що викликане вічним прагненням людини до прибутку та самореалізації. Підприємництво змінювало свої форми та розвивалося. Як наслідок, вже у XVIII ст. почали виникати дослідження підприємництва та підприємця як економічного суб'єкта.

Розділ 2. Система організації підприємницької діяльності

2.1 Форми та види підприємств

Організація бізнесу за своєю природою має процесуальний характер. Одним із етапів при починанні підприємницької діяльності є вибір форми та виду підприємства. Існують різноманітні класифікації підприємницької діяльності, але найпоширенішими є класифікація за формою власності, за видом діяльності, за кількістю власників, за розміром (малі, середні, великі).

Підприємницький бізнес є не що інше як організація власного підприємства (фірми) і, залежно від виду діяльності, воно може бути виробничим, комерційним, фінансовим, консалтинговим (консультативним).

Виробнича діяльність - головний напрям підприємництва. Мова йде про виробництво продукції, товарів, виконанні будівничих та сільськогосподарських робіт, транспортних операціях та операціях зв'язку. Слід зазначити, що при переході до ринкової економічної системи руйнуються господарські зв'язки, порушується матеріально-технічна база, погіршується збут та фінансовий стан таких підприємств. Ознаки виробничої діяльності підприємства: інноваційна, наукова-технічна, виробляє товари та матеріальні послуги, виробниче споживання товарів та послуг, виконання транспортних операцій та операцій зв'язку, інформаційна. До факторів виробництва належать виробничі фонди, робоча сила та інформація. Виробничі фонди бувають основними (знаряддя праці) та оборотними (сировина, матеріали, ресурси). Особливим видом виробничих підприємств є венчурні підприємства. Це невеликі фірми, які отримують інвестиції взамін на акції їх для інвесторів та займаються розробкою й впровадженням новітніх технологій з великою часткою ризику.

Комерційні підприємства діють у торговій, торгівельно-закупівельній, торгівельно-посередницькій, біржовій сферах. Полем діяльності таких підприємств є товарні біржі та торгові організації. Товарні біржі - різновид оптового товарного ринку без попереднього огляду покупцем зразків та заздалегідь встановлених партій товарів. Їх основними функціями є надання посередницьких послуг з укладання торгових угод, впорядкування товарної торгівлі, регулювання торгових операцій та вирішення торгових спорів, збір та публікація відомостей про ціни, стан виробництва та інших факторів, що впливають на ціноутворення. Операції з купівлі-продажу товарів та послуг, іншими словами, з перепродажу товарів та послуг, теж є невід'ємною частиною комерційної діяльності підприємств. На відміну від виробничої діяльності, в комерційній діяльності, а саме операціях з перепродажу товарів та послуг, замість матеріальних ресурсів купуються готовий товар, котрий потім реалізується споживачу. Перед тим, як розпочати комерційну угоду, потрібно провести маркетинговий аналіз ринку, тобто дослідження конкуренції, структури ринку, економічних і технічних досягнень та інших факторів, що складають бізнес-середовище.

Фінансові підприємства діють в рамках комерційних банків та фондових бірж. Комерційний банк - це фінансово-кредитна установа акціонерного типу, що кредитує на платній основі переважно комерційні організації та здійснює прийом депозитів та інші розрахункові операції за дорученнями клієнта. Доход такі банки отримують як різницю між процентними ставками залучених (кошти, що не належать підприємству, але приймають участь в господарському обороті в якості джерела формування оборотного капіталу) та позичкових (кошти, що передаються іншому підприємцю для тимчасового використання з метою отримання проценту) коштів. Фондова біржа - організаційно оформлений, регулярно функціонуючий ринок цінних паперів, який сприяє підвищенню мобільності капіталу та вияву реальної вартості ресурсів, що контролюються підприємством. Курси покупців та продавців постійно оцінюються фахівцями та оприлюднюються.

Консалтингові підприємства - підприємства, які надають платну, комерційну консультацію з питань управління. Вони діагностують проблему управління, розробляють рішення та здійснюють проект. Консультантів з управління наймають для вирішення невизначеності, що виникає на різних стадіях прийняття рішень. За останні роки можна спостерігати швидкі темпи росту попиту на консалтингові послуги. Дослідники, що працюють в консультаційних компаніях вважають, що головними чинниками, що стримують розвиток підприємств є невідповідність організаційної структури системи управління компанією вимогам сучасного бізнесу, недостатність інвестицій, недостатність кваліфікованого персоналу, а вже потім виділяють такі чинники, як низька конкурентоспроможність та низька ефективність інвестицій [4, с. 44]

Відповідно до форм власності, встановлених законом України "Про підприємництво", і організаційної структури розрізняють підприємства:

а) індивідуальне - на особистій власності фізичної особи та виключно її праці;

б) сімейне - на власності та праці громадян - членів однієї сім'ї, що проживають разом і ведуть спільно своє господарство;

в) приватне - на власності окремого громадянина, з правом найму робочої сили;

г) колективне - на власності трудового колективу підприємства, кооперативу, іншого статутного товариства, суспільної та релігійної організації;

д) державне комунальне - на власності адміністративно-територіальних одиниць;

е) державне - на загальнодержавній (республіканській) власності;

ж) спільне - на базі об'єднання майна різних власників;

з) орендне - на орендних відносинах, що передбачають передачу в оренду і повне господарське володіння колективу засобів виробництва та іншого майна, що залишається власністю орендодавця [15]

Основними формами бізнесу за кількістю власників є індивідуальне та колективне підприємництво. Індивідуальне підприємництво - це індивідуальне підприємство, засноване на особистій власності та праці фізичної особи або приватне підприємство - як власність окремого громадянина з правом найму робочої сили. Різновид приватного підприємства - сімейне підприємство. Колективне підприємництво включає різноманітні форми колективної власності: акціонерка, муніципальна, мішана та ін. Воно виступає у вигляді різних підприємств, товариств, фірм, об'єднань.

Корпоративні структури являють собою організаційно-економічні форми союзів підприємницьких структур. До них належать асоціації, корпорації, консорціуми, концерни, синдикати, картелі, холдинги, фінансово-промислові групи [11, с. 31]

Холдинг - компанія, що володіє контрольним пакетом акцій деякої головної (материнської) компанії, якій, в свою чергу, належать контрольні пакети інших компаній (дочірніх). Зазвичай до холдингів належать великі банки, страхові компанії, корпорації, які контролюють багато галузей економіки [7, с. 27].

Концерн - багатогалузеве акціонерне товариство, що через систему участі контролює підприємства та організації. Концерни купують акції інших компаній, які є по відношенню до них дочірніми.

Асоціації - форма добровільного об'єднання самостійних підприємств, організацій, які одночасно можуть входити до інших утворень. Зазвичай в асоціації об'єднуються підприємства, що знаходяться на певній території, займаються певним видом господарської діяльності та мають спільні цілі.

Консорціум - об'єднання підприємців, що з метою провести крупні фінансові операції (найчастіше інвестиції). Частка відповідальності кожного з них зменшує ризик [2, с. 23]

Синдикат - об'єднання підприємців однієї галузі з метою усунення надмірної конкуренції між ними та прискорення реалізації продукції.

Картель - угода між підприємствами однієї галузі про ціни на продукцію та послуги, про поділ ринків, частки в загальному об'ємі виробництва.

У фінансово-промислові групи об'єднуються промисловий, банківський та страховий капітал, а також інтелектуальний потенціал підприємств та організацій.

Підприємства можуть функціонувати у вигляді господарських товариств. Господарські товариства - це підприємства, установи, організації, створені на засадах угоди юридичними особами і громадянами шляхом об'єднання їх майна та підприємницької діяльності з метою отримання прибутку. До господарських товариств належать:

1) акціонерні товариства, які мають статутний фонд, тобто загальну номінальну вартість випущених акцій, поділений на визначену кількість акцій номінальної вартості, і несуть відповідальність за зобов'язанням тільки майном товариства;

2) товариства з обмеженою відповідальністю, що мають статутний фонд, поділений на частки, розмір яких визначається установчими документами. Учасники товариства несуть відповідальність у межах їхніх вкладів;

3) товариства з додатковою відповідальністю, статутний фонд яких поділений на частки визначених установчими документів розмірів. Учасники такого товариства відповідають своїми внесками до статутного фонду, якщо цього недостатньо - належним їм майном у розмірі, кратному до внеску кожного учасника;

4) повне товариство - товариство, всі учасники якого займаються спільною підприємницькою діяльністю і несуть солідарну відповідальність за зобов'язання товариства всім своїм майном;

5) командитне товариство, що включає поряд з учасниками, які несуть відповідальність за зобов'язаннями товариства всім своїм майном, також учасників, відповідальність яких обмежується вкладом у майні товариства.

2.2 Принципи та умови ведення підприємницької діяльності

Еволюція підприємництва як частини людської цивілізації розробила основні принципи ведення підприємницької діяльності в умовах ринку.

Перший цивілізаційний принцип, на якому базується підприємництво - розмежування економічної та політичної влади. Тип підприємців, що базуються на протилежному принципі сприяють безконтрольній владі. Політичну владу повинні мати обдаровані та працьовиті люди, а не ті, хто мають великі статки. Тут доречний термін, запроваджений Майклом Янгом, а саме "мерітократія" - влада гідних. Неправильно використовувати політичну владу для збагачення.

Другий принцип - правовий, неухильне додержання законів. Право обмежує силу, перешкоджає її вторгненню в господарські відносини. Право власності дає гарантії, що вироблений продукт не буде вилучено під яким-небудь приводом, тим самим стимулює високу якість товару. Тобто дотримання правового принципу необхідне не лише з боку підприємства, але й з боку держави.

Третій - рівноцінний обмін. Тобто обмін товарами, грошами, послугами має бути справедливим. Кожна сторона виграє завдяки тому, що їй більш потрібен продукт, який вона отримує в обмін на свій.

Четвертий - суверенітет виробника - право підприємця, його підприємства самостійно визначати, що, коли і в якій кількості виготовляти, кому і за якими цінами продавати вироблені товари.

П'ятий - партнерство в справі - залучення на добровільних засадах до здійснення підприємницької діяльності майна та коштів громадян, інвестиційних та орендних підприємств, банків, компаній, юридичних осіб.

Шостий - соціально-економічна свобода підприємництва, вона передбачає вільний найм працівників, отримання необмеженого доходу, самостійне розпорядження прибутком, що залишається після сплати податків та обов'язкових платежів, установлених законодавством.

Сьомий - свобода доступу до ресурсів забезпечує наявність можливості для залучення і використання матеріально-технічних, енергетичних, фінансових, трудових, інформаційних, природно-кліматичних та інших ресурсів.

Восьмий - економічна відповідальність. Підприємство виходить з обов'язковості компенсації завданої шкоди винуватцями. Компенсація збитків забезпечується правовими та економічними гарантіями. Порушення договірних умов карається штрафами, санкціями, виплатою неустойки. Крім того, підприємець несе відповідальність за своїми зобов'язаннями.

Організаційний механізм здійснення підприємницького бізнесу в умовах переходу до ринкової економіки закладений у Законі України "Про підприємництво" від 07.02.1991 р. Більшість з вищевказаних принципів згадані в цьому законі.

Перед тим, як організувати підприємницьку діяльність, треба вирішити, що та як буде виробляти й продавати підприємство, в які строки, для якої групи споживачів. Загальний алгоритм перерахованих задач можна представити у вигляді ланцюга:

Формування підприємницької ідеї - Стратегічна мета - Розробка документації на створення підприємства - Розробка бізнес-проекту - Державна реєстрація підприємства - Початок функціонування підприємства.

При розробці документації підприємства слід пам'ятати, що головним його установчим документом є устав. Він містить найменування фірми, адресу, тип організаційно-правової форми, максимально можливий перелік видів діяльності, систему, структуру та компетенцію органів управління, права та обов'язки виконавчого органу, порядок прийняття рішень, відповідальність учасників підприємницької діяльності, розмір статутного капіталу, порядок розподілу та використання прибутків, відомості про філіали та представництва тощо.

Світова практика показує, що корпоративна форма організації бізнесу дає змогу сконцентрувати більший капітал. Якщо підприємство функціонує у вигляді акціонерного товариства, то його вищим органом управління є загальне зібрання акціонерів, де вирішуються найважливіші питання функціонування підприємства.

При створенні підприємства, його державної реєстрації, встановленні на облік в державній податковій адміністрації, відкритті рахунків у банках, ліцензуванні окремих видів діяльності слід користуватися законом України "Про ліцензування певних видів господарської діяльності" від 01.06.2000 р. [14].

На розвиток підприємницької діяльності, її результати значний вплив чинить підприємницьке середовище. Воно включає внутрішні та зовнішні умови, котрі впливають на результативність того чи іншого підприємства.

До внутрішніх умов належать: вірний вибір організаційно-правової форми підприємництва, рівень оптимальності організаційної її структури, наявність необхідних фінансів для успішної діяльності, рівень знань персоналу та стиль управління менеджерів, соціально-психологічна атмосфера організації, її моральний клімат, стан маркетингових досліджень, глибоке знання ринку, рівень ділових відносин працівників, їх поведінка.

Зовнішнє середовище підприємницької діяльності являє собою сукупність економічних, соціальних, правових умов, що сприяють формуванню та розвитку підприємства.

Економічні умови підприємництва представляють собою можливість пропозиції товарів і платоспроможний попит на них, надлишок або недостатність робочої сили, стабільність грошово-кредитної системи країни. Надлишок або нестача робочої сили впливає на рівень заробітної плати працівників та їх можливість придбання товарів, їх купівельну спроможність. Стабільність грошово-кредитної системи в країні дозволяє підприємцям планувати стратегію свого розвитку на багато років вперед, інвестувати капітал у виробництва з тривалим терміном самоокупності витрат. Нестабільність грошово-кредитної системи, інфляція, ріст ставок за користування кредитом змушують підприємця купувати необхідні ресурси за завищеними цінами, втрачати контроль над цінами в умовах жорсткої конкуренції, нести додаткові витрати. Дотримання конкуренції передбачає вільне суперництво між учасниками підприємницького процесу.

Соціальні умови орієнтують підприємця на наявність трудових ресурсів необхідної кваліфікації і таких можливостей, які дозволили б їм своєю працею забезпечити гідний людини рівень життя.

Правові умови підприємницької діяльності вимагають створення необхідної законодавчо-нормативної бази, правової захищеності та державної підтримки підприємництва, дотримання конкурентного режиму господарювання. Державна підтримка підприємництва проявляється у податкових пільгах, перерозподіл доходів і ресурсів, ціноутворення, кредитуванні, підготовці фахівців, інформаційному обслуговуванні, створенні необхідної інфраструктури.

Розвиток суспільства та підприємницької активності обумовлює постійне корегування принципів і умов діяльності підприємців. Для успішного ведення підприємницької діяльності необхідно не тільки знати ці принципи та умови, але й дотримуватись їх.

Розділ 3. Сучасний розвиток підприємництва в Україні

3.1 Стан розвитку підприємництва в Україні

Ще у XVIII ст.. в Україні було закладено основу підприємництва. Розвиток підприємництва на українських землях тісно пов'язаний з купецьким гільдіями, що являли собою перші прояви підприємницької діяльності. Пізніше, наприкінці XIX - на початку XX ст. їх роль в економічному розвитку країни суттєво зменшується. В добу комунізму підприємництво зазнало значних утисків, воно вважалося таким господарським устроєм, який підлягав винищенню та суперечив ідеології. Не зважаючи на фізичну ліквідацію підприємців, у СРСР існували специфічні, сурогатні, але не менш підприємницькі форми економічної поведінки. Зі здобуттям Україною незалежності почався етап активної денаціоналізації підприємств та роздержавлення. Приватизація сприяла розвитку підприємництва в Україні. З 1992 р. активно починають розвиватися підприємства. Зрозуміло, що появу такою тенденції підтримав ряд інституціональних змін, які сприяли становленню структур малого та середнього бізнесу, що займалися не виробництвом, а реалізацією для українського споживача імпортних і неконкурентоспроможних вітчизняних товарів. Зокрема, прийняття Указу Президента "Про спрощену систему оподаткування, обліку і звітності суб'єктів малого підприємництва".

1) Статистика з сайту Держкомстату [8] свідчить, що станом на 1.03.2011 р. в Україні зареєстровано 1млн. 301, 495 тис. підприємств, з них 1 млн. 245, 321 тис. зі статусом юридичної особи, 56, 174 - без статусу. Такі дані містяться в Єдиному Державному реєстрі підприємств та організацій. Структура кількості підприємств така: у торгівлі та побутовому ремонті функціонують 25,1 % підприємств; надають комунальні, індивідуальні послуги, працюють у сфері культури та спорту 13,8% відповідно; у сфері операцій з нерухомістю, оренда, інженеринг, надання послуг підприємцям - 13,7 % підприємств; в переробній промисловості - 9 %; в будівництві - 7 %; в сільському господарстві, полювання, лісному господарстві - 6,6 % тощо. Як бачимо, більша кількість підприємств України працює у сфері торгівлі. Це негативна тенденція, бо для повноцінного, сталого економічного розвитку країни, збільшення експорту, потрібні підприємства, що займаються безпосередньо виробництвом товарів, а не їх перепродажем. Економіка повертається до стану XVIII ст., коли підприємницький клас представляли купці.

2) Якщо проаналізувати щорічний приріст кількості підприємців, то можна побачити, що темп приросту кількості зареєстрованих фізичних осіб-підприємців у період з 01.01. 2010 р. по 01. 01. 2011 р. склав 5,26 % за рік. На 01.01.2011 р. в Україні зареєстровано близько 5 млн. фізичних осіб-підприємців за даними сайту державного комітету з питань регуляторної політики та підприємництва [19].

Чи відповідають статистичні дані реальному стану речей щодо розвитку підприємництва в Україні? Відповідь на це питання неоднозначна. З одного боку, можна казати про те, що підприємництво розвивається, бо з'являється безліч нових підприємств. Але не можливо не звернути увагу на серйозні проблеми, що заважають повноцінному розвитку підприємництва.

Головними проблемами, з якими стикаються бізнесмени всіх регіонів України в своїй повсякденній діяльності, є наступними:

1. Труднощі з реєстрацією відкриття власної справи займають з списках проблем не останнє місце. За витратами часу, коштів, нервових зусиль, діюча в Україні процедура реєстрації підприємців все ще залишається громіздкою і зайво ускладненою, особливо в порівнянні з тією, що діє в розвинутих країнах.

2. Дефіцит фінансів. Власних капіталів більшість не має, банківський кредит дається із високою кредитною ставкою, а інших масово доступних джерел фінансової підтримки бізнесу в України немає. Відомо лише 4 потенційно доступних джерела виділення фінансів: Український Фонд підтримки підприємництва, державний інноваційний фонд, кошти виділені місцевими органами влади для організації свого бізнесу безробітним; кошти місцевих органів влади, що утворяться з відрахувань від вартості приватизованих об'єктів. Але всі ці джерела вкрай не дієві.

3. Доступ до приміщень та устаткування ускладнено, дефіцит інформації та нестача кваліфікованого персоналу.

4. Труднощі з реалізацією продукції та доступ до сировини і матеріалів. Дуже часто наявне сировина не відповідає двом факторам, а саме ціновому та якісному.

5. Відношення з податковою адміністрацією і чиновниками. Підприємці відзначають некомпетентність службовців багатьох рівнів, що породжує необґрунтовані претензії. Але головною проблемою у відносинах з податковою адміністрацією є вкрай високі податки. В 2009 році фінансовий результат (сальдо) підприємств від звичайної діяльності до оподаткування вперше за всю історію статистичних спостережень України був негативним та становив "мінус" 42,4 млрд. гривень. 01.04.2011 р. набув чинності новий Податковий кодекс України [10], начальник управління організації надання соціальних послуг Державного центру зайнятості Ігор Сухомлін заявив, що з прийняттям Податкового кодексу тіньова зайнятість в Україні зросла в два рази. Ще до прийняття нового Податкового кодексу, 90 % підприємців визнавали, що не сплачують податки в повному обсязі, встановленому законом.

6. Недостатня власна підготовленість до бізнесу. Сфера підготовки підприємництва знаходитися в Україні в зародковому стані. Бізнесмени скаржаться на труднощі одержання інформації з приводу ведення бізнесу.

7. Потреба в реструктуризації підприємств, що тісно пов'язана з проблемою дефіциту фінансів. Більшість підприємства використовують застарілі методи управління та устаткування. Для оновлення основних фондів та застосування інновацій в сфері організації та управління, підприємства потребують кваліфікованих управлінців, коштів та передусім активної державної допомоги.

8. Політика підтримки державою підприємств переважно декларативна, але не практична. Законодавча база неоднозначна та суперечлива.

9. Територіальні диспропорції, тобто концентрація малих підприємств довкола промислових центрів і майже відсутність їх увіддалених районах і селах.

10. Доволі громіздка система бухгалтерського обліку та звітності.

11. Нерозвинутість інфраструктури, необхідної для підтримки та розвитку малого підприємництва [16, с. 120].

12. Недостатня ефективність підприємств. Особливо це стосується підприємств малого та середнього бізнесу. Все більше підприємств втрачають рентабельність. Це пов'язано не тільки зі збільшенням податків, але й з подорожчанням нафти, проміжних матеріалів та ресурсів для діяльності підприємств. З усіх підприємств 46, 6 % - а це майже половина - на початок квітня 2011 р. є збитковими [1, с. 1].

Це далеко не повний перелік проблем підприємницької діяльності, що існують в Україні.

Отже, не зважаючи на тенденцію до збільшення кількості підприємств, стан розвитку підприємництва в державі потребує змін, а проблеми підприємництва - нагального вирішення.

3.2 Рівень підтримки підприємництва державою

Необхідною основою функціонування підприємств є підтримка передусім з боку держави. Для розвитку підприємництва необхідний перехід до ефективного регулювання даного процесу, адекватного сформованим умовам. При цьому слід ураховувати конкретні особливості й можливості, пріоритети цілей соціально-економічного розвитку країни, регіонів і окремих соціально-демографічних груп населення. Державна політика підтримки підприємництва в розвинутих країнах формується на принципах забезпечення пріоритетності держави на міжнародних ринках, вирішення важливих соціальних проблем суспільства, піднесення добробуту населення. В Україні підтримка підприємництва повинна надаватися шляхом створення сприятливих умов для залучення інвестицій і накопичення капіталу в цьому секторі економіки. Держава повинна допомогти підприємствам виробляти конкурентоспроможну продукцію, розширяти ринки збуту за межі України, ефективно використовувати ресурси.

Основні напрямки державної економічної політики щодо розвитку підприємництва:

1) фінансова підтримка. Засобами цієї підтримки можуть бути прямі гарантовані позики, цільове бюджетне фінансування, надання права у використанні прискореної амортизації, звільнення від окремих видів податків, пільгове кредитування та оподаткування, цільове субсидіювання, державне замовлення на наукові дослідження, які потім впроваджуватимуться в діяльність підприємств, створення інвестиційних центрів, надання державних позик для реалізації нових прогресивних проектів, звільнення від податків на період становлення нових підприємницьких структур на визначений період часу, державні замовлення підприємствам сфери послуг на виконання важливих послуг екологічного, соціального характеру;

2) правова підтримка (забезпечення юридичної бази для ефективного функціонування підприємницьких структур, захист державою інтересів підприємств, створення правової основи для ефективного використання іноземних і вітчизняних інвестицій).

3) матеріально-технічна підтримка, що виявляється в наданні підприємствам сучасного устаткування, техніки, ресурсів, наприклад передачі підприємствам виробничих площ і виробничих потужностей;

4) інформаційна та консультативна підтримка. Вона здійснюється через проведення семінарів для підприємців, забезпечення вільного доступу до мереж зв'язку, спеціалізовані послуги з питань організації, оподаткування, страхування, ведення фінансової звітності, маркетингу тощо.

Кожен з цих напрямків має своє значення та методи реалізації. В Україні заходи державної підтримки здійснюються Українським фондом підприємництва, Державним комітетом України з питань розвитку підприємництва та іншими органами державної влади.

Сучасні державні програми сприяння підприємницької діяльності в Україні передбачають передусім фінансову, правову, матеріально-технічну, консультативну підтримку підприємництва. Вона реалізується фондом підтримки підприємництва. До таких програм належать:

1. Національна програма сприяння розвитку малого підприємництва, що здійснюється на основі Закону України від 21.12.2000 "Про Національну програму сприяння розвитку малого підприємництва в Україні" та розпорядження Кабінету Міністрів України від 24.02.2010 "Про затвердження плану заходів з виконання Національної програми сприяння розвитку малого підприємництва в Україні". Вона включає проекти вдосконалення нормативно-правової бази у сфері підприємницької діяльності, формування єдиної державної регуляторної політики у сфері підприємництва, активізації фінансово-кредитної та інвестиційної підтримки малого підприємництва, сприяння створенню інфраструктури розвитку малого підприємництва, впровадження регіональної політики сприяння розвитку малого підприємництва [9]. В рамках Національної програми була розроблена Програма надання фінансової підтримки суб'єктам малого підприємництва через уповноважений банк на 2009-2011 роки. Ця Програма передбачає фінансову підтримку на пільгових умовах шляхом спільного з уповноваженим банком кредитування бізнес-проектів. Основне завдання Програми полягає у збільшенні фінансових обсягів, доступних для підприємців, та зменшенні відсоткового тиску на підприємця. На практиці були прийняті тільки законопроекти, передбачені планом програми, але реалізовані вони не були та з держбюджету не виділено коштів на програму.

Фонд підтримки підприємництва за власні кошти організовував семінари для підприємців, на які, за результатами, вказаними у звіті, витратив 371 414, 15 грн. 810 слухачів з усієї України мали змогу отримати кваліфіковану допомогу з питань підприємницької діяльності. Згаданий фонд також надав 800 000 грн. на реалізацію заходів з фінансової підтримки суб'єктів малого підприємництва [18].

2. Регіональні та місцеві програми. Важливим фактором у виконанні заходів регіональних програм підтримки малого підприємництва є забезпечення місцевими органами виконавчої влади обсягів і стабільності фінансування з початку дії програми і до її завершення, з рівномірним розподілом коштів за кварталами впродовж кожного року. Рівень фінансування реалізації програмних заходів з місцевих бюджетів визначає відношення органів місцевої влади до вирішення проблем малого підприємництва в регіонах. Впродовж року фінансування заходів програми з місцевих бюджетів здійснювалось в 25 регіонах, але рівень фінансування має значну диференціацію (Рис. 3.1).

Рис. 3.1. Фінансове забезпечення регіональної програми розвитку малого підприємництва з обласного бюджету на 1 тис. малих підприємств у 2010 р.

В умовах фінансово-економічної кризи зменшено обсяги фінансової підтримки малого підприємництва з місцевих бюджетів. Це посилює диспропорції регіонального розвитку, а в наслідок цього уповільнюється подолання кризових явищ в економіці регіонів. За наданими звітами на сайті підприємництва України реалізацію програм в усіх регіонах України з обласних і місцевих бюджетів фактично було витрачено 20,27 млн. грн. (28% від запланованого) [17].

Щодо нормативно-правової політики держави, то через регіональний рівень відбулося спрощення системи реєстрації підприємств, що сприяло приросту кількості зареєстрованих підприємств. Вдосконаленню роботи державних реєстраторів та вирішенню проблемних питань державної реєстрації юридичних осіб і фізичних осіб-підприємців сприяло проведення зустрічей, нарад, семінарів-тренінгів, "круглих столів”. Відповідно до вимог Закону України "Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності”, Указу Президента України "Про деякі заходи щодо вдосконалення регулювання підприємницької діяльності” місцевими органами виконавчої влади у 2010 році значна увага приділялась зниженню адміністративних бар'єрів для підприємців, зокрема шляхом підвищення ефективності роботи дозвільних центрів, діяльність яких спрямована на виконання їх основної функції - видачі документів дозвільного характеру [13].

У сфері матеріально-технічного забезпечення місцевими органами виконавчої влади з метою надання ресурсної підтримки суб'єктам малого бізнесу для ведення господарської діяльності надавались в оренду та у власність нежитлові приміщення комунальної власності. За даними держкому з питань регуляторної політики та підприємництва, всього протягом звітного періоду суб'єктам малого підприємництва передано вільних нежитлових приміщень загальною площею 4884,3 тис. кв. м. Встановлено пільгові орендні ставки для суб'єктів підприємництва. За звітними даними суб'єктам малого підприємництва забезпечувався вільний доступ до участі у процедурах закупівлі товарів, робіт і послуг за державні кошти. У 24 регіонах України впродовж 2010 року за участі підприємництва виконано понад 19,5 тис. державних та регіональних замовлень, загальна сума коштів за укладеними договорами для закупівлі товарів, робіт і послуг за рахунок коштів місцевих бюджетів становила 5540,7 млн. грн. Середня вартість одного замовлення - 283,85 тис. грн. З початку 2010 року мережа об'єктів інфраструктури підтримки малого підприємництва збільшилась на 2 бізнес-інкубатори, 1 технопарк, 18 лізингових центрів, 228 інвестиційно-інноваційних фонди і компанії, 6 громадських об'єднань підприємців [17].